Україна і болгарське національне відродження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький державний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.02 - Всесвітня історія

Україна і болгарське національне відродження

Станкевич Вікторія Леонідівна

Донецьк - 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Донецькому державному університеті.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор кафедри нової та новітньої історії Донецького державного університету Крапівін Олександр Васильович

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Добров Петро Васильович, професор кафедри історії України Донецького державного університету

кандидат історичних наук, доцент Докашенко Галина Петрівна, доцент кафедри вітчизняної та зарубіжної історії Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов.

Провідна установа - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра історії гуманітарних факультетів

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.І. Задніпровський

Анотація

історичний болгарський відродження

Станкевич В.Л. Україна та болгарське національне відродження. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Донецький державний університет, Донецьк, 1998.

Дисертація є комплексно-історичним дослідженням взаємозв'зку України та болгарського національного відродження у період з кінця XVIII до початку ХХ століття. У роботі вперше проведений порівняльний аналіз розвитку процесів українського та болгарського відроджень. Показано, що українсько-болгарські зв'язки мають власну історію, яку нерідко розчиняли раніше у болгарсько-східнослов'янських і болгарсько-російських зв'язках. Аналіз взаємовпливу та взаємодії процесів українського та болгарського відроджень проведено відповідно з сучасним рівнем методології гуманітарних наук.

Ключові слова: національне відродження, нація, національна ідея, спільність етнічного походження, спільність мови і культури, релігії, стадії національного відродження.

Аннотация

Станкевич В.Л. Украина и болгарское национальное возрождение. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всеобщая история - Донецкий государственный университет, Донецк, 1998.

Диссертация является комплексно-историческим исследованием взаимосвязи Украины и болгарского национального возрождения в период с конца XVIII до начала XX века. В работе впервые проведен сравнительный анализ развития процессов болгарского и украинского национальных возрождений. Показано, что украинско-болгарские связи имеют собственную историю, которую ранее растворяли в болгаро-восточнославянских и болгаро-российских связях. Анализ взаимовлияния и взаимодействия процессов украинского и болгарского национальных возрождений произведен в соответствии с современным уровнем методологии гуманитарных наук.

Работа является одним из первых диссертационных исследований, в котором наряду с рассмотрением болгарской проблематики в качестве целостного системного явления, решительно отбрасывается “одноцветие” в восприятии и освещении многообразных проявлений народной жизни, присущее отечественной исторической науке недавнего прошлого. Отталкиваясь от понимания Болгарии и взаимосвязанных с ней государств и народов как целостной системы, целого, т.е. совокупности взаимозависимых элементов, образующих единое системно-структурное образование, мы выделяем интересующие нас элементы: Украина, Болгария, а также структуру их взаимосвязей как объект научного исследования, что представляет определенную научную новизну, так как украинско-болгарские связи растворялись ранее в болгаро-восточнославянских, болгаро-русских связях.

В диссертации обоснован ряд положений, которые отличаются научной новизной: украинско-болгарские духовные связи, насчитывающие более тысячи лет, являются конкретной реальностью, поэтому они суть самостоятельный объект исторического исследования; украинско-болгарские духовные связи всегда были взаимными, но в определенные исторические эпохи и в определенных исторических обстоятельствах одна из сторон имела приоритет: Болгария имела приоритет в IX-XI веках накануне христианизации Киевской Руси и в первый период после принятия Русью христианства, в период существования Второго Болгарского царства (XIV - начало XV вв.), после завоевания национальной независимости (1878 г.), когда болгарские представления о конституции сыграли существенную роль в развитии демократического движения в Украине. В свою очередь Украина участвовала в духовной поддержке болгарского народа в самые тяжелые времена османского владычества (XVI-XVIII века), приоритетным было влияние Украины на духовность Болгарии в период начала ее культурного возрождения. Это и помощь в подготовке кадров просвещения для Болгарии, и помощь в период подготовки и осуществления войны за освобождение Болгарии. В работе впервые произведен сравнительный анализ хода национального возрождения болгарского и украинского народов с использованием популярной концепции трех стадий национального возрождения, с выделением общих и единичных особенностей. В научный оборот введен ряд новых фактов, обнаруженных в архивных документах, свидетельствующих о поддержке украинцами борьбы болгарского народа, характеризующих симпатии украинской общественности освободившемуся народу. Идея национального возрождения Украины испытала влияние множества импульсов, в том числе и болгарского, но болгарское воздействие было в числе сильнейших. Неимоверные трудности, борьба с грозным и сильным противником, проявленное при этом упорство, стойкость обнаруживают немало аналогий с борьбой западноукраинской ветви украинского народа за украинскую независимость.

В качестве важнейших методологических принципов научного исследования определяются: принципы научной объективности, историзма, всеобщей связи и развития (диалектики), универсализма, рационализма, методологического плюрализма. Ничуть не преуменьшая значение социально-экономических факторов национальных возрождений, несомненного воздействия социально-экономической детерминации на ход и темпы этих процессов, в диссертационном исследовании используются принципы цивилизационного, культурологического подходов к общественным феноменам. Культурологический подход в известной степени обусловил учет в исследовании взаимопроникновения различных отраслей духовной культуры. Это привело к сочетанию в диссертации собственно исторического, религиеведческого, философского и литературоведческого знания.

При решении задач, вставших в ходе исследования, применен современный политологический подход, рассматривающий политику не только часть как надстройки, а и как вид человеческой практики, посредством которой люди воздействуют на социальную среду, что позволило дать свое видение реалий и мифологии межславянских взаимоотношений.

Ключевые слова: национальное возрождение, нация, национальная идея, общность этнического происхождения, общность языка и культуры, общность религии, стадии национального возрождения.

Annotation

Stankevich V.L. Ukraine and Bulgarian National Renaissance. - Мanuscript.

Thesis competing the degree of the Candidate of Sciences (History) (speciality 07.00.02 “Universal History”) - Donetsk State University, Donetsk, 1998.

Thesis is the complex historical investigation of Ukraine and Bulgarian Renaissance's interdependence during the period from the end of the 18^th century up to the beginning of the 20^th century. The comparative analysis of the development of the processes of Bulgarian and Ukrainian Renaissances. The analysis of the processes of Ukrainian and Bulgarian National Renaissances' interaction is carried out due to the modern level of the humanities' methodology. The fact that Ukrainian-Bulgarian relations have their own history that was earlier dissolved in Bulgarian-Eastern Slavic and Bulgarian-Russian relationships, have been put into scintific circulation.

Key-words: National Renaissance, nation, national idea, community of Ethnic origin, community of language and culture. Community of relation, stages of the National Renaissance.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Більшість народів, держав, існуючих в сучасному світі, отримали свою національну незалежність в ХХ столітті. Тому, проблеми національного відродження, національної незалежності, національної самобутності актуальні в сьогоденні.

Український народ став незалежним на початку останнього десятиліття ХХ сторіччя. Перед нашим народом постало завдання: завершити відродження своєї державності і реформування суспільних відносин та ввійти в ХХІ століття рівноправним членом світової співдружності демократичних держав.

Тільки сім років Україна є незалежною державою. Вона пройшла довгий, складний, звивистий та важкий шлях національного відродження. У зв'язку з цим надзвичайно важливим, цікавим та повчальним уявляється об'єктивний науковий аналіз проходження Україною стадій та етапів національного відродження, виявлення внутрішніх тенденцій та зовнішніх взаємодій процесів національного розвитку, порівняння їх з подібними. Адже витоки і коріння багатьох сучасних проблем, що так важко і боляче вирішуються, полягають в минулому. Незнання минулого неминуче веде до непорозуміння сучасності. Більше того, незнання минулого не тільки шкодить пізнанню дійсності, а й ставить під загрозу всяку спробу ефективно діяти в сьогоденні.

Саме зараз, за думкою автора, для українських істориків особливо гостро постають питання про історичне пізнання, про можливості історичної науки адекватно описувати історичні процеси і аналізувати розвиток соціальної дійсності, допомагати соціологам, політологам, політикам, суспільству взагалі прогнозувати перспективи та корегувати напрямок і темпи цього розвитку. Відсутність глибокого та об'єктивного дослідження вітчизняного та світового досвіду національного розвитку унеможливлює ефективне внесення в коректив у тепеперішність.

Слід підкреслити, що осягнення сутністі, закономірностей, загальних рис та особливостей процесів національних відроджень і національних рухів взагалі об'єктивно актуалізує саме розвиток порівняльних досліджень. Тим більше, що в межах радянсько-марксистської суспільствознавчої парадигми порівняльний аналіз процесів національних відроджень був одним із найслабкіших місць.

Досить очевидною є об'єктивна необхідність проведення порівняльного аналізу саме українського і болгарського національних відроджень. Адже між народами України і Болгарії існували та існують різноманітні та різнопланові взаємозв'язки. В історичних долях наших народів багато спільного. Ті величезні суспільні зрушення, що відбуваються в Україні, Болгарії, Європі і світі у посткомуністичні часи потребують осмислення та переосмислення історичних подій і також актуалізують тему дослідження.

Тому автор вважає, що спроба по-новому, з нових позицій поглянути на глибинні основи національних проблем, відкинувши попередні ідеологічні обмеження, догми та забобони досить актуальна і своєчасна.

Тема дисертації становить частину державої бюджетної теми “Історія соціальних і національно-визвольних рухів країн Європи і Америки XVII-XX століть”, номер держрегістрації 01.86.0099079, кафедри нової і новітньої історії історичного факультету Донецького держуніверситету.

Предмет дисертаційного дослідження становлять українсько-болгарські зв'язки, взаємовідносини, які склалися в процесі національного відродження двох споріднених слов'янських народів, їх витоки, характер, взаємовплив.

Об'єктом дослідження є історичний процес розвитку країн і народів Східної Європи та Балканскього півосторова.

Хронологічні межі зазначеної роботи (кінець XVIII-початок ХХ ст.) надають можливості дослідити найбільш важливі та вирішальні проблеми взаємодії, взаємовливу українського та болгарського відродження.

Мета дослідження полягає в комплексно-історичному аналізі взаємозв'язків України та болгарського національного відродження. Відповідно до цієї мети в дисертації ставляться такі дослідницькі завдання:

визначити передумови україно-болгарських зв'язків на основі взаємосимпатії і доброзичливості;

виявити роль православної церкви у зміцненні та розвитку духовних зв'язків українського і болгарського народів;

визначити роль та участь України в болгарському Просвітництві;

зробити порівняльний аналіз болгарського та українського національного відродження, виявити їх головні особливості;

визначити участь українського народу в національно-визвольному русі Болгарії в другій половині ХІХ ст.;

проаналізувати хід українського відродження, виявити тенденції зворотнього впливу боротьби за визволення Болгарії на посилення українського національного руху;

розглянути реальний вплив різних чинників на хід національно-визвольної боротьби слов'янських народів.

Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження становлять методи та принципи наукового пізнання, з яких насамперед треба виділити принципи історизму, об'єктивності, комплексного та системного підходу в пізнанні явищ соціальної дійсності.

Наукова новизна. Робота постає одним з перших дисертаційних досліджень, в якому поряд з розглядом болгарської проблематики як цілісного системного явища, відкидається однобарвність у сприйнятті і висвітленні різноманітних проявів народного життя.

У дисертації обгрунтовані положення, які різняться науковою новизною:

україно-болгарські духовні зв'язки, які налічують більше тисячоліття, є конкретною реальністю, отже вони суть самостійний об'єкт історичного дослідження;

україно-болгарські духовні зв'язки завжди були взаємними, хоча в певні історичні епохи, в тих чи інших історичних умовах одна із сторін набувала пріоритет;

вперше здійснений порівняльний аналіз ходу національного відродження болгарського та українського народів з використанням популярної концепції трьох стадій національних відродженнь, з вичленуванням їх загальних та одиничних особливостей;

Крім того у науковий обіг введені нові факти, які виявлені в архівних документах.

Практичне значення дисертації визначається тим, що фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки я результатів дослідження здійснювалося у формі читання лекцій, виступів з доповідями на наукових конференціях, у наукових публікаціях дисертанта. Загальна концепція дослідження та окремі його аспекти знайшли відображення в брошурі “Україна та болгарське національне відродження” (видана в 1998 р.) та деяких інших статтях.

2. Структура і зміст дисертації

Дисертація складається з в вступу, двох розділів, які включають сім підрозділів, висновку, списку використаної літератури (14 стор., 280 найменувань). Повний обсяг дослідження складає 180 сторінок.

У Вступі обгрунтовано актуальність дослідження, визначені його предмет, хронологічні межі, особливості, мета та завдання роботи, окреслені наукова новизна та практичне значення дисертації.

Перший розділ “Українсько-болгарські зв'язки як передумова національних відроджень” містить чотири підрозділи. В першому висвітлені історіографія, джерела та методологічні засади дослідження.

Якщо питання про взаємодію, взаємозв'язки і взаємовідносини України з болгарським національним відродженням у науковій літературі не ставилося як самостійний об'єкт дослідження, то вивчення окремих аспектів українсько-болгарських відносин має давнє та стійке коріння.

Основи вивчення слов'янських мов та історії в Україні були закладені ще в середині XVII-XVIII ст. Титов Ф. Стара вища освіта в Київській Україні XVI-XVII ст. - К., 1924; Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія. - К., 1981; Шевченко Ф.П. Роль Києва у міжслов'янських зв'язках. - К., 1963. - та ін. З початку ХІХ століття посилюється інтерес до даної проблематики. Ще в ті часи один із засновників Харківського університету та автор його першого уставу, відомий громадський діяч і вчений В.М. Каразін История Украинской ССР. В 10 т. Т. 4. - К., 1983. - 210; Крип'якевич І.П. Історія України. - Львів, 1990. - С. 255, 362., уродженець Слобожанщини, болгарин за походженням, мріяв зробити університет науковим центром слов'янознавства, що сприяв би відродженню Болгарії, залучити до навчання в ньому болгарську молодь, яка б готувала себе до боротьби за визволення слов'ян від турецького ярма Халанский М.Г. Историко-филологический факультет Харьковского университета за 100 лет его существования. - Харьков, 1908. - С. 12; Шумада Н.С. Українсько-болгарські фольклористичні зв'язки (період болгарського відродження). - К., 1963. - С. 118..

Слов'янофільство та балканська політика російського царизму, розповсюдження ідей національного романтизму та розвиток гуманітарного наукового знання у Західній та Центральній Європі були серед чинників, що дали поштовх до становлення у ХІХ столітті в Російській імперії та в Україні слов'янознавства, а в його лоні - болгаристики. Остання становить собою сукупність гуманітарних наук, що вивчають проблеми Болгарії, в тому числі і взаємовідносини з оточуючими її країнами та народами См.: Доронченков А.И. Болгаристика в системе гуманитарных наук // Болгарский ежегодник. Т. 1. - Харьков, 1994. - С. 5-13..

Вже на кінець ХІХ ст. завдяки працям О. Бодянського, В. Григоровича, О. Соболевського, В. Спасовича, І. Срезневського та інших слов'янознавців були висвітлені деякі аспекти порівняльного дослідження східнослов'янсько-болгарських зв'язків, головним чином, у галузях мови, культури, народної творчості. Київський історик Ф.Титов на початку ХХ ст. активно розробляв проблеми історії руської православної церкви в Україні XVII-XVIII ст., у тому числі її міжнародні, балканські, болгарські зв'язки Титов Ф.И. К вопросу о значении Киевской академии для православия и русской народности в XVII-XVIII вв. - К., 1904; Титов Ф.И. Русская православная церковь в Польско-Литовском государстве XVII-XVIII вв. Ч. 1. Общие сведения о заграничных монастырях Киевской епархии в XVII-XVIII вв. - К., 1916.. Слід зазначити, що і сьогодні болгарські вчені вказують на принципове значення тієї обставини, що поряд з Москвою та Петербургом найважливішими центрами слов'янознавства та болгаристики стають з ХІХ ст. Київ, Одеса та Харків Конев И. Украйна в представите и познанията на българите през възраждането // ,Болгарский ежегодник. Т. 1. - Харьков, 1994. - С. 66..

Слід звернути увагу і на те, що внаслідок переважання в історичній науці ХІХ-початку ХХ ст. консервативно-охоронних тенденцій, схильність до недооцінки української історії і культури, до їх “омолоджування” залишалась пануючою й перекочувала в історіографію радянську. В останній лише зрідка лунали протести проти таких підходів. Наприклад, П.С. Сохань вказував, що “україно-болгарські зв'язки мають свою власну історію, обумовлену конкретними об'єктивними факторами (спільність історичної долі, спорідненість мови, культури, побуту, близькість кордонів і зручність транспортних зв'язків, схожість природних умов та ін.)”, щоправда, підкреслюючи, що історичний розвиток України завжди був пов'язаний із Росією і історичні зв'язки українського та болгарського народів повинні розглядатися сьогодні як складова частина загальноросійських зв'язків з Болгарією Сохань П.С. Очерки истории украинско-болгарских связей. - К., 1976. - С. 5.

Панування консервативно-охоронних тенденцій у дореволюційній російській історіографії та марксистської догматики в радянській історичній науці вели до нехтування проблематикою українського національного відродження.

Інша ситуація склалася в історіографії болгарській. Вже на початку ХХ ст. болгарськими авторами були створені перші серйозні наукові праці, де досліджувалися сутність, передумови, фактори, хід, періодизація процесів національного відродження Болгарії Дринов М. Отец Паисий неговато време, неговата история и учиниците му // Съчинения на М.С. Дринов. Т.1. - София, 1909; Шишманов И. Паисий и неговата епоха. Мисли върху генезиса на новоболгарско възраждане // Списание на Българ. Академия на науките. Кн. VIII. - София, 1914 та ін.. В 20-х-40-х рр. активно працюють та публікуються М. Мілев, Д. Мішев, М. Арнаудов, Хр. Гандев, Жак Натан Милев Н. Факторите на българското възраждане // Сб. в честь на проф. И.Д. Шишманов. - София, 1920; Мишев Д. Началото на българска та пробуда // Церковен архив. Кн. I-III. - София, 1925; Арнаудов М. Дух и носоки на българското възраждане // През вековете. - София, 1938; Гандев Хр. Фактори на българското възраждане. - София, 1943; Натан Ж. Болгарское возрождение. - М., 1949 та ін.. Звичайно, бачення та висвітлення процеса болгарського національного відродження у різних авторів було неоднозначним, але всі вони розглядали національне відродження Болгарії як історичну даність, як важливу реалію вітчизняної історії кінця XVIII-початку ХХ ст. Тому уважне знайомство з болгарською науковою літературою набуває для дослідження особливу вагомість.

Таким чином, окремі елементи дослідження знаходять своє відображення в науковій літератури XIX-першої половини ХХ ст. Однак, більш-менш серйозних розробок історії україно-болгарських зв'язків до середини ХХ ст. ще не було здійснено.

Лише у 40-х рр. ціла низка проблем взаємовідносин східнослов'янскьих народів та Болгарії потрапляє до уваги радянських істориків, серед яких перш за все треба назвати Н.С. Державіна Державин Н.С. Сборник статей и исследований в области славянской филологии. - М.-Л., 1941; Державин Н.С. Племенные и культурные связи болгарского и русского народов. - М.-Л., 1944; Державин Н.С. История Болгарии. В 4 т. Т.1. - М.-Л., 1945; Т.2. - М.-Л., 1946; Т.3. - М.-Л., 1947; Т.4. - М.-Л., 1948; Державин Н.С. Славяне в древности. Культурно-исторический очерк. - М., 1946., М.Н. Тихомирова Тихомиров М.Н. Исторические связи русского народа с южными славянами с древнейших времен до половины XVII в. // Славянский сборник. - М., 1947; Тихомиров М.Н. Исторические связи России со славянскими странами и Византией. - М.: наука, 1969., С.А. Нікітіна Никитин С.А. Дипломатические отношения России с южными славянами в 60-х годах ХIX в. // Славянский сборник. - М., 1947.. Поява праць цих авторів дає змогу дійти до висновку, що в історіографії проблеми починається новий етап: історичні, культурні зв'язки і стосунки болгарського і східнослдов'янскьих народів стають предметом спеціальних досліджень, а не тільки порушуються посередньо, побіжно, як то було раніше.

Російсько-болгарські політичні, воєнні, дипломатичні та культурні зв'язки ХІХ-початку ХХ ст. розкриваються в працях В.Д. Конобєєва, А.К. Мартиненка, Д.Г. Піщаного Конобеев В. Русско-болгарское боевое сотрудничество в русско-турецкой войне 1877-1878 гг. - М., 1953; Мартыненко А.К. Позиция России в связи с провозглашением независимости Болгарии в 1908 г. // Из истории русско-болгарских отношений / Сб. ст. под ред Л.Б. Валева и др. - М., 1958; Песчаный Д.Г. Русско-болгарские культурные связи в 30-40 гг. XIX г. // Из истории русско-болгарских отношений. Сб. ст. - М., 1958; Конобеев В.Д. О плане вооруженной борьбы Г.С. Раковского в Болгарии в период Крымской войны // Славянский архив. Сб. ст. и материалов. - М., 1959.. В 1960-1990 рр. кількість подібних публікацій значно зростає. Водночас, в 1950-1960 рр. з'являються перші вітчизняні публікації, в яких розглядаються ті чи інші елементи українсько-болгарських відносин Білецький О.І. Шевченко і слов'янство // Радянське літературознавство. - 1952. - №16; Атанасов П. Иван Франко и Болгария // Славяне. - 1956. - № 7; Атанасов П. Михайло Драгоманов і Софійський університет // Всесвіт. - 1962. - № 12; Бачинский А.Д., Дыхан М.Д. Помощь ученых Новороссийского университета освободительному движению на Балканах // Славянский архив. - М., 1962; Жебокрицький В.А. Листування М.С. Дринова з О.М .Бодянським // Питання історії та культури слов'ян. Ч. 1. - К., 1963; Шевченко Ф.П. Серби і болгари в українскьому козацькому війську XVII-XVIII ст. // Питання історії та культури слов'ян. - К., 1963.. Про вихід вітчизняної історіографії українсько-болгарських зв'язків ХІХ-початку ХХ ст. на новий рівень дослідження і узагальнення на кінці 1950-початку 1960 рр. свідчить поява монографій В.Т. Дмитрука, О.В. Шпильової, М.Д. Бичварова, В.С. Горського, Н.С. Шумади Дмитрук В. Сторінки вікової дружби: З історії українсько-болгарських зв'язків в ХІХ-початку ХХ ст. - Львів, 1958; Шпильова О. Т.Г. Шевченко і болгарська література. - К., 1963; Шумада Н.С. Українсько-болгарські фольклористичні зв'язки (період болгарського відродження). - К., 1963; Бичваров М.Д., Горський В.С. Українсько-болгарські філософські зв'язки: друга половина ХІХ ст. - К., 1966..

Зростає інтерес до дослідження різнопланових українсько-болгарських зв'язків і в Болгарії. Від перших коротких публікацій переважно постановного або фактологічного характеру кінця 40-х - початку 60-х років Дылевский Н. Рыльский монастырь и Россия в XVI-XVII вв. - София, 1946; Снегаров И. Духовно-культурни връзки между България и Русия през средните векове (X-XV вв.). - София, 1950; Хаджиниколов В. Воссоединение Украины с Россией и болгарский народ // Славяне. - 1954. - № 10., болгарські вчені переходять до більш грунтовної наукової розробки зазначеної проблеми Снегаров И. Турското владичество пречка за културното развитие на български народ и другие балкански народи. - София, 1958; Дылевский Н. Украинское рукописное Евангелие 1568 г. из Галича в музее возрождения г. Свиштова в Болгарии // Славянска филология. Т.3. - София, 1963; Русакиев С. Т. Шевченко и болгарская литература. - К., 1968; Атанасов П. Украинские старопечатные кириллические книги XVI-XVII вв. в Болгарии // Советское славяноведение. - 1972; Генчев Н. Българско възраждане. - София, 1981; Ангелов Б. Старобългарско книжково наследство. - София, 1983; Конев И. Българското възраждане и просвещението. - София, 1983; Христв Хр. Културни и политически връски между манастирите от Великотырновский край и Русия през XVI-XIX вв. // Руско-български връзки през вековете. - София, 1986. та ін.. Проте лише в останні роки вони чітко визнають глибокий та різноманітний за своїми сутністю і наслідками вплив України на духовну атмосферу Болгарського відродження, друкують перші наукові розвідки у цьому напрямку Конев И. Украйна в представите и познанията на българите през възраждането // Болгарский ежегодник. Т.1. - Харьков, 1994. - С. 58, 57-68..

Водночас, не можна не відзначити як безсумнівний здобуток болгарської історіографії той факт, що період національного відродження досліджений нею досить глибоко та плідно.

Хоча у вітчизняній літературі 1970-1980 рр. і з'являються нові публікації, серед яких першорядне значення має фундаментальна праця П.С. Соханя, присвячена історії українсько-болгарських зв'язків, де суттєва увага приділена періоду XVIII-ХХ ст. Сохань П.С. Очерки истории украинско-болгарских связей. - К., 1976. - С. 38-185., проте якісних зрушень у дослідженні теми роботи не відбувається. Слід відзначити як певні здобутки (постановка проблеми українсько-болгарських зв'язків, введення в науковий обіг нових фактичних відомостей; поступове поширення поля дослідження), так і недоліки (концептуально-методологічна одномірність; вибірковий підхід до фактичного матеріалу, намагання підігнати його під задану схему; політико-ідеологічна упередженість; марксистсько-комуністична апологетіка) вказаної вище літератури.

Власно кажучи, в соціалістичні часи з поля зору дослідників випали цілі шари соціального буття. Нові, більш уважні та глибокі підходи до дослідження історії національних рухів, національного розвитку, що визначилися у працях деяких східно-європейських вчених Нидерхаузер Э. Типы историко-культурного развития славянских народов // Славянские культуры в эпоху формирования и развития славянских наций XVIII-XIX вв. Материалы междунар. конфер. ЮНЕСКО. - М., 1978; Томашевски Й. Политическата традиция и державните преврати в България // Българската държава през вековете. Доклади. Т.1. - София, 1982; Конев И. Българското възраждане и просвещението. - София, 1983 та ін., так і не зруйнували закостенілі схеми, настанови, шаблони, що панували в радянській історіографії.

Лише у 90-х роках складаються соціальні та інтелектуальні передумови для переходу історичної думки на якісно новий рівень. Об'єктивна, науково обгрунтована історія взаємовідносин, взаємозв'язків України і Болгарії у добу їх національних відроджень ще не написана. Виходячи з цього автор намагається не тільки узагальнити та доповнити зроблене попередниками, а й переосмислити ці проблеми адекватно-сучасному рівню історичної науки, у світлі нових історичних реалій, нового етапу розвитку українсько-болгарських зв'язків.

Для реалізації поставлених у дисертації завдань використовано досить широке коло джерел: церковні та державні акти, документи діячів українського і болгарського національних відроджень, болгарських та українських громадських організацій, періодична преса України ХІХ-початку ХХ ст. Ціла низка фундаментальних документальних публікацій, які містять матеріали, що торкаються досліджуваних автором проблем, видана радянськими науковцями Україна перед визвольною війною 1648-1654 рр. Зб. док. - К., 1946; Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы. В 3 т. Т. 1: 1620-1647. - М., 1953; Т.3: 1650-1654. - М., 1953; Освобождение Болгарии от турецкого ига. В 3 т. Т. 1: Освободительная борьба южных славян и России. 1875-1877. - М., 1961; Общественно-политическое движение на Украине. Сб. док. В 2 т. Т.1 (1856-1862 гг.). - К., 1963; Т.2 (1862-1864 гг.). - К., 1964; Освобождение Болгарии от турецкого ига: Документы в 3 т. Т.2. Борьба за освобождение Болгарии в период русско-турецкой войны 1877-1887 гг. - М., 1964; Т.3: Борьба России и болгарского народа за создание болгарского государства. 1878-1879 гг. - М., 1967 та ін.. Безсумнівний інтерес становлять документальні публікації болгарських вчених Костадинова Л, Фиорова В., Димитрова Б. Българо-руски научни връзки. XIX-XX вв. Писаниа и документи. - София, 1968; Документи и материали за историята на българския народ. - София, 1969 та ін.. Разом з тим, на думку автора, назріла необхідність підготовки та публікації в нашій країні збірки документів і матеріалів, де були б відображені українсько-болгарські зв'язки на протязі їх багатовікової історії. Така збірка не тільки б надала суттєву допомогу нечисленним фахівцям, що ведуть різного роду дослідження, а й була б до нагоди і студентству, особливо гуманітарному, і численним громанядам України, що мають у своєму родовіді болгарські коріння (за даними перепису 1989 р. в межах колишнього СРСР проживало 373 тис. чол. болгарської національності, з них 234 тис. чол. - в Україні), і українській та болгарській громадскості взагалі.

Важливим компонентом джерельної бази дослідження стали документи, що містяться в Центральному державному історичному архіві України (ЦДІА) в м.Києві, приблизно 200 справ з 29 фондів (Ф.59, 127, 128, 130, 131, 132, 169, 262, 268, 281, 317, 318, 348, 356, 385, 386, 419, 442, 707, 711, 733, 1153, 1252, 1475, 2017, 2045, 2046, 2052, 2056). Це переважно документи репресивно-каральних органів царської Росії та їх посадових осіб, документи освітніх та духовно-релігійних установ та закладів, персоналії, де відбилося чимало фактичних відомостей, що торкаються українсько-болгарських зв'язків доби національних відроджень. Ряд цікавих документальних відомостей, що свідчать про співчуття болгарської громадськості народжуваному українському національному руху (наприклад, про арешт у лютому 1886 р. в Одесі студента Спіро Гулабчева, який прибув у Росію з великим вантажем нелегальної української літератури) ЦДІА України. - Ф.419, оп.1, спр.1323, арк.1-6, 43, 43 зв., 47, вводяться автором у науковий обіг вперше в нашій країні.

У цьому ж підрозділі автор торкається проблем методологічного характеру, питань теорії історичного пізнання, філософії, епістемології історії. З числених і багато в чому суперечливих тез, що відстоюються в сучасних методологічних дискусіях, автор обирає та обстоює ті, що уявляються йому найбільш обгрунтованими. Автор не тільки визначає найважливіші методологічні принципи дослідження, такі як: наукова об'єктивність, історизм, всезагальний зв'язок і розвиток, універсалізм, раціоналізм, методологічний плюралізм, а й доводить, що сучасні методологічні підходи допомагають краще з'ясувати діалектику процесів національних відроджень України і Болгарії. Якщо класична наука розглядала ті чи інші явища як автономні до зовнішнього середовища, базувалася на постулаті про примат “внутрішніх закономірностей”, то з точки зору сучасної науки зовнішні впливи швидко асимілюються, переплітаються з внутрішнім змістом, надаючи об'єкту гетерогенну природу. Такий підхід дозволяє досліджувати проблеми взаємодії процесів українського і болгарського відроджень глибше, повніше, грунтовніше.

Другий підрозділ першого розділу “Витоки і характер українсько-болгарських зв'язків” є найменшим за обсягом, але уявляється досить необхідним. У цьому підрозділі розкриваються історичні передумови виникнення і збереження впродовж багатьох віків українсько-болгарських взаємних симпатій. Автор приходить до висновку, що взаємні симпатії і доброзичливість українського і болгарського народів мають суттєві передумови, які полягають у спільності етнічного походження, схожості основних моментів етногенезу, у географічному положенні двох країн, подібності культур давніх болгар і русів, болгар і українців. Найбільш яскраво культурна спорідненість наших народів виявилася в мові, народній творчості, суспільній психології, побуті, релігійному житті. Важливою передумовою українсько-болгарського взаємного тяжіння виступає також трагічна спільність їх історичної долі.

У третьому підрозділі “Роль православної церкви в укріпленні і розвитку зв'язків українського і болгарського народів” автор зупиняється на аналізі однієї з ведучих форм суспільної свідомості, духовної основи цивілізації - релігійному житті. Наведені у підрозділі матеріали свідчать, що чи не найважливішою передумовою симпатій українського і болгарського народів є їх конфесійна єдність, належність до православ'я. Загальні духовні основи, слов'янська писменність, спільність релігійного, літературного, культурного життя сприяли збереженню в глибинах народної свідомості почуття слов'янської єдності, яке в умовах іноземного панування стало питомою силою визвольних змагань і братньої взаємодопомоги.

Четвертий підрозділ першого розділу “Україна і болгарське просвітництво” присвячений українсько-болгарським зв'язкам у культурно-політичній сфері. Матеріали, що наводяться у підрозділі переконливо свідчать, що ці зв'язки були обопільними, взаємокорисними, у процесі їх функціонування завжди простежується зворотний зв'язок.

Другий розділ “Взаємозв'язок українського і болгарського національних відроджень” (включає три підрозділи) присвячений аналізу участі України у звільненні Болгарії від турецького гноблення, підтримки будівництва болгарської державності, а також зворотнього впливу боротьби за свободу болгар на розвиток ідей національного відродження в Україні.

Перший підрозділ - “Порівняльна характеристика болгарського і українського національних відроджень” характеризується послідовним вживанням теорії трьох стадій національного відродження “недержавних” націй. Автор показує, що за передумовами, темпами, соціальними силами і кінцевою метою боротьби між Україною і Болгарією існували суттєві відмінності.

У якості одного із найважливіших феноменів болгарського національного відродження автор виділяє стрімкий біг соціального, історичного часу. Адже від перших імпульсів самосвідомості у декількох десятків людей у всій Болгарії до перемоги над Турецькою імперією і створення своєї національної державності минуло біля ста років. Така швидкість перебігу процесу національного відродження в історії зустрічається нечасто. Болгарське відродження протікало при духовній підтримці прогресивних сил усієї Європи, всього християнського світу, при міцній державній підтримці Російської імперії, яка дотримувалася своїх власних геополітичних інтересів, і в той же час спиралася на практично безумовну підтримку своїх підданих.

Порівняльний аналіз процесів національних відроджень в Україні і Болгарії показав, що вони розгортались в одну і ту ж історичну добу, мали схожу внутрішню структуру, розвивались “знизу”, надихаючись національною інтелігенцію, що зароджувалась. Разом з тим, і рушійні сили, і напрямок (згадаємо, що ідея національної незалежності, власної державності в Україні з'являється лише в кінці ХІХ ст.), і темпи, і вплив зовнішніх факторів відрізнялись досить значною своєрідністю у Болгарії, в західноукраїнських землях у складі Австрійської імперії і в українських губерніях імперії Російської. Проте ці процеси були тісно взаємопов'язані один з одним, взаємовпливали, підтримували один одного.

Зближує процеси національних відроджень України і Болгарії також той факт, що історична пам'ять цих народів берегла згадки про існування протягом століть своїх міцних національних держав (Київська Русь, Перше і Друге болгарське царство), своєї давньої самостійної культури, тобто у обох народів було що відроджувати.

У другому підрозділі другого розділу “Україна і національно-визвольна боротьба болгарського народу у другій половині ХІХ століття” мова йде про безпосередню підтримку народом України визвольної боротьби болгарського народу.

Провідною силою національних відроджень і національно-визвольних рухів у Болгарії, Україні, інших країнах Центральної і Східної Європи ХІХ ст. виступала національна інтелігенція. Саме в Україні, в Києві, Одесі, Харкові, Миколаєві багато болгар отримало початкову, гімназичну, університетську або релігійну освіту. Тільки окремі країни (Росія, Румунія, частково Австрія) можуть у цьому відношенні порівнятися з Україною. До того ж, народжувана болгарська інтелігенція, саме тут, в українських землях зустрічала традиційне співчуття і підтримку, що вкоренилися у народній свідомості. Морально-психологічна атмосфера в Україні XVIII-XIX століть сприяла зміцненню україно-болгарських зв'язків.

Однією із форм допомоги Болгарії було створення різних благодійних товариств і організацій. В першу чергу вони були створені в Одесі, Києві, Харкові. Основні дії з підтримки визвольного руху болгар були здійснені громадськістю України після початку повстання у Болгарії і оголошення Росією війни Туреччині 12 квітня 1877 р. У складі Дунайської армії, яка налічувала 184,4 тис. чоловік, більшість вояків були прикликані із українських губерній. Ще М.П.Драгоманов відзначав, що “…у мобілізованій майбутній Дунайській армії, створеній на базі трьох округів Київського, Одеського і Харківського, майже всі солдати - українці”.

Україна перетворилась на головну базу спорядження воюючої армії, її комунікації були єдиними, що вели до Болгарії, вона стала великим тиловим шпиталем російської армії, її населення надавало армії матеріальну допомогу (шляхом збору грошових, речових і продовольчих пожертвувань), десятки тисяч українців загинули за свободу Болгарії.

Досягнення незалежності Болгарії отримало своє втілення у створенні власної держави, при якій по-іншому вирішуються національні, економічні, соціальні, освітницькі і культурно-просвітницькі завдання.

Третій підрозділ другого розділу “Українське національне відродження і Болгарія” присвячений розробці малодослідженого аспекту українсько-болгарських відносин - впливу болгарського національного відродження на Україну.

Після звільнення Болгарії, суспільно-психологічна компліментарність болгарського і східнослов'янських народів, що існувала віками, переросла у співробітництво на рівні суспільної ідеології. Інтенсифікувався обмін політичними, правовими, моральними, естетичними, філософськими ідеями, зміцнились зв'язки в галузі мистецтва, релігії, науки між Болгарією і Україною. Це дозволяє стверджувати, що болгарський імпульс відігравав суттєву роль у пробудженні в українському народі прагнення до незалежності. Однак болгарський досвід не завжди міг допомогти українцям, адже болгари у своєму національному творенні спирались більше на емпіричні, ніж теоретичні засади. Піднялись вони на боротьбу не з метою здійснення яких-небудь теоретичних призначень, а для запобігання смертельної загрози самому існуванню болгарської нації з боку Турецької імперії, що яро опиралася своєму розпаду. Болгарський народ піднявся також у відповідь на початок визвольної війни проти Туреччини з боку Росії.

Якщо болгарська суспільно-політична думка не допускала і тіні сумніву стосовно питання про необхідність досягнення національної незалежності в якості кінцевої мети боротьби, то для утвердження ідеї національної незалежності українцям у австрійських володіннях потрібно було більше півстоліття, російським українцям - більше ста років. Якщо на Заході України ідея національної незалежності утвердилася до 1895 р., то в Наддніпрянській Україні вона утвердилася тільки в роки революції і громадянської війни 1917-1920 рр.

Спільна боротьба західних і наддніпрянських українців за відродження України сприяла зближенню двох гілок українського народу.

Суттєву роль у активізації політичних процесів в Україні відіграла Болгарія.

Досягнення болгарським народом національної незалежності привело до інтенсифікації соціально-культурних контактів між Болгарією і Україною.

Якщо в перші роки незалежного життя Болгарія потребувала допомоги і з вдячністю її приймала (в області державного будівництва, культури, освіти), то ставши на ноги, вона почала надавати зворотній благочинний вплив на народи, які її звільняли. Діячі українського національного руху, революціонери, які дотримувалися різноманітних політичних переконань, знаходили притулок у Болгарії. Тут вони могли видавати свою літературу, вільно збиратися для обміркування своїх проблем. Тобто, поступово відбувався перехід до обміну не тільки соціально-культурними, але й чисто політичними ідеями. Основна серед цих ідей - ідея національної незалежності, звичайно ж, була підготовлена всім ходом історичного розвитку українського народу, але натхненний приклад народу болгарського, який почав жити незалежним життям, також відіграв свою позитивну роль.

У Висновках вироблено узагальнення і підведені підсумки роботи, розроблені рекомендації, що стали результатом дослідження. На основі аналізу ходу національного відродження в Україні і Болгарії, їх взаємозв'язків автором пропонуються наступні рекомендації з подальшої коректировки процесу національного відродження і державного будівництва в Україні.

У ході національного відродження необхідно спиратися на такі нескороминучі фактори, як спільність етногенезу, мови, культури, суспільної психології і суспільної ідеології слов'янських народів;

Бережно відноситися до культурних досягнень різних гілок українського народу, що вироблені в результаті своєрідності історичних умов;

Поважати конфесійну приналежність населення України, створювати рівні умови для функціонування всіх релігійних конфесій;

Основою духовного відродження народу вважати освіту, культуру, науку, проводити державну політику їх підтримки;

Уряду України поряд з боротьбою за дотримання національних інтересів вести цілеспрямовану політику подальшого розвитку дружби і взаємодопомоги серед братських слов'янських народів.

Список публікацій автора

1. Україна та болгарське національне відродження // Київ: Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України, 1998. - 24 с. (1,5 друк. арк.).

2. Особенности болгарского национального возрождения // Вісник Донецького університету. Серія “Б” гуманітарні науки. № 2. - Донецьк, 1998. - С.99-103 (0,5 друк. арк.).

3. К вопросу о влиянии болгарского национального возрождения на общественно-политическую жизнь Украины последней трети XIX века // Вісник Донецького університету. Серій “Б”, гуманітарні науки, № 2. - Донецьк, 1998. - С. 126-130 (співавтор О.В. Крапівін) (0,5 друк. арк.).

4. Глубинные истоки общих нравственных начал болгарского и восточно-славянских народов // Доклады регионально-практической конференции “Проблемы формирования нравственной культуры”. - Донецк, 1995. - С. 25 (0,1 друк. арк.).

5. Роль православной церкви в возникновении и укреплении духовных связей украинского и болгарского народов // Доклады вузовской научной конференции профессорско-преподавательского состава по итогам научно-исследовательской и научной работы. Исторические науки. - Донецк: ДонГУ, 1995. - С.25 (0,3 друк. арк.).

6. Сравнительная характеристика болгарского и украинского возрождения // Материалы научной конференции “Богдан Хмельницкий: жизнь, деятельность, история и современность”. - Донецк, 1995. - С. 39-41 (співавтор О.В. Крапівін) (0,3 друк. арк).

7. Украина и болгарское просвещение // Материалы вузовской научной конференции профессорско-преподавательского состава по результатам научно-исследовательской работы: исторические науки: политология. - Книга 2. - Донецк, 1997. - С. 251-253 (0,4 друк. арк.).

8. Основные характеристики болгарского национального возрождения // Материалы вузовской научной конференции профессорско-преподавательского состава по результатам научно-исследовательской работы: философия, педагогика, психология, физическое воспитание. - Донецк, 1997. - С. 26-28 (0,4 друк. арк.).

Размещено на Allbest.ru