Найдавніша держава Елам

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Джерела з історії Стародавнього Ірану поділяються на три основні групи: писемні пам'ятки, археологічні джерела та повідомлення - про давньоіранські держави в Біблії і працях античних авторів. Історія країни відображена в них нерівномірно.

Про найдавнішу іранську державу Елам, що виникла у Південно-Західному Ірані, джерела розповідають мало. Більшість виявлених еламських текстів являють собою одноманітні написи-посвяти, до того ж еламська мова порівняно з іншими стародавніми мовами найгірше дешифрована. Найціннішими для еламістики є три сотні табличок із царського господарського архіву в Сузах, які проливають світло на останній період існування Еламської держави. Про повсякденне життя еламців розповідають зображення на печатках. Цінні повідомлення про Елам є в шумерських, вавилонських і ассирійських текстах, про нього трапляються згадки в Біблії (П'ятикнижжя Мойсея, Книга Даниїла тощо). Археологічне дослідження території Еламу велося в дуже скромних масштабах.

Актуальність цього питання обумовлюється, по-перше, необхідністю об'єктивно дослідити історію еламітів як одного з основних творців однієї з найдавніших цивілізацій Близького Сходу і світу взагалі - месопотамської цивілізації, що заклала основи сучасної математики, астрономії, юрисдикції, медицини, педагогіки тощо, визначити роль і місце еламітів у становленні цієї цивілізації та причини зникнення месопотамсько-еламської цивілізації. По-друге, потрібно вирішити питання історіографічного аналізу джерел та досліджень з історії Еламу та еламітів, їхнього критичного осмислення на фоні нових відкриттів у сфері дослідження еламської історії, культури та мови. По-третє, саме зараз, у часи, коли території, декілька тисячоліть тому виникла високорозвинута месопотамська цивілізація та її складова - еламська культура, тобто Ірак та Іран, або опинилися в міжнародній ізоляції, або перебувають у стані кровопролитної війни, ставши об'єктом політичних, економічних та геополітичних інтересів великих держав, необхідно докладати всіх зусиль для поширення об'єктивних знань про давню культуру й цивілізацію народів, що з найдавніших часів населяли територію цих країн, щоб народи світу глибше пізнали витоки світової культури й цивілізації та змогли визначити роль найдавніших культур

елам цивілізація культура хаммурапі

Елам -- одна з найдревніших відомих цивілізацій, стародавня країна на південному заході Ірану, приблизно в межах сучасних провінцій Хузестан та Ілам (назва останньої походить від Еламу) Еламом в давнину називалася низинна, а в середній і верхній частині - полонина річок Каруна і Керхе, вливаються в висохлу тепер лагуну Перської затоки на схід від р. Тигр, а також навколишні гірські райони. У самих Еламська текстах країна називається Hatamti, зустрічається і Hal-tamti - форма, можливо, більш архаїчна (пор. Елам. Hal 'країна').

Еламська мова, яка не була споріднена з жодною іншою мовою, з'являється у піктографічних написах перед 3000 р до н.Хр. У III тисячолітті до н.e. з шумеро-аккадських джерел відомий цілий ряд Еламська міст-держав: Шушен (Сузи), Аншан (Анчан), Симашко, Б / Парахсе (пізніше Мархаші), Адамдун (мабуть, шумерська форма терміна Hatamti) і багато інших. Столицею Еламу були Сузи, і Елам був тісно пов'язаний культурно і політично з Шумером і Вавилонією (які він тимчасово завойовував у 2 тисячолітті до н.Хр.) до часу включеня і асиміляції перською імперією Ахеменідів (6 ст. до н.Хр.).

У II тисячолітті до н. Е.. найважливішими складовими частинами Еламу були Шушен (Шушун) і Анчан; Еламська царі незмінно вказують ці два міста у своїй титулатурі. Шушен - це Сузи грецьких авторів, добре досліджене городище між Карун і Керхе, поселення, що сходить до IV тисячоліття до н. Е..; Анчан - це городище Тепе-Малья недалеко від суч. Шираза в Фарсі.

Згідно з Біблією, Елам (родоначальник Еламу) був семітом (Буття 10:22). Ще до свого падіння Содом піддався нападу військ еламського Кедорлаомера, який діяв у союзі з царем Сеннааром (Бут. 14:1-11). Еламіти славилися своїми стрільцями ( Єр 49:: 35), однак вони були завойовані ассирійцями і частково поселені в Самарії (Езд 4:9-10).У Еламська землі розташовувалося місто Сузи ( Дан 8:2).До початку нашої ери еламіти ще зберігали свою етнічну своєрідність і були присутні в Єрусалимі на дні П'ятидесятниці ( Дії 2:9).

Історія Стародавнього Ірану чітко поділяється на такі етапи: кінець IV тис-- VII ст. до н. е.-- поява й розквіт еламської цивілізації, VIII -- середина VI ст. до н. е.-- мідійська доба, середина VI ст.-- 330 р. до н. е.-- ахеменідський період.

Історія Еламу була найтісніше пов'язана з месопотамською історією. Складається враження, що ці два суспільства для того й з'явилися на світ, щоб допікати одне одному. Месопотамія намагалася привласнити природні багатства гірської частини Еламу, яких їй ніде було більше взяти, Елам же жадібно позирав на багаті месопотамські міста і, ясна річ, не пропускав найменшої нагоди пограбувати їх. У воєнно-політичному протиборстві між Еламом та державами Месопотамії гору брала то одна, то інша сторона. Спершу перевага була на боці могутнього еламського царства Аван (Елам розвивався як федеративна держава), однак у XXVI ст. до н. е. цар Кішу спромігся повалити еламське панування в Аккаді. Ще впевненіше встановив свій контроль над Еламом Саргон Аккадський, проте відразу після його смерті еламці активізували боротьбу проти панування Саргонідів. На початку XXII ст. до н. е. Елам політично об'єднався, однак незабаром його підкорили кутії, а після переможного антикутійського повстання в Месопотамії він знову потрапив у залежність від месопотамських володарів. Лише наприкінці XXI ст. до н. е. еламці здобули політичну незалежність, зруйнувавши III династію Ура. Наприкінці XVIII ст. до н. е. вони остаточно знищили Аккад.

Минуло ще два століття -- і Елам був завойований касситською Вавилонією, однак близько 1180 р. до н. е. він сам учинив спустошливий напад на Вавилон і вивіз із нього серед іншої здобичі базальтову стелу з законами царя Хаммурапі. В 1155 р. еламці вдруге напали на касситську Вавилонію й поневолили її. Це був зоряний час політичної могутності Еламу, кордони якого тоді пролягали від Перської затоки до місце розташування сучасного Хамадану. Але наприкінці буремного в історії Еламу XII ст. до н. е. вавилонський цар Навуходоносор І завдав страшної поразки еламському війську, після чого впродовж трьох століть джерела перестали навіть згадувати про цю державу. У VIII ст. до н. е. Елам став союзником Вавилону в його боротьбі проти агресивної Ассирії. Тут потрібно віддати еламцям належне: анти ассирійську політику вони проводили рішуче й безкомпромісно, воєнні зіткнення між ними та ассирійцями стали ледь не перманентними. Лише за царювання Асархаддона обидві держави, здається, вирішили дати одна одній спокій, проте період миру та злагоди виявився короткочасним, бо активна підтримка Еламом чергового анти ассирійського повстання вавилонців знову розбурхала полум'я ассиро-еламської війни. Ашшурбанапал кинув проти Еламу могутню армію й ущент розгромив його. Останній еламський цар Хумпанхалташ III в одній упряжці з кількома своїми колегами мусив тягнути в Ніневію колісницю ассирійського володаря. В першій половині VI ст. до н. е. Елам почергово завойовували вавилонці, мідійці, перси. В середині VI ст. до н. е. він увійшов до складу Перської імперії Ахеменідів.

В організованому на федеративних засадах Еламі в III--II тис. до н. е. склалася унікальна форма державного правління. Державою керували троє осіб: цар, який мав шумерський титул суккалмах ("великий посланець"), його молодший брат, якого називали суккалом ("посланцем") й готували на місце царя (отож, спадкоємцем в Еламі був не син, а брат царя), та старший син, який успадковував посаду суккала. Влада на місцях належала царським намісникам. Царський трон передавався по материнській лінії -- діставався синові сестри, через що в царській родині практикувалися шлюби з сестрами і левірат (після смерті царя його брат, щоб здобути право на вакантний трон, одружувався з удовою померлого). Ця архаїчна система державного правління, коріння якої сягало доби первісно-родових відносин, була реформована лише в другій половині II тис. до н. е., коли еламці стали передавати царський трон у спадок від батька до старшого сина, тобто вже по батьківській лінії.

В III тис. до н. е. в Еламі переважало общинне землеволодіння, колективним був також характер праці на землі. Індивідуальні господарства почали з'являтися в країні вже в II тис. до н. е., і це неминуче вело до появи приватної власності на землю та рабовласництва. Наприкінці II тис. до н. е. сільські общини поступилися місцем великим сімейним общинам, які складалися переважно з родичів. У таку общину могли входити також і чужаки, потребувалося лише, щоб вони уклали з общиною договір "про братерство" й передали в розпорядження общини свою землю. Згодом договори "про братерство" стали використовувати як спосіб перетворення малоземельних вільних людей на залежних робітників. В общинах посилювалася майнова та соціальна диференціація, з'явилося боргове рабство.

В Еламі склалися також царські та храмові господарства, в яких використовувалася праця рабів та общинників.

Упродовж тривалого часу в Еламі користувалися законами Хаммурапі -- найімовірніше, як додатком до місцевих законів. Еламська Феміда вирізнялася своєю моторошною жорстокістю, карала відрубуванням руки, вирізанням язика чи стратою за дріб'язкові правопорушення, особливо за лжесвідчення. Практикувалися також ордалії водою. В судовому процесі важлива роль відводилася свідкам, яких набиралося часом кілька десятків.

В Еламі високе суспільне становище займали жінки. Еламка могла виступати в суді, причому в ролі не лише свідка, а й позивача чи відповідача. Сімейне майно ділилося порівну між синами та дочками. Відомий навіть випадок, коли еламський володар призначив свою матір на посаду намісника Суз.

Еламці -- творці високої і самобутньої культури. Піктографічна писемність у них з'явилася майже одночасно з шумерською -- близько 2900 р. до н. е. Вчені назвали її протоеламською, вона ще не дешифрована. Згодом, незалежно від протоеламського малюнкового, виникло лінійне силабічне (складове) письмо, яке остаточно оформилося в середині III тис. до н. е. В другій половині III тис. до н. е. еламці чомусь відмовилися від свого письма й перейшли на шумеро-аккадський клинопис, який вони "з властивою для еламського характеру холодною розсудливістю" спростили й підвели до порога абеткового письма, однак порога цього так і не здолали. Лінгвісти допускають, шо еламці могли запозичити частину знаків у шумерів, однак при цьому вважають найдавнішу еламську писемність самостійним, незалежним явищем.

Писемні пам'ятки свідчать про існування етнічної групи, що розмовляла еламською мовою, як мінімум протягом майже трьох тисяч років, тобто її вік можна порівняти з віком давньоєгипетського етносу. Проте дані писемних джерел досить фрагментарні. Існують періоди довжиною в декілька століть, відносно яких не знайдено жодної писемної пам'ятки як еламською мовою, так і мовами сусідів еламітів - шумерів, аккадців, хурритів тощо для характеристики еламської етнічної історії, а ті джерела, якими володіють учені, не дивлячись на їхню чисельність, досить одноманітні і являють собою частіше або царські написи, або господарські документи. Неповними є й археологічні дані. Територія Ірану, у тому числі, Хузистанської рівнини та сусідніх гірських областей, де в давнину існували еламські державні утворення, досліджена археологами недостатньо й нерівномірно. Фрагментарними є й палеоантропологічні дані, а палеоботанічні терміни, зокрема, назви культурних рослин, в еламській писемній мові в значній мірі позначалися шумерськими ідеограмами, тому їхнє реальне звучання визначити практично неможливо.

Про генеалогічні зв'язках еламської мови з самого початку її вивчення висловлювалися різні точки зору. Робилися спроби пов'язати її з кавказькими, алтайськими,дравідійські мовними сім'ями.Останнім часом найбільш цікавими представляються дві гіпотези: Еламо-дравидійська і Еламо-афразійська. Перша була висловлена ще в 1856 Р. Калдвелом, і докладно вивчена в 1970-і - 1980-і рр. Д. У. МакАлпіном. Після цих робіт ця гіпотеза була підтримана багатьма дослідниками, в тому числі І.М. Дьяконовим. В 1992 р. В. Блажеком була висловлена альтернативна гіпотеза про спорідненість еламської мови з Афразійськими мовами і навіть про входження її до Афразійські макросім'ї. 10 років потому обидві гіпотези були розглянуті Г. Старостіним, який не відкидаючи жодної з них, показав, що, по-перше, більшість Еламо-дравідійських відповідностей є спільними з іншими сім'ями ностратиної макросім'ї, а по-друге - що число можливих лексичних паралелей між Еламська мовою і Афразійською, з одного боку, і Еламська мовою і ностратичною, з іншого, приблизно однаково. На думку Старостіна це може свідчити на користь того, що Еламська мова є в деякому сенсі мостом між двома цими макросім'ями, які в кінцевому підсумку можуть утворювати макросім'ї ще більш високого рівня, що об'єднує, можливо, більшість мовних сімей Євразії .Еламських літературних джерел і текстів релігійного змісту, як власне еламомовних, так і аккадомовних чи шумеромовних, що свідчать про значний вплив месопотамської цивілізації на еламську культуру та етномовну ситуацію в Еламі, вкрай мало (якщо не враховувати єдине поки що відоме науці еламське літературне джерело - уривок еламської версії поеми про Гільгамеша, що датується VIII ст. до н. е., знайдений на території Урарту). Проте і з цих джерел, а також з першого відомого науці міжнародного документу - союзницького договору приблизно 2260 р. до між Нарам-Суеном та невідомим еламським царем (внаслідок пошкодження таблички, на якій було записано договір) можна дізнатися імена божеств, яким поклонялися еламіти, про поступове створення еламо-шумерсько-аккадського синкретизму внаслідок того, що для давньосхідних людей головним було задобрити богів, що символізують родючість та продовження існування людського роду, які б етнічні групи не поклонялися цим божествам. Звернення еламських правителів до богів, де царі, навіть наймогутніші завойовники, такі, як, наприклад, Шільхак-Іншушінак (приблизно 1150-1120 рр. до н. е.) називають себе улюбленими слугами того чи іншого божества, а не втіленням бога, як, скажімо, єгипетські фараони, свідчить про те, що еламські монархії ніколи не досягали такого рівня деспотизму та всевладності, як, скажімо, у Єгипті чи навіть у Месопотамії, в період панування Саргонідів та царів ІІІ династії Уру, яких обожествляли після їхньої смерті. Не було в Еламі і єдиного для всієї країни пантеону, а також релігійного центру, аналогічного шумерському Ніппуру, де був храм верховного бога Енліля. На думку деяких дослідників, назва ha(l)tamti `земля господа', яку дали своїй країні еламіти, свідчить про те, що для них уся територія країни мала сакральне значення, а також про їхню автохтонність на території Еламу. Еламіти поважали подружжя верховних богів - Хумбана та Кіріріші, богинь-матерів різних місцевостей країни - Піненкір, Парті (перша була, згідно з даними шумерських писемних джерел та тлумаченням їх деякими дослідниками, прообразом Інанни-Іштар, яку самі жителі Дворіччя вважали еламською богинею). Поважали еламіти також місцевих богів.Еламці практикували релігійні процесії, паломництво до святих місць. Молилися вони в храмах і святилищах, поблизу яких обов'язково закладали священні гаї, здійснювали жертвоприношення (приносили в жертву баранів, зебу, козлів, биків, рослинну олію тощо). Характерно, шо еламські жерці здійснювали богослужіння не інакше, як у вбранні Адама, вважаючи, мабуть, що в такому вигляді вони справляють на богів сильніше враження.

Заможні еламці ховали покійників у глиняних домовинах чи глиняних склепах, бідняки -- під долівкою своєї халупи. Покійнику клали страву й напої, отож вірили в його потойбічне життя. Дослідники вважають, що царство тіней не навіювало на еламців почуття безнадії та відчаю.

Художнє ремесло розвивалося в Еламі ще в незапам'ятні часи. В IV тис. до н. е. еламська гліптика, як гадають дослідники, була найдосконалішою в Передній Азії. Вона вражає витонченістю форм і чудовим декором. Еламцям вдавалося зображувати предмет водночас і реалістично, й абстрактно, стилізовано, про шо, зокрема, свідчить їхній кубок (зберігається в Луврі), прикрашений складеною з двох трикутників фігурою гірського козла, вигин спини якого продовжено граціозним розмахом рогів. Еламське мистецтво НІ тис. до н. е. дійшло до нас переважно у творах різьбярів печаток. На печатках еламці найчастіше зображували всіляких монстрів та міфічних персонажів (грифонів, напівмавп-напівлевів, людино-биків, скорпіонів з головою людини тощо). Такі самі сюжети переважали в їхньому прикладному мистецтві, що примушує вчених шукати розгадку їхнього потаємного смислу.

Найбільшого розквіту еламське мистецтво досягло в ХІІІ ст. до н. е., коли еламці досконало оволоділи технікою бронзоливарництва та магією архітектурних форм. Свідченням цього є знамениті Луристанські бронзи та храм-зіккурат богу Хумпану в Чога-Замбілі.

П'ятиступенева вежа в Чога-Замбілі, квадратна в основі, зі стороною квадрата в 10S м, мала висоту понад 50 м і була точно зорієнтованою за сторонами світу. її оточувала захисна стіна, в якій налічувалося сім воріт, причому перед трьома ворітьми було споруджено для основних еламських богів по одному-два храми. Посередині кожної із сторін зіккурату збудовано сходи. Верхівка зіккурату слугувала святилищем, стіни якого прикрашали кахлі, золота, срібна та жовта глазур, великі блискучі бронзові виступи.

Включивши Елам до складу своєї імперії, перси успадкували еламську культуру, яка прижилася на іранському грунті.

Висновок

Протоеламська етнокультурна спільнота сформувалася у зонах Сузіанської рівнини та родючих річкових долин сусідніх гірських областей, відносно ізольованих одне від одного, де розвивалися найдавніші землеробські культури, починаючи з VI-V тис. до н. е. Всередині ІV тис. до н. е. виникає протоеламська писемність, що поширюється разом з іншими атрибутами еламської культури, з протоміста Сузи, на Центральний та Східний Іран. Самі ж еламці, починаючи з цього ж періоду потрапляють під значний культурний, а іноді, й політичний вплив з боку Дворіччя, найдавніші держави якого, при складності природних умов для розвитку землеробства та бідності на ліс та метали, якими були багаті гірські місцевості Еламу, освоївши долини Тігру та Євфрату і створивши розвинутий рівень техніки землеробства та високу для того часу культуру, здійснюють експансію на сусідні країни. Внаслідок дії згаданих факторів Елам, головна область якого - Сузіана - була продовженням Месопотамської рівнини, в значній мірі був в культурному та мовному аспекті асимільований шумерами та семітами.

Ізольовану еламську мову та її етногенетичні зв'язки слід вивчати у контексті порівняльного вивчення ностратичних та сіно-кавказьких мов, оскільки в еламській лексиці та морфології помітні зв'язки з лексикою та морфологією мов обох згаданих суперсімей. Ніякої близької спорідненості між еламською мовою та мовами відомих науці мов не спостерігається.

Еламіти внесли значний внесок у створення давньої месопотамської цивілізації, її мистецтва, культури, становленню наукових знань тощо. Перший відомий науці політичний договір було укладено між Еламом та Саргонідською імперією еламською мовою.

Не дивлячись на те, що еламіти, як і шумери та вавилоняни, зникли з історичної арени, їхній внесок в культуру, мистецтво, архітектуру Ірану є вагомим. Вірування давніх еламців та жителів Месопотамії, що полягають у зв'язку образів гірських копитних тварин з небесними стихіями та образу змії - з родючістю; знаками прямокутника та хреста в найдавнішому орнаменті - з захищеністю людини з чотирьох сторін світу, збереглися як у віруваннях сучасних народів Ірану та Середньої Азії, так і деяких регіонів Східної Європи, у тому числі, і східнослов'янських народів.

Джерела

1. Крижанівський О.П. Іст. Стародавнього Сходу: Підручник. - 2-ге видю., стереотип.- К.: Либідь, 2002. - С. 325 .

2. Біблія: Старий Завіт. - (Бут 10:22., 14:1-11), ( Єр 49:: 35), (Езд 4:9-10), ( Дан 8:2), ( Дії 2:9).

Размещено на Allbest.ru