Директорія Української Народної Республіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Директорія УНР

директорія українська республікаЗміна

Зовнішньополітичної ситуації викликала дестабілізацію гетьманського режиму. Ще більшу загрозу для нього становили внутрішньополітичні цінники: укр. національний союз під проводом Винниченка об'єднав протигетьманські сили і розпочав підготовку до повстання, заручившись підтримкою більшовиків. У відповідь на дії опозиції, Міністерство внутрішніх справ заборонило скликання нац. конгресу, призначеного на 17 листопада 1918 року, що стало причиною урядової кризи, на що гетьман сформував новий уряд, в який включив представників національного союзу. Переорієнтація Скоропадського у зовнішній політиці на проросійські сили підштовхнула протигетьманську опозицію до створення 13 листопада 1918 року Директорії УНР, у складі п'яти осіб: Винниченко, Петлюри, Андрієвського, Швеця, Макаренко. Успіху повстання проти гетьманату сприяла підтримка січових стрільців під командуванням Коновальця. Крім того, Сірожупанна дивізія і Чорноморського козачого коша. Вирішальний бій відбувся під Мотивилівкою 18 листопада 1918 року, в якому гетьманські війська були розбиті і відступили до Києва і, таким чином, влада гетьмана поширювалась тільки на столицю. Присутні А.У. війська зайняли нейтральну позицію. 14 грудня 1918 Скоропадський відрікся від влади. Центром підготовки проти гетьманського повстання стала Біла Церква, куди прибув Симон Петлюра. Звідси поширились відозви із закликом до повстання. В Києві був створений Український революційний комітет, який оприлюднив Винниченком написану відозву «до населення», де засуджувався гетьманський режим і містилися революційні гасла. До повстання приєдналися Тютюнник, Мельник, Коновалець і деякі гетьманські підрозділи, приєднався отаман Зелений, який в районі Обухова сформував 10тисячний загін (Дніпровська дивізія) і перекрив рух річкового транспорту по Дніпру. Лідери директорії вжили всіх заходів, щоби рух став масовим, але стихія брала своє. Прихильники Директорії не знали за що воюють.

Симон Петлюра і Володимир Винниченко.

Характер повстання визначався особистими рисами його натхненників. Образ Петлюри асоціювався у селянських та солдатських масах з безстрашним отаманом, безмежно відданим укр. справі. Сучасники характеризували як трагічний символ України. Не теоретик, не мислитель, в ньому живі риси гайдамацьких. Вміє орієнтуватися у складних ситуаціях, впливати на людей.

Але, отаман був схильний до силових рішень, відстоював принцип сильної руки.

На відміну від Петлюри, прихильник лівого радикалізму Винниченко, прагнув до живлення соціалізму в укр. грунт. Лідери були не схожі одне на одного, їм характерна була особиста непримиренність, що посилювало анархістські, стихійні елементи у повстанському русі, що вплинуло на перебіг подальших подій: ініціатори повстання не спромоглися довести до народних мас програмні принципи, забезпечити організаційні засади, продемонстрували розпорошеність, неузгодженість укр. сил.

Відновлення УНР в умовах війни з Радянською Росією.

Спробу об'єднати укр. демократичні сили здійснив Український революційний комітет, створений при ЦК(УСРДРП) на чолі з Чихивським. Ще до прибуття Директорії в Київ, 14 грудня 1918 року Укрревком передав тимчасові повноваження Раді комісарів. Наступного дня було проголошено відновлення УНР, 15 грудня, в особі народного грудня. Але оскільки на той час директорії ще не було, щодня відбувались постійні засідання комітету і Ради комісарів. 19 грудня Директорія урочисто в'їхала до Києва. Перетворення:

· першим етапом мало стати розв'язання аграрного питання, шляхом передачі землі безземельним та малоземельним селянам, скасування робітничого законодавства уряду гетьмана, відновлення 8-годинного робочого дня, відновлення діяльності профспілок, відновлення права на страйки, трудові договори;

· 2 етап - створення ладних структур, Директорія проголошувала себе тимчасовою владою, яка готує умови для передачі своїх повноважень народним органам. Проміжним етапом державотворення мав стати Конгрес трудового народу, який матиме всі народні права, у розв'язанні найголовніших питань політичного та соціально-економічного життя народу;

· 3 етап - розбудова держави, скликання Установчих зборів, як найвищого органу влади.

Перший офіційний програмний документ Директорії в грудні - Декларація. Щодо питання форми влади, то тут єдності не було: ще 12-14 грудня 1918 року у Вінниці Директорія провела нараду, на якій представники УСДРП відстоювали радянську форму організації влади. Есери відстоювали парламентську форму владу, центральну - УПСР відстоювала трудову форму. Після тривалого обміну думками було прийнято рішення обстоювати «трудовий принцип» державотворення (що означало, що доступу до організації державної влади не матимуть представники експлуататорських класів).

Якщо Директорія не визнавала раду робітничих солдатських депутатів як можливу організацію державної влади, то частина делегатів 4 з'їзду УСДРП (січень 1919 року) наполягала на провадженні рад і соціалістичних принципів господарювання. Глава уряду Чехівський поділяв ці погляди, тим часом Винниченко заперечував їх. Суперечки навколо цих питань спонукали Директорію скликати 2 державну нараду: 16 січня 1919 року Винниченко сформулював три точки зору на шляху державного будівництва :

1. Курс директорії на скликання Трудового конгресу

2. Становлення диктатури пролетаріату у вигляді рад

3. Встановлення воєнної диктатури

Більшість орієнтували на Трудовий конгрес.

Трудовий конгрес.

23 січня 1919 року в Києві було скликано Трудовий конгрес, до Києва наближались більшовицькі війська, тому основним питанням роботи конгресу було вибір на кого орієнтуватися: Антанта або більшовики. А від цього залежав вибір влади в Україні. Внаслідок тривалих дискусій до 28 січня було прийнято Універсал трудового конгресу України, де зазначалося, що вища влада передається директорії. Виконавчі функції має здійснювати Рада народних міністрів, яка підзвітна трудовому конгресу, а у перервах роботи - Директорії. На місцях повинні бути представники Рад народних міністрів, під контролем губернських і повітових рад. Конгрес доручив директорії працювати над розв'язанням таких завдань:

1. Здійснювати аграрну реформу через продажі землі трудящим селянам без викупу

2. Ліквідувати безробіття серед робітників ,внаслідок відновлення роботи підприємств

3. Здійснювати оборону республіки

Але заклик трудового конгресу був запізнілим, оскільки більшовики контролювали значну частину України, а війська або переходили на бік Денікінських військ, або не бажали воювати (єдиним опір чинили УСС). Наприкінці січня 1919 Директорія залишали Київ. 2 лютого переїхали до Вінниці, українсько-радянська армія наприкінці 1918 оволоділа Шосткою, Глуховом, Круп'янсько-Новоросійським, наприкінці січня 1919 - Харковом та Черніговом.

Насправді ж більшовицькі війська концентрувались на кордонах з Україною, оскільки зруйновані промислові центри в Росії потребували продовольства, сировини. 4 січня 1919 року Антон Овсієнко очолив укр. фронт, який наступав на Лівобережжя. 16 січня 1919 року Директорія оголосила війну, хоча до Кремля було передано запит стосовно переговорів про мир. Більшовики прийняли пропозицію, до Москви поїхав Мазуренко.

Посланці УНР намагалися вести гнучку лінію, особливо в переговорах про союз з Росією проти контрреволюційних сил на Півдні України. У Москві пропонувалося взяти на себе рух посередників на переговорах між УСРР і УНР. Про умови провадження радянської влади і стати гарантом безпеки перед іноземним втручанням. Поки тривали переговори, більшовицькі війська пересувалися на Захід, 19 січня зайняли Полтаву, 26 січня Катеринослав. Коли вони наближалися до Києва, Ленін і Чичерін від СРФРР і Мазуренко від УНР підписали мирну угоду на умовах, запропонованих директорією. Петлюрі це не сподобалось, він вирішив діяти силою, але 5 лютого радянські війська вже були в Києві. Наступного дня в Харкові розпочалися переговори між РНМ і УССР (очолював Х. Раковський).

Отаманщина. Збройна боротьба УНР з більшовиками і денікінцями.

Трагічний перебіг воєнно-політичних подій поглиблювала руйнівна сила - отаманщина. Найбільший вплив мав Болбочан - кадровий офіцер, командувач Запорізького корпусу, який тримав під контролем Харківщину і Полтавщину. В листопаді 1918 року він розігнав про меншовицький робітничий з'їзд і розстріляв кількох його організаторів. Він вважав, що робітники Донбасу, Херсонщини, Слобожанщини, що прибули на з'їзд, мають проросійську орієнтацію, тому є небезпечними. На вимогу Винниченка надіслати до Булбочана комісара Директорії, Петлюра відповів незгодою, взявши його під свій захист.

На відміну від Булбочана, отамани Григорьєв (Херсонщина), Зелений (Південь від Києва), вони більше схилялися до радянської форми державної влади, тому перейшли на бік більшовиків. Отаманське свавілля охопило цілі губернії: на Чернігівщині тероризував отаман Ангел, на Волині отаман Гуцал, на Поділлі - Шепель. Широкі версти укр. населення потерпали від розгулу анархії, що підривало авторитет Директорії. Невдоволені режимом Петлюри зростало серед військових: в день річниці гетьманського перевороту командувач Південно-західного фронту Оскілки підняв заколот, спрямований проти головного отамана і уряду. Заколот було придушено, але ці події згубно вплинули на становище УНР. Розуміючи хиткість свого становища, головний отаман поспішив зміцнити інститут особистої влади - 9 травня 1919 року Петлюра став головою Директорії. Такі події документально зміцнили його, але не в реальності. В середині травня 1919 року польська армія генерала Гауллера почав наступ на Волині проти збройних сил УНР, захопили Луцьк, Директорія і її уряд спершу перевелися до Красного, тоді до Золочева, Тернополя, а 2 травня 1919 року поляки захопили і те місто, а Директорія була витіснена на клаптик землі в 20 км, який розділяв Польщу і більшовиків. В той час отаманщина завдала удару по авторитету Петлюрі в особі Болбочана, що підняв заколот. Особисті непорозуміння членів Директорії відволікали керівництво від вирішення необхідних питань. В такий критичний момент, коли УНР стоїть над прірвою, командування здійснило реорганізацію армії, на засадах регулярного війська. Результат - на початку червня 1919 укр. армія відкинула більшовиків на лінію міст Староконстянтинів - Проскурів - Каменець-Подільський. 6 червня 1919 уряд Директорії закріпився у Кам'янець-Подільському. Виникли сприятливі умови для зміцнення позицій Директорії, особливо на Наддніпрянщині, де відбувалися масові антибільшовицькі виступи. Директорії вдалося підписати угоду про спільні дії з повстанцями. Ще один вчинок, який зміцнив позиції Директорії: 20 червня 1919 року у Львові військова делегація УНР уклала з польським командуванням тимчасову угоду про припинення воєнних дій і встановлення демаркаційної лінії.

ЗУНР

18 жовтня 1918 року до Львова з'їхалися делегати політичних груп,які мали сформувати сейм, який би перебрав на себе владу від Австро-Угорщини. У зібранні взяли участь укр. посли укр. парламенту і крайових сеймів Буковини і Галичини. Представники єпископату у ГКЦ, делегати крайових політичних партій, всього 69 осіб. Представницькі зібрання проголосили себе Українською Національною Радою - вищим органом влади на зах. землях. Тоді вперше прозвучало з уст Петрушевича про необхідність об'єднання сходу та заходу.

1 листопада 1918 року польські командування теж намагалися перебрати владу на себе від австрійського намісника Гуйна Про те,в ніч на 1 листопада у Львові було встановлено українську владу ,бо о 7 годині ранку командувач Дмитро Вітовський уже рапортував про те, що не втративши жодного стрільця, укр. сили захопили місто. Після обіду відбулося формальне перебрання влади від намісника Гуйни - владу передали його заступникові українцеві Децикевичу. Було складено урядовий протокол, підписали - Децикевич від Австрії,від УНР Сидір Голубович і Цегельський. В більшості повітів вже вночі з 31 жовтня по 1 листопада було передано владу згідно з наказом центрального комітету.

Проголошення ЗУНР.

У відозві 1 листопада 1918 року УНР проголосила створення Української держави на етнічних землях колишньої А.У. ЇЇ назву і межі закріпив закон, ухвалений 13 листопада 1918 року, за якою державну назву ЗУНР, а її влада поширюється на території австрійських країв коронних з Лодомерією і Буковиною. Ним же було ухвалено державну самостійність ЗУНР, крім того герб держави і прапор. Тимчасовий Основний закон ЗУНР був доповнений цілим рядом документів: «про організацію війська» (13 листопада 1918), «про тимчасову адміністрацію»(15.11), про тимчасову організацію судочинства (16 і 21 листопада), про державну мову (1 січня 1919) про шкільництво (13 лютого), про громадянство (8 квітня 1919), про земельну реформу(14 квітня 1919).

4 січня 1919 року було прийнято закон про Виділ української національної ради - орган найвищої постійно діяльної влади в країні, що складався з 10 осіб. Виділ призначав новий склад Державного Секретаріату (уряд ЗУНР). Прем'єр-міністр - Голубович 15 квітня 1919 року було оприлюднено закон про сейм як законодавчий орган ЗУНР. Основні положення внутрішньої політики ЗУНР було викладено у декларації Української національної ради, опублікований 5 листопада 1919 року у Львові. Проголошувався рівність всіх громадян перед законом; загальне, рівне, безпосереднє, таємне і пропорційне виборче право; передбачалося проведення земельної реформи з передачею поміщицьких земель селян, встановлення 8-годинного дня, національним меншинам гарантувалося рівні права з українським населенням. Але керівництво ЗУНР вело непослідовну, соціальну і нечітку політику (необроблені землі роздавалися всім, хто хотів). З проголошенням ЗУНР виникла потреба у кваліфікованих кадрах, оскільки більшість делегатів мали правничу освіту. Рада державних секретарів ЗУНР сформувала управлінський апарат, в якому на початку 1991 року лише 85 % мали відповідну освіту, лише 0 % досвід роботи. На повітовій національній раді покладалися проблеми розв'язання місцевих питань, а на місцях 18 повітових комісарів, мали докторський ступінь. 8 були членами української ради, 5 колишніми послами в імперських законодавчих органах. Поразки у воєнних і дипломатичних фронтах звели нанівець зусилля галичан у розбудові.

Размещено на Allbest.ru