Утворення Чехословаччини

конституція політика бенеш економічний

До першої світової війни Чехія і Словаччина входили до складу Австро-Угорської імперії. Наприкінці війни лідери чеського та словацького національного руху, спираючись на підтримку держав Антанти, розробили програми і заходи, що передбачали утворення національної держави. В Парижі діяла Чеська національна Рада, утворена в 1916 р. політичними партіями на чолі з Томашем Масариком. Останній підтримував зв'язки з таємними організаціями у Празі, де в липні 1918 р. виник Національний чехословацький комітет. Під його проводом були сформовані національні збройні сили. 

17 жовтня 1918 р. було проголошено маніфест імператора Карла про реорганізацію габсбургської монархії в союзну державу. Маніфест також передбачав створення національних рад. Цей крок Австро-Угорщини був зумовлений прагненням будь-якою ціною зберегти імперію, що доживала останні дні. Таким чином, празький Національний комітет перетворився в Національну раду, яка 28 жовтня 1918 р. проголосила незалежність Чехословаччини.

14 листопада 1918 р. були скликані Національні збори. Вони зосередили в своїх руках всю законодавчу владу й оголосили про відсторонення від влади династії Габсбургів. Президентом республіки було обрано Т. Масарика. Перший уряд^ створений на основі всенародної коаліції, складався тільки з чеських партій. Його головою став лідер Національно-демократичної партії Крамарж. Кабінет Крамаржа протримався лише 8 місяців. Після виборів 15 червня 1919 р. до місцевих органів самоуправління утворився коаліційний уряд, який очолив соціал-демократ В. Тусар. Його кабінет реорганізував добровольчі війська і легіони у регулярну армію, значно зміцнив поліцію. 

На основі статей Версальського, Сен-Жерменського і Тріанонського договорів визначилися кордони новоутвореної республіки. До складу її увійшли: Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словаччина, Закарпатська Україна. Таким чином, Чехословаччина постала як багатонаціональна держава. Згідно з переписом 1921 p., з 13,6 млн. чол. її населення чехів налічувалося 6,7 млн, словаків - 2 млн, німців - 3,1 млн, угорців - 745 тис, українців - 462 тис, поляків - 100 тис. Національні меншини не отримали автономії, що відразу ж загострило національні суперечності. Центральний уряд аж до 1926 р. складався з представників чеських партій з незначною кількістю словаків. Нерівноправне становище національних меншин у Чехословаччині створило сприятливі умови для гітлерівської античеської пропаганди, ставши однією з найважливіших причин нестійкості цієї держави. 

Чехословаччина була економічно розвинутою країною. Вона успадкувала 3/4 промислового потенціалу імперії Габсбургів. До неї відійшло 75% текстильної, 76% вугільної, 93% скляної промисловості і 100% порцелянового виробництва Австро-Угорщини.

Конституція 1920 року. 20 лютого 1920 р. Національні збори проголосували за прийняття конституції Чехословаччини. Основний закон проголошував демократію і гарантував демократичні права і свободи. Виборчі права отримували всі громадяни, які досягли 21 року. Ухилення від участі у виборах каралося штрафом. Президент обирався Національними зборами на 7 років і мав великі повноваження. Разом з урядом він здійснював виконавчу владу, мав право на звільнення міністрів, розпуск парламенту тощо. Законодавча влада зосереджувалася в руках двопалатного парламенту (Національних зборів). Палата депутатів обиралася на 6 років, а сенат Національних зборів - на 8 років. 

З 1918 по 1935 р. президентом Чехословацької Республіки був Т. Масарик. 

Конституція надавала право національним меншинам користуватися національною мовою у школі, суді, адміністрації, створювати культурно-освітні організації тощо. Однак ці меншини не відчували себе рівноправними з панівною чеською нацією, яка посідала провідне місце в економіці й політиці. Прага відмовлялася визнати словаків окремою нацією і проводила жорстку централізовану політику. «

Населення Закарпатської України не отримало очікуваної автономії. Серед національних меншин найпривілейованішими залишалися німці. Однак втрата ними колишніх переваг над чехами викликала сильні античеські настрої. Все більшого впливу набирала Судето-німецька партія на чолі з К. Генляйном. Також діяла Словацька народна партія, очолювана А. Глінкою, яка виступала за державну самостійність Словаччини.

Внутрішня і зовнішня політика адміністрацій Т. Масарика і Е. Бенеша

У вересні 1921 р. уряд очолив Едуард Бенеш. Він запровадив монополію на деякі предмети виробництва, яка регламентувалась системою ліцензій. Урядовий синдикат закуповував увесь цукор, що вироблявся в країні, і експортував його за кордон, залишаючи собі 50% прибутку. Було введено податки на відпускну ціну вугілля. Це дозволило урядові стабілізувати курс крони, забезпечити умови для економічного росту держави. Військова промисловість та залізничний транспорт були поставлені під контроль держави. 

Світова економічна криза та її негативні наслідки стали помітними у Чехословаччині лише у 1930 р. У 1933 р. обсяг промислового виробництва становив 60% у порівнянні з 1929 р. Виробництво сталі скоротилося до 68%, а коксу - до 59%. Загальна кількість безробітних сягнула 700 тис. чол. Особливо відчутно криза вдарила по Словаччині й Закарпатській Україні, де збанкрутували сотні підприємств. 

У 1934 р. Чехословаччина встановила дипломатичні відносини з СРСР. Між державами було укладено торговий договір і кредитну угоду. Чехословаччина і Франція підписали пакт про взаємодопомогу. У травні 1935 р. такий же пакт був укладений з СРСР. Однак підписання цього документа не гарантувало реальної безпеки для ЧСР, оскільки надання допомоги СРСР обумовлювалося обов'язковою підтримкою Франції. 

Для забезпечення стабільності демократичного режиму здійснювалася політика створення різних коаліцій в парламенті. У 20-х роках країною керувала коаліція чеських, словацьких, німецьких і деяких угорських партій. При цьому основні керівні посади завжди перебували в руках представників чеських партій. 

При вирішенні політичних проблем значну роль відігравала «група Гарда». З президентом Т. Масариком тісно співпрацював Е. Бенеш. У Судетській області, населеній переважно німцями, активізувалася діяльність фашистських угруповань, діяльність яких була заборонена восени 1933 р. У 20-30-х роках у Чехословаччині суттєвих суспільно-політичних змін не сталося.

Размещено на Allbest.ru