Політичне товариство "Руська Рада" (1870–1914 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Спеціальність 07. 00. 01 - історія України

Політичне товариство „Руська Рада” (1870-1914 рр.)

Кудлач-Мельник Віра Іванівна

Івано-Франківськ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: Райківський Ігор Ярославович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Сухий Олексій Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри новітньої історії України

доктор історичних наук, доцент Жерноклеєв Олег Станіславович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри всесвітньої історії

Учений секретар спеціалізованої вченої ради А.З. Королько

Анотація

Кудлач-Мельник В.І. Політичне товариство „Руська Рада”(1870-1914 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2008.

У дисертації проаналізовано діяльність політичного товариства „Руська Рада” русо-фільського напрямку в Галичині останньої третини ХІХ-початку ХХ ст. Визначено стан наукової розробки проблеми та джерельної бази, з'ясовано історичні передумови, характер зародження і розвитку русофільської течії в Галичині, проаналізовані програмні та організаційні засади РР, вплив у громадському житті. Особливу увагу звернуто на взаємини з народовцями, громадськими інституціями в краї, владними структурами. Діяльність товариства ознаменована як періодами зростаючого впливу серед населення краю, утримання ним провідних позицій у національному русі в 1870-1880-х рр., так і спадом активності, втратою політичного лідерства та кризовими явищами. На основі систематизації фактичного матеріалу розкрито причини та суть внутрішнього розколу в РР, що призвів до поділу на „ново-” і „старокурсників”, утворення москвофільської РР та “Галицько-Руської ради”. У роботі висвітлено перехід товариства на позиції політичного москвофільства на початку ХХ ст., визначено місце і роль РР у процесі модерного націотворення.

Ключові слова: „Руська Рада”, русофіли, москвофіли, народовці, „новокурсники”, „старокурсники”, „Галицько-Руська рада”.

Summary

Kudlach-Melnyk V.I. Political association “Ruska Rada” (1870-1914). - Manuscript.

The dissertation on competititon of a scientific degree of the Candidate of Historical Sciences on speciality 07.00.01. - History of Ukraine. Precarpathian national university named after Stefanyk. - Ivano-Frankivsk, 2008.

In the dissertation analysing the activity of the political association “Russka Rada” (RR) of Rusophil's trend in Halychyna in the last third of the XIX th c.-at the beginning of the XX th c. It is determined the state of the scientific treatment of problems and sourse's basis. In the work the historical pre-conditions, the character of decline and development of Rusophil's trend in Halychyna are cleared up, programmatic and organizing bases of “Russka Rada”, its influenсe in the public life are analysed, the relations with narodovles, public institutions, powerful structures are traсed. The activity of the association was accompanied by both periods of increasing influenсe among the population, allowance its leading position in the national movement in 1870-1880 and fall of the activity, loosing its political leadership and crisis phenomenons. The causes, the essence of the split, which lead to the devision to “freshmen” and “sophomores”, creation the moscowphil “Ruska Rada” and “Galician-Russka Rada” are revealed. The research of the breaking period in RR, the transition to the of outspoken moskowphils - reactionary force in the Ukrainian national of Galicia has been done.

Key words: Rusophiles, narodovles, moscowphiles, political association “Russka Rada”, “freshmen”, “sophomores”, “Galician-Russka rada”.

Аннотация

Кудлач-Мельнык В.И. Политическое общество „Русская Рада” (1870-1914 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаныка. - Ивано-Франковск, 2008.

В диссертации осуществлено научное исследование деятельности политического общества „Русская Рада” в Галиции последней трети ХІХ-начала ХХ вв. Актуальность обусловлена необходимостью изучения процесса формирования модерного украинского национального сознания.

Диссертация является комплексным исследованием общественно-политической деятельности общества „Русская Рада”(РР). В ней проанализированы и введены в научное обращение малоизвестные архивные документы, материалы периодической печати исследуемого периода; работы авторов досоветского и советского периодов, современных украинских и зарубежных ученых. До настоящего времени данная проблема не была предметом специального исследования. Автор выделяет такие периоды деятельности „Русской Рады”: 1870-1879 гг., 1880-1889 гг., 1890-е гг., 1900-1914 гг.

В работе отмечено, что руссофильские идеи, которые базировались на интересе к русскому языку и культурной жизни России вообще, имели своих поклонников в 1830-1840-х гг. В период неоабсолютизма 1850-х гг. среди галицкой интеллигенции велись языково-письменные дискуссии вокруг формирования литературного языка, которые, однако, не имели характера политической конфронтации. В условиях децентрализаторских преобразований 1860-х гг. представители руссофильского движения имели более крепкие позиции, чем молодое поколение народовцев-украинофилов. Руссофилы первыми сумели создать политическое общество в Галиции, которое должно было стать объединительным предствительным органом русинов в борьбе против поляков.

Ведущая роль в национальном движении принадлежала „Русской Раде” на протяжении 1870-1880-х гг. Общество акцентировало внимание на выборах в австрийский парламент и Галицкий сейм, кандидатуры согласовывались вместе с народовцами. После известного „процесса О. Грабар” (1882 г.) позиции общества пошатнулись. Народовцы начали вести самостоятельную политическую деятельность, в то же время в работе РР наблюдалось снижение активности. В 1900 г. на базе общества РР была создана „Русско-народная партия” (РНП). Возобновить лидерство в национальном движении РР так и не сумела.

Автором отслежена эволюция взглядов членов общества от руссофильства к москвофильству, определена сущность и последствия внутреннего раскола, что привело к разделению общества в 1909 г. на две приблизительно равные части. „Новокурсники” открыто ориентировалась на Россию, использовали русский литературный язык, враждебно воспринимали все, что было связано с украинством. Члены „старокурсного” направления, которые придерживались руссофильских взглядов и не отрицали возможности сотрудничества с представителями украинских партий, создали общество с новым названием „ Галицко-Русская рада”.

Сделана попытка объективно оценить роль общества в национальном движении Галиции. В диссертации раскрыты достижения и просчеты РР, ее вклад в защиту прав местного населения.

Ключевые слова: „Русская Рада”, руссофилы, народовцы, москвофилы, „новокурсники”, „старокурсники”, „Галицко-Русская рада”.

1. Загальна характеристика роботи

історичний русофільський руський рада галичина

Актуальність теми. У суспільно-політичному розвитку Галичини ХІХ-початку ХХ ст., що характеризувався глибинними трансформаційними процесами, особливу роль відіграла русофільська (москвофільська) течія. Русофільське політичне товариство „Русская Рада” (далі - „Руська Рада”, РР), що діяло в Галичині з 1870 по 1914 рр., було засобом захисту прав місцевого населення краю. У своєму розвитку воно пройшло кілька етапів і на початку ХХ ст. еволюціонувало в бік політичного москвофільства. У сучасній історіографії є актуальним визначення місця і ролі політичного товариства „Руська Рада” в утвердженні модерної української національної свідомості.

Висвітлення діяльності „Руської ради” в контексті суспільно-політичних процесів Галичини останньої третини ХІХ-початку ХХ ст. сприятиме більш ґрунтовному аналізу історичного минулого, відтворенню багатоколірної палітри політичного життя того часу. Це дасть змогу створити більш пластичний образ етнополітичної історії регіону, що в наш час залишається актуальною дослідницькою проблемою. Крім того, для конструктивного розвитку державотворчих процесів у незалежній Україні необхідно враховувати історичний досвід формування самостійницьких настроїв у суспільній свідомості.

Термінологія. Дослідження обраної теми потребує означення понять, що в сучасній історіографії залишаються дискусійними. Серед пропонованих термінів для окреслення течії, яка наріжним каменем своєї ідеології визнавала історичну, культурну й духовну єдність галицьких русинів із народами єдиного панруського (східнослов'янського) простору, найбільш поширеними є „москвофіли”, „русофіли”, „общероси”, „старорусини”. У роботі вживаються історичні терміни „Русь”, „русини”, „руський” в різній транскрипції (залежно від ідейного світогляду того чи іншого діяча), як називало себе українське населення Австрійської імперії в ХІХ ст. Щодо жителів краю, члени РР використовували поняття „русскій народъ”, „галицкіе русины”, що в їх розумінні не означало приналежності до власне російського (московського), а до ширшого всеруського простору. Визнавалося існування в ньому також „малоруського” масиву, хоч, правда, ступінь цієї окре-мішності розумівся по-різному. Для означення панруської орієнтації діячів РР до кінця ХІХ ст. у роботі використовується термін „русофіли” (в сучасній українській мові це означає прихильник росіян і всього російського)*. Під „москвофілами” розуміємо групу діячів, які усвідомлювали різницю між власне Україною і Росією, але відверто орієнтувалися на останню, ідентифікували себе з росіянами, широко послуговувалися російською мовою, заперечували будь-які прояви українства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках проблематики науково-дослідницької програми Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника „Українсько-польські відносини другої половини XIX-XX ст.” (держреєстраційний № 0106U002242).

Метою дисертації є об'єктивне, неупереджене дослідження місця і ролі політичного товариства „Руська Рада” в суспільно-політичному житті Галичини останньої третини ХІХ-початку ХХ ст. Для досягнення мети, з використанням широкої джерельної бази, частина якої вперше вводиться в науковий обіг, необхідно вирішити такі основні завдання:

- визначити стан наукової розробки проблеми та джерельної бази;

- з'ясувати історичні передумови, характер зародження та розвитку русофільської течії в Галичині;

- проаналізувати програмні й організаційні засади політичного товариства „Руська Рада”;

- простежити практичну діяльність РР в контексті суспільно-політичного життя Галичини, його взаємини з громадськими інституціями в краї, владними структурами, а також вплив на маси;

- з'ясувати ідейну еволюцію товариства, причини внутрішнього розколу і переходу товариства на позиції політично свідомого москвофільства на початку ХХ ст.;

- визначити місце і роль „Руської Ради” та створеної на його основі „Русско-народной партіи” (далі - РНП) у процесі модерного націотворення.

Об'єктом дослідження є політичне товариство „Руська Рада” в Галичині.

Предмет дослідження - передумови утворення та ідейні засади товариства, напрямки діяльності, зв'язки з тогочасними суспільними інституціями в Галичині, державними органами влади.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1870-1914 рр. Нижня межа - утворення товариства, верхня - початок Першої світової війни у 1914 р., що призвела до припинення діяльності „Руської Ради”.

Географічні межі дослідження охоплюють територію Галичини як складової частини Австро-Угорщини, що становила східну частину Коронного краю.

Теоретико-методологічні засади дослідження базуються на основі принципів історизму та об'єктивності, з використанням конкретно-історичного, порівняльного, системного методів історичного дослідження. Застосовані методи аналізу і синтезу історичних джерел, біографічний та ретроспективний історичні методи. У роботі використаний проблемно-хронологічний спосіб викладу матеріалу.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше в історіографії досліджено діяльність русофільського політичного товариства „Руська Рада” в контексті суспільно-політичних процесів у Галичині. У роботі введено в науковий обіг нові документи, за-пропоновано схему періодизації діяльності товариства, обгрунтовано його ідейну еволюцію на позиції політично свідомого москвофільства на початку ХХ ст.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання результатів дисертації в науково-дослідницькій (при підготовці фундаментальних праць з історії України) та навчальній роботі (під час розробки та викладання нормативних, спеціальних курсів у вищих і середніх навчальних закладах, для написання підручників з історії України тощо).

Апробація основних положень і результатів дослідження здійснена: на періодичних звітних наукових конференціях у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника (2004 р., 2005 р., 2006 р.); на І Міжнародній науковій конференції „Духовна вісь України: Галичина - Наддніпрянщина - Донеччина” (Київ, 24-25 червня 2004 р.); на Міжнародній конференції у Ніжинському державному педагогічному університеті ім. М. Гоголя „Регіональна історія та культура в українському і східноєвропейському контексті. Історична персоналістика: забуте і невідоме”, що відбулася 29-30 жовтня 2004 р.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені в п'яти публікаціях, з них чотири - у фахових виданнях ВАК України.

Структура й обсяг дисертації зумовлені її метою та науковими завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Повний обсяг дисертації становить 222 сторінки, з них основного тексту - 180.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання наукового пошуку, об'єкт і предмет дослідження, окреслено його хронологічні рамки та географічні межі, аргументовано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію отриманих результатів, публікації з теми, структуру дисертації.

У першому розділі - „Джерела та історіографія дослідження” - систематизовано документальну базу дисертації, проаналізовано стан наукової розробки проблеми. Джерельну базу дослідження склали насамперед неопубліковані документи Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (далі - ЦДІАУЛ) та відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника (далі - ЛНБ) НАН України. Серед архівних документів найбільший науковий інтерес з обраної проблеми представляють фонди ЦДІАУЛ. В архіві існує окремий фонд 196 „Політичне товариство „Руська Рада” (1870-1914 рр.), у якому містяться 124 справи, які можна умовно поділити на кілька груп.

До першої групи належить внутрішня ділова документація товариства: неопубліковані протоколи загальних зборів і засідань комітету, програми, статути та їх проекти. Так, у справах 1, 3, 24, 76 містяться проекти і тексти статутів, програми, матеріали про заснування товариства та його перші організаційні заходи у 1870-1871 рр. У 5, 6, 8, 12, 26, 28, 66, 98 справах поміщені протоколи засідань членів правління товариства, загальних зборів та інші відомості, які дають інформацію про діяльність РР упродовж 1870-1880-х рр. Особливу цінність представляють справи 112-124 фонду, з яких можна до-відатися про діяльність „Руської Ради” у 1900-х рр.

Окрему групу джерел становлять петиції, меморандуми, протести, телеграми членів товариства, виборців до органів влади, відозви і звернення „Руської Ради”, які характеризують відносини між товариством і державними владними структурами, населенням краю. Це, зокрема, справи 7, 17, 27 - петиції правління товариства, адресовані австрійському імператору, парламенту щодо дискримінації прав руського населення Галичини; 15, 39, 48, 93, 97 - звернення керівництва РР до населення із закликом підтримати рекомендованих товариством кандидатів у депутати до австрійського парламенту 1873 і 1879 рр., Галицького сейму 1889 р.

Важливим доповненням для аналізу досліджуваної теми є листування членів РР, що були депутатами австрійського парламенту та Галицького сейму, з рядовими членами, „мужами довіри” товариства з різних повітів Галичини, а також листи, надіслані до РР у Львові від передвиборчих місцевих комітетів з повідомленнями про хід виборів. Наявні джерела рукописні, написані переважно „язичієм”. Матеріали названої групи джерел є найбільшими за обсягом у фонді. Це, зокрема, справи: 11, 19, 29, 30 - листування з митрополитом, між членами виділу товариства щодо прийому нових членів, висування кандидатів від РР у посли Галицького сейму в 1870 р., з товариством ім. М.Качковського й окремими діячами про підготовку виборів до австрійського парламенту, стан навчання „руської” мови в школах та ін. Ряд справ (40-44, 57-63, 68-75, 94-96, 102-104, 106-108) - це листування управи товариства зі своїми уповноваженими на місцях, переписка між членами товариства, у якій міститься інформація про хід передвиборчих кампаній у різних місцевостях краю у 1873, 1876, 1879, 1885, 1889 рр.

Архівні статистичні матеріали, що відображають динаміку організаційного розвитку товариства, соціальний статус його членів, фінансовий стан РР, складають ще одну групу джерел. Зокрема, цінну інформацію містять справи фонду 196 ЦДІАУЛ: 14, 35, 118 - розписки, квитанції про прибутки товариства та його видатки на вибори, списки членів товариства з даними про їх прийом та вибуття, сплату членських внесків. У справах 117, 119, 121 зберігаються фінансові звіти товариства за період 1908-1913 рр. тощо.

Зрозуміло, що використані джерела потребують критичного підходу через суб'єктивізм у відображенні діяльності товариства безпосередніми учасниками або свідками подій. На жаль, у матеріалах фонду практично відсутні відомості про хід та прийняті ухвали загальних зборів товариства, з'їздів „мужів довіри” у 1890-1900-х рр. Тож цю „прогалину” довелося заповнювати за допомогою тогочасної преси.

Чимало важливої інформації щодо політичної діяльності товариства знаходиться у сховищі друкованих видань ЦДІАУЛ. Близько ста з наявних у фонді „Колекція листівок, плакатів і афіш (1813-1944 рр.)” справ безпосередньо пов'язані з діяльністю РР: звернення, відозви, заклики товариства до населення краю, які демонструють ідейно-по-літичну платформу РР у різні періоди діяльності.

Матеріали щодо відносин між РР та іншими русофільськими інституціями в Галичині містять фонди: „Руський народний інститут „Народний Дім” (ф. 130) - спр. 118, 280, 477; „Товариство ім. М. Качковського” (ф. 182) - спр. 14а, 177, 259. У фонді 129 „Львівський Ставропігійський інститут” виявлено цінні документи, пов'язані з діяльністю лідерів РР Б.Дідицького (спр. 1022), І. Добрянського (спр. 95), В. Лаголи (спр. 1344). Важливу інформацію містить група документів 4-го опису (спр. 3, 5, 7, 9, 12), що дають уявлення про діяльність лідера РР Д. Маркова на початку ХХ ст. У фондах „Галицьке намісництво” (ф.146), „А. Вахнянин” (ф. 818) виявлено окремі матеріали, що стосуються досліджуваної проблеми: протести, телеграми, листи до намісництва з різних місцевостей Галичини проти офіційного запровадження фонетики в 1890-х рр. та ін.

Значну наукову цінність для дослідження представляють матеріали фондів відділу рукописів ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. Особливо це стосується фонду 75 („Теофіл Павликів”), у якому поміщено біографічні дані першого голови товариства, його листування з В. Площанським, своєю родиною, що дало змогу змалювати історичний портрет провідного діяча РР. У фондах „Барвінські” (ф. 11), „А. Петрушевич” (ф. 77), „Бібліотека Народного Дому” (ф. 2), „О. Марков” (ф. 168), „П. Свистун” (ф. 188) значний інтерес представляють справи, де міститься листування діячів „РР” Б. Дідицького, В. Площанського, І. Добрянського, В. Ковальського, М. Короля, А. Петрушевича. Зокрема, в роботі використано матеріали з фонду 11 (спр. 1113, 1470 - листи Б. Дідицького, М. Короля до О. Барвінського); фонду 77 (спр. 5, 9, 170, 171 - листування Б. Дідицького та В. Площанського з А. Петрушевичем); фонду 188 - спр. 16 (листи Б. Дідицького до Ф. Свистуна); фонду 168 (спр. 124 - листи РР до редакцій газет „Галичанинъ” і „Русское слово”). Особливий інтерес викликають матеріали фонду 2 (спр. 318, 247, 330).

На основі матеріалів до біографій, зібраних І. Левицьким (ф. 167 „Біографічний словник І. Левицького”, оп. ІІ), можна скласти уявлення про лідерів РР. У роботі використано такі справи названого фонду: 1029 - „Дідицький Богдан”, 1055 - „Добрянський Іван”, 1122 - „Дудикевич Володимир”, 2251 - „Мончаловський Осип”, 2299 - „Наумович Іван”, 3417 - „Шведицький Яків”.

Серед опублікованих джерел важливе значення мають документи самої РР: петиція РР до австрійського парламенту 1871 р., програма, статут товариства, звіт про діяльність комітету РР за 1879-1885 рр. Звіти („Отчеты…”) русофільської інституції „Народний дім” містять інформацію щодо змін у його керівництві та зв'язки з виділом РР. Окрему групу опублікованих документів складають матеріали, зібрані К. Студинським - листування галицьких і наддніпрянських діячів у 1860-1880-х рр., обширна кореспонденція Я. Головацького у 1830-на початку 1860-х рр. Для вивчення РР були залучені збірники „Документи і матеріали „Русалки Дністрової”, „Протоколи засідань і книга кореспонденції Головної Руської Ради”, „Москвофільство: документи і матеріали”.

Цінним інформаційним джерелом для аналізу досліджуваної теми є тогочасна періодична преса русофільського спрямування - „Слово”, „Наука”, „Галицкая Русь”, „Червоная Русь”, „Русска Правда”, „Русское слово” та ін., а також часописи „Зоря Галицка”, „Галичо-рускій вћстникъ”. Особливу наукову цінність має друкований орган товариства з такою ж назвою „Русская Рада” (1871-1912 рр.), що виходив друком у Коломиї двічі на місяць. Для обґрунтування розколу всередині товариства у 1909 р. найбільш важливими є матеріали офіційних друкованих органів РР - „Прикарпатская Русь” і „Голосъ народа”, та „старокурсного” напряму, що виділився в окреме товариство під назвою „Галицко-Русская рада”, інформаційним вісником якої став часопис „Галичанинъ”. З 1909 р. по 1914 р. названі часописи друкували відомості про діяльність обох товариств. У роботі використано також матеріали галицьких україно-фільських часописів („Основа”, „Діло”, „Народ”, „Руслан” та ін.), російських видань („Галицкоо-русский вћстникь”, „Русская бесћда”).

Окрему групу джерел складає мемуарна література. Спогади відомих русофільських діячів, членів товариства Б. Дідицького, В. Площанського, В. Дудикевича, Д. Маркова, О. Мончаловського, народовських лідерів А. Вахнянина, Є. Олесницького, О. Барвінського та ін., хоч і не позбавлені суб'єктивізму, дозволяють розглянути діяльність РР крізь призму ідейних поглядів провідних діячів національного руху.

Опрацювання широкої і різнопланової джерельної бази дало змогу проаналізувати діяльність РР у суспільно-політичному житті Галичини останньої третини ХІХ-початку ХХ ст., простежити трансформаційні процеси в національній свідомості галицьких русинів-українців.

У другому підрозділі „Історіографія вивчення проблеми” проаналізовано стан вивчення проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії. У розвитку вітчизняної історичної науки можна умовно виділити такі періоди: 1) під австрійською (до 1918 р.) і польською (до 1939 р.) владою; 2) радянський; 3) в незалежній Україні (після 1991 р.). Учасники політичного процесу, очевидці подій Д. Марков і О. Мончаловський на початку ХХ ст. виклали основні теоретичні засади русофільського руху під кутом зору обґрунтування етнічної єдності галичан з росіянами. Відомим істориком русофільського спрямування був Ф. Свистун - автор ґрунтовних праць з історії Галичини ХІХ ст. Окремі аспекти розвитку русофільської течії висвітлені у двохтомному збірнику І.Свєнціцького „Материалы по исторіи возрождения Карпатской Русі”, у працях І. Франка, О. Терлецького, М. Тершаковця. Дослідники Є. Тишинська, Я. Гординський, В. Будзиновський охарактеризували русофільську течію в Галичині ХІХ ст. Загальна картина національного відродження була розкрита в працях В. Гнатюка і М. Лозинського. Сучасники досліджуваних подій дали загальний аналіз розвитку русофільської течії в австрійський період, здебільшого називали її „москвофільською”. У міжвоєнні часи заслуговує на увагу праця К. Левицького „Історія політичної думки галицьких українців. 1848-1918 (на підставі споминів)”, у якій автор вказував на русофільське спрямування РР до кінця ХІХ ст., а перехід на позиції політичного москвофільства датував початком ХХ ст. Цілісну картину розвитку русофільської течії відобразили М. Андрусяк і М. Миколаєвич. У цілому діяльність по-літичного товариства РР дослідниками дорадянського періоду висвітлювалася побіжно, в загальному контексті національного відродження, історії русофільського руху.

У радянські часи діяльність РР трактувалася однозначно негативно як складова реакційної москвофільської суспільно-політичної течії. Русофільству в Галичині були присвячені публікації В. Малкіна в 1950-х рр., що заклали основу рядянської історіографічної версії „москвофільства”, вчений принципово не виокремлював поняття „москвофільство” і „русофільство”. У тогочасних працях узагальнюючого характеру москвофіли разом з народовцями розглядалися як реакційні сили, що захищали інтереси експлуататорських класів, а не народних мас.

З проголошенням незалежності України, особливо з середини 1990-х рр., ситуація кардинально змінилася. Своєрідною платформою для переосмислення історії русофільського руху стала публікація Ф. Стеблєм важливої пам'ятки політичної думки середини ХІХ ст. - „Слова перестороги” В. Подолинського. Це дало поштовх до появи цілого ряду праць, що ґрунтувалися на неупередженому аналізі джерельного матеріалу, без ідеоло-гічних стереотипів. С. Макарчук найбільш прийнятним для означення цієї течії вважав термін „общероси”. М. Мудрий та О. Аркуша у низці публікацій розглянули русофільство як різновид національно-політичної свідомості населення Галичини другої половини ХІХ-початку ХХ ст., що не був проявом спеціально зрадницької української позиції, а швидше пошуком національно-політичних орієнтирів у модерну добу. В історії русо-фільського руху автори визначили чотири етапи (1848-1870, 1870-1890, 1890-1900, 1900-1914 рр.). У сучасних публікаціях з історії українського національного руху в Галичині досліджуваного періоду Я. Грицака, О. Добржанського, І. Райківського, О. Середи, О. Турія, Б. Янишина та ін. русофільство вважається однією з органічних частин українського національного руху, яка відображала певний перехідний етап у становленні модерної української національної свідомості. Діяльність русофільських інституцій зна-йшла відображення в наукових працях про Ставропігійський інститут, „Народний дім” (І. Орлевич, О. Киричук, Г. Сіромська).

Уперше у вітчизняній історіографії роль російського чинника у громадській думці та суспільно-політичному житті галицьких українців у ХІХ ст. узагальнено в монографії О. Сухого, який, аналізуючи історію русофільського руху, звернув увагу на діяльність РР. Упродовж останнього десятиліття з'явилися наукові розвідки, присвячені чільним постатям русофільського руху в Галичині. Так, А. Королько висвітлив еволюцію поглядів А. Петрушевича, а І. Чорновол - М. Антоневича. Глибше розкрити досліджувану проблему допомогли сучасні дослідження з історії громадсько-політичного життя Галичини М. Кугутяка, О. Жерноклеєва, О. Красівського, В. Марчука, Ю. Михальського, В. Передерка, Б. Савчука, Ф. Стеблія, І. Чорновола та ін.

Діаспорні історики висвітлювали різні аспекти політичної історії Галичини, що частково стосувалися обраної проблематики. На переконання І. Лисяка-Рудницького, перемога російської національної орієнтації в Галичині прирікала на поразку весь український національний рух. Політичне товариство РР як складову русофільської течії в національному русі Галичини ХІХ-початку ХХ ст. розглянули сучасні діаспорні історики з Канади П.-Р. Магочій, І.-П. Химка. Дослідження русофільської орієнтації в галицькому суспільстві австрійського періоду стало об'єктом вивчення сучасних російських дослідників Н. Пашаєвої, О. Міллера. Серед польських дослідників заслуговують на увагу праці Я. Козіка, Л. Василевського, С. Гродзіцького, Я. Грухала, Ч. Партача, С. Піяя та ін. Грунтовне дослідження німецької дослідниці Анни-Вероніки Венлянд, присвячене історії русофільства, дає можливість „вписати” діяльність РР у контекст розвитку репрезентованої товариством течії. Аналіз історіографічної бази дослідження дає підстави стверджувати, що діяльність РР досі не стала предметом комплексного і грунтовного дослідження. У працях міститься лише побіжна інформація про РР у контексті загального аналізу русофільського руху, суспільно-політичного життя в Галичині досліджуваного пе-ріоду.

Другий розділ „Історичні передумови виникнення товариства” висвітлює особливості зародження і розвитку русофільської течії в 1840-1860-х рр. У першому підрозділі „Поширення русофільських настроїв у Галичині в середині ХІХ ст.” відзначено, що після переходу Галичини під владу Австрії, на першому етапі відродження - „збирання спадщини” (з кінця ХVІІІ до середини 40-х рр. ХІХ ст.) носіями етнічної самобутності були малограмотні селяни і греко-католицькі священики. Характерним для духовенства залишався консерватизм, прив'язаність до церковних традицій, церковнослов'янської мови і небажання допустити до писемності народно-розмовну мову. До того ж, великі сподівання покладалися на допомогу австрійського уряду щодо покращення становища русинів.

Однак під впливом передових ідей із Заходу - Просвітництва і романтизму, Французької революції 1789-1794 рр. у Галичині почалося національне відродження, зростала зацікавленість до вивчення різних сторін життя народу - його мови, історичного минулого, фольклорної спадщини. Пробудженню національної свідомості сприяли демократичні гасла про рівність усіх народів, волю і право на щастя кожної людини, що дало поштовх до усвідомлення передовою частиною греко-католицького духовенства необхідності національного самоствердження, протидії полонізаційним процесам.

Крім наддніпрянських вчених М. Максимовича, О. Бодянського, П. Лукашевича, І. Срезневського, тісні стосунки з галицькими діячами встановив відомий російський історик М. Погодін. Після його поїздок до Галичини (1835, 1842 рр.) налагодилося листування М. Погодіна з Д. Зубрицьким, І. Вагилевичем, Я. Головацьким. Обидва історики (М. Погодін, Д. Зубрицький) сприяли формуванню на галицькому грунті русофільських поглядів.

Рубіжною подією в національній самоідентифікації галицьких русинів стали революційні події в Галичині 1848-1849 рр. Головна Руська Рада (далі - ГРР) як перша українська політична організація, в дусі ідей „Руської трійці”, задекларувала єдність галичан з 15-мільйонним „малоруським” народом на схід від австро-російського кордону. У жовтні 1848 р. на Соборі руських учених у Львові, незважаючи на те, що більшість виступила за народно-розмовну мову в літературі й фонетичний правопис, прихильники церковнослов'янщини домоглися права користуватися етимологічним правописом у наукових працях, що відкрило шлях для мовного русофільства. Водночас концепція „Малої Русі” продовжувала залишатися до кінця невизначеною. В. Подолинський у 1848 р. ви-ділив чотири „партії”: „чисто руська”, „польсько-руська”, „австрійсько-руська” та „ро-сійсько-руська”.

Під час відкритої урядової реакції в 1850-х рр., після поразки „весни народів”, заходами галицького намісника А. Голуховського „руська” мова, що стала загальнообов'язковим предметом у 1848 р., була усунута з шкільної освіти. Дедалі більше посилювався вплив поляків у крайовому службовому апараті, що зміцнило їхні позиції на загальнодержавному рівні. Мовно-правописні дискусії, засилля „язичія”, здавалося б, перекреслювали діяльність прихильників входження народно-розмовної мови в літературу. Що-правда, суперечки не мали характеру політичної конфронтації, виходили з потреб вироблення літературної мови і правопису. Отже, русофільські настрої в 1840-1850-х рр. формувались як мовно-літературна течія, для якої характерними були зацікавлення ро-сійською літературою, культурним життям Росії загалом.

У другому підрозділі „Розвиток русофільської течії в 1860-х роках” охарактеризовано конституційні і децентралізаторські перетворення в Австрійській імперії та їх вплив на розвиток русофільських настроїв у Галичині.

Прийняття Конституції, що забезпечувала елементарні демократичні свободи, утворення Галицького крайового сейму 1861 р. відкрили нові можливості для національного розвитку місцевого руського населення. Демократизація суспільного устрою супроводжувалася посиленням впливів поляків, що призвело до перетворення Галичини фактично в польську автономію, плацдарм для відновлення Речі Посполитої в кордонах до 1772 р. Галицькі русини опинилися в потенційно нерівних умовах порівняно з поляками, що посилювало їх розчарування у можливостях досягнення рівноправності між обома народами, реалізації вимоги поділу Галичини, вперше проголошеної в 1848 р. Усе це створило підґрунтя для зміцнення русофільської течії.

Історичною точкою відліку для русофілів виступала Київська Русь, що вважалась основою для формування руської („русской”) національності. Для русофільських діячів „руський народ” аж до кінця ХІХ ст. асоціювався із широким панруським простором, куди входили і власне українські („малоруські”), і російські, й білоруські землі. Апелюючи до “матери-Руси”, русофільські провідники чітко не окреслювали її етнічні межі, зводили свої ідейні погляди до утвердження окремішності від поляків, необхідності стримання тотального польського наступу, що загрожував полонізацією місцевого населення. Загальноприйнятим у письмі галицьких русинів було штучне „язичіє”, що ґрунтувалося на церковнослов'янській мові, з включенням простонародних висловів, російських і польських слів.

На противагу русофільській течії, в 1860-х рр. оформилося народовство (україно-фільство), куди входило переважно молодше покоління світської інтелігенції. Народовці підтримували тісні контакти з громадівськими діячами Наддніпрянщини, опиралися на національну парадигму в творчості Т. Шевченка, нову українську літературу, що набула популярності в краї.

З середини 60-х рр. ідейне розмежування між русофілами і народовцями посилилося, особливо після 1866 р., коли намісником краю вдруге став А. Голуховський. У „Слові” 8 серпня 1866 р. була опублікована стаття „Поглядъ въ будучность”, автором якої вважається І. Наумович. У статті піддано критиці обмеження практичної політики рамками вузького галицько-руського світу, що зумовлювало ланцюг політичних поразок у протистоянні з поляками. Однак в уяві автора не було чіткого розуміння меж і характеру всеруського, а не російського в сучасному розумінні національного простору. Публікація дала поштовх для наростання в Галичині проросійських настроїв, а з другого боку - була вміло використана поляками для звинувачення національного руху галицьких русинів у „москвофільстві”. Заява „Слова” про єдність руського населення Галичини „со всћмъ русскимъ міромъ” стала реакцією на польсько-австрійське порозуміння і відобразила прагнення бодай уявно опертися для захисту своїх національних прав на могутню Російську імперію.

Галицько-руські політики були змушені рахуватися зі своєю залежністю від політичної переваги поляків і спробували врегулювати відносини між двома народами в провінції на двосторонніх переговорах. Проявом цього стала угодовська акція в Галицькому сеймі, ініційована Ю. Лаврівським восени 1869 р. Від імені „Руського клубу” він заявив про відмову від вимоги поділу Галичини і попередньої опозиційної політики щодо поляків за умови, якщо останні погодяться діяти на засадах національної рівноправності. Однак польська сеймова більшість не поспішала йти на поступки.

У 1860-х рр., в основному, сформувалися ідейні погляди основоположників русо-фільства - Б. Дідицького, І. Наумовича, І. Гушалевича, А. Добрянського та ін., які пізніше входили до керівництва „Руської Ради”. Посилення русофільської течії в 1860-х рр. стало зворотнім боком усе зростаючих польських впливів у суспільному житті Галичини, який неможливо було відвернути, а також антиукраїнських репресій у Росії за Валуєвським циркуляром 1863 р., що, здавалося б, придушили українофільство.

У третьому розділі „Руська рада” в громадсько-політичному житті Галичини 70-80-х рр. XIX ст.” розглядається діяльність товариства до початку формування партійно-політичної системи, політизації національного руху. Ідейно-організаційному становленню „Руської ради” присвячений перший підрозділ „Утворення, програмні та організаційні засади товариства”.

Поштовхом для створення політичного товариства РР стала невдала спроба ініційованої Ю. Лаврівським угодовської акції 1869-1871 рр., що, з одного боку, наочно продемонструвала необхідність консолідації суспільства для ефективної протидії посиленню позицій поляків у Галичині, а з другого - викликала гострі дискусії і диференціацію національно-політичних сил. В умовах запровадження конституційного устрою в краї не існувало інституцій, що виконували б роль загальнонаціональних представницьких органів, на зразок Головної руської ради 1848 р. (газета „Слово”, „Руський клуб” у Галицькому сеймі, народовські громади і часописи не могли виконувати ці функції). Подолати роз'єднання сил мало заснування єдиного руського політичного товариства, ініціатором якого став сам Ю. Лаврівський. Він сподівався припинити зростаючі розбіжності в національному таборі під впливом дискусій навколо невдачі угодовської акції.

З метою підготовки створення „Руської Ради” на початку квітня 1870 р. почало діяти тимчасове правління - провізоричний комітет на чолі з русофілом Й. Кульчицьким, на засіданнях якого розроблялися основні положення статуту. Перебування народовців у РР узалежнювалося від декларування нею програми з визнанням національної окремішності українського (руського) народу від польського і російського, здобуття більшості в товаристві. Перші загальні збори РР підготовчий комітет скликав на 9 червня 1870 р. у Львові. Головним питанням порядку денного був вибір виділу - сталого правління. Однак засідання так і не відбулося, причиною цього стала не стільки відсутність комісара поліції (через технічну помилку в даті його проведення), скільки боязнь русофілів втратити керівництво в „Руській Раді”. До других загальних зборів (юридично - перших) РР, що відбулися у Львові 7 вересня 1870 р., русофіли виявилися значно краще підготовленими. Вони мали явну більшість, передусім за рахунок священиків із провінції. У засіданні взяли участь 218 членів товариства. У протоколах зборів не згадується про виключення з РР ряду народовців, що мали намір ввійти до складу виділу.

Новообраними членами виділу стали Т. Павліков, Й. Кульчицький, Г. Крижанівський, Я. Шведицький, В. Ковальський, Д. Кулачковський, І. Добрянський. Головою товариства був обраний Теофіл Павліков. Отже, провід РР опинився повністю в руках русофілів, хоч замислювалося це товариство як політичний осередок усіх галицьких русинів.

У статуті товариства, затвердженому намісництвом 13 травня 1870 р., метою РР проголошувався захист прав руського народу (§ 1). Цієї мети передбачалося досягти (§ 2) через обговорення на зібраннях актуальних проблем соціального і політичного життя, подання петицій, меморандумів до уряду, участь у виборчих кампаніях до Галицького сейму та австрійського парламенту, проведення просвітницької роботи серед населення та піднесення його добробуту. Місцем перебування товариства був Львів. Керівними органами були загальні збори і виділ (комітет).

У підготовці до виборів Галицького сейму в липні 1870 р. виділ оголосив себе центральним комітетом, видав відозви до населення. До сейму були обрані запропоновані РР кандидати В. Ковальський, Й. Кульчицький, А. Петрушевич, О. Заклинський, С. Качала, А. Яновський, Г. Крижанівський, К. Мандичевський та ін. 22 вересня 1870 р. виділ РР надіслав цісареві „Пропамятное письмо”, в якому говорилося про відданість австрійській династії, аналогічного за змістом листа наступного дня було направлено наміснику краю. З січня 1871 р. РР почала видавати свій друкований орган - газету з такою ж назвою „Русская Рада”.

У лютому 1871 р. виділ РР затвердив програму своєї діяльності. Найближчою метою товариства, згідно прийнятої програми, була політична боротьба за народні права і свободи („имъ пособствовати и ихъ цћлость сохраняти”). Йшлося про повагу до конституції, забезпечення рівноправності усіх народів Австро-Угорщини. РР виступала за впровадження нового „закона о народностяхъ”, який би урівняв права русинів і поляків. Перед товариством стояло завдання збільшення власного представництва в Галицькому сеймі та австрійському парламенті, захист етнічної самобутності руського населення в умовах полонізаційних процесів у Галичині. Важливим політичним документом, що задекларував існування товариства в загальноавстрійському масштабі, була петиція до „високої палати депутатів” у Відні, ухвалена на других загальних зборах РР 21 березня 1871 р. Отже, впродовж 1870-1871 рр. РР остаточно виробила власну програму і статут, відбулося становлення політичної платформи товариства.

У другому підрозділі „Практична діяльність товариства” простежено основні напрямки діяльності РР у 1870-х рр.

За статутом РР, механізм утворення місцевих філій не був чітко обумовлений. Мережа осередків на провінції була незначною, про їх діяльність у пресі подавалися досить скупі відомості. Першою стала Перемишльська РР, утворена в січні 1871 р. У першій половині 70-х рр. відділення були створені також у Рава-Руській, Жидачеві, Самборі, Коломиї, Золочеві, Бродах. Про філію в Стрию (під назвою „Підгірська Рада”), Дрогобичі, Жовкві повідомлялося з 1890 р. Місцеві філії служили зв'язуючою ланкою між центральним органом - РР у Львові та жителями краю. Однак виділ РР не зумів створити широкої організаційної мережі на місцях.

Протягом 1870-х рр. простежувалася динаміка до збільшення чисельності товариства. Так, у вересні 1870 р. до РР було прийнято 360 осіб, у березні 1871 р. вона налічувала близько 500 чол., а в 1875 р. - 892 чол. На практиці керівництво не дотримувалося статутних положень, нехтувало вимогою щорічного проведення зборів. Загальні збори за перші десять років відбулися тільки п'ять разів (1870, 1871, 1873, 1876, 1879 рр.). Товариство активізувало свою діяльність, як правило, напередодні виборів до віденського парламенту та Галицького сейму, створювало разом з народовцями спільні виборчі комітети. На парламентських (1873 р., 1879 р.) та сеймових (1870 р., 1876 р.) виборах представники обох течій пропонували обирати спільних кандидатів, які б захищали інтереси галицьких русинів (відповідно діяв єдиний „Руський клуб”).

Поштовх до активізації діяльності товариства дав закон від 2 квітня 1873 р. про за-провадження прямих виборів до Державної ради. Товариство видало „Інструкцію” про порядок проведення виборчої кампанії і висунення кандидатів у посли. Найближчі завдання товариства на третіх загальних зборах 17 квітня 1873 р. визначив голова РР Т. Павліков. Він звернув увагу на необхідність дотримання єдності серед руського населення у протистоянні з поляками. Від РР до парламенту 1873 р. увійшло 15 послів. Такого успіху на парламентських виборах товариство не спромоглося більше досягти.

Політична діяльність РР полягала передусім в організації передвиборчих кампаній, але після закінчення виборів товариство не виявляло помітної активності, особливо на місцевому рівні. Під час чергових виборів до сейму 1876 р. виділ товариства розгорнув агітаційну кампанію, що наштовхнулася на серйозні труднощі: Д. Кулачковський був переведений на роботу до Кракова, Й. Кульчицький важко хворів, В. Ковальський, Я. Шведицький, Т. Павліков були послами віденського парламенту. Фактично з семи членів виділу у Львові залишалося тільки двоє - В. Площанський та І. Добрянський. Чергові загальні („генеральні”) збори членів РР відбулися 19 вересня 1876 р., на яких Т. Павлікова переобрано головою товариства.

На сеймових виборах 1876 р. РР виборола 14 мандатів. Однак уже на парламентських виборах 1879 р. від РР було обрано лише трьох послів: В. Ковальського, І. Озаркевича, Д. Кулачковського. Чисельність представництва в парламенті зменшилась аж у п'ять разів порівняно з попередніми виборами 1873 р. Причиною цього була передусім пасивність керівництва, зневіра значної частини виборців у можливостях ефективного протистояння полякам.

Народовські лідери вважали зближення з русофілами назрілим через нищівну поразку на парламентських виборах 1879 р., взяли орієнтацію на перейняття провідних позицій у національному русі, але не шляхом протиборства, а через компроміс з РР. На загальних зборах РР, що відбулися 18 листопада 1879 р., народовці на чолі з Ю. Романчуком зробили другу, після 1870 р., спробу вступити до товариства. Все ж більшість присутніх на зборах членів РР виступила проти цього, не підтримала пропозиції Ю. Романчука припинити полеміку про літературну мову галицьких русинів. Виділ РР на засіданні 20 листопада 1879 р. обрав нового голову товариства - Я. Шведицького, а І. Добрянського - заступником. Очевидно, відставка Т. Павлікова пояснювалася невдалими результатами парламентських виборів, прагненням через кадрові зміни активізувати політичну діяльність РР, відповідно утримати провід у національному русі. Ідейну еволюцію РР розкрито через призму життя і діяльності Т. Павлікова - голови товариства в 1870-1879 рр.

У третьому підрозділі „Спроби утримання провідних позицій у національному русі в 1880-х рр.” досліджується діяльність товариства у 1880-х рр.

Трансформація політичних сил у національному русі на користь народовців стала очевидною в 1880-х рр. Поразку русофілів на парламентських виборах 1879 р., а також невдалі спроби поповнити ряди РР народовці розцінили як сигнал для самостійного вступу у велику політику. Народовські лідери намагалися утвердити свій вплив у галицькому суспільстві, потребували опори в середовищі духовенства, тоді як русофіли - утримати політичні позиції, припливу молодих сил. Отже, злам 1870-80-х рр. пройшов під знаком пошуків РР та народовcьким проводом взаємоприйнятних форм співпраці. На перешкоді укладенню угоди 1882 р. між русофілами і народовцями не став навіть судовий „процес О. Грабар” над русофілами, що підірвав авторитет РР. Суд присяжних у липні 1882 р. не визнав „державним зрадником” жодного з обвинувачених, однак РР втратила політичну ініціативу, це було, за влучним висловом І. Лисяка-Рудницького, „початком кінця” русофільства.

У відносинах між русофілами і народовцями на деякий час запанував підкреслено коректний тон. РР підтримала запропоновані народовськими лідерами нові форми співпраці. Разом з народовцями РР провела три спільні „всенародні віча” - у 1880, 1883, 1888 рр. На виборах до Галицького сейму, австрійського парламенту і повітових рад товариство виступало у спільному блоці з народовцями. До сейму 1883 р. народовці вперше провели своїх лідерів - Т. Бережницького, П.Лінинського, С. Качалу, Ю. Романчука, М. Січинського, тоді як РР - тільки двох діячів (О. Іскрицького і В. Ковальського). Під час парламентських виборів 1885 р. члени РР утворили з народовцями спільний Центральний передвиборчий комітет у Львові, що займався агітаційно-пропагандистською діяльністю. Очолював комітет голова РР Я. Шведицький. Однак від РР до парламенту був обраний тільки В. Ковальський. Товариство не зуміло виправити ситуації на свою користь, натомість народовці зміцнили позиції, утворивши власне політичне товариство „Народну Раду” (1885 р.). На сеймових виборах 1889 р. від РР обрано сім депутатів.

Виділ „Руської Ради” відверто нехтував організаційною діяльністю у провінції. Упро-довж 1880-х рр. були проведені єдині загальні збори - 11 листопада 1885 р. Зміни у керівництві товариства відбулися після смерті Я. Шведицького, який очолював РР в 1879-1886 рр. і проявив себе у відносинах з народовцями більш компромісним політиком, ніж Т. Павліков. З 1887 р. товариство очолив Б. Дідицький.

Отже, РР в 1880-х рр. традиційно зосередилася на протидії польському наступові, розгорнула діяльності у представницьких органах влади, захищала права підавстрійських русинів шляхом подання різного роду петицій, звернень тощо. Вузька соціальна база, обмеженість світогляду, пасивність організаційної роботи на місцях неминуче вели до поступової втрати нею провідних політичних позицій.

Четвертий розділ - „Ідейна еволюція „Руської Ради” в кінці ХІХ-на початку ХХ ст.” - присвячений проблемі переходу товариства на позиції політично свідомого москвофільства. У першому параграфі „Руська Рада” в умовах політичної структуризації галицького суспільства 1890-х рр.” підкреслюється, що „нова ера” 1890-1894 рр. пожвавила суспільно-політичне життя Галичини. Угода між австрійським урядом, польськими політиками, наддніпрянськими громадівцями і галицькими народовцями була спрямована проти галицького русофільства, стала першою самостійною політичною акцією народовців. Головний закид русофілів організаторам „нової ери” - розв'язання „братньої боротьби” в єдиному досі „общеруському” таборі. Під час „нової ери” суттєво постраждав насамперед імідж „общеруської єдності”.

„Руська Рада” була ініціатором проведення „антиновоерівських” провінційних віч у Коломиї, Снятині (1891 р.), всенародного віча у Львові (1892 р.). В їх проведенні ініціативу проявляла не тільки львівська РР, а й філії товариства на місцях. Так, 29 вересня 1893 р. стрийська „Підгірська Рада” організувала віче, на якому було прийнято резолюцію з вимогою проведення виборчої реформи та консолідації руського населення краю. Аналогічні рішення в жовтні - листопаді 1893 р. були ухвалені зборами філій у Жидачеві, Жовкві, Дрогобичі.

Важливим напрямком діяльності РР була „антифонетична кампанія” після офіційного запровадження фонетики в 1892 р. Лідери РР захищали етимологічний правопис, що зумовлювалося їхнім традиційним світоглядом, а відмову від нього вважали рівнозначним відреченню від історично-культурних надбань народу. „Зарожденіе и розвитіе письменного безобразія” - так писалося про фонетику. 24 лютого 1892 р. виділ товариства надіслав меморіал до Міністерства освіти з протестом проти введення фонетики в школах, аналогічні протести з десятками тисяч підписів були надіслані з різних місцевостей краю. У травні 1892 р. РР видала відозву до населення у справі вживання „руської” мови з дотриманням етимологічного правопису. У русофільській пресі з'явилися численні статті про незручність фонетичного правопису. 13 травня 1892 р. товариство на-діслало до Державної ради петицію проти введення фонетики.