Первісна епоха людства та найдавніші цивілізації, їх поширення та географічні досягнення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Первісна епоха людства та найдавніші цивілізації, їх поширення та географічні досягнення

1. Етапи формування людини як роду Homo (етапи сапієнтації). Теорії полі- і моноцентризму прабатьківщини людства. Розвиток і розселення найдавнішого людства

первісний моноцентризм розселення раса

До недавнього часу для позначення найбільш ранніх етапів формування людини та людського суспільства використовували поняття „доісторичний період”, обмежуючи його VII-VI тисячоліттям до н.е. Цей період вважався передісторією людства, а справжня історія починалася з даного рубежа.

Останнім часом частіше використовується понятя „первісність”, „первісна епоха”. Вона означає ті стадії розвитку, які передували зародженню перших найдавніших цивілізацій. Первісна епоха охоплює період в мільйони років від появи пращурів сучасної людини до ІІІ-І тисячоліття до н.е.

Розв'язання проблеми походження людини має принципове світоглядне значення. Ідея про природне походження людини могла виникнути лише на підґрунті матеріалістичного світогляду, який бере початок ще з античності. Думка про належність людини до тваринного світу з'явилася ще в середньовіччі, проте пануючий тоді ідеалістичний світогляд не дав змоги розвинутися цій ідеї. Автором першої теорії еволюції і першої гіпотези походження людини від мавп був Ж.Б. Ламарк.

Антропогенез - виникнення і формування людини в процесі еволюції, пов'язані з розвитком первісної трудової діяльності, свідомості, членороздільної мови, а також із розвитком первісних форм суспільства.

Процес формування людей сучасного виду називається сапієнтацією. Основні етапи сапієнтації:

1. Формування родини давніх людиноподібних мавп (45 млн. років тому).

2. Поява австралопітеків (5-6 млн. років тому).

3. Поява найдавніших людей - архантропів 2,8 млн. -- 350 тис. років тому (зокрема „людина вміла” ( Homo habilis) (2,5 млн. р. тому) та „людина прямостояча” (Homo erectus) (1,5 млн. р. - 400 тис. р. тому); до архантропів належать яванський пітекантроп, синантроп, гейдельберзька людина, олдувайська людина, У зовнішньому вигляді архантропа зберігалося багато мавпоподібних рис. Ранні архантропи виготовляли грубі кам'яні знаряддя. Основні заняття -- полювання і збиральництво; форма соціальної (суспільної) організації -- праобщина (інакше -- первісне людське стадо). Мовне спілкування знаходилося на початковій стадії розвитку. Архантропи являють собою початковий етап процесу антропогенезу, їхній розвиток (еволюція) призвів до виникнення палеоантропів.

4. Поява давніх людей (палеоантропи) - неандертальці - жили в Азії, Африці та Європі 250--35 тис. років тому. Палеоантропи являють собою закономірний етап антропогенезу, що передував появі людини сучасного виду-- неоантропа. Серед палеоантропів можна виділити кілька груп (вони відрізняються одна від одної за антропологічними ознаками і частково за особливостями кам'яних знарядь): ранні та пізні палеоантропи Європи, південноафриканські та південноазіатські форми, палеоантропи Передньої Азії. Пізні палеоантропи Західної Європи називаються неандертальцями.

5. Поява неоантропів (кроманьйонці), тобто „людини розумної” (Homo sapiens) 30-40 тисяч років тому. Неоантропи (буквально -- нові люди, від грец. nйos -- новий і бnthropos -- людина) -- узагальнена назва людей сучасного вигляду (Homo sapiens), викопних і тих, що нині живуть. Основні антропологічні особливості неоантропів, що відрізняють їх від палеоантропов і архантропов, -- об'ємний мозковий череп з високим зведенням; лоб, що вертикально піднімається; відсутність надочноямкового валика; добре розвинений виступ підборіддя. Викопні неоантропи мали декілька масивніший скелет, ніж сучасні люди. Стародавні неоантропи створили багату поздньопалеолітічну культуру (всілякі знаряддя з каменя, кістки і роги, житла, шитий одяг, поліхромний живопис на стінах печер, скульптуру, гравіювання на кісті і розі). Прадавні з відомих нині кісткових залишків неоантропів (на о. Калімантан) датуються радіовуглецевим методом в 39 тис. років, але існують також думки, що неоантропи виникли 70--60 тис. років назад.

В наш час вчені з великим ступенем достовірності виявили витоки людського роду. Про це свідчать дані сучасної археології, антропології, палеогеографії, які викладені в працях А.П. Окладникова, М.М. Чебоксарова, А.А. Величка та ін.

Згідно цих даних процес формування родини давніх людиноподібних мавп почався 45 млн. років тому в тропічних та екваторіальних районах Африки і Азії. Людина і сучасні людиноподібні мавпи утворюють дві різні гілки одного спільного стовбура, тобто мають спільного предка - пропліопітека - деревні мавпи, які вимерли кілька млн. років тому. Внаслідок дивергенції вони дали початок орангутангам, гібонам і дріопітекам (деревні мавпи). Зокрема дріопітеки і були предками сучасних людиноподібних мавп. Від дріопітеків починається гілка людини. Зокрема, 5-6 млн. років тому, на території Африки від дріопітеків з'явилися представники австралопітеків - „людиномавп”, які являли собою перехідні форми від давніх людиноподібних мавп до найдавніших людей - архантропів. За будовою черепа, зубів та інших частин скелета австралопітеки стояли ближче до людини, ніж сучасні людиноподібні мавпи. У них була більша мозкова коробка, укорочена лицьова частина черепа і зуби, подібні до зубів сучасної людини. Важливо, що будова їхнього таза була подібна до людського. Ці мавпи жили на рівнинах, для пересування використовували переважно задні кінцівки, проте знарядь праці не мали. Ймовірно, для захисту і нападу вони використовували каміння і палиці.



Протягом багатьох сотен років австралопітеки і архантропи існували одночасно. Доказом цього є знахідки англійського антрополога та археолога Луіса Лікі та Мері Лікі, зроблені на території сучасної Кенії в Олдувайській ущелині в зоні Великого Африканського рифту. Це були найдавніші знаряддя праці, зроблені близько 2 млн. років тому. Вони довели, що давня людина з'явилася близько 2,5 млн. років тому і саме в Африці. Їй дали видову назву „людина вміла” ( Homo habilis). На думку деяких антропологів людину умілу слід вважати ще мавпою. Інші відносять їх до найдавніших людей. Морфологічно вони мало відрізнялися від людиноподібних мавп, але мали перші прояви свідомості, оскільки виготовляли примітивні ріжучі і рубаючі знаряддя з гальки. Хоча часто використовували і природні предмети як знаряддя. Та з часом відбулася трансформація „людини вмілої” в „людину прямостоячу” (Homo erectus).

Взагалі у процесі подальшого становлення людини відрізняють три стадії, або фази: найдавніші люди (архантропи), давні (палеоантропи), перші сучасні люди (неоантропи).

Найдавніші люди (архантропи). Подальший перехід від викопних людиноподібних мавп до людини здійснювався через ряд проміжних форм, які мали риси і мавпи, і людини - мавполюдей. До архантропів належать яванський пітекантроп, синантроп та гейдельберзька людина. На цій стадії природний добір зумовив формування особливостей фізичного складу найдавніших людей, пов'язаних з удосконаленням вертикального ходіння і розвитком мозку.

Пітекантроп - „мавполюдина”. Його рештки були знайдені вперше на о. Ява, а пізніше - в Африці, Азії, Європі. Він ходив на двох ногах, трохи нахиляючись уперед. Мав зріст близько 170 см. Користувалися вогнем, жили первісним стадом, створювали з каменю примітивні скребки, свердла.

Синантроп - „китайська людина”, що жила трохи пізніше від пітекантропа. Його рештки знайдені 1в 1927-28 рр. у печері неподалік від пекіна. Зовні були схожі з пітекантропом, але були більш розвиненими. Права рука була більш розвиненою Можливо, вони одягалися в шкури, користувалися вогнем.

Гейдельберзька людина була знайдена у 1907 р. поблизу міста Гейдельберга в Німеччині.

Більшість найдавніших людей були канібалами.

Давні люди (палеоантропи). 600-700 тис. років тому починається поступова зміна архантропів давніми людьми - неандертальцями, які отримали збірну назву - палеоантропи. Скелети дорослих і дітей неандертальців були знайдені в 1856 р. у найнижчих шарах печерних відкладів Європи, Азії й Африки. Назва походить від місця знаходження - долини р. Неандер в Німеччині. Жили вони в важких умовах наступу льодовиків, у печерах, де постійно підтримували вогонь. Вони користувалися різноманітними кам'яними і кістяними знаряддями. Живилися рослинною і тваринною їжею, хоча залишалися ще й канібалами. Спілкувалися за допомогою жестів і зачаткової членороздільної мови. Жили групами по 50-100 осіб, одягались в шкури. Чоловіки полювали, жінки займалися збиральництвом. Вони проіснували декілька сотен тисяч років і стали безпосередніми попередниками неоантропів, тобто „людини розумної” (Homo sapiens), до роду яких і належать сучасні люди. Зміна палеоантропів неоантропами відбулася близько 30-40 тисяч років тому.

Перші сучасні люди (неоантропи). Їх називають кроманьйонцями. Їх залишки знайдені в містечку Кроманьйон на півдні Франції, а пізніше - в Європі, Азії, Африці, Австралії. Особливості: мешкали в побудованому ними житлі, малювали на стінах різні епізоди життя, шили одяг кам'яними голками, оздоблювали різьбою знаряддя праці, вміли шліфувати, свердлити, знали гончарську справу, приручали тварин, вирощували рослини. Важливими були їх соціальні риси: оберігали дітей, поважали літніх людей тощо. Тобто в їх розвитку почали відігравати особливу роль виховання, навчання, передавання досвіду.

Останньою важливою подією в процесі еволюції людини було виникнення виду „людина розумна” (Homo sapiens).

Важливим питанням є питання розселення найдавніших людей на планеті. Існує певна неоднозначність в поглядах на це питання.

Перші ареали виникнення первісних людей знаходилися в межах екваторіального і тропічного поясів Африки і Азії. Звідси і почалось їх розселення по Землі.

В Африці становлення найдавнішої людини відбувалося головним чином в зоні трав'янистої савани. Пізніше вони розповсюдилися по всьому континенту. Близько мільйона років тому африканські архантропи просунулись за межі тропічних і екваторіальних районів на північ і проникнули на територію помірного поясу Європи. Пізніше їх нащадки розселилися по всій Європі.

В Азії основні ареали зародження первісних людей знаходилися в межах Зондських островів (пітекантропи), Індії, Китая (синантроп - „китайська людина”). З часом вони розповсюдилися по іншій території.

Відносно заселення Америки спочатку існувало дві точки зору:

1. Населення її автохтонне, тобто є корінним.

2. Населення сюди прийшло з Азії.

З часом перемогла друга точка зору, так як в Новому світі не знайдено залишків людиноподібних мавп. До того ж за антропологічним типом корінне населення Америки близьке до монголоїдів. Ймовірно. Давні переселенці з Азії перепливали через вузьку в той час Берингову протоку, або по кризі, або по перешийку потрапили до Аляски. Це відбулося за одними даними 30-40 тисяч років тому, за іншими 12-15 тисяч років тому. Пізніше вони просувалися до Каліфорнії, Панамського перешийка. А до кінця палеоліту досягли Вогняної Землі, долаючи гірські хребти, річки, лісові масиви, пустелі.

Але і досьогодні існують й інші гіпотези, що пояснюють заселення Америки.

Подібні ж гіпотези існували і щодо заселення Австралії. Після її відкриття вважалося, що місцеві аборигени є автохтонним населенням. І лише в ХХ ст. з'ясувалося, що люди сюди прийшли з Південно-Східної Азії близько 35-40 тисяч років тому. Це була не дуже складна міграція, оскільки рівень Світового океану був значно нижчий і острови Малайського і Зондського архіпелагів, складали єдине ціле з Австралією і Тасманією. На користь даної гіпотези говорить той факт, що в Австралії ніколи не було людиноподібних мавп. Та й залишків архантропа і палеоантропа не знайдено.

Заселення Океанії теж, ймовірно, відбулося в глибоку давнину. З Південно-Східної Азії люди переселилися до океанії, утворивши тут новий антропологічний тип. При цьому спочатку були освоєні Меланезія і Нова Гвінея (20 тис. р. тому), а згодом - Полінезія і Мікронезія.

В результаті можна стверджувати, що на кінець палеоліту9 близько 10 тис. р. до н.е.) всі материки (крім Антарктиди) були тією чи іншою мірою заселені. Пристосувавшись до екстремальних умов існування, людина стала мешкати у всіх природних зонах. Такому швидкому розселенню сприяло те, що рівень Світового океану був нижчим на 100 м., що зумовлювалося насамперед концентрацією великої кількості вологи в льодовиках, площа яких в епоху зледеніння значно збільшилася. Мілководні ж ділянки морів пересихали, утворювались сухопутні переходи між материками.

Вчені не зійшлись також у думці щодо прабатьківщини людства. Існує два підходи до цієї проблеми:

§ теорія поліцентризму, представники якої вважають, що існувало декілька ареалів або географічних регіонів, де з'явилася первісна людина (неоантроп);

§ теорія моноцентризму вирішальну роль віддає одному ареалу.

У вітчизняній етнографії переважає теорія так званого широкого моноцентризму, згідно якої це був один, але досить широкий регіон, який включав Південно-Західну Азію, Північно-Східну Африку, Південну Європу, Кавказ та деякі суміжні ареали. Звідси і йшло подальше розселення наших давніх пращурів по всьому суходолу.

2. Утворення рас і мовних сімей

Походження терміну «раса» найчастіше пов'язують з арабським «рас» - голова, початок, корінь, або з італійським «razza» - плем'я. В Європі це поняття з'явилося в ХVІ ст.. і набуло біологічного змісту, а відносно людського суспільства його вперше використав французький вчений Франсуа Берньє, який у 1684 р. запропонував класифікацію людських рас.

Людські раси - це великі ареальні спільності людей, що виділяються за генетичною спорідненістю, яка зовнішньо проявляється у певній подібності фізичних ознак: колір шкіри, райдужної оболонки, форми і кольорі шкіри, зрості тощо.

Антропологи на основі головних ознак (колір шкіри, будова лицьової частини голови, характер волосяного покриву, пропорції тіла) виділяють великі (основні) раси людей: європеоїдну (білу), монголоїдну (жовта), негроїдна (чорна), австралоїдна (океанійська).

Деякі вчені-антропологи виділяють окремо американоїдну расу (американські індіанці).

В цілому виділяють великі, перехідні та змішані раси.

Раси почали формуватися ще наприкінці кам'яного віку на базі найбільших територіальних популяцій.

Існують два погляди на походження рас:

1. Полігенізм. Людина виникла у різних регіонах Землі. В Африці - від горил утворилися негроїди, в Азії - від орангутангів - монголоїди, в Європі - від місцевих шимпанзе - європеоїди. Прихильники полігенізму виділяють два можливих первинних центри расоутворення (расові стовбури):

· Західний (євро африканський) - формування європеоїдної і негроїдної рас.

· Східний (азіатсько-тихоокеанський) - формування австралоїдної і монголоїдної рас.

2. Моногенізм. Людські раси походять від однієї групи гомінідів. Одні вчені вважають, що це людиноподібні мавпи (антропоїди), які з'явилися в Африці 7 млн. р. тому. Інші вважають, що 3 млн. р. тому. Приблизно 1,5 млн. р. тому відбувся перехід до людини найдавнішої. Вона жила в Африці, Азії, Європі і вміла користуватися вогнем, виготовляти нескладні знаряддя праці. Близько 300-100 тис. р. тому виникли неандертальці. Сучасний тип (кроманьйонський) виник 60-40 тис. р. тому. Кроманьйонці освоїли простори Африки, Азії, Європи, перебралися до Америки, Австралії, Океанії. З розширенням ареалів проживання ставали більш різноманітними і контрастними природні умови, що зумовило різні антропологічні особливості. Таким чином, коли люди сучасного типу почали опановувати ойкумену (заселену землю) приблизно 40-16 тис. р. тому протікала расова диференціація.

Деякі прихильники моногенізму вважають, що існував єдиний центр расо утворення - Середземномор'я (Південна Європа, Південно-Східна Азія, Північна і Північно-Східна Африка).

Далі людські раси розселялися земною кулею, утворюючи сучасні раси. При освоєнні нових земель виникли змішані раси. Наприклад: у Північній та Східній Африці, на півдні Передньої Азії внаслідок змішання європеоїдів з негроїдами; на Індостані - змішання австралоїдів і монголоїдів. А після відкриття Америки, Австралії та Океанії виникли нові великі зони міжрасової метисизації.

Процес «кристалізації» расової мозаїчності в основному завершився за доби неоліту. Виникнення основних расових ознак та їхнє закріплення на генетичному рівні зумовлювалося адаптацією людей до різних природно-географічних умов.

Моноцентрична концепція походження рас пояснює відмінності у зовнішньому вигляді:

1) тим, що в різних умовах зовнішнього середовища була своєрідна реакція людей. Наприклад: пігментація шкіри у негроїдів (екваторіальний пояс) захищає організм людини від ультрафіолетового опромінення, а курчаве волосся (повітряна подушка) - від перегрівання. Терморегулююче значення маж і ширина носа, будова губ, кількість потових залоз та підшкірної жирової тканини. У монголоїдів утворився епікантус для захисту від пилових вітрів субтропічних пустель. Таким чином існує зональність розподілу багатьох ознак: пігментації, волосяного покриву, ширини носа, пропорцій тіла, товщини губ (наприклад, бушмени, готтентоти і австралійці, які живуть на півдні Африки і в Австралії мають більш світлу пігментацію, ніж негроїди екваторіального поясу.

2) Різницею в харчуванні. Малий зріст і мініатюрна будова пігмеїв і андаманців є наслідком реакції на багатовікову нестачу їжі. Це ж спостерігається і при вживанні їжі багатої вуглеводами, але бідної на білки, особливо тваринного походження. Так, в'єтнамці, японці завдяки переважаючому вегетаріанству мають низький зріст. Характер харчування залежить від особливостей природного середовища і від господарської діяльності.

Найбільшою (за кількістю) великою расою є європеоїдна - 46,4 % населення світу (разом з перехідними і змішаними формами). Ознаки: пряме або хвилясте волосся від світлого до темного волосся, світла або смаглява шкіра, велика різноманітність кольору райдужної оболонки, тонкі або середні губи, дуже розвинений третинний волосяний покрив (борода у чоловіків), вузький ніс.

Існує дві гілки європеоїдів:

· Південна (Південна Європа, Північна Америка, Передня Азія, Північна Індія, європеоїди Латинської Америки);

· Північна (країни Північної Європи)

Між двома гілками є перехідні типи (населення Центральної і частково Східної Європи, Сибіру, Далекого Сходу, європеоїди Північної Америки, Австралії).

До ХV-ХVІ ст..більшість європеоїдів проживало на території Європи, центральної Азії, Північної Африки, а після Великих географічних відкриттів вони перемістилися і на Американський континент, в Австралію, Південну Африку, Далекий Схід і Сибір.

Монголоїдна раса (азіатсько-американська) - 36% населення світу. Ознаки: жовта шкіра, карі очі, пряме жорстке волосся, плоске обличчя, вилиці сильно виступають, губи тонкі або середні, недостатньо розвинений третинний волосяний покрив, очі з епікантусом.

Гілки монголоїдної раси:

1. Азіатська включає дві групи:

· континентальну (включає північних (сибірських) монголоїдів (монголи, буряти, якути, евенки ін..) та східних монголоїдів (китайці);

· американська (індіанці Північної і Південної Америки).

Перехідні форми: між монголоїдною і австралоїдною расами - в'єти, лао, кхмери, малайці, яванці тощо. Проміжні форми - полінезійці, японці, а також мікронезійці, які мають ознаки всіх рас.

Негроїдна (африканська, екваторіальна) раса - 16,6% населення світу. Ознаки: темна шкіра, чорне курчаче волосся, темні очі, широкий ніс, товсті губи, щелепи сильно видаються вперед, вилиці помірно виступають. Включає:

· корінне населення Африки (на південь від Сахари);

· негритянське населення США, Центральної Америки, Антильських островів, Бразилії;

· низькорослі племена тропічних лісів - негриллі (пігмеї);

· південноафриканські бушмени і готтентоти.

Австралоїдна раса - 0,3% населення світу. Ознаки: темний колір шкіри, хвилясте волосся, значний третинний покрив тіла на обличчі і тілі чоловіків. Включає: меланезійців, папуасів Н.Гвінеї. аборигенів Австралії.

Серед папуасів і меланезійців трапляються низькорослі племена - негритоси (п-в Малакка, Андаманські острови), веди - у важкодоступних районах Індії, в Південно-Східній Азії, айни - Японські острови.

В межах основних рас виділяють малі раси (20-30 рас). Наприклад в Європі: середньоєвропейська, індо-середземноморська, балкано-кавказька, атланто-балтійська, біло моро-балтійська).

Крім основних рас виділяють перехідні і змішані раси, які зустрічаються в зоні контактів основних рас.

Перехідні раси - це раси, які сформувалися досить давно і тепер вже складно встановити, чи вони є результатом змішування основних рас, чи зберігають ознаки, які були притаманні великим расовим стовбурам (західному і східному) до їх поділу. Наприклад: корінне населення Ефіопії має ознаки негроїдів і європеоїдів (темна шкіра, курчаче волосся, вузьке обличчя, вузький ніс з високим переніссям). Тут утворився ефіопський і суданський антропологічний тип. В Північно-Західній Азії перехідна раса між монголоїдами і європеоїдами - уральська.

Змішані раси - це раси, що утворилися раніше і утворюються тепер внаслідок змішування основних расових типів. Нараховують близько 14 млн. осіб.

Змішані раси:

· метиси - нащадки від змішаних шлюбів між європеоїдами і монголоїдами;

· мулати - нащадки від змішаних шлюбів між європеоїдами і негроїдами;

· самбо - нащадки від змішаних шлюбів між негроїдами і монголоїдами (індіанцями);

· малагасійці - нащадки від змішаних шлюбів між південними монголоїдами і негроїдами або південними європеоїдами (арабами);

До змішаних рас часто відносять і креолів, хоча існують різні тлумачення цього поняття. Так, у Французькій Гвіані креолами називають нащадків змішаних шлюбів між негроїдами і французами і в такому разі вони є дійсно змішаною расою Але в країнах Латинської Америки (колишніх іспанських колоніях) креоли - це нащадки перших європейських переселенців, що народилися в Америці. А в колишніх португальських, голландських колоніях (Бразилія, Беліз, Сурінам, Гаяна) креолами називають нащадків рабів-африканців, народжених в цих колоніях. На Алясці креолами називають нащадків від шлюбів між алеутами і ескімосами.

До змішаних рас належать і полінезійці, мікронезійці, гавайці тощо.

Расові групи поділяються на різні етноси. Питання щодо походження етносів розглядалося раніше. Нині на планеті проживає понад 5 тис. етносів. Класифікація народів за мовною ознакою називається лінгвістичною. За основу береться генеалогічна класифікація мов народів світу, де мови об'єднуються за ознакою спорідненості їхнього походження від однієї основи (прамови).

Мови, між якими можна встановити достатньо близьку спорідненість, об'єднуютьв мовні групи: слов'янська, балтійська, германська тощо

Мовні групи об'єднують в мовні сім'ї, до яких належать мови, що мають навіть дуже віддалену спорідненість (наприклад, українська і німецька)

Основні мовні сім'ї:

· індоєвропейська

· семіто-хамітська

· кавказька

· дравідійська

· уральська

· алтайська

· чукотсько-камчатська

· нігоро-кордофанська

· ніло-сахарська

· койсанська

· китайсько-тибетська

· австроазійська

· австронезійська

· ескімосо-алеутська

Умовно виділяють недостатньо вивчені сім'ї андаманців, папуасів, австралійців, американських індіанців.

Окреме місце посідають корейська, яванська, баскська, юкагірська, бурська, нівхська мови.

Щодо походження мовних сімей, то одні вчені вважають, що їх утворення відбувалося в епоху мезоліту (1307 тис. р. тому), а інші приурочують ці події до доби неоліту (8-4 тис. р. тому).

Існує гіпотеза, що існувало два мовних стовбура (макросім'ї):

1. «Ностратичний» (в Південно-Західній Азії 12 тис. р. тому існували ностратичні племена, які після зникнення льодовика розселилися по Євразії, асимілюючи місцеве населення). Від цього стовбура мають походження такі мовні сім'ї: індоєвропейська, семіто-хамітська, тюркська, монгольська.

2. Тихоокеанський (сформувався в Південно-Східній Азії приблизно в той же час) дав початок всім іншим мовним сім'ям.

Вірогідніше, найраніше з'явилися мови, які збереглися до сьогодні у малих народів, що проживають на «периферії» ойкумени (наприклад, бушмени, готтентоти, новогвінейські папуаси, американські індіанці, австралійські аборигени тощо). У центральних частинах ойкумени проживають носії мов, що склалися внаслідок мовної асиміляції або через диференціацію першопочаткових мовних основ.

Найбільшою мовною сім'єю є індоєвропейська (44,8 % населення світу). Налічує понад 100 мов, 10 мовних груп. Прабатьківщиною індоєвропейської мовної сім'ї, найвірогідніше, було Причорномор'я (за іншою версією - вся Південно-Східна Європа та Східна Азія), а далі (в ІІІ-ІІ тис. до н.е.) вона поширилася в Європі до Атлантичного океану, від Північного до Чорного морів, в Середню Азію, в басейн р. Інд. Пізніше мови данної сім'ї поширилися в Америці і Автсралії.

Прабатьківщиною мов китайко-тибетської мовної сім'ї був Західний і Центральний Китай, а потім вона поширилася в Південному Китаї, Тибеті, на Індостані тощо.

Фіно-угорська мовна сім'я виникла в Західному Сибіру (ІІІ-ІІ тис. р. тому).

Алтайська мовна сім'я виникла в Центральній Азії і дала початок тюркським мовам.

Мовні ареали виникли пізніше ніж расові, тому мовна і расова традиції у територіальному відношенні часто не співпадають.

3. Вплив географічного середовища на життя первісних людей. Палеодемографія

Взаємовідносини первісних людей з природою

Якщо починати розглядати взаємодію людини з природою з появи архантропів, то вона триває вже 2.5 млн. р. звичайно, що за цей час взаємовідносини людини і природного середовища змінювалися.

На ранніх стадіях існування первісних людей природні фактори відігравали істотну роль. Від особливостей «поведінки» природного середовища повністю залежали стан і безпека життя. Найдавніші люди являли собою біологічний компонент природної екосистеми.

Л.М. Гумільов зазначав, що палеолітична людина знаходилася в стані гомеостазу (рівноваги) з оточуючим її «вміщуючим» ландшафтом, тому що входила в біоценоз в якості верхньої, завершальної ланки. Обмеженість матеріальних засобів лімітувала і можливості впливу на навколишнє середовище. Ставлення до середовища було пасивним.

Однак, з плином часу, людина стає все більш активною діючою особою. Зростали і розумові здібності людини, вдосконалювалася матеріальна культура - знаряддя праці і вогонь, який штучно здобували, розширили можливості використання ресурсів навколишнього середовища. Зріс і негативний вплив людини на навколишнє середовище. Особливо впливало невміле користування вогнем, часті пожежі в тропічних лісах і тайзі, в саванах, степах.

Людина розумна винайшла нові знаряддя праці, полювання і риболовлі, внаслідок чого почався наступний етап у взаємовідносинах людини і природи. Але людина, навіть, в кінці первісної епохи не головувала над природою. Вона навчилася пристосовуватися до змін умов природного середовища, а ці зміни були однією з причин становлення, розумового і фізичного розвитку людини.

Коеволюцію людини і навколишнього середовища можна розглядати здійснюючи порівняльний аналіз процесів становлення первісних людей і оточуючої її природи. Існує хоча і непряма, але досить часто чітко виражена залежність між ними. Реакція первісних людей особливо великою була в критичні фази розвитку природи. Найбільшою мірою питання коеволюції розглядаються в палеогеографічних дослідженнях А.А. Величко, який наводить і багато прикладів. Наприклад, аридизація клімату Африки, яка почалася в пліоцені і на початку плейстоцену, в результаті чого тропічні ліси відступили до екватору та розширилися пояси саван і степів. Людиноподібні мавпи, які жили в тропічних лісах, опинилися в умовах безлісого простору, тому змушені були пристосовуватися до не деревного способу життя, шукати нові способи і засоби здобування їжі. Таким чином, існує прямий зв'язок між змінами природних умов і розвитком перших гомінід.

Важливим рубежем був вихід архантропа за межі тропічних і екваторіальних широт до помірного поясу Європи, де первісні люди змушені були пристосовуватися до нових, більш суворих умов, з яскраво вираженими порами року, особливо холодною. Крім того, їм довелося пристосовуватися до більш розчленованого рельєфу. Зокрема в гірських територіях - до зміни висотних поясів. Але на той час клімат Європи був більш-менш теплим, тому найдавніші люди змогли вжитися в місцеві ландшафти.

Однак становлення палеоантропів відбувалося в умовах похолодання клімату Євразії, коли чергувалися льодовикові і міжльодовикові епохи. Вважається, що льодовикові покриви розповсюдилися в центральній Європі близько 200 тис. р. тому, а потім декілька разів льодовики відступали і наступали. Тому первісні люди в міжльодовикові періоди переміщалися на північ, а в льодовикові - відступали на південь. Міграції неандертальців, можливо, відбувалися і в широтному напрямі - з більш континентальних до менш континентальних районів.

Ще більш випробувань зазнали неоантропи. Це було найбільш сильне похолодання в історії людства (18-20 тис. р. тому). Південною окраїною льодового покриву розповсюджувалася вічна мерзлота. Її південна межа проходила від Біскайської затоки до Каспійського моря і далі до півночі сучасного Китаю. Температури сягали -30є С, тобто умови були як в сучасній Гренландії чи Якутії. Однак «людина розумна» вже не мігрувала на південь, а пристосовувалася до життя в суворих умовах при льодовикових тундро степів і лісо степів. Таким чином, людина могла вже протистояти природі, хоча виживали найсильніші.

Ще одним рубежем вважається період, який настав 10-12 тис. р. тому, коли відбувався перехід від холодного клімату до клімату подібного до сучасного. В цей час спостерігалося загальне потепління, звільнення величезних просторів з-під льодовика і, як наслідок, наступ лісу на тундру, підняття рівня Світового океану.

На рівнинах Євразії потепління клімату призвело до вимирання «мамонтової фауни» - мамонтів і шерстистих носорогів. Північні олені мігрували на північ, а на їх зміну прийшли лісові тварини, які не вели стадний спосіб життя. Це вимагало від людей зміни знарядь праці і способів полювання.

Клімат Південної Африки в цей час не був таким посушливим, як сучасний. Були вологі північні вітри, рясні дощі (на місці Сахари простягалася трав'яниста савана, де росли високі трави, мешкало багато тварин, що було сприятливим для проживання тут мисливських племен). Свідченням колишнього м'якого клімату Північної Африки є і ваді - сухі річища річок, які колись впадали в Ніл. Але вже до V тисячоліття до н.е. юридизація клімату зумовила утворення Сахари і загибель або міграцію місцевих племен.

Отже, серед екологічних криз минулого, що вплинули на первісних людей можна виокремити:

· криза аридизації, яка настала 3 млн. р. тому;

· криза збіднення ресурсів промислів і збиральництва 35-60 тис. р. тому у зв'язку з посиленням льодовикового режим;

· в пліоцені (3-4 млн р. тому), коли температура повітря в середньому була лише на 3-4є С вище сучасної, але Гренландія була вільна від материкового зледеніння і вкрита лісами.

· в міжльодовиковий період (125 тис. р. тому), коли середня температура повітря була на 2-3є С вище теперішньої.

· в голоцені (5-6 тис. р. тому), коли температура повітря була на 1-2є С вище ніж тепер.

Вивчення екологічних крих минулого важливе, оскільки дозволяє порівняти ситуації-аналоги. В першу чергу це стосується перспектив потепління глобального клімату в результаті впливу «парникового ефекту». При цьому мова йде про три кліматичні оптимуми минулого:

4. Загальні риси географії поширення найдавніших (з ІІІ-ІІ тисячоліть до н.е.) європейських (Стародавня Греція, Стародавній Рим) та східних (від Єгипту, Месопотамії на заході до Китаю, Японії на сході) цивілізацій

Найдавнішими цивілізаціями є:

Цивілізації, вік яких становить понад 20 століть до н.е.

Африка

Єгипет (Та-Кемет - “чорна земля”) (вздовж Нілу до перших порогів (Асуана))

Західна Азія

Держави Межиріччя: Шумерські міста-держави - Калам, Урук, Киш (пізніше Аккад), Ур,), Ассирія (в середній течії Тигра до Дельти Нілу ІІІ тис. до н.е.) , Вавилон (існував до Ассирії, а пізніше - Нововавілонське царство утворилося на місці Ассирії після її падіння 7 ст. до н.е.).

Ебла північ Сирії і Лівану)

Хіріттська цивілізація ((Вірменське нагір'я, у верхів'ї Тибру, сучасна Туреччина)

Фінікія (вздовж східних берегів Середземного моря, на сході обмежена Ліванським хребтом)

Елам. (поблизу Перської затоки, пн.-зх сучасного Ірану)

Крітська цивілізація (о.Кріт)

Південна Азія

1. Хараппанська цивілізація (нижня частина басейну Інда, територія сучасного Пакистану)

2. Індоарійська цивілізація (середня течія Гангу)

Цивілізації, вік яких становить 10-20 століть до н.е.

Європа

1. Ахейсьі держави Пелопоннесу (п-в Пелопонес)

2. Цивілізація етрусків (північний захід Італії)

3. Грецька цивілізація.

4. Римська цивілізація.

5. Цивілізація норманів, скандинавів.

6. Цивілізація болгарів (булгарів).

7. Хазарська цивілізація.

Азія

Давньохеттське царство (п-в Мала Азія)

Ізраїльсько-Іудейське царство.

Бактрія (Бактріана) (Середня Азія, територія суч Афганістану)

Іньська (Шанська) держава (на Великій Китайській рівнині)

“Щаслива Аравія” (сучасний Ємен)

Согда (Согдіана, Сугуд) (Середня Азія, територія сучасного Узбекистану)

Мідія (Середня Азія, від півдня Каспійського моря до Ельбруса, територія сучасного Ірану)

Тібет.

Урарту (в районі озера Ван - Вірменія-Туреччина)

Цивілізація хунну (монгольська цивілізація)

Айни (о. Хонсю).

Африка

1. Карфаген (сучасний Туніс)

2. Аксумське царство.

Латинська Америка

1. Цивілізація майя(Південна Мексика, Гватемала, північ Белізу)

2. Цивілізація Чавін (Анди)

Особливими рисами будь-якої цивілізації є:

· певний час існування;

· певне місцеположення і масштаби, що можуть розширюватися або звужуватися;

· матеріальна і духовна культура, що є проявом масштабу цивілізації;

· зв'язки з іншими цивілізаціями: торгівля (наприклад, фінікійці), завоювання нових земель (наприклад, ассирійці), пошук і вивчення нових земель тощо.

Ще в ХІХ ст.. Л. Морган розділив історію людства на періоди дикунства, варварства і цивілізації.

В І тис. до н.е. давні цивілізації утворили широкий пояс від Атлантичного до Тихого океану. Найчастіше виділяють дві частини:

- європейські цивілізації

- цивілізації Сходу.

Вони відрізнялися не тільки географічним розташуванням, але й стійкістю способу життя і правління, світосприйняття, віруваннями і релігіями, взаємовідносинами з природним середовищем, матеріальною культурою, соціальною структурою тощо.

На карті Європи налічувалася значна кількість цивілізацій. Наймогутнішими були Стародавня Греція і Стародавній Рим, де система цінностей відрізнялася. Греків вважають законодавцями класичних канонів, а римлян - великими прагматиками.

Серед цивілізацій Сходу найбільшого значення мали: Стародавній Єгипет, Месопотамія, цивілізації, які існували в Південній Аравії, на території Ірану, Закавказзя, Індії, Китаю, Японії, в Середній і Південно-Східній Азії.

Всі найдавніші цивілізації складали єдине ціле, оскільки біли контакти між Єгиптом і східним Середземномор'ям, Месопотамією і Аравією, Грецією і Близьким Сходом, Китаєм і Індією. Величезну роль в розширенні зв'язків між Заходом і Сходом відіграли завойовницькі походи на чолі з Олександром Македонським і наступне виникнення цивілізації еллінізму та утворення Римської імперії.

5. Розвиток матеріального виробництва у передових цивілізаціях. Господарська діяльність первісних людей. Матеріальна культура. Соціальний розвиток в первісну епоху. Виникнення перших держав

В епоху давніх цивілізацій в процесі неолітичної революції землеробські осередки Євразії, що виникли в кінці первісного ладу, отримали подальший розвиток, внаслідок чого розширилися їх ареали, а місцями і зімкнулися між собою. В результаті утворився землеробський пояс від Західної Європи до Східної Азії. Він включав переважно помірні, але частково і тропічні області. Тут збільшилася різноманітність культурних рослин. Основою стало осіле орне землеробство в долинах і дельтах річок. Розвивалось також зрошувальне землеробство, будувались зрошувальні канали. З активним розвитком землеробства зростав і антропогенний вплив на природне середовище.

З півночі і півдня до цього поясу примикали райони кочового скотарства.

В Новому світі основою цивілізацій було також землеробство на зрошувальних і незрошувальних землях. Але орного землеробства тут не виникло. Не розвивалося і скотарство.

В цей час починається міграція культурних рослин. Але обмін між Старим і Новим світом не відбувався.

Першим металом, який став відомим людям було золото (самородне), видобуток якого почався в епоху давніх цивілізацій в рудниках Нубії та Синайського півострова. В Давньому Єгипті золото пов'язували з культом Сонця. Коли була розкопана гробниця Тутанхамона, то виявилося, що золота труна для його мумії важила 110 кг. Видобували золото також в Малій Азії, Індії та Давньому Римі.

Відомими були мідь, олово, срібло, свинець, ртуть, залізо. Але найбільший вплив на матеріальну культуру здійснювали мідь, золото та залізо. В цей час відбувся перехід від кам'яного до мідного (ІV-ІІІ тис. до н.е.), бронзового та залізного віків.

В мідний вік мідь видобували на Балканському і Піренейському півостровах, в Палестині, Індії. На Кавказі, на о. Кіпр (який і отримав назву від слова «cuprum»). Спочатку виплавка міді здійснювалася на вогнищах та в примітивних плавильних пічках. Вона використовувалася для виробництва найпростіших знарядь праці, прикрас, монет.

В бронзовий вік (кінець ІV- поч.. І тис. до н.е.) для виробництва бронзи освоїли родовища міді і олова. Бронза більш тверда ніж мідь та менше піддається корозії, тому вона стала більш поширеною.

Залізо змінило бронзу приблизно на початку І тисячоліття до н.е. в Єгипті та Межиріччі. Потім поширилося до Передньої Азії, Південної Європи, Індії, Китаю, Кавказу тощо.

В епоху давніх цивілізацій з'явилися механізми для підйому води, колесо, використовували енергію води (водяний млин), енергію вітру (вітрильні судна), з'явилося виробництво фарб, тканин, гончарних виробів, скла. В цей час вже використовувалися стільці, столи, тарілки тощо. З появою колеса з'явилися і перші повозки на колесах.

В кінці періоду відбувся другий поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства.

Соціальний розвиток в первісну епоху

В епоху давніх цивілізацій в основних рисах зберігся той традиційний тип відтворення населення, який був характерний для часів первісного суспільства. Спостерігалась висока народжуваність, зумовлена ранніми шлюбами і майже повним охопленням жінок шлюбними відносинами. Хоча щодо Римської імперії, то можна вже говорити про елементи демографічної політики держави. За давньоримським законодавством мінімальний шлюбний вік для дівчинки становив 12 років, для хлопця - 14 років. При імператорі Августі був прийнятий закон про шлюб, згідно якого всі жінки віком 20-50 років та чоловіки віком 25-60 років повинні були обов'язково перебувати в шлюбі, а у випадку смерті чоловіка або розлучення протягом 1,5 роки знайти собі нового. Заохочувалися багатодітні сім'ї. справи про подружню зраду передавалися до суду, винні висилалися на острови або позбавлялися частини майна.

Але й смертність залишалася високою. Основними її причинами залишалися голод, хвороби, епідемії, стихійні лиха. Величезні втрати несли завойовницькі війни (наприклад, лише при завоюванні Галлії Юлій Цезар знищив майже 1 млн. осіб). Особливо страждали міські жителі, оскільки після облоги і взяття міста жінок і дітей зазвичай продавали в рабство, а чоловіки знищувались. Нещадно знищувалися повсталі раби, серед рабів взагалі смертність була значно вищою, тому їх називали «живі убиті».

Природній приріст таким чином був низьким. На думку Б.Ц. Урланіса, за 2 тис. років до н.е. в середньому за рік населення Землі зростало на 0,03%, а перед початком нової ери - на 0,1%.

Середня тривалість життя теж була низькою. Хоча були й виключення. Наприклад, єгипетський фараон Рамзес ІІ (ХІІІ ст.. до н.е.) прожив близько 90 років, з яких 67 правив країною. Від своїх дружин і наложниць він мав понад 200 дітей, причому 12 синів-спадкоємців померли ще за його життя.

Загальну чисельність населення напередодні початку нової ери оцінюють по-різному: від 150 до 250 млн. осіб. Тобто за 2 тис. років до н.е. населення планети зросло лише в 3-5 разів.

Доля міського населення була незначною. Але окремі столичні міста досягали доволі великих розмірів (в Римі в період розквіту проживало до 1,5 млн. осіб, у Вавілоні - до 1 млн. осіб, в Карфагені - до 700 тис. тощо).

Щодо територіального розподілу населення, то, на думку С.І. Бурка (який вважав, що загальна чисельність населення світу складала близько 170 млн. осіб), населення розподілялося наступним чином: Азія - 114 млн. осіб, Європа (без Росії) - 29 млн.. осіб, Африка - 17 млн., Росія - 4 млн.., Латинська Америка - 4 млн.., Австралія і Океанія - 1 млн. осіб. Це означає, що доля Азії в світовому населенні вже тоді сягала 2/3.

Облік населення вівся в Давньому Єгипті, Месопотамії, Індії ще з ІІІ тисячоліття до н.е., в Китаї - з І тисячоліття до н.е. В Давньому Римі починаючи з 438 р. до н.е. регулярно проводилися цензи - переписи населення. Так в Євангеліє від Луки згадується перепис населення в Римській імперії за часів імператора Августа. При цьому кожному треба було прийти в місто своїх предків. Саме тому Марія, яка вже була вагітна, та Іосиф вирушили в дорогу з Назарета до Віфлеєму (понад 200 км.). в дорозі настав час пологів і тому Ісус Христос народився в печері, яка слугувала укриттям для стад овець.

Давні цивілізації Сходу і Середземномор'я здійснили великий вплив на розвиток світової культури. З ними пов'язане виникнення античної філософії, медицини, астрономії, математики, географії, різних видів мистецтва. Це період появи писемності і писемних пам'яток.

Зі східними і античними цивілізаціями пов'язане й виникнення релігій - як світових (християнство, буддизм), так і національних (іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, синтоїзм тощо). Релігійні доктрини в ті часи часто заміняли правові норми, визначали ставлення до відтворення населення. Християнство засуджувало аборти і дітовбивства, заохочувало утримання. Релігії Сходу освячували традиції дітонародження і багатодітності.

Виникнення перших держав.

Витоки класового суспільства виникли ще в надрах первісно-общинного ладу після неолітичної революції. Поступова заміна суспільної власності приватною призвела до розпаду родової общини і перетворення її на сільську (сусідську) общину, члени якої не були пов'язані родинними узами, а володіли індивідуальними земельними наділами і знаряддями праці. В процесі утворення приватної власності правителям общин і військовим начальникам вигідно було перетворювати боржників, військовополонених в рабів. Так з'являлися рабовласники і раби. Виникла перша в історії класове суспільство - рабовласницьке. Перехід до нього здійснився на Давньому Сході. Однак рабовласництво тут ще довгий час співіснувало з первісно-общинними відносинами. На Сході раби не були основною виробничою силою. По іншому було в Давній Греції та Давньому Римі, де рабовласницький лад досягнув свого розквіту. Саме рабовласництво забезпечило ріст виробничих сил і загальної культури народів Середземномор'я. а постійні війни були джерелом рабів.

Спочатку рабовласницькі цивілізації обмежувалися порівняно невеликими містами-державами. Найдавніші рабовласницькі держави утворилися на межі ІV-ІІІ тисячоліття до н.е. в Месопотамії та Єгипті. До середини І тисячоліття до н.е. значна частина субтропічного поясу Азії, Європи і Північної Африки була рабовласницькою. А в перші століття нашої ери рабовласництво опоясало Східну півкулю від Атлантичного узбережжя Піренейського півострова до Жовтого моря, від гирла Рейну, Азовського, Аральського морів до долини Нілу, о. Цейлон та п-ва Індокитай.

Тут були представлені вже монархії і республіки, але поки що в «рабовласницькому» контексті. Країни Давнього Сходу відрізнялися централізацію влади, формою правління в них була необмежена монархія.

Література

Алексеев В.П. Становление человечества. - М.: Политиздат, 1984.

Алексеев В.П. Географические очаги формирования человеческих рас. - М.: Мысль, 1985.

Бартон Р., Кэвендиш Р. Атлас чудес света. Выдающиеся архитектурные сооружения и памятники всех времен и народов. - М.: Бартельсманн Медиа Москау АО, 1995.

Баландин Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация / Мир географии /. - М.: Мысль, 1988.

Джозеф Ф. Гибель Атлантиды / Ф. Джозеф; Пер. с англ. З.Подвязниковой. - М.: ООО «Издательство АСТ», 1004.

Жупанський Я.І. Історія географії в Україні: Навч. посібник. - Львів: Світ, 1997.

Магидович И.П., Магидович В.И. Очерки по истории географических открытий. В 5-ти томах. - М.: Просвещение, 1982.

Массон В.М. Первые цивилизации. - Л.: Наука, 1989.

Павленко Ю. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства. Київ, 1996

Природа и древний человек: (Основные этапы развития природы, палеолитического человека и его культуры на территории СССР в плейстоцене) / Г.И. Лазуков и др. - М. : Мысль. 1981.

Ранов В.А. Древнейшие страницы истории человечества. - М.: Просвещение, 1988.

Энциклопедия для детей. Т. 13. Страны. Народы. Цивилизации /Глав. Ред. М.Д. Аксенова. - М.: Аванта+, 2001.

Размещено на Allbest.ru