Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ ТА ПРАВА

Кафедра історії України

Тема

Початок визвольної війни. Богдан Хмельницький

Підготувала : студентка 222 групи

Вікторія Могулько

Київ-2013

Вступ

Різке загострення соціально-економічних суперечностей в Україні наприкін. 40-х років XVII ст. привело до великого повстання 1648 р., яке невдовзі переросло в Національно-визвольну революцію українського народу 1648--1676 pp.

Однією з головних передумов визрівання в Україні Національної революції, що вибухнула з початком 1648 р., стали стрімкі процеси розвитку козацтва, яке упродовж другої половини XVI - початку XVII ст. зазнало разючих внутрішніх змін і набуло принципово нового сприйняття себе із зовні. Насамперед козацтво неймовірно зросло кількісно. Крім того, воно усвідомило себе виразником національно-релігійних інтересів українського народу, зуміло здійснити внутрішнє переродження зі стану "в собі" та "для себе" у стан, який претендує на політичне лідерство, на роль репрезентанта волі свого народу, тобто той статус, який в тогочасній політичній практиці трактувався як "політичний народ". Важливість такої метаморфози значно підсилювалася тією обставиною, що українська шляхта в цей час поволі втрачає позиції виразника інтересів свого народу внаслідок інтенсивних процесів покатоличення та масового засвоєння українським нобілітетом надбань польської культури.

Сформувавши на Запорожжі певні норми суспільної організації, що несли в собі такі привабливі для пригноблених соціальних груп елементи загальної вільності, права на володіння своєю землею, права бути підсудним лише своїй корпорації тощо, козацтво з кінця XVI ст. активно переносить свій устрій на волость. Тим самим козацькі ідеали та норми життя поступово проникають не лише на прикордонні зі Степом райони, а й у внутрішні землі українських воєводств.

Відсутність релігійної толерантності в Речі Посполитій, особливо в роки королювання Сигізмунда III, змушує козацтво активно втрутитися в процеси міжконфесійної боротьби, надавши їй більш жорстких форм, аніж ті, що існували в межах не достатньо ефективної шляхетської сеймової боротьби.

Чисельне зростання козацтва та зміцнення його економічної спроможності, в тому числі й унаслідок розвитку, по суті, фермерського типу господарювання (хутірське господарство), неминуче провокує загострення конфлікту соціально-економічного характеру. Адже розширення козацького землеволодіння відбувається в умовах інтенсивного зростання фільваркового господарства магнатів і заможної шляхти.

Біографія Богдана Хмельницького

Народився близько 1595 року на Наддніпрянщині, ймовірно у Чигирині, в родині службовця при дворі коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, пізніше чигиринського підстарости Михайла Хмельницького. Навчався в одній з Братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у Львові, заснованій 1608 року. Опанував польську, латинську мови, писав і говорив тогочасною українською мовою. У 1620 році разом з батьком, старшиною загону охочих стрільців з Чигиринщини, бере участь у поході гетьмана Жолкевського на Молдавію.

У бою з татарами під Цецорою в жовтні того ж року Михайло Хмельницький загинув, а Богдан потрапив у полон, в якому був два роки. Після повернення з полону вступив до Запорозького війська, брав участь у козацьких походах на татар і турків, у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти 1630, 1632, 1637 років. 1637 року бере участь у битві під Боровицею як військовий писар Запорозького війська. 1638 року у складі делегації їздив до Варшави до короля з петицією про повернення реєстровому козацтву привілеїв. 1640-ві роки.

Стає відомим козацьким діячем, який викликав недовіру у польської влади й популярність на Запорожжі. У березні 1645 року разом з козаками брав участь у битві французів проти іспанців під Дюнкерком (Франція). З квітня 1646 року організовує козацтво та селянство на боротьбу з Польщею. Восени 1647 року скликає таємну нараду однодумців і оприлюднює план повстання проти шляхти. Того самого року за наказом гетьмана О. Конецпольського був заарештований, у грудні того ж року втік на Запорожжя, де активно готує повстання проти Польщі.

Січень 1648 року. На Запорожжі вибухнуло повстання, що поклало початок війні 1648--1654 років. Очолив його Богдан Хмельницький, якого тоді ж козаки обрали гетьманом. Лютий 1648 року. Хмельницький укладає союз з кримським ханом. Протягом 1648 року козацько-селянське військо на чолі з Хмельницьким здобуло перемоги над польським військом під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, здійснює облогу Львова й Замостя, визволяє з-під влади Польщі велику територію України. У наступні роки завдає поразок полякам під Збаражем, Батогом, Жванцем та ін.

З початком війни Хмельницький сформулював ідею незалежної Української держави, здійснив принципову державну реформу в Україні, запровадив полковосотенний адміністративний устрій, створив регулярне військо, упорядкував податкову систему, судочинство, встановив дипломатичні стосунки з багатьма іноземними державами. 1654 року, враховуючи ослаблення України у війні з Польщею, пішов на переговори з Московією й у березні того ж року уклав з царем Олексієм Михайловичем так звану Переяславську угоду, згідно з якою Україна ввійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі.

Частина вищого українського суспільства, старшинства, а також духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 року російський цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею і фактично зрадив переяславські домовленості. На початку 1657 року Хмельницький, намагаючись вийти з-під влади Москви, визволити Україну від Польщі й утвердити її як державу, укладає таємний договір зі шведським королем Карлом Х та семиградським князем Юрієм Ракочі про переділ Польщі.

Повідомлений поляками про наміри Хмельницького російський уряд перешкодив здійсненню цих планів гетьмана. Того ж року Хмельницький тяжко захворів. Перед його смертю на козацькій раді в Чигирині козаки обрали його наступником неповнолітнього сина Юрія. 6 серпня 1657 року Б. Хмельницький помер. Поховано його в родинному маєтку в селі Суботові, в Іллінській церкві, яку він побудував. Шість років боротьби за Українську державу під час національно-визвольної війни нашого народу під проводом Богдана Хмельницького 1648--1654 років продемонстрували надзвичайно високий як на той час рівень громадянської зрі-лості наших предків.

Причини та характер визвольної війни

Основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVII ст. були:

1. Релігійне гноблення - наступ католицизму та уніатства на права й свободи Української православної церкви, конфіскація церковного майна та земель, насадження католицизму серед населення, впровадження обов'язкового податку для населення на утримання католицької та уніатської церкви, діяльність ієзуітів.

2. Національне гноблення - обмеження українців у правах при зайнятті урядових посад та роботі в органах самоврядування міст, вказівки на другосортність й неповноцінність українців.

3. Соціальне гноблення:

* зростання барщини, натуральної та грошової ренти, зростання податків та відпрацьовок селян на користь держави, підсилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів;

* феодальна анархія та розгул магнатсько-шляхетського свавілля, експлуатація з боку євреїв-орендаторів;

* посилення козацтва й міщанства, нерівність у правовому та політичному становищі української православної шляхти, обмеження її інтересів з боку польських магнатів та шляхти.

За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним.

Головною рушійною силою визвольної війни було козацтво. Серед повстанців було багато селян та міщан, а також вихідців з дрібної української православної шляхти. Підтримувало повстання й православне духівництво.

Цілями Національно-визвольної війни були:

· усунення польського домінування, створення Української держави;

· ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної власності на землю;

· затвердження козацького типу господарювання на основі буржуазної власності на землю.

Хоч магнати великою мірою спричинилися до освоєння, чи, як висловлювалися польські історики ХIХ ст., ”цивілізування” України, вони також були чинником нестабільності й напруженості, що стали хронічними хворобами суспільства. Керуючись принципом “сильний завжди правий”, вони постійно вдавалися до насильства у конфліктах зі своїми підлеглими та іншими магнатами. Ці егоцентричні, анархічні тенденції, а також слабкість авторитету королівської влади у порубіжних землях змусили поляків визнати, що “на Україні править беззаконня”. Схильність магнатів до застосування грубої сили найяскравіше проступала в їхньому ставленні до селян. Установивши вільні від повинностей слободи і в такий спосіб заманивши у свої величезні землеволодіння селянство, вони обкладали селян повинностями, як тільки минав термін слободи. Вимоги шляхти дедалі зростали, особливо після того як козацько-селянські повстання, здавалося, зазнали остаточної поразки у 1638 р.

Невдоволення зростало і в інших верствах українського суспільства. Специфіка пограниччя зумовлювала становище, коли багато невеликих щойно заснованих міст були слабо захищені від магнатських зазіхань. Напіваграрна природа міст і те, що розміщувалися вони на землях магнатів, давало олігархам привід ставити під сумнів статус міщан і вимагати від них виконання обтяжливих повинностей і сплати податків. Об'єктом утисків і експропріацій з боку магнатів ставала навіть дрібна знать, переважна частина якої все ще була православною. Зростало загальне невдоволення та обурення, але “клапани”, що ними в таких випадках виходив їх надлишок, були закритими. З подальшим освоєнням території збіглим селянам ставало все важче відшукати незаймані землі; водночас козацтво, що традиційно приваблювало найбільш невдоволені елементи, після 1638 р. стало жорстоко придушуватися.

Готовність до повстання поєднувалася із вправністю в бою, цією властивою рисою українців пограниччя. Масові повстання в Європі того часу звичайно характеризувалися відсутністю організованості та військової науки. З цієї точки зору Україна відрізнялася від інших країн. Мандрівники-чужоземці часто зауважували, що життя на повному небезпек пограниччі змушувало навіть простих селян та міщан освоювати мистецтво володіння вогнепальною зброєю. До того ж козаки утворювали в повстанському війську ядро добре організованих і високомайстерних вояків. Навіть недавні поразки поглиблювали досвід українського козацтва у боротьбі з регулярною армією. Відтак, із посиленням експлуатації народу магнатами в українському суспільстві пограниччя зростала готовність і здатність боротися проти неї.

козацький український битва польський

Воєнні дії 1648-1649 рр.

Зібране для боротьби проти повстанців військо Речі Посполитої, очолюване коронними гетьманами Миколаєм Потоцьким (великим) і Мартином Калиновським (польним), зібралося на Черкащині. Для придушення осередку повстання було вирішено вислати на Запорожжя два загони. Один загін поляків (ним командував син Миколая Потоцького -- Стефан) отримав наказ іти суходолом, інший -- плисти на човнах Дніпром. Головні ж сили з обома гетьманами на випадок виходу повстанців на «волость» лишалися в Черкасах.

За тиждень військо Стефана Потоцького вийшло на береги степової річки Жовті Води. Богдан Хмельницький зібрав на той час чималі сили: 8 тис. козаків і 20 тис. ординців (татар і ногайців) під командуванням перекопського мурзи Тугай-бея. З ними він вирушив назустріч загонам польських вояків та реєстровців, а 19 квітня перестрів ворога на Жовтих Водах. Поляки змушені були стати табором.

Хмельницький оточив польський табір і, регулярно атакуючи його, чекав на підхід підкріплень та звісток із берегів Дніпра. 30 квітня підійшли загони Єдичкульської орди. Через щільну блокаду Стефан Потоцький не мав змоги передати звістку своєму батькові. Тож головні польські сили перебували в очікуванні між Черкасами й Корсунем. Тим часом на бік Богдана Хмельницького перейшли всі полки реєстрових козаків. Вирішальний бій стався 16(6) травня. Він завершився нищівною поразкою поляків. Продовжуючи наступ, Богдан Хмельницький на чолі 15--17-тисячного війська козаків і 4 тис. татар вирушив до Корсуня.

Звістка про поразку польських військ на Жовтих Водах змусила коронного гетьмана вдатися до енергійних дій. Він наказав відступати до Корсуня, куди мав підійти 6-тисячний корпус Яреми Вишневецького. Та коли польські війська увійшли до Корсуня, виявилося, що повстанці також підходять до міста. Щоб Корсунь не дістався Хмельницькому, Потоцький наказав його пограбувати й спалити. Далі, у напрямку на Богуслав, поляки вирішили рухатися під прикриттям табору.

На світанку 26 травня громіздкий, але боєздатний польський табір вирушив богуславським шляхом із Корсуня. Повстанці супроводжували його на відстані пострілу. Перед полуднем польський табір дійшов до заболоченого урочища Горохова Діброва. Тут на нього чатувала засідка. Саме тут відбулася славнозвісна Корсунська битва. Повстанці спершу оточили і знищили передові польські загони, де перебував Потоцький. Коронного гетьмана було поранено і взято в полон. Така сама доля спіткала й Калиновського. Довше чинили опір тільки вояки з середини табору, але й вони близько 1-ї години пополудні склали зброю. Багато поляків загинуло, багато потрапило в полон разом із величезними трофеями. 20-тисячне коронне військо перестало існувати.

Перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем стали сигналом для повстань по всій Україні, для визвольного походу української армії на захід.

Богдан Хмельницький збирав війська у Білій Церкві, формував нові, українські органи влади, а керувати визволенням Правобережної України від сил Речі Посполитої послав полковника Максима Кривоноса, який фактично став наказним гетьманом.

До кінця липня було визволено з-під польського ярма всю територію Лівобережжя, а до кінця серпня -- Брацлавське, Київське, Подільське (крім м. Кам'янця) воєводства на Правобережжі, а також східні й південні райони Волинського воєводства.

Після безплідних мирних переговорів, у вересні 1648 р. відновилися воєнні дії. Неподалік містечка Пилявці поблизу Старокостянтинова (нині Пилява Хмельницької обл.) для нової битви зійшлися коронне військо й українська армія.

11 вересня (за ст. ст.) 1648 р. передові частини двох армій розпочали бій за греблю через Ікву. Кілька разів гребля переходила з рук у руки, поляки постійно надсилали підкріплення; врешті надвечір українці мусили відступити до свого табору. Полякам, які не мали власного табору, довелося стояти цілу ніч у бойовому порядку, очікуючи на атаку з боку повстанців.

Вирішальна битва під Пилявцями розпочалася 23 вересня. Вранці українські, кримсько-татарські та ногайські загони вишикувалися бойовим порядком. Потужним ударом вони відбили греблю, а незабаром почали переслідувати ворога. Польське командування не спромоглося забезпечити організованого відступу. Це спричинило у війську Речі Посполитої паніку та безлад. Покидавши зброю і залишивши боєприпаси, польське військо накивало п'ятами. Пилявецька битва завершилася для польської армії ганебною поразкою.

А от повстанців вона надихнула на нові битви. Головні сили українського війська під проводом Богдана Хмельницького рушили до Львова.

Переможним походом повстанська армія просувалася на захід. 26 вересня 1648 р. розпочалася облога Львова. 5 жовтня загони Максима Кривоноса захопили Високий Замок -- фортецю на високому пагорбі. Львівська міська верхівка, зрозумівши безвихідь свого становища, почала переговори. Гетьман вимагав від польського командування та міської влади капітулювати і видати козакам їхніх запеклих ворогів -- Ярему Вишневецького, Олександра Конецпольського та інших. Проте, дізнавшись, що ті таємно втекли до Замостя, наказав припинити облогу і, дочекавшися викупу для сплати ординцям, рушив на Замостя. Начальник гарнізону, дізнавшись про наближення військ повстанців, наказав спалити передмістя. Облога за таких обставин могла затягнутися. Підійшовши до Замостя, Хмельницький запропонував міській владі сплатити викуп і спробував переманити на свій бік німецьких найманців, які перебували в місті. Діставши відмову, гетьман наказав брати місто штурмом. Проте цей штурм, як і два подальші, виявився невдалим. Тоді Хмельницький наказав ущільнити облогу. Коли ж під Замостя прибули полковники Максим Кривоніс і Петро Головацький, а українська армія почала готуватися до нових штурмів, обложені стали поступливішими. Розпочалися переговори між повстанцями та міською владою. Хмельницький отримав викуп і зняв облогу Замостя.

Звістка про наміри повстанців іти на Краків та Варшаву налякала польський уряд. Занепокоєння в польському стані спричинялося й дипломатичними заходами Хмельницького, спрямованими на створення антипольської коаліції. На початку листопада, під час стояння під Замостям, Богдан Хмельницький розпочав переговори з польським урядом. До припинення воєнних дій гетьмана спонукало складне становище армії: боєздатного війська налічувалося не більше як 30 тис, гостро відчувалася нестача гармат, боєприпасів і харчів, давалася взнаки загальна втома, дошкуляла зима. До того ж спалахнула епідемія чуми. На рішення Хмельницького вплинули й повернення татар до Криму та загроза нападу на Київщину й Чернігівщину литовської армії. Крім того, ще аж ніяк не вичерпаними були військові сили Польщі. Зваживши на все, Богдан Хмельницький погодився з рішенням ради і настроями старшини та уклав перемир'я з новообраним польським королем Яном II Казимиром. 14 листопада 1648 р. Богдан Хмельницький зі своїми загонами повернув на схід. Переможний похід 1648 р. було завершено. Одначе, укладаючи мир під Замостям, гетьман не збирався припиняти збройної боротьби взагалі. Він планував навесні 1649 р. знову зібрати військо, покликати татар на допомогу й поновити воєнні дії.

Внаслідок перемоги під Пилявцями й походу української армії на Львів та Замостя на початку листопада 1648 р. майже всі етнічні українські землі було визволено від польського панування.

23 грудня 1648 р. Богдан Хмельницький урочисто в'їхав до Києва. Як і скрізь на шляху повернення гетьмана з-під Замостя, у Києві радо вітали переможця. Назустріч українським полкам вийшли єрусалимський патріарх Паїсій, який перебував тоді в Києві, і київський митрополит Сильвестр Косов.

Студенти Києво-Могилянської академії виголосили на честь героя свої вірші-панегірики. Київський митрополит Сильвестр Косов та єрусалимський патріарх Паїсій урочисто привітали гетьмана як «нового Мойсея» -- визволителя свого народу від іноземних поневолювачів. Українське православне духівництво благословило Богдана Хмельницького на переможну війну проти загарбників і підтримало його намір зміцнювати відроджену Українську державу.

На початку 1649 р. Богдан Хмельницький оприлюднив свої наміри щодо війни проти Речі Посполитої. Це сталося в лютому, під час переговорів у Переяславі з королівським посольством. У відповідь на умови перемир'я, запропоновані польськими послами, гетьман сформулював остаточну мету війни. Промова Хмельницького тлумачиться дослідниками як програма розбудови Української держави. У розмовах із польськими послами було чітко обумовлене право українського народу на створення власної держави в його етнічних межах. Гетьман висловив ідею незалежності утвореної держави від влади польського короля. При цьому він наголосив, що Українська козацька держава є наступницею Київської Русі.

Промовляючи до польських послів у Переяславі в лютому 1649 p., Хмельницький заявив: «Правда те, що я мала й незначна людина, але Бог дав мені, що я є одновладцем і самодержцем руським. Виб'ю з лядської неволі ввесь руський народ, а що перше я воював за шкоду і кривду свою, тепер буду воювати за нашу православну віру. За кордон на війну не піду, на турків і татар шаблі не підніму, досить маю на Україні, на Поділлі й Волині, досить вигоди, достатку й пожитку в землі та князівстві своєму, по Львів, Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальшим ляхам: сидіть, мовчіть, ляхи! А будуть і за Віслою кричати, знайду я їх там напевно. Не залишиться мені нога жодного князя і шляхетки тут, на Україні; а схоче котрий з нами хліб їсти, хай буде послушний Запорозькому Війську».

Висновки

На кінець 40-х pp. XVII ст. політика, здійснювана Річчю Посполитою на українських землях, призвела до появи великої кількості незадоволених серед різних верств суспільства. Це створило передумови до початку національно-визвольної боротьби. Б. Хмельницький став лідером повстанців і разом зі своїми сподвижниками згуртував український народ для боротьби за свої права та свободи. Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. розпочалася після оволодіння військами Б. Хмельницького Запорозькою Січчю.

Яскраву грань обдаровання Хмельницького становить його талант полководця. Почавши з масових рухів повстанців, Богдан Хмельницький переходить до операцій добре вишколеного, добірного, хоч і не такого вже й численного, війська. Використавши в організації української армії свій попередній великий військовий досвід і залучивши талановитих полководців, таких як Іван Богун чи Максим Кривоніс, Хмельницький сповідував вирішальну роль проводу у війську, роль авторитету командування та його уміння підтримувати дисципліну. Польське військо здебільшого кількісно переважало українську армію, але зазнавало поразки через відсутність серйозного й авторитетного командування. Навпаки, від самого початку боротьби Богдана Хмельницького козацьке військо було згуртоване залізною дисципліною й послухом своєму вождеві.

Список використаної літератури

1. Історія України - Гарін В.Б,- Видавництво 2012 р.,- Розділ V. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького

2. Історія України - Лазарович М.В.,- Видавництво 2008 р,- Розділ 6. Українська національна революція під проводом Богдана Хмельницького

3. Історія України - Пасічник М.С., - Видавництво 2005 р.,- Розділ 8. Утворення української козацької держави за часів Хмельниччини (1648--1657 рр.)

Размещено на Allbest.ur