Фізкультурно-спортивний рух у Донбасі (1917-1930 рр.)

Потужним стримуючим фактором у розвитку фізкультурно-спортивного руху в Донбасі поставала його матеріально-технічна складова, яка на початку 1920-х рр. виявилась нездатною забезпечити навіть вкрай невибагливі спортивні запити населення. На стартовому етапі матеріально-технічної забудови головними були завдання збереження наявних спортивних об'єктів, помітну актуальність становили питання боротьби з розкраданням та ушкодженням галузевого майна. Надалі організаційні акценти стосувались розширення матеріально-технічного ресурсу, посприяти чому мав порівняно високий рівень її фінансового забезпечення (Донецька ГРФК домінувала за цим показником серед подібних в республіці, а забезпеченість окремих ОРФК регіону межувала з провідними губернськими) в комплексі з потужними фінансовими можливостями регіональних профспілок. Вже з другої половини 1920-х рр. відбулось суттєве розширення державними владними інституціями русла матеріально-технічних заходів, що враховували широкий спектр спортивних інтересів населення краю. Кожна новобудова освітнього чи культурного спрямування тепер обов'язково передбачала наявність спортивної зали. Значної уваги було приділено організації та розвитку баз для зимового (ковзанок, лижних станцій), водного (басейнів, вишок для стрибків, водних станцій), стрілецького та інших видів спорту. Пріоритетними ж питаннями визначались наявність в кожному округовому центрі Будинків фізкультури, які реалізовували всесезонну потребу фізкультурника у фізичній активності (особливо в умовах теплої зими), та крупні комплексні спортивні споруди - стадіони.

Таким чином, спроби реалізації ключових організаційних чинників уже в межах розглядуваного періоду забезпечили відчутні зрушення в перебігу фізкультурно-спортивного руху в регіоні, надавши йому стійких ознак нової якості та дозволивши відчутно поліпшити його масові характеристики.

У четвертому розділі дисертаційної роботи “Особливості фізкультурно-спортивного процесу в регіоні у 1921-1930 рр.” розглянуто питання поширення фізичного розвитку в закладах освіти краю, на його сільських теренах та простежено розвиток спортивної складової регіонального фізкультурно-спортивного процесу.

В ньому визначено, що стартову масовість регіональному фізкультурно-спортивному руху забезпечила працююча молодь. Водночас, державні заходи першого періоду радянської доби, мало позначились на охопленні фізичним розвитком дітей та юнацтва, що навчались. В кінці 1923 р. новостворена ВРФК України затвердила “Основні положення (засади) методики фізичного виховання в школі”. Попри складне кадрове та матеріально-технічне забезпечення, більша частина закладів соцвиховання та профосвіти Донбасу в першій половині 1924 р. ввела фізичний розвиток до своїх стін. В 1927 р. Наркомос, затвердивши перші єдині і обов'язкові навчальні плани і програми з фізичної культури для шкіл І та ІІ ступеня, визнав фізичне виховання обов'язковим предметом шкільного навчання, а основними його формами - обов'язкові учбові (2 щотижневі години) та необов'язкові позашкільні (у формі спортивних розваг, змагань, ігор, танців та екскурсій) заняття. Проте у більшості округів регіону, не дивлячись на суворі накази з боку Наркомосу, ці години скорочувались чи передавались на інші дисципліни.

У 1924 р. створено перші фізкультурні осередки у вищих навчальних закладах Донбасу (Сталінському гірничому технікумі, луганських політехнікумі, партшколі, технікумі шляхів сполучення). Цей напрямок впритул до 1926 р. реалізовувався у формі гурткових занять, а обов'язковим вузівським предметом фізичне виховання стало в липні 1929 р. Остаточно край можливим ще непорозумінням поклала постанова ЦК ВКП(б) від 16 жовтня 1929 р., яка головною стратегією галузі визначила охоплення фізкультурним виховом дітей та юнацтва, у першу чергу - організованого дитинства та юнацтва по масових школах і вузах.

Автором з'ясовано, що за підсумками суцільного подвірного перепису 1923 р. 74% населення (близько 1.850.000 осіб) Донецької губернії складали сільські жителі, однак лише 171 особу наявна статистика визначила учасником фізкультурно-спортивного процесу. Ініціаторами спортивної роботи на селі виступили робітничі комсомольські та фізкультурні організації регіону. Перші з відомих заходів відбулись у липні-жовтні 1924 р., коли гуртки фізкультури луганських заводів “Жовтневої революції” та “Оборона Червоного Луганська” здійснили низку поїздок до підшефних сіл, де за участі місцевої молоді провели гімнастичні виступи та колективні ігри. Втім 58% селянської частки серед загального охоплення по Луганському округу на 1 січня 1924 р. свідчать, що подібні ініціативи, принаймні тут, вже мали неабияку практику. У намаганні взяти хаотичне спортивне життя села під організований контроль, галузева влада з другої половини 1924 р. розпочала на теренах регіону процес створення районних та кущових РФК. Новий курс став наслідком загального повороту “обличчям до села”, в якому фізична культура на селі розглядалась як одна з форм культурного будівництва. Проте перші позитивні зрушення в селянському питанні простежуються лише наприкінці розглядуваного періоду. Цьому активно посприяла політика колективізації сільськогосподарського сектору, адже серед організованих у колективи бідноту та середняцтво культосвітню роботу виявилось вести значно легше, аніж серед розпорошених сільських господарств. Головним же каталізатором фізкультурного процесу на селі виступило офіційне долучення селян до змагального процесу усіх рівнів.

В роботі підкреслюється, що реорганізаційні зусилля радянської влади у спортивній сфері дозволили вже впродовж першої половини розглядуваного періоду подолати стихійність та розпочати планомірне і стрімке просування фізкультурної ідеї в широкі народні маси. Якщо в кінці 1923 р. в Донбасі фізичною культурою та спортом було охоплено близько 20.000 осіб, то в 1929 р. понад 35.000 та 30.000 фізкультурників відповідно нараховувалось лише в Сталінському та Луганському округах. Отже, фізкультура та спорт на кінець 1920-х рр. стали виразником цілком конкретних інтересів помітного прошарку населення регіону, а спортивно-масові заходи - невід'ємною складовою регіонального культурного процесу.

Поряд з масовістю важливою ознакою поступу фізкультурно-спортивного процесу в Донбасі, виступив стан спортивних дисциплін, а їх тлом - результати участі регіональних спортсменів в змаганнях, головно, губернського та всеукраїнського масштабу. Позиції футболу, як спортивної домінанти в регіоні, збереглись, хоча й зазнали неабиякої “дискримінації” з боку інших видів спорту - передусім легкої та важкої атлетики, боротьби, гандболу, баскетболу, волейболу, гімнастики. Рівень розвитку зазначених забезпечив конкурентну спроможність регіональних спортсменів на усіх змагальних рівнях, включаючи міжнародний. Достатньої популярності в розглядуваний період набули також велоспорт, городки, скраклі, теніс, змагання з яких стали буденним явищем спортивного життя. В статусі дозвілля впродовж 1920-х рр. в Донбасі перебували велоспорт, зимові (ковзани, лижі, хокей) та водні (плавання, стрибки у воду, гребля) види спорту, пінг-понг, фехтування. Особливу нішу в структурі фізкультурно-спортивного руху посідали шашки, шахи та стрілецький спорт, які мало залежали від кліматичних особливостей сезону та дозволяли охопити значну масу населення. Неабиякої популярності наприкінці 1920-х рр. набрали прикладні та військово-прикладні форми фізичної активності: піші, водні, лижні, кінні походи та переходи, вело- та мотоперебіги тощо.

Здійснене дослідження дозволило дійти наступних висновків:

Передумовою фізкультурно-спортивного руху в Донбасі на початку досліджуваного періоду був спортивно-гімнастичний рух дореволюційного ґатунку. Його зародження в регіоні відбулось у 1890-ті роки, а впродовж залишку дореволюційної доби зусиллями 42 офіційних спортивних об'єднань та невирахуваних “диких” футбольних команд набув значної динаміки. Перші забезпечили населенню краю широкі спортивні уявлення, останні - широку географію та ознаки масовості регіональному спорту.

Роки Української національної революції та громадянської війни пригальмували розвиток фізкультурно-спортивного руху в Донбасі. Спортивні сезони 1917-1918 рр., попри різне військово-політичне наповнення, мало відрізнялись від попередніх воєнних років. Стихійно-футбольному їх перебігу протистояли непролетарські спортивні товариства. Від весни 1919 р. фізкультурно-спортивний процес в Донбасі в особі органів Всевобучу був взятий під контроль радянською владою, яка до кінця 1920 р. переформатувала його соціальну складову. Організованості ж фізкультурному руху продовжувало бракувати.

3. Вже на початку 1920-х рр. нові (мирні) завдання перед сферою спорту та потужний перерозподіл організаційних впливів між комсомолом, профспілками, органами наросвіти та охорони здоров'я вичерпали цивільну складову організаційно-управлінського ресурсу суто військового Всевобучу - у 1923 р. фізкультурна галузь була перепідпорядкована органам виконавчої влади та стартував процес створення при них широкої мережі керівних структурних одиниць - губернської, округових, районних, міських рад фізичної культури. Пройшовши початковий етап структурної забудови та здолавши посталі проблеми організаційного змісту, вказані вже до середини 1920-х рр. оволоділи загальною ситуацією, а, згодом, скоординувавши та методично забезпечивши участь в процесі впливових відомств та організацій, зосередили при собі й загальне керівництво справою організації фізичного оздоровлення населення Донбасу.

Спричинена ідеологічними впливами, помітно стримувала організовану ходу фізкультурного процесу в краї теоретико-методична невизначеність. Її усунення проклало шлях до створення нових організаційних форм регіонального фізкультурного руху, які відповідали завданням, посталим в повоєнний період - широкі суспільні засади, що забезпечувались такими масовими організаціями, як профспілки, комсомол та освітня сфера, поєднувались зі стрункою системою державного керівництва по лінії рад фізкультури та ідеологічним керівництвом з боку партії.

Стартовий стан кадрового забезпечення ставив під серйозний сумнів саме існування галузі. Організаційними зусиллями відповідних органів усіх рівнів протягом розглядуваного періоду в регіоні вдалось створити діючу систему диференційованої підготовки фахового складу - широке коло навчальних заходів у форматі шкіл, курсів, самокурсів, семінарів забезпечили належною керівною одиницею (інструктор фізкультури, помічник інструктора фізкультури, груповод з правом зайняття посади помічника інструктора фізкультури, груповод, судді з видів спорту) відповідні запити різних категорій учасників фізкультурного процесу (учнівства, селянства, робітництва та ін.). Наслідком роботи на цій ділянці фізкультурного процесу стало кількісне та якісне покращення кадрового ресурсу галузі, а головним кадровим здобутком періоду стало відкриття у 1930 р. Артемівського та Луганського технікумів фізичної культури.

Матеріально-технічна складова фізкультурного процесу в краї на початок розглядуваного періоду характеризувалась суттєвою дефіцитністю та незбалансованістю (переважання частки літніх спортивних об'єктів). 1920-ті рр. помітно змінили матеріально-технічну картину, скорегувавши балансову розбіжність та утвердивши комплексний характер спортивного будівництва. Через створення вузькоспрямованих фізкультурних та військово-спортивних об'єктів (велотреків, ковзанок, лижних та водних станцій, тирів) були враховані суспільно- та політико-спортивні тенденції. Тлом зрушень виступили кошторисна (в республіканському вимірі) забезпеченість рад фізкультури краю, суттєві фінансові спроможності регіональних профспілок та державна політика податкового сприяння спортивним об'єднанням. Попри очевидність поступу, на кінець 1920-х рр. проблема зберігала ознаки нагальності, зокрема через широку практику відчуження спортивних об'єктів.

Масовість фізкультурно-спортивного руху в Донбасі зразку перших радянських років була забезпечена виключною активністю працюючої молоді. Стратегія галузі вимагала більш потужної її (масовості) динаміки і потенціал системи освіти на цьому шляху виступав природним засобом та достатньою умовою вирішення проблеми. Наслідком зусиль стала поява в навчальних програмах усіх типів навчальних закладів регіону нової дисципліни - “фізичної культури”, втім кадровий та матеріально-технічний чинники обмежили процес рівнем міста (до 80% навчальних закладів краю залишались поза ним). Одночасно з усталенням в Донбасі урочної форми фізкультурної роботи відбувається розвиток її позакласного та позашкільного різновидів, основною організаційною одиницею яких стає гурток (секція) фізкультури, а найвищим рівнем - участь навчальних закладів краю у регіональному, республіканському, союзному змагальних процесах.

Маловиразне поширення фізкультурно-спортивного руху селами Донбасу впродовж більшої частини 1920-х рр. було зумовлене ресурсними можливостями галузі. На стартовому його етапі заохочення та скріплення виниклого потягу сільської молоді до фізичного розвитку реалізовувалось пропагувальними заходами на рівні шефської допомоги робітничих спортивних осередків. Втім впритул до кінця розглядуваного періоду території, жодним чином ним не охоплені процесом, становили помітну частку сільського сектору регіону, а чи не єдиною умовою все ж його існування на місцях залишалась футбольна гра. І лише події кінця 1920-х рр., коли радянським урядом була розпочата реорганізація сільськогосподарського сектору та відбулось укорінення багаторівневої системи селянських спортивних стартів, дали сільським жителям Донбасу обґрунтовані сподівання, що фізкультурно-спортивний рух на селі виключно гаслом вже не залишиться.

Планомірна галузева політика вже в межах 1920-х рр. забезпечила масові зрушення регіональному фізкультурному процесу. Відбулось суттєве розширення кола практикованих дисциплін. Статус футболу не змінився, хоча й зазнав відчутного конкурентного впливу з боку легкої та важкої атлетики, боротьби, гандболу, прикладних та військово-прикладних форм фізичної активності (піших, водних, лижних, кінних переходів, вело- та мотоперебігів). Найбільш показову сторону процесу справив стан спортивних дисциплін в краї, особливо окремих (легкої та важкої атлетики, боротьби, футболу), розвиток яких досяг ступеню, спроможного забезпечити пристойний рівень результатів та гідну республіканську, союзну та міжнародну репрезентацію регіонального спортивного руху.

Вважаємо, що здійснена робота досить повно відтворила фізкультурно-спортивний рух у Донбасі протягом 1917-1930 рр., дозволивши окреслити його витоки, дорадянський досвід, простежити специфіку радянських перетворень, їх масштаби, ідентифікувати зрушення та, зрештою, визначити особливе місце розглядуваного явища в культурному житті краю і започаткувати його наукове вивчення. Наша праця, що далеко не вичерпала навіть предмет проведеного дослідження, - лише перший крок на шляху ґрунтовної розробки спортивної історії Донбасу. Серйозні наукові перспективи складає ціла низка напрямів, серед яких й вже окреслені вище фізкультурно-спортивна діяльність профспілок регіону, фізкультурний процес в навчальних закладах краю та на його сільських теренах.

Список публікацій автора

1. Гальченко О.М. Стан процесу фізичного розвитку дітей Донбасу та його місце в діяльності органів влади (початок 20-х років ХХ століття) // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004. - № 3 (21). - С. 119-125.

2. Гальченко О.М. Роль органів Всевобучу у розгортанні фізкультурно-спортивного руху в Донбасі в перші радянські роки (1918-1923) // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004. - № 4 (22). - С. 66-72.

3. Гальченко О.М. Особливості розвитку фізкультурно-спортивного руху в Донбасі впродовж перших радянських років (1918-1923) // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004. - № 2. - С. 108-116.

4. Гальченко О.М. Міжнародні зв'язки спортсменів Донбасу (1920-1930-ті роки // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2006. - № 3/4 (29/30). - С. 178-186.

5. Гальченко О.М. Формування органів управління фізкультурно-спортивною галуззю Донбасу (20-ті рр. ХХ ст.) // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк: Вид-во Донецького державного інституту штучного інтелекту, 2006. - № 4. - С. 45-52.

6. Гальченко О.М. Актуальність дослідження історії фізкультурно-спортивного руху в Донбасі // Здоров'я і освіта: проблеми та перспективи: Матеріали ІІІ Всеукраїнської наук.-практичної конференції. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004. - С. 7-8.

7. Гальченко О.М. Зародження та початковий розвиток футболу в Донбасi // Футбол в Україні. Витоки, традиції, перспективи: Матеріали ІV науково-практичної конференції, присвяченої 110-рiччю українського футболу. Львiв, 12 жовтня 2004 р. - Львiв-К., 2004. - С. 41-48.

8. Гальченко О.М. Скаутський рух в Донбасі: історико-спортивний аспект // Праці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2005-2006 рр.: Збірник наукових праць. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2007. - С. 30-32.

Размещено на Allbest.ru