В.І. Веретенников як архівознавець і архівіст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний комітет архівів України

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ інститут
архівної справи та документознавства

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

УДК 930.25 (477) “19” (043.3)

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

АВТОРЕФЕРАТ

В.І. ВЕРЕТЕННИКОВ ЯК АРХІВОЗНАВЕЦЬ ТА АРХІВІСТ

ПАВЛОВСЬКА НАДІЯ ПАВЛІВНА

Київ-2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Українському державному науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства Державного комітету архівів України

Науковий керівник: доктор історичних наук, старший науковий співробітник МАТЯШ ІРИНА БОРИСІВНА, Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, директор.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, старший науковий співробітник ВЕРБА ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії Росії кандидат історичних наук, доцент КОВАЛЕНКО ОЛЕКСАНДР БОРИСОВИЧ, Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка, декан історичного факультету

Провідна установа:

Харківський національний університет імені В. Каразіна, кафедра історіографії, джерелознавства та археології

Захист відбудеться 14 січня 2004 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.864.01 Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства: Київ, 03110, вул. Солом'янська, 24.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науково-довідковій бібліотеці центральних державних архівів України: Київ, 03110, вул. Солом'янська, 24.

Автореферат розісланий 10 грудня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук С. Л. Зворський

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан архівної справи нерозривно пов'язаний з минулим і є результатом її розвитку впродовж тривалого часу. Історично сформовані й усталені зв'язки зумовлюють інтерес науковців до дослідження та аналізу накопиченого досвіду. Особливо плідно визначалися концептуальні засади архівознавства, формувалися та запроваджувалися нові ідеї, здійснювалися пошуки оптимальної організації архівної справи в Україні впродовж 1920-1930-х років. Цей період історії архівної справи становить великий інтерес також для дослідження ролі особи в становленні та розвитку української архівістики. Визначення стратегії й тактики архівного будівництва, практичне втілення проектів багато в чому залежало від персонального складу архівних установ, свідомої мотивації діяльності архівістів, орієнтованої на раціональну організацію архівної справи. Непересічна особистість була важливим чинником поступу архівістики.

До когорти визначних діячів архівної справи 1920-1930-х рр. належить професор В.І. Веретенников, який зробив великий внесок у розвиток архівістики в Україні. Розуміючи під терміном “архівістика” “архівознавство та архівна справа в їх єдності”1 , наголосимо, що унікальність творчого доробку В. І. Веретенникова полягає в тому, що він охоплює не лише проблеми архівної науки, а й питання практичної діяльності архівних установ. Лише трагічні обставини 1933-го року змусили вченого залишити роботу на ниві архівістики. Тоталітарна система не знищила В. І. Веретенникова фізично, але істотно вплинула на поширення його наукових ідей.

Актуальність комплексного аналізу творчого доробку вченого, його наукових поглядів полягає не стільки в потребі суспільної реабілітації, поверненні імені науковця із майже повного забуття, скільки в необхідності осмислити в сучасних умовах його творчі напрацювання, оцінити з точки зору сьогодення результати багаторічної практичної роботи, ефективно використати його науковий доробок, який досі в багатьох аспектах не втратив свого значення. Відтак дослідження життя та діяльності В. І. Веретенникова, яке досі спеціально не здійснювалося, сприятиме вирішенню конкретних проблем архівознавства. Отже, актуальність теми зумовлена сучасними потребами визначення ролі В. І. Веретенникова у становленні та розвитку української архівної науки і практики, науковим і суспільним значенням постаті вченого, відсутністю спеціального дослідження про його життя і діяльність, важливістю залучення до наукового обігу великого комплексу архівних джерел як необхідної умови об'єктивного висвітлення
біографії історичних осіб.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, темами. Тема розроблялася згідно з планом НДР Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства та угодою про співпрацю УНДІАСД з Інститутом української археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського НАН України в межах теми “Історико-археографічні та архівознавчі дослідження в Україні у XIX-XX ст.” (93.2.7.22).

Об'єктом дослідження є життєвий і творчий шлях В. І. Веретенникова, його теоретико-методичний, науково-організаційний і практичний доробок в галузі архівістики, комплекс історіографічних та історичних джерел, пов'язаних з життям та діяльністю вченого.

Предмет дисертаційного дослідження склали аспекти становлення
В. І. Веретенникова як ученого, педагога, архівіста, архівознавця; розвиток його наукових поглядів у галузі архівістики, внесок вченого у формування методичних засад організації архівної справи в Україні 1920-1930-х рр.

Хронологічні межі дослідження (1880-1942) відповідають крайнім датам curriculum vitae (з лат. - хроніки життя) і діяльності В. І. Веретенни-кова.

Мета дослідження полягає в науковій реконструкції життєвого і творчого шляху В. І. Веретенникова, осмисленні й комплексному аналізі його наукового доробку задля застосування досягнень вченого у сучасній теорії і практиці архівної справи.

Головні завдання дослідження зумовлені його метою й полягають
у наступному:

- виявити масив історичних джерел, які містять інформацію про життя та діяльність В. І. Веретенникова, та проаналізувати інформаційний потенціал джерельної бази дослідження;

- з'ясувати ступінь висвітлення фактів життя та діяльності В. І. Веретенникова в українській та зарубіжній історіографії;

- дослідити проблеми формування світоглядних і наукових поглядів В. І. Веретенникова;

- встановити та обгрунтувати основні віхи життєвого шляху В. І. Веретенникова, дослідити пріоритетні напрямки його професійної діяльності;

- здійснити проблемно-тематичний аналіз наукового доробку В. І. Веретенникова з історії державних установ та історії Росії, методології історії, історії мистецтва;

- проаналізувати основні напрямки архівознавчих досліджень ученого, його підходи до класифікації архівних документів, використання архівної інформації та забезпечення збереженості архівних документів;

- оцінити внесок В. І. Веретенникова у розроблення теоретичних засад архівного описування;

- охарактеризувати підготовлені В. І. Веретенниковим навчально-методичні видання; здійснити бібліометричний аналіз його наукових праць;

- визначити внесок В. І. Веретенникова у практичне вирішення актуальних проблем архівної справи в Україні 1920-1933 рр.;

- з'ясувати форми методичної та організаційної діяльності вченого в галузі архівної справи;

- оцінити персональний внесок В. І. Веретенникова у розвиток архівістики в Україні.

Методологічну основу дисертації склали принципи історизму, об'єктивності, всебічності. Дисертант послуговувався загальнонауковими (історичний, логічний, абстрагування, системного аналізу) й спеціально-науковими методами. Зокрема, використання методу персоналізації допомогло охарактеризувати персональний внесок В. І. Веретенникова у розвиток українського архівознавства. Застосовувалися також методи джерелознавства (наукової евристики, класифікації і критики джерел) для аналізу інформації джерельної бази та методи наукознавства (бібліометричний аналіз) для вивчення кількісних параметрів творчого доробку вченого.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що завдяки виявленню
й залученню до наукового обігу значного масиву раніше не відомих документів з архівної спадщини В. І. Веретенникова в дисертації вперше в українській історіографії комплексно відтворено життєвий і творчий шлях вченого. Вивчення творчого доробку В. І. Веретенникова дозволило дисертантові по-новому розглянути окремі аспекти загальної наукової проблеми становлення й розвитку української архівістики 1920-1930-х рр., а саме персонального внеску діячів архівної справи в формування науково-теоретичних засад українського архівознавства. В дисертації вперше досліджено вплив О. C. Лаппо-Данилевського на становлення В. І. Веретенникова як вченого, проаналізовано його творчі зв'язки з Д. І. Багалієм, В. Ю Данилевичем, М. К. Любавським, О. О. Кізеветтером та ін. Значну увагу приділено досі не дослідженим раннім працям ученого, які демонструють його наукове зростання як історика та архівіста.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що одержані результати збагачують суспільні знання з історії архівної справи та біографістики, персоніфікують доробок українського архівознавства 1920-1930-х рр. Фактичний матеріал і висновки дослідження можуть бути використані в інтегральному вивченні української історіографії, укладанні наукової біографії вченого, в навчальних посібниках для студентів-архівістів. Матеріали дисертації можуть бути застосовані під час вирішення сучасних проблем архівної справи.

Апробація роботи відбувалася на чотирьох наукових конференціях, у тому числі міжнародних: “Архіви та краєзнавство: шляхи інтеграції” (Київ - Трускавець - Дрогобич, 2003), “Пам'ятні дати в історії рідного краю: 225 років місту Херсону, 200 років Херсонській губернії” (Херсон, 2003); всеукраїнських: “Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи” (Київ, 1996), науково-практичній “Архіви і документальна спадщина Полтавщини: минуле, сучасне, перспективи. 1903-2003 рр.” (Полтава, 2003), а також на засіданнях науково-методичного семінару УНДІАСД.

Публікації. Основні результати дослідження відображено у 7 публікаціях (в тому числі 5 статей у виданнях, затверджених переліками ВАК України), загальним обсягом понад 3,5 друк. арк.

Структура роботи відповідає поставленій меті та виконанню основних завдань дослідження. Згідно з цим, дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, чотирьох додатків. Обсяг тексту дисертації 179 сторінок. Перелік джерел та літератури складає 55 сторінок (520 позицій).

2. ОСНОВНА ЧАСТИНА

Розділ 1 “Історіографія та джерельна база дослідження” поділено на два параграфи. В першому параграфі проаналізовано наукові праці, присвячені життю та діяльності В.І. Веретенникова. Відзначено, що наукова література про розвиток української архівістики 1920-1930-х років та про внесок в архівне будівництво окремих особистостей не є значною за обсягом. Досліджено, що перші публікації, присвячені науковій діяльності В. І. Веретенникова, з'явилися після виходу його першої ґрунтовної наукової праці “История Тайной канцелярии Петровского времени” (1910). Опубліковані в російських періодичних виданнях рецензії тогочасних відомих науковців-істориків (Д. І. Багалія, В. І. Савви, О. Є. Преснякова, О. О. Кізеветтера та ін.) зафіксували інтерес до праці молодого вченого, зумовлений розробкою ним недосліджених тем, новаторськими підходами до вирішення поставлених творчих завдань, активним використанням архівних джерел. Цей масив публікацій про В. І. Веретенникова до історіографії його життя та діяльності віднесено з певною мірою умовності, оскільки він відображає перші оцінки праць ученого науковою громадськістю. Стійку зацікавленість фахових істориків, архівістів творчим доробком вченого характеризують і наступні роки його наукової діяльності. Втім, радянському періодові історіографії “веретенникознавства” притаманне замовчування наукових концепцій вченого через звинувачення його на II Всеукраїнському з'їзді архівних робітників у “ворожих ухилах” - прагненні керуватися в архівній роботі “теорією техніцизму”, “об'єктивного документалізму”. Тому в енциклопедичних та довідкових виданнях представлено лише стислі публікації про В. І. Веретенникова. Нівелювання ролі особи в архівній справі, загалом, і В. І. Веретенникова, зокрема, було зумовлене жорсткою ідеологізацією цієї галузі культури та домінуванням в радянській історіографії аж до початку 1990-х рр. інтересу до історії архівних установ та архівного будівництва.

З відновленням державної незалежності України увага науковців до творчого доробку вченого активізувалася. У праці Г. В. Боряка “Національна архівна спадщина України та державний реєстр “Археографічна Україніка”: Архівні документальні ресурси та науково-інформаційні системи” (1995) наголошено важливе значення архівознавчих праць В. І. Веретенникова. Біографічні дослідження у контексті вивчення історії архівної справи в Україні стали одним із напрямків наукової роботи Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства. Перший випуск бібліографічного словника “Українські архівісти” (1999) вміщує статтю про В. І. Веретенникова. Життєвий і творчий шлях В. І. Веретенникова досліджено й належно поціновано в працях І. Б. Матяш “Архівна наука і освіта в Україні 1920-1930-х років” (2000) та “Особа в українській архівістиці”(2001). Попри посилення уваги до особи цього непересічного науковця й діяча архівної справи, дослідниця справедливо зауважила, що тема потребує подальшого дослідження. Однак спеціально життя та діяльність ученого, його внесок у розвиток архівної справи не досліджувалися.

У другому параграфі висвітлено структуру й склад джерельної бази дослідження, яка складається з актуалізованої (історіографічні, біобібліографічні джерела, періодика, опубліковані документи) та неактуалізованої (архівні документи) інформації. Зокрема, біобібліографічні джерела представлені біобібліографічними довідниками2, які містять інформацію про публікації вченого за 1910-1930 рр. Однак підхід упорядників відзначається тенденційністю в опрацюванні бібліографічної інформації і не відображає архівознавчого доробку вченого. Фрагментарні відомості про праці вченого зафіксовано в біобібліографічному довіднику “Українські архівісти”, де вперше репрезентовано його теоретичні архівознавчі праці.

Важливі відомості про творчий доробок ученого містить архівна періодика. В 1920-1930-ті рр. на сторінках українських архівних часописів “Архівна справа”, “Радянський архів”, “Бюлетень ЦАУ УСРР” незмінно глибокими, ґрунтовними, професійно точними, актуальними були публікації вченого. Ці журнали, відтворюючи тексти маловідомих праць ученого, є важливим джерелом для вивчення його наукового доробку. Крім того, на сторінках архівознавчих часописів міститься інформація про діяльність В. І. Веретенникова (організаційну, методичну, педагогічну) в галузі архівної справи, науки, освіти, участь у фахових нарадах, з'їздах.

Опубліковані документи складають досить невеликий комплекс. Маловідомі моменти життя В. І. Веретенникова висвітлюють публікації на сторінках наукових щорічників “Пам'ятки”3 та “Архівознавство. Археографія. Джерелознавство”4. Ці видання дають підстави для з'ясування основних аспектів наукової праці та службової діяльності В.І. Веретенникова як архівознавця, архівіста.

Найважливішу складову джерельної бази становлять писемні джерела, серед яких виділено такі групи: 1) документи особового походження (автобіографії, анкети, особові листки, приватні листи); 2) творча спадщина вченого (тексти магістерської та докторської дисертацій, статті, складені вченим переліки літератури з різних тем); 3) документи про службову діяльність: організаційні, розпорядчі, планово-звітні (положення, рекомендації, інструкції, звіти тощо); 4) стенограми Всеукраїнських з'їздів архівних робітників, зльотів, нарад з питання архівної справи, де був присутній і в роботі яких брав участь В. І. Веретенников; 5) планова документація (плани роботи архівної секції Харківського губкопмису, відділу архівознавства ЦАУ УСРР, кабінету архівознавства, висновки щодо планів роботи центральних і крайових архівів, плани створення закладів архівної освіти, організації і роботи курсів підвищення кваліфікації архівістів); 6) офіційне листування (підготовлені В. І. Веретенниковим обіжники ЦАУ УСРР, листи рекомендаційного чи консультаційного характеру, надіслані від імені відділу архівознавства до місцевих архівів); 7) фінансові документи (особові рахунки, відомості про заробітну плату, де значиться
В. І. Веретенников, кошториси виставок документів, курсів архівознавства, створення нових архівних підрозділів за участю вченого).

Досліджено, що найповніший комплекс джерел до вивчення діяльності В. І. Веретенникова як архівознавця та археографа зберігається в ЦДАВО України. Зокрема, у фонді 14 - “Головне архівне управління при Раді Міністрів УРСР” сконцентровано протоколи архівної секції Харківського губернського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини за 1920 р. (спр. 9-а); проекти організації підготовки кадрів, навчальні плани, програми лекцій курсів архівознавства (спр. 107, 156, 216, 217, 420 та ін.); матеріали про підготовку та проведення з'їздів архівних робітників (спр. 254, 255, 256, 1302); статут, план роботи, протоколи засідань Центральної кваліфікаційної комісії ЦАУ УСРР (спр. 1047); матеріали про створення та функціонування Кабінету архівознавства при ЦАУ УСРР (спр. 1187, 1190, 1461, 1669); документи про організацію відділу архівознавства при Всеукраїнському заочному інституті народної освіти (спр. 1245, 1246, 1247, 1248 та ін.), архівознавчого відділу при Харківському педагогічному інституті професійної освіти (спр. 1481, 1482, 1678), створення аспірантури (спр. 1480, 1620, 1788); висновки, зроблені В. І. Веретенниковим щодо планів і звітів про роботу архівних установ України (спр. 461, 477, 867, 1311 та ін.).

Не менш важливі для висвітлення постаті видатного науковця мають документи, що відклалися у фонді 166 - “Народний комісаріат освіти УРСР”. Серед них - особова справа В. І. Веретенникова (спр. 1100), в якій привертає увагу листок з обліку кадрів, власноручно заповнений В. І. Веретенниковим, автобіографія вченого (автограф), відомості про викладання ним історії Росії в Харківському ІНО (оп. 2, спр. 1206; оп. 3, спр. 777; оп. 5, спр. 1206; оп. 6, спр. 419), а також в Харківському технікумі комунального господарства, де він читав предмет “Історія міст” (оп. 2, спр. 1513). Ці документи не лише становлять інтерес для дослідження біографії В. І. Веретенникова, вони відбивають окремі важливі факти з історії розвитку освіти в Україні, діяльності науково-дослідних закладів.

Доповнюють архівну інформацію про наукову діяльність В. І. Веретенникова документи фонду 331 - “Уповноважений комісії сприяння вченим Ради Народних Комісарів СРСР при Раді Народних Комісарів УРСР”, які свідчать про високий статус вченого серед наукових працівників України.

Інформацію про В. І. Веретенникова як науковця, дослідника архівних джерел, прогресивно і демократично налаштовану особистість зосереджено в ЦДІАК України у фонді 2017 - “Харківське історико-філологічне товариство” у протоколах засідань Товариства за 1910-1912 рр. У протоколах засідань ХІФТ (які збереглися не повністю) можна ознайомитися з темами виступів В. І. Веретенникова (спр. 218, 220, 767).

Джерельну базу дослідження розширюють документи, що зберігаються в ІР НБУВ. У фонді українського історика і археолога В. Ю. Данилевича відклалися три листи В. І. Веретенникова (ф. XXIX, од. зб. 1012, 1013,
1014). Цінність цих досі не оприлюднених джерел полягає в тому, що вони дають підстави для характеристики психології вченого.

Важливе значення для складання цілісного уявлення про В. І. Веретенникова має його лист до Д. І. Багалія, який зберігається у відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України у фонді 37 - докладний звіт про виконання прохання Д. І. Ба-
галія - розшукати рукопис його праці.

Інформацію про роботу В. І. Веретенникова протягом 1925 р. в архівних установах Харкова зафіксували документи, що зберігаються у фонді “Харківського окружного архівного управління” (ф. 1288) Держархіву Харківської області. Тут відклалося посвідчення вченого консультанта Харківського губарху В. І. Веретенникова про відрядження 25 квітня 1925 р. для участі в роботі Харківського підготовчого комітету до Першої Всеукраїнської археологічної конференції, довідка про заробітну плату вченого, заява В. І. Веретенникова до Харківського окрарху, датована 1 жовтня 1925 р. з прохання зарахувати його науковим консультантом (спр. 15).

Особливу джерельну цінність мають документи, що зберігаються в архівосховищах Російської Федерації. Привертають увагу документи відділу рукописів Державного російського музею (Санкт-Петербург), де В. І. Веретенников працював з 1934 р. до 18 вересня 1940 р. У відділі рукописів музею є невеликий фонд вченого (ф. 126), що налічує 18 од. зб. Тут відклалися відомості про коло наукових інтересів В. І. Веретенникова у галузі декоративно-прикладного мистецтва (од. зб. 1, 2, 5, 6, 8, 9, 12), приватне листування (ф. 145, од. зб. 95), довідка Вологодського евакогоспіталю № 5 про його смерть 18 липня 1942 р. (од. зб. 16), що уможливило з'ясування точної дати цієї події.

Відомості про сім'ю В. І. Веретенникова вдалося виявити в Державному архіві Воронезької області, де в Пам'ятних книжках Воронезької
губернії за 1878-1892 рр. значиться членом Воронезької міської управи
І. В. Веретенников (ф. 19, спр. 110).

У Державному архіві Саратовської області у фонді Саратовського університету (ф. 332) є відомості про те, що В. І. Веретенников був членом Історико-філософського товариства при університеті. Тут є також інформація про одержані В. І. Веретенниковим відзнаки - французький колоніальний орден Чорної зірки і бронзову медаль в пам'ять 300-ліття дому Романових (ф. 393, оп. 1, спр. 820). вчений архівний справа документ

Важливі документи про життєвий шлях та наукову діяльність В. І. Веретенникова зберігаються в Санкт-Петербурзькому філіалі Архіву РАН.
У фонді О.С. Лаппо-Данилевського відклалося 38 листів В. І. Веретенникова до історика (з Харкова, Саратова, Москви) за 1903-1918 рр. (ф. 113, оп. 3, спр. 84), відзиви О.С. Лаппо-Данилевського на магістерську та докторську дисертації В. І. Веретенникова. В архіві є листи В.І. Веретенникова до академіка В.П. Бузескула за 1914-1915 рр. (ф. 825, оп.2, спр. 24) та до М. С. Майкової-Боровкової за 1934-1935 рр. (ф. 738, оп. 4, спр. 13). Епістолярна спадщина вченого допомагає зрозуміти його внутрішній світ та з'ясувати деякі факти життя. Загалом виявлена джерельна база є репрезентативною для дослідження життя та діяльності В. І. Веретенникова як архівіста та архівознавця.

У розділі 2 “Життя і діяльність В.І. Веретенникова” у трьох параграфах висвітлено юнацькі роки вченого, його сімейне оточення, навчання у Санкт-Петербурзькому університеті, розглянуто вплив О. С. Лаппо-Данилевського на формування наукових інтересів та морально-етичних поглядів В. І. Веретенникова, проаналізовано його наукові праці з історії російських установ XVIII ст., охарактеризовано на основі огляду основних публікацій та напрямків діяльності науковця коло його наукових інтересів. У першому параграфі простежується становлення В. І. Веретенникова як особистості, вибір ним власного шляху в освіті, науці, формування наукових інтересів під керівництвом О. С. Лаппо-Данилевського. Доведено, що вплив видатного вченого на формування В. І. Веретенникова як науковця був вирішальним. Підкреслено, що тематика наукових досліджень В. І. Веретенникова суголосна пошукам учителя, який зумів зацікавити свого вихованця подіями історії Росії XVIII ст., прищепив смак до проведення теоретичних розвідок з теорії історичної науки, вивчення історії мистецтва, озброїв теоретичними знаннями і практичними навичками дослідницької роботи з історичними джерелами.

Другий параграф висвітлює тематику й проблематику наукової творчості В. І. Веретенникова. Проаналізовано перше наукове дослідження вченого - “История Тайной канцелярии Петровского времени” (1910). Вказано, що воно було написане на підставі ретельного аналізу архівної інформації, яка стала чи не єдиним джерелом для створення праці. Розкрито історію написання праці В.І. Веретенникова, доведено, що до її створення автор ішов неторованим шляхом. Дослідник простежив історію зберігання фонду установи, з'ясував умови, в яких зберігалися архівні матеріали, відзначив, як ці умови відбились на збереженості, фізичному стані документів. Використавши великий масив архівної інформації, В.І. Веретенников проаналізував історію діяльності Таємної канцелярії аж до скасування у 1726 р., детально розглянув групи справ, що велися в установі, проаналізував принципи організації її справочинства, простежив зв'язки Канцелярії з іншими тогочасними державними інституціями, вперше висвітлив історію майорських розшукових канцелярій, яка до нього не була предметом історичного дослідження. Проаналізовано авторські підходи до джерельної бази дослідження. Робота з історії Таємної канцелярії Петровського часу була захищена як магістерська дисертація 12 грудня 1912 р. Дослідження В. І. Веретенниковим історії російської генерал-прокуратури продовжили шлях
В. І. Веретенникова у науку. Результати архівної евристики дали науковцю підстави виступити з новаторською концепцією еволюції генерал-прокуратури Росії і спростувати твердження про непорушну солідарність російських генерал-прокурорів із Сенатом, переконливо довести, що влада генерал-прокурора завжди зростала шляхом приниження Сенату. В цій праці В.І. Веретенников вперше використав термін “діловодний фонд”, який згодом став невід'ємною складовою архівної терміносистеми, сформованої ученим у 1920-ті рр. 20 березня 1916 р. за результатами захисту дисертації на тему “Очерк истории генерал-прокуратуры” йому було присуджено ступінь доктора російської історії.

Останній параграф другого розділу присвячений окресленню діапазону наукових інтересів вченого. Серед них виокремлено основні напрямки досліджень В.І. Веретенникова: історія державних установ Росії XVIII ст.; методологія історії; історія мистецтва. Характерною рисою праць В. І. Веретенникова назване широке використання архівної інформації, оригінальне бачення подій і фактів, інтерес до малодосліджених тем. Проаналізовано також педагогічну працю вченого як одну з пріоритетних сфер його діяльності. Як педагог вищої школи В.І. Веретенников сформувався у Харкові (1908-1913 рр.), коли викладав на Вищих жіночих курсах, в Харківському університеті російську історію, філософію та методологію історії. В 1914-1920 рр. викладав у російських університетах - Московському (1914-1915), Петроградському (1916-1917), Саратовському (1917-1920). В процесі роботи зі студентами науковець широко використовував історичні джерела, навчав своїх учнів прийомам дослідницької роботи з архівними документами. Основним місцем педагогічної роботи в Україні для вченого був Харківський інститут народної освіти, де впродовж 1920-1934 рр. він викладав історію Росії, читав лекції з методології історії.

У розділі 3 “Внесок В. І. Веретенникова у розроблення теоретичних засад українського архівознавства” у трьох параграфах проаналізовано праці вченого на ниві української архівістики. В першому параграфі наголошено, що вченим упродовж 1920-1930-х рр. зроблено непересічний внесок у становлення архівної системи України, здійснення наукового забезпечення діяльності галузі. Доведено, що науковий доробок ученого в галузі теоретичних проблем архівознавства охоплює всі напрями архівної науки, зокрема питання розбирання, класифікації й описування архівних документів, використання архівної інформації. В. І. Веретенников став ініціатором створення першої в галузі науково-дослідної установи - Кабінету архівознавства. В його працях розроблялися питання забезпечення збереженості архівних документів, науково обґрунтовувалися вимоги до проектування архівних будівель та устаткування архівосховищ. З його ініціативи було створено хімічну та біологічну лабораторії для потреб галузі, він був автором концептуальних засад їх діяльності. В. І. Веретенников науково обґрунтував вимоги до науково-довідкового апарату архівних установ, як член Археографічної комісії ЦАУ розробив план створення системи довідкового апарату до Єдиного державного архівного фонду УСРР.

Другий параграф присвячено аналізу робіт В.І. Веретенникова, які визначили порядок, форми описування документної інформації в українських архівах у 1920-1930-х рр. Внесок ученого у розроблення теоретичних засад архівного описування став найвагомішим компонентом його наукового доробку. Наукові пошуки вченого розгорталися у кількох напрямках, а саме: вивчення камеральних традицій країн Західної Європи, аналіз російських дескриптивних методик з урахуванням специфіки складу документів українських архівосховищ, практичне вирішення проблеми архівного описування. Вчений наголошував на необхідності ретельного вивчення історії державних установ як умови успішної роботи архівістів, а також розроблення проблем класифікації та описування архівних документів. Завдяки послідовній науковій роботі В.І. Веретенникова в галузі описування було поряд зі схемою описування документів, розібраних за походженням, запроваджено схему тематичного опису. Його напрацювання у галузі архівного описування стали основою інструкції з цього виду роботи, яка була рекомендована ЦАУ УСРР до запровадження всім архівним установам України.

У третьому параграфі проаналізовано підготовлені вченим навчальні посібники з теорії та практики архівної справи як результат наукових досліджень. Водночас вони були внеском у справу забезпечення працівників архівної галузі необхідною навчально-методичною літературою. Важливе значення мали “Примірні описи” (1928) - довідник з описування архівних документів, де подавалися детальні пояснення до розроблених ним форм опису. Розроблені вченим курси лекцій з архівознавства (1931) мали важливе значення в умовах браку підручників з архівної справи для слухачів новоутвореного архівознавчого відділу Всеукраїнського заочного інституту підвищення кваліфікації педагогів. Дисертантом виявлено й проаналізовано тексти першої, четвертої, п'ятої і шостої лекцій, підкреслено їх практичне значення для працівників архівів. Зроблено огляд змісту підручника з архівознавства, перша частина якого вийшла друком у 1932 р. Із 17 розділів книги професор В. І. Веретенников підготував 7, яким притаманна сконцентрованість інформації, ґрунтовний виклад потрібних архівісту відомостей, значний обсяг практичних вказівок, доступний виклад навчального матеріалу. За умов майже повної відсутності навчальної літератури з архівознавства підвищенню кваліфікації архівістів слугували статті В. І. Веретенникова, опубліковані в архівній періодиці.

У розділі 4 “Науково-методична та організаційна діяльність В. І. Веретенникова” у трьох параграфах проаналізовано внесок В. І. Веретенникова у вирішення тогочасних нагальних практичних потреб архівної галузі. В першому параграфі здійснено аналіз роботи В. І. Веретенникова, початок якої був пов'язаний з участю вченого впродовж 1920-1922 рр. у складі наукового відділу Вукопмису (головою Археографічної комісії), консультантом архівної секції Харківського губкопмису, членом колегії Головного архівного управління УСРР. З 1923 р. вчений працює понад десять років на різних посадах в ЦАУ УСРР: завідувачем відділу архівознавства (1923, 1924, 1926, 1927 рр.), старшим вченим архівознавцем, вченим архівістом відділу архівознавства (1928, 1929 рр.), завідувачем секції, консультантом, науковим співробітником Кабінету архівознавства (1930-1933 рр.). Доведено, що вчений здійснював науково-методичне забезпечення всіх найважливіших напрямків роботи архівних установ, які на початку 1920-х років зосереджували свої зусилля на порятунку, концентрації архівних документів, створенні умов для їхнього зберігання, налагодженні обліку та описування, питаннях утилізації непотрібних документів.

В другому параграфі досліджено внесок В. І. Веретенникова в організацію архівної освіти. Вчений послідовно опрацьовував питання організації підвищення кваліфікації архівних працівників, розробив концепцію організації освіти. Вона передбачала існування архівознавчих гуртків молоді, проведення курсів підвищення кваліфікації для архівних працівників різних категорій, організацію при ЦАУ УСРР кваліфікаційної комісії, створення Інституту архівознавства. Основною вимогою його концепції архівної освіти була професійна відповідність усіх працівників архівних установ своїм посадам, безперервність навчання, висока кваліфікація, компетентність. В. І. Веретенников був одним з організаторів і керівником перших короткотермінових курсів архівознавства в Харкові та Києві (1923), очолив роботу перших Всеукраїнських курсів архівознавства (1926), керував роботою семінарів та курсів у наступні роки. Практично на всіх курсах 1923-1930 рр. В. І. Веретенников викладав архівознавство, вчений ініціював організацію підвідділу підготовки архівних працівників при Всеукраїнському заочному інституті народної освіти.

В третьому параграфі з'ясовано основні форми й методи організаційної роботи вченого. Зазначено, що готуючи інструкції, правила, обіжники щодо різноманітних питань роботи архівів, В. І. Веретенников ніколи не давав категоричних, зверхніх, необґрунтованих розпоряджень. Підготовлені ним вказівки чи рекомендації завжди вмотивовано і ґрунтовно пояснювали необхідність виконання тих чи інших завдань, давали конкретні роз'яснення щодо методики роботи. На підставі аналізу текстів обіжників, підготовлених В. І. Веретенниковим у 1923-1927 рр., доведено, що він, використовуючи цю форму зв'язку з місцевими архівами, займався підвищенням кваліфікації працівників периферійних архівних установ, роз'яснював їм методи і прийоми виявлення, класифікації та описування документів, використання архівної інформації. Висновки В. І. Веретенникова щодо планової чи звітної документації центральних і крайових історичних архівів засвідчують глибоке розумінні вченим особливостей кожної архівної установи, вміння спрямувати її роботу в русло загальної діяльності архівної галузі. Для забезпечення наукових підходів в організації планування та звітності В. І. Веретенников провів велику дослідницьку роботу щодо вироблення нормативів праці архівних працівників. Форми обліку роботи, запропоновані вченим, пройшли апробацію в архівних закладах. Ним поступово удосконалювалась методика визначення нормативних показників. Напрацьований досвід узагальнювався вченим, але він підкреслював у своїх публікаціях складність цієї роботи і те, що вона потребує часу, обережності, виваженості.

У висновках наведено підсумки дослідження, які виносяться на захист:

1. Хронологічно в історіографії досліджуваної проблеми можна виокремити три періоди: а) “дорадянський” (1910-1917), що охоплює перші публікації, присвячені науковій творчості В. І. Веретенникова (Д. І. Багалія, О. Є. Преснякова, О. О. Кізеветтера, В. І. Савви, П. В. Верховського) та довідкові статті (словник Брокгауза і Єфрона) про його життєвий шлях; б) “радянський” (1920-1980-ті рр.), до якого можна віднести передусім загальні праці, в яких згадується ім'я В. І. Веретенникова, переважно творчий доробок вченого замовчувався; в) “пострадянський” (1990-ті рр.), який характеризується комплексним підходом дослідників до вивчення життя і діяльності В. І. Веретенникова (І. Б. Матяш, Г. В. Боряк, В. С. Шандра), включенням інформації про нього до науково-довідкових видань (“Українські архівісти: біобібліографічний словник”, “Енциклопедія історії України”). Однак всебічного аналізу внеску В.І. Веретенникова в розвиток архівістики, а також комплексного вивчення його життя і діяльності досі бракувало.

2. Підстави для реконструкції життєвого і творчого шляху В. І. Веретенникова дає інформація джерельної бази, складовими якої є архівні, історіографічні, бібліографічні джерела, періодика. Цілеспрямований бібліографічний пошук у 7 бібліотеках (Національна бібліотека України імені
В. І. Вернадського, Національна парламентська бібліотека, Державна історична бібліотека, Науково-довідкова бібліотека центральних державних архівів України, Центральна наукова архітектурно-будівельна бібліотека, Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка) та архівна евристика в 9 архівах України (ЦДАВО України, ЦДІАК України, ЦДАГО України, ЦДКФФА України, Інститут рукопису Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського, Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури НАНУ імені Т. Г. Шевченка, Державний архів Київської області, Державний архів Харківської області, Архів Харківського національного університету імені В. Каразіна) і 5 архівах Російської Федерації (Державний архів Саратовської області, Державний архів Воронезької області, Відділ рукописів Державного російського музею, м. Санкт-Петербург, Санкт-Петербурзький філіал архіву Російської Академії Наук, Відділ рукописів Російської національної бібліотеки), де виявлено 25 фондів, у яких зберігаються документи про життя та діяльність вченого, засвід-чує репрезентативність джерельної бази. Фонд особового походження
зберігається лише в Державному російському музеї (м. Санкт-Петербург).

У зв'язку із значною розпорошеністю відомостей про В. І. Веретенникова для забезпечення інформаційної єдності даних слід підготувати покажчик архівних документів з історії життя та діяльності науковця.

3. Висока результативність діяльності В. І. Веретенникова в галузі архівістики зумовлена його світоглядними та науковими поглядами, сформованими під впливом сімейного виховання та авторитету відомого російського історика О. С. Лаппо-Данилевського, який був його викладачем
у Петербурзькому університеті (1899-1904).

4. Основні віхи життєвого шляху пов'язані з його навчанням та науковою працею. У житті та діяльності вченого можна виокремити такі періоди: а) юності, здобуття освіти (1880-1904), позначений формуванням його світоглядних та наукових цінностей; б) першого досвіду практичної і наукової роботи (1905-1909), характерною рисою була організованість, здатність до прийняття рішень, відповідальність за справу; в) становлення і визнання В. І. Веретенникова як високопрофесійного науковця (1910-1916), коли відбувся захист магістерської (1910) та докторської (1916) дисертацій; г) фахової архівної діяльності, яка розпочинається в Росії (1905-1907, 1917-1920) й результативно продовжується в Україні (1920-1933); д) музейної роботи, повернення до якої в Державному російському музеї (1934-1940) було зумовлене вимушеним відходом від архівної діяльності через безпідставні політичні звинувачення (1933). Впродовж життя основні напрями діяльності вченого знаходилися в площині історії, архівної справи, педагогіки, музейництва.

5. Перші історичні праці вченого засвідчили його прагнення до висвітлення маловідомих проблем, використання широкої джерельної бази, здатність до джерелознавчого аналізу історичних документів, теоретичних узагальнень, новаторські підходи в трактуванні загальновідомих подій та фактів. До наукових інтересів В.І. Веретенникова належали питання історії державних установ та історії Росії XVIII ст., методології історії, історії мистецтв. Тематика його праць відзначалася різноплановістю й охоплювала історію Таємної канцелярії Петровського часу, діяльність генерал-прокурорів та сенату Росії, історію створення художньої школи в Харкові
у XVIII ст., методологічні прийоми при “розробці цифрового матеріалу”, творчість російських художників.

6. В архівознавчих дослідженнях В.І. Веретенникова можна виділити такі основні напрями: а) розбирання та класифікація архівних документів, результатом якого став розвиток „фондової теорії”, що впродовж 1923-1935 рр. визначала принципи організації документів українських архівосховищ; б) забезпечення збереженості архівних документів, обладнання архівосховищ та проектування архівних будівель. Сформульовані науковцем загальні настанови щодо дотримання відповідних температурно-вологісних умов зберігання документів, вимоги до освітлення та протипожежної безпеки сховищ, вилучення документів для утилізації і сьогодні не втратили актуальності; в) теоретичне і практичне розроблення питань публікації текстів архівних документів, використання архівної інформації, основні результати якого втілювалися в діяльності Археографічної комісії ЦАУ УСРР та правилах публікації архівних документів; г) найвагомішим компонентом наукового доробку В.І. Веретенникова слід вважати праці, присвячені розробленню теоретичних засад архівного описування. Вчений створив методику описування архівних документів обліково-охоронного та наукового характеру. Ним були вироблені чотири основні форми архівних описів, інструкції з описування, які стали науково-методичним підгрунтям для практичної роботи українських архівістів 1920-х років. Вироблена науковцем система описування була репрезентована в довіднику “Примірні описи”(1928). Зусиллями В. І. Веретенникова в ході архівних нарад та курсів підвищення кваліфікації теоретичні напрацювання вченого стали надбанням архівістів-практиків.

7. Результати наукових досліджень втілювалися в підготовлених ученим наукових статтях, навчальних посібниках. У періодичних виданнях архівного профілю (“Архівній справі”, “Радянському архіві”, “Архіві Радянської України”, “Бюлетені ЦАУ”) він виступив з 23-а ґрунтовними статтями. Загалом йому належить 5 навчально-методичних посібників,
7 розділів у підручнику з архівознавства (1932), а також 28 статей з питань архівознавства. Найпродуктивнішими періодами його наукової творчості слід вважати 1910-1913 рр. (праці з історії державних установ та історії Росії XVIII ст., історії мистецтва, методології історії) та 1927-1931 рр. (праці з питань архівістики).

8. Вагомий внесок В. І. Веретенникова у практичне вирішення актуальних проблем архівної справи в Україні 1920-1933 рр. зумовлений його участю в 1920-1922 рр. у роботі наукового відділу Вукопмису (голова Археографічної комісії), архівної секції Харківського губкопмису, роботою як члена колегії Головного архівного управління України, завідувача відділу архівознавства Укрцентрархіву (1924, 1926, 1927 рр.), старшого вченого архівознавця, вченого архівіста відділу архівознавства (1928-1929 рр.), завідувача секції, наукового співробітника, консультанта Кабінету архівознавства при ЦАУ УСРР (1930-1933 рр.). Він був постійним ініціатором і учасником наукових зібрань, громадських форумів, різних заходів, присвячених питанням архівної справи. З ініціативи вченого створювалися науково-дорадчі органи Укрцентрархіву (науково-технічна, архівно-методична нарада), архівознавча бібліотека, перша науково-дослідна установа в галузі архівної справи - Кабінет архівознавства при ЦАУ УСРР, фізико-хімічна та біологічна лабораторії ЦАУ УСРР. Крім того, він був членом редколегії часопису “Архівна справа” - “Радянський архів” (1925-1931).

9. Методична, координаційна та організаційна робота вченого сприяла узгодженню планів роботи колективів окремих архівних установ у руслі загальних завдань архівної системи, концентрації сил працівників архівних закладів на пріоритетних напрямах архівної справи, підвищенню рівня наукової організації праці в установах галузі, фаховому зростанню співробітників архівів.

10. Персональний внесок В. І. Веретенникова у розвиток архівістики
в Україні охоплює всі напрямки архівної справи та архівознавства. Його можна вважати найпродуктивнішим вченим-архівознавцем в Україні 1920-1930-х рр. Починаючи з 2000 р. Державний комітет архівів України та Спілка архівістів відзначають премією імені В. І. Веретенникова кращі наукові праці в галузі архівознавства та документознавства. З огляду на необхідність відзначити у 2005 році 125-річчя від дня народження вченого та його неоціненний внесок у розвиток української архівістики слід порушити клопотання про надання імені В. І. Веретенникова Українському науково-дослідному інституту архівної справи та документознавства.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ АВТОРОМ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Нові документи про видатного архівознавця В. І. Веретенникова // Сіверянський літопис. - 2003. - № 1. - С. 189-193.

2. Видатний український архівознавець В. І. Веретенников та його діяльність щодо збереження архівних документів з історії регіонів України // Студії з архівної справи та документознавства. - 2003. - Т. 9. - С. 156-160.

3. Маловідома публікація В.І. Веретенникова // Пам'ятки: археографічний щорічник. - 2003. - Т. 4. - С. 192-198.

4. Роль В.І. Веретенникова у підготовці кадрів для архівних установ України // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 11. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2003. - С. 32-36.

5. Джерела вивчення життєвого і творчого шляху видатного українського архівознавця В. І. Веретенникова. // Архівознавство, археографія, джерелознавство: Міжвідомчий збірник наукових праць. - К., 2003. - Вип. 6. - С. 207-220.

6. Знайдено новий документ про В. І. Веретенникова // Вісник Державного комітету архівів України. - 2002. - Вип. 3 (11) - С. 38.

7. Історія українізації 20-х років (за документами ЦДАВО України) // Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи. Наукові доповіді Всеукраїнської конференції (19-20 листопада 1996 р.) в 2 ч. / Упорядники В. П. Ляхоцький, І. Б. Матяш. - К., 1997. - Ч. 2. - С. 185-190.

АНОТАЦІЯ

Павловська Н. П. В. І. Веретенников як архівознавець і архівіст - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства - Київ, 2003.

Дисертаційне дослідження присвячене видатному історику, архівісту, архівознавцю В. І. Веретенникову, який у 1920-1930-ті роки заклав підвалини української архівістики.

На основі всебічного аналізу широкої джерельної бази та наукової літератури у дисертації досліджується життєвий шлях науковця, формування його світоглядних засад, наукових поглядів та кола наукових інтересів.

Детально висвітлена творча праця В. І. Веретенникова на ниві української архівної справи. В роботі розглянуто творчий доробок вченого, який полягає не лише в тому, що він розробив концептуальні засади класифікації та описування архівних документів, концепцію архівної освіти, а й прислужився розробленню практичної діяльності архівних установ, проектуванню архівного обладнання і будівель, започаткуванню діяльності хімічної та біологічної лабораторій.

Ключові слова: архівознавство, архівна справа, архівний фонд, описування документів, Центральне архівне управління.

Павловская Н. П. В.И. Веретенников как архивовед и архивист - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография, источниковедение и
специальные исторические дисциплины. - Украинский научно-исследовательский институт архивного дела и документоведения. - Киев, 2003.

Диссертационное исследование посвящено выдающемуся историку, архивисту, архивоведу В. И. Веретенникову, который в 1920-1930-е годах стал одним из основателей украинской архивистики.

На основе всестороннего анализа архивных документов и научной литературы в диссертации исследуется жизненный путь ученого, формирование его мировоззрения, научных взглядов и круга научных интересов. Детально освещен творческий вклад В. И. Веретенникова в развитие теории и практики украинского архивного дела. В работе рассмотрено творческое наследие ученого, который не только разработал концептуальные основы классификации и описания архивных документов, концепцию архивного образования, но и послужил разработке практической деятельности архивных учреждений, проектированию архивного оборудования и помещений, стал инициатором создания химической и биологической лаборатории. Рекомендации ученого по поддержанию соответствующих условий хранения документов, требования к освещению и противопожарной безопасности хранилищ и сегодня не потеряли актуальности. Наиболее весомым компонентом его научного наследия являются работы, посвященные разработке теоретических основ архивного описания. Ученый был постоянным инициатором и участником научных собраний, общественных форумов, посвященных вопросам архивного дела. По инициативе ученого было создано первое в отрасли научно-исследовательское учреждение - Кабинет архивоведения при ЦАУ УССР. В. И. Веретенников в течение ряда лет был членом редколлегии журнала “Архівна справа” - “Радянський архів”.

Ключевые слова: архивоведение, архивное дело, архивный фонд, описание документов, Центральное архивное управление.

Pavlovska N. P. V. I. Veretennikov as а scientist in the archival sphere and an archivist. - Manuscript.

Dissertation for the Degree of Candidate of History by speciality 07.00.06 - Historiography, Source Studies and Special Historical Disciplines. - The Ukrainian Scientific Research Institute on Archives and Documentation. - Kyiv, 2003.

The dissertation research is devoted to outstanding historican, archivist and scientist in the archival sphere V. I. Veretennikov, who had laid the foundation of the Ukrainian archivistics.

The scientist's life road, the formation of his world out look, scientific views and range of scientific interests are investigated on the basis of comprehensive analysis of wide source base and scientific literature.

The creative activities of V. I. Veretennikov in sphere of the Ukrainian archival management have been elucidated in detail. The paper considers all created by the scientist who not only had developed concept principles of classification and description of archival documents but also had contributed to elaborating practical activities of archival institutions, to designing archival equipment and buildings, to founding chemical and biological laboratories.