Соціорелігійні аспекти повсякденного життя православного населення північної частини молдавського воєводства та австрійської Буковини (друга половина XIV – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК: 94 (478) ,,13/17” + 94 (477.85) ,,17/191”

Соціорелігійні аспекти повсякденного життя православного населення північної частини молдавського воєводства та австрійської Буковини (друга половина XIV - початок ХХ ст.)

07.00.02 - Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Чучко Михайло Костянтинович

Чернівці 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича МОН України

Захист відбудеться 24 жовтня 2008 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (м.Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м.Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 23 вересня 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Г.М. Скорейко

АНОТАЦІЯ

Чучко М.К. Соціорелігійні аспекти повсякденного життя православного населення північної частини Молдавського воєводства та австрійської Буковини (друга половина XIV - початок ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2008.

У дисертаційній роботі, на основі опублікованих джерел, архівних документів та праць вітчизняних і зарубіжних істориків, вперше у вітчизняній історіографії комплексно досліджується „світ віри” у повсякденних життєвих реаліях православного населення північної частини Молдавського воєводства та австрійської Буковини в другій половині XIV - на початку ХХ ст. Простежено особливості формування адміністративно-територіального та церковно адміністративного устрою буковинського краю в період молдавського та австрійського володарювання, проаналізовано кількісні показники місцевого населення, з'ясовано його етнічну та конфесійну структуру, а також характер міжконфесійних взаємин. Окрему увагу у дисертації присвячено характеристиці вищої православної церковної ієрархії краю, парафіяльного духовенства та чернечого життя у монастирях. Значне місце в роботі приділено дослідженню церковних таїнств та обрядів життєвого циклу віруючої людини, дозвілля буковинських селян, відвідування ними церкви у святкові дні. Подається характеристика богослужіння в Православній Церкві на Буковині, аналізується характер релігійності місцевого православного населення, відзначається схильність селян до забобонів. Також розглянуто характер і організаційно-канонічні засади церковного будівництва й іконопису в північних волостях Молдавського воєводства та трансформацію їхніх нормативних основ у австрійській Буковині.

Ключові слова: Молдавське воєводство, австрійська влада, Буковина, Православна Церква, церковна ієрархія, духовенство, миряни, ченці, монастирі, таїнства, свята, богослужіння, іконопис.

АННОТАЦИЯ

Чучко М.К. Социорелигиозные аспекты повседневной жизни православного населения северной части Молдавского воеводства и австрийской Буковины (вторая половина XIV - начало ХХ вв.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история. - Черновицкий национальный університет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2008.

В диссертационной работе, опираясь на опубликованные источники, архивные документи и работы отечественных и зарубежных историков, впервые в отечественной историографии комплексно исследуется „мир веры” в повседневных жизненных реалиях православного населения северной части Молдавского воеводства и австрийской Буковины во второй половине XIV - начале ХХ вв. Прослежено особенности формирования административно-территориального и церковно-административного устройства буковинского края в период молдавського и австрийского владычества, проанализировано количественные показатели местного населения, определено его етническую и конфессиональную структуру, а также характер межконфессиональных отношений. В исследовании дается характеристика высшей православной церковной иерархии края, рассматривается жизнь приходского духовенства, определяется характер его взаимоотношений с прихожанами, охарактеризирована жизнь монахов в монастирях. Отдельное внимание в диссертации уделено изучению церковних таїнств, календаря религиозных праздников. Дается характеристика богослужения в Православной Церкви на Буковине, анализируется характер религиозности местного православного населения. Отдельно исследовано характер и организационно-канонические основы церковного строительства в северных волостях Молдавского воеводства и их трансформацию в австрийской Буковине. Также освещены вопросы иконописного оформления культовых и жилых сооружений в буковинском крае.

Ключевые слова: Молдавское воеводство, австрийские власти, Буковина, Православная Церковь, церковная иерархия, духовенство, миряне, монахи, монастыри, таинства, праздники, богослужение, иконописание.

SUMMARY

Chuchko M.K. Socio-religious aspects of everyday life of orthodox population of northern part of the Moldavian province and Austrian Bukovyna (late 14th century - early 20th century). - Manuscript.

Thesis for the scholarly degree of the Doctor of Sciences in History. Speciality 07.00.02 - World History. - Chernivtsi Yuri Fed'kovych National University, Chernivtsi, 2008.

The thesis presents, for the first time in our country's historiography, the complex researches of „the world of faith” in everyday life realities of orthodox population of northern part of the Moldavian province and Austrian Bukovyna in late 14th century - early 20th century on the basis of the published sources, archived documents and works of our country's and foreign historians, through the vision of its perception of the then society. The peculiarities of molding administrative-territorial and church administrative order of Bukovyna in the period of Moldavian and Austrian dominion have been studied. The quantitative indexes of local population have been analyzed; its ethnic and confessional structure as well as the nature of inter-confessional relations have been elucidated. The thesis touches upon the fact, that in late 14th century - 18th century the population of this territory changed substantially in terms of migration and its quantitative composition, that facilitated shaping of Moldavian land as a polyethnic state. It has been proved that the most ancient inhabitants of the province were Rusyns (Ukrainians) and Moldovans (Romanians) who predominated in the ethnic structure of northern volosts. After incorporating of the north-western part of Moldavia into the Hapsburgs Empire, a new Austrian province „Bukovyna” continued to keep its polyethnic nature. Majority of local population since ancient times had belonged to Orthodox Church which dominated in the Moldavian epoch, and in the Austrian period it continued to keep leading positions among the most numeral, in terms of the amount of believers, religious institution of the land.

The work reveals that the incorporating of Bukovyna under the authority of catholic Hapsburgs Empire made Orthodox Church legal, but second-rate religious organization, in comparison with dominating Roman Catholic religion in Austria. Its internal life fell under Austrian laws, and the property was secularized and given to the religious fund which the state disposed of. Common attitude of Austrian authorities towards Orthodox Bukovyna - Dalmatia Metropolitanate in late 19th century - early 20th century was ambiguous, as the declared rights and privileges often died on the vine in everyday practice of church-state relations.

The description of privileged orthodox church hierarchy of the land in the period of Moldavian and Austrian dominion is given in the work. The life of parochial clergymen has been studied too, the nature of their relations with laymen has been characterized and life of monks of Bukovyna monasteries has been described.

A considerable attention is paid to the analysis of church sacraments and ritual rites of life cycle of believers. The ritual rites of baptizing, wedding ceremony and anointing of the sick with stereotypes and ritual forms of conduct of different walks of life are under study. The facts of conversion of other confessions' representatives into orthodoxy are given in the work. Alternative variants of intersexual relations which occurred in everyday practice were investigated alongside with the description of church marriage rite.

The research highlights two parallel models of perception of time - church book and folk. It should be noted that in course of time the church book model of perception of time began to be definitely accepted within the folk environment of Bukovyna, that could be seen in the correlation of the seasons of the year and certain days with some large religious holidays, which coincided with seasonal work of peasants. In late 18th century - early 20th century Austrian authorities and Orthodox Church of the land tried to put in an order the amount of festive day-offs by reduction of their nomenclature, and also overcoming superstitions, in terms of celebrating already mentioned some little church holidays.

Of considerable attention is the research of Bukovyna peasants' pastimes, their going to churches on festive days. The description of divine service in Orthodox Church in Bukovyna is specified, the nature of religiousness of local orthodox population is analyzed and the propensity of peasants to superstitions is depicted. The work shows the significance of prayer and church singing in Bukovyna believers' lives.

The thesis studies in particular the nature and organizational-canonical principles of church establishing in northern volosts of the Moldavian province and transformation of its regulatory-organizational bases in Austrian Bukovyna. The subject of icon-painting to decorate religious and housing dwellings in the Bukovyna land is also elucidated.

The thesis points out, that for many ages Church and clergymen not only spiritually backed the orthodox population of northern volosts of the Moldavian province and Austrian Bukovyna, supporting their proper piety, but also encouraged them for moral education and rightness, education and cultural development.

Key words: Moldavian province, Austrian authorities, Bukovyna, Orthodox Church, church hierarchy, clergymen, laymen, monks, monasteries, sacraments, holidays, divine services, icon-painting.

духовенство владика православний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Після здобуття Україною державної незалежності в 1991р. розпочався якісно новий етап у розвитку вітчизняної історичної науки, розширилася тематика досліджень. Зокрема, почали досліджуватися теми з історії релігії та її впливу на життя населення різних регіонів у контексті певних історичних епох.

У цьому сенсі значний теоретичний та практичний інтерес становить вивчення церковно-релігійного життя в Молдавському воєводстві та імперії Габсбургів, до складу яких входила територія історичної Буковини. Українське та східнороманське населення цієї землі, котре у своїй більшості належало до Православної Церкви, здавна відзначалося глибокою релігійністю, яку у 50-х - 80-х рр. ХХст. не вдалося побороти навіть „безбожним” режимам радянських та румунських комуністів. Характерно, що і в нинішній час, незважаючи на сучасні глобалізаційні виклики, релігійний чинник продовжує залишатися важливою, органічною складовою культурно-побутових реалій місцевої людності.

Проте, соціорелігійний аспект повсякденного життя православного населення буковинського краю в історичній ретроспективі не знайшов належного висвітлення в історіографії. Це зумовлює актуальність поглибленого вивчення даної проблеми з метою простеження динаміки розвитку та переосмислення її місця і ролі в історії. Потреба фундаментального наукового дослідження церковно-релігійного життя православного населення Буковини в період молдавського та австрійського володарювання викликана також практичною необхідністю і соціокультурним значенням з огляду на прогресуючі процеси духовного відродження української та румунської спільнот по обидва боки українсько-румунського державного кордону.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах наукового напрямку кафедри етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Проблеми стародавньої історії і середньовіччя та значення археологічних і етнологічних джерел в реконструкції минулого” (номер державної реєстрації 0106U008490).

Мета дослідження полягає у необхідності простежити закономірності розвитку церковно-релігійного життя православного населення північних волостей Молдавського воєводства та австрійської Буковини на прикладі соціорелігійних реалій другої половини XІV - початку ХХст. Загальна мета конкретизується у завданнях:

- простежити особливості формування адміністративно-територіального та церковно-адміністративного устрою краю;

- проаналізувати кількісні показники населення краю, з'ясувати його етнічну та конфесійну структуру, а також характер міжконфесійних взаємин;

- вивчити питання, що стосуються різних аспектів взаємодії духовенства та віруючих, Православної Церкви і державної влади у середньовічній Молдові та імперії Габсбургів;

- охарактеризувати персональний склад вищої православної церковної ієрархії Сучавської митрополії, Радівецького єпископства, Буковинської єпархії, Буковинсько-Далматинської митрополії;

- з'ясувати канонічний статус і владні прерогативи православних владик, особливості їх повсякденного побуту;

- дослідити життя парафіяльного кліру, питання взаємин священиків із паствою у парафіях;

- охарактеризувати духовне життя і побут буковинських православних монастирів;

- вивчити питання православної суті обрядовості життєвого циклу віруючої людини;

- проаналізувати уявлення православних жителів краю про час і святковий календар;

- висвітлити питання формування культу крайового патрона св. Іоана Сучавського та організації масових прощ віруючих до святих реліквій;

- дослідити літургійну практику в краї за часів молдавського та австрійського володарювання;

- з'ясувати значення молитви і церковного співу в релігійному житті православної громади краю;

- розглянути феномен народної релігійності;

- вивчити проблему боротьби православного кліру із народними віруваннями;

- дослідити нормативно-канонічні засади православного культового будівництва на Буковині та іконописні традиції краю.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає православне населення північних волостей Молдавського воєводства та австрійської Буковини в добу Пізнього Середньовіччя та Новий час. Предметом наукових студій стали соціально-релігійні аспекти повсякденного життя православних буковинців.

Хронологічні межі дисертації охоплюють другу половину XIV - початок ХХст. Нижня хронологічна межа обумовлена часом державно-політичного становлення Молдавії, оформлення адміністративно-територіальних і церковно-адміністративних структур, а також формування етноконфесійного складу населення в північній частині країни. Верхню межу становить час розпаду Австро-Угорської монархії, коли припинила своє існування крайова автономія герцогства „Буковина”, а разом з нею й усталений устрій життя її мешканців. Розгляд проблеми в таких широких хронологічних рамках дасть можливість порівняти стан релігійного життя буковинців в два різні історичні періоди - молдавський та австрійський.

Географічні рамки дисертаційного дослідження окреслені територією історичної Буковини, землі якої протягом другої половини XІV - третьої чверті XVIIIст. становили Сучавську, Чернівецьку і Хотинську (з 1715р. турецька райя/нахіє) волості Молдавського воєводства, а з кінця XVIII - до початку ХХ ст. в якості австрійської провінції Буковина входила до складу імперії Габсбургів. Нині південна частина краю перебуває у складі Румунії (Сучавський повіт), а північна належить Україні (центральна та західна частини Чернівецької області).

В основу дослідження покладено методологію реляційного структуралізму, який передбачає опис та інтерпретацію дій індивіда чи групи в соціокультурних просторах, що вибудовуються від макроструктур, до структур середнього рівня і мікроструктур. Теоретико-методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, об'єктивності, системного аналізу. Принцип історизму дозволив вивчити процеси, пов'язані зі становленням та розвитком церковних структур на півночі Молдавської землі та в провінції Буковина, а також визначити місце соціорелігійного чинника в житті місцевого православного населення. Принципом наукової об'єктивності автор керувався при аналізі історичних джерел, що відображали фактичні події і процеси досліджуваної доби.

Для досягнення визначеної у дисертації мети та розв'язання окреслених завдань в дослідженні використано як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження. Загальнонаукові та конкретно-історичні методи застосовувалися при виявленні емпіричних фактів, їх систематизації, аналізі та узагальненню. Зокрема, метод історичної ретроспективи використовувався при відтворенні історичних реалій другої половини XIV - початку ХХ ст., статистичний при аналізі етнодемографічної та конфесійної структури населення краю, ілюстративний - для демонстрації історичної ситуації в різні періоди. З-поміж спеціальних методів дослідження з метою порівняльного аналізу церковно-релігійного життя в молдавський та австрійський періоди використовувався компаративний метод. Для послідовного викладу матеріалу в кожній структурній одиниці дисертації в межах окреслених часових рамок застосовувався хронологічний метод. При порівнянні подій і явищ, що відбувалися в один період, автор вдавався до синхроністичного методу. Для порівняння явищ різних століть з метою виявлення певних особливостей було використано діахронічний метод. Застосування типологічного методу допомогло при класифікації церковних інституцій та структур в контексті їх еволюції. Для аналізу, синтезу та осмислення наявного джерельного матеріалу автор використав джерелознавчі методи (критичний, евристичний, археографічний, іконографічний, герменевтичний).

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше здійснюється спроба постановки проблеми комплексного вивчення світу віри у повсякденних життєвих реаліях православного населення північних волостей Молдавського воєводства та австрійської Буковини через призму його сприйняття тогочасним соціумом. Під час виконання роботи у науковий обіг було введено значний за обсягом джерельний матеріал, який характеризує особливості духовного життя та поведінки людей з локально-релігійною та соціально-груповою специфікою.

Практичне значення роботи полягає в тому, що вперше до кола зацікавлень історичної науки введено проблему релігійного світогляду православних жителів північних волостей Молдавської землі та австрійської Буковини в руслі аналізу їх самоідентифікаційних засад. Матеріали, результати та висновки роботи можуть бути використані в подальшій науковій роботі, для створення узагальнюючих праць з історії, в учбово-педагогічній практиці, при написанні навчально-методичних посібників зі спеціальних курсів з історії та релігієзнавства. Прикладне значення одержаних результатів полягає у можливості залучення їх при формуванні тематичних експозицій в історичних та історико-краєзнавчих музеях, а також в державній політиці у сфері церковно-релігійних відносин.

Особистий внесок здобувача. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано одну статтю в співавторстві з А.В.Гостюк (конкретний внесок здобувача - дослідження релігійної складової в народній медицині буковинців - 57%).

Апробація дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження пройшли всебічну апробацію. Його результати обговорювалися на науково-методичному семінарі кафедри етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Матеріали дисертаційної роботи викладено в доповідях на 10 міжнародних, всеукраїнських та краєзнавчих наукових конференціях, конгресах і симпозіумах.

Публікації. Зміст дисертаційної роботи розкрито в індивідуальній монографії (обсяг - 26, 38 авт. арк.) та 27 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертаційної роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, шести розділів (26 підрозділів), висновків (основна частина роботи складає 379 сторінок) та списку використаних джерел (542 найменування). Загальний обсяг дисертації 431 сторінка.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У „Вступі” вмотивовано вибір теми, обґрунтовано її актуальність, висвітлено ступінь розробки проблеми, показано зв'язок з науковими програмами, визначено мету, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслено хронологічні й територіальні межі роботи, вказано методологічну основу праці, новизну роботи та її практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження і структуру дослідження.

У першому розділі „Проблема церковно-релігійного життя на Буковині в світлі історіографії та джерел” проаналізовано стан вивчення проблеми й охарактеризовано джерельну базу дослідження.

Перший підрозділ „Основні напрями дослідження проблеми в історичній ретроспективі” присвячений вивченню питання церковно-релігійного життя на Буковині в історіографії.

Питання, дотично пов'язані з різними аспектами історії церковно-релігійного життя православного населення Буковини, зокрема з історією Православної Церкви в краї, стали предметом наукових зацікавлень румунських, австрійських, німецьких, українських та російських дослідників ще у ХІХст. Досить докладно розглянули різноманітні аспекти історії Православної Церкви та церковно-релігійного життя румунів Буковини румунські дослідники ХІХ - першої половини ХХ ст. Т. Бенделла, І.Г. Сбієра, С.Ф. Маріан, Іс. Ончул, Н. Гремада, Л. Герман, І. Ністор, Д. Дан, Н. Котлярчук, О. Боканецу, С. Релі, Е. Гостюк. Протягом другої половини XX - початку XXI ст. у Румунії з'явилася низка праць, присвячених проблемам історії Православної Церкви у північних волостях Молдавії та австрійській Буковині (роботи М. Пекурарю, І. Вікована, Ш. Горовея, М. Пахомі, Д.Х. Мазилу, І. Цігеліу, Ш.М. Чаушу, В. Демчука, Ф. Грігореску, Н. Кожокару та ін.). Вивченням етноконфесійних проблем на Буковині займалися румунський дослідник П. Цугуй та молдавський вчений К. Унгуряну. У праці молдавського дослідника Н. Руссєва проаналізовано історичні реалії та міфи довкола постаті св. Іоана Нового, що знайшли відображення у його житії.

Українська історіографія вивчення церковно-релігійного життя в краї започаткована працями буковинських русофілів (Г. Купчанко, І. Продан). Низку статей з історії Православної Церкви на Буковині опублікували наприкінці ХІХ - на початку ХХст. Е.Є. Воробкевич, М. Копачук, В. Танасійчук, І. Ших. З народовських позицій висвітлювали питання церковно-релігійного життя та національного руху буковинських українців С. Дашкевич, С. Смаль-Стоцький, М. Кордуба, Є. Пігуляк, В. Доманицький, К. Баладиженко (К. Шероцький) та ін. Українська радянська історіографія зосереджувала основну увагу на „антинародній”, „експлуататорській” ролі Православної Церкви в історії Буковини (Д.Степанюк, І.Буховець). Натомість вчених української діаспори цікавили, головним чином, проблеми церковно-національного руху буковинських українців у середині ХІХ - на початку ХХ ст. (І. Ткачук, А. Жуковський). Кінець ХХ - початок ХХІст. позначився пожвавленням студій з історії Буковинської Православної Церкви та церковно-національного руху українців серед українських дослідників краю (Г. Скорейко, О. Масан, В. Старик, О. Добржанський, С. Яремчук, М. Чучко, С. Пивоваров, Б. Боднарюк, В. Можарівський, О. Полянко та ін.).

Торкалися проблеми історії Православної Церкви на Буковині й російські дослідники кінця ХІХ - ХХ ст. (Є. Голубінський, В. Мордвінов, єпископ Арсеній (Стадницький), Г. Воскресенський, С. Четвериков, ієромонах Гедеон (Губка).

Австрійська історіографія церковно-релігійного життя на Буковині складається з окремих публікацій, а також оказіональних згадок в узагальнюючих працях дослідників ХІХ - початку ХХ ст., серед яких варто згадати Ф.А. Вікенгаузера, Л.А. Симигіновича-Штауфе, Ф. Ціглауера фон Блюменталя, В. Мільковича, Е. Фішера, Й.Полєка, Р.Ф. Кайндля. Німецька історіографія церковного життя на Буковині представлена працями істориків другої половини ХХ ст. К. Цах та Е. Турчинського. Дослідження французького вченого Ж. Кюїзеньє присвячене вивченню окремих аспектів православної релігійності румунів південної частини Буковини.

Отже, проблема мала тривалий і різноманітний досвід розробки. Проте фрагментарний характер дослідження питання зумовлює потребу в її комплексному історичному вивченні.

У другому підрозділі „Класифікація джерел” подана характеристика джерельної бази дисертації за класами, типами, родами, видами та різновидами.

Важливе значення для дослідження мають писемні свідчення з минулих епох. Корпус використаних в дисертації писемних джерел складає актові, епістолярні та наративні матеріали. Неопубліковані писемні джерела, більшість з яких вводиться автором у науковий обіг вперше, зберігаються у фондах Державного архіву Чернівецької області (Ф.№1, Ф.№3, Ф.№4 сч., Ф.№27, Ф.№320 Ф.№1245) і стосуються церковно-релігійного життя на Буковині в кінці XVIII - на початку ХХст. У дисертації використано також матеріали відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України (Ф.№167), Центрального державного історичного архіву у м. Львові (Ф.№386) та військового відділу Австрійського державного архіву Відня (B IX a 424). Це відомості про священиків, їхні автобіографічні записки, карта розташування буковинських монастирів.

Окрему групу джерел складають опубліковані матеріали: грамоти молдавських воєвод, катастифи, відомості переписів, а також законодавчі і регламентаційно-правові акти, послання, розпорядження, що стосуються різних аспектів діяльності Православної Церкви в північній частині Молдавського воєводства та австрійській Буковині, „Шематизми” та „Щорічники єпархії”, єпархіальна хроніка у журналі „Candela” („Світильник”). З-поміж наративних джерел заслуговують на увагу слов'яно-молдавські, молдавські (Г. Уреке, С. Даскалула, М. Келугерула, М. Костіна, І. Некулче, Н. Костіна, логофета Георгакі, Є. Когельничану, В. Мезеряну та ін.), греко-фанаріотські (П. Депасти Пелопонеського, Н. Римнічану) літописи. Окремо варто згадати „Опис Молдавії” Д. Кантеміра (1714 - 1716 рр.). Цінність даних матеріалів полягає в тому, що вони містять інформацію про духовенство, календарні свята, обрядовість. Уявлення про зовнішнє сприйняття повсякденного життя мешканців Молдавської землі, їхніх релігійних поглядів, звичаїв, традицій дають подорожні нотатки іноземців, котрі в XV - середині XVІІІ ст. за різних обставин відвідували Молдавське воєводство, зокрема його північну частину або писали про неї зі слів очевидців-сучасників. Цінний фактичний матеріал щодо церковно-релігійного життя православного населення на початку австрійського періоду історії Буковини міститься у працях Г. фон Сплені, К. фон Енценберга, Ф. фон Міга, Й. Будінзкі, В. Балша та Б. Гаке. Певна інформація про церковно-релігійне життя в краї у ХІХ - першій половині ХХ ст. міститься в анонімному описі „Буковина перед 1801 р. за алфавітним порядком” та нотатках Й. Рьорера, І. Будай-Деляну, В. Баттяні. Франца І (ІІ), Й. Коля, В. Кельсієва, Я. Бадені, А. Бьома, Н. Йорги, Е. І. Де-Вітте. Суттєво доповнює джерельну базу дослідження мемуарна література (чернець Парфеній, митрополит Євлогій (Георгієвський), Г. Дроздовський, І. Карбулицький, О. Попович, Т. Галіп).

Важливими джерелами для вивчення соціорелігійних аспектів життя православного населення Буковини є газетна хроніка (наприклад, в газетах „Русская Рада”, „Буковински Въдомості”, „Русска правда”, „Православная Русь”, „Борба”, тощо), а також твори художньої літератури та публіцистики минулих епох, фольклорні матеріали. В них знайшли відображення народні погляди на релігію та мораль.

Аналіз різних типів джерел засвідчує широку базу для всебічного дослідження проблеми соціально-релігійного життя православних буковинців в епоху Пізнього Середньовіччя та Нового часу, яка досі комплексно не вивчалася ані у вітчизняній, ані у зарубіжній історіографії.

У другому розділі праці „Територія та населення краю” досліджено питання формування території історичної Буковини, етнічного та конфесійного складу її населення.

Перший підрозділ „Формування і розвиток адміністративно-територіальної та церковно-адміністративної структури Буковини як історико-географічної і автономної цілісності” стосується аналізу адміністративно-територіального та церковно-адміністративного устрою краю в історичній ретроспективі.

Виникнення Молдавського воєводства, яке в іноземних джерелах тієї доби фігурувало під назвою Valachia Minor („Мала Валахія”), або Богданія, справило суттєвий вплив на події в регіоні. Адміністративно Молдавія поділялася на волості (цинути). Згідно з переписом 1591 року, на півночі Молдови знаходилося три цинути: Чернівецький, Сучавський та Хотинський. У 1741 р. господар К. Маврокордат здійснив територіальну реформу, розділивши існуючі волості на декілька околів. У церковно-адміністративному плані більша частина території північної Молдови належала до Радівецького єпископства, менша до Сучавської митрополії.

Під час російсько-турецької війни (1768-1774 рр.) Молдавію зайняли російські війська. Проте в ході виведення російських військ з окупованих земель у 1774 р. в північну частину Молдавії увійшли австрійські військові підрозділи. Буковина стала складовою імперії Габсбургів. В 1786 р. Буковину прилучено до Галичини. Край був 19 округом королівства Галичини і Володимерії до 1849 р., коли він став автономною провінцією зі статусом герцогства (воєводства). Протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст. цивільний адміністративно-територіальний поділ краю неодноразово змінювався. Юридично оформивши у 1777 р. свою владу над Буковиною, Віденський двір вирішив у 1781 р. врегулювати питання юрисдикції Радівецького єпископа та Молдавського митрополита в краї. У 1782 р. єпископську кафедру було перенесено до Чернівців, а в 1783 р. цісар підпорядкував єпископа Буковини митрополиту в Карловіцах (Славонія). З 1786 р. Буковинська єпархія поділялася на 6 протопресвітеріатів та 2 вікаріати. У 1843 р. у Буковинській єпархії було збільшено кількість протопресвітеріатів з 8-ми (в 1841 р.) до 12-ти, а 23 січня (4 лютого) 1873 р. цісар підніс Буковинське православне єпископство до рангу митрополії, підпорядкувавши їй дві сербські єпархії в Далмації.

Тривалий процес адміністративно-територіальної та церковно-адміністративної консолідації краю, що завершився набуттям ним автономного статусу, відобразився у формуванні своєрідного буковинського крайового патріотизму, протиставлянні Буковини іншим землям імперії.

У другому підрозділі „Кількісні показники населення краю та спроби визначення його етнічного складу” проаналізовано чисельність та етнічний склад жителів північних волостей Молдавської землі та австрійської Буковини.

Симптоматичною ознакою ХІV ст. стала активізація міграційних тенденцій, які охопили населення значної частини Центральної та Південно-Східної Європи. Починаючи з кінця ХV ст., молдавські господарі з метою збільшення народонаселення воєводства надавали притулок не лише добровільним переселенцям з інших місцевостей, але й оселяли на його території бранців, захоплених під час військових виправ у сусідні землі. Поряд з молдаванами та русинами господарі також розселяли в Молдові захоплених у Валахії холопів-циган, а також сербів і сасів з Угорщини. Згідно з „Катастихом числа селян, дворян, ветафів, немешів та священиків” 1591 року, в північних волостях Молдавського воєводства налічувалося близько 8903 дворів (загальна чисельність населення могла сягати 30-32 тис. осіб). Джерела кінця ХVІ - початку ХVІІІ ст. засвідчують поліетнічність населення Молдови. Крім молдаван, там жили русини, татари, поляки, серби, вірмени, болгари, семигородські німці та багато циган. За даними подвірного перепису населення (1772-1773 та 1774 рр.), на території північних волостей Молдови проживало від 68704 до 84514 осіб. На момент заволодіння Буковини австрійськими військами тут мешкало 17047 сімей. Після укладення австро-турецької конвенції 1775р. і демаркації кордону населення буковинського краю зменшилося до 14989 сімей (1776р.). З метою збільшення числа жителів Буковини цісарська адміністрація запрошувала сюди колоністів з різних земель. Внаслідок природного приросту, а також завдяки прибуттю переселенців населення краю неухильно продовжувало зростати: з 190389 осіб у 1800 р. до 339669 - у 1840 р.

Австрійська влада на перших порах не розрізняла русинів (українців) та молдаван. До відсутності чіткого етнічного розмежування між представниками цих етнічних груп на Буковині значною мірою спричинилася їх належність до однієї православної конфесії. Лише запровадження в переписних листах у 1846 р. рубрики про розмовну мову кожної громади дозволило чітко розрізняти українців від молдаван. За даними 1846 р., на території краю мешкав 371131 чол., у тому числі 180417 русинів і 140625 молдаван. У 1857 р. на Буковині проживало 188288 русинів і 175679 румунів (з другої половини ХІХ ст. молдавани стали вживати етнонім румуни). Згідно перепису 1869 року край населяли 511964 особи. З них більшу частину - 204800 осіб - становили русини. Румунів налічувалося 201800 душ. Переписи 1880, 1890 та 1900 рр. також відзначають збільшення кількості населення краю й чисельне переважання українців над румунами. Останній перепис австрійського періоду, проведений у 1910 р., засвідчив, що на Буковині мешкали 305101 русин (українець), 273254 румуни, 102919 євреїв, 64932 німці та 36210 поляків.

Загалом в етнодемографічній статистиці Буковини того періоду переплелися як демографічні, так і національні проблеми, тісно пов'язані з обрядово-релігійною культурою жителів краю.

У третьому підрозділі „Домінування православних у конфесійному складі буковинців” досліджено конфесійний склад жителів краю та відзначено кількісну перевагу серед населення Буковини віруючих Православної Церкви.

Обрядово-релігійна культура Буковини належить до православної культурно-релігійної традиції, яка в Середні віки поширилася від греків до народів, що жили в Карпато-Дунайському регіоні. Як засвідчують археологічні матеріали, православне християнство на теренах Буковини поширювалося ще у XII - XIIІ ст. Однак власна православна церковна організація в краї з'явилася лише на початку XV ст., після заснування православної митрополії у Сучаві (1401 р.) та єпископства у Радівцях (1402 р.). Потребуючи духовної санкції своєї влади, молдавські господарі забезпечили Православній Церкві панівне становище в країні. Вона стала провідною і найчисленнішою за кількістю віруючих релігійною інституцією Молдови. Відзначаючи приналежність переважної більшості населення Молдавії, в тому числі її північних волостей, до Православної Церкви, автори ХІV - кінця ХVІІІ ст., на жаль, не наводять жодних цифр стосовно чисельності православних віруючих краю на ту пору. Такі дані дає лише церковна статистика останньої четверті XVIII - початку ХХ ст. Так, згідно з статистичними даними число православних віруючих на Буковині в кінці XVIII ст. зросло з 26828 сімей (1784 р.) до 27245 сімей (1786р.). У ХІХ - на початку ХХ ст. кількість православних збільшилася з 213924 осіб (1823 р.) до 547603 осіб (1910 р.). З них православних українців налічувалося 274349 чоловік, а румунів - 273254. Поряд з православними в краї мешкали представники інших конфесій. Так, в 1910 р. Буковину населяли 98565 римо-католиків, 26182 греко-католики, 657 вірмено-католиків, 20029 лютеранів, 484 кальвіністи, 341 вірмено-григоріан, 3232 липовани, 102919 іудеїв та 8 мусульман.

Отож, у другій половині XІV - на початку ХХ ст. більшість місцевого населення Буковини належало до Православної Церкви, яка в молдавську добу була панівною, а в австрійський період продовжувала зберігати провідні позиції найбільш чисельної за кількістю вірних релігійної інституції краю.

У четвертому підрозділі „Релігійний чинник і проблема етнічної самоідентифікації у традиційному середовищі Буковини” розглянуто питання впливу релігійної приналежності православних буковинців на їхню етнічну само ідентифікацію.

Відомо, що тривалий час українське та східнороманське населення Буковини в церковно-адміністративному плані належало до Молдавської православної митрополії. За умов відсутності етнічної свідомості і не відчуваючи конфесійної різниці між собою, українці та румуни вважали себе за один народ. Історично склалося так, що перші паростки національного самоусвідомлення виникли в середовищі східнороманської еліти краю. Українське національне відродження, що розпочалося на рубежі 50-60-х рр. ХІХ ст. в середовищі нечисленної місцевої інтелігенції, спершу потрапило під вплив русофілів. У кінці 80-х рр. ХІХст. домінуючі позиції серед української інтелігенції Буковини здобули народовські діячі, які на противагу русофільській доктрині загальноруської єдності та православної солідарності, акцентували увагу на єдності буковинців з українцями інших земель. На початку ХХ ст. вони стали поступово відмовлятися від етноніму „русин”, „руський” і почали широко вживати нову назву - „українець”, яка одразу викликала бурхливі протести з боку польських лідерів та русофілів. Офіційному утвердженню на теренах Буковини етноніму „українець”посприяв лише указ цісаря Карла від 13 квітня 1918 р.

Отже, православна спільнота Буковини, що майже винятково складалася з українського і східнороманського населення, спершу не відчуваючи своєї поліетнічності, постала в умовах багатонаціональної та поліконфесійної імперії Габсбургів перед вибором пріоритетних орієнтирів власної ідентичності. Найбільш яскраво всі ці процеси, пов'язані з вибором пріоритетних орієнтирів ідентичності в середовищі православної людності краю, відобразилися в місцевих етнонімічних трансформаціях ХІХ - початку ХХ ст., коли молдавани стали називатися румунами, а русини - українцями.

П'ятий підрозділ „Феномен буковинської толерантності в контексті ставлення православних до представників інших конфесій” присвячений аналізу міжконфесійних взаємин у краї в історичній ретроспективі.

Українська та східнороманська спільноти Буковини, здавна об'єднані в культурному плані спільною православною вірою, мали досвід багатовікової усталеної взаємодії й співпраці з представниками інших етнічних груп та віросповідань. Проте у різні періоди історії краю ці взаємини складалися по-різному. Друга половина ХIV - початок ХV ст. відзначалися в горішній частині Молдавської землі, як і загалом у всій Молдові, толерантним ставленням до представників усіх релігій (римо-католиків, вірмено-григоріан, гуситів). Проте укладення в 1439р. у Флоренції унії між грецькою та латинською Церквами справило негативне враження в молдавському суспільстві. Жителі воєводства почали вбачати в римо-католиках загрозу православ'ю. Вороже ставилися жителі Молдавії й до османів-мусульман, які прагнули підкорити їхню державу подібно до інших православних балканських країн. У 1552 р. на теренах Молдавської землі розпочалося переслідування представників інославних конфесій. Однак з часом терпимість до вірмено-григоріан та римо-католиків була відновлена. У XVII - XVIII ст. католикам в Молдавському воєводстві надавалося право вільно сповідувати свій культ, але суворо заборонялося перетягувати до своїх лав православних віруючих, схиляти їх до єресі. Католики також не сприймалися за рівних з православними. Характерно, що подібне ставлення до іновірців, особливо до католиків, збереглося в північній частині історичної Молдови - Буковині - й після її інкорпорації імперією Габсбургів. Подальшому покращенню стосунків різних етнічних і конфесійних груп на Буковині сприяли активні заходи австрійського уряду. Під скіпетром Габсбургів буковинці різних етнічних груп та віросповідань почали вчитися жити поряд, толеруючи один одного. Проте навіть у освічену австрійську добу Буковина знала безліч прикладів міжетнічних та міжконфесійних непорозумінь, які, правда, не виливалися в такі гострі протистояння, як, скажімо, в сусідній Галичині, де неподільно панувала польська шляхта. Адміністративне прилучення Буковинського дистрикту до королівства Галичини і Володимерії в 1786 р. гостро поставило перед православними жителями краю проблему католицького місіонерства, яке провадили тут за сприяння польських чиновників заїжджі єзуїти та василіани.

В цілому варто підкреслити, що в ту пору як між представниками різних мов та релігій в інтелектуальних колах краю відбувався культурний обмін, для менш освічених верств населення на Буковині залишалося характерним роздільне сусідство з усіма його забобонами у ставленні до представників не їхньої віри та чужинців.

У третьому розділі „Пастирі і паства: багатовимірність взаємодії суспільної свідомості” досліджено питання місця Православної Церкви в структурі держави, життя та діяльності православного кліру, а також його відносини з мирянами.

Перший підрозділ „Взаємини Православної Церкви і влади в Молдавському воєводстві та імперії Габсбургів” стосується аналізу державно-церковних відносин у Молдавській землі та імперії Габсбургів.

В епоху Середньовіччя держава не мислила себе без Церкви, адже влада в часи неподільного панування релігійного світогляду також потребувала духовної санкції. Саме Церква, за уявленнями середньовічного суспільства, надавала законності різним установам та встановленню прав, у тому числі й на вищому рівні. З огляду на це молдавські воєводи взялися за організацію власної православної митрополії. Православна Церква Молдавії в свою чергу всіляко підтримувала владу господаря. Вона розглядала воєводу як помазаника Божого, надавала духовної санкції коронації воєводи. Митрополит та інші ієрархи Молдавської Церкви разом з господарем брали участь у державних церемоніях та справах. Проте окремі господарі, що прагнули до самодержавного правління, у випадку надмірного втручання вищого кліру у справи, що належали до компетенції воєводи, не втрачали нагоди вказати духовенству на його місце. Загалом же Церква і господар діяли в Молдові заодно. Факти свідчать, що у їхніх взаєминах до певної міри реалізувалася поширена у візантійському світі ідея симфонії влади і Церкви.

На початку австрійського правління в Буковині місцева Православна Церква перебувала в юридично невизначеному стані. 19 червня 1783р. цісар Йосиф ІІ оприлюднив так званий „Толеранцпатент”, яким була забезпечена свобода всім віровизнанням. Проте, надавши Православній Церкві Буковини законного статусу в державі, цісар секуляризував церковно-монастирські володіння. Організаційно-адміністративні питання діяльності Православної Церкви краю були врегульовані цісарською „Постановою про впорядкування духовної, церковної та шкільної справи на Буковині” від 29 квітня 1786 р. Державний закон про загальні громадянські права від 21 грудня 1867 р. надавав кожній дозволеній в державі Церкві або церковній спільноті право здійснювати відкрито публічне богослужіння, самостійно керувати своїми внутрішніми справами та утримувати у своєму віданні усі призначені на предмети культу, просвіти й благодійності установи та фонди. Той самий закон урівнював також становище православних священиків з духовенством інших віросповідань як стосовно прав та обов'язків, так і у шкільних справах. У 1873р. цісар видав указ про перетворення Буковинського єпископства на Митрополію Буковини й Далмації. Однак пільги і привілеї, надані цілою низкою законодавчих актів на папері, в реальній практиці в повному обсязі не виконувалися. Позбавлена самостійності у вирішенні внутрішніх церковних питань, вища ієрархія Буковинсько-Далматинської митрополії, права і привілеї котрої цілком залежали від милості австрійської влади і, в першу чергу, імператора, при всякій нагоді намагалася засвідчити цісарю свою лояльність.

Таким чином, підсумовуючи все вищесказане, можна констатувати, що в Молдавському воєводстві Православна Церква посідала панівне становище, підтримувана політично та матеріально на державному рівні. Натомість у католицькій імперії Габсбургів вона була зведена до становища другорядної релігійної організації, а залежність православного кліру від держави породжувала у ньому раболіпство перед цісарем і його урядниками.

У другому підрозділі „Вища православна церковна ієрархія краю: персональний склад, канонічний статус, владні прерогативи, побут ” проаналізовано відомості про вищу церковну ієрархію Сучавської митрополії, Радівецького єпископства, Буковинської єпархії та Буковинсько-Далматинської митрополії, окреслено її канонічні права й обов'язки, висвітлено побут владик.

Вищі духовно-адміністративні функції в Православній Церкві Молдови належали Сучавському митрополиту (у XVII ст. його резиденцію було перенесено до Яс). Першим молдавським митрополитом з кафедрою в Сучаві був Йосиф, що походив з роду Мушатинів. Усього протягом XV - останньої четверті XVIII ст. владиками Молдавської митрополії були 43 митрополити. У церковно-адміністративному підпорядкуванні у митрополита Сучавського і Молдавського перебував єпископ Радівецький. До його єпархії входили чотири волості Горішньої землі. Всього з джерел відомо 42 Радівецьких єпископи. Кандидатами у владики були винятково представники чорного духовенства. Єпископами, зазвичай, ставали ігумени великих монастирів, а митрополитами - єпископи Романський або Радівецький. Так, приміром, з ченців, що прийняли постриг у монастирі Путна, походило шість Сучавських і Молдавських митрополитів та дев'ять Радівецьких єпископів. Більшість Сучавських митрополитів та Радівецьких єпископів займали активну громадську позицію, були порадниками та наставниками воєвод, очолювали дипломатичні місії до різних країн, сприяли будівництву храмів і монастирів, їх оздобленню та обдаруванню маєтками, переписували книги, відкривали друкарні, лікарні і школи.

Австрійська адміністрація в 1782 р. перенесла єпископську кафедру з Радівців до Чернівців та підпорядкувала Буковинського владику Карловіцькій митрополії (1783 р.). Хіротонія Буковинських єпископів до піднесення єпархії Буковини у ранг митрополії здійснювалася в Карловіцах. Після піднесення Буковинської єпархії в 1873 р. до ступеню митрополії, головним духовним керівним органом Буковинсько-Далматинської архідієцезії був Синод, який складався з її правлячих архієреїв: архієпископа і митрополита Буковини та Далмації, а також єпископів Далматинського та Боко-Которського. Процедура обрядового поставлення призначеного цісарським указом на митрополичу кафедру Буковини і Далмації кандидата складалася з іменування, хіротонії та інсталяції в кафедральній церкві.

Отже, в молдавський період вища церковна ієрархія краю складалася з Сучавського митрополита та Радівецького єпископа. Останній на початку австрійського володарювання став владикою Буковини. Піднесення в 1873 р. Буковинської єпархії до рангу митрополії сприяв автономному статусу Православної Церкви Буковини. На ментальному рівні призначення владики в Православній Церкві краю як у молдавський, так і австрійський періоди, незалежно від способу обрання кандидата собором чи світськими властями, мислилося справою „милості Божої”, а сам архієрей бачився спадкоємцем „апостольської благодаті”, покликаний Христом наставляти та напучувати пастирів і паству.

Третій підрозділ „Соціально-економічне становище, світоглядні орієнтири та побут православного парафіяльного духовенства” стосується питання життя та діяльності парафіяльного кліру.

Життя православного населення північних волостей Молдавського воєводства, так само, як і пізнішої австрійської Буковини, було тісно пов'язане з церквою та її служителями, котрі не лише відправляли богослужіння, здійснювали обрядові таїнства та займалися моральним вихованням віруючих, але й були найбільш авторитетними особами в громаді. У 1490 р. в Радівецькій єпископії згадуються 44 „попи” з церков Сучавської та 6 - з Чернівецької волостей, котрі „прислухають” до неї „з усіма данинами, поклонами, винами, і з усім приходом попівським”. У 1591 р. в Чернівецькій, Сучавській та Хотинській волостях загалом налічувалося 384 священики. Процедура поставлення у священики чітко визначалася церковними канонами. В молдавський період священники не мали сталої платні і обкладалися податками. Освітній рівень парафіяльного духовенства краю був надзвичайно низький.

На момент прилучення буковинського краю до імперії Габсбургів стан матеріального забезпечення місцевого православного кліру бажав кращого. Суттєві зрушення в справі призначення сталого матеріального утримання та підвищення освітнього рівня парафіяльного кліру на Буковині сталися у 1786 р., коли священикам надали земельний наділ і певні пільги, але скоротили їх чисельність (з 448 до 259 осіб). У посіданні місця пароха священики цілком залежали від милості австрійських властей та великих землевласників, що володіли правом церковного патронату в громадах. З ХІХст. священикам стали платити зарплату. Певних зрушень за часів австрійського правління у краї зазнало приватне життя буковинського православного духовенства, покращився його освітній рівень.

Таким чином, можна констатувати, що парафіяльне духовенство північних волостей Молдавського воєводства не мало сталого матеріального забезпечення і перебувало на низькому освітньому рівні. В австрійський період соціально-економічне становище та освітній рівень буковинських сільських православних священиків суттєво покращилися. Водночас австрійська влада вжила низку заходів щодо перетворення священика на відданого слугу австрійської монархії.

У четвертому підрозділі „Особливості взаємин православного кліру та мирян” охарактеризовано відносини духовенства з парафіянами.

Парафія була найменшою церковною структурною одиницею як у північних волостях Молдавського воєводства, так і в пізнішій австрійській Буковині. Очолював парафію священик-настоятель. У молдавський період в окремих парафіях священиків могло бути двоє або й більше, в залежності від величини громади та кількості у ній церков. До складу парафіяльного кліру тоді входив також диякон. Традиційно місцеве православне духовенство справляло на населення краю значний вплив, посвідчувало документи, виступало в ролі третейського судді.