Митна справа в Україні в 1917—1991 pоки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Митна справа в Україні в 1917--1991 pp.

Після лютневої революції 1917 р. митні установи колишньої Російської імперії залишилися у віданні Департаменту митних зборів Міністерства фінансів Тимчасового уряду. Постановою від 28 лютого 1917 р. всім чиновникам відомства пропонувалося «негайно поновити поточну роботу в установах Міністерства фінансів». Незмінною залишилася і нормативна база митної справи. Тільки 14 липня 1917 р. Тимчасовим урядом було прийнято постанову «Про утворення митно-тарифного комітету». Також при Міністерстві торгівлі та промисловості створили Митно-тарифний комітет та Особливу митно-тарифну комісію.

Уперше порушували монополію Міністерства фінансів на управління митною справою. Враховуючи ситуацію, в Митно-тарифний комітет були призначені представники від Ради з'їздів представників торгівлі та промисловості, Ради з'їздів представників біржової торгівлі та сільського господарства, Московського біржового комітету, Військово-економічного товариства, Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів, Ради Всеросійських з'їздів кооперативів і Всеросійської Ради селянських депутатів.

Заслуговує на увагу факт, що до 7 липня 1917 р. у митному департаменті існувала практика написання секретних атестацій на чиновників у відомстві. Циркуляром Тимчасового уряду це було скасовано як таке, що не відповідає демократії. Разом з тим керівники відділів зобов'язувалися щорічно представляти атестації на підлеглих. За станом на липень 1917 р. на українській території діяло 19 митниць зі штатом 750 осіб. 1 вересня 1917 р. у Петрограді відбувся Всеросійський з'їзд митних службовців. 28 грудня 1917 р. Центральний комітет Всеросійського союзу митних службовців призначив Тимчасову раду у складі 5 осіб на чолі з комісаром по митному управлінню.

Перший декрет уряду В. Леніна з митної справи «Про дозвіл на ввіз та вивіз товарів» від 29 грудня 1917 р. визначив нові правила провезення товарів через кордон. Будь-яке переміщення товарів без дозволу визнавалося контрабандою та переслідувалося «за всією суворістю радянських законів».

Циркуляр №4032 від 9 березня 1918 р. проголошував: «Митниці служать інтересам народу, робота митниць повинна бути ясна і відкрита для суспільства». 29 травня 1918 р. Рада Народних Комісарів видала декрет «Про розмежування прав Центральної і місцевих радянських влад щодо збирання податків та про регулювання діяльності місцевих митних установ». Обкладання митними податками товарів, що перевозяться через кордон, було передано у безперечне відання Центральної державної ради. Митні установи були визнані органами центральної радянської влади і підпорядковані Наркомату у фінансових справах, який очолював В. Менжинський.

Ніякі цивільні чи військові влади або профсоюзні організації не могли втручатися в діяльність митниць. Місцеві Ради мали право нагляду за діяльністю митних установ без права втручання у розпорядчу чи адміністративну частину роботи. Декретом від 29 червня 1918 р. Департамент митних зборів було перейменовано у Головне управління митного контролю, яке підпорядковувалося Наркомату торгівлі і промисловості. Останній у свою чергу декретом від 11 червня 1920 р. було перейменовано у Народний комісаріат зовнішньої торгівлі.

Нова влада після жовтневих подій скептично поставилася до дореволюційної митної системи та самої концепції митної справи. Ленінська політика державної монополії зовнішньої торгівлі по суті заблокувала застосування митно-тарифного регулювання. Митний контроль став допоміжним засобом впливу на зовнішню торгівлю. Система управління митною справою поступово спрощувалася, і те, що фактично утворилося у 30-х pp., з несуттєвими змінами було закріплено в Митному кодексі СРСР 1964 р. і зберігалося до середини 80-х pp.

У період зовнішньополітичної реформи 1986--1991 pp. почався новий етап розвитку митної системи, орієнтований на демократичний режим і вільний ринок. Логічним завершенням цього періоду стало прийняття 1991 р. нового Митного кодексу СРСР і Закону СРСР про Митний тариф. Але серед цих головних явищ відбувалися менш масштабні, які протягом деякого часу впливали на організацію митної справи на території України. Повертаючись до ситуації 1918 р., зауважимо, що чиновники, які вирішили прийняти громадянство України, поновлювалися на службі. Інших звільняли з роботи і видавали їм квитанції на заробітну плату, яку повинен був реалізувати Російський уряд.

Для захисту кордону від спроб безмитного провезення товарів було створено комісію по організації митної служби в Україні. У березні 1918 р. комісія сформувала Тимчасовий митний нагляд у складі керівника, контролера, трьох помічників пакгаузних наглядів, 6-ти наглядачів.

Циркуляром Мінфіну УНР від 1 березня 1918 р. всі розпорядження Російського уряду були відмінені і замінені розпорядженнями Української Народної Республіки. Державною мовою -- українською -- почали вести діловодство. Станом на 22 квітня 1918 р. в Україні були:

1) Управління Південного і Південно-Західного митних округів;

2) Одеська, Харківська і Київська митниці. 29 квітня 1918 р. влада в Україні перейшла до гетьмана Скоропадського. Усі державні службовці і навіть службовці недержавних і цивільних відомств повинні були присягнути на вірність Україні та скласти іспит на знання української мови. 12 червня 1918 р. був укладений Договір між РРФСР та Українською Державою, за яким на кордонах з Росією, Австрією та місцях, окупованих Німеччиною, утворювалися митні нагляди. Департамент митних зборів розміщався на Хрещатику, 8а. В серпні 1918 р. розпочалася робота з нормотворчого та організаційного забезпечення митної справи України.

Структура митного відомства того часу була такою:

* Міністерство фінансів України;

* Департамент митних зборів з відділами:

-- загальної канцелярії;

-- законодавчим;

-- тарифним;

-- господарським;

-- будівничим;

-- статистичним.

28 вересня 1918 р. в Україні утворено Тимчасовий робітничо-селянський уряд, який 21 січня 1919 р. був реорганізований у Раду Народних Комісарів УРСР. Поступово в Україні було введено в дію закони (декрети), які приймалися РНК Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, у тому числі 22 квітня 1918 р. декрет «Про націоналізацію зовнішньої торгівлі» та 9 березня 1919 р. декрет «Про перехід митних організацій і прикордонної охорони до підпорядкування Ради народного господарства України, та зокрема до Народного Комісаріату фінансів».У період перебування на території України Денікіна митною справою керувало Спеціальне засідання при Головнокомандуючому.

З грудня 1919 р. в Україні було відновлено радянську владу, і митні структури до 1991 р. перейшли в систему радянських державних органів і керувалися в діяльності законами, прийнятими в Москві та продубльованими в Україні.2 січня 1920 р. митниці України перейшли в підпорядкування Відділення митного контролю при Управлінні Уповноваженого Наркомзовнішторгу РРФСР на Україні.15 серпня 1920 р. Наркомат внутрішніх справ НКВС прийняв циркуляр «Про реєстрацію колишніх митних службовців». Проводилася також реєстрація колишніх митників, які на той час перебували у Червоній Армії.

Відповідно до «Тимчасового положення про управління митною частиною в УРСР», прийнятого 16 жовтня 1920 p., всі митні питання вирішував Уповноважений Раднаркому РРФСР по Зовнішторгу. Уся Україна була поділена на митні округи: Одеський, Київський, Харківський.

Перевезення товару через митні пости заборонялося, через них тільки пропускали місцевих мешканців із домашнім скарбом. 3 метою політичного нагляду за діяльністю митних органів, посилення боротьби з контрабандою та координації діяльності з військовим командуванням у митні структури відповідно до «Тимчасового положення про комісарів митних організацій» призначалися комісари, які були зобов'язані проставляти відмітки на всій кореспонденції, вхідній та вихідній пошті.

Уповноважений Наркомзовнішторгу (НКЗТ) входив до складу Ради Народних Комісарів УРСР на правах Наркома. При ньому створювалася колегія із його заступників та одного члена колегії. Усі члени колегії призначалися за погодженнями НКЗТ, РНК УРСР та затверджувалися Всеросійським управлінням Центрального Виконавчого Комітету.

До складу Управління при Уповноваженому входили відділи:

* адміністративно-організаційний;

* секретаріат;

* правовий;

* експортний;

* імпортний;

* митний;

* фінансово-архівний;

* статистично-економічний.

* Відділ митного контролю виконував функції:

* організації митних установ на кордоні та всередині України;

* розробки основних положень та інструкцій для діяльності митних установ;* керівництва та контролю за діяльністю митних установ;

* розробки та втілення у життя заходів по боротьбі з контрабандою.

У 1920 р. до штату митниці в Україні входили:

* управляючий митниці;

* його помічник;

* 3 старших контролери;

* скарбник;

* завідуючий пакгаузним відділенням;

* його помічник;

* доглядач складу; помічник діловода;

* 5 старших рахівників і 1 рахівник;

* архіваріус; 14 помічників наглядача складів І розряду.

Усі митні установи поділялися на митниці 1, 2, 3-го розряду. Штат митниці складав 24 особи.9 березня 1922 р. ВЦВК та РНК РРФСР затвердив перший радянський Митний тариф по європейській привізній торгівлі, а з 13 червня 1922 р. -- по вивізній торгівлі.

Декретом РНК РРФСР від 23 лютого 1922 р. було затверджено Митно-тарифний комітет (МТК), в компетенцію якого входило:

* складання нових і зміна старих переліків заборонених товарів;

* рішення питань про застосування тарифу, які вносило на розгляд Митне управління;

* розгляд скарг на рішення Митного управління з питань застосування тарифу;

* представлення висновків щодо всіх проектів законів, торговельних договорів, конвенцій, які стосуються митно-тарифної справи.

Після утворення Радянського Союзу кооперативні об'єднання союзних республік могли надсилати по одному представнику на засідання МТК з правом дорадчого голосу. Всі члени МТК затверджувалися РНК. Постанови МТК набирали юридичної сили тільки після їх затвердження РНК.МТК був дорадчо-координаційним органом. Він координував роботу не тільки центральних органів управління, що мали відношення до зовнішньої торгівлі, але й органів управління союзних республік. МТК впливав на розробку митної політики і управління митною справою. Де-юре цей орган перестав існувати у 1964 p., а фактично -- ще пізніше.12 грудня 1924 р. Президіум ЦВК СРСР затвердив Митний Статут СРСР, який став першим кодифікованим союзним нормативним актом з митної справи.

Статут встановлював складну чотирьох-п'ятиступеневу систему управління митною справою:

* Наркомат зовнішньої торгівлі;

* Головне митне управління (у складі НКЗТ);

* Уповноважений НКЗТ при РНК союзної республіки;

* Управління при Уповноваженому НКЗТ при РНК СР;

* Митні установи (митниці 1, 2, 3-го розряду, митні пости). Безпосередній нагляд за діяльністю митних установ у союзнихреспубліках покладався на Уповноваженого НКЗТ СРСР при РНК цих республік.

До його повноважень входило:

* нагляд за виконанням митними установами союзної республіки законів, розпоряджень центральних загальносоюзних органів з питань митної справи;

* ревізія всіх митних установ республіки;

* розгляд усіх справ про конфлікти, скарги між митними установами і місцевими органами влади;

* розробка конкретних заходів по боротьбі з контрабандою в масштабах СР;

* представництво в уряді СР з питань митної справи.

У 1928 р. був прийнятий новий Митний кодекс СРСР, який більш чітко визначив повноваження Головного митного управління. На цей період замість економічних методів усе більше переважали адміністративно-командні методи управління в економічному житті держави.

Новий Митний кодекс СРСР, прийнятий 5 квітня 1964 р., за змістом і кількістю статей був ще вужчим за попередній -- всього 120 статей. На той час у системі ГМУ вже не існувало структурного підрозділу, який би займався питаннями митно-тарифного регулювання. Створення, реорганізація і ліквідація митниць і митних постів входила в повноваження Міністерства зовнішньої торгівлі.

Тільки 1986 р. Головне митне управління Міністерства зовнішньої торгівлі було реорганізовано в Головне управління державного митного контролю при Раді Міністрів СРСР з правами самостійного органу державного управління зі статусом союзного відомства. Цим уперше за роки радянської влади митна служба була відокремлена організаційно від інших структур органів виконавчої влади.

Постанова РМ СРСР від 28 лютого 1989 р. юридично закріпила відхід від принципу монополії зовнішньої торгівлі і поставила завдання формування нової митної політики. Але законодавчо всі намагання були закріплені тільки після прийняття 1991 р. нового Митного кодексу і Закону СРСР «Про митний тариф». Почався процес розвитку інфраструктури Головного управління митного контролю при РМ СРСР, власної навчальної бази (підготовки кадрів), уточнювалися повноваження митних установ. Митниці відповідно до їх розташування поділялися на прикордонні і внутрішні, за станом на вересень 1989 р. їх було 85.Замість ГУ МК при РМ СРСР було створено Митний комітет при РМ СРСР.

У радянський період митне регулювання носило інший характер. Митна політика радянських республік будувалася за принципом промислового протекціонізму, і це був об'єктивний процес. Введення цієї системи диктувалося розрухою в країні, викликаною Першою світовою і громадянською війною, а також економічною блокадою західних держав. Але надмірний протекціонізм стримував розвиток національного ринку, негативно позначався як на відновленні та розвитку металургійної й металообробної промисловості, так і на штучній підтримці елементів натурального господарства в сільській місцевості.

Безумовно, загальний стан економічної та політичної ситуації в країні (громадянська війна, голод, розруха, товарний дефіцит) вплинув на розвиток митної справи -- крім виконання фіскальної функції однією з головних стала правоохоронна. У 1921 р. було видано декрети про право митних установ на конфіскацію контрабандних товарів, а 8 грудня 1921 р. створено Центральну комісію з боротьби з контрабандою. Контрабанда стала однією з найгостріших економічних проблем у країні. У величезній кількості ввозився іноземний товар, який породжував спекуляцію. В обмін на контрабандні товари вивозилося золото, коштовності, хутро, предмети старовини і мистецтва. Організовувалися групи контрабандистів, які підривали економічні підвалини держави.

28 грудня 1920 р. між Українською РСР і радянською Росією було підписано Союзний робітничо-селянський договір, ст. З якого передбачала об'єднання існуючих в обох республіках народних комісаріатів зовнішньої торгівлі. Уже в жовтні 1921 року на кордоні У РСР функціонувало 44 митні установи трьох видів: митниці, митні нагляди, митні пости. Серед митниць за обсягом товаропотоку виділялись Олевська, Ямпільська, Волочиська, Гусятинська, Могилів-Подільська, Одеська, Тернопільська, Маріупольська, Бердянська, Таганрозька. "Митні нагляди" існували в Очакові, Овідіополі, Генічеську. Крім митниць на кордоні були створені також дві внутрішні митниці -- в Києві та Харкові.

Таким чином, до підписання у 1922 році Договору про створення СРСР відносини між союзними республіками характеризувались як міждержавні. Тобто існуючі тісні взаємозв'язки у сфері митно-тарифних відносин за нинішньою класифікацією інтеграційних об'єднань можна систематизувати як митний союз. 20 квітня 1922 року РНК УРСР було прийнято постанову про введення в дію на території УРСР Митного тарифу з Європейської торгівлі, а з часом -- про митну охорону.

Зі створенням Радянського Союзу зовнішні відносини, як і митна справа, стали прерогативою союзних митних органів. Коли в червні 1923 р. в Москві на Четвертих зборах ЦК РКП(б) представники України порушили питання про необхідність децентралізації всієї сфери зовнішніх відносин, Сталін, доповідаючи з даного питання, заявив: "Українці пропонують Інсправ і Зовнішторг перенести з розряду (митних) об'єднань до розряду директивних, тобто залишити комісаріати в республіках з Інсправ і Зовнішторгом Союзу, підпорядкувавши їх директивам останніх. Ця пропозиція неприпустима, якщо враховувати, що ми дійсно створюємо союзну державу, яка виступає перед зовнішнім світом як одне ціле".

В 1944 р. союзні республіки отримали право на зовнішні відносини (яке фактично було реалізоване частково), але митна справа була підпорядкована виключно органам управління Союзу РСР.

До 1922 року митні органи керувалися дореволюційним тарифом 1906 року. В умовах відновлення народного господарства, відсутності платіжного балансу і спроб іноземних держав задушити Радянську республіку економічними санкціями єдиним засобом захисту став митний тариф 1922 року. тарифний торгівля контрабанда митний

Ключовою тезою митного тарифу 1922 року стала орієнтація на промисловий протекціонізм. Захист національної промисловості від іноземної конкуренції і створення сприятливих умов для національного виробництва досягаються проведенням ряду заходів. Насамперед це: встановлення високих ввізних мит (на основі різниці між національними цінами на певні товари та цінами зовнішнього ринку); допущення безмитного ввезення промислової сировини, напівфабрикатів і машинного устаткування, яке не вироблялося в країні; введення високих, навіть заборонних експортних мит на сировину, що вироблялася в країні в недостатній кількості; на сировину, вироблену в надлишку, встановлення помірних і низьких мит; безмитне вивезення готових виробів (цукор, текстильні вироби).

З метою посилення фіскальної функції встановлювалися високі ввізні мита на предмети розкоші та більш помірні на товари широкого вжитку, а також високі вивізні мита на ті предмети експорту, де країна на світовому ринку була монополістом.

Митний тариф 1922 року проіснував до початку 1924 року. Приводом до прийняття нового тарифу послужив цілий ряд причин, у тому числі і фінансового характеру. На відміну від інших держав, Радянський Союз не домагався перетворення митного тарифу в основне джерело надходження коштів до бюджету. За винятком окремих періодів (наприклад грудень 1922-- січень 1923 рок), коли частка мита в доходах була високою (30--35%), загальний рівень мита був низький, усього 3,8--4,6%. Невисоким він залишався й у наступні роки. Це пояснюється тим, що митна система фактично не працювала, а основними митними надходженнями були збори за митне оформлення та інші платежі за митні процедури.

Потім митна політика в Радянському Союзі перестала виконувати регулятивні функції і впливати на розвиток торгівлі з окремими країнами. Митний тариф на імпортовані товари став покриватися з держбюджету і не мав істотного впливу як на внутрішнє ціноутворення, так і на економічну ефективність зовнішньоторговельних операцій.

Прийняття нового митного тарифу 8 січня 1924 року дещо змінило ситуацію. Було значно підвищено митні тарифи на предмети розкоші та деякі інші товари. У той же час послідовно реалізовувався принцип пільгового і безмитного ввезення обладнання для промисловості, сільськогосподарських машин та інвентарю, а також безмитного ввезення насіння, добрив та засобів боротьби зі шкідниками.

Значну кореляцію тарифної політики внесло затвердження нового митного тарифу 11 лютого 1927 року. Ним передбачалося ввезення безмитних товарів, товарів з заступницькою, фіскальною і надфіскальною метою. 21 травня 1930 року Раднарком СРСР затвердив митний тариф з привізної торгівлі. У 1932 році щодо даного тарифу була введена двоколонна система, були встановлені мінімальні та максимальні ставки мит.

У 1937 році до митного тарифу було внесено зміни -- різке зниження мінімальних ставок. Для всіх видів сировини, промислового устаткування, машин, верстатів було встановлено мито в розмірі 1% від їх вартості. Отже, у 30-ті роки діяльність митних органів зводилась лише до контролю та пропуску товарів, вантажів, пасажирів. Митні органи фактично почали виконувати правоохоронну функцію, а не фіскальну чи регулятивну.

Вдосконалення системи тарифного регулювання припадає на другу половину 40-х і 50-х років. Митний тариф у післявоєнний період поділявся на: загальний митний тариф з привізної торгівлі; привізний тариф для країн Сходу; тариф для товарів афганського походження; диференційований митний тариф для товарів, що завозились через Мурманський порт; конвенційні ставки мита на деякі товари, спеціально обговорені в торгових угодах з іноземними державами.

У кінці 50-х та на початку 60-х було видано ряд правил та інструкцій, які регулювали питання пропуску через кордон вантажів, транспортних засобів, осіб та міжнародних поштових відправлень. Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 липня 1961 року № 671 був затверджений новий митний тариф СРСР, який вводився в дію з 1 жовтня 1961 року. 5 травня 1964 року Президія Верховної Ради СРСР затвердила Митний кодекс СРСР. У 1962 р. було підписано в Берліні угоду про співробітництво і взаємодопомогу з митних питань між соціалістичними країнами.

У новому митному тарифі СРСР враховувалися зміни, що відбулись у практиці світової торгівлі, а також нові взаємовідносини між країнами -- учасниками РЕВ. Мінімальні ставки мита застосовувалися до товарів (якщо не було передбачено їх безмитне ввезення), що ввозились із країн з якими діяв режим найбільшого сприяння, а максимальні -- до товарів, що ввозилися з інших країн. Постановою передбачалося, що радянські організації, які здійснюють імпорт товарів, сплачують до союзного бюджету суми мита, нараховані на товари, у порядку, установленому Міністерством фінансів СРСР і Міністерством зовнішньої торгівлі СРСР (МЗТ СРСР). Відповідно до положення даного митного тарифу при оподаткуванні товарів за максимальними ставками суми мита не могли бути віднесені на радянських замовників або оплачуватися за рахунок зменшення яких-небудь сум, предметів внеску зазначеними радянськими організаціями в союзний бюджет. Міністерству зовнішньої торгівлі СРСР надавалося право за узгодженням із Мінфіном СРСР і МВС СРСР виходячи зі ставок, передбачених митним тарифом, і з обліком рівня роздрібних цін на відповідні товари СРСР встановлювати ставки мита на предмети, що надходять у міжнародних поштових відправленнях, а також на предмети, які надходять у багажі та ручній поклажі прибуваючих у СРСР, коли ці товари підлягають оподаткуванню митом.

Таким чином, поняття "мито" фактично підмінялось поняттям "митні прибутки", оскільки імпортер перераховував у бюджет не мито, а різницю вартості товару на внутрішньому і зовнішньому ринках. Це вимагало постійного перегляду багатьох положень з урахуванням змін, що відбуваються як в економіці країни, так і у сфері зовнішньоекономічних зв'язків.

Трансформація економічної системи з 1985 року відкрила новий етап розвитку радянської митної політики. Істотні зміни в системі митно-тарифного регулювання відбулися в 1989 року, коли слідом за скасуванням державної монополії на зовнішню торгівлю та розширенням кількості учасників експортно-імпортних операцій було введено обов'язкове декларування товарів та іншого майна, що переміщується через кордон. Тобто основними функціями митно-тарифної політики стали фіскальна та регулятивна.

Отже, можна зробити висновок, що процес створення митно-тарифної системи України почався не з 90-х років XX століття, а на протязі великого історичного періоду формування державності. На певних історичних етапах, коли територія країни була підпорядкована іншим державам, даний процес розвивався у рамках державних політик країн-васал і в. З моменту проголошення незалежності Україна самостійно будує власну митну систему та проводить власну митну політику.

Размещено на Allbest.ru