Політичні відносини Японії та Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ім. М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

07.00.02. - Всесвітня історія

УДК 327 (52) (4) "199"

дисертації на здобуття

наукового ступеня кандидата історичних наук

Автореферат

ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ ЯПОНІЇ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

у 90-ті рр. ХХ ст. (на матеріалах англомовних джерел)

МИКАЛ ОЛЕНА КОСТЯНТИНІВНА

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі вивчення та публікації зарубіжних джерел з історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Потульницький Володимир Арнольдович, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, відділ вивчення та публікації зарубіжних джерел з історії України, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор варварцев Микола Миколаєвич, Інститут історії України НАН України, відділ всесвітньої історії та міжнародних відносин, головний науковий співробітник кандидат історичних наук попок Андрій Андрійович,

Державний комітет України у справах національностей та міграції, начальник управління у справах української діаспори та міжнародних зв'язків

Провідна установа: Дипломатична Академія при Міністерстві закордонних справ України, кафедра зовнішньої політики та міжнародного права (м. Київ)

Захист відбудеться " 27 " листопада 2003 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України (01001, Київ - 1, вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України (01001, Київ - 1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий "23" жовтня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Песчаний О.О.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Співробітництво Японії та Європейського Союзу було й залишається важливою темою двосторонніх дискусій. За останні десятиріччя дві провідні сили світової економіки - Японія та Європейський Союз - стали відігравати все більш активну роль в політичній сфері міжнародного життя. Першими спробами політичного співробітництва можна вважати кінець 60-х - початок 70-х років, коли американські стратеги запропонували концепцію трилітаризму - політичне і військове партнерство між США, країнами Західної Європи та Японією. Але в 70-х роках ХХ ст. за рядом обєктивних причин так і не вдалося втілити ідею політичної увязки Японії, ЄЕС та США. Тим не менш, доктрина Тріади не зникла з порядку денного і набула нового імпульсу в кінці 80-х - на початку 90-х років минулого сторіччя після закінчення холодної війни. Укладання Маастрихтської угоди 1992 р. щодо створення Європейського Союзу, підписання у липні 1991 року Спільної Декларації про відносини між Європейським Співтовариством та його країнами-членами і Японією свідчили, що виникла необхідність наукового аналізу політичного співробітництва Японії та Європейського Союзу. Розвиток нових тенденцій у побудові партнерства та їх вплив на загальний стан відносин між країнами є однією з найважливіших тем міжнародного життя.

Значення вказаного напрямку в системі зовнішньополітичних пріоритетів України зростатиме з розширенням відносин та співробітництва з усіма країнами Європейського Союзу та Японією.

Актуальність дослідження політичних відносин Японії та Європейського Союзу обумовлюється: по-перше - потребою вивчення та висвітлення політичного співробітництва двох могутніх суб'єктів міжнародних відносин; по-друге - значимістю вивчення можливостей впливу Японії та Європейського Союзу на міжнародні події, перш за все у політичній сфері; по-третє - необхідністю для проведення успішної зовнішньої політики України щодо співпраці із Європейським Союзом, досконало вивчити розвиток відносин Європейського Союзу з його основними партнерами, серед яких Японія та США займають провідне місце; по-четверте - необхідністю з'ясування нових тенденцій та перспектив розвитку у сферах політичного життя і безпеки між ЄС і Японією.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження обраної теми проводилося згідно плану науково-дослідницької діяльності Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, до якого увійшло вивчення проблем всесвітньої історії і міжнародних відносин.

Мета дослідження полягає в розкритті становлення і розвитку політичних відносин Європейського Союзу та Японії в 90-то рр. ХХ ст., а також впливу інших країн на ці відносини.

Відповідно до мети дисертаційного дослідження здобувач визначив наступні завдання:

проаналізувати концепції і теорії розвитку зовнішньої політики Японії;

визначити основні чинники, які вплинули на розробку спільної зовнішньої політики європейських країн щодо Японії та простежити формування зовнішньої політики ЄС щодо Японії;

розкрити передумови започаткування японо-європейського політичного діалогу;

виділити та окреслити основні етапи розвитку японо-європейського політичного співробітництва;

дослідити партнерство Японії та ЄС і визначити спільні інтереси у забезпеченні безпеки;

проаналізувати роль та вплив інших країн на розвиток співробітництва;

визначити головні аспекти японо-європейського політичного співробітництва, що можуть бути корисними для України при розробці її зовнішньополітичного планування на шляху до європейської інтеграції та східного вектору політики.

Виходячи із зазначеної наукової проблеми об'єктом дослідження виступають відносини Європейського Союзу (до 1993 р. Європейського Економічного Співтовариства) та Японії. Слід також зазначити, що у даній роботі назва інституції “Європейський Союз” відповідає термінам “Європа” “Західна Європа”, “європейські країни”, оскільки у багатьох наукових працях спостерігається та ж сама тенденція.

Предметом дослідження є політичні відносини Японії та ЄС в період, що досліджується.

Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією для якнайповнішого розкриття теми, виявлення проблематики і виконання завдань, дисертант користувався методологією морфології історії, методами гомології з елементами аналогії та компаративістики. Згідно методології морфології історії автор дослідив два об'єкти пізнання, Японію та Європейський Союз, як різні за походженням рівноцінні об'єкти. Метод гомології з елементами аналогії дозволив проводити порівняння подібних за формою і водночас різних за походженням об'єктів та творити на цій основі синтез. У даному дослідженні Японія та Європейський Союз розглядаються кожен окремо як гомологічні явища, що при порівнянні є аналогічними у співвідношенні один до одного.

В основу вироблення первинної концепції роботи, її плану та структури, а також коригування теми, плану і структури дисертації в процесі її поетапного дослідження, були покладені методи, розроблені професором В.А. Потульницьким та апробовані ним в ряді дослідницьких робіт. Це методологічний підхід “ідеї - територія - альтернативи”, що дозволила періодизувати систему двосторонніх відносин в контексті політичного розвитку обох об'єктів пізнання і виділити спільне для них, а також схема “концепція нації - роль територій - бачення держави”, що дала можливість визначити відмінне у політичному розвиткові обох об'єктів.

Вирішення означеної проблематики було досягнуто також за допомогою системно-структурного та синтетично-аналітичного підходів, а також традиційних прийомів та методів історичної науки, поєднання історичного та логічного методів.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 90-ті роки ХХ сторіччя. У 1991 р. підписанням 18 червня Спільної Декларації щодо відносин між Європейським Співтовариством та його країнами-членами та Японією було започатковано політичне співробітництво Японії та Європейського Співтовариства. Разом з тим для проведення грунтовного історичного дослідження дисертант також розглядав події більш широкого хронологічного періоду, наслідки яких позначилися на започаткуванні політичного діалогу і розвиткові подальшого політичного співробітництва Японії та ЄС. Так, він брав до розгляду події початку 1960-х років, коли розпочиналося співробітництво Японії з Європейським Економічним Співтовариством, на основі котрого на початку 1990-х рр. відбулося започаткування політичного діалогу, що з 2001 р. став укріплюватися і розширюватися.

Наукова новизна одержаних результатів визначаються насамперед постановкою і розвязанням досліджуваної теми із залученням нових методів та концептуальних підходів. Здобувач уперше у вітчизняній історіографії на основі грунтовного вивчення і критичного аналізу наукової літератури і використання широкого масиву оригінальних матеріалів і джерел, здійснив спробу узагальнюючого системного дослідження передумов, становлення і розвитку політичного діалогу Японії та Європейського Союзу, ролі і впливу США, Китаю, Росії на цей процес, що дало автору змогу виявити найважливіші тенденції і виділити основні етапи його розвитку. Головним чином досліджувана проблема взаємовідносин Японії та ЄС знаходиться в полі зору економістів. Політичний аспект співробітництва Японії з Європейським Союзом не знайшов належного комплексного висвітлення і не став предметом спеціального вивчення як в українській, так і в зарубіжній історіографії. Отже, на основі аналізу великої кількості опрацьованих і використаних більшістю англомовних джерел та літератури, що була написана загалом англійською мовою як західними, так і японськими і китайськими науковцями, досліджується еволюція відносин Японії та Європейського Союзу, їх взаємодія у вирішенні спільних питань.

Крім того, дослідником введено у обіг значну кількість нових джерел, дана нова інтерпретація відомих фактів і подій в плані обраної теми і визначених завдань дослідження. На оригінальній джерельній базі визначені теоретичні засади, виявлені характерні особливості й специфіка позиції ЄС та Японії щодо подальшого співробітництва.

Практичне значення дисертаційної роботи визначається як її політичною актуальністю, так і науковою новизною і полягає в тому, що:

результати дослідження допоможуть глибше зрозуміти витоки і характер японо-європейського політичного партнерства;

матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальших дослідженнях проблем історії міжнародних відносин, при підготовці вузівських курсів, спецкурсів, написанні підручників і посібників з новітньої історії та міжнародних відносин, зовнішньої політики Європейського Союзу, зовнішньої політики країн Азії, країнознавства та ін.

матеріали дослідження також можуть бути використані фахівцями Міністерства закордонних справ та інших політичних установ при розробці й перспективному плануванні пріоритетних завдань реалізації далекосхідного та західноєвропейського напрямів зовнішньої політики України;

запропоновані висновки могли б стати корисними для налагодження більш ефективного, інтенсивного співробітництва України з Європейським Союзом та Японією.

Особистий внесок здобувача. В опублікованій у співавторстві з проф. Л.М. Гордієнком статті дисертанту належить розробка і написання тексту статті на основі спільно розроблених напрямів та плану проведення дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в наукових публікаціях автора, доповідях на міжнародних конференціях “Роль ЄС у світі та його партнери: до нових тристоронніх відносин - ЄС, Японія та США” (м. Брюссель, 2 грудня 1999р.), “Європа між трансформацією та інтеграцією” (м. Варшава, 24-30 вересня 1997 р.), міжнародному науково-практичному семінарі “Врегулювання криз по закінченню Холодної війни” (м. Київ, 12-13 грудня 1997 р.), Літній школі “Зовнішні зносини Європейського Союзу” (м. Київ, 29 червня - 17 липня 1998 р.), V Міжнародній літній школі Саварія “Європа на початку нового тисячоліття: нові ідеї” (м. Кьосег, Угорщина, червень - липень 2000 р.), ІІІ Всесвітньому форумі українців (м. Київ, 18-20 серпня 2001 р.)

Результати дисертаційного дослідження обговорювалися та отримали схвалення на засіданні відділу вивчення та публікації зарубіжних джерел з історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.

Структура роботи підпорядкована меті та основним завданням дослідження. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, які поділено на параграфи, висновків, списку використаних джерел і літератури. Обсяг рукопису - 241 сторінки, з них 29 сторінок (410 найменувань) списку джерел і літератури.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано важливість та актуальність проблеми, визначено мету, завдання, предмет та об'єкт дослідження, його хронологічні межі, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення наукової розробки даної теми, подано інформацію про апробацію її основних положень.

У першому розділі “Теоретико-методологічні, джерелознавчі та історіографічні аспекти дослідження політичного співробітництва Японії та ЄС” розкрито теоретико-методологічне підґрунтя дослідження, проаналізовано джерельну базу і стан наукової розробки означеної теми.

У параграфі "Методологія та концептуалізація дослідження" окреслено теоретичну і методологічну суть дослідження, визначено методологію та методи, за допомогою яких була досягнута мета дослідження - розкрито становлення і розвиток політичних відносин Японії та ЄС у 90-ті рр. ХХ ст. Було також виділено допоміжні традиційні методи і підходи історизму, об'єктивності, багатофакторності, аналізу історичних джерел, за допомогою яких проблема аналізувалася і вирішувалася.

Коротко розглянуто і дано характеристику та співвідношення формаційного й цивілізаційного підходів у сучасній історичній науці на терені колишнього Радянського Союзу. Подано переваги застосування цивілізаційного підходу, що під час дослідження дозволяв враховувати матеріальні, духовні, культурні та релігійні особливості у вирішенні поставлених завдань. Відповідно до обраного цивілізаційного підходу визначено методологію морфології історії як основну методологію, на основі якої було проведено дослідження. Відповідно до морфології історії застосовано концепцію гомології, в контексті якої Японія та Європейський Союз розглядалися кожен окремо як гомологічні явища.

У параграфі "Джерельна база та історіографія дослідження" проведено аналіз джерельної бази та літератури, якою користувався автор під час проведення дослідження.

Зокрема, вивчено й використано документи бібліотек Європейської Комісії, Інституту Європейських досліджень (м. Брюссель), НАТО, поточного архіву Посольства Японії в Україні, а також матеріали та літературу, з якою була можливість ознайомитися у фондах бібліотек Вільного Університету м. Брюссель, Культурного центру Японії в Бельгії, Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського, Культурного центру Японії в Україні.

Враховуючи, що на нинішньому етапі дослідження специфіка теми не дає можливості широко використати архівні матеріали, особливе значення для розв'язання визначених у дисертації завдань мали матеріали бібліотеки Європейської Комісії. Завдяки цим матеріалам вдалося більш повно з'ясувати становлення й основні моменти у побудові політичного партнерства між ЄС та Японією, простежити формування позицій Європейського Союзу та Японії щодо побудови цих відносин.

Для кращого розуміння суті проблематики були цінними зустрічі і обговорення питання співробітництва із представниками відділу по відносинах із Японією у Європейській Комісії, представниками дипломатичної місії Японії при Європейському Союзі, науковцями і політиками, які помогли краще зрозуміти основні аспекти досліджуваного питання.

Корисною для дисертанта була також участь у міжнародній конференції "Роль Європейського Союзу у світі і його партнери: до нових тристоронніх відносин - ЄС, Японія, США” (м. Брюссель, грудень 1999 р.), на якій вченими, експертами, політичними діячами обговорювалися конкретні питання теми даного дослідження, а саме - участь Європейського Союзу та Японії у демократичних перетвореннях і врегулюванні кризових явищ.

Аналіз різноманітної за походженням, формою та змістом джерельної бази дозволив аргументовано вирішити поставлені у дисертаційному дослідженні завдання.

Документальну базу дисертаційної роботи складають офіційні документи, виступи, промови, декларації та інші джерела, які умовно поділено на кілька груп. Першу групу джерел складають перекладені на англійську мову зовнішньополітичні документи Японії, зокрема офіційні промови прем'єр-міністрів і міністрів закордонних справ, інформаційні бюлетені міністерства закордонних справ Японії, договори Японії з іншими країнами світу Policy Speech by Prime Minister Keizo Obuchi to the 145^th Session of the Diet. - The Ministry of Foreign Affairs of Japan. - 19 January 1999; Policy Speech by Minister for Foreign Affairs Yohei Kono to the 147^th Session of the Diet. - The Ministry of Foreign Affairs of Japan. - 28 January 2000; etc..

На особливу увагу заслуговує промова колишнього міністра закордонних справ Й. Коно у Французькому Інституті міжнародних відносин 13 січня 2000 р., в якій він, зокрема, порівнював культурну спадщину Японії, на яку вплинула культура і писемність Китаю, та Європу, яка на початку свого становлення була під впливом Середземноморської цивілізації Policy Speech on Japan-Europe Relations by Foreign Minister Yohei Kono at the French Institute of Foreign Relations. - The Ministry of Foreign Affairs of Japan, 13 January 2000.. У такий спосіб він порівняв Японію та Європи, як культури, що, незважаючи на далеку відстань і різний історичний досвід, мають багато спільних елементів, особливо враховуючи вплив інших культур на їх розвиток.

Для кращого розуміння проблематики дослідження дисертант ретельно ознайомився з щорічниками міністерства закордонних справ Японії - “Дипломатичними синіми книгами”, - де ретельно розглядалися відносини Японії із усіма країнами і провідними структурами світу, зокрема Європейським Союзом Gaiko Seisho 1993. - Tokyo: Gaimusho, 1994; Gaiko Seisho 1994. - Tokyo: Gaimusho, 1995; Gaiko Seisho 1995. - Tokyo: Gaimusho, 1996; Gaiko Seisho 1996. - Tokyo: Gaimusho, 1997; Gaiko Seisho 1997. - Tokyo: Gaimusho, 1998; Gaiko Gaimusho 1998. - Tokyo: Gaimusho, 1999.. Інформацію про зміни у доктрині безпеки Японії і еволюцію Сил самооборони Японії, що безпосередньо відноситься до співробітництва Японії із Європою у сфері безпеки, було почерпнуто з щорічників "Оборона Японії" Defence of Japan-1996. - Tokyo: Ministry of Defence, 1997; On the Mid-Term Defence Program 1991-1995, Defence of Japan. - Tokyo: Ministry of Defence, 1992; On the Mid-Term Defence Program 1996-2000, Defence of Japan. - Tokyo: Ministry of Defence, 1998..

До документів, що вивчалися автором, входить договірно-правова база відносин Японії із іншими країнами, зокрема США, Росією, Китаєм. Це дало змогу проаналізувати політичні відносини Японії із ЄС у контексті її відносин із іншими країнами, які так чи інакше впливали на формування зовнішньополітичних пріоритетів як Японії, так і Європейського Союзу Токийская декларация о российско-японских отношениях. - Ежегодник Япония. 1993. - М., 1994; Japan-China Joint Declaration On Building a Partnership of Friendship and Cooperation for Peace and Development. - 26 November, 1998; Joint Communique of the Government of Japan and the Government of the People's Republic of China. - Peking, 29 September 1972; Treaty of mutual cooperation and security between Japan and the United States of America. - Washington, 19 January 1960; Treaty of Peace and Friendship between Japan and the People's Republic of China. - Peking, 12 August 1978..

На противагу ЄС, який розробляє і офіційно розповсюджує матеріали з розвитку своїх відносин із Японією, Токіо, якщо і розробляє, проте не поширює їх. З цієї ж причини дисертант не ознайомився із аналітичними документальними матеріалами Японії, в яких би містився аналіз стосунків, висвітлювалася оцінка співробітництва з Європою і давалося своє бачення його подальшого розвитку. Водночас навіть ті матеріали, над якими працював автор, дали йому змогу оцінити і проаналізувати офіційну позицію і підхід Японії до інтеграційних процесів у Західній Європі.

Другу групу джерел складають документи Європейського Союзу. Ознайомлення із договорами про заснування цього об'єднання дало авторові загальне чітке уявлення про Європейський Союз. Так, Римські угоди 1957 р. про заснування Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) і Євратом дозволили простежити етапи формування ЄЕС, а Маастрихтський договір 1992 р. про заснування Європейського Союзу містив чіткі пояснення щодо структури і механізмів функціонування Союзу Treaty on the European Union. - Brussels, 1992; Consolidated Version of the Treaty establishing the European Community; Consolidated Version of the Treaty on the European Union; The Treaties establishing the European Communities and certain related acts..

Особливе значення для розв'язання визначених у дисертації завдань мало ознайомлення з європейськими аналітичними джерелами, що містять аналіз і подальші перспективи партнерства між Японією та ЄС. Серед них відмітимо, перш за все, видані Європейською Комісією у 1992 р. "Послідовний і всезагальний підхід: нові принципи Європейської Комісії щодо відносин із Японією", де пояснювалися основні досягнення і невдачі співпраці з Японією та містилися пропозиції щодо покращення ситуації A Consistent and Global Approach: New European Commission Guidelines for Relations with Japan. - Brussels, 21 May 1992. - COMM/92/219 Final.; у 1995р. - "Європа та Японія: наступні кроки", де головним моментом був заклик поставити політичне співробітництво на один рівень із економічною співпрацею Europe and Japan: The Next Steps. - Brussels, 1995. - Doc. COM (95/73 Final).; та у 1999 р. - Робочий документ по відносинах з Японією, де йшлося про необхідність інтенсифікації політичного діалогу, особливо з питань безпеки обох регіонів Commission Working Document on Japan // Commission of the European Communities. - 21 April 1999. - SEC (1999) 524 Final..

На особливу увагу заслуговує третя група джерел, до якої входять спільні японсько-європейські документи з досліджуваного питання Joint Declaration on relations between the European Community and its Member States and Japan, The Hague, 18 July 1991; EU-Japan political relations, Brussels, 1998; Joint press statement. Fourth Japan-EU Summit, Paris, 19 June 1995; Joint press statement. Fifth EU-Japan Summit meeting, Tokyo, 30 September1996; Joint press statement. EU-Japan Summit, The Hague, 25 June 1997; Joint press statement. Seventh EU-Japan Summit, Tokyo, 12 January 1998; 10th EU-Japan Summit Meeting Outline and Evaluation. - Brussels, 9 December 2001. An Action plan for EU - Japan Cooperation. - European Union - Japan Summit. - Brussels, 2001.. Основним документом, що заклав підвалини формуванню відносин та механізми співпраці у політичній сфері, стала Гаазька політична декларація 1991 р. На основі вивчення та аналізу цих документів дисертант мав змогу ретельно дослідити становлення і розвиток японо-європейського співробітництва у напрямі досягнення поставлених в Гаазькій політичній декларації 1991 р. цілей. дипломатичний політичний діалог партнерство

Крім двосторонніх документів, прийнятих під час проведення японо-європейських зустрічей на вищому рівні, до дослідження також залучалися інші спільні джерела, які дозволили детально прослідкувати еволюцію відносин Японії та Європи Commission - Japan High Level Consultations. - Tokyo, 9-10 July 1987. - MEMO/87/79; EC - Japan Financial Consultations. - 9 July 1987. - IP/87/281; EC Commission - Japan Task Force Meeting. - 7 November 1991. - IP/91/982; EC Commission - Japan Task Force Meeting. - Tokyo, 7 November 1991. Крім цього, використовувалися численні матеріали британських, японських, американських, російських, українських, австралійських, китайських та інших періодичних видань (усього понад 40 видань), які органічно доповнили офіційні документальні матеріали і тим самим дали можливість включити нові факти в історичний контекст.

Що стосується стану наукової розробки теми, то її окремі аспекти в певній мірі висвітлюються у працях зарубіжних дослідників, які з метою їх наукової оцінки можна умовно поділити на кілька груп. У вітчизняній історіографії досі не існує узагальненої праці з проблеми політичного виміру японо-європейських відносин.

До першої групи літератури відносяться монографії, статті, брошури, наукові праці, зокрема Д.Гаддіса, В. Макнейла, З. Бжезінського, Г. Кіссінджера, С. Хантінгтона, А. Тойнбі та інших, які вивчають загальну проблематику проблем міжнародних відносин і дають розуміння світоустрою Пахомов Ю.Н., Крымский С.Б., Павленко Ю.В. Пути и перепутья современной цивилизации. - К., 1998. - 432 с.; Современные буржуазные теории международных отношений (критический анализ) / Отв. ред. Гантман В.И. - М.: Наука, 1976 - 486 с.; Тойнбі А. Постижение истории. - М.: Прогресс, 1991. - 736 с.. Оскільки питання становлення і розвитку політичних відносин Японії та Європейського Союзу розглядалося із врахуванням зовнішнього, міжнародного середовища, то автор користувався літературою, яка характеризує це міжнародне середовище. Це дозволило простежити і проаналізувати історію відносин між країнами, етапи, що передували формуванню сучасного світоустрою, в якому відбувається розвиток японо-європейських відносин. Хоча і написано ці праці дещо з упереджених позицій, проте їх значний фактичний матеріал в міру необхідності (звичайно, під критичним кутом зору) було використано при написанні дисертації.

До другої групи літератури відносяться праці науковців О. Норгаарда, Т. Педерсена, Н. Петерсена, Г. та В. Валласів та інших, присвячені вивченню Європейського Союзу, історії його заснування, структурі, механізму прийняття рішень та ролі у світовій політиці Bretherton S., Vogler J. The European Union as a global actor. - N.Y., L.: Routlege, 1999. - 376 p.; The European Union and China: A European Strategy for the 21^st century / ed. by Grant R. - L.: The Royal Insitute of International Relations, 1995. - 106 p.; Norgaard O., Pedersen T., Petersen N. The European Community in world politics. - N.Y., London: Pinter Publishers, 1993. - 218 p.; . А. І. Уткін послідовно і ретельно аналізує у своїх роботах відносини між трьома головними світовими партнерами - США, Західною Європою, Японією - під американським кутом зору Уткин А. И. США - Япония: Вчера, сегодня, завтра.- М.: Наука. - 1990.- 231с.; Уткин А.И. Американская футурология международных отношений в ХХ в. - М.: Наука, 1990. - 174 с.; Уткин А.И. Доктрины атлантизма и европейская интеграция. - М.: Наука, 1979. - 211 с.. Ознайомлення з його працями сприяло авторові у дослідженні ставлення і впливу США на розвиток європейських інтеграційних процесів, їх намагання створити ще на початку 1970-х років Тріаду - спільні дії Європи, США, Японії у сфері політики і безпеки. Загалом ознайомлення із працями А.І.Уткіна допомогло розглянути питання японо-європейських відносин в контексті новітньої історії і в системі формування міжнародного простору.

Питання становлення Європи як гомологічного явища розглядає А.О. Чубар'ян у монографії “Європейська ідея в історії. Проблеми війни та миру” Чубарьян А.О. Европейская идея в истории. Проблемы войны и мира. - М.: Международные отношения, 1987. - 352 с.. В кінці роботи він дійшов висновку, що об'єднання європейських країн неможливе. Проте стрімкий розвиток інституцій Європейського Союзу демонструє протилежний процес.

Третю групу складають монографії і статті, які сприяли дослідженню і кращому аналізу зовнішньої політики Японії. Це роботи Р.Ш.-А. Алієва, Р.Хашімото, Л.Д. Грішельової, Н.І. Чегодарь, Я. Накасоне, М.І. Крупянко, Р.Скалапіно, К. Джонсона і багатьох інших науковців Hashimoto R. Vision of Japan. A Realistic Direction for the 21^st century. - Tokyo, London, 1994; Lebra T.S. Japanese patterns of behavior. - Honolulu: Honolulu University Press, 1976. - 295 c.; Lincoln E.J. Japan's new global role. - Washington D.C.: The Brookings Institution, 1993. - 320 p.; Вербицкий С. И., Япония в поисках новой роли в мировой политике. - М.: РАН. Институт Востоковедения, 1992.- 268 c.; Вербицкий С.И. Япония на пороге ХХI века. - М.: Знание, 1988. - 64 с.;Doctrine: Three Techniques for Insitutionalization. - International Organization. - 1997. - Vol. 51, No. 3 - P. 389-412; Funabashi Y. Japan and the new world order // Foreign Affairs. - 1991/92. - Vol. 70, No. 5. - P.58-74; Funabashi Y. Tokyo's Depression Diplomacy // Foreign Affairs. - 1998. - Vol. 77, No. 6. - P. 26-36..

Провести якісне дослідження зовнішньої політики Японії було б неможливо без ознайомлення із літературою, присвяченою культурологічним аспектам японського суспільства. Так, спільна робота Л.Д. Грішельової та Н.І. Чегодарь “Японська культура нового часу. Епоха Мейдзі” присвячена дослідженню процесу становлення японської культури нового часу, де вони розглядали вплив європейської культури на її формування Гришелева Л.Д., Чегодарь Н.И. Японская культура нового времени. Эпоха Мейдзи. - М.: Издательская фирма “Восточная литература” РАН, 1998. - 240 с..

При аналізі теорії розвитку японської нації і культури слід особливо відзначити роботу Х. Каваї “Самовигляд Японії: що відрізняє японців?”, яка сприяла проведенню порівняння західних та японських рис мислення Kawai H. Japan's Self-Image: What Distinguishes the Japanese // Japan Review of International Affairs. -1998. - Vol. 12, No.2.- P.143-156.. Він відзначає, що західній ментальності характерне сприйняття "правда - кривда", водночас японцям притаманна триполюсна логіка, що передбачає існування перехідного стану між правдою і кривдою.

Більшість робіт цієї групи літератури дає загальну характеристику зовнішній політиці Японії, її зв'язкам із країнами світу, і тому в цих роботах надається увага розвитку відносин країн Західної Європи з Японією у контексті саме такого підходу.

До четвертої групи літератури входять праці, які заклали підвалини для комплексного об'єктивного, грунтовного дослідження становлення і розвитку політичних відносин Японії та ЄС. Це, зокрема, роботи Р. Тейлора, Ж.-П. Лехманна, В.Є. Молодякова, Д. Сігала, Т. Тейлора та інших науковців Global security: North America, European and Japanese interdependence in the 1990s / ed. by Grove E. - London: Brassye's Defense Publications, 1991. - 109 p.; Redmond J. The external relations of the European Community: the international response to 1992. - N.Y.: St. Martin Press; L.: The Macmillan Press, 1992. - 186 р.;.

Важливою була наукова стаття С. Нуттала “Японія та Європейський Союз: неохочі партнери” Nuttal S. Japan and the European Union: Reluctant Partners // Survival. - 1996. - Vol. 38, No. 2. - P. 104-120.. Спираючись на свій власний досвід роботи в Європейській Комісії та аналізуючи культурні розбіжності між двома партнерами, він розглядає повномасштабне політичне співробітництво Японії та Європейського Союзу як недосяжну мрію. Водночас він зазначає, що стереотипи сприйняття європейцями Японії як загадкової країни з абсолютно незрозумілою мовою, культурою, традиціями, мають відійти в минуле, і молоде покоління, яке незабаром прийде до влади, буде абсолютно інакше розглядати розвиток відносин між ЄС та Японією. Науковець також відзначає, що для Європи та Японії партнером номер один є Сполучені Штати, тому слід підняти японо-європейські відносини до європейсько-американського рівня за рахунок масштабів співробітництва, характеру спільних питань і процедури їх вирішення. Праця С. Нуттала відзначається прагматизмом і виваженим підходом до японо-європейського співробітництва. Це одна з небагатьох робіт, що присвячена дослідженню саме японо-європейського співробітництва, до того ж у прагматичному ракурсі.

Надзвичайно корисною для написання дисертації була монографія Т. Кувабари “Японія і Західна цивілізація: есе щодо порівняння культур”, де він проводить порівняння японської та західної культур Kuwabara T. Japan and Western Civilization: Essays on Comparative Culture. - Tokyo: University of Tokyo Press, 1983. - 205p.. У своїй роботі вчений торкається питання модернізації Японії з часів Мейдзі до початку 80-х років минулого сторіччя. Досліджуючи швидкий розвиток країни від феодальної до високорозвинутої, він приходить до висновків, що цьому сприяли декілька факторів: по-перше, “історична вдача”, бо Японія ніколи не була колонізована і тому була здатна сприймати західні ідеї, по-друге, бажання і гнучкість японського народу експериментувати, і, по-третє, відсутність монотеїстичної релігії.

Аналіз історіографічної і джерельної бази свідчить, що запропонована тема не була предметом комплексного історіографічного дослідження у вітчизняній і світовій історіографії, забезпечена в достатньому обсязі фактичним матеріалом і заслуговує на наукове дослідження.

У другому розділі "Порівняльний аналіз зовнішньополітичних доктрин і теорій розвитку співробітництва Японії та ЄС" досліджено зовнішньополітичні концепції Японії, спільну зовнішню політику Європейського Союзу, встановлено, на яких теоретичних засадах будувалося двостороннє партнерство між двома сторонами.

У параграфі "Концепції та теорії розвитку зовнішньої політики Японії" з'ясовано, що фактори, які впливали і продовжують впливати на вироблення і формування зовнішньої політики Японії, розвинулися на основі її історичних традицій та їх адаптації до зовнішнього світу. Протягом багатовікової історії політика країни змінювалася від самоізоляції до курсу панування у світі. І перше, і друге виявилося не досить вдалим для Японії політичним курсом, тому відбулася акумуляція усього попереднього досвіду у сучасну позицію на світовій арені, яку можна охарактеризувати як діяльність у міжнародному житті на основі економічної вигоди і прагматизму.

Проаналізувавши концепції і теорії розвитку зовнішньої політики Японії, зроблено висновок, що в Японії на формування і прийняття зовнішньополітичних рішень впливають національні особливості, які виражаються у “вертикальній” структурі суспільства, провідним принципом якого є принцип “місця” (ба), тобто людей поєднують в суспільстві організаційні рамки. У процедурі прийняття зовнішньополітичних рішень найбільш розповсюдженим є структурно-інституційний підхід, що поділяється на дві концепції. За першою, “елітарною” концепцією, політичні рішення формує та приймає центральне ядро, що складається з професійних політиків, вищої бюрократії та великого бізнесу, а за другою, “плюралістичною”, в центральному ядрі не існує абсолютної єдності між трьома головними акторами, отже, відбувається конкуренція, результатом якої стає прийнятне для усіх рішення. За своєю природою японці не визнають конфліктність у вирішенні проблеми за рахунок затвердження домінуючої точки зору, оскільки це не призведе до остаточного зняття проблеми з порядку денного. Тому Японії важко провести корінні зміни у зовнішній політиці, бо немає одностайності щодо подальшого її розвитку. Через це у проведенні зовнішньої політики залишається пріоритетним економічний чинник.

Зазначається, що на формування політичних відносин Японії із європейськими країнами та структурами найбільше впливають економічна зацікавленість.

У параграфі "Теорії розвитку співробітництва з Японією Європейського Союзу та країн-членів ЄС" розглянуто теоретичні аспекти побудови співробітництва і розвитку зовнішньої політики країн-членів ЄС щодо Японії, а також теорії розвитку Європи як єдиного культурного об'єднання. Виходячи з розуміння Європейського Союзу як низки 15 країн, було виділено серед них ті країни, яким належала ключова роль у прийнятті рішень дієвості усієї системи ЄС. Це - провідні країни Європейського Союзу - Франція, Велика Британія, Німеччина.

Досліджуючи історію формування європейського простору як єдиного культурного об'єднання з'ясовано, що провідні країни ЄС - Франція, Німеччина, Велика Британія, які формували основні засади еволюції ЄС, перенесли на початку 1990-х років свої міждержавні двосторонні відносини із Японією у площину відносин “ЄС - Японія” і в такий спосіб створили гармонійне доповнення, оскільки Великобританія та Японія співпрацювали, враховуючи присутність США як своєрідного мосту у відносинах між ними, Франція активізувала відносини із Японією у політичній сфері, Німеччина поглиблювала економічну співпрацю.

Показано, що ЄС зацікавлений, як з політичної, так і з економічної точки зору у поглибленні співробітництва з Японією, як країною, що вважається частиною Заходу (оскільки поділяє західні цінності) і може бути посередником між Європою і країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону, а також лідером останніх в регіональному інтеграційному об'єднанні на зразок ЄС.

У третьому розділі "Взаємопроникнення зовнішньополітичної стратегії Японії і країн Європейського Союзу" розглянуто, яким чином відбувалося становлення політичного діалогу між Японією та Європейським Союзом, його витоки, еволюція та подальші перспективи розвитку. Розглянуто позиції провідних країн світу, зокрема США, Китаю, Росії, щодо японо-європейського співробітництва та з'ясовано, якою мірою вони впливали на формування політичного діалогу між Токіо і Брюсселем.

У параграфі "Становлення, розвиток та еволюція процесів двостороннього політичного співробітництва Японії та ЄС" розкрито історичні передумови становлення японо-європейського політичного діалогу. Окреслено сфери політичного співробітництва між ЄС та Японією та визначено основні етапи партнерства, які можна хронологічно викласти наступним чином: 1) 1991 - 1995 рр.; 2) 1995 - 2001 рр.; 3) 2001 - по теперішній час.

Зазначається, що на початку 1990-х років за сприятливих зовнішньо- та внутрішньополітичних процесів Японія та Європейське Економічне Співтовариство і його країни-члени розпочали співробітництво у політичній сфері. Цьому також сприяли розвинені двосторонні відносини в економічній сфері. Встановлено, що офіційно започатковане 18 червня 1991 р. політичне партнерство між Японією, Європейським Співтовариством та його країнами-членами відтоді і до 1995 р. проходило повільно внаслідок того, що, по-перше, не були вирішені гострі питання в економічній площині, по-друге, Японія та ЄС знаходилися на стадії набуття досвіду у зовнішньополітичній сфері в умовах ще не встановленої міжнародної системи часів пост холодної війни. Тому обидві сторони, проаналізувавши усі попередні недоліки, зробили стрімкий стрибок, і в червні 1995 р. ЄС визнав Японію лідером АТР, а Японія визнала Європейський Союз провідним інтеграційним об'єднанням європейського континенту. Цими конкретними діями сторони фактично розпочали другий етап політичного діалогу.

Зважаючи на те, що дисертаційне дослідження було остаточно підготовлено 2003 р., автор врахував події початку ХХІ ст. і виділив третій етап політичного співробітництва, який є надзвичайно важливим для дослідження. На третьому етапі у 2001 р. відбулося підписання Плану дій з японо-європейського співробітництва на наступне десятиріччя і було виділено окремі конкретні питання у сфері економіки, політики та безпеки, що мають бути вирішені протягом наступних десяти років.

Наведений у параграфі матеріал свідчить, що японо-європейське співробітництво розвивалося поступово, на постійній основі, планомірно, і в подальшому, базуючись на прийнятих 2001 р. документах, воно має поглибитися у сферах укріплення ООН, заборони зброї масового знищення, захисту прав людини, стабільності, демократії та має розширитися включно до сфери безпеки.

У параграфі "Реалізація зовнішньополітичних доктрин і теорій в договірних основах партнерства і спільних діях у сфері політики та безпеки Японії та ЄС" показано, яким чином відбувалося двостороннє співробітництво на практиці у галузі політики і безпеки на основі досягнутих домовленостей. Детально розглядаються спільні дії двох сторін у сфері політики та безпеки. Визначено коло питань, які стали визначальними у подальшому розвитку двосторонніх відносин.

Зазначено, що після закінчення холодної війни європейська регіональна система безпеки внаслідок розпаду ОВД стала монополярною і забезпечувалася виключно НАТО, що гарантувало заповнення “вакууму сили” в Центральноєвропейському регіоні і чітку структурованість та ефективність дій на континенті у відповідь на зовнішні або внутрішні загрози. Азіатська система безпеки не перейшла у 1990-х роках у якісно новий вимір і, як і під час холодної війни, підтримувалася системою двосторонніх договорів. Японія, що з 1952 р. була під захистом США за двостороннім договором безпеки і чітко дотримувалася проамериканського зовнішньополітичного курсу, розпочала проводити політику, спрямовану на розвиток своїх власних сил самооборони, що розглядалися як самостійний інструмент захисту національної безпеки та підтримки стабільності в регіоні. У 1993 р. Японія проголосила “доктрину Міядзава”, що фактично означало, по-перше, відхід від курсу відокремлення економіки від політики, який було проголошено у 1977 році у “доктрині Фукуди” і, по-друге, проголошення політики щодо створення та забезпечення діяльності багатосторонньої азіатської регіональної системи безпеки.

У світлі цього доводиться, що співробітництво Японії з Європейським Союзом та спільні дії, що сталися протягом 1990-х років, серед яких відмітимо перш за все започаткування азіатсько-європейського діалогу (АСЕМ), де ЄС та Японія - лідери, виглядає ефективним і далекоглядним. Роль Японії як своєрідного ланцюга між країнами АТР та Європою у цьому процесі може стати першим щаблем до побудови перерваних внаслідок деколонізації азіатсько-європейських багатосторонніх відносин.

Підкреслюється, що, зважаючи на те, що на початку 1990-х років між Японією та ЄС не існувало політичних відносин, протягом останнього десятиріччя ХХ ст. відбулася поступова еволюція відносин двох сторін у сфері політики і безпеки. Основними факторами становлення такого діалогу були, по-перше, потреба Японії у підтримці ЄС щодо зміцнення своєї ролі регіонального лідера у військово-політичній сфері. По-друге, Європейський Союз потребував як політичної, так і фінансової допомоги щодо розширення ЄС, врегулювання конфліктів та підтримки безпеки у Південно-Східній Європі.

У параграфі "Впливи інших країн на відносини Японія - ЄС" розглянуто позиції провідних країн світу щодо японо-європейського політичного діалогу. Зокрема, відзначається, що оскільки зовнішньополітичні дії США, Китаю, Росії визначали тенденції глобального розвитку упродовж усього ХХ сторіччя, їх ставлення до діалогу ЄС - Японія є важливим. З іншого боку, їх діяльність викликала також зацікавленість Європейського Союзу та Японії. У цьому контексті розглянуто зовнішню політику США, Росії, Китаю, що проводилася ними з початку ХХ ст., оскільки вже тоді розпочалося формування такого зовнішньополітичного курсу, що був притаманний цим країнам на кінець ХХ століття.

Проаналізувавши деструктивні і конструктивні фактори, що впливали на формування позицій провідних країн щодо японо-європейського політичного діалогу, встановлено, що на кінець ХХ ст. внаслідок існування міцних партнерських зв'язків США з Європою та Японією, Вашингтон заохочував і сприяв японо-європейському політичному співробітництву. Розглядаючи Європу як надійного партнера в Атлантиці, США при розробці глобальної стратегії щодо АТР покладалися на підтримку Японії, особливо з огляду на можливість російсько-китайського зближення та озброєння Китаю. Тому США зв'язали у своїх розробках Японію та ЄС як надійні сили у забезпеченні безпеки.

Водночас, мірою того, як укріплювалося співробітництво Брюсселя, Токіо і Вашингтону, Росія проводила політику зближення з Китаєм, вирішивши з ним низку питань, пов'язаних із належністю спірних територій на користь Пекіна. На європейському просторі Москва проводила помірковану політику щодо відносин з ЄС і такими іншими регіональними структурами як НАТО та ЗЄС. Поширення їхнього впливу означало зниження впливу Росії, тому не задовольняло останню. У цьому контексті співробітництво Японії з ЄС, які володіли значними ресурсами, потенційно не влаштовувало Москву, але, з огляду на економічну та політичну кризу, що супроводжувала події в Росії протягом усього останнього десятиріччя ХХ ст., вона не могла впливати на хід японо-європейського діалогу.

У свою чергу Китай, претендуючи на місце Японії у відносинах із США та Європою, вбачав у Токіо небажаного чинника, що заважав розвиткові сприятливого для Пекіна співробітництва з ЄС та США. Тому Китай намагався проводити політику, спрямовану на укріплення зв'язків з європейськими структурами, більшістю в економічній сфері. В цілому його вплив на відносини між ЄС та Японією можна визначити як незначний.

У висновках дисертації зроблено узагальнення з головних проблем дослідження. Зазначається, що:

- теоретичне підґрунтя зовнішньої політики Японії, базоване на світосприйнятті японської нації та її культурних особливостях, заклало такі підвалини, за котрими зовнішньополітична діяльність Японії здійснюється і здійснюватиметься, виходячи з її економічних пріоритетів і можливостей. Незважаючи на те, що в останнє десятиріччя ХХ ст. відбулася певна еволюція зовнішньополітичного курсу Японії на користь політичного чинника, її зовнішня політика була спрямована на вирішення міжнародних політичних питань виходячи із своїх власних економічних інтересів. У цьому зв'язку відносини із європейськими країнами та регіональними структурами не є виключенням, вони також підпорядковуються загальній стратегії розширення світового впливу Японії економічними засобами;

розробка спільної зовнішньої політики європейських країн щодо Японії відбувалася під впливом теоретичних підходів щодо азіатських країн, в тому числі і до Японії, вироблених на основі концепції європоцентризму, за якою розвиток істинних цінностей науки, культури, мистецтва, філософії міг відбуватися лише в Європі, та філософських поглядів Г. Гегеля, Л. фон Ранке, М. Вебера й інших прибічників європоцентризму. Спільна зовнішня політика Європейського Союзу проходила в 90-х рр. ХХ ст. стадію становлення. На цьому етапі Велика Британія, Франція та Німеччина посідали провідне місце в європейському об'єднанні держав і формували зовнішньополітичний курс ЄС. Тут кожна з країн спрямовувала свою політику до Японії у відповідності з своєю функціональною роллю в ЄС. Зокрема, відносини цих трьох країн з Японією, що склалися історично, кардинально визначили розвиток відносин Європейський Союз - Японія: Великобританія відігравала роль своєрідного посередника як між ЄС та США, так і між Японією та ЄС; Франція будувала політичне співробітництво, Німеччина - економічне. Разом це сформувало на початок ХХІ ст. вектори розвитку відносин Японії та ЄС і заклало фундаментальну базу для успішного тривалого співробітництва;

з кінця 50-х - початку 60-х років ХХ ст. Японія та Європейське Економічне Співтовариство почали налагоджувати співробітництво в економічній сфері, розширення і укріплення котрого стало одним з визначальних факторів у заснуванні на початку 1990-х років політичного партнерства. Цьому також сприяли розпад біполярної системи світу і переоформелння політичної карти світу. В ті часи Європа шукала своє місце на міжнародній арені, оскільки в кінці 80-х - на початку 90-х років ХХ ст. країни-члени ЄЕС досягли такого рівня партнерства, коли виявилася потреба поставити інтеграційні процеси на якісно новий рівень і залучити до цих процесів вирішення питань у сфері зовнішньої політики, безпеки, законодавства. Японія також займалася пошуком нової ролі для себе. Тому початок 90-х років виявився найкращим моментом для становлення та ефективного розвитку двостороннього японо-європейського політичного діалогу;

офіційним відліком політичного співробітництва Японії та ЄС було підписання 18 червня 1991 р. Спільної Декларації про відносини між Європейським Співтовариством і його країнами-членами та Японією. Протягом першого етапу співробітництва, що тривало з 1991 по 1995 роки відбувалося становлення політичного партнерства, почали діяти вироблені у Спільній Декларації механізми співпраці. 1995 р. став переламним у двосторонніх відносинах, оскільки ЄС визнав Японію лідером АТР, а Японія визнала ЄС провідною європейською структурою. Відтоді і до 2001 р. тривав другий етап співробітництва, що характеризується підтримкою діалогу у вирішенні політичних двосторонніх і глобальних питань. На третьому етапі, що розпочався 2001 р. підписанням Плану дій японо-європейського співробітництва й досі триває, відбулося укріплення і розширення політичного діалогу. Японо-європейське політичне співробітництво розвивалося поступово, на постійній основі, планомірно, що пояснюється прагматичним, конструктивним і виваженим підходом обох сторін до побудови двосторонніх відносин;

партнерство Японії та ЄС у сфері безпеки просувалося повільно, оскільки ЄС знаходився у стадії становлення підходів до забезпечення колективної безпеки усієї структури та її країн-членів окремо. Водночас Японія повільно впроваджувала реформи у галузі безпеки та оборони. Спільними інтересами сторін у забезпеченні безпеки були: 1) стабільність в Росії, що є сусідом ЄС та Японії; 2) відносини із головним стратегічним партнером обох сторін - США; 3) питання забезпечення безпеки азіатського та європейського регіонів; 4) дієвість ООН як універсальної міжнародної організації;

позиції США, Китаю та Росії, як країн, що упродовж ХХ ст. визначали тенденції глобального розвитку, виявилися неоднозначними щодо японо-європейського політичного діалогу. США заохочував і сприяв розвитку відносин між Японією та ЄС. Росія та Китай ставилися стримано до розвитку партнерства між Токіо і Брюсселем, оскільки для Москви стратегічно невигідно бути оточеною двома могутніми сторонами, що успішно співпрацюють. Пекін хотів бачити себе на місці Токіо у зв'язках з ЄС і проводив політику, спрямовану на укріплення стосунків з європейськими структурами. В цілому Росія за рядом об'єктивних причин не могла впливати повною мірою на японо-європейський діалог, а вплив Китаю був незначним і обмежувався економічною сферою;