Флот Запорозької Січі в XVI-XVIII ст.: структурна організація, технологія та військове мистецтво

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

УДК 947.04 (Укр.)

Флот Запорозької Січі в XVI-XVIII ст.: структурна організація, технологія та військове мистецтво

07.00.01 - історія України

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Науковий керівник

Апанович Олена Михайлівна

Сокульський Арнольд Леонідович

Київ 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі історії України середніх віків Інституту історії України НАН України

Захист відбудеться " 25 " червня 1999 р. о 14-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.235.01 в Інституті історії України НАН України (адреса: 252001, Київ - 1, вул. М.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту історії України НАН України (адреса: 252001, Київ - 1, вул. М.Грушевського, 4).

Автореферат розісланий " 24 " травня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук Матях В.М.

флот морський суднобудування

Анотації

Сокульський А.Л. Флот Запорозької Січі ХVI-XVIII ст.: структурна організація, технологія та військове мистецтво. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 1999.

У дисертаційній роботі розглядається виникнення, розвиток та дії флоту Запорозької Січі у XVI-XVIII ст. Досліджується місце козацького флоту у розвитку структури збройних сил Війська Запорозького Низового, характер стратегії й тактики українських козаків у морських війнах. Зясовані шляхи використання досвіду геополітичних "сусідів" у розвитку морського мистецтва козаків.

Ключові слова: Запорозька Січ, українське козацтво, флот, військове мистецтво, суднобудування, козацькі "чайки", російсько-турецькі війни, морські походи.

Сокульский А.Л. Флот Запорожской Сечи XVI-XVIII вв: структурная организация, технология и воинское исскуство. Дисертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - История Украины. - Институт истории Украины НАН Украины. Киев, 1999.

В диссертационной работе рассматривается возникновение, развитие и действие флота Запорожской Сечи в XVI-XVIII вв. Исследуются место казаческого флота в развитии структуры вооруженных сил Войска Запорожского Низового, характер стратегии и тактики украинских казаков в морских войнах. Определены пути использования опыта геополитических "соседей" в развитии морского мореплавания казаков.

Ключевые слова: Запорожская Сечь, украинское казачество, флот, воинское исскуство, судностроительство, казацкие "чайки", русско-турецкие войны, морские походы.

Sokulskiy A.L. The Naval Fleet of the Zaporozhya Sich (16 th - 18 th centuries): The Structure, Arrangement, Technology and the War Art. Thesis for a Candidate of Sdience Degree by speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - The Institute of History of Ukraine in the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 1999.

This dissertation investigates the history of the rise and the development of the Zaporizhya Cossacks naval fleet in the 16th-18th centuries. An attempt is made to prove that the evolution of the Cossack's naval fleet takes place in the period of the Cossacks' self-arrangement into a single war and state formation, which in the process of development was implemented in the form of the first ever built fortresses-siches, namely those were the Tomakivska Sich altogether.

The Cossacks' naval efficiency reached its peak in the period of the Bazavluk Sich domination (1593-1638). The Zaporozhya Sich territory served as a sife for ship building in the same way as it was a tradition with the Don Cossacks who built vessels in the middle part of the Don River basin. The political situation in the neighbouring territories largely influenced the economic state and the trade links of the Zaporozhya itself. The other influencing factor was the state of the ethnic processes that were going on inside Ukraine and beyond it.

The scope of the sea and river navigation was also significant for the trading and commercial links established with other countries, situated in the near Danube river banks territories, in the Black Sea coastal areas. This number of the countries engaged in the trading and other links also included the Western European states, the near-Baltic area states and also the sea-ports such as Gdansk, Konigsberg and Riga. In the time of peace between the Sich and the Ottoman Turkish Empire, alongside with its vassal - the Crimean Khanate, the trade was particularly booming. The Turkish goods were delivered on vessels that sailed along the Dnieper all the way to the site of the Sich itself, and the Turkish merchants were serviced with the river-pilots, if necessary, at that. This gave the Zaporozhyens the needed freight, the customs tax and other income payments. This practice was actually inherited due to the experience gained in the past by the Kyiv Rus mariners, and in the later epochs it was further developed by the Cossack seamen into a full-scale sea trade business and naval eperiences.

The Cossacks' naval missions were, in fact, of a constructive nature as they protected Ukraine and the neighbouring populations of Poland and Moscovy from exterminating them by the fanatic Islam. The target was to break the siege in which the Zaporozhya territories appegred when the Sich was blocked by the Turkish armed forces and the naval fleet in the estuaries of the largest rivers in the Black Sea coastal area. However the long distances that emerged between the naval (activity cossacks rear bases, prevented the Zaporozhyens from establishing permanent footholds at the conquered sea ports, and thus the intention to secure a further naval advance was actually hampered in this process.

It was due to the effective naval attacks attempted by the Zaporizhya Cossacks' Navy in the epoch of the Russia-Turkish wars (18 century) that the Russian Empire was able to annex the territories of the Black Sea coastal area and gain the right to form a naval fleet according to the 1791 Peace Treaty signed in Yassi.

The Key-words: the Sich, the Zaporozhya Sich, the naval cossack fleet (the Navy), the "chaika''-ship.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми. Історія військової справи є органічною складовою загальної історії будь-якої країни. Дослідження у цій сфері дозволяють істотно поглибити наші знання і уявлення про характер, перебіг та закономірності історичного процесу. Тим часом у сучасній вітчизняній історіографії зазначений напрямок наукових студій фактично перебуває на початковому етапі. Стосується це також історії українського військового флоту, в тому числі військового мореплавства запорозьких козаків.

На жаль, історична спадщина не має жодної наукової узагальнюючої праці з означеної проблеми. Нині ж, коли накопичено значний фактичний матеріал, удосконалюється методологія досліджень, назріла потреба вивчення становлення та розвитку українського флоту як окремої наукової проблеми.

Своєчасність її актуалізується насамперед через те, що поступальний розвиток кожної національної держави значною мірою визначався рівнем розвитку мореплавства як універсального, комунікаційного і достатньо безпечного засобу зв'язку з навколишнім світом, який забезпечував і стимулював інтенсивний розвиток міжнародної (транзитної) торгівлі, сприяв налагодженню контактів з найвіддаленішими країнами, розвивав техніку мореплавства.

Невідємною ж структурною ланкою історичної еволюції флоту нашої держави є воєнне мореплавання козаків.

Стан наукової розробки проблеми не можна вважати задовільним. Незважаючи на те, що в цілому існує значна кількість досліджень з козацької тематики, у тому числі, з історії його військового мистецтва, всі вони торкаються лише окремих аспектів козацького мореплавства.

Вперше питання про морські походи запорожців порушили у своїх працях П.Симоновський, О.Рігельман, В.Рубан, а також Д.Бантиш-Каменський та М.Маркевич. У своїх синтетичних розвідках вони навели короткі відомості про боротьбу низового війська на морі з Кримом і Туреччиною у ХVI-XVII ст.

Якісно новий етап у справі наукового дослідження військового устрою українського козацтва (в т.ч. і деяких питань діяльності козацького флоту) розпочинається з середини ХІХ ст. Зокрема, цю проблему генези козацтва розкривають у своїх працях В.Б.Антонович та М.І.Костомаров.

Неоднозначними були погляди на козацтво П.О.Куліша. В одній із його перших праць запорожці постали справжніми рицарями, захисниками України від ворожих посягань. Оцінка їх діяльності в 2-му томі “Истории воссоединения Руси” набула протилежних акцентів. Автор зробив закид козацтву у відсутності конструктивних сил, байдужості до віри, прагненні до розбою.

В цілому негативне ставлення до козацтва простежується в російській історіографії. Так, видатний історик С.М.Соловйов пояснював причини його появи відходництвом людей через різні обставини на південне прикордоння у пошуках легкої здобичі. Українське козацтво до середини ХУІІ ст. він оцінював як антидержавний руйнівний елемент.

Найгрунтовнішими і фактологічно найбільш наповненими і на сьогодні залишаються монографії М.Грушевського, Д.Яворницького, І.Крипякевича.

Вивчення історії українського козацтва продовжували радянські вчені К.Г.Гуслистий і В.О.Голобуцький. Однак лише з середини 80-х років починають з'являтися праці, в яких знайшли відображення окремі аспекти генези козацтва як військової верстви. Зокрема, окремою верствою “військового прикордонного населення” вважає козацтво Я.Р.Дашкевич, виводячи його появу з геополітичного становища України. Існують твердження, що в середині XVII ст козацтво перебирає на себе функції привілейованого суспільного стану.

Значним внеском у розробку військової тематики в Україні стала “Історія українського війська”, що вийшло препринтом 4-м виданням у Львові, (видавництво “Світ”, 1992 р.). Монографія супроводжується передмовою Я.Дашкевича і коментарем Б.Якимовича. З часом з'являються поодинокі, але загальні праці з військової історії козацтва. Вони вперше широко залучають повідомлення монгольських та китайських літописів XI-XIV ст. і пропонують несподівані гіпотези виникнення раннього козацтва. Крім цих досліджень, дані з історії Чорноморського козацького війська (1788-1860) та Кубанського козацького війська (1860-1920) наводять праці П.Короленка та І.Дмитренка.

Широко використані нами й досягнення наукової спадщини сучасних вітчизняних істориків: О.Апанович, В.Довженок, Ф.Шевченка та ін.

Вивчивши та проаналізувавши праці російських науковців, що працюють у сфері воєнно-історичної проблематики, дисертант дійшов висновку, що мореплавство на Каспійському, Азовському та Чорному морях в XVII-XVIII ст. ставиться ними в заслугу російській ініціативі. Особлива увага приділяється діяльності Петра І як фундатора російського військового флоту. Крім цієї констатації, провідні російські історики (Ф.Веселаго, В.Мавродін та ін.) надавали пріоритетність виключно державним і урядовим чинникам у розвитку мореплавства східних слов' ян. Історичній творчості народних мас і, зокрема, козацтву відводилась другорядна роль. Сутність морських походів запорожців і донців зображувалась як вольниця розбійницьких ватаг “за жупанами”. За висловом Ф.Веселаго, Росія, втративши вихід до Балтійського моря, породила жах не тільки у Причорномор'ї, а й у Константинополі. Цим жахом, очевидно, Ф.Веселаго вважав козацтво. У російській, а згодом і в радянській історіографії, мореплавство українців, їх внесок в освоєння Азово-Чорноморського басейну розчинялись в термінологічному понятті “русское мореплавание”.

Однак згадані роботи лише побічно стосуються поставленої наукової проблеми, а нині створення аналітично-синтетичної праці з історії Українського флоту постало як гостра вимога часу.

Джерельну базу дисертації становить комплекс архівних і друкованих матеріалів. Велике значення у вивченні передісторії козацького мореплавства мають вітчизняні літописи. Найціннішими у плані розкриття обраної теми є козацькі літописи Самовидця, Г.Грабянки, С.Величка. На відміну від давньоруських літописів, які писалися за роками, козацькі є цілісними авторськими працями, створеними в другій половині ХVII-XVIII ст., які “відзначаються достовірністю відображених подій та глибокими узагальненнями ”.

Добре обізнані з вітчизняними й іноземними джерелами та літературою, козацькі літописці другої половини XVII-XVIII ст. поставили собі за мету показати український народ рівним серед європейської спільноти. Відповідне місце в їх творах відводилося козацтву, представниками якого були і самі автори.

Найціннішою ж за змістом і різноманітністю свідчень про українське козацтво в першій половині ХУІІ ст. є праця французького дворянина, військового інженера Гійома Левассера де Боплана “Опис України”.

Серед опублікованих документів значний інтерес становлять збірники Д.Яворницького “Источники для истории запорожских козаков” (т.1-2). Використана також група наративних джерел: турецьких, австрійських, польських, французьких, венеціанських, німецьких, англійських дипломатів та мандрівників: Д'Асколі (Одеса,1902), Челебі (Москва,1872,1961), Лясоти (Галлє,1856, Києв, 1890), Бельського (Санок,1856), Окольського (Київ, 1896), Собеського (Чернігів,1849), Боплана (Київ,1896), Марсильлі (Санкт-Петербург, 1737), Шардена (Москва, 1937), Шевальє (Київ, 1960), Монжері (Москва, 1827), Виміни (Київ, 1990), Міллера (Москва, 1948), Тауберта (Лондон, 1782), Байера (Санкт-Петербург, 1782), Гаммера (Відень, 1830), Мітчелла (Лондон, 1949) та ін.

А для характеристики подій початку XVIII ст. цінні відомості про Чортомлицьку та Кам'янську січі дають документи з 5-томної праці М.Устрялова “История царствования Петра Великого”.

В дисертації широко використані неопубліковані матеріали (документи й рукописи) з архівосховищ Києва, Львова, Одеси, Запоріжжя, Дніпропетровська, а також Москви та Санкт-Петербургу.

Важливу інформацію дає корпус документів Архіву Коша Нової Запорозької Січі, що зберігається у Центральному історичному архіві України в м.Києві, Густинський літопис (шифр 309/540с), “Хроніка” Мацея Стрийковського (шифр І, 57387/48) та окремі документальні збірники, що зберігаються в Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського. Використовувалися і документи фондів Центрального державного архіву давніх актів РФ, зокрема, 124 (Малоросійські справи Посольського приказу), 229 (Малоросійський приказ), фонд 1000 відділу рукописів Російської національної бібліотеки ім. М.Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі. Значна кількість цих джерел прямо чи опосередковано висвітлює боротьбу низового козацтва з татарами й османським флотом.

Дисертантом ретельно опрацьовані фонди Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім.В.І. Вернадського. Важливим джерелом для вивчення теми є справа 228м/97 фонду. Десятки документів цієї справи (кінця XVII - початку XVIII ст.) дають можливість з'ясувати в повних межах кількісні характеристики, роль і місце козацтва в розвитку вітчизняного мореплавства.

Необхідна інформація, що характеризує економічну діяльність Січі, торгівлю запорожців, взята, зокрема, із фонду 1791 Центрального державного історичного архіву України у м.Києві.

Дисертантом використано також історичні матеріали Національного заповідника “Хортиця” у м.Запоріжжі, Дніпропетровського історичного музею ім.Д.І.Яворницького, музейні колекції міст Одеси, Херсону, Миколаєва та наукові звіти автора з археологічних досліджень Кам'янської, Хортицької та Чортомлицької січей, що зберігаються в науковому архіві Інституту археології НАН України.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям дослідження органічно поєднується з проблематикою наукових розробок відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАН України.

Предметом дисертаційного дослідження є флот Запорозької Січі, еволюція його організації та військового мистецтва.

Хронологічні межі дисертації. Приділяючи значне місце ранній історії українського мореплавства, автор основну увагу зосереджує на періоді, що охоплює XVI-XVIII ст., тобто часі становлення, найбільшого піднесення та поступового припинення існування козацького стану - процесу, що йшов невіддільно від загальних державотворчих процесів в Україні.

Мета даного дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу існуючих джерел та літератури з проблеми висвітлити історію становлення й розвитку флоту Запорозької Січі, зясувати його роль у розвитку українського мореплавства.

Основні завдання автора полягали в тому, щоб:

- на основі комплексного аналізу джерел та наукової літератури прослідкувати процес зародження та становлення українського флоту;

- дослідити роль морського флоту у внутрішньому, зовнішньополітичному та економічному житті України;

- розглянути організацію і технологію українського суднобудування.

Методологічною основою дисертації є основні принципи історичного пізнання, зокрема, історичного обєктивізму, проблемно-хронологічний та проблемно-тематичний.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше в українській історіографії комплексно розглянута історія воєнного мореплавства Запорозької Січі; на основі широкого кола джерел і опрацювання великої кількості дослідницької літератури проаналізовані передумови виникнення, розвиток і стан боєздатності морського війська запорожців. У дисертації з нових наукових позицій реконструйовані малодосліджені морські походи запорозьких і донських козаків, виявлена сутність стратегії і тактики морських походів запорожців, вперше пропонується теза про превентивно-наступальний характер морської боротьби козаків проти оттоманської агресії з боку Османської імперії. В результаті критичного аналізу фактологічних матеріалів значно розширена хронологія морських походів запорозьких козаків.

Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використати їх для написання окремих спеціальних праць з історії вітчизняного мореплавства, морського мистецтва Запорозької Січі, створення методологічних рекомендацій у сфері дослідження, охорони, раціонального використання, консервації і музеєфікації та реконструкції окремих елементів і фрагментів плавзасобів і фортифікації запорозьких Січей. Результати дисертаційного дослідження можуть бути застосовані в експозитивному відображенні історії козацтва (тематичні виставки та експозиції, туристична галузь). Емпіричний матеріал дисертації може бути використаний у навчально - виховному процесі та у справі впровадження у практику сучасного суспільного життя, історико-культурних традицій.

Особистий внесок здобувача у розробку проблеми полягає в аналізі, систематизації та узагальненні значного за обсягом матеріалу і встановленні того факту, що в період раннього козацтва (перша половина XVI ст.) на о.Хортиця, Томаківській та Базавлуцькій січах відбувався процес формування морського війська козаків, розгортання збройної боротьби на морі і в гирлі Дніпра. Дисертантом встановлено, що апогей розвитку флоту Запорозької Січі припадає на першу половину XVII ст., а дії його в період Національно-визвольної війни українського народу 1648-1676 рр. визначалися переорієнтацією зовнішньої політики Запорізької Січі щодо Росії й Оттоманської імперії.

Головний висновок, якого дійшов дисертант, полягає в тому, що козацький флот у структурі збройних сил Запорозької Січі відіграв вагому роль в боротьбі з турецько - татарською агресією, визначався оборонно - превентивною стратегією і ефективною тактикою у двобої з противником у Дніпровсько-Бузькому лимані, Чорному й Азовському морях. Історичне значення морського воєнного мистецтва козаків засвідчує пріоритетність українців в освоєнні Азово-Чорноморського басейну.

Встановлено також, що досвід українського мореплавства збагачувався козаками через контакти та взаємовпливи з багатьма країнами західно-європейської, ісламської, середземноморської цивілізацій. Досвід козакування та ведення бойових дій на річках і морях підтверджує, що запорожці, успадкувавши й використавши попередній досвід мореплавства доби Руси - України, успішно його застосовували і розвивали далі.

Наукова апробація результатів дисертації. Результати дослідження історії українського козацького мореплавства були вперше оприлюднені здобувачем у співавторстві з Т.К.Шевченко, В.Шевченко, С..Хуповкою та ін. в тематичній структурі та тематико-експозиційному плані музею історії запорозького козацтва на о.Хортиця.

Основні авторські положення і висновки викладені ним у 5 наукових працях у фахових періодичних виданнях, а також у монографії "Морські походи запорожців" (Дніпропетровськ,1995; 221 с.). Крім того, здобувач взяв участь у ряді міжнародних та вітчизняних наукових конференцій.

Структура дисертації відповідає меті та завданням праці. Вона складається з вступу, трьох розділів, висновків і бібліографічного списку (193 позиції). Загальний обсяг тексту становить 179 сторінки.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтована актуальність дослідження, визначені його предмет, хронологічні межі, сформульовані мета і завдання, розглянута історіографія, проаналізовані джерела, вказано на наукову новизну та практичнне значення дисертації.

У першому розділі "Українське мореплавство до середини XVI ст." розглянуто умови, причини, внутрішні і зовнішні чинники становлення і організації вітчизняного мореплавства з княжої доби до виникнення перших січей на Запорожжі, висвітлено роль давньоруського, бродницького та ранньокозацького мореплавання (ІХ-XVI ст.).

Давньоруське мореплавство мало важливе політичне, військове, економічне значення не лише для Русі-України, а й для всієї Центральної Європи. У першому розділі роботи констатується, що давньоруські, бродницькі традиції судноплавства стали передумовою зародження козацького мореплавання, яке в наступні часи сягає апогею свого розвитку.

Бродницька тема розробляється в дисертаційному дослідженні на основі великої за обсягом археологічної та літописної інформації. Войовниче населення - бродники Подніпровя - було переважно словянським, але не входило до складу жодного князівства. Бродницьке "козакування" в давньоруських літописах, угорських та візантійських джерелах ХІІ-ХІІІ ст. завжди повязувалося з войовничим населенням, привязаним до бродів, переправ через ріки. Основним його заняттям було судноплавство, лоцманська служба.

Бродники ХІІ-ХІІІ ст. стали тією ланкою звязку, завдяки якій морське мистецтво русичів було успадковане й розвинуте запорожцями. Завдяки бродникам Русь-Україна зберігала за собою вихід в моря Середземноморського басейну. Воєнізоване населення степової зони формувалось з мешканців Волині, Поділля, Черкащини. Сферою їх впливу був південний захисний пояс у кочівницькому степу, що утримував під контролем водні звязки між Європою і Сходом. У роботі розвивається теза стосовно того, що бродники, продовжуючи давньоруську етнополітичну ситуацію в причорноморських степах, створили умови для утворення військово-політичної організації у пониззі Дніпра - Хортицької Запорозької Січі, яка може бути ототожнена з літописним "Протолче" на острові Хортиця.

Сьогодні ще немає універсальних теорій, які б могли достеменно пояснити генезу як бродницького, так і козацького запорожування. В роботі підкреслюється, що лише комплексне врахування усіх факторів і умов зародження і розвитку козакування може наблизити науковців до найбільш вірогідної версії стосовно цього суспільного явища.

У другому розділі "Запорозький флот у боротьбі з Кримом та Туреччиною в другій половині ХVI - XVIII ст." висвітлюється комплекс умов і характер становлення флоту Запорозької Січі зазначеного періоду. Становлення козацького флоту припадає на часи Хортицької і Томаківської Січей. Характерною ознакою цього періоду було те, що запорозьке козацтво вступило в зрілу фазу свого історичного розвитку. Флоти Базавлуцької, Микитинської Січей другої половини XVI - XVII ст. характеризувалися найвищою бойовою активністю, походи на турецьке і кримське узбережжя стають майже щорічними. Обєктами козацьких штурмів були фортеці-порти, морські міста та фортифікаційні обєкти, звідки організовувалась агресія на українські землі та зосереджувалися невільницькі ринки.

Запорозька Січ у запорожців, середнє Подоння в донських козаків були основними центрами суднобудування. Бойова співдружність обох козацьких організацій сприяла виробленню специфічних норм морського звичаєвого права, яке було регулятором спільних дій на морі, розподілу здобичі. Історія цих взаємин, за винятком періоду Визвольної війни, не знає суттєвих суперечностей в оцінках.

В роботі вперше у вітчизняній історіографії дається типологія озброєння екіпажів козацьких чайок. На перших порах свого розвитку запорозьке козацтво використовувало лук, арбалет, мушкет, венеціанські і генуезського типу корабельні гармати. На картах капітанів генуезьких галей помічені торгові факторії в пониззі Дніпра (в районі сучасної Знаменки (на Запорожжі) та в дніпровському лимані (колишнє Олешшя на Великопотьомкінському острові)). Пізніше, у XVII-XVIII ст. козацька "армата" поповнилась чи не всіма типами західноєвропейських гармат. У процесі боротьби з військово-морськими силами Туреччини запорожці створили свій швидкісний, маневровий, швидко відновлюваний флот. Морські флотилії чайок були міцно зорганізовані, раціонально озброєні. Оперативне мистецтво козаків на морі свідчило про їх здатність навязати противникові свої умови морської війни.

Вагомою була участь флоту Січі в російсько-турецьких війнах в умовах загострення суперечностей між Запорозькою Січчю, Гетьманщиною та Росією. Невдоволення Січі політикою Батурина і Москви мало поважні причини. Під час Кримських воєн (1687 та 1689 рр.) та Азово-Дніпровських походів (друга половина 90-х рр.) бойова активність козаків нагадувала промисли по добуванню засобів для існування. По відношенню до Січі Крим наполегливо прагнув військово-політичного співробітництва з нею. Політика Москви активно спрямовувалась на вирішення основної проблеми її історії - завоювання Причорноморя за рахунок Криму і земель Січі. Росія самовільно в межах Запорожжя споруджувала фортеці для боротьби з Кримом і для контролю за Січчю, царизм втручався в політичні звязки Січі з сусідніми державами, вбачаючи в запорозькому війську лише слухняного учасника у війнах з Оттоманською імперією. Разом з цим Батурин і Москва вели таємні переговори з Бахчисараєм про укладення мирного договору (за спиною козаків), та організовувались гетьманом походи на Крим під час перемиря запорожців з татарами. Нерегулярне постачання Січі, кількісне обмеження козацьких посольств в Москву, урізання прав козацьких як на Гетьманщині, так і на Запорожжі - далеко не вичерпний перелік фарисейського ставлення царизму до своїх сусідів.

Така політична обстановка засвідчувала, що вже на початку XVIII ст. серед панівних кіл дозріла ідея знищення Січі. Але в своїй більшості козацтво залишалося противником військово-політичного співробітництва з Кримом і продовжувало брати участь у складі російської армії у воєнних діях проти Османської імперії.

Запорозька Січ продовжувала свій емпіричний розвиток і до самої ліквідації. Бойове мистецтво козаків не втрачало властивої йому ефективності, військова політика, побудова війська, стратегія і тактика воєнних операцій зберігали ознаки успадкованого військового досвіду минулих століть. Якщо попередні XVI-XVIII ст. флот Січі боровся з турецько-татарською агресією і прагнув ліквідувати блокаду турків в гирлах великих рік Причорноморя, важливих воєнних і торговельних шляхів в Азово-Чорноморському басейні, то в силу нових політичних обставин XVIII ст. між Кримом і Запорожжям виникали реальні перспективи співробітництва, торгівлі, взаєморозуміння. Мирне співіснування Січі і Криму гарантувало розширення рибних, мисливських, соляних промислів, пожвавлення морської торгівлі і, як наслідок - забезпечення себе необхідними засобами існування.

Запорожці виступали за підтримку Карла ХІІ і І.Мазепи, але татари не зреалізували свої можливості обднатися з шведсько-українським військом. Позиція Туреччини була помилковою, прорахунки її дипломатії мали далекосяжні негативні наслідки як для Криму й Туреччини, так і для Запорозької Січі, а насамперед для України. Після Полтави (1709), переслідуючи мазепинців, уряд Росії зруйнував Чортомлицьку (1709), а під час Прутського походу і Камянську Січі (1711), що перебували під турецьким протекторатом. Звичайно, в обох випадках були знищені флотилії козацьких чайок. До війни з Туреччиною Росія була підготовлена погано, особливо на морі. Відсутність військового флоту, зокрема, суден класу "ріка-море", великих парусних кораблів, а також відсутність кадрів з морським досвідом ставило Росію у скрутне становище. Це змусило російський уряд дати дозвіл на повернення козацтва з турецьких володінь на місце Старої Січі, де і була організована Нова Січ (1734-1775). Всупереч тверджень російської історіографії вважаємо, що саме запорозький флот під керівництвом І.Малашевича, П.Калнишевського, Я.Сідловського та інших козацьких полководців і флотоводців виніс увесь тягар останніх російсько-турецьких воєн: 1735-1739 та 1769-1774 рр. Козакам-морякам колишньої Січі та їх потомкам ще не раз доводилось проливати кров в морських баталіях у наступних російсько-турецьких війнах XVIII та ХІХ ст.

Вперше російський воєнний корабель "Крепость" зявився в Керчинській протоці і вперше зайшов в Севастопольську бухту в червні 1700 р. Звідти з 170 полоними росіянами повернувся в Азов.

За Кючук-Кайнаджирським договором Росія отримала право вільного судноплавства Чорним морем через Босфор і Дарданелли та заходу російських комерційних суден в турецькі порти. За цим договором Росія не мала права вводити в Чорне море військовий флот. Туреччина зберегла за собою Очаків. Росія доклала багато зусиль, щоб належним чином забезпечити свої державні інтереси в Чорному морі. І тільки за Ясським мирним договором (1791) до Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром, включаючи Очаків. Це і було вирішення Чорноморської проблеми Росії і створення Російського Чорноморського флоту. Воно стало можливим завдяки 300-літній попередній боротьбі козацтва на морі. Викорінюючи козацтво, перетворюючи Україну в провінцію імперії, царизм продовжував імперську політику і в наступний період.

У третьому розділі "Значення козацького флоту в економічному розвитку Січі" розкриваються технологічні проблеми формування флоту запорожців та його місце і роль у січовій економіці. Доведено, що технологія виготовлення "чайок" в запорожців і "стругів" в донців не виявляє істотних відмінностей, досвід суднобудування запорожців швидко поширився на Дону. Віце-адмірал Корнелій Крюйс зазначав, що будівництво морських човнів у запорожців було організовано в особливому місці Січі - військовій скарбниці. Чайки запорожців, за його свідченням, нагадували неаполітанські фелюки, іспанські баркелонги, гострі із носа, без кіля й палуби. Розміри їх були різними, від 50 до 70 футів завдовжки, шириною від 10 до 12 чи від 18 до 20, і заввишки до 12 футів. Основою такого судна була видовбана з вербового чи липового стовбура колода завдовжки 45 футів; знизу і доверху з обох боків набивались дубові дошки завдовжки до 12 й завширшки до 1 фута кожна. По завершенні нашивки дощок човен осмолювали і встановлювали два керма чи загрібні весла, одне на кормі, друге на носі, що дозволяло швидко міняти судну галс майже на місці. Із зовнішнього боку судна, вздовж бортів від корми до носа прикріплювали ликом або глодом щільно звязані пучки очерету товщиною 6-8 футів, щоб вберегти судно від морських хвиль, надати йому амортизаційності при абордажі з кораблем противника чи при причалюванні до камянистого берега і навіть захистити борти від ворожих ядер і куль. Д.Яворницький це вважав захистом "від ворожих стріл". Характеристики виготовлення козацьких чайок у Боплана і Крюйса майже тотожні. Д.Яворницький, посилаючись на літопис Самовидця, виводить назву "чайка" від татарського "каїк" - "чаїк", що значить "круглий човен".

Морська торгівля, внутрішні торгівельні звязки Запорозької Січі залежали від воєнного напруження та від характеру виробничої діяльності козацького населення в регіоні, в самій Січі, від економічних процесів на українських землях, у сусідніх державах. Питома вага козацького мореплавства і судноплавства в зовнішній і внутрішній торгівлі була досить значною. Запорожжя помітно розширило торгівлю з Чорноморсько-Дунайськими країнами. В часи налагодження мирного співіснування між Січчю, Кримським ханатом і Оттоманською імперією між ними велись активні торгівельні звязки. Торгівля з Туреччиною і Кримом велась на турецьких суднах, які піднімалися вгору по Дніпру до Січі. Запорожці забезпечували їм лоцманську службу, збирали фрахт й інші податки.

Запорозька Січ ревно контролювала морську і дніпровську торгівлю, пильно стежила, щоб її позиції ніхто не смів ослаблювати. Свідченням цього є договір про мореплавство на Чорному й Азовському морях, укладений в 1649 р. Таким чином, в окреслений період на Чорному й Азовському морях переважало воєнне мореплавство, мета якого була спрямована на оборону українських земель, з іншого боку - боротьба велась за свободу морської торгівлі і промислів. Козацьке мореплавання на Чорному й Азовському морях визначалось як воєнне мореплавання.

У висновках підсумовуються результати роботи.

Узагальнення результатів дослідження дозволило сформулювати наступні положення, які виносяться на захист:

1.Запорозька Січ з часів самоорганізації і до ліквідації в 1775 р. розвивалася емпірично. Військове мистецтво козаків - військова політика, структура війська, концепція воєнних дій - еволюційно були повязані з воєнним досвідом Руси-України, діяльністю причорноморських бродників та досвідом раннього козацького прикордоння першої половини XVI ст.

2.Зародження, становлення та розвиток флоту Запрозької Січі органічно повязаний з організацією та функціонуванням всього козацького війська. Боротьба козаків на морі носила превентивний упереджувальний характер. Ця боротьба спрямовувалася на ліквідацію блокади Туреччиною Запорозької Січі в гирлах великих рік Причорноморя, важливих воєнних і торгових шляхів в басейні Чорного і Азовського морів.

3. Через емпіричність розвитку, а також значну відірваність воєнних дій від основної тилової бази Січі козаки не змогли закріпитись у завойованих фортецях-портах в пониззі Дніпра і перейти до наступальної стратегії задля оволодіння стратегінчними морськими і сухопутними шляхами.

4.Боєготовність козацького флоту Запорозької Січі була різною в залежності від періоду його розвитку та рівня його організації, матеріально-технічного забезпечення.

5. Морські війни козацтва були конструктивними за своєю суттю, вони захищали український та інші словянські народи від повного винищення, виконували визвольну місію щодо поневолених християн.

6.Завдяки участі Запорозької Січі у всіх російсько-турецьких війнах кінця ХVII та всього XVIII ст. Російська імперія виборола за Ясським мирним договором (1791 р.) право мати воєнний флот у Чорному морі.

Список опублікованих наукових праць за темою дисертації

1. Морські походи запорожців. - Дніпропетровськ: Січ, 1995. - 221 с. (10,0 др. арк.)

2. Народна пам"ять про козацтво. - Запоріжжя: Інтербук,1991. - 315 с. (15,0 др. арк.) (у співавт.)

3. Національна символіка України. - Запоріжжя: Інтербук, 1993. - 104 с. (5,0 др. арк.)

4. К локализации летописного Олешья // Советская археология. - № 1, 1980. - С. 64-73.

5. Історико-археографічні дослідження бродницьких поселень на Нижньому Дніпрі // Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина: Матеріали міжн. наук. конф., присвяченої 500-річчю українського козацтва. - К., 1991. - Вип.2. - С. 123-131.

6. Предтеча козацької твердині на Запорожжі // Козацькі Січі (нариси з історії українського козацтва XVI - ХІХ ст.). - Київ-Запоріжжя, 1998. -С.15-22 (у співавт.)

Размещено на Allbest.ru