Зовнішня та внутрішня політика князя Олега

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Острозька академія»

Кафедра політології

Реферат

З курсу «Історія України»

на тему: Зовнішня та внутрішня політика князя Олега

Підготувала студентка

Пл-11

Ігнатюк Наталія

Острог-2013

План

Вступ

1. Зовнішня політика князя Олега

2. Внутрішня політика князя Олега

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У 882 році до влади приходить Олег князь. У цьому контексті значні наукові і практичні інтереси становлять дослідження політичної діяльності князя Олега, у період його князювання (882-914 р.). Князь Олег - є одним із найтаємничіших персонажів раннього періоду історії Київської Русі. Князь Олег , за образним висловом відомого дореволюційного фольклориста М.Т. Халанського, - «велетень руського історичного присмерку”, - є одним з найтаємніших персонажів раннього періоду історії Київської Русі.

Питання політичної діяльності Олега є дуже актуальним, адже його внутрішня і зовнішня політика, де можна простежувати суть проблеми, похід на Візантію, два мирні договори, є дослідженням переломного етапу у розвиткові Київського Руського князівства.

Зовнішню політичну діяльність Олег проводив широкими шляхами. Олег вів війну з Візантією і у 907 р. Було укладено торгівельний договір, який був підтверджений у 911 р. Також походи на каспійське море. У своїй зовнішній політиці Олег орієнтувався не на дипломатичні чи політичні зв'язки, а на військові. Він намагався піднести Київську Русь до рівня Візантійської імперії. олег київський князь політика

1. Зовнішня політика князя Олега

Зовнішню політику своєї держави Олег виконував широкими обсягами. Він швидко зорієнтувався в основних проблемах Київської держави. Він звернувся проти двох держав, що експлуатували природні багатства східної Європи і старалися її взяти під свій вплив - проти хозарів і Візантії. З хозарами він зайшов у конфлікт через те, що взяв під свою владу радимичів і сіверян, що до того часу були хозарськими донниками. Пізніше він ударив на хазарське місто Самба рай. У цій війні він виступив, як союзник Візантії, яка поборювала конкуренцію хозарів. Але хозари зуміли закінчити небезпечну війну угодою.

З Візантією йшла боротьба за чорне море. Греки вороже ставилися до торгової експансії Києва і намагалися затримати чорноморську торгівлю у своїх руках. Але Олег великим флотом замкнув Константинополь, так що греки були вимушені до переговорів.

Князь Олег, мабуть першим в історії Давньої Русі, збирає величезне військо з усієї підкореної Києвом території. Варто зауважити, що серед об'єднаних у державі союзів племен літописець називає ще й північний в'ятичів, західних хорватів і південних дулібів.

Князь уклав союз проти імперії з Болгарією. Цар Симіон пообіцяв пропустити через свої володіння суходольне руське військо, і додержав слово. Київський князь зібрав величезну армію. Про це свідчить перелік союзів племен, народне ополчення. А основне ударне ядро війська складали дружинники [1. с. 46]. Нестор пише, що як тільки руський володар з величезними силами, прийшов до Царгорода греки замкнули Суд, а місто залишили. Давньоруські книжки іменували «Судом» Бухту Золотий Ріг, яка розділила Константинополь. На протилежних берегах бухти, у найвужчому місці, височіли дві міцні кам'яні башти поміж якими у разі небезпеки швидко натягувався велетенський залізний ланцюг, що перекривав вхід до неї. Загорода виявилась настільки міцною, що частина її збереглася до наших днів. Її не змогли розбити навіть турки. Тому Олег удався до хитрощів. Ось як, пише про це Нестор: „Звелів Олег своїм воїнам зробити колеса і приставити на них кораблі. Греки це побачивши злякалися.” [2. с. 47]

Виразом її могутності держави, яка безперервно зростала за часів правління Олега, був великим за масштабами похід руських ратей на Константинополь 907 р. Причини походу 907 р. залишаються не зовсім зрозумілими.

Вміло проведена воєнна компанія принесла Русі важливу перемого й вигідні умови союзної угоди. За це Олег і його наступника мали надавати імперії постійну військову допомогу. Імперія змушена була, як свідчить Нестор, сплатити контрибуцію. Поряд з цим, руськими купцями й дипломатам надавались особливі пільги, якими не користувалась там жодна держава. Спочатку в тому же 907 р. було укладено русько-візантійська угода. А згодом 911 р.- підписано докладний союзний договір.

Коли почалися переговори, Олег вислав від себе Карла, Вельмуда, Стаміда й вони склали договір з греками. Головні точки були такі [3. с. 27].

Греки зобов'язались заплатити по 12 гривен срібла на кожного вояка, і окрім цього мали дати дарунки для „великих князів”, що володіли у Києві, Переяславі, Любечі і інших значних городах.

Послам, що приходили з Києва до Царгорода, цісар мав дати від себе утримання. Київські купці з Царгорода мали дістати так звану місячну, тобто одержання протягом 6-ти місяців хліб, м'ясо, рибу, вино. При повороті доставали на дорогу харчі і всяке корабельне знаряддя, як вітрила, шнури, якорі.

Олег дав обітницю, що його люди не будуть робити шкоди у грецьких країнах. До Царгорода купці мали входити одними воротами, у числі не більше 50 люда без зброї, під наглядом цісарського охоронця. Мешкати мали тільки в означеному місці.

Умови заприсягли дві сторони: греки на хрест, варяги на свою зброю, і богів Перуне та Волоса.

Ця умова Олега з греками збереглась тільки в частині, але має велику ціну, бо це перший в історії України договір, перший акт українського державного життя.

Іншим важливим напрямом зовнішньополітичної діяльності Київської держави кінця ІХ - початок Х ст. був східний. Згідно з арабськими джерелами було здійснено кілька походів. Арабського холіфату на південно-західному узбережжі Каспійського моря. За свідченням арабського автора аль-Масуді, близько 912 р. 500 руських людей досягли південного берега Каспійського моря. Історики вважають, що саме в цьому поході Олег загинув, але обставини смерті все ж залишаються загадковими.

Також Олегом було здійснено великий похід Русі 913 р. Три дні йшла боротьба. Але хозари мали кіноту і добру зброю і остаточно розбили руські полки, на місьці мало полягли 30 тисяч люда. Решта рятувалися утечею, але й тих побили сусідні народи. Так нещасливо закінчився цей великий похід.

2 вересня 911 р. Олег склав новий договір з Візантією. Які були причини нових переговорів - невідомо. Цей договір поставив на договір часи мирні відносини між Києвом та Царгородом. Протягом 20-х років не було ніяких зачіпних походів з Києва на чорне море.

Олег у своїй зовнішній політиці намагався піднести Київську Русь до рівня Візантійської імперії. Ходив в похід проти Візантійської імперії і хитрістю переміг її, і здобув вигідний договір для Русі. Вів торгівельні зв'язки з далеким сходом. Ходив у походи на Каспійське море, де можливо і загинув.

2. Внутрішня політика князя Олега

У внутрішній політиці Олега мав на меті об'єднати навколишні племена до Києва. Часи князювання Олега літописець кладе на 879-912 рр., мав княжити 33 роки. Але ці дати сумнівні. Олег був сильною індивідуальністю і постать його глибоко вбилася у народну пам'ять. Свідчать про це різні перекази, в яких князь виступає, як мудрий, далекозорий володар.

По опануванні Каєва та полянської землі Олег звернувся до сусідніх племен. Не перед підбив деревлян (883), рушив на сіверян (884 р.), які підлягали хозарам. Згодом Олег завоював сусідніх радимичів (885 р.). Ходив походами також на уличів, тиверців, але у далеких околицях не зміг їхзавоювати. Ці два племена, а також дуліби і хорвати стали союзниками Київського князя.

Володіння Олега сягали від Балтійського моря і Новгороду до Середнього Дніпра. Головними містами на цій території були: Київ, Чернігів, Любеч, Смоленськ, Полоцьк, Псков, Новгород, Ростов. Значні простори Ольгової держави лежали на півночі, у землях північних слов'ян та фінів; з українських племен тільки найближчі до Києва признали владу Олега. Але вага держави все більше пересувалася на південь на Україну. Олег переніс столицю своєї держави з Новгорода до Києва. „Це буде мати городів руських” - сказав князь.

Організація Олегової держави була побудована на простих, військових основах. Рішаючим чинником був князь і на його дворі був осередок влади.

Одним із вирішальних кроків на шляху до створення східнослов'янської державності стало об'єднанням Північної Русі з Південною на початку правління Олега, а також розпочата тоді інтенсивна діяльність київського уряду. Тож в рік смерті Олега Київського держава охоплювала вже значну територію.

Висновки

У політичному портреті князя Олега ми бачимо його , як видатного політика та полководця. Він перший з князів, який зумів об'єднати навколо Київської Русі навколишніх племен, а з деякими уклав договора. Також він уклав вигідні торгівельні угоди з візантійською імперією, яка була наймогутнішою того часу.

Князь Олег , що княжив у Києві на початку Х ст.. запав глибоко у пам'ять народу. Літописних звістках про Олега зостались також сліди різни оповідань та вигадок про нього. Але попри всю легендарність і ніби то алогічність повісті про утвердження Олега в Києві відобразила одну з найважливіших процесів утворення державності. Князь Олег - є одним із найтаємніших персонажів раннього періоду історії Київської Русі.

Все ж давньоруська держава за часів Олега залишилася не досить консолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини і судочинства - примітивними і діяли час від часу. В часи князювання Олегом пожвавився економічний розвиток суспільства. Розбудувався столичний град Київ. У зовнішній політиці Олег орієнтувався більш на воєнні зв'язки,ніж на дипломатичні. У внутрішній політиці Олег мав на меті об'єднати навколишні племена до Києва. Таким способом володіння Олега сягали від Балтійського моря і Новгорода до Середнього Дніпра.

В рік смерті Олега Київська держава охоплювала вже значну територію. Залежні від Києва землі визнавали над собою владу, сплачуючи данину, допомагаючи у воєнних походах. Отож Олег є видатною постаттю в історії Київської Русі та України. Він за час свого правління зміцнив Київську Русь, вів різні військові та дипломатичні зв'язки з різними країнами того часу, які були розвинуті. По його смерті на Київський престол сів син Рюрика Ігор який продовжив політику Олега.

Список використаних джерел

1. Котляр М. Ф. „Полководці давньої Русі”, К. 1991 р.

2. Яременко В. В. „Повість Временних Літ”, за (іпатським списком), К. 1990 р.

3. „Велика історія України” Т1 К.1993 р.

Размещено на Allbest.ru