Морально-політичний стан населення і воїнів червоної армії в перший період Великої вітчизняної війни (на матеріалах України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 940 (477) 53

Морально-політичний стан населення і воїнів червоної армії в перший період Великої вітчизняної війни (на матеріалах України)

Спеціальність - 07.00.01 - Історія України

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Ніколаєць Юрій Олексійович

КИЇВ 1999

Дисертацією є рукопис

Дисертація виконана на кафедрі новітньої історії України історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка (м.Київ).

Науковий керівник - Король Віктор Юхимович, доктор історичних наук, професор.

Офіційні опоненти:

Кучер Володимир Іванович, доктор історичних наук, Головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Мінгазутдінов Олександр Федорович, кандидат історичних наук, спеціальність 07.00.01, професор кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа - Національна академія внутрішніх справ України, кафедра історії України (м. Київ)/

Захист відбудеться 26 квітня 1999 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: 252033, м.Київ, вул.Володимирська, 60, ауд.349.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (м.Київ, вул.Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 26 березня 1999 року.

Вчений серктерар спеціалізованої вченої ради, к.і.н., доцент Божко О.І.

АНОТАЦІЯ

Ніколаєць Ю.О. Морально-політичний стан населення і воїнів Червоної Армії в перший період Великої Вітчизняної війни (на матеріалах України).-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України.- Київський університет імені Тараса Шевченка.-Київ, 1998.

Автор досліджує морально-політичний стан населення і воїнів Червоної Армії в перший період Великої Вітчизняної війни. Розглянуті проблеми ставлення населення України до заходів радянського уряду, що проводилися на початку війни з фашистами, до партизанської боротьби проти загарбників, до заходів окупаційної влади.

Ключові слова: моральний стан, Червона Армія, партизанська війна, Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр., цивільне населення.

АННОТАЦИЯ

Николаец Ю.А. Морально-политическое состояние населения и воинов Красной Армии в первый период Великой Отечественной войны (на материалах Украины).-Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. Киевский университет имени Тараса Шевченко.-Киев, 1998.

Автор исследует морально-политическое состояние населения и воинов Красной Армии в первый период Великой Отечественной войны. Рассмотрены проблемы отношения населения Украины к мероприятиям советского правительства, которые проводились в начале войны с фашистами, к партизанской борьбе против захватчиков, к мероприятиям оккупационных властей.

Ключевые слова: моральное состояние, Красная Армия, партизанская война, Великая Отечественная война 1941-1945 гг., гражданское население.

ANNOTATION

Nikolaets Iu.A. The Moral-Political Condition of the Population and Soldiers of the Red Army during the First Period of the Great Patriotic War (the materials of Ukraine were being used).

Thesis for Candidate's Degree by spesiality of the 07.00.01 - History of Ukraine.- Kyiv University named after Taras Shevchenko, Kyiv, 1998.

The author investigates the moral-political condition of the population and soldiers of the Red Army during the first period of the Great Patriotic War. The problems of the attitude of the Ukrainian population toward the arrangements of the Soviet Government which were being conducted on the beginning of the war against fascists, toward the guerilla warfare against the agressors, toward arrangements of the occupying regime are researched.

Key words: morale, the Red Army, the guerilla warfare, The Great Patriotic War 1941-1945, population.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Її обсяг становить 191 сторінку. Дослідження складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та літератури (11 сторінок, 103 позиції).

Вступ. Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах становлення та розвитку суверенної Української держави перед історичною наукою в Україні постали нові, виключно відповідальні завдання. У першу чергу - це сприяння будівництву національних Збройних Сил, патріотичному вихованню молоді, розробці прогресивних положень військового мистецтва і військової доктрини держави. Вирішення цих завдань можливе лише на основі глибокого і всебічного переосмислення військового досвіду минулого. Це завдання ускладнюється тією обставиною, що висвітлення багатьох історичних подій великою мірою фальсифікувалось, відбір джерел з історії України відбувався тенденційно. Особливо це стосується періоду існування радянського тоталітарного режиму, коли факти підганялись під готові висновки. Певно, чи не в найбільшій мірі це можна сказати про висвітлення Великої Вітчизняної війни, адже ця війна виявила як значні соціально-економічні здобутки, що дозволили швидко розгорнути могутній військово-промисловий потенціал, так і тяжкі наслідки деформації радянського суспільства, репресій сталінського режиму проти власного народу, Червоної Армії. Невдачі радянських військових частин, особливо на початку війни проти фашистів, призводили до зневіри великої частини населення України в могутності радянської влади. Морально-політичний стан військових частин і населення до останнього часу не були предметом історичних досліджень, оскільки увагу істориків привертали інші теми. Таким чином, обраний напрям дослідження дозволяє докладніше висвітлити вищеназвані недостатньо вивчені в історіографії проблеми Великої Вітчизняної війни.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження має зв`язок з науковою темою “Історичні та етнічні засади розвитку української нації у ХХ столітті” (державний реєстраційний номер 97173), яка розробляється на історичному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка.

Предметом даного дослідження є морально-політичний стан населення і воїнів Червоної Армії у перший період Великої Вітчизняної війни (на матеріалах України). Об'єктом дослідження є реакція населення на початок війни, ставлення людей, які проживали на території України і захищали її землю зі зброєю в руках протягом першого періоду Великої Вітчизняної війни до ведення воєнних дій з ворогом, проведення евакуації, політики німецько-фашистських окупантів на початку їх панування.

Мета та завдання дослідження визначені з урахуванням стану наукової розробки проблеми. Зважаючи, що морально-політичний стан населення і воїнів Червоної Армії у перший період Великої Вітчизняної війни до останнього часу залишився однією з так званих “білих плям” в історії цього грандіозного збройного конфлікту, дисертант ставить за мету об'єктивно визначити морально-політичний стан особового складу Червоної Армії, цивільного населення України протягом першого періоду боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. У відповідності до поставленої мети в дисертації вирішуються наступні наукові завдання:

всебічно розкрити морально-політичний стан червоноармійців, що воювали на території України;

визначити ставлення населення України до евакуації, до проведення мобілізації;

визначити ставлення населення республіки до окупаційного режиму на початку панування німецько-фашистських загарбників.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Української РСР за станом на 1941 рік.

Хронологічні межі дослідження охоплюють перший період Великої Вітчизняної війни (червень 1941-липень 1942 рр.), тобто період, на протязі якого вся територія України була захоплена ворогом.

Методологічною основою дисертації є універсальні принципи науковості, історизму та об`єктивності. У дослідженні автор спирався як на суто історичні, так і на загальнонаукові методи. Серед історичних методів провідними були: синхронний, хронологічний, метод періодизації, метод актуалізації. Дисертант також звертався до низки загальнонаукових методів, як-от: метод логічного аналізу, класифікації та систематизації, узагальнення, статистичний метод тощо. Крім того застосовувався критичний аналіз джерел та літератури.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є одним з перших у сучасній вітчизняній та світовій історіографії досліджень, в якому комплексно та неупереджено розглядаються політичні настрої і моральний стан цивільного населення та радянських військових частин в Україні, саме ці проблеми історії Великої Вітчизняної війни були розроблені автором дисертаційного дослідження при написанні наукових праць у співавторстві. Результати дослідження дозволяють з нових позицій оцінити події першого періоду війни з фашистами. Значна частина документів та матеріалів, що були використані під час підготовки роботи, вперше вводиться до наукового обігу.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали та висновки можуть бути використані для написання підручників та навчальних посібників з новітньої історії України, для підготовки спеціальних курсів та лекцій.

Апробація дисертаційного матеріалу. Загальні положення дисертації та її зміст доповідалися на шістнадцятій Вінницькій обласній історико-краєзнавчій конференції (11 лютого 1997 р.), сімнадцятій Вінницькій обласній історико-краєзнавчій конференції (18 вересня 1997 р.), Всеукраїнській науково-краєзнавчій конференції “Житомирщина крізь призму століть”(17-19 вересня 1997 р.), вісімнадцятій Вінницькій обласній історико-краєзнавчій конференції (3 лютого 1998 р.). Матеріали дослідження використовувалися при читанні семінарських занять з курсу “Новітня історія України” у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Дисертація обговорювалася на кафедрі новітньої історії України історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

окупаційний німецький червоноармієць

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ “Історіографія та джерельна база дослідження” присвячений аналізу стану наукової розробки означеної теми та розгляду джерельної бази даної дисертаційної роботи.

Стан наукової розробки теми. Породжена війною з фашизмом довготривала надзвичайна ситуація до глибин сколихнула суспільство. Не все в радянському суспільстві виявилося таким стабільним, як подавалося офіційною пропагандою. Тому правдиві відповіді на багато заплутаних питань, зокрема на такі кардинальні, як причини і суть трагічних подій 1941-1942 рр., були невигідними системі авторитарної диктатури, підкріпленої однопартійною системою, що збереглася і у післясталінські часи. В умовах, коли описувалися “переваги соціалістичної системи”, дуже мало зверталося уваги на становище народних мас, всіх тих людей, які й виграли цю страшну війну. Населення виглядає безликою масою, яка була віддана сталінській системі і відразу рушила на боротьбу з ворогом.

Події 1941-1942 рр., тобто найбільш критичного періоду Великої Вітчизняної війни, були об'єктом найпильнішого догляду цензури. Навіть скромні спроби правдиво їх висвітлити рішуче викорінювалися. Однією з таких спроб було видання книги О.М. Некрича, присвяченої початку війни. Він намагався проаналізувати причини поразок Червоної Армії на початку війни, однак у його роботі відсутні дані про те, як ці поразки вплинули на моральний стан радянських військових частин. Але й того, що він дав, було досить, щоб піддати його книгу обструкції. Однак, незважаючи на все, у радянській офіційній історіографії було визнано, що після початку війни у 1941 р. мало місце погіршення морального стану Червоної Армії. Щоправда авторський колектив книги, у якій міститься подібне визнання, не навів відомостей про те, які наслідки для цивільного населення мав швидкий відступ частин Червоної Армії. Нічого не говориться і про те, що траплялися випадки, коли паніка у військових частинах породжувала паніку серед мирних жителів, які нерідко вважали, що їх кидають напризволяще.

У шеститомній “Истории Великой Отечественной войны Советского Союза 1941-1945” серед причин поразок Червоної Армії на початку війни вказується те, що командний склад Червоної Армії був значно оновлений напередодні війни і ще не оволодів мистецтвом керування великими військовими з'єднаннями та оперативними об'єднаннями у важких умовах війни. У цій роботі зовсім не висвітлюється моральний стан Червоної Армії, не звертається уваги, наприклад, на такі негативні явища у радянських Збройних Силах, як паніка серед солдатів, поширення дезертирства.

Радянськими істориками була написана значна кількість праць про роль комуністичної партії у роки війни з фашизмом. Показ керівної ролі ВКП/б/ у боротьбі з ворогом містився чи не в кожній праці, яка була присвячена проблемам Великої Вітчизняної війни. Однак у цих роботах не зустрічається інформації про втечу частини членів підпільних комітетів партії в тилові райони Радянського Союзу, про залишення деякими партійними працівниками без дозволу своїх посад і втечу їх у невідомому напрямку.

В кінці 80-х - на початку 90-х років у обстановці значного послаблення цензури з'явилися історичні роботи, які з нових позицій висвітлювали події Великої Вітчизняної війни. У цей час значно збільшилася кількість історичних праць критичного плану, які були присвячені так званим “білим плямам” в історії держави. До наукового обігу вперше була введена значна кількість документів, які раніше не видавалися дослідникам. Ці матеріали стали основою для створення нових концепцій історії Великої Вітчизняної війни, які багато в чому відрізнялися від тієї, що панувала раніше. Однак, незважаючи на це, багато проблем залишилося поза увагою дослідників. Розсекречення ж частини документів часів війни дало поштовх для нових досліджень її найболючіших проблем.

О.М.Самсонов свого часу зробив чи не найпершу спробу висвітлити настрої населення у важкі роки війни. Але в його роботі не тільки окремо не розглядається становище населення України на початку бойових дій, а й зовсім не наводяться дані про настрої та прагнення українських націоналістів.

Заслуговує на увагу праця О.М.Самсонова “Вторая мировая война 1939-1945. Очерк важнейших событий ”. Хоча вона містить багато неточностей, в ній належним чином оцінюються наслідки відомого наказу Ставки ВГК № 270 для радянських Збройних Сил, аналізуються деякі причини його прийняття. Однак автор не намагався розібратися у тому, чому цей наказ так довго був секретним, чому у війні, що була оголошена радянським урядом народною, цей уряд був змушений вдатися до прийняття такого наказу. О.М.Самсонов не аналізує згубний вплив тимчасових військових невдач Червоної Армії на моральний стан її особового складу, зовсім нічого не говорить про труднощі мобілізації воїнів до її лав.

У історичних працях останнього часу, створених після проголошення незалежності України, все більше прослідковується прагнення по-новому оцінити події війни між СРСР та фашистською Німеччиною. В роботі А.С.Чайковського докладно розглядається історія партизанського руху, особливості дій партизанських загонів на території України, проблеми та труднощі в організації партизанської війни в тилу ворога. Однак у цій праці такий аспект “малої війни”, як ставлення населення України до радянських партизанів у різні часи війни, певною мірою залишився поза увагою автора.

М.В.Коваль вже підкреслював, що “у безуспішних намаганнях зупинити ворога Червона Армія без належного озброєння та компетентного керівництва змушена була відступати, залишаючи територію України та народ напризволяще”.

Останнім часом істориками засуджувалося підписання між СРСР та Німеччиною пакту про ненапад із супровідними секретними протоколами про розподіл сфер впливу у східній частині Європи, негативно сприймалося співробітництво СРСР та Німеччини перед війною, коли Радянський Союз фактично допомагав озброюватися своєму майбутньому противнику. Але у цих роботах відсутня інформація про те, як оцінювали після початку війни з гітлерівцями пересічні радянські люди дії свого керівництва перед війною, співробітництво СРСР з Німеччиною у 1939-першій половині 1941 рр. А крім того, нічого не говориться про те, як сприймали подібні дії Радянського Союзу поляки, як ці дії відбилися на ставленні польського народу до боротьби з німецьким вермахтом після нападу останнього на СРСР, як співіснували поляки та українці на окупованих німцями землях.

З нових позицій оцінити події Великої Вітчизняної війни намагалися і автори 24-томної “Всемирной истории ”, яка видавалася в Мінську у 1996-1997 роках. Вони дотримуються думки про те, що радянські люди були перш за все психологічно не готовими до війни на своїй території внаслідок згубної політики, яка проводилася радянським керівництвом після підписання пакту про ненапад з Німеччиною, коли засоби масової інформації СРСР переконували народ у тому, що війни з Гітлером у найближчому майбутньому не буде, а також у тому, що Червона Армія зможе перемогти ворога на його території “малою кров'ю”. Але поза увагою цих дослідників залишилася діяльність винищувальних батальйонів, яка була спрямована на боротьбу з так званими “дезорганізаторами тилу”, з панікерами та дезертирами.

Сучасні українські історики, висвітлюючи героїзм українців на фронтах другої світової війни і не применшуючи подвигу радянських воїнів, вже відкрито говорять про наявність військових, які з тих чи інших причин поверталися до рідних осель, кинувши фронт.

Слід відзначити роботу О.Є.Лисенка, яка містить деякі факти, пов'язані з діяльністю церкви у перший період війни. Однак тут відсутній аналіз впливу різноманітних сектантських груп (їх пацифістська пропаганта, агітація проти участі радянських людей у війні тощо) на моральну готовність воїнів Червоної Армії чинити опір загарбникам. Цікавою є робота В.Ю.Короля “Втрачене та незабуте”.

Серед останніх публікацій, які стосуються обраної теми дослідження, потрібно відзначити роботи українських істориків І.І.Дробота, В.І.Кучера, А.Г.Слюсаренка, П.М.Чернеги, які, використовуючи значну кількість документів і матеріалів, що останнього часу не були доступні історикам, дають неупереджену оцінку подіям війни на території України. Неординарні оцінки подій першого періоду війни з фашистами є в роботах російських авторів.

Особливої уваги заслуговує зарубіжна історіографія проблеми, адже зарубіжні історики не були обмежені при написанні своїх праць тиском тоталітарної системи. Найбільш повно серед зарубіжних авторів описується становище населення радянської країни в роботі О.Верта. Автор, будучи очевидцем подій війни, намагався в першу чергу описати настрої та сподівання пересічних людей. Однак у його роботі не аналізується вплив поразок першого періоду війни на моральний стан воїнів Червоної Армії. До того ж для написання роботи автор не міг використати розсекречених на сучасний момент матеріалів.

В.Косик у своїй роботі “Україна і Німеччина у другій світовій війні” досить змістовно показує прагнення частини українського населення до незалежності, аналізує корені колабораціонізму. Однак ставлення населення України до ведення бойових дій під час відступу Червоної Армії він зводить до того, що “більшість населення національних республік сподівалася, що конфлікт, який розпочався, принесе народам національну свободу”. Однак такі твердження не враховують різниці між прагненнями населення східної та західної частин України, які по-різному сприймали прихід гітлерівців. Не висвітлюється у цій праці й ставлення населення різних частин України до радянських партизанів, поверхово розглядається участь українців у збройній боротьбі з вермахтом у складі Червоної Армії.

Оригінальні погляди на проблеми Великої Вітчизняної війни містяться у книзі Л.Наумова. Характеризуючи моральний стан радянських військ, автор цілком вірно відзначав, що внаслідок величезних безповоротних втрат, яких зазнала Червона Армія у 1941 р., більшу частину діючої радянської армії 1942 року складали люди, що були нещодавно мобілізовані у масовому порядку, вони були погано навчені, погано підготовлені і утримувалися у строю лише страхом покарання. Однак Л.Наумов при написанні своєї роботи використовував невелику кількість джерел, а тому його праця хоч і містить цікаві роздуми автора, не досить точно висвітлює події війни. Таким чином, зазначимо, що обрана тема дисертаційного дослідження вивчена недостатньо, але необхідність досліджень такої проблеми назріла вже давно.

Джерельна база дисертації включає в себе як раніше опубліковані, так і вперше залучені до наукового обігу документи та матеріали, які умовно поділяються на декілька груп. До першої, що дала найбільше фактичного матеріалу для наукового аналізу, належать документи, які зберігаються у фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГОУ). Утвердження національної незалежності створило можливість опрацювання тих його документів, які з ідеологічних міркувань були недоступні історикам у радянські часи, чим, до речі, можна пояснити наявність відносно невеликої кількості праць, які в тій чи іншій мірі стосуються обраної теми дослідження. У фонді ЦК КП/б/У (Ф. 1) особливо заслуговують на увагу описи №№ 22 та 23, де зберігаються матеріали так званих “особливих папок” ЦК КП/б/У, які до останнього часу не видавалися дослідникам. У фонді Український штаб партизанського руху (Ф. 62) є відомості про організацію антифашистської боротьби в тилу ворога та ставлення населення України до дій радянських партизанів. Крім того, подібні матеріали вдалося відшукати у фонді партизанські загони Радянської України періоду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. (Ф. 130). Фонд Комісії з питань історії Великої Вітчизняної війни при АН УРСР (Ф. 166) містить велику кількість спогадів учасників Великої Вітчизняної війни, які до останнього часу не видавалися у періодичних виданнях чи пресі, і до того ж матеріали цього фонду зберігають висновки працівників Комісії з питань історії Великої Вітчизняної війни при АН УРСР, які ніде не публікувалися, та багато інформації, яку їм вдалося відшукати у процесі роботи (наприклад, у бесідах з учасниками бойових дій та роботі в архівах колишнього Радянського Союзу). Спогади учасників війни зберігаються також у фонді колекція спогадів про Жовтневу революцію, громадянську війну, соціалістичне будівництво та Велику Вітчизняну війну (Ф. 59).

У дисертації також використані документи Центрального державного архіву вищих органів України (ЦДАВОУ). Фонд колекція мікрофотокопій документів німецько-фашистських адміністративних закладів, армійських груп і їх тилових охоронних підрозділів, що діяли на окупованих східних територіях (Ф. КМФ-8) містить унікальні документи німецького вермахту та окупаційних властей, які свого часу були захоплені союзниками Радянського Союзу, а потім перефотографовані спеціально для збереження у вітчизняних архівах. Матеріали цього фонду зберігають надзвичайно багато інформації про становище та настрої населення на окупованих фашистами землях. Причому це питання висвітлюється у документах у динаміці: подаються щотижневі відомості про настрої населення України. Фонду колекція документів з історії Великої Вітчизняної війни (Ф. 4620) містить багато цікавих свідчень очевидців початку війни на українських землях. Дещо менше інформації з обраної теми дослідження вдалося відшукати у фондах Держплану України (Ф. 337) та Міністерства радгоспів УРСР (Ф. 4860).

Вивчалися й деякі документи Київського міського державного архіву (КМДА). Це переважно справи, в яких зібрані матеріали про діяльність окремих підприємств м.Київ у період ворожої окупації, наприклад, фонд Р-374 Київського машинобудівного заводу “Більшовик” управління машинобудівної промисловості Раднаргоспу (Ф. Р-374).

Аналізуючи архівні джерела, потрібно відзначити, що найбільше інформації про ставлення населення України до різноманітних нововведень окупантів міститься у щотижневих зведеннях німецьких охоронних дивізій та у звітах, які готували німецькі розвідники для вищого командування. Відомості про рух Опору, про незадоволення пересычних людей діями окупантів можна знайти у доповідних записках командирів німецьких військових частин, що дислокувалися на окупованих землях і змушені були брати участь у боротьбі з партизанами. З радянських органів найбільш повну інформацію (наскільки це взагалі було можливо) мали органи НКВС, що постійно отримували відомості від своїх агентів та розвідників. У радянських документах, які датовані 1941 або початком 1942 року, становище на землях, захоплених ворогом, нерідко характеризувалося не зовсім об'єктивно. Адже радянським керівникам було важко відзначати, що велика частина населення після відступу Червоної Армії з території України зневірилася у радянській владі і певний час не бачила шляху до вигнання окупантів з рідної землі. Пізніше, у другій половині 1942-1944 роках, повідомлення радянських керівників вже містили визнання, що, на відміну від 1941 року, населення схвально ставиться до дій радянських партизанів. Такі визнання мали місце тому, що в той час після подолання багатьох недоліків у організації партизанського руху, які мали місце на початку війни, вихвалялася керівна роль більшовицької партії як організатора відсічі загарбникам, і вказувалося які саме недоліки вдалося подолати на початку війни. А відомості про роль комуністів у організації партизанської боротьби доводиться брати навіть з післявоєнних документів, коли радянські партійні органи намагалися з'ясувати дії кожного комуніста, який залишився на окупованій території. Ще один важливий блок джерел склали опубліковані документи. Але підбір цих матеріалів здійснювався тенденційно, тому навіть документи, опубліковані останнім часом, неповно відображають становище, що склалосяна початку війни з гітлерівцями.

Істотне значення має мемуарна література. Однак колишні військові намагалися у своїх творах виправдати свої власні помилки і перебільшити свою роль у війні. Незважаючи на це, у спогадах як радянських, так і німецьких воєначальників міститься багато цікавої інформації про моральний стан Червоної Армії. Серед таких мемуарів можна назвати праці Г.Жукова, І.Баграмяна, А.Карпова, О.Покришкіна, В.Петрова, Г.Кондратенка, К.Грушевого, В.Шатілова, К.Москаленка, М.Кузьмінова, М.Попеля, С.Штеменка, Гудеріана Г. та ін.

Всі зазначені групи джерел, доповнюючи одна одну, дозволили всебічно висвітлити проблему морально-політичного стану населення і воїнів Червоної Армії у перший період Великої Вітчизняної війни (на матеріалах України). На нашу думку джерельна база, яка була використана для написання дисертації, є достовірною й достатньо широкою для створення комплексного дослідження політико-морального стану населення і воїнів Червоної Армії в перший період Великої Вітчизняної війни (на матеріалах України).

У другому розділі “Моральний стан радянських воїнів у ході боїв на українській землі” висвітлюється реакція особового складу частин Червоної Армії, які розміщувалися на території України, на початок бойових дій. Причому окремо розглядаються сподівання та прагнення, пов'язані з нападом фашистів, як офіцерів (вищої, середньої ланки та молодших командирів), так і рядових бійців. Тоталітарна система сковувала ініціативу командирів, вони боялися брати на себе відповідальність і давати наказ військам про відкриття вогню по ворогові. Чимало офіцерів чекали, коли прийде повідомлення від вищого керівництва про початок бойових дій. Командуючі фронтами, не маючи достатнього досвіду для управління військами у такому масштабі, розгубились у складній обстановці перших годин війни. Цьому сприяло й те, що від радянського уряду не надходило спочатку жодних вказівок про перші дії військових частин по відбиттю атаки ворога. Зволікання на найвищому рівні з прийняттям рішення про організацію контрударів по фашистах призвело, як свідчив генерал М.В.Захаров, до страшних втрат у військах, до виникнення паніки серед частини командирів. Реакція вищого військового командування Червоної Армії на початок війни свідчить про їхню моральну непідготовленість до такого розвитку подій. Солдати, які знаходилися на початку війни поблизу державного кордону, зрозуміли, що фашисти напали на Радянський Союз, після нальоту ворожої авіації або раптового артилерійського обстрілу. Це викликало як ненависть до агресорів та бажання помститися за смерть товаришів, так і неприязнь до власних командирів та політпрацівників, адже саме вони більше за інших намагалися переконати рядових бійців у тому, що війни з фашистами бути не може, оскільки у СРСР з Німеччиною є договір про ненапад.

Відчайдушний опір радянських бійців на окремих ділянках фронту не міг змінити загальної картини відступу радянських частин, що зазнали величезних втрат. Поразка Червоної Армії у прикордонній битві, постійний психологічний тиск з боку ворога, втомленість солдатів і офіцерів внаслідок постійних боїв призвели до погіршення морального стану діючої армії.

Проблеми під час мобілізації, незважаючи на наявність відносно великої кількості осіб, що добровільно прагнули вступити до лав регулярної армії, виникли вже у перші дні війни. План мобілізації, згідно з відомостями, які були підготовлені працівниками обласних архівів для ЦК КП/б/У вже після закінчення війни, не був виконаний у багатьох областях УРСР.

Загострення проблем у радянському суспільстві визнав і сам Сталін. У своїй промові 3 липня 1941 р. він закликав боротися з боягузами, панікерами та дезертирами. Вже у липні 1941 року були зафіксовані випадки, коли офіцерам доводилося примушувати солдатів підніматися в атаку під загрозою застосування зброї і навіть розстрілювати бійців, які відмовлялися наступати. У таку ситуацію, наприклад, потрапив комісар 8 мехкорпусу бригадний комісар М.К.Попель, коли він був змушений боротися з поширенням паніки у військах. Таке становище можна в деякій мірі пояснити тим, що на фронт, вже починаючи з липня 1941 року, відправляли частини, які були сформовані з резервістів, поспіхом, а отже, недостатньо навчені й озброєні. Їх командний склад часто добирали вкрай недбало. Все це призводило до того, що такі дивізії не відрізнялись стійкістю в обороні.

В умовах, коли командування Червоної Армії кидало напризволяще цілі військові частини, радянські воїни, які відстали від своїх підрозділів, понуро йшли у тил. Важливо було організувати цих бійців, підбадьорити їх, підняти їх віру у перемогу. Тому найбільш ініціативні польові командири (без наказів вищого командування) намагалися затримати всіх солдатів Червоної Армії, які відступали, втративши офіцерів і не знаючи точного місцезнаходження їх військових частин. Війна висунула на перше місце командирів, які не боялися брати на себе відповідальність, виявляли розумну ініціативу у керуванні військами і в найважчих умовах знаходили спосіб чинити опір ворогові.

Поступово, з набуттям досвіду, змінювалося й ставлення бійців до війни. Якщо у перші тижні багатьом здавалося, що все швидко закінчиться і вони повернуться до рідних домівок переможцями, то пізніше солдати зрозуміли, що боротьба з ворогом завершиться ще не скоро, а відтак їм ще довго доведеться служити в армії. Військова частина почала перетворюватися на рідну домівку, а товариші по зброї ставали ближчими за родичів. І особливо це стосувалося тих солдатів, які втратили на війні свою сім'ю. Війна дедалі більше сприймається як тривалий процес, а ведення війни стає свого роду професією.

Величезний вплив на моральний стан радянських військових частин в Україні справила катастрофа під Києвом, яка, фактично, була одним з наслідків культу особи Сталіна. Трагічною була доля сотень тисяч воїнів, які потрапили у полон внаслідок некваліфікованих дій вищого керівництва. Незважаючи на жорстокі заходи, до яких вдавався Державний Комітет Оборони (наказ № 270, створення загороджувальних загонів, застосування репресій) в Україні після катастрофи частин Червоної Армії під Києвом значно збільшилась кількість дезертирів. Так, з 1 жовтня 1941 р. по 1 лютого 1942 р. бійцями винищувальних батальйонів було затримано в районах Ворошиловградської (нині Луганської) та Харківської областей 1152 дезертири, 4920 осіб, що ухилялися від призову до армії. На 16 жовтня 1941 р. у Ворошиловграді на призовних пунктах було відзначено вкрай незадовільну явку військовозобов'язаних: на Артемівський пункт з'явилось лише 10%, а на Климівський -- 18%. За станом на 23 жовтня 1941 року по Харківському військовому округу зі всієї кількості призваних прибули на станції зосередження лише 65% (43740 чол.), або 43% від загальної кількості військовозобов'язаних, які підлягали призову. В кінці жовтня 1941 року спостерігалися випадки масового дезертирства по Харківському військовому округу на шляху просування колон мобілізованих: дезертирували по Чугуївському райвійськкомату -- 30%, по Сталінському -- 35%, по Ізюмському -- 45%, по Дергачовському -- 50% мобілізованих.

Загалом, за даними комісії з історії Великої Вітчизняної війни, яка працювала у вітчизняних архівах, внаслідок різних форм дезертирства (коли колишні бійці Червоної Армії тікали до рідних домівок, розташованих вже на окупованій території), через недбальство військкоматів та з інших причин загалом по СРСР на окупованій території залишилося більше 5,6 млн. військовозобов'язаних. Не всі радянські люди піднялися на боротьбу із загарбниками. Процес усвідомлення необхідності боротьби з фашистами був тривалим і болісним.

У третьому розділі “Становище та настрої населення на неокупованій території України” аналізуються причини, які впливали на формування ставлення людей до заходів, що проводилися на початку війни (зокрема розглядається вплив проведення насильницької колективізації та масових репресій на формування ставлення населення України до радянського режиму на початку війни з фашистами).

Початок війни з гітлерівцями викликав неоднозначні почуття та сподівання у різних верств населення України, однак абсолютна більшість людей і гадки не мала, що Червоній Армії доведеться відступати аж до Волги, що вся територія України через деякий час буде повністю окупована фашистами.

В умовах, коли під час проведення евакуації на схід виїжджали в основному представники партійних та радянських органів, а також кваліфіковані працівники підприємств, багато робітників та селян були фактично приречені на те, щоб зазнати кривд та утисків з боку окупаційного режиму. Описи звірств, що їх чинили німецько-фашистські війська на окупованих територіях, викликали у населення страх перед завойовниками. В результаті при відступі Червоної Армії це нерідко викликало, з одного боку, панічну втечу частини цивільного населення, а з іншого - озлоблення тих, хто не міг виїхати. Як свідчили радянські воїни, що виходили з ворожого оточення, такі люди були переконані, що їх спеціально залишають на поталу ворогові. Загалом потрібно зазначити, що катастрофи на “другорядному” - українському - напрямку, а отже і проблеми населення України, були під час війни на другому плані у радянського керівництва.

Вкрай негативно на моральний стан населення України впливали зловживання службовим становищем та панічна втеча частини радянських керівників на схід. У цей період у одному з повідомлень ЦК КП/б/У говорилося, що нерідко мають місце випадки, коли керівники партійних та радянських організацій у районах, яким загрожувала німецько-фашистська окупація, кидали свої посади і самовільно відходили у глибокий тил, перетворюючись, по суті, на зрадників. У той час, як багато рядових комуністів гинули на фронті, у той час, коли, згідно з наказом А.Гітлера, всі захоплені політпрацівники Червоної Армії повинні були розстрілюватися на місці, частина вищих партійних та радянських керівників віддавала перевагу поспішній втечі у глибокий тил.

Слід зважати на те, що особи, які вступили до комуністичої партії не з ідейних міркувань, а намагаючись таким чином отримати певні пільги, певне становище у радянському суспільстві, під час війни часто не бажали захищати радянську владу. Будучи зацікавленими у поверненні усуспільнених під час колективізації цінностей, селяни нерідко намагалися зірвати проведення евакуації. Деякі люди, що залишалися на окупованій території, прагнули перешкодити знищенню радянськими органами майна, яке не вдавалося евакуювати. Такі дії були зумовлені також тим, що селяни були незадоволені проведенням тактики “випаленої землі” при відступі частин Червоної Армії, коли спалювалися заводи, майстерні, висаджувалися у повітря пекарні тощо. Офіційне пояснення радянського уряду, що ці заходи здійснюються для того, щоб цінне майно “не залишалося ворогам”, не задовольняло пересічних людей. Адже вони змушені були залишатися на окупованій території, і їм потрібно було вижити, а знищення чи вивезення хліба, пального чи різноманітних машин зменшувало шанси на виживання, бо селяни залишалися без засобів до існування.

У таких умовах були широко розповсюджені випадки розкрадання суспільної власності у великих розмірах, причому найчастіше таким чином привласнювалися продукти харчування. Перемоги німецько-фашистських загарбників, прорахунки та помилки радянського уряду, які призвели до відступу Червоної Армії з території України, викликали те, що, за визнанням Д.С.Коротченка, у кінці 1941--на початку 1942 років абсолютна більшість цивільного населення не бажала продовжувати боротьбу проти німців, а намагалася різними способами пристосуватися до окупаційного режиму. Аналіз настроїв цивільного населення України під час бойових дій проти німецько-фашистських загарбників дає підставу зробити висновок про те, що одностайності в оцінці цих подій серед людей не було. Недалекоглядна політика сталінського режиму, у межах якої, фактично, проводився геноцид власного народу, призвела до того, що з початком війни проти гітлерівців радянські люди вагалися, яку владу підтримати.

У четвертому розділі “Зміни в настроях населення на початку панування гітлерівців в Україні” аналізується ставлення людей до заходів, які окупанти намагалися втілити у життя на захоплених землях, а також до ведення боротьби з фашистами у складі партизанських з'єднань. Крім того, окремо розглядається політико-моральний стан членів партизанських загонів, які були створені протягом першого періоду війни. На фоні провалу організації партизанського руху у 1941 році все ж знаходилися партизани, які і за таких важких умов боролися з фашистами у ворожому тилу. Однак перший час ця боротьба велася епізодично й неорганізовано. За умов вкрай поганої організації партизанського руху на території України протягом 1941-1942 років підпільні комітети були змушені зводити свою діяльність до організації саботажу всіх заходів окупаційної влади, крадіжок хліба, цукру, худоби тощо, а також розповсюдження повідомлень про події у радянському тилу, різноманітних агітаційних листівок, що закликали населення до боротьби проти окупантів. Причому не останню роль в цьому відіграло ставлення населення до радянських партизанів. З.А.Богатир зазначав, що навіть у 1943 році, коли радянські партизани йшли вдень, місцеве населення боялося відкрито допомагати їм. Лише вночі було значно легше отримати від місцевих селян так необхідні партизанам продукти харчування.

Згідно з матеріалами “особливих папок” ЦК КП/б/У, люди вважали, що якщо вже навіть Червона Армія відступила, то розрізнені групи партизанів не зможуть нічого вдіяти проти німецького вермахту. Населення, боячись репресій з боку окупантів, іноді допомагало радянським партизанам, постачаючи їм продовольство, саме тому, що боялося, щоб партизани бува не вбили когось із німців, бо в такому випадку окупанти вдавались до репресій. Навіть партизанський загін С.А.Ковпака в умовах, коли значна частина населення України була вороже настроєна проти радянської влади і чекала приходу німців, що обіцяли звільнення від колгоспної системи, був змушений довгий час відсиджуватися у лісах, не ведучи активних дій проти ворога. Міжвідомчі конфлікти й непослідовні, суперечливі вказівки стояли на заваді розгортанню партизанського руху, а отже, і посиленню боротьби в тилу ворога. А ще бракувало досвіду ведення партизанської війни значними силами, не вистачало зброї, особливо важких видів, боєприпасів, засобів зв'язку, інженерного спорядження, практично не було тилового й медичного обслуговування. Не усвідомлюючи значення “малої війни” в умовах, коли гітлерівці невпинно просувалися вперед, командування радянських військ намагалося використати щойно сформовані партизанські загони й групи на передній лінії оборони або в найближчому оперативному тилу ворога. Однак потрібно відзначити, що всенародної підтримки на території України не дістали і націоналістичні загони, тому що багато українців мали рідних чи близьких людей, які воювали з німцями у складі Червоної Армії. Прагнення до національної незалежності знаходили свою опору, в основному, серед інтелігенції у містах, а селяни мало цікавилися політикою, чекаючи від нової влади перш за все поліпшень у соціальній сфері і повернення конфіскованої більшовиками власності.

У кінці 1941- першій половині 1942 рр. населення України, з німецької точки зору, можна було розділити на чотири групи. До першої групи окупанти відносили ту частину населення, яка серйозно була настроєна співпрацювати з новою владою через ненависть до більшовиків і з надією, що знову буде повернуто право приватної власності. До другої групи відносилася незначна частина населення, яка намагалась допомагати окупантам і в той же час таємно підтримувати зв'язок з партизанами, тобто звичайні пристосуванці. До третьої категорії належали люди, які відкрито боролися з ворогом і з середовища яких поповнювалися партизанські загони. І, нарешті, до останньої групи окупанти відносили абсолютну більшість цивільного населення України, яке підкорялося німцям, але вичікувало, який розвиток приймуть події. Прихід німців викликав певні надії у великої частини українського населення, пов`язані з ліквідацією колгоспів, налагодженням мирного життя тощо. Але поступово політика загарбників почала викликати відверту неприязнь у мешканців України, бо нехтування прагненнями українців призвело до поширення збройної боротьби і зростання пасивного опору “новому порядку” у ворожому тилу з боку населення України.

В результаті проведеного дослідження автор прийшов до низки висновків, основні з яких виносяться на захист:

переважна більшість радянських воїнів мужньо боролася з ворогом, але репресії, насильницьке проведення колективізації, депортації цивільного населення, що проводилися радянською владою, призвели до того, що частина населення України не бажала боротися з загарбниками. Тому поряд з героїзмом спостерігалися випадки панічної втечі з поля бою цілих військових підрозділів Червоної Армії, ухилення від призову;

проведення радянською владою евакуації та політики “випаленої землі” не завжди знаходило відгук у населення через те, що люди, які з різних причин залишалися на окупованій фашистами території, не були зацікавлені в тому, щоб відчути на собі все те, що тактика “випаленої землі” передбачала для ворогів. Значна кількість селян пов`язувала з приходом німців надії на поліпшення умов життя. Загалом населення було більше занепокоєне економічними та побутовими проблемами, ніж проблемами політичного характеру;

на початку окупації більшість населення України зайняла вичікувальну позицію, намагаючись передбачити розвиток подій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Брошури та статті:

1. Моральний стан Червоної Армії в Україні в перший період війни проти німецько-фашистських загарбників. Дезертирство та боротьба з ним.-К.: Міжнародна фінансова агенція, 1998. (2,8 д.а.)

2. Цивільне населення України на початку війни з німецько-фашистськими загарбниками.-К.: Міжнародна фінансова агенція, 1998. (1,6 д.а.)

3. Дезертирство із лав Червоної Армії в Україні на початкових етапах Великої Вітчизняної війни //З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ.-1997.-№ 1-2. (0,5 д.а.)

4. Створення та діяльність винищувальних батальйонів України в 1941 році // Вісник Київського університету. Історія.-Випуск 38.-1998. (0,5 д.а.)

5. Початок Великої Вітчизняної війни в Україні: нові аспекти проблеми//Вісник Київського університету. Історія.-1997.-Вип. 36. (співавтор Король В.Ю., особистий внесок 0,3 д.а.)

6. Tragic 1941: New Aspects of the Problem//The Journal of Slavic Military Studies.-1998.-Volume 11.- Number 1. (співавтори Слюсаренко А.Г., Король В.Ю.; особистий внесок 0,6 д.а.)

Тези доповідей на наукових конференціях та повідомлення:

7. Створення та діяльність винищувальних батальйонів Житомирської області на початку війни між СРСР та Німеччиною//Житомирщина крізь призму століть: Наук. зб.-Житомир: Журфонд, 1997. (0,4 д.а.)

8. Україна: Трагізм 1941 року // Трибуна. - 1998. - № 7-8. (Співавтор Король В.Ю.; особистий внесок 0,3 д.а.)

1. До питання про чисельність УПА//Тези доповідей шістнадцятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції.-Вінниця, 1997. (0,15 д.а.)

2. Діяльність винищувальних батальйонів на Вінниччині в 1941 р.// Тези доповідей сімнадцятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції.-Вінниця, 1997. (0,15 д.а.)

3. Промислові підприємства Вінниці в 1941-1942 рр.// Тези доповідей вісімнадцятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції.-Вінниця, 1997. (0,15 д.а.)

Размещено на Allbest.ru