Соціальні та політичні процеси на Уманщині в період раннього та пізнього середньовіччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

УДК 930.1(477)”04/14”

Соціальні та політичні процеси на Уманщині в період раннього та пізнього середньовіччя

07. 00. 01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Священко Зінаїда Василівна

Донецьк 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Чабан Анатолій Юзефович.

Офіційні опоненти

- доктор історичних наук, професор Морозов Анатолій Георгійович, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, завідуючий кафедрою новітньої історії;

- кандидат історичних наук Темірова Надія Романівна, Донецький національний університет, доцент кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії

Провідна установа - Інститут історії України НАН України, відділ історико-краєзнавчих досліджень.

Захист відбудеться "26" лютого 2004 р. о 13.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 при Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ навчальний корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий 16 січня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

уманщина середньовіччя населення колонізація

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з характерних рис життя сучасного українського суспільства є звернення до своїх коренів, зростання інтересу до вивчення історії рідного краю. Особливої актуальності набуває вивчення історичного минулого окремих територій України, оскільки історія кожного народу складається саме з історичних подій кожної окремої землі. Кожний куточок української землі має, без сумніву, свою унікальну самобутню історію. Ґрунтовно вивчивши її, можна викристалізувати єдину картину історичного процесу у всій Україні.

Але вивчення історії краю у рамках існуючого адміністративно-територіального поділу не завжди дає змогу відшукати ті фактори, що впливали на перебіг всього історичного процесу, оскільки землі, які складаються на основі формального підходу мають істотні відмінності у своєму розвитку.

Більш результативним, на наш погляд, є дослідження земель, що склалися впродовж віків на спільності географічних, геополітичних, соціальних інтересів. Виділення і детальне вивчення історії таких територій, їх населення, дає можливість виявити їх роль в історії українського народу, дослідити і конкретизувати на новому рівні знань специфічні особливості їх розвитку, співвідношення з іншими територіями у загальному контексті історії України.

Саме такою землею, яка потребує виділення і детального вивчення, є Уманщина. Землі і населення Уманщини відіграли особливу роль у соціальних та політичних процесах, які мали місце в історії України в період раннього та пізнього середньовіччя. Особливо в час виникнення та розвитку козацтва. На формування козацтва справили значний вплив події литовської доби, боротьба проти турецько-татарської агресії, наступу польської держави, католицької церкви. Історія Уманщини має трагічні й героїчні сторінки. Цей край помітно відрізнявся від інших земель України. Його географічне розташування (на межі кочового степу та прадавньої осілості) значною мірою визначало напрям політичного розвитку. З найдавніших часів територія, що досліджується залюднювалася і спустошувалася, підлягала новій колонізації, а потім знову лежала в руїнах і згарищах.

Вивчення історії рідного краю має важливе значення не лише з науково-пізнавального погляду, а й у контексті виявлення багатьох першопричин сучасних проблем та шляхів їх вирішення. Глибоке знання специфіки, шляхів історичного розвитку регіонів відкриває можливості для формування всебічно зваженої внутрішньої політики. Певною мірою це стосується й території Уманщини.

Актуальність вказаної проблеми підкреслюється ще й тим, що незважаючи на певну кількість наукових напрацювань дослідників, стан вивчення соціальних та політичних процесів на Уманщині, особливо в період раннього та пізнього середньовіччя і понині залишається недостатнім. Ця проблема ще не стала предметом спеціального дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною наукової теми кафедри історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького “Геополітичні аспекти етносоціальних процесів на Середньому Подніпров'ї з найдавніших часів до кінця XVIII ст.” (реєстраційний номер 0199V003996). Дослідження також тісно пов'язане з планами науково-пошукової роботи кафедри історії Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.

Об'єктом наукового дослідження є соціальний та політичний розвиток середньовічного українського суспільства в регіональному вимірі.

Предметом дослідження визначено перебіг та спрямованість соціальних та політичних процесів у локальному регіоні України - Уманщині у добу середньовіччя.

Хронологічні рамки праці охоплюють період з ІV до середини XVII ст. Такий вибір обґрунтовується, насамперед, тим, що історичний розвиток саме цього часу недостатньо системно вивчений на вказаній території.

Нижня межа пов'язана із активним заселенням території, що досліджується слов'янською людністю. Верхньою межею визначено середину XVII ст., оскільки з цього часу, на нашу думку, розпочинається якісно новий період життя українського народу, який окреслений зародженням і утвердженням української козацької держави, і який потребує окремого вивчення.

Метою роботи є з'ясування найважливіших аспектів соціальних та політичних процесів на Уманщині в період раннього та пізнього середньовіччя, визначення місця цього регіону в історії України періоду, що досліджується.

Для реалізації мети поставлено такі наукові завдання:

проаналізувати наукові дослідження проблеми, визначити рівень і повноту її науково-теоретичного осмислення та узагальнити історіографічні здобутки;

показати відмінність Уманщини від Поділля, Південної України, та Середнього Подніпров'я, які є її найближчими сусідами, а також визначити спільне в історії названих регіонів;

дослідити дію природніх факторів на розвиток історичних процесів на Уманщині;

простежити процес розвитку автохтонного населення Уманщини в період раннього середньовіччя;

розглянути історію Уманщини в період перебування у складі Київської Русі та Куманії, дослідити вплив на населення Уманщини монголо-татарської навали;

вивчити становище краю в складі Литовсько-Руської держави, вияснити роль населення Уманщини у процесі формування українського козацтва як нової етнотворчої сили;

дослідити процес польської колонізації на землях Уманщини, вияснити її специфіку;

зробити спробу з'ясувати походження назв Уманщина, Умань;

Теоретико-методологічною основою дослідження стали принципи історизму та наукової об'єктивності висвітлення різних аспектів проблеми. З метою об'єктивного осмислення явищ і процесів, що досліджувалися, застосовувався системний підхід, порівняльний та синхронний аналізи подій і явищ. Наявний діалектичний метод при розгляді економічних процесів і пов'язаних з ними явищ соціального характеру.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

вперше у вітчизняній історіографії здійснено комплексне дослідження даної проблеми та стверджується, що територія Уманщини має право на виокремлення як самостійний регіон України, який відіграв своєрідну роль в історії України в період раннього та пізнього середньовіччя;

на основі аналізу історичних джерел та дослідницької літератури зроблено висновок про те, що природні фактори Уманщини в найдавніші часи були особливо сприятливими для розселення тут людей, їх захисту від ворогів, тому Уманщина була однією із земель заселення автохтонного населення в ранньослов'янські часи;

доводиться, що в період Київської Русі більша частина Уманщини входила до складу так званої Білої Куманії, а в часи монголо-татарської навали населення цієї території не було знищене чи витіснене на нові землі;

запропоноване висвітлення взаємостосунків регіону, що досліджується зі Степом, де панували кочові орди, а потім з'явилося Кримське ханство. З'ясовано, що вони мали для населення Уманщини трагічний характер. Боротьба за виживання привела до формування особливого способу життя місцевого населення, тому воно виступило головним чинником появи українського козацтва;

зроблено спробу дослідити формування населення краю в литовську добу та специфіку польської колонізації Уманщини;

на підставі науково-критичного підходу зроблено спробу вияснити походження назв Уманщина, Умань.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що основні положення та висновки, які висловлені у дослідженні, могли б широко використовуватись при вивченні вузівських та шкільних курсів історії України, етнології, бути в основі запровадження спецкурсів з історії українського козацтва, з проблем формування українського етносу, з'ясування важливостей геополітичних факторів, а також в історико-краєзнавчій діяльності, музеєзнавстві, вивченні регіональної історії, у виховній роботі в студентських та шкільних колективах.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького та засіданні кафедри історії Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Основні положення роботи викладено у доповіді на Міжнародній науковій конференції “Історична наука: проблеми розвитку” (Луганськ, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції “Україна - Росія: історія та сучасність” (Умань, 2002); Всеукраїнській науковій конференції “Поділля у контексті української історії” (Вінниця, 2001); Всеукраїнській науково-методичній конференції “Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи” (Кам'янець-Подільський, 2002); Всеукраїнській науковій конференції “Знаки питання в історії України” (Ніжин, 2002). Основні положення дисертації викладені в 9 публікаціях, загальним обсягом 2,08 друкованих аркуші, у тому числі п'ять з них - у фахових виданнях.

Структура дослідження обумовлена метою, завданнями, характером та отриманими результатами дослідження. В її основу покладено хронологічно-проблемний підхід. Праця складається із вступу, чотирьох розділів, які мають внутрішній поділ на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг основної частини 179 сторінок. Список використаних джерел та літератури нараховує 355 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено предмет та об'єкт дослідження, окреслено його хронологічні рамки, сформульовані мета та завдання дослідження. Висвітлена наукова новизна і практична цінність роботи.

У першому розділі “Історіографія, джерела та методика дослідження” аналізується стан наукової розробки теми, наводиться характеристика використаних джерел та методів дослідження. Дослідження історичного розвитку ряду регіонів Правобережної України доби раннього та пізнього середньовіччя належить до тих прогалин в історичній мідієвістиці, які ще чекають свого висвітлення. До таких регіонів належить і Уманщина.

Наукові публікації, що стосуються теми можна умовно поділити на три групи. Перша - студії загальноісторичного характеру, в яких відображено роль і місце населення регіону у розвитку України, де при розробці стержневих проблем автори частково залучали відомості з історії Уманщини. Друга - праці, що спеціально присвячені історії окремих періодів у розвитку українських земель, Правобережної України та окремим проблемам, що мали місце в історії України означеного періоду. Третя - спеціальні дослідження з історичного краєзнавства, що так чи інакше висвітлюють різні боки історичного минулого краю.

В історіографії досліджуваної проблеми виділяється кілька періодів. Перший - середина XIX - 20-ті роки ХХ ст. Саме в цей час розпочинається археологічне обстеження краю, з'являються перші публікації за результатами досліджень. Серед досліджень цього періоду провідне місце належить В.Б. Антоновичу, М.Ф. Біляшівському, О.А. Спіцину, В.М. Доманицькому, П. Курінному.

У цей час були підготовлені праці загальноісторичного характеру без яких важко проводити дослідження конкретного характеру. До них можна віднести праці вчених, які представляють народницький напрям, зокрема М. Максимовича, М. Костомарова, В. Антоновича, Д. Яворницького, О. Єфіменко і серед них найвидатнішого українського історика - М. Грушевського та праці представників державницької школи, зокрема, Д. Дорошенка, І. Крип'якевича. А також О. Терлецького, Н. Полонської-Василенко, М. Дашкевича, М. Владимирського-Буданова. Це фундаментальні студії української історії, які формують уявлення про основні етапи розвитку українського народу і без яких важко проводити дослідження регіональної історії. В них відображаються основні історичні процеси в історії України і при розробці стержневих проблем автори частково наводили дані з історії території історичної Уманщини.

Великий інтерес викликали дослідження Подільсько-Брацлавського регіону, в яких частково згадуються події, що мали місце на Уманщині. Це роботи М. Симашкевича, Н. Молчановського, П. Батюшкова, В. Гульдмана, І. Шиповича, Д. Малакова, Е. Сіцінського . Оскільки частина історичної Уманщини межувала, а в певний час і входила до Брацлавщини, то дослідники не могли обійти її увагою.

Серед розробок регіональної історії 20-х років виділяється дослідження М. Ткаченка. Залучивши широке коло джерел, автор спробував змалювати соціально-політичний та економічний розвиток краю в XVI - XVII ст.

Дані про події Литовської доби, татарських нападів та формування козацтва на Уманщині знаходимо у відбитках із періодичної преси, зокрема, К. И. Тія в часопису “Киевская Старина,” та П. Курінного у газеті “Союз”, а також у додатку до адрес-календаря та календаря-довідника видавця Д. Грінвальда. Окремі фрагменти історичних подій на території краю, формування території Уманщини, природні умови подав у своєму географічно-природничому нарисі Уманщини Б.Безвенглінський.

Другий період охоплює 30-ті - першу половину 50-х рр. У ці роки краєзнавча проблематика була помітно звужена. Ідеологізація суспільного життя і утвердження командно-адміністративної системи відобразились в історичній науці. Попри все і в цей час з'являються праці, в яких тим чи іншим чином висвітлені окремі події історії краю. Це, насамперед, дослідження Т.Пассек, О.П.Черниша, С.С.Березанської та Г.Т.Тітенко, О.І.Тереножкіна, П.І.Борисковського, П.П.Єфименко. Названі автори описують археологічні знахідки виявлені на території, що досліджується. Їх праці допомагають змалювати картину загального розвитку регіону.

Третій період розпочинається з середини 50-х і триває до кінця 80-х рр. Відомі суспільні зміни другої половини 50-х рр. відкрили нові горизонти у розвитку історичної науки.

Утворення в 1954 р. Черкаської області дало поштовх до розробок регіональної історії. У 50-60-их роках помітний внесок у вивчення Уманщини зробили співробітники Уманського краєзнавчого музею Г.Ю. Храбан, В.А. Стефанович та О.П.Діденко. Здобуті ними матеріали є солідною джерелознавчою базою. В цей же час з'являється колективна праця “Умань: Історико-географічний та економічний нарис”, в якій дається природничо-географічна характеристика історичної Уманщини, а також два розділи якої присвячені добі, що досліджується (авторами згаданих розділів є М.М. Шкварук, Г.Ю. Храбан та В.А. Стефанович).

Дослідження історії населених пунктів значно розширились в 60-70-х рр. внаслідок активної деталізації історико-краєзнавчих досліджень, пов'язаних з виходом друком томів “Черкаська область”, ”Вінницька область”, “Кіровоградська область” та ”Одеська область”, 26-томної “Історії міст і сіл УРСР” (Голова редакційної колегії П.Тронько) (1972). У нарисах про населені пункти знайшов відображення період середньовіччя, що значно розширило уявлення про хід історичних подій, локалізувало і деталізувало їх на місцях.

Четвертий період бере початок з 1991 року і триває по сьогоднішній день. У ході розбудови державної незалежності України закономірним є зростання уваги до регіональної історії. Хочеться відмітити праці з історії козацтва, хоч безпосередньо Уманщини вони не стосуються, але дають можливість пролити світло на роль території історичної Уманщини в процесі формування козацтва. Такими дослідженнями є праці Головко О.Б., Щербака В.О., Леп'явко С., Гурбик А.О., Мельник Л.Г. та ін.

Цінним для вивчення історії краю є дослідження Н.Яковенко, в якому характеризується процес становлення української шляхти, показано шляхи здійснення польської колонізації в Україні і, зокрема, на Уманщині. Коріння деяких українських шляхетських родин, що проживали на Уманщині розглядається у праці Кривошеї В.В та Орла В.М. Автори докладно характеризують також персональний склад шляхти та козацтва регіону.

У кінці 90-х рр. з'явилось загальне дослідження з історії краю Г.П. Бевза, в якому автор відвів декілька сторінок давній історії Уманщини, де, зокрема, йдеться про слов'янське населення краю, вплив на формування населення кочових народів, насамперед, половців.

Безпосередньо з історією краю XIV - XVII ст. пов'язані роботи Кривошеї І.І. та Кривошеї Ір.І., а також Кузнець Т.В., в яких дано аналіз процесу заселення краю в період литовсько-польської колонізації. Історії козацтва Уманщини присвячені дослідження Кривошеї В.В. та Кривошеї В.В. і Кузнець Т.В.

Узагальнюючою працею з історії Уманщини є колективна монографія “Нарис історії Уманщини з найдавніших часів до 60-х років ХХ століття”. Її автори звертають увагу на найголовніші аспекти минулого Уманщини, відтворюючи оглядово основні події історичного розвитку регіону, але події періоду, що досліджується висвітлені недостатньо.

Спеціальних праць іноземних авторів присвячених досліджуваній проблемі немає. Але серед численних досліджень, в яких висвітлюються найрізноманітніші аспекти історії України XV - XVIII ст. нерідко зустрічаємо окремі факти, статистичні дані, свідчення, почерпнуті з недоступних на сьогодні вітчизняному досліднику джерел, що стосуються безпосередньо Уманщини, особливо це стосується періоду польської колонізації та доби козаччини.

Найбільшу групу серед них складає польська історіографія, започаткована в ХІХ ст. уродженцем Київщини Олександром Яблоновським, надзвичайно цінним науковим доробком якого є систематизація історико-географічних та історико-демографічних відомостей щодо Київщини і Брацлавщини середини XVІ - першої половини XVIII ст. Деякі відомості, наприклад, щодо укріплених поселень південно-східного українського порубіжжя, до якого входила і територія Уманщини, вміщено у нарисах подільського історика-балетриста польського походження ХІХ ст. Антоні Ролле (псевдонім dr. Antoni I.).

Важливі факти з історії Умані періоду, що досліджується також вміщено у тритомному виданні “Стародавня Польща” впорядкованому Ф.K. Maртиновським, доробку О. Доровського “Нариси з історії”. Змістовна історична стаття про Умань подана у третьому томі 15-томного “Словника географічного”, який був виданий у Варшаві у 1880-1902 роках.

Проведений аналіз стану наукової розробки проблеми соціальні та політичні процеси на Уманщині в період раннього та пізнього середньовіччя дає підстави стверджувати, що, незважаючи на здобутки у вітчизняній та зарубіжній історіографії, комплекс питань, що стосується саме означеної нами території, не став предметом спеціального дослідження, залишився поза системною увагою дослідників. Дослідження загальноісторичного характеру, в яких наводилися певні дані про землі історичної Уманщини, і спеціальні публікації з історії України та Правобережної України й історико-краєзнавчі студії не створюють загального полотна історії великого регіону - Уманщини. Їх автори, не маючи перед собою такої мети, досліджували інші проблеми історії України, не виокремлюючи Уманщину з-поміж іншого. Тому проблема потребує ґрунтовної розробки і вивчення.

При дослідженні даної проблеми були використані матеріали архівного збереження із фондів Наукового архіву Інституту археології НАН України, Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (Київ), Центрального державного історичного архіву України у Києві, Державного архіву Черкаської області, матеріали фондів Черкаського обласного краєзнавчого музею та Уманського краєзнавчого музею.

Із фондів Центрального державного історичного архіву України в Києві нами використані копії жалуваних, підтверджуючих і охоронних грамот, привілеїв литовських князів і польських королів магнатам, монастирям, шляхті на міста, містечка, села і зем'янам та боярам на землі, промисли і селян (Ф. 44). Використана також Актова книга Брацлавського земського суду (січень 1639 - 22 лютого 1647 рр.) та Актова книга Вінницького гродського суду (1543 - 1565рр.). На жаль, зі всього масиву брацлавсько-вінницького судово-адміністративного архіву збереглися лише ці дві книги, що значно ускладнює дослідження теми. Деякі матеріали було почерпнуто нами із особистого фонду Потоцьких, а саме опис меж “пустині Гумань”, переданої В.Калиновському в 1609 році (Ф. 49. Оп. 1. Сп. 2956. Ар. 5).

Матеріали у вигляді різних редакцій літописів, виписів із документів більш раннього походження були опрацьовані у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Із матеріалів Державного архіву Черкаської області використано матеріали з фонду Г.Ю. Храбана, це, переважно, виписки із архівних документів, літератури, газет з історії Уманщини, картотека історичних подій на Уманщині (1416-1969 рр.).

У дослідженні також використані матеріали археологічних колекцій з фондів Черкаського обласного краєзнавчого музею. Опрацьовані матеріали фондів Уманського краєзнавчого музею. Це, насамперед, щоденники археологічних розвідок Храбана Г.Ю., археологічні колекції, фотокопії матеріалів розкопок О.Бидловського, фотознімки розкопок Бидзиля В.І., фотокопії археологічних карт Уманщини.

Джерельна база дослідження була розширена і за рахунок залучення актових документів XVI - XVIIІ ст. із наукових видань джерел, що здійснювалися з кінця ХІХ - початку ХХ ст. в археографічних центрах Москви, Петербурга, Києва та Львова. Серед них: “Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России”, “Архив Юго-Западной России” - найфундаментальніше видання джерел до історії України XVI - XVIII ст., “Жерела до історії України - Руси”, “Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси”, “Законодательные акты Великого княжества Литовского XV - XVI вв.”. Для дослідження проблеми були використані також Литовські Статути.

Із наративних джерел нами використані літописи. Серед них: Літопис Руський, Повість временних літ, Новгородський літопис, Київський літопис, Літопис по Іпатському та Лаврентіївському списку, а також “Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси”, що був виданий В.Антоновичем.

Яскравий і різноплановий за характером матеріал містять також записки та описи подорожей чужинців. Зокрема, описи подорожі антіохійського патріарха Макарія, зробленої архидияконом Павлом Алеппським, мандрівників Аль-Масуді та Ібн-Хордадбеха, використано також матеріали щоденника Еріха Лясоти. Певний масив даних про територію історичної Уманщини знаходимо у описі “Скіфії” Геродота, “Географії” Страбона, “О происхождении и деяниях гетов” Иордана.

Таким чином, історіографічний огляд літератури з означеної проблеми та аналіз її джерельної бази уможливлюють висновок про те, що окремі її аспекти знайшли висвітлення в наукових публікаціях, а джерельна база дає можливість вирішити поставлені завдання і названу тему зробити предметом окремого наукового дослідження.

У процесі дослідження проблеми використано теоретичний аналіз праць загальноісторичного характеру, які формують уявлення про основні етапи розвитку українського народу і без яких важко проводити дослідження регіональної історії. Синтез і теоретичні узагальнення застосовувались при обробці фактичних матеріалів, отриманих із архівних документів, наукових праць дослідників історії Правобережної України. Проблемно-цільовий аналіз наукової літератури розкриває місце і роль Уманщини в соціальних та політичних процесах, що мали місце в історії України доби раннього та пізнього середньовіччя. За допомогою порівняльного аналізу статистичних даних, архівних документів і матеріалів, з'ясовувалися особливості розвитку регіону, що досліджується на тому чи іншому етапі історичного розвитку.

При узагальненні фактичного матеріалу, систематизації результатів дослідження використовувалися узагальнюючий аналіз та метод систематизації.

У другому розділі “Соціальні та політичні процеси на землях Уманщини у добу раннього середньовічя ( IV - ХІІІ ст.)” висвітлюється розвиток населення Уманщини в період раннього середньовіччя. Характеризується формування території краю та зроблено спробу з'ясувати походження назв Уманщина, Умань; висвітлено хід дискусії щодо проблеми походження зазначених назв; дається характеристика природних умов Уманщини та їх впливу на заселеність краю. З'ясовуються умови заселення краю ранньослов'янськими племенами, висвітлено розвиток населення Уманщини в добу Київської Русі.

Під Уманщиною розуміються землі сучасних Уманського, Жашківського, Маньківського, Монастирищенського, Тальнівського, Христинівського районів Черкаської області; Бершадського, Гайсинського, Теплицького - Вінницької області; Голованівського, Ульянівського, Гайворонського і частково Ново-Архангельського Кіровоградської області, а також частково Савранського району Одеської області.

Східні рубежі Уманщини проходять по р. Синюсі і частково охоплюють її Лівобережжя з м. Ново-Архангельськ. Крайня точка південної межі біля с.м.т. Саврань (Одеської обл.). Західні кордони йдуть через Бершадь та Ладижин і нарешті північні рубежі проходять біля м. Жашків. Ця територія складає приблизно розмір існуючій в минулому історичної Уманщини до 1930 р. (до ліквідації Уманського округу) протягом майже 400 років. Населені пункти, включені в територію, протягом століть були зв'язані між собою і тому дослідження їх в такій сукупності може допомогти зробити необхідні наукові висновки.

Упродовж історичного існування Уманщини відбулося чимало змін в її адміністративно-територіальному устрої. Була вона власністю брацлавського старости В.Калиновського, а згодом перейшла до Потоцьких; Умань була військово-адміністративним центром Уманського козацького полку і сотенним містечком Брацлавського полку; була повітовим містом Вознесенського намісництва і Київської губернії; Уманню відала Київська казенна палата і військове міністерство Російської імперії; було місто центром військових поселень Київської та Подільської губерній; перебувало і у віданні Київського цивільного губернатора. А у ХХ ст. Умань була окружним центром і центром Уманського району, який входив до складу Київської області. З утворенням Черкаської області (січень 1954 р.) Умань з 1961 р. стала центром однойменного району, який існує і по сьогодні.

Проблема походження назви “Уманщина” та виникнення міста Умань є дискусійною. Зміст цієї дискусії викладений в серії публікацій науковців та краєзнавців О. Трубачова, М. Ткаченка, Г. Бевза, Г. Храбана, В. Стефановича, О. Діденко, В. Перегуди, М. Вихристюка, А. Палія та ін. , які були надруковані в республіканській та місцевій пресі, в окремих брошурах та путівниках.

Існує велика кількість гіпотез щодо походження назви Умань та Уманщина. Однак складність історичного процесу, який мав місце на цій території, вимагає не поспішати з висновками про витоки назви “Уманщина”. На нашу думку, розв'язання цього питання не можливе без застосування комплесного підходу, при якому мовознавці, історики, археологи, етнографи об'єднали б свої зусилля в одному напрямку.

На основі виявлених археологічних матеріалів на території міста та краю відомі археологічні пам'ятки різних історичних періодів від епохи неоліту до скіфського часу, а також слов'янські памятки VII -VIII ст., які висвітлюють історію території, але не мають відношення до виникнення міста Умані. Але, проаналізовані в роботі дані писемних джерел та праці дослідників дають підстави припустити, що часом заснування міста Умань можна вважати кінець XIV ст. А його назва походить від назви місцевості на якій воно виникло. Тобто, назва Уманщина була первісною, більш давньою. На нашу думку, походження назви “Уманщина” пов'язане з перебуванням на її території куманів (половців). Вона могла виникнути в результаті таких перетворень: Куманія - Кумань - Гумань - Умань.

Природні умови в історії території та населення, що її заселяло відігравали визначальну роль.

Рівнинний рельєф не створював ніяких перешкод у взаємовідносинах Уманщини з іншими частинами України. Перевага рівнин також впливала на господарське життя та культуру, особливо на можливість ведення осілого землеробства. Але через рівнинний рельєф на Уманщині відчувалась нестача природних меж, які мають і оборонне значення. Це досить негативно позначалось на історії краю, Уманщина була наражена на постійні напади кочовиків, які не маючи ніяких природних перешкод легко вторгалися в її межі. Оптимальні кліматичні умови, багатий рослинний і тваринний світ сприяли інтенсивному заселенню території краю в різні історичні часи.

Значний вплив на населення Уманщини мали численні ріки, які виховували відчуття порядку і громадянського духу, дух заповзятливості, звичку до спільної артільної дії, зближували розкидані частини населення, привчали відчувати себе членом суспільства, спілкуватися з чужими людьми, спостерігати їхні звички й інтереси, обмінюватися товаром і досвідом.

Степ теж мав вплив на формування населення краю, виховуючи також волелюбність. Не дарма, Уманщина була землею де зародилося унікальне й суто етнічне явище - козацтво. Але, з іншого боку, степ населяли численні племена з якими місцевому населенню доводилося боротись.

Ліси служили захистом для населення Уманщини, яке змушене було тікати від степових орд. Родючість ґрунту приносила добробут населенню краю, хоч і була приманкою для бідніших сусідів. Тому, нестача природних меж, а з іншого боку природні багатства Уманщини були однією, хоч і не найголовнішою з причин, чому місцеве населення змушене було завжди обороняти себе від сусідніх країн.

Тому визначним у розвитку населення Уманщини на всіх етапах історичного розвитку стає пристосованість людини до природи. Сприятливі природні умови виступали головним об'єктивним чинником формування місцевого населення, його функцій, розвитку в ході історичного процесу.

Археологічні знахідки, писемні згадки про східних слов'ян підтверджують висновок, що час розквіту лісостепових слов'ян Уманщини відноситься до ІІ - IV ст. н. е. На ці процеси формування слов'ян вирішальний вплив мали археологічні культури: зарубинецька, черняхівська. В дисертації зазначається, що Уманщина за концентрацією археологічних знахідок різноманітних матеріальних культур дослов'янської та ранньослов'янської доби належить до найбільш заселених територій, що дає можливість зробити висновок про неперервність розвитку населення в найдавніші часи, висловити твердження про унікальність цієї території за своїми природно-кліматичними умовами в цей час, що дозволяло мешканцям досягти досить високого рівня господарського та суспільного життя.

В часи Київської Русі значну роль у формуванні місцевого населення відіграли міграційні процеси. Взаємостосунки з сусідніми землями та народами, боротьба за виживання привели до формування особливого способу життя місцевого населення, який ґрунтувався на широкому застосуванні озброєної боротьби і праці на вільних, незайнятих землях, створення структур самоуправління цією територією. Населення Уманщини виступило важливим фортпостом у захисті Київської Русі від агресивних південних сусідів.

В цей час на землях Уманщини проживало в основному слов'янське населення, але обставини його перебування тут були складними внаслідок постійних міграцій із сходу різних кочових племен. Уманщина була своєрідною “чашею”, куди “зливалися” племена з різних регіонів Євразії.

В дослідженні доводиться, що до Київської Русі Уманщина входила лише частково (північно-східна частина її території), більшість земель Уманщини входило до так званої Білої Куманії, а північні землі входили до політичного об'єднання “Чорноклобуцький союз”. Територія Уманщини входила також і в ареал проживання бродників.

Підтверджується думка, що в час монголо-татарської навали, населення Уманщини вижило і вистояло. Хоча, безумовно, ніяких позитивних наслідків монголо-татарське іго не принесло українському народу. Постійні напади войовничих господарів, непомірні побори місцевої верхівки для передачі в Золоту Орду, а також для власного збагачення, породжували непевність, приводили до кризи економіки. Водночас, незважаючи на величезні руйнування і винищення населення, Уманщина не перетворилася в пустелю, не обезлюдніла. Археологічні розкопки показують наявність (хоч і незначних) культурних шарів, що свідчить про продовження господарського життя.

У розділі третьому “Геополітичні устремління Литви, Польщі та Кримського ханства на землях Уманщини в XIV - XVI ст.” відображено часткову стабілізацію політичного та економічного життя Уманщини в період утвердження Литовської держави та показана агресивна політика Кримського ханства та степових орд. Велика увага приділена ролі Уманщини у становленні козацтва як нової етнотворчої сили. Проаналізовано соціальну природу козацтва Уманщини; звернута увага на вагому роль шляхти у процесі формування козацтва; розглянуто питання про козацьке землеволодіння на Уманщині.

На історію Уманщини кінця XIII - початку XIV ст. мали значний вплив геополітичні устремління Литви, Польщі та Кримського ханства. Кожна з цих держав мала свої інтереси стосовно України, виходячи з них, вони будували свої взаємовідносини, які дуже часто переходили в збройні сутички, затяжні війни. Остаточне утвердження Литовської держави на території Уманщини відбулося в 60-х роках XIV ст. Унікальне значення для подальшої історії цієї території мала битва на Синій Воді.

З цього часу, тобто з 60-х років XIV ст., розпочинається новий період в житті населення Уманщини, який характеризується частковою стабілізацією політичного та економічного життя території. При чому все це відбувається досить інтенсивно, незважаючи на те, що ці землі залишалися під постійною загрозою з боку рештків Золотої Орди. Тут з другої половини XIV ст. розвиваються села і міста.

Починаючи з 60-70-х років XV ст. і аж до кінця XVII ст. на становище населення Уманщини визначальною мірою почало впливати Кримське ханство. Саме це державне формування із самого початку свого існування зайняло агресивну позицію щодо сусіднього українського населення, вирішальною мірою вплинуло на стан життя всієї України, і, особливо, Уманщини, яка стала найближчим порубіжжям. Турецько-татарська агресія несла українському народові смертельну загрозу винищення, втрати економічної та господарської самостійності. І чи не найбільше в цьому страждало порубіжне населення. В дослідженні показано, що саме на Уманщині вторгнення татар та турків супроводжувалося найжорстокішим розоренням міст та сіл, винищенням і вигнанням у рабство великих мас населення.

Вирішальну роль в організації відсічі турецько-татарським нападам відіграло населення Уманщини. Займаючись хліборобством, скотарством, рибальством, полюванням, ремеслами, засновуючи нові хутори і села, створюючи нові і піднімаючи з руїн знищені міста, воно водночас було готовим дати відсіч турецько-татарським нападам. Саме воно стало основою козацтва, обростаючи втікачами з різних земель.

В XIV ст. можна визнати, що зміцніли для території Уманщини зв'язки з Поділлям, яке починає визначатися як окрема адміністративна одиниця. Давні східні Київські землі ближче відчувають територіальний зв'язок з Східнім Поділлям - Брацлавщиною.

В другій половині XV - першій половині XVI ст. починається новий період заселення території нашого краю. Не дивлячись на напади татар, відбувається залюднення території уходниками, вільними добиччиками, "данниками", козаками, що йшли з Волині, Київщини, Полісся та Білорусії. Саме в цей час на Уманщині з'явились передумови, які привели до появи тут козацтва. В їх основі лежав цілий комплекс чинників, які впливали на розвиток місцевого населення, а токож тих, хто в силу тих чи інших обставин прийшов сюди. Незважаючи на різні погляди щодо виникнення козацтва незаперечним є те, що на його формування значною мірою впливали звичаї, традиції та життєвий уклад автохтонного населення. Важлива роль у зародженні та становленні козацтва належала правобережним порубіжним територіям історичної Уманщини, які знаходилися на межі двох етносів, двох світів - осілого християнського та кочівного мусульманського.

На території Уманщини козацтво виникло як форма самозахисту населення проти загрози нападу і винищення. Козацтво з'явилось не одномоментно, а стало логічним завершенням перебігу подій, що розгорталися на правобережних порубіжних територіях протягом кількох століть.

До причин, які обумовили утворення українського козацтва на Уманщині, слід віднести земельне питання.

Друга причина - це економічні умови проживання населення на цій території і спроби владних структур змінити їх на свою користь. Вони приводили до масових козацьких виступів та селянсько-козацьких воєн проти польсько-литовської шляхти.

Третім фактором, що визначив Уманщину, як землю, де було започатковане козацтво, була близькість до степу, тобто порубіжний статус цієї території. А також захист території від набігів татарських, а потім турецьких військ.

Вагому роль на території Уманщини в процесі виникнення козацтва відіграла шляхта. Яскраві індивіди вихідці зі шляхти принесли в козацький рух політичну організованість, державотворчу ідею і навички до законної стабільної влади.

В розділі четвертому “Колонізаційні та асиміляційні процеси на Уманщині в період польської зверхності” показано вплив Люблінської унії 1569 р. на становище населення Уманщини, який характеризувався наступом польської держави, що був вирішальним геополітичним чинником розвитку населення вказаної території впродовж тривалого періоду. Саме в цей час посилюється наступ на права і вольності населення Уманщини на всіх напрямках суспільного життя - економічному, політичному та духовному. Як наслідок цього значно погіршується становище життя селян, як найбільш чисельної групи населення, а також - міщан, покозаченого населення.

В основі цих процесів лежав комплекс чинників і, зокрема, центральним питанням став земельний перерозподіл родючих земель Уманщини на користь великих польських магнатів, а звідти перегляд статусу української шляхти, зміна законодавства на користь можновладців тощо.

В дисертації йде мова про посилення польської колонізації території Уманщини та роль в ній В.Калиновського. Польська колонізація на Уманщині мала свої особливості. Вона здійснювалась шляхом встановлення адміністративного контролю над територією краю представниками королівської адміністрації. Саме на Уманщині спостерігається інтенсивна скупівля маєтків дрібного і середнього місцевого панства, здійснювана польськими магнатами. Встановлення польського адміністративного контролю над Уманщиною дозволяло зосередити в своїх руках контроль за мобілізацією земель місцевої шляхти і при зубожінні чи згасанні останньої скуповувати ці землі.

Великі володіння на Уманщині в цей час мав В.Калиновський, який намагався якнайбільше експлуатувати природні багатства своїх володінь для власного збагачення. Він розвивав активну діяльність організовуючи виробництво та збут продукції на ринках Західної Європи. Отже, Уманщина для Калиновських була важливим джерелом прибутків, але щоб їх використовувати, потрібно було добре охороняти їх з боку степу. Тому в цей час вживаються деякі заходи щодо охорони краю. На Уманщині з'являються нові населені пункти.

Заселення Уманщини відбувалося під впливом різноманітних факторів, зокрема, перманентної етнічної міграції, а також воно відбувалось в умовах етнічної дифузії (багатосторонньої взаємодії двох або більше етносів у одному чи декількох ландшафтних регіонах, що була зумовлена природними, політичними, економічними, соціальними та ін. обставинами). Порівняно густе заселення Уманщини викликало появу тут польських землевласників, а не навпаки.

В дослідженні дається характеристика населення краю напередодні Української національної революції, а саме його кількісний, національний та соціальний склад. Зазначено також, що традиції вольності, які міцно вкоренилися на Уманщині приводили до масових виступів проти поневолення, насамперед - до покозачення, але до широкомасштабних виступів у той час на Уманщині через зазначені в дослідженні причини не дійшло.

У висновках підсумовуються результати дослідження, що винесені на захист:

Аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що проблема соціальних та політичних процесів на землях Уманщини в період раннього та пізнього середньовіччя ще не була предметом спеціального дослідження в історіографії, а тому потребує ґрунтовної розробки і вивчення. Джерельна база проблеми є достатньо репрезентативною для реалізації поставлених у дисертації завдань.

Уманщина відігравала впродовж віків цілком самостійну й унікальну роль в історії України. Протягом довгого часу вона входила до Брацлавщини, яка мала помітні регіональні відмінності від історичного розвитку всього Поділля. Ця земля відрізнялась від сусіднього Середнього Подніпров'я, яке виступило центром консолідації східних слов'ян і відіграло активну роль у житті Давньоруської держави Київська Русь. В той час на Уманщині відбувались активні міграційні процеси та відчутним був вплив кочовиків-куманів. Відрізнялась Уманщина і від південних земель України, що були тривалий час під контролем Кримського ханства. Але в розвитку цих регіонів є і багато спільного. Останнє залежало від геополітичних факторів, які впливали на розвиток цих територій, взаємостосунки з сусідніми землями, боротьбу з кочовим степом, наявність там відносно вільного простору. Все це привело до формування особливого способу життя місцевого населення, який грунтувався на вільній праці, озброєній боротьбі проти агресивних сусідів, створення певних автономних структур самоуправління. Територія Уманщини особлива тим, що тривалий час вона була порубіжною зоною між кочовим степом і осілим населенням лісостепової зони. Її населення знаходилося на рубежі двох світів - кочового і осілого, людських потоків часів великого переселення народів, а пізніше мусульманської і православної релігій. Це накладало особливі обставини на розвиток території, формування населення, яке впливало на інші народи, але і вбирало краще від них. Цим визначається унікальна роль населення Уманщини у становленні українського етносу в період раннього та пізнього середньовіччя.

Природні фактори Уманщини були особливо сприятливими для розселення тут людей, їхнього захисту від ворогів. Сприятливі природні умови виступали головним об'єктивним чинником формування місцевого населення, розвитку в ході історичного процесу.

Уманщина входить до простору, що звичайно визначається як територія формування ранніх слов'ян.

В часи Київської Русі на землях Уманщини проживало переважно слов'янське населення, але обставини його перебування тут були складними внаслідок постійних міграцій із сходу різних кочових племен. В ці часи Уманщина відіграє важливу роль захисника держави, яка стримує напади кочівників. До Київської Русі Уманщина входила лише частково (північно-східна частина її територїї), більшість земель Уманщини належали до так званої Білої Куманії, а північні землі - до політичного об'єднання “Чорноклобуцький союз”. Територія Уманщини відносилась також і до ареалу проживання бродників. В час монголо-татарської навали, населення Уманщини вижило і вистояло. Хоча економічне життя на цій території занепало.

На історію Уманщини кінця XIII - початку XIV ст. значно вплинули геополітичні устремління Литви, Польщі та Кримського ханства. Кожна з цих держав мала свої інтереси стосовно України, виходячи з них, вони будували свої взаємовідносини, які дуже часто переходили в збройні сутички, затяжні війни. Всезростаюча небезпека винищення, безпорадність владних структур, необхідність захисту своїх помешкань, хуторів, сіл привело до появи, а потім до консолідації козацьких загонів, які почали активно протистояти південним агресорам. Ці процеси були особливо динамічними на безпосередньому порубіжжі - на Уманщині, оскільки ця земля, в силу свого економічного розвитку, була особливо привабливою для загарбників, а також тому, що вона лежала на найбільш зручних маршрутах агресивних походів в глиб держави. На території Уманщини козацтво виникло як форма самозахисту населення проти загрози нападу і винищення. Козацтво з'вилось не одномоментно, а стало логічним завершенням перебігу подій, що розгорталися на правобережних порубіжних територіях протягом кількох століть. Вагому роль на території Уманщини в процесі утворення козацтва відіграла шляхта. Яскраві індивіди - вихідці зі шляхти - принесли в козацький рух політичну організованість, державотворчу ідею і навички до законної стабільної влади.

Наступ Польської держави був вирішальним геополітичним чинником розвитку населення вказаної території впродовж тривалого часу. Польська колонізація Уманщини мала свої особливості. На відміну від інших регіонів України, тут спостерігається інтенсивна скупівля маєтків дрібного і середнього місцевого панства, здійснювана польськими магнатами - представниками королівської адміністрації. Колонізацію Уманщини та її розквіт перед Хмельниччиною пов'язують із власником Уманщини - В.Калиновським, який намагався якнайбільше експлуатувати природні багатства своїх володінь для власного збагачення. Вважаючи Уманщину важливим джерелом прибутків Калиновський вживав деяких заходів щодо її охорони. Але ці заходи не задовольняли населення цілком у потребі охорони краю від татарських набігів.

Заселення Уманщини в цей час відбувалося під впливом різноманітних факторів, зокрема, перманентної етнічної міграції, також воно відбувалось в умовах етнічної дифузії (багатосторонньої взаємодії двох або більше етносів у одному чи декількох ландшафтних регіонах, що була зумовлена природними, політичними, економічними, соціальними та ін. обставинами). Порівняно густе заселення Уманщини викликало появу тут польських землевласників, а не навпаки.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Священко З.В. Пам'ятки трипільської культури західної частини сучасної Черкащини // Вісник Черкаського університету. Випуск 21. Серія: Історичні науки. - Черкаси, 2000. - С. 157-159.

Священко З.В. Розвиток чорної металургії на Уманщині в першій половині І тис. н. е. // Вісник Дніпропетровського університету. Історія та археологія. Випуск 10. - Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського університету, 2002. - С. 231-236.

Священко З.В. Українці і трипільська культура: зв'язок “китайського” типу? // Література та культура Полісся. Випуск 20: Історичні та культорологічні процеси на Поліссі та в Україні (ХІ - ХХ ст.). / Відп. ред. і упорядник Г.В.Самойленко. - Ніжин: НДПУ, 2002. - С. 6-10.

Священко З.В. Із історії археологічного вивчення Уманщини // Київська старовина. - 2002. - № 5. - С. 172-175.

Священко З.В. Вплив геополітичних факторів на історичний розвиток Уманщини в період раннього та пізнього середньовіччя // Український селянин. - 2003. - № 7. - С. 42-48.

Священко З.В. Московські впливи на Правобережних порубіжних територіях України в період формування козацтва (кінець XV - XVI ст.) // Україна - Росія: історія та сучасність: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Умань, 2003. - С. 59-61.

Священко З.В. Проблеми інтерпретації пам'яток білогрудівської культури на Уманщині // Історична наука: проблеми розвитку: Матеріали міжнародної наукової конференції (17-18 травня 2002 р.). Секція: Археологія. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2002. - С. 180-186.

Священко З.В. Дискусія про походження назви “Уманщина” та час заснування міста Умань // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи: Науковий збірник. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2002. - С. 289-298.

Священко З.В. Трипільські поселення на території Уманщини // Поділля у контексті української історії / Ред. кол.: Лойко О.Г. (відповідальний редактор), Григорчук П.С., Давидюк А.Т. та ін. - Вінниця: Вінницький державний педагогічний університет, 2001. - С. 54-62.

АНОТАЦІЇ

Священко З.В. Соціальні та політичні процеси на Уманщині в період раннього та пізнього середньовіччя. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2003.

В дисертації проведено комплексний аналіз історичних процесів, які мали місце в історії Уманщини в період раннього та пізнього середньовіччя, досліджено дію природніх факторів на їх розвиток.

Досліджено соціальні та політичні процеси на землях Уманщини у добу раннього середньовіччя (з ІV до ХІІІ ст.), простежено процес розвитку автохтонного населення краю. Розглянуто історію регіону в період перебування у складі Київської Русі, досліджено вплив на населення Уманщини монголо-татарської навали.

Зроблено спробу вияснити характер геополітичних устремлінь Литви, Польщі та Кримського ханства в XIV - XVI ст. Висвітлено роль населення Уманщини у процесі формування козацтва як нової етнотворчої сили.

Досліджено колонізаційні та асиміляційні процеси на Уманщині в період польської зверхності. З'ясовано специфіку польської колонізації на території, що досліджується.

Ключові слова: Уманщина, природний детермінізм, автохтонне населення, слов'яни, козацтво, шляхта, польська колонізація.

Священко З.В. Социальные и политические процессы на Уманщине в период раннего и позднего средневековья. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого. - Черкассы, 2003.

В диссертации проведён комплексный анализ исторических процессов, которые имели место в истории Уманщины периоду раннего и позднего средневековья.