Формування адміністративно-командної системи управління промисловістю україни (кінець 1917-початок 30-х років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Формування адміністративно-командної системи управління промисловістю україни (кінець 1917 - початок 30-х років)

Чорна Наталія Володимирівна

Харків - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на загальноуніверситетській кафедрі історії

України Харківського державного університету.

Міністерство освіти України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ТАНЦЮРА ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ, загальноуніверситетська кафедра історії України Харківського державного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ЕПШТЕЙН АРКАДІЙ ІСАКОВИЧ,

кафедра політології Харківського державного аерокосмічного університету - "ХАІ" ім. М.Є. Жуковського

кандидат історичних наук, доцент

ДУХОПЕЛЬНИКОВ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ,

кафедра історії Росії Харківського державного університету

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, м. Київ

Захист відбудеться: 29 грудня 1998 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.051.10 у Харківському державному університеті (310077, м. Харків, пл. Свободи, 4, аудиторія 4-65)

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського державного університету

Автореферат розісланий 29 листопада1998 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.П.Пугач

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вирішення поточних та перспективних соціально-економічних проблем в Україні нерозривно пов'язане з радикальними перетвореннями, в ході яких на зміну адміністративно-командній системі з властивими їй монополізмом та безініціативністю, витратністю та безгосподарністю, зневагою до інтересів споживачів, повинна утвердитися ринкова економіка, яка спирається на різноманітні форми власності, конкуренцію самостійних товаровиробників, розвинуту систему фінансів та потужні стимули особистої та колективної зацікавленості. Конституція України 28 червня 1996 р., не тільки офіційно закріпила державний суверенітет - головну запоруку оновлення та позитивних змін у житті суспільства, а й сприяла поглибленню соціально-економічних перетворень у країні на засадах ринкової економіки.

Оскільки виробництво матеріальних благ є спільна цілеспрямована діяльність людей, то воно завжди вимагає певного управління. В радянську епоху основним методом управління економікою, зокрема і промисловістю був адміністративно-командний. Внаслідок цього у країні склалася типова державно-бюрократична система з усіма її характерними ознаками та негативними наслідками.

У 1991 р., як і в 1917 р., Україна знову опинилася на зламі двох епох, що вимагав від всіх громадян держави докорінно змінити стиль життя, в тому числі і методи господарювання та управління економікою. Їм довелося пристосовуватися до принципово нових умов існування в екстремальних ситуаціях. Так само, як і сьогодні, тоді головну увагу було приділено зовнішньому оформленню влади, не маючи при цьому цілеспрямованої та зваженої економічної та промислової політики.

Перехід до нових умов господарювання, зокрема і в промисловості йде дуже повільно, у країні поглиблюється економічна криза. Це дуже негативно позначається на становищі багатьох людей. Все більша кількість громадян бажає повернення минулих часів. А такий поворот неминуче призвів би до становлення у державі тоталітарної диктатури.

Таким чином у нинішній Україні склалася дилема: або, не зважаючи на всі труднощі перехідного періоду, просуватися до високоефективної соціально-орієнтованої ринкової економіки, або спокусившись на гасла комуністів та їх спільників, як вже було у 1917 р., повернутися до адміністративно-командної системи. Це було б непоправною трагедією для Української держави. Щоб знайти правильний вихід із такого становища потрібно, зокрема, розібратися у недавньому минулому, показати історію радянської епохи, якою вона була насправді.

Відомо, що офіційна історіографія в радянські часи у більшості випадків фальсифікувала реальний перебіг історичного процесу. Тому нині, коли в незалежній Україні склалися можливості для науковців правдиво відтворити історичний процес, суцільному перегляду підлягяє не тільки звична послідовність буцім-то незаперечних фактів, а й сама концептуальна основа історії України в радянську добу.

Так, націоналізація промисловості й утвердження "планової соціалістичної" системи управління були висвітлені в численних працях радянських істориків та економістів, та оцінювалися як величезне досягнення радянської влади. Тепер ми знаємо наслідки цих "досягнень". Отже, виникла актуальна проблема по-новому підійти до вивчення процесу формування адміністративно-командної системи управління промисловістю в країні, тобто того, що в радянській історіографії називали "плановою соціалістичною" системою управління. Потрібно, позбувшись звичних стереотипів, ідеологічних компартійних кліше, вивчити причини зародження і формування адміністративно-командної системи управління, зокрема і в промисловості. Як казав відомий німецький філософ К.Ясперс, те, що було, можна витлумачити по-новому. Те, що здавалось вже розв'язаним, знову постає як питання.

Предметом дослідження визначено формування адміністративно-командної системи управління промисловістю України. Діяльність управлінських структур промисловості України є об'єктом дослідження дисертанта. Ми вживаємо термін "адміністративно-командна" система управління промисловістю тому, що ця назва точніше відповідає суті управління ніж термін "планова". Планова економіка - це ідеал, до якого прагнули більшовики. Але планової економіки в чистому вигляді вони не спромоглися створити. План у них завжди деформувався під впливом зовнішніх і внутрішніх обставин, або змінювався, "коректувався" вольовими волюнтаристськими рішеннями компартійного керівництва.

Робота є складовою частиною наукової програми загальноуніверситетської кафедри історії України Харківського державного університету "Соціально-економічна історія України ХХ ст."

Хронологічні рамки дослідження - грудень 1917 - початок 30-х років, тобто від часу зародження адміністративно-командної системи управління до її остаточного утвердження в керуванні промисловістю країни.

Територіальні рамки дослідження - УСРР у межах 20-х - 30-х років ХХ ст. управління промисловість україна реконструкція

Мета дослідження - показати процес формування адміністративно-командної системи управління промисловістю в Україні. Зокрема, поставлені завдання:

дослідити зародження адміністративно-командної системи управління промисловістю (грудень 1917 - березень 1921 р.);

проаналізувати особливості формування адміністративно-командної системи управління промисловістю в республіці в період здійснення нової економічної політики (1921 - 1927 рр.);

розкрити процес реорганізації управління промисловістю в Україні в роки соціалістичної реконструкції (кінець 20-х - початок 30-х рр.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що це перше дослідження, в якому без міфологем радянської історіографії розкривається процес нав'язування адміністративно-командної системи керування промисловістю, зокрема:

елементи адміністративно-командної системи управління промисловістю були визначені в працях основоположників марксизму-ленінізму, сама система оформилася в ході соціально-економічних перетворень після Жовтневої революції, а її остаточне утвердження припадає на кінець 20-х - початок 30-х років;

адміністративно-командна система управління промисловістю України була частиною єдиної господарської системи радянської держави, не мала самостійності й організаційно підкорялася єдиному центру - Вищій Раді народного господарства з осілком у Москві;

розпочалося формування адміністративно-командної системи управління промисловістю наприкінці 1917 р. з установлення робітничого контролю на фабриках і заводах, який більшовики трактували, як перехідний етап до націоналізації підприємств, а насправді до одержавлення і відсунення безпосередніх виробників матеріальних благ від власності на засоби виробництва;

спроби робітництва перетворити відібрані у підприємців фабрики та заводи у колективну власність трудових колективів викликали опір з боку більшовицького керівництва, дії робітничих правлінь розглядалися як "анархо-синдикалізм" і були придушені насильницькими методами, оскільки суперечили намірам більшовиків встановити у країні вслід за політичною і економічну диктатуру;

аналіз практики управління промисловістю показав, що централізація системи управління була націлена на створення неринкової, безтоварної економіки, призвела до зростання бюрократизму і зниження мотивації праці, "державні потреби" залишалися пріоритетними, окрема людина з її повсякденними турботами була поза увагою, профспілки втратили основну функцію - захищати інтереси своїх членів і були перетворені більшовиками у складову частину адміністративно-командної системи управління;

у період непу більшовицький режим намагався пристосувати систему управління промисловістю до потреб ринку, але дух главкізму залишався в її арсеналі, підприємства, незважаючи на госпрозрахунок, були позбавлені господарської самостійності, адміністративно-командний аппарат формувався за ідейно-політичними і класовими принципами, докорінної реорганізації адміністративно-командної системи управління промисловістю не відбулося;

у роки соціалістичної реконструкції народного господарства принципи централізму, командно-бюрократичного втручання в процес виробництва значно посилилися, при цьому форсування темпів індустріалізації обумовили прискорення реорганізації системи управління; були усунені всі форми і напрями роботи промисловості, які були пристосовані до ринкової економіки;

система управління, що утворилася, забезпечувала не економічну ефективність, а, передусім, організаційну єдність союзної, а в середині неї і української промисловості.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при читанні загальних курсів з історії України, спецкурсів з проблем економічної історії радянської епохи, при написанні курсових і дипломних робіт, підготовці узагальнюючих праць з історії нашої країни. Досвід вивчення формування адміністративно-командної системи управління промисловістю України дозволить історикам, економістам, всім, хто цікавиться цими проблемами, більш об'єктивно уявити небезпеку повернення країни до старих методів управління. Виконана робота попереджає: назад вороття немає, там безвихідь. А тому, в сучасних, надзвичайно важких соціально-економічних умовах, враховуючи досвід минулого, Україні потрібно продовжувати курс на створення соціально-орієнтованої економіки, іншого виходу просто не існує.

Апробація дослідження. Основні висновки і положення дисертації обговорювалися на методичних семінарах і засіданнях загальноуніверситетської кафедри історії України Харківського державного університету, доповідалися на республіканській науково-практичній конференції (м. Дніпропетровськ, травень 1993 р.), на наукових конференціях в Харківському державному технічному університеті радіоелектроніки. За результатами дослідження автором опубліковано 7 статей, тези двох виступів на наукових конференціях, 1 статтю задепоновано.

Структура дисертації обумовлена характером і змістом, метою і завданнями дослідження. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та додатків. Обсяг дисертації становить 214 сторінок, з них список використаних джерел і літератури (448 найменувань) - 41 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається зв'язок з науковою програмою кафедри, де виконувалася дисертація, вказуються предмет, об'єкт, мета, завдання дослідження, визначені хронологічні й територіальні рамки роботи, наукова новизна, практичне значення дисертації та її апробація; розкривається структура виконаної роботи

Перший розділ "Історіографія та джерельна база" присвячений аналізу наявної літератури та джерел по темі дисертаційного дослідження. Історію вивчення і функціонування адміністративно-командної системи управління промисловістю в нашій країні потрібно розділити на кілька етапів, кожний з яких якісно відрізняється один від одного.

Перший етап розпочався ще в роки громадянської війни і продовжувався до початку 30-х років. У цей час відбувався процес формування адміністративно-командної системи управління і про нього писали самі творці системи - партійні та радянські керівники, працівники господарських органів, економісти, але професійних істориків серед них не було. Ця обставина істотно вплинула на стиль і манеру викладу матеріалу, в працях здебільше відсутні історіографічний аналіз літератури по проблемі, недостатньо аналізуються джерела, зокрема нерідко відсутні посилання, що знижує цінність робіт. Переважна більшість з них має виразно публіцистичний характер, написані на злободенні питання, а тому їх висновки часто поверхові й не підтвердилися пізнішим розвитком подій. В той же час ці роботи часто містять унікальні свідчення очевидців, дають зрозуміти дослідникам хід і логіку процесу, менталітет творців адміністративно-командної системи. Типовий зразок такої літератури - спільна праця Ю.Ларіна та Л.Кріцмана, де викладається коротка історія виникнення радянської системи управління господарством і розкривається її структура та механізм дії. Видно, що автори перебували у полоні "воєнно-комуністичних" уявлень про перехід до комуністичної формації, а тому створену в 1918 - 1920 рр. систему управління народним господарством вважали єдино правильною і можливою. Яскраву характеристику управління народним господарством радянської країни і перспектив розвитку економіки, як то бачилося більшовикам у 1920 р., подав у своїй книзі М.І.Бухарін. У державному керівництві, "концентрованому насиллі" він вбачав, передусім, засіб будівництва економіки майбутнього суспільства. Те, що В.І.Ленін у 1920 р. дотримувався подібних поглядів, видно з його рецензії на працю Бухаріна, де "вождь світового пролетаріату" відмічав "прекрасні якості цієї прекрасної книги".

Перехід до непу і відповідні зміни в системі управління народним господарством викликали появу в економічній літературі 20-х років різних точок зору на розвиток економіки, зокрема і промисловості. Одні автори виступали за поєднання плану і ринку, інші були переконані, що план і ринок - взаємовиключаючі поняття в господарському житті. Автором проектів реорганізації управління промисловістю в Україні був П.Фомін. Але висвітлення адміністративно-командної системи управління обмежувалося тільки з'ясуванням причин бюрократизму, а концептуальні проблеми її становлення, етапи розвитку не досліджувалися. Спроба М.Волобуєва дати науково обгрунтовану програму реорганізації системи управління та регулювання союзної економіки, визначення прав та повноважень уряду УСРР, місця економіки України в економіці СРСР тощо викликала нещадну критику з боку більшовицького керівництва і цькування автора в офіційній пресі. Тоталітарна система, що все сильніше стискувала громадсько-політичне життя в країні, не залишала місця для розмаїття думок та оцінок, навіть у межах марксистсько-ленінської ідеології. Створена адміністративно-командна система управління, яка офіційно називалася "плановою, соціалістичною", опинилися поза критикою. В таких умовах вітчизняні вчені не могли дати об'єктивної оцінки проблемі. Хто це намагався зробити був репресований у 30-х роках.

Другий етап у вивченні соціально-економічної історії радянського суспільства припадає на середину 30-х - середину 50-х років. Еталоном вважався "Короткий курс історії ВКП(б)". В ньому зазначалося, що "воєнний комунізм" був викликаний громадянською війною та іноземною військовою інтервенцією, що нова економічна політика - вичерпала свої можливості, що плановий соціалістичний характер виробництва має безумовні переваги над стихією ринку тощо. Саме в таких ідеологічних рамках написані роботи, де предметом дослідження були і питання управління промисловістю, - З.Локшина, Е.Генкіної, та ін.. Економічна наука зосередилась на конкретних господарських питаннях, історики разом з іншими суспільствознавцями займалися пропагандою досягнень соціалістичного ладу. Дослідження управління промисловістю з середини 30-х до середині 50-х років було відірване від реалій, які мали місце, процвітав догматизм, цитатно-ілюстративний виклад матеріалу, в працях переважали тенденційно підібрані факти, втиснені в офіційну концепцію розвитку суспільства.

Наступний етап в розвитку вітчизняної історіографії розпочався після 1956 р. і продовжувався до кінця 80-х років. Після ХХ з'їзду КПРС дещо послабнув ідеологічний контроль над історичними дослідженнями, хоч будь які відхилення від лінії, визначеної партійними постановами, негайно переривалися, а автори каралися. У ці роки історію управління промисловістю в радянській державі вивчали А.В.Венедиктов, В.Г.Гімпельсон, В.В.Бородін, М.Д.Горбоватий, І.М.Рознатовський та ін..

Передусім, потрібно виділити фундаментальне дослідження А.В.Венедиктова. У книзі з історико-правової точки зору досліджується організація управління промисловістю, включаючи історію робітничого контролю і націоналізації. У радянській історіографії це одна із найкращих робіт по нашій проблемі. Але автор використовував матеріал здебільше по РРФСР, що ж стосується України, то А.В.Венедиктов використав лише окремі факти ілюстративного характеру.

До нашої теми безпосередньо відносяться питання встановлення робітничого контролю над виробництвом та націоналізації промисловості, які дістали висвітлення в працях І.Ш.Чорномаза, П.П.Гудзенка, та ін.. У цих роботах досліджується перехід промисловості України до рук держави, організація управління народним господарством тощо. Присвячено багато праць вивченню проблем соціалістичної індустріалізації, зокрема в Україні, де певне місце відводиться й питанням керування фабриками та заводами.

Дуже активно з кінця 50-х до середини 80-х років досліджувалася історія робітничого класу України (праці А.І.Епштейна, В.М.Довгопола, В.Є.Лобурця, О.П.Реєнта, Є.М.Скляренка та інших). У цих роботах розкривається внесок робітників у докорінні соціально-економічні перетворення в республіці, зокрема їх участі в управлінні індустріальним комплексом.

Проблеми управління промисловістю в роки "воєнного комунізму" знайшли відображення у працях, присвячених цьому періоду (роботи Ю.І.Терещенка, Е.Г.Гімпельсона та ін.), непу (праці Ю.А.Полякова та ін.), та в загальних працях з історії УРСР, народного господарства, промисловості, робітничого класу.

Аналіз радянської історіографії другої половини 50-х - 80-х рр. дозволяє констатувати факт появи великої кількості досліджень з питань націоналізації промисловості, "воєнного комунізму", непу, соціалістичної реконструкції, індустріалізації, формування робітничого класу, його соціальної та трудової активності. Історики виявили і систематизували велику кількість джерел, висвітлили на їх базі малодосліджені на той час проблеми. Необхідно зазначити, що переважна більшість праць містила інформацію про роль робітничого класу в управлінні промисловістю, хоча насправді управлінські важелі зосереджувалися в руках партійно-господарської верхівки. Основними показниками та формами участі трудящих в управлінні промисловістю історики вважали виробничі наради, висування робітників на керівні посади, розгортання соціалістичного змагання, трудовий ентузіазм тощо. Але фактично поза увагою залишалася сама адміністративно-командна система управління, основні етапи її становлення, особливості функціонування, форми і методи, кадри, в тому числі і національні, дійсна роль партійних і державних органів, співвідношення прав та повноважень республіканських і союзних органів управління.

Новий етап у розвитку вітчизняної історіографії розпочався з кінця 80-х років під впливом кардинальних змін у суспільно-політичному житті країни, а після серпня 1991 року - у зв'язку з крахом тоталітарної системи, відмови від утопічного марксистсько-ленінського вчення, розпадом СРСР і проголошенням незалежності України. Доступ до раніше засекречених архівних джерел і забороненої літератури, відсутність цензури, ліквідація компартійного ідеологічного контролю створили умови для підготовки якісно нового рівня досліджень у галузі суспільних, зокрема і історичних, наук. Незаангажовані компартійною ідеологією вчені дістали можливість переглянути своє бачення багатьох явищ і процесів й скористалися нею. В ці роки був введений в обіг і сам термін "адміністративно-командна система". Він міцно увійшов у науковий вжиток як синонім "тоталітарна система", "бюрократично-державна", "командна". Феномен адміністративно-командної системи став предметом пильної уваги науковців. О.Ципко першим у легальній радянській пресі назвав доктринальні джерела цієї системи - спадщина Маркса - Енгельса - Леніна - Сталіна. Адміністративно-командна система, на думку автора - це піраміда, в основі якої знаходяться трудящі, які виробляють матеріальні блага, а на верху - особи, які визначають, хто та що повинен робити, кому і куди поставляти продукцію, де брати необхідні матеріали, кошти, обладнання тощо. Діяльність таких функціонерів і створених ними органів і складає суть адміністративно-командної системи управління й планування.

Але більшість робіт кінця 80-х - 1991 р. написані в ключі "горбачовської перебудови", "оновлення соціалізму", "повернення до Леніна" тощо. В них відсутня чітка думка, що суспільно-економічна формація, створена в СРСР, не підлягала перебудові, що її потрібно було демонтувати, як і сталося у серпні 1991 р..

У цьому плані наступом на усталені стереотипи, руйнуванням, здавалось би, неспростовних аксіом, що всіляко закріплювалися у суспільній свідомості компартійними ідеологами, позначені праці С.В.Кульчицького. Автор грунтовно доказує необхідність реконструкції радянської історії. При цьому суцільному перегляду підлягає не тільки звична послідовність нібито незаперечних фактів в їх причинно-наслідкових зв'язках, але й сама концептуальна основа радянської історії. Зокрема, на думку С.В.Кульчицького, такого перегляду потребує й історія радянської України першого десятиліття її існування, тобто саме тоді, коли формувалася адміністративно-командна система.

Комплексний аналіз економічних відносин протягом 20-х - першої половини 30-х рр. став характерною ознакою історичних та історико-економічних досліджень в Україні в 90-х роках (праці С.В.Кульчицького, В.М.Даниленка, Т.В.Касьянова, В.Гринчуцького та інших).

Це тільки перші роботи по нашій проблематиці, написані в незалежній Україні. Захаращених більшовицькими міфологемами проблем в історії України надто багато. Одна з них - проблема формування адміністративно-командної системи управління промисловістю України. Вона, як цілісна науково-теоретична та історико-економічна проблема, ще не стала предметом спеціального дослідження. Цим і зумовлено наш вибір теми.

Джерела по темі дисертації багаті і різноманітні. Передусім, це праці творців комуністичної доктрини, де вони писали про необхідність заміни товарно-грошових (ринкових) відносин безгрошовим комуністичним виробництвом і розподілом, централізації всіх засобів виробництва в руках держави, планового управління економікою. Ці положення комуністичної ідеології після Жовтневої революції більшовики безпосередньо намагалися провести у життя. Витоки адміністративно-командної системи управління народним господарством, зокрема і промисловістю, потрібно шукати у працях класиків марксизму-ленінізму.

В дисертаційній роботі широко використані виступи, статті, брошури керівних діячів комуністичної партії та радянської держави (Й.В.Сталіна, М.І.Бухаріна, О.І.Рикова, В.Я.Чубаря, Г.І.Петровського та інших) у яких викладені основні положення соціально-економічної політики більшовиків.

Джерелом для дослідження соціально-економічної політики партії більшовиків та її здійснення є стенографічні звіти з'їздів і конференцій, резолюції та рішення з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. Їх доповнюють звіти губернських та окружних партійних комітетів, стенограми партконференцій, пленумів окружкомів та губкомів КП(б)У. Частину цих документів надруковано, але переважна більшість зберігається в архівах. Зокрема для роботи над темою були використані партійні матеріали, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських організацій України (ЦДАГО України), Центральному державному архіві вищих органів влади України (ЦДАВО України), Російському державному економічному архіві в Москві, місцевих облдержархівах.

Важливе джерело для дослідження теми - законодавчі акти, документи і матеріали вищих і місцевих органів влади, стенографічні звіти з'їздів Рад різного рівня, сесій ВЦВК і ВУЦВК та матеріали до них, збірники узаконень та розпоряджень уряду, звіти уряду та окремих комісаріатів, що надруковані окремими виданнями.

Великий і різноманітний матеріал про формування і функціонування адміністративно-командної системи управління міститься у періодичній пресі досліджуваного періоду, що теж був проаналізований автором дисертації.

Аналіз джерельної бази по темі дослідження свідчить, що вона цілком достовірна і достатня для розкриття теми, але документи і матеріали вимагають специфічного підходу до її вивчення. По-перше, в документах, які залишили по собі органи влади не використовувався термін "адміністративно-командний" стиль керівництва, або "бюрократична система" тощо. В ходу були терміни "державна промисловість", "планово-соціалістична система" і т. п. Ринкові відносини здебільше називалися "капіталістичними", або "буржуазними". У джерелах не знайти точної назви дійсних провідників і керманичів адміністративно-командної системи управління. Скрізь дослідники натикаються на безлику дефініцію - "партія", "диктатура пролетаріату" тощо. Ці особливості радянської "новомови" потрібно враховувати при внутрішній критиці джерел, особливо радянської преси, що перебувала під ідеологічним наглядом і цензурою.

У другому розділі "Зародження адміністративно-командної системи управління промисловістю (грудень 1917 - березень 1921 рр.)" виклад матеріалу автор розпочала з аналізу поглядів класиків марксизму-ленінізму на проблему організації управління народним господарством, зокрема і промисловості після перемоги соціалістичної революції. Викладені ними думки про експропріацію власників засобів виробництва, націоналізацію промисловості, тобто передачу її в руки держави, а фактично адміністративно-господарському персоналу, виробництво і розподіл продукції за єдиним планом, знищення товарно-грошових відносин, введення загальної, а фактично примусової, трудової повинності з правом державних органів перекидати робочу силу з однієї галузі в іншу, трудові мобілізації і трудові армії заклали фундамент адміністративно-командної системи управління промисловістю. Всі ці питання на конкретному українському матеріалі і розглядаються в розділі дисертації. Робляться висновки, що з кінця 1917 по березень 1921 рр. більшовики створили модель адміністративно-командної системи управління промисловістю. Економічні важелі управління були відкинуті, адміністративно-командний розподіл замінив саморегулятивний ринковий механізм.

Створена в роки "воєнного комунізму" система управління одержавленої промисловості була здатна лише мобілізувати трудові і матеріальні ресурси для потреб оборони. З економічної точки зору, з точки зору задоволення потреб суспільства необхідними промисловими товарами вона виявила свою повну нездатність. Надзвичайно громіздкий апарат у вигляді ВРНГ - УРНГ (Промбюро) - управлінь - главків - кущових відділень тощо - відзначався бюрократизмом, тяганиною, головотяпством і безгосподарністю. Слово "главкізм" стало синонімом непроглядного бюрократизму і абсолютної неефективності в управлінні економікою.

Радянська історіографія списує падіння обсягів промислової продукції наприкінці 1920 - на початку 1921 рр., супроти 1913 р., на війну і спричинену нею розруху. Але це однобічний погляд на проблему. Безсистемна і всеохоплююча націоналізація промисловості методом "червоногвардійської атаки на капітал", ліквідація ринкового механізму саморегуляції економіки, бюрократичні методи управління теж були причинами, що вели економіку країни до прірви. Більшовики не хотіли розуміти необхідність збереження капіталу для нормального функціонування економіки. А тому, експропріювавши капітал, вони підірвали і виробництво. Глибока криза в країні як наслідок помилкової політики більшовиків, проявом якої стали селянські повстання, страйки робітників, змусили більшовиків відмовитися від "воєнного комунізму" і перейти до непу. У цих умовах зазнала змін і система управління промисловістю, створена в роки громадянської війни.

У третьому розділі дисертації "Особливості функціонування адміністративно-командної системи управління промисловістю в період непу (1921 - 1927 рр.)" показано, як в ці роки більшовики спробували використати елементи ринкової економіки, зокрема госпрозрахунку для підвищення ефективності функціонування адміністративно-командної системи управління промисловістю; запровадження нових організаційних форм управління - трестів та синдикатів. При цьому, держава зосереджувала головні важелі регулювання промисловістю у своїх руках: співвідношення цін на промислові і сільськогосподарські товари, нормування заробітної плати, податкову політику, планування, контроль за ринком, формування бюджету тощо.

Організаційну схему управління промисловістю становили: ВРНГ - трест - підприємство. Галузево-територіальний принцип підпорядкованості республіканської промисловості союзному центру позначався на правах державних підприємств в Україні, вони фактично були виведені з-під контролю уряду УСРР.

Госпрозрахунковий механізм, запроваджений у 1921 р., мав політичні й організаційно-господарські тактико-стратегічні завдання: засвідчити лояльність радянської влади до ринкової економіки і водночас використати її для створення матеріально-технічної та фінансової бази соціалістичної промисловості. Але більшовицька модель планового регулювання усуспільненого сектору економіки конфліктувала з елементами ринкових відносин. Відбулося спотворення принципу госпрозрахунку, який перетворили на бухгалтерський облік продукції, позбавивши підприємства права самостійної реалізації прибутку. Суспільна власність на засоби виробництва і однопартійна політична система породжували відповідну схему і структуру управління промисловістю. Тому протягом непу продовжувалося формування адміністративно-командної системи управління промисловістю, незважаючи на допущення елементів ринку.

У формуванні системи управління промисловістю можна умовно виділити два визначальних за інтенсивністю організаційної роботи періоди: перший тривав з другої половини 1921 р. до середини 1923 р. Його характерними ознаками були: початок трестування, запровадження госпрозрахунку, зростання ролі комерційних підвалин діяльності підприємств; другий розпочався з видання декрету про трести (1923 р.) і продовжувався до початку 1928р., тобто до початку згортання непу. Для нього стало показовим зменшення ролі і значення ринкових чинників та посилення планово-регулюючих методів держави в управлінні промисловістю.

Робиться висновок: протягом 20-х років адміністративно-командна система в промисловості поступово вдосконалювалася, але, в основному, сама її схема і структура залишалася без суттєвих змін. У зв'язку з цим слід говорити про часткові зміни функціональних засад, а не про докорінну реорганізацію чи реформу самої державної промисловості.

У четвертому розділі "Реорганізація управління промисловістю в роки соціалістичної реконструкції" мова іде про завершальний етап формування адміністративно-командної системи управління промисловістю УСРР наприкінці 20-х - на початку 30-х років. Курс на індустріалізацію та соціалістичну реконструкцію фактично означав згортання непу, а відтак відбулося усунення форм і напрямків розвитку промисловості, пристосованих до ринкової економіки. Основна увага державно-планових установ, що займалися підготовкою реформи управління промисловістю, зосереджувалася переважно на організаційно-господарських факторах максимального вилучення продукції, без належного врахування економічної ефективності та соціально-економічних наслідків реконструкції. Наукове обгрунтування програм і принципів реорганізації промисловості, авторами яких були відомі науковці, не визнавалося політичним керівництвом країни, а відтак було відкинуте.

Реорганізацію системи управління промисловістю можна умовно поділити на два періоди: підготовка організаційно-нормативних актів та рішень (1928 - 1929 рр.) та безпосереднього здійснення реформи (1930 - 1931 рр.). Організаційна схема управління збереглася, але відбувалися суттєві функціональні зрушення окремих ділянок самої системи. Трести втратили функції збуту і постачання, перетворившись фактично на організаційно-технічний осередок ВРНГ, а синдикати були ліквідовані. Основною ланкою стали галузеві промислові об'єднання.

Вивчення функціональних ознак та структурних рис управління промисловістю реконструктивного періоду дозволяє констатувати факт значного посилення адміністративно-командної системи управління. Вона забезпечувала, передусім, не економічну ефективність, а, в першу чергу, організаційну єдність союзної промисловості.

У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження.

Біля джерел адміністративно-командної системи управління народним господарством стояли основоположники марксизму-ленінізму. С приходом більшовиків до влади їх погляди почали насильницьким шляхом впроваджуватися у життя.

Зародження адміністративно-командної системи управління промисловістю розпочалося в Україні наприкінці 1917 р. і завершилося становлення цієї системи на початку 30-х років. Спроби робітників перетворити підприємства на власність робітничих колективів у ході здійснення робітничого контролю були силоміць придушені радянською владою.

Націоналізованою промисловістю став керувати ієрархічно побудований управлінський апарат, де приймали рішення функціонери, далекі від інтересів робітників.

У роки "воєнного комунізму" цей апарат у вигляді ВРНГ - УРНГ (Промбюро) - главків - центрів - трестів - кущів - заводоуправлінь був націлений на створення позаринкової, безтоварної економіки. Дуже швидко така система управління виявила свою неефективність. Промисловість ледве справлялась із забезпеченням мінімальних потреб оборони країни. Прагнення більшовиків у 1918 - 1920 рр. налагодити виробництво і розподіл за допомогою державно-бюрократичних методів і на комуністичних засадах провалилося.

З переходом до непу більшовики були змушені внести зміни і в систему управління промисловістю (створення трестів, синдикатів на принципах госпрозрахунку), здійснена спроба використати ринкові важелі при зміцненні державної власності на засоби виробництва ("командні висоти"). Але адміністративно-командні принципи управління економікою, незважаючи на неп, обмежували підприємливість, а з середини 20-х років все помітніше скорочували сферу товарно-грошових відносин.

В ході соціалістичної реконструкції народного господарства більшовицьке керівництво відкинуло елементи ринкового регулювання економіки і завершило процес формування адміністративно-командної системи управління промисловістю. Основною ланкою управління стали галузеві промислові об'єднання. Така система управління забезпечувала не так економічну ефективність, як організаційну єдність промислової політики.

За десятиліття існування адміністративно-командна система виявила свою повну економічну неефективність, відкинула нашу країну на одне із останніх місць у Європі за рівнем життя. Єдиним виходом із глухого кута є повернення до ринкових засад функціонування економіки, яким би болісним не був цей шлях для українського народу. Будь які спроби законсервувати в сучасній Україні адміністративно-командну систему управління є реакційними і такими, що прирікають наш багатостраждальний народ на ще більшу злиденність.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Анализ форм государственного капитализма на Украине в 20-е годы. // Сб. науч. работ аспирантов Харк. гос. ун-та: Гуманитарные науки. - Харьков, 1992. - С. 183 - 187.

Проблемы управления государственной промышленностью Украины в период нэпа. // Вест. Харьк. ун-та. - Харьков, 1993. - № 375. - С. 119 - 126. (Співавт.: Танцюра В.І.).

Госкапитализм на Украине в 20-е годы: поиск, противоречия, причины кризиса. // Вест. Харьк. ун-та. - Харьков, 1993. - № 375. - С. 141 - 147.

Реорганізація управління промисловістю України в умовах утвердження адміністративно-командної системи. // Вісн. Харк. ун-ту. - Харків, 1994. - № 381. - С. 64 - 71.

Співвідношення плану і ринку в теорії та практиці більшовицької партії в умовах непу. // Вісн. Харк. ун-ту. - Харків, 1996. - № 387. - С. 222 - 229. (Співавт.: Танцюра В.І.).

Про методологію вітчизняної історичної науки. // Зб. праць Харк. держ. академії технол. та орг. харчування. - Харків, 1998. - Ч. 2. - С. 292 - 294. (Співавт.: Міносян А.С.).

Централістські тенденції в управлінні промисловістю України в 20-ті роки: висновки, досвід, уроки. // Зб. наук. пр. Харк. держ. пед. ун-ту ім.Г.С.Сковороди: Історичні науки. - Харків, 1998. - № 1. - С. 134 - 141. (Співавт.: Міносян А.С.).

Размещено на Allbest.ru