Канцелярія гетьманського господаря

Размещено на http://www.allbest.ru

Канцелярія гетьманського господаря

Погони офіцерів мали один чи два просвіти та ромбовидні («георгіївські») зірочки німецького типу для позначення чинів. Прикладний колір і металевий прибор в Штабі гетьмана (генеральна булава) був краповий з золотим. 21 серпня 1918 р. було впроваджений загальноармійській однострій, за зразком форми одягу старої Російської армії, але з німецькими знаками відмінності. Фуражки для козаків і офіцерів (старшин) - британського зразку з випушкою прикладного кольору на тулії, козирьок - шкіряний або фетровий. Шаровари для козаків здебільшого були сіро-сині, для старшин - також сіро-сині, але з кольоровими випушками за родами та видами військ. Нижні чини одягалися у захисні гімнастерки та німецькі блузи, офіцери (старшини) - у френчі зі стоячо-відкладним коміром [24]. Для членів гетьманського штабу, гетьманського конвою (як, власне, й для вояків серд.цьких частин та усіх генералів) запроваджувався новий мундир - жупан. На пагонах значилася відповідна шифровка (абревіатура) та значок у вигляді перехрещених булав на тулії фуражки (такий значок носили також і у Власному конвої гетьмана, проте абревіатура на пагонах була іншою). Проте деякі офіцери Штабу гетьмана дозволяли собі певні вольності у формі одягу.

Так, наприклад, як видно із світлини генерала КХ.Середіна, який числився в Штабі гетьмана України, він прикрасив підборідний пасок на журавці муфточками з золотого галуна (подібно до офіцерів Сердюцької дивізії), носив замість бриджів шаровари (подібно до генералів армії), а також шашку кавказького зразку (подібно до самого гетьмана), яка висіла на кавказькому ж поясному паску. Цю світлину було зроблено у Берліні, куди К.Середін був відряджений від імені Української Держави на поховання убитого в Києві фельдмаршала Г.Айхгорна саме після призначення його представником України в Румунії. Б.Стеллецький згадував, що йому переказувавли, що «в Берліні публіка з великою цікавістю дивилася на Середіна у його українському вбранні й це послання представника нової держави сильно підняло престиж Скоропадського в очах Німецького Уряду» [21,арк.157-158]. Принагідно додам, що військовий старшина Штабу гетьмана К.Середін був випускником Академії Генерального штабу Російської імперії, яку закінчив по першому розряду (тобто з відзнакою), а також нагороджений Орденом Святого Володимира IV ступеня з мечами, який видавався в Росії за бойові подвиги.

Гетьманська Похідна канцелярія

Гетьманська Похідна канцелярія складалася з 4 відділів (загально-інспекторського, освідомчого, постачального, технічного), канцелярії прохань на ім'я гетьмана та архіву. Крім того, до її складу входили також старшини для доручень начальника похідної канцелярії, що збирали відомості по армії і флоту України та інших держав, готували почесні караули, паради, церемонії, маневри, стройові огляди (за присутності гетьмана і супроводжували його під час цих оглядів); а також топограф, що виконував військово-картографічні роботи Штабу гетьмана. Начальник Похідної канцелярії бувзаступником начальника Штабу гетьмана і членом Військової державної ради, а в правах дорівнювався до помічника головноуправляючого. До складу похідної канцелярії входили старшини для доручень її начальника, які займалися збором відомостей по армії і флоту України та інших держав, готували почесні караули, паради, церемонії, маневри, стройові огляди з присутністю гетьмана і супроводжували в цей час голову держави; топограф, який виконував військово-мапові роботи Штабу; загально-інспекторський, освідомчий і постачальний відділи, технічне відділення, канцелярія прохань на ім'я гетьмана, архів.

Загально-інспекторський відділ складався з 5 діловодстві секретного, особового складу, загального листування і журнального, в яких працювали перекладачі, фотографи, журналісти з помічниками, експедитори з помічниками, писарі, друкарі та кур'єри, їхні службові обов'язки визначалися окремими інструкціями начальника похідної канцелярії. Очолював відділ його начальник, що мав права командира неокремої бригади, в підпорядкуванні якого перебували також помічник з правами командира військової частини і начальники зазначених вище діловодств.

Освідомчий відділ повинен був інформувати гетьмана про політичний і економічний настрій населення, складав тижневі звіти про публікації в українській та закордонній пресі, готував статті про життя гетьмана для державних газет, статті із спростуваннями, поясненнями чи юридичними тлумаченнями, а також редагував гетьманські інтерв'ю та промови для преси. Начальник цього відділу користувався правами директора департаменту міністерства і був зобов'язаний розподіляти друкований матеріал між діловодами для щоденного читання, особисто перевіряти окремі статті і заносити їх до інформаційного бюлетеня із зазначенням у спеціальному журналі, забезпечувати своєчасність надходження до відділу і правильність збереження друкованого матеріалу. Він також щодня інформував начальника гетьманської похідної канцелярії. Помічник начальника освідомчого відділу мав особисто перечитувати підготовлені статті про життя гетьмана і давати дозвіл на їхнє друкування, збирати матеріал про особу гетьмана для преси, заміщати начальника відділу. У відділі служили також чотири діловоди щодо українських і закордонних газет, цензор, завідуючий друкарнею, дві друкарки і кур'єр. Діловоди щодня перечитували інформаційний матеріал, визначали й передавали найцікавіші статті начальникові відділу з доданням додаткової інформації щодо них. Чотири діловоди опрацювали зміст газет і журналів за мовним розмежуванням: один - українську, російську та польську, другий - німецьку та австрійську, третій - французьку, американську та англійську, четвертий - єврейську. Цензор повинен був здійснювати перегляд і цензуру друкованих стовпців, а також спростовувати брехливі відомості про гетьмана, що подавалися пресою. Обов'язки друкарки і кур'єра визначалися окремою інструкцією начальника освідомчого відділу похідної канцелярії.

Постачальний відділ займався справами платні особовому складові Штабу гетьмана, заздалегідь заготовляв для потреб пересування його чинів провіант, фураж, матеріали для обв'язування та обгортання пакунків і мішків, засоби обозно-речового задоволення, а також забезпечував необхідну кількість автомобілів, пального і мастила для них. На посаду начальника постачального відділу обов 'язково призначався офіцер, який закінчив Інтендантську академію або Уідзаїнський військовий політехнікум. Він мав права командира неокремої бригади. Йому піддягали помічник, старший і молодший старшини для доручень, бухгалтер, скарбник, два діловоди, рахівничий, два писарі, два друкарки, два вахтери. У віданні начальника постачального відділу знаходилися похідний магазин, обмундирувальна, взуттєва і обозна майстерні. їхні завідуючі користувалися правами командирів військових частин.

Технічне відділення опікувалося телефонним і телеграфним зв 'язком, електрикою, дзвінковою та електричною сигналізацією гетьманського палацу і підрозділів Штабу. Начальник цього відділення піддягав безпосередньо начальникові похідної канцелярії і користувався правами командира військової частини. Від завідував телеграфною та телефонною станціями, а також уся мережа зв'язку в районі гетьманського будинку. На телеграфній станції працювали юзисти, що цілодобово чергували біля телеграфних апаратів, реєстрували і передавали депеші завідуючому станції; механік відповідав за справність агрегатів станції; наглядач відповідав за справність електричної мережі станції. На телефонній станції працювали завідуючий, наглядачі телефонної мережі та телефоністки, які чергували біля центрального комутатора цілодобово.

Канцелярія з прийому прохань на ім 'я гетьмана приймала та розглядала скарги на рішення вищих державних органів, або скарги на діяльність вищих посадових осіб, прохання про дарунки різного роду милостей, а також прохання про помилування та пом'якшення долі засуджених осіб, аби тих, що вже відбувають покарання.

Таким чином, канцелярія з прийому прохань на ім'я гетьмана мала ті ж самі завдання, що й власна канцелярія гетьмана, але в похідних умовах. На чолі канцелярії з прийому прохань на ім'я гетьмана стояв начальник з правами директора департаменту міністерства, який підпорядковувався безпосередньо начальникові гетьманської похідної канцелярії. Кожного місяця він отримував від начальника постачального відділу грошовий аванс у розмірі, затвердженому начальником Штабу гетьмана, для видачі за наказом П.Скоропадського персональної грошової допомоги та винагороди окремим громадянам за заслуги перед Українською Державою. На такі потреби бюджетом передбачалося виділення 50 тис. крб. на рік. Працювали в канцелярії з прийому прохань діловоди та їхні помічники, друкарки та писар. Архів гетьманської похідної канцелярії відповідав за прийом, реєстрацію та збереження усіх справ, що надходили від начальників відділів Штабу гетьмана; видачею довідок у справах, зданих до архіву; закупкою наукових і спеціальних книг для бібліотеки гетьмана; описом справ і каталогів бібліотеки. Завідуючий архівом користувався правами начальника відділення департаменту. В допомогу йому призначався чиновник архіву [30;42,арк.4;19,арк.16^14зв].

Гетьманський господар

Управління гетьманського господаря було окремою структурною одиницею гетьманського Штабу. «Завідуючим всією господарською частиною, на якому лежав обов'язок вести усі списки запрошених, а також й господарську частину, був великий землевласник та учасник З'їзду хліборобів 29 квітня 1918 р. Михайло Михайлович Ханенко, який походив з давнього козацько-гетьманського роду. «Він особисто в перший же день після перевороту явився до мене, - згадував П.Скоропадський, - і заявив про своє бажання бути на цій посаді. Визнаю, я дещо тоді здивувався цьому бажанню. Вже надто, по крайній мірі з моєї точки зору, ця посада нецікава. Тим паче для нього, дуже багатого й тому вільного у своїй діяльності людини. Звичайно, я його із задоволенням взяв, тим паче що знав я його за дуже доброго господаря й визнавав, що він лад наведе і у домі. Я його дуже цінував» [10,с .214--215]. 19 липня 1918 р. військовий старшина М.Ханенко був затверджений на цій посаді й займав її до листопада 1918 р. За своїм статусом посада гетьманського господаря була близькою до посади царського гофмаршала.

За словами самого гетьмана господар-розпорядник його резиденцією був цілковито невпливовою, безбарвною та боягузливою людиною. П.Скоропадський згадував, що в грудні 1918 p., вже після падіння Гетьманту, М.Ханенко, «рятуючи свою шкіру, він... поспішив написати у Директорію, що моєї [гетьмана] політики він не поділяв і просить тому, щоб його маєтки не розграбовували» [ 10,с.215]. М.Ханенку вдалося емігрувати до Польщі, де він був провідним діячем Союзу хліборобів України у Польщі та головою управи цього Союзу, а його дружина підтримувала постійні близькі контакти зі старшою донькою П.Скоропадського гетьманівною Марією Скоропадською-Монтрезор.

Гетьманський господар підпорядковувався безпосередньо начальникові Штабу гетьмана. Коли ж він отримував накази особисто від гетьмана, то доповідав начальникові Штабу і лише перед ним звітував про свою діяльність. Господар призначався гетьманським наказом по Штабу, про що оголошувалося також і наказом по армії та флоту. У своїх правах він дорівнювався до помічника головноуправляючого, а в окремих випадках - товариша міністра. В обов 'язки гетьманського господаря входило матеріальне забезпечення гетьмана та його гостей, влаштування державних прийомів, підтримання в належному стані гетьманського палацу і всіх господарських будівель, саду, рухомого майна гетьманської резиденції.

Начальник канцелярії, яка відала адміністративним і господарчим листуванням управління господарства, прирівнювався у правах до директора департаменту міністерства. Йому піддягали урядовець для доручень, скарбник, бухгалтер, діловод, журналіст, писар і друкарки.

Помічником М.Ханенка став генерал Сергій Богданович, а згодом полковник Олександр Яценко-Борзаковський [32,с.55]. В розпорядженні гетьманського господаря були також старший (з правами командира військової частини) і молодший (з правами командира роти) старшини для доручень, канцелярія, господарчий відділ і гетьманська церква.

Канцелярія гетьманського господаря займалася адміністративним і господарчим листуванням управління господарства. Її начальник прирівнювався в правах до директора департаменту міністерства і мав у підпорядкуванні урядовця для доручень, скарбника, бухгалтера, діловода, журналіста, писаря та друкарок.

Господарчий відділ безпосередньо займався господарськими справами палацу гетьмана, столуванням та влаштуванням і вирішенням інших життєвих потреб гетьмана та його родини. Відтак цей відділ був провідним в управлінні гетьманського господаря. Значний вплив мав і його начальник, який користувався правами командира бригади. Начальник господарчого відділу керував прислугою гетьманського палацу, складав щоденний список осіб, що були запрошені на гетьманські обіди, розподіляв місця за столом, розраховував щоденний кошторис для необхідних закупівель і затверджував його у гетьманського господаря, а також отримував грошові аванси на витрати по гетьманському палацу та звітував про них. В розпорядженні начальника господарчого відділу був помічник з правами командира батальйону, старшина для доручень з правами командира роти (робив щоденні закупівлі для палацу), господарчий урядовець, доглядач будинку та прислуга.

З травня до середини літа 1918 р. начальником господарчого відділу управління гетьманського господаря був генерал-майор російської служби Сергій Ілліч Богданович (1 б липня 1865-?), який, за словами П. Скоропадського, безпосередньо завідував усіма службовцями в домі, а за своєю вдачею поєднував «суміш дуже доброго із усілякими дивацтвами» [10,с.215].Втімначальник Штабу гетьмана був більш критичним до цієї особи й дещо принизливо називав його великим шахраєм, що завідував їдальнею на посаді метрдотеля [21,арк. 123]. гетьманська похідна канцелярія

С.Богданович був уродженцем Херсонської губернії, православного віросповідання. Освіту здобув у Володимирському Київському кадетському корпусі. 28 серпня 1884 р. вступив у військову службу. 1886 р. закінчив 1-е військове Павлівське училище й був випущений у Брест-Литовську фортечну артилерію. Згодом служив у 4-й стрілецькій бригаді, 14-й артилерійській бригаді та, за деякими данними, у 4-му стрілецькому мортирному дивізіоні. 11 серпня 1886 р. став підпоручником, 7 серпня 1889 р. - поручником, 25 липня 1895 р. - штабс-капітаном. 1898 р. закінчив по 1-му розряду Ніколаєвську академію генштабу і 17 травня 1898 р. отримав звання капітана. Перебував при Варшавській військовій окрузі. З 26 листопада 1898р. по 13 січня 1900 р. - старший ад'ютант штабу 17-ї піхотної дивізії. Цензове командування ротою відбував у 65-му піхотному Московському полку з 25 жовтня 1899 р. по 6 серпня 1900 р. 3 13 січня по 1 серпня 1900 р. був старшим ад'ютантом 14 армійського корпусу.

У 1900-1901 рр. брав участь у бойових діях в Китаї. В цей час служив старшим ад'ютантом штабу 2-го Сибірського армійського корпусу (1 серпня 1900 р. -25 березня 1901 р.) та штабу Приамурської військової округи (25 березня - 5 липня 1901 p.). З 1 квітня 1901 р. - підполковник. З 5 липня 1901 р. до 27 жовтня 1905 р. - начальник штабу Заамурської округи окремого корпусу Прикордонної варти. Учасник росій- сько-японської війни. 317 квітня 1905 р. - полковник. З 27 жовтня 1905 р. по 17 січня

р. служив начальником штабу 7-ї кавалерійської дивізії, а потім нетривалий час (17 січня - 21 квітня 1906 р.) був виконуючим обов'язки начальника штабу 55-ї піхотної дивізії. 3 21 квітня 1906 р. по 28 червня 1910р.- штаб-офіцер при управлінні 55-ї піхотної рез. бригади. Цензове командування батальйоном відбував з 8 травня по 1 вересня 1906 р. у 177-му Ізборському піхотному полку. Був прикріплений до артилерії (2 травня - 10 липня 1907 р.) та до кавалерії (28 серпня - 11 вересня 1909 p.). З 28 червня 1910 р. - командир 27-го піхотного Вітебського полку, з яким вступив у Першу світову війну. З 28 березня 1915 р. - генерал-майор (по Генеральному штабу) [12,с.154]. Від25 травня 1915 р. по 7 квітня 1917 р. - начальник штабу 3-го Сибірського армійського корпусу [12,с. 154]; начальник штабу 7-ї Сибірської стрілецької дивізії. 19 травня 1917 р. був тимчасово арештований, проте вже з 8 червня 1917 р. командував 8-ю піхотною дивізією. Нагороджений орденами: Святого Станіслава III ст. (1893 p.), Святого Володимира IV ст. з мечами та бантом (1902 p.), Святого Станіслава II ст. (1904 p.), Святої Анни II ст. (1906 p.), Святого Володимира III ст. (1908 p.), Святого Володимира І ст. з мечами (18 березня 1916 р.), а також Георгієвською зброєю (9 березня 1915 р.) [3;26;27;6;34; 36;13;14;15].

Член Української народної громади, учасник гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. У1918р. на службі Українській Державі, генеральний хорунжий української служби. З травня по 13 серпня 1918 р.- начальник господарчого відділу управління гетьманського господаря при особистому Штабі П.Скоропадського. 3 13 серпня 1918 р. - начальник 1-ї Київської пішої військової школи ім. Богдана Хмельницького. На 21 листопада 1918 р. перебував у Загальному списку офіцерів Генерального штабу Української Держави. З падінням Гетьманау невдовзі емігрував до Югославії, на 1930 р. мешкав у Белграді.

серпня 1918 р. гетьман, за рекомендацією начальника свого Штабу Б.Стеллецького, звільнив С.Богдановича і призначив на його місце полковника Олександра Яценка-Борзаковського. Сам П.Скоропадський ніяк не міг охарактеризувати цю людину, позаяк «Яценко у моїй [Скоропадського] присутності рота не розтуляв і на мої запитання відповідав односкладними фразами» [10,с.215].

Гетьманською церквою керував священик, який отримував «все необхідне від гетьманського господаря і за його згодою запрошував служників церкви» [30;42,арк.4;19,арк. 16--44 зв]. В цій церкві гетьманській родині довелося не лише молитися, а й відправляти панахиди по маленькому гетьманичу Павлу, який несподівано помер в серпні 1918 р.

Гетьманський комендант

На управління гетьманського коменданта повністю покладалася особиста безпека гетьмана. Комендант підпорядковувався начальникові Штабу гетьмана і призначався (за поданням начальника Штабу) окремим наказом П.Скоропадського по Штабу, армії та флоту. В обов'язки коменданта входило «загальне спостереження за безпекою резиденції і нагляд за безпекою шляхів під час гетьманських мандрівок; організація охорони Пана Гетьмана як в місці постійного знаходження, так і в дорозі; завідування у всіх відношеннях Конвоєм, Особливою охоронною Командою та іншими частинами, призначеними для охорони Пана Гетьмана; гаражем і стайнею» [19,арк.16]. Всі урядові та державні установи були зобов 'язані надавати комендантові відомості щодо безпеки гетьмана. Усі його вимоги про вжиття заходів на захист гетьмана повинні були беззаперечно і негайно виконувати всі установи, відомства та організації країни. Військовослужбовці і цивільні особи, які відряджалися в розпорядження коменданта, перебували у повній його підлеглості і за ними зберігалися їхні попередні посади та грошове утримання. Повноваження і сфера діяльності гетьманського коменданта визначала спеціальна інструкція Штабу гетьмана, затверджена П.Скоропадським і підписана начальником Штабу. Гетьманський комендант мав звання генерального значкового, дорівнювався у правах з головноуправляючим і мав окремі права товариша міністра. Комендант палацу гетьмана мав свою резиденцію в Києві по вул. Олександрівській [40,арк.37,51 ;43,арк.28,107].

Цю винятково важливу посаду посів колишній отаман Окремого Запорізького загону і герой визволення Києва від більшовиків, губерніальний комендант Київщини, генерал-майор української служби (1918 p.), генеральний хорунжий Костянтин Адамович Прісовський (1878 - 15 лютого 1966). Другй начальник Штабу гетьмана Б.Стеллецький високо цінив моральні чесноти та професійні якості гетьманського коменданта й вважав що «людей, подібних до ген. Прісовського в Росії було небагато, але ними не вміли користуватися і вони не приносячи нікому користі зникали» [21,арк.43].

К.Прісовський мав початкову гімназійну освіту та за вільним визначенням вступив до служби у 131-й піхотний Тираспільський полк. У 1901 р. закінчив Чугуївське військове училище звідки був випущений підпоручником у 130-й піхотний Херсонський полк. 1 січня 1909 р. був поручником того ж полку, який квартирувався у Києві, а у 1911р., вже будучи штабе капітаном, він вже тимчасово командував 8-ю ротою свого полку. Сучасник щодо командного стилю та керівних якостей К.Прісовського відзначав: «Рота його в начальства не вважалася кращою в полку тому, що Прісовський провадив виховання солдата достеменно не за тією статутною програмою, котра викладена була вищими військовими властями. Проте звертало на себе увагу, що усі солдати 8 роти були індивідуалізовані, усі грамотні, відмінно розбиралися в обстановці, були гарними стрільцями» [21,арк.43].

З цією ротою К.Прісовський й вступив у Першу світову війну. З 16 серпня 1915 р. - полковник. У 1915 та 1916 рр. служив у 278-му піхотному Кромському полку (під час мобілізації був виділений для укомплектування 278-го піхотного Кромського полку 2-ї черги), командував батальйоном, згодом став командиром цього полку. 3 28 червня по осінь 1917 р.- командуючий 10-ю Туркестанською стрілецькою дивізією. Восени

р. - начальник Київського військового училища. Під час служби у російській армії нагороджувався Георгієвською зброєю (14 червня 1915 р.) та орденом Святого Георгія IV ступеня (26 серпня 1916 р.). 16 вересня 1917 р. був представлений до звання генерал-майора російської служби, але так і не був призначеним через нестабільне становище Тимчасового уряду та більшовицький перевороту Петрограді [3;33;6;11].

Восени 1917 р. перейшов на бік Української Центральної Ради. Під час вуличних боїв з більшовиками у Києві в січні 1918р. командував сформованим офіцерським загоном, на чолі якого разом із військами УНР залишив Київ. З 9 лютого 1918р.- начальник Окремого Запорозького загону (згодом - бригади). Саме навколо нього здебільшого, а не С.Петлюри січні-лютому 1918 р. об'єднувалися відступаючі українські загони, об'єднавши й повонивши їх в єдиний загін, К.Прісовський рушив через Житомир та Фастів на Київ, випереджаючи незначні частини німців, що фактично не брали участі в боях на цьому напрямкові. Після нетривалого бою підрозділ К.Прісовського вибив більшовиків зі столиці УНР й відкинув їх до Бахмача [21 ,арк.45]. Після цього він передав командування ген.З.Натієву, а сам з 3 березня 1918 р. зайняв пост губерніального коменданта Київщини.

За Гетьманату П.Скоропадського - генеральний хорунжий Української Держави і комендант особистого Штабу гетьмана України. В цей час К.Прісовський мешкав й ніс службу коменданта у гетьманському Палаці.

Зросту К.Прісовський був маленького, освіту отримав нижчу за середню (Чугуєвське юнкерське училище), голос його був писклявий, та й жодних впливових зв'язків він не мав. Відтак стає зрозумілим, що своїм таким швидким просуванням та підвищенням по службі він зобов'язаний винятково своїми природними військо- вокомандними здібностями. Ось як характеризує його військову та людську вдачу Б.Стеллецький: «Бій він полюбляв мов гравець полюбляє карти або п'яничка - вино. Відмінно хоробрий, він цією хоробрістю не бравував й не любив, щоб йому інші на нею вказували. Був він кілька разів пораний, один раз у голову, проте лікувався при своїй частині. Політикою зовсім не цікавився й щиро ненавидів Гучкова та Керенського, що зруйнували військовий лад. Більшовиків вважав послідовниками Керенського, чому з [ярістю - ?] йшов на їхнє знищення. Особливої жорстокості не виявляв і його швидше можна було назвати доброю людиною, аніж жорстокою» [21,арк.44]. Водное він був гоноровий, честолюбно вразливий й самозакоханий. Так, наприклад, будучи у 1918 р. комендантом гетьманського палацу, він лише з газет дізнався про те, що П.Скоропадський напередодні таємно віїхав до Німеччини для зустрічі із імператором Вільгельмом II. Начальник Штаба гетьмана, який, до речі, сам дізнався про це тільки у ніч від'їзду, згадував, що таке несподіване зникнення П.Скоропадського з палацу справило особливе враження на палацового коменданта, який лише вранці в палаці дізнався, що «гетьман зник» [21 ,арк. 161--162]. Відтак, очевидно ображений непосвя- ченістю коменданта у перебіг подій, а отже й сприйнявши це як особисту недовіру, гоноровий й самолюбивий К.Прісовський негайно подав у відставку, яку, до слова, не було задоволено.

В листопаді 1918 р. сформував т.зв. Запорозький загін для боротьби з Директорією, який проте вже в перший же день перебування на фронті під Києвом перейшов на бік Директорії. Сам же К.Прісовський не підтримав відновлення УНР на чолі з Директорією й не евакуювався зі столиці із Республіканським військом, а натоміть залишився в Києві, де переховувався під більшовицькою окупацією з лютого 1919 р. і до його зайняття Добровольчою армією ген. А.Дєнікіна.

Після ж опанування Добровольчою армією Києва та видання А. Дєнікіним наказу про реабілітацію офіцерства й відповідної інструкції ген. С.Ронжина, К.Прісовський подався простим рядовим вояком на службу у Збройні сили Півдня Росії (Добровольчу армію) й так воював аж до відступу добровольців на Одесу [21,арк.44^15]. З осені 1919 р. - начальник Констянтинівського військового училища, що згодом було переведено з Києва у Крим (1919-1920 pp.). У 1920 р. був підпорядкований (як наччальник військового училища) Російській армії генерала П.Врангеля. Наприкінці вересня 1920 р. на Українському з'їзді в Севастополі, де було обрано Національний блок, й ухвалено організовувати для боротьби з большевиками українську армію під національним прапором і командою українських старшин, але підпорядковану верховній владі П.Врангеля, К.Прісовський був обраний представником українського Національного блоку по військовим справам при П.Врангелі [23,арк.71]. Сам же П.Врангель призначив його політичним керівником з українських питань, тобто, як влучно зауважував Б.Стеллецький, «знову йому доручено було ту справу, яку він не знав й органічно не переварював» [21,арк.45].

З листопада 1920 р. К.Прісовський в еміграції, спочатку у Болгарії, а потім - в Югославі та Франції, де й помер 15 лютого 1966 р. у м.Мужен. П.Скоропадський, навіть після падіння Гетьманату, зберіг про нього якнайкращі спогади. Він, зокрема, писав: «Комендантом був в мене генерал Прісовський, прекрасна людина, про яку я завжди збережу пам'ять як про бездоганну людину. До останньої хвилини він виконував свій борг, незважаючи на те, що ризикував багатьом» [10,с.214].

В підпорядкуванні гетьманського коменданта перебували помічник коменданта (з правами командира бригади), старшини для доручень (старший старшина для доручень мав права командира полку), канцелярія (начальник з правами начальника відділу міністерства), самохідний відділ (командир відділу мав права командира полку), конвой (його командир користувався правами командира бригади), особиста охоронна команда та гетьманська стайня (її начальник мав права командира батальйону). Помічник коменданта і старшини для доручень у своїх діях керувалися особливими інструкціями начальника Штабу гетьмана, а до їхніх обов'язків входило забезпечення оперативного управління охоронними підрозділами Штабу, встановлення порядку чергування по управлінню гетьманського коменданта та виконання спецзавдань коменданта під час службових відряджень.

Канцелярія (у складі начальника, діловода, журналіста, писаря, друкарки та кур'єрів) здійснювала діловодство підрозділу.

Самохідний відділ мав у своєму розпорядженні автомобілі, мотоцикли, велосипеди, автомобільне майно і матеріали, що призначалися для використання гетьманом та його Штабом. Начальником цього відділу могла бути призначена лише особа, що закінчила вищі автомобільні курси. Всі автомобілі розподілялися гетьманським комендантом за посадовими особами Штабу відповідними нарядами, які реєструвалися у спеціальному щоденникові із зазначенням верстового пробігу та витрат пального. Помічник начальника відділу був ще й завідуючим гаражем. У відділі також служили конторник, діловод, старший механік гаража, водії та їхні помічники, кур'єри-мотоциклетники, писар і друкарка. Гараж гетьманського коменданта складався із 25 автомобілів і 5 мотоциклів, які обслуговували 22 водії [29].

Гетьманська стайня призначалася «для утримання і виїзду запряжних та верхових коней Пана Гетьмана та його світи, а також для збереження екіпажів, упряжі, сідел і манежу». Її завідуючий підпорядковувався коменданту. Крім нього, до особового складу стайні належали діловод і ветеринарний лікар, призначалася необхідна кількість обслуги із козаків [30;42,арк.4;19,арк.16-44зв].

Власний конвой ясновельможного пана гетьмана підпорядковувався гетьманському коменданту. Положення «Про Головну квартиру гетьмана» чітко вказувало на обов'язки гетьманського конвою та його статус, а саме: «військова частина, призначена для охорони Пана Гетьмана і Його родини», що прирівнювалася до кавалерійського полку Подібний «Власний Його величосгі конвой» був установлений в Росії 1828 р. Охорону Катерини Великої в поїздках здійснювали донські козаки. Павел І не мав власного конвою, хоча й його та членів імператорської сімї й охороняли донські козаки. Олександра І лейб-гвардії козачий полк. Проте як штатний підрозділ імператорський конвой утворився лише за Ніколая І. Він називався Кавказько-Горським на півескадроном й складався з кавказьких узденів та князів, кабардинців, чеченців, кумиків, лезгинів та інших кавказьких народів. Відповідо до штату 1830 р. в конвої служило 40 осіб та 5 офіцерів. За Александра II його конвой складався з двох ескадронів-кавказців: 1 взвод - грузіни, 2 взвод - горці (чеченці, кумики та інші), 3 взвод - лез- гіни, 4 взвод - мусульмани інших національностей Кавказу. До конвою входила також команда кримських татарів. Згодом з'явилися терські й кубанські козаки. Цар Александр III розформував конвой Кавказького ескадрона. У 1891 р. скасували й команду лейб-гвардії кримських татар. Відтоді у конвої служили лише терські та кубанські козаки. Форма конвойців стала однаковою й доволі яскравою. Парадна форма складалася з червоної черкески та білого бешмету під нею. Газирі, кинджал і шашка були у сріблі, срібними стали й еполети у офіцерів з вензелем імпера-тора. У нижніх чинів на плечах був плетений шнур червоного кольору з розширенням на кінці, де також ставили емблему царя. Папахи з червоним верхом та з металевими стрічками. Щоденна черкеска мала синій колір з червоною обробкою та бешметом. Згодом офіцерами конвоя стали люди з військовою освітою, а для нижніх чинів підбирали високих та кремезних. У 1915 р. сотні імператорського конвоя брали участь у боях з німцями і за свою хоробрість конвойці отримали 147 Георгіевських хрестів (декотрі по два-три). Після Лютневої революції, 4 березня 1917 р. Верховний головнокомандувач М. Алексеев своїм наказом переіменував імператорський конвой у «Конвой Верховного головнокомандувача», а в червні того ж року його було розформовано і конвой припинив своє існування.. Особовий склад конвою числився на дійсній військовій службі. Загальні права і обов'язки конвойних визначалися військовими законами і статутами, а спеціальні охоронні - Статутом залогової (гарнізонної) служби і особливою інструкцією коменданта, затвердженою начальником Штабу гетьмана. Старшини конвою призначалися на посаду комендантом за поданням свого командира. Умови комплектування конвою козаками визначалися за взаємним узгодженням начальника Штабу і військового міністра [30;42,арк.4;19,арк.16^14зв].

Особовий склад конвою розташовувався в Києві в Микольських касарнях [31;39,арк.16зв]. В липні 1918 р. мала Рада міністрів (реєстр № 6 від 16, 17 липня

р.) асигнувала 60 млн. крб. «на негайний ремонт будинків Миколаївських казарм для власного конвою Пана Гетьмана» [39,арк.16зв]. 16 серпня 1918 р. мала Рада міністрів внесла деякі зміни до проекту штатів Власного конвою пана гетьмана [39,арк.26]. 21 серпня мала Рада міністрів вказала на потребу ретельного відбору конвойних, встановлення для них збільшених посадових ставок і військових звань. 17 вересня 1918р. П.Скоропадський затвердив ухвалену урядом 7 вересня Постанову «Про штати Власного Конвою Ясновельможного Пана Гетьмана всієї України», в якому зазначалося вважати їх дійсними з 1 травня 1918 р. [41,арк.1]. Загальний склад конвою було сформовано із штабу та 3 сотень: офіцерської (формувалася винятково зі старшин), кінно-кулеметної та козачої. Старшини озброювалися револьверами, козаки та вартові - шаблями і гвинтівками, а кінно-кулеметна сотня - 6 кулеметами системи «Максим» та 12 кулеметами системи «Льюіс» [41,арк.12-15]. По факту ж, як засвідчував начальник Штаба П.Скоропадського Б.Стеллецький, на жовтень 1918 р. конвой гетьмана налічував лише 2 сотні вояків (одна сотня - піша, одна - кіннотна), набрані переважно з колишніх офіцерів [41,арк. 100,107].

Начальником Власного конвою гетьмана був генерал-майор російської служби, генеральний хорунжий Армії Української Держави Юрій Костянтинович Устимович В наказах Військової Офіції 1918 р. помилково названий Миколою Устимовичем. (22 листопада 1873-грудень 1968). Закінчив 3-й Московський кадетський корпус. До служби вступив 31 серпня 1892 р. Закінчив Миколаївське кавалерійське училище (1894 р.), вийшов підпоручиком до Лейб-гвардії Гродненського гусарського полку (Варшава). 8 серпня 1898 р. став поручником, 6 грудня 1899 р. - штаб-ротмістром, 6 грудня 1903 р. - ротмістром і того ж числа 1907 р. - полковником. Два роки і два місяці командував ескадроном. 23 січня 1914 р. призначений командиром 8-го гусарського Лубенського полку (на січень 1915 р.), яким командував йу 1916 р. У його лавах 24 січчня 1915 р. був представлений до чину генерал-майора (по армійській кавалерії) [12,с.147]. З 2 лютого 1916 р. - командир 1-ї бригади 8-ї козачої дивізії [12,с. 147]. У 1917 р. - командир бригади 2-ї, а потім 8-ї кавалерійських дивізій. За час служби в російській армії був нагороджений орденами Святої Анни III ст. (1910 р.) та Святого Станіслава (1913 p.), а також Георгієвською зброєю (3 січня 1915 р.) [3;25;4;37].

З травня 1918 р. - начальник Власного пана гетьмана конвою. З 6 червня

р. - генеральний хорунжий Армії Української Держави. 14 грудня 1918 р. у складі Офіцерських дружин здався військам Директорії, незабаром був відправлений до Німеччини.

З 9 вересня 1919 р. - у резерві чинів військ Новоросійської області Збройних сил Півдня Росії. З січня 1920 р. - командир Окремої кавалерійської бригади при обороні Криму. З березня 1920 р. перебував у резерві офіцерів Російської армії генерала П.Врангеля; на 25 березня 1920 р. перебував у Джанкої. Емігрував до Франції, де вів активне громадське життя у проросійських колах, співробітник (до 1967 р.) журналу «ВоенаяБыль» [4,с.539;35,с.446]. Автор спогадів: «Напередодні великої війни: Із спогадів командира 8-го гусарського Лубенського полку» (російською мовою, 1965 р.) [38].

Командир конвою отримував ранг генерального хорунжого та права командира окремої бригади з річним утриманням у Ютис. 800 крб. Його помічники з муштрової господарської частини (полковник або військовий старшина) - 9 тис. 600 крб., осавул (сотник) -7 тис. 200 крб., сотенні командири (військові старшини або полковники) -тис. 400 крб., півсотенні (сотники або військові старшини) - 7 тис. 200 крб., чотові командири, начальник зв'язку і вартові старшини в палаці гетьмана (сотники, значкові або хорунжі) - 6 тис. крб. Рядові посади другої і третьої сотні комплектувалися «з козаків, або найманних людей від хліборобів по вибору і за відповідальністю командира конвою» [41,арк. 1-7]. Крім грошового утримання, (від 2 тис. 500 крб. до 3 тис. 500 крб. на рік), вони одержували повне харчове задоволення та помешкання. Загальний склад гетьманського конвою мав нараховувати 53 старшини (з них 30 вартових), попа, дяка, капельмейстера, 8 військових урядовців, 614 муштрових і 203 немуштрових козаків [41,арк.1-7,12-15;19,арк.39-39зв]. Проте у вересні 1918 р. штати особистого конвою гетьмана складали: старшин - 35, військових урядовців - 42, в т.ч. 10 ординарців, а також зв'язківці, майстри, конюхи і т.д. [29], а також «для безпосередньої охорони уряду гетьмана були сформовані дві сотні гетьманського конвою (одна піша, друга - кінна-[кулеметна]), переважно з колишніх офіцерів» [21,арк.89-90].

Станом коней та умовами їхнього утримування опікувався начальник стайні, посада якого відповідала командира батальйону. Харчування козаків здійснювалося за державний кошт, як, власне, й прокорм коней гетьманського конвою. 5 вересня 1918р. мала Рада міністрів ухвалила асигнувати «на харчування Власного Конвою та покриття видатків Власної Канцелярії» 92 тис. 615 крб. [39,арк.34]. Закупівлею харчу займався начальник господарської частини, який оголошував відповідний конкурс постачальників. Зацікавлені особи чи організації повинні були подати до канцелярії конвою (в Микольських касарнях) свої заяви у запечатаних конвертах з доданням завдатку в розмірі 10% готівковими грішми зі всієї суми поставки. Торги заздалегідь призначалися на певний день, як, наприклад, було 9 вересня 1918 р. Тоді було оголошено торги на постачання власному конвою пана гетьмана на 1918 і 1919 рр. Загалом на потреби конвою було необхідно закупити: «мяса в кількості 5.950 пудів, крупи гречневої 1000 пудів, пшена 1000 пудів, перлової крупи 250 пудів, цибулі 150 пудів, соли 1500 пудів, масла коровього 150 пудів, свіжої капусти 300 пудів, кислої 500 пудів, бураків 200 пудів, моркви 80 пудів, свинськ[ого] сала 80 пудів, муки пшеничної подболточної 150 пудів, картоплі 1700 пудів, томату 110 пудів, сметани 200 пудів, лаврового листу 1 пуд, перцю душистого 20 фунтів, перцю гірького 20 фунтів, уксусу 100 бутилок, лимонної кіслоти 20 фунтів, овса 8000 пудів, сіна 98.000 пудів і соломи 29000 пудів» [28]. Іноді керівництво конвою не лише купувало, а й продавало, як, скажімо, 14 жовтня 1918 р. в тих же Микольських касарня на Печерську були проведені публічні торги з продажу коней з власного конвою пана гетьмана [31].

Список використаних джерел

«Военный орден святого великомученика и победоносца Георгия. Биобиблиографический справочник». - М.: РГВИА, 2004.

Волоков С. В. Офицеры армейской кавалерии. - М., 2004.

Залесский К.А. Кто был кто в Первой мировой войне. - М., 2003.

Скоропадський П. Спогади (кінець 1917 - грудень 1918). - Київ; - Філадельфія, 1995.

Список полковникам по старшинству. Составлен по 01.03.1914. - Санкт-Петербург, 1914.

Списокъ генераламъ по старшинству. Справлен по 10-е Іюля 1916 г. - Петроград: Воєнная Типографія Императрицы Екатерины Великой (въ зданій главнаго штаба), 1916.

Список Генерального штаба. Исправлен на 01.06.1914. - Петроград, 1914.

Список Генерального штаба. Исправлен на 01.01.1916. - Петроград, 1916.

Список Генерального штаба. Исправлен на 03.01.1917. - Петроград, 1917.

ТТДАВО України. - Ф. 2469. - On. 1. - Спр. 1.

ТТДАВО України. - Ф. 4547. - On. 1. - Спр. 1.

Centralne wojskowe archiwum w Warszawie. - Ф.380. - Оп.З. - Спр. 103.

Анісімов К. В. Однострої Збройних сил України періоду національних змагань 1917 - 1920 рр. // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук:

01 - Донецьк, 2002.

Волков С.В. Белое движение. Энциклопедия гражданской войны. - СПб.; - М., 2003.

Волков С.В. Генералитет Российской империи: Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II. - Т.2. - М.: Центрполиграф, 2009.

Волков С.В. Трагедия русского офицерства. - М., 2001.

Державний вістник. -1918.-6 вересня.

Державний вістник. - 1918. - 22 липня.

Державний вістник. -1918.-26 липня.

Державний вістник. -1918.-16 жовтня.

Дорошенко Д. Історія України, 1917 - 1923. - K.: Темпора, 2002.

Егоров Н.Д. Русский генералитет накануне Гражданской войны. (Материалы к биографическому справочнику). - М., 2004.

Монкевич Б. Організація регулярної армії Української держави 1918 р. // Україна в минулому. - Вип. 7. - Київ-Львів, 1995.

Незабытые могилы. - Т. 6. - Кн. I. - М., 2005.

Список старшим войсковым начальникам, начальникам штабов: округов, корпусов и дивизий и командирам отдельных строевых частей. - С.-Пб.: Военная Типография, 1913.

Список полковникам по старшинству. Составлен по 01.08.1916. - Петроград, 1916.

Устимович Ю.К. Накануне великой войны: Из воспоминаний командира 8-го гусарского Лубенского полка // Военная Быль. - 1965. - №73.

ТТДАВО України. - Ф. 1064. - On. 1. - Спр. 24 а.

ТТДАВО України. - Ф. 1064. - On. 1. - Спр. 136.

ТТДАВО України. - Ф. 1064. - On. 1. - Спр. 179.

ТТДАВО України. - Ф. 1074. - On. 1. - Спр. 22.

ТТДАВО України. - Ф. 3766. - On. 1. - Спр. 4.

Размещено на Allbest.ru