Історіографія махновського руху

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В добу Української революції 1917-1921рр. в центрі України існував анархістський рух, члени якого - анархісти не визнавали ніякої держави, ніякої влади, ніякої обов'язкової для членів суспільства суспільної організації, також вони не визнавали владу більшості над меншістю.

Початок ХХ ст. - це пік розвитку у світі ідей анархії, спроби втілення їх у життя. В Україні є цьому яскравий приклад - Махновський рух. В історії це явище вважається феноменом, яке мало значний вплив на розв'язку Громадянської війни та подальшого розвитку країни.

Витоки та причини повстанського руху, етапи розвитку, кількісний, соціальний, етнічний склад його учасників, політичні переконання, військова організаційна структура повстанських збройних формувань, їх стосунки з Директорією, військовим командуванням та участь у найважливіших військових операціях Дієвої Армії УНР - дослідження цих питань і на сьогодні остаточно не завершено, багато з них залишаються предметом гострих дискусій. Зважена відповідь на ці питання можлива лише за умови узагальнення всієї історіографічної спадщини з проблем повстанського руху в добу національно-демократичної революції 1917-1921 рр. Це відкриває можливість не лише прослідкувати еволюцію поглядів на повстанський рух, його вплив на військову політику директоріанських урядів, з'ясувати сучасний стан наукової розробки досліджуваної проблеми, а й визначити пріоритетні напрями подальшого наукового пошуку.

Актуальність теми дослідження визначається підвищеним інтересом останніх років до доби національно-демократичної революції 1917-1921 рр. Значний, але суперечливий внесок махновського руху в її історію привернув до нього увагу дослідників. Історіографія махновського руху, маючи в своєму доробку ґрунтовні дослідження, разом з цим не позбулася тенденцій, однією з яких є реконструкція його ідеології, суспільного і військового устрою та впливу на ці процеси ідей анархізму. У зв'язку з цим на сьогодні існує потреба у створенні комплексного дослідження виділених проблем, які у своїй взаємодії дають змогу відтворити історичну картину внутрішнього життя та організації даного історичного явища.

Об'єкт дослідження є феномен махновського руху в період історії України з 1917 до 1921 рр.

Предметом дослідження є проблеми висвітлення стану селянського повстанського руху Махновщини в Україні в сучасній вітчизняній історіографії.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з березня 1917 р. до серпеня 1921 р. Нижня межа відповідає створенню провідної політичної організації руху - Гуляйпільської групи анархо-комуністів, з 1919 р. - Гуляйпільського союзу анархістів. Верхня межа, серпень 1921 р,. як час ліквідації і самоліквідації переважної більшості махновських організацій та втеча Махна в Румунію.

Географічні межі дослідження визначаються сучасними кордонами Південно - Східної України або центральна частина Лівобережної України. Є сенс виділення території Гуляйпільської республіки, до якої згідно з дореволюційним адміністративно-територіальним поділом можна віднести території п'яти повітів Катеринославської та Таврійської губерній: Олександрівського, Павлоградського, Маріупольського, Мелітопольського та Бердянського. Територія цих повітів повністю, або частково, входила до складу махновської республіки в 1918-1920 рр. Тут спостерігаються реальні прояви махновської внутрішньої політики.

Історіографічний огляд. Повстанський рух народу України у 1917-1921 рр. та махновщина, як його невід'ємна складова частина, становлять з себе важливу проблему вітчизняної історіографії.

Для сучасного періоду історіографії махновського руху (кінець 80-х рр.. ХХ ст. - до сьогодення) характерним є початок його неупередженого дослідження та плюралізм оцінок. Серед значної кількості реабілітованих історією імен була й постать Н.Махна. Цій проблемі вже на початку 90-х рр. присвятили свої праці В. Волковинський, В. Верстюк. Згодом, протягом 90-х рр. ХХ ст. і на початку ХХІ ст. проблема махновського руху активно досліджувалась іншими українськими істориками, праці яких містили окремі історіографічні сюжети з історії махновського руху. Серед історіографічних праць другої половини 90-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст. на особливу увагу заслуговує науковий доробок проф. В. Солдатенка, зокрема його двотомна праця „Українська революція. Концепція та історіографія” , другий том якої висвітлює події Української революції за доби Директорії. В доопрацьованому вигляді ця праця склала основу іншої фундаментальної праці автора - „Українська революція. Історичний нарис” .

Сучасна історіографія махновського руху поступово поглиблюється, як правило в персональному і краєзнавчому аспектах. В останні роки особливо посилилися краєзнавчі дослідження махновського руху. До них можна віднести праці Л. Яруцького. Відомими сучасними дослідниками повстанського руху Н. Махна є молоді історики В. Чоп та Т. Мармазова. У своїх дослідженнях вони роблять глибокий історіографічний аналіз та вивчають всі напрями руху, постать Махна, визначають його значення.

Західна історіографія махновського руху виходить на належний науковий рівень з середини 70-х років. Першою в 1976 р. з'явилася праця американського історика М. Палія, в якій махновський рух трактувався як військовий самозахист українського селянства від руйнуючих його економічний базис заходів різних політичних режимів.

Однак комплексна праця з історіографії селянського повстанського руху доби Української революції 1917 - 1921 рр. відсутня.

Мета роботи - здійснити історіографічний аналіз повстанського руху під проводом Нестора Махна, висвітлити стан його розробки в сучасній вітчизняній історіографії, що є одним із кроків до повноцінного розуміння історії повстанства тих років.

Мета конкретизується у наступних завданнях:

- розкрити стан наукової розробки махновського руху в українській сучасній історіографії;

- проаналізувати висвітлення вітчизняними науковцями постаті Нестора Махна та махновського руху;

- висвітлити історіографічний аналіз періодизації махновського руху тощо. махно історіографічний повстанський вітчизняний

Джерельна база. За походженням джерела можна розподілити на три групи: матеріали центральних органів влади (донесення інформаційного відділу при ЦК КП(б)У, звіти начальників губернських "ЧК"), документи місцевих органів влади (звіти повітових і волосних ревкомів і рад) та власне махновські джерела. Особлива увага зосереджена на останній групі джерел, до складу яких входять листівки, військові документи та екземпляри махновської періодики, що збереглися.

Документальні джерела можна поділити на актові та статистичні. Актові представлені наказами, постановами тощо. До статистичних документів відноситься інформація місцевих органів влади про виявлені повстанські загони та облік амністованих махновців. Комплекс наративних джерел складається з двох груп. Перша -- періодичні і пропагандистські видання 1917-1921 рр. Газети махновців "Путь к свободе" та "Набат", яку видавала Конфедерація анархістських організацій України "Набат"

Другу групу наративних джерел складає мемуарна література. На сьогодні робота з системного пошуку і публікації джерел з історії махновського руху в Україні відбувається на низькому рівні. У 90-і роки було видрукувано лише дві збірки документів та матеріалів з махновської історії. Перша, "Нестор Иванович Махно: воспоминания, материалы и документы", укладена В.Верстюком, вийшла в Києві, у 1991 р. Другу "Н.Махно и махновское движение" склали на базі місцевих документів працівники Дніпропетровського архіву. В 2006 р. в Москві було видано збірник документів і матеріалів під назвою "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине 1918 - 1921" під редакцією В. Данілова та Т. Шаніна. Матеріали історико-революційних збірок радянських часів теж дають цікавий, але безсистемний матеріал.

Мемуарна література компенсує певну обмеженість архівних документів.

Спогади самого Нестора Махно у трьох томах, які він опублікував в еміграції. Але тут відзначимо, що вони відрізняються своєрідністю і суб'єктивністю. Це вимагає ретельного джерелознавчого їх аналізу та порівняння з іншими джерелами. Цікавою родзинкою до чоловічих спогадів та думок є щоденники дружини Махна - Галини Кузьменко, що містять сугубо фактичний матеріал і дають можливість проводити аналогії з подібними джерелами.

Методологія дослідження. У роботі використовуються принцип системності, що і дозволив уявити махновський рух як окрему систему й зробити аналіз. Принцип багатофакторності, який вимагає дослідження різного роду об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливали на Махновський рух, а також принцип всебічності, що передбачає вивчення всіх сторін і зв'язків досліджуваного предмета.

Перелічені принципи застосовуються завдяки ряду методів: системно-структурному, історичному та логічному, методу періодизації та аналогії. Застосовані методи дозволили дослідити історичну картину життя махновського руху.

Практичне значення. Курсова робота певною мірою доповнить історію махновщини і громадянської війни у вигляді компіляції основних досліджень з проблеми. Матеріал представляє інтерес для вчителів, студентів, школярів та всіх, хто цікавиться історією махновщини та руху анархістів.

Структура роботи. Дослідження складається з вступу, двох розділів, висновків з проблеми та списку джерел та літератури. У першому розділі ми проведемо дослідження махновського руху українськими істориками. У другому розділі ми розглянемо Постать Нестора Івановича Махна в українській історіографії.

Розділ І. Дослідження Махновського руху українськими істориками

Вже на початку 1990-х років в умовах розпаду СРСР, ліквідації політичної та ідеологічної монополії Комуністичної партії, серйозних змін у суспільному розвитку країни відбувалося дослідження історії махновського руху. Не дивно, що найперше дослідники звернули увагу саме на махновський рух, до постаті Нестора Івановича Махна - одного з найвідоміших селянських отаманів України. Ще й нині вчені намагаються зрозуміти ті шляхи, за допомогою яких Н. Махно спробував знайти для українського селянства свій шлях у революції, зрештою, власний національний розвиток. Вчені задаються питанням: хто ж він насправді - Нестор Махно? Мабуть, до кінця однозначної відповіді бути не може. Настільки це була колоритна і суперечлива, складна і трагічна постать. Можемо лише переконливо запевнити, що це був революціонер, самовідданий своїй справі. Саме так він себе й називав [14, с. 349, с. 402].

На початку 1990-х років було видрукувано перші збірки документів та матеріалів з історії махновського руху [3], [15]. Слід відзначити книгу «Нестор Иванович Махно: Воспоминания, материалы и документы» [3]. Це перша в пострадянській Україні публікація спогадів, матеріалів, документів з історії селянського повстанського руху, зокрема махновського. Більшість матеріалів, які вміщені у книзі, раніше були недоступні не лише масовому читачу, а й історикам. Частина з них друкувалася в СРСР, здебільшого в 1920-х роках. Проте знайшли вони тоді своє місце на сторінках малотиражних історичних і військових журналів. Частина матеріалів збірника публікувалась за кордоном, інша частина - не була опублікована зовсім.

Важливими для історичної науки та українського суспільства були опубліковані в книзі документи махновців, що їх виявив у архівах упорядник видання В. Верстюк, адже вони зразу ж спростували нав'язане у радянський час враження про махновську армію як про бандитів та грабіжників і переконували, що це військо було організоване на зразок регулярних частин, демонструвало високу боєздатність [16].

Інша збірка «Н. Махно и махновское движение: Из истории повстанческого движения в Екатеринославской губернии» [15] складена переважно на базі місцевих документів працівниками Державного архіву Дніпропетровської області (звіти і накази повітових і волосних ревкомів та рад, матеріали місцевої преси тощо). Особлива увага в збірці зосереджена на махновських джерелах, до складу яких входять листiвки, вiйськовi документи та екземпляри махновської та іншої перiодики, що збереглися. Так, наприклад, наказ Н. Махна щодо обов'язків повстанців та завдань повстансько-партизанського руху переконливо доводить про намагання дотримуватись в армії строгої дисципліни: «каждый Повстанец обязан помнить и следить за тем, что среди нас нет и не может быть места лицам, стремящимся за спиною революционного повстанства к личной наживе, к разбоям, к разгрому мирного трудящего населения евреев; Всякие самочинные реквизиции, а также замена лошадей и бричек без официальных бумаг от начальника снабжения воспрещается под страхом суровой ответственности…; Пьянство считается преступлением…; При переездах из одного места в другое каждый Повстанец должен быть в полной боевой готовности. Отношение к мирному населению в селе и по пути должно быть прежде всего товарищеское и вежливое...» [15].

Проте, на думку окремих вчених, системного пошуку i публiкацiї джерел з історії махновського руху в Україні сьогодні не відбувається. Тому певну обмеженість архівних документів компенсує мемуарна література. Процес дослідження штовхав українських істориків, опираючись на досвід попередників, до створення нової історіографії махновського повстанського руху на суто історико-гуманістичних позиціях, відмінних від старих - класових.

Велику цінність в плані переосмислення і аналізу махновського повстанського руху являє вступна стаття В. Верстюка до згадуваної вище книги «Махновщина: штрихи к истории движения», де махновський рух розглянуто в контексті загальноселянської боротьби. Автор переконує, що селянство шукало свій шлях в революції, а його протест проти насильств, спроб нав'язати зміни в усталену форму господарювання, свідчив про тверду позицію селянства щодо вільного економічно самостійного розвитку своїх господарств [3].

Важливо, що В. Верстюк виокремив тактику повстансько-партизанської війни, якої дотримувались махновці: а) рейдові походи на сотні кілометрів від основного місця дислокації; б) активна розвідка та удосконалення методів її ведення; в) нав'язування противникові нічного бою та раптовість нападу; г) нищівна шабельна атака; ґ) масований кулеметний вогонь; д) винайдення і використання у військових діях тачанки. Виокремлення даної тактики є важливим для цілісного розуміння селянського повстанського руху досліджуваної доби, специфіки військових дій, адже якщо не в цілому, то значною мірою її застосовували селянські загони у боротьбі з окупантами. Також на основі документів у статті прослідковано стосунки Н. Махна, в цілому махновців з більшовиками. У підсумку наведені загальні риси цих відносин: «…були складними, часто змінювались, в кінцевому підсумку вилились у кровопролитну військову боротьбу» [15].

Такий короткий, але об'ємний висновок можна застосувати до всього селянського повстанського руху, зокрема до стосунків переважної більшості українського селянства з більшовиками в кінцевому варіанті. Переконливим є твердження В. Верстюка, що Н. Махно (додамо - і його щирі соратники) були послідовними виразниками селянських інтересів [3, с. 9].

На сьогодні тема махновського руху досить активно розробляється в українській історіографії. Причину цього вдало підмітив А. Лисенко: «…унікальність самого явища, не традиційність форм і методів боротьби, масовість руху привернули до себе увагу дослідників» [11, с. 12]. Відомий вчений В. Солдатенко, характеризуючи стан історіографічної розробки та актуальні проблеми дослідження Української революції 1917 - 1921 рр., підкреслив, що у ряду авторів, які досліджують такий феномен, як махновщина, сформувався «оригінальний погляд на проблеми повстанської боротьби». Серед таких дослідників він назвав В. Верстюка та В. Волковинського [16, с. 78].

Так, В. Верстюку належить одна із перших вдалих спроб спростувати укорінений в радянській історіографії стереотип махновського руху як контрреволюційного, а образ Н. Махна - як виключно негативний. Вчений у авторефераті дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук віддав належне героїчній боротьбі махновців, здійснив переосмислення причин, які штовхали великі маси селянства на боротьбу. [5, с. 3]. [5, с. 47].

Вчений виділив два характерні явища у махновському русі, які були його стрижнем: боротьба селянства півдня України проти спроб реставрації поміщицького землеволодіння та різко негативна реакція того ж селянства на ліворадикальний «воєнно-комуністичний» експеримент більшовиків [4, с. 349]. Цю думку доповнив В. Волковинський, який стверджував, що побоювання, з одного боку, комуністичних перетворень на селі, а з іншого -

реставрації поміщицького ладу, змушувало селян шукати місце між цими двома згубними для них альтернативами [9, с. 75]. Саме свавілля поміщиків разом із каральними акціями німецько-австрійських військ, на переконання Валерія Миколайовича Волковинського, спровокували Н. Махна до першої військової акції у липні 1918 р. [10, с. 44]. Дещо інші міркування щодо початку виступу Н. Махна висловив Владислав Федорович Верстюк. Він відніс початок організованої боротьби до вересня 1918 р. [4, с. 37-40]. Однак вчені одностайно дійшли висновку, що збройні виступи на чолі з Н. Махном швидко набрали широкого розмаху, залучивши значні селянські маси. Згодом боротьба вилилася у затяжну повстансько-партизанську війну.

Т. Мармазова здійснила вдалу спробу аналізу історіографії махновського руху. У авторефераті дисертації «Історіографія повстанського руху в Україні під проводом Н.І. Махна (1918 - 1921 рр.)» авторка висвітлила стан наукової розробки проблеми, проаналізувала процес нагромадження наукових знань у сфері, яка стосується витоків повстанського руху в Україні на чолі з Н. Махном, тих чинників, які безпосередньо викликали широкомасштабну селянську боротьбу, а також закономірності та ступінь її політичної, ідеологічної і організаційної підготовленості. У роботі здійснено узагальнення оцінок ролі махновського руху у вітчизняній історії, звернуто увагу, що лише після 1991 р. з'являються найбільш об'єктивні дані щодо розмаху селянської боротьби і потенціалу махновської армії. Так, авторка, посилаючись на сучасні дослідження, наводить дані, що у 1919 р. у лавах повстанців було понад 65 тис. осіб, у тому числі понад 10 тисяч кавалеристів, а в розпорядженні піхоти було 12 тисяч тачанок.

Т. Мармазова не оминула увагою досягнення В. Верстюка та В. Волковинського у вивченні махновського руху.

Разом з тим дослідниця доходить висновку, що історіографічні оцінки значення руху під проводом Н. Махна є глибоко суперечливими й коливаються в діапазоні його тлумачення між «соціальним бандитизмом під анархічними гаслами», з одного боку, й загальнонародним буржуазно-демократичним - з іншого. [13, с. 15].

Привертає увагу інша праця Т. Мармазової «Періодизація та історичне значення махновського руху» [12], де авторка здійснила аналіз сучасної історичної літератури щодо проблем періодизації селянського руху під керівництвом Н. Махна. Зокрема, дослідниця характеризує спроби періодизацій махновського руху, запропоновані В. Верстюком, В. Волковинським, В. Чопом. Так, періодизацію В. Верстюка, що складається із дев'яти етапів, Т. Мармазова називає ґрунтовною, а її особливістю вважає те, що «дослідник виділив етап боротьби окремих груп махновців проти радянської влади вже після втечі Н.І. Махна за кордон…», тобто з 28 серпня по кінець 1921 р. Щоправда, тут же зазначає, що авторові можна закинути у відмові використати єдиний критерій періодизації [12, с. 90]

Дійсно, якщо за критерій початку махновщини брати комплексне поєднання зростання активності руху та масової його підтримки селянством, то, скоріш за все, початки махновського руху слід шукати в період збройної протидії махновців німецько-австрійським військам, тобто приблизно з червня 1918 р.

Щодо хронологічних рамок махновського руху, Т. Мармазова зазначила, що детальніша періодизація руху ускладнюється надто мінливим політичним курсом лідерів повстанців. А особливістю періодизації, запропонованої В. Чопом, вважає виділення ним в окремий період Гуляйпільської республіки 1917 - 1920 рр. [12, с. 91].

В. Чоп - один із тих вчених, хто останніми роками у своїх працях [17-21] розвинув розпочатий українськими вченими на початку 1990-х років відхід від стереотипів, що домінували в радянську добу в оцінці селянських виступів як куркульських, а національно-визвольної боротьби як бандитизму.

В цьому напрямку слушні є висновки дослідника щодо ознак державності в махновському русі, які склалися через опанування повстанцями значної території, створення власної політичної системи, збройних сил та ідеології. Зокрема, вчений вказує на головні характеристики стану державності у махновському русі: республіканську форму правління, що сполучалася з певними авторитарними тенденціями; декларовану колективну власність на землю; використання системи ринкового товарообміну; товарне зернове землеробство; відсутність чітких кордонів і самоназви; мілітаризація життя; сповідування ідеології, спрямованої на здолання в майбутньому державного стану суспільства [21, с. 16].

Розділ ІІ. Постать Нестора Івановича Махна в українській історіографії

Постать Н. Махна ґрунтовно дослідив В. Волковинський. Його дослідження «Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста», що друкувалося в «Українському історичному журналі» протягом 1989 - 1990 рр. [8] в повному обсязі вийшли у світ 1994 р. під назвою «Нестор Махно: легенди і реальність» [7]. До процесу дослідження життя і діяльності Н. Махна долучилися й інші дослідники, значна частина з яких репрезентує молодше покоління вчених.

У дисертаційній доповіді В. Волковинський відзначав, що серед головних діючих осіб революції та громадянської війни в Україні однією з найбільш яскравих і своєрідних є легендарний «батько Махно» [6, с. 1]. Досліджуючи особу Н. Махна в історії національно-визвольних і соціальних змагань в Україні, дослідник підкреслив його популярність і повагу серед підлеглих, неординарність і суперечливість особистості.

Автор вдало підмітив, що «…він не був зрозумілим жодній з політичних сил, які брали участь у громадянській війні в Україні практично з перших днів своєї революційної діяльності», і на підтвердження навів думку представників українських соціал-революціонерів, білогвардійців, радянської влади. З числа перших - член ЦК Петренко вважав, що політичних переконань у Махна взагалі не було. Білогвардійські генерали, віддаючи належне військовому талантові Махна, вбачали в ньому бандита-більшовика. Представники радянської влади в одних випадках робили з Махна стійкого революціонера і народного героя, а коли «батько» виступив проти політики «воєнного комунізму» і встановлення диктатури більшовицької партії, оголошували його «куркульським ватажком», карним злочинцем, анархістом тощо [6, с. 3, 4].

Проаналізувавши різні думки щодо Н. Махна, В. Волковинський дійшов висновку,що революційно загартований Нестор Іванович зміг очолювати масовий революційний селянський рух півдня України впродовж усієї громадянської війни, бо був органічно зв'язаний із селянством, добре знав його настрої, потреби і прагнення у той складний час [6, с. 75]. Махновці ж в інтерпретації В. Волковинського об'єктивно постають представниками широких кіл українського селянства, яке тогочасні обставини штовхнули у

вир кровопролитної збройної боротьби. Для них вона була єдиним шляхом до соціального,національного і політичного визволення.

В цьому контексті перегукуються думки В. Верстюка, який досліджував причини величезної популярності Н. Махна серед селянства: «“Батько” ніколи не виділяв себе з селянського середовища… Для селян він був простий, доступний і зрозумілий… уособлював тип народного вождя, народженого вибухом селянської стихії» [4, с. 352].

Серед краєзнавчих досліджень привертають до себе увагу матеріали Л. Яруцького,зокрема розділ «Нестор Махно и евреи» книги «Евреи Приазовья» [24] та «Махно и махновцы» [25]. У першій з допомогою друзів автор провів розслідування на підтвердження місця і стану поховання колишнього отамана. В історіографії це є одне з останніх підтверджень, що урна з прахом Махна - в колумбарії кладовища Пер-Лашез в Парижі, покоїться в чарунці під номером 6686 біля Стіни комунарів. Поруч встановлено барельєф [24]. У праці «Махно и махновцы» Л. Яруцький спробував охарактеризувати махновський рух та прослідкувати долю окремих людей. Автор додав у дослідження вкраплення краєзнавчих відомостей з історії Маріупольщини. Це значною мірою відволікає від основної лінії дослідження. Однак автор зробив це цілеспрямовано, залишивши за собою «право выбора тех эпизодов жизни батьки Махно, которые… нужны для книги рассказов краеведа» [25, с. 13].

Спроби висвітлити біографію Н. Махна, його діяльність, історію махновського руху, боротьбу окремих махновських повстанських загонів здійснено в ряді науково-публіцистичних, художньо-документальних, історико-краєзнавчих видань та публікацій, в наукових дослідженнях регіонального махновського руху [2], [10], [22].

Висновки

У курсовій роботі на основі праць сучасних вітчизняних дослідників розкрито стан дослідження повстанського руху на чолі з Нестором Махном, проаналізовано висвітлення постаті отамана. Доведено, що дослідження махновського повстанського руху якісно зростає, однак ще залишається недостатньо вивченою проблемою в українській історіографії.

Накопичення знань і поступовий відхід від ідеологічних стереотипів, що було характерним 1985 - 1991 рр., після проголошення 1991 р. України незалежною державою, стало фундаментом процесу відтворення власної об'єктивної історії. Великий інтерес був проявлений й до історії Української революції 1917 - 1921 рр., адже її ґрунтовне дослідження сприяло переосмисленню ряду аспектів історії України ХХ ст., обґрунтовувало закономірність відродження України як самостійної незалежної держави. Проте не всі питання даної теми рівномірно і достатньо висвітлено. Окремі з

Слід відзначити, що на сьогоднішній день багато з аспектів історії махновського руху належним чином ще не досліджені. Зокрема, тільки почали з'являтися праці з історії розвитку махновщини в різних регіонах України і навіть за її межами, не повністю розкрита причетність лідерів махновського руху до того чи іншого краю.

Не до кінця з'ясованими залишаються історичні передумови махновщини, маловисвітленими - окремі бойові операції, проведені махновцями. Незважаючи на те, що до досліджень останніми роками стала залучатися махновська періодика, все ж такий вагомий комплекс матеріалів використаний ще далеко недостатньо. Дискусійними залишаються питання періодизації махновського руху. Можемо говорити, що не до кінця вивченими є ще окремі аспекти життєвого шляху Н. Махна тощо.

Як видно, сучасна вітчизняна історіографія махновського повстанського руху якісно зростає і поглиблюється за рахунок узагальнюючих та - здебільше останніми роками - регіональних і краєзнавчих досліджень. Особливою її рисою є висвітлення малодосліджених, замовчуваних у радянський час проблем. Серед авторів значних успіхів у цьому процесі досягли В. Верстюк, В. Волковинський, а пізніше вагомий вклад у дослідження проблеми внесли В. Чоп, Т. Мармазова, В.М.Щербатюк та ін.

Незважаючи на перебільшений вплив анархізму на махновський рух, все ж, за переконаннями В. Верстюка, обставиною, яка підняла цей рух на особливу висоту, було те,що ядро повстанства володіло окремими елементами політичної культури [4, с. 352].

Махновський повстанський рух - явище в історії України, яке стало надбанням всесвітньої історії. Проте аналіз стану наукової розробки махновського руху дозволяє говорити про нього як про ще недостатньо вивчену проблему в українській історіографії.

Список використаних джерел та літератури

1. Атоян О.М. Махновщина як відображення ідеології селянського повстанського руху в Україні: історіографічне узагальнення / О.М. Атоян, Т.Ю. Горбань // Гілея. - К., 2011. - Вип.50 (№8). - С. 258-264.

2. Беспалая Т.И. Махновское движение в Донбассе и Приазовье как самобытное явление украинской национальной жизни / Т.И. Беспалая // Донбасс и Приазовье. Проблемы… - Мариуполь, 1993 - С. 48-49.

3. Верстюк В.Ф. Махновщина: штрихи к истории движения // Нестор Иванович Махно: воспоминания, материалы и документы / В.Ф.Верстюк. - К.: РИФ «Дзвін», 1991. - 192 с.

4. Верстюк В.Ф. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918 - 1921) / В.Ф. Верстюк. - К.: Наукова думка, 1992. - 368 с.

5. Верстюк В.Ф. Махновщина - селянський повстанський рух в Україні в роки громадянської війни (1918 -1921): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора іст. наук: 07.00.02 / В.Ф. Верстюк. - К., 1992. - 48 с.

6. Волковинський В.М. Нестор Махно в історії національно-визвольних і соціальних змагань в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра іст. наук: 07.00.01 / В.М. Волковинський. - К., 1996. - 80 с.

7. Волковинський В.М. Нестор Махно: легенди і реальність / В.М.Волковинський. - К.: Перліт Продакшн ЛТД, 1994. - 252 с.

8. Волковинський В.М. Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста / В.М. Волковинський // Український історичний журнал. - 1989. - № 7. - С. 112-123; № 9. - С. 122-135; № 10. - С. 130-135; № 11. - С. 91-98; 1990. - № 2. - С. 108-109; № 4. - С. 108-119; № 5. - С. 116-125; № 6. - С. 119-130; № 7. - С. 121-133; № 8. - С. 104-112;№ 9. - С. 85-92; № 12. - С. 132-141.

9. Волковинський В.М. Нестор Махно // Історія України в особах: ХІХ - ХХ ст. / В.М. Волковинський. - К., 1995. - С. 296-303.

10. Кудрявцев Л. Завивисті стежки Нестора Махна / Л.Кудрявцев // Пам'ять століть. - 2009. - №3/4. - С. 205-209.

11. Лисенко А.А. Отаманські формування на Лівобережній Україні у другій половині 1918-1919 рр.: [монографія] / А.А. Лисенко. - Переяслав-Хмельницький, 2003. - 262 с.

12. Мармазова Т. Періодизація та історичне значення махновського руху / Т. Мармазова // Схід. - 2003. - № 4. - С. 89-92.

13. Мармазова Т.І. Історіографія повстанського руху в Україні під проводом Н.І. Махна (1918 - 1921 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.06 / Т.І. Мармазова. - Донецьк, 2003. - 19с.

14. Махно Н. Под ударами контрреволюции (апрель-июнь 1918 г.) // Махно Нестор. Сповідь анархіста / Нестор Махно. - К. : Книга Роду, 2008. - 624 с. / Репринт за виданням: Махно Н. Под ударами контрреволюции (апрель - июнь 1918 г.). - Париж, 1929.

15. Н. Махно и махновское движение: Из истории повстанческого движения в Екатеринославской губернии: cборник документов и материалов / [Д.Ю. Борисов (сост.)]; Государственный архив Днепропетровской области. - Днепропетровск: АО«DAES»,1993. -79 с.

16. Солдатенков В.Ф. Стан історіографічної розробки та актуальні проблеми дослідження Української революції / В.Ф. Солдатенков // Український історичний журнал. - 1999. - № 1. - С. 68-85.

17. Чоп В.М. Політична практика махновського руху / В.М. Чоп // Студії з історії Степової України. -Вип. 1. - Запоріжжя, 2003. - С. 102-114.

18. Чоп В.М. Запорозьке козацтво та махновське повстанство: пошуки традицій та історичних паралелей / В.М. Чоп // Козацька спадщина: альманах Нікопольського регіонального відділення НДІ козацтва Інституту історії України НАНУ. - Вип. 2. - Нікополь; Дніпропетровськ: Пороги, 2005. - С. 136-140.

19. Чоп В.М. Організаційна структура збройних сил махновського руху / В.М. Чоп // Наукові записки Інституту української археографії та джерелознавства НАН України. - Т. 7. - К., 2001. - С. 502-511.

20. Чоп В.М. Джерела до історії єврейського питання в політичній практиці махновського руху (1917 -1921 рр.) // Шості запорізькі єврейські читання / В.М. Чоп. - Запоріжжя: Диво, 2002. - С. 97-103.

21. Чоп В.М. Махновський рух в Україні 1917-1921 рр.: проблеми ідеології, суспільного та військового устрою: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 / В.М. Чоп. - Запоріжжя, 2002. - 19 с.

22. «Чего ты смотришь на большевиков? Бей их!» / Подгот. Е. Жулева // Ильичевец. - 2007. - 3 марта (№25). - С. 5.

23. Щербатюк В.М. Повстанський рух під проводом Нестора Махна в сучасній вітчизняній історіографії / В.М. Щербатюк // Наука. Релігія. Суспільство. - 2010. - № 2ю. - С. 49-65.

24. Яруцкий Л.Д. Нестор Махно и евреи // Евреи Приазов'я / Л.Д.Яруцкий. - Мариуполь, 1996. - С. 84-101.

25. Яруцкий Л.Д. Махно и махновцы / Яруцкий Л.Д. - Мариуполь, 1995. - 366 с.

Размещено на Allbest.ru