Торговельно-комерційна діяльність греків-купців в Україні (середина ХVІІ-ХІХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 94:339:316.343.34 (477=14) “16/18”

Торговельно-комерційна діяльність греків-купців в Україні (середина ХVІІ-ХІХ ст.)

07.00.01-історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Волониць Віра Степанівна

Донецьк 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться “24” грудня 2007 р. о “13” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корп., ауд. 32

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано “23” листопада 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

Анотації

Волониць В.С. Торговельно-комерційна діяльність греків-купців в Україні (середина ХVІІ-ХІХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2007

У дисертації досліджується торговельно-економічна діяльність грецького купецтва в українських землях у другій половині XVII-ХІХ ст. Визначено історичні умови та чинники, які впливали на розгортання торговельної активності греків, охарактеризовано її політико-правове забезпечення з боку Гетьманської держави та Російської імперії. Розкрито характер, напрями та результативність торгівлі греків Ніжина. Показано вплив торговельного чинника на процеси самоорганізації й автономізації, структурування купецького загалу в рамках Ніжинського грецького братства.

З'ясовано специфіку одеського грецького купецтва. Доведено, що особливості молодого портового міста та господарська спеціалізація регіону зумовили орієнтацію греків-купців Одеси на експорт зерна, що здійснювався за посередництва великих торгових домів. Визначено соціокультурну роль греків Одеси, показано їх участь у суспільно-політичному, культурному житті міста. Визначено місце підприємницької та торговельно-посередницької діяльності маріупольських купців-греків в економіці Північного Приазов'я. Проведено порівняльний аналіз грецьких купецьких спільнот Ніжина, Одеси та Північного Приазов'я, а також встановлено їх роль у розвитку торгівлі в українських землях.

Ключові слова: грецьке купецтво, торговельно-економічна діяльність, підприємництво, Ніжинське грецьке братство, грецька купецька спільнота Одеси, греки-купці Північного Приазов'я.

Волониц В.С. Торгово-коммерческая деятельность греков-купцов в Украине (середина ХVII-ХIХ вв.). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - история Украины. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2007.

В диссертации исследуется торгово-экономическая деятельность греческих купцов на украинских землях во второй половине XVII-ХІХ вв. В работе комплексно рассмотрены процессы формирования греческих купеческих центров в Нежине, Одессе и Мариуполе, показаны их организационные, социальные основы, определены направления профессиональной деятельности.

Установлено, что основными факторами, которые детерминировали торговую активность греков в Украине, были государственная политика в отношении греческой коммерции, торгово-экономическая конъюнктура, состав, опыт, профессиональные приоритеты греческого купечества того или иного региона.

Установлено, что интересы возобновления торговли в украинских землях после Национально-освободительной войны середины XVII в. обусловили политику привлечения греческих купцов на Украину, которую проводили украинские гетманы, а позже и российское правительство. Греки получили значительные привилегии в области торговли и судебно-административную автономию, что привело к созданию нежинского греческого братства. Рассмотрены коммерческие приоритеты нежинских греков, их роль в импорте на Украину мануфактурной продукции, бакалеи, австрийских сенокосных кос и в экспорте в Европу сибирского меха. Показаны процессы структуризации и специализации греческого купечества, а также распространение таких форм и инструментов коммерческой деятельности, как торговые общества, кредитование, маклерство.

Рассмотрено, как присоединение к Российской империи причерноморских территорий обусловило перенос основных торговых путей в южные порты, что и стало причиной упадка нежинской греческой общины и стремительного развития торгового дела в Одессе. Важную роль в экономическом развитии города также играли греки-эммигранты. Доказано, что особенности Одессы, хозяйственная специализация региона обусловили ориентацию греческих купцов на посредническую торговлю зерном, которая осуществлялась через крупные торговые дома.

Рассмотрены благотворительные и культурно-образовательные инициативы греческого купечества, которые сыграли немаловажную роль в формировании социально-экономической и образовательной инфраструктуры Одессы и в повышении культурного уровня греческого населения города. Одновременно, дворянское происхождение греческих купцов, их мировоззрение стали основными ментальными основами, которые обусловили внутреннюю мотивацию общественных инициатив.

В диссертации определено место предпринимательской и торгово-посреднической деятельности купцов-греков в экономике Северного Приазовья. Доказано, что сельскохозяйственный характер приазовской греческой общины и правительственная политика, которая ориентировала греков на земледельческое освоение региона, обуславливали второстепенность купеческой деятельности. Выяснено, что мариупольские греческие купцы не могли конкурировать с иностранными фирмами в прибыльном зерновом бизнесе, и занимались обслуживанием потребительских интересов в региональном масштабе.

Таким образом купеческие компоненты нежинской, одесской и приазовской греческих общностей представлены в виде трех разных моделей торгово-экономической и социокультурной деятельности греческого купечества на украинских землях. Первая - автономная, с широким спектром коммерческой деятельности. Вторая модель - аристократическая греческая купеческая общность Одессы, которая развивала на южных землях Украины межконтинентальную морскую торговлю. Третья модель - мариупольское греческое купечество, которое находилось на периферии экономических приоритетов изолированной до определенного времени общиной.

Ключевые слова: греческое купечество, торгово-экономическая деятельность, предпринимательство, Нежинское греческое братство, греческая купеческая общность Одессы, греки-купцы Северного Приазовья.

V. Volonits. Trade and Commerce of the Greek Merchants in Ukraine (middle of XVII-XIX). - Manuscript.

Thesis for competition for the academic degree of Historical science, specialty 07.00.01. - History of Ukraine. - Donetsk National University. - Donetsk, 2007.

The thesis examines trade and economic activity of the Greek merchants in Ukraine (the second half of XVII-XIX). The historical conditions and factors that affected development of the Greek trade activity are determined; its political and legal provision by the Hetman's state and Russian Empire is characterized. The character, trends and results of the Greek of Nizhin trade activity are disclosed. The trade factor influence on the self-organization and autonomization processes as well as the structuring of the merchant bulk within the limits of Nizhin Greek community are shown.

Odessa Greek merchant class specific features are determined. It has been proved that the peculiarities of the young port city and economic specialization of the region conditioned orientation of Odessa Greek merchants toward grain export through the mediation of main trade firms. The social and cultural role of Odessa Greeks is stated, their participation in social and political, cultural life of the city is shown. The part of entrepreneur and trade and mediation activity of Mariupol Greek merchants in economy of the North Priazovye region is determined. The comparative analysis of the merchant communities of Nizhin, Odessa and the North Priazovye region has been carried out; their role in the trade development in Ukraine is stated.

The key words: the Greek merchants, trade and commerce, entrepreneurship, Nezhin Greek fraternity, the Greek merchants community of Odessa, the Greek merchants of the Northern Priazovie region.

торгівля грек український гетьманський

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Розбудова сучасної ринкової економіки її ефективна інтеграція в систему світового господарства є одним із найважливіших пріоритетів суспільного розвитку України. У цьому контексті вивчення та врахування історичного досвіду підприємницької діяльності на українських теренах, ретроспективний аналіз зовнішньоекономічних зв'язків українських земель надає необхідні історичні знання для формування цивілізованих торговельно-економічних та інвестиційних відносин як у національному, так і у міжнародному вимірах. Поступове залучення України до європейського співробітництва актуалізує дослідження історичних традицій комерційного спілкування з країнами і народами Старого світу, з-поміж яких особлива роль належить грецькому народові, з яким Україну пов'язує давні та міцні культурні й економічні взаємини.

Досвід вивчення історії підприємницької діяльності свідчить, що існування іноземного компонента на певному етапі розвитку будь-якої країни має суттєве значення для її економіки та має певний вплив на суспільні відносини. Упродовж ХVІІ-ХІХ ст. греки відігравали багатофункціональну роль у господарському житті України. Одним із головних пріоритетів життєдіяльності утворених на українських землях грецьких осередків була торгівля. Ніжинські грецькі купці утримували протягом понад 100 років провідні позиції в організації внутрішньої та зовнішньої комерційної діяльності на українських теренах. Дещо менше, але також важливе, місце займала купецька діяльність у розвитку грецької громади Північного Приазов'я.

Враховуючи гетерогенність соціальних і культурних ознак грецьких осередків України, вважаємо за необхідне визначитися з їх класифікацією. Стосовно грецького населення Ніжина та Північного Приазов'я сучасні дослідники використовують термін “громада”. Адже ніжинські та приазовські греки мали розвинуту систему етнічного самоврядування, санкціоновану державою. Одеські греки, що відзначалися великими капіталами та торговельним обігом, не створили автономних інституцій етнічного характеру, тому застосовуємо до них визначення “грецька спільнота”.

Аналіз їх буття дозволяє зрозуміти роль торгівлі не тільки як інструмента реалізації певних економічних інтересів, але і як засобу етнічної самоорганізації, здійснення міжетнічного спілкування та адаптації колоністів у новому середовищі. Знання про традиції професійної орієнтації грецької меншини України, історичні особливості її суспільної ролі надзвичайно потрібні для формування ефективної політики у галузі міжетнічних відносин.

Внесок греків у господарську розбудову окремих українських регіонів, їх роль у розвитку торговельно-комерційних зв'язків залишається недостатньо вивченою історичною проблемою, що також зумовлює актуальність теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до наукової програми кафедри історії України Донецького національного університету “Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти” (номер державної реєстрації 0105U004466).

Об'єктом наукового пошуку стали становлення та розвиток грецьких торгових осередків міст Ніжина, Маріуполя та Одеси.

Предметом вивчення є торговельно-комерційна діяльність грецьких купців на українських теренах які складали самостійну соціальну групу з особливою структурою, організацією, роллю в господарсько-економічному, суспільно-політичному, культурному житті українських міст.

Хронологічні межі дисертації охоплюють середину ХVІІ - кінець ХІХ ст. Нижня межа пов'язана з часом видання перших гетьманських універсалів, якими заохочувалась комерційна діяльність греків на українських землях. Ці універсали заклали політико-правові підвалини формування ніжинської грецької громади. Верхня хронологічна межа пов'язана із виданням у 1898 р. “Положення про державний промисловий податок”, коли поняття “купець” і “підприємець” перестали бути ідентичними, а належність до купецтва перестала бути обов'язковою умовою для заняття підприємницькою діяльністю.

Географічні рамки дослідження включають такі торговельно-промислові міста України, як Ніжин, Одеса і Маріуполь, де були зосереджені найвідоміші та найвпливовіші грецькі купецькі спільноти. Водночас, враховуючи широку географію комерційних інтересів греків, у роботі передбачено вихід за окреслені межі у відповідності з напрямами внутрішньої та зовнішньої торгівлі грецьких купців.

Мета роботи: з'ясувати напрями, характер та принципи торговельно-комерційної діяльності греків-купців у місцях їх компактного проживання в Україні, висвітлити основні аспекти економічного і суспільного розвитку грецьких торговельних осередків Ніжина, Одеси та Маріуполя, виявити їх регіональні й історичні особливості.

Виходячи з цього, основними завданнями дослідження є:

охарактеризувати стан наукової розробки теми, з'ясувати загальний рівень її дослідження;

визначити чинники, що зумовлювали торговельно-економічну активність греків на українських теренах;

з'ясувати передумови та специфіку формування грецького купецтва на українських землях;

висвітлити політико-правову практику гетьманського і царського урядів щодо торгівлі греків в Україні;

проаналізувати соціально-правовий статус, соціальну структуру й основні напрями професійної діяльності ніжинського грецького купецького братства;

охарактеризувати особливості й економічне значення підприємницьких ініціатив грецького купецтва Одеси;

показати соціокультурну роль одеського грецького купецтва, напрями міжетнічного спілкування та взаємодії, участь у суспільно-політичному, культурному житті міста;

визначити роль підприємницької та торговельно-посередницької діяльності маріупольських купців-греків в економіці Північного Приазов'я;

здійснити порівняльний аналіз грецьких купецьких спільнот Ніжина, Одеси та Північного Приазов'я в економічному, організаційному та правовому вимірах.

Наукова новизна дисертації:

до наукового обігу введено значний масив документів із фондів архівних установ України та Російської Федерації стосовно життя і діяльності грецьких купецьких спільнот на українських землях;

комплексно проаналізовано професійну діяльність грецьких купців в Україні в її взаємозумовленості економічними інтересами держави та комерційними пріоритетами і традиціями греків;

на основі порівняльного аналізу комерційних і соціальних аспектів історичного розвитку греків Ніжина, Одеси та Північного Приазов'я типологізовано грецькі осередки за критеріями їх економічної функціональності та суспільної ролі;

висвітлено роль греків у становленні та розвитку різних форм капіталістичних відносин на українських теренах;

показано значення торгового чинника у процесах етнічної самоорганізації і соціокультурної адаптації греків в Україні.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при розробці вузівських курсів лекцій з історії України та краєзнавства; підготовці спецкурсів і спецсемінарів із регіональної, соціальної, економічної історії; написанні наукових досліджень і монографій. На основі використання накопиченого у минулому досвіду існує можливість його врахування для оптимізації державної політики у галузі підприємництва, залучення сучасних підприємців до вирішення актуальних проблем економічного та соціального розвитку держави та її регіонів.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці наукової проблеми й самостійному її вирішенні, що дозволяє більш глибоко та всебічно реконструювати торговельно-комерційну діяльність греків-купців в Україні середини ХVІІ-ХІХ ст.

Основні положення, результати та висновки дисертаційного дослідження викладено в 11 наукових публікаціях, 5 з них - у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданнях кафедри історії України Донецького національного університету та кафедри історичних дисциплін Маріупольського державного гуманітарного університету. Основні результати, положення і висновки знайшли своє відображення в тезах доповідей на міжнародних, всеукраїнських та міжрегіональних науково-практичних конференціях: „Мариуполь: история и перспективы” (м. Маріуполь, квітень 2002 р.), ІІ Міжнародна науково-теоретична конференція "Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті" (м. Ніжин, листопад 2004 р.), VІІ підсумкова науково-практична конференція викладачів Маріупольського державного гуманітарного університету (м. Маріуполь, лютий 2005 р.), VІІ міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених “Історія та сучасність: погляд крізь віки” (м. Донецьк, травень 2007 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Розвиток еллінізму в Україні у ХVІІІ-ХХІ ст.” (м. Маріуполь, травень 2007 р.), ІV Всеукраїнська науково-практична конференція для студентів і молодих науковців "Українська державність: історія і сучасність” (м. Маріуполь, листопад 2007 р.).

Структура дисертаційного дослідження підпорядкована меті та основним завданням. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків (основний текст - 174 стор.), додатку (23 стор.), списку використаних джерел та літератури (33 стор., 322 позиції). Повний обсяг дисертації становить 230 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, його хронологічні межі, методологічну основу, аргументовано наукову новизну й практичне значення, представлено апробацію отриманих результатів.

У розділі І - “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження”, - що складається з двох підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, охарактеризовано інформативний потенціал джерельної бази дослідження та обґрунтовано його методологію.

У підрозділі 1.1 - “Історіографія дослідження” - історіографічний доробок із проблеми класифіковано за хронологічним критерієм і поділено на три групи: розвідки істориків ХІХ - початку ХХ ст., радянська історіографія, сучасні наукові студії.

На першому етапі історія грецького купецтва розглядалася у трьох головних контекстах, а саме історії ніжинської грецької громади, процесу колонізації Півдня України та розвитку торгівлі на українських землях.

Предметне вивчення проблеми розпочалося із середини ХІХ ст. і було пов'язане з актуалізацією інтересу до Ніжинського грецького братства, яке під впливом загальнодержавних реформ переживало значні трансформації. Так, Ф. Кітченко розглянув процес занепаду грецької торгівлі у Ніжині та визначив, що причини цього явища полягали у внутрішніх конфліктах між осілими та приїжджими греками. М. Сторожевський у статті “Нежинские греки”, більш детально висвітлюючи історію грецького осередку, акцентував увагу саме на його купецькій специфіці. Торговельна діяльність каталізувала самоорганізацію грецької спільноти, початки “окремої корпорації” якої дослідник пов'язує з універсалом Богдана Хмельницького, наданого грекам у 1657 р.

Діяльність греків-купців у середині ХVІІ ст. не залишилася поза увагою таких авторів, як М. Костомаров, О. Лазаревський, І. Аксаков, О. Русов, які у загальних працях з історії Росії та України окремо визначили роль греків у розвитку торговельних шляхів, що з'єднували східнослов'янські землі з Європою та Східним Середземномор'ям.

На початку ХХ ст. вийшла стаття М. Плохинського “Іноземцы в Старой Малороссии”, яка стала першою спробою детально проаналізувати широкий спектр торговельно-комерційних ініціатив греків Ніжина. Автор розглянув важливі елементи внутрішньої комерції, що здійснювалася греками - напрямки торговельних шляхів, структуру товарообігу, лихварські операції тощо. Утім, дослідник подав цінні статистичні свідчення та історичні документи без коментарів, не простежив динаміку змін товарної та цінової кон'юнктури.

Діяльність потужної грецької корпорації в Одесі розглядалася у цей період вельми побіжно, у річищі висвітлення історії становлення і розвитку міста. У працях А. Скальковського, що присвячені господарському освоєнню та економічному розвитку Новоросії, а також у пізніших розвідках С. Бернштейна та Є. Загоровського розглянуто окремі аспекти торговельної активності греків в Одесі.

Такі автори, як А. Скальковський, К. Скальковський, Г. Тимошевський, Б. Александрович подали загальну картину участі Маріуполя як портового міста у зовнішній та внутрішній торгівлі, охарактеризували розвиток торговельного судноплавства, а також вплив іноземних торгових домів на торговельно-господарське життя приазовського регіону.

Значний внесок в елліністичні дослідження був зроблений істориками у період 1920-1930-х рр., який завдяки політиці коренізації став часом культурного ренесансу греків України. Так, К. Харлампович створив перше комплексне дослідження з майже всіх аспектів економічної історії грецької громади Ніжина із застосуванням методів історико-економічного та статистичного аналізу. На основі широкого джерельного комплексу, використовуючи документи архіву Ніжинського грецького братства історик реконструював основні складові та умови внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Окремий сюжет історії грецької громади в Ніжині за К.Харламповичем становить суспільна роль грецького купецтва, процес його оформлення в окремий соціальний стан з окресленими правами та привілеями.

Т. Теохаріді розглянула грецьку військову колонізацію на Одещині та припустила, що за задумом царського уряду військові поселення виконували не лише оборонно-захисні функції, а повинні були відігравати значну роль в активізації торговельної діяльності в Північному Причорномор'ї.

Робота радянського дослідника, який безпосередньо брав участь у втіленні політики коренізації С. Ялі відрізняється виразним класовим підходом, який зумовив ігнорування або негативне, ідеологічне забарвлене висвітлення історії грецького купецтва Маріупольщини.

Важливе значення для розуміння правового забезпечення зовнішньої торгівлі в Україні у XVIII ст., механізму функціонування митниць має ґрунтовна стаття М. Тищенка, яка безпосередньо не висвітлює грецьку комерцію, але надає детальну картину розвитку торгівлі на українських землях.

У другій половині 1930-х рр. паралельно з процесами згортання політики коренізації звузилась і дослідницька активність. Було накладено негласне табу на розробку тем з історії етнічних меншин. Відтак історія буржуазії й купецтва також майже випала з поля зору істориків. Тому в історіографії 1950-1980-х рр. трапляються лише поодинокі свідчення про греків-купців на українських землях. Посередницька торгівля греків була об'єктом певної уваги Ф. Шевченка, О. Дружиніної, В. Золотова, О. Подградської, тощо.

На сучасному етапі у вивченні грецької проблематики відбулися принципові зміни. Значно розширилося коло досліджуваних проблем, відкрилися можливості для плюралістичного відображення етнічної історії. З'явилися комплексні узагальнюючі праці з історії грецької меншини. Так, у роботах Н. Терентьєвої та колективній праці “Греки на українських теренах” купецька діяльність греків дістала широке висвітлення та узагальнення, особливо в контексті історичного розвитку ніжинської грецької громади.

В іншій монографії Н. Терентьєвої, що була написана у співавторстві з О. Слюсаренко, подано глибокий ретроспективний аналіз торговельних зв'язків українського й грецького народів.

Про життєвий шлях відомих грецьких купців ідеться в науковій збірці “Подвижники і меценати. Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII-XX ст.”, яка стала першою спробою визначити значення особистісного чинника у суспільних процесах в грецькому середовищі та регіонах компактного проживання греків. Збірка започаткувала традицію висвітлення професійної діяльності грецького купецтва у напрямку біографічного дослідження.

Питання торговельної діяльності грецьких купців порушене у джерелознавчих та історіографічних студіях А. Гедьо, Є. Чернухіна, М. Араджіоні, С. Новікової, краєзнавчому дослідженні П. Герлігі. Комерційній активності представників грецької діаспори України присвячена низка статей і тез науково-практичних конференцій з елліністичної тематики.

Для розуміння загальних умов та механізмів розвитку торгівлі на українських теренах, функціонування купецтва як окремого стану зі своєю структурою та правовими гарантіями було використано роботи загального історико-теоретичного плану з історії українського купецтва, а саме праці О. Гуржія, Т. Лазанської, О. Доніка.

Отже, окремі аспекти проблеми розглядалися в різні історичні періоди в межах узагальнюючих, історіографічних, джерелознавчих досліджень тощо. Утім, торговельно-комерційна діяльність грецьких осередків в Україні XVII-XIX ст. комплексно не вивчалася.

У підрозділі 1.2 - “Джерельна база та методологія дослідження” - систематизовано та проаналізовано корпус архівних і опублікованих джерел з теми дисертації, охарактеризовано принципи та методи дослідницького пошуку. За походженням, видовими ознаками та функціональним призначенням джерела, використані в роботі, можна поділити на певні групи.

Законодавчі акти. У фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (далі ЦДІАК України), Російського державного архіву давніх актів (далі РДАДА), Російського державного історичного архіву (далі РДІА), Державного архіву Чернігівської області зберігаються документи, які на вищому державному рівні регламентували торговельно-економічну діяльність греків-купців. Корпус таких документів почав формуватися з середини XVII ст., від часу видання перших гетьманських універсалів, за якими греки одержали торговельні привілеї. Аналізуючи універсали, можна простежити розвиток правового поля для грецького торгового елемента в Ніжині. Більшість універсалів були опубліковані у ХІХ ст. професором Київського університету О.Федотовим-Чеховським.

Законодавчі акти царського уряду (жалувані грамоти, іменні імператорські, сенатські укази) дозволяють простежити еволюцію ставлення владних кіл до ніжинських греків - від сприяння і заохочування до жорсткішої регламентації та заборони на торгівлю деякими товарами, що стало відображенням уніфікаційних та протекціоністських тенденцій російської політики.

Торговельно-економічні аспекти діяльності маріупольської грецької громади, і, особливо, питання її оподаткування регламентує ряд законодавчих документів - “Высочайшая грамота об устройстве христиан, выведенных из Крыма”, яка відома в історичній літературі як Жалувана грамота Катерини ІІ від 21 травня 1779 р., укази Олександра І, тощо. Законодавчі документи щодо іноземної активності в Одесі засвідчують сприяння торгівлі грецьких купців на нових місцях та їх інкорпорації до соціальної структури російського суспільства.

Переважна кількість законодавчих актів Російської імперії, що стосуються предмета нашого дослідження, була опублікована в “Повному зібранні законів Російської імперії” (ПСЗ).

Представницьким видом джерел є актові матеріали, які диференціюються як розпорядчі та засвідчувальні. Серед засвідчувальних документів відзначимо паспорти, атестати, свідоцтва, заповіти, доручення, що видавалися купцям Ніжинським грецьким магістратом (ф.101 “Ніжинський грецький магістрат” Держархіву Чернігівської області). Вони характеризують інтенсивність та обсяги торгівлі, асортимент товарів, торговельні шляхи, а також ілюструють повсякденний вимір комерційної діяльності ніжинських греків та становлення корпоративних відносин у середовищі грецького купецького загалу.

У фонді 379 “Департамент державного майна міністерства фінансів” РДІА містяться матеріали, які висвітлюють широкий спектр питань торгівлі маріупольських греків - від механізму її регулювання та організації до структури імпорту.

Частина актових матеріалів щодо торговельної діяльності греків на українських землях були систематизовані та опубліковані у багатотомному виданні “Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные археографической коомиссией”.

Серед матеріалів справочинства Ніжинського грецького магістрату та Маріупольського грецького суду можна виділити наступні групи: 1) документи, які надходили до цих установ від вищих органів управління; 2) документи, створені магістратом і судом, які направлялися за призначенням; 3) журнали і документи, які надходили у зазначені установи від підвідомчих структур (рапорти, відомості, звіти, донесення); 4) документи, які надійшли від приватних осіб (донесення, скарги, боргові розписки, векселі купців та скарги на зловживання з боку ніжинських бургомістрів, які завдавали клопоту купцям); 5) папери, які надсилалися органами судочинства ніжинських та маріупольських греків приватним особам (повідомлення, розпорядження). Найбільша кількість таких документів зберігається у фондах ЦДІАК України, Держархіву Чернігівської області.

Досить інформативний комплекс документів, що дозволяють з'ясувати географію торгівлі маріупольських купців, напрями регіональної торгівлі, функціонування банківських та кредитних установ, зберігається у ф.1576 “Маріупольський грецький суд” ЦДІАК України, ф.131 “Маріупольське повітове казначейство” Держархіву Донецької області та фондах Маріупольського краєзнавчого музею.

Справи ф.1 “Канцелярія новоросійського та бессарабського генерал-губернатора” Держархіву Одеської області дають можливість реконструювати деякі аспекти набуття російського підданства грецькими купцями. У ф.2 “Канцелярія одеського градоначальника” зберігаються матеріали щодо меценатських та підприємницьких ініціатив купців Одеси. Інформацію про механізм здійснення та легітимізації торговельної діяльності греків (позики, боргові зобов'язання, документи щодо надання грекам гільдійства) містять матеріали ф.6 “Піклувальний комітет про іноземних поселенців Південного краю Росії” та ф. 17 “Одеський міський магістрат”.

Опрацювання статистичних джерел (ревізій, переписів населення) уможливлює визначення динаміки кількості грецьких купців та розвиток їх соціально-професійної структури.

Важливим інформаційним джерелом, що дає уявлення про заняття, життя, побут, соціальний склад грецького населення в умовах іноетнічного середовища є топографічні описи. У дисертації використано “Черниговского наместничества топографическое описание” 1786 р. О.Шафонського, “Топографическое и статистическое описание торгового города Мариуполя и принадлежащих к оному селений 1807 г.” барона Бальтазара Кампенгаузена, яке зберігається у фондах РДІА, а також “Описание границ Азовской губернии” і “Описание городов Азовской губернии”.

Документи особистого походження, що зберігаються у Держархіві Одеської області, а саме - у родинному фонді одеського грека-негоціанта Ф.Родоканакі (ф.188) та родинному фонді Язикова (ф.135) де представлені численні документи з історії родини грецького купця І.Раллі. Матеріали фондів не тільки інформують про історію родинного бізнесу, а й дають уявлення про світогляд, інтереси, життєву позицію його представників.

Таким чином, зіставлення інформаційної наповненості різних видів джерел дає можливість більш критично й різнобічно охарактеризувати торговельно-комерційну діяльність греків-купців у середині ХVІІ-ХІХ ст.

Методологічну основу дослідження становить системний підхід, а також гіпотеза закономірностей суспільно-історичних процесів. Принципи історизму, наукової об'єктивності сприяють визначенню сутності проблеми торговельно-комерційної діяльності греків-купців в Україні середини XVII - XIX ст.

Комплексний характер методології забезпечив різнобічний огляд проблеми, що дозволило обґрунтувати результати й викласти узагальнення теоретичного плану. Досягненню поставленої мети і відповідного їй вирішенню завдань сприяло застосування загальнонаукових методів індукції, дедукції, аналізу, синтезу, статистики, порівняння, що уможливило опрацювання різних видів джерел та широкого спектра історіографії. У дисертації представлені спеціальні історичні методи - ретроспективний, проблемно-хронологічний, порівняльний. Їх використання дозволило: визначити передумови та чинники розгортання купецької активності греків на українських землях, інтегровано розглянути торговельно-економічну діяльність греків-купців у контексті суспільно-політичних змін, впровадити типологізацію грецьких купецьких спільнот, визначити кількісні показники масштабу, змісту, та динаміки торговельної активності грецьких купців у середині XVII-XIX ст.

Розділ II - “Торговельна діяльність ніжинських греків” - складається з чотирьох підрозділів, у яких розкриваються процеси становлення торгівлі ніжинських греків в Україні, її правове та митне регулювання, аналізується та класифікується структура ніжинського грецького купецтва.

У підрозділі 2.1 - “Становлення торговельних зв'язків греків - купців в Україні в середині ХVІІ ст.” - доведено, що важливою передумовою концентрації грецького торгового елементу в Україні було розширення у XVII ст. торговельних та релігійно-дипломатичних відносин греків зі східнослов'янським світом. Подорожуючи разом із грецькими церковними ієрархами до Москви та інших міст, купці налагоджували необхідні торговельні зв'язки, що ставали запорукою активної діяльності їх одноплемінників у подальшому. Саме в цей період особливого значення в економічному житті українських земель набуває балкансько-турецький напрям, а греки стають основними постачальниками східних товарів, зокрема турецьких тканин і виробів з них, на український та московський ринки. Ярмаркова торгівля, яка в умовах відсутності мануфактурного виробництва набула поширення в українських землях, також була важливим інструментом залучення до комерційних відносин багатьох грецьких купців.

Місто Ніжин, що мало магдебурзьке право, було розташоване на перетині важливих торговельних шляхів і стало привабливим центром тяжіння для грецьких торговців.

У підрозділі 2.2 - “Правове забезпечення торгівлі греків у середині ХVІІ століття - на початку ХІХ ст.” - з'ясовано, що політика гетьманської влади щодо греків підпорядковувалася торговельно-економічним інтересам, а саме необхідності відновлення внутрішньої та зовнішньої торгівлі після Національно-визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. Маючи виразно заохочувальний характер, вона відзначалася поширенням пільг та привілеїв не тільки на комерційну діяльність греків, а й на їх суспільне життя в Україні. У підсумку, на початок XVIII ст. грецькі купці мали такі пільги, надані гетьманськими універсалами: право безмитного проїзду, звільнення від ярмаркового збору та будь-яких виплат до казни, окрім індукти (ввізного мита), звільнення грецьких купецьких дворів Ніжина від громадських повинностей, військових постоїв та податків. Оформлення універсалом І.Мазепи 1696 р. грецького церковного братства у Ніжині завершило еволюцію від розпорошеної купецької спільноти, представники якої тимчасово перебували в Україні, до організованої, територіально визначеної громади.

Російський уряд також був зацікавлений у збереженні системи грецьких преференцій, хоча й намагався їх дещо скорегувати. Так, новацією підтверджувальної жалуваної грамоти імператриці Єлизавети І від 1742 р. став поділ греків на дві групи - постійних мешканців і тих, що приїжджали тимчасово в торговельних справах. Це сприяло загостренню відносин у грецькому середовищі та усунуло на деякий час приїжджих греків від участі у громадському житті й користування певними торговельними пільгами.

Рішеннями російського уряду в 70-х рр. XVIII ст. - на початку ХІХ ст., ніжинські греки здобули право вільно займатися торговельною діяльністю в межах Росії, торгувати, не записуючись до гільдій, звільнялися від сплати гільдійських податків.

Утім, уже з 20-х рр. ХІХ ст. уніфікаційні кроки імперської влади почали істотно впливати на торговельні інтереси ніжинських греків. На них була поширена система гільдійських податків (не оподатковувалися тільки торгові операції в межах Чернігівської губернії), ускладнена бюрократична процедура легалізації торгової діяльності (1826 р.), зобов'язано давати постої або ж заміняти їх грошовим викупом (1854 р.). На приїжджих греків, до того ж, поширювалися тілесні покарання (1823 р.). Усе це, разом із переміщенням основних торговельних сполучень на південь імперії, на терени Новоросії, зумовило поступовий відтік грецьких купців в інші торговельні центри та занепад громади.

У підрозділі 2.3 - “Митне регулювання торговельної діяльності греків-купців” - доведено, що розвиток торговельної активності греків збігся в часі з процесами регламентації зовнішньої торгівлі з боку царського уряду. Посилення державного контролю за механізмом і структурою експорту-імпорту здійснювалося по двох напрямах - заборона на ввіз-вивіз певних товарів та створення розгалуженої системи митниць і застав. Утім неефективна організація митної справи призводила до тривалих затримок у перевезенні товарів, поширення здирництва, шахрайства та хабарництва у значних розмірах. Усе це завдавало грецьким купцям значних матеріальних збитків. У 1755 р. було прийнято Митний статут, що надавав торгові пільги купцям, у т.ч. грекам Ніжина, які мали російське підданство. Але, за статутом, збільшувалося мито для іноземних торговців, до яких зараховували приїжджих ніжинських греків.

У зв'язку зі зміною кордонів Російської імперії на заході та півдні, появою нових торговельних шляхів, відкриттям Одеського порту змінюється розташування митниць. У 1796 р. було закрито всі подніпровські митниці, а через нові митниці в Могильові та Дубоссарах можна було провозити тільки турецькі товари. Реструктуризація мережі митниць призвела до виникнення серйозних незручностей у зовнішній торгівлі ніжинських греків.

У підрозділі 2.4 - “Структуризація грецького ніжинського купецтва в контексті внутрішньої та зовнішньої торгівлі ХVІІІ-ХІХ ст.” - виділено три основні групи ніжинських грецьких купців за напрямами їх професійної активності: а) купці, що спеціалізувалися на зовнішній торгівлі, з-поміж яких слід виокремити торговців східними товарами лише в лавках та крамницях міста Ніжина; постачальників бакалії для шинків за замовленням; приїжджих греків-іноземців, що займалися широким спектром експортно-імпортної діяльності; б) купці, які займалися виключно внутрішньою торгівлею та постачанням товарів для армії; в) торговці дрібним та дешевим товаром - халатами, свічками, папером, клеєм, посудом, церковним начинням тощо.

Географія торговельних операцій ніжинських греків поширювалась на Туреччину, Австрію, Польщу, Молдову, Валахію, Росію. Основними елементами імпорту були шовк, мануфактурні вироби, галантерея, бакалія, сінокісні коси. Серед товарів, які греки постачали у Туреччину та європейські країни, пріоритетне місце належало хутрам.

Суттєвими характеристиками торговельної діяльності ніжинських греків слід назвати: а) пріоритетність сухопутної торгівлі, основні шляхи якої проходили через молдавські та польські землі, а головним інструментом масових торговельних операцій у системі як внутрішньої, так і зовнішньої торгівлі були ярмарки; б) кооперування у торгові компанії, які виконували не лише функції організації торгівлі, а й були в умовах відсутності у греків розвинутих банківських установ, важливими формами об'єднання капіталів; в) поширеність маклерської справи, адже греки не бажали державного контролю за їх операціями й не користувалися послугами офіційних маклерів, віддаючи перевагу власним ділкам; г) розвиненість системи кредитування, що зумовлювало, з одного боку, значні обсяги грецької торгівлі, а, з іншого, велику кількість боргових справ поміж учасниками кредитних операцій, заплутаність взаєморозрахунків.

Розділ III - “Торговельно-підприємницька діяльність греків - купців міста Одеси” - складається з чотирьох підрозділів, у яких характеризуються правові, економічні та культурні складові життєдіяльності грецької купецької спільноти Одеси.

У підрозділі 3.1 -“Правове забезпечення комерційної діяльності купців” - з'ясовано, що економічне освоєння Півдня Росії та заснування міст-портів сприяло переорієнтації сюди основних торговельних шляхів. Грецька міграція на причорноморські терени спочатку мала характер військової колонізації і була регламентована указом та положеннями Катерини ІІ від 1795 р. про створення та поселення поблизу Одеси грецького військового дивізіону. Паралельно йшло заселення Одеси грецькими купцями-негоціантами, що їх приваблював торговельний потенціал міста та значні пільги, надані царським урядом, зокрема звільнення від сплати податків терміном на 10 років, надання кредитів на зведення будівель. Уже у квітні 1797 р. греки становили понад 15 % населення міста.

Урядова політика щодо комерції одеських греків позначилася дозволом грецькому купецтву вступати до гільдій (1808 р.), використовувати купцям 1-ої гільдії у закордонному судноплавстві російський прапор та придбати російські паспорти за умов повернення до Росії й унесення відповідних платежів (1809 р.), спрощенням механізму прийняття російського підданства (1812 р.), дозволом здійснювати закордонну торгівлю на суднах, що належали грекам, які переселилися з Туреччини до Росії (1832 р.).

У підрозділі 3.2 - “Греки-купці Одеси в розвитку торгівлі Південно-Західної України” - доведено, що наявність значних територій, придатних до землеробства, масове виробництво збіжжя, вдале розташування, можливість транспортування обумовили стратегічне значення Одеси в економічному житті імперії ХІХ ст. Комерційна привабливість міста ще більше зросла після отримання ним у 1819 р. статусу порто-франко. Серед одеського багатонаціонального комерційного загалу сприятливими обставинами для підприємництва найбільш вдало скористалися заможні грецькі купці, які на оптовій торгівлі сільськогосподарською продукцією за короткий час нажили багатомільйонні статки. У 1800 р. до одеського купецтва 1-ої гільдії входило лише четверо греків, а вже у 1807 р. - 12. У 30-60-х рр. ХІХ ст. на долю п'яти грецьких купців - Ф. Родоканакі, І. Раллі, К. Папудова, О. Заріфі та О. Мавро - припадало 26 % загального обсягу торгівлі, що здійснювалася через Одесу. Серед основних складових успішності грецьких комерсантів були: значні капітали й великий досвід комерційних справ та судноплавства в середземноморському регіоні; вправне посередництво між виробниками зерна та іноземними покупцями, що зумовлювало нижчу, ніж в інших посередників, ціну на зерно; створення розгалуженої системи представництв на теренах, через які проходили торговельні шляхи; протекторат російської влади щодо судноплавства.

Збройні конфлікти, які спалахували в регіоні Чорного й Середземного морів, зумовлювали уповільнення торгівлі. Проте навіть під час російсько-турецької війни 1806-1812 рр. торгівля не припинялась. Істотне зниження торговельної активності та застій у хлібній торгівлі спостерігалися під час національно-визвольної війни грецького народу проти османського панування (1821-1829 рр.), коли турецька влада запровадила репресивні заходи щодо грецьких торговців.

У підрозділі 3.3 - “Грецькі торгові доми” - з'ясовано, що поширеною формою організації комерційної діяльності грецьких купців були торгові доми. Цілісна система торгових домів базувалася на міцних родинних зв'язках та включала численні філії, підпорядковані центральному офісу. На початку ХІХ ст. в Одесі з'явилися контори родинних фірм Заріфі, Маразлі, Раллі, Родоканакі. Це були представники грецьких аристократичних кіл, які, маючи вже достатній капітал, намагалися розширити сферу діяльності підприємств та освоїти нові ринки. У 1833 р. в Одесі налічувався вже 21 грецький торговий дім. Головним напрямом діяльності більшості з них був експорт зерна, хоча торговельні філії залучалися й до торгівлі іншими товарами, а також до створення страхових компаній.

Із середини ХІХ ст. в умовах інтенсифікації торгово-комерційних відносин та посилення конкуренції розпочався процес відокремлення філій від центрального офісу та їх функціонування як самостійних торгових фірм. Вигідна торговельно-економічна кон'юнктура щодо експорту зерна довгий час зводила підприємницькі пріоритети греків лише до торговельної діяльності. Але кардинальні суспільні й економічні перетворення 1860-х рр. прискорили розвиток промислового капіталізму й дещо скорегували напрями господарської активності. Наявність великих капіталів та значних земельних ділянок створювала непогані стартові можливості як для фінансування промислових проектів, так і безпосередньо для організації виробництва. Одеські греки вкладали кошти в залізничне будівництво, легку та харчову промисловість, брали участь у створенні та діяльності акціонерно-пайових компаній, були одними з фундаторів кредитно-фінансової справи.

У підрозділі 3.4 - “Соціокультурні аспекти підприємницької діяльності одеського грецького купецтва” - показано, яким чином міцні фінансові позиції грецького купецтва Одеси зумовили формування на його основі впливової міської економічної та адміністративної еліти. Залучення грецького купецтва до місцевого громадського життя здійснювалося за такими напрямками: а) обрання на відповідальні посади та вплив через адміністративні можливості на суспільний розвиток міста; б) активна громадська і меценатська діяльність; в) культурно-просвітницькі ініціативи.

Багато купців були членами різноманітних товариств, попечителями училищ, гімназій, лікарень, притулків, фундаторами філантропічних, лікувальних, освітніх закладів. Турбота про освітній рівень одноплемінників утілилася у створення Одеського грецького комерційного училища та ознаменувалася низкою культурно-просвітницьких і соціальних заходів.

Розділ ІV - “Маріупольські купці-греки” - складається із двох підрозділів, в яких досліджено динаміку чисельного складу та напрями торговельної активності грецьких купців Маріуполя.

У підрозділі 4.1 - “Купецький стан м. Маріуполя в контексті внутрішньої торгівлі” - з'ясовано, що основним заняттям приазовських греків було сільське господарство. Це зумовлювало порівняно невелику частку купецького елементу в соціальній структурі громади. Переважна більшість місцевого купецтва належала до

2-ої чи 3-ої гільдій. Так, станом на кінець грудня 1820 р. в Маріуполі було зафіксовано 8 купців - з яких по 4 належало до 2-ої та 3-ої гільдій - які, втім, не займалися лише торгівлею, поєднуючи її з розведенням худоби та хліборобством.

Унаслідок вузькості внутрішнього ринку, малої платоспроможності населення фінансове становище купецтва було нестабільним, що призводило до значної динаміки його чисельного складу. Втім, саме греки складали більшість купецького стану Маріуполя (70 % від загальної кількості купецтва міста). Така ситуація зберігалась навіть після дозволу селитися у Маріупольському окрузі представникам інших національностей. Основними складовими професійної діяльності грецького купецтва Північного Приазов'я наприкінці XVIII - у першій половині ХІХ ст. були комерційні відносини з Кримом у питаннях імпорту фруктів, солі, вина та експорту виробів маріупольських ремісників, розгортання рибного промислу та ярмаркова торгівля, яка залежала від сільськогосподарського виробництва й була найпоширенішою формою торговельних контактів.

Наслідком розвитку капіталістичних відносин на Маріупольщині у другій половині ХІХ ст. стало: а) підвищення товарності виробництва зерна; б) занепад кустарного виробництва; в) капіталізація рибного промислу; в) створення грецьким купецьким капіталом підприємств із виробництва цегли.

У підрозділі 4.2 - “Маріупольське грецьке купецтво у зовнішньоторговельних зв'язках Північного ПриазовЙя” - доведено, що через нестачу капіталів у маріупольського купецтва та практично повну відсутність торговельного флоту в портовому місті, у зовнішній торгівлі переважали іноземні купці. Торгові фірми з Греції посіли чільне місце у вивозі зерна з азовських портів та відігравали важливу роль у розвитку місцевого судноплавства. Закупівельні ціни на зерно в Маріуполі були вдвічі дешевші, ніж в Одесі. Тому іноземні фірми намагалися зосередити у своїх руках весь механізм посередницької діяльності, що викликало невдоволення з боку маріупольських торговців. Лише у 40-ві рр. ХІХ ст. на міжнародний ринок вийшла невелика частка маріупольських купців-греків - О.Хараджаєв, І.Чебаненко, І.Гозадинов, М. Лагофетов. У навколишніх селах та повітах вони створювали закупівельні пункти, а на маріупольській пристані кожен із них мав кам'яні комори, а деякі навіть мали невеликі вітрильні судна для перевезення зерна. Утім, саме в цей період починається невпинне скорочення відпускної торгівлі зерном із Маріуполя, що зумовлювалося: конкуренцією з боку купців з інших приазовських та причорноморських міст (Бердянська, Миколаєва), яким було надано привілеї; Кримською війною 1853-1856 рр., під час якої призупинилися торговельні операції; виходом в останній третині ХІХ ст. на європейський ринок американського зерна. У 1880-х рр. обсяг хлібної торгівлі помітно зменшився, а замість великих грецьких фірм на перше місце вийшли єврейські торгові доми. Усунуті від експортної торгівлі зерном місцеві греки звернули свою увагу на роздрібну торгівлю, місцеву хлібну торгівлю, операції із нерухомістю, нетоварну торгівлю (кав'ярні, харчевні, постоялі двори).

У висновках викладено результати дослідження та основні положення, що виносяться на захист:

Історія вивчення проблеми починається з середини ХІХ ст. На початковому етапі наукового вивчення теми, враховуючи тогочасний рівень знання, методологію дослідження, різновекторність інтересів окремих дослідників, не вдалося створити об'єктивної картини впливу грецького купецького елементу на економічний розвиток України. За радянських часів купецтво як окремий стан не було об'єктом історичних студій, а пріоритет віддавався дослідженню проблем суто економічних. Розширення спектра елліністичних досліджень припадає на середину 1990-х - 2000-і рр., коли з'являються загальні ретроспективні джерелознавчі та історіографічні праці.

Характер, напрями та масштаби торговельної активності греків на українських теренах визначалися комплексом чинників, серед яких основними були урядова політика щодо грецької комерції; торгово-економічна кон'юнктура; склад, досвід та професійні пріоритети грецького купецтва того чи іншого регіону.