Архівна еврестика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Використання архівної інформації

1.1 Потреби в архівній інформації та групи її споживачів

1.2 Основні напрями і форми використання архівної інформації

2. Архівна евристика. Основні методи та прийоми

3. Топографічні покажчики

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

1. Використання архівної інформації

У 10 основних напрямів діяльності державних архівів належить створення умов для всебічного використання відомостей, що містяться в документах НАФ. Прийняття Верховною Радою в другій половині 1990-х років законів України «Про інформацію», «Про Національний архівний фонд та архівні», «Про державну таємницю», «Про охорону авторських і суміжних прав», «Про Національну програму інформатизації», Конституції України створило міцне підґрунтя для впровадження нових інформаційних відносин, у тому числі в галузі архівної справи. Фактично відбулася своєрідна революція -ліквідація обмежень, встановлених з політичних та ідеологічних міркувань, створення можливості вільного доступу громадян до ретроспективної інформації, яку зберігають державні архіви.

Першим проявом демократизації архівної справи в Україні, наближення її до світових стандартів доступу і використання інформаційних ресурсів стало масове розсекречування архівних документів. Упродовж 1989-1995 рр. було розсекречено понад 10 тис фондів (близько 1 млн справ) усіх центральних та обласних державних архівів. Серед них документи державних і партійних органів влади, фонди періоду Української революції 1917-1921 рр., нацистської окупації 1941-1944 рр., урядування інших держав (Австро-Угорщини, Чехо-Словаччини, Польщі, Росії, Румунії) на українській території. Для дослідників відкрилися фонди об'єднань та

партій української еміграції, карально-репресивних органів царської Росії, СРСР. Вперше доступними стали архівні документи, що віддзеркалюють події найдраматичніших періодів історії України: колективізації, голодоморів 1932-1933, 1947рр., депортацій, масових репресій 1930- 1940-х рр., особові фонди видатних діячів України - жертв тоталітарного режиму.

Інший прояв нових підходів - різке зростання кількості звернень громадян до архівів. Завдяки демократичним процесам реабілітації незаконно засуджених громадян, вдосконалення соціального захисту учасників Другої світової війни та бойових дій, компенсацій насильно вивезеним на роботи до Німеччини, депортованим народам та окремим громадянам тільки впродовж 1991-2001 рр. надано понад 2,5 млн довідок. Тенденцію до зростання має кількість дослідників, які працюють у читальних залах архівів. Упродовж 1990-х років вона склала понад 136 тис. осіб.

На початку XXI ст. змінилася проблематика використання НАФ, що виявилося в дослідженні раніше заборонених або «не перспективних», «не актуальних» тем. Зріс інтерес до документів і фондів, які раніше належали до категорії утильних: банків, приватних підприємств, страхових компаній, нотаріатів, приватних повірених, що діяли до 1917-1920 рр. Поряд з розширенням тематики звернень за архівною інформацією значних змін зазнала «географія» запитів. Так, залучення архівної інформації вимагали міждержавні угоди з Молдовою, Росією, Румунією, особливо з питань делімітації державного кордону.

Підвищення інтересу до архівної інформації ініціювали й самі архіви, оприлюднюючи раніше закриті відомості на документальних виставках, радіо і телебаченні, газетних шпальтах, у мережі Інтернет. Активніше включення до процесу поширення ретроспективної документної інформації серед членів суспільства стимулював XIV Міжнародний конгрес архівів у Севільї (2000), який констатував необхідність рівних прав і можливостей «у користування документальною спадщиною» всіх громадян.

Все це вимагало від архівістів пильної уваги до потреб використання архівної інформації як працівниками архівів, так і науковцями зацікавленими особами та пересічними громадянами, що спонукає до пошуків ініціативних форм використання документної інформації, наполегливості у доведенні до споживачів відомостей про потрібні їм архівні документи.

1.1 Потреби в архівній інформації та групи її споживачів

У процесі забезпечення суспільства ретроспективною документною інформацією виділяють три етапи. Суть першого - організації користування документами - полягає у тому, що архівісти, використовуючи різні форми роботи, надають користувачам певні архівні документи. На другому етапі здійснюється користування документами - їх перегляд, читання, прослуховування. При цьому у ролі користувачів можуть бути як зовнішні споживачі, так і самі архівісти. Під час першого і особливо другого етапів користування відбувається творчий процес отримання з архівних документів потрібної користувачеві інформації. У такому випадку використання НАФ переходить у третій етап - власне використання архівної інформації, коли споживач у потрібній йому формі реалізує отриману з архівних документів інформацію.

Для правильної організації цього процесу працівники архівів мають постійно вивчати потреби в архівній інформації, орієнтуватися в її джерелах.

Джерела ретроспективній інформації поділяються на чотири групи:

* документи про характер потреб в архівній інформації, які є в архіві: матеріали архівного обліку та статистики, різні запити;

* нормативні документи: закони України, укази Президента, постанови Верховної Ради, акти уряду, міждержавні угоди, інші офіційні матеріали, для підготовки яких необхідне залучення архівної інформації;

* історичні та джерелознавчі праці, матеріали наукових дискусій та "круглих столів", що ставлять невивчені проблеми і висвітлюють малодосліджені періоди історії, а також поточні та перспективні плани наукової роботи науково-дослідних інститутів, вузів тощо.

Потреби в ретроспективній інформації архівознавство поділяє на очевидні та приховані. Очевидні потреби - це чітко усвідомлені, достатньо повно сформульовані, спрямовані на ознайомлення з конкретною архівною інформацією. Приховані потреби виявляються поступово або раптово, під час ознайомлення з певною інформацією. Перехід прихованих потреб в очевидні відбувається під впливом ознайомлення із загальними відомостями про склад і зміст архівних фондів, зокрема, вивчення архівних довідників, аналізу інформації веб-сайтів архівних установ, документальних експозицій, радіо- і телепередач, екскурсій до архівів. Поряд із найпоширенішою класифікацією потреб за предметно-тематичною ознакою в архівознавстві розрізняють групування потреб за додатковими ознаками:

* хронологічною (історичною), що характеризує потребу в інформації певного історичного періоду, яка міститься у документах відповідної історичної епохи;

* географічною, що відбиває потребу в інформації щодо певного регіону та за документами конкретних адміністративно-територіальних одиниць;

* ієрархічною, пов'язаною з потребою в інформації різних рівнів місцевих, регіональних та центральних органів, структур, угрупувань;

* галузевою, що окреслює потребу в інформації, що належить до певних галузей державної, господарської, культурної, громадської діяльності;

* адресною, що визначає потребу в інформації, що характеризує діяльність певного фондоутворювача чи кількох фондоутворювачів, якщо йдеться про об'єднаний або родинно-фамільний фонд;

* матеріальною, що розкриває потребу в інформації, яка міститься в документах залежно від способу закріплення в них інформації.

Групування потреб в архівній інформації за цими ознаками допомагає архівістам виявити відомості про те, які саме державні архіви, фонди, колекції, окремі документи користуються найбільшим попитом у споживачів, спрогнозувати використання документної інформації. Це, в свою чергу, допомагає архівістам не тільки враховувати наявні запити, а й керувати процесом регулювання потреб у архівній інформації, краще організовувати користування документами НАФ, вдосконалювати довідковий апарат до них.

Цікавою є спроба запровадити класифікацію потреб у ретроспективній документній інформації за ознакою ефекту, очікуваного споживачами від її використання. Свого часу це питання досліджував російський архівознавець В. Автократов, який відділяв науково-історичний, технічно-економічний, управлінський і соціально-правовий ефекти, ефект створення суб'єктивного світу людини, а також стратегічний та естетичний ефекти. Оскільки потреба в архівній інформації може виявлятися лише через її споживачів, доцільно виділити категорії споживачів інформації. Загальноприйнятої схеми класифікації споживачів не існує, оскільки не виділено засадничу ознаку класифікації. Під час аналізу складу користувачів архіви висувають свої кваліфікаційні схеми, а це ускладнює узагальнення й порівняння даних у межах всієї системи. Підхід до аналізу залежить від того, кого вважати споживачем: фахівця, який прийшов до архіву, чи установу, яку він може представляти. Більшість архівознавців схиляється до того, щоб відмовитися від професійної ознаки як засадничої і прийняти за класифікаційну ознаку сферу діяльності користувача: сфера управління, наукові дослідження і проектно-конструкторські роботи, виробництво, навчання, підготовка та перепідготовка кадрів, творча діяльність. На другому рівні класифікації пропонується розподіляти користувачів за фахом, спеціалізацією, посадовим становищем, освітою, науковими ступенями і ін. Слід враховувати і такі ознаки, як професійна та регіональна приналежність користувачів, їх кваліфікація, наявність друкованих праць.

1.2 Основні напрями і форми використання архівної інформації

У практиці науково-інформаційної діяльності державних архівів виділяють кілька напрямів використання архівної інформації.

У сфері управління ретроспективна документна інформація використовується для підготовки управлінських рішень, коли потрібні відомості про стан об'єктів управління та їх роботи у минулому. Архівну інформацію використовують для розв'язання проблем політичного та економічного життя держави або її регіону: прогнозування тенденцій розвитку; аналізу динаміки розвитку галузей господарства, регіонів, міст; реорганізації органів влади та управління, їх структури та функцій. Одержану в архівах інформацію споживачі, як правило, використовують у найхарактернішій для сфери управління формі: при складанні планів, доповідей, довідок, різних розрахунків

У сфері економіки використання архівної інформації має переважно прикладне значення: її застосовують під час реконструкції старих і проектування нових промислових об'єктів, вивчення водних енергетичних ресурсів, покладів корисних копалин, прокладання шляхів сполучення у будівництві, архітектурі та в багатьох інших сферах. На підставі виявленої в архівах інформації користувачі створюють нові документи - проекти, статистичні таблиці, збірники, довідники, доповідні записки, різну науково-технічну документацію насамперед на стадії проектно-конструкторських робіт (креслення з пояснювальними записками і специфікаціями, заяви на винаходи їх, описання тощо);

У політичному житті ретроспективна інформація характеризує взаємини між різними державами, націями, класами, соціальними верствами, громадськими та політичними об'єднаннями, партіями. Такі відомості активно використовуються у міжнародних відносинах та внутрішній політиці держави. У цьому випадку інформація стає підґрунтям інших праць користувачів -книг, брошур, статей, документальних збірників, плакатів, радіо-та телепередач, документальних фільмів, документів дипломатичного та зовнішньоторговельного характеру (меморандуми, ноти, пам'ятні записки, заяви);

У науковій діяльності ретроспективна документна інформація використовується для забезпечення джерельної бази розвитку гуманітарних, природознавчих, технічних та інших наук. Споживачі продукують збірники документів, наукові монографії, дисертації, науково-популярні брошури, статті у наукових та популярних періодичних виданнях;

У культурно-духовному житті через ретроспективну інформацію забезпечується популяризація знань у різних галузях освіти, культури і мистецтва, особливо у зв'язку з вивченням історичних подій, біографій національних, державних та культурних діячів, історії установ освіти, науки і культури тощо. Ін­формація відтворюється споживачами в формі книг, статтею, експозицій музеїв, документальних фільмів, теле- і радіопередач, творів літератури і мистецтва, проектів реставрації у галузі архітектури і прикладного мистецтва тощо;

У соціально-правовому напрямі інформація безпосередньо служить конкретній людині, захищає права та інтереси громадян, її використовують для підтвердження юридичних, майнових та спадкових прав громадян, для встановлення різних пільг, нарахування пенсій, підтвердження фактів переслідування тоталітарним режимом, інших важливих фактів державної та громадської діяльності. Споживач отримує від архівної установи архівну довідку встановленого зразка, на підставі якої він звертається з різними листами, заявами, скаргами, запитами до державних установ, судових та правоохоронних органів.

Найпоширенішими формами використання документної інформації архівів є ініціативне інформування; виконання соціально-правових, генеалогічних і тематичних запитів громадян; експозиційна робота архіву; використання через засоби масової інформації; користування документами у читальному залі; публікація документів.

Ефективним засобом розкриття інформаційного потенціалу Н АФ та доведення суспільного значення архівів традиційно лишається ініціативне інформування, з допомогою якого формуються суспільно-державні потреби в архівній інформації, стимулюється постійне звернення до архівів. Особливість ініціативного інформування полягає у випереджальному задоволенні попиту великих суспільних груп, владних структур, установ, організа­цій, окремих громадян. З цією метою в архіві готують спеціальні інформаційні документи: інформаційні лист.

Інформаційний лист та довідка-орієнтувальник є офіційним зверненням архіву до будь-якого адресата (органу влади, наукової або проектної інституції, банку, страхової кампанії) з коротким повідомленням про архівні документи, що можуть викликати його інтерес. Інформаційний лист має на меті встано­вити ділові контакти з адресатом, тому відомості надаються в описовій формі.

Однією з найважливіших суспільних функцій архіву є виконання соціально-правових, генеалогічних і тематичних запитів громадян через надання архівних копій та довідок про трудовий стаж, заробітну платню, освіту, перебування в армії, участь у бойових діях, нагородження, переслідування тоталітарним режимом, громадянський стан, майнові права, державну і громадську діяльність. Для отримання такої інформації здійснюється широкий архівний пошук за багатьма фондами державних, адміністративних, освітніх та інших установ. Виконують соціально-правові запити в архівах, як правило, спеціальні довідкові підрозділи (довідковий стіл, група довідок). Довідковий стіл приймає заяви від громадян, реєструє їх, надає необхідні консультації відвідувачам і видає архівні довідки. Для ефективного функціонування довідкового підрозділу необхідні забезпечення його загальною і спеціальною довідковою літературою, спеціальними картотеками (перейменувань установ і організацій, нагород, з особового складу). Основна робота працівників довідкового підрозділу полягає у точному визначенні архівних фондів з потрібними відомостями, перегляді описів, довідкових картотек і поаркушного перегляду справ. Результати пошуку подають у вигляді архівної довідки - інформаційного документа, який має юридичну силу і містить повідомлення про наявність у фондах архіву відомостей, що відповідають змісту запиту, із посиланням на пошукові дані документів; архівної копії - письмового відтворення всього тексту документа, офіційно завіреного архівом; архівного витягу - дослівного відтворення частини тексту документа, що належить до певного питання, факту, особи, офіційно завіреного архівом. Цей вид роботи архівних установ має надзвичайно важливе суспільне значення, оскільки безпосеред­ньо пов'язаний з виплатою пенсій, компенсацій, наданням пільг та іншими формами соціального захисту громадян.

До форм використання архівної інформації належить і виконання генеалогічних запитів. Генеалогічний запит передбачає пошук архівної інформації, яка встановлює родинні зв'язки у ланцюгу поколінь, необхідні для складання родовідного дерева. Форми відповіді практично ті самі, що й на запит соціально-правового характеру. Як правило, до довідки додаються ксерокопії метричних та інших документів, що цікавлять заявника. Але споживач може забажати, щоб йому знайшли предків на глибину 3-7 поколінь, побудували генеалогічне дерево, що є надзвичайно складною науковою роботою, якою архіви практично не займаються. Для наведення такої довідки необхідні точні біографічні дані, назви установ та організацій. Чіткість відомостей забезпечує правильний пошук необхідної інформації і значно скорочує строки виконання запиту. Значна частина негативних відповідей спричинена непоправними втратами НАФ у період світових воєн XX ст., а також неви-рішеністю проблеми комплектування документами, що містять інформацію особового характеру. Ситуацію ускладнює неповнота архівних фондів, прийнятих на державне зберігання, у частині інформації з особового складу установ, організацій і підприємств, розпорошеність архівних документів про громадянський стан між державними архівами і архівами відділів РАГС, які зберігають їх протягом 75 років.

Тематичні запити надходять здебільшого від державних органів, наукових установ, редакцій газет і журналів, музеїв. Вони потребують виявлення архівної інформації з певної теми, для чого, як правило, переглядаються систематичний, предметно-тематичний, іменний, хронологічний каталоги архіву. Для складання довідки результати виявлення архівних документів фіксують на картках, які потім систематизують за хронологією. Відповіді на тематичний запит викладають у формі архівної довідки, архівного витягу, архівної копії, а також інформаційного листа, тематичного переліку.Усі форми довідкової роботи, орієнтовані на широкого споживача, є важливим чинником підвищення суспільної значущості архівів і створення їх позитивного іміджу в очах пересічних громадян.

Архівні установи організовують також використання документної інформації засобами радіо і телебачення у вигляді тема тичнихбесід, бесід-інтерв'ю, репортажів, прес-конференцій. Передачі можуть бути об'єднані у цикли, постійні рубрики. Велике значення мають творчі контакти з радіо і телестудіями. Цей вид роботи вимагає складання тематичного сценарію передачі. За масовістю аудиторії ця форма використання архівної інформації' має надзвичайне значення.

Традиційною формою використання НАФ є користування документами у читальному залі, яка зближує роботу архіву та бібліотеки. Читальні зали є при всіх державних архівах: центральних і галузевих, обласних, міських, багатьох архівах установ та організацій.

Згідно з Законом України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" до роботи з документами НАФ допускаються громадяни України та іноземні громадяни на підставі особистої заяви і документа, що посвідчує особу. Дослідникам, які працюють у читальному залі, надається весь необхідний довідковий апарат: описи, каталоги, а також друковані видання (путівники, довідники, покажчики, огляди, збірники документів) у рамках тем, заявлених для дослідження. До послуг користувачів консультації досвідчених архівістів.

В українських архівах замовлення приймає завідувач читального залу, який здійснює загальний контроль за роботою дослідників. З метою забезпечення збереженості документів в архівах усі унікальні, цінні й найбільш затребувані фонди мікро фільмуються. До читального залу такі документи видаються ли­ше у вигляді мікрофільмів.

Велике значення має технічне оснащення читальних залів. Наприклад, у Національному архіві Канади приймання, облік замовлень і контроль за проведенням документів здійснюють за допомогою комп'ютера. В Україні застосування техніки обмежено. Так, з метою кращого збереження найстаріших документальних пам'яток заборонено знімати ксерокопії з документів, створених до початку XX ст.

До характерних особливостей НАФ належить наявність у ньому документів з різними носіями (паперовими, плівковими, магнітними тощо). Завдяки широкому впровадженню у практику документування нових технічних засобів, у тому числі комп'ютерних технологій, новостворений документ може фіксуватися на якому завгодно з цих носіїв інформації. Проблема одержування їх, зберігання, а особливо користування ними турбує світову архівну громадськість. "Новим архівам" був спеціально присвячений XI Міжнародний конгрес архівів (1988 р., Париж); йшлося про це і на двох останніх у XX ст. міжнародних конгресах архівів (XIII та XIV), де навіть ставилося питання про віртуальні архіви, жваво обговорювалися проблеми автентичності елект­ронних документів. Після Міжнародного конгресу архівів у Севільї (2000) ця проблематика стала провідною у планах роботи всіх професійних комітетів та комісій МРА.

Користування документами з плівковими, магнітними, а в окремих випадках і паперовими носіями вимагає застосування спеціальних технічних засобів: кіно-, фото-, відео- і звуковід-творюючої апаратури, проекторів, кіномонтажних столів, читальних апаратів, комп'ютерів різних марок і типів. Оскільки далеко не всі архіви мають таке обладнання, то можливі варіанти: використовування власних технічних засобів архіву, технічних засобів користувачів, або тих та інших на правах оренди. Все це враховується при складанні угоди щодо користування такими документами.

Справжню революцію спричинило впровадження комп'ютерних технологій. Нові технології створюють можливості для використання архівної інформації у тих місцях, де вона не зберігається. Користувачам різних банків даних, що існують у світі,не обов'язково особисто відвідувати архіви, бібліотеки. Вони цікавляться передусім не сховищами, де є інформація, а тими шляхами, якими зможуть цю інформацію отримати.

2. Архівна евристика. Основні методи та прийоми

Найважливіше значення для ефективного виявлення архівних документів та організації їх використання має культура інформаційного пошуку, яка органічно поєднує в собі комплекс таких знань, як закономірності формування документів фондо створювачем, його історія; історія формування системи державних архівів країни; принципи комплектування державних архівів і критерії експертизи цінності документів; система довідкового апарату, комплекс довідкової літератури, публікацій документів та багато іншого.

Архівна евристика, тобто спеціальна історична дисципліна про шляхи і засоби пошуку архівної інформації, своїм головним завданням має пошуки і виявлення документів - певної тематики, спрямування, авторства тощо. Виявлення раніше невикористовуваних або маловикористовуваних документів, залучення їх до наукового та практичного обігу - найважливіший засіб підвищення ефективності використання архівної інформації. Архівний пошук має супроводжуватися джерельним аналізом виявлених документів. Але слід визнати, що його масштаби не зовсім відповідають сучасним потребам як історичної, так і архівознавчої науки. У цьому зв'язку необхідним є піднесення ролі державних архівів та архівістів у роботі з історичними джерелами. Архівісти пов'язані з носіями унікальних знань про документи НАФ, і цей потенціал має використовуватися повною мірою. Глибока джерелознавча розробка архівних фондів одночасно із вивченням інформаційних потреб суспільства дозволяє повніше задовольнити духовні й наукові запити як споживачів документної інформації, так і самих архівістів.

У дослідженнях, присвячених питанням архівної евристики, виділяють ряд особливостей процесу пошуку інформації. Перша є малодослідженим творчим процесом, що має індивідуальний, специфічний характер і залежить від інтелектуальних здібностей користувача (дослідника, вченого, фахівця). Суттєва особливість цього процесу полягає у встановленні та поясненні зв'язків між явищами (інформацією, документами, фактами і ін). Друга є технічним процесом пошуку архівної інформації. У широкому понятті він полягає в методичній підготовці, вивченні бібліографії, збиранні різної інформації, у т.ч. і робота з архівними документами. При цьому центральне місце посідає пошук архівних документів. Ідея так званого перехресного пошуку, вперше сформульована В.М.Автократовим, дозволяє повніше використовувати теорію фондування і особливості побудови системи довідкового апарату, а також враховувати специфіку роботи дослідників - однієї з головних категорій користувачів архівної інформації. Дослідниками є самі архівісти, які здійснюють пошук документів.

Перехресний пошук включає одночасний пошук і за генетичною вертикаллю та логічною горизонталлю. Пошук за генетичною вертикаллю спирається на по фондове описання, тобто на систему архівних довідників конкретного архівного фонду, до яких належать описи, огляди, різні покажчики. Пошук за логічною горизонталлю будується на системі міжфондових архівних довідників, до яких належать різні каталоги, тематичні огляди, автоматизовані пошукові системи та інші довідники. Цей пошук дозволяє виходити безпосередньо на документи, що стосуються досліджувальної проблеми. Використовуючи обидва способи пошуку документів, користувач знаходить необхідну інформацію. Однак найчастіше він здійснює довготривалий пошук інформації за генетичною вертикаллю. Це викликано тим, що архівні довідники, побудовані відповідно до класифікації документів, займають провідне місце у системі довідкового апарату державних архівів.

Західні архівознавці виділяють інші два взаємозалежні шляхи здійснення архівних пошуків. Перший, названий англійським ученим Літлом “процесом здогадок”, пов'язаний з тим, що користувач (архівіст або дослідник) робить узагальнені висновки на підставі отриманої інформації, виходячи з того, які адміністративні або суспільні інституції створювали документи, що мали відношення до об'єкту дослідження. Другий шлях пошуку орієнтований на необхідний документ: користувач починає роботу з картотечного каталогу або покажчика, де докладно розписано зміст кожного документа. Цей шлях дуже близький до практики роботи бібліотек. Тому всі бібліотечні нововведення - техніка індексування, конструкція тезаурусів, пошукові мови, марк-формат значно впливають на пошук у державних архівах.

Ширше впровадження комп'ютерів збільшує прогалину між цими двома шляхами пошуку. Багатосторонній пошук окремих документів, на відміну від лінійного, заснованого на принципі походження, стає багатофіліальним. Проте ми не можемо відмовитися від цього традиційного пошуку. По-перше, ще не доведено його малу ефективність у порівнянні з першим; а по-друге, важко уявити собі той момент, коли кожен окремий документ архіву буде остаточно описаний у машиноорієнтованому вигляді.

Розвиток архівної евристики безпосередньо пов'язаний з подоланням всіляких труднощів, до яких відносяться бар'єри неінформованості, зокрема матеріальний, мовний та ін.

Бар'єр неінформованості виникає не тільки через відсутність у даний момент у користувача інформації про архівні документи, що може бути наслідком відносної недоступності архівних довідників (обмежений наклад, відсутність реклами) або недостатньої інформаційної культури користувача, але і через брак інформації про архівні документи, через обмеження технічного характеру або як наслідок - штучних ідеологічних обмежень минулих років. Вони, власне, і мали на меті створити обстановку наукової неінформованості. Тому необхідне оперативне інформування широкої громадськості про зняття необґрунтованих обмежень на використання окремих категорій документів.

Матеріальний бар'єр, особливо у сучасних умовах, є вагомою перепоною для архівних розвідок. Відсутність комп'ютерного зв'язку між окремими державними архівами або загальноукраїнської бази даних не дозволяє користувачеві оперативно отримувати інформацію за своєю пошуковою темою, що призводить до невиправданих поїздок, значних втрат часу, або навпаки, неможливості здійснити необхідні наукові відрядження з пошуковою метою.

Слід виділити також мовний бар'єр, особливо характерний для архівів західного та південного регіонів України, які зберігають документи латиною, польською, німецькою, угорською, румунською, єврейською мовами. Для користувача це створює додаткові ускладнення, вимагає володіння цими мовами. Певним бар'єром є також наявність галузевих архівних установ, які здійснюють довготривале зберігання специфічних архівних документів. Фактично дослідник не має жодних довідників про зміст цих документів і не має відомостей про те, яка архівна інформація може там міститися.

3. Топографічні покажчики

архів топографічний інформація

Для орієнтування в постійно мінливих матеріалах, що зберігаються в архіві, служать топографічні покажчики.

Довідники, що відображають розміщення документів в архівосховищі, називаються топографічними покажчиками. Топографічні покажчики бувають двох видів: пофондовий ( Додаток 1) і постеллажний ( Додаток 2) . Призначення постелажного покажчика -фіксувати відомості про те, які полиці та стелажі зайняті тими чи іншими справами, тобто в основі постеллажного покажчика лежить місце зберігання. Призначення пофондового покажчика - давати інформацію про те, де зберігаються документи конкретного фонду, тобто в основі пофондового покажчика лежить об'єкт зберігання. Таким чином, у різних видів топографічного покажчика різне призначення. Вони не замінюють один одного і не доповнюють, тому що використовуються в різних цілях, але вони взаємозалежні, оскільки відомості про місце зберігання конкретної справи(Групи справ) і в тому, і в іншому покажчику повинні збігатися. Переміщення будь зв'язки справ повинно відзначатися в обох покажчиках, інакше вони не будуть правильно відображати місцезнаходження документів і, отже, не будуть виконувати свого призначення. При наявності в архіві одного невеликого фонду правила дозволяють пофондовий покажчик не складати. Па фонд крупного установи, що має складну структуру, картки пофондового топографічного покажчика можуть складатися на кожен структурний підрозділ

Основні правила встановлюють форми карток постеллажного і пофондового топографічних покажчиків. При заповненні картки використовується її оборотна сторона. Якщо на одній стороні не вмістилися всі відомості по конкретному фонду (або стелажу), заповнюється наступна картка, а якщо потрібно,то і третя, і четверта. Усі картки, що відносяться до одного фонду (або стелажу), скріплюються, але так, щоб можна було вносити відбувають сязміни. Однак зручніше зберігати картки в спеціальних ящиках або міцних картонних коробках, розташувавши їх там в порядку номерів фондів або сховищ і стелажів. Для швидкості пошуку потрібного стелажа або фонду в картотеці можна поставити роздільники.

Розглянемо приклад заповнення картки по стеллажного топографічного покажчика. У цьому прикладі структурні підрозділи враховуються в архіві як самостійні фондо образоватслі. У сховищі № 1розміщені справи постійного зберігання, про що свідчать номери описів (безлітер "лс", "в", без вказівки на номенклатуру справ). Якщо бодна з полиць стелажа не була зайнята, то після її номера олівцем слід булоб написати: вільна. При зазначенні номера опису доцільно ставити рокистворення документів. Примітка може бути використано, наприклад, для вказівки передачі частини фонду у тимчасове користування.

У наведеному прикладі заповнення картки пофондовоготопографічного покажчика на той же фонд видно, що документи постійного,довготривалого і тимчасового зберігання розмітаються в різних сховищах(Документи з особового складу - у сховищі 2, справи з термінами до десяти років включно обліковуються за номенклатурою і знаходяться в сховищі 4). Для зазначення конкретного сховища використовується гр. "Примітка", а всі сховища, де розміщується фонд, пишуться справа над графления картки. У тійж гр. "Примітка" обох покажчиках при необхідності можна давати найменування структурних підрозділів.

Порівнявши запису про одних і тих же документах фонду в обох покажчиках, можна переконатися в повній ідентичності відомостей про розміщення цих справ.

В архівах, що мають кілька приміщень, доцільно мати схему сховищ, яка допомагає швидко орієнтуватися у розташуванні кімнат і стелажів.

У деяких невеликих архівах установ топографічні покажчики не складають, вважаючи, що працівник архіву досить добре знає склад і розміщення документів. Але така мотивування безпідставно, розосереджений по частинам, і чим менше справ створюється щорічно в установі, тим дрібніше комплекс документів кожного терміну зберігання за конкретний рік і тим важче цей комплекс побачити на полиці. Досвідчений працівник архіву дійсно може знати, де лежить кожна справа, але при його зміні або тимчасовій заміні новий працівник виявиться в складному становищі. Без постеллажного топографічного покажчика можна обійтися в однокімнатному або двокімнатному архівосховищі, але пофондовий покажчик необхідний у кожному архіві.

Висновок

Отже, першим проявом демократизації архівної справи в Україні, наближення її до світових стандартів доступу і використання інформаційних ресурсів стало масове розсекречування архівних документів. Упродовж 1989-1995 рр. було розсекречено понад 10 тис фондів (близько 1 млн справ) усіх центральних та обласних державних архівів. Серед них документи державних і партійних органів влади, фонди періоду Української революції 1917-1921 рр., нацистської окупації 1941-1944 рр.

Інший прояв нових підходів - різке зростання кількості звернень громадян до архівів. Завдяки демократичним процесам реабілітації незаконно засуджених громадян, вдосконалення соціального захисту учасників Другої світової війни та бойових дій.

Підвищення інтересу до архівної інформації ініціювали й сам архіви,оприлюднюючи раніше закриті відомості на документальних виставках, радіо і телебаченні, газетних шпальтах, у мережі Інтернет.

У практиці науково-інформаційної діяльності державних архівів виділяють кілька напрямів використання архівної інформації:

· сфера управління ;

· сфера економіки ;

· політичне життя;

· наукова діяльність;

· культурно-духовне життя;

· соціально-правовий напрям.

Архівна евристика, тобто спеціальна історична дисципліна про шляхи і засоби пошуку архівної інформації, своїм головним завданням має пошуки і виявлення документів - певної тематики, спрямування, авторства тощо.

Розвиток архівної евристики безпосередньо пов'язаний з подоланням всіляких труднощів, до яких відносяться бар'єри неінформованості, зокрема матеріальний, мовний та ін.

Список використаної літератури

1. Архівознавство (під ред. Боряк Г. та ін..). - К., 2002.

2. Введенський О. Допоміжні історичні дисципліни. Короткий курс. - К., 1963.

3. Государственные архивы Украинской ССР. - К., 1988.

4. Кулешов С. Документознавство. - К., 2000.

5.Ходаковский І.І. Організація пошуку джерел

постачання та літератури висточниковедческом дослідженні. М., МДІ АІ, 2006.

6. Шмідт С.О. Шлях історика:избр.труди по джерелознавства і історіографії. М.,РГУ, 2007.

Додаток 1

Форма картки пофондового топографічного покажчика

_____________________________________________________________

(найменування установи)

Книга видавання справ з архівосховища

Почата ___________

Закінчена _________

Титульний аркуш книги видавання справ з архівосховища

Разом у _____________ році видано з архівосховища __________________________________________ справ

(цифрами і літерами)

Керівник архіву (особа, _______ __________________

відповідальна за архів) (підпис) (розшифровка підпису)

Дата________

Додаток 2

Форма картки постелажного топографічного покажчика

_____________________________________________________________

(найменування установи)

Картка пофондового

топографічного покажчика

Назва фонду і його номер ______________________________

___________________________________

Размещено на Allbest.ru