Українські політичні біженці та переміщені особи після Другої світової війни

У вступі зроблено обгрунтування актуальності теми, її наукової новизни і практичної значимості, хронологічних та територіальних меж, визначено об'єкт та предмет дослідження, а також мету й завдання для досягнення її.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база проблеми» зроблено аналітичний огляд документів, статистичних даних, монографічної науково-довідкової літератури (вітчизняної та зарубіжної), проаналізовано джерельну базу.

Як показує аналіз, в історіографії досліджуваної теми можна умовно виділити два основних періоди: перший - від закінчення Другої світової війни до 1991 року, другий - з 1991 року і до сьогодні. Перший період характеризуеться досить малою кількістю праць і часто суперечливими дослідженнями. З відомих причин у перші повоєнні роки комплексні праці з українського народознавства, демографії, статистичні дані щодо розселення українців у світі в Україні практично не публікувалися. Були випущені лише окремі роботи із розселення українців у деяких країнах, переважно в Канаді, США та Німеччині.

Перші праці, автори яких торкаються проблеми української еміграції після Другої світової війни, видані в Америці. Так С. Запорожець і Ф.Пігідо-Правобережний у своїх дослідженнях, які побачили світ у 1952 і 1954 роках, відповідно, в контексті свого основного дослідження торкаються і проблеми еміграції. Це ж стосується і праці Л. Баграмова, що вийшла у 1957 році. Однак у названих роботах процеси української еміграції висвітлюються вузько і однобічно, відсутні статистичні дані стосовно кількісного складу емігрантів.

Наукові дослідження 60-х років, в основном присвячені життєдіяльності українців за кордоном. Це роботи А. Кольчука, П. Кравчука, А. Шлепакова. З них можна скласти уявлення про життєдіяльність українських іммігрантів у країнах їх поселення.

У 70-х роках вийшли колективні роботи «Национальные проблемы Канады» (1972 p.) i «Национальные процессы в США» (1973 p.). Вказані праці вперше торкаються проблеми життєдіяльності іммігрантів, серед них і українців. Мова йде, зокрема, про розселення, трудовлаштування, суспільно-політичне життя іммігрантів.

Всебічний аналіз імміграції до Канади, а саме: її кількісний і соціальний склад, розселення та трудова діяльність, - дано у монографії Л. Фурсової «Иммиграция и национальное развитие Канады 1946-1970 гг.», що вийшла у Москві 1975 року. Тут міститься різноплановий статистичний матеріал, графіки і таблиці, котрі характеризують динаміку і кількість імміграції.

М. Павленко у своїй праці « «Біженці» та «переміщені особи» в політиці імперіалістичних держав, 1945-1950 рр.» дає узагальнену характеристику повоєнній хвилі еміграції. Однак, з точки зору методології, дана робота хибує дещо упередженим підходом до висвітлення теми.

У тому ж 1978 році у Москві під редакцією Ю. Бромлея видана праця «Этнические процессы в современном мире». Для нас вона цінна тим, що в ній зачіпаються проблеми адаптації іммігрантів в різних країнах і характерні особливості їх життя в іншонаціональному середовищі.

Плодотворним на наукові праці став 1990 рік, започаткувавши серію нових робіт. Серед них «Українські канадці в історичних зв'язках з землею батьків», де зроблено спробу охарактеризувати українських іммігрантів досліджуваного періоду, роботи Л. Лещенка, М. Трухана, Ф. 3 аставного, а також збірник наукових праць «Миграция и мигранты в мире капитала: исторические судьбы и современное положение», в якому вміщенні статті вітчизняних і зарубіжних авторів, що стосуються процесів адаптації і приживання українців у іншонаціональних суспільствах, еволюції еміграційних законодавств різних країн, форми суспільно-політичного життя іммігрантів.

Означений другий період, характеризується більш грунтовними і комплексними дослідженнями, що стосуються досліджуваної проблематики. Ha нашу думку, найбільш повну і всесторонню інформацію містить виданий y 1991 році довідник «3арубіжні Українці». В його створенні взяли участь вітчизняні і зарубіжні вчені. У довіднику розкриваються політичні, соціально-економічні причини еміграції з України на різних етапах її історії, даеться демографічна характеристика, висвітлюеться економічне та політичне становище українських етнічних груп за рубежем, їх роль і місце в соціально-економічній структурі США, Канади, інших країнах поселення.

Цього ж року у Львові вийшла робота Ф. 3 аставного «Українська діаспора (розселення українців у зарубіжних країнах)». Книга присвячена історії української еміграції.

Ще одна колективна монографія побачила світ у 1991 році - «Українці в зарубіжному світі». Ця робота присвячена українським іммігрантам, які протягом трьох хвиль еміграції оселялися в різних країнах світу, їх розселенню і кількості, зайнятості, умовам життя, адаптації.

Життєдіяльність українських іммігрантів, їх суспільно-політичне і релігійне життя розглядаеться в дисертаційному дослідженні О. Уткіна. Автор характеризує діяльність українських політичних, релігійних і інших об'єднань в країнах Заходу у період 1945-1991 років.

У 1991 і 1992 роках за кордоном англійською мовою вийшли роботи, авторами яких були українці. Це зокрема праця, М. Куропася «Українські американці. Провали і спрямованість» та збірник «Досвід емігрантів: українські переміщені особи після Другої світової війни», виданий в Едмонтоні. Обидві присвячені громадянам, які були викинуті з рідних домівок війною. Йдеться про біженців українського походження, які через війну опинилися в Європі і після її закінчення відмовилися повертатися до СРСР.

Цінною для дослідника є робота «Anglo-American on the ukrainian qulstion 1938-1951. A documentary collection», де зібрані цікаві документальні матеріали, що стосуються досліджуваної теми.

Вище названі роботи вітчизняних і зарубіжних авторів склали чималу базу, на яку опираеться наша робота. Суттєвим доповненням до неї стали джерела, які значною мірою характеризують природу політичних, соціально-економічних, національних та релігійних передумов і причин української еміграції після Другої світової війни. Джерельна база відчутно доповнює прогалини в історіографії. Саме завдяки архівним джерелам складається цілісна картина причин, умов і ходу еміграції досліджуваного періоду.

Основним джерелом до написання роботи стали матеріали архівів України та періодика 1944-1949 pp. При написанні дослідження були використані різноманітні за характером, походженням і змістом матеріали і документи, частина архівних матеріалів Київських архівів, значна частин з яких вводиться в науковий обіг вперше.

До першої групи джерел увійшли архівні документи та матеріали Центрального державного архіву громадських об'єднань України фонду 1 «1918-1952 ЦК КП(б) України». Аналіз документів вказаного фонду дав широкі можливості для з'ясування передумов і причин еміграції українців, які визріли напередодні і в ході Другої світової війни. На базі документів фонду дана характеристика політичній та соціально-економічній ситуації, що склалася на Україні в досліджуваний період. Використано багатий статистичний матеріал, що характеризує соціальний склад населення України, а також репресивні заходи радянської влади по відношенню до українців, особливо західних областей.

Значний масив джерельної бази дослідження склали матеріали та документи Центрального державного архіву вищих органів влади - фондів 1 «1938 рік - Верховна Рада УРСР» та 2 «1946 - Рада Міністрів України». На базі документів вищеназваних фондів складено статистичні таблиці, які характеризують хід репатріації, соціальний і територіальний склад репатріантів. Значна частина документів фонду 2 була використана вперше. Аналіз документів даних фондів дав широкі можливості для прослідковування ходу репатріації українців після Другої світової війни, засобів репатріації та її наслідків. Статистику добре доповнюють листи репатріантів та їх родичів, в яких добре прослідковується життя в таборах та післявоєнна ситуація в Україні. Звіти райкомів та обкомів партії повною мірою характеризують непросту соціальну ситуацію у повоенній Україні, ворогування і протистояння на національній основі в різних областях країни.

Цікавий матеріал міститься у фонді 44-65 «Колекція окремих документів українських націоналістичних еміграційних організацій і осіб (1976-1986)», центрального державного архіву вищих органів влади, які теж стали одним з джерел написання роботи.

Чималу групу джерельної бази склали документи Державного архіву Чернівецької області, зокрема фонду Р 2482 «Відділ репатріації облвиконкому». Вивчення та аналіз матеріалів вказаного фонду дозволили дати всебічну характеристику процесам репатріації українців після Другої світової війни. Зокрема, на базі документів даного фонду складено статистику репатріації громадян Чернівецької області.

До наступної групи джерел увійшли матеріали періодичної преси. У 1944 pоці на окупованій гітлерівцями території СРСР виходила газета «3а мир и свободу» - цінне для дослідника джерело, з якого можна почерпнути хроніку подій, що стосуються окремих аспектів проблеми свідчення очевидців і учасників цих подій.

Окремо слід виділити публікації українських емігрантів у періодичних виданнях зарубіжжя. Перш за все вважаємо за доцільним звернути увагу на часопис «Літопис Волині», що періодично виходить у Вінніпезі. Цей часопис з року в рік широко характеризує життєдіяльність українців Канади у всіх сферах життя.

Цікаву інформацію стосовно досліджуваної теми вміщено у журналі «Сьогочасне і минуле», який видавали українські емігранти, наприклад, у 1949 p. - Мюнхен - Нью-Йорк. Це видання багате матеріалами розповідного, публіцистичного і статистичного характеру, авторами яких є учасники і очевидці подій означеного періоду.

При недостатності наукової літератури, сучасна джерельна база дозволяє у повному обсязі висвітлити різноманітні аспекти причин ходу і наслідків еміграції політичних біженців та ПО.

У другому розділі «Причини і характер біженства з України» аналізуються причини, що спричинили біженство з України, а також соціальний професійний та релігійний склад емігруючих українців.

У першому параграфі розкриваються причини біженства з України. Виділено три основних блоки політичних та соціально-економічних причин української еміграції 40-х початку 50-х років. Перший, це ті, які спонукали українців вдатися до біженства ще до початку Великої Вітчизняної війни: політичні репресії, переслідування членів КПЗУ; репресії проти значної частини селянства, насильницька колективізація, оголошення поза законом членів та керівників громадських та політичних партій, альтернативній комуністичній, релігійні переслідування. Другий блок причин еміграції визрів у ході Другої світової війни: боязнь повертатися на Батьківщину через репресії значної частини в'язнів концентраційних таборів та військовополонених, працівників окупаційних органів влади, учасників антирадянських збройних формувань; можливість в роки війни виїхати до країни для покрашення економічного добробуту чи уникнення геноциду. I, нарешті, третій блок, - причини післявоєнного періоду: придушення національної мови, культури, релігії, геноцид проти української нації, невизнання радянської системи, розпалювання національної ворожнечі, насильницька колективізація, депортація.

Соціальний склад українських біженців розглядаеться у другому параграфі. Характерна особливість повоєнної еміграції - досить високий відсоток в ії рядах інтелігенції, людей з вищою і спеціальною освітою, а також різнопланове представництво всіх соціальних верств тогочасного українського суспільства.

Поглиблений аналіз соціального складу української повоєнної еміграції дозволяє виділити її найхарактерніші риси, а саме: рішучий протест проти насильства з боку радянського режиму.

Соціальний склад українських біженців та ПО яскраво ілюструє відношення різноманітних суспільних прошарків до радянського режиму. Фактично не було жодної соціальної групи, представники якої б не вдалися до біженства, вказуючи цим самим на неможливість вільно жити і працювати в Радянській Україні.

Третій розділ «Політична боротьба навколо питання про «повернення на Батьківщину» присвячений періоду становлення власне самої української еміграції. Розділ містить три параграфи.

Перший параграф присвячений примусовій репатріації радянських громадян з Німеччини та Австрії до СРСР. Охарактеризовано засоби і методи репатріації, відслідковано долю репатріантів. На нашу думку, у ході репатріації Союзом РСР і союзниками допущені були грубі порушення міжнародних угод, з цієї проблеми ними ж до речі розроблених і підписаних.

Вивчення документів та матеріалів, що стосуються процесів репатріації і фільтрації радянських громадян дозволяє зробити висновок, що дії партійно-державного керівництва СРСР носили по відношенню до репатріантів характер необгрунтованих політичних репресій, яких зазнали всі без винятку, у тому числі військовополонені та значна частина цивільних репатріантів.

Безперечним є той факт, що ці та інші проблеми репатріації радянських громадян, діяльність репатріаційних органів як радянських, так і союзних держав становище репатріантів у таборах і т.д. вимагають глибокого і всебічного вивчення. На цому шляху робляться лише перші кроки.

У другому параграфі мова йде про створення і функціонування таборів ПО у західних окупаційних зонах, котрі за кілька років пройшли повний цикл розвитку мікросуспільств. Однією з особливостей таборового періоду є надзвичайно високий рівень організації соціально-культурного життя в українських таборах.

Українські політичні біженці та ПО в таборах для ПО, розміщених у західних окупаційних зонах Німеччини та Австрії, мали кілька характерних рис. До них належали:

активність емігрантів у всіх сферах суспільного життя;

виразний політичний характер;

регіональний патріотизм (вихідці із східного, західного та інших регіонів, як правило, трималися разом і відстоювали саме свої традиції, спосіб життя і т.д.);

релігійна терпимість;

схильність до організованого життя.

Третій параграф розділу розглядае створення та діяльність організацій, котрі займалися опікою і переселеннями українських політичних біженців та ПО. Надаючи медикаменти, одяг, продукти харчування, кошти, допомогові організації допомогли переселитися бажаючим до різних країн світу, i no мірі можливостей влаштовувати там їхне життя.

Різноманітні за організаційною структурою всі вони переслідували одну мету - не допустити примусової репатріації українців, допомогти їм на нелегкому шляху біженства.

Найбільша кількість біженців та ПО були переселені при посередництві Фонду Допомоги Українців Канади, злученого Україно-Американською Допомогою Комітету, Міжнародної Організації для Втікачів та деяких інших, їх роль в долі українських емігрантів важко переоцінити.

У четвертому розділі «Остаточне вирішення проблем переселення» розглядаються питання переселення українців у різні країни світу, проблеми адаптації в нових суспільствах, умови життя та праці. Розділ поділено на 2 параграфи.

У першому параграфі відслідковано еволюцію еміграційних законодавств різних країн світу, які приймали емігрантів, та шляхи переселення українців до цих країн. Дано оцінку діяльності переселенчих організацій, проаналізовано проблеми, які виникли в ході переселення.

Структурно українську еміграцію післявоєнного періоду можна поділити на чотири групи, відповідно до її поселення. Перша - опинилася в країнах Центральної Європи, друга - в державах Західної Європи, третя - у США та Канаді, четверта - в Азії, Океанії, Австралії, Африці та Південній Америці. В середині 50-х років в основному закінчуються поневіряння українських біженців та ПО, вони осідають у різних країнах і починають приживатися у приймаючих їх суспільствах.

Процес переселення був довгим і складним, але українські переселенці зуміли в кінцевому підсумку добитися права самим обирати стиль і спосіб свого життя.

Другий параграф присвячено розселенню, умовам життя, трудовлаштування, громадсько-політичній і культурній діяльності українських іммігрантів у країнах проживання. Розглянуто наукове, релігійне, мистецьке життя української діаспори. Різноманітні джерела свідчать, що українські іммігранти зробили вагомий внесок у суспільно-економічний, національно-культурний і науковий розвиток суспільств країн свого поселення. В чужонаціональному середовищі українці до сьогодні зберігають національні звичаї та традиції, рідну мову. Зазначено, що українське суспільство в цілому програло від еміграції, так як Україну залишила національно свідома частина українського суспільства.

У висновках дисертації зроблено узагальнення із головних проблем дослідження. Еміграція сприймалася радянською стороною як одне з болючих питань. Втеча, виїзд, небажання жити в СРСР значної частини тогочасного суспільства завдали відчутного удару по ідеї безумовної вірності всіх без винятку радянських людей ідеалам соціалізму. Радянська система розцінювала емігруючих як зрадників з усіма відповідними наслідками.

Що ж стосується позиції західних держав щодо цієї проблеми, то слід зазначити, що, і більшості випадків, іммігранти сприймалися як дешева робоча сила, в який були зацікавлені всі.

Основні причини еміграції визріли в ході Другої світової війни та після її закінчення. Саме вони визначили і соціальний склад емігруючих, надзвичайно строкатний і різноплановий.

Одна із особливостей цієї хвилі еміграції полягає в тому, що українці виділялись серед інших емігрантів своєю високою організованістю і стійкістю. Сконцентровані у таборах для ПО, вони зуміли дати гідну відсіч спробам радянської сторони «повернути емігрантів» в СРСР. За роки перебування в таборах для ПО українці розгорнули широку громадсько-політичну та культурно-освітницьку діяльність.

Важливу роль у долі українських біженців та ПО відіграли допомогові організації ЗУАДК, ФДУК, ІРО, УНРРА, ЦПУЕ та інші.

Особливістю української еміграції після Другої світової війни був широкий спектр країн переселення. 3 Німеччини та Австрії емігранти переселялися не лише до традиційних держав Нового Світу, але й в Австралію, Великобританію, Венесуелу, Парагвай, де до того часу українців було мало або де вони взагалі не проживали.

Українська діаспора в країнах Заходу змогла добре зорганізуватися і налагодити своє національно-культурне життя. Вона багато зробила для розвитку економіки країн свого поселення.

Українські політичні біженці та ПО, обравши шлях еміграції після Другої світової війни, пізнали болісну ностальгію за Батьківщиною, перенесли труднощі адаптації, приживання в умовах чужих суспільств, неможливість влаштуватися і працювати за спеціальністю. Досить часто українським іммігрантам доводилося стикатися з недоброзичливим ставленням до себе з боку представників приймаючих суспільств. Однак, не дивлячись на всі труднощі вони зуміли стати повноправними громадянами країн свого поселення.

В Радянському Союзі тривалий час факт біженства, еміграції у досліджуваний період, замовчувався. Лише в часи перебудови дана проблематика перестала бути під «ідеологічним табу». На сьогодні ця тема відкрита для досліджень, в першу чергу в Україні. Однозначно можна стверджувати, що наше повоєнне суспільство в цілому програло від повоєнної еміграції, так як Батьківщину залишила національно-свідома частина українського суспільства.