Досвід реалізації зовнішньої політики Федеративної Республіки Німеччина

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМАТИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ПРИ МІНІСТЕРСТВІ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНА

Спеціальність: Всесвітня історія

Степанов Валерій Анатолійович

Київ, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження обумовлена важливою роллю, яку відіграє об'єднана Німеччина у сучасній системі міжнародних відносин. З точки зору новітньої історії безумовний інтерес становить вивчення особливостей та еволюції діяльності зовнішньополітичного механізму Федеративної Республіки. Знання новітньої історичної специфіки роботи зовнішньополітичного механізму ФРН уможливлює краще розуміння основних тенденцій німецького курсу щодо вирішення європейських та глобальних проблем.

Аналіз досвіду його функціонування на прикладі розвитку німецько-українських відносин сприяє підвищенню наукового та практичного значення цієї дослідницької праці.

Критичне наукове осмислення недавнього минулого та формування обґрунтованих практичних рекомендацій щодо удосконалення „технології” контактів із ФРН відкриває шлях до пошуку нової якості українсько-німецьких відносин як важливого інструменту реалізації національних інтересів нашої держави в Європі та світі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з науковими планами Інституту історії України НАН України у рамках теми відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин „Україна в європейському просторі у ХІХ - на початку ХХІ століть: історичні зв'язки, проблеми та перспективи інтеграції” (державний реєстраційний номер 0106U000639).

Об'єктом наукового аналізу є дипломатична діяльність ФРН конкретного історичного періоду.

Предметом дисертаційного дослідження обрано вивчення особливостей історичної еволюції правових норм, цінностей, структурно-функціонального поділу відповідальності системи політичних інституцій ФРН за реалізацію зовнішньої політики країни.

Хронологічні межі охоплюють завершений історичний період 1990-2005 років. Нижня дата обумовлюється епохальною подією об'єднання Німеччини, внаслідок чого не лише змінився екзистенційний формат ФРН, а й через кардинальні зміни у позиціонуванні ФРН у світовий політиці з'явилися нові виклики, які потребували удосконалення механізмів формування та реалізації зовнішньої політики єдиної Німеччини. Верхня хронологічна межа - 2005 рік - ідентифікується із серйозними внутрішньополітичними змінами у зв'язку з приходом до влади „великої коаліції”.

Мета дисертаційного дослідження полягає у системному дослідженні досвіду реалізації зовнішньої політики ФРН у новій системі міжнародних відносин, яка формується після закінчення доби „холодної війни”.

Розв'язання поставленої мети вимагає вирішення наступних конкретних наукових завдань:

- проаналізувати розвиток процесу розподілу повноважень між конституційними органами влади, федерацією та її суб'єктами у формуванні зовнішньої політики ФРН;

- з'ясувати зовнішньополітичні функції глави німецької держави;

- висвітлити роль і місце верхньої та нижньої палат німецького парламенту в реалізації зовнішньої політики ФРН;

- встановити особливості повноважень федерального уряду Німеччини в галузі зовнішньої політики;

- визначити роль спеціалізованих органів зовнішньополітичних зносин ФРН;

- дослідити історичну специфіку досвіду функціонування зовнішньополітичного механізму ФРН на прикладі українсько-німецьких відносин.

Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових принципах історичного аналізу складної проблеми, пов'язаної із особливостями формування та реалізації зовнішньої політики ФРН. Дисертантом використовувалися методи аналізу правових норм німецького законодавства, метод структурного вивчення специфіки впливу інститутів політичної влади ФРН на механізми визначення та втілення інтересів країни на міжнародній арені. Порівняльний метод застосовувався з метою вивчення сфери компетенції державних суб'єктів Німеччини в галузі зовнішньої політики. Статистичний метод використано для ілюстрації авторських тез, які стосуються підготовки таблиць, що показують динаміку розвитку деяких зовнішньополітичних та внутрішньополітичних подій. Наскрізний структурно-функціональний метод дав можливість системно дослідити історичний досвід функціонування зовнішньополітичного механізму ФРН.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що у дисертації:

- розкрито специфіку розподілу сфер компетенції та повноважень інститутів влади Федеративної Республіки Німеччина, федерації та її суб'єктів у процесі формування та реалізації зовнішньої політики країни. Вперше у вітчизняній історіографії поставлена та вирішена проблема з'ясування нормативно-правових параметрів, які обумовлюють особливості ролі федерального канцлера, федерального президента, обох палат парламенту, федерального міністерства закордонних справ ФРН у загальному процесі осмислення стратегічних задач та визначення тактики їх вирішення на міжнародній арені;

- проаналізовано зовнішньополітичні функції федерального президента ФРН, розкрито сенс його функціональних обов'язків у механізмі реалізації зовнішньої політики Німеччини;

- доведено, що Бундестаг та Бундесрат мають відмінні ролі у конституційному розподілі зовнішньополітичних повноважень органів влади ФРН. Бундестаг більше відповідає за загально федеральні інтереси на міжнародній арені, натомість Бундесрат покликаний забезпечувати пряме врахування інтересів німецьких федеральних земель у процесі реалізації зовнішньополітичного курсу ФРН;

- проведено детальний аналіз зовнішньополітичної компетенції, яка є у розпорядженні федерального уряду та, зокрема, федерального канцлера. Він визначає актуальну систему національних пріоритетів, досягнення яких відповідає урядовому баченню завдань, які стоять перед ФРН на міжнародній арені. Федеральний канцлер несе основну політичну відповідальність за успіхи та невдачі зовнішньої політики країни;

- системно вивчено функціональні особливості місця та ролі спеціалізованих органів зовнішньополітичних зносин ФРН, зокрема, особливу практичну роль федерального міністерства закордонних справ. Показано не лише нормативні та політичні умови його повсякденної практичної діяльності, а й особливості комплектування кадрового дипломатичного складу, селекцію дипломатичних працівників відповідно до кваліфікації та об'єктивних фахових характеристик. Також виявлено вплив суб'єктивних кадрових рішень на умови діяльності ФМЗС ФРН та встановлено причини включення запобіжних політичних механізмів, які мінімізують ризики дипломатичних поразок Німеччини з причин помилкових політичних рішень або конкретних недоліків у роботі структурних підрозділів федерального міністерства закордонних справ;

- встановлено, що українська сторона не завжди адекватно розуміла та використовувала у власних інтересах особливості функціонування зовнішньополітичного механізму ФРН. Аналіз конкретних подій українсько-німецьких політичних відносин дав можливість накреслити коло практичних рекомендацій щодо удосконалення діяльності вітчизняної дипломатичної служби з урахування кращих досягнень німецького зовнішньополітичного механізму.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у детальному вивченні історичних, нормативно-правових, ціннісних та структурних закономірностей функціонування зовнішньополітичного механізму ФРН.

Апробація результатів дослідження здійснювалася дисертантом у практичній дипломатичній роботі у дипломатичних представництвах України в ФРН та в центральному апараті МЗС України, а також Секретаріаті Президента України. Окремі положення дисертації доповідалися на:

- організованому Байройтським університетом симпозіумі „Верхня Франконія напередодні розширення ЄС на Схід: шанси та ризики” (м. Байройт, 2003 р.);

- організованій університетом Пассау конференції „Перспектива Східної Європи” (м. Пассау, 2003 р.);

- організованій фондом імені Ганнса Зайделя семінарі „Яке майбутнє має Німеччина?” (м. Мюнхен, 2004 р.);

- організованій фондом імені Ганнса Зайделя та Інститутом Східної Європи конференції „Україна на шляху до Європи?” (м. Мюнхен, 2004 р.);

- організованій фондом імені Ганнса Зайделя та Товариством із питань політики в галузі оборони та безпеки подіумній дискусії „Європейська безпекова політика між баченням та реальністю” (м. Мюнхен, 2004 р.);

- організованій університетом Регенсбурга подіумній дискусії „Європейське розширення - загроза для стабільності ЄС?” (м. Регенсбург, 2005 р.);

- організованій фондом Ганнса Зайделя конференції „Де проходять кордони Європи?” (м. Мюнхен, 2005 р.);

- організованій Академією політичної освіти Баварії науковій конференції „Східна політика ЄС: нові виміри, проблеми та питання після розширення у 2004 році” (м. Тутцинг, 2005 р.);

- організованій Академією імені Георга фон Фольмара конференції „Україна: між Сходом та Заходом” (м. Кохель, 2006 р.);

- Всеукраїнській науково-практичній конференції „Розвиток воєнного мистецтва в ХХ - на початку ХХІ сторіч” (м. Київ, 2008 р.).

Публікації за темою дисертації розміщено у 11 статтях, надрукованих у фахових виданнях з історичних наук, що відповідають вимогам ВАК України. Структура роботи обумовлена метою, завданням та характером дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 188 аркушів, із них 169 аркушів основного тексту. Список використаних джерел нараховує 278 позицій.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, розкрито її актуальність, визначено об'єкт, предмет і хронологічні межі дослідження, сформульовано мету і завдання, розкрито методологічну основу та наукову новизну дисертації, практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі „Джерельна база та методологічні аспекти дослідження зовнішньої політики ФРН” проведено аналіз існуючої з проблеми дослідження літератури та огляд використаних джерел, викладено зміст основних принципів і методів роботи.

Джерельну основу дисертаційної роботи складають передусім німецькі нормативно-правові документи, які стосуються регламентації умов функціонування зовнішньополітичного механізму Федеративної Республіки Німеччина. Введення зазначених матеріалів до вітчизняного наукового простору дає можливість краще зрозуміти німецьку специфіку взаємодії політичних інститутів у процесі формування зовнішньополітичної стратегії та тактики країни.

Підбір використаних вітчизняних джерел обумовлюється потребою вирішення наукового завдання, яке стосувалося аналізу досвіду функціонування зовнішньополітичного механізму ФРН на прикладі українсько-німецьких відносин. Зазначені матеріали опрацьовані на основі фондів Історико-архівного управління МЗС України та його поточного архіву.

Комплексне використання німецьких та українських документальних джерел дало можливість розв'язати наукові задачі, які ставив перед собою дисертант.

Досягненню цієї мети також сприяло творче використання здобутків інших науковців, які під різними ракурсами досліджували проблеми зовнішньої політики ФРН, включно з проблемою функціонування зовнішньополітичного механізму цієї держави. Водночас ступінь розробки саме цієї теми, на нашу думку, не є достатнім, ні у вітчизняній, ні в іноземній історичній науці.

У вітчизняній історіографії значна увага приділяється проблематиці українсько-німецьких відносин різних історичних періодів. Однак спеціальне дослідження механізмів формування та функціонування зовнішньої політики ФРН досі не було предметом окремого історичного дослідження.

Зазначена історіографічна тенденція підтверджується на основі аналізу наукових праць провідного вітчизняного германіста А.І. Кудряченка. Слід зазначити, що його наукові праці з німецької проблематики стосуються головним чином українсько-німецьких відносин та особливостей німецької європейської політики, починаючи від доби „нової східної політики” В. Брандта до об'єднання Німеччини та сучасної доби. А.І. Кудряченко слушно звертає увагу на особливе значення Німеччини як джерела стабільності не лише в Європі, а й у світі в цілому. Зокрема, на змістовному історичному матеріалі ці тези аргументовано доведені у монографії „Європейська політика Німеччини (1970-1991 рр.)”, присвяченій науковому аналізу складного процесу вирішення „німецького питання”. Аналізуючи тенденції еволюції зовнішньополітичного курсу ФРН після 1990 р., А.І. Кудряченко в низці публікацій останнього часу акцентує увагу насамперед на політичних проблемах, які стосуються закономірностей зміни концептуальних підходів та пріоритетів у позиції ФРН на міжнародній арені.

У монографії А.Ю. Мартинова „Об'єднана Німеччина: від „Боннської” до „Берлінської” республіки (1990-2005 рр.)” у широкому історичному контексті розглянуто внутрішньополітичний стан та основні напрями зовнішньої політики ФРН після 1990 року. Автор доводить тезу про посилення взаємозалежності між внутрішньою та зовнішньою політикою об'єднаної Німеччини. Причини цього він вбачає не лише в дедалі більшому залученні ФРН до кооперативних зв'язків у форматі Європейського Союзу, а у об'єктивній залежності німецької економіки, яка посідає ключові позиції на глобальному ринку, від експортної кон'юнктури. Однак конкретна проблема еволюції німецького зовнішньополітичного механізму також не стала предметом розгляду цього науковця.

У декількох дисертаційних працях кандидатів наук розглянуті насамперед українсько-німецькі відносини. У дослідженні В.В. Солошенко „Українсько-німецькі відносини у 90-х роках ХХ ст.” із залученням широкого кола джерел та літератури проаналізовано основні етапи розвитку політичних зв'язків між незалежною Україною та ФРН та основні проблеми двостороннього економічного співробітництва.

Ширше коло проблем дослідив В.В. Химинець у своїй науковій роботі „Українсько-німецькі відносини: політична, економічна та культурна співпраця (1998-2005 рр.)”. На обмеженому хронологічному періоді він системно розглянув стан українсько-німецької політичної, економічної та культурної співпраці. Однак аналіз механізмів німецької зовнішньої політики у цілому також не був предметом його дослідження.

Натомість кандидатські дисертації С.В. Кондратюка „Європейська політика об'єднаної Німеччини” та Р.А. Кривоноса „Німеччина в структурі європейського співробітництва” були присвячені темі європейської політики ФРН. Автори дослідили особливості формування та реалізації європейських інтересів Німеччини. Ними слушно зазначається, що саме європейський напрямок залишається найважливішим для ФРН. Стратегічною задачею визначено послідовне якісне удосконалення процесу європейської інтеграції. Зазначений концептуальний підхід обумовлює наукову позицію цих авторів щодо аналізу зовнішньої політики ФРН. Втім, спеціальні питання нормативно-правового регулювання зовнішньої політики ФРН знову таки не були темою їхніх досліджень. Особливості зовнішньополітичних функцій конституційних органів політичної влади ФРН піддано аналізу у серії наукових статей В.А. Степанова. Кожна із цих праць була присвячена конкретному аспекту історичної еволюції зовнішньополітичного механізму Федеративної Республіки Німеччини. Узагальнення зазначеного фактичного та концептуального матеріалу становить основу цієї дисертаційної праці.

Таким чином, стан розробки проблеми вивчення досвіду реалізації зовнішньої політики ФРН з точки зору функціонування її політичних механізмів у вітчизняній історіографії свідчить, що зазначену проблему поки що системно не досліджено. Такий стан речей обумовлює безпосередню наукову та практичну потребу поглибленого наукового осмислення цієї проблеми.

Треба зазначити, що у російській історіографії є наукові праці, присвячені різним аспектам німецької зовнішньої політики. Найбільш детально зазначена проблема розглянута у низці монографій та статей М.В. Павлова, який зосереджується на фактографічній історії зовнішньої політики ФРН від часу її створення до сьогодення. Водночас С. Погорельська у низці наукових статей проаналізувала питання впливу недержавного сектору ФРН на формування зовнішньої політики країни. Втім, системне дослідження особливостей взаємодії державних структур ФРН у процесі формування та реалізації німецької зовнішньої політики також не було предметом її дослідження. Тому відносно теми нашої дисертаційної праці у російській історіографії на час підготовки цього тексту склалася приблизно така сама ситуація, що й в українській історіографії.

Натомість у німецькій історіографії проблема наукового дослідження історичної еволюції політичних механізмів забезпечення функціонування зовнішньої політики ФРН розглянута детально. Умовно німецьку наукову літературу з цієї проблематики можна класифікувати по окремим ключовим темам дослідження. Насамперед, йдеться про праці, присвячені аналізу функціонування механізмів державної влади взагалі та висвітленню роботи державного механізму в процесі формування зовнішньої політики ФРН, зокрема. У широкому контексті зазначену проблему у праці „Політична історія ФРН” розглянув Х.К. Рупп. Особливості розмежування компетенції у сфері зовнішньої влади ФРН розглянуті у монографії С. Вайса „Зовнішня влада і розподіл влади”. М. Штаак у монографії „Торговельна держава Німеччина. Німецька зовнішня політика в новій міжнародній системі” дослідив проблеми реалізації зовнішньої політики ФРН після закінчення „холодної війни”. Місце та роль відомства федерального президента у процесі формування зовнішньополітичного курсу ФРН досліджено у монографії Б. Ціммерманна та П. Боровські „Відомство федерального президента”. Специфіка впливу Бундестагу на зовнішню політику ФРН висвітлена у монографії Г. Кречмера „Фракції. Партії в парламенті”. Натомість у роботі В. Вессельса „Лобізм в Європі, що розширюється, - передумови євроздатності німецьких земель” розглянуто механізми впливу німецьких федеральних земель на європейський політичний курс Федеративної Республіки Німеччина. Зокрема, на цій проблемі у конституційному сенсі зупиняється К. Шмаленбах у роботі „Нова 23 європейська стаття Основного закону в світлі роботи спільної конституційної комісії. Мотиви конституційної поправки”. В свою чергу Р. Штурм у монографії „Нова німецька урядова система. Європеїзація інституцій, процесів прийняття рішень та політичних сфер у Федеративній Республіці Німеччина” дослідив вплив європейських інституцій на процес прийняття рішень органами державної влади політичної системи Німеччини.

На увагу заслуговують роботи німецьких науковців, у яких висвітлюються концептуальні проблеми зовнішньої політики ФРН. У центрі уваги залишаються проблеми європейської політики Німеччини. Зокрема, колишній радник канцлера Г. Коля М. Мертес у своїх спогадах указав на роль європейського інтеграційного фактору в процесі об'єднання Німеччини. У монографії Х. Шнайдера, М. Йоппа, У. Шмальца „Нова німецька європейська політика. Рамкові умови, проблеми, можливості” проаналізовані основні параметри формування та проведення сучасної європейської політики ФРН. У зазначеному контексті звертається увага на суспільно-політичні механізми зазначеного процесу. Відомий німецький історик Г. Шольген у роботах „Ява. Повернення Німеччини на світову сцену” та „Зовнішня політика Федеративної Республіки Німеччина. Від зародків до сучасності” детально проаналізував політичні перипетії формування зовнішньої політики ФРН від часу її заснування до сьогодення. Проте він не приділив спеціально уваги особливостям взаємодії президента, канцлера, обох палат парламенту в процесі реалізації зовнішньополітичного курсу країни. Своєрідну „історіографічну лакуну” утворює недостатнє висвітлення ціннісних засад німецького громадянського суспільства, які впливають на інтелектуальну еволюцію загальнополітичних підходів до формування та реалізації основних задач зовнішньої політики ФРН.

Концептуальним пошукам нових стратегічних засад та інструментів реалізації зовнішньої політики об'єднаної Німеччини присвячена монографія Х. Арнольда „Велич Німеччини: німецька зовнішня політика між владою та дефіцитом”. У контексті соціології міжнародних відносин та сучасного процесу глобалізації зазначену проблему розглядає відомий німецький соціолог У. Бек у монографії „Влада та протиборча сила у глобальному столітті. Нова всесвітньо-політична економіка”. Він, зокрема, добре висвітлив інтелектуальну історію осмислення усієї системи міжнародних відносин, що спонукає до уточнення робочих доктрин дипломатії ФРН.

Крім того, не менш важливе історіографічне коло монографій та статей стосується конкретних питань формування зовнішньої політики ФРН. Зокрема, У. Шпек у публікації „Німецькі інтереси. Критика червоно-зеленої зовнішньої політики” критично розглянув проблему захисту німецьких національних інтересів урядом „червоно-зеленої” коаліції у 1998-2003 роках. Натомість депутат Бундестагу Р. Мютценіх у статті „Німеччина: перші кроки „великої коаліції” детально проаналізував можливості погодження зовнішньополітичних підходів Християнсько-демократичного союзу, Християнсько-соціального союзу та Соціал-демократичної партії Німеччини у форматі „великої коаліції”.

У контексті нашого дисертаційного дослідження доцільно стисло проаналізувати німецький історіографічний доробок, який стосується проблеми бачення німецькими науковцями особливостей формування німецького курсу щодо України. Цей історіографічний доробок умовно можна поділити за проблемною ознакою. Насамперед, звертають на себе увагу праці німецьких науковців, які присвячені історії та сучасному стану України. Наприклад, експерти київського відділення фонду імені Ф. Еберта у спеціальному аналітичному виданні „Україна. Плоди дванадцяти бурхливих років” подали узагальнюючу інформацію про трансформацію суспільних відносин в Україні. Зазначена праця, безперечно, знайшла своє місце у інформаційному ресурсі, на основі якого формується курс ФРН щодо України. Це ж можна сказати про працю відомого історика А. Каппелера „Важкий шлях до нації. Нариси новітньої історії України”, яка присвячена новітній історії України. Оптимістична точка зору щодо європейського майбутнього України властива науковим працям Дж. Бестерс-Ділгер та М. Гюнтера.

Партії та структури влади в Україні за доби президентства Л.М. Кравчука та Л.Д. Кучми стали предметом монографії А. Отта „Партії та владні структури в Україні з 1991 по 1998 рік”. В свою чергу Г. Зімон у роботі „Нова Україна. Суспільство, економіка, політика (1991-2001 рр.)” дослідив суспільно-політичні та економічні механізми функціонування української держави. Політичний режим функціонування суб'єктів української адміністративної системи розглянула М. Хельмеріх у своїй монографії „Україна між автократією та демократією. Інституції та дійові особи”. Зазначені німецькі науковці констатують перехідний трансформаційний стан політичної системи України. Саме недостатня норми розподілу функцій та повноважень різних гілок влади в Україні, на їх думку, не лише ускладнює вирішення внутрішньополітичних питань, а й додає зовнішньополітичних проблем. Зокрема, вони позначаються на стані сумісності державних апаратів України та Федеративної Республіки Німеччини. В свою чергу І. Кампе у роботі „Безпосереднє сусідство. Відносини між ЄС та Російською Федерацією, Україною, Білоруссю і Молдовою” здійснила цікавий компаративний аналіз відносин Європейського Союзу з Україною, Білорусією та Росією, частково розглянувши проблему взаємної адаптації державних механізмів України та Німеччини до умов співробітництва в об'єднаній Європі.

Втім, складна наукова проблема, яка полягає у системному висвітленні досвіду функціонування зовнішньополітичного механізму ФРН, зокрема, у контексті еволюції українсько-німецьких відносин, досі не була реалізована ні у вітчизняній, ні у російській, ні у німецькій історичній науці. Спробою вирішити цю конкретну наукову задачу й є наша дисертаційна праця.

У цілому використані джерела і література є достатньо репрезентативними для здійснення комплексного дослідження досвіду реалізації зовнішньої політики Німеччини, у тому числі на прикладі розвитку українсько-німецьких відносин.

У другому розділі „Основні принципи та порядок організації і діяльності зовнішньополітичного механізму ФРН” розкрито положення Основного закону (конституції) Німеччини щодо системи та розподілу компетенції конституційних органів у сфері зовнішніх зносин, розмежування зовнішньополітичних повноважень між федерацією та її суб'єктами, в історичній еволюції з'ясовано зовнішньополітичні функції глави держави, обох палат парламенту, федерального уряду та спеціалізованих органів зовнішніх зносин.

Конституція Німеччини, як і більшості інших країн, не має окремої глави, присвяченої зовнішній політиці, з розгорнутим викладенням цілей та завдань діяльності держави у цій сфері. Зовнішньополітичні цілі, завдання та принципи закріплені в преамбулі Основного закону та його окремих розділах.

Викликане угодою про Європейський Союз введення у 1992 році нової - так званої „європейської” - статті 23 Основного закону на заміну положень, згідно з якими відбулося об'єднання НДР з Федеративною Республікою, що протягом сорока років визначалося як її головна зовнішньополітична мета, мало у такий символічний спосіб підкреслити внутрішній зв'язок між здобуттям національної єдності мирним шляхом і процесом подальшого поглиблення європейської інтеграції.

Одним із постулатів Основного закону, вплив якого на формування зовнішньої політики Німеччини тривалий час недооцінювався, є сформульований у розділі 1 каталог основних прав як системи цінностей із зобов'язанням держави поважати і захищати гідність людини. Основні права є безпосередньо чинними, що стало одним з найважливіших нововведень Основного закону.

Виходячи з того безперечного факту, що політика у галузі прав людини починається у власній країні і тільки на цій основі може отримати довіру та підтримку на міжнародній арені, Німеччина, як учасниця всіх провідних міжнародних угод та конвенцій, піддалася контролю з боку світової спільноти дотримання прав людини на своїй території.

При врегулюванні питань компетенції органів федерації в сфері зовнішніх зносин конституційний законодавець у принципі встановлює підпорядкованість її виконавчій владі, конкретно - федеральному уряду. При цьому конституційний законодавець уникає детальної правової регламентації, обмежуючись встановленням загальних норм. Водночас положення, що регулюють участь парламенту в прийнятті зовнішньополітичних рішень, недвозначно визначають галузі, де така участь можлива і необхідна.

Подібне розмежування склалося історично і є наслідком як специфіки власне зовнішньополітичної діяльності - адже держава у питаннях зовнішньої політики не може говорити двома голосами, так і впливу на конституційного законодавця теорії зовнішньої влади.

Основний закон не передбачає участі органів конституційної підсудності у вирішенні зовнішньополітичних питань. Проте на практиці федеральний конституційний суд справляє опосередкований, часом надзвичайно важливий вплив, неодноразово у новітній історії перебираючи на себе прийняття рішень, на які виконавча та законодавча гілки влади за різних умов виявилися неготовими або нездатними.

У конституційній практиці розвиток Федеративної Республіки привів до утворення держави з переважно централізованим законодавством і федеральним управлінням.

Незважаючи на те, що сфера зовнішньої політики віднесена до компетенції федерації, конституційний законодавець не позбавляє федеральні землі повністю ведення зовнішніх зносин. Йдеться, насамперед, про договірну діяльність земель, проте, на практиці вона є значно ширшою за формальні конституційні положення.

Зокрема, Баварія, яка має особливу політичну вагу, власний політичний профіль, оригінальну політичну культуру у Німеччині, керівництво якої небезуспішно плекає імідж опори федералізму в Німеччині та Європейському Союзі загалом, має традиційно підвищенні претензії на зовнішні справи та представництво. Досить активні зовнішні контакти, хоча і менш політично ангажовані підтримує Баден-Вюртемберг.

При укладенні федеральними землями угод міжнародного характеру обов'язковою є згода федерального уряду. В окремих випадках, зокрема, при наявності в них політичних аспектів, ця згода має бути отриманою ще до початку переговорів.

Що стосується участі федеральних земель у формуванні та здійсненні зовнішньої політики федерації, то вона відбувається опосередковано, через Бундесрат, і тоді, коли йдеться про основні інтереси земель, насамперед, у фінансовій та управлінській сфері. Зі свого боку федерація має право втрутитися і примусити землі виконувати угоду навіть у сфері їх законодавчої компетенції, якщо це продиктовано необхідністю виконання її положень. Основний закон номінально проголошує федерального президента головною постаттю у зовнішніх зносинах держави, встановлюючи, що тільки йому належить право репрезентувати її у зовнішніх стосунках. У той же час, виступаючи на зовні як орган зовнішніх зносин, у компетенцію якого входить проголошення волі держави у зовнішньополітичних справах, федеральний президент бере досить обмежену участь у внутрішньодержавному процесі формування цієї волі, у визначенні матеріального змісту зовнішньополітичних рішень як на етапі їх підготовки, так і наступного здійснення. Як представник Федеративної Республіки федеральний президент репрезентує на зовні виключно позицію федерального уряду.

Федеральний президент, як правило, не може безпосередньо втручатися в поточне виконання зовнішньополітичних завдань федеральним урядом, проте він має низку можливостей надання непрямого, опосередкованого впливу на зовнішню політику уряду. Особливо важливе значення мають зовнішньополітичні виступи і візити глави держави за кордон.

Визначально розглядаючи зовнішні справи як прерогативу федерального уряду, конституційний законодавець передбачив участь Німецького Бундестагу у зовнішньополітичній сфері лише при вирішенні найбільш важливих питань: війни і миру, а також укладення міжнародних договорів. Проте можливості впливу парламенту не вичерпуються формальним переліком зовнішніх справ, у провадженні яких він покликаний брати участь згідно з Основним законом. Його вплив на формування і проведення зовнішньої політики Федеративної Республіки здійснюється через законодавчий процес, через федеральний бюджет, а також завдяки механізму обрання федерального канцлера та політичному контролю за діяльністю уряду в сфері зовнішніх зносин.

Значний вплив на формування зовнішньополітичної позиції Бундестагу створює діяльність партійних фракцій. Важливу роль у виробленні зовнішньополітичної позиції парламенту і контролі над зовнішньополітичною діяльністю уряду відіграє зовнішньополітичний комітет Бундестагу. Діяльність комітетів з питань оборони, у справах Європейського Союзу, у справах прав людини та гуманітарної допомоги, з питань економічного співробітництва та розвитку в значній мірі включає зовнішньополітичні аспекти.

Крім участі в зовнішньополітичній діяльності уряду Бундестаг здійснює і власну діяльність у сфері зовнішніх зносин.

Бундесрат як конституційний орган, що, з одного боку, є противагою Бундестагу та федеральному уряду, а, з іншого, з'єднувальною ланкою між федерацією та шістнадцятьма федеральними землями, має організаційні та правові засоби, які в принципі уможливлюють його певну участь у процесі прийняття зовнішньополітичних рішень. Його зовнішньополітичні функції реалізуються в чотирьох областях компетенції:

- взаємодія у справах Європейського Союзу;

- співробітництво в процесі ратифікації міжнародних угод;

- участь у вирішенні питань війни та миру;

- право прийняття зовнішньополітичних резолюцій, а також деякі інші права, що торкаються зовнішньополітичної сфери діяльності держави.

У політичній практиці Бундесрат позбавлений можливості безпосереднього втручання в зовнішньополітичну діяльність федерального уряду. Його вплив виявляється найчастіше побічно, опосередковано.

У зовнішньополітичній сфері діяльності Бундесрату особливе значення має функціонування комітету з іноземних справ, комітету з питань Європейського Союзу. У договірно-правовій області важливе значення має й участь правового комітету.

У рамках міжпарламентських відносин Бундесрат проводить власну діяльність у сфері зовнішніх зносин.

Федеральний уряд є головною ланкою зовнішньополітичного механізму, саме йому належать ключові зовнішньополітичні повноваження та реальна зовнішньополітична влада. Уряд визначає зовнішньополітичний курс держави та здійснює керівництво його практичною реалізацією. Він організує, спрямовує та координує поточну діяльність спеціалізованих органів зовнішніх зносин. На засіданнях кабінету приймаються найвідповідальніші зовнішньополітичні рішення, що часто мають життєво важливе значення для країни.

Зовнішньополітична діяльність уряду, його підходи до вирішення важливих та складних міжнародних проблем справляють значний вплив на міжнародні позиції держави, її роль у міжнародному співтоваристві. Винятковість позиції федерального уряду у зовнішньополітичному механізмі Німеччини визначається тим, що тільки він внаслідок своєї внутрішньої організації здатний здійснювати повсякденне керівництво зовнішньою політикою країни. Для цього він має у своєму розпорядженні спеціальний апарат, який не тільки виконує допоміжні функції з підготовки відповідних рішень уряду, а й здійснює управлінські функції, реалізуючи на практиці зовнішньополітичні настанови кабінету. Подібний апарат відсутній як у глави держави, так і у парламенту. Саме тому їх включення у зовнішньополітичний процес не розраховано на безперервне ведення зовнішніх справ і має характер разових актів, вичерпується здійсненням обмеженого роду дій.

Підпорядкований уряду апарат складається з низки спеціалізованих органів зовнішніх зносин, а також загальнополітичних органів, що беруть постійну участь у вирішенні зовнішньополітичних питань. Організаційно вони можуть бути як безпосередньо підпорядкованими керівнику уряду (відомство федерального канцлера, відомство преси та інформації), так і діяти на правах федеральних міністерств та відомств (закордонних справ, оборони, фінансів, економічної співпраці та розвитку тощо). Тільки розпорядження цим великим та кваліфікованим апаратом уможливлює оперативне і компетентне керівництво зовнішньополітичними справами, що забезпечує урядові вирішальну перевагу перед іншими конституційними органами у сфері зовнішніх зносин. Сильній позиції уряду у зовнішньополітичному механізмі значною мірою сприяє його фактична монополія на зовнішньополітичну інформацію. Зовнішньополітична компетенція уряду визначається конституцією, а також Регламентом федерального уряду.

Основний закон встановлює виключне право федерації на організацію зовнішньополітичної служби і закріплює, що федеральний канцлер визначає основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики.

До компетенції федерального уряду належать три групи повноважень: по-перше, укладення міжнародних угод, по-друге, підтримання стосунків з іноземними державами, міжнародними організаціями, а також керівництво зовнішньополітичною службою, по-третє, здійснення зовнішньополітичних волевиявлень.

До функцій федерального канцлера належать:

- визначення зовнішньополітичного курсу країни;

- участь у призначенні та звільненні керівного складу зовнішньополітичної служби;

- визначення зовнішньополітичної компетенції урядових органів, міністерств та відомств;

- участь у вирішенні питань війни та миру шляхом виявлення ініціативи перед парламентом;

- проведення переговорів, участь в укладенні угод шляхом контрасигнації президентських актів та керівництво укладенням міжурядових угод.

Якою мірою сам федеральний канцлер може особисто вплинути на формування та проведення зовнішньополітичного курсу держави, залежить від його особистості, його впливу на формування зовнішньополітичної платформи партії, до якої він належить, ступеня згоди коаліційного партнера з зовнішньополітичними концепціями глави уряду, його PR-образу та, не в останню чергу, від особистості та впливовості міністра закордонних справ.

Технічну підготовку зовнішньополітичних рішень, узагальнення та постачання канцлеру необхідної інформації, а також контроль за виконанням прийнятих рішень компетентними міністерствами та відомствами забезпечують відповідні підрозділи відомства федерального канцлера: його другий („Зовнішня, безпекова політика та політика розвитку”) та п'ятий („Європейська політика”) відділи. Значний вплив на визначення позиції з тих чи інших зовнішньополітичних питань справляють також четвертий („Економічна та фінансова політика”) та шостий (федеральна розвідувальна служба, координація діяльності спецслужб федерації) відділи відомства федерального канцлера.

Важливу роль відіграє керівник другого відділу, який стає зовнішньополітичним радником федерального канцлера. Традиційно на цю посаду призначаються професійні дипломати, як правило, з досвідом роботи послом, симпатики або однопартійці глави уряду.

Хоча відділ зовнішньої політики покликаний забезпечувати зовнішньополітичну діяльність канцлера, він постійно нарощує і власну активність у підтриманні міжнародних зв'язків, тим більше, що останнім часом особисті контакти між лідерами держав перетворилися на один із найважливіших інструментів вирішення міжнародних проблем. Це підживлює традиційну конкуренцію з зовнішньополітичним відомством, яка час від часу призводить до більшого чи меншого тертя. Оскільки однак у коаліційних урядах посади канцлера та міністра закордонних справ обіймають представники різних партій, розбіжності між відомством федерального канцлера та ФМЗС мають насамперед партійно-політичне підґрунтя, не відбиваючи протиріч у питаннях власне зовнішньої політики Німеччини.

На думку більшості німецьких експертів, позиції федерального уряду на переговорах у Брюсселі не відповідають політичній та економічній вазі країни. Причина цього вбачається у недостатній координації європейської політики. До організаційних недоліків у цьому плані відносяться: брак обміну інформацією між представниками залучених міністерств, висування на передній план відомчих інтересів на шкоду узгодженій позиції федерального уряду, подекуди невизначеність щодо того, яке федеральне міністерство здійснює координуючі функції, недосконалий механізм визначення переговорних позицій федерального уряду, який звужує можливості досягнення надійних домовленостей із іншими зацікавленими європейськими партнерами. Фактором, що додатково ускладнює процес координації, є започаткована у 1990-х роках тенденція до поширення присутності та відповідного зростання ролі федеральних земель на брюссельській сцені.

Серед інших установ, які безпосередньо підпорядковані федеральному уряду та до компетенції яких належать зовнішньополітичні питання, варто вказати на відомство преси та інформації федерального уряду, федеральну розвідувальну службу, федеральну раду безпеки.

Головною оперативною ланкою у керівництві та координації німецької зовнішньої політики виступає федеральне міністерство закордонних справ.

Організаційно федеральне міністерство закордонних справ Німеччини складається наразі з десяти відділів:

- центрального;

- двох політичних;

- з питань роззброєння та контролю за озброєнням;

- європейського;

- ООН та глобальних питань;

- економіки та сталого розвитку;

- правового;

- культури та комунікації;

- протоколу.

Відділи поділяються на референтури, що виступають провідним оперативним підрозділом, в якому зосереджується уся поточна робота.

Організаційна структура міністерства закордонних справ Німеччини засвідчує різноманітну і багатогранну діяльність цієї держави на міжнародній арені, що відповідає тій ролі, яку Федеративна Республіка відіграє нині в світовій політиці. Вивчення механізму функціонування цього провідного органу зовнішніх зносин дозволяє краще зрозуміти, як „робиться” зовнішня політика в цій країні, які особливості властиві зовнішньополітичному процесу, кому належить реальна зовнішньополітична влада й які можливості участі в розробці та реалізації зовнішньополітичних рішень мають в своєму розпорядженні ті чи інші органи державної влади.

Ефективне функціонування зовнішньополітичного відомства Німеччини забезпечує відлагоджений механізм кадрової політики. Сильними сторонами кадрової політики німецького зовнішньополітичного відомства є її чітко регламентований у законодавчому плані механізм, який забезпечує планомірність професійного росту кожного окремого дипломата і, як наслідок, високий рівень керованості процесами функціонування його апарату в цілому. В дисертації проаналізовано основні принципи та показники кадрової політики щодо вищої ланки дипломатичної служби.

Серед інших спеціалізованих органів, які справляють вплив на формування та реалізацію німецької зовнішньої політики, варто вказати, насамперед, на федеральні міністерства економіки та технології, фінансів, економічної співпраці та розвитку, оборони, внутрішніх справ.

У третьому розділі „Досвід функціонування зовнішньополітичного механізму ФРН на прикладі українсько-німецьких відносин” зроблена спроба проаналізувати основні події та особливості становлення двосторонніх відносин, насамперед, у політичній сфері, на базі цього критичного аналізу визначити через призму проблемних питань деякі особливості функціонування зовнішньополітичного механізму ФРН, які мають бути враховані в інтересах подальшого розвитку українсько-німецьких відносин.

Зазначається, що одна з основних причин нинішньої стагнації українсько-німецьких відносин, стабільно негативної позиції Німеччини щодо перспектив розвитку відносин України та Європейського Союзу, блокування нею приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО полягає у перманентній відсутності у української сторони на всіх рівнях концептуального бачення перспективи та мети відносин із Німеччиною. Якщо на початковій стадії це певною мірою компенсувалося динамікою їх екстенсивного розвитку, то вже у другій половині 90-х років минулого століття почали створюватися проблеми для української дипломатії, які переросли у системну кризу 2003-2004 років, наслідки якої не подолані і донині.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки дослідження і здійснено їх узагальнення.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у системному дослідженні особливостей історичної еволюції правових норм, цінностей, структурно-функціонального поділу відповідальності системи політичних інституцій ФРН за реалізацію зовнішньої політики країни, вивченні досвіду функціонування зовнішньополітичного механізму ФРН на прикладі українсько-німецьких відносин.

У прикладному плані матеріали дисертації можуть бути використані при написанні підручників з історії дипломатії, підготовці спеціальних курсів з історії новітніх українсько-німецьких відносин, історії зовнішньої політики ФРН, а також у практичній роботі МЗС України з подальшої розбудови українсько-німецьких відносин.

Після 1990 року ФРН активізувала проведення глобальної зовнішньої політики. Хоча європейський регіон залишається пріоритетним для німецьких національних інтересів, статус Німеччини як одного з провідних світових експортерів обумовлює наявність потужної мотивації, спрямованої на послідовне просування, закріплення позицій на ринках та захист позицій німецьких компаній у багатьох регіонах світу.

Історична еволюція концептуальних підходів ФРН до реалізації зовнішньої політики засвідчує, що її ідейною основою залишається пріоритет національних інтересів (які часто ототожнюються із загальноєвропейськими інтересами) та використання всіх інструментів дипломатії з метою їхнього захисту та реалізації.

Німецьке конституційне право чітко окреслює статус, функції та відповідальність інститутів влади у сфері зовнішньополітичної діяльності. Федеральний президент є носієм формальної, а не реальної зовнішньополітичної влади та впливу.

Основою впливу парламенту на німецьку зовнішню політику є законодавчий процес. Постійним інструментом впливу є затвердження бюджету та право парламенту обирати федерального канцлера, який, власне, й приймає ключові зовнішньополітичні рішення. Важливими є функції політичного контролю.

Вплив федеральних земель на зовнішню політику Німеччини обумовлюється їхніми економічними інтересами та політичним значенням. Їх участь у формуванні та реалізації зовнішньої політики федерації відбувається через Бундесрат.

Конституційна участь обох палат німецького парламенту у реалізації зовнішньої політики ФРН є не лише важливою функцією національного демократичного механізму, а й важливим структурним принципом демократизації всієї системи міжнародних відносин.

Федеральний уряд Німеччини є головною ланкою зовнішньополітичного механізму країни. Уряд здійснює оперативне керівництво зовнішньою політикою. Завдяки цьому він розпоряджається усім дипломатичним апаратом, якого не мають інші німецькі конституційні органи.

У структурі уряду ключову позицію займає федеральний канцлер. У процесі підготовки та прийняття зовнішньополітичних рішень уряд насамперед тісно співпрацює з федеральним міністерством закордонних справ. У цьому процесі закономірно виникають протиріччя, які іноді мають партійно-політичне підґрунтя.

Політичний контроль та координація діяльності спеціальних служб також належить до сфери компетенції федерального уряду.

Ключовою функціональною структурою у механізмі зовнішньої політики ФРН є федеральне міністерство закордонних справ. Його структурні підрозділи діють за проблемним та географічним принципами. До важливих задач, якими опікується зазначене міністерство, належить системний захист інтересів німецького бізнесу на зовнішніх ринках.

Ефективне функціонування зовнішньополітичного відомства Німеччини забезпечується дієвим механізмом кадрової політики. Вона, як правило, позбавлена суб'єктивного політичного моменту. Уникнення цієї вади є можливим завдяки суворій регламентації та створенню об'єктивних критеріїв оцінювання роботи німецьких дипломатів.

Особливості функціонування німецького зовнішньополітичного механізму впливають на розвиток українсько-німецьких відносин. Надзвичайно динамічно вони формувались безпосередньо після формального закінчення процесу об'єднання Німеччини та відновлення незалежності України.

Конкретним змістом наповнювалися політичні, економічні, культурні зв'язки між Україною та Німеччиною.

Внаслідок цього українсько-німецьке співробітництво вийшло на рівень стабільного динамічного партнерства. Свідченням цього стала практика регулярного проведення українсько-німецьких міжурядових консультацій на вищому політичному рівні.

Однак відсутність на всіх рівнях у української сторони концептуального бачення мети та стратегічної перспективи відносин з ФРН, суттєві недоліки у роботі українського дипломатичного представництва в Німеччині негативно позначилися на збереженні позитивного темпу розвитку співпраці.

Україні не вдалося забезпечити постійну зацікавленість німецької політичної та бізнесової еліти у розвитку взаємовигідного співробітництва. На заваді цьому стали, зокрема, успадковані стереотипи.

Вітчизняна дипломатія має відмовитися від копіювання „російського стилю” у відносинах з ФРН. Власний „український стиль” визначення стратегії відносин має спиратися на розуміння не лише особливостей функціонування механізмів німецького зовнішньополітичного механізму, а й на адекватне сприйняття німецької дипломатичної культури та стилю діяльності на міжнародній арені. Це є передумовою для виведення українсько-німецького співробітництва на якісно вищий рівень, який відповідатиме національним інтересам обох сторін.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У НАСТУПНІХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Степанов В. Берлін відкриває для себе нову Україну. // Політика і час. - 2005. - №4. - стор. 3-7.

2. Степанов В. Бундесрат і зовнішня політика ФРН. // Політика і час. - 2005. - №8. - стор. 50-57.

3. Степанов В. З іміджем „батька баварців”. Едмунд Штойбер - претендент на посаду канцлера. // Політика і час. - 2002. - №7. - стор. 41-45.

4. Степанов В. Зв'язкам - понад тисячу років. Україна і Баварія: нарис історії відносин від давнини до сьогодення. // Політика і час. - 2002. - №8. - стор. 10.

5. Степанов В. Німецький Бундестаг та зовнішня політика. // Політика і час. - 2004. - №7-8. - стор. 71-83.

6. Степанов В. Пройняті корпоративним духом. Основні принципи кадрової політики МЗС ФРН. // Політика і час. - 2002. - №1. - стор. 51-57.

7. Степанов В. Трудівник від політики. Штрихи до політичного портрета прем'єр-міністра Баден-Вюртембергу (ФРН) Ервіна Тойфеля. // Політика і час. - 2003. - №11. - стор. 53-57. історичний зовнішньополітичний держава

8. Степанов В. У рамках „розумно дозованого сепаратизму”. Розмежування зовнішньополітичних повноважень між федерацією та її суб'єктами у Німеччині. // Політика і час. - 2003. - №8. - стор. 68-75.

9. Степанов В. У рамках протокольного представництва держави. Зовнішньополітичні функції федерального президента Німеччини. // Політика і час. - 2004. - №4. - стор. 38-45.

10. Степанов В. Як частина федерального управління. Організаційна структура федерального міністерства закордонних справ Німеччини. // Політика і час. - 2004. - №3. - стор. 44-54.

11. Степанов В.А. Організаційна структура міністерства закордонних справ Німеччини. // Актуальні проблеми держави і права. - 2002. - стор. 141-153.

Размещено на Allbest.ru