Адміністративно-територіальний устрій Південної України (1775–1822 рр.)

????????? ?? http://www.allbest.ru/

????????? ?? http://www.allbest.ru/

Адміністративно-територіальний устрій Південної України (1775-1822 рр.)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Важливою складовою сучасного розвитку історичної науки є актуалізація регіональної історії. Особливе місце серед наукових студій з історії Південної України посідають 1775-1822 рр. Впродовж останньої чверті XVIII - першої чверті ХІХ ст. російським урядом активно впроваджувався курс на вихід до Чорноморського узбережжя, який конкретизувався ліквідацією Запорозької Січі та впровадженням політики уніфікації, розгорненням широкомасштабної діяльності з колонізації та освоєння південноукраїнського регіону. Дані процеси характеризувались суттєвими змінами в соціальному, економічному та політичному розвитку півдня України. Впродовж зазначеного періоду значно зросла кількість людності південноукраїнського регіону, набув строкатості етнічний склад, російським урядом було уніфіковано соціальний склад регіону, сформовано мережу міст тощо. Амбітні завдання зовнішньої та внутрішньої політики уряду реалізувалися через адміністративне підпорядкування Південної України, тож дослідження адміністративно-територіального устрою є важливою складовою у розумінні історичного розвитку регіону в даний період.

Актуальність дослідження визначається необхідністю здійснення наукового узагальнення історичного досвіду становлення і розвитку адміністративних установ та формування територіального розподілу Південної України. Критичний аналіз адміністративної історії регіону, врахування і збереження традицій, які не втратили значення і в наш час, є невід'ємними складовими оптимізації пошуку моделі сучасного адміністративно-територіального устрою України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах наукової теми історичного факультету Запорізького державного університету - «Реконструкція демографічних та етнічних процесів на основі комп'ютерної бази даних «Населення Південної України XVIII - ХІХ століття» (номер держреєстрації 0100U001736). Особистий внесок автора в розробку даної теми полягає у дослідженні процесу адміністративного регулювання соціального складу населення Південної України протягом 1775-1822 рр.

Об'єктом дослідження є адміністративно-територіальний устрій Південної України 1775-1822 рр.

Предметом дослідження є процес становлення та розвитку адміністративно-територіального устрою Південної України впродовж 1775-1822 рр., умови його формування, чинники змін, наявність специфічних рис та адміністративне регулювання соціально-економічного розвитку регіону.

Мета роботи полягає в реконструкції адміністративно-територіального устрою Південної України впродовж 1775-1822 рр., аналізі чинників його змін та специфічних рис.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

- визначення ступеня наукової розробки проблеми з історії адміністративно-територіального устрою Південної України 1775-1822 рр.;

- систематизація, встановлення вірогідності і репрезентативності джерельної бази;

- висвітлення територіальних змін південноукраїнського регіону;

- з'ясування механізму регулювання вищими органами влади адміністративно-територіального устрою Південної України;

- аналіз особливостей становлення і розвитку місцевих органів управління Південної України;

- з'ясування напрямків адміністративного регулювання соціального складу населення Південної України російським урядом;

- висвітлення впровадження російським урядом фіскального адміністрування податкового механізму південноукраїнського регіону;

- визначення ролі та місця адміністративно-територіального устрою у розвитку торгівлі Південної України.

Хронологічні межі дослідження визначаються 1775-1822 рр. Нижня межа пов'язана, по-перше, зі створенням російським урядом у лютому 1775 р. на півдні України Азовської губернії, по-друге, - початком ліквідації традиційного та запровадженням загальноімперського адміністративно-територіального устрою на території колишніх Запорозьких Вольностей. Верхня межа - 1822 р. - зумовлена впровадженням генерал-губернаторства на півдні України, з уведенням якого, і суттєвим розширенням повноважень щодо місцевого управління розпочинається якісно новий етап розвитку адміністративно-територіального устрою південного регіону.

Територіальні межі дослідження визначаються межами трьох степових губерній - Катеринославської, Херсонської і Таврійської у кордонах 1805 р. які сьогодні включають території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Дніпропетровської, Кіровоградської, східної частини Донецької, південно-східної частини Луганської областей та Автономної Республіки Крим.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що адміністративно-територіальний устрій Південної України впродовж 1775-1822 рр. вперше став об'єктом спеціального комплексного дослідження.

Визначено, що провідним завданням територіальної політики російського уряду на півдні України було врегулювання питання прикордонних земель південноукраїнських губерній з Лівобережною Україною та Військом Донським, як об'єкта територіальних суперечок.

Доведено, що необхідність оперативного здійснення завдань з управління південноукраїнським регіоном зумовила розширення повноважень генерал-губернатора та губернаторів упродовж другої половини 70_х - початку 90_х рр. XVIII ст.

Визначено, що місцеві адміністративні установи активно використовувались російським урядом для уніфікації строкатого соціального складу населення Південної України, обмеження елементів самоврядування і впровадження загальноімперських механізмів управління серед козацтва, селянства, татарського населення та іноземних колоністів.

З'ясовано, що здійснення місцевими органами управління фіскального адміністрування податкового механізму півдня України значною мірою зумовило уніфікацію складу податків селянства та воєнізованих категорій населення регіону.

Доведено, що постійні територіальні перерозподіли Південної України перешкоджали традиційним торговельним зв'язкам і гальмували розвиток торгового купецтва.

Апробація дослідження. Результати дослідження були апробовані у вигляді доповідей та повідомлень на міжнародних та всеукраїнських конференціях: «Адміністративний устрій та самоврядування в Україні XVІI-XX ст.» (Запоріжжя, жовтень 1999 р.), «Культурологічні та етнонаціональні процеси на півдні України XVIII - ХХ ст.» (Бердянськ, травень-червень 2001 р.), «Історико-культурна спадщина Нікопольського району та проблеми історії запорозького козацтва» (Нікополь, жовтень 2001 р.), «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України», (Запоріжжя, жовтень 2002 р.), Перші Новицькі читання (Запоріжжя, жовтень 2002 р.), а також на загальноуніверситетських науково-практичних конференціях викладачів та студентів Запорізького державного університету 1999-2003 рр. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у одинадцяти статтях, з них сім у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи підпорядкована досягненню поставленої мети та виконанню дослідницьких завдань і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (262 позиції), та додатків (3 додатки). Загальний обсяг дисертації - 172 сторінки.

Основний зміст дисертації

управління адміністративний місцевий

У вступі обґрунтовано актуальність та новизну дослідження, визначено хронологічні та територіальні межі, мету та дослідницькі завдання даної дисертації, практичне значення та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - «Історіографія джерела та методи дослідження» - визначено стан наукової розробки проблеми, проаналізовано джерельну базу, визначено методи дослідження.

Початок формування історіографічного доробку з історії адміністративно-територіального устрою Південної України був зумовлений персоналістичною традицією, зокрема увагою суспільства до активної зовнішньої та внутрішньої політики Катерини ІІ, що конкретизувалася появою праць, в яких висвітлювалася діяльність як імператриці, так і її оточення.

Невдоволення старої московської аристократії зміцненням самодержавної влади зумовило особливо прискіпливий та відверто негативний підхід до діяльності генерал-губернатора Г. Потьомкіна в південноукраїнському регіоні в роботі М. Щербатова. Водночас у працях С. Богуша-Сестринцевича та П. Сумарокова Г. Потьомкіну була надана характеристика здібного адміністратора та політика.

Подальший розвиток досліджень адміністративно-територіального устрою Південної України значною мірою був пов'язаний з актуалізацією регіональної історії та краєзнавства. Разом з тим, історія адміністративно-територіального устрою Південної України продовжувала розглядатися через призму діяльності історичних осіб.

Значну увагу питанням адміністративно-територіального устрою регіону приділив у зв'язку з дослідженням історії півдня України А. Скальковський. Розвиток адміністративно-територіального устрою, за переконанням дослідника, визначався напрямками та особливостями діяльності Г. Потьомкіна, П. Зубова, Е. де Ришельє.

Окремі напрямки адміністративної діяльності посадових осіб південноукраїнського регіону, аспекти становлення і розвитку адміністративно-територіального устрою було розглянуто в працях Д. Багалія, Є. Загоровського, Ф. Лашкова, Я. Новицького, Феодосія Макаревського, П. Щебальського, Д. Яворницького.

Святкування ювілеїв міст Південної України наприкінці ХІХ ст. стимулювало появу численних праць в яких значне місце посідала тема міського управління. Праці В. Володимирова, Г. Гє, В. Надлера значно розширили інформативний доробок стосовно міських органів управління та діяльності місцевої адміністрації зі становлення міської мережі.

З поширенням марксистської методології адміністративна історія регіону здебільшого починає досліджуватися в контексті висвітлення соціально-економічних процесів. Водночас впровадження нових методологічних засад обумовило нівелювання ролі особистості в історії, у зв'язку з чим відбувалася поступова деперсоніфікація історичного процесу.

Питанням адміністративно-територіального устрою Південної України приділила увагу Н. Полонська-Василенко. Висвітлення історії Південної України з позицій інтересів запорізького та українського населення дозволило дослідниці визначити основні чинники адміністративних реформ російського уряду в цьому регіоні.

Дослідження В. Кабузаном соціально-демографічної історії Південної України зумовило його увагу до питання формування та розвитку територіального устрою регіону. Залучення матеріалів ревізій дозволило авторові конкретизувати територіальні зміни Південної України останньої чверті XVIII - першої чверті ХІХ ст.

У 50-70_х рр. ХХ ст. окремі питання адміністративно-територіального устрою Південної України розглядалися в працях О. Дружиніної. Дослідницею було визначено чинники впровадження «Установлень щодо управління губерніями» 1775 р. в Південній Україні. О. Дружиніна звернула увагу на специфіку адміністративно-територіального устрою південноукраїнського регіону у першій чверті ХІХ ст., що було зумовлено, за її переконанням, здійсненням колонізаційних процесів, бурхливим економічним розвитком та прикордонним положенням регіону.

Починаючи з 90_х рр., відбувається пожвавлення наукового інтересу до проблем адміністративно-територіального устрою Південної України у зв'язку з розробками питань регіональної історії, джерелознавства, персоналістики, запорозького козацтва тощо. Окремі питання розвитку місцевих органів управління, діяльності адміністраторів регіону було висвітлено в роботах А. Бойка, Т. Гончарука, В. Лукашевича, В. Пірка, В. Шандри.

Отже, огляд стану наукового освоєння проблеми дає підставу стверджувати про нагальну потребу комплексного аналізу адміністративно-територіального устрою Південної України.

Джерельну базу дисертаційного дослідження склали документальні та наративні джерела 10 фондів архівів України і Російської Федерації, а також археографічні матеріали.

Матеріали архівів представлені документами Державного архіву Запорізької області (ДАЗО), Державного архіву Одеської області (ДАОО), Державного архіву при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим (ДААРК), Державного архіву Херсонської області (ДАХО) та Російського державного архіву давніх актів (РДАДА).

Розвиток територіального устрою південноукраїнського регіону значною мірою представлений матеріалами фондів: «Внутрішнє управління» (Ф. 16) РДАДА і «Канцелярії Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора» (Ф. 1) ДАОО. На основі даних матеріалів визначено чинники територіальних змін та специфіку формування територіального устрою південноукраїнського регіону.

Для дослідження механізму регулювання вищими та центральними органами влади адміністративно-територіального устрою Південної України важливе значення мають матеріали фонду 16 «Внутрішнє управління» (РДАДА). Це, перш за все, доповіді генерал-губернаторів Південної України імператриці та укази щодо управління південноукраїнським регіоном.

Документи до історії губернських органів управління представлені матеріалами фондів: «Канцелярії Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора» (Ф. 1) ДАОО, «Таврійського обласного правління» (Ф. 799), «Таврійської обласної казенної палати» (Ф. 792), «Таврійської губернської казенної палати» (Ф. 68) ДААРК, «Внутрішнього управління» (Ф. 16) РДАДА.

Розвиток повітових та міських органів управління висвітлюють матеріали фондів «Одеської міської думи» (Ф. 4) ДАОО, «Слідчої комісії з ліквідації зловживань» (Ф. 23), «Таврійського губернського правління» (Ф. 27) ДААРК, «Олександрівської ратуші» (Ф. 1), «Олександрівського повітового казначейства» (Ф. 12) ДАЗО, та «Внутрішнього управління» (Ф. 16) РДАДА.

Важливу роль у дослідженні питання адміністративно-територіального устрою відіграють опубліковані матеріали. Серед них провідне місце посідають законодавчі акти першого та другого видань «Повного зібрання законів Російської імперії».

Важливе місце в джерельній базі даного дослідження займає комплекс наративних матеріалів. Особливості механізму регулювання адміністративно-територіального устрою Південної України розкривають епістолярія Катерини ІІ та Г. Потьомкіна. Велике значення для розуміння адміністративної політики центральної та місцевої влади; ролі суб'єктивного фактора в адміністративній політиці російського уряду на півдні України мають щоденники, мемуари та подорожні записки Б. Гакета, Й. Гільденштета, Д. Мертваго, О. Пішчевича, Л._Ф. Сегюра, О. Храповницького. Разом з тим, значна суб'єктивізація цього комплексу джерел вимагає особливо ретельного підходу до вирішення проблем вірогідності.

Вагому частину джерел з історії місцевих органів управління було опубліковано М. Мурзакевичем, О. Богумілом, Д. Яворницьким, В. Бідновим та Г. Кирієнко.

Методи дослідження. Для дослідження історії адміністративно-територіального устрою Південної України були застосовані загальнонауковий (структурно-функціональний) та історичні (історичної евристики, генетичний, порівняльний, синхронний і хронологічний) методи.

Застосування структурно-функціонального методу дозволило розглянути процеси, що відбувалися в адміністративно-територіальному устрої Південної України та Російської імперії у функціональному зв'язку. Залучення методу історичної евристики передбачало проходження двох етапів: бібліографічної евристики - для визначення стану наукової розробки теми, та архівної евристики - для пошуку і виявлення документів з історії адміністративно-територіального устрою південноукраїнського регіону. Генетичний метод застосовувався для виявлення причинно-наслідкових зв'язків у процесі становлення та розвитку адміністративно-територіального устрою. Порівняльний метод використовувався для виявлення специфіки адміністративного механізму Південної України шляхом визначення спільного й окремого в структурі та функціях органів управління регіону та інших губерній Російської імперії, хронологічний - для розгляду послідовних подій у розвитку адміністративно-територіального устрою.

У другому розділі - «Становлення та розвиток адміністративно-територіального устрою Південної України (1775-1822 рр.)» - розглянуто територіальні зміни регіону, механізм управління півднем України центральними органами влади, формування та розвиток місцевих органів управління.

Упродовж останньої чверті XVIII - перших двох десятиріч ХІХ ст. територіальні зміни Південної України відігравали роль механізму, за допомогою якого російський уряд регулював питання як внутрішньополітичного, так і соціально-економічного характеру.

Створення Азовської та Новоросійської губерній активізували завдання російського уряду щодо визначення північних кордонів регіону, як об'єкта тривалих територіальних суперечок між населенням Південної та Лівобережної України. Вирішення даного питання російським урядом здійснювалося через приєднання до південноукраїнських губерній спірних територій. За указами 1775 р. до Новоросійської та Азовської губерній було приєднано землі Полтавського і Миргородського полків, місто Тор з повітом, містечка Нові та Старі Водолаги. Впродовж 80_х рр. XVIII ст. до Катеринославського намісництва було приєднано землі Голтвянського і Гроднинського повітів Київського намісництва.

Зі включенням до Новоросійської та Азовської губерній земель Запорізьких Вольностей головним завданням російської адміністрації стало державне упорядкування адміністративно-територіального устрою південноукраїнського регіону. Таке упорядкування конкретизувалось політикою уніфікації. Однак, оскільки реформування паланкового поділу могло спричинити посилення антиурядових настроїв запорозького населення, російський уряд мусив враховувати запорозькі традиції при здійсненні територіальних змін. Реформування російською адміністрацією паланок у кінці 1775 р. було обмежено перейменуванням їх у повіти. Посилення державного контролю на території Вольностей дозволило здійснити введення влітку 1776 р. провінційного устрою в регіоні. Даний територіальний устрій певною мірою ще зберігав традиції паланкового розподілу: основою Маріупольського повіту стала Кальміуська паланка, Кизикерменський повіт Новоросійської губернії загалом відповідав кордонам Інгульської паланки тощо. Остаточно місцеві традиції територіального розподілу відійшли у минуле з утворенням у 1784 р. Катеринославського намісництва, основу адміністративно-територіального устрою якого складала, відповідно до положень «Установлень», кількість населення.

У 80_х рр. територіальні зміни були пов'язані значною мірою з вирішенням територіальних суперечок між населенням Катеринославського намісництва та Військом Донським. Важливість даного питання в очах російського уряду визначалася необхідністю припинення руху втікачів з України до Війська Донського. Засобом вирішення даного питання стає формування на землях Війська Донського територій, які були включені до відомства Катеринославського намісництва і Таврійської області.

У ХІХ ст. кордони південноукраїнських губерній набули більш стабільного характеру. Єдиним невирішеним питанням залишалися північні кордони. За указом від 27 березня 1803 р. з Катеринославської губернії до Полтавської було включено територію між річками Берестовою і Ореллю.

Упродовж другої половини 70_х - початку 90_х рр. XVIII ст. реалізація масштабних проектів внутрішньої та зовнішньої політики на півдні України потребувала створення адміністративного механізму, здатного вирішувати в оперативному порядку численні питання управління регіоном. Однак Сенат та Колегії, не дивлячись не реформи, які здійснювалися впродовж 60-80_х рр., не могли оперативно реагувати на потреби управління південноукраїнським регіоном. Як наслідок, у другій половині 70_х рр. XVIII ст. сформувався порядок, за яким більшість питань стосовно півдня України вирішувалися у приватному листуванні між імператрицею та генерал-губернатором. Це зумовило розширення повноважень генерал-губернатора південноукраїнського регіону з найважливіших галузей управління: військової, фінансової та адміністративної. До відомства генерал-губернатора було передано керівництво Чорноморським флотом.

Провідним завданням місцевих органів управління Азовської та Новоросійської губерній стало вирішення питання запорізької спадщини. Його вирішення конкретизувалося встановленням адміністративного контролю щодо переміщення козацтва та організацією ліквідації зимівників і переведенні зимівчан до слобід.

З 80_х рр. російським урядом було розгорнуто діяльність по впровадженню на території Азовської та Новоросійської губерній «Установлень щодо управління губерніями» 1775 р. При проведенні реформи уряд не зважав на відсутність у регіоні відповідних соціально-економічних умов: у південній частині губерній кількість населення була замалою для впровадження «Установлень», не вистачало міст, які б могли відігравати роль повітових центрів.

Впровадження «Установлень» 1775 р. на території колишнього Кримського ханства також відбувалося за відсутності необхідних умов. Однією з головних проблем стає кадрова комплектація установ. У зв'язку з цим, хоча більшість місцевих органів управління діяла з 1784 р., офіційне відкриття адміністративних установ Таврійської області відбулося лише у 1787 р.

Специфіка регіону, яка дуже часто вимагала оперативного вирішення питань, зумовила додаткове делегування правителям намісництва та області повноважень з адміністративного, економічного та поліцейського управління. Перш за все це стосувалось реалізації механізму припинення руху втікачів, контролю за діяльністю адміністративних установ, вирішення фінансових та кадрових питань з колонізації та освоєння регіону, будівництва міст тощо.

Відсутність визначеної положеннями «Установлень» 1775 р. чисельності людності в південних повітах Катеринославського намісництва зумовила введення в частині з них у 1784 р. неповного переліку повітових установ. Нижні розправи були відкриті в десяти повітах з п'ятнадцяти: Катеринославському, Олексопольському, Кременчуцькому, Полтавському, Костянтиноградському, Слов'янському, Бахмутському, Маріупольському, Павлоградському та Олександрійському. Повітовий суд та дворянська опіка вводилися в усіх повітах, окрім Маріупольського. Повітові казначейства та нижні земські суди, до відомства яких належала реалізація найбільш важливих для держави галузей управління: поліцейської та фінансової, - були відкриті у всіх повітах. Втім, невелика кількість населення на півдні Катеринославського намісництва зумовила значне розширення територій Павлоградського, Маріупольського, Новомосковського і, особливо, Херсонського повітів, тож виконання нижніми земськими судами в них поліцейського управління ускладнювалося. У зв'язку з цим указом 1785 р. була збільшена кількість засідателів до трьох осіб. Неповний перелік повітових установ було введено і в Таврійській області. За даними 1787 р. в Таврійській області діяли повітові казначейства, нижні земські суди, дворянські опіки та повітові суди у чотирьох повітах з семи: Левкопольському, Євпаторійському, Сімферопольському та Перекопському повітах. Нижні розправи існували у трьох повітах: Сімферопольському, Левкопольському та Євпаторійському.

Прагнення російського уряду посилити державний контроль в регіоні визначило впровадження у другій половині 80_х рр. XVIII ст. органів самоврядування відповідно до положень «Установлень» 1775 р. навіть у містечках та посадах Катеринославського намісництва та Таврійської області, які мали незначну кількість торговельно-промислового населення.

За часів Павла І відбувається уніфікація механізму управління регіоном. З другої половини 90_х рр. XVIII ст. справи стосовно Південної України направляються до Сенату та Колегій. У той же час було ліквідовано посаду намісника південноукраїнського регіону, а замість неї введено посаду військового губернатора.

З уведенням міністерств на початку ХІХ ст. управління південноукраїнськими губерніями переходить до їх відомства. Водночас розвиток повноважень військового губернатора характеризувався обмеженням розпорядчих функцій. Втім, з початку століття і до створення генерал-губернаторства, у зв'язку з потребами соціально-економічного розвитку регіону та прагненням уряду посилити контроль на місцях, коло контролюючих повноважень військового губернатора з економічного та адміністративного управління поступово розширювалося.

За реформою 1802 р. в Катеринославській та Херсонській губерніях було впроваджено органи управління, які не мали значних відмінностей від загальноімперської структури. У Таврійській губернії, у зв'язку з соціально-економічними особливостями, структура та функції губернських органів управління мали певну специфіку. Було розширено контролюючі повноваження губернатора стосовно поліцейського, фінансового управління, соляної промисловості. За указом 1802 р. губернське правління, казенну та судочинні палати було об'єднано в одній установі. У зв'язку з відсутністю у татарського населення потреб у російських судочинних установах та невеликою кількістю людності в окремих повітах Таврійської губернії було залишено неповний перелік повітових установ. Так, повітові суди мали діяти лише у Дніпровському та Мелітопольському повітах. Існування повітових казначейств уряд визнав доцільним тільки у Сімферопольському та Перекопському повітах.

Збільшення кількості адміністративних посад у південноукраїнському регіоні внаслідок утворення трьох губерній за реформою 1802 р. загострило питання кадрового комплектування місцевих органів управління. На початку століття склад і чисельність чиновництва Південної України не надавали можливостей заповнення присутніх місць згідно з визначеними штатами. Нестача чиновників у південноукраїнському регіоні зумовила прийняття на посади людей, які були звільнені через різні провини в інших губерніях, що призводило до погіршення «якісного» складу чиновництва. Це певною мірою зумовило те, що особливостями діяльності місцевих чиновників стали недбале ставлення до своїх обов'язків та численні зловживання. У зв'язку з визначеними факторами російський уряд навіть був змушений звернутися до впровадження у 1816 р. в Херсонській та Таврійській губерніях комісій з розгляду зловживань.

У третьому розділі «Адміністративно-територіальний устрій і соціально-економічний розвиток Південної України (1775-1822 рр.)» - розглянуто напрямки здійснення російським урядом адміністративного регулювання соціальної структури регіону, адміністрування податків, а також вплив адміністративно-територіального устрою на соціально-економічний розвиток півдня України.

Прикордонне положення регіону, державна та стихійна народна колонізація зумовили строкатість і специфічність соціального складу населення Південної України на початок останньої чверті XVIII ст. Дані особливості соціальної структури ускладнювали вирішення місцевою адміністрацією питань управління Південною Україною. Тож російським урядом було розпочато адміністративне регулювання соціальної структури південноукраїнського регіону через адміністративний апарат місцевих органів управління. Водночас необхідність стабільності внутрішньополітичної ситуації поставила уряд перед завданням випрацювання окремого механізму адміністративного регулювання для козацтва, селянства, іноземних колоністів, татарського населення.

Потреба зменшення соціальної та внутрішньополітичної напруженості в регіоні, яка виникла через ліквідацію запорозького козацтва в 1775 р., визначила формування за ініціативою Г. Потьомкіна у 1787 р. Чорноморського козацького війська, що повинно було створити ілюзію продовження запорізьких традицій. Організація управління даного війська значною мірою мала в собі традиції козацького врядування. Однак, це була лише тимчасова поступка: впродовж кінця XVIII - першої чверті ХІХ ст. у Чорноморському війську було обмежено елементи козацького врядування та впроваджено загальноімперські механізми управління.

Упродовж 80_х рр. XVIII ст. серед татарських мурз було розповсюджені привілеї російського дворянства щодо участі в діяльності органів дворянського самоврядування. Втім, стабілізація зовнішньополітичної ситуації на півдні України спричинила зміни у політиці російського уряду. На початку ХІХ ст. права татар у виборах були значно обмежені на підставі незнання більшістю з них російської мови та законодавства.

З метою посилення урядового контролю щодо селянства Південної України у 1787 р. в державних селищах Катеринославського намісництва було впроваджено виборний адміністративний апарат згідно з положеннями «Установлення сільського порядку». У 1797 р. на півдні України було розпочато впровадження адміністративних органів управління згідно з волосним устроєм.

Зацікавленість російського уряду у формуванні категорій населення, не пов'язаних з місцевими традиціями, зумовила надання іноземним колоністам, які переселялися впродовж останньої чверті XVIII ст. на південь України, численних пільг адміністративного характеру. В кінці XVIII - на початку ХІХ ст. російським урядом було розпочато курс посилення державного адміністративного контролю за іноземними колоністами, який конкретизувався реформуванням органів управління іноземних колоній. Утворення у 1800 р. Контори опікунства Новоросійських іноземних поселенців визначило посилення державного контролю у здійсненні загального управління іноземними колоніями. Водночас на місцях на початку ХІХ ст. російським урядом було впроваджено виборний адміністративний апарат, яким було значно обмежено самоврядування іноземних колоністів.

Водночас на початку XIX ст. відбувається уніфікація основних соціальних груп населення південного краю. Так, військові поселенці, однодворці, відставні солдати, козаки були переведені до стану державних селян.

Соціально-економічний та адміністративний розвиток Південної України визначив існування на початок останньої чверті XVIII ст. в регіоні розгалуженої структури податків, характерними рисами якої були: 1) строкатість установлених державою видів податків; 2) існування традиційних податків, не визначених російським законодавством; 3) наявність пільгових податків, що визначалось існуванням значної кількості пільгових категорій населення. Дані особливості податкової структури ускладнювали здійснення місцевими органами реалізацію завдань фіскальної політики. Після ліквідації Запорозької Січі російський уряд розпочав здійснення курсу адміністративного регулювання фіскального механізму Південної України, який реалізовувався місцевою адміністрацією. Необхідність стабільності внутрішньополітичної ситуації в регіоні та потреби впровадження завдань колонізації зумовили компромісний характер реформування Г. Потьомкіним податкової структури впродовж другої половини 70-80_х рр. XVIII ст. У даний період на території Запорізьких Вольностей за ініціативою генерал-губернатора впроваджувалися види податків, що збиралися з населення Новоросійської губернії та Лівобережної України. Певною обережністю визначалося також адміністрування Г. Потьомкіним податкової структури Таврійської області в другій половині 80_х рр. XVIII ст. Але вже на початку 90_х рр. активізується діяльність місцевої адміністрації щодо впровадження загальноімперських податків в регіоні. Так, у 1794 р. за проектом П. Зубова на території Південної України було введено хлібний податок. На початок ХІХ ст. значною мірою було ліквідовано особливості оподаткування селянства та міського населення півдня України. У даний період специфікою та строкатістю відзначалися податки воєнізованих категорій населення та іноземних колоністів. Втім, з утворенням у 1817 р. військових поселень на півдні України і включенням до їх складу військових іррегулярних формувань російським урядом було розпочато вирішення питання уніфікації структури податків воєнізованих категорій населення.

Упродовж 1775-1822 рр. російський уряд здійснював курс упровадження загальноімперських грошових зборів на півдні України. Початок формування мирських зборів визначався впровадженням у південноукраїнському регіоні «Установлення щодо сільського порядку» 1787 р. Подальший розвиток місцевих органів управління сприяв уніфікації на початок ХІХ ст. структури земських грошових повинностей Південної України відповідно до загальноімперських положень.

Впровадження на півдні України російським урядом адміністративно-територіального устрою Російської імперії зумовило суттєві ускладнення в розвитку внутрішньої торгівлі. За умови, коли вільне пересування торговців у межах адміністративно-територіальних утворень регламентувалося належністю до відповідної гільдії, постійні адміністративні реорганізації та перерозподіли порушували традицію торговельних зв'язків. У інших умовах розвивалася зовнішня чорноморсько-азовська торгівля. На початку ХІХ ст. російським урядом було впроваджено посади градоначальників, одним із важливих напрямків діяльності яких був розвиток торгівлі. Втім, не дивлячись на надання їм широких повноважень, діяльність градоначальників не мала вирішального значення у розвитку торгівельних центрів.

Основні результати дисертаційного дослідження

Упродовж останньої чверті XVIII - початку ХІХ ст. провідним завданням територіальної політики російського уряду на півдні України було укріплення позицій Російської імперії в регіоні. З метою стабілізації внутрішньополітичної ситуації на півдні України російським урядом шляхом територіальних змін вирішувалися питання територіальних суперечок між населенням південноукраїнського регіону, Лівобережної України та Військом Донським. Розвиток адміністративно-територіального устрою визначався здійсненням російським урядом курсу уніфікації.

Неспроможність вищих органів влади оперативно вирішувати завдання управління Південною Україною зумовила необхідність вироблення окремого механізму управління регіоном в 70_х - першій половині 90_х рр. XVIII ст. У зв'язку з цим у другій половині 70_х рр. XVIII ст. було сформовано порядок, за яким найважливіші питання з управління Південною Україною вирішувалися між генерал-губернатором та імператрицею, а проміжною ланкою між місцевою та центральною владою стає канцелярія Г. Потьомкіна. Наприкінці XVIII - початку ХІХ ст. відбувається уніфікація механізму управління регіоном вищими органами влади.

Упродовж другої половини 70_х - першої половини 90_х рр. XVIII ст. необхідність вирішення численних зовнішньо та внутрішньополітичних завдань російського уряду на півдні України, соціально-економічні особливості регіону зумовили специфіку розвитку місцевих адміністративних установ. Необхідність оперативного вирішення численних питань з управління Південною Україною визначила розширення повноважень генерал-губернатора Г. Потьомкіна, а також губернаторів південноукраїнського регіону. Водночас розвиток повітових органів управління Катеринославського намісництва і Таврійської області було ускладнено невідповідністю соціально-економічних умов регіону; вимогам положень «Установлень» 1775 р. За часів правління Павла І відбувається уніфікація структури та функцій місцевих адміністративних установ.

Розвиток місцевих адміністративних установ південноукраїнського регіону впродовж перших двох десятиріч ХІХ ст. значною мірою визначався прагненням російського уряду нівелювати особливості місцевого управління. Водночас уряд був змушений певною мірою враховувати специфіку Південної України. Було обмежено розпорядчі повноваження військового губернатора. На початку ХІХ ст. в Херсонській та Катеринославській губерніях структура та функції місцевих адміністративних установ не мали суттєвих відмінностей від загальноімперських положень. Водночас особливості соціально-економічного розвитку Таврійської губернії поставили російський уряд перед необхідністю централізації структури губернських органів управління та впровадження у повітах неповного переліку місцевих адміністративних установ.

Здійснення впродовж 1775-1822 рр. російським урядом курсу адміністративного регулювання щодо козацтва, татарських феодалів, державного селянства, іноземних колоністів визначило нівелювання особливостей їх адміністративних механізмів управління, що сприяло ліквідації організаційної специфіки даних соціальних груп.

Діяльність місцевих адміністраторів упродовж 70-90_х рр. XVIII ст. значною мірою визначила нівелювання особливостей оподаткування населення південноукраїнського регіону на початок ХІХ ст. У перші роки ХІХ ст. специфікою визначалися лише податки колоністів та воєнізованих категорій населення, проте, з включенням іррегулярних військових формувань до військових поселень, відбувається нівелювання їх податкової структури.

Введення на півдні України «Установлення щодо сільського порядку» 1787 р. визначило початок формування земських грошових повинностей. Розвиток місцевих органів управління зумовив формування на початку ХІХ ст. в Південній Україні загальноімперської структури земських грошових повинностей.

Упровадження на півдні України російським урядом адміністративно-територіального устрою Російської імперії обумовило суттєві ускладнення в розвитку внутрішньої торгівлі. Не дивлячись на надання градоначальникам широких повноважень щодо розвитку торгівлі, вони все ж не мали вирішального значення у розвитку торговельних центрів, а інколи навіть могли перешкоджати формуванню нових торговельних шляхів.

Основні положення і висновки дисертації викладено в наукових публікаціях автора

1. Діяльність комісії по розгляду зловживань у Таврійській губернії (1816-1819 рр.) // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна XVIII-XIX ст. - Вип.4 (5). - Запоріжжя: «Тандем_У», 1999. - С. 230-232.

2. Організація роботи хлібних магазинів в Катеринославському, Вознесенському намісництвах та Таврійській області (1794-1796 рр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Вип. VII. - Запоріжжя: Тандем_У, 1999. - С. 102-105.

3. Обов'язки командирів в Азовській губернії (1775-1776 рр.) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - Вип. 5. - Київ, 1999. - С. 120-123.

4. До історії губернських органів управління Південної України першої половини ХІХ ст. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - Вип. 7. - Київ, 2001. - С. 222-229.

5. Козацький фактор у адміністративній політиці російського уряду у 70-80_х рр. XVIII ст. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - Вип. 6. - Київ, 2001. - С. 235-239.

6. Місцеві органи управління Новоросійської та Азовської губернії // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна XVIII-XIX ст. - Вип. 6. - Запоріжжя: Тандем_У, 2001. - С. 244-249.

7. Адміністративно-територіальний устрій Катеринославського намісництва (1783-1791 рр.) // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна XVIII-XIX ст. - Вип. 7. - Запоріжжя: «Тандем_У», 2003. - С. 192-209.

8. До історії місцевих органів управління Таврійської губернії (1783-1800 рр.) // Студії з історії Степової України. - Вип. 1. - Запоріжжя, 2003. - С. 65-72.

9. Джерела до історії адміністративно-територіального устрою Катеринославського намісництва (матеріали Російського державного архіву давніх актів) // Україна вчора, сьогодні, завтра: Збірник наукових праць / Ред колегія: Вашкевич В.М. та ін. - Запоріжжя, 2003. - С. 79-96.

10. Організація управління іноземними колоністами Південної України (початок - 30_ті рр. ХІХ ст.) // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного інституту ім. П.Д. Осипенко. Історія. - Бердянськ, 2001. - С. 94-98.

11. История города Александровска (Екатеринославской губернии) в связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии 1770-1806 рр.» як джерело з історії адміністративно-територіального устрою // Матеріали перших Новицьких читань 24 жовтня 2002 р. м. Запоріжжя. - Запоріжжя РА «Тандем_У» 2002. - С. 62-64.

Размещено на Allbest.ru