Кримськотатарський народ в умовах депортації (1944 - 1967 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький державний університет

УДК 947.7. (= 947.22) (575.1)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Кримськотатарський народ в умовах депортації (1944 - 1967 рр.)

07.00.01. Історія України

Хаялі Рустем Ізеттович

Запоріжжя 2000

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Початок 90-х рр. ХХ ст. ознаменовано кризою тоталітаризму і монопольного панування комуністичної партії в СРСР, створенням суверенних демократичних держав.

Проголосивши державну незалежність у серпні 1991 р., Україна прийняла принципово важливі документи - “Декларацію прав національностей України” (1991 р.), Закон “Про національні меншини в Україні” (1992 р.), котрі заклали основу ефективного функціонування демократичних інститутів, визначили політичні та соціальні орієнтири побудови громадянського суспільства.

Важливим етапом будівництва суверенної, демократичної і правової держави стало прийняття у червні 1996 р. Конституції України. Віднині на конституційному рівні були створені підстави для вільного розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності корінних народів і національних груп, що населяють Україну. Разом з тим Конституція України заклала основи гарантій економічних, політичних і соціальних прав, створила умови стабільності та злагоди в міжнаціональних відносинах.

Ідеологічні настанови, цензурні обмеження, що існували в СРСР, були суттєвою перепоною у вивченні складних політичних, соціальних і етнокультурних процесів у суспільстві. Відсутність свободи дослідження була основною проблемою на шляху об'єктивного, наукового висвітлення історії кримськотатарського народу.

На сучасному етапі дослідники почали більше приділяти уваги вивченню системи міжнаціональних відносин. Важливим аспектом даної проблематики є висвітлення історії кримськотатарського народу, який в роки тоталітарного режиму пережив масову депортацію. Історики, які займаються цими питаннями, у своїх дослідженнях зупиняються на певних аспектах депортації або на історії національного руху, тоді як складне і багатогранне питання адаптації в нових соціально-економічних умовах, етнокультурному і мовному середовищі потребує комплексного і ґрунтовного дослідження. Це допоможе швидше подолати наслідки тих трагічних подій, сприятиме будівництву демократичного, правового суспільства в Україні.

У дисертації термін “депортація” розуміється в більш широкому контексті, оскільки політика держави щодо кримськотатарського народу не закінчується лише одноразовим насильницьким переселенням з етнічної території. Державна політика, яка проводилася протягом тривалого часу, включала в себе комплекс заходів, спрямованих на створення особливих умов для депортованих в економічній, соціальній, політико-правовій і культурній сферах.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичних планів науково-дослідної лабораторії з питань вивчення етнічної історії Криму в Таврійському національному університеті (ТНУ) ім. В. І.Вернадського, держбюджетної теми ”Етнокультурні проблеми народів Криму” (шифр ТНУ- 169/97, реєстраційний номер програми - 05-04 МВ/97).

Об'єктом дослідження є політико-правовий процес формування, розвитку й еволюції системи репресій щодо кримськотатарського народу та його становища.

Предметом дослідження є урядові заходи, які регулювали економічне, соціально-політичне і правове становище кримських татар в умовах депортації та їх практичне втілення.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період 1944-1967 рр., який є найбільш складним і переломним в новітній історії кримськотатарського народу. Цей період охоплює два певною мірою відмінні етапи (якщо у 1944-1956 рр. кримські татари перебували в умовах режиму спецпереселень, то в 1956-1967 рр. розпочинається процес їх культурно-національного відродження) і, в той же час, тісно взаємопов'язані і взаємообумовлені. Саме в цей час відбулися зміни, які багато в чому визначили сучасний розвиток кримськотатарського народу.

Територіальні межі. Дослідження проведено на прикладі Узбецької РСР. Саме там у повоєнний період перебувала переважна частина кримськотатарського народу, відбувалися соціальні і демографічні зміни, виник і набув розвитку національний рух. У випадках, коли розкриваються наслідки виселення кримських татар, в географічні межі включають і Крим. В останньому випадку особливий акцент робиться на періоді після його входження до складу України.

Метою дисертаційного дослідження є висвітлення політики держави щодо кримськотатарського народу в умовах депортації та її наслідків.

Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються такі дослідницькі завдання:

- розкрити заходи держави з організації проведення депортації кримських татар;

- визначити, як ця політика позначилась на демографічній, економічний, соціально-політичній ситуації в Криму;

- висвітлити господарче і побутове облаштування, працевлаштування, стан санітарно-медичного обслуговування, соціально-політичне і правове становище кримських татар;

- дослідити стан національної культури, освіти і релігії в умовах режиму спецпоселень;

- показати на конкретних прикладах роль кримських татар в розвитку промисловості, сільського господарства в Узбецькій РСР;

- розкрити вплив скасування режиму спецпоселення на демографічні й соціальні зміни, відродження національної культури;

- проаналізувати причини виникнення і розвитку національного руху, методи і форми дії ініціативних груп у боротьбі за повернення на батьківщину.

Наукова новизна дисертації визначається безпосередньо проблематикою дослідження, оскільки депортаційний період історії кримських татар в цьому аспекті та подібних хронологічних рамках комплексно не вивчався сучасною історичною наукою.

У роботі вперше розкрито вплив депортації на демографічне становище і економічний розвиток Криму, показано процес забезпечення спецпереселенців промисловими та продовольчими товарами, аналізуються заходи держави з працевлаштування і санітарно-медичного обслуговування, висвітлюється становище національної освіти, культури та релігії.

Використання широкого кола джерел вперше дозволило розкрити роль кримських татар у розвитку і вдосконаленні економічного потенціалу Узбецької РСР; показати вплив скасування режиму спецпоселень на розвиток демографічних, соціальних процесів, становище і відродження національної культури. На основі широкого залучення документального матеріалу аналізуються розвиток національного руху, тактика дій за повернення кримських татар на батьківщину. Вперше розкриваються причини високої смертності спецпереселенців в перші роки депортації, а також наводяться факти, які свідчать про те, що вислані в умовах режиму спецпоселень захищали свої права, використовуючи різноманітні форми протесту.

Науково-практичне значення дисертаційного дослідження в тому, що воно може бути використане для написання узагальнюючих праць з історії України, для створення спецкурсів з історії Криму, кримських татар. Розроблену методику наукового дослідження можна застосувати під час вивчення історії депортації ряду етнічних груп України. Інформацію і висновки, викладені в дисертації, можна використати у прогнозуванні економічних, соціальних і етнокультурних процесів, у виробленні політики, яка сприятиме організованій інтеграції кримськотатарського народу в українське суспільство з максимальним збереженням його інтелектуального і духовного потенціалу.

Апробація та публікація результатів дослідження. Дисертаційна робота обговорювалася і рекомендована до захисту кафедрою історії України та допоміжних історичних дисциплін ТНУ ім. В.І.Вернадського. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у ряді статей, в тому числі 5 опублікованих у фахових виданнях. Висновки, зроблені в дисертаційному дослідженні, були викладені на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Кримського державного індустріально-педагогічного інституту, на 4, 5, 6, наукових читаннях ТНУ ім. В.І. Вернадського, а також на міжнародній конференції “Репресоване покоління кримськотатарських суспільно-політичних діячів” (м. Сімферополь, 1999 р.).

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Обсяг дисертації становить 176 сторінок. Список використаних джерел і літератури складає 261 позицію (20 сторінок).

Основний зміст дисертації

депортація спецпереселенець національний рух

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження, його актуальність. Визначаються об'єкт і предмет, хронологічні рамки і територіальні межі, мета і завдання роботи, її наукова новизна та практичне значення, а також вказується на апробацію і публікацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Історіографія та джерельна база. Методика та методи дослідження” розглядається стан наукової розробки теми дисертації та її джерельна база, а також принципи і методи дослідження.

Перші публікації про депортацію кримських татар з'явились у зарубіжній літературі в другій половині 1940-х - на початку 1950-х рр. Статті В. Дубровського і Г. Олександрова мали на меті проінформувати західне суспільство про насильницьке переселення і становище “покараних народів” в СРСР.

У 1950 - 1970 рр. були надруковані монографії Е. Кірімаля, Р. Конквеста, І. Акчурі, А. Некрича, в яких розглядається депортація кримських татар в 1944 р., їх становище в умовах режиму спецпоселень. Багато питань у цих дослідженнях не було висвітлено достатньою мірою. Серед них такі, як працевлаштування, санітарно-медичне обслуговування, стан національної освіти й культури. Ці роботи виконані на доступних джерелах і оприлюднених державних документах.

У вивченні новітньої історії кримськотатарського народу закордонна історіографія найбільшу увагу приділяла виникненню і розвиткові національного руху кримськотатарського народу. Зокрема, цим питанням присвячені праці А. Фішера, Л. Алексєєвої, Е. Лаззеріні та інших дослідників. Всі ці роботи присвячені окремим аспектам історії виникнення і розвитку національного руху, однак обмеженість бази джерел позначилась на науковій якості їх публікацій.

Окремі питання історії депортації та національного руху знайшли відображення в працях турецьких науковців. Серед них найбільш помітними були роботи М. Улькусала та У. Селя. Дослідження мають ретроспективний характер.

В зарубіжній історіографії сформувалося вузьке коло проблем історії кримськотатарського народу, де чільне місце займав національний рух. Разом з тим ці наукові праці створювалися тоді, коли більша частина архівних джерел періоду депортації кримськотатарського народу була недосяжною для фахівців-істориків.

Вивчення повоєнного становища кримськотатарського народу в СРСР інтенсивно починається з другої половини 1980-х років і посилюється в 1990-ті роки. Суттєвим внеском у дослідження історії депортації кримськотатарського народу стала діяльність російських вчених М. Бугая, В. Земскова, яким вдалося вперше ввести в науковий обіг цінні архівні документи центральних архівів СРСР. Але поданий матеріал лише в загальних рисах розкриває економічне і соціально-політичне становище спец-переселенців у повоєнний період і не дає можливості висвітлити історію депортації кримськотатарського народу зі всіма її складнощами і суперечностями.

Певне зацікавлення викликають дослідження сучасних російських дослідників. Серед них найбільш помітними були праці М. Губогло, С. Червонної, О. Волобуєва. Під час написання наукової праці вони не спирались на джерела кримськотатарською мовою, які розкривають окремі найбільш складні питання виникнення і розвитку національного руху.

Помітний внесок у розробку проблеми було зроблено українською наукою. В дослідженнях розглядаються політика режиму в Криму після виселення кримських татар, їх становище в умовах депортації, основні етапи діяльності кримськотатарського національного руху. Українські історики найбільш глибоко зуміли дати об'єктивну оцінку політики радянського режиму щодо кримських татар. Ці науковці довели, що подібні дії влади можна класифікувати як яскравий приклад політики геноциду. Разом з тим ці наукові праці не відобразили найбільш важливі питання історії кримськотатарського народу в умовах депортації.

Історію Криму в роки війни і в повоєнний період було висвітлено в праці М.Максименка, в “Очерках истории Крыма”, а також у монографії О. Басова. Але в жодній з цих праць не розглядається вплив депортації на труднощі, які виникли при відродженні сільського господарства Криму.

Участь кримських татар у розвитку промисловості й сільського господарства взагалі не була предметом ґрунтовного дослідження. Історії кримськотатарської культури присвячені окремі публікації, які також потребують детального аналізу і об'єктивного вивчення.

Історіографічний огляд як зарубіжної, так і вітчизняної наукової літератури дозволяє зробити висновок, що становище кримськотатарського народу в умовах депортації вивчено ще недостатньо. Окремим питанням, таким як облаштування, працевлаштування, кредитування спецпереселенців, їх продовольче забезпечення, причини високої смертності серед них належна увага науковцями не приділялась. До того ж, проблема участі кримськотатарського народу в розвитку економіки, демографічні, соціальні зміни повністю випадали з поля зору дослідників. Аналіз наукової літератури з цього періоду історії кримськотатарського народу обумовлює необхідність комплексного наукового узагальнення.

Джерельну базу дослідження склав корпус архівних джерел, опубліковані документи, статистичні дані, публікації в періодичній пресі, спогади очевидців тощо.

Першою групою джерел є комплекс архівних матеріалів фондів ЦДА Республіки Узбекистан (м. Ташкент). Під час вивчення розселення і господарчо-побутового облаштування, працевлаштування, санітарно-медичного обслуговування, стану освіти і правового становища виселених використовувались документи Переселенського управління (ф.314) і Наркомоздоровлення Узбецької РСР (ф.837). Цінними є і матеріали Центрального статистичного управління Узбецької РСР (ф.1619), де наведено дані перепису кримськотатарського народу за 1970 р. При вивченні участі кримських татар в розвитку промисловості та сільського господарства Узбекистану були досліджені справи фондів Міністерства сільського господарства (ф.90), Міністерства легкої промисловості (ф.1624), Управління будівництва Фархадської ГЕС (ф.2061), Управління гірничо-металургійної промисловості (ф.2425), Управління легкої і трикотажної промисловості (ф.2431), Головного управління з виробництва машин для бавовнярства (ф.2610), Головного управління шовкової промисловості (ф.2675).

У Ферганському обласному архіві були досліджені фонди ради депутатів трудящих (ф.1), Ферганського текстильного комбінату (ф.26), Маргеланського комбінату шовкових тканин (ф.199). В архіві Автономної Республіки Крим було вивчено фонд Народного Комісаріату землеробства Кримської АРСР (ф.30). Крім того, були досліджені фонди бавовнярського радгоспу “Дальверзін-1” (ф.35) і Узбецького металургійного заводу (ф.90), які зберігаються в Бекабадському міському архіві.

Другою групою джерел стали опубліковані законодавчі акти, накази, постанови, доповідні записки, довідки органів державної влади, котрі регламентували статус кримськотатарського народу в умовах депортації, численні документи національного руху.

Третьою групою джерел, які було використано, стали статистичні збірники “Народне господарство” Кримської області, УзРСР і СРСР. Вони дозволяють простежити і зрозуміти демографічні та соціальні зміни серед кримських татар в досліджуваний період, визначити загальне та особливе в цих процесах.

Четвертою групою джерел стали матеріали періодичних видань, насамперед газети “Ленин байрагъы” (нині “Яны дюнья”), “Къырым”, “Арекет”, “Авдет” тощо. Там широко друкувалися спогади очевидців депортації, учасників національного руху, інші матеріали, які розкривають невідомі сторінки сучасної історії кримських татар.

П'ятою групою джерел стали особисті бесіди автора з кримськими татарами, котрі пам'ятали ту складну ситуацію, в якій знаходився народ в умовах депортації. Було уточнено та перевірено окремі факти й свідчення, отримані в ході архівних пошуків.

Таким чином, джерельною базою дисертаційного дослідження слугували неопубліковані й опубліковані документи, статистичні матеріали, національна преса та спогади. Використання всього виявленого комплексу документів і матеріалів дозволило всебічно охопити і висвітлити існуючу в сучасній науці проблему, а також досягти мети та вирішити завдання, поставлені в дисертації.

Відповідно до мети ї завдань дисертації методологічною основою дослідження було обрано такі універсальні наукові принципи, як історизм, об'єктивність, логічність і системність. Використання історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-системного методів дозволило відтворити реальну картину минулого, проаналізувати зміст та обумовленість історичних подій і фактів.

У другому розділі - “Депортація кримськотатарського народу (1944 р.)” розглядаються заходи держави щодо насильницького переселення кримськотатарського народу з Криму, а також демографічні, економічні і політичні наслідки цієї політики.

Депортація здійснювалась за рішенням ДКО СРСР “Про кримських татар” від 11 травня 1944 р., в якому ухвалено: “Всіх татар виселити з території Криму і розташувати їх на постійне проживання в Узбецькій РСР”. В результаті операції 18 - 20 травня 1944 р. з Криму було депортовано 194111 осіб. Переважну більшість спецпереселенців (151604 осіб) було направлено до Узбецької РСР, решта кримських татар була переселена до РРФСР і Казахської РСР. Для здійснення заходів депортації було залучено більше 32000 бійців військ НКВС і оперативного складу органів НКВС-НКДБ СРСР. Для транспортування спецпереселенців було використано 71 залізничний ешелон. Вся операція коштувала більше 30 млн. карбованців.

Після виселення кримськотатарського народу обліком конфіскованого майна займалась комісія РНК СРСР. Вона нарахувала 25561 будинок, 15000 дворових забудов, 18736 земельних ділянок, де було 130000 кущів винограду, 110000 плодових дерев, а також посіви овочевих та інших культур; багато речей домашнього вжитку та збіжжя. Комісією також було взято на облік 15740 голів великої рогатої худоби, 44276 голів овець та кіз, 4450 коней, 3916 бджолородин і 11311 птахів. Більша частина вилученого майна була передана до фондів державних установ, реалізована населенню, а також розграбована. До речі процес депортації викликав певні труднощі у забезпеченні радянської армії транспортними засобами.

Суттєво змінився демографічний та національний склад півострова. За роки німецької окупації, а також внаслідок виселення в 1941 р. німців, а у 1944 р. кримських татар, населення Криму скоротилося з 1126824 до 444390 осіб. В результаті депортації кримських татар з 26 сільських районів у Кримській АРСР в 7 районах майже зовсім не залишилось мешканців, а 8 потребували негайного заселення. 12 серпня 1944 р. ДКО приймає рішення про заселення районів Криму переселенцями з РРФСР та Української РСР. Тільки наприкінці 1958 р. населення Криму перевищило довоєнний рівень і становило 1169000 осіб.

Певні труднощі спостерігалися в тих галузях господарства, де кримські татари відігравали провідну роль. Одним з найбільш важливих наслідків депортації кримських татар було те, що окремі галузі сільського господарства і, зокрема, виноробство, садівництво, тютюнництво занепали. Якщо у 1940 р. врожайність винограду в Криму становило 42,2 ц з га, фруктів 50,6 ц з га, то у 1953 р., відповідно, винограду - 12 ц, фруктів - 20 ц. За ці роки не вдалося відновити і поголів'я у вівчарстві. Суттєві зміни сталися тоді, коли Крим увійшов до складу Української РСР. У 1958 р. в Криму врожайність зернових становила 17,8 ц з га, проти 12,5 ц у 1953 р. Виробництво м'яса зросло на 30%, молока на 200%, яєць на 36%. Врожайність винограду становила 49,6 ц з га, фруктів - 48,2 ц з га. Але ще низькою залишалась врожайність овочевих культур, не сталося кардинальних змін й у виробництві тютюну. Такі галузі, як каракулівництво, виробництво бавовни і шовку занепали.

Політичними наслідками депортації стала і політика детатаризації Криму. У 1940 - 1950 рр. у Криму за рішенням місцевих радянських органів, а також Президії Верховної Ради РРФСР проводилися заходи, зв'язані з перейменуванням міст, сіл, населених пунктів, вулиць і площ. Знищенню підлягали цвинтарі, мечеті, пам'ятки матеріальної і духовної культури кримських татар. До наслідків депортації можна віднести і власне ліквідацію Кримської АРСР у 1946 р.

Третій розділ - “Кримськотатарський народ в умовах режиму спецпоселень (1944 - 1956 рр.)” присвячено таким питанням, як розселення, господарчо-побутове облаштування спецпереселенців, їх працевлаштування, санітарно-медичне обслуговування, політика держави в галузі освіти, релігії та культури, а також правовому становищу виселених.

Розселенням спецпоселенців кримських татар та їх господарчо-побутовим облаштуванням в Узбецькій РСР займалися спецкомендатури НКВС, підрозділи Переселенського управління, а також партійні і радянські органи. Кримські татари були розселені в 62 районах 7 областей цієї республіки.

Становище виселених через відсутність у них нормального житла в перші роки депортації залишалося дуже важким. Облаштування, харчування, забезпечення предметами першої необхідності, отримання кредитів здійснювалось неорганізовано. Вирішенню проблем спецпереселенців радянські і партійні органи не приділяли належної уваги. Забезпечити кримських татар житлом, частково, вдалося лише в 1947 р. На придатній для житла площі проживали 70,3% родин, ділянками для городів було забезпечено 69,6% депортованих. Незважаючи на те, що облаштування спецпереселенців ускладнювалося умовами воєнного і повоєнного часу, в державі існували кошти і можливості для оптимального вирішення нагальних проблем виселених.

Проблему працевлаштування виселених вдалося вирішити тільки в 1947 р. На 1948 р. в промисловості і сільському господарстві працювало 74097 спецпереселенців. При цьому здебільшого не враховувалася їх професійна орієнтація. Депортовані не мали і права вибору місця роботи. Працевлаштування в промисловості проходило ще важче, бо потрібен був час для підготовки кваліфікованих кадрів. Разом з тим спецпереселенці сумлінно працювали на багатьох сільськогосподарських, промислових підприємствах та новобудовах: Фархадській ГЕС, Узбецькому металургійному заводі тощо. Вони брали участь у розвиткові економіки республіки і разом з іншими народами зробили суттєвий внесок в перемогу над фашизмом.

Санітарно-медичне обслуговування виселених було вкрай незадовільним. Широкого розповсюдження набули інфекційні хвороби - тиф, малярія, гепатит, дизентерія тощо. Захворюваність серед спецпереселнців набагато перевищувала середні статистичні показники республіки. Але основною причиною масової смертності кримських татар були голод, фізичне виснаження та дистрофія. Як наслідок високої смертності кількість виселених в республіці на 1 січня 1947 р. зменшилася до 115870 осіб, себто на 23,6%. Смертність перевищувала народжуваність з 1944 р. до 1948 р. включно. За переписом національного руху в місцях депортації загинуло більше 46,2% виселених.

Депортація призвела до повного знищення початкової, середньої і вищої освіти кримських татар, національної видавничої справи, літератури, культури, мистецтва. Відповідно до розпорядження РНК СРСР від 20 червня 1944 р. навчання виселених проводилось лише російською мовою. Залученню дітей спецпереселенців до шкільної освіти радянські та партійні органи не приділяли належної уваги. Наприклад, у 1946 р. в школах навчалось всього 57,7% кримськотатарських дітей. Проблему шкільної освіти вдалося вирішити тільки в середині 1950-х р.

У другій половині 1940-х - на початку 1950-х рр. органи НКВС-МВС-МДБ посилено вербували духівництво із числа кримських татар, аби зберегти контроль над депортованими. Національна інтелігенція повністю була позбавлена можливості займатися творчою та науковою діяльністю. Суспільні заходи щодо відродження елементів національної культури будувалися виключно на особистій ініціативі кримських татар. У місцях спецпоселень режим проводив політику, яка була спрямована на асиміляцію спецпереселенців, знищення мови, культури, самосвідомості та духовності.

Правове становище спецпереселенців було визначено Постановою РНК СРСР від 8 січня 1945 р. Передача повноважень спецкомендатурам НКВС з контролю суспільного життя висланих вкрай негативно позначалась на їх адаптації в умовах депортації. Політика режиму була спрямована на обмеження особистих, соціальних, політичних і громадянських прав виселених. Зростання незадоволення спецпереселенців своїм безправним становищем, збільшення кількості втеч вели до посилення жорстокості режиму спецпоселень з боку держави.

26 листопада 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ “Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов'язкового і постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Великої Вітчизняної війни”. За самовільний виїзд чи втечу визначалась і міра покарання - 20 років каторжних робіт. Ці фактори, а також усвідомлення трагедії, яка відбулася, сприяли появі перших актів протесту. Формами протесту були втеча, неявка на облік до спецкомендатури, “антирадянська” і “антипартійна” пропаганда. Проводилася також і організація перших груп та сходок. Зміни в правовому становищі спецпереселенців настали лише після 1953 р. У 1954 - 1956 рр. Указами Президії Верховної Ради СРСР, а також Постановами Ради Міністрів СРСР були здійснені заходи, які значно послабили режим спецпоселень. Повністю кримськотатарський народ був знятий з обліку спецкомендатур МВС Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 р., але без повернення конфіскованого майна та права повернутися на батьківщину.

У четвертому розділі - “Відміна режиму спецпоселень і становище кримськотатарського народу (1956 - 1967 рр.)” розглядається роль кримських татар у розвитку промисловості та сільського господарства, демографічні й соціальні зміни, відродження національної культури, а також виникнення і розвиток національного руху.

Відміна режиму спецпоселень сприяла залученню кримських татар до соціально-економічного життя Узбекистану. Як промислові та сільськогосподарські працівники кримські татари зробили помітний внесок у розвиток економіки регіону.

Компактні групи індустріальних робітників з числа кримських татар сформувались на підприємствах гірничодобувної, машинобудівної, металургійної та текстильної промисловості. Творчий і трудовий пошук робітників, інженерно-технічної інтелігенції був спрямований на покращення економічних показників, на розвиток раціоналізаторського руху, механізацію робіт і ефективне використання матеріальних і сировинних ресурсів. Робітники - кримські татари брали активну участь у вирішенні складних виробничих завдань, у розвиткові новаторських починань, роблячи внесок у соціальний та економічний розвиток Узбецької РСР. Багато з них за доблесну працю були нагороджені орденами та медалями.

У другій половині 1950 - 1960 рр. почалося більш широке залучення кримських татар до сільськогосподарського виробництва республіки. Великі компактні групи кримськотатарського населення склалися у Ташкентській, Сирдар'їнській, Наманганській, Андіжанській, Бухарській та Кашкадар'їнській областях. Головним завданням в підвищенні культури землеробства і зростанні продуктивності праці стають інтенсифікація процесів виробництва, впровадження комплексної механізації в бавовнярстві. Комплексна механізація сільськогосподарського виробництва дозволила значно скоротити термін посіву бавовни, збільшити площу земель, які оброблялись, та суттєво підвищити врожаї. На чолі багатьох прогресивних починань у сільськогосподарському виробництві були кримські татари, які досягали помітних успіхів. За доблесну працю у розвитку бавовнярства в Узбецькій РСР багато кримських татар отримали високі урядові нагороди.

Відміна режиму спецпоселень суттєво змінила демографічний та соціальний статус кримськотатарського народу. Міське населення вже переважало в загальній структурі населення і становило 65%, що було вище за республіканські та загальносоюзні показники. Спостерігалося різке скорочення сільськогосподарського населення. Промислові робітники стають найбільшою соціальною групою кримськотатарського населення. Високий рівень урбанізації сприяв їх концентрації в ключових сферах економіки. Основна маса індустріальних робітників складалася з машинобудівників, будівельників, працівників автотранспорту і легкої промисловості. Сільське населення концентрувалось в основному в радгоспах. В умовах відсутності національних інститутів підготовки кадрів починає формуватися й інтелігенція. Демографічна і соціальна структура народу кардинально відрізнялася від довоєнної, коли кримські татари проживали в Криму.

В період, що досліджується, починається відродження національної культури. Фактори депортації, як головні, багато в чому обумовили особливості і напрямки відродження національної культури кримських татар. Найбільшого розвитку набула література, музика та живопис. У збереженні рідної культури особлива заслуга належала єдиній в СРСР газеті кримськотатарською мовою - “Ленин байрагъы”, яка зуміла зберегти національну мову та літературу. В її колективі виросли провідні письменники, журналісти, поети. В збереженні музичної спадщини важливу роль відіграв ансамбль пісні й танцю “Хайтарма”. У 1950 - 1960 рр. більшість кримських татар вчилась у школі російською мовою. В умовах монополії комуністичної ідеології та пропаганди атеїстичного світогляду, релігія кримських татар відіграла значну роль у справі збереження звичаїв та традицій, сприяла національній самоідентифікації.

У другій половині 1950-х рр. проходить організаційне оформлення національного руху, як політичної сили, здатної відстояти і захистити інтереси кримськотатарського народу. Основними причинами виникнення і розвитку національного руху було прагнення кримськотатарського населення повернутися на батьківщину, відновити громадянські, політичні, національні права. Головною ланкою руху стали ініціативні групи, яких нараховувалось до 1000, з загальною кількістю учасників до 5000 осіб. Біля витоків національного руху стояли ветерани другої світової війни М. Селімов, Дж. Акімов, М. Османов, М. Мартинов, В. Муртазаєв, Б. Османов та інші. В 1961 р. була створена “Спілка кримськотатарської молоді”, яка об'єднала національно свідомих юнаків та дівчат.

Національний рух кримськотатарського народу з початку свого виникнення використовував мирні, ненасильницкі методи боротьби, спираючись на такі форми, як звертання, петиції, демонстрації. 1965 - 1967 рр. знаменуються найвищим піднесенням в історії національного руху, який користувався підтримкою всіх верств кримськотатарського населення. Режим проводив різноманітні репресивні заходи - судові процеси, розгін демонстрацій тощо, які були спрямовані на ліквідацію руху. У той час він добився помітних успіхів, одним з яких стало прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР “Про громадян татарської національності, які раніше мешкали в Криму” в 1967 р. В Указі визначалось, що кримські татари отримували повноцінні права громадян СРСР.

Основні результати дисертаційного дослідження

У висновках дисертаційної роботи конкретизуються й узагальнюються результати дослідження становища кримськотатарського народу в умовах депортації (1944 - 1967 рр.):

Депортація радикально змінила всю подальшу історію кримськотатарського народу. Здійснюючи поголовне виселення, органи НКВС-НКДБ СРСР провели конфіскацію майна кримських татар. Незважаючи на умови воєнного часу, не було ні політичної, ні економічної, ні військово-стратегічної необхідності масового переселення кримських татар з території Криму в райони Середньої Азії. Наслідки депортації для Криму і кримських татар були тяжкими, а часто катастрофічними. Більше 10 років необхідно було для відновлення сільського господарства у Криму, особливо садівництва, виноградарства, виробництва тютюну. Державі довелося вжити значних економічних, політичних, соціальних заходів, задіяти людські ресурси, аби вирішити ці проблеми.

Насильницьке переселення нищівно відобразилось на кримськотатарському народі. З втратою батьківщини кримські татари не мали можливості формуватися як єдиний етнос. Депортація за своїми засобами була антигуманною і мала злочинний характер.

Облаштування кримських татар у місцях спецпоселень проходило в надзвичайно складних умовах. Житлове питання, проблему працевлаштування спецпереселенцям доводилось вирішувати в основному власними силами. Причинами масової смертності спецпоселенців були зміна клімату, інфекційні захворювання і слабке санітарно-медичне обслуговування. Значна частина кримських татар померла від голоду. Демографічні втрати були дуже відчутні. Подібні дії щодо кримськотатарського народу можна кваліфікувати як геноцид за етнічною ознакою. Режим спецпоселень негативно позначився на стані народної освіти кримських татар, їх релігії та культурі. Суспільне життя, соціально-політичні й громадянські права контролювалися не тільки конституційними нормами, але й підзаконними актами. Політика держави була спрямована на зневажання громадянських прав, ліквідацію самоідентифікації кримськотатарського народу, його повну асиміляцію і культурну деградацію. Уже в перші роки спецпереселенці почали виступати проти свого безправного становища. Перші акції протесту, що спонтанно сформувалися в екстремальних умовах, стали в подальшому основою національного руху.

Режим спецпоселень сприяв руйнуванню етнічної єдності, нищенню генофонду кримськотатарського народу та його мовної спільності, внаслідок чого були цілком знецінені такі норми, як право на життя, честь і гідність людини.

Скасування режиму спецпоселень створило умови для ширшої участі кримськотатарського народу в здійсненні своїх соціальних, політичних і громадянських прав. Індустріальні, сільськогосподарські робітники, колгоспники, працюючи на промислових підприємствах, новобудовах, в сільському господарстві, взяли безпосередню участь у примноженні національного багатства держави. Суттєвих змін зазнала і соціальна структура кримськотатарського народу, помітними стали процеси урбанізації населення. Формувалась і національна інтелігенція. Спостерігалося відродження культури, основне завдання якої було зберегти багату спадщину минулого. Розвиток національної культури проходив у надзвичайно складних і суперечливих умовах. Історична пам'ять народу і його висока самоорганізація сприяли виникненню й розвиткові національного руху. Мирний характер вимог, відкритість дозволили досягти певних успіхів.

Історичний досвід свідчить, що в процесі відновлення етнічної цілісності кримськотатарського народу необхідно враховувати демографічну, соціальну і професійну структуру, характер та ступінь урбанізації, кваліфікаційний і освітній рівень. За роки депортації кримські татари накопичили досвід в бавовнярстві, шовківництві, каракулівництві, який міг би використовуватися у сільському господарстві сучасної України.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Хаяли Р.И. Формирование крымскотатарской интеллигенции в послевоенный период // Йылдыз. - 1998. - № 2. - С. 137 - 148. (на кр.-тат. яз.)

2. Хаяли Р.И. Обустройство спецпереселенцев крымских татар в первые годы депортации (1944 - 1947) // Культура народов Причерноморья.- 1998. - № 3. - С. 263 - 267.

3. Хаяли Р.И. Социально - политическое положение депортированного крымскотатарского народа в годы комендантского режима (1944 - 1956 гг.) // Йылдыз. - 1998. - № 5. - С. 151 - 158. (на кр.-тат. яз.)

4. Хаяли Р.И. Начальное образование крымских татар в первые годы депортации // Культура народов Причерноморья. - 1998. - № 5. - С. 498 - 501.

5. Хаяли Р.И. Трудоустройство спецпереселенцев крымских татар в первые годы депортации // Культура народов Причерноморья. - 1999. - № 6. - С. 448 - 450.

Анотація

Хаялі Р.І. Кримськотатарський народ в умовах депортації (1944 - 1967 рр.). Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. - Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2000.

Дисертацію присвячено комплексному аналізу становища кримськотатарського народу в умовах депортації (1944 - 1967 рр.). Розкривається політика режиму, спрямована на насильницьке переселення кримськотатарського народу, його становище в умовах депортації.

В роботі зроблено висновок, що депортація призвела до занепаду окремих галузей сільського господарства в Криму.

Розглядаються заходи держави щодо облаштування, працевлаштування, санітарно-медичного обслуговування, правовий стан висланих, стан національної культури. Режим спецпоселення на чолі з органами НКВС створив умови для утисків національних прав, прав людини та громадянина.

Дисертантом встановлено, що насильницьке переселення кримських татар у 1944 р. та організація режиму спецпоселень негативно відбилось на депортованих.

Скасування режиму спецпоселення у 1956 р. суттєво вплинуло на долі кримськотатарського народу. В цей період спостерігалась більш активна участь кримських татар в соціально-економічному розвитку Узбецької РСР. Також розкривається відродження національної культури та причини виникнення національного руху.

Ключові слова: депортація, режим спецпоселення, спецпереселенець, національний рух.

Summary

Hajli R.I. The Crimean Tartar people in the conditions of deportation (1944-1967). - Manuscript.

Dissertation for Candidate of Science History Degree. Speciality 07.00.01.- History of Ukraine. - Zaporizhzhya State University, Zaporizhzhya, 2000.

The dissertation is devoted to the complex analysis of the Crimean Tartar people in the conditions of deportation (1944-1967). It shows the policy of regime directed to the violent exile of Crimean Tartar people and his situation in the conditions of deportation.

The conclusion done in the work is that the deportation of Crimean Tartar people had as a result a decline of some branches of agriculture in Crimea.

The author analyses some measures of the state connected with the arrangement of living conditions, problems of wovk, sanitary and medical service. The human rights situation of the settlevs and situation in national culture. The special settler regime controlled by NKVD created conditions directed to the violation of human and civil rights.

The author concludes that the violent exile of Crimean Tartars in 1944 and the organization of special settler regime have had negative results for the deported people.

The abolition of special settler regime in 1956 influenced the fate of Crimean Tartars essentially. That period Crimean Tartars took an active part in social and economic development of Uzbek Soviet Republic. The author analyses the revival of national culture and the reasons of the origin of national movement.

Key words: deportation, special settler regime, special settler, and national movement.

Анотация

Хаяли Р.И. Крымскотатарский народ в условиях депортации (1944 - 1967 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. История Украины. - Запорожский государственный университет, Запорожье, 2000.

Диссертация посвящена комплексному анализу положения крымскотатарского народа в условиях депортации.

В исследовании показана политика режима по организации и проведению насильственного переселения крымских татар в годы Великой Отечественной войны. Несмотря на сложные условия военного времени, не было ни экономической, ни политической, ни военно-стратегической необходимости в массовом переселении крымскотатарского народа с территории Крыма. Осуществляя депортацию в 1944 г., органы НКВС-НКГБ провели конфискацию личного и общественного имущества крымскотатарского народа. Насильственное переселение наиболее негативно отразилось на крымскотатарском народе. Депортация по своим методам была антигуманной и носила преступный характер.

В диссертации анализируются демографические, экономические и политические последствия депортации. В первое послевоенное десятилетие государству пришлось осуществить экономические, социальные и политические мероприятия, задействовать большие людские ресурсы для восстановления сельского хозяйства Крыма и, особенно в тех отраслях, где крымские татары играли ведущую роль.

В работе рассматривается проблема адаптации крымскотатарского народа в местах спецпоселений, которая проходила в очень сложных условиях. Многие вопросы, связанные с обустройством и трудоустройством, ссыльным приходилось решать в основном собственными силами. Наиболее тяжелыми последствиями депортации была массовая смертность ссыльных, основной причиной которой были голод, инфекционные заболевания и неудовлетворительное санитарно-медицинское обслуживание. Общественная жизнь спецпереселенцев контролировалась не только конституционными нормами, но и различного рода подзаконными актами. Политика государства была направлена на ограничение социально-политических и гражданских прав, на культурную и интеллектуальную деградацию депортированных. Режим спецпоселений, который продолжался с 1944 г. по 1956 г., негативно отразился на этническом единстве и генофонде крымскотатарского народа.

Материалы диссертации также раскрывают влияние отмены режима спецпоселений в 1956 г. на расширение экономических, социальных, политических, и гражданских прав крымскотатарского народа. Представители крымскотатарского народа активно трудились на многих промышленных предприятиях, новостройках и в сельском хозяйстве. Промышленные и сельскохозяиственные рабочие, колхозники внесли существенный вклад в преумножение национального богатства государства. Кардинальные изменения происходят в демографической и социальной структуре крымскотатарского народа. Начинается процесс урбанизации и резкое сокращение сельского населения. В сложных и противоречивых условиях возрождается и развивается национальная культура. Факторы депортации во многом обусловили развитие крымскотатарской культуры, основная задача которой состояла в сохранении наследия прошлого.

В диссертации также отражен процесс возникновения и развития национального движения, важнейшей задачей которого было организованное возвращение крымских татар на родину и восстановление этнической целостности. Также показана и политика государства, которая была направлена на ликвидацию национального движения.

Ключевые слова: депортация, режим спецпоселений, спецпереселенец, национальное движение.

Размещено на Allbest.ru