Історичні та суспільно-політичні погляди Б.М. Чичеріна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет

УДК 930.1:32.019.5

07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Історичні та суспільно-політичні погляди Б.М. Чичеріна

Зєнкін Михайло Васильович

Дніпропетровськ - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історіографії та джерелознавства Дніпропетровського державного університету.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, Заслужений працівник народної освіти України Болебрух Анатолій Григорович, декан історичного факультету Дніпропетровського державного університету

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, Заслужений діяч науки і техніки України Пінчук Юрій Анатолійович, завідуючий відділом історіографії інституту історії України НАН України

- кандидат історичних наук, доцент Литовченко Людмила Анатоліївна Дніпропетровський аграрний університет

Провідна установа: Одеський державний університет, кафедра всесвітньої історії

Захист відбудеться "6" жовтня 1999 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 при Дніпропетровському державному університеті за адресою: 320625, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна,72, ауд.307.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету за адресою: 320050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова,8.

Автореферат розісланий "3 " вересня 1999 р.

В.О. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради К.А. Марков

Анотації

Зєнкін М.В. Історичні та суспільно-політичні погляди Б.М. Чичеріна. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 1999.

В дослідженні, спираючись на наукову спадщину Чичеріна і літературу про нього, вивчений життєвий шлях мислителя, його погляди на проблеми конкретно-історичного і суспільно-політичного розвитку Росії. Розроблена періодизація життєвого і творчого шляху Чичеріна, проаналізовані його філософсько-історична та державницька концепція, ставлення до самодержавства, станів та міжстанових відносин, історичного розвитку общини, земських соборів, питання місцевого самоврядування і феодально-кріпосницького ладу. Висвітлюється проблема прав і свобод особи, співвідношення їх з державою і суспільством, проблема власності, оцінка революції, соціалізму та ін. Робиться висновок про оригінальність чичерінської концепції та значимість його поглядів для сучасності.

Ключові слова: лібералізм, правова держава, конституційний лад, парламентаризм, стани, реформи, власність, права особи, соціалізм.

Zenkin M.V. Historic, social and political ideas of B.N. Chicherin (Manuscript).

Dissertation for scientific degree of candidate of history on speciality 07.00.06. Historiography, Source Studies and specific history disciplines. Dnipropetrovsk State University. Dnipropetrovsk, 1999.

In this research, based on the theoretic legacy of Chicherin and the literature about him, ideas of the thinker on social and political development of Russia are investigated. Periodization of his life and work way was developed the conception of philosophical, historical and state development are analyzed as well as his attitude to monarchy, feudal order, estates and interstate relations, historical development of community, zemsky cathedrals and problems of local self-governing.

The problem of personal rights and freedoms, their relationship with state and society, the problem of property and evaluation of revolution, socialism, etc. are researched. The conclusion on originality of Chicherin's conception and the importance of his ideas for our time is made.

Key words: liberalism, legal state, constitutional system, parlamentarism, estate, reforms, property, human rights, socialism.

Зенкин М.В. Исторические и общественно-политические взгляды Б.Н. Чичерина.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1999.

В исследовании, опираясь на анализ источников и литературы, рассмотрены исторические и общественно-политические воззрения Б.Н. Чичерина - идеолога российского либерализма. В соответствии с разработанной в первой главе диссертации периодизацией, изучается его жизненный путь в качестве контекста формирования его личности как либерала-западника, трансформация его взглядов, в особенности политической позиции, делается попытка ответить на вопрос о причинах изолированности и невостребованности мыслителя.

Основываясь на литературе, посвященной философии Б.Н. Чичерина и его собственных философских трудах, рассматривается философско-историческая концепция мыслителя и его взгляд на процесс всемирно-исторического развития человечества, выявляется общее и особенное между философскими системами Гегеля и русского либерала.

Кроме того, исследуя философские и теоретико-методологические основы чичеринского мировоззрения, в частности его представление о закономерностях исторического развития философии и религии, взаимоотношениях между ними, диалектическом развитии общества и государства, проблеме соотношения права и нравственности, оценивается его философская позиция и ее влияние на исторические и общественно-политические взгляды Чичерина.

Основное внимание уделено конкретно-историческим и политическим воззрениям Чичерина. Так, выделены основные положения его исторической концепции, методология исторических исследований, рассмотрено его понимание путей исторического развития российского государства, его особенности, вычленяются такие вопросы, как специфика природно-географических условий, в которых формировался народный характер, роль государства и правительства в процессе образования и "закрепощения" сословий, образования и развития сельской общины в России, земских соборов и т.д. Автор показывает западническую позицию историка, т.е. проблему общего и особенного в историческом развитии России и западноевропейских государств. Рассматриваются его взгляды на межсословные отношения, проблему местного самоуправления, крестьянскую реформу 1861 г., аграрный вопрос. Изучается его проект "идеального" государства (конституционной монархии), отношение к революции, анализируется место Б.Н. Чичерина в "государственной школе". Делается вывод о том, что его мировоззрение "системосозидающее", а также о том, что именно это неудержимое стремление к системе послужило причиной того, что позиция Чичерина относительно сословий, крепостного права, общины и т.д. оказалась несколько ошибочной, ибо уверенность мыслителя в истинности его государственнической концепции привела его к некоторому искажению их истинной сути.

Немалое внимание уделено социально-экономическому ядру общественно-политических взглядов мыслителя, а именно вопросу собственности, который в системе либеральных политических воззрений Чичерина занимает центральное место, поскольку именно через нее он рассматривал такие важнейшие в то время проблемы, как права и свободы личности, их соотношения с обществом и государством, границы полномочий последнего в экономической сфере общества, соотношение частной и государственной собственности, судьба частной собственности, капитала и всей экономики страны в условиях государственного регулирования ими, т.е. исследуется критика Чичерина, направленная против набиравших силу во второй половине XIX - начале ХХ вв. социалистических теорий. На основе сопоставления его воззрений и представлений о собственности таких мыслителей, как А. Смит, К. Маркс, Ф. Энгельс, С.Е. Десницкий, А.Н. Радищев, П. Пестель, А.И. Герцен, Н.П. Огарев, Н.Г. Чернышевский, Н.И. Зибер и др. делается вывод об оригинальности его концепции, а также о значимости его воззрений для современности.

Ключевые слова: либерализм, правовое государство, конституционный строй, парламентаризм, сословия, реформы, собственность, права личности, социализм.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. На формування і розвиток сучасних високорозвинених постіндустріальних держав справив суттєвий вплив лібералізм, з його вимогами недоторканності прав і свобод особи, гарантіями приватної власності, поділу влади. Він виник у Західній Європі в кінці XVIII - на початку XIX ст. і зразу ж став провідною ідеологією капіталістичного суспільства, що швидко розвивалося, і до цього часу визначає сутність політичних систем передових країн світу.

Складніше з українським та російським лібералізмом. Він виник внаслідок суспільно-економічної та політичної кризи, яка загострилася в 40-50-ті рр. XIX ст. і стала, перш за все, відповіддю на численні питання про пошук вектора подальшого розвитку. Незважаючи на тотожність його суті із суттю західноєвропейського лібералізму, у нього не було тих глибоких коренів, які були у останнього. Крім того, сама політична система Російської імперії, що спиралась на кріпацтво, ще більше суперечила засадничим принципам лібералізму, ніж західноєвропейські держави середньовіччя.

Інша доля у сучасного лібералізму, який певною мірою визначає процес формування концепції реформ, життєво необхідних для української держави. В цьому зв'язку особливу цінність і важливість представляє творчість ідеологів українського та російського лібералізму - М. Костоімарова, М. Драгоманова, Т. Грановського, К. Кавеліна, Б. Чичеріна, без врахування спадщини яких не можна осмислити історичну роль лібералізму. Значний інтерес мають наукові здобутки Б.М. Чичеріна, досить непересічного представника суспільної думки, який жив у 1828-1904 рр. і разом зі своїм вчителем К.Д. Кавеліним заклав фундамент ліберальної програми перетворення Росії. Однак ліберали не отримали в суспільстві відчутної підтримки, навіть як радикальні демократи, і не знайшли розуміння в консервативних колах, тому їх погляди залишились незатребуваними до революції 1917 р., а надто після неї, оскільки практично в усіх пунктах розходились з марксистсько-ленінською ідеологічною доктриною.

"Історіографічна доля" Чичеріна дозволяє зробити той же висновок і про нього, бо хоча його особистість і світогляд в науці торкались досить часто, але ні до революції 1917 р., ні після неї про нього не було створено жодного систематичного дослідження. Враховуючи його ліберальні уподобання і жорстку критику марксизму й соціалізму, радянська історична наука, власно кажучи, серйозно не вивчала його погляди, а його праці так і не перевидавалися, крім деяких публіцистичних статей і спогадів, чотири томи яких були надруковані в 30-ті рр. Його погляди трактувалися в дусі марксистсько-ленінського ставлення, тому, хоч про Чичеріна написано досить багато, та вивчення його інтелектуальної спадщини не втратило цінності для сучасної науки, яка тільки розпочинає детальний аналіз багатого потенціалу ліберальної ідеології, своєрідність якої не лише в пропонованій нею моделі суспільного устрою, але і в способах її втілення в життя. Можна сказати, що лібералізм це специфічна "етика компромісу", яка поєднує "повагу до минулого з готовністю до оновлення" Б.М. Чичерін, можливо найбільше висловив саме цю особливість лібералізму.

Досить велика і різноманітна історіографія зазначеної теми. Хронологічно її варто розподілити на декілька періодів. До першого відноситься вся дореволюційна література, яка в свою чергу розпадається на низку напрямків: консервативний, буржуазно-демократичний, радикально-демократичний та марксистський.

Представники першого, зокрема, М.М. Погодін, М.Г. Устрялов, М.М. Корф ставились до праць Чичеріна негативно. Так, Погодін не поділяв його поглядів на дворянське і селянське питання, ліберальні проекти реформ, критикував його позицію як західника, стверджуючи, що історія Росії і західноєвропейських країн відмінні.

Критикували погляди Чичеріна і радикальні демократи - О.І. Герцен, М.О. Добролюбов, М.Г. Чернишевський та ін. Чернишевський, наприклад, ретельно дослідив деякі праці мислителя. Тому він визначив йому одне з передових місць і в науці, і в публіцистиці, проте не погоджувався з деякими висновками Чичеріна.

Більш близький Чичерін з ідеологічних міркувань представникам буржуазно-демократичного табору - Т.М. Грановському, С.М. і В.С. Соловйовим, К.Д. Кавеліну, В.О. Ключевському, П.І. Новгородцеву, П.М. Мілюікоіву, М.П. Павлову-Сільванському. До цього ж напрямку можна віднести і К.М. Бестужева-Рюміна, який зближувався з ліберальними істориками. Він в цілому підтримував висновки Чичеріна, але робив йому суттєві зауваження. Позитивно сприймав ідеї Чичеріна і В.О. Ключевський. М.О. Коялович, навпаки, Чичеріна критикував. К.Д. Кавелін, С.М. Соловйов, М.П. Павлов-Сільванський піддали сумніву деякі аспекти історичних поглядів мислителя. Зокрема його уявлення щодо виникнення і розвитку общини.

Якщо представники цього напрямку зосередили свою увагу на науковій спадщині Чичеріна, то марксистські історики (М.І. Зібер, П. Струве, Л. Клейнборт та ін.) давали оцінки загалом його політичній платформі, наімагаючись ідейно її розгромити.

Таким чином, до революції 1917 р. праці Чичеріна неодноразово ставали предметом аналізу, проте, крім статей в енциклопедичних словниках, жодної роботи, присвяченої комплексному вивченню його поглядів так і не з'явилося. Випали з поля зору вчених цього періоду філософські погляди Чичеріна.

Наступний період охоплює час з 1917 - початок 30-х рр. В умовах революції, громадянської війни та будівництва соціалізму інтерес до творчості Чичеріна значно знизився, оскільки його лібералізм і критика соціалізму не знаходила розуміння у істориків нової формації. Закріплене у працях Г.В. Плеханова і особливо В.І. Леніна негативне ставлення до лібералізму, в цей період стає головним критерієм аналізу і оцінки творчості ідеологів російського та українського лібералізму. Водночас слід підкреслити, що ця оцінка була в більшості випадків нав'язана радянським історикам, через що вони нерідко помилялись, прагнучи підігнати свої висновки під шаблони "класиків марксизму-ленінізму".

Особливо виділяється в цей період відомий радянський історик М.М. Покровський, який дав в своїх роботах огляд філософських та історичних поглядів Чичеріна, влучно вказавши на те, що однією з вад чичерінської концепції була надмірно висока роль держави. Однак, виступаючи з класових позицій, Покровський помилявся, стверджуючи, що Чичерін перекручував історію заради своїх теоретичних висновків і ліберальної програми.

Більш ґрунтовна характеристика Чичеріна міститься в працях дослідників середини 30 - початку 60-х рр. Перш за все слід виділити вчених, які емігрували за кордон Д.І. Чижевського, В.В. Зеньковського, М.О. Лоського, М.О. Бердяєва, які приділяли більше уваги філософії Чичеріна, вкаізуіючи на особливість його гегельянства.

Більш докладний аналіз поглядів Чичеріна дали Н.Л. Рубінштейн, В.Є. Іллерицький, О.Л. Шапіро, Б.Є. Бабицький, В.І. Астахов, Н.Г. Сладкевич та ін. Вони вивчали історичні і суспільно-політичні погляди Б.М. Чичеріна, хоча і їх праці не мали узагальнюючого характеру та, на жаль, позначалися тим же негативним ставленням до його ліберальних ідеалів. Більшість історіографів займалися лише тими його поглядами, які лягли в основу "державної школи", дещо побіжно зупиняючись на інших переконаннях Чичеріна.

В цей же час починає вивчатися політико-економічна теорія Чичеріна, яку ретельно дослідив М.О. Цаголов, хоча й він не зумів подолати негативне ставлення до лібералізму, що помітно знижує цінність цього доісить ґрунтовного дослідження. Окрім того, переважно забутою залишилась теорія власності мислителя. Підвищується інтерес і до філософії Чичеріна, особливо до проблеми спільного і особливого між нею і гегелівською системою (В.А. Малінін, А.А. Галактіонов, П.Ф. Нікандров та ін.). Однак названі автори, з деякими застереженнями, відмовляли Чичеріну в самостійності як філософу і засуджували за те, що він відкидав революційний бік гегелівської діалектики.

Отже характерною рисою цього періоду є надто висока ступінь заідеологізованості, що спричинилося до несправедливих оцінок, які давалися Чичеріну та багатьом його сучасникам. До того ж, це стало однією з приічин ігнорування чичерінських поглядів, та й саме ім'я його згадувалось лише тоді, коли не згадати його було неможливо.

Період з 60 до кінця 80-х рр. позначений деякими зменшеннями ідеологічного тиску на науку, що відбилося також на підвищенні інтересу до Чичеріна, його поглядів й на більшій об'єктивності наукових висновків.

Зросла кількість і якість праць, присвячених філософії Чичеріна (В.Ф. Асімус, Л.А. Коган, М.Г. Платонова, І.Я. Щіпанов та ін.), вона оцінюється більш об'єктивно, досліджується зв'язок його філософії і соціології, "гегельянство", щоправда узагальнюючих праць не з'явилося.

Більш докладно розглядаються також історичні погляди Чичеріна: С.М. Каштанов, Г.Б. Кізельштейн, П.А. Зайончковський, Л.Г. Захарова, В.А. Китаєв, О.М. Цамуталі, Ш.М. Левін та ін.). С.М. Каштанов, П.А. Зайонічковський, Л.Г. Захарова, наприклад, висвітлювали питання, пов'язані з конкретними проблемами розвитку Росії в оцінці Чичеріна. О.М. Цамуталі, Ш.М. Левін та І.В. Порох - взаємовідносини мислителя з представниками суспільного руху середини і другої половини XIX ст. Так, І.В. Порох вивічав полеміку Чичеріна з Герценом, розглядаючи також позицію Чернишевського, який критикував, до речі і Герцена по ряду питань.

Чимало цінного містить робота В.А. Китаєва, яка являє собою, мабуть перший систематичний нарис історії ліберальної думки в Росії. Разом з тим, майже всі дослідники, як і раніше, не приділяли достатньої уваги переоцінці усталених підходів до чичерінської спадщини.

Окремо слід виділити О.М. Єригіна, першого із радянських істориків, який найбільш систематично дослідив проблеми "державної школи", а також зробив спробу по новому оцінити чичерінські філософсько-історичні погляди, які до нього майже не вивчалися.

Ряд дослідників (Е.В. Кузнецов, В.С. Нерсесянц, В.Д. Зорькін та ін.) зосередились на вивченні правових поглядів мислителя, відзначаючи їх тісний зв'язок з філософськими, історичними і політичними. З'являється нарешті перша (і поки що єдина) монографія про Чичеріна, написана В.Д. Зорькіним. Втім, автор не ставив перед собою мету розкрити весь спектр ідей мислителя. чичерін державницький самодержавство община

Таким чином, в історіографії цього періоду не було ліквідовано всі лакуни в дослідженні нашої проблеми, небагато зроблено і в історіографії кінця 80-90-х рр. Незважаючи на те, що в останні роки змінюється ракурс підходу до чичерінського світогляду та лібералізму в цілому, проте невирішених питань ще багато.

Огляд наявної літератури дозволяє стверджувати, що внесок Чичеріна в науку до цього часу вивчений ще недостатньо. Практично відсутні узагальнюючі дослідження його праць як проявів ліберальної суспільно-наукової думки, ми не маємо докладної біографії Чичеріна, де б давалося уявлення про еволюцію його поглядів, та їх значимість для сучасної історичної і політичної науки. Не визначена роль Чичеріна як провідного ідеолога російського лібералізму в суспільному житті другої половини XIX - початку ХХ ст.

Об'єктом дослідження є життя і світогляд Б.М. Чичеріна як видатного представника ліберальної течії суспільно-політичної думки Росії.

Предметом дослідження - його історичні та суспільно-політичні погляди. Особливу увагу приділено філософсько-історичній концепції мислителя, проблемам історичного розвитку російської держави, теорії взаємовідносин особи, суспільства і держави, влади і держави, соціальної функції власності.

Метою роботи обрана реконструкція історичних та суспільно-поліітичіних поглядів Чичеріна в контексті його життєвого та творчого шляху, визначення його місця в суспільному житті, історичній, філософській і поілітичній науці Росії.

Для досягнення цієї мети автор визначив такі завдання:

1) проаналізувати життєвий і творчий шлях мислителя в контексті формування його поглядів на проблеми історичного і суспільно-політичного розвитку Росії;

2) розкрити теоретико-методологічні засади поглядів мислителя, а також особливості його філософсько-історичної концепції;

3) з'ясувати основні методологічні принципи, що їх використовував Чичерін при дослідженні історичного розвитку Росії та інших країн;

4) вивчити засадничі положення історичної теорії Чичеріна та її особливості;

5) виходячи з усталених історіографічних уявлень про особливу чичерінську теорію держави, проаналізувати його погляди з цієї проблеми, та їх місце в його науковому світогляді;

6) розкрити ставлення Чичеріна до актуальних проблем розвитку Росії, зокрема кріпацтву, характеру власності і системи суспільних відносин, пов'язаних з нею.

Методологія дослідження полягає у поетапному вивченні інтелектуальної спадщини Чичеріна, тому що осягти сутність його поглядів можливо лише у всій її різноманітності і часовому розгортанні, пам'ятаючи водночас про специфіку його термінології, що змушує автора часто вдаватися до вивчення загального й особливого у поглядах Чичеріна і його попередників та сучасників. Для цього застосовувався історико-генетичний, та історико-порівняльний методи, особливо при розкритті його суспільно-політичних ідей. Окрім того, при дослідженні еволюції його погляідів та відтворення біографії використовувався історико-хронологічний метод.

На методологічні орієнтири висвітлення історико-філософської концепції Чичеріна вплинули теоретичні принципи, запропоновані в працях В.Ф. Асмуса, В.Д. Зорькіна, О.М. Єригіна та ін.

Джерельна база включає в себе твори як самого Чичеріна, так і його сучасників, а також архівні документи. Всі джерела підрозділяються на дві групи: архівні та опубліковані. До архівних належать, перш за все, чернетки його спогадів, наприклад перші глави, які не увійшли у видані в 1930-ті рр. "Воспоминания", а також епістолярії.

Опубліковані джерела, в свою чергу, поділяються на два різновиди: твори Чичеріна і праці його сучасників, які або справили вплив на його роботи, або самі відчули вплив його ідей. До перших належать праці Т.М. Грановського, К.Д. Кавеліна, С.М. Соловйова, а до других - В.О. Ключевського, П.І. Новгородцева, М.П. Павлова-Сільванського, В.С. Соловйова та ін.

Твори ж Чичеріна умовно можна розподілити на декілька груп:

- філософські: "Наука и религия", "Основания логики и метафиізики", "Положительная философия и единство науки" та ін.;

- історичні: "Областные учреждения России в XVII веке", "Опыты по истории русского права" та ін.;

- політико-соціологічні: "Курс государственной науки", "История политических учений", "Собственность и государство", "Философия праіва", "О народном представительстве" та ін.;

- публіцистика (статті в "Колоколе", "Голосах из России", "Атенее", "Русском вестнике" та інших періодичних виданнях того часу);

- мемуари і листування.

Зазначимо, що у Чичеріна суто філософських, історичних і т.п. робіт немає і часто ті або інші погляди мислителя викладаються в різних по жанру і характеру працях, що обумовлює деяку особливість виділених груп.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що, по-перше, вона є першим варіантом узагальнюючого дослідження біографії та поглядів Чичеріна у відповідності з періодизацією, викладеною в першій главі. По-друге, при аналізі історичних поглядів мислителя автор звертає увагу не тільки на особливості чичерінського діалектичного підходу до історичного процесу, а надто термінологію Чичеріна, зокрема, на особливий смисл, що вкладається ним в поняття "громадянське суспільство", а також на той факт, що в його концепції головним творцем історії оголошується не держава, як стверджували деякі вчені, а "урядове начало".

По-третє, при дослідженні поглядів Чичеріна ставилась мета дати їм по можливості нову оцінку у відповідності з сучасними уявленнями про наукову об'єктивність, а також з'ясувати причини того, чому його лібеіральні ідеї виявились незатребуваними в ту добу.

По-четверте, через проблему власності розглядається важлива проблема чичерінського світогляду - взаємовідносини особи, держави і суспільства.

По-п'яте, чи не вперше розглядається його критика соціалістичних теорій і визначається місце Чичеріна в суспільному житті Росії другої половини XIX - початку ХХ ст. і роль його спадщини для сучасності.

Хронологічні межі дослідження охоплюють весь період життя і творчої діяльності Б.М. Чичеріна з моменту його вступу до Московського університету в 1844 р. і до його смерті в 1904 р.

Практичне значення дисертації полягає в можливості використання її матеріалу та висновків при створенні спеціальних праць з історії, філософії, політики та права. Крім того, висвітлюючи погляди мислителя, неминуче виникає необхідність співставлення його "стратегії" і "тактики", вивчення взаємовідносин з представниками різних суспільних і акадеімічних кіл, в чому дисертація також може бути при нагоді.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації були апробовані на всеукраїнській науковій конференції "ХХ століття - століття революцій", яка проходила на базі кафедри українознавства і політології Національної Гірничої Академії України, а також на підсумкових наукових конференціях ДДУ і чотирьох публікаціях автора.

Робота обговорювалась на кафедрі історіографії та джерелознавства Дніпропетровського державного університету і отримала позитивну оцінку.

Структура і основні положення дисертації

Структура дисертації підпорядкована меті і завданням дослідження та пов'язана з необхідністю послідовного вивчення світогляду Чичеріна. Робота складається із вступу, чотирьох глав, висновків та списку використаних джерел і літератури.

У вступі обґрунтована актуальність і наукова новизна теми і проблеми дисертації, розкрита мета і завдання дослідження, його методологія, хронологічні межі, проведений огляд джерел та історіографії.

В першій главі - "Життєвий і творчий шлях Б.М. Чичеріна" - простежується формування й еволюція світогляду, наукова і громадська діяльність мислителя. Досліджуючи біографію Чичеріна, автор дійшов висновку про недоречність поділу його біографії на три періоду (1828-1861; 1861-1864; 1864-1904), які запропоновані упорядниками енциклопедичного словника Гранат (до речі, це єдина періодизація, яку нам вдалося відшукати) і вважає доцільним розподілити його життєвий шлях на чотири періоду (1828-1849; 1849-1869; 1869-1883; 1883-1904). У відповідності з цією періодизацією висвітлювалась його біографія, що дало підстави зробити висновок про те, що події, які сталися впродовж кожного етапу накладали специфічний відбиток на процес формування особистості і поглядів мислителя.

Цей процес розпочався ще в дитячі роки під впливом батьків та їх оточення, які подекуди більше ніж навіть систематична освіта пробуджували в дітях інтерес до оточуючого світу і проблем, що хвилювали суспільство. В цьому ряду варто назвати і духовну атмосферу Московського університету, на юридичному факультеті якого в той час, в період розпалу полеміки між західниками і слов'янофілами сконцентрувались професори прозахідної орієнтації, переконання яких засвоїв і Чичерін. Тут же він захопився гегелівською філософією, яка визначила особливості його філософської й історико-соціологічної концепції.

Події початку наукової, публіцистичної і викладацької діяльності суттєво вплинули на утвердження мислителя на позиціях поміркованого лібералізму. Чималу роль тут відіграла і полеміка Чичеріна з Герценом.

Хід суспільного життя під час третього (1869-1883) періоду переконали його в необхідності обмеження самодержавства конституцією задля уникнення революційного вибуху. Останню крапку в цьому переконанні поставила його відставка в 1883 р. з посади Московського міського голови під тиском Олександра III.

Життєвий і творчий шлях мислителя не підтверджує висновку тих дослідників (наприклад П.І. Новгородцева), які називають лібералізм Чичеріна "охранительным", посилаючись на те, що він сам його так називав. Можливо, вони недостатньо враховують специфічний характер термінології мислителя. На нашу думку, більш прийнятним є термін "поміркований лібералізм", який в кінці життя мислителя, як влучно зауважив П.І. Новгородцев, перетворився на опозиційний лібералізм.

Серед причин, які привели до деякої ізольованості Чичеріна, варто назвати, насамперед, своєрідну "зажатість" ліберальної ідеології між консервативним та радикально-демократичним таборами, які, так би мовити, вибили у лібералів "соціальний грунт" з-під ніг. Крім того, уряд не припускав навіть думки про можливість політичних реформ, на невідворотності яких наполягав ліберал. Усе це, а також складність і суперечливість самої особистості мислителя спричинилося до того, що його ідеї були незатребуваними, хоч, очевидно, Чичерін все ж таки справив певний вплив на суспільство і, безперечно, зайняв в науці одне з провідних місць.

В другій главі - "Філософські і теоретико-методолгічні основи світогляду Б.М. Чичеріна" - розглядається філософсько-історична концепція Чичеріна, дещо інакше ніж в існуючій літературі оцінюється його гегельянство і діалектика, вивчаються основні методологічні принципи чичерінського уявлення про розвиток всесвітньо-історичного процесу. Проведений аналіз всіх цих проблем дозволяє стверджувати, що система російського філософа в цілому має самостійний характер, хоч деякою мірою й спирається на положення філософії Гегеля і може бути цілком визначена, як "системостворююче мислення", бо потяг до системи, на нашу думку, був в нього таким великим, що часто ставав причиною його помилок.

Значну увагу приділено чичерінській схемі етапів розвитку філософії і релігії та закономірності і діалектиці історичного розвитку людства, які мають відмінності від гегелівської схеми.

Очевидно те, що звернення до філософії історії для нього як для переконаного прихильника реформ, було одним із засобів обгрунтування ліберальної програми перетворень, оскільки його цікавив не стільки сам розвиток суспільства, скільки спосіб і характер цього розвитку, передусім у перехідні епохи.

Немаловажне значення має проблема співвідношення моралі і права, обмірковуючи яку, Чичерін прийшов до справедливої думки про те, що правове забезпечення моралі (це відстоював В.С. Соловйов) може призівести до нічим не обмеженої диктатури.

Необхідно зазначити, що вивчення історико-філософської концепції Чичеріна відіграє важливу роль у розумінні тих способів і методів, з якими Чичерін підходив до проблеми історичного і суспільно-політичного розвитку, проблем взаємодії прав особи, держави і суспільства, критики соціалістичних теорій.

В третій главі - "Ідейні і конкретно-історичні уявлення Чичеріна про російський історичний процес" - йдеться про проблеми російського історичного розвитку в системі поглядів Чичеріна. При цьому відзначено той факт, що велике значення він надавав природному і географічному факторам у формуванні як народного характеру, так і особливостей історичного шляху Росії. Він наголошував на дуже значній ролі держави в історії країни і вся його історична концепція була вибудувана навколо цієї ідеї, яка мала для Чичеріна принципове значення. Чичерін вважав, що російський народ був нездатним самостійно досягти державної єдності, а тому на відміну від народів Заходу, змушений був звернутися до варягів, які й створили у східних слов'ян державний лад. Ця практика пройшла через всю історію російського суспільства, в процесі якої, начебто для суспільного блага, були "створені" та "покріпачені" стани. Держава ж, на його переконання, сформувала й общину, що мала фіскальне і навіть поліцейсько-адміністративне значення для суспільства.

З нашої точки зору, дещо не точною є думка деяких дослідників (наприклад, В.Є. Іллерицького) про те, що праці Чичеріна ставили, передусім, мету аргументувати його державницьку теорію. Гадаємо, що історичні дослідження мислителя привели його до формування концепції соціально-політичної ролі держави, що знайшло відображення в його монографіях "Областные учреждения России в XVII веке", "Опыты по истории русского права", "О народном представительстве" та ін. Особливо актуально на той час звучали чичерінські висновки з проблем кріпацтва, станів і общини напередодні буржуазних реформ 60-70-х рр. XIX ст., тому що були покладені в основу проектів суспільних перетворень.

Ще одним важливим моментом в історичній концепції Чичеріна є думка про принципову єдність історичного розвитку Росії та Західної Європи, незважаючи на низку специфічних рис російського історичного процесу. Ця ідея займала в теорії Чичеріна центральне місце і вела до висновку про необхідність і можливість інтеграції Росії в Європу. Проте, для цього, наголошував мислитель, необхідно здійснити докорінні реформи і, перш за все, скасувати кріпацтво, перетворивши селян на вільних землевласників. До речі, думка про схожість Росії і Заходу відрізняє Чичеріна від інших представників "державної школи", зокрема К.Д. Кавеліна.

Аналіз державницької концепції мислителя виявляє його гостре бажання переконати уряд в тому, що саме він повинен стати на чолі перетворень, життєво необхідних для Росії, бо в протилежному випадку її очікує революційний хаос.

Чичерін неодноразово висловлювався щодо неприпустимості революційного способу вирішення соціальних колізій в суспільстві, бо був переконаний, що революція може лише відкинути суспільство назад, що вона здатна принести лише біди, від яких страждатимуть також і наступні покоління. Однак, Чичерін визнавав той незаперечний факт, що революції, які відбувалися в історії, були викликані нездатністю суспільства і правлячих кіл мирно, цивілізовано вирішити гострі соціально-політичні проблеми.

Історичні дослідження мислителя з проблем держави, станів, общини, кріпацтва привели його до розробки вчення про конституційну монархію, як "ідеальний" політичний лад для Росії, ядром якого є принципи правової держави. Це, на наш погляд, один з найбільш важливих здобутків Чичеріна, проте досліджений він, на жаль, недостатньо повно, як і проблема власності. В межах вчення про конституційну монархію він висловив низку цінних думок, зокрема про необхідність парламенту і поділу влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Таким чином, він сформулював заходи такої політичної системи, яка спирається на механізм "стримувань і противаг". Зазначена система має не абияку актуальність і для сучасних державотворчих процесів в Україні. Разом з тим, треба сказати, що у кінці XIX - на початку ХХ ст. ця думка поділялась далеко не всіма. Та й для Чичеріна вона була досить новою і тому він в деяких випадках припускав можливість деякої переваги однієї з гілок влади.

В четвертій главі - "Соціально-економічне ядро суспільно-політичних поглядів Б.М. Чичеріна" - розглядаються чичерінські погляди на права та свободи особи і їх співвідношення з державою та суспільством, соціальна функція приватної власності, критика з цих позицій соціалістичних теорій, тобто ті питання, які практично не вивчались в попередній літературі.

Центральне місце в політичному світогляді Чичеріна, з нашої точки зору, посідала теорія власності, тому що пропоновані ним проекти перетворень виходили з ідеї недоторканості права власності. Чичерін дав цій проблемі найбільш систематичне тлумачення, що доводить співставлення його поглядів з поглядами інших мислителів, а саме: А. Сміта, К. Маркса, Ф. Енгельса, С.Ю. Десницького, О.М. Радищева, декабристів, петрашевців, О.І. Герцена, М.П. Огарьова, М.Г. Чернишевського, М.І. Зібера та ін. Визнаючи споконвічну рівність всіх людей, він вважав, що майнова нерівність і те, що одні володіють більшою власністю, а інші меншою, залежить від особистих якостей кожного індивіда. Саме це є причиною нерівності яку неможливо знищити, не знищивши свободу людини, яка є джерелом всіх прав особи.

Розглядаючи способи набуття власності, Чичерін зупинявся на двох головних: оволодіння і труд, з яких останньому належить зверхність. Причому, право на приватну власність надає не лише фізична праця, але й праця інтелектуальна. Вона дає людині можливість набути у власність майно та капітал і її права на них ні в якому разі не повинні обмежуватись. Мислитель припускав лише незначні обмеження права власності, та й то заради суспільного блага. Серед інших обмежень Чичерін особливо відокремлював так зване право на чужу річ, яка хоча й вважається чужою власністю, але права її володаря звужуються на користь тих, кому може зашкодити зловживання його своєю власністю. Проте, і такі порушення мислитель називав не зовсім справедливими, але розумів, що без них зберегти суспільний порядок неможливо. Тому він припускав тільки юридичні обмеження, які водночас є захистом прав і свобод інших людей.

Виступаючи проти соціалістичних теорій, Чичерін доводив, що ідея загальної майнової рівності, будучи втіленою в життя, може привести до штучного підтримування всіх людей на низькому рівні духовного розвитку, усунути принцип соціального змагання.

Що стосується частки робітників в прибутку виробництва, то мислитель такий варіант відкидав, заявляючи, що робітники вже отримали її у вигляді заробітної плати і ні на що інше права не мають. Однак це, на його думку, не викличе погіршення їх матеріального становища, тому що робітники потрібні підприємцю не менше, ніж капітал, який без них виявиться мертвим скарбом. Господар виробництва, вказував Чичерін, має піклуватися про добробут робітників, бо, в протилежному випадку, він розориться внаслідок їх переходу туди, де умови праці кращі, а заробітна плата більше. Якщо ж конкуренція робітників потягне за собою зниження заробітної плати, то конкуренція підприємців (на ринку праці за робочі руки) та їх капіталів обернеться її зростанням. Тому робітники мають бути зацікавлені у накопиченні капіталів, а отже, у пануванні відповідної політичної системи, тобто капіталізму, а не соціалізму. Утвердження соціалістичних відносин, навпаки, може привести до ліквідації природного стимулу виробництва, особливої зацікавленості, бюрократичною рутиною і формалізмом, внаслідок чого станеться невідворотне скорочення виробництва. Та ж доля випаде й капіталу, якщо він потрапить в руки держави. Остання покликана виконувати в суспільстві регулюючу роль, а зовсім не визначальну, тому що позбавлена якостей, необхідних підприємцю. Капітал в руках держави перестає примножуватись, і на громадян чекає повне зубожіння. Комунізм, вважав Чичерін, можливий тільки там, де люди відмовляються від мирських помислів, задля потойбічного життя; іншими словами, комунізм можливий лише у тому випадку, якщо люди погоджуються на це добровільно. Коли ж така система вводиться примусово, то комунізм неминуче перетворюється на рабство (О.І. Герцен називав її "комуністичною барщиною"). Тому комунізм не здатен стати не тільки остаточним, але на його переконання, навіть і перехідним ступенем в розвитку суспільства.

У висновках викладені загальні результати дослідження:

- Б.М. Чичерін був однією з видатних фігур у філософській, історичній і суспільно-політичній думці Росії другої половини XIX - початку ХХ ст. і за широтою та ґрунтовністю ерудиції стояв вище багатьох своїх сучасників;

- в центр всіх своїх наукових досліджень він поставив актуальні суспільно-політичні питання, серед яких: виникнення і розвиток держави та її роль в історії, співвідношення з суспільством, власністю і правами особи; історична місія особи; проблема парламентаризму; співвідношення центральної та місцевої влади, права і моралі, політики і моралі; роль історії в сьогоденні і майбутньому;

- одним з головних стимулів до наукової, публіцистичної і викладацької діяльності була постійна увага Чичеріна до процесів сучасної йому дійсності, бажання брати в них участь з метою переконати правлячі кола провести ліберальні реформи;

- теоретико-методологічні засади світогляду Чичеріна базуються на таких законах та закономірностях, як складна взаємодія філософії та релігії, діалектичні принципи розвитку суспільства і держави, еволюційний хід суспільного життя, тотожність історичних шляхів Росії і Західної Європи тощо;

- вивчаючи російський історичний процес, він переконливо доводив неприйнятність механічного переносу іноземних інститутів на місцевий грунт;

- в "державній школі" Чичерін, як і у всій історичній, політичній і філософській науці Росії, посідає особливе місце, оскільки був послідовним західником, одночасно визнаючи відповідальну соціально-політичну місію держави, і, тим не менше, ставлячи інтереси і права особи вище за все;

- центральною ідеєю історичних уявлень Чичеріна є сформульована ним теорія "покріпачення", за якою і стани, і община, як органи місцевого самоврядування, і земські собори утворені з ініціативи держави, що керується своїми інтересами;

- з теорії "покріпачення" Чичерін виводив і проблему скасування кріпацтва, вважаючи, що ця "вікова несправедливість" невідкладно має бути ліквідована; однак Чичерін, як і інші ліберали доводив, що селяни повинні викупити свої земельні наділи по встановленій урядом ціні;

- позиція Чичеріна стосовно інституту становості складна: з одного боку, він вважав, що в невизначеному майбутньому ідеалом соціального устрою для Росії повинна бути, очевидно, Англія, а з другого - на певному перехідному етапі він допускав керівну роль дворянства, як освіченого стану, яке, однак, повинно позбутися своєї "приватної користі" і довести, що ним "владеет дух политический", тобто очолити процес реформування Росії. Він був впевнений, що треба створити сприятливі умови для зростання третього стану, яке повинне стати зв'язуючою ланкою між вищим та нижчим станами, не допустити ворожнечі між ними;

- Чичерін надавав великого значення політичному реформуванню Росії, одним з перших кроків якого є, з його точки зору, введення земств як органів місцевого самоврядування, проте він віддаляв повний розіівиток системи самоврядування в часи, коли для цього виникнуть відповідні умови;

- що стосується погляду Чичеріна на аграрний устрій, то для нього ідеальним варіантом було розумне поєднання великої, середньої та дрібної земельної власності (з переважанням середньої), що встановлюється "само собою", іншими словами, свобода власності - лейтмотив всієї чичерінської історико-політичної концепції;

- ядром його історико-політичних поглядів є апологія правової держави як мети всього історичного розвитку, що ґрунтується на принципах парламентаризму, гарантії прав і свобод особи, а також на недоторканності приватної власності;

- чичерінський світогляд, таким чином, цілком може бути оцінений, як "системостворююче мислення", причому невтримне прагнення до системи стало причиною тих хиб, в які він впадав при висвітленні процесу конкретно-історичного розвитку Росії;

- цінність чичерінської спадщини для сучасності, на наш погляд, полягає в тому, що його трактовка проблем власності, правової держави, розподілу влади на три гілки з системою "стримувань і противаг", парламентаризму, права і моралі та ін. може бути, з деякими застереженнями, використана в процесі здійснення важливих для України реформ.

Основні положення дисертації, відображені в публікаціях

1. Життєвий шлях Б.М. Чичеріна // Вісник ДДУ. Сер. Історія, археологія. 1998. №3. С.85-96.- 0,6 друк. арк.

2. Влияние идей немецкой философской школы на украинских и русских мыслителей (конец XIX - начало ХХ вв.) // Украина - Германия: экономическое и интеллектуальное сотрудничество (XIX-ХХ вв.). Межвузовский сборник научных трудов: В 2-х т. Днепропетровск, 1998. Т.2. С.167-173.- 0,4 друк. арк.

3. Якою має бути власність? // Борисфен. 1999. №2. С.15-17.- 0,75 друк.арк.

4. Б.Чичерин о революции // ХХ век - век революций. Тезисы к всеукраинской научной конференции 29-30 мая 1997 г. Днепропетровск, 1997. С.166-168.- 0,2 друк.арк.

Размещено на Allbest.ru