Методичні рекомендації до семінарських занять

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний університет радіоелектроніки

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

до семінарських занять з дисципліни «Історія України»

для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей

Упорядники: Чорна Н.В., Бадєєва Л.І.

Харків - 2011

Загальні положення

Історія України - це наука, яка ґрунтується на законах розуміння історії та вивчає розвиток людського суспільства на всіх українських землях. Україна володіє великим історичним, духовним, природнім потенціалом, її народ має свої корені та свою історію, з правічних часів формуючи глибокі традиції, творячи високі зразки культури, опановуючи, але й втрачаючи, державницькі форми буття. князівство давньоруський козацький війна

В сучасних умовах суверенної Української держави важливо осмислити її історичний шлях на принципах правди, об'єктивності, науковості. Історія України поступово стає, як це і має бути в цивілізованій країні, частиною національного світогляду.

Знання з історії України мають велике практичне значення, вони вчать студентів критично, самостійно мислити, вміло аналізувати минуле і сучасне, використовувати історичний досвід для розв'язання сучасних проблем.

Сьогодні видано чимало історичних праць, підручників як вчених минулого, так і сучасних, тих, котрі живуть в Україні і поза нею, але багато матеріалів друкується в дискусійному плані і вимагає уточнення й поглиблення. Допомогти студенту в правильному виборі та оцінці історичного матеріалу - така мета лекцій й семінарських занять з нормативної навчальної дисципліни «Історія України».

Вимоги до знань та умінь

Знати: основні епохи в історії людства та їх хронологію; витоки української нації та її місце у загальнолюдських процесах; суспільно-економічні, політичні, культурні процеси історичного розвитку українського народу; хронологію, етнологію, державотворчі принципи періодизації історичного розвитку України; історичні події; зародження та розвиток українського етносу, державності, національного та державного відродження, процеси побудови незалежної держави.

Уміти: аналізувати історичні процеси, події, факти; брати участь у дискусіях на суспільно-історичні теми; формувати свою громадянську позицію; користуватися категоріально-понятійним апаратом історичної науки.

МОДУЛЬ 1

Семінар № 1. Давньоруська держава. Галицько-Волинське князівство (IX - перша половина ХІV ст.)

Мета та завдання: розгляд передумов, причин утворення Давньоруської держави; ознайомлення з політичним та соціально-економічним устроєм Київської Русі в період її розквіту; встановлення причин роздроблення держави; розгляд факторів, що сприяли розвитку Галицького і Волинського князівств; аналіз та оцінка діяльності київських та галицько-волинських князів.

План

1. Становлення Давньоруської держави ( к. IX - к. Х ст.).

2. Піднесення й розквіт Давньоруської держави.

3. Причини роздроблення Київської держави та їх оцінка.

4. Утворення, піднесення, занепад Галицько-Волинського князівства та його роль в історії української державності.

Розглядаючи перше питання плану необхідно з'ясувати передумови, причини, які привели до утворення Давньоруської держави.

По-перше, це економічні передумови: розвиток продуктивних сил, розширення посівних площ, розвиток ремесел, зростання міст, пожвавлення торгівлі (особливого значення набуває торгівельний шлях «із варяг у греки» - вздовж Дніпра із Скандинавії у Візантію а також з Каспійського моря через Київ до Західної Європи).

По-друге, соціально-політичні передумови: поступово розпадаються патріархальні зв'язки, відбувається розклад родообщинного ладу, перехід до сусідської общини, формування елементів феодальної системи.

Важливе значення в утворенні держави має фактор зростання ролі військової дружини, яка перетворюється на могутню політичну силу. Йде процес розселення великих союзів слов'янських племен (поляни, дуліби, волиняни та ін.) в певні етнокультурні спільноти. Саме на цьому ґрунті виникають державні утворення - племінні князівства та їх федерації. Найбільшим було державне об'єднання, яке літописець називає Руською Землею (Куявія) з центром у Києві. Вона і стала тим територіальним та політичним ядром, навколо якого зросла держава - Київська Русь.

Головними ознаками державницької організації для ранньосередньовічного суспільства виступали такі атрибути, як наявність влади, відчуження від народу, розміщення населення за територіальним, а не племінним принципом; стягування данини для утримання влади.

Студентам бажано ознайомитися з теоріями походження Давньоруської держави: «норманською теорією», «хазарською теорією».

При самостійному опрацюванні лекції, рекомендованої літератури необхідно розглянути історичні матеріали про перших київських князів (Олега, Ігоря, Ольгу, Святослава) і коротко дати оцінку їх діяльності.

Розгляд другого питання піднесення та розквіту Київської Русі потребує з?ясування політичного та соціально-економічного устрою держави. Вивчаючи політичний устрій, необхідно зупинитися на питанні ролі та функцій великокнязівської влади, місцевих князів, міських громад, віча. Київська Русь IX-X ст. була ранньофеодальною монархією. На чолі держави стояв великий київський князь. Удільні князі самостійно розпоряджалися своїми землями, і навіть намісники київського князя не могли втручатися в їхні внутрішні справи. Рада князів і старшої дружини (бояр) складала боярську думу. Віча змінили свій склад і замість загальних зборів чоловічого населення стали зібраннями впливових бояр, дружинників, заможного купецтва.

Особливу увагу слід приділити діяльності князів Володимира і Ярослава Мудрого, тому що при їх діяльності Київська Русь досягла найвищої могутності, а також Володимиру Мономаху, який зумів тимчасово затримати процес роздроблення Київської держави.

У другій половині IX ст. на Русі сформувався порядок престолонаступництва за встановленою чергою, згідно ієрархії уділів. Ця система привела до чисельних конфліктів, вирішувати які нерідко доводилося з допомогою зброї.

Вивчаючи третє питання, потрібно встановити причини (політичні, економічні, зовнішні) роздроблення Київської держави та дати їм оцінку.

Даючи загальну оцінку цьому етапові нашої історії, можна підкреслити, що:

По-перше, роздроблення (децентралізація) - це явище об'єктивне, закономірне, воно випливає з самого характеру суспільно-економічного розвитку Київської держави XII ст. У країні формується клас землевласників - феодалів, які стають не лише економічною, а і політичною силою.

По-друге, Київська Русь у середині XII ст. зовсім не розпалася (про що свідчать чимало істориків минулого), змінилася лише форма державного устрою. Єдину й централізовану монархію змінила монархія федеративна.

По-третє, децентралізація прискорила і поглибила процес консолідації єдиного народу, етносу в моноетнічну, а в наступному етапі - національну державу.

Отже, студенти повинні пам'ятати, що незважаючи на роздробленість, центром русько-українського життя залишаються основні землі Київської Русі: Галичина, Волинь, Київщина, Чернігівщина, Переяславщина. Вагомим аргументом на користь цього є використання в письмових джерелах з другої половини XII ст. терміну «Україна» (вперше згадується в Київському літописі 1187 р.).

Розглядаючи четверте питання, слід зрозуміти фактори, що сприяли розвитку Галицького і Волинського князівств (після відокремлення від Київської Русі): географічне розміщення, віддаленість від кочівників, розташування на перехресті важливих торговельних шляхів, економічні зв'язки з країнами Західної Європи, розвиток міст тощо.

Слід звернути увагу на особливості їх політичного устрою: для Галицького князівства - раннє виділення боярства в окремий стан; для Волинського - спільний розвиток дружино-боярської верстви, що мали великі земельні володіння, рішуча підтримка нею князівської влади. Студентам треба пам'ятати дату 1199 р., коли з'явилося нове державне об'єднання - Галицько-Волинське князівство; дати оцінку діяльності князя Романа Мстиславовича та Данила Галицького.

Історичне значення Галицько-Волинського князівства полягає в тому, що воно на ціле століття продовжило існування державної організації і стало головним політичним центром для всієї України.

Проблемно-пошукові питання

1. Які були передумови утворення Київської Русі?

2. В чому полягає прогресивна роль християнства?

3. Дайте оцінку «норманській» та «хазарській» теоріям походження Київської Русі. Чому ці проблеми привертають увагу науковців і в наші дні?

4. Дайте оцінку історичному значенню Київської державності.

5. Які наслідки феодальної роздробленості Київської Русі?

6. Розкрийте причини занепаду Галицько-Волинської держави.

Теми доповідей і рефератів

1. Київська Русь в добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославовичів.

2. Галицько-Волинська держава за часів Данила Галицького та її історичне значення.

Семінар №2. Початок козацької ери української історії (XIV- перша половина XVII ст.)

Мета та завдання: розгляд процесу виникнення українського козацтва, розкрити причини і джерела формування козацтва, з'ясувати його місце в історії України, як в організації козацтва затверджувалися демократичні принципи, аналіз Запорізької Січі як козацької республіки, характеристика національно-визвольної боротьби українського народу к. XVI - поч. XVIІ ст.

План

1. Причини і джерела виникнення українського козацтва, формування його станових ознак.

2. Запорізька Січ як центр консолідації козацтва.

3. Козацько-селянські повстання к.XVI- поч. XVIІ ст.

Перше питання плану слід розглядати з причин появи козацтва та історичних умов їх виникнення. Студенти повинні зрозуміти, що причини, які зумовили виникнення українського козацтва, мали комплексний характер. До них належали економічні, політичні, військово-стратегічні, соціальні чинники.

Студентам треба звернути увагу на джерела формування українського козацтва: місцеве подніпровське населення, що проживало на території Південної України та Середнього Подніпров'я, яке було не закріпаченим і вільно переходило з одного місця на інше; втікачі, невдоволені існуючими в Литовсько-Польській державі порядками; військово-службова верства.

Слід звернути увагу на факт створення Сігізмундом II Августом для захисту південних кордонів найманого війська із козаків (300 чоловіків). Вони були записані в окремий реєстр (список), від чого дістали назву реєстрове козацтво.

Необхідно з'ясувати, де і коли виникла перша козацька Січ. Традиційно її відносять до 1553-1557 рр. і пов'язують з островом Хортиця та іменем Дмитра Вишневецького, хоч не всі дослідники погоджуються з такими висновками.

Приступаючи до вивчення другого питання, слід пояснити, що Запорізька Січ мала своєрідну військово-адміністративну організацію, яка увібрала в себе давні вічеві традиції. Це була козацька республіка.

Варто звернути увагу студентів на з'ясування рис суспільного устрою Запорізької Січі й усього козацтва:

– відсутність кріпосництва;

– формальна рівність між усіма каозаками ( мали право користуватися землею та іншими угіддями, брати участь у радах, де вирішувалися суспільні справи, обирати старшину і т.п.)

– Запорізька Січ була одночасно військовою організацією; кожен козак був зобов'язаний за свій рахунок нести військову службу;

– Як політична організація Запорізька Січ була козацькою республікою на чолі з виборною військовою радою, якою керував кошовий отаман. В адміністративно-територіальному відношенні Запорізька Січ поділялася на паланки ( округи) на чолі з полковниками. У військовому відношенні військо складалося з куренів на чолі з курінними отаманами. Усі керівні посади в республіці були виборними на загальному козацькому сході.

Розглядаючи друге питання, студентам варто звернути увагу на роль козацтва в боротьбі проти агресії Туреччини і Кримського ханства:

– Запорізька Січ була південно-прикордонним захисним форпостом українських земель, до проникнення в які турецькі й татарські війська змушені були спочатку зіткнутись із запорізьким козацтвом;

– Козаки й самі завдавали ударів - спускаючись по Дніпру на своїх швидкохідних великих човнах - «чайках» ( 20 м завдовжки, 4 м завширшки; швидкість 15 км/год.; 20 козаків-веслярів, до 70 - бойовий екіпаж із 4-6 гарматами). У похід звичайно йшло 80-150 «чайок», вони в 1577 р. захопили на рік Молдавію, знищивши там турецькі гарнізони, неодноразово завдавали ударів по татарських гарнізонах Криму, захоплювали в Чорному морі турецькі галери і т.п.

Крім того, козацтво брало активну участь у антифеодальних повстаннях ( із 80-90-х років XVI ст., як правило, їх очолюючи - краще озброєні, навчені, організовані, ніж звичайні селяни).

Переходячи до третього питання, студентам варто нагадати, що наприкінці XVI - на поч. XVIІ ст. Україною прокотилися дві хвилі народних виступів (у 1591-1596 рр. та 1625-1638 рр.). Спочатку необхідно зупинитися на причинах численних козацьких повстань:

1. Обмеження прав і привілеїв запорізьких козаків. Польські королі використовували козаків у боротьбі проти татар і турок, але як тільки загроза минала, починався процес перетворення козаків на селян-кріпаків.

2. Масові каральні операції польської шляхти, спрямовані проти переходу селян та міської бідноти у лави козацтва ( покозачення).

3. Після завершення польсько-турецької війни польська шляхта відмовилася виконувати обіцянки щодо збільшення козацького реєстру.

4. У 20-30-х рр. XVI ст. на українських землях польськими поміщиками була запроваджена багатоденна панщина, до якої додавались різні повинності та оброк. Посилився феодально-кріпосницький гніт над українськими селянами.

5. Утиски православних українців-ремісників та дрібних торгівців у містах з боку польської влади. Заборона українцям брати участь у міському самоврядуванні; українці мали селитися у містах лише на спеціально відведених вулицях чи кварталах.

6. Посилення національного гніту (політика ополячення, яка передбачала заборону української мови, культури, звичаїв, традицій).

7. Насильницьке запровадження католицизму та уніатства ( заборонялося будівництво церков; закриття православних церков та монастирів, передача їхніх споруд у власність католицького чи уніатського духовенства, масове закриття церковно-приходських шкіл). Релігійне гноблення українського народу.

За характером козацькі повстання були антифеодальні, визвольні. Соціальний склад учасників повстань був різноманітним: реєстрові козаки, низові ( запорозькі) козаки, селяни, бідні міщани, нижче православне духівництво.

Перше велике козацьке повстання 1591 -1593 рр., спрямоване проти існуючих польсько-шляхетських порядків в Україні, було пов'язане з ім'ям дрібного шляхтича з Підляшшя Криштофа Косинського. Тривалий час він перебував на Запорізькій Січі, займав важливі військові посади, був обраний гетьманом. У 1591 р. білоцерківський староста Я.Острозький відібрав у нього маєток на Київщині, наданий королем за бойові заслуги. Наприкінці 1591 р. запорожці разом з реєстровцями під проводом К.Косинського прийшли під Білу Церкву - резиденцію і замок Я.Острозького і захопили її. Повстанців підтримали міщани та селяни навколишніх міст та сіл - всього бл. 5 тис. осіб. Поступово повстанський рух проти польської влади набув значної сили і протягом 1592 р. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Козацькі загони оволоділи Трипіллям, Богуславом, Переясловом, штурмували Київський замок. На визволеній території старшина приводила до присяги Війську Запорізькому селян, міщан і шляхту та вводила форми козацького устрою, тобто боротьба одночасно велася за соціально-економічні права й розширення козацьких порядків на нових землях.

Для боротьби з повстанцями було зібрано шляхетське ополчення під командуванням київського воєводи К.Острозького. На поч. лютого 1593 р. під м. П'ятка ( теперішня Житомирщина) відбулася вирішальна битва, у якій погано озброєне повстанське військо в умовах суворих морозів й нестачі харчів майже тиждень мужньо відбивало ворожі атаки, втративши від 2 тис. до 3 тис. вбитими. Значних втрат зазнала й шляхта, а тому змушена була піти на укладення перемир'я. За його умовами К.Косинський зобов'язаний скласти гетьманські повноваження, повернутися на Запоріжжя й не чинити бунтів, козаки мали повернути все награбоване майно, а селяни, що пристали до повстання, мусили повернутися до своїх панів.

Проте козацтво не склало зброї. Уже в травні 1593 р. К.Косинський на чолі двотисячного козацького загону вирушив із Запоріжжя під Черкаси, де взяв в облогу замок місцевого старости О.Вишневецького. Останній почав з повстанцями переговори, під час яких К.Косинського було підступно вбито. Але й по смерті ватажка козаки не припинили облоги Черкас, змусивши О.Вишневецького підписати договір, за яким вони отримали право вільного відходу на Запоріжжя та на волості, їм поверталося відібране у них майно тощо.

Не минуло й року, як в Україні спалахнуло нове грізне повсання 1594-1596 рр., яке очолив Северин Наливайко. Він походив з Гусятина ( нині Тернопільської обл.). У молоді роки перебував на Запоріжжі, брав участь у морських і сухопутних походах запорожців проти турків і татар. Згодом, як сотник надвірної хоругви, служив у князя К.Острозького. Але після битви під П'яткою покинув службу, очолив козацький відділ, що діяв проти турків на нижньому Дністрі.

Влітку 1594 р., повернувшись з успішного походу в Молдавію, С.Наливайко розмістив своїх людей на постій у маєтках брацлавської шляхти, вимагаючи стацій ( натуральних податків) або забираючи продовольство й фураж силою. Водночас він направив на Запоріжжя своїх посланців із пропозицією про об'єднання сил для спільної боротьби проти польського панства. Щоб загладити свою участь у придушенні повстання К.Косинського, надіслав запорожцям 1,5 тис. коней, захоплених у турків. У жовтні 1594 р. наливайківці й брацлавські міщани прогнали місцеву шляхетську адміністрацію, захопили Брацлав і оголосили його «вільним козацьким містом». Це, по суті, стало початком повстання.

Приблизно тоді ж на допомогу наливайківцям прибув загін запорожців на чолі з гетьманом Григорієм Лободою. Об'єднане військо Наливайка й Лободи, що налічувало бл. 12 тис. осіб, спершу зробило кілька походів у Молдавію, де, зокрема, змусило її правителя відмовитися від підданства турецькому султанові, а з восени 1595 р. цілком зосередитися на боротьбі з польсько-шляхетським режимом. У той час Наливайко пішов на Волинь та Білорусь, здобуваючи міста й беручи з них контрибуцію. Аналогічно діяв і гетьман Григорій Лобода, який зі своїми запорожцями подався на Подніпров'я. Ще один козацький загін полковника Матвія Шаули , здобувши Київ, направлявся у Білорусь. Наприкінці 1595-на поч.. 1596 рр. повстанці вже контролювали все українське Правобережжя та Південно-Східну Білорусь.

Польський уряд доручив придушити повстання польському гетьманові С.Жолкевському, одному з найкращих полководців того часу. У березні 1596 р. повстанські загони об'єдналися під Білою Церквою, де розгромили передові підрозділи шляхетських військ. Згодом в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля відбулася одна з вирішальних битв, після якої повстанці почали відступ, маючи намір сховатися за московським кордоном. Але їх просування гальмував величезний обоз приблизно з 7-9 тис. жінок, дітей, старих,який прикривали 3 тис. боєздатних козаків. У травні 1596 р. на р.Солониці під Лубнами ( нині Полтавщина) повстанці потрапили в оточення переважаючих сил польського війська, яке налічувало понад 5 тис. жовнірів та декілька тисяч обслуги. Тут козаки спорудили міцний табір, який оточили возами в 7-9 рядів, окопали ровом і шанцями. На укріплення і вози поставили бл. 20 тис. гармат. Майже два тажні вони героїчно оборонялися. Декілька великих штурмів табору не дали полякам нічого.

Розуміючи, що козацький табір неприступний і знаючи, що на виручку обложеним іде допомога із Запоріжжя, С.Жолкевський вдався до такого засобу, як підступність, демонстративно ведучи переговори лише з Г.Лободою і поширюючи різні чутки. У результаті цього козаки звинували останнього у зраді і стратили. Новим гетьманом було обрано запорозького старшину Криштофа Кремпського.

На початку червня у розташування Жолкевського прибули свіжі підкріплення і важкі облогові гармати. Протягом кількох днів поляки вели безперервний обстріл табору. Загинули сотні людей, ще більше було поранено. Становище ускладнювалося через спеку, нестачу води, харчів та фуражу, почалися повальні пошесті на людей та худобу, бракувало боєприпасів. Тому було вирішено задовольнити польські вимоги. Деморалізовані повстанці зв'язали С.Наливайка та його найближчих соратників і видали Жолкевському. Проте їх це не врятувало. Поляки поставили нову вимогу, про яку мовчали раніше - повернення всіх втікачів до своїх панів.

Восени 1625 р. після чергового карального походу польської шляхти на Подніпров'я в Україні піднялося козацьке повстання на чолі з Марком Жмайлом. Внаслідок відчутних втрат поляки пішли на переговори з повстанцями та уклали Куруківську угоду, яка передбачала створення 6-тис. реєстру козаків, повстанцям була оголошена амністія, вони зберегли право обирати старшого, але козакам не дозволялось робити походи на Крим і Туреччину. Дана угода не задовольнила інтереси нереєстрових козаків, які повинні були повернутися у підданство до панів. Коли повстанці відмовилися, то раптовим нападом беззахисний табір було розгромлено. Лише К.Кремпському з частиною козаків вдалося прорватися на Запоріжжя. Керівників повстання після страшних тортур було страчено у Варшаві, зокрема, С.Наливайкові та М.Шаулі відрубали голови й четвертували.

Повстання 1630 р. під проводом Тараса Федоровича ( Трясила) спалахнуло через посилення утисків козаків, відмову записати до реєстру 300 учасників кримського походу на свавілля польських військ в Україні. Повстання охопило усе Середнє Подніпров'я, а «золота рота» польського війська була знищена ( 20 травня 1630 р. - так звана «Тарасова ніч»). Представники польської шляхти підписали Переяславську угоду, за якою козацький реєстр збільшувався до 8 тис. осіб, нереєстровим оголошувалася амністія, але вони повинні повернутися під владу польських панів.

У 1635 р. польський уряд з метою ізоляції Запоріжжя від України, припинення пропуску човнів на Запорізьку Січ збудував Кодацьку фортецю. У ній був розташований польський гарнізон, який також ловив у степу українців-втікачів та відправляв їх на покарання. У серпні 1635 р. козаки на чолі з Іваном Сулимою вдерлися до фортеці, оволоділи нею та перебили польський гарнізон. Козаки зруйнували фортецю, але повстання було придушено.

У 1637 р. піднялося нове повстання козаків на чолі з Павлюком ( Іваном Бутом). Повстання спалахнуло через те, що польські війська здійснили черговий каральний рейд проти козаків і зменшили кількість реєстровців, забрали їх гармати. У відповідь на ці дії майже все Подніпров'я та Лівобережна Україна були охоплені полум'ям повстання. Були створені повстанські загони на чолі з Карпом Скиданом, Семеном Биховцем, Богданом Кизимою, Яковом Острянином. Майже усі селяни Подніпров'я покозачились ( вступили у козацтво). Дане повстання зазнало поразки, а умови миру були тяжкими: повне виконання розпоряджень польського гетьмана, зобов'язання вигнати «чернь» із Запорізької Січі, спалити козацькі човни. Почалася жорстока розправа над жителями Подніпров'я, а реєстр скоротився до 5 тис. осіб.

Останнє повстання у 1638 р. на чолі з Я.Острянином та К. Скиданом завершилося поразкою. Після цього в Україні вступили в дію пункти «Ординації Війська Запорозького», що означало встановлення польського терору в Україні.

Студентам варто звернути увагу на значенні козацьких повстань. Українське козацтво вперше відчуло себе силою, яка може впливати на політику польської шляхти. Повстання стали проявом визвольного руху українців проти іноземного гніту. Низка повстань 20-30-х рр. знаменувала початок нового етапу в історії боротьби українського народу за соціальне і національне визволення. Досягненням українців стало формальне. Але визнання існування в Україні православної церкви та надання прав для православних вільно відправляти релігійні обряди, будувати церкви, засновувати школи, братства, друкарні і навіть займати державні посади. Про це йшлася мова у «Статтях заспокоєння руського народу» ( 1633 р.). Повстання охопили велику територію українських земель. Керівники повстання висували гасла, в яких поряд із соціальними ставилися завдання вирішення національно-політичних питань. Козацькі повстання розхитували і послабляли феодально-кріпосницьку систему, яка існувала в Україні. Повстанці підготували ѓрунт для початку Національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького.

Проблемно-пошукові питання

1. Які особливі умови сприяли виникненню українського козацтва?

2. Які верстви населення були соціальною основою і провідною силою в українському козацтві? В чому полягає сутність покозачення?

3. У чому полягала основна відмінність між характером антифеодальних повстань в Україні кінця XVI ст. і 20-30-х рр. XVIІ ст. ?

4. Які відмінності між реєстровим і низовим козацтвом позначилися на характері та результатах козацько-селянських повстань кінця XVI - першої половини XVIІ ст.?

5. Охарактеризуйте причини і наслідки релігійного розколу України та появи на її теренах греко-католицької церкви.

6. В чому особливість козацького суспільно-економічного устрою?

Теми доповідей і рефератів

1. Козацьке повстання під проводом Криштофа Косинського.

2. Боротьба українського козацтва з татарською навалою та турецькою агресією у XV - поч. XVIІ ст.

Семінар №3. Національно-визвольна війна українського народу

Мета та завдання: розгляд причин, характеру, мети національно-визвольної війни; аналіз її рушійних сил та основних битв; характеристика основних договорів та історико-юридична їх оцінка.

План

1. Передумови, причини, характер, рушійні сили національно-визвольної війни.

2. Початковий період визвольної війни 1648-1649 рр. Зборівський мир.

3. Воєнні дії у 1650-1653 рр. Білоцерківська угода.

4. Україно-московські відносини в середині XVII ст. Переяславська рада, «Березневі статті», їх оцінка та історичне значення.

У першому питанні студентам важливо з'ясувати загальну політичну ситуацію на українських землях, що склалася в середині XVII ст. Імперська політика Польщі поставила український народ у безправне становище. Українські землі в середині XVII ст. стали центром загострення численних протиріч, які привели до соціального вибуху. Студенти повинні проаналізувати соціально-економічні, політичні, національно-релігійні, зовнішньополітичні причини національно-визвольної війни.

Вивчаючи друге питання, слід розуміти, що характер війни визначався метою, в якій в нерозривній єдності перепліталися соціальні, релігійні аспекти, що в кінцевому підсумку й окреслили її національно-визвольний характер. Масова участь у війні представників більшості верств українського народу дає підстави визначити її як всенародну. Рушійною силою стало селянство, а лідером - козацтво, союзниками - українські ремісники, міщани, дрібна шляхта, православне духовенство. Метою війни було повалення польського гніту, встановлення політичної, територіальної автономії в Запорозькій Січі, а в майбутньому - створення незалежної держави. 9 (19) лютого 1648 р. на Січі відбулася козацька рада, учасники якої обрали гетьманом Б. Хмельницького.

Студентам необхідно дати оцінку та вказати на історичне значення переломних битв козаків у перший період війни: під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. Наслідком цих битв та облоги Львова, Замостя, повстання в Галичині під проводом С. Височана був повний розгром польської адміністративно-політичної системи в краї.

Важливо з'ясувати зміст і суть Зборівського договору (серпень 1649 р.) та дати йому оцінку. Це був певний компроміс між Польщею та Україною, і український народ здобув (уперше) національно-територіальну автономію в складі Речі Посполитої. Треба пам'ятати, що Зборівська угода була затверджена на початку 1650 р. Варшавським сеймом, але вона виявилася нежиттєздатною, бо не зняла суперечностей між Україною і Польщею.

Вивчаючи третє питання, необхідно зрозуміти, що влітку 1651 р. між Україною і Польщею знову розпочалися бойові дії. Вирішальна битва (червень 1651 р.) відбулася під Берестечком на Волині. Б. Хмельницький зазнав у ній поразку. Студенти повинні знати умови Білоцерківської угоди (28 вересня 1651 р.), яка фактично зводила нанівець українську автономію. Оцінюючи Білоцерківський договір, важливо звернути увагу на те, що Б. Хмельницький розглядав його як тактичний крок на шляху до мети. Наслідком цього договору була масова втеча селян із Правобережжя на землі Московської держави - Слобідську Україну.

У 1652-1653 рр. знову розпочалися воєнні дії: битва під Батогом (на Вінниччині, 22 -23 травня 1652 р.), облога Жванця (Поділля. 11 жовтня - 5 грудня 1953 р.), молдавські походи ( воєнні дії проти Молдови, союзниці Речі Посполитої, з метою розірвати її зв'язки з Польщею). Студентам слід звернути увагу на становище Гетьманщини наприкінці 1653 р., політичні наслідки воєнних дій. У зв'язку з таким перебігом подій гостро постала проблема пошуку військово-політичної допомоги ззовні.

При підготовки відповіді на четверте питання плану важливо зрозуміти, чому необхідним був союз із Москвою в 1654 р. Чому Хмельницький віддав перевагу союзу з Росією? Це зумовлювалося дією кількох чинників:

– приналежністю до одного й того самого православного віросповідання;

– близькістю мови і культури;

– відносно військово-політичною слабкістю Росії порівняно з Османською імперією, що давало надію на збереження Україною свого державного статусу;

– Росія мала територіальні суперечки з Польщею і, об'єктивно, це робило Московську державу союзником у боротьбі з Польщею.

Студенти повинні розуміти, що ніякого письмового договору в Переяславі (8 січня 1654 р.) не було укладено, там були усні переговори, які носили декларативний характер і не мали юридично-правової сили. Умови договору 1654 р. містяться в двох різних за формою актах: 11-ти статтях від 21 березня і узагальнюючій царській жалуваній грамоті гетьманові і війську Запорозькому від 27 березня. З боку України договір було викладено у формі «чолобитної», а з боку Росії - у формі «жалування», тобто царських указів. За своєю суттю договір був угодою двох держав. Студенти повинні познайомитися з змістом основних статей цього договору та дати йому свою оцінку.

Даючи історико-юридичну оцінку договору 1654 р., слід сказати, що серед істориків спектр тлумачень цієї угоди надзвичайно широкий, зокрема:

– «персональна унія» (незалежні держави, що мають власні уряди, але визнають владу одного монарха);

– васальна залежність України від Росії;

– автономія України у складі Росії;

– конфедерація двох держав, спрямована проти зовнішнього ворога;

– військовий союз між Україною і Росією;

– возз'єднання українського і російського народів, тощо.

Проблемно-пошукові питання

1. Назвіть соціально-економічні, національно-релігійні, зовнішньо-політичні причини національно-визвольної війни.

2. Який був характер визвольної війни українського народу 1648-1657 років?

3. Назвіть рушійні сили визвольної війни українського народу 1648-1657 років?

4. Чому Б. Хмельницький пішов на перемир'я з Польщею і укладання Зборівського договору?

5. Назвіть ознаки формування Української козацької держави в період визвольної війни.

6. Дайте оцінку основним подіям національно-визвольної війни та її значення для майбутнього України.

Теми доповідей і рефератів

1. Україно-російський договір 1654 р. та його історичне значення.

2. Політичний портрет Богдана Хмельницького.

Семінар №4. Політичне і соціально-економічне становище України (друга половина XVII - XVIIІ ст.)

Мета та завдання: розгляд причин втрати Україною своєї автономії; аналіз розпаду козацької України на два Гетьманати; характеристика гетьманування Івана Мазепи; аналіз знищення Запорозької Січі, остаточної ліквідації автономії України.

План

1. Україна після смерті Б. Хмельницького. Руїна.

2. Гетьманство І. Мазепи. Внутрішня і зовнішня політика.

3. Особливості розвитку Лівобережної та Правобережної України.

4. Знищення Запорозької Січі. Остаточна ліквідація автономії України.

Готуючись до відповіді на перше питання, слід звернути увагу на основні причини поступової втрати Україною своєї незалежності. Після смерті Б. Хмельницького (6 серпня 1657 р.) козацька старшина обрала спочатку регентом, а згодом і гетьманом України сподвижника Хмельницького, генерального писаря Івана Виговського. Зверніть увагу на помилки Івана Виговського, які призвели до утворення опозиції його владі й викликало глибокі протиріччя між Гетьманським урядом і Запорозькою Січчю. Опозиційний рух проти Виговського підтримала Москва. У цій обстановці Виговський і частина старшини пішли на встановлення союзу з Польщею. 16 вересня 1658 р. у м. Гадячі було укладено договір. Познайомтеся з пунктами цього договору й оцініть його значення для України.

Намагаючись уникнути громадянської війни та територіального розколу, козацька старшина знову проголошує гетьманом Юрія Хмельницького, який недовго гетьманував під владою Росії і в 1660 р. під час походу на Правобережжя під Слободищами перейшов на бік поляків. Найтрагічнішим наслідком Слободищенського договору (18 жовтня 1660 р.) став початок територіального розколу України. Україна поділилася на Лівобережну і Правобережну.

У січні 1663 р. Ю. Хмельницький склав булаву і постригся в ченці. Гетьманами Правобережної України у свій час були П. Тетеря (1663-1665), Петро Дорошенко (1665-1677), Юрій Хмельницький (1677-1681). А на Лівобережжі - І. Брюховецький (1663-1668), Де'мян Многогрішний (1669-1672), Іван Самойлович (1672-1687). Як влучно оцінює цей період історик Орест Субтельний, «доба Руїни сягнула свого апогею». Потрібно зрозуміти, що Руїна характеризувалася внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу та іноземним вторгненням в Україну.

Студенти повинні знати, що в добу Руїни сталася трагедія розчленування українських земель між Польщею і Росією, які у 1667 р. уклали між собою Андрусівський договір. Україна стає розмінною монетою в політичній грі й об'єктом колонізації Польщі і Росії.

Вивчаючи друге питання, слід звернути увагу на умовні два періоди гетьманування Івана Мазепи: перший, коли гетьман був слухняним виконавцем волі Петра І, другий, коли відкрито виступив проти антиукраїнської політики Москви. І.Мазепі вдалося вивести Україну із стану Руїни. Політичного безладдя, громадянської війни. Він зумів підняти престиж гетьманської влади, ставши володарем України на цілих 22 роки (з 1687 по 1709 рр.).

На семінарі студентам треба обговорити внутрішню і зовнішню політику Івана Мазепи, приділити увагу подіям Північної війни, розгрому Швеції в битві під Полтавою (червень-липень 1709 р.), причини та наслідки поразки політики І. Мазепи.

При розгляді третього питання необхідно підкреслити, що у другій половині XVIII ст.. на Лівобережжі України загострилися феодально-кріпосницькі відносини. В 1783 р. Катерина II запроваджує кріпацтво. На Правобережжі починається активне відновлення польсько-шляхетських порядків, загострюються релігійні стосунки між уніатським і православним духовенством. Ці події викликали соціальне напруження, наслідком якого став народний рух - гайдамаччина ( три хвилі: 1734- 1738 рр., 1750 р. та 1768 р.) та Коліївщина (1768 р.).

Четверте питання плану: знищення Запорозької Січі, остаточна ліквідація автономії України не треба розглядати як одномоментний акт, бо цей процес був розтягнутий в часі і складався з цілого ряду взаємопов'язаних дій. Найголовнішими з них були:

1764 р. - ліквідовано Гетьманат як систему управління Україною, влада передавалася до II Малоросійській колегії;

1765 р. - ліквідовано слобідські полки (їх було п'ять) і замість них створено регулярні гусарські полки;

1775 р. - знищено Запорізьку Січ;

1781 р. - скасовано адміністративний поділ Лівобережної України на полки і сотні та запроваджено губернії за аналогією з Росією;

1783 р. - скасовано козацькі полки Лівобережжя (їх було 10), а замість них утворено карабінерні регулярні полки під управою російських офіцерів;

1783 р. - заборонено вільний перехід українських селян з місця на місце, введено кріпосне право;

1785 р. - українська старшина урівнювалась в правах з російським дворянством;

30-ті роки XIX ст. - припинення дії місцевого права в Україні та перехід виключно до загальноросійських законів.

В другій половині XVIIIст. відбувається спершу занепад, а потім руйнація Польської держави: 1772 р. - перший поділ Польщі між Росією, Австрією Прусією; 1793 р. - другий поділ між Росією і Прусією; 1795 р. - третій поділ між Росією, Австрією Прусією. В результаті трьох поділів Речі Посполитої 62% території і 45% населення колишньої Польщі дісталися Росії, 18% землі та 32% населення - Австрії, відповідно 20-30% відійшло до Прусії. Українські землі, що входили до її складу, стали розірваними між Росією і Австрією. В той же час відбулось їх внутрішнє поєднання під владою двох імперій: в Російській імперії були сполучені Правобережна і Лівобережна України, а Галичина, Буковина й Закарпаття ввійшли до складу Австрійської імперії.

Проблемно-пошукові питання

1. Чому гетьман І. Виговський прагнув до федерації з Польщею?

2. Дайте порівняльні характеристики Гадяцького трактату і «Березневих статей» В чому їх відмінність і перевага?

3. Які наслідки мала доба Руїни для української землі?

4. Охарактеризуйте державницьку діяльність гетьмана І. Мазепи.

5. Які зміни стались у політичному та соціально-економічному розвитку України після І. Мазепи?

6. Чому Російська імперія пішла на повну ліквідацію автономії України саме у другій половині XVIIIст.?

7. Які зміни відбулися в становищі населення Правобережної України в результаті поділів Польщі?

Теми доповідей та рефератів

1. Північна війна 1700-1721 рр. та Україна.

2. Слобідська Україна другої половини XVII-XVIII ст.: історія заселення земель, особливості адміністративно-військового устрою.

МОДУЛЬ 2

Семінар № 5. Україна у XIХ - на початку ХХ ст.

Мета та завдання: висвітлити основні ознаки кризи феодально-кріпосницької системи господарювання; розкрити особливості соціально-економічного розвитку українських земель в складі царської Росії та Австро-Угорщини ; значення скасування кріпосного права 1861 р. та інших реформ, проведених російським урядом в 60-70-х рр. ХІХ ст., характеризувати економічний та соціальний розвиток в Україні наприкінці ХІХ - на поч. ХХ ст.

План

1. Доба «великих реформ» 60-70-х рр. ХІХ ст. та її наслідки для України.

2. Розвиток капіталізму в Україні у другій половині ХІХ ст.

3. Модернізаційні процеси в соціальній сфері.

Розглядаючи перше питання семінару, з'ясуємо основні причини скасування кріпосного права:

- криза феодально-кріпосницької системи господарювання;

- поразка царської Росії в Кримській війні, яка показала всьому світові економічну та військову відсталість Росії;

- загроза селянської війни, селянські повстання та виступи фактично створили революційну ситуацію.

Скасування кріпосного права (19 лютого 1861 р.), селянська реформа внесла істотні зміни в правове становище селянства. Які це зміни студенти повинні з'ясувати. Крім того, потрібно звернути увагу на інші реформи: місцевого управління, судочинства, освіти, військової служби та ін. Оцінюючи реформи 60-70-х рр. XIX ст., потрібно зазначити, що вони були черговою спробою царського режиму провести потрібні реформи «зверху», не допустивши вирішення назрілих проблем шляхом революції. Вони були обмеженими, непослідовними, незавершеними. Проте, вони відкрили простір для розвитку капіталістичних відносин.

Студентам треба звернути увагу на зміни в західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. Поразка Австрійської імперії в австро-прусській війні 1866 р. спричинила загострення суперечностей усередині країни між Австрією та Угорщиною, що загрожувало розпадом імперії Габсбургів. У 1867 р. Австрія та Угорщина підписали угоду, за якою імперія перетворювалась на дуалістичну Австро-Угорську монархію. До складу Австрії увійшла Галичина і Буковина, до Угорщини - Закарпатська Україна. Галичина отримала обмежену внутрішню автономію, Буковина також отримала внутрішнє самоврядування, Закарпаття ж стало складовою частиною Угорщини без права на самоврядування. Студентам потрібно познайомитися з соціально-економічним розвитком західноукраїнських земель й порівняти його з розвитком, що відбувався на землях, які входили до Російської імперії.

Вивчаючи друге питання, необхідно зазначити, що незважаючи на обмеженість і непослідовність реформ, вони прискорили процес формування в Україні індустріального суспільства. Збільшувалася кількість промислових підприємств. Якщо 1869 р. налічувалося 3712 фабрик і заводів, то в 1900 р. -5301.

Безпосередній вплив на розвиток продуктивних сил країни мав транспорт, зокрема залізничний. Протягом 1866-1879 рр. в Україні прокладено понад 4,5 тис. верст залізничних колій. На кінець ХІХ ст.. довжина залізниць в Україні становила 1/5 всієї залізничної мережі Росії. Нові залізниці прокладали, виходячи з інтересів колонізаторської політики царату. Київ, наприклад не мав сполучення з Одесою.

Варто знати, що розвиток транспорту підвищив попит на паливо та метал. На базі використання багатих запасів корисних копалин півдня України створюються кам'яновугільна, залізорудна та металургійна галузі промисловості. Протягом 1861-1900 рр. видобуток кам'яного вугілля в Донбасі зріс з 10 до 672 млн. пудів. У 1890 р. він становив 68% загальноросійського видобутку. Вже з початку 70-х років ХІХ ст. Донбас за рівнем видобутку вугілля вийшов на перше місце в імперії.

Надзвичайно важливе значення для дальшого зростання важкої промисловості України мала розробка багатющих покладів криворізької залізної руди, що почалася з 80-х років. За 30 років ( з 1870 по 1900 ) видобуток зріс у 158 разів ( з 1,3 до 210 млн. пудів). Уже тоді Україна давала 57 % видобутку руди в Росії. У 80-90-х роках на території Катеринославської і Херсонської губерній було збудовано 17 великих металургійних і десятки машинонобудівних заводів. Наприкінці 90-х років виробництво чавуну в Україні становило 52% загальноросійської виплавки. Певний вплив на розвиток промисловості мав іноземний капітал, приплив якого помітно посилився з 80-х років ХІХ ст. Особливо великий потік бельгійських, французьких, англійських і американських капіталів ринув у гірничу промисловість України. З 1888 по 1894 рр. тут було створено 22 іноземні кампанії з основним капіталом 62,9 млн. крб. Зарубіжні інвестори отримували в Україні високі прибутки, що майже повністю йшли за кордон.

Текстильна промисловість в Україні не змогла розвинутися через конкуренцію продукції російських фабрик, що користувалися протекцією царського уряду.

Отже, Україна незважаючи на колоніальну політику царату, щодо економічного розвитку займала в Російській імперії одне з перших місць. Вона випереджала інші райони за видобутком вугілля, виплавкою чавуну, виробництвом цукру. Україна належала до тих окраїн царської Росії. Які в промисловому відношенні мало чим відрізнялися від центру імперії, хоч її економіка значною мірою мала однобокий характер. У кін. ХІХ ст. Україна давала 70% усієї продукції добувної промисловості, тоді як у переробній її частка становила лише 15%. Особливістю економічного розвитку України було й те, що нагромадження капіталу відбувалося не в руках українців, а в руках їхніх чужонаціональних експлуататорів.

Розглядаючи третє питання, студентам необхідно звернути увагу на те, що скасування кріпосного права, селянська реформа внесли істотні зміни в правове становище селянства України, а саме:

– селянин мав право самостійно вирішувати сімейні та господарські питання;

– набувати у власність нерухоме майно;

– займатися торгівлею і різними промислами;

– селянин ставав суб'єктом судового процесу - за ним закріплювалося право подавати позив і відповідати в суді тощо.

У пореформений період швидко збільшувалося індустріальне населення, зростали міста, були створені нові промислові центри. На 1897 р. міське населення України становило близько 13% загальної кількості населення. Кількість дрібних міст з населенням до 10 тис. осіб скоротилася майже вдвічі. У них проживало тільки 11,8% міського населення. Водночас подвоїлася кількість порівняно великих і середніх міст.

Індустріалізація та урбанізація мало торкнулися українців, які становили в 1897 р. 73% загальної кількості населення і тільки 30% міського. Лише трохи більше 5% українців жило в містах, тоді як відповідний показник для росіян, які жили в Україні, становив 38%, для євреїв - 45%. Мало українців було і серед інтелігенції: 16% - юристів, 25% - учителів, менше 10% - письменників і митців. Росіяни в 1897 р. становили 12% населення, переважно це були гірники, металурги та адміністративні службовці. Швидко зростала єврейська меншість, яка становила 8% загальної кількості населення ( у Російській імперії загалом -4%) і домінувала у торгівлі та банківській справі. Поляки, які, як і євреї, жили переважно в Правобережній Україні, становили близько 6,5% населення.

Необхідно пам'ятати, що надзвичайно важкими були умови життя та праці робітників, особливо виснажливою і небезпечною - робота в кам'яновугільних шахтах. Вона тривала у дві зміни, кожна - по 12 год. На деяких підприємствах робочий день перевищував 15 год. На фабриках і заводах все ширше застосовували жіночу і дитячу працю. Заробітна плата залишалася на низькому рівні. На підприємствах не було служб охорони праці,дуже часто траплялися нещасні випадки. За далеко неповними даними, протягом 1864-1899 рр. на промислових підприємствах України загинуло 3300 і скалічено понад 16 тис. робітників.

Важкі економічні та політичні умови життя спонукали робітників до боротьби проти фабрикантів та заводчиків. Спочатку, особливо в 60-70-ті роки, виступи набрали форм заворушень. Другою, вищою формою боротьби, стали страйки. Тільки протягом 1880-1894 рр. в Україні відбулося 97 страйків і 13 заворушень. Загальне число учасників страйків становило 29 тис. осіб.

Варто пам'ятати, що внаслідок реформи 1861 р., проведеної в інтересах поміщиків, економічне становище основної маси селянства значно погіршилося. Протягом 60-90-х років середній селянський наділ в Україні зменшився з 4,5 до 1,9 десятин, а багато селянських дворів володіли ділянками від 0,5 до 1,5 десятин. На Полтавщині й Чернігівщині було чимало сіл,де селянський наділ не перевищував 0,15 -0,25 десятин.

Гострого характеру набула боротьба селянства протягом 70-х років, особливо в губерніях Правобережної України. Антипоміщицький селянський рух ще більше посилився в 90-х роках ХІХ ст. За неповними даними, лише протягом 1890-1900 рр. в Україні відбулося понад 150 заворушень селян.

Проблемно-пошукові питання

1. Які головні ознаки занепаду феодально-кріпосницької системи в Наддніпрянській Україні в першій половині XIX ст.?

2. Які особливості мала селянська реформа 1861 р. в Україні?

3. У чому полягала реформа місцевого самоврядування?

4. Які особливості економічного розвитку України в другій половині ХІХ ст.?

5. Як змінилося правове становище селянства в результаті проведених реформ?

6. Які особливості модернізаційних процесів у соціальній сфері?

Теми доповідей та рефератів

1. Ліквідація кріпосного права та реформи 60-70-х рр. ХІХ ст. в Україні.

2. Розвиток капіталізму в Україні.

Семінар № 6. Національно-демократична революція в Україні (1917-1921 рр.)

Мета та завдання: розкрити зміст внутрішньої і зовнішньої політики П. Скоропадського; аналіз діяльності Директорії УНР, причини втрати української державності; аналіз діяльності ЗУНР, причини її падіння, характеристика більшовицького режиму, аналіз політики «воєнного комунізму»;

План

1. Гетьманський переворот. Внутрішня та зовнішня політика Павла Скоропадського.

2. Прихід до влади Директорії УНР та її політика.

3. Проголошення ЗУНР. Акт злуки УНР і ЗУНР.

4. Утвердження в Україні комуністичного режиму.

Розгляд першого питання доцільно розпочати з підписання Брестського мирного договору. 10 січня 1918 р. на прохання УНР розпочалися переговори з країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією). Студенти повинні з'ясувати суть Брестського мирного договору. 17 лютого 1918 р. делегація УНР від імені ЦР звернулась до Німеччини з проханням надати допомогу Україні у важкій боротьбі за своє існування. У відповідь Німеччина та Австро-Угорщина розпочали наступ силами 450-тисячної армії. Україну було звільнено від радянських військ. ЦР на початку березня 1918 р. повернулася разом з німецько-австрійськими військами до Києва.