Відбудова машинобудівної індустрії України та її соціальні наслідки (1943-1950 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ВІДБУДОВА МАШИНОБУДІВНОЇ ІНДУСТРІЇ УКРАЇНИ ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ (1943 - 1950 рр.)

07.00.01- історія України

ХОЙНАЦЬКА Людмила Михайлівна

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України Національної академії наук України.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Коваль Михайло Васильович.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Шевченко Володимир Федорович, Національна академія внутрішніх справ України МВС України, професор кафедри історії України;

кандидат історичних наук, доцент Головко Микола Леонтійович, Академія праці та соціальних відносин Федерації профспілок України, ректор.

Провідна установа - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра новітньої історії України.

Захист відбудеться 29 березня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України (адреса: 01001, Київ-1, вул.Грушевського,4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту історії України НАН України (адреса: 01001, Київ-1, вул.Грушевського,4).

Автореферат розісланий 27 лютого 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук Гуржій О.І.

АНОТАЦІЇ

Хойнацька Л.М. Відбудова машинобудівної індустрії України та її соціальні наслідки (1943-1950 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут історії України НАН України, Київ, 2002.

Дисертація присвячена проблемі відбудови провідної галузі української промисловості - машинобудування в ході Великої Вітчизняної війни та по її завершенні. Висвітлюються питання матеріально-технічного, фінансового та кадрового забезпечення відбудовного процесу. Розглянуто концептуальні засади відбудови машинобудівної та інших галузей промисловості. Показано трудову звитягу як окремих патріотів-виробничників, так і цілих трудових колективів. Визначено специфіку виробничої діяльності машинобудівних підприємств в окремих економічних районах та великих промислових центрах республіки. Розкрито наслідки відбудовної епопеї: розгортання виробництва воєнної та цивільної галузей машинобудування. Проаналізовано вплив машинобудівної індустрії на розвиток інших галузей промисловості.

Ключові слова: промисловість, індустрія, машинобудування, промисловий потенціал, керівні кадри, система управління, професійна освіта, трудова активність, соціально-економічне становище.

Хойнацкая Л.М. Восстановление машиностроительной индустрии Украины и его социальные последствия (1943-1950 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт истории Украины НАН Украины, Киев, 2002.

Диссертация посвящена проблеме восстановления ведущей отрасли украинской промышленности - машиностроения в период Великой Отечественной войны и первые послевоенные годы. Освещаются вопросы материально-технического, финансового и кадрового обеспечения восстановительного процесса. Рассмотрены концептуальные положения восстановления машиностроительной и других отраслей промышленности. Показан трудовой подвиг как отдельных патриотов-производственников, так и целых трудовых коллективов. Определена специфика производственной деятельности машиностроительных предприятий в экономических районах и промышленных центрах республики. Раскрыты итоги восстановительной эпопеи: развертывание производства военной и гражданской отраслей машиностроения. Проанализировано влияние машиностроительной индустрии на развитие других отраслей промышленности.

Ключевые слова: промышленность, индустрия, машиностроение, промышленный потенциал, руководящие кадры, система управления, профессиональное образование, трудовая активность, социально-экономическое положение.

Hoinatska L. M. Restoration of the machine-building branch of Ukraine and its social consequences (1943-1950). -- Manuscript.

Thesis to be upheld with a view to receiving the candidate's degree on history (speciality 07.00.01 -- history of Ukraine). -- Institute of History of Ukraine under the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2002.

The thesis is devoted to the problem of restoring a leading branch of the Ukrainian industry, namely the machine-building branch, during the Great Patriotic War and in the early post-war years. Matters of material, technical, financial, and personnel support to the restoration process are dealt with. The professional training, labour activities, socio-economic situation of producers are studied. The author draws attention to incredible difficulties caused by the extreme war situation and devastation. The conceptual principles of restoring both the machine-building branch and other branches of the industry are considered. It is emphasised that lack, as a matter of fact, of a clear-cut conception of a restoration process in the war years created additional difficulties and resulted in the over-expenditure of material and labour resources.

The author studied the specific nature of machine-building enterprises both in certain economic regions and in large industrial centres. The author showed their specific contribution, first, to the supply of the front with military equipment and weapons and, second, to the beginning of the production of civil products after the end of the war. The author traced the fact that, despite the total post-war devastation, command and administrative methods of planning the development of the economy, and unfavourable international situation, in the late forties the mentioned branch of the industry, owing to the unexampled labour exploits and the selflessness of those people who took part in the restoration, topped the pre-war gross output indices. The author defined the major stages of the restoration of the machine-building branch.

The work concentrates on the fact that achievements in the restoration and development of the machine-building branch were a decisive prerequisite for the successful restoration of all the branches of the economy of the republic.

The author of the thesis, using a fundamental source base, studied both internal and external factors which facilitated the rapid growth of the machine-building branch in the early post-war years and which lead to its stagnation during the disintegration of the USSR. The author laid bare the causes for which Stalin's top leaders established priority for the development of a number of the basic branches of the heavy industry and, as a result, distorted the further development of the Soviet economy. It was in the early post-war period that the economy was founded on extensive and unprofitable principles of activities, activities which were accompanied by the exhaustion of natural resources. The author of the thesis concludes that the industry of Ukraine, being oriented to the satisfaction of needs of the military and industrial complex of the USSR under conditions of the "cold war," was most deformed. The forced development of the heavy industry took place at the expense of the restoration of the agriculture and the light industry, which predetermined a low living standard of the population of Ukraine and the population of the whole USSR for long years.

Key words: industry, branch, machine-building branch, industrial potential, leaders, system of management, professional education, labour activities, socio-economic situation.

машинобудування промисловість український історичний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Проголошення незалежної України та її наступний суверенний розвиток супроводжується суперечливими явищами і тенденціями. Тому не дивно, що держава й досі все ще не має чітко обраної орієнтації на шляху свого поступу. Як і 10 років тому, перед молодою Українською державою стоїть грандіозне стратегічне завдання - утвердження незалежності через розвинену, ефективну економіку, як складову світової економічної системи, інтеграція у міжнародне співтовариство, не втрачаючи при цьому своїх духовних й національних цінностей. Результати, які є на сьогоднішній день, свідчать про невисоку ефективність методів досягнення цих завдань. Життя примушує Україну шукати виходу із системної кризи, позначеної великими боргами по іноземних кредитах та позиках, розгулом тіньової економіки та корупції, втратою потужного воєнно-економічного потенціалу, низьким рівнем життя населення і його соціальною незахищеністю.

Сучасна ситуація вимагає нестандартних стратегічних рішень у виробленні економічної доктрини та засобів її реалізації. Розв'язати це складне завдання можна лише враховуючи досвід соціально-економічних процесів минулого.

У зв'язку з цим існує нагальна потреба в неупередженому аналізі й оцінці конкретних питань, пов'язаних з повоєнною відбудовою української економіки, насамперед, базових галузей індустрії. Історичне дослідження проблеми, позначеної в заголовку дисертаційної роботи, розширить дотеперішні знання про характер і зміст складних та суперечливих соціально-політичних і соціально-економічних процесів, що мали місце на визволеній території України.

Досвід повоєнних років має допомогти нам, не повторюючи помилок минулого, створити ефективну і соціально орієнтовану економіку, яка надасть можливість якісно підвищити рівень життя громадян і забезпечити справжню незалежність України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження органічно поєднується з проблематикою наукових розробок відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України 1995 - 2000 рр.: “Українське суспільство після вигнання нацистських окупантів і в процесі подолання післявоєнних кризових явищ (1943-кінець 40-х рр.)” і “Суспільно-політичне життя в Україні. 1939-1950 рр.”.

Об'єктом дослідження є діяльність радянських органів влади щодо забезпечення процесу відбудови економіки України залежно від становища на театрі воєнних дій, потреб народного господарства СРСР та міжнародного статусу радянської держави у визначений хронологічний період.

Предметом дослідження - теоретичні основи, напрями та форми відбудови й виробничої діяльності машинобудівної індустрії України.

Хронологічні рамки охоплюють 1943-1950 рр. Це обумовлено тим, що відбудова машинобудівних підприємств розпочиналася з моменту визволення української землі, тимчасово окупованої фашистськими загарбниками, і фактично тривала до кінця IV п'ятирічки, оскільки саме в цей час завершилася реконструкція заводів, було остаточно налагоджено випуск основної номенклатури виробництва.

Мета роботи полягає у виявленні особливостей відбудови машинобудівної індустрії України, заходів, здійснених радянським урядом та господарськими організаціями у цьому напрямі та внеску розглядуваної галузі промисловості у повоєнний розвиток народного господарства СРСР. Виходячи з цього, є принципово важливим вирішення наступних завдань:

дослідити механізм розроблення та впровадження сталінським урядом концепції відбудовних робіт у машинобудуванні;

висвітлити шляхи фінансування та ефективність використання матеріально-технічних засобів на відроджуваних підприємствах;

проаналізувати джерела забезпечення підприємств робочою силою та кваліфікованими кадрами;

виявити застосування позаекономічних форм трудової діяльності заради прискорення відбудовних робіт;

показати соціальне становище відбудовників у воєнні та перші повоєнні роки, розкрити суть соціальної політики уряду щодо них;

визначити специфіку машинобудівних підприємств в окремих економічних районах та великих промислових центрах України;

оцінити обсяги виробництва воєнної та цивільної продукції машинобудівної індустрії республіки та її місце у народногосподарському комплексі Радянського Союзу.

Методологічною основою дисертації є загальнонаукові принципи історизму і системності дослідження. У праці використано проблемно-хронологічний метод, який передбачає комплексний підхід до вивчення проблеми. Предмет дослідження вимагав застосування і структуралістичного методу. Праця базується на принципах, що спираються на досягнення вітчизняної і зарубіжної історичної науки, а також важливих в концептуальному плані розробках тих учених, теоретичні висновки й узагальнення яких сприяли осмисленню та формуванню принципових положень дисертації.

Новизна праці полягає в тому, що автор проблему відбудови машинобудівної індустрії України виділяє в самостійний об'єкт спеціального наукового розгляду. Розширено джерельну базу досліджуваної проблеми, оскільки до наукового обігу залучено значну кількість нових даних, невідомих донині документів та друкованих джерел. Зроблено спробу відійти від традиційних ідеологічних схем, що тяжіли однобічністю оцінок суспільних явищ в радянській історіографії. Зібрано, опрацьовано та подано у вигляді додатків до основного тексту дисертації інформацію, що унаочнює виклад конкретного матеріалу і дає змогу краще уявити загальний перебіг подій, про які йдеться в роботі. Досліджені аспекти, які ще не знайшли грунтовного висвітлення в науковій літературі, зокрема: соціально-економічні та науково-технічні засади відбудовних робіт у машинобудівній індустрії України; джерела фінансування, матеріально-технічного постачання і забезпечення робочою силою відроджуваних підприємств; виробнича діяльність машинобудівників України по виконанню замовлень для Збройних сил СРСР, соціальне становище працівників галузі.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у можливості використання його матеріалів та висновків у написанні наукових праць з близьких та дотичних тем, а також у викладанні курсів з історії України та історії слов'янських народів.

Реалізація, апробація та публікація результатів. Основні аспекти і положення дисертаційного дослідження оприлюднено в наукових доповідях та повідомленнях, виголошених автором на міжнародних конференціях “Україна у Другій світовій війні: уроки історії та сучасність” (Київ, 1994), “Уроки Другої світової війни та значення Перемоги над фашизмом” (Москва, 1995), “50-річчя перемоги над фашизмом: наслідки та уроки” (Київ, 1995), “Друга світова війна і Україна” (Київ, 1995), “Економіка СРСР у роки Великої Вітчизняної війни” (Санкт-Петербург, 1997), “Спадок Великої Перемоги: сучасні підходи” (Москва, 2000), “22 червня 1941 року: від поразок до Перемоги” (Київ, 2001), “Актуальні проблеми історії Великої вітчизняної війни. 1941-1945 рр.” (Черкаси, 2001), Четвертому міжнародному конгресі україністів (Одеса, 1999) та засіданнях “круглих столів” на теми “Український фактор Другої світової війни” (Київ, 1999) і “Друга світова війна - центральна подія XX століття. Український аспект” (Київ, 2000).

Результати роботи висвітлено в 5 фахових статтях та 5 матеріалах наукових конференцій загальним обсягом понад 4,0 друкованих аркуша.

Дисертація обговорена і схвалена на засіданні відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків (разом 180 с.), списку використаних джерел та літератури (483 найменування; назви архівних справ, опрацьованих дисертантом, подано під порядковими номерами відповідних їм архівів), 17 додатків. Повний обсяг дисертації 259 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ПРАЦІ

У вступі обгрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, його актуальність, наукову новизну та практичне значення, викладено мету і завдання роботи, визначено її хронологічні рамки.

У першому розділі - “Історіографія та огляд джерел” - містяться результати аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, подано характеристику джерел, використаних для виконання поставлених завдань.

Праці істориків, що стосуються досліджуваного питання, у дисертації розподілено за проблемно-тематичним принципом та хронологічними періодами.

Перші публікації про самовіддану працю робітників під час відбудови щойно визволених від фашистських окупантів районів СРСР з'явилися ще у воєнні роки і переслідували мету патріотичного виховання трудящих тилу. В центрі цих праць, насамперед, перебував показ діяльності трудящих по розгортанню Всесоюзного соціалістичного змагання. Значення вказаних робіт полягало у тому, що вони закладали підвалини радянської історичної літератури про воєнну та повоєнну відбудову народного господарства республік, які входили до складу СРСР.

У перше повоєнне десятиріччя радянськими істориками було підготовлено та видано ряд комплексних праць, в яких робилися спроби в узагальнюючому плані висвітлити історію Великої Вітчизняної війни в усій сукупності подій та явищ. Поряд з описом бойових дій, що відбувалися на території СРСР, у тому числі Української РСР, увага приділялася висвітленню діяльності радянського керівництва, трудових колективів та профспілкових організацій по відродженню промислових підприємств у відбудовний період, а також вивченню руху стахановців, новаторів та раціоналізаторів.

Аналіз історіографії розглядуваного періоду свідчить, що основні питання та аспекти відбудовного процесу перебували у стані початкової розробки, відповідному тодішнім можливостям історичної науки.

У 60-ті роки зростає увага науковців до вивчення історії заводів та фабрик. Серед книг цієї серії понад 30 присвячено історії найвідоміших у СРСР машинобудівних підприємств України. Використаний авторами фактичний матеріал дав можливість відтворити перебудову промисловості країни на воєнний лад, евакуацію заводів та організацію їх роботи на нових місцях, картину руйнувань і матеріальних збитків, що були завдані фашистськими загарбниками окремим заводам, відбудову зруйнованої гітлерівцями промисловості після визволення республіки.

До найвагоміших належать праці з історії машинобудівних заводів: новокраматорського ім.Леніна, київських “Ленінська кузня”, “Більшовик”, ім.Горького, горлівського ім.Кірова, Крюківського вагонобудівного, харківських ім.Малишева, тракторного ім.Орджонікідзе, електромеханічного, одеських кранового та сільськогосподарського машинобудування. Хоча у сукупності ці дослідження надали змогу уявити особливості, притаманні відбудовним роботам на окремих підприємствах, вони не змогли відтворити картини відбудови машинобудівної галузі УРСР у цілому.

Відродженню народного господарства республіки у ході війни та першим повоєнним рокам були присвячені окремі розділи в таких узагальнюючих працях, як “Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу. 1941-1945 рр.” (Т.3), “Розвиток народного господарства Української РСР. 1917-1967 рр.” (Т.2), “Історія Комуністичної партії Радянського Союзу” (Т.5, 6).

Предметніше, ніж у вказаних комплексних працях, воєнно-економічне будівництво в радянському тилу розглядається істориками народного господарства Я.Чадаєвим, Г.Кравченком, Е.Локшиним. Розвитку машинобудівної галузі СРСР з першої половини XIX століття до середини 50-х років присвячене монографічне дослідження економістів С.Розенфельда і К.Клименка. В цих працях гідно оцінюється внесок трудящих України, виробничих сил республіки у зміцнення тилу та створення матеріально-технічної бази для перемоги Радянського Союзу у війні, проаналізовано форми організації праці на машинобудівних підприємствах, збагачення цієї галузі промисловості новаторським досвідом воєнного часу, номенклатуру продукції, концентрацію виробництва, спеціалізацію та кооперування машинобудівних підприємств на території СРСР у повоєнні роки. Між тим, питанням відбудови промисловості, у тому числі й машинобудівної, відведено незначне місце і вони розглядаються у досить загальній формі.

Незважаючи на значний обсяг літератури з історії Великої Вітчизняної війни, ця проблема залишалася найменш розробленою і в українській історіографії.

До перших досліджень, присвячених відбудові промисловості республіки, слід віднести праці М.Буцька, О.Масного, П.Денисенка, В.Мавроді. У колективній праці М.Буцька і О.Масного наведено багато нових фактів, які характеризують стан важкої промисловості УРСР напередодні війни та після її визволення, процес відбудови найважливіших промислових центрів республіки, трудові звершення робітничого класу України. Містяться й цікаві дані щодо відродження машинобудівних підприємств УРСР. У той же час автори не ставили за мету вивчення особливостей відбудови, притаманних окремим галузям важкої промисловості України, а зосередили увагу на діяльності партійних організацій з розгортання масового соціалістичного змагання, боротьби за технічний прогрес та впровадження передового досвіду у виробництво на підприємствах республіки. Неупереджені дослідження, на наш погляд, унеможливлювалися неспівмірністю історичних фактів з офіційною ідеологією.

У подальшому наукова історична література з проблем відбудови народного господарства поновлювалася новими дослідженнями. Проте важко виділити які-небудь певні етапи у вивченні даної проблематики. Але, безперечно, найпліднішими стали 70-80-ті роки.

Певний внесок у розробку питання відбудови машинобудівної індустрії зроблено у праці Ю.Приходька, який простежує відродження всіх галузей народного господарства СРСР. Логічним продовженням розробки теми відбудови індустрії стала монографія М.Хлусова, в якій велику увагу приділено дослідженню зростання виробничої бази промисловості, робітничого класу та виробничої інтелігенції, впливу промисловості на розвиток інших галузей народного господарства СРСР.

Деякі аспекти питань, присвячених трудовому героїзму робітничого класу під час війни і пов'язаних з виробництвом продукції машинобудівними заводами, знаходимо у працях І.Бєлоносова, В.Русінова, М.Зінич, О.Кудлая, Г.Куманьова, Г.Морехіної, С.Саженюка . Найбільшу увагу привертає монографія М.Зінич, в якій проаналізовано внесок робітників машинобудівної індустрії СРСР у перемогу Радянського Союзу в Другій світовій війні. Щоправда, ця проблематика в абсолютній більшості випадків досліджувалася передусім у контексті “партійного керівництва виробничниками” та “патріотичного руху робітників у всенародній справі перемоги”. Тут слід згадати вихід у світ низки спогадів Генерального секретаря ЦК КПРС Л.Брежнєва, в яких події воєнного й повоєнного лихоліття висвітлювалися в дусі “героїчного пафосу” та були далекі від дійсності. Саме під версію брежнєвського “Відродження” радянські історики були вимушені підладжувати свої наукові доробки.

Питання забезпечення промислових підприємств робітничими кадрами та спеціалістами висвітлювалося у монографіях та статтях В.Ануфрієва, О.Лукашова, Г.Прощарука, С.Синявського, В.Тельпуховського, О.Смирнова, М.Сонина. Авторами цих праць проаналізовано джерела поповнення робітничих кадрів, розглянуто такі боки проблеми, як наявність у промисловості понадпланової робочої сили, вартість навчання робітників та спеціалістів, зв'язок між темпами зростання чисельності робітників і підвищенням технічного рівня виробництва. В той же час у них не йдеться про використання на промислових об'єктах праці військовополонених, репатрійованих та в'язнів ГУЛАГу. Замовчувалися тоді й насильницькі методи місцевих органів влади щодо примусового набору сільської молоді у ремісничі училища та школи ФЗН.

У 1985 р. надруковано першу книгу третього тому “Історії народного господарства Української РСР”, що стала системним дослідженням розвитку економіки УРСР як складової частини єдиного народногосподарського комплексу Радянського Союзу в 1938-1960 рр. Автори книги зазначають, що технічний прогрес в усіх галузях народного господарства був забезпечений насамперед високими темпами відбудови і подальшого розвитку вітчизняної машинобудівної промисловості, випуск валової продукції якої в 1950 р. перевищив довоєнний рівень на 44%. Декілька сторінок вказаної праці присвячено спеціалізації та номенклатурі продукції машинобудівних заводів України в ракурсі дослідження зростання виробництва окремих видів устаткування для важкої промисловості, випуску сільськогосподарських машин, енергетичного й електротехнічного устаткування.

Дотичні та близькі за змістом до дисертаційного дослідження проблеми розглядаються в кандидатських і докторських дисертаціях В.Бабенка, О.Васильєвої, Г.Денисенко, М.Лукіної, В.Юрчука, І.Яценка.

Наприкінці 80-х - початку 90-х років з'явилось чимало праць, автори яких об'єктивно і виважено розглядають та оцінюють різноманітні проблеми історії України періоду Другої світової війни. Питання комплексного дослідження й узагальнення основних аспектів функціонування адміністративно-командної системи управління в роки війни, концептуальних засад та особливостей відбудови промисловості України, їхнього впливу на сучасний стан економіки порушують у своїх публікаціях Л.Кондратенко і Т.Першина. Налагодження умов життя та побуту відбудовників індустріальних центрів України у роки воєнного лихоліття висвітлюється у праці Т.Вронської.

Певний інтерес для розуміння дослідницької проблеми становлять книги відомого історика М.Коваля, які опубліковано останніми роками. Ці фундаментальні праці містять важливі концептуальні положення, теоретичні висновки й узагальнення, які сприяли осмисленню і формуванню принципових положень дисертації.

Дослідження економічних питань в Україні періоду Великої Вітчизняної війни та повоєнних років у західній історіографії також носять вибірковий характер. Західні дослідники обстоюють тезу про те, що повоєнний період розвитку економіки Радянського Союзу був позначений “зневажанням інтересів УРСР”, тому тема відбудови промисловості України є “невиграшною”, і докладно вони її не аналізують.

У той же час, у західній історіографії можна виділити ряд досліджень загального характеру, що досить реалістично висвітлюють повоєнну відбудову економіки СРСР. Це праці Т.Данмора, І.Коропецького, А.Ноув. Вказаними авторами раніше, ніж у радянській історичній науці, порушуються питання можливості збільшення коштів з фінансування легкої промисловості та сільського господарства у другій половині 40-х років.

Таким чином, беручи до уваги наявність певного інтересу зарубіжних учених до розгляду проблем повоєнної відбудови народного господарства Радянського Союзу, слід наголосити на виключному значенні, якого надають згадані дослідники розвитку машинобудування, а це незаперечно, підносить проблему до однієї з центральних у даний період.

Дисертантом зроблено висновки щодо стану вивченості теми у вітчизняній та зарубіжній історіографії, суть яких полягає в тому, що відбудова машинобудівної індустрії України в 1943-1950 рр. може бути предметом спеціального дослідження.

Джерельну базу становлять насамперед архівні матеріали та періодичні видання, надруковані збірники документів. Багатоплановий спектр науково-теоретичних і фактологічних питань, які розглядалися в дисертації, вимагав критичного аналізу опублікованих документів і матеріалів, статистичних довідкових видань, мемуарної літератури.

Головний масив архівних джерел, використаних автором, зберігається у фондах Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ), Російського державного архіву економіки (РДАЕ), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України) й Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України).

Опрацьовані матеріали можна умовно поділити на три групи. До першої належать документи радянських та партійних органів, які розкривають політику держави щодо відродження промисловості України та її машинобудівної галузі. В РДАСПІ до таких належать матеріали Центрального Комітету ВКП(б) (Ф.17) і Державного Комітету Оборони СРСР (Ф.644). У фондах РДАЕ - документи народних комісаріатів озброєння (Ф.8157), боєприпасів (Ф.7516), авіаційної (Ф.8044) та танкової (Ф.8752) промисловості. У ЦДАГО України - справи “особливої папки” й особливого сектору ЦК КП(б)У (Ф.1), які вважалися конфедеційними і тривалий час не допускалися до наукового обігу. В фондах ЦДАВО України - матеріали управління справами Ради Народних Комісарів УРСР (Ф.2) та Колекція документів з історії Великої Вітчизняної війни (Ф.4620).

Даний масив документів дає змогу з'ясувати сталінську концепцію відбудови машинобудівної індустрії України, форми, методи та кінцевий результат її впровадження. Це, насамперед, постанови, накази, інструкції, розпорядження союзного уряду, адресовані державним органам влади на місцях з питань планування організації відбудови й виробництва на машинобудівних підприємствах союзного підпорядкування, забезпечення їх робочою силою, будівельними матеріалами, сировиною та обладнанням, доповідні записки завідувачів відділу машинобудування ЦК КП(б)У на ім'я Й.Сталіна і М.Хрущова про роботу підприємств оборонної та важкої промисловості.

Цікавими, на нашу думку, є довідки про кількість військовополонених у таборах МВС УРСР і закріплення їх за будовами та підприємствами союзних та республіканських міністерств, демонтаж і використання обладнання, що поставлялося в Україну з окупованої радянськими військами зони Німеччини та її сателітів. Аналіз кількох маловідомих документів надав можливість дисертанту дійти висновку, що праця військовополонених, які використовувалися на відроджені підприємств, була малоефективною, а обладнання, що надходило за особливими поставками, часто-густо, не знаходило належного застосування.

Друга група використаних архівних документів - це матеріали Української республіканської ради професійних спілок (Ф.2605) й Уповноваженого Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок по УРСР (Ф.4957), що зберігаються серед фондів ЦДАВО України. Виявлені документи дозволили відтворити діяльність комісій фабрично-заводських, місцевих комітетів машинобудівних підприємств з питань охорони праці та техніки безпеки, заробітної плати, нормування праці, житлового будівництва, робітничого постачання, соціального страхування й культурно-освітньої роботи. В них йдеться також про впровадження на підприємствах трудового змагання і передових методів праці. Слід відзначити, що в ряді випадків учені мають справу з документами, що досить вірогідно і правдиво відображають реальний стан речей. До таких належать інформації інституту технічних та громадських інспекторів щодо недотримання правил техніки безпеки, порушення трудового законодавства директорами підприємств з метою виконання виробничих планів, формального підходу до впровадження в життя пропозицій раціоналізаторів та винахідників, слабкого застосування нових технологій. Це дає можливість дійти висновку, що зріст валової продукції відбувався, у першу чергу, за рахунок приросту кількості мобілізованих робітників та інтенсифікації праці.

Третю групу складають дані Статистичного управління Української РСР Центрального управління СРСР (Ф.582), що також зберігаються у фондах згаданого вище архіву. У справах фонду знаходимо цікаві дані про кількість працездатного населення республіки після її визволення, наявність житлового фонду в містах, мобілізацію населення з різних областей на промислові підприємства, підготовку інженерно-технічних робітників та спеціалістів у вищих навчальних закладах, ремісничих училищах і школах ФЗН України. Довідки по наркоматах верстатобудування, важкого та середнього машинобудування дають можливість дослідити середньорічну кількість персоналу (спеціалістів, робітників, учнів, службовців тощо) на підприємствах та його плинність.

Матеріали центральних державних архівів органічно доповнено документами архівних збірок Державного архіву Київської області (Ф.5; 321; 779). Так, справи Київського обласного Комітету ЛКСМУ (Ф.779) висвітлюють участь молоді у відбудові промислових підприємств м.Києва, діяльність комсомольсько-молодіжних і фронтових бригад, особисту ініціативу молодих робітників з підвищення продуктивності праці, економії палива й сировини.

Основну групу друкованих джерел становлять статистичні й документальні збірники з розвитку промисловості і робітничого класу СРСР, УРСР й окремих її регіонів під час війни та роки IV п'ятирічки. Навіть, незважаючи на виразну тенденційність та однобічність добору документальної бази, ці збірки є важливим джерелом для вивчення економічної політики уряду і партії в Україні у воєнні й перші повоєнні роки.

Певною мірою використано радянську періодику зазначеного періоду й мемуарну літературу.

Залучений комплекс джерел та літератури, їх наукова інтерпретація та критичний аналіз дозволили зробити певні теоретичні узагальнення, аргументувати положення, що виносяться на захист.

У другому розділі “Відбудова машинобудування - першочергова мета відродження народного господарства” проаналізовано збитки економіки України та її машинобудівної галузі внаслідок війни та окупації, соціально-економічні й науково-технічні засади відбудовних робіт, джерела фінансування й матеріально-технічного постачання відроджуваних машинобудівних підприємств.

Відбудовні роботи в економіці розпочиналися відразу після вигнання ворога з того чи іншого населеного пункту України. У центрі уваги радянського уряду перебувало відновлення паливно-енергетичної та металургійної бази. Особливого значення набуло відродження машинобудівної індустрії - однієї з провідних галузей української економіки, яка становила понад 20% загальносоюзного обсягу. Слід зазначити, що на кінець війни цієї галузі практично не існувало. Адже було зруйновано 599 машинобудівних підприємств (серед них 108 союзного підпорядкування), на яких до війни працювало 623 тис. чол.

Введення в дію машинобудівних підприємств визволених територій сприяло розширенню воєнного господарства країни, зростанню його виробничих потужностей, безперервному збільшенню масштабів поставок танків, артилерійсько-стрілецького озброєння, літаків і боєприпасів для Червоної армії. Разом з тим, відбудова машинобудівних підприємств була неодмінною умовою високих темпів відродження і подальшого розвитку народного господарства України і СРСР в цілому. Проте чіткої програми відбудовних робіт у цій галузі не було розроблено.

Якщо уважно переглянути постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б) “Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецьких окупантів” від 21 серпня 1943 р., то в ній насамперед йдеться про відбудову економіки села, культурно-побутових закладів та житла.

Для періоду 1943-1944 рр. були характерними короткострокові плани (не більше як на півроку), визначені постановами ДКО, РНК СРСР та РНК союзних республік про відбудову окремих економічних районів та підприємств. Перевага надавалася місцевому плануванню, що часто-густо призводило до хаотичного відродження окремих галузей народного господарства. Саме тому відбудовники не мали можливості керуватися чіткою довгостроковою програмою забезпечення виробництва будівельними матеріалами, обладнанням, робочою силою.

Простежуючи надходження обладнання, матеріалів та інструментів на машинобудівні підприємства України, автор підкреслює, що масова реевакуація українського майна була визнана недоцільною з огляду на можливі негативні наслідки її для всієї економіки Радянського Союзу. Тому, зі східних районів СРСР в Україну вони надходили лише частково. Шефська допомога радянських республік машинобудівним заводам України під час війни також була незначною.

Наприкінці 1944 р. дедалі більшого значення набуває імпорт обладнання. Основна його частина припадає на поставки по ленд-лізу зі США. Відповідно до укладених торговельних угод імпортується обладнання зі Швеції. Неабияку роль відіграли його поставки по репараціях з Румунії, Німеччини та інших країн. Із закінченням війни залучено ще одне джерело допомоги по лінії ЮНРРА.

Репараційні поставки, як і імпорт, при їх позитивному значенні були відносно невеликими, оскільки керівні кола Заходу союз з СРСР у 1941-1945 рр. сприймали як суто вимушений. З кінця війни, а потім і після її завершення, почала здійснюватися економічна блокада Радянського Союзу.

Отже, матеріально-технічна база відбудовних робіт була вітчизняною і здійснювалася, насамперед, з місцевих джерел: доходів та нагромаджень державних підприємств, добровільно-примусових внесків коштів радянських людей, а саме позик, грошово-речових лотерей, фонду оборони тощо.

Підкреслюється, що на відміну від країн, які зазнали великих втрат у Другій світовій війні, але зуміли блискуче вирішити повоєнне завдання економічного та соціального поступу, керівництво Радянського Союзу обрало однобічний, ідеологізований курс у напрямі “завершення будівництва соціалізму і переходу до комунізму”. Пріоритетом цього курсу в умовах “холодної війни” ставав розвиток галузей економіки, пов'язаних з воєнним виробництвом. Закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр., остаточно закріпив перехід до командно-адміністративних методів і тотального планування в управлінні економікою. Авторитарно-бюрократичний курс управління економікою виключав рівноправні партнерські відносини між усіма його учасниками, а владно-контрольні функції концентрував у центральних органах влади.

У результаті дослідження автор дійшов висновку, що така концепція повоєнної відбудови народного господарства істотно деформувала подальший його розвиток. З метою досягнення результату за будь-яку ціну в підвалини радянської економіки було закладено риси екстенсивного, витратного характеру, що супроводжувалося виснаженням природних ресурсів. І саме промисловість України, орієнтована на задоволення потреб ВПК СРСР, зазнала найбільших деформацій. Не заперечуючи певної соціальної спрямованості й досягнень політики радянської влади щодо поліпшення життя та добробуту людей, на практиці перевага віддавалася не соціальним заходам, а безмірним витратам на гонку озброєнь (до 80% капіталовкладень), необмеженій фінансовій підтримці так званих союзників СРСР та країн “соціалістичної орієнтації”. В неймовірно скрутних умовах воєнного часу відродження народного господарства відбувалось за рахунок надмірної експлуатації фізичних сил та фінансових ресурсів радянського народу.

У третьому розділі “Організація і здійснення відбудовних робіт у машинобудуванні” висвітлюються: початковий етап відбудовних робіт, вирішення проблеми забезпечення машинобудівних підприємств робочою силою й інженерно-технічними кадрами, заходи профспілок та заводської адміністрації щодо організації умов праці і побуту відбудовників та їхніх сімей.

Наголошується, що на початковому етапі відбудовних робіт великого значення набув метод “народної будови”. Надалі капітальна відбудова підприємств здійснювалася вже спеціалізованими будівельними організаціями.

Завдяки творчому ставленню й ініціативі керівників та робітників машинобудівної індустрії, мобілізаційним здатностям централізованої системи управління СРСР, що в найкоротші строки сконцентрувала на пріоритетних, за визначенням центру, напрямках господарського будівництва матеріальні, фінансові й людські ресурси, протягом 1943-1945 рр. було відроджено виробничі корпуси 95 машинобудівних підприємств, встановлено необхідне обладнання, налагоджено виробництво номенклатури основних виробів для забезпечення потреб Червоної армії та народного господарства.

Дедалі зростаючий обсяг відбудовних робіт потребував відповідної кількості робочої сили. Треба враховувати, що після визволення УРСР від німецько-фашистських загарбників на її території залишилось близько 17% кадрових робітників. При цьому, якщо середньорічна чисельність робітників та службовців у цілому у промисловості визволених районів становила 47,7% рівня довоєнних років, то на підприємствах машинобудування цей показник був нижчим.

Діяльність керівництва країни і державних органів щодо забезпечення економіки України робочою силою в період війни мала, в кінцевому рахунку, позитивні результати. На 95 заводах машинобудівної та оборонної промисловості союзного підпорядкування, що діяли в Україні у вересні 1945 р., працювало 135 тис. робітників і службовців, тобто 35% довоєнної чисельності їх. Середньорічна кількість промислово-виробничого персоналу республіки у 1945 р. складала: по 64-х заводах Наркомату важкого машинобудування - 13055 чол., по 25-ти заводах Наркомату середнього машинобудування - 4411 чол., по 38-ми заводах Наркомату верстатобудування - 5055 чол. Особливо швидко відновлювалися кадри робітників у Ворошиловградській, Сталінській, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській областях.

І у повоєнний час більшість машинобудівних підприємств відчувала нестачу робочої сили, особливо кваліфікованої.

Більшовицька традиційна політика у сфері трудових ресурсів зводилася насамперед до повного та цільового визискування наявної робочої сили шляхом проведення трудових мобілізацій, а отже, на впровадження обліку і реєстрації трудових ресурсів, максимального використання праці в'язнів та військовополонених. Так, у 23 таборах, дислокованих у 17 областях України, на 20 травня 1947 р. перебувало 221689 військовополонених: німців та австрійців - 144881; угорців - 63531; румунів - 8430; японців - 4847. Із загальної кількості військовополонених для роботи на підприємствах, визначених рішеннями ДКО, залучалося 75,5%.

Мережа професійно-технічної освіти України забезпечувала трудові резерви необхіднішими кадрами у найстисліші строки.

За роки першої повоєнної п'ятирічки завдяки роботі, проведеній радянським керівництвом з трудових мобілізацій населення у промисловість, працевлаштування демобілізованих воїнів, перерозподілу кадрів, діяльності ремісничих училищ і шкіл ФЗН, самих підприємств з підготовки та підвищення кваліфікації робітників, було досягнуто безперервного зростання промислово-виробничого персоналу. Середньорічна кількість робітників у машинобудівній та металевообробній промисловості СРСР у 1950 р. склала 3216 тис. чол. проти 2395 тис. чол. у 1940 р.

У надзвичайно складному процесі відбудови машинобудівної індустрії умовам праці та побуту виробничників належало хоч і не чільне, але й не останнє місце.

На кінець 40-х років на машинобудівних заводах діяли комісії ФЗМК профспілок з питань соціального страхування, заробітної плати, охорони праці, робітничого постачання, культурно-освітньої роботи.

Завдяки діяльності ФЗМК та органів заводської адміністрації зменшилася плинність та дезертирство робітників на машинобудівних підприємствах, підвищилась трудова дисципліна, відбулося зростання працездатності, трудової активності робітників, що в свою чергу сприяло підвищенню продуктивності праці.

У роботі підкреслюється, що масові трудові мобілізації, спрямовані на найскоріше відновлення довоєнного економічного потенціалу країни, подальший розвиток її індустрії, призводили до негативних демографічних зрушень у селах, звідки у міста відволікалася найбільш працездатна частина населення.

Підвищення продуктивності праці робітників здійснювалося як шляхом пропагандистської роботи, так і застосуванням методів силового тиску, а також - в обмежених обсягах - соціальним заохоченням.

У четвертому розділі “Виробнича діяльність машинобудівників” досліджуються форми трудової активності колективів підприємств, виконання замовлень для Збройних сил СРСР, випуск цивільної продукції.

Аналізуючи форми трудового змагання у промисловості, автор дійшов висновку, що випробуваним засобом організації робітничого класу на масовий трудовий героїзм було застосування такого методу позаекономічного примусу як “соціалістичне змагання”, у підвалини якого було закладено морально-етичну концепцію, волюнтаристську та ідеалістичну за своєю суттю, що відкидала базисний характер змагальних відносин в економіці, його прямий зв'язок з розподільчими відносинами та роль матеріальної зацікавленості робітників.

Застосування методів позаекономічного примусу в роки війни та повоєнної відбудови народного господарства безперечно мало певний ефект. Їх різновиди, а саме, рух стахановців, раціоналізаторів та винахідників були спрямовані на вдосконалення виробництва та усунення причин, що гальмували його розвиток. Поширення досвіду стахановців та новаторів виробництва серед робітників, що не мали відповідної кваліфікації та досвіду роботи на підприємствах, деякою мірою сприяло підвищенню їхнього професійно-технічного рівня, прискоренню випуску продукції.

Проте, якщо глибше вдивитися в сутність цих методів, то слід зазначити, що пропозиції раціоналізаторів та винахідників здебільшого спрямовувалися на вдосконалення різноманітних пристосувань, що полегшували та прискорювали виконання робіт. Практично не було розроблено нових технологій. До того ж, ці пропозиції втілювалися в життя переважно їх авторами і, як правило, не набували значного поширення. Стахановський рух, що мав у своїй організації багато формалізму, передусім спрямовувався не на підвищення продуктивності праці, а на її інтенсифікацію, коли на повну силу використовували непідробний патріотизм, ентузіазм, щиру віру людей у світле майбутнє, що живилися прагненням якнайшвидше наблизити перемогу над ворогом, відродити з руїн свою землю.

Найбільш швидкими темпами відбудовувалися заводи Наркомоборони, Наркомтанкопрому і Наркомбоєприпасів. Упродовж 1944 р. РНК УРСР і ЦК КП(б)У затвердили близько 20 постанов, за якими найшвидшими темпами відбудовувалися 15 українських машинобудівних заводів з виробництва боєприпасів та спорядження для забезпечення потреб Червоної армії.

Про кількісний внесок підприємств УРСР в оборону Радянського Союзу можна дістати уявлення, виходячи із кількості оборонних підприємств республіки, які належали до відповідних галузевих наркоматів СРСР. На 1 березня 1945 р. Наркомату мінометного озброєння належало - 28 заводів, Наркомату танкової промисловості - 3, Наркомату боєприпасів - 10, Наркомату озброєння - 3, Наркомату оборони - 10, Наркомату суднобудівної промисловості - 6, Наркомату авіаційної промисловості - 10. Поряд з цим в дію вводилися нові заводи оборонного призначення.

Слід зазначити, що в Україні реконверсії як такої не відбувалося, оскільки промисловість майже всю було зруйновано. Підприємства цивільного профілю, відбудова яких розгорнулася наприкінці 1943 р., відразу були орієнтовані на випуск мирної продукції, їх участь у воєнному виробництві обмежувалась ремонтом бойової техніки, виготовленням найпростішого військового спорядження та боєприпасів.

“Гонка озброєнь”, розпочата між Радянським Союзом і США наприкінці 40-х років, не давала змоги скорочувати виробництво бойової техніки та озброєння, вона націлювала машинобудівні підприємства України на забезпечення у першу чергу Збройних сил СРСР. На базі досягнень, здобутих машинобудівниками України у роки війни та IV п'ятирічки розпочалося серійне виробництво новітніх удосконалених типів танків, бойових літаків і кораблів, гармат, мінометів, снарядів, патронів, а також різноманітних видів озброєння.

Приділяючи першочергову увагу нарощуванню воєнного виробництва, з 1944 р. радянський уряд обрав курс на паралельне і, по можливості, інтенсивне відродження найважливіших галузей цивільного машинобудування, а саме верстатобудування, важкого та середнього машинобудування, що мали стати базою відродження чорної металургії, вугільної та енергетичної промисловості. Саме важка промисловість в цілому і визначала номенклатуру виробів підприємств машинобудівної індустрії України. Так, виробництво нафтоапаратури в республіці в 1950 р. у порівнянні з

1940 р. зросло в 2,9 рази, металургійного устаткування - 2,7, породонавантажувальних машин - у 2,1 рази тощо. Без цього устаткування промисловість не мала ніяких перспектив розвитку. Тим більше, що в умовах “холодної війни” його імпорт був неможливий.

Розвиток машинобудування сприяв відновленню виробничих потужностей харчової та легкої промисловості. Проте остаточно цей процес завершився у згаданих галузях промисловості у першій половині п'ятої п'ятирічки.

Отже, досягнення у відбудові і розвитку машинобудівної промисловості стали підгрунтям для забезпечення більш високого технічного рівня у всіх галузях важкої промисловості, будівництва та сільського господарства, однією з вирішальних передумов успішного відродження та функціонування всієї економіки СРСР.

Автор виділяє три етапи у відбудові машинобудівної індустрії України. Перший охоплює 1943-1945 рр., він розпочався ще в умовах війни і розглядається як підготовчий. Саме в цей час відбувалися відтворення виробничих потужностей та робітничих колективів, організація виробництва необхідної фронту продукції, поступова підготовка та перехід до випуску продукції, що відповідала профілю підприємств тощо. Під час другого, 1945-1948 рр., виробничими колективами машинобудівних підприємств було досягнуто довоєнного рівня виробництва продукції. Незважаючи на величезні труднощі, в Україні наприкінці 1948 р. машинобудівних заводів було більше ніж до війни, діяло 126 заводів, які належали 11 загальносоюзним міністерствам галузі машинобудування. Нарешті період третій, 1948-1950 рр., коли за випуском валової продукції машинобудування республіка перевищила довоєнний рівень на 44%.

В той же час заводами Міністерства машинобудування і приладобудування виготовлялося багато застарілих машин, приладів замість передових зразків поліграфічних, текстильних, трикотажних, взуттєвих машин та харчової промисловості. Таке становище обумовлювалося відсутністю впровадження досягнень науки і техніки у виробництво, незабезпеченістю необхідними коштами та матеріалами і, як наслідок, низьким рівнем виробництва. Ці недоліки були характерними і для наступного періоду, на чому наголошував Голова Ради Міністрів СРСР М.О.Булганін у доповіді на липневому 1955 р. пленумі ЦК КПСС.

Основним принципом розвитку економіки СРСР та України, як його складової, ставало форсування важкої промисловості та воєнно-промислового комплексу за рахунок товарів легкої промисловості й сільського господарства. Країна працювала з величезним напруженням, а наявні ресурси споживчих товарів збільшувались вкрай поступово. Їх було недостатньо для забезпечення практично необмежених потреб виснаженого війною народу. Економіка розвивалася, але мирні галузі її не були пріоритетними з огляду на “холодну війну” і, до того ж, цей розвиток був скоріше екстенсивний, аніж інтенсивний і якісний.

Аналіз усього комплексу наведених у дисертаційному дослідженні документальних матеріалів, архівних і літературних джерел дає можливість зробити ряд концептуальних висновків та положень, які винесено на захист:

- в основі сталінської політики відбудови народного господарства України перебував принцип першочергового відродження важкої та машинобудівної промисловості ;