Селянська правосвідомість в історико-правовій реальності 1917-1921 років (на прикладі повстанського руху на чолі з Нестором Махном)

6. У правовій реальності 1917 - 1921 років перехідне буття (яке поєднувало елементи старого й нового) і перехідна форма суспільної свідомості втілювалися в марґінальні типи соціальності, державності й права, зумовлюючи марґінальність правосвідомості.

· Суспільство диференціювалося, розпадалися патріархально-общинні зв'язки, з'являлася безліч локальних спільнот і марґінальних груп, які не могли інтеґруватися в референтне співтовариство і ставали джерелом радикалізму. Поляризація села і селянства сприяла зростанню гетерогенності селянської правосвідомості. Селянин, як будь-який марґінальний суб'єкт, бажав заповнення дефіциту своєї соціальності, повноправності в суспільстві.

· Єдина державність була відсутня. Існувала ситуація множинного суверенітету: національно-демократичні, монархічні, військово-комуністичні влади, перебуваючи в стані збройного протиборства, поперемінно змінювали одна одну. В цих умовах народжувалися різні форми народної самоорганізації. За широкого діапазону ідеологічних і правових розбіжностей пряме зіткнення інтересів розв'язувалося правом сили, а не силою права. Тенденція непокори і/або протистояння периферії центральним владам постійно посилювалася, поглиблювався розрив між правосвідомістю влад і селян.

· Марґіналізація права була неминучим наслідком зміни функціонування правових відносин у напрямі моделі демократичної держави, що й викликало порушення трансляції правового досвіду й інтерференцію правових норм. При переході до нової правової системи (яка в тій історичній ситуації за визначенням не могла бути простим продовженням колишньої) неодмінно з'являлися змішані, перехідні форми юридичних відносин, що діяли як реальна практика і як чинник правосвідомості.

Змішання влад, ідеологій, юридичних устроїв і норм будоражило правосвідомість селян і сприяло розширенню сфер аномії (безнормності). Перебування за гранню правового простору приводило до нехтування нормами й готовності до досягнення необхідного/бажаного будь-якими засобами, у тому числі й насильством. Конфлікт між суб'єктом і нормою завершувався іґноруванням норми. Правовому хаосу став протистояти правовий нігілізм. Україну охоплювала така анархія, яку не могли організувати ніякі анархісти.

7. В історико-правовому просторі революційного часу чітко простежується конфлікт правосвідомостей (громадської та індивідуальної, соціальної та національної, центральної та периферійної, елітарної та егалітарної) в основі якого - конфлікт цінностей. З цінностей, що по-різному розуміються різними суб'єктами права, виростала система очікувань, яка зумовлювала поведінку. Проблеми багато в чому породжувалися тим, що свої цінності сприймалися як єдино можливі. Дослідити конфлікт допомогла трансісторична модель взаємодії народу й еліти. Самоорганізація населення сприймалася елітами як форма політичного бандитизму.

8. Соціально-групові інваріанти правосвідомості багато в чому зумовлювалися провідною діяльністю. Багато що залежало від здатності групи та її еліти до соціально-правової рефлексії. Правосвідомість селян було активізовано переділом власності та влади. Виявилися особливості правосвідомості: селяни вірили у своє право захвату/розділу поміщицьких земель та інвентарю, вважаючи, що намагаються повернути те, що "належить їм по праву", а зовсім не підривають основи суспільства. Минуле постійно було присутнє в їх правосвідомості (і навіть за майбутнє вони інколи боролися методами минулого). Правовий пошук селян був зовсім не ідеалістичний. Не в змозі протистояти меншим, але краще організованим спільнотам у захисті своїх інтересів і прав, селянство ставало об'єктом маніпуляцій і примусу.

9. На селянську правосвідомість впливало не стільки суперечливе і недоступне їм законодавство, скільки реальні дії влад. Іґнорування базових потреб активізувало захисно-протестний потенціал. Найважливішою причиною була проблема виживання, до протесту селян спонукала не стільки величина того, що вилучалося, скільки недостатність того, що залишалося.

Поява в Україні військового континґенту германсько-австрійського блоку, леґітимна з погляду офіційної правосвідомості влад і міжнародного права, але нелеґітимна з погляду селянської правосвідомості, стала каталізатором загальноселянського опору. Національні влади вчинили так тому, що вчинити інакше (судячи з усього) в тих обставинах не могли, та факт залишається фактом: значну частину ухвалених ними рішень було відкинуто народною правосвідомістю. Національна складова правосвідомості в роки революції та громадянської війни сприймалася як момент громадянської самоідентифікації, з одного боку, і соціального самовизначення - з іншого. Одну й ту ж саму правову реальність селянство і національні влади сприймали по-різному. Національна правосвідомість не була однорідною та однозначною. Територіальні й національно-культурні особливості сприяли невизначеності українського національного руху, розвитку в ньому протилежних течій. У селянській правосвідомості соціально-правові цінності переважали над національними. Національна еліта не змогла спрямувати зусилля селян на цілі, які не здавалися їм першочерговими. Народ показав свою соціальну зрілість як готовність іти в боротьбі за право далі, не зупинившись на виконанні національно-демократичних завдань.

10. Правосвідомість селян виявляла себе поліваріантно. Їх поведінка відзначалася різноспрямованою силою, що руйнує і творить одночасно. Це була комбінація стихійних пристрастей. У стані емоційно-вольової проявленості селянська правосвідомість демонструвала ефекти парадоксу, поєднуючи інтуїтивність, чистоту, здоровий глузд, а так само й гнів безсилля, жадання вендети й жакерії, жорстокість, лютість. Традиційна консервативно-правова апатія перемежалася колективними фрустраціями, сплесками аґресії, періодами нігілізму й анархізму. У селянському середовищі панувала смута й неослабна напруга. Ірраціональний і раціональний хаос. На певному етапі колективні дії були спрямовані скоріше проти чогось, ніж за щось.

11. У глибинці відбувалася політизація селянської правосвідомості. Загальноселянські повстання і партизанські дії велися без якої б то не було політичної організації, але за високого рівня політизації правосвідомості селян. Актуалізована політична складова переміщалася з периферії в центр усвідомлення. Політизувавшись, селянська правосвідомість проявляла в принципі невластиві їй якості, але боролися селяни не за владу (як така вона їх не цікавила), а за свої права. Селяни виявляли волю до права, а не до влади. Емоційна сила селянського колективного обурення перманентно зростала.

12. Радикалізація умов буття сприяла радикалізації правосвідомості. Селянська правосвідомість відбила лідерство влад серед суб'єктів неправових дій, які порушують природні права, і відрефлексувала антиправову ситуацію через повстанський опір і соціальний бандитизм. Будучи не теоретиками, а практиками, селяни діяли відповідно до своєї сутності - не словами, а діями, не раціонально, а ірраціонально. Це був захисно-протестний спосіб відстояти своє право. Іманентно консервативна селянська спільнота, яка століттями перебувала в неволі, виявляла колективну волю до права. Соціальний бандитизм став віддзеркаленням існуючої правової реальності, спробою досягти раціонального ірраціональним чином.

13. На селянську правосвідомість сильний вплив справила мілітаризація суспільної свідомості. У боях Першої світової та громадянської воєн брала участь значна частина дорослого чоловічого населення. Ті, хто пройшов крізь війну, мали правосвідомість "людини з рушницею". Політика, економіка, право дедалі більше набиралися "духом війни", виживання влади/держави/спільноти ставало вищим за цінність людського життя. Відбувалося повернення до пластів архаїчного досвіду та принципів кровної помсти. Варваризація індивідуальної та колективної правосвідомості виявлялася в тому, що порушувати табу (і головне з них "не убий") було не соромно. Табу зникало. На різних рівнях правосвідомості відбувалася моральна леґітимізація насильства. Держава втрачала "монополію насильства", її підхоплювали окремі спільноти й індивіди. Війна громадян була повсякденною реальністю. З'являлося все більше способів зняття моральних табу на участь в акціях насильства і діях погромного характеру.

14. Особливості селянської правосвідомості зумовили феномен селянської Повстанської армії, яка відігравала самостійну роль в протистоянні всім видам влади в Україні. Вольовим чином повстанці представляли програму більшості селян, що вимагали повернення відчужених земель і самоврядування. Феномен правосвідомості інсурґентів виявлявся численними відтінками аксіологічної та праксіогічної специфіки. Навряд чи ми можемо говорити про об'єктивність повстанців, вони проявляли себе відчайдушно й аґресивно, емоційно та пристрасно, а отже, упереджено. Це був колективний надособистий досвід, який спирався на колективні правові/квазіправові/антиправові установки. "Боротьба за право" переросла у "війну за право", війну селян проти всіх, П'яту селянську війну. Визнання факту, що селянська нація, перебуваючи в конфлікті з державністю, вела війну ради збереження себе як цілого, війну проти всіх еліт - національно-демократичних, монархічних, військово-комуністичних, допомагає зрозуміти, чому була знехтувана національна державність, а радянська перемогла в урізаному вигляді більшовицької диктатури.

15. Жоден політичний режим не визнав за селянами правоздатності цілісного суб'єкта, так само як жодна з влад, що перманентно мінялися, не закріпилася в селянській правосвідомості як леґітимна (леґітимізація відбувається на рівні психології). Функціональною була тільки харизматична влада. Селянська правосвідомість, що традиційно відторгала чужаків, не сприймала національних і пролетарських лідерів як захисників своїх інтересів. Влада маси потребувала персоніфікації у вожді. Селянська спільнота зі свого середовища стала "виділяти" харизматичних лідерів, свою контреліту. Одним з них був Нестор Махно мав харизматичну форму особистої привабливості, що поширювала ауру леґітимності на його дії. Став селянським вождем, він отримав величезну владу, але вважав себе анархістом.

У селянській правосвідомості Махно персоніфікував архетип батька, спасителя. Непоясненна, ірраціональна віра змушувала селян переносити свої очікування на вождя, приписуючи йому надзвичайні здібності й віддаючи владу над собою. Його авторитет визначався силою, відповідальністю, заступництвом, щедрістю. Від батька чекали захисту якщо не всіх, то хоч би своїх. Однак ідея служіння з позицій упокорювання та безкорисливої підтримки тут була відсутня, усередині спільноти суворо стежили за тим, як вожак виконував свою частку зобов'язань, і лише тоді підтримували.

16. Історико-правовий досвід махновщини унікальний тим, що в ситуації "загальної безурядиці" і громадянської війни спрацював недержавний ресурс правосвідомості: норми недержавного характеру, які народилися в інтуїтивній стихії народної правосвідомості, стали реґулювати відносини, традиційно підтримувані нормами державними, впливаючи на соціально-правову дійсність свого часу. Мільйони ледве грамотних людей, виховані батьками, що виросли за кріпацтва, виявили волю до права як до справедливого вирішення проблем землі та самоврядування.

17. Специфіка і сутність махновщини полягає в тому, що вона була: рухом переважно соціальним, а не національним або воєнно-політичним, оскільки боротьба за землю, волю, самоврядування та справедливість не розглядалася лідерами й учасниками як боротьба за нову державу, а лише як боротьба за нове, справедливіше суспільство і право; рухом найбільш аґрарним, у центрі якого проблема розподілу, збереження та захисту отриманої або захопленої землі; рухом, зумовленим сплеском селянської правосвідомості й захистом споконвічних селянських цінностей; рухом, що поєднував у собі різні типи соціальності - селян, напівпролетарів і марґіналів; рухом революційним, а не контрреволюційним, реакційним, ретроградним, куркульським або отамансько-міщан-ським; рухом, організаційно та ідеологічно самостійним, а не керованим ззовні; рухом збройним і повстанським; рухом анархо-комуністичним, стихійно-зрівняльним (егалітарним); рухом лівим, спрямованим на зміну соціального порядку новим, справедливішим ладом; рухом неосновних сил, оскільки ні капіталізація, ні перехід до соціалізму не передбачають, на відміну від феодалізму або азійського способу виробництва, щоб селянство відігравало роль основної спільноти або основного класу; рухом радянським, низовим і масовим, таким, що представляє суб'єктів народної правосвідомості.

Махновщина була просторово-часовою утопією, однак у тій правовій/квазі-правовій/антиправовій реальності вона була настільки сильною, що змусила влади змінити курс. Через соціальний рух і колективну волю реалізовувалося бажання змінити свою долю і долю країни, що виходить за межі історичної ситуації.

18. Основна коґнітивна складність дисертаційного дослідження визначалася складністю об'єкта і предмета:

· по-перше, правосвідомість містить еволюційні та інволюційні потоки й не може бути константною і статичною;

· по-друге, досліджувалася правосвідомість колективного суб'єкта: багатомільйонної неоднорідної (реґіонально, соціально, ментально тощо) соціальної спільноти. Гетерогенність суб'єкта зумовлювала інваріанти правосвідомості, гетерогенність форм і проявів;

· по-третє, правосвідомість гетерогенного суб'єкта розглядалася в період міжцивілізаційних змін, у ситуації багаторівневих, багатогранних, дискретних змін правової реальності (соціальних, економічних, політичних, державних, системно-правових та ін.). Перманентні зміни правової дійсності зумовлювали такі ж перманентні зміни станів правосвідомості. А оскільки суб'єкт був колективний, та ще й марґінальний, нестатичність, неоднорідність і неоднозначність множилася в геометричній прогресії. Нестабільна правова реальність зумовлювала нестабільність правосвідомості;

· по-четверте, феномен правосвідомості інсурґентів досліджувався через конкретний соціальний рух, який упродовж свого недовгого існування також постійно змінювався.

У фокусі усвідомлення перебував неоднорідний і нестатичний суб'єкт колективної правосвідомості, який, перебуваючи в правовій реальності, що постійно змінюється, постійно видозмінювався сам, видозмінюючи навколишню реальність.

19. В історико-правовій реальності 1917 - 1921 років усе відбувалося так, як могло відбуватися, усе залежало від усього іншого. І якби селяни були іншими й влади були іншими, їх правосвідомість була б іншою - усе було б іншим. Трансформація селянської правосвідомості в напрямі правового суспільства і держави була не ґарантована, але можлива. Історія селянської правосвідомості цього періоду - це хроніка вибухового і стрибкоподібного зростання, яке включало як інтуїтивні прозріння, так і патологічні викривлення. Показником розвитку було отримання досвіду усвідомлення своїх правових інтересів, активізація колективної волі та підвищення здатності до вирішення проблем, пов'язаних із правом. Цей колективний досвід був вратами до побудови громадянського суспільства. Але спроба побудови громадянського суспільства методами громадянської війни не могла бути вдалою.

Інтуїція виявлялася не тільки в ірраціональних почуттях і діях, але й у можливості трансцендувати цінності (людина несвідомо відчуває вплив цінностей, засвоєних більшістю). Глибинні селянські цінності були стійкими й при детальному розгляді виявляли патерни свідомості, що забезпечували трансцендентну життєздатність за межами тієї чи іншої влади або державності. Видозмінюючись, селянська правосвідомість зберігала самість. І саме завдяки цій особливості колективної селянської свідомості український етнос зберігся як цілісність у складі різних держав.

20. Махновщина і соціальний бандитизм (незважаючи на крапковість цих подій з погляду еволюції) дають не лише величезний емпіричний матеріал для дослідження "збоїв" і "особливих проявів" правосвідомості в історико-правовій реальності 1917 1921 років, але й дозволяють побачити трансісторичність її складових і краще зрозуміти функціонування в цілому. Право історичне, феномени волі до права трансісторичні.

Змінюється правова реальність, змінюється і правосвідомість. Правосвідомість різних спільнот і правосвідомість різних епох незводима одна до одної. Її сучасний рівень незводимий до рівня часів кріпацтва або П'ятої селянської війни. У кожної епохи свої істини і свої викривлення, але колективне несвідоме (де, як у земній корі, шарами укладена пам'ять поколінь) зберігає свої "документи" - міфи, образи, символи минулого і може активізувати їх у будь-який момент.

Історична відстороненість дозволяє побачити правосвідомість як еволюцію розгортання свідомості в цілому й усвідомити механізм цієї еволюції як самореалізацію через самотрансценденцію. Правова реальність ускладнюється з універсальною неминучістю, ускладнюючи види та форми правосвідомості й вимагаючи освоєння її нових пластів і якостей. Правосвідомість - пластичний механізм соціально-правової еволюції, еволюціонуючий потік, результат тривалого розвитку, в основі якого лежить все та ж динаміка виживання і саморозвитку. З погляду еволюції найвищий пріоритет мають гнучкість, спонтанність і функціональність свідомості.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Атоян О.Н. Воля к праву. Исследования махновщины и народного правосознания. - Луганск: РИО ЛАВД, 2003. - 530 с.

21. Атоян О.Н. В конфликте с государством. Крестьянское правосознание в Украине 1917 - 1919 годов. - Луганск: РИО ЛАВД, 2004. - 512 с.

Статті у фахових виданнях з юридичних наук

Атоян О.Н. Историография социального бандитизма в Украине революционного периода (1918 - 1921 гг.) //Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. - 1998. - № 3. - С. 179 - 209.

Атоян О.Н. Правовые аспекты исторической оценки массовых нарушений прав человека в советском обществе 20 - 40-х годов //Всеобщая декларация прав человека как международный стандарт правового положения личности в Украине. - Луганск: РИО ЛИВД, 1999. - С. 87 - 97.

Атоян О.Н. Элементы самоуправления в отечественной правовой традиции // Вторые Новгородцевские чтения: Спецвыпуск "Вестника ЛИВД". - Луганск, 2001. - С. 144 - 151.

Атоян О.М. Українські інсургенти та влада: зміни у історіографічному дзеркалі досліджень //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності (збірник наукових статей). - Донецьк: ДІВС, 2001. - № 2. - С. 35 - 44.

22. Атоян О.Н. Исторические предпосылки региональной культуры управления в Украине //Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10річчя незалежності України. - 2001. - № 2. - С. 3 - 19.

Атоян О.М. Еліта і маси, анархізм і лібералізм, селяни і влада в історіографічних підходах Т. Шаніна та В. Леонтовича //Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. - 2002. - № 2. - С. 35 - 48.

Атоян О.Н. Уголовный и социальный бандитизм на исходе повстанческого движения в начале нэпа // Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України: Спецвипуск "Вісника Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України". У двох частинах. - Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. - Частина 2. - С. 148 - 152.

Атоян О.М. Отаманщина і соціальний бандитизм у віддзеркаленні селянської правосвідомості революційного періоду //Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. - 2004. - № 1. - С. 35 - 53.

Атоян О.М. Психологічний портрет лідерів та учасників махновського руху: особистість в спільноті //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць. - Донецьк, 2004. - № 1. - С. 26 - 38.

Атоян О.Н. Борьба за право как потребность социума: полемика вокруг идей Л. Петражицкого // Ідея правової держави: історія і сучасність: Спецвипуск "Вісника Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України ". У п'яти частинах. - Луганськ, 2004. - Частина 2. - С. 62 - 70.

Атоян О.М. Трансісторична модель взаємодії влади, елітарних і народних спільнот у період української революції //Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. - 2004. - № 2. - С. 39 - 52.

Атоян О.М. Право на землю і селянська правосвідомість в Україні початку ХХ століття //Науковий вісник Юридичної академії МВС: Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ, 2004. - № 1 (14). - С. 148 - 156.

Атоян О.Н. Хаос и порядок гражданской войны: самоорганизация и самоуправление в махновском районе //Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. - 2004. - № 3. - С. 13 - 25.

Атоян О.Н. Правосознание как потребность социума: многослойность феномена //Философия права. - Ростов-на-Дону, 2004. - № 2. - С. 80 - 84.

Атоян О.М. Концепції державності и правонаступництва в історіографії суспільних рухів // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. - 2004. - № 3. - С. 274 - 283.

Атоян О.Н. Правовая реальность: судьба "не граждан" при политических режимах революционного времени // Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. - 2005. - № 1. - С. 22 - 30.

Атоян О.М. Суперечки про межі правосвідомості: багатозначність явища //Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Х., 2005. - Вип. 29. - С. 119 - 126.

Атоян О.М. Протомахновщина: генезис повстанства //Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2005. - № 2. - С. 235 - 243.

Атоян О.Н. Милитаризация правосознания как отражение интересов государства //Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. - 2005. - № 2. - С. 30 - 38.

Атоян О.Н. Апология крестьянского правосознания //Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2005. - № 4. - С. 21 - 31.

Атоян О.Н. Иррациональное в психологии масс и коллективных действиях как предмет научной рефлексии конца XIX века - начала ХХ века //Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2007. - № 3. - С. 230 - 240.

Матеріали конференцій

Атоян О.Н. Социальный бандитизм в Украине начала 20-х годов. Историографический аспект //Сборник материалов межвузовской научно-практической конференции. - Луганск: ЛСХИ, 1995. - С. 6 - 7.

Атоян О.Н. Идеография социального бандитизма в Украине начала 20-х годов: историографические аспекты //Межвузовский сборник научных статей. - Луганск: ЛСХИ, 1996. - С. 14 - 15.

Атоян О.Н. П.И. Новгородцев и идеографический метод в истории государства и права // Творческое наследие П.И. Новгородцева и современные проблемы построения правового государства в Украине: Сборник материалов научно-практической конференции. - Луганск: ЛИВД, 1996. - С. 29 - 31.

Атоян О.Н. Периодизация источников о социальном бандитизме и инсургентах Украины конца первого - начала второго десятилетия ХХ века //Історична наука: спадщина і сучасність: Матеріали міжнародної наукової конференції (Алчевськ, листопад 2001 р.). - Луганськ: Вид-во Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, 2001. - С. 31 - 37.

Атоян О.Н. Элита и крестьяне в Украине революционного периода: к новым историографическим подходам //Історична наука: проблеми розвитку. Матеріали Міжнародної наукової конференції (Луганськ, травень 2002 р.). - Луганськ: Вид-во Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. 2002. - С. 12 - 16.

Атоян О.Н. Коллективная личность в историко-юридической биографистике (на примере махновской контрэлиты 1917 - 1922 годов)" //Юридична біографістика: історія, сучасність і перспективи: Матеріали VIII Міжнародної конференції істориків права (Феодосія, вересень 2002 р.). - Симферополь. 2003. - С. 260 - 267.

Атоян О.Н. Идеи автономизма и федерализма в отражении национального и народного правосознания //Історико-правові проблеми автономізму та федералізму: Матеріали Х Міжнародної історико-правової конференції (Севастополь, вересень 2003 р.). - Сімферополь, 2004. - С. 318 - 327.

Атоян О.М. Етнічне і соціальне в просторі масової правосвідомості // Етносоціальні чинники в історії державно-правового будівництва: Матеріали ХІІ Міжнародної історико-правової конференції (Бахчисарай, вересень 2004 р.). - Сімферополь, 2005. - С. 475 - 483.

Атоян О.М. Українські інсургенти революційного часу: необхідність переосмислення //Історія української науки на межі тисячоліть. - К., 2005. - Вип. 19. - С. 9 - 16.

Атоян О.Н. Легитимизация насилия в правовой действительности военного времени //Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти: Матеріали ХІІІ Міжнародної історико-правової конференції (Чернівці, травень 2005 р.). - Чернівці, 2005. - С. 172-187.

Атоян О.Н. Региональная специфика как фактор, обусловливающий особенности крестьянского правосознания в историко-правовой реальности к. ХІХ - н. ХХ века //Регіональні аспекти історико-правових досліджень: Матеріали ХVII Міжнародної історико-правової конференції (Донецьк, червень 2007 р.) - Донецьк, 2007.

Монографія і підручник, в яких відображені окремі аспекти дослідження

Атоян А.И., Атоян О.Н. Ультралевые. Опыт социального конфликта. - Луганск: РИО ЛИВД, 2001. - 508 с.

23. тоян О. Н. История государства и права Украины. - Луганск: РИО ЛИВД, 2002. - 472 с.

Размещено на Allbest.ru