Михайло Грушевський - відомий історик
М. Грушевський як студент Київського університету, початок наукової кар’єри та головні етапи її розвитку. Арешт у 1914 році, його причини та напрямки роботи під час затримання. Повернення в радянську Україну. М. Грушевський на чолі Академії наук України.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 08.01.2014 |
| Размер файла | 27,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Вступ
грушевський академія історик
У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не може прикрити пил віків. До таких велетнів української національної культури, політичної думки і дії останніх двох століть безнеречно належать Тарас Шевченко, Іван Франко та Михайло Грушевський. Саме з їх іменами, їхньою творчою спадщиною насамперед пов'язані ідеї відродження української культури, науки, громадської думки, відродження історичної свідомості й національної гідності народу. Всі вони належали до революційного крила української інтелігенції, яка ніколи не обмежувала поле своєї діяльності суто національними проблемами.
Саме їхній приклад, їхня самопожертва і непримиренна позиція революційних демократів будили свідомість народу, кликали його до боротьби за державність. На такому грунті великої історичної свідомості і виріс геній М. Грушевського.
Але якщо постаті Тараса Шевченка й Івана Франка, хоч і в за ідеологізованій ретуші, в цілому не підлягали забороні, то Михайла Грушевського, якщо і згадували, то неодмінно з негативноими ярликами. Його наукова, культурницька, педагогічна, громадська та політична діяльність неодмінно подавались у викривленому віддзеркаленні. Протягом десятиліть геніального вченого і відомого політичного діяча неодмінно зображували буржуазним раціоналістом, хоч він був соціалістом-революціонером; казали, що він ідеолог і натхненник української контрреволюції, хоч насправді він був одним із вождів української революції та федералістом; показували його, як ворога Радянської влади, хоч він виступав за найширше, але рівноправне співробітництво з нею; підозрювали в співробітництві з австро-німецьким імперіалізмом, хоч він був його непримиренним ворогом; зображували заклятим ворогом українського народу, хоч він залишався його вірним сином до своеї раптової смерті; представляли його, як фальсифікатора історії України, хоч нічого глибшого і достовірнішого за його історичні дослідження ми досі не маємо.
Без сумніву, Михайло Грушевський - невтомний дослідник історії та культури українського народу, поборник його соборності. Він є одним із видатніших українських істориків, літературознавців, соціологів, політичних та громадських діячів.
1. М. Грушевський - студент київського університету. початок наукової кар'єри
Народився Михайло Грушевський у місті Холм (нині м. Хелм, Польща). З часом його родина переїхала на Кавказ, де Михайло навчався у 1-й Тифліській класичній гімназії. Юний Михайло Грушевський захопився історією України ще будучи студентом Тифліської гімназії, де він дуже багато читав, зокрема, історичні праці «Історія Русів», дослідження визначних українських істориків середини XIX ст. Михайла Максимовича, Миколи Костомарова, Аполлона Скальковського та інших відомих дослідників історії, етнографії, літератури й мистецтва. Про все це він пізніше згадував у своїх споминах. Але найбільшою школою для нього став відомий київський журнал «Киевская Старина», в якому друкувалися різні статті і розвідки з історії українського народу. Усе це спонукало молодого Грушевського обрати шлях до поглибленого вивчення історії України.
1886 році він стає студентом історичного відділення історико-філологічного факультету Київського університету. Ослідницькі нахили студента, його постійний інтерес до історії України привернули увагу видатного історика професора Володимира Антоновича. Перша глибока наукова розвідка Михайла - «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIX века» - відзначена золотою медаллю. За успіхи в науковій роботі його залишили на кафедрі для подальшої наукової та педагогічної роботи як професорського стипендіата.
З 1894 року М. Грушевський очолює щойно утворену кафедру всесвітньої історії у Львівському університеті. Цього ж року блискуче захищає магістерську дисертацію. Його обирають головою історико-філософської секції Наукового товариства імені Шевченка. Співпраця в товаристві зближує М. Грушевського з І. Франком. З 1897 по 1913 роки М. Грушевський очолює Товариство і спільно з І. Франком вдосконалює його організаційну структуру, розширює сферу його діяльності, докладає великих зусиль, щоб українські дослідження набрали міжнародного розголосу. З 1898 по 1907 роки - редактор «Записок Наукового товариства імені Шевченка», член редакції журналу «Літературно-науковий вісник» у Львові, пізніше у 1905-1907 роках - у Києві. Засновник і голова Українського наукового товариства. Ініціатор створення «Українсько-руської видавничої спілки». Розкручений Михайлом Грушевським маховик наукової діяльності потребував крім «Записок Наукового товариства імені Шевченка» нових і нових видань. З його ініціативи почали виходити збірники різних секцій: «Джерела до історії України», «Етнографічний збірник», «Матеріали до української антропології та етнографії», «Студії з поля суспільних наук та статистики», «Збірник математично-природничої секції», «Лікарський вісник».
Саме у Львові М. Грушевський розпочав активну науково-організаторську діяльність. Своєю діяльністю М. Грушевський сприяв переходові української науки в Східній Галичині від поодиноких індивідуальних історичних пошуків до організованого, колективного й систематичного вивчення історії України. Крім того, М. Грушевський був першим, хто звернув увагу на проблему підготовки наукових кадрів. Він створив власну наукову школу, до складу якої входили історики І. Крип'якевич, В. Герасимчук, С. Томашівський, І. Джиджора, М. Кордуба, І. Кревецький, О. Терлецький.
Працюючи у Львові, М. Грушевський написав численні наукові праці та видав томи документів з історії України. Це дало йому підстави опублікувати у 1904 році в Санкт-Петербурзі статтю «Звичайна схема руської історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства», де він виклав концепцію самостійного історичного розвитку українського народу, окремішного від своїх сусідів як походженням, так і політичним, економічним та культурним життям. Реалізовані ці ідеї були в багатотомному виданні «Історія України-Руси» - найбільшій науковій праці вченого.
Окрім наукової діяльності М. Грушевський активно займався громадсько-політичними справами. Він був одним із засновників Української національно-демократичної партії (1899). Підтримував ідею автономії українських земель у складі Австро-Угорщини.
У 1906 році Харківський університет присвоїв Грушевському ступінь почесного доктора російської історії.
Після революції у 1905-1907 роках. М. Грушевський переніс свою діяльність до Києва. Тут ним було створено Українське наукове товариство (УНТ) і розпочалася праця над «Записками Українського наукового товариства в Києві». У вересні 1907 року М. Грушевський увійшов до складу позапартійного українського громадського об'єднання - Товариства українських поступовців, яке стало єдиною до 1917 року українською організацією ліберального спрямування.
У 1908 році, продовжуючи залишатися професором Львівського університету і головою «Наукового Товариства», Грушевський виставив свою кандидатуру на кафедру в Київському університеті, але отримав відмову.
Батьки Михайла Сергійовича Грушевського зуміли в далеких краях прищепити синові любов до України, до її історії, культури, священних традицій. Тому з самих молодих років Грушевський захоплено вивчав історію України і почав першу науково-дослідницьку діяльнисть в цьому напрямі. Коли він став керівником кафедри всесвітньої історії Львівського університету, він почав активно займатися науково-педагогічними та громадсько-політичними справами.
грушевський академія історик
2. Арешт М. Грушевського в 1914 році
У 1914 році, після 20-річної роботи у Львівському університеті Михайло Грушевський переїхав на проживання до Києва, де керував діяльністю «Наукового Товариства в Києві», переносить сюди видання «Літературно-наукового Вістника».
Але тут прийшла війна. Вона застала Грушевсьго на літнім спочинку в Карпатах, і відти, не маючи змоги ні виїхати до Київа ні вернутись до Львова, він виїхав із сімє'ю до Відня; виїхавши потім до Італії, списався з київською ріднею і знайомими і вирішив через Румунію виїхати до Київа. Але вже з початком війни був виданий секретний наказ: заарештувати під будь-яким приводом і вислати в Сибір. Коли в середині листопаду Грушевський приїхав з сім'єю до Київа, його було заарештовано, його помешкання обшукано, а потім, в грудні був даний наказ обшукати також і помешкання у Львові - що був тоді в російській окупації. У лютому 1915 р. Грушевського призначили на висилку етапом на Сибір, але петербурським знайомим в останні хвилини вдалось «вставити букву М»: замість висилки до Сибіру було призначено висилку до Симбірська. Під охороною городового Грушевського було вивезено і віддано симбірській поліції, за ним слідувала і його родина. В Симбірську Грушевський прожив до осени того року, і за проханням російської академії восени його переведено до Казані, як міста більш придатного до університетських занять, а рік пізніше до Москви, він був під наглядом поліції, що позбавляли його права педагогічної діяльности. На засланні Михайло Грушевський написав історичну драму «Хмельницький в Переяславі» і «Ярослав Осмомисла», сюжетом якої послужив запис в Іпатіївському літописі про вигнання галичанами князя Ярослава Осмомисла за одруження при живій княгині на дочці «смерда». Також в Симбірську і Казані Грушевський взявся до оброблення популярного курсу всесвітньої історії, в двох циклах узкому (популярнішому) і ширшому (більш науковому). З переводом до Москви мав змогу взятись до продовження своєї «Історії України», яку війна перервала на описі Зборівської битви. Оброблену частину, 1638-1648, випустив живучи в Казані, як II частину VIII тому в 1916 році, в Москві закінчив історію війни 1649 року і довівши огляд до весни 1650 року видрукував в Москві, як третю частину VIII тому. Почав друк також своєї «Всесвітньої Історії», І частина котрої вийшла в Петербурзі в 1916 році. В Москві брав участь в редакції «Украинской Жизни» й тижневика «Промінь», займався організацією українскої видавничої спілки і наукового товариства.
На підставі наклепницького звинувачення в симпатіях до Австрії Грушевського було заарештовано у 1914 році. У засланні він жив спочатку у Симбірську, пізніше у Казані, Москві. Займався викладацькою діяльністю у Казанському університеті. Після переїзду у Москву з'явилася можливість продовжити дослідницьку діяльність в історії України.
3. М. Грушевський - голова Центральної ради. Внесок вченого в концепцію української революції
Після Лютневої революції в Росії у лютому 1917 р. український народ отримав можливість здобути власну державність. Цю боротьбу очолила Українська Центральна Рада - єдиний парламентський орган, утворений на руїнах самодержавства. Визначальним принципом творення українського парламенту був широкий демократизм. До його складу ввійшли представники всіх політичних партій, товариств, спілок, ради військових, селянських, робітничих депутатів, всіх українських земель та українських колоній-громад, національних меншостей. Легітивність Української Центральної Ради забезпечив Всеукраїнський національний з'їзд. Таємним голосуванням практично одностайно головою українського парламенту був обраний Михайло Грушевський.
Викликаний телеграмами до Київа, Грушевський приїхав у березні, потерпівши в дорозі нещастя: вагон в котрім він їхав згорів в дорозі, і в нім значна частина рукописей і книг. Незважаючи на негаразди Грушевський став безперечним лідером, головним конструктором політики Української ЦентральноЇ Ради, мав великий вплив на її рішення, був ініціатором та співавтором найголовніших документів. Незаперечною заслугою Грушевського стало те, що Центральна Рада за рік пройшла шлях від обережних гасел за автономію України до проголошення суверенної, ні від кого незалежної Української Народної Республіки. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Згідно з Другим Універсалом Центральна Рада почала розробку закону про автономний устрій України. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 року Четвертим Універсалом - повну політичну незалежність України від Росії.
Під керівництвом М. Грушевського урядом Української Народної Республіки приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції Української Народної Республіки, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Однак цьому документу не судилося бути втіленим, бо того ж самого дня в Києві стався державний переворот на чолі з П. Скоропадським і М. Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація Української Центральної Ради поклала край державній діяльності М. Грушевського.
Очолюючи Українську Центральну Раду Грушевськи займався не тільки політичною діяльністю, а й продовжував друкуватися. Він випускав статті на політичні питання, окремі брошюри («Хто такі Українці і чого вони хотять?» «Звідки пішло українство». «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії і федерації», «Українська Центральна Рада й її універсал»). Друкував також популярно-наукові речі (Всесвітня Історія, книги 2 і 3, «Переяславська умова України з Москвою»), та передруковував свої давніші писання новими виданнями. Робив він це не тільки з огляду на вимоги моменту, але і для заробітку, бо стратив всі інші джерела своїх прибутків і жив виключно літературним заробітком, бо праця в Центральній Раді ніякого доходу не давала.
Після гетьманського перевороту він жив у Київі інкогніто, часто міняючи місце прожитку і шукаючи спочинку від тяжких переживань в літературно-науковій праці. Виготовив за сей час частини 4, 5 і 6 «Всесвітньої Історії», і в ширшій серії книги: «Старинна історія. Античний світ», «Середні віки Европи». З упадком гетьманщини брав участь в засіданнях Наук, товариства, де тоді дебатувалось питання про реорганізацію академії, був вибраний також членом Трудового конгресу. З початком лютого 1919 року виїхав до Камінця, де редактував якийсь час газету «Голос Поділля» і займався роботою над українськими підручниками (Історія України для трудової школи). З кінцем березня через Галичину виїхав за кордон, в делегації від партії українських соціалістів-революціонерів на конференцію II Інтернаціоналу, і взяв участь в люцернській конференції. Восени того ж 1919 року виступив з проектом організації «Українського Соціологічного Інституту» і одержавши деякі кошти для цього занявся цією організацією. Жив у Празі, Берліні, Відні, Женеві, Парижі; брав участь в організації часописи «Europe Orientale», «Борітеся поборете», «Наш Стяг», друкував в них багато статтей і окремі брошури. В 1921 році виступив з делегацією соціалістів-революціонерів в II Інтернаціоналу, у 1922 році зложив і делегацький мандат, з огляду на принціпіальні розходження, і віддався виключно науковій роботі. Видав в ті часи книги: Abrege de l'Histoire d'Ukra'ine, Antologie de litterature ukrainienne (спільно зі своєю донькою К. Грушевською), «Початки Громадянства (Генетична Соціологія)», «Початки соціалістичного руху на Україні й женевський соц. гурток» (суспільно зі співробітниками), «З історії релігійної думки на Україні». З 1922 року оселившися в Бадені, під Віднем, занявся виключно «Історією української літератури» - написав чотири томи, з котрих тоді ж видав три перші у Львові, четвертий докінчив і видав уже на Україні, в 1925 році.
Після розвалу царизму Грушевський повернівся на Україну і, як загально визнаний вождь українства, став першим президентом Української держави. Він був ініціатором славнозвісних чотирьох Універсалів Центральної Ради. Найбільшу славу здобув IV Універсал, за яким Українська Народна Республіка проголошувалась самостійною і незалежною державою. Це був пік політичної діяльності Михайла Сергійовича Грушевського.
4. Повернення у радянську Україну. М. Грушевский на чолі Академії наук України
У грудні 1923 році видатного українського історика обирають академіком АН УРСР, за ним резервується кафедра української історії. Вчений одержує запевнення, що матиме на Україні всі можливості для продовження фундаментальної наукової роботи. Заради продовження масштабної наукової праці, завершення «Історії України-Руси», що неможливо було без українських архівів та бібліотек, Михайло Грушевський змушений був піти на компроміс з встановленою в Україні радянською владою і повернутися на Батьківщину у березні 1924 року. Але вже в 1925 році розпочався натиск на Грушевського, який пізніше перейшов у відкриту атаку радянських чиновників на історика та його школу.
Черговий київський період діяльності М. Грушевського характеризувався активною науково-організаційною і творчою працею: він очолює історичну секцію Аккадемії наук України, відновлює журнал «Україна», створює численні наукові комісії в Академії, очолює кафедру історії України і започатковує цілу низку серійних наукових публікацій в рамках Аккадемії наук України.
Від часу повернення на Україну і впродовж десяти років він перебував під постійним наглядом НКВС. Ретельно про Михайла Грушевського доповідав в ЦК КПУ голова ГПУ УРСР В. Балицький. Напередодні 60-річчя Михайла Грушевського, 10 вересня заступник голови ГПУ УРСР К. Карлсон робить письмову нагінку на київських чекістів за несвоєчасне інформування та незадовільну підготовку до ювілею академіка, а вже 13 вересня Київський окружний відділ ГПУ хвалиться, що має біля Михайла Грушевського свою надійну людину.
Ювілей вченого в Києві 1926 року перетворився в спонтанну маніфестацію української науки та культури. Не випадково 7 жовтня 1926 року Київський окружний відділ ГПУ у своєму зверненні підкреслював, що Михайло Грушевський «переграв» не тільки владу, а й тих своїх противників, які активно протидіяли організації ювілею.
Його не відпускають до Норвегії на IV Міжнародний Конгрес істориків у 1928 року, хоча він включений до складу радянської делегації. В документах за травень-червень 1934 року є повідомлення про заборону наукового відрядження до Ленінграда, бо Грушевський нібито збирається втекти у Фінляндію.
В 1929-1930 роках з'являються нові доноси про його керівництво якоюсь підпільною організацією. Йдуть арешти української інтелігенції, оточення Академії наук України та вчорашніх соратників Михайла Грушевського. У лютому 1931 року з'являється перший узагальнюючий документ начальників секретно-оперативних відділів І. Леплевського та Г. Люшкова, в якому констатується про наявність найбільшої контрреволюційної української організації на чолі з М. Грушевським.
23 березня 1931 року Грушевського арештовують у Москві і переводять у Харківську тюрму. На допиті 15 квітня 1931 року М. Грушевський спростував версію про наявність українського націоналістичного центру.
Арешт та вигнання Михайла Грушевського з України в 1931 році негативно позначився на долі його молодшого брата Олександра. Ліквідуються всі серійні видання Грушевського. Після арешту і допитів його депортують до Москви, де він проживає під постійним наглядом НКВС. Від нього вимагають декларації на користь радянської влади, але він відмовляється. Беручи до уваги світову велич цієї людини, Ягода і Каганович вирішили тишком-нишком вкоротити йому віку. 5 серпня 1933 року НКВС припинив справу Грушевського у зв'язку з його смертю. Канцеляристи НКВС явно поспішили, і якраз у цьому криється ще не з'ясована загадковість обставин смерті М. Грушевського, бо насправді він помер 25 листопада 1934 року. У жовтні 1934 року він поїхав лікуватися до одного з кісловодських санаторіїв. Несподівано вчений захворів і невдовзі після операції помер. Його тіло було перевезене до Києва та поховане на Байковому цвинтарі.
На могилі встановлено надгробний пам'ятник з лаконічним написом «Михайло Грушевський». Хоч цей похорон дозволявся радянським урядом, але після нього почалося переслідування пам'яті Грушевського. Його спадщину закривали в спецфонди, а на сторінках газет, журналів його праці обливались брудом у пасквільних дописах. Так несправедливо ім'я найвидатнішого історика України переслідувалося до недавнього часу, і лише сьогодні ми повертаємо чесне ім'я Михайла Грушевського українському народові, якому він присвятив своє життя.
При Грушевському кафедра української історії Академії наук України стала епіцентром науково-організаційної діяльності історичної секції. За його участю і редагуванням опубліковано 43 номери журналу і 36 книжок з різної історичної тематики. Вчений організаційно об'єднав краєзнавців, задав їм науковий напрям та домігся виділення коштів для досліджень. Поза увагою вченого не залишалась археографічна наука. Грушевський активно продовжує вивчати історію України та писати та видавати томи «Історії України-Руси» - найголовнішу працю свого життя.
Висновок
Важко переоцінити значення особи Михайла Грушевського в історії України. Автор багатьох підручників з української історії, геніальний вчений і взагалі надзвичайно талановита людина, він був і видатним політичним діячем. У 1917 році, здається, не було жодного українського з'їзду, де б М. Грушевського не обирали почесним головою або від імені якого йому не надсилали б вітальних телеграм. До повернення Михайла Сергійовича до Києва Центральна Рада була одним із політичних аутсайдерів, який лише «примірявся» до активної політики, a громадсько-політичне життя очолювали загальноросійські революційні організації. З приїздом М. Грушевського утворився той стрижень, навколо якого міг згуртуватись український рух.
Величезна працездатність, енциклопедична ерудиція, універсалізм дозволили йому однаково плідно працювати в літературознавстві й фолькльористиці, освіті, археографії й соціології. Найбільш фундаментальним виданням Михайла Грушевського стала 10-томна у 13 книгах «Історія України-Руси» - плід копіткої багаторічної праці вченого, що приніс йому світову славу. Збір матеріалів, підготовка і видання цих книг має свою історію. Задум такої великої праці зародився в автора ще під час навчання в Київському університеті. Ця книга багато разів перевидавалась у нас і за рубежем і стає сьогодні настільною книгою кожного свідомого українця.
Ніхто з українських вчених не дорівняв Грушевському числом своїх публікацій (майже 1800, в тому числі 180 книжок). Ледве чи багато вчених є на світі, що могли б з ним рівнятися. Своє завдання, як історика свого народу він розумів дуже широко, і його сумлінно і талановито виконав.
Своє завдання, як історика свого народу, Грушевський розумів дуже широко, і сумлінно і талановито його виконав. Великою заслугою Грушевського як вченого, є створення цілісної концепції українського історичного процесу. Не меншими є і його заслуги перед народом як політичного діяча. Ми всі повинні пам'ятати, що саме йому, Михайлу Сергійовичу Грушевському, маємо завдячувати тим, що після майже 300-літнього національного поневолення і нищення, він проголосив Україну незалежною самостійною державою, що й було зафіксовано IV Універсалом. Перший голова Центральної ради, перший Президент України він багато доклав зусиль до згуртування роз'єднаного імперською політикою народу України, його політичних представників.
Звертаючись сьогодні до історичної постаті і драматичної долі Михайла Сергійовича Грушевського - видатного вченого-енциклопедиста, державного і громадського діяча, який започаткував у шаленій революційній бурі українську державність, ми не можемо не побачати в його багатющому науковому і громадсько-політичному доробку одне з головних життєдайних джерел сьогоденного відродження незалежної України в її нестримному пориванні до миру, злагоди і щасливого майбуття. Ці та інші здобутки ставлять його в ряд найвизначніших постатей української історії.
Список літератури
1. Верстюк В.Ф.М.С. Грушевський у перший період діяльності Центральної Ради / В.Ф. Верстюк // Український історичний журнал. - 1996. - №7.
2. Вінар Л. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації: Статті і матеріали./ Л.Вінар. - К., 1995
3. Дашкевич Я. Найвидатніший український історик / Я. Дашкевич // Слово і час - 1991. - №9.
4. Копиленко О.Л. «Українська ідея» М.С. Грушевського: історія і сучасність / О.Л. Копиленкою - К.: Либідь, 1991. - 184 с.
5. Потульницький В.А. Наукова діяльниість М.С. Грушевського в єміграції (1919-1924 р.р.) / В.А. Потульницький // Український історичний журнал. - 1991. - №2.
6. Сакада В. Відзначення 130-річчя від дня народження М.С. Грушевського/ Д. Сакада // Український історичний журнал. - 1997. - №1. С. 145-149.
7. Солдатенко В.М. Грушевський та українська революція / В. Солдатенко // Історія України. - 1996. - №3. - С. 1-6.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Юність і зрілість Михайла Грушевського. Роки викладання у Львівському ніверситеті: історик, публіцист, борець. "Історія України-Руси". Діяльність на чолі Центральної Ради. Перший Президент Української держави. Роки еміграції. Повернення в Україну.
реферат [2,6 M], добавлен 26.11.2007Наукова діяльність. На чолі Центральної ради. Трагедія Бреста. Шлях на Голгофу. Грушевський започаткував українську державність. Одне з головних життєдайних джерел сьогоденного відродження незалежної України в її нестримному пориванні до миру, злагоди і щ
реферат [22,4 K], добавлен 21.04.2005Наукова діяльність. На чолі Центральної ради. Трагедія Бреста. Шлях на Голгофу. Історична постать і драматична доля Михайла Сергійовича Грушевського - видатного вченого-енциклопедиста, державного і громадського діяча.
реферат [24,3 K], добавлен 09.11.2003Місце Грушевського в системі методології позитивізму. Значення політичної та наукової діяльності історика в процесі становлення української державності. Історична теорія в науковій творчості політика. Формування національних зразків державного управління.
статья [24,8 K], добавлен 18.12.2017Дослідження життєвого шляху, наукової та політичної діяльності М.С. Грушевського – історика, публіциста, голови Центральної Ради, академіка, автора багаточисельних наукових праць. Політичне життя М.С. Грушевського. Суть ідеї соціалістичного федералізму.
курсовая работа [46,5 K], добавлен 09.01.2012Основні етапи життя і наукової діяльності археолога, етнолога, історика, директора Музейного містечка у Києві, професора Українського Вільного університету в Мюнхені, одного із засновників Української Вільної Академії Наук, Петра Петровича Курінного.
статья [23,1 K], добавлен 07.11.2017Діяльність Львівської та Київської історичної шкіл Грушевського, хронологічні періоди. Історична новизна праць С. Томашівського, присвячених добі Хмельниччини в Галичині. Робота Всеукраїнської Академії Наук. Традиції Українського Наукового Товариства.
реферат [28,4 K], добавлен 30.05.2014Історичне джерелознавство як спеціальна галузь наукових історичних знань. Витоки українського джерелознавства. Етапи розвитку теорії та практики джерелознавства України. Особливий внесок М. Грушевського та В. Антоновича у розвиток джерелознавства.
реферат [28,6 K], добавлен 12.06.2010Проблеми історії України та Росії в науковій спадщині Ф. Прокоповича. Історичні погляди В.Г. Бєлінського, його концепція історії України. Наукова діяльність Преснякова, Безтужева-Рюміна. Роль М.С. Грушевського і В.Б. Антоновича в розробці історії України.
учебное пособие [274,2 K], добавлен 28.04.2015Діяльність Михайла Грушевського у Галичині й у Наддніпрянській Україні по згуртуванню українства була підпорядкована поширенню його ідей щодо розбудови незалежної України. Йому випала доля очолити Центральну Раду та стати першим президентом України.
реферат [9,0 K], добавлен 16.01.2009
