Візантійсько-балканські впливи на розвиток інтролігаторства в монастирях та церквах Київської митрополії XIV-XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 930.2: 655.534 (09) (477) “13-16”+930 (477) “14-17”: 095

Візантійсько-балканські впливи на розвиток інтролігаторства в монастирях та церквах Київської митрополії XIV-XVII ст.

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Зінченко Світлана Володимирівна

Львів 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі давньої історії України та архівознавства Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 25 вересня 2007 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, тел. 2964771).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 7 липня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор Сухий О.М.

АНОТАЦІЯ

Зінченко С.В. Візантійсько-балканські впливи на розвиток інтролігаторства в монастирях та церквах Київської митрополії XIV-XVII ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. Львівський Національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2007.

Дисертація присвячена узагальнюючому історико-кодикологічному дослідженню особливостей конструкції і декоративного оздоблення візантійських оправ Сучавської митрополії та Львівської і Перемишльської єпархій Київської митрополії XIV-XVII ст. Автором виявлено та досліджено масив оправ, виконаних за візантійською технікою оправлення, що зберігаються у книгозбірнях України (НМЛ, ЛНБ, НБ ЛНУ, ЛІМ, НБУВ) та Польщі (BNW); визначено основні методичні принципи описування та специфічні особливості конструкції оправ цього періоду; простежено візантійсько-балканські впливи на розвиток інтролігаторства в монастирях та церквах Київської митрополії XIV-XVII ст., а також зміни в їхній конструкції, що відбулися під впливом європейської традиції оправлення кодексів.

Ключові слова: східнослов'янська оправа, історія інтролігаторства, кириличний кодекс, оправи візантійської конструкції.

АННОТАЦИЯ

Зинченко С.В. Византийско-балканское влияние на развитие переплетного искусства в монастырях и церквях Киевской митрополии XIV-XVII ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. Львовский Национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2007.

Диссертация посвящена обобщающему историко-кодикологическому исследованию особенностей конструкции и декоративного оформления византийских переплетов Сучавской митрополии и Львовской и Перемышльской епархий Киевской митрополии XIV-XVII ст.

Автором выявлен и исследован массив переплетов, изготовленных в византийской технике переплетения и хранящихся в книжных собраниях Украины и Польши. Определены основные методические принципы описания и специфические особенности конструкции переплетов этого периода. Прослежено византийско-балканские влияние на развитие переплетного дела в монастырях и церквях Киевской митрополии XIV-XVII ст., а также изменения в конструкции переплетов, произошедшие под воздействием европейской традиции переплетения кодексов.

Ключевые слова: восточнославянский переплет, история переплетного дела, кириллический кодекс, переплеты византийской конструкции.

ANNOTATION

Zinchenko Svitlana V. Byzantine and Balkan Influences on Book Binding Development in Monasteries and Churches of Kyiv Metropolitanate of the 14-17th Centuries. - Manuscript.

Dissertation for the Scientific degree of Candidate of History Sciences Speciality 07. 00. 06 - Historiography, Source Studies and Special Historical disciplines. Ivan Franko L'viv National University. - L'viv, 2007.

Dissertation is devoted to summarizing historical and codicological research of peculiarities of structure and decorative shaping of Byzantine-type bookbindings of Suceava Metropolitanate, and L'viv and Przemyњl dioceses of Kyiv Metropolitanate of the 14-17th centuries. The author has explored several large book collections in Ukraine (National Museum in L'viv, L'viv Stefanyk Scientific Library, Scientific Library of Ivan Franko L'viv National University, L'viv Historical Museum, Vernads'ky National Library of Ukraine in Kyiv) and Poland (Biblioteka Narodowa in Warsaw) and has investigated there a number of bookbindings made according to the Byzantine technique. Basic methodical principles of description and specific features of bookbinding structure of that period have been defined. Byzantine and Balkan influences on development of book binding in monasteries and churches of Kyiv Metropolitanate of the 14-17th centuries, as well as changes in their structure under the influence of the European tradition have been traced.

Codicological analysis of bookbindings from different regions has shown that book writing and book binding in Kyiv Metropolitanate initially were formed and developed within Byzantine tradition. This suggestion is proved by a number of authentic bookbindings of 12-13th centuries codices found in the Manuscript Division of the Russian National Library in Saint-Petersburg. The South-Slavonic and partially Armenian cultural centers began to influence significantly on the book binding development in the East-Slavonic territories starting from the 14th century. Ukrainian bookbinders under the Earopean influence started to use innovatory ways of the professional book binding technique in the 16-17th centuries, as well as various instruments used in Europe. The origin and development of book binding in Bukovyna was connected with Moldavian principality and Suceava Metropolitanate institutions. Furthermore, cultural exchange between Suceava Metropolitanate and L'viv and Przemyњl dioceses had influenced on their book binding development. Codices structure in L'viv and Przemyњl dioceses was developing in the context of Byzantine-type bookbindings. From the other side, they had several specific structure peculiarities. Therefore these manuscript books could be attributed to the separate subgroup which also included Armenian or “alla greca” bookbindings.

Key words: East-slavonic Bookbinding, History of Bookbinding, Cyrillic Codex, Byzantine-type Bookbindings.

візантійський книжність митрополія

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Важливість історико-кодикологічного та книгознавчого вивчення оправи пов'язане передовсім із недостатнім рівнем вивчення української книжкової культури. Натомість, дослідження історії книжності в цьому контексті уможливлює ґрунтовніше опрацювання ширших проблем середньовічної та ранньоновітньої культури України, втім, освіти й науки.

Кодикологія, яка забезпечує необхідну комплексність у дослідженні історії побутування книги в певному історичному середовищі, відкриває нові дослідницькі перспективи у студіюванні книжності, як феномену національної культури, що розвивався, насамперед, в інституційних рамках Київської митрополії. Одним із таких перспективних напрямків є дослідження оправ, невід'ємної складової книг та розвитку інтролігаторського мистецтва. Як книгознавча дисципліна, кодикологія послуговується методичними засадами кодикографії - системи комплексного наукового описування книг. Вона розглядає оправу як складову кодексу та самостійний об'єкт книгознавчого й джерелознавчого аналізу.

Поява оправи пов'язана із виникненням на початку нашої ери такої форми книги, як “кодекс”, і співпадає з поширенням християнства. Еволюцію та побутування “візантійського кодексу” в середовищі Східної Церкви IV-XVII ст. можна з'ясовувати тільки шляхом кропіткого аналізу збережених до тепер кодексів та їхніх фрагментів. Після завоювання Константинополя турками майстри з Балкан та Близького Сходу емігрували до Італії й поширили там “візантійський кодекс”, який європейські інтролігатори модернізували в оправу “alla greca”. Це засвідчує вплив середземноморської спадщини на європейську інтролігаторську традицію.

Оправа книги забезпечує збереження тексту від пошкоджень, одночасно несе в собі функцію естетичного впливу на читача, а її розвиток нерозривно пов'язаний із загальним поступом культури, мистецтва, науки та техніки. На сучасному етапі розвитку джерелознавчих та книгознавчих наук вивчення оправи виокремилося в самостійну спеціальну історичну дисципліну кодикологічного та книгознавчого циклів - “бібліопегістику”, що розглядає проблему еволюції оправи в історичному контексті.

Оправи візантійської конструкції Київської митрополії ніколи не були об'єктом комплексного вивчення, тим більше не простежувався вплив візантійської та європейської традицій на їхнє формування та розвиток.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема відповідає напрямові історичних і мистецтвознавчих досліджень книгознавчих аспектів, що проводяться в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Інституті історії НАН України та інших наукових центрах України. Вона виконується в межах двох державних програм зі створення національної інформаційної системи ретроспективної історичної інформації - “Літопис історико-культурної спадщини України”, та “Книжкова спадщина України”, затверджених у 1992 р. Завдання цих програм відображені в двох проектах: “Архівна та рукописна Україніка” та “Створення реєстру української рукописної книги”.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження впливів візантійської традиції, православної культури (зокрема, за посередництвом Сучавської митрополії) та країн латинського світу на розвиток інтролігаторського мистецтва у Львівській і Перемишльській єпархіях Київської митрополії XIV-XVII ст., звідки походить основний корпус збережених пам'яток. Інше завдання дисертації полягає в загальній характеристиці конструкції та декоративного оздоблення оправ, виконаних за візантійською технікою, що походять з Львівської і Перемишльської православних єпархій досліджуваного періоду. Так само важливо провести їхній порівняльний аналіз з оправами аналогічної конструкції інших реґіонів, що належали до кола греко-візантійської традиції.

З цього огляду в дисертації поставлено завдання дослідити:

ґенезу оправ візантійської конструкції та з'ясувати культурологічні процеси, що обумовили зміни в їхній конструкції протягом XIV-XVII ст.;

шляхи проникнення і рівень візантійського впливу на розвиток книжності, зокрема інтролігаторства, Київської митрополії XIV-XVII ст.;

класифікувати сюжетно-орнаментальні зображення на басмах, накатках, платах, які використовувалися для декоративного оздоблення оправ Сучавської митрополії та Львівської і Перемишльської єпархій XIV-XVII ст.

методику ідентифікації пам'яток книжного мистецтва цього періоду за конструктивними особливостями та декоративним оздобленням оправ;

розробити та уніфікувати понятійний термінологічний апарат професійної лексики для вивчення та описання оправ візантійської конструкції.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є збережені оправи візантійської конструкції, створені в скрипторіях Львівської і Перемишльської єпархій Київської митрополії впродовж XV-XVII ст., а також оправи рукописів, що походять із рукописних центрів Сучавської митрополії XIV-XVII ст. Значна їх кількість потрапила на терени згаданих єпархій внаслідок обміну між монастирями і церквами Київської та Сучавської митрополій. Взаємовпливи книжкової культури на теренах обох митрополій значною мірою зумовили її розвиток і, зокрема, особливості інтролігаторства. Тому для дослідження історії інтролігаторства в скрипторіях Київської митрополії необхідно також залучити синхронні пам'ятки, створені в скрипторіях Сучавської митрополії, які були привезені і, в основному, збереглися у Львівській і Перемишльській єпархіях.

Предмет дослідження - особливості конструкції і декоративного оздоблення візантійських оправ Сучавської митрополії та Львівської і Перемишльської єпархій Київської митрополії XIV-XVII ст., а також культурні процеси, що їх обумовлювали.

Джерельною базою дослідження є виявлені в процесі вивчення даної проблеми оправи 71 кодексу (25 сучавського і 46 львівсько-перемишльського походження).

До дослідження були залучені також опубліковані наративні джерела, зокрема літописні пам'ятки, які дозволяють простежити витоки і зміні у декоративному оздобленні окладів рукописів.

Інші види опублікованих джерел, використані в роботі, зокрема, житійні цикли та монастирські устави дозволяють уточнити датування початків інтролігаторства в Київській митрополії. Так, наприклад, Києво-Печерський патерик містить найбільш ранню згадку про початки інтролігаторства, яка дозволяє датувати його ХІ ст.

Як було встановлено 25 оправ рукописів походять із скрипторіїв Сучавської митрополії. Це оправи таких книг, як Діоптра, Євангеліє учительне, Євангеліє-тетр, Збірник, Кормча, Маргарит, Мінея, Пандекти Никона Чорногорця, Пролог, Псалтир, Синтагма, Служебник, Типик, Требник, Тріодь цвітна.

Як нам вдалося атрибутувати 46 оправ рукописів було створено інтролігаторами Київської митрополії, зокрема у Львівській і Перемишльській єпархіях. Це також оправи богослужбових книг такі, як Апостол, Богородичник, Діоптра, Євангеліє учительне, Євангеліє-тетр, Житіє Андрія Юродивого, Ірмологіон, Мінея, Октоїх, Пандекти Антіоха Чорноризця, Студит, Тлумачне Євангеліє, Тріодь пісна, Тріодь цвітна, Устав.

Вони зберігаються в Національному музеї у Львові (відділ рукописів та стародруків: Фонд “Рукописи кириличні”), Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України (Фонд 2 “Бібліотека Інституту “Народний Дім” у Львові”; Фонд 3 “Бібліотека та центральний архів монастирів оо. василіан у Львові”; Фонд 77 “Петрушевич Антін”), Науковій бібліотеці Львівського національного університету ім. І. Франка (відділ рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф. П. Максименка: Фонд “Кириличні рукописи”), Львівському історичному музеї (відділ рукописів та стародруків: Фонд “Рукописи”), Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського (Фонд 310 “Зібрання рукописів бібліотеки Історико-філологічного інституту князя Безбородька в Ніжин”і; Фонд 313 “Зібрання рукописів бібліотеки Почаївської лаври”) та Національній бібліотеці у Варшаві (Фонд “Бібліотека Перемишльської греко-католицької капітули”).

Виявлені рукописи з первинними оправами датуються наступним чином: п'ять оправ із Львівської і Перемишльської єпархій були створені наприкінці XV ? початку XVI ст., тридцять дві - у XVI ст., дев'ять - у XVII ст. Серед оправ сучавських рукописів дев'ять датуються серединою XIV ? кінцем XV ст., десять - XVI ст., шість - XVII ст.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з другої половини XIV ст. (поява автентичних оправ візантійської конструкції, створених у Сучавській митрополії та найдавніші, що збереглися до тепер із Львівської і Перемишльської єпархій) до кінця XVII ст. (коли візантійська традиція в українському інтролігаторстві втрачає свою актуальність).

Методи дослідження. При опрацюванні даної теми було використано методи джерельної евристики, а також статистичний, порівняльний, типологічний та емпіричний методи, в основу яких покладено комплексний аналіз об'єкта дослідження, принципи історизму, об'єктивності та регіональний підхід. Як джерело, оправа потребує спеціальних методів вивчення та аналізу, серед яких головними є: вивчення її походження, конструктивних особливостей, технічних прийомів виконання та декоративного оздоблення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

Досліджено історіографію вивчення у Західній Європі, Росії, Балканських країнах та Україні візантійських оправ рукописних книг та стародруків.

На підставі аналізу конструкції та декоративного оздоблення були виявлені регіональні особливості сучавських та львівсько-перемишльських оправ. Оправа вперше розглядається як складова кодексу в її матеріально-конструктивній формі і функціональному змісті, представлено структуру комплексного опису оправи загалом та її елементів зокрема, устійнено термінологію складових книги. Простежено причини технічних нововведень та їхній вплив на розвиток конструкції й декору візантійських оправ.

За результатами дослідження атрибутовано і класифіковано 71 оправа візантійської конструкції українського походження та описано їхні конструктивні особливості. У науковий обіг впроваджена нова інформація, що за своєю цінністю має вагоме значення для розвитку інтролігаторства, мистецтва, палеографії та кодикології.

Практичне значення одержаних результатів. Дане дослідження має як науково-теоретичне, так і науково-практичне значення, зокрема, для істориків, археографів, книгознавців, кодикологів та мистецтвознавців. Оправа, як поліфункціональне історичне джерело, допомагає встановити місце та час появи й побутування рукописної книги. У роботі запропоновано методи аналізу й описування візантійських оправ не лише для їхнього використання у кодикології та мистецтвознавстві, але і для фахівців у галузі спеціальних історичних дисциплін (археографії, геральдики, історичного музикознавства, палеографії, текстології, тощо).

Науково-практичне значення розробленої методики враховує регіональні особливості оправ візантійської конструкції й українських зокрема, стосується насамперед розширення можливостей професійної реставрації рукописних книг з візантійськими оправами та застосування нових підходів до їхньої консервації, а це дасть змогу мінімалізувати втручання в архітектоніку кодексу.

Особистий внесок здобувача. Результати дисертації, винесені на захист, одержані автором самостійно. Вони висвітлені в 11 публікаціях. Конкретний особистий внесок автора у виданих із співавторами наукових працях вказано в переліку публікацій за темою.

Апробація результатів дисертації. Головні результати дослідження були оприлюднені та обговорені на таких міжнародних наукових конференціях: “Українська Хрестологія” (Львів, 24 жовтня 1996 р.), “Сакральне мистецтво Бойківщини: Треті читання” (Дрогобич, 16 січня 1999 р.), “Львівському Апостолу - 425 років” (Київ, травень 1999 р.), “Klasztorne oњrodki piњmiennictwa i kultury w krajach sіowiaсskich (X-XV w.)” (Польща, Краків, 13-14 травня 2003 р.); “Рукописна і стародрукована книга (ХІІ Федоровський семінар)” (Львів, 23-25 квітня 2004 р.), “VI Международная научная конференция: Книга в России” (Санкт-Петербург, 29 листопада - 1 грудня 2004 р.), “V Міжнародна науково-практична конференція: Проблеми збереження, консервації та експертизи музейних пам'яток” (Київ, 23-27 травня 2005 р.), “Науково-технічна конференція професорсько-викладацького складу, наукових працівників і аспірантів УАД” (Львів, 31 січня-3 лютого 2006 р.), “Рукописна і стародрукована книга (ХІІІ Федоровський семінар)” (Львів, 5-6 травня 2006 р.), “Редкие книги и рукописи в библиотеках высших учебных заведений: Комплексный подход в научных исследованиях” (Москва, 13-15 листопада 2006 р.) та на засіданнях комісії спеціальних історичних дисциплін НТШ: ХІ сесія (Львів, березень 2000 р.), XVІ сесія (Львів, 22 березня 2005 р.), XVІІ сесія (Львів, 15 березня 2006 р.). По темі дисертації опубліковано одинадцять статей (з них п'ять у фахових виданнях ВАК України), в яких розкрито основні теоретичні положення та результати дослідження.

Структура дисертації обумовлена специфікою проблеми, метою та завданнями дослідження.

Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури.

Обсяг дисертації - 184 сторінки основного тексту, список використаних джерел і літератури містить 368 найменувань.

Дисертація супроводжується двома додатками у вигляді ілюстративного матеріалу (додаток А: С. 220-296, 75 табл.) та термінологічного словника з інтролігаторства та палітурництва (додаток В: С. 297-324).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційної роботи, визначено ступінь її вивченості, об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету і завдання праці, охарактеризовано джерельну базу та хронологічні межі, розкрито наукову новизну та теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі - “Оправи візантійської конструкції рукописних книг та стародруків: історіографія проблеми” - розглянуто ступінь вивчення цієї теми й проаналізовано науковий доробок як закордонних так і українських дослідників.

Початок цілеспрямованого вивчення оправ різних типів конструкції та їхнього оздоблення у Західній Європі припадає на другу чверть ХІХ ст. У тогочасних публікаціях автори намагалися окреслити основні етапи історії розвитку оправи, визначити внесок різних народів у формування різновидів та стилів оздоблення. Початково оправа розглядалася лише з прикладного погляду - як один з елементів критичного аналізу. Поступово оправу почали сприймати як об'єкт матеріальної культури суспільства, що відображає естетичні смаки та уподобання як окремих осіб, так і цілих соціальних груп у конкретних країнах на різних історичних етапах розвитку. Це сприяло нагромадженню знань про конструктивні та технічні особливості виготовлення й оздоблення оправ, історію розвитку інтролігаторства. Вироблення методики досліджень давніх оправ було ініційовано в першій чверті XX ст. (У. Уалль, П. Швенке).

Дослідження конструктивних особливостей і техніки оздоблення візантійських оправ на Заході (П. Адам) і в Росії (П. К. Симоні, Г. Д. Філімонов) розпочалося на початку ХХ ст., коли гостро постало питання про потребу вивчення конструкції певного виду оправ різних країн. На початковому етапі студіювання візантійських оправ головну увагу приділяли їхньому декоративному оздобленню (А. Пазіні, Г. Д. Філімонов, П. К. Сімоні). З нагромадженням емпіричного матеріалу та розвитком кодикології й бібліопегістики розпочалися дослідження регіональних особливостей грецьких, кіпрських, константинопольських, критських (П. Канарт, Д. Гродідьє де Матонс, Ф. Гоффманн), вірменських (С. Меріан), південнослов'янських (Б. ван Регемортер) оправ. Починаючи з 60-х рр. ХХ ст., проблематикою східнослов'янських оправ візантійської конструкції зацікавилися дослідники із СРСР (С. О. Клєпіков, О. М. Шварц) та Балканських країн (П. Атанасов, Б. Мошин, З. Янц). Узагальнюючі праці з питань вивчення візантійських оправ належать І. П. Мокрецовій, Г. Петербріджу, Я. Ширмаї, К. Федерічі і К. Хулісу. Цей напрямок досліджень і досі не втратив своєї актуальності.

Термінологічні аспекти, пов'язані з описуванням оправ в свої працях розглядали Д. Атцалос, В. В. Калугін.

Дослідження з історії української оправи розпочалися в 20-х рр. ХХ ст. - період інституційного становлення науково-дослідних осередків - Всеукраїнської Академії наук і зокрема Українського наукового інституту книгознавства (УНІК), який проводив наукові дослідження з історії книги та інтролігаторства (П. Курінний, В. Л. Модзалевський, К. В. Широцький, Д. М. Щербаківський). Після тривалої перерви дослідження в цій галузі книгознавства були відновлені лише у 1966 р. (С. О. Клєпіков). З 1988 р. у ІР НБУВ проводиться систематичне опрацювання рукописів ХІV?ХVІІ ст. для підготовки зведеного каталога рукописів і підготовка уніфікованої схеми наукового опису рукописних кириличних книг (О. М. Гальченко, Л. А. Дубровіна). Студії з українського інтролігаторства та палітурництва перебувають на стадії становлення і потребують методичної основи. Розробкою загальних методологічних підходів і методики бібліопегійного аналізу в Україні займалися О. М. Гальченко та Л. А. Дубровіна.

Досліджуваний період українського інтролігаторства лише побіжно розглядається в працях П. Симоні і ширше - в роботах О. М. Гальченко. Загалом оправи візантійської конструкції, які походять з Сучавської та Київської митрополій, не були об'єктом спеціального дослідження. Так само відсутні праці про ґенезу цього явища в українських землях.

У другому розділі - “Візантійські кодекси” - розглядається проблема створення уніфікованого термінологічного апарату для описування оправ візантійської конструкції, а також розкрито їхні основні конструктивні особливості.

Підрозділ 2.1 - термінологічне забезпечення сучасних кодикологічних та книгознавчих досліджень аналізується в контексті історії розвитку інтролігатортва. Розмежовано поняття “візантійська”, “грецька”, “alla greca”, “вірменська”, “східнослов'янська” оправи, наведено перелік основних критеріїв, згідно з якими оправа може бути класифікована як візантійська. Серед них основними є наступні:

шиття ланцюжком книжного блоку не менше ніж на трьох станціях (поперечних швів);

підкладка (з тканини, полотна, пергаменту, шкіри, паперу) корінця, яка заходить на 1/3 зовнішніх боків дошок, прилеглих до корінця, при цьому корінець залишається непроклеєнним;

гладкий округлений корінець;

дерев'яні дошки форматом аркушів книжного блоку (або дещо вужчі по ширині), зазвичай, з жолобками на торцях (рідше без них), що кріпляться до книжного блока за допомогою нитяного кріплення - завіс;

каптал, що заходить на торці дошок і виступає в зоні корінця над книжним блоком (техніка його виконання може бути різною); наявність в зоні корінця надлишку матеріалу покриття (шкіри, тканини) у вигляді своєрідного капюшона, що закриває каптал - “губочки”;

застібки шпеньково-щілинно-ремінцевого типу або шпеньково-ремінцевого.

У підрозділі 2.2 встановлено загальні характеристики візантійських оправ грецького, критського, синайського, кіпрського, константинопольського, південно- та східнослов'янського походження, оправ “alla greca” та вірменських. Регіональні особливості їхньої конструкції, декоративного оздоблення та використаних матеріалів лягли в основу порівняльного аналізу з сучавськими та львівсько-перемишльськими оправами, описаними в третьому розділі дисертації.

Для оправ, що походять з основних осередків візантійської книжної традиції, виявлені характерні особливості конструкції. Щодо книжних блоків типовими є зшитки-кватерніони, які можуть чергуватися зі зшитками-наборами з 3-9 подвійних аркушів в Євангеліях.

Шиття блоку найчастіше виконане на чотирьох, рідше на п'яти і трьох станціях з використанням розширеного петельного з'єднання з двох частин. Для оправ “alla greca” і вірменських зафіксовано використання європейського шиття блоку на опорах зі шнурів.

Дошки оправ виготовляли з місцевих порід деревини. Найчастіше зустрічається тополя (34%), слідом йдуть хвойні породи дерева (20%), далі -- дуб (7%), бук (5%), горіх (4%), фруктові дерева (2%) і оливи (1%). Їхній розмір відповідає форматові рукописного блока, а напрям розташування волокон деревини переважно вертикальний (89%). Товщина дошок становить від 5,5 до 22,5мм і на вільних торцях дошок оправ 2/3 кодексів присутні жолобки. Наявність таких жолобків свідчить про архаїчну традицію, пов'язану зі значним впливом візантійсько-коптського мистецтва, оскільки вони ведуть свій родовід від оправ з двошаровими папірусними дошками пізніх коптських кодексів VI-XI ст., де жолобки були наслідком виготовлення дошок із двох окремих частин. Виявлено чотири варіанти профілів прикорінцевого торця. Загалом встановлено п'ять різних способів формування завіс, серед них: спосіб № 1 не набув широкого поширення і зустрічається на грецьких оправах, спосіб № 2 є найбільш поширеним в усіх регіонах і має 3 основні варіанти виконання. Спосіб № 4, характерний для південнослов'янських (болгарських, грецьких, сербських) кодексів та оправ “alla greca”, використання способу № 5 зафіксовано лише на поодиноких оправах.

Обрізи книжного блока можуть залишатися пустими (70%), містити назву книги (лише словеса) або орнаментальний малюнок. Виявлено три види капталів, серед яких найпоширенішими були простий плетений (“грецький”) і тканий (“ісламський”), рідше зустрічаються модифікації капталів “alla greca”.

Поширеними застібками в усіх регіонах були щілинно-косичечно-ремінного типу зі шпеньком. Застосування металевої книжної фурнітури (пуклі, середники, карфіони, вулли тощо) притаманно вірменським, константинопольським, критським, кіпрським, східнослов'янським (Московської митрополії) оправам та “alla greca”.

Дошки візантійських оправ поволочувалися тканиною, на яку ставили важкі металеві оклади. Скромніші побутові оправи покривали або овечою, козячою та - рідше - телячою шкірою, з XV ст. - сап'яном (марокеном). Декоративне оздоблення шкіряних оправ виконане способом сліпого тиснення, за допомогою потрійного дорожника та окремих штампів-басм. На оправах “alla greca” запроваджується нова техніка - тиснення золотом, а також нові інструменти (накатки, плати) та композиційні схеми (зокрема, килимова композиція).

Золотарська оправа набула широкого поширення в усіх регіонах. Її виготовляли з дорогоцінних металів, застосовуючи техніку перегородчастої емалі та скані і доповнювали інкрустацією з самоцвітів, перлів та вставками з різьбленої слонової кістки.

Третій розділ - “Особливості оправ візантійської конструкції з Сучавської та Київської митрополій XIV-XVII ст.”.

Підрозділ 3.1 - представлено короткий огляд зародження інтролігаторства на Русі та його розвиток у східнослов'янських землях протягом X-XVII ст. Поява та розвиток книгописання, а разом з ним й інтролігаторства в Київській державі нерозривно пов'язані з утвердженням християнства. Саме візантійська традиція виготовлення оправ започаткувала становлення давньоруського інтролігаторства.

У підрозділі 3.2 розглядаються конструктивні особливості сучавських оправ, здійснено їхній порівняльний аналіз з аналогічними оправами інших регіонів.

На відміну від результатів досліджень інших земель, де побутувало виробництво оправ візантійської конструкції, в Сучавській митрополії для виготовлення дошок оправ типовим є широке використання хвойних порід (95,7%), рідше - буку (4,3%). Товщина дошок становить від 5 до 15 мм. Виразно простежується хронологічна тенденція до зменшення довжини жолобків через кожних 50 років. Крім відомих чотирьох варіантів профілів прикорінцевого торця додатково виявлено два нових. Із описаних в науковій літературі п'ять різних способів виконання завіс, зафіксовано способи № 1, 2, 4, 5. У порівнянні з іншими регіонами у Сучавській митрополії не простежується широкого використання способу (№ 2). Упродовж XVI-XVII ст. отримав поширення спосіб №4, де, на відміну від південнослов'янських оправ, V-подібні канали, розташовані на зовнішньому боці, як на каролінгських кодексах. Також виявлено і вперше описано новий спосіб виконання завіс (№ 6).

На підставі аналізу обрізів кодексів сучавського походження, в залежності від використаних кольорів для написання словес і рамки словесника вдалося виявити закономірності, які надають змогу доволі точно атрибутувати кодекси.

На відміну від кодексів з інших регіонів на сучавських оправах рідко зустрічається традиційні візантійські каптали. Найбільш поширеним виявився каптал “alla greca” з вторинним обшиванням “перехресним стібком”. Тому дуже сумнівно, що аналіз характеру капталу є одним із надійніших шляхів розрізнення оправ “alla greca” від візантійських.

Практично не зафіксовано застосування книжної фурнітури (пуколь, середників). Дошки сучавських оправ поволочувалися телячою (рідше воловою) лощеною шкірою, місцевого виробництва або тканиною (брокатом, оксамитом) чи закривалися важкими металевими окладами (переважно срібними). Декоративне оздоблення шкіряних оправ виконане способом сліпого тиснення за допомогою потрійного дорожника та окремих басм. Схеми декорування сучавських оправ не відзначаються різноманітністю, як і орнаментика басм. У XVII ст. до басм з візантійськими мотивами починають додаватися штампи, запозичені із готичної орнаментики. Для золотарських оправ із Сучавської митрополії типовим є виготовлення суцільних окладів із срібла. Зазвичай верхня дошка оправи оздоблена карбованим сюжетом Воскресіння (в редакції “Зішестя до пекла”).

У підрозділі 3.3 розглянуто конструктивні особливості окремих елементів оправ, що походять з Львівської та Перемишльської єпархій, на яких простежуються впливи візантійської та європейської традицій.

Найбільш типовими для цих кодексів будуть наступні параметри. Зшиток складається з шести подвійних аркушів. У Львівській та Перемишльській єпархіях поширеним виявилося шиття блоку на шести (44,7%) та п'яти (31,5%) станціях. Рідше зустрічається шиття на чотирьох (13,2%) та на семи (8%), ще рідше -- на трьох станціях (2,6%,).

Дошки оправ товщиною від 7 до 17 мм виготовляли з хвойних порід (35,6%), буку (22,2,5%), дубу (6,7%) та вільхи (2,2%). На львівсько-перемишльських оправах виявлено нову модифікацію обробки прикорінцевого торця. Це свідчить про формування певної регіональної спорідненості із Сучавською митрополією. Із розглянутих 6 способів виконання завіс було зафіксовано способи № 2, 3, 4, 5, 6.

Прикметною особливістю оправ, що походять з Львівської та Перемишльської єпархій є каптали. Однак у жодному випадкові не зафіксовані традиційні візантійські каптали. Присутність на львівсько-перемишльських оправах XVI-XVII ст. двох типів готичних капталів пояснюється впливами європейської інтролігаторської традиції, обумовленої історико-соціальними та культурологічними процесами та географічним розташуванням цих єпархій; значним припливом починаючи з XV ст. німецьких майстрів та підготовкою фахівців, а також тісними стосунками між львівським і краківським інтролігаторськими цехами.

На львівсько-перемишльських кодексах зафіксовано впровадження двох нових європейських типів застібок - каролінгсько-романських “шпенькових” і кілька різновидів готичних пробоїв.

Декоративне оздоблення шкіряних оправ виконане способом сліпого тиснення та тиснення золотом за допомогою потрійного дорожника, ролей, штампів та плат. За схемами планування композиції дошок виділено шість груп. Ранні зразки українських басм наслідують візантійські прототипи (XV ? перша половина XVI ст.), в пізніший період відчувається вплив готичного і ренесансного стилів (друга половина XVI ? XVII ст.). З XVI ст. з'являються плетінкові мотиви, запозичені на Близькому Сході. Даниною тогочасної моди було впровадження в оздоблення львівсько-перемишльських оправ штампів та плат, які відігравали роль суперекслібрисів.

ВИСНОВКИ

Методами джерельної евристики виявлено 25 рукописів (XIV - XVII ст.), оправи яких належать до візантійського типу і створені у монастирях Сучавської митрополії. З них дев'ять кодексів та їхні оправи датуються серединою XIV ? кінцем XV ст., десять - XVI ст., шість - XVII ст. А також виявлено 46 кодексів і одна відокремлена від блоку оправа, виконані за візантійською технікою протягом XV - XVII ст. у скрипторіях Львівської та Перемишльської єпархій. Серед них п'ять рукописів та їхні оправи виконані наприкінці XV ? початку XVI ст., тридцять дві - у XVI ст., дев'ять - у XVII ст.

Кодикологічний та порівняльний аналіз цих оправ з візантійськими свідчить, що книгопереписування й інтролігаторство в Київській митрополії сформувалося і тривалий час розвивалося під впливом візантійської традиції. Цю тезу підтверджують і збережені первинні оправи новгородських кодексів ХІІ-ХІІІ ст., коли місцева архиєпархія входила до складу Київської митрополії. Згадані процеси нерозривно пов'язані з утвердженням на Русі християнства.

На початковому етапі (Х-ХІІІ ст.) візантійські впливи проникали в Україну безпосередньо з Візантії. Починаючи XIV ст., значну роль у розвиткові інтролігаторства в східнослов'янських землях починають відігравати південнослов'янські і, частково, вірменські культурні осередки. У XVI-XVIІ ст., під впливом латинської Європи, до арсеналу українських інтролігаторів поступово входять як європейські професійні техніки, так і інструменти для виготовлення оправ.

Становлення та розвиток інтролігаторського мистецтва на Буковині, пов'язані з інституціями Молдавського князівства і Сучавської митрополії. У свою чергу, культурний обмін між монастирями та церквами Сучавської митрополії та Львівської і Перемишльської єпархій, традиції і технічні прийоми у виготовленні сучавських оправ візантійської конструкції, вплинули на розвиток інтролігаторства в цих двох києвохристиянських єпархіях.

Особливості в конструкції й декоративному оздобленні покриття й обрізів, притаманні сучавським оправам, дозволяють виділити їх в окрему самостійну підгрупу східнослов'янських оправ візантійської конструкції. Аналіз і співставлення набору басм (каталогізовані на рис. 3.15-3.17, 3.35-3.40 додатка А), змін у конструкції виявлених дотепер сучавських оправ кодексів XIV-XVII ст. дає підстави датувати і локалізувати недатовані рукописи (однак в тому разі, коли оправа є первинною). Особливості конфігурації жолобків на торцях дошок оправ та способи оздоблення обрізів уможливлюють точну атрибуцію місця походження (єпархія, монастир) та датування оправ (у межах 10 років).

Конструкції оправ книг, що побутували у Львівській та Перемишльській єпархіях неможливо віднести до типових візантійських оправ, хоча вони і відповідають їхнім основним вимогам та критеріям. Тому, аналогічно до вірменських та “alla greca”, пропонуємо виділити їх в окрему підгрупу візантійських оправ, на відміну від сучавських, що наближені до візантійських. Подібно до латинських оправ “alla greca” українські оправи були модернізовані такими європейськими елементами, як каптали, застібки. Змінилися й композиційні та технічні прийоми виконання декоративного оздоблення.

Техніка виготовлення оправ візантійської конструкції зберігалася у Львівській і Перемишльській єпархіях до кінця XVII ст. Це пов'язано як з домінуючими позиціями Православної Церкви в цьому регіоні, так і з відсутністю друкарень на території Перемишльської єпархії і відносно невеликою їхньою кількістю у Львівській. У Львові з появою друкарства і необхідністю оправлення великої кількості друкованої продукції та утворенням цеху інтролігаторів кропітка візантійська техніка швидко стає неактуальною. Запроваджуються нові інструменти, однак у багатьох монастирях Львівської єпархії ще тривалий час дотримуються давніх традицій візантійської оправи. На розвиток техніки оправлення кодексів безпосередньо впливали культурологічні й релігійні тенденції, а також інновації у розвитку науки та техніки.

Після опрацювання друкованих та архівних джерел (матеріалів архівів та візитацій монастирів, окремих церков, єпархій, приписок власників та виробників оправ на книгах) на предмет ознайомлення з історичної фаховою лексикою з інтролігаторського мистецтва на підставі історичної та вже існуючої за кордоном спеціальної термінології розроблено національний уніфікований понятійний термінологічний апарат для вивчення та описування оправ візантійської конструкції. На підставі цих матеріалів було укладено словник вибраних термінів з інтролігаторства та палітурництва представлений у Додатку B.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Зінченко С. Унікальний вид інтролігаторства (іконопис на українських книжкових оправах) // Рукописна та книжкова спадщина України: Археографічне дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. - К.: Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України, 1998. - Вип. 4. - С. 113-118.

2. Зінченко С. Найдавніші українські оправи зі збірки Національного музею у Львові // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. - К.: НБУВ, 2000. - Вип. 4. - С. 101-112.

3. Зінченко С. Найдавніші українські оправи книжок з блінтовим тисненням зі збірки Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України // Записки НТШ. - Львів, 2000. - Т. 240: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. - С. 457-470.

4. Зінченко С. Суперекслібриси архієпископа Львівського Яна Анджея Прухницького (матеріали до вивчення та реконструкції давніх бібліотек XVI-XVIIIст.) // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: Вип. 10. - К.: НБУВ, 2003. - С. 192-211.

5. Зінченко С. До питання уніфікації спеціальної термінології для створення електронної пошукової бази суперекслібрисів // Рукописна та книжкова спадщина України: Вип. 9. - К.: НАН України, НБУВ, Інститут рукопису, 2004. - С. 217-231.

6. Зінченко С. Живописні Розп'яття на оправах рукописних книг із збірки Національного Музею у Львові // Українська Хрестологія: Тези і резюме наукової конференції 24 жовтня 1996. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1996. - С.26-28;

7. Зінченко С. Розп'яття XV ст. на оправі Євангелія 1571 р. із с. Угорок. (Унікальний вид інтролігаторства) // Сакральне мистецтво Бойківщини: Треті наукові читання пам'яті Михайла Драгана: Матеріали виступів на конференції 19-20 листопада 1998 р., м. Дрогобич / Музей “Дрогобиччина”. - Дрогобич: Відродження, 1998. - С. 132-136.

8. Зинченко С. Методические рекомендации для описания, локализации и датирования средневековых кожаных переплётов с тиснением // Рукописная книга Древней Руси и славянских стран: от кодикологии к текстологии: Сборник трудов Российской библиотеки академии наук. - СПб.: Дмитрий Буланин, 2004. - С. 5-18.

9. Дзендзелюк Л., Зінченко С. Каптал // Тези доповідей V міжнар. науково-практичної конференції “Проблеми збереження, консервації та експертизи музейних пам'яток”. Київ, 23-27 травня 2005 р. - К.: ННДРЦ України, 2005. - С. 72-75;

10. Zinczenko S. Warsztaty introligatorskie w skryptoriach klasztorуw metropolii Suczawskiej XIV-XV w. // Klasztorne oњrodki piњmiennictwa i kultury w krajach sіowiaсskich. - Krakуw: Wydawnictwo Naukowe PAT, 2005. - S. 123-134. - Biblioteka Ekumenii i Dialogu: T. 26.;

11. Зінченко С. Оправи візантійської конструкції, що виготовлялися в інтролігаторських майстернях при монастирях Львівської та Перемишльської єпархій XV-XVII ст. // Рукописна і стародрукована книга. Зб. праць: Міжнародна конференція (ХІІІ Федоровський семінар) “Рукописна і стародрукована книга”. Львів, 23-25 квітня 2004 р. - Львів, 2006. - С. 113-141.

Размещено на Allbest.ru