Судновласники і моряки Азово-Чорноморського басейну в модернізаційних процесах кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

СУДНОВЛАСНИКИ І МОРЯКИ АЗОВО-ЧОРНОМОРСЬКОГО БАСЕЙНу в модернізаційних процесах кінця ХІХ-початку ХХ ст.

Шляхов Олексій Борисович

Дніпропетровськ - 2004

Анотації

Шляхов О.Б. Судновласники та моряки Азово-Чорноморського басейну в модернізаційних процесах кінця ХІХ - початку ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Дніпропетровський національний університет. - Дніпропетровськ, 2004.

У дисертації на прикладі діяльності судновласників і моряків Чорного та Азовського морів, розв'язується комплекс проблем пов'язаних з особливостями становлення в Україні капіталістичного суспільства. Висвітлені основні тенденції в розвитку морського транспорту регіону наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., кількісний, соціальний і національний склад судновласників, риси їх менталітету. Проаналізовані основні форми підприємництва в комерційному мореплавстві Півдня України, процес створення тут монополістичних об'єднань.

Визначені джерела формування та особливості складу судноробітників басейну, доведено, що в їх поглядах та соціальній поведінці ще переважали цінності традиційного суспільства. Розглянуті та інтерпретовані причини (висока ступінь визиску пароплавних команд, відсутність у судновласників широких соціальних програм), які призвели до загострення протистояння між працею та капіталом у комерційному флоті. Простежені прояви тут соціального конфлікту, розгортання на початку ХХ ст. масового страйкового та профспілкового руху серед моряків. Висвітлена діяльність політичних партій у матроському середовищі.

Ключові слова: Азово-Чорноморський басейн, торговельний флот, підприємництво, судновласники, моряки, модернізація.

Шляхов А.Б. Судовладельцы и моряки Азово-Черноморского бассейна в модернизационных процессах конца ХІХ - начала ХХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Днепропетровский национальный университет. - Днепропетровск, 2004.

В диссертации на фоне модернизационных процессов в торговом флоте Черного и Азовского морей, деятельности судовладельцев и моряков бассейна в конце ХІХ - начале ХХ в. освещается комплекс вопросов, связанных с особенностями становления в Украине капиталистического общества. Показаны основные тенденции в развитии морского транспорта региона, осуществление тут в конце ХІХ в. технического переворота, а также определены факторы (конкуренция со стороны иностранных фирм, финансовая слабость российских предприятий, большая себестоимость эксплуатации судов), которые препятствовали совершенствованию его деятельности.

Рассмотрены количественный, национальный и социальный состав судовладельцев бассейна, среди которых украинцы находились в меньшинстве, черты их менталитета. Обращено внимание, что особенностью формирования прослойки собственников в морском транспорте была существенная разница в социальном происхождении предпринимателей, которые занимались коммерческим мореплаванием в паровом (где преобладали выходцы из купеческого сословия и почетные граждане) и в парусном судоходстве (в последнем были представлены выходцы из среды мещан и крестьян), а также высокий удельный вес в его составе акционерного менеджмента.

Отмечается социальный эгоизм предпринимателей в торговом флоте региона. Большинство из них не осознали связи между своим и общественным богатством, не были готовы к компромиссам, стремились воспользоваться политическим бесправием непосредственной рабочей силы для увеличения ее эксплуатации. Также проанализирована политика царизма по рабочему вопросу в морском транспорте, отмечена ее половинчатость и непоследовательность. Раскрыты основные формы предпринимательства (индивидуальные частные предприятия, торговые дома, акционерные компании) в коммерческом мореплавании бассейна, процесс создания здесь монополистических объединений в форме картелей. Преждевременное возникновение последних, вызванное протекционистской политикой царизма, исторической тенденцией к монополии в Российской империи, а также недостаточно развитым рынком товаров и капиталов, тормозило развитие собственно капиталистических отношений в морском транспорте Юга Украины, препятствовало возникновению новых компаний и фирм.

Определены источники формирования и особенности состава (полиэтничность, наличие большого числа отходников из села, значительная текучесть рабочей силы) судорабочих Азово-Черноморского бассейна, показано, что в их взглядах и социальном поведении во многом еще преобладали ценности традиционного общества. Освещены и интерпретированы основные причины (высокая степень эксплуатации труда судовых команд, правовая незащищенность моряков, отсутствие у судовладельцев широких социальных программ), которые привели к обострению противостояния между трудом и капиталом в торговом флоте.

Прослежены проявления тут социального конфликта, рост забастовочного движения среди моряков. Изучены характер, состав участников, ход и основные результаты забастовок в торговом флоте Черного и Азовского морей в 1903, 1905-1906 и 1911 гг., показано, что большинство из этих выступлений носили активный, наступательный характер и преследовали, прежде всего, экономические цели. Забастовки моряков привели к заметному повышению зарплаты, сокращению рабочего дня пароходных команд. В тоже время в правовом отношении судорабочие Юга Украины оставались совершенно бесправны.

В диссертации раскрывается деятельность профессиональных союзов, созданных в торговом флоте бассейна в начале ХХ в. “Регистрация судовых команд” и Союз черноморских моряков защищали судорабочих от произвола администрации, оказывали поддержку безработным, регулировали вопросы найма на пароходы, выступали в роли арбитра при решении трудовых споров. В свою очередь их преследования со стороны властей и руководства пароходных предприятий, вели к росту радикальных настроений среди матросов, политизации профессионального движения в морском транспорте.

Проанализирована агитационно-пропагандистская и организационная работа в коммерческом флоте политических партий, отмечено, что влиянием в матросской среде главным образом пользовались представители общероссийских леворадикальных организаций - эсеры, меньшевики, большевики, анархисты. Среди форм их деятельности упоминаются: выступления на собраниях и митингах матросов, распространение на судах листовок и партийных газет, организация в портовых городах кружков, содействие морякам торгового флота в издании их литературы. Украинские национальные партии не проявляли активности в работе среди судовых команд региона. Подчеркнуто, что реалии действительности того времени не дали возможности рабочим-морякам решить насущные задачи улучшения своего положения, а, усиливая социальное напряжение, создавали перманентную кризисную ситуацию в морском транспорте Юга Украины, которая стала одной из составных системного кризиса, охватившего все стороны жизни империи в начале ХХ в.

Ключевые слова: Азово-Черноморский бассейн, торговый флот, предпринимательство, судовладельцы, моряки, модернизация.

Shlyakhov A.B. The ship-owners and sailors of the Azov and Black seas basin during the process of modernization at the end of the XIXth - at the beginning of the XXth centuries. - Manuscript.

Thesis present for a Doctor's degree in history in specialty 07.00.01 - history of Ukraine. - The Dniepropetrovsk National University. - Dniepropetrovsk, 2004.

In thesis, the complex problems dealing with the ship-owners and sailors of the Black and Azov seas activity at the end of the XIXth - at the beginning of the XXth centuries were covered. The main tendencies in the development of the sea transport in the area, ship-owners' numerical, national and social staff and their mentality are examined. Principal forms of enterprising in the merchant navigation of the southern Ukraine, the formation of some monopolistic corporations are revealed.

The sources of the formation and peculiarities of the ship-builders' staff of the basin are determined. It is illustrated that in the social behaviour and views of the staff still were predominating, in many respects, some values of the traditional society. The main reasons, which led to aggravation of the confrontation between the labour and the capital in the merchant navy are widely covered and construed. The manifestation of the social conflict, development of mass strike and trade-union movement among the sailors are observed. The political parties activity in the sailor environment is revealed.

Key words: Azov and Black seas basin, merchant navy, enterprising, ship-owners, sailors, modernization.

1. Загальна характеристика дисертації

Актуальність дослідження. Нині багато авторів, приділяючи головну увагу національно-визвольним змаганням, проблемам державотворення, здебільшого відсуває на задній план прискіпливий аналіз соціально-економічних факторів. Але останнім теж належала важлива роль в українській історії. Історію України не можна обмежувати “лише потоком національно-культурного розвитку, - відзначав відомий український історик О. Оглоблин, - а треба бачити в ній широку й повноводну течію економічного, політичного й культурного життя великої країни та її великого народу”.

Проголошення незалежності України поклало початок тривалим і складним трансформаційним процесам, важливою складовою яких є перехід до ринкової економіки, виникнення приватного сектору. Багато в чому зараз Україна, хоча і на іншому історичному етапі, повторює свій шлях другої половини ХІХ - початку ХХ ст., коли в Наддніпрянщині йшов процес початкового накопичення капіталу, відбувалося становлення буржуазного суспільства. Все це вимагає наукового осмислення власного історичного досвіду в цій сфері, зокрема вивчення історичних передумов, які викликали політичну кризу 1917р., з'ясування - наскільки неминучими та об'єктивно закономірними були наступні події, що призвели до розколу в суспільстві, а врешті-решт, і до поразки національно-визвольних змагань, невдачі тогочасних спроб розбудувати власну державу. В зв'язку з цим актуальним є аналіз соціально-економічних і політичних процесів, які мали місце в українських губерніях царської Росії наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., дослідження особливостей формування класів та соціальних груп, характерних для капіталістичного суспільства, їх взаємовідносин. Саме від них багато в чому і залежали політична стабільність в країні, вирішення майбутніх питань націотворення.

Значний інтерес у цій площині становить аналіз процесів, які розгорталися в морському транспорті Азово-Чорноморського басейну періоду капіталістичної індустріалізації. Багато в чому від становища торговельного флоту залежала життєдіяльність великих приморських територій України. На винятково значну роль Чорного моря як “комунікаційного центру, до котрого ведуть нас наші ріки і повинні б були повести всі наші дороги”, неодноразово звертав увагу Михайло Грушевський. Зрештою вивчення діяльності судновласників та моряків басейну надає сприятливу можливість дослідити такі явища, як становлення буржуазії України та її склад, поширення різних форм підприємництва, утворення монополій, взаємовідносини підприємців із правлячим режимом, а також питання джерел формування пролетаріату та його соціального обличчя, правового і матеріального становища, розгортання в середовищі робітництва страйкового та професійного руху, впливу на пролетаріат тих або інших політичних сил. Незважаючи на певну специфіку праці, деякі особливості в своєму складі, діям та уявленням підприємців і судноробітників комерційного флоту регіону, були притаманні ті ж самі риси, що й для переважної більшості представників капіталу і промислового пролетаріату українських губерній.

Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження визначається такими чинниками:

1) нагальною потребою висунення та обґрунтування нових концептуальних підходів до розв'язання фундаментальних проблем історії України кінця ХІХ - початку ХХ ст., дослідження особливостей її переходу до капіталістичного суспільства, пояснення своєрідності національного історичного процесу; 2) зростаючою роллю регіональних студій, завданнями реконструкції історії України з урахуванням всього спектру просторово-регіональної специфіки; 3) необхідністю комплексного осмислення розвитку підприємництва в Україні, в тому числі й в комерційному мореплавстві, відносин між працею та капіталом.

Зв'язок із науковими програмами, планами та темами. Обраний напрямок дослідження пов'язаний з науково-дослідницькою темою над якою працює кафедра української історії та етнополітики ДНУ: “Українське суспільство в умовах системних трансформацій (друга половина ХІХ - ХХ ст.)”. Дисертацію виконано в рамках держбюджетної теми історичного факультету Дніпропетровського національного університету “Етнонаціональна історія духовного розвитку Наддніпрянщини ХVІ - поч. ХХ ст.: суспільна думка та воєнна історія” (затверджена Міністерством освіти і науки України за №15/20-148. Державна реєстрація за номером - 0101U001527).

Об'єктом дослідження є соціально-економічні та суспільно-політичні процеси, які мали місце в Україні в період капіталістичної трансформації суспільства.

Предметом дослідження - судновласники та моряки торговельного флоту Півдня України, їх склад та особливості поведінки в модернізаційних процесах кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Хронологічні межі роботи охоплюють період від початку 90-х років ХІХ ст. до 1914 р. Ці рамки обумовлені, з одного боку, часом завершення промислового перевороту в морському транспорті басейна, який припадає на межу 80 - 90-х рр. ХІХ ст., а з іншого - початком Першої світової війни. Останнє пояснюється тим, що розгортання бойових дій помітно вплинуло на ситуацію в торговельному флоті Чорного та Азовського морів, суттєво обмежило район його операцій, змінило комерційний характер діяльності на такий, що визначався суто військовими завданнями та цілями, потребами воєнного господарства.

Просторові межі дисертаційного дослідження охоплюють великий регіон Півдня України, приморські губернії - Херсонську, Таврійську та Катеринославську, в портах яких базувалося майже 70% пароплавів і 90% усіх вітрильників басейну, а зрештою тут була зосереджена переважна кількість моряків та приватних судновласників. Водночас, коли це обумовлювалося потребами дослідження, автор звертався до матеріалів, які за своїм походженням відносяться до інших територій Російської імперії, що прилягали до Азовського та Чорного морів - Області Війська Донського, Кубанської області, Чорноморської та Бессарабської губернії.

Основна мета дослідження полягає в тому, щоб вирішити комплексну проблему діяльності судновласників та моряків Азово-Чорноморського басейну на тлі модернізаційних процесів кінця ХІХ - початку ХХ ст. для розкриття специфіки становлення капіталістичного суспільства в Україні. Для реалізації вищеназваної мети дисертант визначив такі дослідницькі завдання:

- висвітлити стан, основні етапи та напрямки досліджень з розвитку підприємництва в комерційному флоті Чорного та Азовського морів, формування та соціальної поведінки таких груп населення, як судновласники та моряки регіону, визначити здобутки історіографії проблеми та перспективи для подальших студій;

- визначити та класифікувати джерельну базу дослідження, встановити її репрезентативність та вірогідність для досягнення поставленої мети;

- висвітлити процеси, пов'язані з становленням прошарку судновласників басейну, дослідити особливості їх складу, соціального обличчя;

- на прикладі розвитку підприємництва в комерційному мореплавстві Півдня України вивчити форми залучення капіталу в економіку українських губерній, процес утворення монополістичних об'єднань, їх форми та природу;

- з'ясувати характер та специфіку стосунків підприємців з правлячим режимом, висвітлити основні напрямки політики царизму стосовно розвитку бізнесу в комерційному мореплавстві;

- дослідити процес формування такої групи транспортного пролетаріату України, як робітники-моряки, проаналізувати їх соціальний та національний склад, надати їм розгорнуту психологічну характеристику;

- встановити особливості правового і матеріального становища робітництва у морському транспорті та вивчити зміни, що відбувалися в цій царині, розкрити специфіку тогочасної політики підприємців та самодержавства з робітничого питання;

- виявити природу та характер страйкового і професійного руху в морському транспорті Півдня України, висвітлити перебіг страйків судноробітників та їхні наслідки, діяльність організацій моряків;

- на матеріалах комерційного флоту Чорного та Азовського морів дослідити форми, напрямки та результати діяльності політичних партій серед робітництва України, з'ясувати ступень їхнього впливу на пролетарські маси.

Методологія та методи. Методологія дослідження базується на принципах об'єктивності, історизму та світоглядного плюралізму. Для того щоб врахувати всі особливості історичного розвитку українських губерній в складі Російської імперії наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., уникнути однобічності при висвітленні діяльності підприємців та судноробітників, розкрити глибинні причини тогочасного загострення в суспільстві класової боротьби, автор використав хронологічний, історико-генетичний, порівняльно-історичний та статистично-аналітичний методи в тих межах і в тому аспекті, в яких вони дали можливість вивчити проблему, дійти аргументованих висновків і досягнути поставленої мети.

Ступінь розробки теми дисертаційної роботи характеризується відсутністю узагальнюючих досліджень, присвячених особливостям поглядів та соціальної поведінки судновласників і моряків басейну наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Згадана проблематика у попередній період розглядалася фрагментарно та епізодично. До того ж теоретико-методологічна одновимірність історичної літератури радянських часів обумовила обмеженість поглядів на взаємовідносини праці та капіталу в комерційному мореплавстві регіону, прояви тут соціального конфлікту. Останнє зазвичай розглядалося як черговий доказ на користь теорії стосовно гегемонії пролетаріату у визвольному русі Російської імперії, неминучості краху капіталізму та здійснення соціалістичних перетворень в країні. Поза увагою авторів залишалися питання своєрідності переходу українських губерній до буржуазного суспільства та тих чинників, які це обумовили, прояви цієї своєрідності у менталітеті та діяльності керівників пароплавних підприємств і моряків-робітників.

Не має і спеціальних розвідок, присвячених історіографії проблеми. Лише у працях Л.Г. Мельника та Ю.П. Коновалова дається огляд літератури стосовно розвитку морського транспорту басейну в пореформений час. Докладніше рівень наукової розробки теми роботи, наукова література з відповідної проблематики проаналізовані в розділі “Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база”.

Джерельна база дисертації достатньо репрезентативна і цілковито дозволяє розв'язати досліджувані питання. Структурно вона складається як з актових, так і наративних джерел (мемуарна література, періодика, епістолярії). У процесі архівних розшуків дисертантом опрацьовані та використані матеріали 40 фондів центральних та місцевих державних архівів України та Російської Федерації. Більш докладна інформація щодо джерельної основи дисертації подана в першому розділі праці.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній здійснено комплексну реконструкцію процесів модернізації, які відбувалися в морському транспорті Півдня України наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., діяльності судновласників і робітників-моряків басейну. Вона визначається такими результатами дослідження:

- висвітлені та інтерпретовані чинники, які зумовили специфіку становлення капіталістичних відносин у торговельному флоті Чорного та Азовського морів;

- поглиблено уявлення про джерела формування та динаміку змін у соціальному та національному складі підприємців і судноробітників басейну;

- всебічно розкрито вплив пережитків традиційного суспільства на формування поглядів і поведінку основних соціальних груп у морському транспорті Півдня України;

- висвітлено характер стосунків підприємців із державними структурами Російської імперії - царським урядом, Державною думою, представниками місцевої влади, органами політичної поліції, проаналізовано законодавство царизму в царині торговельного мореплавства;

- простежено негативні наслідки втручання самодержавства в справи розвитку підприємництва в комерційному мореплавстві Чорного та Азовського морів, зміст протекціоністської політики царизму в цій галузі господарства;

- вперше здійснено всебічний аналіз взаємовідносин праці та капіталу в морському транспорті басейну, розкриті прояви тут соціального конфлікту, уточнено час існування матроських організацій та хронологічні рамки страйків у торговельному флоті, кількість їх учасників;

- спростовано низку стереотипів й ідеологічних кліше стосовно характеру й оцінки суспільно-політичних та соціально-економічних процесів у торговельному флоті регіону, які значний час домінували в історичній думці.

Особистий внесок дисертанта в історичну науку полягає в самостійному і комплексному розв'язанні важливої і недостатньо вивченої проблеми, у виявленні особливостей соціальних поглядів та стереотипів поведінки підприємців та моряків Півдня України, що дало можливість реконструювати історичні події, пов'язані з своєрідністю переходу українських губерній до капіталістичного суспільства. Фактично всі авторські праці з указаної тематики написані здобувачем одноосібно.

Наукове та практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що зібрані фактичні матеріали, висновки і рекомендації можуть використовуватися для написання узагальнюючих наукових праць з соціально-економічної та суспільно-політичної історії України ХІХ - початку ХХ ст. Теоретичні положення дисертації, її висновки також дозволяють більш глибоко усвідомити сутність проблем, з якими Україна зіткнулася в сучасний період. Отже, враховуючи історичний досвід становлення ринкової економіки наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., матеріали дисертації можуть бути використані для надання допомоги підприємцям та відповідним органам влади при розробці різних напрямків ідеологічної роботи, політики з робітничого питання, вирішення соціальних конфліктів в суспільстві.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на міжнародних, всеукраїнських, регіональних і підсумкових університетських наукових конференціях. Так, матеріали дослідження здобувача обговорювалися на наступних міжнародних форумах - “Історична наука: проблеми розвитку” (Луганськ, 2002), “Формування національних і загальнолюдських цінностей в системі вищої історичної освіти” (Дніпропетровськ, 2003), “Пам'ятні дати в історії рідного краю” (Херсон, 2003); всеукраїнських конференціях - “Перша російська революція 1905-1907 рр. в контексті нового політичного мислення” (Горлівка, 1990), “Політичні партії та суспільні рухи в трьох російських революціях” (Донецьк, 1991), “Українознавство і гуманізація освіти” (Дніпропетровськ, 1993), “ХХ століття - століття революцій” (Дніпропетровськ, 1997), а також на Всеукраїнському круглому столі “Велика війна 1914-1918 рр. і Україна” (Київ, 2004).

Узагальнені результати наробок автора доповідалися на міжрегіональних та регіональних наукових конференціях: “Українсько-російські культурні зв'язки: історія і сучасність” (Дніпропетровськ, 1997), “Історичне краєзнавство Наддніпрянщини” (Дніпропетровськ, 2002), “Проблеми всесвітньої історії” (Дніпропетровськ, 2002), “Історична та суспільна думка Російської імперії другої половини ХІХ - початку ХХ ст.” (Дніпропетровськ, 2003), а також на ХІІ та ХІІІ наукових сесіях НТШ у Дніпропетровську (2001, 2002). Крім того результати дослідження були заслухані та схвалені на засіданнях кафедри української історії та етнополітики Дніпропетровського національного університету, на конференціях професорсько-викладацького складу цієї інституції впродовж 1992-2004 рр.

Основні положення роботи викладені у двох монографіях, навчальному посібнику та 29 публікаціях. Загальний обсяг цієї наукової продукції без співавторів становить 45 др. арк.

Структура дисертації визначається змістом проблеми, поставленою метою і завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, які поділяються на ряд підрозділів, висновків і списку використаних джерел та літератури, що налічує 611 позицій. Матеріал дослідження подано в проблемно-хронологічній формі. Загальний обсяг дисертації становить 445 сторінок комп'ютерного набору, зокрема 399 сторінок основного тексту.

2. Основний зміст дисертації

У вступі сформульовано сутність наукової проблеми та обґрунтовано її актуальність, визначені мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначені хронологічні та просторові межі, наведена характеристика методологічних засад та методів, які використовувалися в дисертаційній роботі. Викладена коротка інформація про ступінь розробки теми та її джерельну базу, апробацію одержаних в роботі наукових результатів, розкриті новизна, наукове та практичне значення дисертації, її структура, відзначено особистий внесок здобувача.

Перший розділ дисертації - “Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база”, присвячений аналізу літератури та методологічним засадам дослідження, висвітленню його джерельної бази. Структурно ця частина роботи складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” розглянуті етапи історіографічного процесу та основні тенденції у вивченні теми, висвітлені здобутки вчених та накреслені перспективи дослідження. Перші студії, присвячені діяльності пароплавних підприємств Чорного та Азовського морів, взаємовідносин царизму та судновласників з'явилися ще в дореволюційний час. Автори, які торкалися цієї тематики, здебільшого були не професійними істориками, а діячами, так або інакше причетними до комерційного судноплавства імперії. Звідси питання розвитку торговельного флоту розглядалися переважно у призмі їх фахових, професійних інтересів. Разом з тим проблеми створення монополій в морському транспорті Півдня України, протекціоністська політика уряду в цій галузі, страйковий та професійний рух серед команд торговельних суден поступово набувають певного суспільного резонансу, а отже, до них звертається тогочасна публіцистика, автори окремих розвідок.

Слід також відзначити, що чимало праць в той період мали неприховано суб'єктивістський характер, в яких можна побачити відверту апологетику діяльності окремих судноплавних підприємств і, в першу чергу - Руського товариства пароплавства і торгівлі (РТПіТ). Тогочасні автори звертали увагу і на складне соціальне становище моряків, значну шкоду, яку завдавали дії уряду та підприємців, спрямовані на недопущення об'єднання судноробітників імперії, жорстке придушення їх виступів. Відповідно в літературі пропонувалися кроки, які могли послабити гостроту протистояння в комерційному мореплавстві басейну, в тому числі залучити суднові команди до участі в прибутках пароплавних компаній, налагодити з моряками плідну співпрацю. Однак цілковите ігнорування судновласниками цих пропозицій, репресивна політика уряду, призвели на початку ХХ ст. до загострення соціальних суперечностей в морському транспорті басейну.

Отже, в дослідженнях цього етапу розкривалися деякі особливості системної трансформації, що в той період відбувалася на теренах імперії, і які безпосередньо позначалися на ситуації з розвитком підприємництва в комерційному мореплавстві, стосунках праці та капіталу. Однак в цілому процеси модернізації в торговельному флоті регіону, діяльність судновласників і судноробітників басейну не стали в той час об'єктом для комплексних історичних студій. Крім того відсутність науково-довідкового апарату, публіцистичний характер багатьох розвідок суттєво зменшують їх наукову цінність.

Після повалення самодержавства в 1917 р. починається новий етап дослідження проблеми - період пріоритету марксистсько-ленінських підходів до оцінки історичних процесів кінця ХІХ - початку ХХ ст. Основу його визначили: однобокий партійно-класовий підхід до питань розвитку суспільства, заперечення будь-яких здобутків, позитивних тенденцій в діяльності підприємців регіону, нетерпиме сприйняття поглядів як консервативного, так і ліберально-буржуазного напрямку. Водночас історіографії радянської доби з відповідної тематики були притаманні певні особливості.

Так, для періоду 1917 - початку 30-х рр. ХХ ст., характерний відносний плюралізм у поглядах авторів історичних праць, наявність досліджень, які не завжди збігалися з офіційною ідеологією. Відзначене торкається і ставлення науковців до питань формування капіталізму в Україні на початку ХХ ст., визначення ступеня його розвитку, як безумовно слабкого. Саме таким чином трактував соціально-економічні процеси в Україні знаний український історик М.Є. Слабченко, який, зокрема, визначав чинники, які існували на шляху сталого розвитку торговельного флоту Азово-Чорноморського басейну.

Але увага тогочасної літератури, головним чином, була прикута до суспільно-політичних рухів в імперії, розгортання боротьби робітничого класу з царським режимом та капіталом. Проявом таких поглядів і було звертання науковців до питань участі суднових команд басейну в революційному русі. Переважним чином автори досліджували страйкову боротьбу судноробітників, історію створення їх організацій, діяльність серед моряків лівих партій і, природно, в першу чергу більшовиків. Разом з тим в історіографії в цей час ще можна було знайти позитивні оцінки діяльності серед матросів не тільки ленінців, але й представників інших соціалістичних угрупувань. Треба також згадати, що праці 20-х рр. ХХ ст. значною мірою були написані на підставі власних спогадів. Це привносило в згадані дослідження моменти суб'єктивізму. В цілому цей етап дав помітне прирощення наукових історичних знань в тих галузях, яким раніше в історіографії не приділялося достатньої уваги. Водночас розвідки цього періоду були виконані на досить обмеженій джерельній базі та не вільні від фактичних помилок. Не вистачало і критичного осмислення наведеного матеріалу. Для більшості авторів була характерна ідеалізація революційного руху.

На початку 30-х рр. ХХ ст. в історичній науці посилюється жорсткий ідеологічний диктат з боку правлячого режиму, боротьба з умовним соціалістичним вільнодумством у трактуванні історичних подій. Все це суттєво обмежило коло питань, які потрапляли до поля зору істориків, що вивчали суспільно-політичні та соціально-економічні процеси в Україні в другій половині ХІХ - початку ХХ ст. Так, з середини 30-х рр. загальні проблеми формування та розвитку російського та українського капіталізму, їхньої специфіки майже не розроблялися. Зменшується увага і власне до питань розвитку торговельного мореплавства, відносин судновласників та робітників-моряків. Поза сферою наукових інтересів істориків залишається діяльність матроських організацій, ступінь впливу на судноробітників політичних партій. Автори переважно розкривали участь моряків в транспортуванні з-за кордону до міст чорноморського узбережжя зброї та революційної літератури.

Із хрущовською “відлигою” починається новий період у розвитку історичної науки УРСР. Розвідки, які вийшли в середині 50-х - 80-х рр. ХХ ст. відрізняються певною різноманітністю викладання матеріалу, більш глибокою документальною базою. Водночас “ідеологічна дисципліна” вимагала не виходити за межі офіційної схеми, основними елементами якої були: практична безальтернативність підходу до історичного процесу, закономірність соціалістичної революції в Росії. На початку 70-х рр. наявність високомонополізованих провідних галузей виробництва, а в цілому “середнього рівня капіталізму” було проголошено в якості непорушного показника зрілості країни до соціалістичних перетворень. Торкалося це і висвітлення процесів в морському транспорті Півдня України часів капіталістичної індустріалізації. Разом з тим в літературі розширюється коло конкретних подій з проблематики, науковці починають більш критично аналізувати її окремі аспекти. Так, питання здійснення технічного перевороту в комерційному флоті басейну, його ролі в зміцненні економічних зв'язків українських губерній, виникнення та діяльність у другій половині ХІХ ст. окремих пароплавних підприємств, порушуються в працях І.О. Гуржія, Л.Г. Мельника, Ю.П. Коновалова.

Протекціоністська політика царизму стосовно розвитку цивільного флоту, конкурентна боротьба у морському транспорті, створення тут об'єднань картельного типу та результати монополізації висвітлювалися в цей період В.П. Можиним та Д.М. Ефенді-Заде. Увагу дослідників починають привертати й окремі сюжети пов'язані із становленням прошарку судновласників та моряків регіону, їх соціального та національного складу в пореформений період. Разом з тим, слід відзначити, що в праці Ю.Коновалова мають місце недостатньо обґрунтовані висновки. Це стосується даних щодо відсотку представників різних національностей серед моряків басейну. Так, взявши за критерій тільки мовну ознаку, автор обчислив кількість українців серед усіх судноробітників приблизно в 20%, а росіян - у 56%. Однак це не відповідає дійсності. Аналіз списків команд, які збереглися в архівних фондах, вивчення географії мешкання робітників, які приходили найматися на пароплави, дає підстави твердити, що не менш як половина моряків басейну були за національним походженням саме українцями.

Соціальне становище матросів та кочегарів комерційного флоту наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., умови їх праці студійовали Л.М. Іванов та Л.І. Лескова. Вони досліджували рівень грошового винагородження, яке отримували команди торговельних суден, тривалість їхнього робочого дня тощо. Зрештою в цей період історики докладніше зупинялися на позитивних зрушеннях, які відбувалися в питаннях матеріального становища судноробітників басейну в 1905-1907 рр. Водночас у вирішенні питань досягнення моряками гідного життєвого рівня, автори не бачили альтернативи революційному шляху, завоюванню пролетаріатом політичної влади.

Як і раніше історики зверталися до проблем страйкової боротьби команд торговельних суден, їх антиурядових виступів. Так, причини виникнення страйків серед моряків в 1903-1911 рр., перебіг їх подій вивчали українські та російські науковці Л.М. Іванов, П. Лавров, С.К. Мельник, Г.А. Арутюнов та ін. Разом з тим лише фрагментарно висвітлювався професійний рух у комерційному флоті регіону. Зрештою слабку увагу істориків до організацій судноробітників, які нараховували в своїх лавах тисячі членів і суттєво впливали на ситуацію в морському транспорті на початку ХХ ст., багато в чому визначав той факт, що в їх керівництві домінували прибічники меншовиків та есерів, підтримувався тісний зв'язок з такими одіозними, з точки зору радянської історичної науки, постатями як Л.Д. Троцький. Останнє обумовило і те, що в тогочасній історіографії діяльність Спілки чорноморських моряків, створеної в 1912 р., зазвичай висвітлювалася в негативному плані.

Необхідно констатувати помітну увагу літератури середини 50 - 80-х рр. до агітаційно-пропагандистської роботи в середовищі торговельних моряків більшовиків. Окремі аспекти цього питання розглядалися П.Л. Варгатюком, В.Ф. Солдатенко, П.М. Шморгуном, Г.А. Гайдаєм, С.К. Мельником, І.П. Никифорчуком та ін. Особливу увагу дослідників привертали факти керівництва з боку прибічників В.І. Леніна в 1909 р. нелегальною “Реєстрацією суднових команд”, їх участь у страйку судноробітників в 1911 р. Вивчення ж діяльності небільшовицьких партій в морському транспорті басейну було однобічним. Остання розглядалася лише крізь призму їх взаємовідносин з ленінцями. Автори переважно згадували боротьбу меншовиків, есерів та анархістів з більшовиками за вплив на команди комерційного флоту, підкреслювали “шкоду”, яку своїми діями вони завдавали робітничому рухові в країні.

Новий період у вивчені проблеми починається з проголошенням незалежності України. В цей час виникають сприятливі умови для вільного розвитку історичної науки, ґрунтовної розробки проблем українського історичного процесу. В українській історіографії впроваджуються модерні концептуальні підходи, застосовується новий методологічний інструментарій, залучаються здобутки вчених з діаспори. Зараз дослідники значно більше уваги в своїх розвідках приділяють специфіці розвитку українських губерній часів становлення буржуазного суспільства, справедливо стверджуючи, що на початку ХХ ст. становище тут визначали складне переплетення різних історичних епох та їх паралельна еволюція, деформування відносин між економічним та соціальним розвитком, надмірне втручання держави в господарське життя.

Особливості історичної літератури сучасного періоду знайшли відбиття в дослідженні тих питань, які раніше системно не вивчалися або замовчувались: розвиток підприємництва в торговельному флоті Чорного та Азовського морів, діяльність серед судноробітників басейну анархістів, есерів, меншовиків, чорносотенців, участь моряків у здійсненні терористичних актів в 1905-1907 рр. Звертають увагу автори і на страйковий та професійний рух у середовищі моряків торговельного флоту. Зрештою, для праць останнього часу в цілому характерний багатоманітний спектр поглядів на історичні події, намагання дати всебічну об'єктивну характеристику системним змінам, які мали місце в Україні наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., їх проявам у питаннях розвитку підприємництва, діяльності пароплавних компаній та робітників-моряків Азово-Чорноморського басейну.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база та методологія дослідження” характеризуються основні джерельні комплекси, виявлені з досліджувальної проблематики та методологія дисертаційної роботи. Джерельна база дисертації складається як з опублікованих матеріалів, так і архівних документів, які поділяються на такі основні види: офіційно-діловодчі матеріали, публіцистика, спогади, епістолярні матеріали. Найбільш численною є категорія актових джерел, серед яких були використані:

- матеріали царського законодавства, відомчі документи, які регулювали правовідносини в морському транспорті імперії (Устав торговельний, директивні документи Відділу торговельного мореплавства, а також стенографічні звіти Державної думи стосовно обговорення проектів законів про страхування судноробітників, створення в комерційному флоті пенсійних кас та морських контор, надання урядової підтримки окремим пароплавним підприємствам);

- статистичні матеріали, в першу чергу щорічне видання кінця ХІХ - початку ХХ ст. “Російський торговельний флот. Список суден”, а також дані загальноросійського перепису населення 1897 р.;

- матеріали адміністративно-поліцейських органів (звіти, протоколи, різного характеру службове листування, доповіді, циркулярні листи, повідомлення таємної агентури), а також судово-слідчі матеріали, документи органів прокуратури (протоколи дізнань, допитів арештованих судноробітників, обшуків на пароплавах тощо);

- документація пароплавних підприємств, які здійснювали операції на Чорному та Азовському морях, у тому числі статути судноплавних компаній, звіти про діяльність, списки акціонерів, журнали щорічних загальних зборів, доповіді членів правлінь, розрахункові зошити службовців, листування з торговельними фірмами та агентствами товариств за кордоном, а також Труди з'їздів судновласників імперії, які відбувалися на початку ХХ ст.;

- програмні документи політичних партій, зокрема рішення та резолюції з'їздів і нарад РСДРП та партії есерів, статут та програма Південноросійської групи анархістів-синдикалістів, агітаційно-пропагандистська література, яка поширювалася серед команд комерційних суден;

- документи матроських організацій (статути “Реєстрації суднових команд” та Спілки чорноморських моряків, опитувальні листи матросів щодо проведення страйків, летючі листки з закликами до команд комерційного флоту басейну).

Автор також використав публіцистичні матеріали, які містять чимало фактів та є цінним джерелом з досліджувальної тематики. Чільне місце тут посідають спеціальні галузеві видання -“Русское судоходство” та “Известия императорского общества для содействия русскому торговому мореходству”, а також часопис “Промышленность и торговля”. Крім того важливим джерелом були документи особистого походження - автобіографії, мемуари, епістолярна спадщина.

У процесі розробки джерельної бази дисертантом виявлено чимало архівних матеріалів, які попередніми дослідниками використовувалася частково або однобічно. Частина архівних джерел введена до наукового обігу вперше. З фондів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві автором використані документи, які характеризують боротьбу органів царської політичної поліції з страйковим та професійнім рухом у морському транспорті Азово-Чорноморського басейну початку ХХ ст., висвітлюють діяльність різного роду матроських організацій. Це, Ф.268 (Південне районне охоронне відділення), Ф.347 (Одеський воєнно-окружний суд), Ф.348 (Одеська судова палата), Ф.385 (Жандармське управління м. Одеса), Ф.419 (Прокурор Одеської судової палати) та ін.

Важлива інформація щодо політичних уподобань судноробітників Півдня України, революційної пропаганди в їх середовищі, взаємодії Спілки чорноморських моряків із соціалістичними організаціями імперії міститься в документах Ф.102 (Департамент поліції), Ф.533 (Всесоюзне товариство політкаторжан та заслано-поселенців), Ф.6863 (Комісія з вивчення історії професійного руху в Росії) з Державного архіву Російської Федерації у Москві, які теж були опрацьовані автором.

Питання підприємництва у комерційному мореплавстві регіону, а також склад суднових команд басейну надають можливість дослідити матеріали Державного архіву Одеської області: Ф.278 - Головна контора Руського товариства пароплавства і торгівлі в Одесі, Ф.323 - Одеське портове управління, Ф.360 - Південне-Російське Товариство пароплавства “Фальц-Фейн”. Політику самодержавства з питань розвитку комерційного мореплавства в країні, діяльність окремих пароплавних компаній, конкурентну боротьбу в морському транспорті висвітлюють документи, які зберігаються в Російському державному історичному архіві у Санкт-Петербурзі і також були використані в роботі, у тому числі матеріали Ф.95 (Відділ торговельного мореплавства та портів міністерства торгівлі і промисловості), Ф.107 (РТПіТ), Ф.111 (Північне пароплавне товариство).

Для вивчення діяльності політичних партій серед команд торговельного флоту басейну автор залучив документи Російського державного архіву соціально-політичної історії (Москва), в тому числі Ф.70 (Інститут історії партії), Ф.276 (Центральне бюро закордонних груп РСДРП), Ф.280 (Редакція віденської газети “Правда”), Ф.377 (Редакція газети “Пролетарий” та Більшовицький центр) і деякі інші. Крім того автор опрацював архівні документи, що містяться в Державному архіві Дніпропетровської області, Державному архіві Херсонської області та Державному архіві Миколаївської області. Таким чином, джерельна база дисертації достатньо вірогідна та репрезентативна. Виявлений комплекс джерел з проблематики містить значний обсяг інформації, що дозволяє ґрунтовно розкрити особливість процесів модернізації в комерційному мореплавстві Півдня України, діяльність керівництва пароплавних підприємств і судноробітників морського транспорту, специфіку їх поглядів та взаємостосунків.

Своєрідність обраної тематики, різнопланова джерельна база розвідки обумовили вибір теоретико-методологічного інструментарію, який і використовувався автором в процесі роботи. Методологія дослідження ґрунтується на системі загальнонаукових принципів історизму та об'єктивності, які мають обов'язковий характер і виступають критеріями науковості та конкретних досліджувальних методів. Серед останніх автором були застосовані хронологічний, історико-генетичний, порівняльно-історичний та статистично-аналітичний методи. Їх використання забезпечує глибоке і широке дослідження, реконструкцію історичних подій, пов'язаних із становленням в Україні буржуазного суспільства, дозволяє правильно інтерпретувати сутність процесів модернізації в комерційному мореплавстві басейну, всебічно розкрити особливості менталітету та соціальної поведінки судновласників і моряків торговельного флоту Півдня України.

Варто також відзначити, що дисертант намагався підходити до аналізу історичних явищ з позицій конкретно-історичної логіки та критики, внутрішньої тотожності - адекватності джерельного обґрунтування, достатньої доказової теоретичної бази. Отже, методологічна основа дисертації ґрунтується на діалектиці загального та особливого, історичної закономірності та випадковості з урахуванням можливих альтернатив у розвитку подій.

Другий розділ - “Судновласники та судноплавні підприємства Півдня України в 90-х рр. ХІХ - на початку ХХ ст.” віддзеркалює процеси формування прошарку судновласників басейну, розвиток підприємництва та конкурентну боротьбу в комерційному мореплавстві регіону. За своєю структурою ця частина дослідження налічує три складники.

У підрозділі 2.1. “Основні тенденції в розвитку морського транспорту Азово-Чорноморського басейну наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.” висвітлено процеси становлення та зростання торговельного флоту регіону, заходи уряду спрямовані на покращення його діяльності. Відзначено, що необхідність вивозу сільськогосподарської продукції поряд із продукцією видобувної промисловості, а також потреби імпорту обумовили в пореформений час швидкий розвиток морського транспорту Півдня України. Наприкінці ХІХ ст. помітно зростає парове мореплавство басейну, відповідно різко скорочуються обсяги перевезень, які здійснювалися вітрильними суднами. На початку 90-х років морський машинний транспорт одержав остаточну перемогу над вітрильним флотом. Показано, що завершення технічного перевороту в судноплавстві сприяло прискоренню вантажообігу, підвищенню експортної спроможності портів регіону. Водночас звертається увага, що на шляху розвитку комерційного флоту басейну, його технічного вдосконалення було чимало перешкод. Значною мірою вони обумовлювались особливостями становлення буржуазного суспільства в Російській імперії і, в першу чергу, відсутністю достатньої кількості капіталів у країні.

Це визначило порівняно невеликі розміри пароплавних товариств. Менший тоннаж пароплавів, які плавали під російським прапором та їх менша завантаженість, а також відносно короткий період навігації спричинили, що експлуатація судна в царській Росії була майже на 25% дорожчою ніж за кордоном. Значна частина пароплавів басейну була старих конструкцій і потребувала постійного ремонту. Останнє обумовив той факт, що судновласники регіону, не маючи в своєму розпорядженні значних капіталів, а також у гонитві за прибутком, воліли купувати за кордоном судна, які вже до того були у вжитку і коштували дешевше.

Щоб подолати згадані негативні тенденції царизм вдався до заходів протекціоністського характеру - передав каботажні рейси виключно судновласникам із російським підданством, призначав грошові субсидії мореплавним підприємствам за утримання ними обов'язкових рейсів, встановив безмитний пропуск пароплавів придбаних за кордоном та ряд ін. Однак, ці дії недостатньо продумані та зважені, не змінили загальну картину щодо здійснення експортно-імпортних операцій в Азово-Чорноморському басейні, де як і раніше, домінували іноземні пароплавні підприємства. Разом з тим рішення віддати весь каботаж в користування підданих імперії фактично “вбило конкуренцію” і призвело до значного підвищення цін на перевезення, які здійснювалися місцевими пароплавними компаніями на внутрішніх лініях.

Обурення багатьох судновласників Півдня України викликало те, що державну допомогу отримували лише декілька найбільших пароплавних компаній, які керувалися з Петербургу, зокрема, РТПіТ. Останнє використовувало урядові субсидії не для посилення конкуренції з іноземцями на закордонних лініях, а для зміцнення свого монопольного становища в торговельному флоті басейну. Як зазначав І. Лисяк-Рудницький, “буржуазія України, хоч і зрусифікована мовою й культурою, була гостро незадоволена централістичною економічною політикою імперії…, росло відчуття суперечності господарських інтересів між українським півднем і московською північчю”.

У підрозділі 2.2. “Підприємницька діяльність, склад та соціальне обличчя судновласників басейну” розглянуто форми підприємництва в торговельному флоті, особливості складу та поглядів осіб, що займалися комерційним судноплавством. Показано, що в другій половині ХІХ ст. приватне капіталістичне підприємництво в морському транспорті Півдня України набуває великого розмаху. Здійснювалася воно в різноманітних формах - приватні підприємства, які належали окремим особам, торговельні доми, компанії, товариства. На початку ХХ ст. біля 36% від загального числа пароплавів басейну, належало одноосібним власникам (підприємства П. Регір, Х. Феофані, Ф. Звороно та ін.), 24% - торговельним домам і товариствам “на вірі” (найбільшими були фірми Дрейфуса і Варварових, братів Анатра, Вебстера та Коваленко), до 40% - акціонерним компаніям. Окрім РТПіТ досить значними були обсяги діяльності та капітали Російського транспортного та страхового товариства (Ространс), Російсько-Дунайського та Північного пароплавств.

Звертається увага на важливу роль, яку в діяльності акціонерних підприємств басейну грали банки - Петербурзький міжнародний, Петербурзький дисконтний і позичковий, Російський для зовнішньої торгівлі банк. В керівництві РТПіТ, Ространсу, інших компаній та в правліннях найбільш потужних банків імперії були одні й ті ж люди. Отже, відбувалося зрощення банків із судноплавними підприємствами, що свідчило про виникнення своєрідних фінансово-промислових груп. Відзначено, що на шляху розвитку приватної ініціативи в морському транспорті ставали численні законодавчі обмеження, дріб'язкова регламентація підприємницької діяльності. Отже, тогочасна російська дійсність, намагання отримати державні субсидії примушувала судновласників цінувати не свободу ринку, а близькість до урядових кіл та царського двору.

У цьому ж підрозділі висвітлено процеси формування прошарку судновласників Півдня України, показано динаміку змін, які відбувалися в їхньому складі від початку 90-х рр. ХІХ ст. до Першої світової війни, приділено увагу конкретним особам, які займалися підприємництвом у комерційному флоті. Склад судновласників басейну був досить різнорідним за своїм соціальним становищем. Найчисельнішими були групи, які комплектувалися з представників традиційно підприємницьких верств - купців та спадкових почесних громадян.