Олександр Якович Кониський і процес українського націотворення другої половини ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 94 (477) «18»

Олександр Якович Кониський і процес українського націотворення другої половини ХІХ століття

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дяченко Ольга Володимирівна

Дніпропетровськ, 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Дніпропетровського національного університету.

Захист відбудеться «19» листопада 2008 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08. 051.14 у Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, ауд. 30.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий « 15 » жовтня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

конинський соборність національний

АНОТАЦІЯ

Дяченко О.В. Олександр Якович Кониський і процес українського націотворення другої половини ХІХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Дніпропетровський національний університет. Дніпропетровськ, 2008.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню життя та діяльності Олександра Яковича Кониського у процесі українського націотворення культурно-політичного періоду. У роботі визначено етапи й комплекс чинників, які вплинули на формування українських світоглядних позицій народолюбця. Охарактеризовано основні положення О.Я. Кониського стосовно шляхів вирішення проблем формування та становлення української нації, що найбільш проявилися у полеміці з М.П. Драгомановим. Проаналізовано публіцистичну, видавничу, громадську діяльність у Східній Галичині, яка сприяла консолідаційним процесам серед української інтелігенції. Визначено важливе місце і активну роль О.Я. Кониського у процесі творення української модерної нації другої половини ХІХ ст.

Ключові слова: Олександр Кониський, українські громади, націоналізм, нація, модерна нація, консолідація, соборність, світогляд, українолюбство, національна ідентичність, націотворення.

АННОТАЦИЯ

Дяченко О.В. Александр Яковлевич Конисский и процесс формирования украинской нации второй половины ХІХ века - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Днепропетровский национальный университет. Днепропетровск, 2008.

Диссертация посвящена комплексному исследованию жизни и деятельности Александра Яковлевича Конисского (1836 - 1900) и его роли в процессе формирования украинской нации второй половины ХІХ в.

Рассмотрена историография проблемы, проанализированы источниковая база диссертационного исследования. Уделено внимание терминологическому анализу основных понятий работы, дана оценка их информационным возможностям. На основании изучения архивных, опубликованных материалов и историографических источников, а также принимая во внимание особенности развития общественно-политических и культурных процессов второй половины ХІХ в., проведен анализ главных аспектов жизни и деятельности А.Я. Конисского с учетом его вклада в процесс формирования украинской нации, а также на общественно-культурную жизнь Надднепрянской Украины и западно-украинских земель. Определены этапы и комплекс причин, которые способствовали формированию национального мировоззрения А.Я. Конисского. Отмечается значительное влияние на его мировоззренческие взгляды не только матери и деда, но также идей деятелей Кирилло-Мефодиевского братства - Т. Шевченка, П. Кулиша, Н. Костомарова, Д. Пильчикова. Рассмотрено активную деятельность в Полтавской, Киевской громадах, Научном обществе им. Т. Шевченка, его участие в проведении и внедрении «политики новой эры». В работе определены основные идеологические взгляды украинского деятеля, касающиеся нахождения путей и решения проблем формирования украинской нации, которые более чётко проявились в полемике с М.П. Драгомановым. А.Я. Конисский утверждал, что становление украинской нации возможно только при условии развития национального языка, литературы и образования, а также консолидации всех слоёв украинского общества, в том числе западно-украинского и буковинского населения.

Основная политическая сила украинской нации, по А.Я. Конисскому, это простой народ. Именно он являлся основой для развития национальной жизни. Его волновала проблема взаимодействия интеллигенции с крестьянским населением. Для него одним из самых важных заданий, которое бы способствовало формированию украинской нации, было воспитание национального сознания среди украинской интеллигенции. Ряд произведений, где главным героем является «новый человек», народник, имел перед собой именно эту цель. Писатель первым в украинской литературе изобрел «позитивный тип» украинского интеллигента, охарактеризовал его взгляды и методы борьбы за украинский язык, литературу, образование.

Стараниями А.Я. Конисского был создан значительный денежный фонд, благодаря которому в 1873 г. во Львове основана Организация им. Т. Шевченко, основным заданием которого являлось «развитие малорусского языка». Также ему принадлежит инициатива реформы этой организации из литературного в научное. Он предложил его структуру и внес предложение издавать научно-литературный журнал «Записки НТШ», в которых общественный деятель до конца своей жизни активно участвовал. В диссертации дан подробный анализ публицистической, издательской, общественной деятельности А.Я. Конисского, которая способствовала процессам консолидации украинской интеллигенции и общества в целом. Дана детальная характеристика публицистической деятельности в западно-украинском регионе с 1860-х - по 1890-е гг., а также его участие и роль в политике «новой эры» (1890 г.).

Ключевые слова: Александр Конисский, украинские громады, национализм, нация, модерная нация, консолидация, соборность, национальное мировоззрение, национальная идентичность, народолюбие.

ANNOTATION

Dyachenko O.V. Oleksandr Yakovych Konyskyi and the process of the Ukrainian nation`s creation at the second half of XIX century. - Manuscript.

Dissertation for the degree of Candidate of Sciences (History) in Speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Dniepropetrovsk National University. - Dniepropetrovsk, 2008.

The dissertation is devoted to the complex research of Oleksandr Yakovych Konyskyi`s life and activity in the process of the Ukrainian modern nation`s forming and consolidation at the second half or XIX century. Main elements of Konyskyi`s outlook and ideology, stages of their evolution and the factors which defined them are studied. The main ideas of Konyskyi concerning the ways of solving of Ukrainian nation`s forming and consolidation problems which were especially profoundly expressed in polemics with M. P. Dragomanov are characterized. Konyslyi`s publicist, publishing and social activities in Eastern Galicia which assisted the consolidation of Ukrainian intelligentsia are analyzed. The important place and role of O. Konyskyi in the process of Ukrainian`s modern nation`s forming and consolidation is proved.

Key words: Oleksandr Konyskyi, Ukrainian gromady, nationalism, nation, modern nation, consolidation, outlook, national ideology, the forming of nation.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження. У другій половині XIX ст. актуалізувався процес українського націотворення. Важливим його чинником стала діяльність української національно-демократичної інтелігенції, до якої належав Олександр Якович Кониський - громадський діяч, письменник, педагог, людина різнобічних інтересів та виняткової працездатності. Вивчення його світогляду та багатогранної діяльності представляє значний дослідницький інтерес з погляду на формування і розвиток національної консолідації українства, насамперед, у галузі вітчизняного культурництва, без чого важко цілісно реконструювати складний процес творення української модерної нації. Розгляд цієї непересічної історичної постаті дає можливість поглибити аналіз таких важливих наукових проблем, як формування і становлення національної самосвідомості, діяльності українського національного руху.

Здійснення даного персоналістичного дослідження сприятиме залюдненню історії України, що є особливо актуальним за умов тривалого фактичного замовчування в радянській історіографічній традиції діяльності цілої плеяди української патріотичної інтелігенції, до якої належав народолюбець О. Я. Кониський. Вивчення з сучасних теоретико-методологічних позицій світоглядних цінностей та тривалої копіткої роботи на користь української національної справи цього діяча дозволить порушити важливу теоретичну проблему про роль особи в розвитку української національної ідентичності у бездержавний період.

Дана тема є актуальною і з погляду на прикладне значення за умов розвитку сучасної незалежної України, адже фокусує увагу на традиціях поступу духовно-культурних, суспільно-політичних та соціально-економічних зв'язків по лінії Схід - Захід. Консолідація сучасної української нації становить важливий чинник динамічного розвитку й модернізації України початку ХХІ ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана в межах науково-дослідницької теми кафедри історії України Дніпропетровського національного університету: «Історія Наддніпрянської України: етнонаціональні, етносоціальні та етнокультурні процеси» та в контексті держбюджетної науково-дослідної теми № 1-117-06 історичного факультету Дніпропетровського національного університету «Теоретико-методологічні проблеми етнонаціональної та соціальної історії Наддніпрянської України», номер державної реєстрації 0106U000789.

Мета роботи полягає у дослідженні та науковій реконструкції ідеології й діяльності О.Я. Кониського в контексті процесу українського націотворення другої половини XIX ст. Відповідно до мети у роботі розв'язуються такі дослідницькі завдання:

- вивчити стан історіографічної розробки теми;

- виявити особливості джерельної бази;

- визначити чинники і етапи формування та становлення національного світогляду українського народолюбця;

показати розробку ідеї української соборності О.Я. Кониським;

- реконструювати ідейні погляди народолюбця стосовно формування української національної освіти, школи, мови, літератури тощо;

- поетапно розглянути його громадську, організаційну діяльність у справі консолідації української інтелігенції Наддніпрянщини і західноукраїнських земель та з'ясувати основні форми відносин суспільного діяча з галицькими й буковинськими суспільними діячами;

- визначити місце і роль діяльності О.Я. Кониського у процесі творення української модерної нації.

Об'єктом дослідження є постать О.Я. Кониського і процес українського націотворення другої половини XIX ст.

Предметом роботи є світогляд, громадська, публіцистична, культурницька та організаційна діяльність О.Я. Кониського, його внесок у поступ української національної справи.

Методологічною базою дисертаційного дослідження є сукупність підходів, принципів та методів історичного пізнання. У роботі використано низку підходів, зокрема персоналістичний, аксіологічний, міждисциплінарний, структурно-функціональний. В основу дослідження покладено принципи історизму, наукової об'єктивності та системності. У роботі застосована сукупність загальнонаукових (аналізу та синтезу, системно-структурний, логічний, моделювання), загальноісторичних (історико-генетичний, історико-типологічний, порівняльно-історичний) та спеціально-історичних (проблемно-хронологічний, періодизації) методів. Науковими орієнтирами стали роботи з методології історичного дослідження - А.Г. Болебруха, Л.О. Зашкільняка, Т.Ф. Литвинової, О.П. Реєнта, В.К. Якуніна, Н.М. Яковенко.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період життя громадського діяча - 1836 - 1900 рр. Нижня межа обумовлена датою народження О.Я. Кониського, верхня - його смерті.

Територіальні межі дисертаційної роботи окреслюються територіями Чернігівської, Полтавської, Херсонської, Катеринославської, Київської губерній, Східної Галичини, а також Вологодською, Воронежською губерніями та Санкт-Петербургом, Німеччиною і обумовлені історико-географічними особливостями життя та діяльності О. Я. Кониського.

Наукова новизна дослідження визначається, насамперед, постановкою і розробкою теми як самостійної й цілісної дослідницької проблеми. Автор уперше в українській історіографії комплексно дослідила дану тему й отримала такі результати:

визначено недостатній рівень наукової розробки проблеми та показана своєрідність історіографічного процесу;

у науковий обіг уперше введено певну кількість архівних матеріалів, зокрема 43 одиниці зберігання з фондів архівосховищ Києва, Львова, Полтави (Ф. 77 Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Відділу рукописних фондів і текстології; Ф. 11 Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Відділу рукописів; Ф. 8831 Державного архіву Полтавської області);

розглянуто ґенезу світогляду О.Я. Кониського як діяча національно-демократичного спрямування;

висвітлено погляди О.Я. Кониського щодо пошуку ним засобів формування та становлення української нації та змісту національної ідеї;

розкрито особисті відносини народолюбця з громадськими діячами Наддніпрянщини, Східної Галичини та Буковини й висвітлено значення цих контактів у процесі консолідації української інтелігенції;

визначено місце і роль поглядів, громадської діяльності О.Я. Кониського у процесі українського націотворення другої половини ХІХ ст.

Практичне значення дисертації полягає в можливості використання її матеріалів для створення узагальнюючих праць з наукового дослідження історії українського націотворення другої половини XIX ст., для підготовки лекційних курсів, спецкурсів з історії українського національного руху та формування української модерної нації.

До особистого внеску здобувача відноситься постановка дисертаційної проблеми, цілісна розробка всіх її складових, проведення обґрунтування, узагальнення результатів та висновків дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки обговорювалися на методичних семінарах і засіданнях кафедри історії України Дніпропетровського національного університету. Мали місце виступи з відповідних проблем на міжнародних конференціях «Формування національних та загальнолюдських цінностей в системі вищої історичної освіти» 17 квітня 2003 р., м. Дніпропетровськ; «Наддніпрянська Україна в контексті історичного розвитку Центрально-Східної Європи» 24 - 25 жовтня 2006 р.; щорічних підсумкових та міжвузівських науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу ДНУ впродовж 2004 - 2008 рр., наукових сесіях осередку НТШ у Дніпропетровську 2006 - 2008 рр.

Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у 8 публікаціях загальним обсягом 6 др. арк., серед яких 5 у фахових виданнях, три статті у збірниках наукових праць, одну з яких виконано у співавторстві.

Структура дисертації відповідає поставленій меті та виконанню основних завдань дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (412 позицій), а також додатків. Обсяг рукопису становить 218 сторінок (з них 184 сторінки основного тексту).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету, завдання, хронологічні межі, розкрито наукову новизну, практичне значення та апробацію роботи.

Перший розділ «Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні основи дослідження» складається із трьох параграфів: «Історіографія проблеми», «Джерельна база» та «Теоретико-методологічні основи дослідження» у яких проаналізовано стан наукової розробки даної проблеми, здійснено огляд використаних джерел, а також здійснено термінологічний аналіз основних понять та визначено використані принципи і методи дослідження. У першому підрозділі автор дисертації комплексно розглядає історіографію даної проблеми. З одного боку, - це дослідження, що стосуються безпосередньо вивчення різнобічної діяльності О.Я. Кониського, а з іншого, - вивчення проблеми українського націотворення другої половини ХІХ ст.

Автором розроблено періодизацію історіографічного вивчення внеску О.Я. Кониського у процес формування української нації. Так, історіографічний пласт літератури поділено на три етапи дослідження: перший етап (1880-і - початок 1920-х рр.) - характеризується початковим вивченням літературної творчості письменника за його життя. Так, у 1882 р. галицький літературознавець О. Огоновський у своїй праці здійснив першу спробу аналізу творчого доробку О. Кониського. Одразу ж після смерті громадського діяча (помер 1900 р.) у багатьох часописах з'явилися численні статті, спогади, присвячені пам'яті народолюбця. Перші повідомлення, статті, публікації О. Авдиковича, М. Грушевського, С. Єфремова, В. Левицького, К. Студинського, І. Франка та інших стисло подавали цінний матеріал про життя та діяльність О. Кониського, його риси характеру, звички тощо. Однак участь та громадська діяльність О.Я. Кониського в контексті українського націотворення не була предметом розгляду суспільних діячів й письменників даного періоду.

Другий етап історіографічного вивчення проблеми - радянський (1920-і - друга половина 80-х рр. ХХ ст.) - у свою чергу поділено на два періоди: перший охоплював початок 20-х - початок 30-х рр. ХХ ст. Його верхня хронологічна межа обумовлена проголошенням «політики українізації», яка сприяла збиранню, вивченню та публікації численного листування українських громадських діячів другої половини ХІХ ст., у тому числі й О.Я. Кониського, а нижня - становленням тоталітарного режиму, згортанням радянською владою на початку 30 -х рр. політики українізації та масовими репресіями проти української інтелігенції, що зумовило припинення досліджень з теми українського національного руху та окремих його діячів. У 20-х рр. ХХ ст. з'явилися публікації М. Возняка та К. Студинського, у яких було зібрано й опубліковано чимале листування О.Я. Кониського з діячами Східної Галичини та Наддніпрянської України, серед яких: І. Белей, О. Барвінський, Б. Дідицький, П. Куліш, М. Костомаров, С. Ніс та ін. Досить змістовною є праця М. Гніпа «Громадський рух 1860 рр.: Полтавська громада», опублікована у 1930 р., де автор охарактеризував діяльність полтавського громадівця на початку 60-х рр. ХІХ ст., показав його перші кроки на літературній та громадській ниві, висвітлив відносини з іншими українськими народолюбцями тощо.

Праці цього періоду переважно ґрунтувалися на публіцистичних роздумах, особистих враженнях і споминах авторів та інших сучасників тих подій. Не ставлячи перед собою суто наукових завдань, більшість цих дослідників систематизувала чимало конкретно-історичних даних, зробила спроби осмислити і дати оцінку діяльності О. Я. Кониського. Загалом, за цей період їм так і не вдалося створити фундаментальну працю щодо світоглядних поглядів та громадської, літературної, культурницької і наукової діяльності народолюбця. Переважна більшість цих статей мають публіцистичний та науково-популярний характер.

Другий період (1930-і - друга половина 1980-х рр.) охоплював час, коли ставлення до вивчення українського національного руху та його діячів у радянській історіографії було однозначно негативним. Тому, починаючи з 30-х рр. ХХ ст., упродовж понад 50-ти років постать О.Я. Кониського та його діяльність у процесі українського націотворення не були предметом дослідження, а його художні, наукові твори майже не вивчалися й не друкувалися. Однак за кордоном дослідження життя, світогляду та діяльності продовжували М. Антонович, В. Міяковський та ін. Лише у другій половині 1980-х - на початку 1990-х рр. почалося звернення літературознавців, передусім, до художньої та наукової спадщини О.Я. Кониського у галузі шевченкознавства. До таких дослідників належать В. Гориславець, П. Хропко і та ін.

Третій етап від початку 1990-х рр. і до сьогодні. На цей час припадає початок поглибленого вивчення окремих аспектів багатогранної діяльності Олександра Кониського, а також публікується його літературна спадщина.

На сучасному етапі громадська, публіцистична діяльність народолюбця у Наддніпрянській Україні та Східній Галичині, а також його роль у процесі українського націотворення, ще не була предметом спеціального дослідження. Але деякою мірою цієї постаті торкалися науковці в контексті конкретно-історичного і джерелознавчого аспектів вивчення історії народництва в Україні. Зокрема, багато фактів з листування О.Я. Кониського з іншими громадськими діячами наведено у працях С. І. Світленка.

За часів української незалежності розпочалося вивчення постаті О.Я. Кониського на дисертаційному рівні. У 2005 р. О.О. Мисюра захистив кандидатську дисертацію «Олександр Кониський у громадсько-політичному і культурно-освітньому житті України (друга половина ХІХ ст.)». Від згаданого вище дослідження представлена праця відрізняється такими особливостями:

а) тематикою - розглядаються не лише біографічні дані стосовно життя та діяльності О.Я. Кониського, а й досліджуються його світоглядні національні погляди, їх ґенеза, а також участь у процесі українського націотворення; глибше проаналізовано початкову громадсько-освітню діяльність народолюбця у Полтавській громаді, оскільки ця діяльність вплинула на національні, українолюбні погляди О.Я. Кониського, детальніше охарактеризовано період його заслання та внесок громадського діяча у процес формування української модерної нації;

б) представленням найновішої наукової літератури (у тому числі з історії народництва в Україні та націології);

в) застосуванням міждисциплінарного методу дослідження, що дало змогу більш чітко виокремити і сформулювати становлення національної ідеї у світогляді О.Я. Кониського та української ідентичності в тогочасному суспільстві;

г) детальним дослідженням не тільки громадської діяльності О.Я. Кониського, а і його ролі в консолідаційних процесах серед української інтелігенції на культурно-політичному етапі формування української модерної нації (друга половина ХІХ ст.).

Особливе значення для розгляду теми мають праці, що стосуються українського націотворення другої половини ХІХ ст., зокрема розвідки О. Гриніва, П. Магочія, В. Масненка, Г. Касьянова, А. Катренка, І. Колесник, І. Кресіної, В. Потульницького, Ю. Римаренка та ін. Втім, вивчення ролі й місця О. Кониського в українському націотворчому процесі спеціально і комплексно не розглядалося.

Аналіз наявної літератури свідчить, що проблема «О.Я. Кониський і процес українського націотворення другої половини ХІХ ст.» є недостатньо вивченою і важливою для сучасного осмислення етнонаціональних й суспільно-політичних процесів в українських землях другої половини ХІХ ст.

Джерельна база дисертаційного дослідження стосовно діяльності О.Я. Кониського в процесі українського націотворення другої половини ХІХ ст., складається з опублікованих та архівних документів і матеріалів. У процесі її дослідження застосована типолого-видова класифікація джерел.

Найбільш масовий тип складають письмові історичні джерела, які відтворюють інформацію через правописні системи графічних знаків і поділяються за своїм походженням, внутрішньою будовою та зовнішньою формою на документальні та наративні (оповідні).

Проаналізовано документальні пам'ятки, що за своїм походженням поділяються на особові, громадські та урядові. Своєрідний документальний вид становлять особові документи Олександра Яковича, зокрема різноманітні посвідчення, атестати зрілості, похвальні грамоти тощо. Як джерела офіційного походження, вони дозволяють з'ясувати основні віхи життя народолюбця. Багато цих документів мають біографічний характер і дають можливість визначити рівень навчання та окремі уподобання діяча.

Громадська та суспільна діяльність народолюбця репрезентована, насамперед, таким видом джерел, як програмно-організаційні документи різного роду організацій, товариств, громад тощо (статути НТШ, інструкції Української Загальної Організації). У кількісному відношенні ця джерельна група невелика, але без її урахування важко скласти правильне уявлення про характер і особливості громадської діяльності О.Я. Кониського.

Інша група пам'яток представлена документами, що вийшли з державно-урядового табору. Це офіційне листування установ вищого рівня з підпорядкованими, приміром міністра внутрішніх справ з губернаторами. Частина таких листів уже була опрацьована, але не опублікована дослідником Г.Є. Жураковським в 30 - 40-х рр. ХХ ст. За своїм змістом і зовнішньою формою це директивно-інформаційні документи: накази, розпорядження, різного роду прохання О.Я. Кониського тощо.

У джерелах щодо звинувачення О.Я. Кониського в поширенні сепаратистських ідей, разом із документами «… о связях украинского писателя А. Конисского с Галицкими социалистами» знайдено численні матеріали стосовно донесень поліції, протоколів обшуків, вилученням «речових доказів», рапорти представників жандармерії, поліції, які є формами письмових зносин установ нижчого і вищого рівнів державної влади. На наш погляд, донесення і рапорти відзначалися дещо більшою оперативністю і писалися навіть із приводу дуже локальних сюжетів, приміром, конкретного обшуку, арештів О.Я. Кониського у 1863 та 1879 рр., при яких було знищено велику кількість творів, віршів, а також листів, написаних іншими громадськими діячами до народолюбця. Подання ж відбивали більш широкий матеріал дізнань, судово-слідчих справ.

Окремий вид документів стосовно дослідження даної проблеми становлять судово-слідчі джерела, які складаються з протоколів допитів, показань і та ін. Більшість таких документів, у яких міститься інформація про діяльність членів Полтавської громади та судових процесів над ними на початку 60-х рр. ХІХ ст., опубліковано в 1930-х рр. М. Гніпом.

Важливим доповненням документів з історії життя та громадської діяльності О.Я. Кониського є наративи. Цей рід джерел у порівнянні з попереднім більш масовий, відзначається видовою розмаїтістю і представлений публіцистикою, мемуаристикою, щоденниками та епістоляріями.

Особливий науково-дослідницький інтерес викликає малодосліджена епістолярна спадщина, а також анонімні статті, які проливають світло на різноманітні зв'язки та контакти Олександра Яковича з суспільними діячами як Наддніпрянської України, так і Східної Галичини, на його творчу лабораторію у галузях літератури, освіти, суспільної думки другої половини ХІХ ст. Дуже різноманітною за змістом і зовнішньою формою видом джерел є публіцистика, чимала частина якої належить до газетно-журнальних жанрів періодичної преси («Основа», «Слово», «Правда», «Діло», «Мета», «Літературно-науковий вісник», «Русская мысль» і та ін.).

Важливий публіцистичний жанр репрезентують статті О.Я. Кониського, які відзначаються тематичною та цільовою різноманітністю і за своїм змістом і за формою є полемічними, пропагандистськими, з елементами мемуаристики, науково-популярними. Вони розкривають такі аспекти, як життя та діяльність Т.Г. Шевченка, стан освіти в Полтавській губернії, Галичині та загалом в Україні, потреб історичної освіти, морального, національного виховання рідною українською мовою тощо. Досить поширеними й різноманітними за формою оповідними джерелами є також кореспонденції О.Я. Кониського у наддніпрянських, галицьких, буковинських та російських виданнях, зокрема замітки, листи до редакції, повідомлення і та ін., які здебільшого належать до першоджерел.

Науково цінним видом оповідних джерел до історії участі Олександра Яковича у процесі об'єднання українських земель, є мемуаристика, до якої належать автобіографії, спогади, спомини, мемуарні записки як самого О. Кониського, так і інших громадських діячів, серед яких О. Барвінський, Г. Берло, С. Єфремов, М. Кононенко. Значення цих джерел полягає в тому, що їх автори не дублюють документальні дані про зовнішній бік подій, а подають свідчення про погляди, вдачу та дії О.Я. Кониського і тим самим висвітлюють його діяльність «із середини», значно розширюють можливості дослідника, попри увесь авторський суб'єктивізм.

Порівняно нечисленну групу у джерельній базі дисертаційного дослідження становлять автобіографічні замітки О.Я. Кониського, що відзначаються здебільшого вірогідністю даних, невеликим обсягом, цілком певною персоналістичною спрямованістю і писалися як за свіжими слідами подій («Життя у Тотьмі»), так і через значний проміжок часу («Автобіографія»).

Невеликим за кількістю джерел оповідним підвидом є щоденники, які, на відміну від багатьох мемуарів, писалися під час описуваних подій, що зумовило їх вищий рівень вірогідності. Втім репрезентативність щоденників значною мірою залежить від поінформованості авторів, тривалості ведення записів і та ін.

Отже, дослідження та вивчення даних видів джерел дало змогу проникнути у внутрішній світ народолюбця, визначити риси його характеру й світогляду, з'ясувати маловідомі моменти життя, простежити еволюцію та становлення національних поглядів тощо.

Іншим видом наративних джерел є приватне листування, яке за своєю тематикою, стильовими особливостями вельми різноманітне. Тому пріоритетним принципом його класифікації є соціально-практична функція. За цією ознакою даний вид джерел можна підрозділити на такі основні підвиди: 1) ділове листування громадських діячів з видавцями, істориками, літературознавцями, публіцистами, редакторами, іншими представниками громадських товариств і та ін; 2) приятельське листування діячів українського національного руху; 3) особисте родинне листування.

Здійснена наукова критика джерельної бази дозволяє констатувати її автентичність, достатню вірогідність та репрезентативність. Вивчення й порівняння джерельних матеріалів дали можливість охарактеризувати та визначити роль і місце громадської діяльності О.Я. Кониського в процесі українського націотворення другої половини ХІХ ст.

У підрозділі 1.3. «Теоретико-методологічні основи дослідження» визначено термінологічний аналіз основних понять: «нація», «націотворення», «модерна нація», «консолідація», «соборність», «народолюбці», «українолюбці», «національна ідентичність», «національна ідея», а також охарактеризовано методологічну основу дисертаційного дослідження.

У другому розділі «Формування і становлення національного світогляду О.Я. Кониського» поетапно відтворено та визначено чинники формування українолюбних, національних світоглядних поглядів О. Кониського.

У підрозділі 2.1. «Початки формування українського національного світогляду О.Я. Кониського» доведено, що формування національного світогляду майбутнього громадського діяча відбувалося на основі синтезу загальнолюдських та національних цінностей. У дитинстві його виховували мати й дід на українських традиціях, рідною мовою. Зазначимо, що дід не тільки познайомив онука з козацькою епохою, а й прищепив хлопцеві віру в Бога. Подальше формування світогляду О.Я. Кониського відбулося у навчальних закладах під впливом освіти, друзів, української та російської літератур.

Під час навчання у гімназії (друга половина 40-х рр. ХІХ ст.) Олександр Якович познайомився з поезіями Т. Шевченка, що значно вплинули на свідомість підлітка. Вже тоді у нього виникла потреба висловлювати свої думки рідною мовою, за що його й було виключено з навчального закладу. Спроба продовжити навчання закінчилася невдачею через бідність.

Наступний етап формування українолюбних поглядів О.Я. Кониського відбувся в юнацькому віці під час подорожі Наддніпрянською Україною, яка за часом співпала з початком доби українського національно-культурного піднесення кінця 50-х рр. ХІХ ст. Він ознайомився з життям та побутом різних суспільних верств. Уже в ті молоді роки О.Я. Кониський виступав за свободу особистості від політичного і економічного гніту самодержавного ладу, протестував проти кріпосного права, мріяв про визволення селян. Однак він не схилявся до рішучих дій, залишався на позиціях лібералів-реформаторів, головну надію покладав на урядові реформи. На формування його поглядів мали вплив ті картини буденного життя селян, які юнак бачив на власні очі. У цей період в центрі світогляду О.Я. Кониського постала проблема національно-культурного відродження України через розвиток освіти, української мови та літератури.

У підрозділі 2.2 «Становлення ідейних поглядів українського народолюбця-культурника» розкривається період завершення формування світогляду О.Я. Кониського як українського народолюбця-культурника, що проходило під час діяльності в Полтавській громаді. Тут, крім особистого знайомства з іншими громадськими діячами, які вплинули на формування його українолюбних поглядів, він не обмежився тільки загальним з'ясуванням теоретичних положень розвитку національної культури. Народолюбець висунув конкретну практичну програму у цьому напрямі, активно взявшись за її реалізацію: виступав з публічними лекціями, писав підручники для початкової школи; відстоював потребу відкриття національних шкіл і викладання у них українською мовою. Порушені О.Я. Кониським проблеми шкільної народної освіти, недільних шкіл, мови викладання, підготовка підручників за умов національного гніту України виявились гостро актуальними і такими, що виходили за межі суто педагогічного виховного значення. Це була своєрідна форма боротьби за національні права народу та за формування самодостатньої української нації.

На формування його національного світогляду у цей час мали вплив такі діячі, як Д.П. Пильчиков, П.О. Куліш та інші громадівці. Тут же він сформувався як майбутній науковець у галузі шевченкознавства: глибше ознайомився з творчістю Т. Г. Шевченка та почав збирати його листування, а також спогади сучасників поета, з якими був добре знайомий і сам. Зазначимо, що П.О. Куліш мав неабиякий вплив на формування у молодого громадівця розуміння необхідності консолідаційних процесів на українських землях і він почав налагоджувати знайомства з галицькими виданнями.

Негативний вплив на становлення українолюбних поглядів О.Я. Кониського мала антиукраїнська етнокультурна політика російського самодержавства. Руйнівні наслідки щодо українського друкованого слова, розрахованого, насамперед, на селянство та інтелігенцію, студентство та учнівську молодь, мав секретний циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П.О. Валуєва, який фактично забороняв друкування українських книжок релігійного, навчального змісту та призначених для народного читання. Однак такі несприятливі політичні умови не змогли заблокувати подальше становлення українолюбних поглядів О.Я. Кониського. Втім, з цього часу почав відбуватися перехід його світоглядних позицій від народолюбця-культурника до активного громадського діяча, свідомого борця за національні цінності українців.

У підрозділі 2.3 «Усвідомлення О.Я. Кониським ідеї української соборності» охарактеризовано наступний етап становлення національного світогляду О.Я. Кониського, що проходив в умовах заслання (1863 - 1872 рр.), які були вкрай несприятливими. Однак, саме у цей час пройшло остаточне становлення національного світогляду народолюбця та усвідомлення ним ідеї консолідації української нації. Відтоді громадський діяч цілком осягнув, що для становлення української модерної нації спочатку потрібно консолідувати не лише різні верстви населення, а й всіх українців по різні боки Дніпра, донести у їх свідомості, що вони є одним народом зі спільною історією, мовою тощо. Його художні твори та публіцистика 60-х рр. ХІХ ст. розкривали перед очима галицького громадянства широку картину повсякденного життя Наддніпрянської України, зміцнювали зв'язки між окремими частинами українських земель, розмежованих імперськими кордонами. На сторінках галицьких видань письменник часто виступав на захист української мови, писемності, освіти. Таким чином, украй несприятливі умови життя та діяльності на засланні не тільки не зламали в О.Я. Кониського українолюбних поглядів, а навпаки стимулювали його до більш наполегливої праці у справі єднання всіх українців.

У третьому розділі «Українське націотворення в ідейних поглядах О.Я. Кониського» розглянуто комплекс питань, пов'язаних із визначенням народолюбцем рідної культури як важливого засобу формування української модерної нації та ролі селян, інтелігенції, духовенства у процесі українського націотворення. Крім того, охарактеризовано українську національну перспективу у світогляді О.Я. Кониського, яка найбільш чітко окреслилася в полеміці з М.П. Драгомановим.

У підрозділі 3.1 «Мовно-культурний поступ української нації у світогляді О.Я. Кониського» визначено основоположні погляди Олександра Яковича стосовно ролі української мови та культури у націотворчому процесі, що були викладені в статті «Український націоналізм» («Правда», 1875).

О.Я. Кониський не створив наукової програми стосовно визначення шляхів формування української нації, але його особистий вплив та наполеглива праця дали поштовх розгортанню й розвитку національного руху як у західноукраїнських, так і в Наддніпрянській Україні. Розуміння «української нації» усвідомлювалося ним по-перше, через національно-територіальну єдність українців Наддніпрянської України і західноукраїнських земель; по-друге, єдину культурну спадщину та, по-третє, народну мову й освіту, яка була б доступною для всього українства. До того ж розвиток національної мови та освіти має виконувати, за О.Я. Кониським, і консолідаційну функцію, це б забезпечило формування і становлення єдиної української нації по обидва боки Дніпра.

Другий підрозділ «Соціальні аспекти українського націотворення в ідейній спадщині О.Я. Кониського» присвячено соціальній складовій його інтелектуальної спадщини. Він одним із перших подав аналіз перспективи національного розвитку українців. Народолюбець, хоч і не чітко, але надавав перевагу, як і більшість українських громадських діячів того часу, етнічній концепції творення нації. О.Я. Кониський вважав, що оскільки нащадки козацької старшини, колишньої національної еліти, швидко русифікувалися, то єдиним способом національного самовизначення було ототожнити себе з власним народом, з його мовою і культурою. На його думку становлення української нації можливе лише за умов консолідації усіх верств населення, насамперед українського селянства, інтелігенції і духовенства. У нього було відчуття власної провини стосовно відірваності інтелігенції від народу і за його неосвіченість. О.Я. Кониський рішуче розходився з тією молоддю, яка «йшла у народ» з революційними прокламаціями та закликала до соціальної революції. Протягом усього життя громадський діяч відстоював програму культурно-освітньої діяльності, і не сходив з позицій українофільства та ліберального народолюбства.

У підрозділі 3.3 «Осягнення О.Я. Кониським змісту української національної ідеї в полеміці з М.П. Драгомановим» зазначено, що осягнення народолюбцем змісту української нації, шляхів її формування та становлення найчіткіше визначилося в ідейній полеміці з М.П. Драгомановим, який був послідовним прихильником політизації українського руху. Заклики М.П. Драгоманова не знайшли широкого відгуку в Україні, так як здійснення запропонованої ним програми було можливим лише за умови подальшої лібералізації російського режиму. Не можна не помітити, що О.Я. Кониський виступав послідовником національно-демократичних ідей, які за тих обставин мали історичну перспективу. Він убачав шлях розвитку українства не в орієнтації на «космополітичні», «універсальні» цінності, а в освіченні народної маси й інтелігенції на ґрунті широкого націоналізму і глибокого демократизму, а також у поліпшенні економічного становища людей. «Націоналізм» цього видатного українського народолюбця являв собою не проповідь національної виключності, а патріотизм, що наповнювався загальнодемократичним змістом і спрямовувався проти великодержавної, русифікаторської політики національного гноблення українського народу з боку російського імперського режиму. На думку народолюбця, «праця освічених українців для чужих народів нічого не дала, а ні для України, а ні для тих, для кого вони працюють».

Громадський діяч розумів, що завдяки М. Драгоманову, його діяльності, українська націологічна думка подолала традиції загумінковості і вийшла на європейську арену. Однак його (тобто М. Драгоманова) захоплення панівними в тодішній Європі соціалістичними поглядами, на думку О. Кониського, призвело б до висновків, втілення яких у Російській імперії мало б згубний вплив на долю української нації. Він був упевнений, що драгоманівська концепція обласної автономії на практиці не сприяла б розв'язанню українського питання.

Полеміка та особисті стосунки між О. Кониським і М. Драгомановим становлять інтерес з погляду на важливість окреслення ширшого контексту діяльності громадських діячів у процесі українського націотворення. Сутність світогляду О. Кониського полягала в усвідомленні необхідності національного і соціального визволення української нації. Проте його національні погляди не можна трактувати однозначно. Їх сильна сторона у тому, що народолюбець у своїх працях, хоч і опосередковано, але все ж обґрунтував окремішність українців як національного типу й намагався зробити аналіз національних характеристик українського селянства та інтелігенції. Народолюбець стояв на позиціях суто культурницької окремішності української нації від російської, польської та німецької.

У четвертому розділі «Діяльність О.Я. Кониського у справі консолідації української інтелігенції» досліджується його громадська діяльність у 1870 - 1890-х рр., спрямована на консолідаційні процеси українського суспільства.

У підрозділі 4.1 «Громадська діяльність О.Я. Кониського та процес консолідації української інтелігенції (1870 - 1880-і рр.)» проаналізовано діяльність народолюбця у зазначений період. У 1872 р., після переїзду до Києва, громадський діяч наполегливо продовжував налагоджувати зв'язки з галицькою інтелігенцією стосовно здійснення культурницької консолідації української нації. Він був активним членом Київської Старої громади.

Народолюбець, спираючись на попередні досягнення суспільно-політичної думки, у своїх чисельних публікаціях, художніх творах, обґрунтував необхідність консолідації українського народу. Він вважав, що до єдиного духовного, культурного, наукового, а пізніше, можливо й політичного простору мають бути залучені як Наддніпрянщина, так і західноукраїнські землі.

У підрозділі 4.2 «Діяльність у Науковому Товаристві ім. Т.Г. Шевченка як спроба консолідації українських письменників» визначено, що одним із найдалекоглядніших задумів у громадській праці О.Я. Кониського було створення Літературного Товариства ім. Т.Г. Шевченка у 1873 р., яке у 1892 р. за ініціативою громадського діяча реорганізовано в Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка (далі НТШ). Діяльність НТШ, у якому активну участь брав О.Я. Кониський на терені Західної України, стала важливим етапом становлення як процесу консолідації української інтелігенції, так і української науки в цілому. Він запропонував його структуру та вніс пропозицію щодо видання «Записок Наукового Товариства ім. Т.Г. Шевченка». До кінця свого життя народолюбець продовжував свою діяльність у НТШ, а також у виданні «Записок». Навіть після своєї смерті Науковому Товариству ім. Т. Шевченка О. Кониський залишив у спадок свою бібліотеку та маєток. Отже, в організації діяльності НТШ великою була заслуга Олександра Кониського, який розробив програму досліджень товариства в усіх основних галузях українознавства.

У третьому підрозділі «Громадська діяльність О.Я. Кониського у справі втілення соборницьких прагнень українців (1890-і рр.)» розкрито роль і внесок діяльності діяча у справу консолідації української інтелігенції у 1890-х рр. Схильність О.Я. Кониського до пошуків компромісів виявилася також і в його підходах на ґрунті українсько-польських взаємин. На початку 1890-х рр. народолюбець приїхав до Галичини з важливою місією - примирити поляків з галичанами. Так Олександр Якович став ініціатором українсько-польської угоди, що увійшла в історію як політика «нової ери», завдяки здійсненню якої він домігся відкриття у Львівському університеті кафедри української історії з українською мовою викладання.

З другої половини 90-х рр. ХІХ ст. О. Я. Кониський припинив свою як публіцистичну, так і громадську діяльність у Галицькій Україні. Утім народолюбець не випускав ініціативи зі своїх рук і запропонував створити Всеукраїнську Загальну Організацію (ВУЗО) з метою об'єднання усіх національно-свідомих українських сил. Маючи зв'язки по всій Україні, він через листування та особисті бесіди проводив велику організаційну роботу для об'єднання національно-демократичного українства.

О.Я. Кониський до кінця свого життя (помер 29 листопада 1900 р.) залишався вірним думці культурного єднання Наддніпрянської та Галицької України, брав участь в організації багатьох видавництв (за нашими підрахунками, близько п'ятнадцяти), що з'являлося в Галичині. Серед них такі видання, як «Правда», «Нива», «Світ», «Зоря», «Буковина», «Записки НТШ» і та ін. Громадський діяч був одним із тих, хто підтримував українські національні настрої у західноукраїнських землях співпрацею в галицьких науково-літературних виданнях, особистим впливом, коштами, практичними інструкціями, порадами тощо. Народолюбець стверджував, що не можна допустити до того, щоб Галичина і Наддніпрянщина пішли різними історичними шляхами. Небезпека була цілком реальна: вони належали до різних держав та перебували під впливами різних культурно- й політично домінуючих націй.

У висновках підбито головні підсумки та зроблені узагальнення проведеного дисертаційного дослідження:

Проаналізовано наявні джерела та літературу про життя і діяльність українського народолюбця. Їх вивчення свідчить, що постать О.Я. Кониського та його внесок у процес українського націотворення в другій половині ХІХ ст. є недостатньо вивченою і важливою для сучасного осмислення етнонаціональних й суспільно-політичних процесів в українських землях другої половини ХІХ ст.

Наративні джерела у порівнянні з документальними є більш масовими та відзначаються видовою розмаїтістю і представлені публіцистикою, мемуаристикою, щоденниками, епістоляріями й публікаціями О.Я. Кониського у галицьких, наддніпрянських, буковинських, російських періодичних виданнях. Автором підраховано, що письменником було опубліковано близько 160 віршів і поем, 200 нарисів статей і рецензій на літературні, мовні, освітянські, культурницькі, економічні, правничі, історичні, націологічні теми, оглядів поточних подій у різних країнах та 157 художніх творів і оповідань у п'ятнадцяти західноукраїнських («Галичанин», «Слово», «Вечорниці», «Мета», «Русалка», «Правда», «Ластівка», «Зоря», «Світ», «Діло», «Руслан», «ЗНТШ», «Буковина», «Календар ілюстрований»), восьми наддніпрянських («Черниговские губернские ведомости», «Черниговский листок», «Літературно-науковий вісник», «Днепровская молва», «Киевская Старина», «Киевлянин», «Луна», «Основа»), чотирьох російських виданнях («Русская мысль», «Вестник Европы», «Юридический вестник», «Искра») та п'яти збірниках художніх творів і науково-популярних статей, двох шкільних підручників. Він є творцем двотомної біографії Т.Г. Шевченка, що заклала підвалини наукового шевченкознавства. Їх аналіз проливає світло на творчу лабораторію, коло читання, світоглядні національно-демократичні цінності автора. Різні за походженням та характером джерела є репрезентативними та вірогідними.

Формування світогляду О.Я. Кониського відбувалося поетапно й за умов різних чинників. Так, у дитинстві він виховувався на українській духовно-культурній основі. У шкільні роки формування його світогляду проходило у навчальних закладах під впливом освіти, друзів, літератури. На цьому етапі він активно займався самоосвітою, знайомився і таємно вивчав заборонену тоді українську літературу.

Аналіз історіографічної традиції та джерельної бази дав можливість розробити періодизацію діяльності О.Я. Кониського і визначити чинники та етапи формування його національного світогляду, в основу якої покладено характер та особливості різнобічної діяльності народолюбця стосовно процесу формування української національної ідеї, нації, мови, освіти тощо.

В юнацькі роки О.Я. Кониський подорожував по губерніях Наддніпрянської України. «Ходіння в народ» формувало національну свідомість народолюбця, зміцнювало любов до скривдженого долею народу, наповнювало співчуттям, утверджувало в думці, що причиною народного горя є несправедливий існуючий лад, який поєднав у собі соціальний, національний і політичний гніт колись вільного і гордого народу. Він відчував обов'язок діяти, працювати, творити, аби змінити на краще долю народу. Всі обставини життя, розум і почуття спонукали письменника до дій, характерних широкому колу різночинної молоді тієї пори.

У 1860 - 1863 рр. О.Я. Кониський активно поринув у громадсько-освітню роботу: став членом Полтавської громади, брав участь у відкритті та організації недільних та вечірніх шкіл тощо. Але внаслідок арешту ця діяльність мала не тривалий характер. Зазначимо, що під час полтавського періоду життя відбулося завершення формування світогляду О.Я. Кониського як українського народолюбця-культурника.

Наступний етап формування національного світогляду О.Я. Кониського проходив за умов заслання. У цей час пройшло остаточне становлення його національної ідентичності та усвідомлення ним ідеї консолідації української нації.

На думку О.Я. Кониського, становлення та формування української нації можливе лише за умов консолідації усіх верств українського суспільства та піднесення національної ідеї. Національна ідея для нього - це віра у народ, у його особливе призначення. Під народом він розумів трудящий люд, головним чином селянство, із своїми потребами й інтересами. На його переконання, українська нація може вистояти між іншими народами лише тоді, коли матиме національну літературу, яку, в свою чергу, творить справжня інтелігенція, що не зраджує кращих ідеалів свого народу. Громадський діяч, спираючись на попередні досягнення суспільно-політичної думки, у своїх публікаціях, художніх творах, обґрунтував необхідність культурницької консолідації українського народу та українських етнічних земель.

Визначено громадську та публіцистичну діяльність народолюбця, спрямовану на формування консолідації української інтелігенції (1870 - 1890-і рр.). О.Я. Кониський одним із перших українських суспільних діячів, поряд із П.О. Кулішем, І.Я. Франком, В.Б. Антоновичем та ін., намагався консолідувати культурницькі й наукові сили Наддніпрянщини, Галичини та Буковини.