Українська історична наука та історіософія на рубежі ХІХ – ХХ століть

Українська історична наука та історіософія на рубежі ХІХ - ХХ століть

07.00.06. - Історіографія, джерелознавство та спеціальні

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Дніпропетровськ - 1999

Дисертація є рукопис

Робота виконана на кафедрі історіографії та джерелознавства Дніпропетровського державного університету.

Науковий керівник: Доктор історичних наук, професор КОЛЕСНИК Ірина Іванівна, Дніпропетровський державний університет, професор кафедри історіографії та джерелознавства.

Офіційні опоненти: Доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України ПІНЧУК Юрій Анатолійович, завідувач відділом української історіографії Інституту історії України НАН України.

Кандидат історичних наук Абросимова Світлана Вікторівна, провідний науковий співробітник Дніпропетровського історичного музею.

Провідна установа: Кафедра історіографії, джерелознавства та археології Харківського державного університету.

Захист відбудеться червня 1999 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 при Дніпропетровському державному університеті за адресою: 320625, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету за адресою: 320050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий 15 травня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор Марков К.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В умовах розвитку державотворчих процесів, які відбуваються під час глибокої ціннісно-нормативної кризи в Україні, зростає роль історичної науки як фактору формування національної свідомості і створення сучасної системи духовних і культурних вартостей. Зараз українські історики прагнуть до витвору нової концепції українського історичного процесу, яку можливо синтезувати допомогою нових методологічних підходів та оновлення теоретичного арсеналу науки завдяки повернення спадщини істориків минулого. У цьому контексті актуалізується проблема взаємовідносин історичної науки та історіософії. Дослідницький інтерес до історіософії пов'язаний з усвідомленням специфіки філософського мислення в українській інтелектуальній культурі. Українська історіософія як складова українського культурного відродження, знаходиться на межі історії науки та історії культури, політики та масової свідомості. Це поширює можливості використання “нового культурологічного підходу”(Л.Репіна) Репина Л.П. Вызов постмодернизма и перспективы новой интеллектуальной истории // Одиссей. Человек в истории. 1996. - М., 1996. - С.25-38. у вивченні історичних цілісностей: не лише соціально-економічної і політичної історії, а й історії картин світу, систем цінностей, форм соціальної поведінки, символів і ритуалів Гуревич А.Я. Историк ХХ века в поисках метода // Одиссей. Человек в истории. 1996. - М., 1996. - С.9.. Справа в тому, що в літературі не існує цілісної картини української історіософії, хоча значення спадщини її творців для подальшого розвитку української історичної науки не підлягає сумніву.

Усвідомлення характеру взаємодії історичної науки та історіософії набуває особливого сенсу після краху ідейно-концептуальних засад радянської історіографії, коли з новою силою відродилися старі національно-історичні міфологеми, народжені ще українською романтичною і народницькою думкою ХІХ ст. До цих “міфів України” (термін Г.Грабовича Грабович Г. Шевченко як міфотворець: семантика символів у творчості поета. - К., 1991; Він же. Гоголь і міф України.- 1994.- №9-10; Grabowicz G. Three Perspective on the Cossack Past: Gogol', Sevcenko, Kulis // Harvard Ukrainian Studies. - 1981. - Vol.V. - Р.171-194.) належать, наприклад, уявлення про запорозьке козацтво як носія “народного духу”, про тісний зв'язок волелюбності українського народу з деструктивними рухами соціальних низів.

Об'єктом дисертаційного дослідження є процес становлення та розвитку історіософських ідей на грунті української історичної науки. Предмет дослідження становлять історіософські ідеї та концепції в творчості українських істориків - представників різних течій кінця ХІХ - початку ХХ ст. У цей час відбувається остаточне виокремлення історіософії з українського духовно-культурного середовища, чому сприяла творча діяльність трьох визначних постатей української історіософії й історичної науки - Володимира Антоновича (1834-1908), Михайла Грушевського (1866-1934) і В'ячеслава Липинського (1882-1931). Символічна для української історичної думки фігура Миколи Костомарова (1817-1885) не потрапила до фокусу дослідницької уваги через свою синкретичність. Власні історіософські ідеї історик, подібно до всього покоління “кирило-мефодіївців”, розгортав не лише в історичних дослідженнях, а також у поезії, белетристиці, літературній критиці, етнографічних і релігійних роботах.

Стан наукової розробки теми. Історіографічна розробка проблеми становлення української історіософії, розпочалася ще у 1890-і рр. У творах М.Драгоманова, О.Лазаревського, М.Василенка, присвячених окремим питанням української історіографії, можна знайти перші спроби звернення до історіософських засад наукової діяльності українських учених Драгоманов М. Чудацькі думки про українську національну справу // Вибране.- К., 1991.- С.461-558; Лазаревский А. Прежние изыскатели малорусской старины // Киевская старина.- 1894. - №12.- С.349-387; 1895.- №2.- С.170-186; 1897.- №1.- С.92-111; №2.- С.275-303; Василенко Н. К истории малорусской историографии и малорусского общественного строя // Там же. 1894.- №11.- С.242-270.. На початку ХХ ст. в роботах О. і М. Грушевських відчувалося прагнення дослідити історіософські ідеї українських істориків у процесі національного відродження і суспільно-політичного руху Грушевський О. З початків нової української історіографії // Україна.- 1914.- №2.- С.57-63; Грушевський М. Развитие украинских изучений в XIX в. и раскрытие в них основных вопросов украиноведения // Украинский вопрос в его прошлом и настоящем: В 2-х т.- СПб., 1914.- Т.1.-С.1-37.. Поява у цей період спеціальних історіографічних розвідок було ознакою зрілості української історичної науки, яка завершувала своє перевтілення з проблемної галузі російської чи польської історіографій у національну історичну науку з власними історіософськими концепціями, методологічними підходами та організаційними установами Колесник І.І. Курс української історіографії у вищій школі: Нова модель викладання // Дніпропетровський історико-археографічний збірник.- Вип.1.- Дніпропетровськ, 1997.- С.318..

Другий етап у вивченні української історіософії припадає на 1920-і рр. Це доба піднесення української історичної науки, яка цілком відповідала світовому рівню і стандартам. В радянській Україні розгортається науково-дослідна діяльність, організована при ВУАН академіками М.С.Грушевським і Д.І.Багалієм. У творах цих корифеїв, їх учнів та співробітників (О.Грушевського, Й.Гермайзе, В.Щербини, С.Шамрая, О.Оглоблина тощо), поряд з повільною рецепцією нової марксистської термінології, спостерігається могутня ідейно-концептуальна інерція попереднього періоду. Українська історіографія розглядається як один з визначальних факторів національного відродження, а філософські засади творчості істориків пов'язуються з соціокультурними і психологічними обставинами їхнього життя (в школі М.Грушевського Див. напр.: Грушевський М. Володимир Антонович, основні ідеї його творчості і діяльності // Український історик.- 1984.- №1-4(81-84).- С.193-199; Він же. Костомаров і Новітня Україна // Український історик.- 1984.- №1-4(81-84).- С.148-170; Він же. Соціально-традиційні підоснови Кулішевої творчості // Україна. (Орган істор. секції ВУАН).- 1927.- кн. І-ІІ.- С.9-30; Гермайзе О. В.Б.Антонович в українській історіографії // Україна. (Орган істор. секції ВУАН).- 1928.- кн.5.- С.17-32.) або з соціально-економічною структурою суспільства (в школі Д.Багалія Багалій Д. Академік М.С.Грушевський і його місце в українській історіографії. (Нарис). // Ін-т рукописів (далі ІР) НБ НАН України.- Ф.1.- № 45064; Він же. Нариси української історіографії за доби феодалізму та доби капіталістичної // ІР ЦНБ НАН України. - Ф.1.-Спр.11049.).

Наприкінці 1920 - початку 1930-х рр. в Українській СРР почалося згортання політики українізації; було перервано зв'язки між науковцями на еміграції і на батьківщині, розпочалися репресії проти істориків.

Історіографічна ситуація 1920-х рр. у Західній Україні і на еміграції пов'язана з політико-ідеологічною переоцінкою надбань українського демократичного руху ХІХ - початку ХХ ст. та визвольних змагань 1917-1920 рр. На думку І.Кревецького, в українській історичній науці відбувся “національно-державницький перелом” Кревецкий І. Українська історіографія на переломі // Записки НТШ.- 1924.- Т.134-135.- С.162.. Л.Винар охарактеризував ситуацію як “історіософічно-історіографічний двобій” між істориками-державниками та істориками-народниками. В цьому двобої джерелознавчо-методологічні питання відсувалися на другий план, а спори велися навколо різних способів інтерпретації минулого Винар Л. Найвидатніший історик України Михайло Грушевський (1866-1934) // Силуети епох. Історичні розвідки.- Дрогобич,1992.- С.102..

Важливим явищем державницької думки став “Огляд української історіографії” Д.Дорошенка, в якому історіографія пов'язується з національно-історичною думкою та з неперервним процесом національного самопізнання Дорошенко Д. Огляд української історіографії.- К., 1996.- С.3-5.. Характерним для українських істориків цієї доби є сприйняття історико-наукової діяльності як складової українського націо- і державотворчого процесу.

Загальні особливості літератури двох перших періодів полягають, по-перше, у відсутності в науковому лексиконі терміну “історіософія”; по-друге, в двоякому характері більшості творів, які можуть бути одночасно зараховані нами як до джерел, так і до наукової літератури: їх авторами являлися провідні українські історики й історіософи тієї доби.

На наступному етапі в 1930-1950-х рр. діаспорна історіографія відходить від гострої полемічної орієнтації: історики-державники починають нову переоцінку наукової спадщини народників. Л.Винар вказує, що тогочасна критика “історіографічно-історіософічних концепцій” проводилась на належному академічному рівні. Зокрема, Д.Дорошенко, О.Оглоблин і Б.Крупницький частково визнають “державницьке думання” М.Грушевського Винар Л. Найвидатніший історик України.- С.113.. Філософським та культурологічним підходом відрізняються праці Д.Чижевського, присвячені як окремим українським мислителям, так і розвитку філософії та літературного процесу в Україні Чижевский Д. Вячеслав Липинский как философ истории // Философская и социологическая мысль.- 1991.- №10.- С.52-63; Він же. Історія української літератури (від початків до доби реалізму).- Тернопіль, 1994; Він же. Нарис з історії філософії на Україні.- К., 1992.. Важливою видається робота І.Витановича, в якій реконструюється творча лабораторія М.Грушевського, світоглядні настанови, науково-історичні та соціологічні орієнтири вченого Витанович І. Уваги до методології й історіософії М.Грушевського // Український історик.- 1966.- №1-2(9-10).- С.32-52..

Характерним для літератури цього періоду видається застосовування біоісторіографічного підходу при дослідженні української історіософії та історичної науки. На відміну від 1890-1920-х рр. розповсюджується наукова категорія “історіософія”, яка поки що не отримує жодних визначень і тлумачень.

В радянській історичній науці в Українській РСР наприкінці 1950-х рр. розпочинається “мікроренесанс” досліджень з української історіографії: з'являється роботи М.Марченка, П.Гончарука, Л.Коваленка, А.Беспалова, О.Лисенка, В.Лукеренка, В.Сокуренка Див. напр.: Марченко М. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХст.).- К., 1959; БеспаловА. До питання про суспільно-історичні погляди М.Костомарова// Український історичний журнал.- 1967.- №5; Лисенко О. М.Драгоманов про історичний прогрес// Український історичний журнал.- 1968.- №11; Лукеренко В. Філософські погляди Драгоманова// З історії філософської думки на Україні.- К., 1963; Сокуренко В. Демократические учения о государстве и праве на Украине во 2 пол. ХІХв. (М.Драгоманов, С.Подолинский, О.Терлецкий).- Л., 1966;. тощо. В своїх працях, заснованих на класовому підході, науковці обирали предметом симпатій радикальне народництво, яке намагалися наблизити до марксизму. Історіософський ракурс, якщо й мав місце в цих дослідженнях, завжди виконував допоміжну, другорядну функцію.

На четвертому етапі 1950-1980-х рр. в українській західній історіографії поряд з такими відомими дослідниками, як О.Оглоблин, з під пера якого виходить англомовне дослідження “Ukrainian Historiography. 1917-1956”, з'являється ряд нових імен. Я.Пеленський, І.Лисяк-Рудницький, З.Когут, О.Пріцак, Л.Білас, Ф.Сисин, Є.Пизюр приділяють увагу історософським, громадсько-політичним, культурологічним ідеям українських мислителів у контексті національного поступу і суспільної свідомості різних епох, з'ясовують значення народницької і державницької течій в українській інтелектуальній історії Ohloblin O. Ukrainian Historiography, 1917-1956 // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.- New York, 1957 - Vol. V-VI.- Р.6-152; Пизюр Є. В'ячеслав Липинський і політична думка західного світу // Сучасність.- 1969.- №9.- С.108-115; Kohyt Z. The Development of a Little Russian Identity and Ukrainian Nationbuilding // Harvard Ukrainian Studies.- 1986.- Vol.X.- Р.559-576; Pelenski Y. V.Lypyns'kyj and the Problems of the Elite // Harvard Ukrainian Studies.- 1985.- Vol. IX.- №3-4.- Р.326-341; Piziur E. V.Lypyns'kyj's Idea of Nation // Harvard Ukrainian Studies.- 1985.- Vol. IX.- №3-4.- Р.302-325; Pritsak O. V.Lypyns'kyj's Place in Ukrainian Intellectual History // Harvard Ukrainian Studies.- 1985.- Vol. IX (№ 3-4).- Р.245-262; Rudnytsky I.L. The Intellectual Origins of Modern Ukraine // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.- New York, 1958.- Vol.III-IV.- Р.72-94; Sysyn F. Concepts of Nationhood in Ukrainian History Writing, 1620-1690 // Harvard Ukrainian Studies.- 1986.- Vol.Х.- Р.393-423..

У Філадельфії засновується Східноєвропейський дослідний інститут ім. В.Липинського, головним завданням якого є фахове перевидання наукової спадщини історика. Програма здійснюється в трьох відділах (архів В.Липинського, політичні й історичні твори та присвячені йому дослідження) за загальною редакцією І.Зибликевича. У 1960-1970-і рр. зусиллями Л.Винара, О.Оглоблина, О.Пріцака, М.Стахіва, Т.Приймака, А.Жуковського формується окрема дисципліна - грушевськознавство Див.: Пиріг Р. Актуальні проблеми сучасного вітчизняного грушевськознавства // Історична наука на порозі ХХІ ст.: підсумки та перспективи. Мат-ли Всеукр. наук. конф.- Х., 1995.- С.334..

П'ятий період у розробці теми припадає на 1990-і рр. Вже з кінця 1980-х рр. в Українській РСР знімалися “табу” з усіх українознавчих сюжетів, радянські вчені зверталися до спадщини своїх попередників, відновлювалася перервана традиція національної історіографії. Одночасно відбувалася рецепція ідей і досягнень діаспорної історіографії, поступово зусилля пострадянських і зарубіжних науковців поєднувалися, чим було подолане провалля між обома українськими традиціями осмислення історії. Від науково-популярних просвітницьких статей і перевидання раритетів науковці переходили до грунтовного дослідження окремих історіософських сюжетів Напр.: Березинец В. Історіософія М.Грушевського.- Автореф. дис… канд. філос. наук.- К., 1996. та створення широких узагальнень інтелектуальної історії України останніх століть. У цій ситуації актуалізувалося значення терміну “історіософія”, який увірвався в безліч різнохарактерних праць. Озброєні цією категорією дослідники прагнуть визначити тип історичної науковості, властивий історичному мисленню доби національного відродження. У цьому річищі - узагальнюючи праці з історії України Н.Яковенко і Я.Грицака, в яких приділено багато уваги історіософським концепціям української старшини і церковників XVII-XVIII та інтелігенції XIX-XX ст.; дослідження з теорії та історії української політології та історіософії ХІХ-ХХ ст. В.Потульницького; аналіз історіософії українського консерватизму С.Гелея; спроба експлікації поняття та аналізу явища історіософії на матеріалах російської філософії історії та науки другої половини ХІХ ст. Т.Попової; цікава модель взаємодії філософсько-світоглядних та наукових складових історичної творчості М.Грушевського, запропонована О.Пріцаком Яковенко Н. Парадокси інтерпретації минулого в українському ранньонаціональному міфові (на пам'ятках XVII - початку XVIII ст.) // Генеза.- 1997.- №1(5).- С.118-126; Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації. ХІХ-ХХ ст.- К., 1996; Гелей С. Українська консервативна політична думка про гетьманат Павла Скоропадського // Гетьман Павло Скоропадського та Українська Держава 1918 р. Наук. зб.- К., 1998.- С.88-96; Потульницький В. Теорія української політології. Курс лекцій.- К., 1993; Він же. Нариси з української політології (1819-1991).- К., 1994; Він же. Шляхта і консервативна державна ідея на Україні в ХІХ-ХХ ст.: проблеми історіографії та історіософії // Гетьман П.Скоропадський та Українська Держава 1918р. Наук. зб.- К., 1998.- С.66-71. Попова Т. Историософия как теория истории // Записки історичного факультету Одеського держуніверситету ім. І.І.Мечникова.- Вип.4.- Одеса, 1997.- С.115-126.…

Особливе значення мають сучасні дискусії навколо характеру і змісту українського історіографічного процесу. Наприклад, важливим видається заперечення Ю.Пінчуком, Я.Дашкевичем і І.Гиричем існування непорушної грані між народницькою і державницькою історіографіями Пінчук Ю. Народницький і державницький напрями української історіографії: спільне і відмінне // Історична наука на порозі ХХІ ст.: підсумки та перспективи. Мат-ли Всеукр. наук. конф.- Х., 1995.- С.160-164; Дашкевич Я. М.Грушевський - історик народницького чи державницького напрямку? // М.Грушевський і сучасна історична думка. Мат-ли наук. конф.- Л., 1998.- С.5-30; Гирич І. Архів М.Грушевського як джерело для вивчення діяльності визначних постатей українського руху (М.Грушевський, С.Єфремов, В.Липинський, М.Василенко).- Автореф. дис… канд. іст. наук.- К., 1995. .

Спільне більшості наукових праць усіх п'яти періодів полягає в тому, що їхні автори розглядають історіософію крізь призму проблематики конкретного дисциплінарного кола: історіографії, історії суспільно-політичної думки та ідеології, культурології, літературознавства, політології або філософії… На нинішньому етапі історичної науки, коли знята ідеологічна конфронтація, своєчасним видається конструктивне дослідження усієї спадщини української історіософії і, зокрема, відтворення загальної картини контактів історичної науки, історіософії та історичної свідомості.

Метою дисертації є визначення місця і ролі історіософських ідей у процесі розвитку української історичної науки у контексті творчості видатних діячів української історіографії та національного руху кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Для досягнення даної мети необхідно розв'язати наступні наукові завдання:

розкрити поняття "історіософія" у ряді таких категорій, як "філософія історії", "історіографія", "інтелектуальна історія", "філософія національної ідеї";

розглянути специфіку української історіософії та шляхи її розвитку;

дати порівняльний огляд особливостей російської та української історіософій;

простежити взаємовплив конкретно-історичних та історіософських досліджень в контексті української історичної науки;

проаналізувати історіософські принципи в історичній творчості В.Антоновича;

охарактеризувати історіософську концепцію М.Грушевського;

визначити зміст "історіософського перевороту" в науковому світогляді В.Липинського.

У методологічному арсеналі даної роботи використаний міждисциплінарний підхід. Він полягав у застосовуванні в дисертаційному дослідженні категоріального апарату історії філософії та культури, історії та теорії літератури, історії суспільної думки, культурології тощо. Були залучені також логіко-гносеологічні та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-порівняльний, проблемний) методи Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования.- М., 1987..

Провідними в роботі стали методи реконструкції і моделювання, створення ідеального типу історіософських схем Вебер М. Избранные произведения.- М., 1990; Ионин Л. Макс Вебер // Современная западная философия: Словарь.- М., 1991.- С.55-58.. Важливе місце в дослідженні належить контекстуальній реконструкції історіософських концепцій, більшість з яких не промовлялася прямо, а являла (разом з антропологічними, літературними, історичними, політичними ідеями) єдиний текст авторських міркувань.

Тлумачення категорії "історіософія", аналіз змісту явищ, що нею узагальнюються, стало можливим завдяки використанню історіографічного методу. В процесі роботи важливу роль відігравав персонологічний принцип Чишко В. Біографістика як галузь історичної науки: історіографія та методологія: Автореф. дис…д-ра істор. наук.: 07.00.06.- К., 1997.- 48 с., а також методи періодизації, класифікації і типологізації.

Джерельну базу дисертації становить масив різноманітних архівних та опублікованих джерел. У роботі автор використав матеріали з Центрального державного історичного архіву України у Києві (ЦДІА України), де зберігаються архіви Антоновича та Грушевських. Серед них - документи особистого та офіційного характеру, рукописи, чернетки, листування тощо. В Інституті рукописів Національної бібліотеки НАН України ім. В.І.Вернадського у Києві (ІР НБ НАН України) зберігаються лекції В.Антоновича у літографованому вигляді, рукописи історіографічних нарисів Д.Багалія, спомини В.Ляскоронського про В.Антоновича, листування тощо.

З огляду на предмет історіософсько-історіографічних дослідів нашої дисертації пропонуємо таку прикладну класифікацію використаних джерел: а)наукові праці узагальнюючого характеру ("Історія України-Руси", "Історія української літератури" М.Грушевського); b)спеціальні наукові монографії і розвідки ("Последние времена козачества на правой стороне Днепра" В.Антоновича, "С.М.Кричевський. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом Гетьмана Богдана Хмельницького" В.Липинського); c)критичні статті, матеріали дискусій, рецензії, лекційні матеріали ("Вступний виклад з давньої історії Русі, виголошений у Львівському університеті 30.09.1894" М.Грушевського, лекції з історії Південно-Західної Русі В.Антоновича); d)публіцистичні, історико-політичні та ідеологічні праці ("Польско-русские соотношения XVII в. в современной польской призме" В. Антоновича або "Нарис програми Української демократичної хліборобської партії" В.Липинського); е)матеріали особистого походження автобіографії, спомини, щоденники; f)епістолярна спадщина (листування між М.Грушевським і В.Липинським або між О.Назаруком і В.Липинським); g)некрологи, ювілейні статті і видання (Ужгородський збірник 1931 р. на пошану пам'яті В.Липинського або ювілейне “Слово” Й.Гермайзе на честь М.Грушевського).

Наукова новизна дослідження полягає в створенні цілісної картини розвитку історіософії у щільному зв'язку з українською історіографією в контексті інтелектуальної культури України кінця ХІХ - початку ХХ ст. Вперше подано історіографічний аналіз категорії “історіософія”, на підставі якого запропонована власна інтерпретація цього явища. В дисертації історіософія розглядається як синтетична галузь на межі історії, філософії, політики і культури.

Автор розкрив роль української історіософії, проаналізував зміст історіософських концепцій народницької та державницької течій щодо визначення часово-просторових характеристик України, творчих сил українського історичного процесу, характеру та етапів української етно-політичної еволюції. На підставі аналізу історико-джерельних дослідів та ідейно-філософських положень, реконструйовані історіософські принципи В.Антоновича, М.Грушевського і В.Липинського. Відтворена тяглість і взаємозв'язок історіософських уявлень представників народницької і державницької історіографічних течій.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у систематизації та узагальненні накопиченого матеріалу щодо визначення категорії “історіософія”, аналізі впливових історіософських концепцій у процесі розвитку української історичної науки, з'ясуванні провідних рис історико-філософського та історико-наукового мислення українських інтелектуалів на зламі XIX-XX ст. Практичне значення дисертації пов'язане з можливістю використання результатів дослідження при викладенні загальних і спеціальних курсів історії історичної науки та української історіографії у вищих навчальних закладах гуманітарного профілю. Матеріали дисертації також можуть бути використані в дослідженнях з проблем епістемології, філософії національної ідеї та філософії політики.

Реалізація та використання наукових розробок. Положення дисертації використані в науково-дослідній роботі кафедри історіографії та джерелознавства Дніпропетровського держуніверситету по темам “Розробка сучасної концепції дослідження та викладання історії історичної науки в Україні” у межах державної національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ ст.") та “Історія науки та освіти в Україні в контексті етно-національних процесів”.

Апробація роботи. Основні ідеї дисертації апробовані на міжнародних та міжрегіональних науково-практичних конференціях: "Україна і Росія: досвід історичних зв'язків та перспективи співробітництва" (Дніпропетровськ, 1995), "Інтелігенція: суть, історичні долі, перспективи" (Дніпропетровськ, 1996), "Література й історія" (Запоріжжя, 1997), "Запорозьке козацтво в пам'ятках історії та культури" (Запоріжжя, 1997), "УНР - перша в ХХ столітті демократична держава українського народу" (Київ, 1998), "Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 р." (Київ, 1998).

Мета та завдання дослідження обумовили структуру роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і бібліографічних посилань. Обсяг дисертації містить 180 с. машинописного тексту, перелік джерел і літератури - 24 с.(277 найменувань).

Основний зміст дисертації