Висвітлення постаті гетьмана Петра Сагайдачного в історичній літературі XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Висвітлення постаті гетьмана Петра Сагайдачного в історичній літературі XVIII ст.

Ісаєнко О.М.

Постать гетьмана П. Сагайдачного викликає в істориків значний науковий інтерес. Його військова, політична та дипломатична діяльність сприяли становленню організаційної структури козацького війська, активізації його військово-політичної ролі, формуванню підвалин майбутньої козацької держави. Опікування гетьмана національно-релігійними справами відображало поєднання військово-козацьких, суспільно-політичних та національно-релігійних компонентів життя українського населення.

Теоретичні та ідеологічні підвалини наукових поглядів щодо постаті гетьмана Конашевича були сформовані в історичній літературі XVIII початку XIX ст. Специфікою вивчення особи видатного гетьмана у той час була недостатня кількість писемних джерел та неоднозначність характеристик Петра Конашевича в цих джерелах.

Аналіз історичної літератури, присвяченої Петру Конашевичу, виявив відсутність комплексного історіографічного дослідження з зазначеної теми. Є лише певні історіографічні розвідки в межах історичних розробок. На наш погляд, такий підхід не відповідає принципу історичної об'єктивності, адже безумовно історичні твори XVIII ст. не можуть претендувати на статус наукових праць. Проте вони мали великий вплив на формування історичних концепцій сприйняття вітчизняної історії у першій половині XIX ст. Тому, вважаємо необхідним розглянути висвітлення постаті П.Сагайдачного в історичних творах XVIII ст.

Історична література XVIII ст. вивчалася в різні часи. Історіографічні дослідження цих праць періоду XIX початку XX ст. представлені іменами Д.Багалія, М.Василенка, М.Грушевського, О.Грушевського, Д.Дорошенка, І.Крип'якевича [1 ;4;5;6;9; 17]. В радянські часи питаннями історіографії XVIII ст. займалися О.Коваленко, М.Марченко 23;12]. У сучасних дослідженнях треба виділити праці І. Дзирі,Я.Калакури,І.Колесник, З.Кравченка тощо [8; 15; 10; 13]. Ці автори, розробляючи загальні чи окремі питання історіографічних досліджень не приділили уваги постаті Петра Сагайдачного.

Ст. було часом переходу в українських землях від релігійної та літописної історіографії попередніх століть до загальних історичних компіляцій [17,с.2]. Спочатку цей процес виявився у формі козацьких літописів та історико-публіцистичних праць, а пізніше на їх підгрунті сформовано козацько-старшинський напрям історіописання [11,с.135].

Серед історико-публіцистичних та літописних творів XVIII ст. саме в козацьких літописах простежується тенденція ототожнення історії України з історією козацтва [13,146]. В літописах небагато уваги приділено постаті П.Сагайдачного, проте скупі слова формували героїко-епічну традицію сприйняття постаті гетьмана. Ця традиція взяла початок в переробленому на українському грунті ренесансному принципі особистості: «Ідеалом тієї доби була не просто вільна людина, а політичний, громадський діяч, військовий який все своє життя, помисли та вчинки присвятив служінню вітчизні» [13,с. 149]. Як зауважив І. Д зиря, характеризуючи ко зацькі літописи, головна увага в них приділялась військово-політичній тематиці через зменшення ролі церкви в суспільному житті населення українських земель XVIII ст. [8]. Загалом, козацька літописнатрадиція була побудована на принципах історичної традиції бароко, на що вказують більшість дослідників.

Найбільш значну інформацію про П.Сагайдачного надав літопис Г.Грабянки, Саме він заклав відповідну концепцію сприйняття видатного гетьмана: «.. .коли б гетьман оцей запорозький Сагайдачний з козаками не вистояли проти турок і татар в Росії та Польщі з церков і костьолів стайні для коней поробили б» [18,с.885]. Зроблено акцент на культурницькій та благодійницькій діяльності гетьмана. Є в літопису фактичні хиби Хотинський похід датовано 1609 роком. Стосовно питання гетьманування простежується певна державницька позиція Г.Грабянки, що і не дивно з урахуванням його участі у місії П.Полуботка для юридичного захисту старих прав козацтва та статусу полковника [22]. Під час морських походів, на думку автора «... назвавшись гетьманомП.Конашевич-Сагайдачний 1606 року ходив на Кафу» [18,с.885]. Фактично Петро Конашевич гетьманом постав в інтерпретації автора лише, коли він був визнаний польськими правлячими колами у 1621 році [18,с.886].

Самійло Величко згадав Петра Сагайдачного в тексті другого розділу першого тому під 1618 роком в переліку гетьманів, які були до Б.Хмельницького. Автор відніс його до гетьманів козацьких, а не запорозьких, маючи в вочевидь в даному випадку реєстрове козацтво [19,с.221].

Короткі відомості про П.Сагайдачного наведені в частині «Літопису Самовидця» 1878 року видання, відомій під назвою «Короткий опис Малоросії». Цей твір широко використовувався різними авторами. Як визначено в передмові, праця В.Рубана значною мірою повторювала «Короткий опис..», а І.Колесник вважала його підгрунтям написання Літопису Лизогуба. М.Маркевич використовував цей твір і посилався на нього під назвою « Літопис гетьмана Розумовського», а Ж.Б.Шерер використав його для своєї праці фактично переклавши повний текст на французьку мову [26,с.VII; 13,с. 171]. Цікавим моментом є політико-ідеологічна приналежність «Короткого опису Малороссії» який у сучасній критиці віднесено до великоросійської гілки козацькостаршинської історіософії [11,с.128].

В передмові до видання 1878 року «Короткий опис...» представлений як одна з перших спроб систематизації історії Малоросії якої вимагало місцеве суспільство і яку не зміг зробити Г.Грабянка [26,c.IV], Більше того, автор передмови назвав його компіляцією з літопису Г.Грабянки. Стосовно П.Сагайдачного в тексті вказано взяття ним Кафи, без наведення дати. Автор вказав, що під Хотином козацьке формування налічувало 6 тисяч (так само як і у Г.Грабянки). Проте, у нього є маленький додаток: «6000 реестрових козаков (ибо уже такому числу козаков определено быть, а прочих всехь в подданство повертано)» [16,с.217]. Отже автор був знайомим з рішеннями Роставицької комісії.

He можна оминути увагою відомості стосовно П.Сагайдачного, подані в Густинському літописі. Точніше не в літописі, а в окремих відомостях «Літописець про початок і створення святої обителі Густинського монастиря». В останньому виданні Густинського літопису 2006 року цієї частини не вміщено [7]. Розкриваючи історію святої обителі автор надав власне бачення ролі гетьмана П.Сагайдачного у справі відновлення православної ієрархії 1620 року. В літописі представлена героїко-патріотична тенденція сприйняття Петра Конашевича як захисника релігійної, а відповідно і національної справи: «... со советом бо многих и благочестивых панов шляхецкого рода и всех посполитых христиан, а найпаче же гетмана войска Запорозского Петра Сагайдачного, и множество от всех краин,... и украинских благочестивых, так духовных, яко и свецких, много бо бяху тогда дивных и неисповедимых гаданий и советов не токмо в духовных, но и в свецких» [20,с.157]. Саме ці відомості, про захист гетьманом П.Сагайдачним !єрусалимського патріарха Феофана, використовували більшість істориків XIX і XX ст.

З середини XVIII ст. літописний жанр почав занепадати, на його підгрунті почала формуватися козацько-старшинська традиція історичних творів [13,с. 171]. В ній яскраво відчутна зміна політичного становища українського суспільства, що потрапило під вплив російської ідеології.

Значне місце серед історичних творів XVIII ст. займала праця анонімного автора «Краткое историческое описание о Малой России до 1765 года». На сторінках твору Петро Сагайдачний в якості гетьмана виступив, фактично, польським військовослужбовцем. В подальшому традиційно своєрідною «крапкою відліку» взято питання щодо «низложения ига Польскаго». В такому ракурсі, на думку автора твору, гетьманство П.Сагайдачного не принесло цьому процесу нічого позитивного. Більше того, за словами історикаХУІІІ ст., гетьман Конашевич завжди допомагав полякам в їх «мятежних» походах на землі Московської держави: «преклонен к Полакам, о страждущих же Россіанах не имел или не желал иметь попеченія дать им помощь, и быв в великом послушаніи у Польских вельмож» [3,с.4]. Таким чином, автор фактично писав свою працю з великодержавної точки зору, засуджуючи П.Сагайдачного за його антимосковські дії. Як вказав О.Бодянський у передмові до першого видання 1848 р., нею широко користувався Д.Бантиш-Каменський [3,с.4].

Ще однією історіографічною пам'яткою того часу є «Короткий опис про козацький малоросійський народ» П.Симоновського. Відомості про П.Сагайдачного надано в листі

І.Сірка, де згадується взяття Кафи в 1609 році. Автентичність цього листа викликає сумнів, через манеру викладання матеріалу та розповсюджену практику серед історіописців того часу вміщати у тексти такі «листи». В цьому документі В.Симоновський відзначив, що на момент походу Петро Конашевич не був гетьманом: «Сагайдачний, прежде Гетманства своего, с Запорожцами заплынувши човнами в Таврыку вашу, взял в ней... Кефу...» [29,с.8]. П.Симоновський, роблячи огляд козацьких гетьманів розповідав про «великі послуги», що їх робило козацтво Королю і державі в Хотинській війні, за що: «Польскій Король особливымь своимъ манифестомъ благоволеніе свое и благодарность къ нимъ оказалъ» [29,с. 12]. Автор підкреслював переважну роль козацтва для цієї перемоги, але жодного слова не сказав про Петра Сагайдачного. За словами письменника, козаки були у складі польської армії і командуючим в них був Карл Ходкевич [29,с. 12]. Праця П.Симоновського була типовим твором козацької старшинської історіографії в якому поєднано визнання зверхності інтересів держави із намаганням зберегти власну індивідуальність.

Яскравою пам'яткою козацько-старшинської історіографії була обробка полковим обозним С.Лукомським праці Тимофія (чи Матвія) Титловського, зроблена 1770 року. Т.Титловський, за словами сучасного історика С. Копилова, був відомим польським хроністом першої чверті XVtI ст. [14,с.54]. С.Величко надав свого часу відомості про П.Сагайдачного через використання праці Т.Титловського, проте ця частина до нас не дійшла. В польській історіографії XIX ст. Т.Титловський представлений придворним драматургом за часів польського короля Владислава IV. Під його авторством 1623 року у Мадриді вийшла «Relation diaria de las guerras tendidas entre Polacos у Twkas Ios aimos 1620-21», компіляцію іпереклад якої зробив С.Лукомський. Праця висвітлювала події польсько-турецької Хотинської війни 1620-1621 рр. Проте польська історіографія поставила під сумнів авторство Т.Титловського та справжніми авторами твору вважаються Теофіл Шемберг і Ян Осторог [ЗО,с. 588].

Твір C. Лукомського написаний з опорою на різні джерела і є однією з перших робіт з історії польсько турецького протистояння 1620-1621 років. С.Лукомський виклав матеріал у хронологічному порядку, створив свого роду план-зміст поданих відомостей із 20 пунктів. Власної точки зору майже не представлено, але підборка відомостей визначала національно-патріотичний погляд у поєднанні із державницькою тенденцією у переконаннях автора. Фактичні хиби в творі присутні, але їх відносно не багато в порівнянні з іншими історичними творами другої половини XVIII ст.

Постать П.Сагайдачного отримала у цьому творі яскраве національно-патріотичне забарвлення. Питання часу гетьманування подано традиційно для історіографії того часу: 1606 року П.Сагайдачний назвавшись гетьманом організував похід на Кафу. Спираючись на Руський літопис, С.Лукомський наголосив на позитивному ставленні до Петра Конашевича після цього походу, що виявилося як з польського так і козацького боку [21,с.155]. Початок другого гетьманування автор відніс до 1620 року. Проте тут відчутний вплив історичних міфів того часу: він помилково вказував на участь реєстрового козацтва під проводом С.Кішки (в тексті В.Лукомського Самойло Кошка) у Цецорській кампанії 1620 року. Того ж року, по смерті С.Кішки, гетьманом було обрано Я.Бородавку, якого стратив П.Сагайдачний того ж 1620 року. Це не відповідало дійсності і свідчило про відсутність у С. Лукомського інших джерел.

С.Лукомський одним з перших в українській історіографії вказав кількість козацького війська у Хотинській війні 40 тисяч козаків, показав день за днем хід бойових дій. Практично всю інформацію щодо цієї військової кампанії історик представив, спираючись на працю Т.Титловського, який описав ці події з точки зору польської історії. В такому ракурсі значення П.Сагайдачного як стратега і тактика війни не висвітлено.

С.Лукомський, спираючись на Руський літописець, вказав на невирішеність козацького питання в Польщі, на соціальні конфлікти які відбувалися на волості. Автор подав зміст листа гетьмана П.Сагайдачного до короля в якому той виступав на захист соціальних інтересів козацького стану.

Місце праць В.Лукомського для української історіографії визначив свого часу С. Копилов, вказавши на бідність оригінальної інформації в працях історика. Водночас, твори козацького історика відбивали конкретно-історичну атмосферу доби створення і були свідком інтересу автора до історії Польщі, польсько-українських відносин [14,с.54].

У XVIII ст. на державному рівні постало питання про місце історії українських земель в межах історії Росії. Спробами визначення цього місця наповнені праці офіційних російських істориків.

Певний науковий інтерес становить праця Г.Міллера. Як офіційний історик Російської імперії Г.Міллер зазначив власний погляд на постать П.Сагайдачного з державницьких позицій і характеризував негативно його дії, вказуючи на грабежі та вбивства. Датою обрання Петра Конашевича на гетьманство автор, спираючись на малоросійську літописну традицію, надав 1606 рік [24]. Військові дії на морі історик назвав головною причиною комісій на козаків і обмежуючих «конституцій» 1609,1611 і 1615 років. В роботі Г.Міллера ми можемо знайти деякі хибні дані, які він вочевидь, запозичив у своїх попередників. Так, під Хотин з П.Сагайдачним, за Г.Міллером, прийшло 6 тис. козаків.

Робота Г.Міллера складається з окремих розвідок в яких автор інколи суперечить власним, раніше наданим фактам: «Во время Хотенской с Турками войны, Гетман Конашевич Сагаидачный, командуя 40,000 реестроваго и охотного войск, знатное в одержанной над непріятелем победе участіе имел, за что и щедро награжден был. Сей Гетман, споспешествуя благу отечества, при кончин своей отдал все свое именіе Училищу Братскому въ Кіеве, им основанному, Академією потомъ названному» [25]. Авторство саме цієї частини О.Бодянський піддав сумніву, вказуючи на певні розходження, а також користування цим матеріалом В.Рубана. Найхарактерніше власний погляд Г.Міллера криється в останніх даних стосовно П.Сагайдачного: «При всех Сагайдачнаго грабежах и убивствах, можно однако ж к его похвале сказать, что он имел участіе в учрежденіи в Кіевобратском монастыре славнаго училища, в котором монастыре в 1622 году и окончил жизнь свою, и во оном погребен был» [24].

Традиційним для Il половини XVIII ст. став історико-публіцистичний твір компілятивного характеру написаний О.Рігельманом. Його праля написана з використанням елементів літописного жанру [28,с. 14]. Як писали дослідники його творчості П.Сас та В.Щербань: «Його історико-політична концепція базується на визнанні патрімоніальних прав російських царів на всю спадщину давньої Київської держави. ...Саме вказаними причинами пояснюється стримане, а інколи й відверто вороже ставлення історика до козацької вольниці, яка, безперечно, суперечила самій природі самодержавної влади» [28,с. 18]. Загалом, за зауваженнями сучасних дослідників, там де дії козацтва не йшли в супереч інтересам Росії, О.Рігельман схвально і неупереджено оцінював козацтво як суспільну верству [28,с.20].

З відповідної точки зору О.Рігельман висвітив і постать Петра Сагайдачного, котрий був, на думку історика, не самостійним гетьманом, якого використовували для ведення війни з турками. Фактично взяття Кафи трактувалося як індивідуальна акція але в межах цієї боротьби[28,с.68]. О.Рігельман приділив увагу участі козаків у московській військовій кампанії 1618 року, яку автор розкрив з деякими перебільшеннями щодо успіхів російської сторони в веденні бойових дій. Щодо гетьмана Конашевича тце раз підкреслено його статус наказного гетьмана та відповідно виконання ним наказів польського уряду. Ще одним фактором, що вплинув на формування історичного образу Петра Конашевича, стала участь козацького гетьмана у релігійних справах. Сам автор «Літописної оповіді про Малу Росію» назвав його ініціатором запрошення до Києва патріарха Феофана.

О.Рігельман один з перших звернув увагу на реформаторську діяльність П.Сагайдачного: писав про заведення та упорядкування козацького реєстрового війська в 6 тис. осіб.

Протягом XVIII ст. на українських землях почала формуватися історична та історико-критична література, що підготувала появу професійної української історичної науки. Головними у висвітленні постаті гетьмана П.Сагайдачного стали кілька аспектів: теоретичне обґрунтування його діяльності суто ж військового козацького ватажка пропольського чи державницького спрямування; сприйняття Петра Конашевича ж козацького лідера, що опікувався справами національно-релігійного характеру; висвітлення його діяльності ж національного лідера, провісника майбутньої козацької держави. Специфікою даного періоду стало спрямування уваги дослідників до морально-етичних, національно-ідеологічних питань.

Аналізу історичних фактів, їх джерелознавчому значенню автори не надавали достатньої уваги. Козацькі літописи, Густинський літопис, творчість В.Симоновського,

С.Лукомського сформували напрямок національно-патріотичного та в певній мірі самостійно-державницького усвідомлення діяльності видатного гетьмана. Творчість російських істориків Г.Міллера, Ол.Рігельмана, сприяла формуванню певного місця для особи гетьмана в межах сприйняття історії українських земель ж частини загальноросійської історичної традиції.

Вивчення історичної літератури XVIII ст. стосовно гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного не втратило своєї актуальності, адже ми не аналізували польськомовну літературу. Через формат статті залишилися поза увагою регіональні літописи, загальні праці, жі дають нове бачення проблеми в світлі впливів на вже зазначені праці. В подальшому дослідженні теми необхідно проаналізувати ці твори.

політичний сагайдачний козацький літопис

Список використаних джерел

1. Багалій Д. Нарис української історіографії. TI. Літописи. Вип.І./ Д.Багалій. Київ: Друкарня Всеукраїнської Академії НаукД923. 138с.

2. Бодянский O Поправка// Міллер Г.Ф. Историческія сочинения о Малороссіи и малоросіянах. /О.Бодянський. Режим доступу до статті http://litopys.org.ua/samovyd/sam25.htm

3. Бодянский О. Предисловие /О.Бодянський // Краткое историческое описание о Малой России до 1765 года // Чтенія въ императорскомъ обществТ> исторіи и древностей Россійскихь при Московскомъ университетЪ. ЗасЪдаше 31-го геиваря, 1848 года. Годъ третій. №6. М.: Въ Университетской типографіи,1848. Режим доступу до статті: http://izbomyk.org.ua/samovyd/ sam23.htm

4. Василенко Н.П. К истории малорусской историографии/Н.П. Василенко // КС. 1894. -№ 12, С.402-424;

5. Грушевський М.С. Українська історіографія і Микола Костомаров /М.С. Грушевський // ЛНВ. 1910. Т.50. С.209-225;

6. Грушевський О. З початків нової української історіографії /О. Грушевський // Україна. 1914. Кн..2. С.37-63

7. Густинський літопис // Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. K.: Дніпро, 2006. С.7-192.

8. Дзира І.Я. Козацькі літописи 30-80-х pp. XVIII століття як історичне джерело та пам'ятки української історіографів І.Я. Дзира. Автореф... .доктораісторичних наук.07.00.06. -K.,2007. -39с.

9. Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії: Державна школа: Історія. Політологія. Право./ Під.ред. Я. Пеленського та ін. / Д.І.Дорошенко. K.: Українознавство, 1996.258с.

10. Калакура Я.С. Українська історіографія: Курс лекцій. / Я.С. Калакура.K.: Генеза, 2004.496с.

11. Кислюк К.В. Історіософія в українській культурі: від концепту до концепції: Монографія / К.В.Кислюк. Харків: ХДАК,2008. С. 135.

12. Коваленко Л.А.Історіографія історії Української РСР/ Л.А. Коваленко K.: Вища школа, 1983.-120 с.

13. Колесник І.!Українська історіографія: XVIII початок ХХстоліття / LI. Колесник. K.: Ґенеза,2000. 256с.

14. Копилов С.А. Історія слов'янських народів в історичних творах XVIII ст./С. А.Копилов // УІЖ. 2000. №1 С.45-60

15. Кравченко В.В. Нариси з української історіографії епохи національного відродження (II пол. XVIII середини XIX ст.) / HAH України, Інститут української історіографії та джерелознавство ім. М.Грушевського. і В.В. Кравченко -X: Основа, 1996. 376с.

16. Краткое описаніе Малоросіи //Летопись Самовидца по новооткрытым спискам / Под ред. О. И. Левицкого. К., 1878. С. 217. Режим доступу до статті: http://litopys.org.ua/samovyd/ saml0.htm

17. Крип'якевич І. Українська історіографія XVI XX ст. : В 2ч. Ч.1./ І. Крип'якевич. Львів, 1923. 64с.

18. Літопис Грабянки // Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. K.: Дніпро, 2006. С. 877-953

19. Літопис Самійла Величка. В2т. TI. // Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. K.: Дніпро, 2006. С. 194-449.

20. ЛЪтописец о первом зачатии и создании святыя обители монастыря Густинского // Полное собрание русских летописей. Т. 40. Густынская летопись. СПб., 2003. С. 153-169. Приложение I. Режим доступу до статті: http://litopys.org.ua/gustmon/gusm05.htm

21. Лукомський С. Исторія о двухъ Султана Турецкого Османа Гордого... войнах /С.Лукомський // ЛЪтопись собьітій въ Югозападной Россіи въ XVII вЪкЪ составилъ Самоилъ Величко. Т. IV. Приложения. К., 1864. С. 147-182.

22. Луценко Ю. Григорій Граб'яика і його літопис./ Ю. Луценко. Режим доступу до статті: http ://litopys. org.ua/grab/hrab .htm#pmov

23. Марченко M. Українська історіографія: 3 давніх часів до середини XIX ст. / М.Марченко. K.: КДУ ім.. Т.Г. Шевченка, 1959. 259с.

24. Міллер Г.Ф. O Малоросійськом народе и о запорожцях. // Міллер Г.Ф. Историческія сочинения о Малороссіи и малоросіянах. / Г.Ф.Міллер Режим доступу до статті http://Iitopys. org.ua/samovyd/sam2 5 .htm

25. Миллер Г.Ф. Сокрещенное уведомление о Малой России (Географическое описание) // Міллер Г.Ф. Историческія сочинения о Малороссіи и малоросіянах. / Г.Ф.Міллер Режим доступу до статті -http://litopys.org.ua/samovyd/sam25.htm

26. Передмова // Летопись Самовидца по новооткрытым спискам / Под ред. О. И. Левицкого. К., 1878. С. VII -VIII. Режим доступу до статті: http://litopys.org.ua/samovyd/sam08.htm

27. Рігельман О.І. Літописна оповідь про Малу Росію а її народ і козаків узагалі / О.І.Рігельман. K.: Либідь,1994. С.768.

28. Cac П.М., Щербань В.О. Історія України у висвітленні О.І.Рігельмана // Рігельман О.І. Літописна оповідь про Малу Росію а її народ і козаків узагалі .-K.: Либідь,1994. С. 6-32.

29. Симоновский П. И. Краткое описание о козацком малороссийском народе и о военных его делах. /П.И.Симоновський.-- М., 1847. 39с.Режим доступу до статті: http://izbomyk.org. ua/symon/symO I .htm

30. Estreicher К. BibloografiapolskaXIX stolecia/ К. Estreicher. Тю ШМ (К-Г)ю Лкфлщцб 1878ю Режим до ступу до статтіЖ реез Ж..цццю уыекушсрукюгою увгю зд.чшчцшулг.штвулы.1265

Размещено на Allbest.ru