Гетьман Богдан Хмельницький

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія всіх народів має свої доленосні повороти. Для французів -- доба краху Бастилії та наполеонівських війн (1789--1815), для іспанців -- Реконкіста та великі географічні відкриття XIV--XV століть, для німців -- доба Бісмарка та об'єднання Німеччини (1871), для американців -- «Бостонське чаювання» та ухвалення Конституції (1773--1793). Що ж було історичним «рубіконом» для України? Жодна подія, жодний народний вчинок і жодний національний герой не залишив такого яскравого сліду в українській історичній пам'яті, як гетьман Богдан Хмельницький.

Перша половина XVII століття. Річ Посполита -- потужна держава на Сході Європи, якої не торкнулося кровопролиття Тридцятилітньої війни (1618--1648), яка не знала різанини на релігійному ґрунті, де процвітали громадянські свободи (для шляхти, певна річ)…

Тож що могло похитнути її, здавалося б, непохитні республіканські підвалини? хмельницький гетьман козацька революція

Для змін узвичаєного стану речей були свої невідворотні причини. Як влучно помітила сучасний історик Наталя Яковенко, з кінця XVI ст. українські землі в Речі Посполитій були неначе «третім зайвим» для двох народів -- польського і литовського (точніше, литовсько-руського). У політичній орбіті держави оберталися два супутники -- Корона Польська і Велике князівство Литовське (ВКЛ). Із своїми суверенними правителями -- відповідно королем польським та гетьманом литовським, своїми сеймами, арміями і навіть грошовими одиницями (злотий і грош). Усе було б «добре», якби не етнічні руські землі, що становили майже половину Речі Посполитої. Формально вони були поділені між Короною та ВКЛ, тож не були політично цілісними. Більша частина сучасної України входила до складу Корони, хоча лівобережну Украйну Річ Посполита ділила з Московським царством, до якого належала слобідська Украйна -- Харківщина та південна Сумщина, колонізовані у XVII ст. переважно українськими козаками.

Проте ні по той, ні по той бік кордону козацтво не мало ані права голосу, ані політичного вибору. Люди із шаблями, що не раз рятували Річ Посполиту від поразки та навали кочовиків, були позбавлені жаданого лицарського статусу, котрим володіла виключно шляхта. Нарешті, коли наприкінці XVI ст. (після Берестейського собору) українське поспільство поставили перед фактом зверхності Папи, а православний єпископат був проголошений у межах Речі Посполитої нелегітимним, козацтво як один повстало за права одновірців і замінило собою колись православну, а нині покатоличену феодальну еліту земель колишньої Київської Русі.

Хмельниччина середини XVII ст. аж ніяк не була громом з ясного неба. Раз по раз «республіканський» спокій Речі Посполитої порушували шляхетські бунти (конфедерації), а в 1620--30 рр. серія гучних козацьких повстань пронеслася й українським Подніпров'ям. Утім, зі шляхтою король намагався знайти спільну мову, задовольняючи переважно монетарні вимоги люду лицарського, тим часом козацькі бунти можна було залити лише кров'ю -- зусиллями тої ж таки шляхти. Кожний новий спалах козацької непокори міг перерости у грандіозне повстання. На клубок козацько-шляхетських соціальних протиріч дедалі частіше намотувалися православно-католицькі протиріччя, пов'язані з небажанням польської еліти толерувати православну традицію на корінних руських землях. Чаша народного гніву остаточно переповнилася 1648 року, вилившись у безпрецедентне за розмахом повстання -- козацьку революцію.

Довга дорога на Січ

Душею козацької революції та її головним стратегом був гетьман Війська Запорозького Богдан Зиновій Хмельницький. Його звивистий життєвий шлях увінчався цілком вдалою для 50-літнього шляхтича кар'єрою чигиринського старости. Привілейований стан та матеріальна незалежність могли цілком угамувати запал найзавзятішого «пенсіонера» українського лицарства. Але це була лише прелюдія тієї долі, яка поставила його на чолі однієї з найгучніших повстанських війн у світовій історії.

Про молоді роки майбутнього гетьмана відомо небагато. Його батько -- дрібний шляхтич Михайло Хмельницький, імовірно, походив із перемиської землі у західній Галичині (нині -- пограниччя України та Польщі), мав герб «Абданк», служив у війську Коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського, деякий час мешкав у нього в Жовкві, згодом служив у іншого впливового галицького магната -- Яна Даниловича. Саме клієнтарні обов'язки привели Хмельницького-батька до Наддніпрянщини. Сталося так, що Данилович обіймав посаду чигиринського старости, а батько майбутнього гетьмана був, відповідно, підстаростою -- тобто замковим урядником. На плечі Михайла Хмельницького були покладені функції осадчого -- організатора селянських переселень на малолюдні придніпровські степи. Колонізація степового пограниччя мала для українських староств справді стратегічне значення -- це був єдино можливий спосіб вижити під тиском кримської та ногайської орд і пов'язаних із ними спустошень. Саме за цю вислугу підстароста Хмельницький і отримав хутір Суботів, що неподалік Чигирина, а відтак заклав там власну слободу. Осівши на Вкраїні, Хмельницький-старший поріднився з козацьким середовищем, узявши шлюб із козачкою -- Богдановою матір'ю.

Коли саме народився майбутній ватажок «козацької революції», достеменно невідомо. Частіше називають 1595 рік. Не було в моді святкувати й пам'ятати дні народжень. У хрещенні він отримав ім'я Зиновій, саме так його називало духовенство під час церковних урочистостей, хоча сам він зазвичай підписувався як Богдан. За юнацьких років він прослухав курс граматики, поетики та риторики у львівському єзуїтському колегіумі -- словом, звичайний класичний курс пересічного тогочасного шляхтича.

Роки минали, настав час скуштувати життя, до якого він був покликаний своїм козацьким походженням. Військова кар'єра тодішнього лицаря починалася не пізніше ніж у 14 років. Достеменно відомо, що 1620 р. він разом зі своїм батьком брав участь у молдавському поході гетьмана Станіслава Жолкєвського і прийняв справжнє бойове хрещення у битві з турками під Цецорою. Ця битва завершилася не тільки нищівною поразкою для коронного війська, а й загибеллю Богданового батька. Юнак потрапив у полон і так би й cкінчив своє життя на галерах, якби його не викупила мати, обмінявши на когось із родовитих турецьких полонених, захоплених раніше козаками.

Богдан був професійним вояком, брав участь у славетних морських експедиціях до турецьких берегів, відзначився у Смоленській кампанії 1633 р., де воював із московитами і за яку король нагородив його шаблею. Не залишився Богдан байдужим і під час козацького повстання Павлюка (1637 р.), хоча участь в антипольському виступі могла негативно позначитися на шляхетській кар'єрі. Коли ж повстання захлинулося у шляхетському терорі, Богдан очолив коаліцію ліберальної старшини, що вдалася до компромісу із коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким. Підпис Хмельницького як генерального писаря Війська За­порозького стояв під актом Боровицької капітуляції. Відтак Богдан увійшов до складу запорозького посольства до короля Владислава IV. Незважаючи на те, що за умовами капітуляції козацьке самоврядування на Січі підлягало скасуванню, а відтак зникав інститут військового писаря, Хмельницький отримав натомість повноваження сотника Чигиринського, зберігши свій вплив на козацькі справи в Запоріжжі. Приміром, коли французький емісар граф де Брежі вів переговори щодо найманої служби українських козаків у французькій піхоті, дехто з придворних порадив йому мати справу саме з сотником Хмельницьким. У 1644 р. де Брежі писав кардиналові Мазаріні: «Се­ред козаків є непересічний полководець Богдан Хмельницький, з котрим рахуються навіть при дворі». Згодом, після особистого знайомства з Хмельницьким де Брежі також підкреслив його майстерне володіння латиною та неабиякі організаторські здібності.

Размещено на Allbest.ru