Східноєвропейський вектор у військово-політичній діяльності Північноатлантичного Альянсу (1990-2005 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 327. 51

Східноєвропейський вектор у військово-політичній діяльності Північноатлантичного Альянсу (1990 - 2005 рр.)

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Волощук Сергій Михайлович

УЖГОРОД 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі нової і новітньої історії та історіографії історичного факультету Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться “ 3 ” липня 2007 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 61.051.04 Ужгородського національного університету за адресою: м. Ужгород, вул. Університетська, 14а, ауд.410.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Ужгородського національного університету за адресою: м. Ужгород, вул. Капітульна, 6.

Автореферат розісланий “ 31 ” травня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Токар М.Ю.

АНОТАЦІЯ

Волощук С.М. Східноєвропейський вектор у військово-політичній діяльності Північноатлантичного Альянсу (1990-2005 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Ужгородський національний університет, Ужгород, 2007.

Досліджується багатогранна діяльність Північноатлантичного Альянсу, зокрема у її східноєвропейському векторі на заключному етапі “холодної війни”, впродовж 90-х років XX ст., у перші роки XXI ст. На базі аналізу архівних документів і матеріалів, численних наукових, літературних джерел в дисертації аналізується нова стратегія НАТО після закінчення “холодної війни”, налагодження взаємозв'язків з країнами Центрально-Східноєвропейського регіону - колишніми членами ОВД - Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Болгарією, Словенією, Литвою, Латвією, Естонією, які стали членами НАТО.

Розглядається налагодження взаємодії та співробітництва НАТО з Росією, Україною, їх роль у розбудові сучасної моделі європейської безпеки. Оцінюється стан взаємин НАТО і Молдови, НАТО і Білорусі.

Дисертація містить аналіз документів, матеріалів, що переконують в об'єктивно зростаючій ролі НАТО в забезпеченні миру, стабільності, реагуванні на загрози і виклики ХХІ століття.

Ключові слова: НАТО, Організація Варшавського Договору, “холодна війна”, “психологічна війна”, трансформація НАТО, східноєвропейський вектор, Центрально-Східна Європа, миротворчі місії, боротьба з тероризмом, “Партнерство заради миру”.

АННОТАЦИЯ

Волощук С.М. Восточноевропейский вектор в военно-политической деяльности Североатлантического Альянса (1990 - 2005 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Ужгородский национальный университет, Ужгород, 2007.

В диссертации исследуется многогранная деятельность Североатлантического Альянса (НАТО) в её восточноевропейском векторе в 1990 - 2005 годах. На этот период приходятся фундаментальные изменения в международных отношениях: распад СССР, Организации Варшавского Договора, как результат - конец “холодной войны”; ликвидация тоталитарных режимов в бывших социалистических и постсоветских странах Центрально-Восточной Европы и их переход к демократии, связанный с поисками новых гарантий суверенитета и своего места в системе международных отношений; трансформация Североатлантического Альянса (определение новой стратегии, расширение блока) как реакция на указанные изменения. В комплексе эти факторы определили актуальность и необходимость реализации новой системы европейской безопасности, где Центрально-Восточный регион занимает ключевое место.

На основе архивных материалов, публикаций НАТО, материалов саммитов Альянса, политических заявлений и выступлений руководителей блока, а также, широкого круга публикаций в Украине и за рубежом, прослеживается решающая роль НАТО в позитивном и конструктивном влиянии на разрешение проблем демократизации стран постсоветского и постсоциалистического пространства в новых геополитических условиях.

Исследуется эволюция доктрины деятельности НАТО, восточноевропейский вектор которой всегда оставался приоритетным: от политики сдерживания и противодействия СССР и ОВД, включительно с ведением “психологической войны” времён “холодной войны” до расширения Альянса и принятия в члены 10 бывших постсоциалистических государств и некоторых постсоветских республик как основы новой общеевропейской системы безопасности на протяжении 1990-х - начала 2000-х годов. Признаётся стабилизирующая и определяющая роль НАТО в процессе постсоциалистических трансформаций в странах региона. В диссертации также раскрываются внутренние изменения в Альянсе и факторы, их определяющие.

Анализируются этапы построения сотрудничества и взаимодействия НАТО со странами Центрально-Восточной Европы в разрезе двусторонних отношений, подготовка и вступление их в Североатлантический Альянс в ходе “двух волн” расширения. При этом исследуются позиции политических партий по вопросу членства в Альянсе, механизмы и “технология” процесса принятия новых стран в союз, а также социально-экономические, военно-политические последствия интеграции стран региона, для которых следующим этапом стало их принятие в ЕС. Отдельно анализируются непростой процесс сближения, выстраивания отношений и последующего сотрудничества НАТО и России, НАТО - Молдовы и Белоруси.

В диссертации сквозь призму евроатлантических устремлений детально прослеживается процесс налаживания сотрудничества и взаимодействия НАТО и Украины, слагаемыми которого являются участие нашего государства в Программе “Партнёрство во имя мира”, подписание Хартии об особом партнёрстве между Украиной и Организацией Североатлантического договора, большой опыт совместной миротворческой деятельности, участие НАТО в реформировании Вооружённых Сил Украины, утилизации боеприпасов, совместном реагировании на чрезвычайные ситуации невоенного характера и т.д. Данное сотрудничество состоянием на 2005 год достигло этапа Интенсифицированного диалога по вопросам вступления в НАТО. Однако, в украинском общественном мнении так и не сложилось решающее понимание и поддержка курса государства на евроатлантическую интеграцию, что подтверждается социологическими исследованиями. Акцентируется внимание на анализе проблемы и путях преодоления объективных сложностей процесса, исходя из опыта стран Центрально-Восточной Европы, прошедших этот путь.

Ключевые слова: НАТО, Организация Варшавского Договора, “холодная война”, “психологическая война”, трансформация НАТО, восточноевропейский вектор, Центрально-Восточная Европа, миротворческие миссии, борьба с терроризмом, “Партнёрство во имя мира”.

SUMMARY

Voloshchuk S. The Eastern-European vector of military-political activity of North Atlantic Alliance in 1990 - 2005 years. -Manuscript.

The dissertation for a candidate of historical science degree conferment by specialty 07.00.02 - World History.- Uzhgorod National University, Uzhgorod, 2007.

The dissertation is historical and political science research, which is devoted to the Eastern-European policy of NATO in 1990 - 2005 years on the stage of disintegration of USSR, Warsaw Agreement organization, the end of “cold war” and future scale transformation of Аlliance by the reception of 10 new countries - members of the Eastern Europe region. A new NATO strategy, processes of rapprochement and cooperation of Alliance with new members are analyzed. The internal factors of development, which influenced on the integration of countries, including political parties' positions, are explored. The problems of NATO - Ukraine relations are separately studied. A course to North Atlantic Alliance integration of Ukraine has understanding of NATO and also supported by bilateral political documents and real cooperation. In the same time the support of integration course in society is not attained and became the article of sharp political discussions. New archive documents, wide circle of Ukrainian and foreign sources are entered to a scientific turn.

Key words: NATO, Warsaw Agreement Organization, “cold war”, “psychological war”, transformation of NATO, Eastern-European vector, Central-Eastern Europe, peacemaking missions, fight against terrorism, “Partnertionship for peace”.

політичний варшавський нато

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останнє десятиріччя минулого століття ознаменувалося низкою важливих історичних подій: розпався Радянський Союз, припинила діяльність Організація Варшавського Договору, формально закінчилася “холодна війна”, однією з найхарактерніших ознак якої було протиборство між США і СРСР, НАТО і Організацією Варшавського Договору. Однак це не привело до довгоочікуваної стабільності, миру, не додало народам Землі впевненості у завтрашньому дні. Наприкінці ХХ -початку XXI століття людство зіткнулося з новими небезпечними викликами: зухвалими акціями міжнародного тероризму, гострим збройним протистоянням на теренах колишньої Югославії, в Чечні, Афганістані, Іраку, на Близькому Сході. Додалися небезпечні спалахи мусульманського екстремізму, злочинні спроби агресивних сил набути доступ до ядерної зброї.

За цих умов перед народами світу постала болісна проблема: прискорено подолати руйнівні рецидиви “холодної війни”, відновити довіру між народами, створити надійну систему міжнародної безпеки. Природно, що повсюдно зростала увага до діяльності Північноатлантичного Альянсу, який завоював авторитет і визнання послідовною боротьбою за мир, демократію, рішучими діями щодо знешкодження міжнародного тероризму, вагомим вкладом у розв'язання конфліктів.

Перед Північноатлантичним Альянсом нині виникли нові, історично широкомасштабні завдання - виправдати надії людства щодо створення ефективнішої, надійнішої системи міжнародної безпеки, виступити гарантом відновлення демократії, прав і свобод громадян, зокрема в посттоталітарних державах Центрально-Східної Європи, дати гідну відсіч міжнародному тероризмові, сприяти припиненню і справедливому розв'язанню військово-політичних конфліктів, що виникли уже після закінчення “холодної війни”.

Документи, реальні факти переконують у тому, що провідним напрямом діяльності НАТО завжди був його східноєвропейський вектор. В попередні десятиліття це обумовлювалося необхідністю активно протистояти комуністичним загрозам СРСР, Організації Варшавського Договору. Цей вектор у діяльності НАТО залишається домінуючим у сучасних умовах, оскільки виникла потреба у натовській допомозі країнам Центрально-Східної Європи, колишнім учасницям ОВД у відновленні і утвердженні демократії, налагодженні повноправних партнерських стосунків з РЄ, ОБСЄ, іншими впливовими міжнародними організаціями.

Ґрунтовний науковий аналіз цих проблем має важливе не лише наукове, а й загальнополітичне значення, оскільки з НАТО за всіх умов на найближчі десятиріччя пов'язуються надії на мир, безпеку, стабільність Центрально-Східної Європи. Цими міркуваннями керувався автор, добираючи тему дисертаційного дослідження.

Підкреслимо, що обрана тема корелюється з довготерміновими напрямами науково-дослідницької діяльності кафедри нової і новітньої історії та історіографії Ужгородського національного університету, де виконувалася робота. Ця кафедра протягом тривалого часу ґрунтовно досліджує історичні аспекти розвитку міжнародних відносин після закінчення Другої світової війни, процеси становлення, загострення кризи і наступного розвалу тоталітарних комуністичних режимів у країнах Центрально-Східної Європи (Угорщині, Чехії, Словаччині, Польщі і ін.), відновлення демократії в цих країнах після закінчення “холодної війни”, новітні політичні процеси в Центрально-Східноєвропейському регіоні.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють останнє десятиріччя XX століття і перше п'ятиріччя XXI століття, тобто період найінтенсивнішої діяльності НАТО у Центрально-Східноєвропейському регіоні, коли завершувалось протиборство з Організацією Варшавського Договору, закінчилася “холодна війна”, визначилися основні контури нової системи міжнародної безпеки, домінуючу роль в якій відіграє НАТО. Крім того, при визначенні хронологічних, а також географічних рамок дослідження враховувалося і те, що на вказані роки припадає загострення кризи і наступний крах тоталітарно-компартійних режимів в країнах Центрально-Східної Європи, становлення в них демократії, налагодження нових зв'язків з країнами Європи, і, найголовніше, на вказані роки припадають дві хвилі розширення НАТО: в 1999 році членами НАТО стали Польща, Угорщина, Чехія, в 2004 році - Румунія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Словаччина, Словенія, тобто всі країни, які колись входили до складу ОВД. Нарешті, НАТО визначило на ці роки нові стратегічні напрями діяльності у Центрально-Східноєвропейському регіоні у змінених історичних умовах. Враховувалося і те, що на 90-ті роки ХХ століття припадає час суттєвої внутрішньої трансформації НАТО.

Мета дисертаційного дослідження - об'єктивно висвітлити основний зміст, доктрини, наслідки військово-політичної діяльності НАТО у її східноєвропейському векторі на одному з найвідповідальніших етапів існування цього впливового політико-оборонного блоку.

Вказана мета визначила коло наукових завдань, які належало розв'язати в процесі роботи над дисертацією:

1. Дослідити еволюцію політичних підходів НАТО до країн Центрально-Східної Європи - одного з найважливіших регіонів в контексті загальноєвропейської безпеки. Початково - на етапі завершення двобою з ОВД, згодом - на стадії ліквідації тоталітарних режимів в країнах Центрально-Східної Європи, відновлення в них демократії, налагодження взаємин з країнами Європи, ЄС, НАТО.

2. Розкрити вплив НАТО на загострення кризи у військових, політичних структурах Організації Варшавського Договору, що в кінцевому підсумку обумовило розпад цього військово-політичного блоку, його засновника, лідера ОВД - Радянського Союзу.

3. Розкрити нове геополітичне становище в Європі і в світі після закінчення “холодної війни”, розпаду ОВД, СРСР. Дати аналіз динаміки зміни стратегічних концепцій діяльності НАТО стосовно до нового перебігу міжнародного життя, зокрема у Центрально-Східноєвропейському регіоні.

4. Висвітлити роль НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, створенні надійної системи міжнародної безпеки, налагодженні співпраці з Центрально-Східноєвропейськими країнами - колишніми учасницями Організації Варшавського Договору, припиненні військово-політичних конфліктів, що мали місце наприкінці XX - початку XXI століть.

5. Окремо розглянути процес налагодження співпраці між НАТО і незалежною Українською державою, роль НАТО у реформуванні Збройних Сил України, залученні українських військовиків до миротворчих операцій ООН, НАТО, дослідити роль України у створенні системи безпеки у Центрально-Східноєвропейському регіоні.

6. Спростувати вигадки антинатовських сил про нібито антинародну сутність НАТО, його відповідальність за гонку озброєнь, розпалювання “холодної війни”, ініціювання глобальних, регіональних конфліктів. Навести достовірні дані, свідчення, які переконують у виважених діях НАТО на всіх етапах його існування.

7. Висвітлити зміст нової стратегії НАТО, його практичних кроків щодо зміцнення європейської безпеки, приборкання міжнародного тероризму, відвернення загроз війни, неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї, припинення кровопролитних конфліктів.

Об'єктом дисертаційного дослідження є Північноатлантичний Альянс, східноєвропейський вектор його військово-політичної діяльності.

Предметом дисертації є стратегія діяльності НАТО у Центрально- Східноєвропейському регіоні після закінчення “холодної війни” та в умовах створення і реалізації нової системи європейської безпеки.

Методологічну основу дисертаційного дослідження становили загальнонаукові і логічні методи, зокрема, принципи науковості, об'єктивності, комплексного використання джерел, загального та конкретно наукового аналізу.

Методи наукового дослідження. Для реалізації висунутих завдань дисертаційного дослідження використано системний, структурно-функціональний, описово-порівняльний, ретроспективний методи, а також метод актуалізації. Системний метод дав змогу комплексно дослідити багатоманітну діяльність НАТО у Центрально-Східноєвропейському регіоні в останнє десятиріччя ХХ і на початку ХХІ століть. Структурно-функціональний метод використано для розкриття організаційної структури побудови керівних органів НАТО, форм, засобів дії, зокрема, у протиборстві з ОВД. Описово-порівняльний метод у повній мірі використано при з'ясуванні військово-стратегічних потенціалів НАТО і ОВД, США та СРСР. Застосування методу порівняльного аналізу було обумовлене потребою грунтовніше розкрити особливості, специфіку психологічної боротьби, яку вели США та СРСР, НАТО і Організація Варшавського Договору на заключному етапі “холодної війни”. Метод актуалізації використано у прогнозуванні перспектив євроатлантичної інтеграції України на основі досліджених фактів. Ретроспективний метод дав можливість оцінити витоки формування східноєвропейського вектору діяльності НАТО від дня його заснування. Серед логічних методів застосовувалися аналіз і синтез, індуктивний і дедуктивний методи. Емпіричну основу дисертаційного дослідження становили результати соціологічних опитувань, проведених, зокрема, в Україні з приводу доцільності її євроатлантичної інтеграції. Сукупність використаних методів забезпечила достатньо високу ефективність дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає у наступному:

- в дисертації здійснено системне історико-політологічне дослідження діяльності НАТО у Центрально-Східноєвропейському регіоні на одному з історично важливих етапів боротьби за становлення нової системи загальноєвропейської безпеки;

- здійснено системний аналіз об'єктивних і суб'єктивних чинників, що обумовили розпад СРСР, припинення діяльності Організації Варшавського Договору, крах компартійних тоталітарних режимів в країнах Центрально-Східної Європи;

- розкрито динаміку поетапного удосконалення стратегії діяльності НАТО у Центрально-Східноєвропейському регіоні на етапі закінчення “холодної війни” і етапі побудови нової системи європейської безпеки після розпаду СРСР і припинення діяльності Організації Варшавського договору;

- на достовірній документальній основі розкрито шляхи налагодження, поглиблення співпраці НАТО з Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Словенією, Румунією, Болгарією, Литвою, Латвією, Естонією, які згодом набули повноправного членства в НАТО;

- висвітлено основні етапи налагодження співпраці НАТО і України, значення євроатлантичної інтеграції, що, як видається, матиме важливе значення для зміцнення національної безпеки Української держави;

- піддано аналітичній оцінці баланс, співвідношення політичних, військових сил у сучасній Європі: зокрема, НАТО - країни Центрально-Східної Європи, НАТО - Росія, НАТО - країни СНД, НАТО як сила протидії міжнародному тероризмові та потенційним регіональним конфліктам;

- в науковий обіг введено низку нових архівних документів Центрального Державного архіву громадських об'єднань України, документів поточного архіву та Управління Державного архіву Міністерства закордонних справ України, Міністерства оборони України, зокрема, Управління євроатлантичної інтеграції ГШ ЗСУ, в яких розкривається зміст стратегії ОВД щодо агресивних дій проти Угорщини та Чехословаччини в роки “холодної війни”, динаміка налагодження співпраці НАТО з Україною, Польщею, Чехією, Словаччиною, Словенією, Румунією, Болгарією, Литвою, Латвією, Естонією.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Практичне значення результатів дисертаційного дослідження визначається специфічністю теми самого дослідження. Воно допомагає повніше, об'єктивніше оцінити діяльність НАТО як миротворчої організації, покликаної відстоювати мир і безпеку народів. Дисертаційне дослідження спростовує вигадки про нібито агресивну сутність НАТО, його відповідальність за розпалювання “холодної війни”, нечувану гонку озброєнь.

В дисертаційній роботі розкриваються механізми, технологія підготовчої роботи, яку пройшли Польща, Угорщина, Чехія та інші країни на шляху набуття членства в НАТО. Цей повчальний досвід має неоціниме практичне значення для тих країн, яким ще належить пройти шлях до набуття повноправного членства в Альянсі, у тому числі, в перспективі і Україні.

В дисертації на прикладах країн Центрально-Східної Європи розкрито різнобічну діяльність НАТО в галузі подолання наслідків екологічних катастроф, ліквідації запасів хімічної, бактеріологічної зброї, боєприпасів, інших аспектів діяльності НАТО.

Теоретичні узагальнення, фактологічний матеріал доцільно використовувати при написанні наукових праць, навчальних посібників з питань міжнародних відносин, зовнішньої політики у другій половині XX століття, у навчальному процесі вищої школи - при розробці лекційних курсів, спецкурсів з історії, політології, при написанні студентських рефератів, курсових і дипломних робіт, у теоретичній підготовці істориків і політологів.

Висновки, фактологічний матеріал, наукові узагальнення, що випливають з дисертаційної роботи, можуть бути використані науково-аналітичними центрами, підрозділами, які працюють над проблемами євроатлантичної інтеграції. Доцільно скористатися матеріалами дисертації для формування громадської думки щодо іміджу НАТО, з'ясування доцільності чи недоцільності входження України в військово-політичні структури НАТО.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені у виступах автора на міжвузівській науковій конференції у Національному університеті “Львівська політехніка” 2006 рік, обговорювались на засіданнях кафедри нової і новітньої історії та історіографії, кафедри політології Ужгородського національного університету (жовтень 2006 р.; березень 2007 р.), на міжнародній науковій конференції “Україна - Польща: нові виклики епохи” у м.Кошалін (Польща) (квітень 2006 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Ціна свободи і незалежності: трансформація політичних систем в країнах Центральної та Південно-Східної Європи до та після 1989 - 1991рр.” у м.Ужгороді (листопад 2006 р.). Результати дисертації відображені у 5 наукових публікаціях у фахових виданнях, включених у перелік ВАК України, 3 навчальних посібниках у співавторстві, а також, в тезах виступу на конференції.

Структура дисертації визначається метою і завданням дослідження. Дисертаційна робота побудована за проблемно-тематичним принципом і складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (31 стор., 353 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 198 стор.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються об'єкт, предмет, мета і основні завдання дослідження, формулюється наукова новизна результатів, визначаються методологічні основи, методи, що були застосовані при написанні дисертації, вказуються використані форми і засоби апробації результатів дисертаційної роботи, вказані публікації, в яких висвітлені основні матеріали дисертаційного дослідження.

У І розділі “ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ” відзначається, що закінчення “холодної війни”, нині пануюча атмосфера більшої довіри між народами, відкритість міжнародних відносин істотно вплинули на розширення джерелознавчої бази дисертаційного дослідження. Звернуто увагу на те, що докорінно поліпшилися умови вивчення архівних документів і матеріалів, у т.ч. завдяки унікальним можливостям мережі Інтернет. Вдалося ознайомитися і дати виважену наукову оцінку багатьом раніше затаємниченим документам, які визначали стратегічні нормативні засади будівництва НАТО, його концептуальні підходи до проблем збереження миру, гонки озброєнь, протистояння комуністичним загрозам, зокрема, оцінити істинну реакцію НАТО на спровоковані СРСР, Організацією Варшавського Договору агресії проти Угорщини, Чехословаччини, Афганістану, Берлінську, Карибську кризи, ін. Глибше розуміння суті, динамічних змін у стратегії, тактиці діяльності НАТО щодо країн Центрально-Східної Європи, України, Росії відкрили опубліковані матеріали, документи самітів НАТО, виступи керівників, публікації генеральних секретарів НАТО.

Наукову цінність для з'ясування взаємозв'язків НАТО і країн ЦСЄ, НАТО і України мають документи і матеріали, що зосереджені в архівах Міністерства закордонних справ України, Генерального Штабу Збройних Сил України, Центральному державному архіві громадських об'єднань України.

Детальнішому вивченню проблеми діяльності НАТО в останні роки сприяв всебічний аналіз і оцінка кандидатських дисертацій, близьких за змістом до нашого дослідження. В дисертації Калашнікова А.В. на тему: “Протиборство Північноатлантичного Альянсу та Організації Варшавського Договору (1949 - 1991 рр.)” основна увага привертається до військово-політичних аспектів взаємного протиборства двох блоків. В дисертації лише побіжно, фрагментарно розглядаються політичні реалії, які почали складатися в Європі після розпаду ОВД, його лідера - СРСР, лише контурно окреслена нова роль НАТО у створенні надійнішої системи безпеки в Європі.

Дисертація Тумашова А.В. на тему “Холодна війна” другої половини XX століття: причини виникнення, хід і наслідки” цінна тим, що дозволяє краще осмислити причини виникнення, характер, попередні наслідки закінчення “холодної війни”, доводиться вирішальний вплив НАТО на завершення “холодної війни”.

У дисертації Сивака О.В. на тему: “Формування та здійснення зовнішньої політики України (1990 - 1999 рр.)” хронологічні рамки дослідження не дозволили її автору віддзеркалити нові підходи керівництва нашої держави до формування основних напрямків зовнішньої політики України у XXI столітті, зокрема щодо чіткої орієнтації на поглиблення євроатлантичної інтеграції.

Ближчими до теми нашого дослідження є дисертації Брежнєвої Т.В. , Ковальової О.О., Санжаревського О.І. і деякі інші, однак і в них лише фрагментарно розглядаються питання зміцнення безпеки в Центрально-Східноєвропейському регіоні після закінчення “холодної війни”, питання розвитку відносин НАТО з країнами і Центрально-Східної Європи, зокрема, з Росією і Україною, їх ролі у формуванні нової системи європейської безпеки.

Дисертація Ляшенка О.О. на тему “Інтеграція України у Європейські та Євроатлантичні структури (90-ті роки XX століття)” відзначається ґрунтовним аналізом історіографії проблеми, спробою розглянути розвиток курсу України на інтеграцію в європейські і євроатлантичні структури. Хронологічні рамки дисертації обмежили можливості автора зробити більш глибокий аналіз нової розстановки політичних і військових сил після закінчення “холодної війни”, чітко визначити місце і роль Української держави наприкінці ХХ століття у системі європейської і, зокрема, східноєвропейської безпеки.

В контексті проблеми нашого дослідження незаперечне значення має дисертаційна робота Дем'янця В.І. на тему “Інтеграційна політика владних органів країн Вишеградської групи щодо ЄС і НАТО у 1989 - 1999 рр.”. Автор переконливо розкрив причини, що обумовили виникнення регіонального об'єднання Вишеградської групи, наслідки тривалої боротьби політичних сил Європи за можливість впливати в своїх інтересах на Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину.

Після закінчення “холодної війни”, ліквідації компартійних тоталітарних режимів ці країни об'єднали свої зусилля для виключення чужого диктату, утвердження демократичних перетворень, поглиблення співпраці з ЄС, НАТО. Робота цінна тим, що в ній докладно з'ясовуються зародки процесу інтеграції, показана діяльність владних структур, що обумовили налагодження співробітництва Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини з ЄС та НАТО. Розкривається зміст діяльності цих країн щодо реалізації базових вимог НАТО до учасників інтеграційних процесів і це в умовах протидії Росії, негативного впливу на ці процеси подій в колишній Югославії. Україні, як випливає з дисертації, доцільно скористатися досвідом країн Вишеградської групи при визначенні власних шляхів прискорення євроатлантичної інтеграції. Хронологічні рамки роботи, на жаль, не дають змоги відслідкувати сучасний стан розвитку даного питання.

У дисертації Білої К.О. на тему “Особливе партнерство Україна - НАТО як проблема національної та європейської безпеки” розглядається важлива проблема подальших перспектив євроатлантичної інтеграції України, залежність цих процесів від впливу низки вагомих внутрішньополітичних і зовнішньополітичних чинників. Посилаючись на аналіз праць З. Бжезинського, В. Горбуліна, В. Гури, А. Шашкевича, Є. Камінського, С. Пірожкова та інших, автор стверджує, що курс України на розвиток євроатлантичної інтеграції, на посилення співпраці з ЄС та НАТО відповідає нашим національним інтересам, але остаточний вибір України щодо такого важливого політичного кроку мусить бути узгодженим з новими міжнародними політичними, економічними реаліями. Викликає інтерес ґрунтовний аналіз причин негативного ставлення керівництва Російської Федерації на започаткований Україною євроатлантичний інтеграційний курс. Розкриваючи зміст ряду основоположних документів (Концепції національної безпеки Російської Федерації та ін.), автор доводить, що існує офіційно узаконена орієнтація на здійснення прямого чи опосередкованого тиску на українське державне керівництво, політичні структури з метою дискредитації курсу євроатлантичної інтеграції чи відмови від продовження цього курсу.

Біла К.О. в дисертації висловлює своє бачення низки ризиків з огляду на існування неоднозначних підходів певних політичних сил до курсу України на євроатлантичну інтеграцію. По-перше, існує ризик залишитися у “сірій зоні” безпеки між НАТО, ЄС, що розширюються, та структурами безпеки СНД. По-друге, є ризик штучного відставання України від загальноєвропейських політичних процесів, які відзначатимуть майбутнє обличчя європейського континенту, зокрема, участі України у формуванні європейської системи безпеки і оборони. Отже, на думку автора зміна курсу щодо продовження євроатлантичної інтеграції може негативно вплинути на загальний стан безпеки нашої держави.

Позитивно оцінюючи загальну наукову вагомість дисертації К.О. Білої, слід зауважити, що в її дослідженні не розкриваються всі аспекти проблеми, зокрема, причини різновекторних підходів різних політичних сил до євроатлантичного курсу України. Дослідження К.О. Білої обмежено 2002 роком, після якого проблема набула ще більш гострого дискусійного забарвлення, і це вимагає подальшого глибокого наукового осмислення доцільності ухвал щодо продовження чи відмови від курсу на євроатлантичну орієнтацію.

Цікавим, науково актуальним видається дисертаційне дослідження В.В.Орлик на тему “НАТО в системі взаємовідносин Росії і США (1990-ті роки - початок ХХІ століття)”. В роботі аналізується зміст неоднозначних, точніше - протилежних підходів США та Росії до проблем європейської безпеки, діяльності НАТО. Широка джерельна база, використана при написанні дисертації, дозволила її автору доказово розкрити причини протилежних підходів США і Російської Федерації до діяльності НАТО, його курсу на розширення на Схід, концептуальних підходів до забезпечення надійної європейської безпеки. В основі таких підходів, як стверджує автор, лежать протилежні геополітичні інтереси обох країн, незатухаюче суперництво США і Російської Федерації за лідерство, вплив у європейському, євразійському регіонах, контроль на енергетичних ринках, першість у розбудові чи продажу новітніх технологій у галузі атомної енергетики, зброї і т.д.

В дисертації В.В. Орлик розглядається, природно, з діаметрально протилежних боків підходи, оцінки американського і російського державного керівництва щодо розвитку взаємозв'язків України з НАТО, курсу нашої держави на розвиток євроатлантичної інтеграції. Час, що минув після захисту дисертації В.В. Орлик, засвідчує, що у висновках, прогнозах автор дотримувалась наукової виваженості і неупередженості, виявилась достатньо точною і достовірною у висловлених передбаченнях на майбутнє.

В дисертаціях Константинова В.Г. на тему “Проблема європейської регіональної стабільності в контексті розширення НАТО” та Порядина С.В. на тему “Розширення НАТО і розвиток російсько - американських відносин в 1990-х роках” розглядаються актуальні проблеми розширення в останні роки НАТО, яке неоднозначно сприймається в США і Російській Федерації і є предметом серйозних розбіжностей між цими країнами. Константинов В.Г. намагається довести неминуче зміцнення європейської безпеки в результаті поповнення НАТО новими членами, розширення потенційних можливостей Північноатлантичного Альянсу впливати на стабільність і безпеку європейського континенту, посилення боротьби проти міжнародного тероризму. Порядин С.І. розглядає процес розширення НАТО з протилежних позицій, доводячи, що наближення НАТО до кордонів Росії є вибухонебезпечним і ускладнює російсько-американські відносини. В дисертаціях розглядаються позиції України щодо триваючого розширення НАТО на Схід, перспективи посилення курсу України на євроатлантичну інтеграцію, висловлюються міркування щодо можливих міжнародних наслідків таких дій нашої держави.

Дисертація Полторацького О.С. на тему “Роль НАТО у формуванні сучасної системи міжнародної безпеки”, відзначається вагомим теоретичним змістом, глибоко аргументованим розглядом значення створення надійної системи європейської безпеки і зростаючої ролі НАТО у цьому важливому процесі. Розглядаються глобальні, регіональні конфлікти, причини, що їх породжують, діяльність НАТО по їх розв'язанню, попередженню актів міжнародного тероризму. Автор стверджує, що НАТО - потужна військово-політична структура, об'єднуючи збройні сили більшості країн Європи, США, Канади спроможна успішно здійснювати миротворчі операції, давати рішучу відсіч міжнародному тероризмові.

Близькою до теми нашого дослідження є дисертація Ковальової О.О. на тему “Українська політика щодо євроінтеграційних процесів”. У ній автор розкрила застосування керівними колами ЄС диференційованих підходів щодо майбутнього приєднання до ЄС колишніх соціалістичних країн Центрально-Східної Європи. Як стверджує автор, в результаті своєрідного поділу цих країн на умовні групи, до першої із них були віднесені Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Болгарія, Румунія, три прибалтійські держави, яких в ЄС вважали більш близькими до стандартів ЄС. Щодо Росії, держав СНД, а отже, і України, то керівництво ЄС вважало, що вони значно відстають в демократизації політичного життя, ринкових трансформаціях. Тому приєднання цих країн до ЄС відтерміновувалося. Ковальова О.О. стверджує, що, хоча формально інтеграція до ЄС і північноатлантична інтеграція завжди розглядалися окремо, фактично, вступ до НАТО або намір набути членства в Альянсі виявлялись передумовою до вступу в ЄС. Зокрема, Польща, Угорщина, Чехія стали першими серед країн Центрально-Східної Європи, які продемонстрували саме такий розклад взаємозв'язку.

Відзначається своєю науковою виваженістю дисертаційна робота О.І. Брусиловської на тему “Політика США щодо Східної Європи після Другої світової війни. Аналіз концепцій сучасної американської політології”. Автор дисертації стверджує, що країни Східної Європи постійно викликали увагу американських політологів. А. Шлезінжер, Г. Моргентау, Дж. Волл, У. Гріффітс, Г. Кіссінджер, З. Бжезинський, Дж. Кірпатрік і ін. суттєво впливали на вироблення пріоритетів, цілей, стратегії американської політики щодо цього стратегічно важливого європейського регіону. Попри домінування в США протягом тривалого часу відверто антикомуністичних поглядів різкої критики тоталітарних комуністичних режимів в країнах Центрально-Східної Європи, серед американських політологів початково висловлювалися визнання радянської переваги у Східноєвропейському регіоні, домінував погляд, що лише народи цих країн спроможні змінити цю ситуацію. Однак, і тоді чимало політологів (О. Террі, С. Койер і ін.) вважали, що США не можуть залишити поза своєю увагою країни Східної Європи. Більше того, санкції Р. Рейгана проти Польщі, Чехословаччини, Угорщини і ін., на погляд Р. Ріджуела, О. Террі лише віддаляли ці країни від США.

Суттєві зміни в поглядах американських політологів сталися після антикомуністичних революцій в країнах Центрально-Східної Європи в 90-ті роки минулого століття, після відсторонення від влади компартій. Пріоритетними стають погляди щодо налагодження співпраці з молодими демократіями в країнах Центрально-Східної Європи, допомоги їм у створенні нової надійної системи європейської безпеки.

Численні дисертаційні роботи радянської доби, присвячені дослідженню зовнішньополітичної діяльності СРСР після закінчення Другої світової війни, характерні одностороннім звинуваченням НАТО, США у прагненні до завоювання світового лідерства, у атомному шантажі, зловмисній пропаганді антикомунізму, антирадянізму. Отже, їх наукова цінність є достатньо сумнівною.

При написанні дисертації використано матеріали численних міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових, науково-практичних конференцій з питань сучасної ролі НАТО у створенні нової системи європейської безпеки, зв'язків України і НАТО, реалізації курсу України на поглиблення євроатлантичної інтеграції.

Уважно проаналізовані численні публікації радянської доби, які дозволили об'єктивно оцінити масштабні акції СРСР, ОВД по нарощуванню звичайної, ракетно-термоядерної зброї, агресивні дії радянського блоку проти Угорщини, Чехословаччини, Афганістану, розпалюванню міжнародних конфліктів, з'ясувати істинні мотиви розпалювання антиамериканських, антинатовських настроїв у населення СРСР, країн - членів ОВД.

Підкреслимо, що важливий розділ дисертаційного дослідження базувався на аналізі численних радянських і зарубіжних публікацій, в яких, зрозуміло, з діаметрально протилежних позицій, розглядались проблеми ідеологічного протиборства. Цей аналіз, інші доказові аргументи дозволили стверджувати, що “психологічна війна” в опосередкованій формі суттєво вплинула на поглиблення кризи в Організації Варшавського Договору, її наступний повний крах.

Цінні оцінки щодо витоків, характеру, змісту, наслідків “холодної війни” містяться в роботах відомих істориків, політологів Г. Кіссінджера , З. Бжезинського, Дюрозеля Ж.-Б., Добриніна А.Ф., Фаліна В.М. і багатьох інших.

За все ще існуючих складностей проаналізовані документи, праці вітчизняних і зарубіжних авторів виявились достатніми для обґрунтування об'єктивно закономірного зростання ролі НАТО у створенні надійної системи європейської безпеки.

У ІІ розділі “Еволюція політики НАТО щодо країн Центрально-Східної Європи в постсоціалістичну добу” наводяться незаперечні дані, які свідчили, що радянське керівництво, стикаючись з наростаючими кризовими явищами всередині СРСР, всередині країн - членів ОВД, продовжувало збільшувати видатки на гонку озброєнь. Військові з'єднання у зростаючих обсягах набували новітні ракетно-термоядерні комплекси. Природно, що і США, країни НАТО інтенсивно нарощували свій військовий потенціал, при цьому не поступаючись перевагами у політичному, економічному протиборстві.

В дисертації розкривається стрімко наростаючий процес кризового враження політичних, соціально-економічних структур, воєнної, зовнішньої політики СРСР, більшості країн - членів ОВД. Вони обумовлювалися гонкою озброєнь, що погіршувало матеріальне становище більшої частини населення, дискредитацією компартійної системи влади.

Як стверджують факти, на заключному етапі “холодної війни” особливої гостроти набуло ідеологічне протиборство. Зростала інтенсивна протидія з боку США, а також Великобританії, Франції, ФРН. Потужні радіостанції “Голос Америки”, “Свобода”, “Вільна Європа”, “Бі-Бі-Сі” і інші регулярно і найголовніше - правдиво інформували своїх численних слухачів про революційні спалахи в країнах Центрально-Східноєвропейського регіону, причини виникнення кризових ситуацій, ділилися порадами щодо виходу з кризи.

Автор спробував узагальнити причини, розкрити дію об'єктивних і суб'єктивних чинників, які прискорили розпад СРСР, припинення існування Організації Варшавського Договору.

У даному розділі також аналізується нова, удосконалена стратегія НАТО в постсоціалістичну добу, що прискорила припинення діяльності Організації Варшавського Договору.

Стрімкі, бурхливі революційно-демократичні події в Польщі, НДР, Угорщині, Чехословаччині, Болгарії, Румунії, які привели до ліквідації компартійних тоталітарних режимів, вимагали стратегічно нових підходів НАТО до цих історичних подій, у першу чергу знадобилася допомога у відродженні демократії, гарантуванні прав і свобод громадян, національної безпеки, державного суверенітету.

Вагому роль у зміцненні, розвитку стосунків між НАТО і країнами - колишніми учасницями ОВД відіграла програма “Партнерство заради миру”, до якої приєднались всі країни Центрально-Східноєвропейського регіону.

НАТО, як показали факти, оперативно і виважено відреагувало на нові політичні реалії. Зберігаючи базові функціональні напрями діяльності, Альянс активізував політичні консультації, переговорні процеси, зміцнив взаємозв'язки з Радою Європи, ОБСЄ, передбачив енергійну протидію регіональним конфліктам, міжнародному тероризму. Своєрідною моделлю можливої взаємодії Альянсу з країнами - партнерами по Програмі “Партнерство заради миру” стала миротворча місія на Балканах, яка на якісно іншій основі триває і в наші дні.

Розділ ІІІ “Роль НАТО у створенні нової системи безпеки у Центрально-Східноєвропейському регіоні” присвячений розгляду процесу удосконалення стосунків НАТО з незалежними країнами ЦСЄ та діяльності Альянсу по зміцненню регіональної безпеки в контексті нових геополітичних реалій. Значна увага приділяється розкриттю етапів підготовки країн - претендентів на вступ до НАТО, ставлення громадської думки, провідних політичних партій країн, що увійшли у першу (1999 р.) та другу (2004 р.) хвилю розширення НАТО, механізмів досягнення загальнонаціонального консенсусу та прийняття рішень по питанню вступу до Альянсу. Проаналізовано зміни що відбулися в 10 нових країнах - членах НАТО після їх прийняття в Альянс. Наводяться приклади зростання інвестиційної привабливості країн, реформування сектору безпеки держави, ВПК, ін.

Особливе місце у східноєвропейському векторі діяльності НАТО зайняло налагодження співпраці з Росією, яка спершу негативно сприймала прагнення Альянсу до розширення на Схід, дії НАТО на Балканах. Теракти 2001 р. у США виявили однакове спільне розуміння невідкладних завдань щодо збереження миру, боротьби з міжнародним тероризмом і забезпеченням колективної безпеки. Нині відпрацьовані механізми, створені постійнодіючі органи, в рамках яких регулярно проводяться консультації, спільні заходи, що становлять зміст поглибленої співпраці НАТО і Росії. Фоном такої політики були глибинні внутрішні трансформаційні процеси в самому Альянсі. Наводяться докази різних підходів країн - членів до перспектив діяльності військово-політичного союзу. Спираючись на документальну базу, аналізується процес налагодження взаємодії НАТО з ЄС, ОБСЄ в ім'я забезпечення миру на європейському просторі, де не лише не повинно бути місця будь-яким конфліктам, а й мають існувати дієві сили і можливості на випадок проявів тероризму, або ж надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру. Ці функції покладаються на створювані сили реагування НАТО під началом Об'єднаного оперативного командування Штабу ОЗС НАТО. Наводяться приклади і інших проявів трансформаційних процесів всередині НАТО.

Розділ ІV “Розвиток співробітництва з Україною - важливий напрямок східноєвропейської політики НАТО” присвячений особливостям взаємовідносин НАТО і України, які мали в своїй основі солідне об'єктивне підґрунтя. Україна завоювала довіру західних країн добровільною відмовою від ракетно-ядерної зброї, успадкованої від СРСР, що було вагомим внеском у загальноєвропейську безпеку, скороченням військових формувань, на той час серед найчисленніших в Європі. Україна першою з країн СНД приєдналася до Програми “Партнерство заради миру”. Закономірно, що на Мадридському саміті НАТО (липень 1997 р.) була прийнята Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору. Спектр співпраці - від сприяння в реформуванні ЗСУ, участі в утилізації застарілих боєприпасів, спільної миротворчої діяльності до надання допомоги у подоланні наслідків надзвичайних ситуацій.

Окремий параграф розділу ІV, присвячений реаліям та перспективам курсу України на євроатлантичну інтеграцію. Піддано аналізу стан громадської думки щодо проблеми вступу до НАТО, чинники, які її формують. В той же час відзначається, що досвід співпраці НАТО і України є набагато масштабнішим, а ніж аналогічний у країн, що вже стали членами Альянсу. Напруга навколо питання доцільності чи недоцільності набуття членства України в НАТО може бути подолана, на нашу думку, покращенням інформаційного висвітлення в ЗМІ усіх аспектів діяльності Альянсу, долучення до цієї кампанії як органів державної влади, так і зацікавлених неурядових організацій, політичних партій, після чого слід провести загальнодержавний референдум. Сам факт визнання його необхідності вже слугує кроком в напрямку суспільного консенсусу. Досвід вступу до НАТО країн ЦСЄ також був позначений потребою вирішення подібних задач, і, як показало життя, вони були успішно розв'язані.

У Висновках узагальнено основні результати дослідження:

Північноатлантичний Альянс виявив високу ефективність і дієздатність своєї стратегії у протиборстві з Організацією Варшавського Договору і головним реалізатором антиімперіалістичних задумів СРСР, мудрість і виваженість щодо політичних підходів до країн Центрально-Східної Європи як на стадії їх абсолютної залежності від СРСР, диктаторських тоталітарних режимів у цих країнах, так і на стадії руйнації диктатур, відновлення демократії, входження цих країн у європейські структури безпеки.

Дослідження дозволяє стверджувати, що при достатній доказовості, що Організація Варшавського Договору, СРСР розпалися в результаті власних саморуйнівних процесів, роль НАТО у цих історичних звершеннях ХХ століття є достатньо вагомою. По-перше, НАТО заслуговує на визнання за стійкість і послідовність, які виявили, відповідаючи на виклики з боку СРСР - ОВД, у розв'язанні гонки озброєнь, що за задумом Москви, могла забезпечити здобуття світового лідерства. Факти свідчать, що ОВД не спромоглася суттєво випередити НАТО в гонці озброєнь. Зате, гонка озброєнь вщент вичерпала економічні, фінансові можливості країн - учасниць ОВД, істотно знизила життєвий рівень населення, викликала затяжну, жорстку економічну кризу, що прискорила остаточний крах ОВД, СРСР. По-друге, дослідження підтверджує, що НАТО, його лідер США свідомо активізували свою участь у “психологічній війні”. Багатогранними засобами ідеологічного, “психологічного впливу” вони зуміли донести населенню соціалістичних країн Центрально-Східної Європи антигуманний, репресивний характер соціалістичного ладу, привернути увагу до замовчуваних владою злочинів компартійних режимів, довести несумісність декларованих цілей ОВД і національних інтересів країн Центрально-Східної Європи. Енергійна підтримка з допомогою засобів “психологічної війни” дисидентських, визвольних рухів у Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Болгарії, Румунії, республіках СРСР - Росії, Україні, Грузії, Вірменії, країнах Прибалтики поглиблювала політичну кризу діючого режиму, наближала розпад ОВД, СРСР. НАТО системно на засадах вибіркового, індивідуального підходів будувало динаміку стратегії взаємозв'язків з країнами Центрально-Східної Європи, здійснювало підтримку спроб вивільнитися від компартійних режимів (Угорщина - 1956 р., Чехословаччина - 1968 р.) підтримувало опозиційні антикомуністичні сили в цих країнах і наступних антикомуністичних революціях, наступна стадія - розгортання повноправної співпраці, аж до прийняття цих країн у члени НАТО.

В дисертації розкрито еволюцію динамічних змін загальної стратегії НАТО і, зокрема, щодо її реалізації в Центрально-Східноєвропейському регіоні, де були зосереджені основні сили ОВД. На першому етапі стратегія НАТО полягала в однозначно ортодоксальному посиленні наступальних позицій щодо наростаючих комуністичних загроз. У 1990 році НАТО перейшло до стратегії налагодження співпраці з країнами Центрально-Східної Європи, яка набула особливого розвитку після прийняття НАТО Програми “Партнерство заради миру” у 1994 році. Новий стратегічно важливий етап розвитку взаємовідносин НАТО і країн Центрально-Східної Європи розпочався в рамках реалізації “першої хвилі” розширення НАТО 1999 р. (Польща, Чехія, Угорщина) та “другої хвилі” 2004 р. (Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія, Литва, Латвія, Естонія). Це, зокрема, позначилося на поглибленні взаємозв'язків НАТО з Україною і Росією.

В дисертації розкривається спроможність НАТО активно впливати на припинення, попередження гострих політичних та воєнних конфліктів. Свідченням цього є драматичні події в колишній Югославській Федерації, призупинення за активної участі НАТО бойових дій в Хорватії, Боснії і Герцеговині, Македонії, Косово. НАТО вживає особливих заходів для попередження актів тероризму, знешкодження міжнародних терористичних центрів, розширює географію своєї діяльності.

Вибудована НАТО система Центрально-Східноєвропейської безпеки передбачає тісніші міждержавні зв'язки країн - учасниць НАТО, зняття будь-яких територіальних прикордонних розбіжностей, координацію зусиль силових структур, синхронізацію нормативно-правових актів, а головне, чітке дотримання статутних засад, які гарантують надійний колективний захист будь-кого з членів НАТО.

Дослідження дало можливість комплексно підійти до уявлення про сучасний рівень розвитку і роль НАТО у системі загальноєвропейської безпеки. На сьогодні, НАТО залишається ефективно діючим механізмом реагування на загрози і виклики початку ХХІ століття. В цьому сенсі Україна має достатньо передумов та можливостей для повномасштабної участі у загальноєвропейських процесах.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ, ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Волощук С. Діяльність НАТО в роки тривання “холодної війни” //Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. - Вип. 16. - Ужгород: Вид-во УжНУ “Говерла”, 2006. - С. 114-119.

2. Волощук С. Підготовка та вступ до НАТО країн Центрально-Східної Європи: етапи та уроки //Carpatica - Карпатика. - Вип. 35. - Ужгород: Вид-во УжНУ, 2006. - С. 32-48.