Створення вільного порту в Одесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

Порто-франко в Одесі

Загальний огляд переваг порто-франко

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Розвиток портових міст Південної України кінця XVIII -- першої половини XIX ст. значною мірою був обумовлений обсягами зовнішньої торгівлі, що регламентувалася протекціоністським митним законодавством імперії. Тому боротьба за надання митних пільг стала звичайним явищем для портів Північного Причорномор'я від моменту його приєднання до Російської імперії.

Прагнення населення міст краю отримати права безмитного товарообміну продовжували традиції боротьби за "вільну торгівлю", що її до кінця XVIII ст. вели певні кола Гетьманщини та Запоріжжя.

Більшість проектів утворення порто-франко в містах Південної України початку XIX ст. стосувалася Одеси або портів Криму. У першому випадку влаштування "вільного порту" було втілено в життя, у другому -- ні. Проекти порто-франко в Одесі почали з'являтися вже в кінці XVIII ст. На доцільність його, посилаючись на досвід Ліворно, Анкона та Трієсту, між іншим, вказував Барон Гугнер у "Записці щодо комерційної переваги Одеського порту" 1796 р. (пропозиції її автора, на думку Д. Атлас, випередили свій час на десятиліття й "майже всі... пізніше вважалися особистими ініціативами герцога Ришельє"). Того ж року зі схожою ініціативою до уряду вийшов надвірний радник Фродінг. Пропозиція ця спочатку знайшла підтримку навіть із боку Павла I, однак потім була відкладена. "...Справу було затримано, -- відзначав О. Оглоблін. -- Її мабуть сполучили з розробленням нового тарифу. Тим часом перемогли оборонці кримського порто-франко". Прохання відкрити в Одесі порто-франко містило і подання бургомістра Афанасія Керс-Оглу до царя у 1798 р.

ПОРТО-ФРАНКО В ОДЕСІ

Порто-франко - це морська гавань, що користується правом безмитного ввозу та вивозу закордонних товарів на її території. При встановленні цього права лише для окремої частини гавані, виникає порто-франківський квартал. Статус порту вільної торгівлі, як нерідко називають порто-франко, був запроваджений в Одесі у 1819 р. і проіснував до 1859 р. Наведене вище визначення подається в енциклопедичному словнику Брокгауза-Ефрона. Доречно буде зазначити, що це один із небагатьох словників, котрий наводить визначення цьому поняттю, незважаючи на те, що цей словник є загальноосвітнім, а не тематичним. Натомість, жоден із сучасних українських економічних енциклопедичних словників не надає інформації із цього питання. Це наводить на сумну думку про те, що економічна історія у нас іще не вивчена достатньо повно, на рівні держави з розвиненими ринковими традиціями, що мають більш як тисячолітню історію. Певним кроком уперед щодо аргументації доцільності надання статусу "вільного порту" Одесі була "Записка про Одесу" складена 1802 р. щойно створеним Одеським будівельним комітетом за участю громадян міста. Прохання надати порто-франко було в ній записано поруч з іншими масштабними та далекоглядними проектами (звільнення від мит експорту зерна, будівництво портових споруд, покращання благоустрою, заснування біржі, контори для обміру грошей, лікарні, комерційного суду, влаштування в центрі міста бульвару зі сходами тощо). Автори записки сміливо піддавали критиці протекціоністську митну політику імперії, відзначаючи, що високі мита зменшують експорт ("Поки в Росії будуть перешкоджати імпорту, ця країна буде вивозити лише частину свого експорту і торгувати лише собі у збиток") та реальні доходи держави. Пояснюючи переваги порто-франко, автори записки зверталися до досвіду європейських "вільних міст". "Який же засіб може зробити Одесу багатою й прибутковою, підняти її на один рівень з Генуєю, Ліворно, Мессиною, Трієстом, Фьюме та Бродами?" -- запитували одеські громадяни. І самі ж відповідали: "Те ж саме, що створило ці міста: право на вільну торгівлю". Одеські громадяни твердили, що розташування цього міста зручне для створення в ньому "вільного порту" й пропонували провести кордон майбутнього порто- франко по "суцільній балці, яка оточує" місто. Автори записки писали також про перспективи імпорту та особливо транзиту (через Галичину та Правобережжя), які могли відкритися внаслідок ство­рення порто-франко. Можливості транзитного торгу вочевидь дуже хвилювали авторів записки. Тому, у разі якщо уряд не погодиться влаштувати в Одесі порто-франко, одеські громадяни просили хоча б "полегшити торгівлю зменшенням мит і сприяти їй влаштуванням складу для транзитних товарів, такого самого який нещодавно влаштовано у Марселі". Отже, одесити, принаймні, погоджувалися не на порто-франко, а на "вільні склади". Такі склади (спочатку строком на 5 років) були створені в Одесі згідно з указом від 5 березня 1804 р.

Найбільш успішною серед пропозицій щодо створення порто-франко в Одесі виявилася відома записка "Міркування щодо звільнення від податей портів Одеси та Феодосії", складена 26 січня 1816 р. для імператора генерал-губернатором Олександром Федоровичем Ланжероном. У ній відзначалися велике значіння торгівлі для краю, успіхи Одеси та надзвичайну ефективність порто-франко для піднесення портових міст (із зверненням до прикладів Ліворно, Марселя, Трієста та ін). Ланжерон також писав про важливість порто-франко як захисту від епідемій та згадував "нерозсудливу жадобу кількох тисяч моряків", які постійно намагалися провести контрабанду до Одеси, з якою легко може прийти і хвороба. Вказуючи на досвід Європи, Ланжерон писав: "Відстрочка створення порто-франко за часів правління герцога Орлеанського у Марселі у 1720 р. спричинила чуму, яка коштувала Франції численних жертв". Ланжерон звертав увагу на значення порто-франко для розвитку транзиту та інших галузей товарообміну, для піднесення торговель­ного мореплавства ("Серед заходів, яких було вжито у всіх країнах, щоб досягти швидкого розвитку в морській торгівлі, найефективнішим є заснування вільних портів") й залучення іноземних капіталів. У цілому аргументація Ланжерона не відрізнялася оригінальністю та самостійністю. Вона досить сильно нагадувала попередні проекти одеситів, а особливо лист колишнього генерал-губернатора краю "Про Нову Росію" А. Е. Ришельє від 1814 р., в якій він, виходячи зі "свого 11-річного досвіду" управління краєм, між ін­шим, пропонував російському монарху влаштувати порто-франко в Одесі та Феодосії. Окремі речення, абзаци й майже сторінки записки Ланжерона повторювали записку, надіслану Ришельє з Франції два роки раніше.

Записка Ланжерона не містила визначення навіть приблизних кордонів майбутніх порто-франко. Проте керівник краю переконливо доводив, що охороняти кордон "вільного порту" буде легше, ніж величезні сухопутні кордони імперії і загроза контрабанди тут буде незначна. "Росія переповнена контрабандистами. -- твердив Ланжерон, -- Звичайно, що у разі проголошення міст і портів Одеси і Феодосії вільними, потрібно буде охороняти лінію у декілька верст навколо кожного з них, однак бажано було б [належним чином] охороняти і лінію Фінляндії, а також кордон, що простягається від Поділля до Балтійського моря". Досить слабкими виявилися розрахунки Ланжерона щодо витрат на функціонування порто-франко. Вочевидь натхненний надзвичайними успіхами одеської торгівлі 1816 та 1817 рр. він вважав, що міська скарбниця зможе відносно безболісно утримувати кордон "вільного порту". "Стіна або рів навколо вільних міст мені уявляється необхідним і це б не спричинило великих витрат, -- наголошував Ланжерон. -- Було б дуже справедливо якщо б ці витрати лягли на плечі міської влади". Час показав, що генерал-губернатор у цьому питанні помилися і одеська влада вже через рік після влаштування порто-франко почала прохати скорочення його кордону та надання додаткових коштів на його утримання.

Не зважаючи на явну недосконалість записки Ланжерона, вона знайшла підтримку в урядових колах. Момент для того був сприятливий. Імперія вступала у нетривалу добу фритредерства і ідея порто-франко добре узгоджувалася з широкими планами вільної торгівлі на західному кордоні. 5 квітня 1817 р. проект та кордони одеського порто-франко були схвалені Державною радою Російської імперії. Одеське порто-франко зі значними змінами кордо­нів та правил функціонування проіснувало до 1859 р.

Набагато менш успішними були пропозиції влаштування "вільних портів" у Криму. Проекти та спроби створити порто-франко на Кримському півострові мали місце вже в останній чверті XVIII ст.

Достатньо згадати указ Катерини II графу Орлову від 28 березня 1775 р. про можливість заснувати для греків-матросів "вільний порт" в Керчі та Єні-Кале, пропозицію Г. Потьомкіна в листі цариці від 10 серпня 1785 р. про скасування митного збору "на Таврійському півострові" задля зменшення витрат на утримання митниць та "залучення в край мешканців з інших країн", спроби ство­рити порто-франко в Криму в середині 1780-х рр. тощо.

Таким чином успішність та неуспішність пропозицій про створення "вільних портів" залежала не від їх ґрунтовності та ступеня аргументації, а від кон'юнктури в правлячих колах столиці та загальних пріоритетів зовнішньоторговельної політики держави.

Тут, звичайно, неможливо розглянути всіх проектів щодо надання прав порто-франко та інших митних пільг містам та місцевостям краю, що їх було запропоновано у дореформені часи. Загалом мешканці портових міст протягом цього періоду склали десятки різноманітних листів до царя, уряду та керівників різних рівнів з пропозиціями щодо покращання стану торгівлі.

Пропозиції ці іноді підписувалися численним загалом представників "кращих" та "почесних" городян. Такі прохання, пропозиції, проекти безперечно заслуговують на увагу дослідників минулого як своєрідні пам'ятки громадської та соціально-економічної думки України кінця XVIII -- першої половини XIX ст.

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ПЕРЕВАГ ПОРТО-ФРАНКО

Чому звичайний порт, в якому відсутнє лише якесь дріб'язкове мито на ввіз, є унікальним явищем та чи не найефективнішим чинником для розвитку припортового міста, особливо такого, яким була тогочасна Одеса? Для ілюстрації переваг порто-франко розглянемо простий приклад. У звичайному порту ввіз товарів з-за кордону включає низку бюрократизованих процедур, як-от контроль та оцінка вартості товарів чиновниками, сплата митного збору, нерідко - карантинний огляд ввезеної продукції. Ці всі процедури є вкрай небажаними для більшості торговців, особливо у випадках, якщо порт використовується як «перевалочний пункт» для подальших морських перевезень. Тож не дивно, що можливість скасування частини з перерахованих вище процедур отримала позитивний відгук майже в усіх верств населення. Торговці отримували право сплачувати податки лише за проданий товар, та й то у значно менших обсягах порівняно з іншими портами, їх клієнти купували товар за значно нижчими цінами, держава (як виявиться пізніше) отримала надприбутки з податкових надходжень через митні кордони навколо порто-франко.

З огляду на те, що Одеса має вельми непогане географічне положення, а тому часто використовувалась як транзитний пункт, де можна було упакувати, переробити або, насамкінець, перепродати товар для подальшого експорту з країни, запровадження статусу порто-франко означало, що імпортовані до пор- то-франківського кварталу товари звільнялися від оподаткування. Більше того, звичайні купці не мали платити ввізного мита, не будучи впевненими в тому, що їхній товар куплять.

Ще однією перевагою порто-франко було пряме сприяння розвитку місцевої промисловості. Купці, привозячи товари до безмитного порту, були майже впевнені в тому, що їх розкуплять, продавали тут свої закордонні товари, завантажувалися російським товаром (переважно, це було зерно) та від'їжджали. Натомість місцеві підприємці, маючи можливість купувати закордонну сировину без митних зборів, могли відкривати фабрики та заводи, що працювали на цій сировині. Через те, що Одеса завдяки своєму статусу приваблювала до себе найдефіцитніші види ресурсів, тут скоро налагодилися унікальні за своєю ресурсною базою для всієї Російської імперії виробництва, як от миловаріння, швейна та ткацька промисловість. Також можливості порто-франко використовувалися сільськогосподарськими виробниками, котрі мали змогу збуту збіжжя, що дуже сприяло розвитку сільськогосподарських промислів Херсонщини та суміжних із нею губерній.

За часів порто-франко Одеса була не тільки важливим центром торгівлі, а й великим ринком робочої сили. В цій якості значення міста для економіки Наддніпрянщини було чи не найважливішим. Показовим є той факт, що під час голоду в Полтаві 1833-1834 рр. тодішнім генерал-губернатором було визначено перелік робіт, необхідних для виконання в Одеському регіоні з метою надання жителям засобів для існування.

Швидко Одеса стала портом спочатку всеросійського, а потім і світового значення. У часи найбільшого розквіту тут були контори більше 30 іноземних фірм. Особливого значення став набирати експорт зернових, адже протягом ХІХ ст. Одеса рятувала не одну європейську країну від голоду. Виконувати таку «рятівну» функцію місто почало ще у 1817-1818 рр., коли знекровлена наполеонівськими війнами Європа гостро потребувала продовольства та сільськогосподарської продукції. Власне кажучи, після 1818 р. Одеса й отримала статус порто-франко. Головними продуктами імпорту були вино, ром, інші бакалійні товари, фрукти, кава, чай, галантерейні товари, олово, свинець, фарби та аптечні матеріали. Експорт в основному здійснювався через вивезення жита, кукурудзи, льону, пшеничної муки, сала, воску, дьогтю, латуні, заліза, ікри, книг, виробів зі шкіри, картин та церковного начиння.

Найрізноманітніші іноземні товари, які ввозилися до імперії через Одесу, потім поширювалися не тільки по всій Росії, а й транзитом до Австрії, а через Кавказ - до Персії. Тож можна зробити висновок, що завдяки Одесі тогочасна Росія отримувала не лише прибутки, а й міжнародний авторитет.

Історія запровадження Одеського порто-франко та його наочні наслідки. 16 квітня 1816 р. царським указом в Одесі був запроваджений статус порто-франко на 30 років. Фактично реалізованим це право було лише в липні 1819 р., коли було завершено роботи по обнесенню міста ровом та облаштуванню двох митниць для пропуску товарів при вивозі їх з порто- франківського кварталу на континент. По закінченню порто- франківського привілею у 1849 р. було задоволене клопотання щодо його продовження на п'ять, а потім ще на п'ять років.

Ідея запровадження статусу порто-франко в Одесі належить герцогу Ришельє, котрий є, безумовно, культовою для міста персоною. У 1803 р., коли герцог Ришельє вступив на посаду одеського градоначальника, а згодом і глави всього Новоросійського краю, він, як далекоглядний політик з європейською освітою, чудово розумів, що для залучення іноземних купців до одеського порту і заохочення товарообміну Схід-Захід і Захід- Схід режим вільної гавані був найсприятливішим. Проте в Петербурзі тоді про систему порто-франко не хотіли навіть чути: надто свіжими були спогади про укази Павла І щодо надання порто-франко Феодосії та всьому Кримському півострову, які викликали насмішки європейських політиків та економістів. Але Ришельє був наполегливим і вже у 1806 р. завдяки особистим приватним зв'язкам домігся права безмитного складування товарів в одеському порті терміном до двох років і неоподаткованого транзиту товарів до Молдавії, Валахії та Пруссії. Ці заходи, а також заснування в Одесі незалежного комерційного суду, приваблювали іноземних купців, які з насторогою ставилися до незрозумілого для них російського законодавства та системи управління імперією.

Показово, що іноземні товари з-за межі порто-франко рідко прямували на ярмарки, а значно частіше до безпосередніх споживачів. Пояснити це можна тим, що в Одесі існувала велика кількість перекупників, через яких обізнані люди (здебільшого, підприємці) могли придбати практично будь-які імпортні товари. Натомість російські товари потрапляли до Одеси не безпосередньо через виробників, а проходячи через велику кількість посередників, внаслідок чого виробники отримували мізерну долю від вартості товарів. Пояснити це можна тим, що порто-франківський квартал був перевантажений купцями, місця для яких не вистачало, тому практично єдиним можливим шляхом збуту російських товарів через Одесу було звернення до посередників.

ВИСНОВКИ

портовий місто митний пільга

Статус порто-франко відіграв ключову роль у розвитку та становленні одного з найбільших міст України - Одеси. Бурхливий розвиток міста-порту супроводжувався становленням та розбудовою відповідної торговельно- транспортної інфраструктури, формуванням та утвердженням в економічних відносинах ринкових інститутів. Режим вільної гавані сприяв інтеграції південної України у світове господарство через розвиток високотоварного землеробства та хлібної торгівлі. Разом з тим, система порто-франко накладала певні обмеження на розвиток міста та мала негативні наслідки для економіки краю. Зокрема, вона сприяла відтоку капіталу зі сфер продуктивного застосування на користь інвестування в нерухомість, зростанню частки посередницьких і спекулятивних операцій, закріпленню сировинно-аграрної спеціалізації України на світовому ринку.

Одеське порто-франко - праобраз сучасних вільних економічних зон. Унікальне явище економічної історії України першої половини ХІХ ст. значною мірою проектувалося й на теперішнє життя. Зокрема, появу й функціонування гігантського гуртового ринку на околицях сучасної Одеси можна пов'язувати саме з існуванням порто-франко, адже ще у ті часи російські товари продавалися переважно на приміських, а не безпосередньо міських одеських ярмарках. Причиною цього було те, що за вивіз непроданої продукції з одеських ярмарок потрібно було сплачувати мито. Саме з тих часів зародилася традиція функціонування приміських ярмарок в Одесі, котра вилилася у створення найбільшого ринку Європи сьогодення - «Сьомого кілометру».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Порто-франко (Одесса) [електронний ресурс] // Вікіпедія. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/.

2. Литвин В. М. Історія України (у 3-х томах). -- Т. ІІ. Кінець XVIII - початок ХХ ст. / Володимир Литвин. -- К. : Видав. дім «Альтернативи», 2005. -- 760с.

3. Газета порто-франко [електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://porto-fr.odessa.ua/

4. Гончарук Тарас. Одеське порто-франко: Історія / Тарас Гончарук. -- Одеса, 2005. -- 312 с.

Размещено на Allbest.ru