Земельні громади Південної України (1922–1930 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький державний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.01 - Історія України

Земельні громади Південної України (1922-1930 рр.)

Кривко Ірина Миколаївна

Запоріжжя - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Запорізького державного університету Міністерства освіти України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Лях Сергій Романович, завідувач кафедри історії України Запорізького державного університету

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук Марочко Василь Іванович, старший науковий співробітник відділу історії України 20-30-х років ХХ ст. Інституту історії України Національної Академії наук України (м. Київ)

кандидат історичних наук Волошко Олексій Олексійович доцент кафедри загальноправових дисциплін Запорізького юридичного інституту Міністерства внутрішніх справ України

Провідна організація: Харківський державний університет Міністерства освіти України, кафедра історії України

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Тимченко С.М.

Анотація

Кривко І.М. Земельні громади Південної України (1922-1930 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. Запорізький державний університет. Запоріжжя, 1999.

Дисертацію присвячено комплексному аналізу практичної діяльності земельних громад Південної України в 20-х роках та ступеня реалізації ними своїх повноважень, проголошених радянським законодавством. В дисертації реалізовані нові методологічні підходи в оцінці діяльності земельних громад як станових селянських організацій. Встановлена специфіка земгромад Південної України, яка полягала в їх малодвірності, відносно великій землезабезпеченості, збереженні общинних традицій, більшій фінансовій спроможності порівняно з громадами інших регіонів. Сформульовані пропозиції по використанню досвіду регулювання поземельних відносин земгромадами, стосунків між владними структурами і селянами, сучасними органами державної влади і самоуправління.

Ключові слова: історія України, аграрна історія, селянство, нова економічна політика, земельна громада, община, Південна Україна.

Annotation

Kryvko I.M. The land societies of Southern Ukraine (1922-1930). - The Scroll.

The dissertation is to pursue the candidate's degree in history scholarship, faculty 07.00.01 - The History of Ukraine. Zaporizhsha State University. Zaporizhzha, 1999.

This dissertation deals with the complex analysis of the Southern Ukraine land societies' activity during the 1920s as well as discoveres how those societies were capable of using their authority, granted by the Soviet code of law. In this research the new methodological approaches concerning the appraisal of the "land societies as the peasants' organizations" have been utilized. The following assumption has been made: the land societies of Southern Ukraine had characteristic features of their own, which differed from the ones of some other regions (lower number of households, substantial land fund, preservation of the rural commune traditions, the bigger financial potential). The proposals concerning the using of the land relation regulations by the land societies, interrelalions between the governmental structures and the peasants, the modern institutions of state power and self-governing, are also being studied in this paper.

The key words: the history of Ukraine, the agrarian history, peasantry, the New Economic Policy, the land society, the rural commune, Southern Ukraine.

Аннотация

Кривко И.Н. Земельные общества Южной Украины (1922-1930 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. Запорожский государственный университет. Запорожье, 1999.

Диссертация посвящена комплексному анализу практической деятельности земельных обществ Южной Украины в 20-е годы и степени реализации своих полномочий, провозглашенных советским законодательством. В диссертационном исследовании анализируется организационная структура земобществ, рассматривается их социальный состав. Прослежена преемственность земельных обществ постреволюционного периода и дореволюционных обществ, которая заключалась в сохранении элементов традиционной общинной структуры, круговой поруки, совместных производственных процессов. Предпринята попытка разработки критериев типологизации общины постреволюционного периода. Реализованы новые методологические подходы в оценке деятельности земельных обществ в качестве сословных крестьянских организаций. Их деятельность оценивается не с точки зрения классовых приоритетов, а с позиции общечеловеческих ценностей.

В диссертации исследованы финансовая база земобществ, их роль в проведении землеустройства и регулировании арендных отношений, в решении семейных и межсемейных поземельных споров; формы и степень их участия в проведении государственной налоговой политики. Определено место обществ в системе власти на селе: показано, что они были полуофициальной представительской крестьянской организацией.

Определена численность обществ на Юге Украины, произведен их учет, на эмпирическом уровне исследована степень сохранения общинных отношений в 20-х годах, внесены поправки в официальные данные 20-х годов относительно удельного веса общинного землепользования в общей структуре крестьянского землепользования; изучено влияние земельных обществ на ход каждодневной жизни украинского села.

Определена специфика земобществ Южной Украины, которая заключалась в их малодворности, большей по сравнению с другими регионами землеобеспеченности, сохранении общинных традиций, относительно лучшими финансовыми возможностями. Выявлены точки соприкосновения традиционной крестьянской трудовой кооперации и заидеологизированной советской кооперации; исследованы методы превращения обществ в колхозы. Показан провал попытки использования данного социального института компартийными структурами с целью проведения сплошной коллективизации.

Сформулированы предложения по использованию опыта регулирования поземельных отношений земобществами, взаимоотношений между властными структурами и крестьянами со стороны современных органов государственной власти и самоуправления.

Ключевые слова: история Украины, аграрная история, крестьянство, новая экономическая политика, земельное общество, община, Южная Украина.

1. Загальна характеристика роботи

земельний громада історичний пореволюційний

Актуальність досліджуваної теми. Аграрні вiдносини становлять одну з найважливiших складових iсторичного розвитку кожного народу. Серед рiзних сторiн суспiльного життя вiдносини, пов'язанi з працею на землi, з врегулюванням поземельних стосункiв, є вiчними, а в iсторiї українського народу - одного з найдавнiших хлiборобських народiв - вони займають особливе мiсце. Тому питання, пов'язанi з вивченням форм власностi на землю, виводять нас на дослідження найсуттєвiших сторiн людського буття.

Iсторiя України знає рiзнi системи та способи регулювання поземельних вiдносин, рiзнi форми органiзацiї та використання земельних багатств, серед яких привертають увагу традицiйні інститути селянського самоврядування. Ці соціальні інститути сприяли збереженню етнiчної самоiдентифiкацiї українського народу, вплинули на формування свiтогляду національної iнтелiгенцiї. Зокрема, в 1920-х роках як форма селянського самоврядування i одночасно як форма керiвництва селянами з боку держави постали земельнi громади.

Дослідження iсторiї земгромад допомагає вичленувати форми самоуправління, до яких селяни найбiльш звичнi, оцiнити потенцiал саморегулювання, громадської активностi, органiзацiйної спроможностi селянства.

Аналiз дiяльностi земгромад має допомогти в пошуках вiдповiдi на питання сучасностi, а саме - в дискусії щодо можливості допущення повної приватної власностi на землю i в прогнозуванні наслiдкiв цього кроку. Певнi елементи регулювання поземельних відносин, стосунків між владними структурами і селянами можуть бути запозичені сучасними органами державної влади i самоуправлiння.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри історії України Запорізького держуніверситету "Приватне підприємництво на Нижньому Подніпров'ї в ХVІІІ-ХХ століттях"; номер держреєстрації V УА 01001047 Р.

Хронологiчнi рамки дослiдження - 1922-1930 роки - визначаються часом iснування в Українi земгромад як форми селянського самоврядування. В 1922 р. на 3-й сесiї Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комiтету було затверджено Земельний кодекс УСРР, який увiв iнститут земельних громад. Громади проiснували, постiйно звужуючи коло своєї дiяльностi та пiд тиском влади передаючи свої функцiї сiльрадам, до середини 1930 року.

Територiальнi межі дослiдження - Пiвденна Україна. Під цим терміном розумiється степовий природно-історичний регiон. Степ вiдрiзнявся високим ступенем землезабезпеченостi селян, збереженням значного вiдсотку общинного землеволодiння, що наклало вiдбиток на характер дiяльностi земельних громад у сферi поземельних вiдносин, кооперування селянства.

Пiсля проведення адмiнiстративно-територiальної реформи 1923-1925 років до складу Південної України увiйшло 14 округiв - Артемiвський, Днiпропетровський, Запорiзький, Зінов'ївський, Криворiзький, Луганський, Марiупольський, Мелiтопольський, Миколаївський, Одеський, Первомайський, Сталiнський, Старобiльський, Херсонський. Степ займав 44,2% територiї України, тут проживало 35,6% її населення Збiрник статистично-економiчних вiдомостей про сiльське господарство України. - Вип. II. - Харків, 1930. - С. 1..

Мета даної дисертацiйної роботи зумовлюється недостатньою дослідженістю практичної дiяльностi громад, необхiднiстю вивчення їх позитивного досвiду в справі регулювання поземельних вiдносин для можливого застосування у сьогоденнi. Автор робить спробу реконструювати дiяльнiсть земельних громад як специфiчної форми соціальної саморегуляцiї одноосiбних селянських господарств 20-х рокiв, виявити особливостi функцiонування земгромад Пiвденної України, узагальнити iсторичний досвiд земельних громад для можливого застосування в сучасний момент при визначеннi взаємин мiж селянами i державою.

Для досягнення цiєї мети автор ставить перед собою такi дослiдницькi завдання:

1. Проаналiзувати органiзацiйну структуру земгромад. Розглянути їх соцiальний склад.

2. Визначити особливостi та специфiку земельних громад Пiвденної України, зумовленi природно-кліматичними факторами, iсторичними традицiями.

3. Простежити спадкоємність земгромад 20-х років і дореволюційних сільських громад.

4. Виявити елементи общинного самоуправлiння в земгромадах 20-х рокiв. Встановити ступiнь збереження общинних традицiй в пореволюцiйну добу.

5. Дослiдити повноваження, що надавалися земгромадам законодавчими актами та адміністративного апарату: проаналізувати їх фiнансову базу, встановити роль громад у проведенні землевпорядних робiт та регулюванні орендних стосункiв.

6. Проаналiзувати реалiзацiю повноважень громад на практицi: встановити міру впливу громад на вибiр їх членами форм землекористування, роль громад як судового органу у вирiшеннi сiмейних та мiжсiмейних земельних суперечок, форму та мiру участi в проведеннi податкової полiтики.

7. З'ясувати мiсце громад в системi влади на селi: показати їх взаємини з сiльськими радами і комнезамами.

Предметом дослiдження є адмiнiстративно-правова, соцiально-економiчна та побутова сфера дiяльностi земельних громад Пiвденної України.

Об'єктом дослiдження є комплекс джерел з iсторiї земельних громад Пiвденної України перiоду 1922-1930 рокiв.

Наукова новизна дисертацiйного дослiдження полягає в тому, що спеціально вивчено реальний вплив земельних громад на хід щоденних справ українського пореволюційного села. Вперше дослідження земгромад проведено на регіональному рівні; встановлена специфіка цього соціального інституту на Півдні України. Уточнено кількість земгромад. Розроблені критерії типологізації земгромад 20-х років. На прикладі 1.133 земельних громад на емпіричному рівні простежена спадкоємність дореволюційних сільських громад і післяреволюційних земгромад. Внесено поправку в офіційні дані 20-х років щодо питомої ваги общинного землекористування в загальному обсязі селянського землекористування; встановлено, що на Півдні України у 1927 р. воно переважало лише у 9,7% земгромад.

Апробацiя результатiв дослiдження проведена пiд час виступiв на вузiвських конференцiях 1993, 1994, 1997, 1998 рр., на конференцiї "Бiзнес i мiсто" (Днiпропетровськ, 1994 р.), на Третіх наукових читаннях, присвячених пам'яті професора Д.П.Пойди "Питання аграрної історії України та Росії" (Дніпропетровськ, 1998 р.), в лекційній роботі при висвітленні питань функціонування общини в курсi "Iсторичнi форми соцiальної саморегуляцiї в Українi (V-ХХ ст.)", при читаннi спецкурсу "Пiвденна Україна в першiй чвертi ХХ ст.".

Практичне значення дослiдження. Матерiали дисертацiї можуть бути використанi при написаннi узагальнюючих праць з iсторiї селянства України. Окремi положення дослiдження можуть бути використанi при читаннi загальних курсiв з iсторiї України i спецкурсiв з iсторiї соцiально-економiчних стосункiв на Пiвднi України в 20-х роках.

Достовірність результатів дослідження забезпечена методологічною та теоретичною обгрунтованістю його початкових позицій; використанням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних меті, предмету та завданням роботи; використанням чисельних архівних та друкованих джерел.

Структура роботи пiдпорядкована метi та завданням дослiдження. Дисертацiйна робота складається iз вступу, чотирьох роздiлiв, висновків, посилань до роздiлiв, списку використаних джерел та лiтератури (457 найменувань). Обсяг дисертації складає 160 сторінок машинописного тексту. Основні результати дисертації висвітлено у 8 публікаціях, з них 4 статті у фахових виданнях.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовуються актуальність, хронологічні та територіальні рамки дослідження, визначаються його предмет та об'єкт. Окреслюються мета і завдання дисертаційної роботи, обґрунтовуються наукова новизна, практичне значення дослідження.

У першому розділі - "Історіографія, джерела та методи дослідження" - розглядається стан наукової розробки теми дисертаційного дослідження, робиться огляд джерельної бази та викладаються методика та методи, що були використані в дисертації.

Працi, в яких знайшла вiдображення дiяльнiсть земельних громад 20-х рокiв, слiд подiлити на двi групи:

1) лiтература прагматичного характеру, яка виходила в 20-х роках, - брошури, статтi, полемiчнi нотатки, - авторами яких були агрономи, землевпорядники, економiсти, юристи, управлiнцi, партiйнi функцiонери, агiтатори;

2) власне iсторичнi твори, першi з яких з'явилися на початку 60-х років.

Лiтература першої групи за своєю природою і призначенням мала прикладний характер: роз'яснювала селянам положення Земельного кодексу УСРР, функцiї, права та обов'язки земельних громад; давала рекомендацiї мiсцевим владним структурам по регулюванню поземельних стосункiв та взаємин сiльрад з земгромадами; містила спроби прогнозування шляхів їх трансформації, кваліфіковані рекомендації по проведенню землеустрою, теоретико-агрономічні розробки Аменицкий Б.М. Земельный кодекс УССР в вопросах и ответах с разъяснениями Особой коллегии высшего контроля по земельным спорам при Наркомземе. - Харьков, 1925; Кузнецов I. Земельна громада. - Харків, 1927; Резунов М. Сельские Советы и земельные общества. - М., 1928; Колесников А.Н. К вопросу о взаимоотношениях земельных обществ с сельскими Советами // Вестник землеустройства и переселения. - 1928. - № 4. - С. 96-104 та ін..

В цiлому для праць 20-х років були характернi вузькiсть хронологiчних рамок, рiзножанровiсть, фрагментарнiсть джерельної бази (узагальнення здебільшого робилися на основi лише одного статистичного обстеження), прикладний характер. Комплексної iсторiї земельних громад у 20-х роках не було створено. Питання наукового аналізу земельних громад перед істориками не стояло.

Пiсля лiквiдацiї земельних громад на початку 30-х років вивчення цього соцiального iнституту не здiйснювалося. I лише з початку 60-х років розпочалося реальне дослiдження iсторiї громад iсториками.

За характером і ґрунтовністю звернення до проблеми громад iсторичнi працi 60-90-х рокiв можна подiлити на двi групи:

1) загальнi працi, в яких земельнi громади згадуються побiжно, в зв'язку з розглядом iнших проблем;

2) спецiальнi працi, присвяченi виключно земельним громадам.

Першу групу історичних праць становлять дослiдження, в яких розглядалися питання iснування громад в контекстi аналiзу законодавства УСРР та СРСР, проведення землеустрою, аналiзу функцiй земгромад Мигаль Б.К. Здійснення аграрної політики на Україні у відбудовчий період. - Київ, 1974; Лях Р.Д. Розв'язання аграрного питання на Україні (1917-1923 рр.). - Київ, Донецьк, 1975; Луцкий Е. О сущности уравнительного землепользования в Советской России // Вопросы истории. - 1956. - № 9. - С. 59-71; Поляков Ю.А. Переход к нэпу и советское крестьянство. - М., 1967..

Значну увагу земельнiй громадi та общинi пореволюцiйних часiв придiлили в своїх працях росiйські iсторики В.П. Данилов та В.В. Кабанов Данилов В.П. Советская доколхозная деревня: население, землепользование, хозяйство. - М., 1978; Кабанов В.В. Крестьянская община и кооперация России ХХ века. - М., 1997.. Для цих дослідників характерне ототожнення української земгромади з поземельною общиною, перебільшення ступеню соціальних конфліктів в пореволюційному селі, ідеалізація взаємин земгромад з сільрадами.

В 80-90-х роках найбільш серйозно підійшов до вивчення окремих питань функціонування громад В.В. Калiнiченко Калиниченко В.В. Крестьянская поземельная община на Украине в доколхозный период // Вестник Харьковского университета. - 1984. - № 266. - С. 3-12; Селянське господарство України в доколгоспний перiод (1921-1929). - Харкiв, 1991; Селянське господарство України в перiод непу: Iсторико-економiчне дослiдження. - Харків, 1997.. Він одним з перших звернув увагу на різницю між земельними громадами як територіальним об'єднанням землекористувачів та дореволюційними сільськими громадами як найнижчою адміністративною одиницею. В.В. Калініченку вдалося подолати негативні риси попередньої історіографічної традиції при розгляді стосунків громад з владними структурами.

Нові методологічні підходи при аналізі поземельної діяльності громад в контексті розгляду інших проблем присутні в дисертаціях В.І. Марочка і В.В. Сергєєва Марочко В.I. Українська селянська кооперацiя. Iсторико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.). - Київ, 1995; Сергєєв В.В. Дiяльнiсть Наркомзему України в 1921-1927 рр.: Дис. ... канд. iстор. наук. - Запорiжжя, 1993..

Дослiдження, в яких земельна громада розглядається як предмет спеціального iсторичного дослiдження, з'явилися лише в 60-х роках. Цi дослiдження становлять другу виділену нами групу iсторичних праць з розглядуваної проблеми.

Першими із спецiальних праць з iсторiї земгромад України стали статтi В.В. Гречка та I.Є. Громенка Гречко В.В. К вопросу о взаимоотношениях между земельными обществами (земгромадами) и сельскими Советами в УССР (1922-1930 гг.) // Ученые записки Харьковского юридического института. - Харьков, 1960. - Вып.14. - С. 139-167; Громенко I.Є. Земельнi громади України (1927-1929 рр.) // Український iсторичний журнал. - 1972. - № 9. - С. 99-102..

Вивченням дiяльностi земгромад СРСР та Росiї спеціально займалися росiйськi iсторики I.Є. Кознова та В.Я. Осокiна Кознова И.Е. Крестьянская поземельная община в 1921-1929 годах: Автореф. дис. … канд. ист. наук. - М., 1982; Осокина В.Я. Социалистическое строительство в деревне и община: 1920-1933. - М., 1978.. Праці цих дослідниць позначені надмірною політизованістю, упередженим ставленням до явищ, що не вписувалися в загальноприйняту ідеологічну схему. Вони розглядали земельні громади як шлях до колективізації селянських господарств.

Єдиною спробою комплексного дослідження історії земгромад в Україні є кандидатська дисертація В.В.Анісімова "Земельні громади України (1921-1929 рр.)", захищена в 1997 р. в Київському університеті ім. Т.Шевченка. Автор відійшов від ідеологічних штампів радянської історіографії. Головну увагу В.В. Анісімов приділив дослідженню правового поля діяльності земельних громад, а практичний бік їх існування розглянув у загальних рисах.

Пiдводячи пiдсумок огляду стану наукової розробленостi iсторiї земгромад, треба вiдзначити, що власне iсторiографiчна традицiя даної проблеми короткотривала, представлена незначною кiлькiстю робiт.

Джерельну базу дисертацiйного дослiдження становлять рiзнi за своїм походженням i видовою належнiстю архiвнi та опублiкованi матерiали.

Аналiз використаних джерел був проведений за такими рiвнями: 1) за формальними ознаками; 2) за походженням; 3) за видовою належнiстю.

За формальними ознаками джерела, якi були опрацьовані автором дисертацiї, подiляються на опублiкованi та архiвнi.

Опубліковані можна розподілити на: 1) офiцiйно-документальнi видання (кодекси, законодавчі акти, стенограми з'їздів рад, звіти уряду Земельний кодекс УСРР. - Харків, 1923; Звіт Робітничо-селянського уряду України за 1923-1924 рр.: До дев'ятого Всеукраїнського з'їзду Рад. - Харків, 1925 та ін.); 2) статистичнi матерiали Якиманский В. К итогам аграрной революции на Украине: По данным анкетного обследования 1922 года. - Харьков, 1924; Збiрник статистично-економiчних вiдомостей про сiльське господарство України. - Вип.II. - Харків, 1930; Статистика України. - № 125: Фінанси земельних громад 1925-26 р.: Вибiркове обслiдування. - Харків, 1928; Статистика України. - № 157: Низовi бюджети України 1926-27 р. (районовi, сiльськi, земгромад). - Харків, 1929.; 3) матерiали перiодики.

Значну кiлькiсть документальних матерiалiв з iсторiї земельних громад становлять архівні джерела. Автором опрацьованi документи i матерiали тридцяти двох фондiв Центрального державного архiву вищих органiв державної влади i управлiння України (ЦДАВО України), Центрального державного архiву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Росiйського центру збереження та використання документiв новiтньої iсторiї (РЦЗВДНI), державних архівів Дніпропетровської, Запорiзької, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей.

В залежностi вiд походження джерела, що мiстять iнформацiю про земгромади, розподiляються на документи i матерiали: 1) вищих органiв влади (закони і постанови ВУЦВК, РНК, матеріали з'їздів рад, Земельний кодекс УСРР); 2) мiсцевих органiв влади (документи і матеріали рад усіх рівнів і їх виконкомів, губернських, окружних, районних з'їздів рад); 3) громадських та політичних органiзацiй (компартії, КНС); 4) народногосподарських установ (Наркомзему, Робітничо-селянської інспекції, Центрального статистичного управління УСРР); 5) земельних громад (протоколи загальних зборів, витяги з протоколів, скарги селян до владних структур, подвірні списки та ін.).

За видовою належністю джерела з iсторiї земельних громад подiляються на актовi, дiловодськi, статистичнi та наративні.

Актові джерела можна розподiлити на три пiдгрупи: 1) законодавчi акти (постанови вищих та мiсцевих органiв влади, укази, положення, iнструкцiї); 2) звiтнi матерiали уряду, Наркомзему, мiсцевих органiв влади та земельних органiв; 3) циркуляри владних структур усiх рiвнiв.

Значна частина актових документiв першої та другої пiдгрупи опублiкованi, а документи третьої пiдгрупи внаслiдок специфiки свого походження та змiсту не опубліковані, вони зберiгаються в архiвних фондах.

Діловодська документація представлена комплексом джерел, до якого входять стенограми з'їздiв рад та КП(б)У i їх мiсцевих органiв (вони, як правило, опублiковані), матерiалами довiдкового характеру (iнформацiйнi довiдки та звiти), листуванням мiж державними, партiйними та народногосподарськими установами, документами діловодства самих земгромад.

Особливе значення для відтворення життя земельних громад мають статистичні матеріали. У 20-ті роки органами Наркомзему, ЦСУ та Робiтничо-селянської iнспекцiї провадилися облiк, реєстрацiя та обстеження земельних громад. За тематичною спрямованістю статистичні обстеження чітко поділяються на дві групи: 1) обстеження землевпорядкованості земгромад 1924-25, 1925-26 господарських років та 1927 р.; 2) обстеження фінансів громад 1927 р. і 1928 р. Центральний державний архiв вищих органiв державної влади i управлiння України. - Ф. 27. - Оп. 8. - Спр. 1343-1355; Землевпорядженi та неземлевпорядженi селянськi господарства: за обслiдуванням на веснi 1926 р. Ч. I.: Таблицi. - Харків, 1928; Збiрник статистично-економiчних вiдомостей про сiльське господарство України. - Харків, 1929-1930; Статистика України. - № 125; Статистика України. - № 157.. Фінансові обстеження провадилися органами ЦСУ. Їх метою було визначення джерел прибуткiв земельних громад, а саме - обсягу самооподаткування, структури громадських видаткiв i визначення питомої ваги фiнансiв земельних громад в загальнiй системi мiсцевого бюджету.

Наративні джерела представлені матеріалами преси - нарисами, дописами сiлькорiв з мiсць, фейлетонами, критичними нотатками, селянськими листами, авторськими статтями. Найбiльше iнформацiї з дослiджуваної проблеми мiстять газети "Радянське село", "Селянська бiднота", "Селянська правда", журнали "Радянський селянин", "Сiльський господар", "Кооперована громада", "Коопероване село", губернськi та окружнi друкованi органи.

Теоретико-методологiчною основою дослiдження стали дiалектичнi принципи пiзнання iсторичної дiйсностi - iсторизму, об'єктивностi пізнання та науковості. Історизм передбачає всебічну оцінку подій, фактів, а також врахування еволюції урядової політики щодо селянства взагалі і земгромад зокрема. Об'єктивність означає розгляд історичного минулого таким, яким воно було в дійсності, без ідеологічно заданих схем і стереотипів. Виходячи з принципу науковості, автор дисертації робить висновки на основi узагальнення теоретичного та фактичного матерiалу.

Реалiзацiя вказаних принципiв була здiйснена при застосуванні загальнонаукових методів - історичного та логічного. Історичний метод дозволяє розглянути процес виникнення та діяльності земельних громад в динаміці. За допомогою логічного аналізу визначаються особливості земгромад Південної України, їх відмінність від дореволюційних сільських громад, специфіка общинного устрою на Півдні України початку ХХ ст.

У дисертації використані спеціальні методи історичного дослідження - історико-типологічний, історико-порівняльний, описовий, статистичний, проблемно-хронологічний.

Зазначений комплекс методів історичного дослідження дозволяє авторові дисертації досягти поставлені мету і завдання.

У другому розділі - "Впровадження і розвиток інституту земельних громад" - дається характеристика специфіки поземельних відносин на Півдні України, визначаються правові засади діяльності земельних громад у 1920-х роках, розглядаються структура, склад та повноваження земгромад, встановлюється їх чисельність.

Показується, що на розвиток поземельних відносин Південної України наклали свій відбиток особливості природно-кліматичних умов Степу та історичні обставини. Температурний режим Степової України, особливості ґрунтів, водний режим, великі земельні простори визначили екстенсивний напрям розвитку селянського господарства, який у свою чергу викликав необхідність господарського об'єднання селян, зумовлював тривкість станових селянських інститутів - общини та земельної громади.

Громада, як соціальний інститут, в Південній Україні мала давні корені. Община тут з'явилася наприкінці ХVІІІ-на початку ХІХ ст., вона виконувала поземельно-розподільчі, адміністративні, судові та фіскальні функції. В ході селянської реформи 1861 р. була запроваджена сільська громада як нижча адміністративна одиниця.

Із встановленням більшовицької влади сільські громади як адміністративна одиниця були ліквідовані. Община і земельна громада залишилися, відбувалося зближення цих форм самоуправління і поземельної організації. За радянським законодавством община була перетворена на одну з форм селянського землекористування в межах обов'язкової земельної громади. Але відносно України ототожнення понять "община" і "общинна форма землекористування" неправомірне. Община на Півдні України в 20-х роках в основному була формальною. За даними вибіркового обстеження землевпорядкованості земгромад 1927 р. формальна община складала 18,5% від загальної кількості землекористування громад; діюча община - 9,7%; громад без будь-яких залишок общинних стосунків було 53,9% від усієї чисельності громад. Селяни розглядали общину як разовий механізм перерозподілу землі.

Термін "громада" в законодавчих актах УСРР вперше з'явився в 1919 р. Включення земельних громад в бюрократичну структуру органів радянської влади відбулося за Земельним кодексом 1922 р. Утворення громад та їх діяльність обставлялися чисельними формальностями.

Земельне законодавство 20-х років проголошувало широкі повноваження земельних громад, але практично кожен захід земельних громад вимагав узгодження з державними органами. З початком згортання непу розпочався наступ на земельні громади.

Членами земельної громади було все землеробське населення, що проживало на її території. На Півдні України земгромади охоплювали від 96 до 98% сільського населення; на 1 жовтня 1927 р. нараховувалося 8.997 земельних громад. Членство в земгромаді не залежало від наявності у особи політичних прав.

Влада намагалася обюрократити органи самоуправління селян шляхом запровадження невластивих для них адміністративних органів - правління та ревізійної комісії. Ці структури не приживалися, найчастіше громадами керували звичні і зрозумілі для селян уповноважені. Адміністративний апарат земгромад був мінімальним. Не існувало протистояння між апаратом управління і рядовими членами. За соціальним складом адміністративний апарат був середняцьким, що впливало на його виважені соціально-економічні заходи, недопущення крайнощів.

Проголошені законодавством повноваження громад реалізувалися не повністю. Ці об'єднання землекористувачів не мали повного права на позбавлення своїх членів користуватися землею, не могли вільно розпоряджатися земельними лишками. Цим займалися сільради і райвиконкоми. Права представницьких органів селян на самостійне користування виморочними, залишеними, відібраними за судовим вироком землями також обмежувалися радянськими земельними органами. Виконання фіскальних функцій, права примусу земгромад контролювалося владними структурами.

Третій розділ - "Господарська діяльність земельних громад" - присвячений дослідженню ролі цього соціального інституту у врегулюванні поземельних відносин, орендних внутрігромадських стосунків, у проведенні землеустрою. Розглядаються джерела прибутків земгромад та статті видатків.

Основним напрямком господарської діяльності земельних громад, сферою, в котрій вони найбільш повно реалізували свої повноваження, було регулювання поземельних відносин. Розглядувані селянські організації самостійно формували свій земельний фонд, який складався із земель спільного та індивідуального користування; дієво реагували на їх не господарське використання, відбираючи до спільного фонду.

Земельні громади не повністю самостійно обирали форму землекористування. Незважаючи на спроби влади нав'язати встановлення общинної форми користування землею, частка цієї форми в селянському землекористуванні протягом 20-х років зменшилася, за нашими підрахунками, з біля 30% у 1925 р. до 10% у 1929 р. Хоч державні земельні і статистичні органи, не розпізнаючи общину діючу і общину формальну (тобто завмираючу), частку общинного землекористування визначили у розмірі 57,75% для 1925 р. і 38,31% для 1929 р.

На вибір форми землекористування впливав соціальний склад громади. За общинну форму землекористування виступала незаможна частина селянства, намагаючись через передільний механізм перерозподілити земельні угіддя.

Пореволюційні громади неофіційно займалися розв'язанням побутових земельних конфліктів, хоч ця сфера життя села належала до компетенції земельних органів.

Досліджувані поземельні об'єднання строго слідкували за виконанням їх членами спільних агротехнічних заходів, займалися комерційним використанням спільного земельного фонду. Регулювання ними орендних стосунків мало напівофіційний характер, оскільки це питання входило до компетенції райвиконкомів та сільрад.

Земельні громади були матеріально автономні. Головними джерелами прибутків цих організацій стали надходження від використання землі, від громадських підприємств, будівель, реманенту, від самооподаткування членів громад. Більшовицька влада виявилася неспроможною контролювати процес надходження коштів до земгромад. Отримані кошти використовувалися для проведення землевпорядних робіт, витрачалися на придбання сільськогосподарських машин та знарядь праці у спільне користування, проведення агротехнічних та ветеринарних заходів, на утримання адміністративного апарату земгромади та сільради, на проведення благоустрою села.

Земельні громади Степу відрізнялися найбільшою по Україні матеріальною забезпеченістю: пересічний розмір річного бюджету становив 1.260 крб. Причинами фінансової потужності степових громад були їх малодвірність, відносно велика землезабезпеченість.

У четвертому розділі - "Суспільно-політична діяльність земельних громад" - проаналізовано місце земгромад у структурі влади на селі, їх участь у проведенні податкової політики радянської влади та їх позиція в питанні кооперування селян.

Земельні громади були традиційною формою селянської саморегуляції. Поряд з ними існував державний інститут сільських рад. Між громадами і радами відбувалося протистояння по всіх напрямках. Перш за все мало місце суперництво земельного сходу як органу управління земгромадами і сходу сільради (сходу виборців), що виявлялося у конфлікті повноважень двох видів сходів селян, причому сход землекористувачів поглинав збори виборців сільради. Постійним джерелом суперництва були фінансові можливості земгромад і хронічний брак коштів у сільрад. Для задоволення своїх адміністративних та громадських потреб ради повинні були звертатися за допомогою до громад. Особливо гостро суперечності між двома органами влади на селі виявилися під час хлібозаготівельної кризи 1927-28 року, коли виборні органи земельної громади протидіяли воєнно-комуністичним засобам вилучення хліба у селян.

З метою усунення громад від керівництва селом владою здійснювалися кроки у напрямку зменшення повноважень земгромад: посилився нагляд за громадами з боку райвиконкомів та сільрад, останнім передавалися прибутки земгромад. Земгромади були усунуті від безпосереднього проведення податкової політики, оскільки вони являли собою станову організацію селян і були малопридатними для проведення "класового принципу" в оподаткуванні. Реалізація цього принципу була покладена на сільраду. Але владні структури все ж змушені були залучати земгромади до стягнення податків. Це залучення мало неофіційний характер і ґрунтувалося на використанні механізмів селянської взаємодопомоги і елементів кругової поруки.

Компартійне керівництво хотіло бачити в громадівському селянському колективізмі зародки комуни. Воно готове було визнати за колективне господарство будь-яке об'єднання, в якому був присутній хоча б найменший елемент усуспільнення. Але традиційна селянська кооперація у формі супряг, толок та ін. мала принципові відмінності від радянської кооперації, що провадилася згори, без достатнього врахування інтересів селян. Колективізм був іманентно притаманний громаді, але він стосувався лише тих сфер її діяльності, котрі не обмежували індивідуалізм селянських господарств і тих, участь у яких була для селян економічно доцільною. Такого роду колективізм стосувався виробничої і до певної міри управлінської сфери.

Держава намагалася перетворити земгромади на колгоспи двома методами: створенням на їх базі товариств по спільному обробітку землі і кооперуванням громад методом контрактації, створення тракторних загонів, вибіркового фінансового кредитування. Однак сподівання влади на швидку "комунізацію" села через даний соціальний інститут не виправдалися.

Земельні громади мали давні історичні корені, були природними селянськими організаціями. Під впливом післяреволюційного законодавства та радянської дійсності вони набули рис напівофіційної представницької селянської організації. Стати офіційними їм не дозволяли, оскільки вони не визнавали "класового принципу" при вирішенні своїх внутрішніх справ. Саме ця безкласовість, заперечення існування класової боротьби, а також фінансова самостійність призвели до ліквідації цього соціального інституту в умовах змін в урядовій політиці наприкінці 20-х років. Ліквідаційний процес розпочався у 1928 р. і закінчився у 1930 р.

Основні результати і висновки наукового дослідження

Земельні громади як суспільний інститут з'явилися давно. Але термін "земельна громада" увійшов до законодавчого обігу лише на початку 20-х років. "Радянські" земгромади перейняли від дореволюційних земельних громад окремі елементи організаційної структури. Вищим органом управління цього станового об'єднання селян було загальне зібрання його членів - сход. Процес ухвали рішення сходу відзначався демократичністю і не політизованістю. Введені владою керівні органи - правління та ревізійні комісії - не набули значного поширення.

Особливостями земельних громад Південної України були їх малодвірність, відносно велика землезабезпеченість, значна частка общинної форми землекористування та більша фінансова забезпеченість порівняно з земгромадами інших регіонів. Специфікою південноукраїнських селянських об'єднань було також збереження протягом 20-х років стосунків типу общинних, які реалізувалися в поземельній сфері, у формуванні керівних органів за принципом авторитетності, в застосуванні норм звичаєвого права, у відповідальності всіх членів за проведення агротехнічних заходів, у залишенні певних елементів кругової поруки при сплаті громадою державних податків.

Аналіз матеріалів вибіркових обстежень фінансової спроможності земельних громад, що були проведені Наркомземом у 1927 і 1928 рр., дає підставу стверджувати, що матеріальні можливості земгромад приблизно в 10 разів перевищували фінансову забезпеченість сільрад. Землеустрій був справою виключно земельних громад. Крім того, вони самостійно обирали форму землекористування та провадили агротехнічні заходи. Регулювання орендних стосунків не було прерогативою громад, але вони займалися цією сферою поземельних відносин напівлегально.

Врегулювання конфліктів всередині громади відбувалося на основі традицій, впливу авторитету громади на своїх членів.

Участь земельних громад у проведенні податкової політики більшовицької влади проявлялася в спільній відповідальності усіх їх членів за виконання окремими селянами сільгоспподатку. Від процесу нарахування суми податку громади були усунені.

Земельні громади являли собою альтернативну сільрадам та КНС форму селянського самоврядування. На відміну від рад та КНС вони були становими самоврядними організаціями усього селянства, оскільки відповідали інтересам усіх своїх членів. Надії більшовиків на легке їх перетворення у колгоспи не виправдалися, бо діяльність цих інституцій базувалася на індивідуальному землекористуванні і індивідуальному господарському інтересі селян.

Основні публікації

1. Лях С.Р., Кривко І.М. Селянське підприємництво на Півдні України у 20-ті роки // Наукові праці історичного факультету. - Вип. ІІ. - Дніпропетровськ: МП "Промінь", 1997. - С. 123-135.

2. Кривко І.М. Земельні громади Південної України (1922-1930 рр.) // Записки науково-дослідної лабораторії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна ХХ століття. - Вип. 1 (4). - Запоріжжя: РА "Тандем-У", 1998. - С. 151-163.

3. Кривко І.М. Общинне землекористування очима радянської влади: критика методики обстеження земгромад 1927 року // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Вип. IV. - Запоріжжя: Просвіта, 1998. - С. 69-75.

4. Кривко І.М. Боротьба навколо сільських бюджетів у 1920-ті роки (До історії земгромад Південної України) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Вип. V. - Запоріжжя: Просвіта, 1999. - С. 81-88.

5. Кривко І.М. Особливості товарного селянського господарства Південної України в період непу // Підприємництво Південної України останньої чверті ХVІІІ-першої чверті ХХ століття. - Запоріжжя: ЗДУ, 1995. - С. 65-70.

6. Кривко І.М. Традиції общинного ладу на Півдні України в 20-х роках ХХ століття // Наукові доповіді студентів та аспірантів кафедри історії України ЗДУ. - Вип. 2. - Запоріжжя: РА "Тандем-У", 1997. - С. 53-56.

7. Кривко І.М. Земельні громади Південної України в структурі органів влади на селі (1922-1930 рр.) // Наукові доповіді студентів та аспірантів кафедри історії України ЗДУ. - Вип. 4. - Запоріжжя: РА "Тандем-У", 1998. - С. 73-76.

8. Кривко І.М. Земельні та сільські громади на Півдні України (1921-1928 рр.) // Тези доповідей наукових конференцій викладачів і студентів Запорізького державного університету. - Вип. ІV. - Частина ІІ. - Запоріжжя: ЗДУ, 1994. - С. 12-13.

Размещено на Allbest.ru