Українська преса Наддніпрянщини в національно-культурному та державотворчому процесі (друга половина XIX ст.–1920 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 070 (477) (09) "19-1920"

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Українська преса Наддніпрянщини в національно-культурному та державотворчому процесі (друга половина XIX ст.-1920 р.)

Гутковський Василь Васильович

Львів - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української преси Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Крупський Іван Васильович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри радіомовлення і телебачення.

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Солдатенко Валерій Федорович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, завідувач відділу етноісторичних досліджень;

- кандидат історичних наук, доцент Качараба Степан Петрович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історичного краєзнавства.

Провідна установа: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, відділ новітньої історії, м. Львів.

Захист дисертації відбудеться "3" липня 2002 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 337.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий1 червня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент Сухий О.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Вагому роль у житті української нації відіграла преса. Як відзначав український культуролог й історик М. Сагарда, "періодична преса є та сама форма, в якій найзручніше накреслювати й освітлювати нові проблеми, дати відповіді на силу нових запитів, що виникають щоденно в процесі розвитку державного, економічного й культурного будівництва". Без ґрунтовного вивчення матеріалів преси не можна об'єктивно відтворити історію нашої держави та національно-визвольних змагань народу за її утворення. Протягом десятиліть, не маючи власного державного апарату з його чисельними установами та архівами, які б фіксували усі дані про державу та її розвиток, українці найголовніші події власної історії відображали у пресі. Водночас преса є складовою частиною української культури і відзначається багатоскладовістю та множинністю у відображенні явищ. Вона вбирає у себе не одну конкретну форму культури, а охоплює життя народу в цілому та у тісному взаємозв'язку його складників. Отже преса - це частина історії, яка виростає з реальної дійсності і, в свою чергу, збагачує та одухотворяє її, впливає на неї. Саме тому вороги української державності не дозволяли національній пресі нормально функціонувати, а потім забороняли її вивчати, вилучали з наукового обігу.

Необхідність вивчення преси зумовлена і тим, що існує нагальна потреба переосмислити її соціальну роль, залучити до наукового обігу десятки періодичних видань, що були незаконно "забуті", вивчити їх досвід у важливих напрямах державницького будівництва. Слід пам'ятати і про те, що преса як безцінний документ часу поступово знищується, зникає через неналежні умови зберігання чи недбале ставлення. Уже сьогодні неможливо відновити десятки видань, а з кожним роком ця кількість зростає.

Таким чином, комплексне вивчення української преси не лише допоможе з'ясувати роль, значення й місце преси в житті краю, але й дати уявлення про рівень духовного, політичного й національного розвитку держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження розроблене згідно з науково-дослідною програмою та тематикою наукових планів кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка, а також збігається з планами науково-дослідних робіт, які проводяться на факультеті журналістики цього ж університету.

Об'єктом дослідження є українська національно-патріотична преса Наддніпрянщини другої половини XIX ст.-1920 р.

Предметом дослідження є умови та процеси зародження і розвитку періодичних видань Наддніпрянщини, тематичний зміст часописів, їх політичний напрямок, проблематика й специфіка публікацій, авторський склад редакційних колективів, становлення системи української преси, особливості функціонування видань у процесі розвитку суспільства.

Мета і основні завдання дослідження полягають у вивченні і узагальненні історичного досвіду національного відродження української нації та її боротьби за утворення незалежної Української держави через призму української преси, обґрунтуванні ролі преси в суспільно-політичних, соціально-економічних та культурних процесах, з'ясуванні особливостей зародження і розвитку української національно-патріотичної преси.

Для реалізації поставленої мети ми визначили такі головні завдання:

- з'ясувати специфіку умов у яких зародились і почали функціонувати українські періодичні видання у підросійській Україні;

- визначити та охарактеризувати основні періоди становлення та розвитку національно-патріотичної журналістики Наддніпрянщини в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.;

- висвітлити проблематику та тематичний зміст, роботу авторських колективів, специфіку функціонування україномовних пресових видань у Наддніпряншині, через призму з'ясування їх політичної направленості і ролі у національно-культурницьких процесах;

- розкрити значення україномовної преси на процеси розвитку національного руху, її вплив на українську інтелігенцію та інші соціальні верстви населення.

Хронологічно робота охоплює період з другої половини XIX ст., тобто відтоді, коли представники української інтелігенції у Російські імперії в рамках антиукраїнського законодавства роблять спроби утворення національних друкованих видань, і до 1920 року, коли визвольні змагання за побудову суверенної держави завершилися поразкою, а українська національно-патріотична преса була розгромлена й припинила свою діяльність.

Географічні рамки дослідження охоплюють територію Наддніпрянської України.

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму та об'єктивності, що базуються на пріоритеті документованих фактів, на відмові від політичної заангажованості. Для розгляду об'єкта дослідження в конкретному історичному середовищі, в розвитку і взаємозв'язках використовуються різні пізнавальні засоби. У роботі застосовуються основні наукові методи, зокрема хронологічний та порівняльно-історичний, метод класифікації, періодизації, а також конкретних соціальних досліджень. В усій своїй сукупності вони стали важливим механізмом для розкриття поставленого завдання.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що дисертант уперше в українській історичній науці провів комплексне дослідження національної преси Наддніпрянської України періоду другої половини XIX ст.-1920 р. з огляду її ролі у національно-культурному розвитку української нації та процесі будівництва незалежної Української держави. В роботі на основі широкого кола джерел і великої кількості різнотипової літератури проаналізовано суспільно-політичні умови, в яких зароджувалася і функціонувала українська преса, з'ясовано вплив цієї преси на національно-політичне життя української нації, досліджено внесок преси у творення незалежної України. Таким чином, у дисертації були вирішені такі конкретні науково-дослідні проблеми:

- всебічно проаналізовано суспільно-політичні умови, в яких зароджувалася й функціонувала українська преса і які мали вплив на формування тематики газетних та журнальних виступів;

- до наукового обігу введено значний масив матеріалів преси і архівних документів, що ілюструють умови та зміст праці редакцій газет та журналів, інших чинників, які мали безпосередній вплив на пресові видання;

- представлено українську пресу кінця ХІХ-початку ХХ ст. як складне, багатовидове та багатожанрове явище;

- розглянуто основні аспекти діяльності періодичних видань щодо проблем побудови незалежної Української держави.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали і висновки дослідження можуть бути використані для підготовки узагальнюючих наукових праць з історії України і для уточнення наукової концепції новітньої історії України; для розробки загальних і спеціальних курсів лекцій у вузах, при проведенні семінарських занять.

Концептуальні ідеї, окремі положення і висновки дисертації можуть бути використані для подальшого дослідження даної теми з продовженням хронологічних чи географічних рамок, а також суміжної проблематики.

Результати дослідження апробовані у публікаціях та у виступах на

VI Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Українська періодика: історія і сучасність" (Львів, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Національна журналістика і європейський вибір України" (Львів, 2000), на щорічних підсумкових конференціях викладачів факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка у 1999, 2000 і 2001 рр.

Структура дисертації подана за проблемно-хронологічним принципом, відповідає поставленій меті та розв'язанню завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації - 201 с., перелік джерел та літератури складає 445 найменувань.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, хронологічні рамки, сформульовано методологічні принципи дослідження, об'єкт і предмет роботи, визначено мету й завдання, розкрито практичне і теоретичне значення дисертації.

У першому розділі "Історіографія проблеми та джерельна база дослідження" окреслено основні етапи вивчення української преси в історіографії та джерельну базу проблеми.

Використовувати пресу як допоміжне історичне джерело для з'ясування тих чи інших проблем національного державотворення, історики почали ще у період існування Російської імперії. Показовим в цьому плані є, зокрема, праці видатного історика М. Грушевського, у яких автор предметом дослідження обрав Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, участь у ньому українських "Громад". Вчений зупинився на причинах появи Емського указу 1876 р., охарактеризував стан українського питання на етапі 70-х рр.

ХІХ ст. В його працях встановлено, що провідну роль у культурно-освітньому русі відіграла українська ліберально-демократична інтелігенція, кращі представники якої працювали над збереженням рідної культури, пробудженням національної свідомості, закладали фундамент для розвитку друкованого слова українською мовою.

Важливими також є аналітичні статті активних учасників громадівського руху І. Стешенка, П. Капельгородського, С. Петлюри та ін. У цих статтях побіжно акцентувалося й на ролі преси в українському національно-культурному русі, хоча періодика не була визначальним об'єктом їх дослідження.

Цікавий інформаційний матеріал про культурно-просвітницьку працю української інтелігенції вміщено у збірнику нарисів відомого українського історика Д. Багалія.

Щодо праць, у яких всебічно, з урахуванням політичної ситуації, досліджується преса Наддніпрянщини від кінця XIX ст., варто виділити брошуру Б. Грінченка "Тяжким шляхом". Окрім відомостей про окремі друковані видання, письменник-публіцист відтворив широку історичну панораму, на тлі якої розвивалася й українська преса, на конкретних фактах засвідчив, який опір чинили їй урядові кола Російської імперії.

Науковою об'єктивністю та великою інформативністю, критичним підходом до характеристики і оцінки видань відзначається й дослідження І. Франка "Нарис історії українсько-руської літератури до кінця 1890 року".

На зламі XIX-XX ст. з'являється усе більше праць, у яких об'єктом дослідження стає український національний рух. Його дослідники у тій чи іншій мірі аналізували пресу, хоча й спеціально її не вивчали. Зокрема, перші спроби висвітлення діяльності самостійників стосуються, головним чином, робіт, які були присвячені Революційній українській партії (РУП), Українській народній партії (УНП) та іншим національним організаціям.

Часткове скасування обмежень щодо українського друкованого слова внаслідок Першої російської революції створило більш сприятливі умови для розвитку українознавчих студій. Важливе місце у цьому контексті мають праці М. Грушевського, Д. Дорошенка, С. Єфремова, В. Доманицького, у яких подано як загальний аналіз культурно-національного руху 90-х років XIX ст., так і його окремих складових, зокрема, видавничої справи. Особливої уваги заслуговують збірник статей, підготовлений працівниками журналу "Украинская жизнь" та публікації Д. Дорошенка, які можна вважати першими спробами хоча б короткого, але комплексного дослідження українського руху і ролі друкованого слова у ньому.

У радянській історіографії окремі проблеми українського національного руху почали вивчатися з 20-х років, коли історіографія багато в чому ще зберігала ті надбання старої школи, які робили історичні дослідження порівняно об'єктивними і толерантними. Водночас дослідники вперше отримали можливість залучити до роботи цінні історичні джерела, які зберігалися в царських архівах. Так з'явилися праці І. Житецького, присвячені розвитку українських періодичних видань.

Характерною для історіографії 20-х рр. ХХ ст. є праця В. Ігнатієнка "Українська преса", автор якої намагався "зв'язати розвиток преси з усіма глибокими процесами пробудження широких українських трудових мас до державного та політичного життя". Звичайно, малося на увазі "більшовицьке пробудження", тому національно-патріотична преса у цьому дослідженні згадувалася лише побіжно. Дещо ширше були представлені окремі національні видання у довіднику "Часописи Поділля", який вийшов у серії "До виучування Поділля".

У 20-х роках з'являються також роботи, у яких дається побіжний огляд історії українського книгодрукування. На увагу заслуговують розвідки в яких простежено деякі аспекти українського книгодрукування на Півдні України в кінці ХІХ ст., а також з'ясовано політичні умови в яких воно відбувалось.

Розвиток в кінці 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. марксистського напряму в історіографії привів до появи робіт Й. Гермайзе та М. Яворського. Характерною рисою для робіт історичного плану стає ярликовість оцінок, фальсифікація й спотворення важливих історичних фактів. Це була "історія без історії", бо навіть у виборі тематики це був крок назад у порівнянні з дослідженнями українських істориків 20-х років.

У післявоєнний період з'являється низка досліджень, присвячених історії української періодичної преси. Однак, головна увага приділяється вивченню часописів, які були визначені офіційною владою, як видання демократичного спрямування, а їх автори стали відповідно письменниками-демократами. Поза межами дослідження залишалась числення група видань, які трактувались радянськими чиновниками як націоналістичні видання. Це видно з робіт Г. Вартанова, І. Велігури, В. Рубана, Л. Суярка, Й. Цьоха. Ці історики були обмежені не лише тематичними рамками, тобто висвітлювали історію пролетарської чи радянської преси, вони також розглядали видання газет та журналів як невід'ємну частину ідеологічної роботи КПРС.

У 80-х рр. в радянському пресознавстві наступили певні зміни, що було пов'язано з розширенням джерельної бази окремих історичних праць. Скажімо, це простежується в роботах П. Варгатюка, І. Кураса, М. Панчука, В. Солдатенка та ін. Окремі часописи ("Боротьба", "Рада", "Нова рада"), які вважалися у попередні роки "націоналістичними" і про які історики не могли й згадувати вже фрагментарно вивчалися науковцями.

На відміну від радянської, українська зарубіжна історіографія розвивалася в умовах, які забезпечували їй ширшу проблематику та якісно вищий рівень дослідження суспільно-політичних процесів. Ще у 20-х - 30-х рр. активні учасники національно-визвольних змагань в Україні 1917 - 1920 рр., у Варшаві, Відні, Празі створили серію ґрунтовних досліджень з історії Української революції та ролі преси в житті української нації.

Після Другої світової війни центр зарубіжних досліджень Української революції переміщується до Північної Америки, де виходять синтетичні праці О. Підгайного, Т. Гунчака, П. Мірчука, Р. Млиновецького, Н. Полонської-Василенко, І. Лисяка-Рудницького та ін., у яких джерелом дослідження стала й преса.

Новий період вивчення проблеми розпочався з проголошенням державної незалежності України. Він характеризується залученням до наукового обігу широкого кола історичних джерел, зокрема й забороненої досі преси, подоланням історичних штампів у висвітленні історичного процесу. З'явились нові дослідження з історії суспільно-політичного життя та національного руху Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст., які були написані на широкій пресовій базі. Серед них праці В. Боголюка, Т. Геращенка, С. Єкальчика, Н. Щербака, О. Ярмиша та ін.

У 1994 р. в Інституті історії України НАН України була підготовлена колективна монографія "Нариси з історії українського національного руху", що стала першою аналітичною працею з історії українського національного руху (переважно у межах XIX-початку XX століття) та процесу становлення і консолідації української нації. З'являються нові дослідження В. Сарбея, які мали загальнотеоретичний характер щодо розуміння особливостей національно-визвольного руху в Україні наприкінці XIX ст. Праці Г. Касьянова, Н. Шип, М. Поповича були присвячені вивченню та осмисленню діяльності інтелігенції, визначенню її місця й ролі в українському визвольному русі на рубежі XIX-XX століть.

В. Верстюк, О. Копиленко, О. Реєнт, Ф. Турченко, В. Солдатенко, І. Хмель, О. Щусь, Д. Яневський започатковали процес переоцінки подій 1917-1920 рр. Була поновлена в правах концепція Української національно-демократичної революції, основним історичним покликанням якої було створення суверенної української держави.

Розширення проблематики історичних досліджень привело до появи робіт, присвячених виключно пресі. Так, дослідник І. Крупський з'ясував загальні закономірності й основні шляхи розвитку української журналістики у Галичині та Наддніпрянській Україні в кінці ХІХ-на початку ХХ ст. Роль преси з огляду на її просвітницьку функцію вивчав О. Коновець. Сучасне пресознавство доповнюють дисертаційні роботи Г. Рудого та П. Федоришина.

Важливими для оцінки загальноісторичного контексту діяльності українських пресових видань в кінці ХІХ-на початку ХХ ст. є праці Я. Дашкевича, В. Голубки, Я. Грицака, В. Кондратюка, К. Кондратюка, С. Макарчука, В. Плисюка, Ю. Сливки, П. Соханя, М. Панчука, В. Солдатенка, Ю. Шаповала, Я. Малика та інших українських істориків.

Джерельна база дослідження визначена з урахуванням обраної дисертаційної теми. За походженням, змістом, формою і науковою цінністю документи можна поділити на декілька груп.

Найціннішим джерелом є періодика. Серед газет і журналів, які становлять основу дисертаційної праці, понад 100 різнотипових українських часописів, починаючи від перших періодичних видань Наддніпрянської України - газет "Хлібороб", "Громадська думка", "Рада", "Нова Рада", "Рідний край", - й завершуючи пресою періоду Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, зокрема такими часописами, як "Вістник Української Народної Республіки", "Вістник Державних законів для всіх земель УНР", "Бюлетень Українського телеграфного агентства", "Українська Ставка", "Україна", "Новини", "Дзвін" та ін.; партійні видання - "Робітнича газета", "Трудова республіка", "Боротьба" , "Трудовий шлях" та ін.; органи місцевих самоврядувань і громадських культурно-просвітніх організацій: "Життя Поділля", "Шлях", "Новий шлях" тощо.

Матеріали періодики певним чином доповнювалися різнотиповими документами з діяльності українських політичних партій і груп, а, особливо, роботи їх пресових відділів. Значна кількість таких матеріалів зосереджена у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центральному державному історичному архіву України у Києві (ЦДІА у Києві), Рукописного відділу Центральної наукової бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України.

З архівних колекцій ключовими є фонди губернських жандармських управлінь Києва (ф. 275), Харкова (ф. 336), Полтави (ф. 320); Київського (ф. 275). Харківського (ф. 336), Південно-Східного управлінь (ф. 705); фонди канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (ф. 442), які містяться у Центральному державному історичному архіві України у Києві. У цих фондах зосереджені окремі примірники конфіскованих видань, матеріали розслідувань з поточної періодики, рішення про заборону і дозвіл на вихід періодичних видань.

Серед документів ЦДАВО України, зокрема, фонд Генерального Секретаріату Української Центральної Ради (ф. 1063). Української Центральної Ради (ф. 1115). Міністерства освіти Української Держави (ф. 2201), Міністерства освіти Української Народної Республіки (ф. 2582). Окрім того, в дисертації використано фонди Ради народних міністрів (ф. 1065), республіканського міністерства внутрішніх справ (ф. 1092), канцелярії Директорії (ф. 1492) та ін. У цих фондах знаходяться документи тогочасних органів влади, які дозволяють простежити умови функціонування друкованих органів.

Суттєво поглибили джерельну базу дослідження вже опубліковані архівні матеріали. Це, зокрема, збірки про громадянську війну на Україні, укомплектовані явно однобоко, у відповідності із збереженням радянських ідеологічних вимог. А також сучасні збірники, видані в Україні і за кордоном.

Окрім того, дисертант послуговувався й мемуарами українських політичних діячів - М. Грушевського, В. Винниченка, Д. Дорошенка, І.Мазепи, П. Скоропадського, Д. Донцова та ін.

Таким чином, історіографічний та джерельний аналіз означеної нами наукової проблеми засвідчує, що вона ще малодосліджена, здебільшого окреслені лише напрями її вивчення.

У другому розділі дисертації "Становлення і розвиток української преси у Наддніпрянській Україні (друга половина ХІХ-початок ХХ ст.)" простежується прагнення українських громадсько-політичних діячів заснувати українські часописи, висвітлюється згубна політика російського царизму щодо українства.

Показано, що з розвитком романтизму в європейській культурі у підросійській Україні набувають популярності ідеї Й. Гердера, зокрема ті, які акцентують увагу на ролі "власної" мови для становлення кожного народу. Так у 40-х роках серед української молоді, певним чином й під впливом польських демократичних сил, відчувається прагнення до політичного життя, однак політичні ідеали усе ще не виходять з контексту єдиного слов'янофільства. Зміни наступили у кінці 50-х - на початку 60-х рр. і були пов'язані з розвиток українського громадівського руху. За цих умов з початку 60-х рр. українська передова молодь почала активно шукати шляхи для заснування українського часопису.

В умовах реакційних дій царського уряду втілення у життя ідеї про заснування українознавчого журналу видавалась нереальним. До появи 1861 р. громадсько-політичного і літературно-наукового часопису "Основа", який видавала українська громада в Петербурзі на українських землях не було жодного україномовного журналу чи газети. Журнал "Основа" виник в епоху суспільно-політичного і національного піднесення перед реформою 1861 р. й відображав на своїх сторінках тенденції цього процесу. Автори часопису постійно звертали увагу на зростання національної свідомості, яка була одним із проявів інтенсифікації процесу становлення і консолідації української нації. Однак видавнича діяльність української громадськості була паралізована урядовими заборонами 1863 р. (Валуєвський циркуляр) та 1876 р. (Емський указ). У Наддніпрянщині аж до революційних подій 1905 р. існувала урядова заборона на українське друковане слово.

Єдиним виданням, якому з кінця 90-х рр. ХІХ ст. дозволяли друкувати українською мовою повісті й драми, був російськомовний журнал "Кіевская старина". Здійснення видання українських матеріалів велось у постійному протиборстві з цензурними чиновниками. Редакція "Кіевской старины" друкувала матеріали на злободенні теми. Вирізняються публіцистичні статті С. Єфремова. За період редагування В. Науменка, вказане видання стало помітним явищем у розвитку української національної культури. Використовуючи езопівську мову, приховані форми пропаганди, науковці та публіцисти зуміли "…наблизити старину до розуміння сучасного читача і висвітлити нинішнє за допомогою історичного минулого".

Українська інтелігенція не очікувала дозволу "згори" на видання національного друкованого органу, а використовувала для цього будь-яку нагоду. У Чернігові діяло українське видавництво, яке у важких цензурних умовах видало понад сорок популярних книжечок, так званих "метеликів". Це була унікальна серія науково-популярних, просвітницьких та художніх творів для народного читання, до якої увійшли оповідання М. Коцюбинського, Панаса Мирного, поезії П.Грабовського, фольклорні збірники.

У Києві було створено видавничу спілку "Вік", яка видавала просвітницькі брошури, літературні збірники для масового читача. Серед них - тритомний збірник "Вік" (1900-1902), "На вічну пам'ять Котляревському" (1904) та ін. преса наддніпрянщина політичний незалежність

В умовах урядової заборони на україномовні видання, Б. Грінченко відновив традиційну ще для 30-х рр. ХІХ ст. альманахову журналістику. За його участю видавалися збірники й альманахи "Криничка" (1896), "Степові квіти" (1899), "Хвиля за хвилею" (1900), "Дубове листя". Вони давали можливість публікації для письменників, публіцистів, залучали до творчості літературну молодь. Водночас вони певним чином задовольняли попит читачів на інформацію зі сфери культурного життя народу, навіть обґрунтовували деякі проблеми національного відродження краю.

Дисертант розглядає редакційно-видавничі аспекти діяльності окремих партій, як от РУП, керівники якої зробили спробу перенести видавничу діяльність цієї організації за межі імперії. У Чернівцях видавали газету "Гасло", почергово у Чернівцях і у Львові видавали газету "Селянин", часописи "Добра новина" та "Праця". В умовах наростання селянських виступів царська жандармерія посилила контроль за тим, щоб ці газети не розповсюджувалися в Росії.

В розділі подано висновок, що до 1905 р. були зроблені лише спроби формування єдиного українського інформаційного простору.

У третьому розділі "Українська національно-патріотична преса Наддніпрянщини 1905-1917 рр. та її вплив на активізацію українського руху" показано, що з початком революційних виступів у Російській імперії український рух активізувався і поглибився. Вимоги української інтелігенції зводилися до запровадження в школах української мови, надання можливості друкувати українські книги.

В захист українського друкованого слова виступали Леся Українка, В. Винниченко, Б. Грінченко, В. Самійленко, М. Коцюбинський та ін. З їх ініціативи було складено проект-заяву до уряду "О нуждах украинской печати", у якій зазначалося, що лише вільна преса може вирішити "відповідальну справу служіння рідній країні" і вимагалося створити однакові умови для розвитку всіх національних друкованих органів.

В новій політичній ситуації, в Лубнах на Полтавщині, з'явилася перша на теренах Наддніпрянщини українська газета "Хлібороб". У дисертації детально розкрито проблематику газетно-публіцистичних виступів цього часопису, з'ясовано його роль у пропаганді української національної ідеї. Обґрунтовано тезу про те, що "Хлібороб" відкрив нову епоху в історії культури й суспільно-політичної думки України і, що після його появи українські пресові видання, незважаючи на урядові заборони, практично не припиняли своєї праці.

У розділі простежено історію виникнення, особливості функціонування й тематичні зрізи газетних публікацій тих часописів, які прийшли на зміну забороненому "Хліборобові". Це газети "Рідний край", "Громадська думка". Зосереджено увагу на співпраці із названими виданнями таких політичних діячів і публіцистів, як М. Дмитрієв, П. Мирний, О. Пчілка, В. Леонтович, В. Самійленко, Б. Грінченко, М. Загірна, А. Тесленко, В. Доманицький та ін. Використовуючи публікації "Хлібороба", "Рідного краю" й "Громадської думки" дисертант показав, що преса стала важливим фактором у політичному розвитку українського руху, який на початку XX ст. пройшов декілька етапів: етап українознавства, українофільства та українського націоналізму.

Окремо у розділі розглядається діяльність редакційних комітетів газет "Рада", "Слово", журналу "Дзвін" та ін. При цьому у контексті задекларованої дисертаційної теми висвітлено політичну й журналістсько-публіцистичну діяльність Є. Чикаленка, С. Петлюри, Л. Юркевича та ін. Зроблено висновок, що українські часописи не лише об'єктивно висвітлювали суспільно-політичне життя, але й впливали на нього, піднімаючи водночас культурний і політичний рівень нації. Саме завдяки пресі як важливого чинника культурного і суспільно-політичного життя український рух не лише зберіг, але й розширив функції української мови, зміг звільнитися від вузьких рамок етнографічного культурництва і вступити у вищу, політичну стадію свого розвитку.

Четвертий розділ "Українська преса в роки національно-визвольних змагань і побудови Української держави (1917-1920 рр.)" присвячений ролі преси в політичному житті української нації з 1917 до 1920 року.

Розглядається зміна політичної ситуації у Російській імперії з початком 1917 року, коли страйки у Петрограді переросли у масовий революційний рух. Однак про події у столиці в Україні офіційно було заборонено повідомляти. Лише в середині березня генерал-губернатор Києва дав дозвіл друкувати матеріали про революційні виступи.

З утворенням Української Центральної Ради у березні 1917 р. ситуація докорінно змінилася. Серед багатьох аспектів, якими займався провід Центральної Ради, важливе місце відводилося пресовій політиці Ради й особисто її голови М. Грушевського. Із проаналізованих архівних документів видно, що уже на першому своєму засіданні ЦР вирішила "терміново організувати випуск інформаційного листка "Вісті з Української Центральної Ради", виданням якого, можна припустити, офіційно заявила про своє заснування. В дисертації аналізується робота цього часопису, окреслено основні тематичні напрямки видання. Здійснено також аналіз газети "Нова Рада", на сторінках якої М. Грушевський у її першому числі опублікував статтю "Велика хвиля", де, осмислюючи ситуацію, що склалася після повалення самодержавства, вказав на нові шляхи, якими треба йти українцям, радив відмовитися від національно-культурних домагань, а сміливіше висувати політичні гасла і домагатися їх реалізації. Стаття М. Грушевського стала своєрідною програмою для українських політиків. У розділі розглянуто й інші статті М. Грушевського, надруковані на сторінках "Нової Ради", вказано на їх значення для розвитку політичного руху в Україні. Дисертант доводить, що, залишаючись вірним принципу демократизму, редакція "Нової Ради" не давала декларативні оцінки щодо тих чи інших політичних проблем, а намагалася розгорнути навколо них широку дискусію. Це, зокрема, показано на прикладі дискусії про політичний устрій України.

У розділі підтверджено слушність тези, висунутої істориками, про "золотий вік преси" у період Центральної Ради (теза висунута на основі того, що ЦР дозволила випуск пресових видань усім політичним партіям і організаціям); розглянуто діяльність преси різних політичних партій, зокрема часопису "Робітнича газета", що була друкованим органом УСДРП і видавалася під редакцією В. Винниченка; газети "Боротьба" - друкованого органу УПСР (редактор М. Шраг) та іншого друкованого органу українських есерів - "Народна воля" (редактор М. Ковалевський). Саме ці видання, за підрахунками автора, зробленими як на основі матеріалів преси, так й архівних документів, були найвпливовішими і наймасовішими часописами періоду Центральної Ради й охоплювали майже 80% усього тогочасного українського інформаційного поля.

Як окрему наукову проблему винесено для аналізу українську пресу періоду Української Держави гетьмана П. Скоропадського. У дисертації передовсім всебічно проаналізувало політику гетьманської влади щодо української преси, розкрито зміст деяких циркулярних указів гетьманської адміністрації. В період існування гетьманської влади розширилася мережа української преси, відбулася її диференціація. Однак дисертант встановив, що будь-які спроби часописів піддавати сумніву політику гетьмана чи його союзників призводили до арешту редакторів й закриття часописів. І хоча уряд П. Скоропадського був зацікавлений у розширенні мережі преси, але турбувався лише про ці видання, які відстоювали інтереси влади. Водночас у дисертації показано, як висвітлювався на сторінках преси культурно-освітній процес, активізація якого відбулася в часи гетьманського правління. Головна роль у виданні україномовних видань належала заснованому в період гетьманату Державному видавництву, головним завданням якого було "розповсюдження серед народу добрих українських книжок, а також інших продукцій друку".

Директорія з перших днів свого існування намагалася поставити справу інформування і пропаганди на державний рівень. Було створено Управління преси й інформації, а згодом Міністерство преси й пропаганди. Ці державні структури повинні були сприяти відродженню серед українського населення "національно-культурної та політико-державної свідомості". У дисертації проаналізована діяльність цих урядових інституцій та вказано причини, які не сприяли високоефективній системі забезпечення жителів України відповідною інформацією; охарактеризовано діяльність цензурних комітетів.

Щодо тематичних аспектів, які переважали в пресі періоду Директорії, то вони були наступними: інформації про хід воєнних дій; виступи проти єврейських погромів; пропаганда дружнього ставлення до інших націй - передовсім російської та єврейської; розвінчування більшовицької ідеології; обґрунтування проблем розвитку української школи та національного виховання.

Висновки

У висновках узагальнено результати дослідження, викладено основні його положення.

Заборона української преси та друкованого слова у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ-на початку ХХ ст. незалежно від їхнього змісту, лише на мовному ґрунті випливала із змісту шовіністичної політики, що її проводив уряд Росії щодо неросійських народів імперії. Водночас антиукраїнська політика і практика російського самодержавства посилювали національно-визвольний рух і були, по суті, одним з каталізаторів формування української визвольної ідеї.

Розвиток громадівського руху в Наддніпрянщині у кінці 50-х - на початку 60-х рр. привів до формування національного середовища, яке виступало за розвиток національної мови, відкриття національно-культурних товариств, а також поставило питання утворення і діяльності національних пресових органів.

На початку ХХ ст. український національно-визвольний рух вступив у вищу стадію свого розвитку, що виявилося у створенні політичних партій та розгортанні мережі їхньої преси.

Стан преси в підросійській Україні визначався передовсім суспільно-політичними й економічними факторами, які опосередковано впливали на зростання кількості різнотипових видань та їх диференціацію.

Однак в рамках Російської держави українці до 1917 р. не створили єдиного інформаційного простору.

Лише в добу Центральної Ради були створені належні умови для вільного розвитку українського друкованого слова, хоч розвиток преси не був самоціллю ЦР, а випливав з її демократичної політики. Водночас і преса відігравала значну роль у проведенні політику уряду в життя, роз'яснювала урядові закони і пропагувала їх.

У роки гетьманщини розширилася мережа української преси, було створено Державне видавництво. Однак в період правління гетьмана П. Скоропадського на пресу чинила тиск цензура.

В час Директорії було зроблено спробу поставити газетну і журнальну справу на державний рівень. Діяло управління преси й інформації, яке було замінене згодом міністерством преси й пропаганди.

Період національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. був загалом найпліднішим для розвитку української преси. У цей час вона зросла не лише кількісно, але й якісно. Своїми публікаціями преса визначала орієнтири будівництва нової держави, критикувала недоліки політики урядових чиновників, акцентувала увагу на тих аспектах, які заважали розбудові незалежної держави.

Отже, українська преса була важливим фактором культурно-просвітницького й державотворчого життя нації, який формував суспільний поступ і в рамках якого утворювались інституції, діяльність яких вела до утворення Української Держави.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Крупський І.В., Федоришин П.С., Гутковський В.В. Українська журналістика Наддніпрянщини (друга половина XIX ст.-1920 р.): генеза, проблематика виступів, державотворча функція (співавтори). Львів, 2001. - 196 с.

2. Гутковський В.В. Формування українського інформаційного простору Наддніпрянської України і його роль у суспільно-політичному житті нації (1900-1907 рр.) // Збірник праць науково-дослідного центру періодики. - Львів: Наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України, 2000. - Вип. 8. - С. 347-358.

3. Гутковський В.В. Українська національно-патріотична журналістика: від національного освідомлення народу - до творення незалежної держави (XIX ст.-1914 р.) // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. - Дрогобич: Вимір, 2000. - Вип.6. - С. 162-172.

4. Гутковський В.В. Формування системи української журналістики Наддніпрянщини та роль преси у суспільно-політичному житті нації (1905-1915 рр.) // Держава та армія: Вісник Національного університету "Львівська політехніка". - Львів: Національний університет "Львівська політехніка", 2000. - С. 17-25.

5. Гутковський В.В. Проблематика висвітлення культурного життя в українській журналістиці періоду національно-визвольних змагань (1917-1920 рр.) // Українська періодика: історія і сучасність / Доповіді та повідомлення VI Всеукраїнської науково-теоретичної конференції 11-13 травня 2000 року. - Львів: Наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, 2000. - С. 109-112.

6. Гутковський В.В. Українські політичні партії та їхня преса: виникнення, концепція національного державотворення (1900-1917 рр.) // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка: Серія журналістики. - Львів, 2001. - Вип. 21. - С. 442-445.

7. Гутковський В.В. Отець Євгеній; Капніст Петро Іванович; Каразін Василь Назарович // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника. - Львів: Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, 2000. - С. 132-133; 139-140; 142-143.

8. Гутковський В.В. Каневський Давид Ісакович; Корецький Юрій Володимирович; Кучер Василь Степанович; Нехода Іван Іванович // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника. - Львів: Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, 2002. - С. 117-118; 138-139; 164-165; 215.

9. Гутковський В.В. Українська журналістика Наддніпрянщини в добу реакції (1906-1914 рр.): особливості функціонування, проблематика газетно-публіцистичних виступів // Актуальні проблеми журналістики: Збірник наукових праць Ужгородського національного університету.- Ужгород, 2001. - С. 309-311.

Анотація

Гутковський В.В. Українська преса Наддніпрянщини в національно-культурному та державотворчому процесі (друга половина XIX ст.-1920 р.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2002.

У дисертації висвітлено становлення української преси на теренах Наддніпрянщини, показано роль українських громадсько-політичних діячів у заснуванні періодичних видань, розкрито згубну політику самодержавства, а відтак і російського більшовизму щодо українських культурних та державотворчих проблем. На основі матеріалів преси Наддніпрянщини та неопублікованих архівних документів й спеціальної літератури відтворені основні етапи розвитку державної ідеї - від культурно-просвітньої діяльності - до вимог автономії і незалежності держави, розкрито роль преси у пробудженні нації до політичного життя, проаналізовано проблематику газетно-публіцистичних виступів, присвячених національно-культурним та державотворчим проблемам української нації.

Ключові слова: Наддніпрянщина, українська преса, інформаційний простір, національна свідомість, національно-культурний процес.

Аннотация

Гутковский В.В. Украинская пресса Надднепрянщины в национально-культурном и государствосозидательном процессе (вторая половина XIX в.-1920 г.). - Рукопись.

В диссертации освещается становление и развитие украинской прессы Надднепрянской Украины второй половины ХІХ-начала ХХ ст. Показано, что угнетенное положение украинского народа в составе России, а так же развитие новых национальных тенденций в европейской культуре середины ХІХ века способствовали активизации украинского национального движения в пределах империи. Начиная с 60-х гг. передовые представители украинский интеллигенции включаются в общественную борьбу за создание национального печатного органа. Однако издательское дело на украинском языке было запрещено правительственными постановлениями - Валуевским и Эмским циркулярами (1863 г., 1876 г.).

Начиная с 90-х гг. единственным изданием, которому было разрешено печатать на украинском языке повести и драматические произведения был русскоязычный журнал "Кіевская старина". В конце ХІХ в. в Чернигове действовало украинское издательство, печатавшее брошюры, куда вошли произведения М. Коцибинского, Панаса Мирного, П. Грабовского, фольклорные сборники. В Киеве действовало издательство "Вик", выпускавшее популярные издания для массового читателя. В защиту украинского печатного слова выступали Леся Украинка, В. Винниченко, Б. Гринченко, В. Самийленко, М. Коцюбинский и другие. При их непосредственном участии было принято проект-заявление к правительству "О нуждах украинской печати".

В диссертации рассматривается редакционно-издательская деятельность отдельных украинских партий. На примере РУП показано издание печатного органа партии в соседней Австро-Венгрии и транспортировка газет в Россию. Указывается, что до начала российской революции 1905 г. были сделаны только попытки формирования общего украинского информационного пространства.

Новый этап национально-издательской деятельности начался после

1905 г. Обосновывается тезис, что украинские газеты "Хлибороб", "Ридный край", "Громадська думка" сыграли ведущую роль в пропаганде украинской национальной идеи. Определен круг политиков и публицистов, принимавших участие в работе печатных органов. Сделано вывод о том, что пресса стала важным фактором в политическом развитии украинского движения, которое в начале ХХ в. прошло следующие этапы: этап украиноведения, украинофильства и украинского национализма.

Как отдельные направления исследования в диссертации рассматривается деятельность печатных органов в период построения украинской государственности 1917-1920 гг. Указано, что только с созданием Украинской Центральной Рады началось активное развитие украинской печати. Анализируется робота, созданных по инициативе М.Грушевского печатных изданий "Висти…", "Нова Рада". Подчеркивается, что издание ЦР не давали декларативных оценок политическим и другим актуальным проблемам, а пытались развернуть вокруг их широкую дискуссию. Подтверждено тезис историографии о "золотом веке" печати в период ЦР.

Рассматривается печатное дело и в период Украинской Державы гетмана П.Скоропадского. Сделано вывод, что правительство было заинтересовано в расширении сети печатных изданий, однако период гетманского правления отличался жесткой цензурой в сравнении с предыдущим этапом ЦР.

Новый период развития печати связан с правлением Директории, которая пыталась вопросы информирования и пропаганды поставить на государственный уровень. Были созданы Управление прессы и информации, а позже Министерство прессы и пропаганды.

Исходя из анализа прессы Надднепрянской Украины, архивных источников и специальной литературы отображены основные этапы развития государственной идеи - от культурно-просветительской до требований автономии и государственной независимости, раскрыто роль печати в активизации общественно-политических сил.

В целом, в диссертации проанализировано проблематику газетно-публицистических выступлений, выделено основные тематические аспекты, посвященные национально-культурным и государствосозидательным проблемам украинской нации.

Ключевые слова: Надднепрянщина, украинская пресса, информационное пространствие, национальная сознательность, национально-культурный процесс.

Abstract

Hutkowskyy W.W. The Ukrainian press of Naddnipr'anshchyna in national-cultural and state-building process (second half of XIX c. - 1920). - Manuscript.

In the dissertation is covered development of the Ukrainian press in Naddnipr'anshchyna, the role of the Ukrainian political figures, writers in the basis of periodicals are analyzed, a negative role of autocracy and Russian bolshevizm for development of the Ukrainian culture and state-building is explained. On the basis of materials of press in Naddnipr'anshchyna, archival materials and special literature the basic ways of development Ukrainian state-building of idea - from cultural - educational activity - to the requirements of independence of the state are reproduced, the role of a seal in awakening a nation to political life is opened, problematic of newspapers-publicistic performances (statements) is analyzed, are allocated the basic thematic aspects devoted to national-cultural and state-building problems of the Ukrainian nation.

Keywords: Naddnipr'anshchyna, the Ukrainian press, informational space, national consciousness, national-cultural process.

Підписано до друку 30.05.2002 р. Формат 60 х 90/16

Папір друк. Ум.друк.арк.0,9. Наклад 100 прим. Зам. №828.

Надруковано у літературній агенції "Піраміда"

72002, м. Львів, вул. В. Стефаника, 11

Размещено на Allbest.ru