Національні меншини Харкова в 20-30-ті рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

УДК 94 : 323.15 (477.54) «192/193»

Національні меншини Харкова в 20-30-ті рр. ХХ ст.

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Шарібжанов Рінат Вялійович

Харків 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 25 квітня 2008 р. о 15-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (м. Харків, пл. Свободи, 4), ауд. 5-58.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (м. Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий 24 березня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

АНОТАЦІЇ

Шарібжанов Р.В. Національні меншини Харкова в 20-30-ті рр. ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2007.

У дисертації вперше з залученням широкого кола джерел комплексно досліджується історія національних меншин Харкова впродовж 20-30-х рр. ХХ ст., аналізуються зміни у середовищі меншин у чужоетнічній міській спільноті, процеси міжетнічної взаємодії (контакти, спілкування, зв'язки, відносини) національних меншин в умовах проведення національної політики радянської влади.

У роботі всебічно досліджено еволюцію етносоціальної структуру населення Харкова та простежені зміни в його національному складі.

Розглядаються демографічні, суспільно-політичні, громадські, соціально-економічні, етносоціальні, культурно-освітні процеси у середовищі національних меншин великого індустріального міста Харкові 20-30-х рр. ХХ ст.

Значну увагу приділено дослідженню радянської національної політики, її загальним положенням, специфіки впровадження у місті.

Ключові слова: національні меншини, коренізація, українізація, нація, етнос, місто, національна політика, етнічні процеси, радянська влада.

Шарибжанов Р.В. Национальные меньшинства Харькова в 20-30-е гг. ХХ ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина, Харьков, 2007.

Впервые с привлечением широкого круга источников, ранее неизвестных архивных материалов, опубликованной литературы было проведено комплексное и всестороннее исследование истории национальных меньшинств Харькова на протяжении 20-30-х гг. ХХ ст. Проанализированы изменения в среде меньшинств в иноэтническом городском обществе в условиях национальной политики советской власти. Установлены этапы развития историографии, дана оценка литературы по проблеме.

В работе исследована численность, национальный состав населения Харькова, причины их изменений, этнокультурное ядра города, его этническая и языковая составляющая.

Автор сосредоточил особое внимание на изучении социальной структуры населения города, ее этнической специфики в период 20-30-х гг. ХХ ст. с учетом влияния на них советской национальной и социальной политики.

В диссертации анализируется государственная национальная политика советской власти в Украине, в частности ее воплощение в столице УССР - Харькове: на что она была направлена, как она воплощалась и в чем заключались ее особенности по отношению к национальным меньшинствам. Отличительной особенностью национальной политики, проводимой советской властью, являлось регулирование межэтнических отношений в созданных по принципу компактного расселения меньшинств в национальных административно-территориальных районах. К городам, как показывает пример Харькова, применялась политика украинизации, но с соблюдением прав национальных меньшинств. В ходе исследования установлено, что воплощение политики советской власти в Харькове исследуемого периода имело несколько этапов, которые были связаны с изменением государственной политики в целом. В рамках научной работы изучены национальные меньшинства в условиях большого индустриального города. На примере трех этнодисперсных групп в диссертации было показано, в каких именно отраслях происходило наиболее интенсивное межэтническое взаимодействие в условиях города и советской национальной политики; как осуществлялось межэтническое влияние и, как следствие, ассимиляция вновь прибывшего населения, была это полная ассимиляция или частичная; какие возможности сохранения этнической культуры и языка предоставляла проводимая политика власти; какие функции выполнял город в процессах межэтнического взаимодействия, адаптации и ассимиляции.

Ключевые слова: национальные меньшинства, коренизация, украинизация, нация, этнос, город, национальная политика, этнические процессы, советская власть.

R.V. Sharibzhanov. National minorities in Kharkiv in the 20-30s of the 20th century. Manuscript.

Candidate of History Dissertation. Registered Major № 07.00.01 - History of Ukraine. - Kharkiv National Vasyl Karazin University, Kharkiv, 2007.

The dissertation presents the first complex analysis of the history of national minorities in Kharkiv within the period of the 20-30s of the 20th century; changes in the medium of the minorities in the alien ethnic urban community are considered; process of inter-ethnic interaction (contacts, communication, connections, relations) of the national minorities in terms of the national policy of the Soviet power are described. All aspects of the evolution of Kharkiv's population ethno-social structure are analyzed and changes in its national composition are traced in the work. Demographic, social, civil, social-economic, ethnosocial, cultural and educational processes in a big industrial city of Kharkiv within the period of the 20-30s of the 20th century are considered. The research of the Soviet national policy, its basic issues, specific features of implementing in a city are in the focus.

Key words: national minorities, rooting, Ukrainisation, nation, ethnos, city, national policy, ethnic processes, the Soviet power.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вільний розвиток усіх етносів у будь-якій державі перш за все пов'язаний із побудовою демократичного громадянського суспільства. У цьому процесі важливого значення набуває самоорганізація етносів, створення ними товариств, спілок та інших національно-культурних інституцій, спрямованих на збереження власної ідентичності. Подібні процеси помітно впливають на суспільно-політичний розвиток країни. Глибоке і всебічне осмислення проблеми історії етносів, що мешкають на теренах України, обумовлене необхідністю розробки практичних рекомендацій з формування національно-культурних програм, підготовки відповідних законодавчих і нормативних актів, створення сприятливих умов для існування всіх етносів в українському суспільстві. При цьому особливого значення набуває історичний досвід вітчизняної етнополітичної теорії та практики 20-30-х років ХХ ст.

У період 1920-1930-х років в українському суспільстві відбувалися великі зміни. Урбанізація, активне переміщення населення з села до міста, з аграрних регіонів до промислових, а також з малих міст до великих, індустріалізація, примусова колективізація докорінно змінили соціальну структуру суспільства. Саме у цей час створювалися форми, розроблялися методи діяльності органів влади, державних установ, наукових закладів і системи освіти національних меншин.

Інтенсивні процеси урбанізації, які стали наслідком докорінних змін у засобах суспільного виробництва, зростання питомої ваги індустріальних методів господарювання та зміни традиційного способу життя мали свої відповідні етнодемографічні та етнокультурні наслідки, які потребували регулювання міжетнічних відносин.

У цьому контексті надзвичайно важливою є історія Харкова, одного з найбільших індустріальних міст Радянської України та СРСР, столиці УСРР у 1919-1934 рр. Поліетнічне за складом населення столичного міста переживало важливі зміни в своїй демографічній, етносоціальній структурі, викликані, зокрема, політичними та економічними факторами. Вивчення цих змін і їхніх наслідків дає можливість дослідити історію і встановити закономірності регулювання міжетнічних відносин, притаманних не лише Харкову, а й іншим великим містам країни.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі українознавства філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна в межах планової наукової теми кафедри: «Національно-культурна ідентичність в контексті культури Порубіжжя» (номер державної реєстрації 0106U002232).

Об'єктом дослідження є демографічні, суспільно-політичні, громадські, соціально-економічні, етносоціальні, культурно-освітні процеси серед національних меншин у великому індустріальному місті Харкові 20-30-х рр. ХХ ст.

Предметом дослідження є національні меншини Харкова в 20-30-ті рр. ХХ ст.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - вивчення життєдіяльності національних меншин у місті Харкові в умовах здійснення національної політики радянської влади 20-30-х рр. ХХ ст.

Для досягнення поставленої мети автор поставив перед собою завдання:

- провести історико-демографічний аналіз різних етнічних груп міста Харкова;

- розглянути особливості радянської політики регулювання міжетнічних відносин у місті, зокрема в порівнянні з національними адміністративно-територіальними одиницями, створеними в місцях компактного розселення національних меншин серед українського етносу;

- визначити основні етапи реалізації національної політики радянської влади щодо національних меншин Харкова;

- дослідити впровадження радянської національної політики в партійному та державному апаратах, промислових підприємствах та освітніх закладах міста;

- дослідити особливості співжиття представників різних національностей у міському середовищі в умовах політики коренізації 20_30_х років ХХ ст.;

- проаналізувати процеси адаптації національних меншин у чужоетнічному середовищі великого індустріального міста.

Методологія та методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають принципи історизму та об'єктивності, реалізовані із застосуванням низки методів: загальнологічного (аналізу та синтезу), історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-типологічного, статистико-аналітичного, проблемно-хронологічного. Поєднання зазначених методів дало можливість ґрунтовно систематизувати та дослідити історію національних меншин Харкова 20-30-х рр. ХХ ст.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період початку 1920-х - кінця 1930-х рр. ХХ ст. Початок 20-х років - це період впровадження політики коренізації в країні. Активне розгортання й реалізація цієї політики, її вплив на розвиток національних меншин в умовах великого індустріального міста продовжувалися до початку 30-х рр. ХХ ст. У 30-х роках, без офіційного оголошення про припинення курсу коренізації, почалося її поступове згортання, яке остаточно було завершене наприкінці 30_х рр. ХХ ст. Тому визначені хронологічні рамки дають змогу дослідити усі етапи міжетнічної взаємодії національних меншин у місті Харкові в умовах проведення національної політики радянської влади 20-30-х рр. ХХ ст.

Територіальні межі. Дослідження охоплює місто Харків в його адміністративно-територіальних кордонах 20-30-х рр. ХХ ст.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше із залученням широкого кола джерел, було проведено комплексне і всебічне дослідження історії національних меншин Харкова впродовж 20-30-х рр. ХХ ст., проаналізовані зміни у середовищі національних меншин у чужоетнічному міському середовищі в умовах національної політики радянської влади.

У результаті проведеного дослідження:

- простежено кількісні зміни в національному складі населення Харкова;

- вперше комплексно досліджено еволюцію етносоціальної структури національних меншин Харкова;

- визначено основні етапи впровадження національної політики радянської влади щодо національних меншин Харкова, зокрема досліджено статус росіян у Харкові в період 20-30-х рр. ХХ ст.

- проаналізовано впровадження національної політики в партійному та

державному апаратах, промислових підприємствах та освітніх закладах міста, здійснено її порівняльний аналіз при регулюванні міжетнічних відносин у столиці УСРР;

- вперше простежено процеси адаптації національних меншин у чужоетнічному середовищі в умовах здійснення національної політики радянської влади у місті.

Практичне значення здобутих результатів. Результати роботи можуть бути використані при читанні загальних та спеціальних курсів лекцій, написанні наукових та науково-популярних праць з історії Харкова й України, при аналізі сучасної міжетнічної ситуації в країні, зокрема в її східних регіонах. Матеріали та висновки даної роботи дозволяють розширити уявлення про національні меншини, національне життя та процеси, які відбувалися у великих містах, промислових регіонах України в 20-30-ті рр. ХХ ст.

Апробація результатів наукового дослідження. Основні висновки дисертаційної роботи доповідались і обговорювалися на наукових семінарах кафедри українознавства Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Положення і висновки проведеного дослідження знайшли відображення у доповідях на міжнародних, всеукраїнських та міжрегіональних наукових конференціях: Міжрегіональній конференції «Молодь - філософія - світ - ХХІ століття» (26-27 березня 2004 р., м. Харків), «Особистість у системі соціальних зв'язків» (18-19 квітня 2005 р., м. Харків), 58-ій конференції молодих вчених «Каразінські читання» (22 квітня 2005 р., м. Харків), VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічні аспекти в умовах Півдня України» (6-8 жовтня 2005 р., м. Запоріжжя), ХІІІ Краєзнавчій конференції молодих учених, присвячена 150-річчю з дня народження академіка Д.І. Яворницького (16-17 грудня 2005 р., м. Харків), 59_ій конференції молодих вчених «Каразінські читання» (14 квітня 2006 р., м. Харків), ХХІV Краєзнавчій конференції молодих вчених, присвяченої 70_річчю Студентського наукового товариства Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (15 грудня 2006 р., м. Харків), Міжнародній науковій конференції «Десяті наукові читання» (21-22 вересня 2006 р., м. Харків).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 4 статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, і 3 матеріалах та тезах конференцій.

Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які, в свою чергу, поділяються на підрозділи, висновків та списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи складає 211 сторінок, з них 180 сторінок основного тексту, 30 сторінок - список використаних джерел та літератури (339 найменування).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на її зв'язок із науковими програмами, визначено хронологічні межі та територіальні рамки, мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, аргументовано наукову новизну та практичне значення роботи, вказано на особистий внесок здобувача в розробку наукової проблеми й апробація результатів її дослідження.

Перший розділ «Історіографія проблеми та джерела дослідження» і складається з двох підрозділів, у яких проаналізовано літературу та джерела за темою

дисертаційного дослідження.

Підрозділ 1.1. присвячений аналізу історіографії проблеми.

Історія вивчення національних меншин Харкова 20-30-х рр. ХХ ст. нерозривно пов'язана з історією України. Тому історіографію питання можна розглядати лише у контексті вивчення історії національних меншин України в цілому на різних етапах соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку країни. Історіографічний аналіз праць з досліджуваної проблеми можна умовно поділити на п'ять хронологічних етапів, що відображають основні періоди розвитку української історіографії в цілому: перший - 1920-ті - початок 30-х років ХХ ст., другий - середина 30-х років - середина 50-х років ХХ ст., третій - друга половина 50-х - середина 80-х років ХХ ст., четвертий - друга половина 80-х років - початок 90-х років ХХ ст., п'ятий - початок 90-х років ХХ ст. - початок ХХІ ст.

Історіографія першого періоду має декілька характерних рис. По-перше, саме в цей період визначалася та впроваджувалася в життя національна політика радянської влади, і тому роботи в цей час писалися безпосередніми учасниками подій. По-друге, надмірна заідеологізованість та заполітизованість досліджень знаходила відображення в перебільшеннях досягнень при вирішенні національного питання. Серед публікацій 20-х - початку 30-х років ХХ ст. окреме місце посіли ті, які популяризували політику партії та уряду й «викривали» український націоналізм, намагаючись продемонструвати на цьому фоні зразкову роботу партії більшовиків.

Серед проблем, які порушувалися авторами 1920-х років - принципи, практика проведення переписів населення, їх результати, динаміка міграційних процесів, національний склад населення.

Першу спробу проаналізувати етнічний склад населення Харкова, здійснити його порівняльний аналіз за матеріалами перепису 1920 р. зробив Смілянський. Соціальний склад населення Харкова за матеріалами перепису 1920 р. проаналізував П. Ступішин.

Окрема група робіт присвячена розгляду формування пролетаріату України, його національного складу, безробіттю. Серед них особливе місце належить роботі І. Вейбліта та С. Лівшиця, у якій на прикладі 19 найбільших підприємств Харкова розглянуто соціальний склад, місця проживання робітників, їх виробничий стаж, етнічну приналежність, рівень писемності робітників міста.

У період 1920 - початку 1930 рр. з'явилися роботи, у яких висвітлюється культурно-освітня діяльність радянської влади, зокрема і серед національних меншин. Автори робіт акцентують свою увагу переважно на досягненнях радянської влади у галузі економіки та культури. Але заклади освіти національних меншин у Харкові не досліджувалися.

З другої половини 30-х рр. ХХ ст., що становить другий етап у історіографії проблеми, науковий пошук поза межами концепції «Короткого курсу» Історії ВКП(б) стає небезпечним для дослідників. В умовах репресій, політичного тиску, пошуку «ворожих елементів» розвивалася історична наука в СРСР до середини 50-х років ХХ ст.

З другої половини 50-х рр. ХХ ст., відбувається відновлення досліджень історії національних меншин 20-30-х рр. ХХ ст. На відміну від попереднього періоду, в цей час написання історії меншин вже не було виключною прерогативою діячів різних партійних та владних структур, а стало також справою фахівців. Дослідники спиралися на більш широку джерельну базу, але питання історії національних меншин і національної політики влади залишалися під пильною увагою компартійних органів. У роботах цього періоду при висвітленні національного питання в країні, підкреслювалися досягнення комуністичної партії у даній сфері, успіхи в інтернаціональному вихованні трудящих тощо.

Особлива увага приділялася робітничому класу. Ця тема знайшла відображення у роботах А.З. Міщенко та К.К. Шиян, А.Ф. Сергєєва та Є.П. Шаталін, А.І. Епштейн, І.Л. Шерман. Вони дослідили внесок робітників Харкова у побудову соціалістичної промисловості, не аналізуючи, однак, їх чисельність, національний склад, русифікація замовчувалася.

Серед досліджень етнічної структури населення України окреме місце належить роботам В.І. Наулка. У наукових працях цього автора, присвячених вивченню етносів в Україні, знайшла відображення й історія національних меншин Харкова 20-30-х років ХХ ст.

Серед досліджень другої половини 50_х, присвячених Харкову, можна виділити наукову роботу Г.М. Окладного. У межах розділу, присвяченому 20_30_м рр. ХХ ст., автор ретельно дослідив розвиток промисловості, демонструючи провідну роль харківських робітників, але не досліджуючи їх чисельність та національний склад. Автор не оминув увагою розвиток Харкова як освітнього центру, дослідив кількість освітніх закладів та зміни у їх складі протягом зазначеного періоду. Недоліком цієї роботи є те, що Г.М. Окладной зовсім не розглянув процес українізацію 1920-х років у Харкові.

Аналіз чисельності населення, етнічного складу, соціальної структури, їх змін, міграційних процесів здійснили М. Курман та І. Лебединський. Недоліком цієї роботи є її великі хронологічні межі, що охоплюють період з кінця ХІХ ст. до кінця 50-х років ХХ ст., і якщо 1920-м рокам приділена значна увага, то 30-ті роки ХХ ст. майже не були ними досліджені.

У історіографії другої половини 50-х - середини 80-х років ХХ ст. не залишилися без уваги і питання культурно-освітньої політики серед національних меншин України в 20-30-і роки ХХ ст.

Серед наукових робіт, присвячених розвитку освіти на Харківщині та у місті Харкові, можна виділити монографію О.А. Завадської та В.В. Корнілова. У ній частково розглядається міжвоєнний період, аналізується чисельність освітніх закладів, кількість учнів та вчителів у них. Поза увагою авторів залишилися, однак, освітні заклади національних меншин.

Історії культурного будівництва на Харківщині в 1917 - 1941 рр. присвячена стаття Ф.О. Миславської та В.І. Рябко. Автори зосередили свою увагу на початковій освіти, школах лікнепу, випуску літератури національними мовами та забезпечення нею учбових закладів регіону. Політика українізації у цій роботі оминається, але автори підкреслюють, що українські діти у 20-х рр. ХХ ст. вже мали змогу отримувати освіту рідною мовою. Розвиток освіти серед національних меншин не аналізувався.

З другої половини 80-х років ХХ ст., в умовах політики перебудови, у радянському суспільстві відбувалися значні зміни, які позначилися і на історіографії питання цього періоду. Введений раніше до наукового обігу термін «національна меншина» набув у цей період широкого використання, особливо у дослідженнях Б.В. Чирка. Хоча автору і не вдалося повністю позбутися застарілих стереотипів та ідеологічних догм, він звернувся до вивчення гострих проблем історії міжнаціональних взаємин міжвоєнного періоду, що й стало основою для переосмислення радянської національної політики 20-30-х рр. ХХ ст.

У цей хронологічний період у наукових роботах розглядалися питання розвитку етнічних груп як складової соціалістичного суспільства, етносоціальних відносин та їх історії. Проводилися також ґрунтовні дослідження співіснування етнічних груп у межах міста, ролі мови в етнокультурному розвитку суспільства.

У хронологічний період початку 90-х років ХХ ст. - початку ХХІ ст., відбулася трансформація суспільного ладу, що зумовило нові підходи до вивчення історії національних меншин України та Харкова.

Національна політика більшовиків в Україні в означений період досліджувалася в численних наукових роботах, статтях, кандидатських та докторських дисертаціях. Спираючись на широку джерельну базу, невідомі раніше документи і матеріали архівів, В.М. Даниленко, Г.В. Касьянов, С.В. Кульчицький своєю роботою «Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки» сприяли науковому переосмисленню історії 20-30-х років ХХ ст. У подальшому з'явилися наукові дослідження О.Ю. Борисьонка, В.М. Букача, В.А. Греченка, В.М. Даниленка, Я.В. Верменич, Г.Г. Єфіменка, Л.М. Новохатька, Л.Д. Якубової. У дослідженнях цього періоду знайшло відображення й проведення політики українізації на Харківщині, в тому числі й у місті Харкові.

Останнім часом з'являються дослідження, присвячені роботі місцевих органів влади на Харківщині в цілому і у Харкові зокрема. Серед таких робіт заслуговує на увагу стаття В. Духопельникова.

Невід'ємною частиною політики коренізації було забезпечення прав національних меншин, яке розглядається у дослідженнях В. Гончаренка, Л. Рябошапки та колективних наукових працях.

Етносоціальну структуру населення України досліджували Д. Гринь, О. Воронко, Л. Низова. Комплексне дослідження соціально-економічного становища етнічних меншин в УСРР у 20_х - на початку 30_х років ХХ ст. здійснила Л. Якубова. В її монографії висвітлено участь етнічних меншин УСРР в господарському та соціальному житті у 20-і та на початку 30-х рр. ХХ ст. Авторка висвітлила особливості суспільно-політичного та культурного розвитку етнічних меншин УСРР у контексті національної політики радянської держави 1920-х - середини 1930-х років. Л. Якубова сконцентрувала свою увагу на національних адміністративно-територіальних одиницях, що, цілком зрозуміло, оскільки саме у компактно розселених етнічних групах і відбувалося безпосереднє впровадження національної політики радянського уряду. Однак при цьому майже не приділяється увага містам у цілому та великому індустріальному Харкові зокрема.

Історіографію та джерела дослідження етнічних меншин України 20-х - першої половини 30-х років ХХ ст. авторка аналізує у іншій своїй монографії.

А. Скоробогатов дослідив співвідношення українців та росіян за переписами 1920 р., 1926 та 1939 років. Недослідженими автором залишились інші етноси. Окремий напрямок у історіографії національних меншин 20-30-х ХХ ст. становлять дослідження, які висвітлюють проблеми розвитку культурно-освітньої політики радянської влади в Україні. Науковці перш за все розглядали питання мотивів, стратегії, загальної, ідеологічної спрямованості політики щодо національних меншин, розкриваючи не тільки успіхи, але і прорахунки у її впровадженні.

У наукових працях знайшла відображення й роль мови у культурно-освітній політиці радянської влади щодо національних меншин. Відмінність у впровадженні національної політики держави на Сході України досліджували В. Липинський та Ю. Філатов. Автори дійшли висновку, що реалізація в даному регіоні національної політики у галузі освіти у 20-і роки мала певні особливості в порівнянні з іншими регіонами республіки, які полягали у складності просування політики українізації внаслідок опору місцевих працівників професійних спілок, партійного і радянського апарату, частини викладачів навчальних закладів та вчителів. Але автори не розглянули особливості впровадження національної політики у Харкові - тогочасній столиці УСРР.

Розвиток освіти і науки серед національних меншин у контексті її впровадження в Харкові в 20-30-х роках ХХ ст. розглядають автори колективної наукової монографії «Історія міста Харкова ХХ століття». У роботі було досліджено створення освітніх та культурних закладів для національних меншин як загальна складова політики радянської влади у цих галузях, побіжно розглянуто кількість зазначених установ. Однак окремо заходи національної політики та їх аспекти в Харкові у цій праці не досліджуються.

Найбільшу групу наукових досліджень з історії національних меншин України 20-30-х років ХХ ст. становлять роботи, присвячені окремим етносам, але досі залишається недослідженою історія окремих національних меншин Харкова міжвоєнного періоду. На сьогодні існують лише праці присвячені вірменській, чеській та польській меншинам.

Узагальнюючу монографію з історії національних меншин України 20-30-х рр. ХХ ст. написав Б.В. Чирко.

Окреме місце серед наукових робіт посідає монографія американського дослідника Т. Мартіна. У роботі на основі різнорідних джерел розглянуті питання формування й еволюції радянської національної політики у республіках СРСР з 1923 р. до другої половини 1930-х рр. Значне місце у дослідженні відводиться розгляду національної політики на прикладі України. Національну політику СРСР дослідник вважає новаторською, унікальною та неперевершеною за масштабами її застосування. Аналізуючи національну політику в Україні, автор дійшов висновку, що в Україні проводилась «мовна коренізація». Т. Мартін дає цікаве пояснення причин згортання національної політики у другій половині 1930-х рр. Дослідник вважає, що національна політика, яку він називає «м'якою лінією» партії, розвивалася до тих пір, поки не суперечила завданням «твердої лінії» партії, а саме колективізації та індустріалізації. Коли політика «твердої лінії» почала вимагати посилення централізації державного управління та більшої підтримки російського центру, національна політика була остаточно кваліфікована як другорядна.

В узагальнюючій праці з історії національних меншин Харкова період 20_30_х рр. ХХ ст. розглядається у трьох її розділах, присвячених національній політиці радянської влади в цілому та у сфері освіти й культури зокрема. Недоліком цієї роботи є те, що в ній охоплюється досить великий проміжок часу, тому більш детально розглянути історію національних меншин Харкова зазначеного періоду в авторів не було можливості. При висвітленні історії меншин міжвоєнного періоду не використовувалася широка джерельна база, що негативно вплинуло на якість роботи.

У 2007 році О.С. Гончаровою було захищено дисертацію за темою «Національні меншини Харківщини в умовах здійснення політики коренізації (20-ті початок 30-х років ХХ ст.)». Хронологічні межі наукової роботи охоплюють період із початку 1920-х років до 1932_1933 рр. Дослідження побудовано за такими напрямками: національний склад населення, державна етнополітика, соціально-економічне та культурне життя меншин регіону. Авторці вдалося вивчити соціально-економічні заходи щодо компактно розселених національних меншин регіону. О.С. Гончарова дослідила проблему безробіття та її вирішення за допомогою товариств «Допомога», «Кустарспілка», «Харківська вірменська колонія», «Пробудження Сходу». Але у межах Харкова не розглядалася діяльність інших національних товариств, таких як Харківський союз корейців, Харківський союз караїмів, Товариство по землеоблаштуванню трудящих євреїв тощо.

Не оминула авторка й культурне життя національних меншин. У межах Харкова О.М. Гончарова визначила кількість пунктів ліквідації неписьменності, заклади початкової освіти національних меншин. У той же час, дослідниця спеціально не досліджувала політику щодо національних меншин у Харкові, контроверсійним залишилося питання статусу етнічних росіян у місті.

Окреме місце в спеціальній літературі займають історіографічні наукові праці.

Дослідження провідних тенденцій розвитку знань з історії національних меншин України у ХХ ст. здійснив О. Рафальський.

Аналіз історіографії історії національних меншин Харкова 20-30-х рр. ХХ ст., показує, що історія національних меншин Харкова на сьогодні вивчена фрагментарно. Найбільш розробленою на рівні України залишається тема національної політики радянської влади, але досі відсутні роботи, які б розглядали специфіку її проведення в містах України досліджуваного періоду. В історії національних меншин Харкова міжвоєнного періоду існують проблеми, які вивчені частково і потребують подальшого дослідження або нової оцінки. Це, насамперед, чисельність, етнічний склад національних меншин, динаміка їх змін, мережа освітніх закладів національних меншин, діяльність місцевих органів влади в економічній, соціальній та культурно-освітній сферах, русифікаційні процеси в середовищі національних меншин і проблема збереження етнічної ідентичності.

Не вивченим залишилося питання становища національних меншин в умовах великого індустріального міста та національної політики 20_30-х рр. ХХ ст.

У підрозділі 1.2 автором узагальнені та класифіковані наявні джерела з теми, охарактеризовані їх інформаційні можливості. Джерела дослідження з історії національних меншин Харкова представлені опублікованими та архівними документами й матеріалами. Джерела з теми дисертаційного дослідження можна поділити на декілька видів: 1) документи радянського уряду, постанови й рішення комуністичної партії; 2) роботи керівників партії та працівників Центральної комісії в справах національних меншин (ЦКНМ); 3) статистичні матеріали; 4) документи й матеріали архівних фондів України; 5) вітчизняні і союзні періодичні видання; 6) мемуарна література.

До першої групи джерел слід віднести офіційні партійні документи, протоколи й резолюції з'їздів, конференцій та нарад ВКП(б) і КП(б)У, розпорядження, нормативно-правові документи вищих органів влади та управління.

Видання, опубліковані після 1991 р., містять невідомі раніше документи та матеріали, що дає змогу доповнити та розширити джерельну базу історії національних меншин України в цілому та Харкова зокрема.

Другу групу джерел складають роботи, які здебільшого належали партійним та радянським керівникам, а після створення ЦКНМ при ВУЦВК - і керівникам Комісії та її секцій. До них можна віднести публікації та виступи А. Буценка, М. Василенка, А. Глинського, В. Затонського, С. Косіора, Д. Лебедя, П. Постишева, Х. Раковського, М. Скрипника, В. Фурера, А. Хвилі, В. Чубаря, присвячені різним проблемам національного життя в УСРР.

Третю велику групу джерел складають статистичні матеріали. Для періоду дослідження дуже важливими є переписи населення, відомості про радянський апарат.

Окремий комплекс джерел складають документи й матеріали архівних фондів України.

У Центральному державному архіві громадських об'єднань і політичних партій України (ЦДАГО України) на особливу увагу заслуговує фонд (Ф. - 1) - ЦК Компартії України, а саме 20 опис цього фонду, в якому зосереджені звіти, доповідні, огляди, рішення, листи ЦК КП(б)У в цілому та Харківського губкому КП(б)У й міста Харкова.

У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) документи, що мають безпосереднє відношення до нашої теми, сконцентровані у фонді (Ф. - 413) - Центральної комісії національних меншостей при Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті.

Найбільшу кількість документів залучено до дослідження з Державного архіву Харківської області.

Постанови, розпорядження вищих органів влади та їх реалізація на місцях відображені у протоколах засідань, резолюціях, звітах, планах, матеріалах з'їздів, листуванні, наказах, у цілому зосереджені у фондах, які розкривають діяльність Харківського губернського та міського виконавчих комітетів: Харківського губернського виконавчого комітету Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів (ФР - 203), Харківського окружного виконавчого комітету Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів (ФР - 845), Виконавчого комітету Харківської обласної ради (ФР - 3858), Виконавчого комітету Харківської міської ради (ФР - 408).

Інформацію з розвитку освіти містять матеріали фонду відділу народної освіти Харківського губернського виконавчого комітету (ФР - 820).

Цінний статистичний матеріал з проблеми дослідження збережені у фондах Харківського губернського відділу профспілки «Всеробітземлісу» (ФР _ 1005), Харківського районного комітету спілки робітників-металістів (ФР - 1010), Харківського окружного відділу профспілки текстильників (ФР - 1022), Харківської окружної ради професійних спілок (ФР - 1392) і Харківського обкому профспілки машинобудівників (ФР - 1395), Статистичного бюро Харківського окружного виконавчого комітету рад робочих, селянських і червоноармійських депутатів (ФР - 948), Харківського губернського відділу праці (ФР - 1146).

Значну кількість джерел періоду дослідження становлять республіканські та союзні періодичні видання. Найбільш повно від постанов й декретів політики влади до їх втілення на місцях по відношенню до національних меншин висвітлювалися у центральних газетах «Вісті ВУЦВК», «Коммунист», «Известия Центрального комитета Коммунистической партии (большевиков) Украины» та журналах «Більшовик України», «Радянська Україна», «Революція і національність» тощо.

Значно доповнює відчуття атмосфери тогочасного міста Харкова мемуарна література, яка складає окрему джерельну групу. Це спогади І.К. Рибалки, О.П. Семененка, Б.М. Красовицького, О.М. Коржа, Г. Костюка.

Аналіз джерельної бази з досліджуваної теми свідчить, що вона цілком достовірна і достатня для реалізації мети і завдань, поставлених у дисертації.

Другий розділ «Етносоціальна структура населення Харкова», складається з двох підрозділів. У розділі були поставлені завдання дослідження чисельності, національного складу населення Харкова та причин їх змін, етносоціальної структури, етнокультурного ядра міста, його етнічної та мовної складової.

У 20-30-ті роки ХХ ст. населення столичного Харкова постійно зростало, що зумовлювалося побудовою у місті великих підприємств та збільшенням обсягів виробництва. У другій половині 1930-х рр. темпи зростання кількості населення знизилися, що було пов'язано із завершенням будівництва великих підприємств та перенесенням столиці УСРР у Київ.

Етнічна структура Харкова на початку 20_х рр. ХХ ст. була представлена найбільшими за кількістю російським, українським, єврейським, та більш дрібними латиським, німецьким, польським, вірменським, татарським етносами. Зростання кількості мешканців міста призвело і до збільшення кожного етносу, причому цей процес до середини 20-х років був притаманний для всіх, а найбільше - для українців, кількість яких у місті зросла удвічі. Це було зумовлено переходом до індустріалізації, поширення освіти, зміни міграційної моделі українського суспільства. Українське селянство почало поповнювати міста, прагнучі працевлаштуватися чи отримати освіту. Але українці так і не стали більшістю у Харкові. У 1926 році серед населення Харкова (415400 осіб) серед національних меншин найчисленнішими були росіяни (37,2%, хоча ніде офіційно росіяни не називалися національними меншинами), євреї (19,5%), до 2% (поляки, вірмени, німці, латиші, татари, білоруси, греки, ести), інші 46 національностей склали 2632 осіб (0,6%).

Населення Харкова досліджуваного періоду в соціальній структурі було представлено переважним чином робітниками та службовцями, на середину 1920-х років відповідно становили 25,3 % і 38,9 %, кількість яких постійно зростала і на кінець 1930-х років становили 48,7% службовців та 45,6% робітників від усього самодіяльного населення міста. Другою за чисельністю була група так званих «непролетарських елементів», яка складалася з власників (торговці, кустарі, ремісники та ін.) з найманими робітниками, з помічниками з числа членів сім'ї та самостійних власників засобів виробництва. Вона була численною до середини 20-х років (9,4%), однак вже на початку 30-х років ХХ ст. зменшилася, а на кінець періоду майже практично зникла.

Серед етносів міста найчисленнішими були групи, що складалися переважно з робітників та службовців; більш дрібним етносам була притаманна приналежність до однієї соціальної групи, наприклад, німці переважно були службовцями, а вірмени - кустарями, ремісниками, торговцями. Татар, латишів, поляків було розподілено майже однаково по всіх трьох соціальних групах (робітники, службовці, власники засобів виробництва). За кількісними показниками серед робітників та службовців були найбільше представлені, окрім українців, росіян, євреї, число яких постійно зростало.

Етнокультурне ядро міста в мовному відношенні було російськомовним і дуже стійким, мало відносно високий рівень освіти та складалося з трьох основних етносів - українського, російського та єврейського. За кількістю російськомовними окрім росіян були білоруси, євреї, поляки. Підтримання стійкості первинного етнокультурного ядра міста відбувалося за рахунок російського етносу, який складав третину населення міста, зросійщених місцевих етнічних груп, їх природного приросту та новоприбулих, що швидко русифікувалися в міському середовищі.

У третьому розділі під назвою «Національна політика влади: загальні принципи та їх втілення в Харкові» аналізується державна етнонаціональна політика радянської влади в України, зокрема її втілення у межах міста, її спрямованість, характер реалізації, її особливості щодо національних меншин.

Особливості радянської національної політики влади полягали у регулюванні міжетнічних відносин в національних адміністративно-територіальних одиницях (сільських, селищних рад та районів), створених у місцях компактного розселенням національних меншин. У містах, як показує приклад Харкова, провадилася політика українізації зі збереженням прав національних меншин.

Утілення політики радянської влади у Харкові досліджуваного періоду відбулося у три етапи, які були пов'язані зі зміною державної політики в цілому: 1. 1923-1927 рр. характеризувався безпосереднім залученням широких трудящих мас до роботи рад, виконавчих комітетів, у державне будівництво. 2. У 1927-1930 рр. ставилися завдання доопрацювати започатковану роботу та сконцентрувати увагу на культурно-соціальній сфері при забезпеченні національних прав. 3. З 1930 рр. політика серед національних меншин у Харкові змінюється у напрямку русифікації.

У мовному відношенні в країні в цей період усі етноси визнавалися рівними, але статус національних меншин та вживання їх мови в державних установах поширювався лише на місця компактного проживання. За межами міста у мовному відношенні визнавалася перевага титульного етносу. Мова титульного етносу мала статус офіційної, але з додержанням прав національних меншин. Специфікою Харкова було те, що протягом 20-30-х рр. ХХ ст. росіяни не мали статусу національної меншини, що підтверджують матеріали звітів ЦКНМ по місту. Упровадження національної політики радянської влади у Харкові в досліджуваний період втілювалося: у партійному та державному апараті, на великих підприємствах, у економічній галузі, у освіті та культурі.

Робота державного апарату, органів суду і слідства проводилася рідною мовою національних меншин, але тільки тих національностей, які складали більш-менш компактні групи населення. Втілення та регулювання політики влади на місцях відбувалося за допомогою створених комісій в справах національних меншин, які були започатковані при Харківському окрвиконкомі у 1927 р., а міськвиконкомі - у 1928 р.

Одним із способів залучення меншин до роботи в державних органах міста були виборчі кампанії до рад, які активно почали проводитися з 1927 року. Специфікою цих кампаній було проведення агітації мовами національних меншин, залучення їх до роботи та створення виборчих дільниць за національною ознакою.

У робітничому середовищі національна політика здійснювалося методами переконування, а не примусового переходу на мову більшості населення держави. При цьому російська мова - мова більшості робітників - мала особливе значення в порівнянні з мовами інших національних меншин України.

Однією з особливостей Харкова була наявність великої кількості нечисленних етнічних груп. Аналіз політики влади до них показав, що основна робота серед невеликих груп національних меншин велась через національні спілки (союзи), як у випадку з корейцями, та так звані червоні кутки і була спрямована на шкільне будівництво, працевлаштування та підвищення культурно-освітнього рівня представників меншин. При обслуговуванні нечисленних меншин виникали великі труднощі, а саме: брак працівників, які володіли мовами дрібних національностей, відсутність літератури, розпорошеність їх по місту. На початку 30-х рр. ХХ ст., не оголошуючи про припинення курсу коренізації почалося її поступове згортання. Остаточно така політика була згорнена у кінці 30_х рр. ХХ ст.

Четвертий розділ має назву «Національні меншини в умовах великого індустріального міста». Незважаючи на державну політику українізації зі збереженням прав національних меншин, яка здійснювалася щодо населення міста, вона на рівні міста не змогла забезпечити збереження етнічних рис кожного етносу. У мовному відношенні основне ядро міста виявилося російськомовним, стійким, не зважаючи на стрімке зростання чисельності населення Харкова, відсоток російськомовного населення залишався незмінним, що свідчило про інтенсивну асиміляцію новоприбулих. Зі зростанням кількості городян відсоток російськомовного населення поповнювався за рахунок російського етносу, зросійщених місцевих етнічних груп, їх природного приросту, новоприбулих та асимільованих.

Де і в яких саме галузях відбувалася інтенсивна міжетнічна взаємодія, як здійснювався міжетнічний вплив та, як наслідок, асиміляція новоприбулого населення, була це повна асиміляція чи часткова, як політика влади надавала можливість збереження етнічної культури та мови, які функції відігравало місто в процесах міжетнічної взаємодії, адаптації та асиміляції - висвітленню цих питань на прикладі трьох етнодисперсних груп (єврейської, німецької та польської) і присвячений четвертий розділ.

Місто Харків у 20-30-ті рр. ХХ ст. було великим соціальним організмом, у якому, в умовах проведення національної політики радянської влади, інтенсивно проходили процеси міжетнічної взаємодії, впливу, зближення та асиміляції, адаптації етносів до умов життя у великому індустріальному місті. Цей процес мав декілька стадій, останньою з яких була асиміляція. У місті основним показником асиміляції була мова. Протягом 20_30_х рр. ХХ ст. у Харкові переважала російська мова.

Найбільша кількість представників національних меншин працювала службовцями та робітниками, причому серед євреїв, німців та поляків відсоток таких працівників постійно збільшувався. Кількість власників засобів виробництва серед усіх національностей протягом періоду постійно зменшувалася, що було пов'язано зі зміною політики уряду. Показник безробітних був незначний, не зважаючи на те, що кількість новоприбулих збільшувалася. Це переконливо свідчить про забезпеченість мігрантів робочими місцями у місті, що надавало можливість новоприбулим безболісно адаптуватися та реалізувати себе.

У період 20-30-х рр. ХХ ст. у місті відбувалися інтенсивні процеси міжетнічної взаємодії, інтеграції і, як наслідок, асиміляції.

У досліджуваний період підприємства міста Харкова були однією з найбільших структур, у межах якої спостерігалася інтенсивна міжетнічна взаємодія, результатом якої ставала русифікація новоприбулого населення.

Мережа шкіл з мовою навчання національних меншин була недостатньою і не могла сприяти збереженню представниками етносів рідних мов, а навчання у інших навчальних закладах призводило до асиміляції, у даному випадку зросійщення.

Не останнім факторам у міжетнічній взаємодії була і роль шлюбу та масова побутова культура.

Аналіз збереження рідної мови та культури серед невеликих етносів Харкова показав, що збереженню більш тривалий час етнічних рис в умовах міста сприяли релігійність та традиційні галузі праці, такі, наприклад, як кустарні промисли, реміснича діяльність. Однак при працевлаштуванні у Харкові через деякий час усі новоприбулі проходили всі стадії адаптації, що призводило до їх асиміляції (зросійщення).

У висновках підбито підсумки дослідження. Протягом 20-30-х років ХХ ст. населення Харкова постійно зростало. На кінець 30-х років ХХ століття населення міста в порівнянні з початком 20-х років збільшилося втричі.

Етнічний склад мешканців Харкова в 20-30-ті роки ХХ ст. був різнорідним і за переписом 1926 р. налічував більше 60 національностей. Відсоток кількості населення кожного етносу протягом 20-30-х років ХХ ст. залишався практично незмінним. Національні меншини в місті були представлені найбільшими за чисельністю етносами - російським, єврейським, більш дрібними литовським, німецьким, польським, вірменським, татарським. Інші етноси були за кількістю незначними, серед усіх домінуючим за кількістю осіб був російський етнос.

Соціальна структура населення міста Харкова досліджуваного періоду складалася переважно з робітників та службовців, кількість яких постійно зростала. Другою за чисельністю були власники засобів виробництва (ремісники, торговці, кустарі). Ця група була численною до середини 20-х років, однак уже на початку 30-х років ХХ ст. помітно зменшилася, а на кінець періоду майже зникла.

Серед національних меншин найбільші етноси у переважній більшості належали до соціальних груп робітників та службовців; дрібнішим етносам була притаманна приналежність до однієї соціальної групи. У мовному відношенні місто Харків було російськомовним протягом усього періоду дослідження та складалося з трьох основних етносів - російського, українського та єврейського.

Національна політика влади щодо міст УСРР у 20 - 30-ті років ХХ ст. здійснювалася у напрямку українізації (забезпечення національно-культурних та інших інтересів українського населення) та заходів з додержання прав національних меншин. З початку 30-х рр. ХХ ст. ця політика почала згортатися і повністю була припинена наприкінці 1930-х років.

За російською мовою зберігалася функція посередника у спілкуванні з центром. Регулювання національних відносин у місті відбувалося на рівні партійного й державного апаратів, великих підприємств, в економічній галузі, в освіті та культурі.

Дотримання державними органами принципів національної політики в місті відбувалося через здійснення системи заходів переважно щодо тих національностей, які складали більш-менш компактні групи населення.

Утілення національної політики на підприємствах міста здійснювалося методами переконування, без застосування прямих примусових методів переходу на мову більшості населення. Але переважання і домінування російської мови в місті мимоволі сприяли русифікації національних меншин.

Політика уряду у галузі освіти була спрямована на те, щоб члени кожної з національних меншин могли отримати початкову, професійну та вищу освіту своєю рідною мовою, але з обов'язковим вивченням у початковій школі української і російської мови.

Однією з особливостей міста Харкова була велика кількість нечисленних етнічних груп, при обслуговуванні яких виникали великі труднощі: брак працівників, які володіли мовами невеликих за кількістю національностей, відсутність літератури, розпорошеність у розселенні - все це ускладнювало впровадження політики, декларованої радянським урядом.

Місто Харків у 20-30-ті рр. ХХ ст. було російськомовним і залишалося таким протягом усього досліджуваного періоду. У таких умовах у великому індустріальному місті Харкові відбувалися процеси взаємодії між соціальними, етнічними, професійними групами населення, окремими представниками цих груп.

Дослідження такої взаємодії на прикладі трьох етнодисперсних груп (єврейської, німецької та польської) дозволяє зробити висновок, що місто у досліджуваний період було великим соціальним організмом, в якому інтенсивно відбувалися процеси взаємовпливу, зближення та асиміляції його мешканців. Активні асиміляційні процеси, характерні для великого промислового міста, по-різному впливали на представників різних національностей і на національні меншини в цілому. Найбільш інтенсивні процеси міжетнічної взаємодії, інтеграції і, як наслідок, асиміляції у цей період відбувалися на підприємствах, через шлюб та в навчальних закладах міста. У місті основним показником асиміляції була мова. В умовах Харкова у процесі міжетнічної взаємодії, крім вищезазначених факторів, зближенню, адаптації та асиміляції національних меншин сприяла масова побутова культура.