Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня

Кандидата історичних наук

Голодомор 1932-1933 років на Харківщині

Яценко Єлизавета Юріївна

ХАРКІВ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Харківського державного аерокосмічного університету імені М.Є. Жуковського "ХАІ" Міністерства освіти України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Калініченко Володимир Вікторович,

завідуючий кафедрою історії України

історичного факультету Харківського

державного університету.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Дмитроченко Михайло Федорович, завідуючий кафедрою історії та українознавства Харківської державної академії залізничого транспорту;

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Росії Харківського державного університету Волосник Юрій Петрович.

Провідна установа: Полтавський державний педагогічний інститут (кафедра історії України) Міністерства освіти України.

Захист відбудеться " 26 " березня 1999 р. о 15.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64. 051. 10 в Харківському державному університеті (адреса: 310007, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. IV-65).

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського державного університету.

Автореферат розісланий "22" лютого 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Дослідження політики і практики тоталітарних режимів нині викликає особливу увагу вчених. Радянська система була зацікавлена в утаємниченні фактів, які суперечили офіційній історії. У цьому контексті є актуальним дослідження голодомору 1932-1933рр. в Україні--однієї з найтрагічніших сторінок вітчизняної історії. Понад півстоліття за радянської влади ця тема вважалась "закритою". За будь-яку спробу торкнутись проблеми голодомору, вчені звинувачувались як наклепники, українські "буржуазні націоналісти" тощо. Голодомор 1932-1933рр.--явище світової історії, злочин проти людства, який має знайти правдиве відображення в історичній науці. З метою комплексного вивчення цього питання потрібно дослідити голодомор 1932-1933рр. по кожному регіону. Лише розв`язавши це багатопланове завдання, буде можливо у повному обсязі уявити і проаналізувати всі наслідки тяжкого лиха, яке спіткало наш народ на початку 30-х років. Науковці приділяють недостатню увагу регіональним аспектам проблеми. Зокрема, такому важливому регіону як Харківщина, котра в межах 1932-1933рр. охоплювала майже всю територію Лівобережної України, окрім її північних поліських районів, які увійшли до складу Чернігівської області, не присвячено спеціальних праць. Дослідження голодомору 1932-1933рр. має і практичне значення, оскільки сприятиме тому, щоб не допустити фатальних помилок, які призвели до встановлення і зміцнення тоталітарного режиму в Україні.

Об`єктом дослідження даної роботи є голодомор 1932-1933 років на Харківщині.

Хронологічні рамки дослідження--1932-1933 роки.

Територіальні рамки дослідження--Харківщина у межах адміністративно-територіального поділу 1932-1933рр. На території області проживала п`ята частина населення України. Нині це територія сучасних Полтавської, Сумської та Харківської областей.

Методологічною основою дисертації є основні принципи історичного пізнання--об`єктивізм та історизм.

Мета дослідження--розкрити причини, хід та наслідки голодомору 1932-1933рр. на Харківщині.

Основними завданнями дослідження є:

--з`ясувати причини голодомору на Харківщині;

--дослідити форми опору селянства Харківщини антинародній аграрній політиці тоталітарного режиму;

--висвітлити перебіг голодомору в Харківській області, простежити його поступове наростання, окреслити масштаби, встановити категорії голодуючого населення;

--визначити райони Харківщини, які найбільше постраждали від голодомору;

--виявити наслідки голодомору у досліджуваному регіоні, зокрема, демографічні втрати, безпритульність, втечу селян у міста, порушення ментальності населення.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше в історіографії України:

досліджується специфіка голодомору 1932-1933рр. на Харківщині;

проаналізовано причини голодомору в досліджуваному регіоні, які полягають у здійсненні суцільної колективізації, що привела до дезорганізації сільськогосподарського виробництва, розселянювання і ліквідації найздібнішої хліборобської верхівки села, у встановленні нереальних, надмірно завищених, нищівних за своєю суттю планів хлібозаготівель і злочинних методів вилучення хліба;

показано механізм застосування репресій на Харківщині щодо голодуючого сільського населення;

на матеріалах Харківської області з`ясовано питання про опір селянства антинародній аграрній політиці тоталітарного режиму;

простежено поступове наростання голоду на Харківщині, його етапи, розкрито трагедію голодування в селах і містах, визначено категорії голодуючого населення, території області, які найбільше постраждали від трагедії голодомору;

встановлено, що голод 1932-1933 років в Харківській області мав штучний характер; вказано винних у скоєнні цього злочину;

розглянуто наслідки голодомору на Харківщині, в тому числі зроблено спробу підрахувати кількість жертв від голоду, з`ясовано питання про безпритульність, появу біженців, втечу селян у міста, занепад сільськогосподарського виробництва, руйнування ментальності українського селянства (падіння моралі, в тому числі трудової, поширення злочинності у формах злодійства, бандитизму та інших протиправних дій тощо).

На захист виносяться такі положення.

Запровадження тоталітарною системою надзвичайних заходів 1928/1929р. у сільському господарстві знаменувало собою ліквідацію непу і перехід до методів відкритого пограбування селянських господарств на Харківщині. З переходом до насильницької суцільної колективізації ці методи стали традиційними. Почався процес масового розселянювання і руйнації сільськогосподарського виробництва у досліджуваному регіоні.

Широке застосування репресій, масові порушення законності, свавілля, знущання над селянами викликали хвилю опору всіх верств сільського населення Харківщини. У 1930р. опір мав шанси перерости у селянське повстання, але був зламаний репресивним апаратом, що знаходився у розпорядженні сталінського тоталітарного режиму. Розкуркулення в Харківській області тривало і після завершення, в кінці 1931р., суцільної колективізації. Воно перетворилось в один з найефективніших методів тотального терору проти селянства.

Політика радянської влади в аграрному секторі економіки Харківщини привела до розвалу, дезорганізації і занепаду сільськогосподарського виробництва. Надмірно завищені плани хлібозаготівель 1932/1933р. не були виконані. Переважна більшість колективних господарств залишались збитковими, фінансово, матеріально і технічно не забезпеченими. Не маючи матеріальної зацікавленості у наслідках своєї праці, голодні колгоспники недбало виконували сільськогосподарські роботи, до всього колгоспного відносились, як до чужого, а не до свого власного, тому не мала належного догляду худоба і реманент, у занедбаному стані перебувало рільництво. Голодуюче селянство Харківщини чинило опір тоталітарному режиму в 1932-1933рр. у двох основних формах: пасивній (критика заходів радянської влади, засудження її) і активній (саботаж хлібозаготівельних планів, приховування хліба, терористичні акти, масові виступи селянства з метою розібрати відібраний державою хліб).

Основними причинами голодомору у досліджуваному регіоні були: здійснена насильницькими методами суцільна колективізація сільського господарства, що спричинила до розселянювання, знищення найбільш дбайливих господарів, які мали значний досвід у сільськогосподарському виробництві; дезорганізація і занепад сільського господарства внаслідок колективізації і невміння керувати колгоспами; надмірно завищені плани хлібоздач 1932/1933р.; злочинні методи хлібозаготівель.

Населення Харківщини вже з 1931р. переживало значні харчові труднощі, велика кількість людей зазнала голоду. У 1932-1933рр. на території Харківської області мав місце штучно створений голодомор. Радянський уряд не визнавав факт голоду, експортував мільйони пудів зерна, злочинно відмовився від допомоги голодуючому населенню з-за кордону, свідомо прирікаючи населення на мученицьку смерть і страждання від голоду. Організаторами злочину голодомору було партійне і радянське керівництво. Безпосередніми виконавцями--партійні і радянські представники органів влади, а також всі, хто свідомо, чи будучи введеними в оману фарисейськими лозунгами та закликами офіційної пропаганди, сприяли антинародній політиці більшовиків на селі.

Найтяжче постраждали від голодомору категорії сільського населення Харківщини. Основну частину загиблих становили колгоспники. Досить серйозно вразив голод і населення міст, особливо невеликих, районних, де майже не була розвинена промисловість і значну частину населення становили люди, зайняті в сільськогосподарському виробництві. У досліджуваному регіоні найбільш враженою голодомором була територія, яка нині охоплює сучасну Полтавську область.

Голодомор 1932-1933рр. мав для Харківщини тяжкі наслідки. Вони виявились, перш за все, у значній кількості померлих від голоду. За нашими підрахунками загальні демографічні втрати по області від голодомору 1932-1933рр. становлять 2млн. осіб. Прямі втрати населення складають щонайменше 1,5млн. осіб з 5млн. померлих в Україні. Наслідками голодомору слід також вважати занепад сільськогосподарського виробництва, безпритульність, бродяжництво, жебрацтво, втечу селян у міста, падіння моралі, зокрема, трудової, злочинність, загальне порушення правосвідомості населення. На території Харківської області в 1932-1933рр. було вчинено акт геноциду.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при читанні загальних курсів з історії України, спеціальних курсів з історії селянства, при підготовці узагальнюючої праці про голодомор 1932-1933рр. в Україні, краєзнавчої літератури, при експозиції історико-краєзнавчих музеїв, присвячених освітленню радянського періоду історії нашої держави.

Апробація дослідження. Текст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри політології Харківського авіаційного інституту. Основні питання дослідження доповідались на науково-практичній конференції "Слобожанщина. Голодомор 1932-1933 років" (1993р.), на міжнародній науковій конференції "Тоталітаризм і антитоталітарні рухи в Болгарії, СРСР та інших країнах Східної Європи"(1993р.), на XV краєзнавчій конференції молодих істориків (ХДУ, 1997р.). Основний зміст дисертації викладений автором у чотирьох публікаціях.

Структура роботи--визначається змістом проблеми, метою та завданнями дослідження. Робота написана у проблемно-хронологічному плані, складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел та літератури.

опір селянство харківщина голодомор

2. Основний зміст і результати дослідження

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, вказано об`єкт дослідження, його хронологічні і територіальні рамки, висвітлено методологічну основу роботи, її мету і завдання, наукову новизну та практичне значення, сформульовано основні положення, що виносяться на захист.

В першому розділі--"Історіографія та джерельна база"--розглядається стан наукової розробки теми дослідження. Біля витоків вивчення питань, пов`язаних з проблемою голодомору 1932-1933рр. стоять автори журнальних і газетних статей, які почали друкуватись на Заході вже з другої половини 1932р.( В.Штайн, М.Меггерідж, Г.Джовнс, С.Бартійон, Г.Ланг). Ці повідомлення слід розглядати одночасно і як джерела, які містять конкретний фактичний матеріал, і як наукові праці, оскільки в них дається оцінка і аналіз тих трагічних подій.Причиною голодомору автори робіт 30-х років називали поспішні темпи переведення сільського господарства на соціалістичні рейки.

У 40-70-х рр. в українській діаспорі було опубліковано велику кількість розвідок та матеріалів про голодомор (М.Вербицького, О.Воропая, В.Гришка, В.Давиденка, О.Звичайної, О.Калиника, Ф.Правобережного, Д.Солов`я). Головне питання, на яке дослідники намагалися дати відповідь--хто винен і які причини голодомору. Вони розглядають трагедію голоду 1932-1933рр. як явище, невід`ємно пов`язане з політикою більшовицького керівництва.

Провідною думкою праць 80-х рр. є визнання штучного характеру голодомору 1932-1933рр. в Україні. Дослідники оцінюють його як інструмент національної політики більшовиків і геноцид проти української нації (О.Воропай, В.Гришко, М.Марунчак, М.Хвощовий).

У зарубіжній історіографії найбільш вагомим дослідженням голодомору є праця Р.Конквеста. Автор оцінює колективізацію і голод 1932-1933рр. як війну проти трудового селянства, що згодом переросла у війну проти всього українського народу.

Значну цінність представляють висновки Міжнародної Комісії по розслідуванню голоду в Україні 1932-1933рр., утвореної в лютому 1988р. при Конгресі США. Факт штучного голоду в Україні у 1932-1933 роках було визнано як безсумнівний. Керівництво СРСР було визнане відповідальним за злочин голодомору. Голод 1932-1933рр. в Україні за нормами міжнародного права дістав визначення геноциду.

Таким чином, проблема голодомору в Україні плідно вивчається вченими Заходу на протязі більш як шестидесяти років. Кількість померлих від голоду 1932-1933рр. в Україні західні дослідники оцінюють у межах від 7 до 10 млн.

Історіографія радянського періоду про голодомор в Україні надзвичайно обмежена, оскільки факт голоду тривалий час замовчувався. В радянській історичній науці 30-х-середині 50-х років проблеми голоду 1932-1933рр. уникали. Аграрні перетворення періоду суцільної колективізації висвітлювались лише у відповідності з існуючими партійними настановами (В.В.Бондаренко, С.М.Іоффе, І.М.Михайловський, М.І.Цапко та інші) . В цих

працях початок 30-х років визначається як період всесвітньо-історичних перемог і видатних досягнень соціалістичного будівництва в усіх галузях народного господарства.

З другої половини 50-х років починається наступний період у дослідженні питань, пов`язаних з проблемою голодомору. Зрушення стали можливими завдяки певній лібералізації суспільно-політичного життя країни в період так званої хрущовської "відлиги". Почали з`являтися роботи, які містили натяки про голод 1932-1933рр., але відкрито про голодомор не писали, лише зауважувалось, що в 1931-1932рр. мав місце деякий спад сільськогосподарського виробництва. Торкаючись питань голодомору, науковці вимушені були застосовувати евфемістичні звороти, замінюючи поняття "голод" на "продовольчі труднощі", "ускладнення з харчуванням в ряді районів" тощо (Л.В.Гусєва, М.Т.Куц, А.Я.Пащенко, Ф.Д.Піджарий, І.І.Слинько та інші)

Причинами цих явищ називали ускладнення періоду соціалістичної реконструкції сільського господарства, деякі "перегини" у здійсненні суцільної колективізації, недорід, шкідницьку діяльність "класових ворогів". Найвідомішою працею з аграрної проблематики 50-х-кінця 80-х рр. є робота С.П.Трапезнікова, у якій колективізація визначається як найглибша революція, що завершилась видатною перемогою трудящих і значним піднесенням їхнього добробуту.

З кінця 80-х років розпочинається якісно новий етап у дослідженні проблеми голоду 1932-1933рр. Офіційне визнання голодомору в Україні відбулося у грудні 1987р. Принципово змінюється підхід до оцінок колективізації, освітлюються "білі плями" в історії соціалістичного будівництва, деякі аспекти соціально-політичного життя в Україні 20-30-х років (Ю.С.Курносов, С.О.Нікольський, Г.І.Сургай та інші).

В українській радянській історичній науці вперше питання про голод 1932-1933рр. поставив С.В.Кульчицький. Публікуються праці, присвячені процесу розселянювання країни (С.С.Діброва, В.А.Разумов, І.К.Рибалка). Вчені ставлять за мету виявити глибинні причини голодомору, роблять спроби дати оцінку цьому безпрецедентному явищу в історії українського народу, вказують винуватців трагедії, оцінюють її жахливі наслідки (В.М.Даниленко, О.П.Єрмак,Г.В.Касьянов,С.В.Кульчицький,В.І.Марочко, П.Шаталіна). Найкращою з цих робіт є дослідження С.В.Кульчицького. Автор дає характеристику соціально-економічній політиці років першої п'ятирічки, складовою частиною якої стала суцільна колективізація і голодомор. виробництва. С.В.Кульчицький характеризує надзвичайну хлібозаго-тівельну комісію, яка діяла в Україні під керівництвам В.Молотова, як злочинницьку.

У роботах В.П.Данилова, С.В.Кульчицького, Є.А.Осокіної, А.Л.Перковського, С.І.Пирожкова, В.В.Цап-ліна робляться спроби вичерпно оцінити демографічні втрати населення від голоду 1932-1933рр. Проте в публікаціях зустрічається досить значне розходження в цифрах--від 3,5 до 9млн. жертв по Україні, що пояснюється як складністю проблеми, так і недостатньою вивченістю джерел.

Аналіз наявної літератури вказує, що для всебічного вивчення проблеми необхідно провести регіональні дослідження. До сьогодні не створено узагальнюючої праці, яка б давала цілісну уяву про трагедію голодомору 1932-1933рр. в Україні.

Джерельна база дослідження різноманітна. Згідно з метою і завданням дисертації ми використали:

- статті і промови керівних діячів комуністичної партії і радянської держави;

- документи і матеріали центральних і місцевих партійних органів (друковані, архівні);

- документи і матеріали вищих і місцевих радянських органів влади (друковані, архівні);

- документи і матеріали народногосподарських установ і організацій, включаючи в цю рубрику і статистичні дані (друковані, архівні);

- документи і матеріали громадських організацій (друковані, архівні);

- матеріали періодичної преси;

- листи, скарги, заяви селян (друковані, архівні);

- спогади (друковані, архівні).

Джерельна база дослідження проблеми голодомору 1932-1933рр. на Харківщині є цілком достовірною і достатньою.

Другий розділ--"Причини голодомору"--висвітлює соціально-економічні перетворення радянської влади в аграрному секторі економіки в кінці 20-х-на початку 30-х років, які призвели до трагедії голодомору на Харківщині, і опір селянства антинародній аграрній політиці тоталітарного режиму. Колективна форма господарювання не набула популярності серед селянства, але надавала змогу найбіднішім верствам сільського населення, об'єднавшись, господарювати більш ефективно. До початку суцільної колективізації на Харківщині об'єднані в колгоспах селяни становили 1,3% від загальної кількості сільського населення регіону.

Примусовість, неприродний ріст темпів, насильницькі методи, репресії, свавілля, самоуправство стали характерними рисами колективізації сільського господарства Харківщини. На кінець 1931р. суцільна колективізація області вважалась завершеною. Політика "ліквідації куркульства як класу" поглиблювала процес розселянювання і руйнації сільськогосподарського виробництва.

Селяни Харківщини чинили відчайдушний опір суцільній колективізації. За своїм розмахом він значно перевершив опір надзвичайним заходам 1928/29р. У 1930р. опір селянства досяг апогею, але був зламаний репресивним апаратом тоталітарного режиму. І все ж, на деякий час сталінське керівництво вимушене було послабити тиск на селянство Харківщини, одночасно перекладаючи провину за санкціоновані злочини в ході суцільної колективізації на працівників низових ланок управління.

За своєю суттю аграрна політика більшовиків була антиселянською. В Харківській області у 1932-1933рр. цілком очевидною стала дезорганізація сільсько-господарського виробництва і його занепад. Ці явища виявились наслідком проведення насильницької колективізації, ліквідації найкращих, найздібніших господарів, безгосподарності, невміння керувати колгоспами і ефективно в них господарювати. Далося взнаки і відверте небажання голодуючих колгоспників працювати задарма.

Плани хлібоздач 1932/1933р. в Харківській області мали нереальні, перебільшені обсяги. Для сприяння виконанню хлібоздач були мобілізовані найбільш віддані партії комуністи і безпартійні, профспілкова і комсомольська організації, комнезами. Працівники, які намагалися довести згубність обраної політики щодо села, чи хоча б піддавали її критиці, звинувачувались в опортунізмі, пособництві "класовому ворогові" і зазнавали переслідувань та репресій. Партійне і радянське керівництво області діяло цілком і повністю у відповідності з настановами та вимогами вищих союзних органів влади. Окремі виступи керівних працівників були рідкісними, нерішучими, а отже, нічого змінити не могли.

З метою примусити селян Харківщини працювати в колгоспах і назавжди покінчити з їх опором перетворенням радянської влади на селі, більшовики застосували розгорнутий під виглядом хлібозаготівель терор голодом. Хлібозаготівельна кампанія 1932/1933р. на Харківщині мала відверто репресивний характер. Посилення тиску на селянство області відбулося з прибуттям в Україну В.Молотова. Він керував надзвичайною хлібозаготівельною комісією, яка діяла в Україні у листопаді 1932--лютому 1933 роках. Злочинні методи хлібозаготівель виявились у техніці тотального вилучення будь-яких продуктів харчування. Репресії розповсюджувались і на колгоспників, і на одноосібників.

У 1932-1933рр. опір тоталітарній системі здійснювали всі категорії селянства Харківщини. Страх голодної смерті став основною причиною селянських виступів. Але переважна більшість селян вже не мала ні сил, ні засобів протистояти сталінському режиму, тому опір початку 30-х років не набрав таких масштабів і розмаху, як у роки громадянської війни. Голодомор, що охопив Харківщину і всю Україну, набув рис національної катастрофи.

Третій розділ--"Перебіг голодомору"--присвячено наростанню голоду на Харківщині з визначенням його етапів та розкриттям картин голодування в селах і в містах у 1932-1933рр. Населення Харківської області тяжко постраждало від голодомору. Радянська держава мала у своєму розпорядженні достатньо можливостей і засобів, щоб запобігти жахливій трагедії, або хоча б вчасно надати допомогу голодуючому населенню. Проте ніяких своєчасних, ефективних заходів вжито не було. Навпаки--радянське керівництво не визнавало факт голоду і ставилось до нього практично байдуже. Повідомлення про голодомор західними засобами інформації розцінювались як наклеп на соціалістичну дійсність. На помираючих голодною смертю селян офіційна пропаганда вішала ярлики "куркульства", "класових ворогів", "ворогів соціалізму", ледарів, які не хотять працювати в колгоспах, саботуючи генеральну лінію партії.

Голодомор на Харківщині мав кілька етапів. Перший етап голодомору 1932-1933рр. починається з весни-літа 1932р. і триває до листопада 1932р. Населення все більше відчувало відсутність необхідних для нормального харчування продуктів. Другий етап визначається з листопада 1932р. по березень 1933р.--йде процес поступового наростання голодомору і поширення його масштабів. Третій етап--з березня 1933р. по липень 1933р.--пік голодомору. Четвертий етап розпочинається з липня 1933р. і закінчується пізньої осені 1933р. Після жнив забезпеченість продуктами харчування поліпшилась. Відбувається повільне згасання голодомору. В 1932-1933рр. на Харківщині мав місце штучно створений голодомор.

Для голодних людей найтяжчим періодом стала весна і початок літа 1933р. На території області виявились факти людожерства. В першу чергу жертвами цього жахливого явища ставали діти. Голодуючі мусили використовувати в їжу малопридатні сурогати, кішок, собак, щурів, їжаків, горобців тощо. Замість хліба випікали "коржі", виготовлені з усього, що могло зліпитись докупи. Харчуватись доводилося різною травою, очеретом, листям, корінцями, цвітом акації, липи, гнилими торішніми овочами. Від голоду вимирали цілі сім'ї, хутори, села.

Найтяжче від голодомору на Харківщині постраждало сільське населення, в першу чергу рядові колгоспники і одноосібники, потім працівники радгоспів, сільська інтелігенція. В містах голод не набув таких жахаючих масштабів, як на селі. Основними категоріями голодуючого населення в містах були: робітники, особливо в дрібних та середніх містах, дрібні й середні службовці, учні, студенти, утриманці (їх забезпеченість продуктами харчування залежала від того, до якої категорії відносились ті, хто їх утримував). Найбільше голодувало населення невеликих, районних міст із слабо розвиненою промисловістю та селищ міського типу.

На Харківщині найбільше постраждала територія сучасної Полтавської області, яка в 1932-1933рр. входила до складу Харківської. Особливо тяжко уражені голодом були південні, південно-східні, східні і центральні райони області. В селах цього регіону зменшення населення, внаслідок смерті від голоду, в середньому досягало 50-80%.

У четвертому розділі--"Наслідки голодомору"--розглядаються трагічні результати штучного голоду на Харківщині. Голодомор 1932-1933 років в Харківській області мав тяжкі наслідки. Для визначення демографічних втрат від голоду у досліджуваному регіоні ми скористалися методикою підрахунків відомого радянського демографа А.Я.Боярського. Це метод демографічної екстраполяції. Нами використані дані переписів 1926 і 1937 років і відомості про природний рух населення Харківщини в промилях. Пересічно за 1924-1928рр. приріст населення на Харківщині становив 22,6 промиль. Застосувавши метод демографічної екстраполяції, ми одержали результати, за якими у досліджуваному регіоні в 1937р. мало б проживати близько 7,4млн. осіб. Але за даними перепису 1937р. на Харківщині в межах початку 30-х рр. проживало 5,1млн. осіб. Враховуючи виселення за межі області, політичні репресії, міграційні процеси, природне зниження народжуваності, можна вважати, що загальні (прямі і опосередковані) втрати населення Харківської області становили близько 2млн. осіб. З них щонайменше 1,5млн. стали безпосередніми жертвами голодомору 1932-1933рр. За підрахунками С.В.Кульчицького демографічні втрати від голодомору в Україні складають 5млн. осіб. Оскільки в Харківській області проживало близько 20% населення республіки, то наші підрахунки (1,5млн. прямих жертв) відповідають підрахункам С.В.Кульчицького.

Наслідком трагедії голодомору була масова дитяча безпритульність. Близько половини всіх загиблих від голоду на Харківщині становили діти. Голодомор в Харківській області мав і ряд інших наслідків, зокрема, поглиблював занепад і дезорганізацію сільськогосподарського виробництва, спричинив до масової втечі селян у міста, з'явилась така категорія населення як біженці. Голодомор сприяв розповсюдженню бродяжництва, жебрацтва, злочинності, бандитизму, цілої низки протиправних дій. Значного поширення набули інфекційні, вірусні та нервові захворювання. Спостерігались негативні зміни в морально-психологічному стані населення Харківщини. Відбувались загальні порушення ментальності українського народу. Голод 1932-1933рр. негативно вплинув на всі сфери життя суспільства. На території Харківщини в 1932-1933рр. мав місце акт геноциду.

У висновках--підведено основні підсумки дослідження. Харківська область, як столична, була обрана своєрідним полігоном для соціально-економічних перетворень в сільському господарстві. Цей регіон став еталоном більшовицької аграрної політики в Україні на початку 30-х років. Харків було перетворено на виконавчий штаб голодомору.

Причинами голодомору 1932-1933рр. були: примусова суцільна колективізація сільського господарства; ліквідація найкращих, найініціативніших господарів в ході розкуркулення; дезорганізація і занепад сільськогоспо-дарського виробництва в наслідок колективізації; надмірні обсяги хлібозаготівель 1932/1933р.; злочинні методи вилучення хліба в умовах широкомасштабних репресій щодо селянства. Не виключено, що створюючи ситуацію голодомору в Україні, тоталітарний режим також керувався мотивами, пов'язаними із запровадженою більшовиками політикою денаціоналізації.

Опір антинародній аграрній політиці вперто чинили всі категорії селянства Харківщини. Він знайшов вияв і в пасивній, і в активній формах--від критики радянської влади ти її заходів, саботування заготівель і приховування хліба до терористичних актів і масових організованих виступів, в тому числі нападів голодних людей на державні зернові склади, комори тощо.

Факт штучного голодомору в 1932-1933рр. на Харківщині встановлено як безсумнівний. Пік голодомору припадає на весну і початок літа 1933р. Харківська область стала однією з центральних зон голодомору. Ним була охоплена вся територія області. Сільське населення найбільше постраждало від цієї трагедії, особливо рядові колгоспники. Територія сучасної Полтавської області, яка в 1932-1933рр. входила до складу Харківської, виявилась найсильніше ураженою голодом. Голодомор 1932-1933рр. на Харківщині є актом геноциду.

Винними у скоєнні цього злочину слід вважати партійне і радянське керівництво СРСР, особисто Й.Сталіна, В.Молотова, Л.Кагановича, партійне і радянське керівництво України--П.Постишева, В.Чубаря, С.Косіора, Р.Терехова, Г.Петровського, М.Хатаєвича, В.Балицького, П.Любченка, М.Демченка, секретарів обкомів, та райкомів, голів райвиконкомів, місцевих функціонерів усіх рівнів, активістів--всіх, хто були причетними до здійснення на селі аграрної політики, що призвела до трагедії голодомору.

Наслідки голоду-геноциду відбилися на всіх сферах життя суспільства--політичній, економічній, соціальній, культурній. Частина з них залишилися неподоланими ще й до нині. Вони є одною з причин тих труднощів, які постали перед українським народом на шляху до утворення незалежної держави і побудови демократичного суспільства.

Доцільним вбачається продовження регіональних досліджень голодомору 1932-1933рр. в Україні і створення узагальнюючої праці з цієї проблематики. Вивчення політики і практики тоталітарного режиму в СРСР має слугувати пересторогою сучасним і прийдешнім поколінням, дозволить не допустити трагедій, подібних голодомору 1932-1933рр., у майбутньому.

Основний зміст дисертації викладений у таких публікаціях автора

Голод на Харківщині в 1932-1933 роках // Найбільший злочин імперії: Матеріали науково-практичної конференції "Слобожанщина. Голодомор 1932-1933 років".--К.,1993.--С.35-38 (0,4 др. арк.).

Сталінізм і голод 1933р. в Україні (на матеріалах Слобожанщини) // Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы (20-80 годы ХХ века): Материалы международной научной конференции в 2-х т.--Харьков, 1994.--Т.1.--С.223-230 (0,5 др. арк.)

Застосування надзвичайних заходів по вилученню хліба на Харківщині у 1928-1929рр. //Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії.--Харків, 1997.--С.170-173 (0,4 др. арк.).

Опір селянства Харківщини тоталітарному режиму в 1932-1933рр.//Вісник Харківського держаного університету.--Харків, 1998.--№413.--Вип.30--С.197-204. (0,5 др. арк.).

Анотація

Яценко Є.Ю. Голодомор 1932-1933 років на Харківщині.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01--історія України. Харківський державний університет, Харків, 1999.

Захищається дисертація, основні положення якої викладені в чотирьох наукових роботах. В ній комплексно досліджується голодомор 1932-1933 років на Харківщині. В роботі проаналізовані причини голодомору, показано перебіг цього явища, виявлені його наслідки. Населення Харківської області в 1932-1933рр. тяжко постраждало від штучно створеного голодомору. В першу чергу це стосується селянства. Прямі демографічні втрати за цей період на Харківщині складають не менше 1,5 млн. осіб. Наслідки голодомору відбилися на всіх сферах життя суспільства. В 1932-1933рр. на території Харківської області мав місце акт геноциду.

Ключові слова: аграрна політика, колективізація, репресії, голодомор.

Аннотация

Яценко Е.Ю. Голодомор 1932-1933 годов на Харьковщине.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01--история Украины. Харьковский государственный университет, Харьков, 1999.

Защищается диссертация, основные положения которой изложены в четырех научных работах. В ней комп-лексно исследуется голодомор 1932-1933 годов на Харьковщине. В работе проанализированы причины голодо-мора, показан ход этого явления, выявлены его последствия. Население Харьковской области в 1932-1933 гг. тяжело пострадало от искусственно созданного голодомора. В пер-вую очередь это касается крестьянства. Прямые демо-графические потери за этот период на Харьковщине составляют не менее 1,5 млн. человек. Последствия голо-домора отразились на всех сферах жизни общества. В 1932-1933 гг. на территории Харьковской области имел место акт геноцида.

Ключевые слова: аграрная политика, коллективизация, репрессии, голодомор

Summary

Yatsenko E.Y. 1932-1933 Kharkov region famine.

The thesis for scientific degree of candidate of historical science in the specialty 07.00.01--the History of Ukraine. Kharkov State University, Kharkov, 1999.

The thesis the principal proposition of which are stated in 4 scientific works, is defended. The carrying out of 1932-1933 Kharkov region famine is researched in it. The reasons of famine, the cornet of this evidence is showed, its consequences are disguised in the work. The population of Kharkov region in the years of 1932-1933 suffered hard, from artificially, made famine. It touches the peasantry first of all.

Direct demographic losses for this period of time make no less than 1,5mln people in Kharkov region. The famine consequences reflected on all spheres of life society.

The genocide act took place in 1932-1933 on the territory of Kharkov region.

Key words: agrarian policy, collectivization, repression, famine.

Размещено на Allbest.ru