Міжцерковні відносини ХIV - другої третини XVI століття

Король затвердив ухвали Уніатського Собору, а ухвали Православного визнав неправильними. Так Україна розділилася на дві частини. По одному боці став увесь православний загал і два владики, по другому -- уніати: митрополит, п'ять владик і купка прихожан. Який же Собор право-сильний? Почалася полеміка. [16, 419 с.]

Уряд вважав правосильним Уніатський Собор, не рахуючись з тим, що владики, над якими була влада патріарха, самовільно вирішили приєднатись до іншої Церкви і змінити канони. В практиці православних участь мирян у Соборі була цілком правильна. З погляду православних Уніатський Собор був неканонічний. Закиди Уніатського Собору: 1. Никифор був «шпигун»; 2. у Православному Соборі брали участь іновірні. Хоч вини Никифора не можна було довести, його замкнено до в'язниці, де він і помер.

3.2 Україна після Берестейської унії

Берестейська унія не внесла спокою і не поєднала Церкви. Навпаки, крім двох -- православної і католицької -- з'явилася третя, уніатська. На боці уніатської були: митрополит, п'ять єпископів, визнання польським урядом, а головне -- могутня рука папи. На боці православних: два єпископи, багато чорного та білого духовенства і -- народ, їх зверхник, Царгородський патріарх, не був у стані боронити їх. Спроби православних звернутися до короля за посередництвом сеймиків та сеймів нічого не дали. Уніатська Церква залишалася в очах уряду єдиною правною Українською Церквою.

Тяжкий стан Православної Церкви погіршував внутрішній двоподіл: владики, частина шляхти та міщан пішли за унією, але більшість духовенства, шляхти з кн. К. Острозьким, більшість міщан та братств, селяни, а головне та нова сила, що організувалася за Дніпровими порогами -- козацтво -- залишилися при вірі батьків.

Менші чисельно прихильники унії розгортали колосальну енергію, зміцнюючи свої позиції та приєднуючи нових прихильників.

Слабого митрополита Михаїла Рогозу замінив у 1600 році єпископ Володимирський, талановитий Іпатій Потій, що був до того Володимирським старостою, людина з великими зв'язками, добрий промовець і дипломат. Роки 1595-1613 -- це «Потієва доба», характеризує його роль О.Б. Курилас. Твердою рукою взяв він керівництво митрополією і провадив справу до своєї смерті в 1613 році. «Не з Рогозою, а зо мною маєте діло», -- писав Потій у 1600 році до слуцького кліру, який не слухав його. [15, 399 с.]

На той час православне духовенство не мало рівного митрополитові Потієві, але мало князя Костянтина Острозького, який останні роки свого життя присвятив боротьбі з унією та обороні Православної Церкви. Шукаючи підтримки, князь К. Острозький зблизився з кальвіністами. В 1599 році у Вільні відбулася Генеральна Конференція, на якій він заступав православну шляхту, а князь М. Радзівілл -- кальвіністичну. Але співпраця двох конфесій не наладналась, бо духовні кола вороже поставилися до кальвіністів і вимагали благословення патріарха. Благословення патріарх не дав, і Віденська Генеральна Конференція фактично на тому й скінчилася.

Найбільше значення в справі оборони Православної Церкви мала релігійна полеміка, участь в якій взяло чимало видатних, талановитих авторів. Ця полеміка велася з завзяттям, твори поширювалося переважно в рукописах, і вони викликали захоплення читачів. Тим часом православні втрачали свої храми, церковні маєтки, які переходили до уніатських владик. [15, 401 с.]

Року 1603-1605 польський уряд пішов на поступки: з митрополії уніатського митрополита вилучено Києво-Печерський монастир і дозволено обрати там православного архимандрита -- Єлісея Плетенецького; визнано права братств і вилучено їх з-під юрисдикції митрополита-уніата.

Безоглядна політика Сігізмунда III викликала незадоволення протестантів та православних, до яких приєдналося чимало дисидентів католиків, і 1606 p. проти короля вибухло повстання («рокош») на чолі з Краківським воєводою Зебжидовським. Хоч це повстання було придушене польським військом, але в ньому чітко висловили свої вимоги православні, зокрема -- деградувати уніатських владик, роздавати церковні добра тільки православним припинити всі судові процеси проти духовенства.

Після смерті Кирила Терлецького король поспішив надати луцьку кафедру уніатові Остафієві Єловичу-Малинському.

У перший час після Берестейської унії уніати відчули глибоке розчарування: вони сподівалися на допомогу і співпрацю латинського духовенства Польщі, на що нібито вказувало його ставлення до Собору в Бересті, насправді ж зустріли відкриту ворожість. Вже в королівському універсалі 15 грудня 1596 року немає згадки про право уніатських єпископів засідати в Сенаті, не зважаючи на те, що в цьому питанні папа звертався до короля. Релігійна боротьба підкопувала силу народу; полемічна література роз'ятрювала пристрасті. Після Берестейської унії виявився трагізм Української Уніатської Церкви, -- пише Вінтер: православні ненавиділи уніатів за зраду, а Римо-Католицька (Польська) Церква не вважала їх за повноцінних громадян, бо вирішальним для неї було питання національності. Поляки прагнули такого об'єднання Церков, щоб православні цілковито відмовилися від своїх догматів, історичної традиції, обрядів. Уніатська Церква стала тільки «терпимою» в Польщі, як терпимою була Православна. Польський історик, єпископ Ліковський, пише, що польське духовенство, замість притягати до себе уніатів, їх тільки принижувало. Але внаслідок цього Українська Католицька Церква не зв'язалася з польським урядом «стала головним заборолом української народности проти польонізації», -- писав Д. Дорошенко. [9, 115 с.]

3.3 Причини виникнення греко-католицької церкви

Українська греко-католицька (уніатська) церква виникла внаслідок укладення Берестейської церковної унії, яка була підписана окремими православними ієрархами України та Білорусії з Ватиканом у 1596 р. Згідно з умовами унії православна церква України та Білорусії мали прийняти католицькі догмати, філософську доктрину, визнати главенство папи римського. Проте зберегти православну обрядовість і мову богослужіння.

УГКЦ виникла на основі унійної ідеї католицизму і православ'я. Унійна ідея виникає на початку розколу єдиної Вселенської християнської церкви. Унійні імпульси знаходили сприятливий грунт на православнім Сході. Проте не завжди унійна ідея побуджувалася християнськими мотивами «щоб були всі одно», оскільки «один Бог, одна віра, одне хрещення». Вона затьмарювалася якщо амбіційними стремліннями. [5, 232 с.]

Вселенський собор у Костинці (1414-1418 рр.) відкрив спробу для здіснення унійної справи, на якому була депутація православної церкви українських Єпископів з Литовської держави на чолі з новообраним у 1415 р. проти волі константинопольського патріарха митрополитом Київським і Литовським Григорієм Цимблаком. Там він виголосив промову, якою вітав папу і висловлював бажання об'єднати під його проводом церви та для цього скликати Вселенський собор. Однак переговори не увінчалися успіхом. Перше об'єднання православних з католиками відбулося на флорентійському соборі у 1439 р. Проте це було об'єднання церков з політичних мотивів, тому воно не витримало випробування часом. Було нетривким. Лише турецька навала на Константинополь схилила імператора та патріарха до єднання з Римом. Константинопольський патріарх визнав зверхність римського папи. Щодо оцінки характеру, причин і наслідків Флорентійської унії заслуговує на увагу висновок Михайла Грушевського. Він зазначав: «… унію прийняв і митрополит Київський Ісидор, і майже всі грецькі владики, і цісар візантійський, що хотів тим способом дістати поміч папи та турків. Але ні в Греції, ні в Ісидорових єпархіях тої унії не прийняли і самі Ісиродські прихильники мусили відступити від неї».На думку церковних і світських дослідників, існувало кілька соціально-економічних і політичних причин, які зумовили унію православних з Римом. Одним з найбільших негативів у житті православної церкви в Україні ХVІ ст. був світський патронат над нею. Королі мали право надавати світським особам так звані «духовні столиці» і «хліби духовні», які мали привілеї і заслуги перед державою та королем, а не перед церквою. Ці люди в основному не мали «духовного покликання», не завжди розуміли та цінували церковну службу, дбали лише про матеріальні вигоди, які давали їм високі церковні посади. [5, 235 с.]

У ХVІ ст. православна церква в Україні перебувала в кризовому становищі. Митрополичі і Єпископські кафедри дістаються людям недосвідченим, цілком світським і часто аморальним. Беручи приклад з королів, князів, різні польські, литовські, українські магнати і шляхта зловживали право патронату над церквою у своїх маєтках і в сфері своїх впливів. Внаслідок цього відбуваються деморалізація і розлад на нижчих щаблях церковного життя. Другою причиною, яка дезорганізувала церковне життя в Україні, вважається втручання в церковні справи братств. Церковні братства були світськими громадсько-релігійними об'єднаннями, вони мали великі заслуги в розвитку освіти, культури, пробудження і організації національного релігійного життя в Україні. Були й інші причини, які підштовхнули ієрархів української церкви до Берестейської унії. Вони бачили недбале в духовному плані ставлення до української церкви з боку східних патріархів, зокрема Константинопольського, під юрисдикцією якого знаходилися. [10, 189 с.]

Завдяки унії зберігся східний обряд. Це надзвичайно важливо, адже обряд - це не просто форма віросповідання, а історично складена і освячена традицією органічна єдність віровчення і культури нашого народу, це вияв і фактор його духовності.

Унія викликала пробудження національної свідомості українців. Виникав внутрішній опір, приходило усвідомлення себе як носія ознак, що складають народ, націю, виникала потреба їх захисту.

Унія стала засобом захисту української мови як найважливішої ознаки нації. Галичина від 1340 р. перебувала під чужомовним впливом, причому дуже активним. Однак саме тут найповніше збереглася і рідна мова і національна свідомість.

Відразу після унії 1596 р. духовенство відкрило так звані «уніатські школи», які діяли у Галичині до 1938 р. Такі школи стали осередками української духовності.

Унія, виникнувши як єдиний засіб порятунку нації, витворила українську національну церкву, бо тільки національне надає їй самобутності в католицькому і в православному світі, а тому здійснюване нею національне виховання віруючих традицій київського християнства. [10, 193 с.]

Весь тягар національного відродження впав на плечі греко-католицького духовенства і воно виявилося на рівні вимог часу.

Проаналізувавши, можна зробити висновки. Ватикан, який здавна намагався поширити свій вплив на східнослов'янські народи і активно підтримував політику польських феодалів щодо України та Білорусі, дав почин Унії. У підготовці унії чималу роль відігравали і єзуїти, яких у 60-х роках 16 століття для боротьби з протестантами покликали в Польщу польські католицькі єпископи. Саму ідею унії підтримувала ще й верхівка українського духовенства та світських феодалів, що прагнули добитися однакового політичного становища з польськими магнатами, зміцнити свою позицію в боротьбі проти антифеодальних народних рухів. Оскільки унія іноді насаджувалася силою, українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва. Це була боротьба проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту, проти панування шляхетсько-католицької Польщі. Вона мала національно-визвольний характер -- і водночас була боротьбою українського та білоруського народів за збереження й зміцнення зв'язків між ними. [1, 207 с.]

Якщо перенести події Берестейської унії на сьогодення, ми розуміємо, що різноманітність вірувань людей можуть створювати певні конфлікти. Що підтверджує необхідність створення та підтримки релігійних інститутів, та вивчення різних вірувань, пошук спільних рис та поступову глобалізацію релігії, для підтримки миру на планеті.

Висновки

1.1.Українські землі під литовською зверхністю не знали суспільної боротьби на релігійному грунті, передусім через толерантність, яку виявляли володарі Литви щодо різних конфесій. Вона сформувалась усією історією цієї держави, що виступала своєрідним буфером між православним Сходом і католицьким Заходом. Характерною рисою політики правлячих кіл Литви щодо православної церкви було їх намагання позбутися залежності від Москви.

1.2. Православна церква зі становища державної під час Галицько-волинської держави поступово переходить до стану церкви другорядної, упослідженої, яку поки що терплять під польською окупацією й сильним наступом католицизму. Активізується місійна діяльність католицьких орденів з метою покатоличення українців.

2.1. У кожній країні Реформація мала свої особливості. Вплив ідей Реформації на українських землях проявився не стільки в поширенні нових (протестантсь-ких) віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення пра-вослав'я, що перебувало у кризовому становищі.

2.2. Полеміка, що мала гостру соціальну й політичну спрямованість, велась у царині релігійної ідеології, бо ж національна церква впродовж століть залишалася вирішальним культурним чинником, а українське відродження -- невід'ємним від православ'я. Провідне місце серед найяскравіших полемістів тієї доби посідає, за визначенням М. Грушевського, «цінний нам, особливо як продукт української культури й українського життя, славний Іван Вишенський». Загалом, аналізуючи творчість письменника-полеміста, його палкий демократизм, відданість ідеї народно-визвольної боротьби, маємо вбачати у постаті Івана Вишенського діяча гуманістично-реформаційного руху в Україні. Реформаційні ідеї Г. Смотрицького до певної міри поєднувалися з гуманістичними. Так, головними доброчестями людини він вважав славу, мужність, талант, активну діяльність, спрямовані на досягнення вищих цілей -- благо рідного краю, його захист, турботу про розвиток освіти, культури свого народу, захист віри предків.

2.3. Церковні братства були світськими громадсько-релігійними об'єднаннями, вони мали великі заслуги в розвитку освіти, культури, пробудження і організації національного релігійного життя в Україні. Вони зміцнили українське суспільство, яке тепер могло спертися на мережу шкіл, друкарень, кадри освічених людей.

3.1. В об'єднанні православної й католицької церков були зацікавлені польсь-кий король -- для остаточного ополячення українців, Папа Римський -для збільшення своїх володінь і доходів, православні ієрархи -- для зрівняння в правах з католицькими. У 1596 р. в Бересті була проголошена церковна унія - об'єднання православної церкви з католицькою, унаслідок чого утворилася нова -- уніатська церква (греко-католицька). Отже, релігійна ситуація в Україні наприкінці XVI ст. була складною і драматичною. Як у Західній Європі в XVI ст. від католицизму відокремився протестантизм, так в Україні й Білорусії від православної церкви відокремилася греко-католицька.

3.2. Берестейська унія не внесла спокою і не поєднала Церкви. Навпаки, крім двох -- православної і католицької -- з'явилася третя, уніатська. Релігійна боротьба підкопувала силу народу; полемічна література роз'ятрювала пристрасті. Після Берестейської унії виявився трагізм Української Уніатської Церкви, -- пише Вінтер: православні ненавиділи уніатів за зраду, а Римо-Католицька (Польська) Церква не вважала їх за повноцінних громадян, бо вирішальним для неї було питання національності.

3.3. Українська греко-католицька (уніатська) церква виникла на основі унійної ідеї католицизму і православ'я, яка виникає на початку розколу єдиної Вселенської християнської церкви та внаслідок укладення Берестейської церковної унії 1596 р.

Список використаних джерел та літератури

1. Абрамович С.Д. Світова та українська культура: Навчальний посібник /

С. Абрамович, М. Чікарькова. - Л.: Світ, 2004. - 344 с.

2. Бойко О. Д. Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Олександр Дмитрович Бойко. - К.: Академвидав, 2005. - 688 с.

3. Горбула О.Д. Культурологія: теорія та історія культури. Навчальний посібник / О.Д. Горбула, І.І.Тюрменко . - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 368 c.

4. Грушевський М. С. З історії релігійнної думки на Україні / Грушевський М.С. - К.: Освіта, 1992. -192 с.

5. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України / Грушевський М.С. - К.: Наукова думка, 1995. - 543 с.

6. Дьяков В.А. Краткая история Польши с древнейших времен до наших дней / В.А. Дьяков. - М.: Наука, 1993. - 528 с.

7. Історія України в особах: ІХ-ХVIIІ ст. / [Діптан І.І., Смолій В.А., Ревегук В.Я. та ін.]. - К.: Україна, 1994. - 398 с.

8. Історія української культури: Навчальний посібник / [Вервес Г.Д., Гончаренко М.В., Русанівський В.М. та ін.]. - К.: Либідь, 1994. - 272 с.

9. Закович М.М. Релігієзнавство / Микола Михайлович Закович. - К.: Либідь, 2002. - 298 с.

10. Калінін Ю.А. Релігієзнавство / Ю. Калінін , Є. Харьковщенко. - К.: Генеза, 2002. - 314 с.

11. Колодний А.М. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / А. Колодний, П. Яроцький. - К.: Знання , 1999. - 735 с.

12. Лубський В. І. Історія релігій: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / В. І. Лубський, М. В. Лубська - [2-ге вид.]. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 776 с.

13. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації / Юрій Віталійович Павленко. - К.: Либідь, 2001. - 360 с.

14. Петровський В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / В.В. Петровський, Л.О. Радченко, В.І. Семененко. - Вид. 2-ге, випр. та доп. - Х.: Школа, 2008. - 608 с.

15. Полонська - Василенко Н. Історія України. Т. I (до половини XVII ст.) / Наталя Дмитрівна Полонська - Василенко. - К.: Либідь, 1995. - 672 с.

16. Субтельний О. Україна: історія / Орест Субтельний . - К.: Либідь, 1993. - 720 с.

17. Томашівський С.Т. Українська історія / Степан Теодорович Томашівський. - Л.: Вчора і нині, 1919. - 152 с.

18. Шевнюк О. Л. Культурологія: навчальний посібник / Шевнюк Олена Леонідівна. -- К: Знання, 2004. - 342 с.

Додатки

Українські землі під владою Польщі та Литви у ХІV столітті

Іван Вишенський

Поштова Марка та вітраж на честь Берестейської Унії

Князь Костянтин Острозький

Копія грамоти Берестейської унії серед раритетів єпархіального музею у Трускавці

Размещено на Allbest.ru