Поховання с конем другої половини VIII-IX ст. верхньої течії р. Сіверський Донець (за матеріалами Салтівських грунтових могильників)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Поховання с конем другої половини VIII-IX ст. верхньої течії р. Сіверський Донець (за матеріалами Салтівських грунтових могильників)

Аксьонов Віктор Степанович

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. За сучасних умов важливим є питання вивчення ролі Хозарського каганату як поліетнічного угрупування в середньовічній історії народів сучасної України. Вивчення салтівської культури - державної культури Хозарського каганату - триває вже близько ста років. За цей час у салтознавстві накопичився великий комплекс проблем. Ряд цих проблем безпосередньо пов'язаний з ареалом верхньодонського варіанта салтівської культури - басейном Сіверського Дінця на ділянці між Верхньосалтівським археологічним комплексом на півночі до Маяцького городища (Донецька обл.) на півдні, від с. Тополі на сході до Сухогомільшанського комплексу на заході. Про складність етнічної ситуації на цій території свідчить факт наявності тут могильників, що містять комплекси з різним типом поховальних споруд. Тут відкрито досить велику кількість грунтових могил з конем.

Особливо гостро стоїть проблема етнічної приналежності салтівських поховань за обрядом кремації, що також концентруються у цьому регіоні. Суттєве значення має час появи етносу, носія кремаційного обряду, у верхньому Подонеччі та характер його взаємодій з аланським та болгарським населенням.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота виконана на кафедрі історіографії, джерелознавства та археології ХНУ в рамках комплексної теми “Археологія залізного віку Східної Європи” державний реєстраційний №01974006177 та науково-дослідної теми “Етнонаціональні процеси на Харківщині з найдавніших часів до XVIII cт.” державний реєстраційний №01974016651.

Головною метою роботи є уточнення етнічної ситуації в окресленному регіоні у VIII - першій половині X ст. на основі детального аналізу нового, добре документованого, масового матеріалу, що потребує розв'язання ряду інших завдань, зокрема: визначення, яким саме етнічним групам належать інгумаційні та кремаційні поховання з конем, з чим пов'язана велика кількість типів та видів поховань з конем на поряд розташованих пам'ятках, визначення хронологічних меж поховань з конем, співвіднесення поховань з різних пам'яток та за різним обрядом між собою, визначення місця, яке посідали представники етносів, що залишили різнообрядові поховання з конем, у соціальній та військовій структурі салтівського суспільства.

Наукова новизна роботи. У науковий обіг уводяться масові матеріали нових пам'яток. Дисертація є спробою спеціального дослідження етнічної ситуації у верхів'ях Сіверського Дінця в період розквіту салтівської культури (друга половина VIII-IX ст.) на основі матеріалів поховань з конем. Уперше разом до однієї вибірки залучені інгумаційні та кремаційні поховання людини з конем. На цій основі дано всебічну характеристику поховального обряду, інвентарю. Розглянуто питання хронології та періодизації, етнічної, соціальної інтерпретації салтівських поховань з конем з пам'яток верхнього Подонеччя.

Основну частину джерел становлять матеріали могильників басейну Сіверського Дінця, дослідження яких проводилося Середньовічною експедицією ХДУ під керівництвом В.К. Міхеєва протягом останніх 25 років (Суха Гомільша, Червона Гірка). Використовувалися матеріали Нетайлівського могильника (досліджувався у 1990-1995 роках загоном Новобудівної експедиції ХДУ під керівництвом А.В. Криганова), могильника Лисий Горб (дослідник С.В. Воловик). Ураховані результати досліджень подібних пам'яток регіону Д.Т. Березовця, Ю.В. Кухаренка. Вивчені архівні джерела та археологічні колекції, що зберігаються в Інституті археології НАН України, Музеї археології та етнографії Слобідської України ХНУ, Харківському історичному музеї, Чугуївському історико-художньому музеї-заповіднику ім. І.Ю. Рєпіна.

Особистий внесок здобувача. У роботах, написаних у співавторстві з В.К. Міхеєвим, дисертантом описано поховальний обряд інгумаційних та кремаційних поховань людини з конем могильника Червона Гірка, розроблено типологію інгумаційних поховань з конем, кримського керамічного посуду.

Апробація результатів дослідження відображена в доповідях на засіданнях Відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України, на засіданнях кафедри історіографії, джерелознавства та археології Харківського національного університету, на наукових конференціях Харківського історико-археологічного товариства (1995, 1997), на Всеукраїнській конференції, присвяченій 90-річчю XII Археологічного з'їзду (1990), на Міжнародних наукових конференціях у Самарі (1995, 1997) та Києві (1997), а також в опублікованих працях.

Практичне значення одержаних результатів. Основні висновки дослідження можуть бути використані під час написання узагальнюючих праць із середньовічної історії та археології півдня Східної Європи, для читання загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, під час побудови експозицій краєзнавчих та археологічних музеїв.

Структура работи. Дисертація (164 стор.) складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку літературних (459 найменувань) джерел, додатка А (5 таблиць), додатка Б (6 таблиць), додатка В (49 рис.).

2.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

ВСТУП

У ньому обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, хронологічні межі, подано загальну характеристику джерельної бази і методологічних основ, розкрито наукову новизну та практичну значущість розробки проблеми, окреслено ступінь апробації та структуру роботи.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ПИТАННЯ

Перші поховання людини з конем та окремі кінські поховання на грунтових могильниках, що пов'язувались з болгарським компонентом салтівської культури, були відкриті у 1959-1961 рр. під час дослідження Нетайлівського могильника експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом Д.Т. Березовця. Тоді ж експедицією Д.Т. Березовця при дослідженні Верхньосалтівського могильника було відкрито 2 комплекси, що містили предмети кінського спорядження зі слідами перебування у вогні. Ці комплекси, за складом інвентарю, збігалися з двома комплексами речей, які були досліджені Ю.В. Кухаренком на Ново-Покровському могильнику (Чугуївський р-н Харківської обл.). Ю.В. Кухаренко звернув увагу на подібність речей з комплексів могильника Нова Покровка до речей з могильника з похованнями за обрядом кремації, що був відкритий наприкінці XIX ст. у с. Тополі (Дворічанський р-н Харківської обл.). С.О. Плетньова остаточно віднесла названі пам'ятки до салтівських старожитностей.

У 1969, 1973-1982 рр. експедицією ХДУ під керівництвом В.К. Міхеєва був повністю досліджений могильник біля с. Суха Гомільша (Зміївський р-н Харківської обл.), що містив 317 поховань за обрядом тілопалення та 17 окремих комплексів речей. У 1977 р. біля с. П'ятницького (Чугуївський р-н Харківської обл.) на біритуальному салтівському могильнику експедицією під керівництвом В.К. Міхеєва було досліджено поодиноке кінське поховання та комплекс речей, пов'язаний з кремаційним похованням, що містив предмети озброєння, кінське спорядження. Наприкінці 70-х років в с. Кочеток (Чугуївський р-н Харківської обл.) було знайдено комплекс речей, що належав воїну-вершнику.

Упродовж 1984-1992, 1994 рр. експедицією ХДУ під керівництвом В.К. Міхеєва досліджувався біритуальний могильник біля с. Червона Гірка (Балаклійський р-н Харківської обл). Усього на могильнику було розкопано 310 поховань, з них 121 поховання було здійснено за обрядом тілопалення, 189 - за обрядом інгумації. На могильнику було відкрито 34 поховання коней, які у 16 випадках були поховані разом з людиною в спільній могильній ямі. Наприкінці 80-х років під час дослідження селища бондарихінської культури експедицією під керівництвом С.В. Воловика біля с. Вербівка в урочищі Лисий Горб (Балаклійський р-н Харківської обл.) був відкритий могильник салтівської культури з похованнями за обрядом тілоспалення. На могильнику було досліджено 3 поховання, з яких 2 - належали воїнам-вершникам, та 1 речовий комплекс до складу якого входили предмети озброєння, кінське спорядження.

У 1990 р. відновилися дослідження Нетайлівського могильника (експедиція під керівництвом А.В. Криганова). У 1993 р. охоронні роботи на могильнику проводила експедиція ХІМ під керівництвом В.С. Аксьонова. До 1998 р. на могильнику розкопано ще 128 поховань.

Поховання VI - середини VII ст. (Сивашівка та інші), що містили поряд із людськими кістяками рештки коня (череп та кістки ніг або цілий кістяк коня), більшість дослідників пов'язує з болгарськими (тюркськими) племенами (Р.С. Орлов, А.Т. Сміленко, Ю.Я. Рассамакін, І.А. Баранов, А.Г. Атавін). А.І. Айбабін частину поховань горизонту Сивашівка-Портове-Ясинове, що датуються дослідником другою половиною VII - початком VIII ст., відніс до ранньохозарських. Є.В. Круглов вважає можливим пов'язати з хозарами лише комплекси з цілими кістяком коня (або його шкірою) на одному рівні або на сходинці у могилі зліва від померлого, що датуються серединою VII - рубежем VII - VIII ст. Поховання ж “сивашівського” типу VI - першої половини VII ст., за наявністю залишків коня поверх тіла людини у засипці могильної ями, дослідник вважає болгарськими (барсільськими).

Відкриті на початку 70-х років ХХ ст. підкурганні поховання з конем другої половини VIII - Х ст. (так звані “кургани з рівчаками”), завдяки присутності в них специфічного інвентарю, були інтерпретовані як хозарські (О.І. Семенов, В.П. Копилов, О.В. Смоляк, С.О. Плетньова). Г.О. Федоров-Давидов вважав за можливе подібні поховання, що датуються часом після 30-х років IХ ст., пов'язати з печенігами. Відкриття хозарських поховань другої половини VIII - X ст. дозволило дослідниками віднести до болгарських грунтові поховання з конем (або його частиною), що зустрічаються на салтівських лісостепових пам'ятках (О.В. Іченська, С.О. Плетньова).

Ранньосередньовічні поховання кінця VI - X ст. з цілим кінським кістяком або його частиною півдня Східної Європи більшість дослідників пов'язує з тюркомовними племенами, хоча між ученими не існує єдиної думки щодо питання, якому ж саме тюркомовному етносу належать поховання з конем. Так частина дослідників вважає, що інгумаційні поховання з конем належать тюркам (тюркам-тугю), соціальна верхівка яких дотримувалась обряду кремації небіжчиків разом з конем (Л.Р. Кизласов, С.І. Вайнштейн, О.Д. Грач, С.Г. Кляшторний, Л.П. Потапов, Я.А. Шер, Л.П. Зяблін, Ю.С. Худяков, Б.Б. Овчиннікова, С.П. Нестеров), тоді як інші вчені пов'язують інгумаційні поховання з конем з племенам теле або іншим тюркомовних племенам і лише поховання за обрядом кремації у супроводі коня - з тюрками-тугю (Л.О. Євтюхова, С.В. Кисельов, А.Н. Бернштам, Ф.Х. Арсланова, А.А. Гаврилова, Л.М. Гумільов, Д.Г. Савінов, Ю.І. Трофімов).

Етнічна приналежность кремаційних поховань з конем VII-X ст. на півдні Східної Європи також досить дискусійна. Поховання та комплекси перещепинського кола дослідники відносили до пам'яток, що залишені слов'янами-уличами (Б.О. Рибаков), болгарами (Н. Феттіх, А. Мароші, Н. Мавродінов), аварами (Л. Ласло), тюркськими вождями, котрі очолювали хозарські військові загони (М.І. Артамонов, Б.І. Маршак, К.М. Скалон, О.І. Айбабін), “росами” (неслов'янського походження) (Д.Т. Березовець). Не уникнули такої ж долі і салтівські кремаційні поховання. Їх пов'язували зі слов'янськими (Ю.В. Кухаренко, Б.О. Рибаков, О.П. Смирнов, С.О. Плетньова), тюркомовними племенами (С.О. Плетньова, П.Н. Третяков), іранськими (Б.А. Шрамко) або угорськими (В.К. Міхеєв) племенами.

РОЗДІЛ 2. ПОХОВАЛЬНИЙ ОБРЯД

Інгумаційні поховання з конем (могильники Червоної Гірки та Нетайлівки) є типовими для болгарських грунтових поховань салтівської культури. Небіжчики лежать у випростаному положенні на спині, головою на захід (Червона Гірка) або схід (Нетайлівка) із сезонними відхиленнями. Досить часто в похованнях є сліди обряду знешкодження мерців у різних його проявах. Для поховань могильника Червона Гірка характерно використання дерев'яних конструкцій різних типів (просте перекриття могильної ями, труна-рама, труна-ящик, труна-колода). На Нетайлівському могильнику поховання розмішуються не досить чіткими рядами, що орієнтовані в напрямку південь - північ. У розташуванні могил на Червоногірському могильнику ніякої системи не простежується.

За наявністю у могилах кінського спорядження, поховання коня, складу кінських залишків поховання з конем розподіляються на типи, за місцем розміщення кінських решток в могилах виділяються види поховань з конем.

Класифікація поховань має такий вигляд: тип I-1 - цілий кістяк коня знаходиться в заповненні могильної ями безпосередньо над похованням людини (похов.№2, 4 Нетайлівка; 128, 289/к-28 Червона Гірка); тип I-2 - кістяк коня розташований поряд з тілом людини (праворуч) у загальній могильній ямі (№№75/к-4, 150/к-13, 219/к-20, 245/к-17, 264/к-24, 288/к-30 Червона Гірка); тип I-3А - кістяк коня займає місце в ногах господаря в загальній ямі, яка має форму витягнутого прямокутника, при цьому орієнтований у тому ж напрямку, що і людина (№№70/к-5, 93/к-6, 100/к-8, 103/к-7, 200/к-18, 293/к-34); тип I-3Б - відрізняється від попереднього типу лише комбінованою формою могильної ями (№№77/к-3, 209/к-10, 305/к-32 Червона Гірка); тип I-3В - кінське поховання розміщено в ногах господаря, перпендикулярно довгій осі поховання людини (№№23, 53, 127 Нетайлівка); тип I - частина кінської туші (череп та кістки ніг) розміщена в ніші-підбої, що зроблена в торцевій стінці могильної ями (№№10, 52, 132, 171 Нетайлівка); тип III-1 - у похованні коня символізує кінська збруя, що розташована над людським кістяком або поряд з ним (№№8, 17, 120 Червона Гірка; №№60, 71, 89, 104, 116, 132, 166, 180 Нетайлівка); тип Ш-2 - кінська збруя поміщена в нішу-підбій, яку зроблено в торцевій стінці могильної ями (№№144, 221 Нетайлівка); тип IV-1 - поодинокі кінські поховання, що супроводжуються деяким інвентарем, але не містять людських залишків (к-1,2,9,16,21,33 Червона Гірка; №16 Нетайлівка); IV-2 - безінвентарні поодинокі кінські поховання (к-15, 22, 25, 26, 27, 29 Червона Гірка; №№87, 199, 221“А” Нетайлівка); V - поховання з конем, при якому поховання людини та могила коня відокремлені у просторі, але ці поховання пов'язуються між собою планеграфічно та за складом поховального інвентарю (№№144, 145, 199, 282 та кк- 11, 14, 31, 23 відповідно мог. Червона Гірка).

За способом поховання залишків кремаційні поховання розподіляються на ямні (тип VI ) та урнові (тип VII). Залежно від наявності схованок із інвентарем вони розподіляються на види: вид 1 - інвентар знаходиться серед залишків кремації, вид 2 - інвентар лежить у схованках, що розташовані поряд з похованнями.

Ямні поховання кількісно перевищують урнові. Вони здійснювались переважно в овальних у плані ямах, що орієнтовані довгою віссю у напрямку південь-північ, або схід-захід. Часто людські кальциновані кістки перемішані із залишками поховального вогнища, інвентар має на собі сліди перебування у вогнищі, зброя доволі часто навмисне пошкоджена.

Поховання типу VII-1 (№№101, 108, Червона Гірка, 175 Суха Гомільша) і VII-2 (№286 Суха Гомільша, 216 Червона Гірка) здійснені в урнах, якими слугували салтівські кухонні горщики, дворучні горщики-вази. Кальциновані кістки у цих похованнях здебільшого були очищені від залишків поховального вогнища. Урна в похов.№286 Червона Гірка була перевернута догори дном і стояла на підставці, роль якої відігравала стінка горщика. Урна з похов. №108 Червона Гірка була накрита бронзовим дном клепаного казана.

РОЗДІЛ 3. ПОХОВАЛЬНИЙ ІНВЕНТАР

Найбільш репрезентативною групою речей у похованнях є елементи кінського спорядження. Вудила складаються з двочасного гризла та двох псаліїв. Закінчення стержнів гризел мають два різновиди, при цьому у більшості випадків, петлі для псаліїв і петлі для повідного ременя розташовані перпендикулярно один до одного. Псалії представлені двома типами: тип 1 - цвяхоподібні (3 варіанти); тип 2 - S-подібні (4 варіанти). Псалії типу 2 найчастіше зустрічаються у кремаційних похованнях з конем. У похованнях №№101, 216/к-16 (Червона Гірка), №175 (Суха Гомільша), №1 (Лисий Горб) знайдені бронзові кінські начольники. Лише в похованнях за обрядом кремації (Суха Гомільша, П'ятницьке) були знайдені кільчасті з'єднувачі для ременів збруї. Окуття передньої луки сідла знайдені лише в кількох похованнях - №254 (Червона Гірка), №221, 215 (Нетайлівка), комплекс П (Суха Гомільша). Підпружні пряжки мають три типи, серед яких домінують пряжки трапецієподібної та прямокутної форми. Стремена в похованнях репрезентовані двома типами: тип 1 - з петлею прямокутної форми, тип 2 - з плоскою петлею округлої форми. Кількісно в похованнях переважають стремена 1 типу.

У похованнях з конем досить часто знаходиться зброя. Клинкова зброя репрезентована шаблями (16 екз.). Древкова зброя розподіляється на наконечники списів (44 екз.) та бойові сокири-чекани (24 екз.). Наконечники списів представлені піками (36 екз.), лінзоподібними в перерізі пероподібними наконечниками (№100/к-8 Червона Гірка), наконечниками полум'яноподібної форми (6 екз.), наконечниками з ромбоподібною формою пера (№233 Суха Гомільша, №№120, 265 Червона Гірка). Сокири-чекани поділяються на три типи: тип 1 - з довгим трапецієподібним лезом (7 екз.), тип 2 - з відтягнутим у бік держака лезом (13 екз.), тип 3 - з двобородчатою формою леза (4 екз.). Зброя ударної дії репрезентована обушками від кістенів (4 екз.). Зброю дистанційного бою в похованнях представляють залізні черешкові наконечники стріл - трьохлопатеві, плоскі, грановані (13 типів), залишки колчана (№103/к-7 Червона Гірка), колчанні скоби та гачки, кістяні накладки на лук: серединні (№№150/к-13, 293/к-34 Червона Гірка, №252 Сух. Гомільша), кінцеві бокові (№264/к-24 Червона Гірка), кінцеві фронтальні (№№150/к-13, 216/к-19, 254, 282, 293/к-34 Червона Гірка), плечові (№№150/к-13, 282, 293/к-34 Червона Гірка), бронзові петлі від налуччя (№№120, 150/к-13 Червона Гірка).

У похованнях зустрічаються знаряддя праці та предмети побуту. Це черешкові ножі, тесла-мотижки (8 екз.), господарські сокири (2 екз.), стовбчикові (6 екз.) та складні (17 екз.) серпи, долото (№ 54/VI Суха Гомільша), ложкарі (№254 Червона Гірка, №175 Суха Гомільша), свердла (№254 Червона Гірка, №175, 252 Суха Гомільша), риболовні гачки (№175 Суха Гомільша), калачикоподібні кресала, залізні пінцети (№№101, 254, 264/к-24 Червона Гірка, №233, 252, комплеск XVII Суха Гомільша), рогова скринька (№264/к-24 Червона Гірка), казани (№№252, 286/XVI, 214/ X Суха Гомільша та №№101, 108, 162, 254, 150/К-13 Червона Гірка), виделки для витягування м'яса з казана (№252 Суха Гомільша, №19, 150/к-13, 254 Червона Гірка, П'ятницьке), шашличниця (№175 Суха Гомільша), залізні деталі від дерев'яних скриньок (№48/Ш Суха Гомільша, №1, 2 Лисий Горб).

З прикрас в похованнях знайдено: сережки (6 екз.), браслети (8 екз.), каблучки (14 екз.). З 11 поховань походять 12 залізних фібул, які належать до двох типів: двочленні прогнуті з завитком на кінці п'ятки (№17, 54/VI, 122/IX, 252, комплекси III, XVII Суха Гомільша, Кочеток, Тополі) та фібули-кресала “вуточки” (№№101, 103/к-7, 254 Червона Гірка, № 286/XVI Суха Гомільша). Елементи поясної гарнітури репрезентовані бронзовими бляшками, пряжками, наконечниками.

У досліджуваних похованнях знайдено 44 керамічні посудини, що репрезентують характерні для салтівських старожитностей види: глечики, кухлі, кубишки, миски, піфоси, корчаги, горщики. У 5 похованнях могильника Червона Гірка (№№70/к-5, 77/к-3, 103/к-7, 150/к-13, 264/к-24) були знайдені кримські ойнохої баклинського типу. Фрагменти ойнохой баклинського типу були знайдені також у похованнях №19 (Червона ГІрка) і №1, 2 (Лисий Горб).

РОЗДІЛ 4. ХРОНОЛОГІЯ ТА СОЦІАЛЬНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОХОВАНЬ ЛЮДИНИ З КОНЕМ

Зіставлення речей дозволило виділити три хронологічні групи поховань і комплексів.

Першу групу складають комплекси з Тополів, Кочетка, Нової Покровки (№1 і 2), комплекси I, II, III, V, XV, XVII та поховання №233 Сухої Гомільші. Для цієї групи характерні залізні прогнуті фібули з завитком на п'ятці, залізні елементи поясної гарнітури (пряжки, наконечники), пластинчаті та кільчасті з'єднувачі ременів кінської збруї, вудила з петлями, розташованими в одній площині і S-подібними псаліями з кінцями у формі кінських голів, сокири-чекани 2 і 3 типів з дуже витягнутим обушком, плоскі наконечники стріл у вигляді широких та прорізних лопаточок, ромбовидні рамчаті наконечники стріл, залізні портупейні скоби з напівокруглим виступом у середній частині однієї із сторін. Датується ця група серединою - кінцем VIII ст.

Друга група, що об'єднує комплекси IV, XII, поховання №17, 54/VІ, 252 Сухої Гомільші, П`ятницьке, поховання №289/к-28, 216/к- 19 Червоної Гірки характеризується появою речей, які одержали свій подальший розвиток у “класичних” салтівських старожитностях, та присутністю речей, що характерні для першої хронологічної групи (фібули, портупейні скоби, елементи поясної гарнітури з заліза, з'єднувачів ременів збруї, вудилами з S-подібними псаліями). Лотосоподібний орнамент на бляшках та пряжках із поховань цієї групи відповідає початковому етапу засвоєння “лотоса” салтівськими майстрами (за Н.О. Фоняковою). Датується ця група рубежем VIII - IX ст.

Третя група об'єднує поховання Червоногірського, Нетайлівського, Сухогомільшанського могильників та могильника Лисий Горб, в яких речі представлені салтівськими класичними типами. А саме: салтівські поясні набори, вудила з перпендикулярно розташованими петлями та цвяхоподібними псаліями, стремена із середньою та досить широкою підніжкою (у деяких вона досягає 4,4 - 4,8 см), фібули-“вуточки”, кримські ойнохої баклинського типу. Час існування цієї групи поховань - початок-третя чверть ІХ ст.

Чоловічі поховання з предметами озброєння та кінського спорядження (Суха Гомільша, Червона Гірка) розподіляються на дві різні у соціальному плані групи воїнів. Одну складають воїни, в похованнях яких знаходилось 3-4 види озброєння, повний набір кінського спорядження, господарський реманент, начольник, казан. Ці поховання належали представникам військової еліти: група А - сотникам (№№101, 216/к-19 Червона Гірка, №175 Суха Гомільша) (по два наконечники списів (пікоподібний та широколезовий) та кінський начольник), група Б - представникам нижчої командної ланки -десятникам.

Третя група (група В) військових поховань більш чисельна, належить рядовим воїнам. Поховання заможних воїнів містить більш різноманітне та елітне озброєння, яке майже завжди супроводжується або конем (частиною), або кінським спорядженням. Тоді як в інших похованнях кінське спорядження представлене окремими його елементами, а озброєння - лише одним, як виняток, двома видами (наконечник списа, лук зі стрілами).

Поховання групи Г містили лише кінське спорядження (коня) та предмети господарського призначення (сокири, серпи, тесла-мотижки). Належали ці поховання заможним вільним общинникам.

Як показують дані, 16 поховань (5% від загальної кількості) могильника Суха Гомільша належали професійним воїнам, тоді як предмети озброєння знайдені в 21 (6,6%) похованні, у тому ж числі поховань було кінське спорядження і лише в 14 похованнях (66,6% від кількості поховань зі зброєю), зброя знаходилася в комплексі з кінським спорядженням.

Аналогічні показники по могильнику Червона Гірка дещо відрізняються. Так, 18 (14,8%) кремаційних і 29(15,3%) інгумаційних поховань пов'язані з похованнями воїнів, елементи вершництва відмічені в 15 (12,4%) і 27 (14,3%) похованнях відповідно, в 11 (64%) і 19(65,6%) похованнях, відповідно, предмети озброєння та кінського спорядження знаходяться разом.

Відмінність ступеня озброєності населення пояснюється розбіжностями в часі виникнення могильників. Основний час існування могильника Червона Гірка - початок - середина IX ст. -збігається з початком громадянської війни у Хозарському каганаті та з появою на початку ІХ ст. у прилеглих районах мадярських племен. Час виникнення могильника Суха Гомільша (середина VIII ст.) відповідають періоду після завоювання хозарами політичного панування на півдні Східної Європи.

РОЗДІЛ 5. ЕТНІЧНА ПРИНАЛЕЖНІСТЬ ПОХОВАНЬ

Поховання з конем Нетайлівського могильника відображають тюркську (болгарську) (тип І), тюрко-угорську (тип ІІ. ІІІ-2) та тюрко-угорсько-аланську (І-3В) поховальні традиції. Поховання типу І-3В показують розвиток поховальної традиції, відміченої у похованнях типу ІІ та ІІІ-2 в місцевих умовах. Під впливом аланського поховального обряду череп та кістки ніг коня заміняються цілою тушею, яка розміщується в ногах померлого. Завдяки орієнтуванню небіжчиків головами на схід, малочисельності інвентарю, майже повній відсутності дерев'яних конструкцій в могилах, поховання Нетайлівки зближуються з болгарськими похованнями другої половини VI - першої половини VII ст.: кутригурами (Р.С. Орлов) або оногурами (І.А. Баранов). Змішаний характер цього болгарського населення (тюрксько-угорський) витікає вже з їх етнічного імені (М.І. Артамонов).

На етнічну близькість населення могильників Червона Гірка (західне орієнтування небіжчиків) і Нетайлівка (східне орієнтування небіжчиків) вказує наявність на обох пам'ятках поховань з конем типу I-1. Тип І-1 відповідає загальнотюркській поховальній традиції. Поховання І-2 (цілий кінь поряд з небіжчиком у загальній могильній ямі) за обрядом збігаються із підкурганними похованнями тюркомовних кочовиків евразійського степу, починаючи з VI ст. (А.А. Гаврилова) до XIII - XIV ст. (Г.А. Федоров-Давидов). Поховання з конем типу І-3А, І-3Б знаходять чисельні аналогії на деяких аварських могильниках, в похованнях VI-VIII ст. з території сучасної України (Р.С. Орлов). Тип І-3А, І-3Б, V є подальшим розвитком типу І-1, коли турбота про померлого зумовила переміщення туші коня з перекриття могильної ями до ніг померлого. Тип V є відображенням крайнього випадку турботи про померлого - віднесення поховання коня від могили господаря на деяку відстань. Широке використання дерев'яних конструкцій в похованнях (могильник Червона Гірка) вважається однією із рис, що виникла у болгарських (тюркських) племен унаслідок їх контакту з угорським населенням у районах Поволжя. Поховання могильника Червона Гірка частково збігаються із похованнями другої міграційної “хвилі” болгар Криму (І.А. Баранов). В похованням Червоної Гірки більш рельефно виступають риси тюркського поховального обряду.

Кремаційні поховання з конем за рисами поховального обряду, за інвентарем суттєво відрізняються як від одночасних з ними слов'янських кремаційних поховань (волинцевські, роменські), так і від поховань іменьківської культури та більшості кремаційних поховань Дунайської Болгарії, які пов'язують зі слов'янським населенням. Досліджувані поховання повністю збігаються з похованнями VIII - IX ст. з Кубано-Чорноморського району типу Дюрсо. Це вказує на етнічну спорідненість населення, що залишило поховання Донецької та Кубано-Чорноморської груп (А.В. П'янов, В.А. Тарабанов). Тюркська основа цих групи кремаційних поховань не викликає сумніву. Свідоцтвом цього є і факт впущення кремаційних поховань в засипку інгумаційних поховань, без пошкодження останніх (Червона Гірка). В деяких випадках комплекс могил, що складається із сукупності кремаційних та інгумаційних поховань на могильнику, складають територіально відособлений комплекс - родову ділянку.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

Інгумаційні поховання людини з конем у мікрорегіоні належать болгарському населенню, яке опинилося у цьому регіоні в різні часи та за різних обставин. Це населення споріднене з болгарами “першої” та “другої” міграційних груп салтівців Криму - Нетайлівський могильник та могильник Червона Гірка відповідно. Поява нових розбіжностей у поховальному обряді представників цих “хвиль” пов'язана з перебуванням їх у різному етно-культурному оточенні. Для одних (Нетайлівський могильник) відмічається вплив аланського населення, для інших (Червона Гірка) - степового тюркомовного компонента.

Кремаційні поховання з конем належать представникам тюркомовного етносу, яке споріднено з населенням Кубано-Чорноморського регіону. Носії цього поховального обряду - нащадки тих тюркських родів, що знайшли притулок у хозарів після загибелі Західнотюркського каганату.

У хронологічному відношенні поховання з конем розподіляються на три групи, що датуються: серединою - кінцем VIII ст. (Нова-Покровка, Кочеток, Тополі, деякі поховання Сухогомільшанського та Нетайлівського могильників); кінцем VIII - початком IX ст.(П'ятницьке, частина поховань могильника Суха Гомільша, деякі поховання могильника Червона Гірка); початком - третьою чвертю IX ст.(могильники Червона Гірка, Лисий Горб).

Військова справа стала прерогативою представників соціальної (майнової) верхівки суспільства. Незначна частина поховань належить представникам військової верхівки - сотникам та десятникам, тоді як більша частина - рядовим кінним воїнам (списарям та лучникам), які були нерівними між собою у майновому відношенні.

 ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ОПУБЛІКОВАНІ ТАКІ РОБОТИ

поховання кремація інгумація

К вопросу об этнической принадлежности захоронений с конем Нетайловского могильника // Вісник ХДУ. - 1997.- № 396. - Історія. - Вип. 29. - С. 31-37.

К вопросу об уровне вооруженности населения салтовской культуры (по материалам погребений с сожжением Сухогомольшанского и Красногорского могильников) // Вісник ХДУ. - 1998. - № 413.- Історія. - Вип. 30. - С.39-51.

Крымский импорт и хронология некоторых салтовских памятников верховий Северского Донца // Культуры Евразии второй половины I тысячелетия н.э. (вопросы хронологии). - Самара: СамВен, 1998. - С. 344-357 (у співавторстві з В.К. Міхеєвим).

Обряд погребения c конем у населения салтовской культуры (по материалам Красногорского могильника) // Материалы I тысячелетия н.э. по археологии и истории Украины и Венгрии. - К: Наукова думка, 1996. - С. 116-129 (у співавторстві з А.В. Кригановим і В.К. Міхеєвим).

Захоронения коней в погребальных обычаях населения салтовской культуры // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. - Харків: Вид-во ХДАДТУ, 1998. - Вип. 3. - С. 4-9.

Размещено на Allbest.ru