Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Виробництво ліпленого посуду в племен скіфського часу Дніпровського лісостепового Лівобережжя

Гейко Анатолій Володимирович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України

Науковий керівник доктор історичних наук

Гаврилюк Надія Оксентіївна,

завідувач відділом Польовий комітет

Інститут археології НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

Бруяко Ігор Вікторович,

директор Одеського археологічного музею

НАН України

кандидат історичних наук, доцент

Шрамко Ірина Борисівна,

доцент кафедри історіографії, джерелознавства

та археології

Харківський національний університет

ім. В.Н.Каразіна

Захист відбудеться „07" листопада 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради для захисту Д 26.234.01 при Інституті археології Національної академії наук України за адресою: 04210, Україна, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 12

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту археології НАН України за адресою: 04210, Україна, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 12

Автореферат розісланий „19" червня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої радиФіалко О.Є.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. За більш ніж столітню історію археологічних розкопок у Дніпровському Лісостеповому Лівобережжі досліджено значну кількість поселенських та поховальних пам'яток скіфського часу. Під час археологічних досліджень наймасовішою категорією знахідок є глиняний посуд. Вивчення його, як історичного джерела є важливим чинником для розв'язання багатьох питань, що стосуються закономірностей розвитку стародавнього керамічного виробництва, зокрема у VII - на початку III cт. до н.е. Але на сьогодні опубліковано мало робіт, спеціально присвячених дослідженню глиняного посуду. Якщо типологія кераміки розроблена тією чи іншою мірою у працях Б.А.Шрамка, Г.Т.Ковпаненко, В.А.Іллінської, А.О.Моруженко, П.Я.Гавриша, то технологія виготовлення ліпленого посуду майже не досліджувалася. Лише Б.А.Шрамко у докторській дисертації (1965 р.) поряд з ремеслами та промислами лісостепового населення Дніпровського Лівобережжя розглянув гончарство скіфської епохи.

За останні 30-40 років у результаті активних археологічних досліджень у Дніпровському Лісостеповому Лівобережжі здобуто величезний масив керамічних знахідок. Він потребує обробки, зокрема систематизації та класифікації, а розвиток науки і техніки дає змогу використати новітні методи вивчення технології виготовлення ліпленого посуду.

Тому сьогодні постало питання більш повного та всебічного дослідження кераміки, стану і рівня гончарного виробництва лісостепових племен скіфського часу під зазначеним кутом зору. Особливо це важливо у наш час, коли розробляються питання, що стосуються палеоекономіки, у тому числі і стародавніх виробництв, якими займалися землеробські та скотарські племена України у скіфську добу. Виходячи з цього, можна твердити, що пропонована тема є актуальною і необхідною для розробки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах програми досліджень Відділу археології раннього залізного віку НАН України та планової теми НДР Відділення керамології Інституту народознавства НАН України "Гончарство України як джерело історичних реконструкцій (від найдавніших часів до ХІХ ст.)" (державний реєстраційний номер 0104U004672).

Головна мета роботи: базуючись на здобутих джерелах, на сучасному рівні наукових дисциплін, подати загальну картину розвитку гончарства у племен, що населяли Дніпровське Лісостепове Лівобережжя у VII - на початку ІІІ ст. до н.е.

Мета досягається вирішенням дослідницьких завдань:

систематизацією та узагальненням археологічних знахідок і джерел;

реконструкцією технологічних прийомів виготовлення ліпленого посуду;

виявленням основних традицій у гончарстві досліджуваного регіону;

виділенням економічних форм виробництва у здійсненні процесу виготовлення глиняних виробів;

подальшим вивченням призначення та класифікації глиняного посуду. ліплений посуд гончарство скіфський

Предметом дослідження є керамічне виробництво у племен скіфського часу Дніпровського Лісостепового Лівобережжя.

Об'єкт дослідження - ліплений глиняний посуд VІІ - початку ІІІ ст. до н.е. Дніпровського Лісостепового Лівобережжя.

Основу джерельної бази складають усі доступні археологічні матеріали з пам'яток Дніпровського Лісостепового Лівобережжя: басейнів рік Сули, Псла, Ворскли з їхніми притоками. Ці досліджені знахідки (більше 5000 одиниць) зберігаються у фондах Інституту археології НАН України, Державного археологічного музею (м.Київ), Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, Державного історичного музею (м.Москва), Центру охорони та досліджень пам'яток археології (м.Полтава), обласних та районних музеїв Полтави, Ромен та Шишак. Широко використовуються археологічні матеріали, отримані самим автором під час розкопок Глинського, Сухоносівського, Опішненського городищ, Глинського селища, Сурмачівського та Малотростянецького могильників.

З метою порівняння та для лабораторних досліджень залучалися матеріали (55 одиниць) з лісостепових поселень кінця VІІІ - початку ІІІ ст. до н.е. Правобережної України та степової зони.

Крім того, у роботі використано архівні матеріали та публікації, що стосуються знахідок посуду (більше 1000 од. цілих виробів). Матеріал (близько 100000 од.) більшої частини поселень оглядався і відбирався для подальшого вивчення безпосередньо під час розкопок. Загальна кількість пам'яток, матеріали з яких використані в роботі, становить більше 50-ти.

Хронологічні межі дослідження позначені часом існування пам'яток скіфського часу - VII - початок III ст. до н.е.

Територіальні межі визначаються районом Дніпровського Лісостепового Лівобережжя - басейни рік Сули, Псла, Ворскли.

Методи дослідження. Їх основою є комплексний підхід до цієї теми із переважанням історико-типологічного методу. Системний та всебічний аналіз посуду дав змогу використовувати як загальноісторичні, так і спеціальні наукові методи: природничих наук (бінокулярна, електронна мікроскопія, хіміко-фізичний аналіз, радіовуглецеві та палеоботанічні дослідження), експериментального моделювання (експеримент, фізичне моделювання, трасологія), етноархеології (порівняльно-етнографічний, порівняльно-історичний), а також - класифікаційно-типологічний метод та метод відносної хронології.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

1. Дисертація є першим найповнішим узагальнюючим дослідженням глиняного посуду та загальних закономірностей розвитку гончарства землеробсько-скотарських племен скіфського часу Дніпровського Лісостепового Лівобережжя.

2. Уперше комплексно вивчено технологічні етапи виготовлення посуду, гончарні знаряддя праці та виробничі споруди.

3. Уперше виділено економічні форми виробництва глиняного посуду населенням досліджуваного регіону.

4. Уведено в науковий обіг нові археологічні джерела.

5. Продовжено класифікацію посуду за призначенням та морфологічними особливостями.

Теоретичне та практичне значення дисертації полягають у можливості використання наявних джерел з цієї теми і власних пошуків автора для проведення соціально-економічних реконструкцій. Результати можуть бути застосовані для написання наукових праць із стародавньої історії України, особливо тих, що стосуються палеоекономіки, при формуванні фондових колекцій та музейних експозицій, а також при викладанні загальних та спеціальних курсів з археології та давньої історії України. Робота може знайти використання у формуванні понятійно-термінологічного апарату нового напрямку в сучасній науці - керамології.

Апробація роботи. Основні положення дисертації виносилися автором на обговорення на засіданнях Відділу скіфо-сарматської археології Інституту археології та Інституту керамології - відділення Інституту народознавства НАН України. Вони також розглядалися у виступах і доповідях на міжнародних (Київ, 1996; Запоріжжя, 1999, 2004; Одеса, 1995, 2007; Тираспіль, 1994, 2002; Харків, 2001), всеукраїнських (Харків, 1999), регіональних (Житомир, 1995; Полтава, 1989, 1991, 1994, 2000; Суми, 1999) конференціях та симпозіумах, міжнародних та регіональних семінарах (Алмати, 2004; Полтава, 1988, 1990, 2000; Комсомольськ, 2001), наукових читаннях (Київ, 1998; Полтава, 2000) та ін.

Публікації. Основний зміст та результати досліджень уведені до наукового обігу в 44 статтях та публікаціях у наукових виданнях, матеріалах конференцій та тез доповідей, частину з яких (9) написано у співавторстві. 12 робіт опубліковані у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

У роботах, написаних у співавторстві з П.Я.Гавришем, І.М.Кулатовою, Т.М.Литвиненко, Г.О.Пашкевич, О.Б.Супруненком, автор розглянув питання, що стосуються технології гончарства племен скіфського часу досліджуваного регіону, та ввів до наукового обігу частину археологічних матеріалів з розкопок, проведених спільно зі співавторами наукових робіт.

Обсяг і структура роботи підпорядкована основній меті та завданням дослідження. Рукопис дисертації складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літератури та джерел та дев'яти додатків. Об'єм: основний текст - 164 сторінки, список використаних джерел - 345 позицій. Додатки А-К - доповнення до розділів та ілюстрації (62 сторінки). Загальний обсяг роботи 264 сторінки.

2. Основний зміст дисертації

ВСТУП

У вступі обґрунтовується актуальність роботи, визначаються її хронологічні та територіальні межі, формулюється мета й основні завдання дослідження, його методи, визначаються наукова новизна та практичне значення результатів, указуються дані про апробацію, структуру роботи.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІПЛЕНОГО ПОСУДУ СКІФСЬКОГО ЧАСУ ДНІПРОВСЬКОГО ЛІСОСТЕПОВОГО ЛІВОБЕРЕЖЖЯ

1.1. Історіографія дослідження ліпленого посуду скіфського часу

На певних етапах розвитку археологічної науки ліпленому посуду, як специфічній категорії матеріальної культури племен, котрі мешкали в VII - на початку III cт. до н.е. у Дніпровському Лісостеповому Лівобережжі, дослідники надавали різної пізнавальної ваги. У вивченні пам'яток та кераміки скіфського часу можна виділити три етапи. Перший етап (XIX - поч. XX ст.) характеризується краєзнавчо-археологічними описами, а згодом і активними розкопками курганних некрополів, збором і накопиченням відомостей про городища та селища, появою публікацій, присвячених розкопкам та окремим знахідкам, а, разом з тим, недостатністю фактичних та методологічних засад на які спирались дослідники у визначенні їх культурної та хронологічної належності. Слід зазначити, що в цей час на ліплений посуд мало звертали уваги і, крім згадок у звітах чи публікаціях, ми не зустрічаємо про нього майже ніякої інформації. До зберігання в основному бралися лише цілі глиняні вироби.

Другий етап (початок XX ст. - кінець 1930-х рр.) був часом проведення перших археологічних розкопок поселень, які почали виділятися з-поміж загальної маси пам'яток, отримуючи культурно-хронологічну атрибуцію. За матеріалами цих поселень здійснювалися спроби реконструкції минулого. Дослідники під час опису знахідок звертаються і до глиняного посуду скіфського часу. Але він, на відміну від трипільської кераміки, ще самостійно не досліджується.

Третій етап (кінець 30-х рр. ХХ ст. - початок ХХІ ст.) характеризується довготривалими плановими археологічними дослідженнями на багатьох пам'ятках скіфської доби досліджуваного регіону. Закономірним наслідком таких досліджень стає процес інтерпретації знайденої кераміки, її класифікації, хронології, дослідження технології виготовлення.

Праць, присвячених технології виготовлення посуду скіфського часу, небагато, хоча чимало дослідників (Б.М.Граков, В.А.Іллінська, Б.А.Шрамко, Г.Т.Ковпаненко, А.О.Моруженко, П.Я.Гавриш, І.Б.Шрамко та ін.) тією чи іншою мірою залучали глиняні вироби до своїх досліджень. Але лише Б.А.Шрамко у дисертації та в ряді праць розглядає питання технології виготовлення глиняних виробів скіфського часу. Класифікація посуду розроблена досить повно, але в останні десятиліття у зв'язку з активними археологічними дослідженнями здобуто значний масив артефактів, які потребують додаткової обробки.

1.2. Вивчення походження та етнічної приналежності племен скіфського часу Дніпровського Лісостепового Лівобережжя на основі аналізу ліпленого посуду

У цьому підрозділі подано історіографію питання походження та етнічної приналежності племен скіфського часу Дніпровського Лісостепового Лівобережжя.

Існують дві точки зору на шляхи походження, формування, етногенезу, культурної належності землеробсько-скотарських племен скіфського часу, виділення локальних груп - посульської та ворсклинської, основним аргументом яких є кераміка. Першої точки зору дотримувалася В.А.Іллінська, яка виділяла на даній території дві групи пам'яток - посульсько-донецьку та правобережно-ворсклинську. На її думку, вони мають між собою різку відмінність у матеріальній культурі, у тому числі і в керамічному комплексі. Дослідниця стверджувала, що культура Посулля, Попсілля та Сіверського Дінця не мала місцевих генетичних коренів і склалася на основі прийшлих іраномовних племен, які з'являються у Північному Причорномор'ї після закінчення передньоазіатських походів. Керамічний комплекс Посулля протягом усього скіфського часу мав стійкі та незмінні риси і багато в чому схожий зі степовим.

Інша точка зору ґрунтується на багаторічних дослідженнях у досліджуваному регіоні. Б.М.Граков, І.І.Ляпушкін, Б.А.Шрамко, В.Г.Петренко, А.О.Моруженко, В.П.Андрієнко, П.Я.Гавриш та ін. стверджують, що посуд у племен різних локальних груп Дніпровського Лісостепового Лівобережжя мав багато спільних рис.

А.О.Моруженко доводила, що різні за походженням і етнічною приналежністю племена міжріччя Дніпра та Дону, завдяки спільному соціально-економічному розвитку, взаємозв'язкам та взаємовпливам мали багато спільних рис. Це проявляється не тільки у поховальних обрядах, домобудівництві і т.п., а й у технології виготовлення, розвитку форм та використанні ліпленого посуду. Тут з кінця VI - V ст. до н.е. сформувалася єдина культурно-історична спільнота племен на багатоетнічній основі. Цієї думки дотримується і автор.

1.3. Методи дослідження глиняного посуду скіфського часу

Характеризуючи методи дослідження кераміки, можна зазначити, що масовість кераміки та сучасний рівень науки і техніки дозволяє проводити її вивчення в кількох напрямах: 1) візуальні спостереження; 2) методи техніко-природничих наук; 3) експериментальна археологія; 4) етноархеологія; 5) методи математичних наук, у тому числі формалізовано-статистичні. Значну частину цих методів автор використав у своїй роботі.

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ПОСУДУ В ПЛЕМЕН ДНІПРОВСЬКОГО ЛІСОСТЕПОВОГО ЛІВОБЕРЕЖЖЯ У VII - НА ПОЧАТКУ ІІІ СТ. ДО Н.Е.

2.1. Технологічні властивості глин, їх відбір та добування

Виготовлення глиняного посуду базувалося на запасах бурих та строкатих глин. Вони майже повсюди зустрічаються у межиріччі Дніпра та Сіверського Дінця. Автором з'ясовано, що глини добувалися не на одному родовищі, а в різних місцях неподалік поселень. Це стосується навіть глиняного посуду, знайденого на одному поселенні (Книшівське, Свиридівське, Стасівське городища, селище в урочищі Гришків Ліс та ін.).

Майстрам цього регіону були добре відомі технологічні властивості глин, які вони і враховували у процесі виробництва посуду. Гончарі досить свідомо та цілеспрямовано здійснювали відбір вихідної сировини, основними джерелами якої були залізисті глини.

Археологічно добування глини не зафіксоване. Хоча досвід викопування глибоких ям та шахт-колодязів у місцевих племен був, але, що більш вірогідно, глина добувалася відкритим способом у відшаруваннях берегів річок, ярів, балок тощо.

2.2. Підготовка формувальної маси

Автором встановлено, що основними технологічними прийомами, які використовувалися гончарями для підготовки глини до формування, були: 1) вилежування (зафіксовано на Книшівському та Східному Більському городищах); 2) просіювання (Свиридівське городище); 3) розминання та перебивання (селища: Мачухи-1, Лісовий Кут); 4) перемішування з домішками у сухому вигляді (Свиридівське городище).

Під час приготування формувальної маси глини, крім одного випадку (Свиридівське городище), змішувалися у сухому стані. Формувальна маса, з якої виготовлявся посуд, складалася із самої глини чи суміші глин та штучно введених гончарем домішок. Для регулювання пластичності глин, процесу їх сушіння, усадки, тощо використовували збіднюючі (глини, шамот, пісок, жорства) та вигораючі органічні домішки (екскременти домашніх тварин та птиці). Виявлено, що слабозалізисті глини застовувалися не завжди. Вони додавалися в незначній кількості і слугували домішками. Шамот зустрічається у всіх досліджуваних зразках кераміки. Широке застосування шамоту пов'язане з тим, що він за своєю природою подібний до глиняної маси. Ця домішка вводилася у пропорції 1:3-1:5. Рідше використовувався пісок та жорства у пропорції 1:2-1:3 (Свиридівське, Книшівське городища, селища Мачухи-1, Опішне-10 та ін.). У всіх без винятку різночасових виробах виявлено сліди органіки (екскрементів тварин, у одному випадку птахів) як складової частини формувальної маси. Органіка зменшувала міцність посуду, збільшувала пористість виробів та водопоглинання їхніх стінок, але сушіння і випалювання за її наявності проходили швидше і майже без браку. Особливо введення органіки було необхідне для кераміки, яку випалювали у багатті, де важко регулювати температуру. Рецепт "залізиста глина чи суміш глин + шамот + органіка" був найбільш характерним для всього досліджуваного регіону.

2.3. Виготовлення почину

З'ясовано, що початок виробу - почин - був донно-ємнісний, коли з одного шматка глини робилося дно і низ посудини на висоту 5-7 см. Його наявність простежується на всіх пам'ятках скіфського часу даної території. Почин міг бути і донним, коли спочатку робилося дно у вигляді диска, а потім до нього кріпилися стінки. Найчастіше такий зустрічався на Книшівському городищі.

Якщо раніше вважалося, що підсипка робилася для того, щоб посуд під час сушіння не приставав до поверхні, на якій розміщувався, то зараз цей висновок не підтверджується. Експериментальні дослідження автора засвідчили, що підсипання під денця робилося перед сушінням, а ще під час формування виробів. Це робилося для того, щоб денце - почин виробу - не приставало до поверхні й легко відділялося від неї після закінчення формування. Встановлено, що у період із VІІ - до початку ІІІ ст. до н.е. у якості підсипок використовувалися полова злакових (найчастіше), пісок, попіл, листя дерев.

2.4. Формування посуду

Можна стверджувати, що хоча місцеві майстри і знали високоякісний античний посуд, що був виготовлений на гончарному крузі, але свої керамічні вироби формували лише вручну. Нерідко застосовували пристрої у вигляді поворотного столика - дерев'яну підставку, шматок тканини, рогожі (Більське городище, селища Снопове-1, Саранчівка-1, Геюсів Яр та ін.), можливо, перевернутий догори дном великий посуд (Книшівське городище), завдяки чому виріб, у процесі його виготовлення, міг обертатися навколо своєї вертикальної осі. Посуд місцеві племена робили спірально-клаптиковим наліпленням, стінки нарощувалися окремими великими продовгуватими шматками-стрічками по спіральній траєкторії. Деякі малі вироби (Книшівське городище) або чашечки черпаків (Західне Більське городище) формувалися способом видавлювання.

2.5. Обробка поверхні

Обробка поверхні виробів мала як технічне (надання міцності, водонепроникності тощо), так і декоративне призначення (задоволення певних естетичних потреб). Автором вона розподіляється на 5 видів: 1) орнаментування; 2) обмазування; 3) ангобування; 4) лискування; 5) чорніння.

2.5.1. Орнаментування. Встановлено, що для виготовлення кухонної кераміки характерні такі прийоми декорування: вдавлення, защипування, проколювання, наколювання, наліплювання чи відтягування валиків. Це явище було поширеним й існувало протягом усього скіфського часу. Лише валик, яким орнаментували посуд у VII - на початку V ст. до н. е. у Посуллі та Попсіллі, був менш розповсюдженим.

Столовий і тарний посуд декорувався ритуванням, яке часто поєднувалося із заповненням заглиблень орнаменту білою пастою, штампуванням, фарбуванням. Дуже рідко миски або корчаги мали пальцьові вдавлення, проколи, наколи, валик. Згадані види орнаменту зникли разом із столовим посудом у місцевих племен у V ст. до н.е. Пізніше столовий і тарний посуд, крім поодиноких випадків, виготовляли не орнаментованим.

У Посуллі та Попсіллі є певні регіональні особливості, що виражаються у меншому розповсюдженні столового посуду (крім мисок) та їх орнаментації. Але, незважаючи на це, можна говорити про історико-культурну близькість племен, які проживали в Дніпровському Лісостеповому Лівобережжі.

Певні недоліки використаних глин гончарі могли приховувати, поліпшуючи посуд шляхом чорніння, ангобування чи обмазування.

2.5.2. Обмазування. Одним із прийомів було обмазування стінок виробів рідкою глиною (Стасівське та Книшівське городище (найчастіше), селище Мачухи-1 та ін.). Такий посуд ставав менш водопроникним та міцнішим, його поверхня була рівнішою та більш гладкою.

2.5.3. Ангобування. Ангобування також вирівнювало поверхню. Його товщина становила 0,5 мм, а товщина обмазки могла сягати і 2 мм. Ангоб був більш якісним, без сторонніх домішок, нерідко з іншої глини, ніж сам виріб. Виявлено, що часто ангобували зовнішній бік черпаків, кубків, мисок, корчаг або лише їх вінця (Стасівське городище, селища Снопове-1, Мачухи-1 та ін.). Це підтверджує думку, що ангобування застосовувалося як декоративний прийом.

Ангобовані вироби набули широкого поширення у VІІ - VІ ст. до н.е. в Середньому і Нижньому Поворсклі та поселеннях басейну лівих приток середньої течії Псла. Подібні вироби зустрічаються і серед поховального інвентаря курганів Посулля (Попівський, Городищенський могильники та ін.).

Гладку, однотонно забарвлену поверхню ангобованих виробів могла прикрашатися ритованим орнаментом, заповненим білою, зрідка - червоною речовинами. Під час спостережень виявлено, що вироби могли ангобувати після першого випалювання, а потім знову піддавали термічній обробці (черпак з селища Мачухи-1).

2.5.4. Лискування. Лискування робилося шляхом натирання внутрішньої, а частіше лише зовнішньої підсохлої поверхні посуду лощилом з каменю чи кістки.

Лискований посуд (черпаки, кубки, рідше миски та корчаги) був поширений у VII - VI ст. до н.е. На пам'ятках ворсклинської групи кількість таких виробів у поєднанні з чорнінням досягала 30% від загальної кількості кераміки. З V ст. до н.е. лискування та ангобування виходять з ужитку у зв'язку із зникненням столового посуду.

Лискуванням не лише надавали виробам естетичних якостей, а й ущільнювали, зміцнювали зовнішні шари глиняного посуду. А його основна функція - зменшення вологопроникності, до того ж воно запобігає розтріскуванню виробів під час сушіння та випалювання.

2.5.5. Чорніння. Чорніння зафіксоване на пам'ятках даного регіону, що датуються VII - V ст. до н.е. Очевидно, що воно здійснювалося шляхом натирання стінок посуду органічними речовинами (підтверджується експериментальними дослідженнями).

Вироби, які піддавалися чорнінню, були більш міцними, менш водопроникними, але основним завданням цього прийому було декорування. Посуд набував однотонного кольору, зникали плямистість, що була результатом вигоряння окислів заліза, наявних у глині, та нерівномірності випалювання керамічних стінок у багатті. У скіфський час чорнилися миски, черпаки, корчаги, кубки.

2.6. Повітряне сушіння.

Сушіння посуду було спрямоване на вилучення вологи із сирого посуду і надання йому механічної міцності. Це особливо необхідно для прикріплення пластичних деталей, декорування і, головне, для випалювання. Коли глиняні вироби недостатньо висушені, то інтенсивне виділення пари під час випалювання призведе до розтріскування стінок (підтверджено експериментально). Уламки виробів, що випалювалися не досить просушеними, знайдені на Книшівському городищі. Добре висушена кераміка витримує прискорене підвищення температури в початковий період випалювання, що важливо при здійсненні цього процесу в багаттях, де важко регулювати температуру.

2.7. Випалювання посуду

2.7.1. Типи теплотехнічних споруд, у яких випалювався посуд скіфського часу. Встановлено, що посуд випалювався у багатті, яке могло знаходитися на денній поверхні, у ямі, у печах (кухонних або дещо збільшених розмірів, які слугували для обігрівання приміщення та приготування їжі). Іноді таку піч виносили за межі житла.

Випалювання посуду могло здійснюватися й у однокамерній гончарній печі, яка була спеціально призначена для випалювання кераміки, щоб не залежати від погодних умов, насамперед вітру. Вони подібні до печей, які використовували для обігрівання приміщень та приготування їжі. Горни, знайдені на городищах (Східне Більське, Полковомикитівське, Книшівське), які були не тільки релігійними, торгівельними, а й ремісничими центрами. У Посуллі таких гончарних печей не виявлено. Можливо, це свідчить не про нижчий рівень гончарного виробництва, а про недостатню кількість розкопок на поселеннях у даному мікрорегіоні. Б.А.Шрамку вдалося встановити, що в печі зі Східного Більського могло випалюватися 10-12 горщиків одночасно. Але посуд випалювали переважноу багаттях та надвірних і хатніх печах.

Очевидно одна із причин появи спеціальних печей у Дніпровському Лісостеповому Лівобережжі - використання місцевими племенами технічних досягнень з видобутку заліза, або плавлення бронзи. Гончарні печі з'явилися пізніше від залізодобувних та бронзоплавильних, але подібні до них за формою. Найраніші датуються V ст. до н.е. Підтвердженням цьому є піч з Полковомикитівського городища. Вона була багатофункціональною і використовувалася для випалювання глиняного посуду, цементації залізних виробів та як бронзоплавильна піч.

2.7.2. Температура випалювання посуду. Виявлено, що кераміка випалювалася переважно без температурної витримки, недовгий час, при низьких температурах (450-650^о С), що ще раз свідчить про домашній характер гончарства.

Спеціалізовані печі для випалювання кераміки виникають саме у V ст. до н.е., коли господарство, а разом з тим і гончарство племен Дніпровського Лісостепового Лівобережжя досягли найвищого рівня розвитку. Поява гончарних печей свідчить про початок масового виготовлення глиняного посуду, коли відбувається перехід від домашнього виробництва до ремесла.

У скіфський час місцеві племена стояли на початковому етапі використання печей як спеціального обладнання. Лише значно пізніше, у часи черняхівської культури, у даному регіоні набули розповсюдження більш прогресивні двокамерні горни для випалювання посуду.

2.8. Обробка органічними речовинами

На жаль, встановити, якими саме органічними речовинами обробляли посуд, не вдалося. Але, зважаючи на високу проникність глиняних виробів у VІІ - V ст. до н.е. і базуючись на етнографічних джерелах, можна стверджувати, що у скіфську добу така обробка посуду існувала.

2.9. Знаряддя праці для виготовлення ліпленого посуду скіфського часу

Під час археологічних розкопок важко або й неможливо виявити, а потім атрибутувати гончарні інструменти. Частина з них були виготовлені з недовговічних матеріалів, інші мали універсальний характер. Очевидно, глину видобували за допомогою широко розповсюджених тесел-сокир, а розбивали її на шматки звичайними палицями чи, можливо, дещо пристосованими. Про інші знаряддя, на зразок дерев'яної палички, тріски, уламків кісток, якими наносився орнамент, пучків трави, ганчірки можна лише судити за їхніми відбитками на керамічних стінках.

2.10. Організаційні форми гончарства племен Дніпровського Лісостепового Лівобережжя

Автором з'ясовані організаційні форми робочих місць та теплотехнічних споруд. Перші були непостійними, залежно від погодних умов у будівлях або просто неба. На Книшівському городищі виявлено постійне робоче місце у житловому приміщенні. Гончарювання здебільшого було сезонним, малопродуктивним, коли посуд виготовляли кілька разів на рік для задоволення сімейних потреб.

Беручи до уваги рівень розвитку економіки і господарства, можна твердити, що на V - ІV ст. до н.е. у досліджуваному регіоні вприпадав розквіт гончарства. У цей час розпочався процес переходу від домашнього виробництва посуду до ремісничого.

РОЗДІЛ 3. КЛСИФІКАЦІЯ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ ПОСУДУ СКІФСЬКОГО ЧАСУ

3.1. Класифікація посуду

На пам'ятках досліджуваного регіону зустрічаються різноманітні види посуду: горщики, миски, корчаги, черпаки, кубки, кухлі, келихи, глеки, мініатюрні посудини, цідилки-друшляки. У роботі зроблена класифікація та простежений час їх існування.

3.2. Призначення посуду

Питома вага різних видів посуду неоднакова. Горщики були найпоширенішими протягом усього скіфського часу. Їх частка сягала 70% і вище. На другому місці - миски. За ними ідуть інші види, частка яких від загальної кількості невелика.

Посуд можна розділити за призначенням: 1) приготування продуктів та інших речовин; 2) споживання з нього їжі та використання речовин; 3) зберігання та транспортування речовин.

Таке ж функціональне призначення (кухонний, столовий і тарний посуд), що і в реальному житті, несли глиняні вироби, які були супровідним інвентарем у могилі померлого.

Серед супровідного інвентаря поховань зафіксовано певні набори посуду. Це свідчить про те, що тогочасне населення чітко розподіляло свої глиняні вироби за призначенням: для варіння (горщики), споживання їжі (миски), для напоїв (черпаки, кухлі, кубки, маленькі горщечки) та зберігання продуктів чи речовин (корчаги, великі горщики).

Види і кількість посуду у таких наборах можуть бути різними. У багатших похованнях вони доповнювалися античним імпортом - амфорами, столовим посудом (кіліками, канфарами, чашечками).

Зробивши аналіз виробів із поховань, вивчивши їх місцезнаходження в могилі, можна визначити певні закономірності. Так, у пізньоскіфський час у могилу замість посуду звичайних розмірів почали класти мініатюрний, отже, загробні вірування населення набували ознак символічності.

Основне призначення ліпленого посуду - забезпечення харчової сфери, а також домашній характер гончарства - спричинили появу різних форм і типів виробів, тим більше, повністю не пройшла їх стандартизація. Хоча розміри посуду, кількість, варіації форм та орнаменту залежали, насамперед, від рівня кваліфікації гончаря та чисельності сім'ї, де кераміка виготовлялася. Незважаючи на зовнішні впливи, посуд скіфського часу залишався переважно ліпленим. Його призначення в цілому не змінювалося, бо не змінювався спосіб життя лісостепових племен Дніпровського Лівобережжя, основними заняттями яких були землеробство та скотарство.

Висновки

Дніпровське Лісостепове Лівобережжя упродовж VІІ - початку ІІІ ст. до н.е. було більш густо заселене землеробсько-скотарськими племенами, ніж у попередні епохи. Високий рівень господарства цих племен створював сприятливі умови для розвитку гончарства, що, в свою чергу, забезпечувало його необхідними речами - ужитковим посудом, виробничою та культовою керамікою.

Аналіз та узагальнення матеріалів з археологічних розкопок городищ, селищ та курганних могильників із комплексним залученням методів техніко-природничих наук, експериментального моделювання, етноархеології тощо дозволили вивчити технологію виготовлення посуду, а також розділити його за призначенням.

Питання виготовлення кераміки вирішується на рівні сучасних знань про глину та домішки, сушіння та випалювання, що дало можливість автору відновити етапи виробництва посуду від підбору глин до його випалювання. Завданням роботи було виявлення знань і прийомів, на яких базувалося гончарство упродовж VII - початку ІІІ ст. до н.е. та визначення його економічного рівня.

На захист виносяться такі положення:

1. Стародавніми гончарями був нагромаджений чималий досвід виготовлення посуду, і цей досвід закріпився у певних правилах і традиціях, що передавалися із покоління в покоління. Схожість культурних традицій та прийомів свідчить про існування зв'язків та взаємного обміну досвідом між гончарями різних територій та локальних груп.

2. Майстри добре знали і розрізняли глини за технічними якостями, мали сформоване уявлення про них. У місцевих гончарів існували домінуючі традиції, які виражалися у використанні глин та цілеспрямованому підборі домішок. У цей час глина є основною сировиною, складаючи понад 60% формувальної маси. Решту складали домішки: шамот, пісок, жорства, органіка. Зафіксовано рецепт глиняної маси, який панує у всьому Дніпровському Лісостеповому Лівобережжі (глина чи суміш кількох глин + органіка + шамот), що свідчить про єдність гончарної традиції у різних регіонах.

3. Незважаючи на те, що з кінця VIІ ст. до н.е. у результаті торгово-економічних та культурних зв'язків із містами Північного Причорномор'я на досліджувану територію проникає античний посуд, переважає тут ліплена кераміка. Хоча місцеве населення було не тільки знайоме з привізним посудом, виготовленим на гончарному крузі, а й широко користувалися цим посудом, даний пристрій тут поширення не набув. У скіфський час не було економічних потреб для його застосування.

4. Посуд формувався шляхом ліплення шматків чи стрічок глини по спіральній траєкторії. Нерідко застосовувалася підставка у вигляді обертового столика: тканина, поставлена сторч колода дерева або перевернутий догори дном горщик.

5. Встановлено, що обробка поверхні: лискування, ангобування та обмазування, чорніння, як і орнаментація, мали як технічне, так і декоративне призначення.

6. На основі експериментальних досліджень визначено, що термічна обробка різноманітних видів посуду була в межах 450-650^о С. Очевидно, переважна більшість посуду випалювалася в багатті, без температурної витримки і недовгий час. Окрім того, це могло робитися в хатніх або надвірних печах, що використовувалися для опалювання та приготування їжі, або дещо пристосованих (із збільшеним об'ємом). Внаслідок культурно-економічного розвитку в лісостепового населення V - IV ст. до н.е. з'явилися спеціалізовані печі, які використовували тільки для випалювання кераміки. Саме з появою спеціалізованих пристроїв для термообробки гончарство піднялося на новий рівень розвитку, поступово перетворившись у пізньоскіфський час із сезонного домашнього заняття в проторемесло.

7. Значних регіональних відмінностей у технології виготовлення різних видів посуду у племен басейнів рік Сули, Псла та Ворскли не зафіксовано. Встановлено, що лише для тарного та столового посуду формувальна маса була кращою, вона містила домішки з частинок меншого розміру.

8. Рівень розвитку гончарства визначався рівнем його організації. На основі археологічних досліджень з'ясовано організаційні форми робочого місця, які найчастіше не мали постійного місця і були тимчасовими. Можливо, на деяких великих поселеннях (Більське, Книшівське, Полковомикитівське городища) гончарство було постійним заняттям деяких членів суспільства.

9. Технологія виготовлення, форми посуду, його якість та орнаментація залежали від рівня кваліфікації майстра, його умінь, а також завдань, які він ставив перед собою. Крім того, він зважав не тільки на власні потреби або потреби та уподобання своєї сім'ї, а й на традиції та смаки, які існували на терені даної спільноти.

10. Горщики, миски, корчаги, черпаки, глеки тощо широко використовувалися в господарстві та побуті для приготування, споживання або використання, зберігання чи транспортування їстівних припасів чи інших речовин.

Тогочасне населення розподіляло кераміку для варіння, споживання, зберігання їжі чи пиття рідини. Це можна простежити і серед поховального інвентаря, який супроводжував померлого у потойбічне життя.

Різне функціональне призначення посуду і потреби в ньому, панування домашнього виробництва спричинили появу не завжди стійких форм, які змінювалися протягом скіфського часу. Частина виробів могла існувати лише певний час (наприклад, черпаки, кубки). Особливо це характерно для ранніх етапів історії лісостепових племен скіфського часу. Це свідчить, що стандартизація форм посуду ще не закінчилася.

11. Панування натурального господарства та натурального обміну, відсутність спеціалізації в гончарстві не давали стимулів для розвитку гончарства в напрямку переходу його швидкими темпами від домашнього виробництва до ремесла. Процес переходу від проторемісничого виготовлення посуду в ремесло затягнувся в часі і був зупинений на початку ІІІ ст. до н.е. численними змінами та потрясіннями в суспільно-економічному житті племен Дніпровського Лісостепового Лівобережжя.

Література

1. Гейко А.В. Кераміка скіфського часу Свиридівського городища // Археологія. - 1997. - №2. - С.106-111.

2. Пашкевич Г.О., Гейко А.В. Палеоботанічні дослідження та деякі питання виготовлення кераміки скіфського часу з Дніпровського Лісостепового Лівобережжя // Археологічний літопис Лівобережної України. - 1998

3. Гейко А.В. Археологічні розкопки на селищі скіфського часу біля села Глинське у Поворсклі // Археологічний літопис Лівобережної України. - 1999. - Ч.2. - С.24-26.

4. Гейко А.В. До питання про випалювання посуду населенням Дніпровського лісостепового Лівобережжя в скіфську епоху // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья (к 100-летию Бориса Николаевича Гракова). ІІІ Граковские чтения. - Запорожье: издание Запорожского государственного университета, 1999. - С.69-71.

5. Гейко А.В. Городище раннього залізного віку поблизу с.Глинськ // Археологія. - 2000. - №3. - С.149-153.

6. Гейко А.В. Орнаментований горщик з Глинського городища // Археологічний літопис Лівобережної України. - 2000. - Ч.2. - С.126.

7. Гейко А.В. Охоронні розкопки курганів скіфського часу поблизу с.Малий Тростянець // Археологічний літопис Лівобережної України. - Полтава. - 2001. - Ч.2. - С.90-95.

8. Гейко А. Про деякі особливості сушіння глиняних виробів скіфського часу // Український керамологічний журнал. - 2003. - №1. - С.117-118.

9. Гейко А.В. Набір тарного посуду скіфської доби з Більського городища // Археологічний літопис Лівобережної України. - 2002. - Ч.1. - 3 с. обл.

10. Гавриш П.А., Гейко А.В. Застосування оброблених уламків глиняного посуду доби пізньої бронзи - раннього заліза (за матеріалами Більського городища) // Український керамологічний журнал, 2004. - №1. - С.37-44.

Анотація

Гейко А.В. Виробництво ліпленого посуду скіфського часу в племен Дніпровського Лісостепового Лівобережжя. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04 - археологія. - Інститут археології НАН України, Київ, 2008.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню ліпленого посуду скіфської епохи племен Дніпровського Лісостепового Лівобережжя.

Простежено всі етапи його виготовлення - від підбору глин і до випалювання.

Досліджено призначення посуду. Виділено основні його види.

Визначено його економічний рівень. Встановлено, що панування натурального господарства та натурального обміну, відсутність спеціалізації в гончарстві не давали стимулів для розвитку гончарства у напрямку переходу його швидкими темпами від домашнього виробництва до ремесла. Цей процес затягнувся в часі й був зупинений на початку ІІІ ст. до н.е. численними змінами та потрясіннями в суспільно-економічному житті племен Дніпровського Лісостепового Лівобережжя.

Ключові слова: глина, Дніпровське Лісостепове Лівобережжя, посуд, технологія, формувальна маса, обробка поверхні, домішки, сушіння, випалювання, види посуду.

Аннотация

Гейко А.В. Производство лепной посуды скифского времени в племен Днепровского Лесостепного Левобережья. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 04 - археология. - Институт археологии НАН Украины, Киев, 2008.

Диссертация посвящена комплексному исследованию лепной посуды племен скифской эпохи Днепровского Лесостепного Левобережья. Реконструировано все этапы ее изготовления, определен экономический уровень гончарства земледельческо-скотоводческих племен Посульско-Ворсклинского междуречья.

Во время изготовления посуды гончарами был накоплен значительный опыт, который закрепился в специальных правилах и традициях, передаваемых из поколения в поколение. Похожие культурные традиции и приемы свидетельствуют о существовании связей и взаимного обмена опытом между гончарами различных территорий.

Мастера хорошо знали и различали глины за их техническими качествами. У местных гончаров существовали доминирующие традиции, которые выражались в использовании глин и подборе добавок. В VII - начале III в. до н.э. глина при изготовлении сосудов выступает основным сырьем, составлюючи более 60% в формовочной массе. Гончары использовали несколько рецептов формовочной массы. Основным является глина или смесь глин + органика + шамот. Это свидетельствует о единой гончарной традиции различных регионов Днепровского Лесостепного Левобережья.

Посуда изготовлялась из отдельных кусков или лент глины, соединяемых по спиральной траектории. Мастера формировали изделия без использования гончарного круга, хотя часто использовали деревянную подставку или ткань в качестве поворотного столика.

Обработка поверхности (лощение, ангобирование и обмазка поверхности сосудов) носили как технологическое, так и декоративное назначение.

Термическая обработка посуды осуществлялась при температуре 450-650^о С. Большинство глиняних изделий обжигалось в кострах, без температурной выдержки и непродолжительное время. Это могло осуществляться и в печах для приготовления еды или обогрева помещений. В V - IV вв. до н.э. у населения Днепровского Лесостепного Левобережья появляются специализированные печи, которые используются для изготовления керамики. С их появлением производство керамики постепенно превращается из сезонного домашнего занятия в ремесло.

Установлено, что организационные формы рабочего места гончаров, в основном не имели постоянного места и были и временными.

Земледельческо-скотоводческие племена Днепровской Левобережной Лесостепи разделяли посуду для приготовления, употребления и сохранение еды или питья жидкости.

На основе анализа археологических данных можно уверенно утверждать, что с V ст. до н.э., экономическая роль гончарства возрастает. Оно стает проторемесленным, хотя и сохраняет в себе еще неразвитые организационные формы. Созданная техническая база отвечала потребностям общества того времени. Экономические условия, домашнее изготовление, натуральное хозяйство и натуральный обмен, отсутствие специализации в гончарстве не давало значительных стимулов для розвития керамического производства в сторону перехода его быстрыми темпами от домашнего производства к ремеслу. Этот процесс затянулся и был прерван многочисленными потрясениями в начале ІІІ в. до н.э.

Ключевые слова: глина, Днепровское Лесостепное Левобережье, керамика, посуда, технология, формовочная масса, обработка поверхности, примеси, сушка, обжиг.

Summary

Gejko A.V. The Manufacture of Hand-Modelled Earthenware of the Scythian Time among the Tribes of Dnipro Left-Bank Forest-Steppe Region. - A Manuscript.

The dissertation is submitted for the Candidate of History degree in specialization 07.00.04. - Archaeology. - The Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv, 2008.

The dissertation is devoted to the complex studying of the hand-modelled pottery of the Scythian epoch of the tribes of Dnipro Left-Bank Forest-Steppe Region.

The author traces out all the phases of pottery-making, beginning with the selection of clays and concluding with firing.

He has researches into the functions of earthenware. Its main categories are picked out.

The author determines the economic level of pottery craft. It was ascertained, that the domination of natural economy and barter, the absence of specialization in pottery craft did not provide any stimuli for the development of pottery craft in the direction of its rapid conversion from home manufacture to the handicraft. This process has been delaying and was ceased in the early third century BC by the different changes and upheavals in the social and economic life of the tribes of Dnipro Left-Bank Forest-Steppe Region.

Key words: clay, Dnipro Left-Bank Forest-Steppe Region, earthenware, technique, ceramic mass, the processing of a surface, admixtures, drying, open-firing, kiln-firing, the categories of earthenware.

Размещено на Allbest.ru