Біографія і цікаві відомості про Івана Огієнко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На тему:

Біографія і цікаві відомості про Івана Огієнко

Cтудентка групи ПР 73 к

Романенко Катерина

Іван Іванович Огієнко (церковне ім'я - Іларіон;* 2 (15) січня 1882, Брусилів -- 29 березня 1972, Вінніпег) -- український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922). Брат прадіда Сергія Бубки.

Біографія

Народився у містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії (нині -- селище міського типу, районний центр Житомирської області) в бідній селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків. Був шостою дитиною в сім'ї. Коли Івану ледь виповнилося два роки, внаслідок нещасного випадку загинув батько.

1896 закінчив початкову чотирирічну школу в Брусилові. Далі навчався у Київській військово-фельдшерскій школі. Із товаришем по навчанню Юхимом Придворовим (майбутній російський поет Дем'ян Бєдний) редагував рукописний місячник «Моя библиотека».

Закінчивши 1900 повний фельдшерський курс, за направленням комісії працював у Київському військовому шпиталі.

У травні 1903 в Острозі склав іспити в місцевій гімназії й отримав відповідне свідоцтво.

1909 закінчив Київський університет св. Володимира, де займався у філологічному семінарі професора Володимира Перетца. Згодом навчався на Вищих Педагогічних курсах, працював у Київському комерційному інституті. Від 1915 викладав у Київському університеті, був приват-доцентом на кафедрі мови і літератури. Належав до Української Партії Соціалістів-Федералістів. У 1917-1918 відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва. Доктор філософії (1931; університет Брно, Чехословаччина, за працю: «Українська літературна мова 16 ст. і Крехівський Апостол 1560 р.»). Від 1918 -- професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету.

14 січня 1918 Огієнко виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі у Києві з доповіддю «Відродження Української Церкви», в якій аргументовано довів право Української церкви на самостійне існування.

«Українська культура» яку Огієнко видав 1918 р.

Улітку 1918 виступив засновником і став першим ректором Кам'янець-Подільського державного українського університету (урочисто відкрито 22 жовтня 1918). Огієнко читає в університеті курс лекцій «Українська культура», за якими видає у 1918 році книгу.

Церковна діяльність

Овдовів в 1937 -- після смерті дружини Домініки Данилівни.

9 жовтня 1940 був пострижений в чернецтво в Яблочинському Свято-Онуфрієвському монастирі митрополитом Діонісієм (Валединським), предстоятелем Польської Православної Церкви.

19 жовтня 1940 на Холмському Соборі був висвячений (під ім'ям Іларіона) єпископом Холмським і Підляським. Хіротонію провели: митрополит Діонісій (Валединський), предстоятель Польської Православної Церкви, архієпископ Празький Саватій та єпископ Люблінський Тимофій (Шретер). На наступний день (20 жовтня) в Холмському Соборі ці самі ієрархи звершили архієрейську хіротонію найменованого в єпископа Іларіона. Як архієрей організовував українську церкву на Холмщині за допомогою введення української мови в богослужіння. Виголосив сотні проповідей, багато з яких були видані або розійшлися в рукописних списках. Заснував в єпархії друкарню і видавництво, велику єпархіальну бібліотеку, що налічувала десятки тисяч томів. У цей же період написав безліч віршованих (писав вірші з юних років) і прозових творів, в основному духовно-повчального змісту.

З 16 березня 1944 -- митрополит. Належав до Української Автокефальної Православної Церкви, відновленої на території Рейхскомісаріату Україна у веденні архієпископа Полікарпа (Сікорського), але прагнув до відокремлення.

Здійснював українізацію церкви на Холмщині шляхом запровадження української мови у богослужіння. Від 16 березня 1944 -- митрополит Холмсько-Підляський УАПЦ Полікарпа (Сікорського).

Московський Патріархат негативно оцінював «українізаторську» діяльність владики Іларіона, але визнає канонічний характер його єпископської хіротонії.

8 серпня 1951 на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі обраний предстоятелем Української Греко-Православної Церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу. Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя у Канаді. Заснував Теологічне товариство (нині: «Теологічне товариство митрополита Іларіона»), здійснив реорганізацію богословського факультету Манітобського університету, перетворивши його в Колегію ім. св. Апостола Андрія (готує православних священиків для українських громад в усьому світі), очолював Науково-Богословське товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Відновив видання і продовжував редагування науково-популярного журналу «Наша культура» (1951-1953, від 1954 -- «Віра і культура»).

28-30 квітня 1960 у Вінніпезі відбувся Акт Духовної Злуки всіх трьох українських православних митрополій -- Української Греко-Православної Церкви Канади, Української Православної Церкви в США та Української Православної Церкви в Екзилі (з центром в Західній Німеччині).

Справа життя Івана Огієнка (працював 1936-1955) -- переклад Біблії, що до сьогодні є неперевершеним надбанням українського народу.

огієнко митрополит політичний мовознавчий

Мовознавча діяльність

У колі наукових інтересів Огієнка-мовознавця були проблеми кириличної палеографії, історії старослов'янської та української мов, будови, стилістики та культури української мови, питання українського правопису.

Огієнко -- автор «Десяти мовних заповідей свідомого громадянина».

Основні праці:

«Історія української культури» (1918, 1991, 1992, 2002),

«Український стилістичний словник» (1924),

«Історія українського дру­карства» (1925, 1994),

«Костянтин і Мефодій. їх життя та діяльність» (1926),

«Нариси з історії ук­раїнської мови. Система українського правопи­су» (1927),

«Пам'ятки старослов'янської мови X-XI віків» (1929),

«Крехівський Апостол» (1930),

«Історія української літературної мови» (1950, 1995, 2001),

«Граматичні основи української лі­тературної мови» (1951),

«Український літера­турний наголос» (1952),

«Наша літературна мова. Як говорити й писати по-літературному» (1954),

«Етимологічно-семантичний словник україн­ської мови» (т. 1--4, 1979--95).

Перекладач Св. Письма

1922 року надрукував у Львові переклад Літургії св. Іоанна Златоуста з грецької на українську мову. У травні 1937 у Львові виходить «Новий Заповіт», що являв собою лише частину головної праці всього життя вченого -- перекладу Біблії на українську літературну мову з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів. Поставив перед собою завдання: перекласти Біблію на сучасну українську мову, якомога точніше передавши зміст оригіналу. Британське Біблійне товариство уклало з перекладачем договір про видання книги. Огієнко працював над перекладом з 1931 по 1938, але й багато пізніше він удосконалював текст Біблії для нових видань. В 1942 був опублікований «Новий Заповіт і Псалтир». Повністю фундаментальний переклад (який включає і неканонічні книги) «Біблії або книг св. Письма старого і Нового Заповіту» вийшов в Лондоні в 1962 на 1529 сторінках.

В 1995 в Україні заснована премія імені Івана Огієнка. В 2002 частину архіву митрополита Іларіона передано Україні канадською владою.

Помер митрополит у м. Вінніпег; похований на православній секції Меморіального парку «Ґлен Іден».

Цитати відомого митрополита

Мова - це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості.

Мова - душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб.

Мова - це форма нашого життя, культурного й національного, це форма національного організування.

Мова - це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова - це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я... І поки живе мова - житиме й народ, яко національність... От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань.

«Тарас Шевченко» -- одна з небагатьох книг Івана Огієнка, яку він писав усе своє життя, але так і не довів свій творчий задум до кінця. Створені в еміграції, сотні рукописних сторінок повернулися на Батьківщину лише тепер -- більш ніж через чотири десятиліття після написання і через тридцять літ після смерті автора. Це 400 сторінкове видання Видавничого проекту Фундації імені митрополита Іларіона (Огієнка) «Запізніле вороття» та упорядника творчості Огієнка -- Миколи Тимошика.

Размещено на allbest.ru