Політика німецького окупаційного режиму щодо преси в рейхскомісаріаті "Україна"

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ПОЛІТИКА НІМЕЦЬКОГО ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ ЩОДО ПРЕСИ В РЕЙХСКОМІСАРІАТІ "УКРАЇНА"

Спеціальність: Всесвітня історія

ЯРЕМЕНКО ВІКТОРІЯ МИКОЛАЇВНА

Київ, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою та завданнями. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, трьох додатків. Загальний обсяг роботи - 239 сторінок: основний текст - 172 сторінки, література й джерела - 34 сторінки (376 позицій), додатки - 33 сторінки.

Актуальність теми дослідження. Друга світова війна була однією з найвагоміших подій ХХ ст., що суттєво вплинула на подальший історичний розвиток людства. Звернення до її дослідження в Україні залишається актуальним і дотепер, що пов'язано, зокрема, з існуванням ряду аспектів, які не залишають байдужими широке коло людей. Однак нерідко окремі сюжети використовується для політичних цілей, впливу на суспільну свідомість.

За радянських часів історія війни значною мірою була сфальсифікована, багато тем замовчувалися, інші ж - трактувалися в потрібному для пануючої ідеології річищі. Ситуація ускладнювалася також обмеженим доступом до архівних джерел. Переосмислення подій Другої світової війни необхідно проводити із залученням нових архівних матеріалів та використовуючи сучасні методологічні принципи. Однією з тем, що потребує осмислення, є й ідеологічна обробка нацистам населення окупованої України.

Важливим інструментом проведення пропаганди, психологічного впливу на підневільні народи та інформування населення про перебіг подій в потрібному для нацистів руслі була преса. Нацисти апробували новий тип періодики, який слугував для маніпулювання суспільною думкою, по приході до влади в Німеччині у 1933 р.

Свої зразки вони переносили на всі окуповані країни, намагаючись вплинути і на населення нейтральних держав та країн-противників.

Особлива увага приділялася виданню періодики також в адміністративно-територіальних утвореннях на землях окупованої України. Наукове значення дослідження полягає в тому, що без вивчення окресленої проблеми неможливе цілісне бачення історії Другої світової війни. Аналіз методів, які застосовувалися для ідеологічної обробки та психологічного впливу на людей в нацистській Німеччині, перенесення зразків ведення пропаганди із врахуванням особливостей окупованих країн, зокрема й до України, дозволяє з'ясувати один із домінуючих видів пропагандистської зброї, що досить вдало застосовувався нацистами. Важливим є й те, що в процесі такого дослідження проявляються деякі аспекти соціального життя населення під окупантами, з'ясовуються питання морального стану населення в ході війни та дієвість пропаганди, що проводилася в друкованих органах того часу. Поряд із науковою значущістю вивчення історії Другої світової війни має стати в нагоді як для порозуміння всередині країни, так і між народами, а також для сучасної та майбутньої співпраці України та ФРН.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми „Історія української державності нової та новітньої доби” (державний реєстраційний номер 06 БФ 046-01), включеної до тематичного плану Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Також робота є складовою частиною планів наукових досліджень кафедри нової й новітньої історії зарубіжних країн Київського Національного університету імені Тараса Шевченка ті виконана в межах наукової теми „Країни Західної Європи й Америки та Україна”.

Об'єктом дослідження є окупаційна політика німецької адміністрації щодо видання періодики в рейхскомісаріаті „Україна” під час радянсько-німецької війни.

Предметом дисертаційного дослідження виступає система заходів німецької влади щодо видання, контролю та розповсюдження друкованих органів, а також діяльність окремих видавництв, редакцій та друкарень, на які спрямовувалася окупаційна політика.

Хронологічні рамки зумовлені періодом існування німецького окупаційного режиму на території, що входила до рейхскомісаріату „Україна”, та виданням легальної періодики й охоплюють липень 1941 р. - березень 1944 р.

Нижня межа продиктована початком захоплення німецькими військами досліджуваного регіону та виданням перших друкованих органів, верхня - звільненням відповідної території та згортанням виходу періодичних видань.

Географічні межі роботи локалізуються регіонами України та Білорусії, що в окупаційний період входили до адміністративно-територіального утворення - рейхскомісаріату „Україна”. Він поділявся на шість генеральних комісаріатів: „Волинь/Поділля”, „Житомир”, „Київ”, „Дніпропетровськ”, „Миколаїв”. Генеральний округ „Таврія” постав на території колишньої Кримської АРСР. Мета дослідження полягає в тому, аби на основі комплексного аналізу джерел та опублікованих робіт дослідити німецьку окупаційну політику щодо видання преси на території рейхскомісаріату „Україна”. Мета конкретизується в таких дослідницьких завданнях:

- з'ясувати стан наукової розробки теми та проаналізувати джерельну базу дослідження;

- розглянути місце преси в системі нацистської пропаганди в „Третьому рейху”, особливості організації та функції центрального керівництва, що опікувалося виданням преси в Німеччині, а також проаналізувати зміни в організації видання періодики відповідно до вимог військового часу;

- реконструювати структуру окупаційних органів, що координували процес видання періодики в рейхскомісаріаті „Україна”;

- виявити відмінності в контролі за пресою в різні періоди війни;

- розкрити особливості виникнення та функціонування місцевих видавництв, рівень професійності редакторів та штатного персоналу, матеріально-технічне забезпечення та статус редакторів;

- з'ясувати загальну кількість періодики для рейхскомісаріату „Україна”;

- дослідити читаність періодики та читацьку аудиторію, а також ступінь її впливу на місцеве населення.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є загальні принципи наукового пізнання. Застосовано методи аналізу та синтезу, хронологічний, порівняльно-історичний, історіографічного аналізу, джерелознавчої критики, контент-аналізу, просопографічний. Також в дослідженні застосовано мікроісторичний підхід при висвітленні та аналізі роботи видавництв.

Наукову новизну визначає мета, предмет та поставлені завдання самого дослідження. В дисертації вперше цілісно та на основі порівняння розглянуто нацистську окупаційну політику щодо видання періодики в рейхскомісаріаті „Україна”: роль преси як окремого інструменту для здійснення впливу на населення та для психологічного ведення війни, діяльність окупаційних органів, що відповідали за функціонування преси в рейхскомісаріаті, основні цензурні приписи та система здійснення цензурування друкованих матеріалів, непрямі заходи для проведення цензури, а також умови роботи місцевих видавництв. Всі заходи окупаційної адміністрації щодо видання періодики в рейхскомісаріаті „Україна” вперше розглянуто на тлі процесів, що відбувалися в інших окупованих країнах та в самій нацистській Німеччині. Список друкованих органів РКУ складений на основі залучення великого масиву періодичних видань окупаційного часу та з урахуванням усіх попередніх напрацювань дослідників. В ньому, окрім простого переліку, також подаються необхідні дані про той чи інший друкований орган.

Робота побудована на значній кількості архівних та опублікованих матеріалів, частина з яких вперше вводиться до обігу або ж розглядається під інакшим кутом зору. У дисертації представлено та вивчено нові напрацювання вітчизняної історіографії та зарубіжних фахівців.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць чи монографічних досліджень історії Другої світової війни, для підготовки спецкурсів, що стосуються окресленого періоду чи історії преси, та семінарських занять для студентів гуманітарних факультетів. Апробація результатів дослідження здійснена на 2-х щорічних наукових конференціях студентів та аспірантів історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2000-2001 рр., на українсько-німецькому семінарі “Соціальна історія України та Німеччини у ХХ столітті”, що проводився спільно історичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка і відділенням східноєвропейської історії Університету м. Кельн (ФРН) 12-13 квітня 2002 р. (Київ, 2002 р.) та Міжнародній науковій конференції “Українська археографія та джерелознавство: надбання й перспективи”, організованій Подільським осередком Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського при Хмельницькому державному університеті 20-22 травня 2004 р. (Хмельницький, 2004 р.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі „Стан наукової розробки та джерельна база дослідження” охарактеризовано напрацювання історіографії Другої світової війни та проаналізовано джерельну базу дослідження.

Перший підрозділ - „Історіографія дослідження” - містить аналіз наукової літератури, що поділяється на радянську, сучасну українську та зарубіжну.

Неодноразово сучасні українські дослідники, які займаються вивченням Другої світової війни, наголошують на тому, що вся радянська історіографія була спрямована на витворення міфу про війну, що мав слугувати запитам режиму. Протягом декількох десятиліть по її завершенню була вироблена жорстка схема „правильного” написання історії цього періоду. Одначе, незважаючи на надмірний заідеологізований виклад історії Другої світової війни, деякі праці можуть стати певною мірою в нагоді і для вияснення окреслених питань. Новий етап у дослідженні історії війни розпочався вже у 1990-х рр., завдяки політичній лібералізації та „архівній революції” (виведення із спец. сховів засекречених документів). Значно активізувалося також дослідження преси воєнного періоду, що видавалася в Україні. Цьому посприяло між іншим створення в березні 1993 р., науково-дослідного центру періодики при Львівській національній бібліотеці ім. В. Стефаника, що започаткував проведення щорічних всеукраїнських конференцій, присвячених історії та сучасності української періодики. За сприяння центру з'явилися публікації про періодику на території України в різних зонах окупації. Активізувалося також використання преси як джерела для дослідження інших тогочасних проблем. Зокрема, періодика стала основною базою для написання монографії про культурне життя в період окупації. Пресу зони військового підпорядкування як історичне джерело досліджує Д. Титаренко.

Періодика в рейхскомісаріаті „Україна” також потрапила в поле зору дослідників, що засвідчує низка доповідей на конференціях Науково-дослідного центру періодики та статей у його збірнику. Публікації звертаються, як правило, до якогось одного друкованого органу, а власне окупаційна політика нацистської адміністрації щодо преси часто залишається поза увагою. Окрім цього, дослідники вивчали функціонування окремих видавництв чи розглядали пресу окремих регіонів, що входили до рейхскомісаріату, як джерело до вивчення окупаційного життя.

Важливими для дослідження преси в рейхскомісаріаті „Україна” стали роботи Б. Чернякова. В одній із статей він приділив увагу створенню та функціонуванню „Німецького видавничо-друкарського товариства в Україні з обмеженою відповідальністю” та окремим аспектам окупаційної політики німців щодо видання періодики, склав найповніший перелік та бібліографію періодичних видань всієї окупованої території України.

Багато аспектів, пов'язаних із проведенням пропаганди нацистами, розкрито в публікаціях М. Михайлюк, що в подальшому послугували основою для написання авторкою дисертації про агітаційно-пропагандистську роботу окупаційних органів в Україні. У ній розкрито діяльність окупаційної адміністрації щодо проведення пропаганди засобами друкованого слова (преса, листівки), а також кіно- та радіопропаганди на території зони військового підпорядкування та в рейхскомісаріаті „Україна”.

Діаспорна історіографія також не оминула своєю увагою видання періодики під час Другої світової війни. Поза межами України було укладено одні із перших списків періодичних видань, що друкувалися під час війни в Україні.

Окрему сторінку в дослідженні названої проблеми складає зарубіжна історіографія. Американський вчений А. Даллін, дослідження якого й донині не втратило своєї актуальності, розглянув систему окупаційної адміністрації на території Радянського Союзу, конкуренцію владних органів між собою та відносно Гітлера. Дослідник згадував і про видання преси, а також використав її як одне з джерел для аналізу нацистської окупації в СРСР. В Англії в цей час дослідженням окупаційної політики займався Г. Райтлінгер.

Вивчення функціонування періодики у Німеччині, зокрема, й проблеми контролю за пресою в „Третьому рейху”, розпочалося відразу по закінченню війни. Однак перші роботи несли в собі забагато емоційного забарвлення, зумовленого безпосередніми переживаннями авторів чи видавців. Вже в 60-х роках з'явилися роботи, що характеризувалися певною неупередженістю у вивченні проблеми. О. Хале в 1965 р., видав ретельне дослідження, в якому розглянув організацію та економічні важелі націонал-соціалістичної політики щодо преси. В той же період з'являється робота К.Д. Абеля про керування пресою в націонал-соціалістичній Німеччині. Інший німецький дослідник, Ю. Хагеманн, використав для написання праці про контроль за пресою в „Третьому рейху” протоколи міністерських конференцій Геббельса.

Загалом зарубіжна історіографія неодноразово зверталася до історії періодики в умовах нацистського режиму та до вивчення різних органів, що опікувалися проведенням пропаганди та виданням преси.

На початку 1990-х рр., в Німеччині з'явилося дослідження, що, поряд із уже зазначеними проблемами, звернулося й до умов функціонування та керування пресою в окремих регіонах нацистської Німеччини. Згодом світ побачили роботи про намагання нацистської Німеччини контролювати вихід періодики й в інших країнах, приміром у Швейцарії, проведення пропаганди в Білорусії, видання преси для примусових робітників тощо.

Отже, дослідження зарубіжних науковців охоплюють різноманітні проблеми, пов'язані з проведенням пропаганди, виданням преси та контролем за цим процесом в самій нацистській Німеччині. Однак окремого спеціального дослідження, що зверталося б до вивчення виходу преси на території окупованої України, в зарубіжній історіографії не створено. Останнім часом ширшій аудиторії в Україні стали доступними публікації наукового співробітника Центру вивчення Голокосту та геноциді в Амстердамі К. Беркгофа, зокрема, про антисемітську пропаганду в україномовних виданнях рейхскомісаріату.

Підводячи підсумки історіографічного огляду, варто сказати, що до орбіти наукових студій залучено також функціонування преси в рейхскомісаріаті „Україна”. Проте і досі бракує досліджень, які б цілісно охопили весь процес контролю та видання преси в цій окупаційній зоні, прослідкували можливості її виходу в різний час, вивчили не лише нормативну базу, а й її виконання на рівні видавництв, спеціально детально аналізували поширення та популярність газет серед населення тощо.

У другому підрозділі - „Джерельна база дослідження” - проаналізовано різнопланові джерела, що були використані для написання дисертації.

Важливими для написання дослідження були архівні джерела. Значна частина документів нацистських органів, зокрема, вищих органів управління окупованими територіями, зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Матеріали про пропаганду та контроль за виданнями періодики відклалися у ф. 3206 („Рейхскомісаріат України, м. Рівне”). У ф. 3676 („Штаб імперського керівника (рейхсляйтера) Розенберга для окупованих східних областей, м. Берлін, м. Київ”) також зібрано документи про особливості проведення пропаганди нацистами. Цікавими та важливими є звіти з аналізом фахового рівня преси в окупованих регіонах та її вплив на місцеве населення. Додатково на локальному рівні проблему допомагає розкрити й ф. 2077 („Генерал-комісар Волині й Поділля, м. Луцьк”).

Джерельні можливості обласних архівів, що сприяють висвітленню подій німецько-радянської війни й, зокрема, видання періодики в цей час, вирізняються великим обсягом. Інформація фондів Держархіву Київської області (ДАКО) дозволяє реконструювати функціонування місцевих видавництв під час окупації. До них належать: ф. Р-2031 („Уманська міська управа, м. Умань Київської області”), ф. Р-2033 („Видавництво газети „Уманський голос” гебітскомісаріату, м. Умань Київської області”), ф. Р-2107 („Богуславська районна управа, м. Богуслав Київської області”), ф. Р-2225 („Управління бургомістра м. Біла Церква Київської області”), ф. Р-2325 („Васильківський гебітскомісаріат Київського генерального комісаріату, м. Васильків Київської області”), ф. Р-2329 („Васильківська редакція окружної газети „Васильківські вісті”, орган Васильківського гебітскомісаріату, м. Васильків Київської області”), ф. Р-2330 („Редакція газети „Іванківські вісті”, м. Іванків Київської області”), Р-2354 („Київський штадткомісаріат, м. Київ”), Р-2441 („Друкарня газети „Васильківські вісті” районної управи, м. Васильків Київської області”), ф. Р-4440 („Редакція газети „Переяславські вісті”, м. Переяслав Київської області”).

В Державному архіві Хмельницької області (ДАХмО) також міститься важливий комплекс документів, що сприяє вивченню окупаційного періоду в Україні. Матеріали фондів Р-420 (Шепетівський гебітскомісаріат, м. Шепетівка Шепетівського округу), Р-539 (Кам'янець-Подільська друкарня, м. Кам'янець-Подільський Кам'янець-Подільського округу), Р-540 (Славутська районна друкарня, м. Славута Славутського району Шепетівського округу), Р-1130 (Шепетівська редакція газети „Нова Шепетівщина” Шепетівської окружної управи, м. Шепетівка Шепетівського району Шепетівського округу) з'ясовують різні аспекти роботи видавництв. Дослідження уможливило також використання опублікованих матеріалів. Надзвичайно важливим і цінним джерелом для вивчення власне окупаційної політики та існування видавництв в тогочасних умовах, а також для уточнення списку друкованих органів стала періодика окупаційного часу. Використано також спогади безпосередніх учасників і очевидців подій.

Частково для встановлення певних поодиноких явищ чи фактів стали у нагоді опубліковані в радянський час збірники документів.

Важливі свідчення радянських спецслужб про видання та популярність преси у Києві за часів окупації подано в іншому виданні, що нещодавно побачило світ. Необхідними для реконструкції контексту функціонування преси стали документи, опубліковані за кордоном. Зокрема, текст „Редакторського закону”, введеного в Німеччині від моменту приходу нацистів до влади, вдалося опрацювати завдяки німецькому збірнику про радіомовлення та пресу в „Третьому рейху”.

Опрацьований комплекс вищеописаних документів дозволив вирішити завдання, сформульовані у вступі. Поєднання всіх опублікованих та архівних джерел різних видів дозволило проаналізувати проблему як на рівні нормативної бази, так і на рівні фактичного виконання наказів і розпоряджень та подати комплексну картину німецької окупаційної політики щодо преси в рейхскомісаріаті „Україна” у 1941-1944 рр.

Другий розділ - „Преса в системі нацистської пропаганди в гітлерівській Німеччині та окупованих країнах” - поділяється на три підрозділи. У першому підрозділі - „Підпорядкування преси цілям нацистської пропаганди після приходу Гітлера до влади” - розглянуто сукупність заходів та органів, що були покликані до ведення пропаганди в нацистській Німеччині. Доведено, що одним із головних інструментів проведення пропаганди стала періодика. За всіма заходами щодо керування пресою в націонал-соціалістичній Німеччині стояли три організації: НСДАП, що керувала партійною пресою, державне Міністерство просвіти й пропаганди та професійна Імперська палата культури. Важливим кроком у виробленні контролю за періодикою стало проголошення „Редакторського закону” від 4 жовтня 1933 р. (чинний від 1 січня 1934 р.). Журналісти з цього часу стали підзвітні державі. Також виокремлено й інші методи впливу на журналістів, зокрема, проведення міністерських прес-конференцій, під час яких чітко регламентувалася інформація для друку в пресі. Всю націонал-соціалістичну періодику можна позначити як „пресу задля пропаганди”. Засоби масової інформації в цілому слугували державно-політичним цілям.

У другому підрозділі - „Зміни в контролі за пресою у воєнний час” - розкриваються особливості контролю за виданням періодики у момент переведення країни на воєнні рейки. Відбулися зміни в структурі та методах ведення пропаганди у вже згаданих органах (зокрема, для успішного ведення пропаганди в окупованих областях Радянського Союзу при Міністерстві пропаганди створили спеціальний відділ „Ост”). Окрім того, внаслідок суперечок щодо методів пропаганди під час воєнних кампаній виникла ідея про залучення до неї і частини вермахту. В 1938 р., була укладена угода про розмежування сфер впливу Міністерства пропаганди та вермахту. Також до ведення пропаганди в окупованих країнах долучилося й німецьке МЗС. Забезпечення контролю над пресою відбувалося завдяки агентствам повідомлень. Однак, жодне з них не користувалося такими виключними правами як „Німецьке бюро повідомлень”, що стало основним носієм інформації й для періодичних видань рейхскомісаріату „Україна”. Знаковою подією на початку війни стало введення цензури. Перед війною вона здійснювалася тільки час від часу, як своєрідне покарання для певної газети.

У третьому підрозділі - „Розподіл сфер впливу на пресу в окупованих країнах” - з'ясовано, що основні тенденції в контролі за пресою нацистами було перенесено й до окупованих країн разом із боротьбою за розподіл сфер впливу на пресу. Фахові групи, що займалися періодикою, в окупованих західних областях здійснювали цензурний контроль, проводили прес-конференції.

Третій розділ - „Перші легальні періодичні видання на території рейхскомісаріату „Україна” (липень-листопад 1941 р.) - містить чотири підрозділи. У першому підрозділі - „Окупаційні органи управління пресою на території рейхскомісаріату „Україна”” - з'ясовано, що на початковому етапі ведення війни для проведення пропаганди до моменту створення цивільних органів влади при кожному з угрупувань вермахту діяли батальйони пропаганди. В зоні групи армій „Південь”, що вела бойові дії на території України, було сформовано 6 рот пропаганди з індексом U (Україна).

З часом, коли закріплюється цивільна адміністрація, до видання та координування ведення пропаганди в рейхскомісаріаті „Україна” долучилося Міністерство східних окупованих територій. В його структурі було створено головний відділ політики, до якого входив і відділ преси та просвіти. Безпосередньо в рейхскомісаріаті контроль за виданням преси належав Політичному відділу (ІІ а), що входив до створеної цивільної адміністрації, а в його структурі виокремлювався і підвідділ преси. Відповідна субординація зберігалася і на рівні генералкомісарів. Відповідальність за проведення пропаганди на місцях несли гебітскомісари.

У другому підрозділі - „Кількісні характеристики та географія української періодики” - йдеться про початок видавничого процесу в різних частинах окупованої України, що об'єднувалися в рейхскомісаріат „Україна”.

У третьому підрозділі - „Редактори, дописувачі, видавці” - встановлено склад редакційних колегій, що виникли та функціонували в умовах окресленого періоду. Редакторський склад представлений в основному членами ОУН, як мельниківцями, так і бандерівцями. Багато з них вже мали досвід журналістської роботи. Відповідно газети друкували й матеріали дописувачів та літературні твори, що були заборонені радянської владою.

У четвертому підрозділі - „Читаність періодики, технічна база та фінансова підтримка видань”- для з'ясування читаності преси встановлено тиражі, ціни (роздрібні та підписка) на тогочасні видання, налагодження мережі поширення, свідчення сучасників тощо.

Джерелами фінансування видавничого процесу були, ймовірно, партійні каси ОУН, міські та окружні управи, друк різноманітних бланків для місцевих установ, реалізація газетних тиражів, добровільні внески читачів (рівненська газета „Волинь”) тощо.

Четвертий розділ - „Преса в рейхскомісаріаті „Україна” як головний агітаційно-пропагандистський інструмент окупаційної адміністрації” - складається із п'яти структурних підрозділів. У першому підрозділі - „Регламентація друку засобів масової інформації цивільною адміністрацією: нормативна база та цензурні вимоги” - розглянуто нормативну базу для друку періодичних видань та регламентації роботи журналістів, що почала створюватися із часу закріплення органів цивільної адміністрації.

Другий підрозділ - „Видання німецької преси в окупованій Україні” - містить інформацію про створення, матеріально-технічну базу, способи поширення, змістове наповнення німецькомовних друкованих органів, що з'явилися в рейхскомісаріаті „Україна” від початку 1942 р.

У третьому підрозділі - „Нові періодичні видання та зміни у випуску вже існуючих, зміст та характер видань” - розкрито функціонування українських газет та журналів, процес створення нових органів в окреслений часовий проміжок; показано завдання, що ставилися перед українськими легальними виданнями окупаційної адміністрацією, змістове наповнення газет і журналів, описано шляхи надходження потрібної для друку інформації та органи, які займалися постачанням матеріалів для редакцій, що призвело до уніфікації преси.

Четвертий підрозділ - „Умови функціонування редакційних колегій” - наповнений матеріалом, що розкриває умови існування редакцій: окупаційну політику підбору кадрів, їх фаховий рівень, кількість та матеріальне забезпечення співробітників, застосування штрафних санкцій тощо. Окремо піднімається складне питання оцінки журналістів як колаборантів.

У п'ятому підрозділі - „Матеріально-технічне забезпечення друку та читаність періодики: цінова доступність, передбачуване коло читачів та практика послуг друкованим словом” - доведено, що у визначений період матеріально-технічне забезпечення повністю підлягало компетенції окупаційної влади, вивчено стан надходжень та прибутків окремих видавництв. Для дослідження читаності періодики встановлено тиражі, періодичність, цінову доступність, мережу поширення видань та їх впливовість на населення. Визначальним для встановлення впливовості матеріалів преси був рівень довіри місцевого населення до окупантів. На основі мемуарних джерел, свідчень радянської агентури та німецьких органів можна твердити, що він суттєво змінився не в кращу для нацистів сторону вже в 1942 р.

У висновках наводяться основні підсумки й теоретичні положення, що виносяться на захист:

- Проведений історіографічний аналіз дає змогу говорити, що вивчення окупаційної політики в рейхскомісаріаті „Україна” щодо преси не стало об'єктом спеціальних історичних досліджень, бралися до уваги лише окремі її прояви при розгляді всього спектру нацистських пропагандистських заходів. Водночас джерельна база є достатньо широкою, різноплановою для створення комплексного дослідження німецьких окупаційних заходів щодо видання періодики у зазначеному адміністративному утворенні;

- З'ясовано, що пропаганда для нацистів була одним із основних чинників, який привів їх до влади в Німеччини. Її основним інструментом залишалася преса. В системі державних органів були створені спеціальні підрозділи для координування видання періодики та наповнення її бажаним для нацистської ідеології матеріалами. Однак органи, що здійснювали контроль за пресою, перебували у постійній конкуренції один з одним, що призвело до постійних внутрішніх суперечок та боротьби за владу. Вже з 1938 р., розпочалося переведення всієї пропагандистської машини у відповідність із вимогами війни. До проведення пропаганди у зоні військових дій та на окупованих територіях долучалися й роти пропаганди вермахту. Відповідно відбулася й реорганізація інших органів, що опікувалися виданням преси в окупованих країнах. Йому підпорядковувалася технічна інстанція пропаганди („Вінетта”).

- Встановлено, що з початком німецько-радянської війни пропаганду на території окупованої частини СРСР, окрім Східного відділу Міністерства пропаганди, проводив відділ пропаганди ОКВ, відділ преси й пропаганди Міністерства східних окупованих територій. На територію окупованої України також було перенесено суперечки за перерозподіл сфер впливу. В рейхскомісаріаті „Україна” були створені спеціальні органи, що відповідали за видання періодики. Контроль за видавничим процесом здійснював Політичний відділ РКУ, до якого входив підвідділ преси, „Німецьке видавничо-друкарське товариство в Україні” з рядом дочірних підприємств відповідало за фінансову сторону друку. На місцях цим відали гебітскомісари, вони часто здійснювали й цензурний контроль за виданнями. Всі заходи окупаційної влади в різних частинах розчленованої України мали спільні витоки та подібні методи їх запровадження. Найвигідніші умови для друку періодики й видавництва в цілому склалися в „Генеральній Губернії”, а для рейхскомісаріату „Україна” існувала найжорсткіша регламентація та контроль;

- Досліджено, що контроль за пресою відрізнявся в різні воєнні періоди. У перші місяці ведення війни проти Радянського Союзу нагляд за виходом періодичних видань підлягав спеціальним ротам пропаганди вермахту. Час до встановлення і закріплення цивільних органів влади позначився відносно вільним підбором публікацій для періодики. Такі умови склалися й завдяки вивченню німцями населення і ситуації в окупованих зонах та неможливістю одночасно із веденням бойових дій встановити тотальний контроль. Літо-осінь 1941 р., для періодики в Україні позначені діяльністю в редакціях членів ОУН, що прибули з похідними групами. Настанови про перебирання контролю за виданням періодики цією організацією були розроблені ще напередодні війни. Хоча преса й не була позбавлена пропагандистських та ідеологічних штампів від моменту свого виникнення, але існувала можливість для публікацій власних матеріалів, що стосувалися українського національного та культурного життя. Цей період завершився на кінець осені 1941 р., коли закріпилися цивільні органи влади і були створені нормативні акти та спеціальні організації, що координували роботу видавництв та вихід преси. Протягом першої половини 1942 р., відбулося підпорядкування українських видавництв новим органам. Засновувалися нові видання та усуваються невигідні редактори, члени редакційних колегій. Початок 1942 р., пройшов під знаком арештів та розстрілів, що розпочалися із київської редакції „Українського слова”. Також з 1942 р., в рейхскомісаріаті „Україна” розпочало своє функціонування „Німецьке бюро повідомлень”. Поступово всі видання потрапили під тотальний контроль та друкували фактично ідентичну інформацію. Цьому процесу посприяло деяке налагодження інфраструктури на окупованій території, що дозволило розповсюджувати необхідну інформацію. За 1942 р., віднайдено й спеціальні звіти, що слугують зразком проведення цензурування. Протягом 1943-1944 рр., робота видавництв поступово згорталася, контроль за періодикою знову переходив до військових підрозділів відповідно до того, як рухалася лінія фронту;

- Підраховано, що на території рейхскомісаріату в різний час видавалося понад 120 газет і журналів. Основна маса друкованої продукції виходила українською мовою. Існувала періодика, зорієнтована за своїм змістовим наповненням на осіб, що займалися сільським господарством (3 назви), дітей (3 назви), жінок (2 назви), а також розміщувала матеріали виключно про мистецьке та наукове життя (5 назв). Найбільше друкованих органів було видано протягом періоду окупації в генеральному окрузі „Київ” (близько 50 назв);

- З'ясовано, що становлення місцевих видавництв відбулося завдяки підтримці військових та цивільних органів німецької влади, неабиякі зусилля для цього доклали члени ОУН: і мельниківці, і бандерівці. До процесу долучалися також органи місцевого самоврядування. З часом створені органи цивільної влади уніфікували та повністю контролювали професійну та фінансову діяльність видавництв. Матеріальна підтримка їм також надавалася зі сторони влади. Однак діяльність видавництв забезпечувалася і завдяки реалізації тиражів газет, публікації різних друкованих замовлень та розміщенню реклами на шпальтах періодики. В основу підбору редакторів та працівників редакційних колегій, перш за все, було покладено принцип лояльності тієї чи іншої особи до нової влади. В документах окупаційних органів неодноразово наголошується на бракові необхідних фахівців-журналістів, що примусило залучати до роботи письменників, філологів, істориків тощо. Отож, можемо констатувати строкатість у фаховій підготовці осіб, що були змушені долучитися до журналістської роботи у час війни. Статус редакторів місцевих видавництв був визначений відповідними розпорядженнями рейхскомісара. Їх зараховували до найвищої категорії при виплаті зарплатні. Однак не поодинокими було й застосування суворих штрафних санкцій. До того ж всі співробітники газет були позбавлені навіть мінімуму журналістської свободи;

- Проблема читаності періодичних видань, а надто - їх впливу на населення постає в контексті вивчення якості та успішності нацистської пропаганди. З'ясування популярності газет побудоване на аналізі настроїв населення окупованих територій, встановленні тиражу, ціни на видання, а також залучення відповідних свідчень із мемуарних джерел. Загалом слід констатувати, що нацисти намагалися охопити своєю пропагандою якомога більше населення, зокрема, й через видання періодики. Попри ці прагнення, за військових умов та браку достатньої матеріально-технічної бази це завдання не було виконане. Тоді, як міське населення мало вільний доступ до друкованих медіа, сільське населення, особливо віддалених від міст районів, відчувало гострий брак друкованого слова. Всі тиражі у різні способи були реалізовані, чому посприяла й низька ціна на друковані видання та потреба населення мати хоч якусь інформацію про перебіг подій. Однак довіра до поширюваного матеріалу залежала від політики окупаційної влади в інших сферах, а також і становища на фронтах. історичний нацистський війна

Хоча інформація в тогочасній пресі подавалася відповідно до інтересів нацистської влади та повинна була виконувати агітаційно-пропагандистське забезпечення, однак уважний читач міг проаналізувати ситуацію навіть послуговуючись таким джерелом та читаючи між рядками. Німецькомовна ж періодика, що видавалася в рейхскомісаріаті, представлена невеликою кількістю видань, орієнтованих найперше на німців та фольксдойче.

Однак матеріали, що були вміщені в німецькомовних газетах, слугували джерелом для наповнення відповідних українських друкованих органів.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Науковці України під німецькою окупацією в світлі документів „фонду Розенберга” // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Історія. - 2003. - №65-66. - С. 30-34. (У співавторстві з Івановим О.Ф., авторський внесок - 0,4 д. а.).

2. Преса в рейхскомісаріаті „Україна” під час німецької окупації у липні-грудні 1941 р. // Київська старовина. - 2006. - №3. - С. 123-131.

3. Склад та організація персоналу Головної робочої групи України Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга в 1942-1943 рр. (за матеріалами ЦДАВО України) // Архіви України.- 2007. - №№1-3. - С. 204-214.

4. Контроль за пресою в „Третьому Рейху” та рейхскомісаріаті „Україна”: порівняльний аналіз // Київська старовина. - 2007. - №6. - 123-131.

Размещено на Allbest.ru