Отто фон Бісмарк як історична постать

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Є такий вираз: «Сильні світу цього» - це люди - бізнесмени і політики, державні діячі і воєначальники, які своїми діями, своєю сталевою волею вершать історію, змінюють карти світу, життя та побут цілих країн та народів, а після смерті стають уособленням менталітету свого народу. Таким людям ще за життя ставлять пам'ятники, а після смерті їх іменами називають міста, вулиці, кораблі…

Саме таким сильним світу цього був Отто фон Бісмарк (Едуард Леопольд фон Шенхаузен) - князь, політик, державний діяч, перший канцлер Німецької імперії (Другого рейху), прозваний «залізним канцлером».

Отто фон Бісмарк народився 1 квітня 1815 року в родовому маєтку Шенхаузен в Бранденбурзі на північний захід від Берліна у сім'ї прусського землевласника Фердинанда фон Бісмарка - Шенхаузен і Вільгельміни Менкен.

Бісмарки вважалися юнкерами, нащадками лицарів - завойовників, які заснували перші німецькі поселення на великих землях на схід від Ельби з нечисленним слов'янським населенням. Юнкери відносилися до знаті, але в тому, що стосувалося багатств, впливу і соціального статусу, вони не йшли ні в яке порівняння з аристократами Західної Європи та габсбургських володінь. Бісмарки не належали до числа земельних магнатів, але вони були задоволені і тим, що могли похвалитися шляхетним походженням, - їх родовід простежувалася аж до правління Карла Великого.

В дитячі та юнацькі роки Отто ніщо не говорило про його майбутню блискучу політичну кар'єру. У дитячі роки він був пустуном та бешкетником. У початковій школі ні математика, ні історія античного світу, ні досягнення нової німецької культури не привернули уваги молодого юнкера. Будучи студентом, отримав репутацію гуляки і забіяки, відзначився в дуельних поєдинках. Отто грав на гроші в карти і дуже багато пив. В університеті Бісмарк лише числився, оскільки лекцій майже не відвідував, а користувався послугами репетиторів, які відвідували його перед іспитами. Разом з тим навчання закінчив досить успішно.

У 1835 році Бісмарк отримав диплом і незабаром був зарахований на роботу в Берлінський муніципальний суд. У 1837 році Отто зайняв посаду податкового чиновника в Ахені, роком пізніше - ту ж посаду в Потсдамі. Там він вступив у Гвардійський єгерський полк. Та доля дрібного чиновника Отто не подобалася, бо за його власним висловом: "Моя гордість вимагає від мене повелівати, а не виконувати чужі накази".

У 1839 році, після смерті матері, життя Бісмарка різко змінилося. Грошові втрати його батька разом з вродженою відразою до способу життя прусського чиновника змусили Бісмарка у вересні 1839 року піти у відставку і прийняти на себе керівництво сімейними володіннями в Померанії.

Отто Бісмарк стає поміщиком, і не дивлячись на його ексцентричність (він шокував своїх сусідів - юнкерів тим, що роз'їжджав по їх лугах і лісах на своєму величезному жеребці Калеб, не піклуючись про те, кому ці землі належали; мав звичай сповіщати друзів про своє прибуття пострілами в стелю, а одного разу з'явився у вітальню сусіда і привів собою на повідку, як собаку, перелякану лисицю, а потім під гучні мисливські вигуки відпустив її), був досить успішним. У цьому проявився в першу чергу його талант керівника. Окрім того, Бісмарк вивчав агрономію, передові принципи ведення сільського господарства й активно застосовував свої знання на практиці.

Не дивлячись на те, що сусіди прозвали молодого поміщика «шалений Бісмарк», у його тодішньому житті було набагато більше серйозності, ніж раніш. У маєтку Бісмарк продовжив свою освіту, взявшись за праці Гегеля, Канта, Спінози, Давида Фрідріха Штрауса і Фейєрбаха. Отто прекрасно вивчив англійську літературу, так як Англія і її справи займали Бісмарка більш, ніж будь-яка інша країна. В інтелектуальному відношенні " шалений Бісмарк " далеко перевершував своїх сусідів - юнкерів.

Після смерті батька в 1845 році сімейна власність була розділена, і Бісмарк отримав маєтки Шенхаузен і Кніпхоф в Померанії. У 1847 році він одружився на Иоганні фон Путткамер.

Серед його нових друзів у того часу були Ернст Леопольд фон Герлах і його брат - прусські політики і придворні радники короля Пруссії Фрідріха Вільгельма IV.

Вони долучили Бісмарка до політики.. Зі "скаженого юнкера" Бісмарк перетворився на "скаженого депутата" Берлінського ландтагу. Протидіючи лібералам, політик сприяв створенню різних політичних організацій і газет, включаючи "Нову прусську газету".

За реакційну консервативну позицію Бісмарк удостоївся поваги короля, який у своїх щоденниках написав про Бісмарка: "Ярий реакціонер. Використовувати пізніше". З цього часу намічається кар'єрний ріст Бісмарка у політиці.

Та політичне щастя не постійне, як збалувана жінка. У міру того як Бісмарк удосконалювався у вивченні дипломатії та мистецтві державного управління, він все більше віддалявся від поглядів короля і його камарильї. Зі свого боку, і король почав втрачати довіру до Бісмарка.

У 1859 році брат короля Вільгельм, що був у той час регентом, звільнив Бісмарка від його обов'язків і направив посланником в Санкт-Петербург. Там Бісмарк зблизився з російським міністром закордонних справ князем А.М. Горчаковим, який сприяв Бісмарку в його зусиллях, спрямованих на дипломатичну ізоляцію спочатку Австрії, а потім і Франції.

У 1861 році прусським королем стає Вільгельм I Гогенцоллерн. Король відкликає Бісмарка з «дипломатичного заслання» на Батьківщину для вирішення протиріч у питанні про військові асигнування, який бурхливо обговорювалося в нижній палаті парламенту. У вересні 1862 року Отто Бісмарк став головою уряду, а трохи пізніше - міністром -президентом і міністром закордонних справ Пруссії.

Войовничий консерватор, Бісмарк оголосив ліберальній більшості парламенту, який складався із представників середнього класу, що уряд продовжить збір податків, погодившись зі старим бюджетом, бо парламент через внутрішні суперечності не зможе прийняти новий бюджет.

Бісмарк все більше скочується на точку зору реакційної прусської воєнщини: "Великі питання часу будуть вирішуватися не промовами і резолюціями більшості - це була груба помилка 1848 і 1849 років, - але залізом і кров'ю" - говорить він у одній з промов у парламенті.

Протягом наступного десятиліття політика Бісмарка призвела до трьох війн: війни з Данією в 1864 році, після якої до Пруссії були приєднані Шлезвіг, Голштінія (Гольштейн) і Лауенбург; Австрією в 1866 році; і Францією (франко- прусська війна 1870-1871 років).

Багато зусиль Бісмарк доклав до об'єднання Німеччини під егідою Пруссії. Одним з найважливіших елементів цього процесу було утворення Північно-Німецького союзу, до якого поряд з Пруссією входило ще близько 30 держав. Всі вони, згідно з конституцією, прийнятою в 1867 році, утворили єдину територію із загальними для всіх законами та установами. Зовнішня та військова політика союзу була фактично передана в руки прусського короля, який оголошувався його президентом. З південно-німецькими державами незабаром був укладений митний і військовий договір. Ці кроки ясно показували, що Німеччина швидко йде до свого об'єднання під верховенством Пруссії. Що в кінці кінців і сталося у 1871 році, коли було утворено єдину німецьку державу ІІ-й Рейх.

Особливий талант політика й інтригана проявився у Бісмарка у формуванні відносин німецької держави з Францією. Політик вважав, що війна з галльським сусідом неминуча і вона призведе до пониження ролі Франції на Європейському континенті й піднесення авторитету Німеччини. Для цього в першу чергу необхідно було скомпрометувати французький уряд перед міжнародним співтовариством, як агресора, який розпочав війну проти свого північного сусіда.

Важливим важелем для дискредитації Франції послужило висунення принца Леопольда Гогенцоллерна (племінника Вільгельма I) на іспанський престол, що звільнився після революції в Іспанії в 1868 році. Бісмарк вірно розрахував, що Франція ніколи не погодиться на подібний варіант і у випадку воцаріння Леопольда в Іспанії почне брязкати зброєю і робити войовничі заяви на адресу Північно-Німецького союзу, що рано чи пізно закінчиться війною. Тому він посилено просував кандидатуру Леопольда.

Розрахунок міністра іноземних справ справдився - французький уряд звернувся до короля Вільгельма I з пихатими й непочтивими вимогами не підтримувати племінника. Розлючений монарх направив своєму міністрові депушу (так звану «Емську депешу») у якій розповів про зухвалість французів, а вправний Отто Бісмарк, злегка підкоректувавши послання монарха, опублікував документ у німецькій пресі. Результатом цього стало оголошення Францією війни.

Франко прусська війна 1870-1871 рр. стала зірковим часом для Бісмарка й розгромною для французів. Французька армія була розгромлена під Седаном. Французький імператор Наполеон ІІІ потрапив у полон, в Парижі відбулась кривава революція, до Пруссії були приєднані Ельзас та Лотарингія, а Бісмарк 18 січня 1871 року проголосив створення Другого рейху з Вільгельмом І як імператором на чолі. Сам Отто Бісмарк купався у хвилях загально німецької популярності. У 1871 році у Версалі Вільгельм I вписав на конверті адресу - " канцлеру Німецької імперії ", затвердивши тим самим право Бісмарка керувати імперією, яку той створив (імператор розумів що без Бісмарка він ніщо).

"Залізний канцлер", що представляв інтереси меншості і абсолютної влади, управляв цією імперією в 1871-1890 роках, спираючись на згоду рейхстагу, де з 1866 року по 1878 рік його підтримувала партія націонал - лібералів. Бісмарк провів реформи німецького права, системи управління і фінансів.. Проведені ним в 1873 році реформи освіти призвели до конфлікту з Римською католицькою церквою.

Свою зовнішню політику Бісмарк будував, виходячи з ситуації, що склалася в 1871 році після поразки Франції у франко-пруській війні і захоплення Німеччиною Ельзасу та Лотарингії, що став джерелом постійної напруги. За допомогою складної системи спілок, забезпечив ізоляцію Франції, зближення Німеччини з Австро-Угорщиною і підтримку хороших відносин з Росією (союз трьох імператорів - Німеччини, Австро-Угорщини та Росії 1873 і 1881 роки; австро-німецький союз 1879; "Троїстий союз" між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією 1882; "Середземноморська угода" 1887 між Австро-Угорщиною, Італією та Англією і "договір перестраховки" з Росією 1887). Бісмарку вдавалося підтримувати мир в Європі. Німецька імперія при канцлера Бісмарка стала одним з лідерів міжнародної політики.

У 1879 році канцлер Бісмарк домігся прийняття рейхстагом протекціоністського митного тарифу. Ліберали були витіснені з великої політики. Новий курс економічної і фінансової політики Німеччини відповідав інтересам великих промисловців і великих аграріїв. Їх союз зайняв панівні позиції в політичному житті і в державному управлінні. Отто фон Бісмарк поступово перейшов від політики " культуркампфа " до гонінь на соціалістів. У 1878 році після замаху на життя імператора Бісмарк провів через рейхстаг " винятковий закон " проти соціалістів, що забороняв діяльність соціал- демократичних організацій. На підставі цього закону закрилося багато газет і організацій, часто далеких від соціалізму. Конструктивною стороною його негативної заборонної позиції стало введення системи державного страхування з хвороби в 1883 році, в разі каліцтва в 1884 році і пенсійного забезпечення по старості в 1889 році. Однак ці заходи не змогли ізолювати німецьких робітників від соціал-демократичної партії, хоча і відвернули їх від революційних методів вирішення соціальних проблем. При цьому Бісмарк виступав проти будь-якого законодавства, що регулює умови праці робітників.

Але, як вже говорилось, політичне щастя мінливе.

Зі вступом на престол Вільгельма II в 1888 році Бісмарк втратив контроль над урядом, бо молодий монарх не хотів знаходитись в тіні «Залізного канцлера».

Старіючий Бісмарк подав у відставку, яка була затверджена кайзером 20 березня 1890 року. 75-річний Бісмарк отримав почесний титул герцога і звання генерал-полковника кавалерії. Проте зовсім від справ він не відійшов «Ви не можете від мене вимагати, щоб після сорока років, присвячених політиці, я раптом взагалі нічого не буду робити». Його обрали депутатом рейхстагу, вся Німеччина відсвяткувала його 80- річчя, і він взяв участь у коронації Всеросійського Імператора Миколи II.

Помер Бісмарк у Фрідріхсруе 30 липня 1898 року. "Залізний канцлер" був похований за його власним бажанням у його маєтку Фрідріхсруе, на надгробку його усипальниці був вибитий напис: "Відданий слуга німецького кайзера Вільгельма I". У квітні 1945 року будинок в Шенхаузене, в якому в 1815 році народився Отто фон Бісмарк, був спалений радянськими військами.

Літературним пам'ятником Бісмарку є його "Думки і спогади", а «Велика політика європейських кабінетів» в 47 томах служить пам'ятником його дипломатичному мистецтву. бісмарк канцлер пруссія

Особливо хотілось би виділити питання Бісмарк і Україна.

Деякі історики приписують «Залізному канцлерові» такі слова: «Могутність Росії може бути підірвано тільки відділенням від неї України... необхідно не тільки відірвати, але і протиставити Україну Росії, стравити дві частини єдиного народу і спостерігати, як брат вбиватиме брата. Для цього потрібно тільки знайти і зростити зрадників серед національної еліти і з їх допомогою змінити самосвідомість однієї частини великого народу до такої міри, що він буде ненавидіти все російське, ненавидіти свій рід, не усвідомлюючи цього. Все інше - справа часу».

Фон Бісмарк був послом Німеччини в Росії, тому росіян він знав непогано і, будучи талановитою людиною, розумів, у чому сила росіян і в чому їх слабкість. Бісмарк розумів також, що зброєю росіян не перемогти, а тому при плануванні стратегії Німеччини канцлер багато сил приділяв ідеологічній війні. Фактично саме він, Отто фон Бісмарк, стояв за ідеєю створення України і визнавав, що термін « Україна » йому вельми імпонує. На картах Бісмарка Україна простягалася від Саратова і Волгограда на північному сході до Махачкали на півдні.

Хтозна на скільки правдиві ці історичні дані. В історії завжди багато білих плям і недомовленостей. Нас же в першу чергу цікавить непересічна особистість - Отто Бісмарк у всій його повноті й багато вимірності. Політику Бісмарка називали - “революція згори”. Парадоксально, але основним мотивом його дій було не прагнення соціальної справедливості, а послідовна контрреволюційна позиція. Іншими словами, не маючи можливості зупинити революцію, Канцлер Прусії змушений був її очолити.

У роки Другої Світової війни пихаті фашистські бонзи назвали свій найбільший і наймогутніший корабель-лінкор «Бісмарк», щоб підкреслити свою нездоланність. Та не встиг вийти цей монстр у бойовий похід, як був потоплений Британським флотом. Так уряд Великобританії не лише зняв смертельну загрозу для своїх моряків, а й поквитався з пам'яттю Бісмарка за свої минулі політичні поразки.

Размещено на Allbest.ru