Східна Україна на рубежі середньої-пізньої бронзи

За даними остеологічного аналізу кістки диких тварин складають 13 % всіх кісткових решток з поселень. Це свідчить про наявну допоміжну роль полювання. Його метою були переважно великі дорослі тварини, найбільш безпечний забій яких був можливий лише в зимовий період (ведмідь, кабан, тур і олень).

Звернено увагу на відсутність на поселеннях і в похованнях рільничих знарядь, що стало можливим за рухомо-скотарського способу життя в умовах обміну додаткового продукту на зерно (Бунятян, 1997). Наведено результати аналізів вмісту посудин з катакомбних поховань суміжних територій, які свідчать про наявність в них м'ясних бульйонів і каш з необмолочених зерен дикого ячменю та овсецю (Шишлина, Пахомов, 2002; Демкин, Борисов, 2005). У складі імпортованої продукції названо зерна культурної плівчастої пшениці з ранньокатакомбного поховання в с. Болотне поблизу Сивашу (Корпусова, Ляшко, 1990). Підкреслено, що для обробки цілинних земель Східної України були непридатні суцільно дерев'яні рала без кам'яного чи металевого різака. Разом з тим, автор не виключає можливості примітивної обробки ґрунтів наприкінці катакомбного періоду, який маркується розвинутішою осілістю й появою довгострокових заглиблених жител (Пустовалов, 1991; Массон, 2004).

Далі наведено дані про доволі розвинуту ремісницьку діяльність, що були здобуті як із побутових, так і з поховальних катакомбних джерел. Таку діяльність було спрямовано на задовольняння потреб громад необхідною продукцією (Березанская, Ляшко, 1989). Реміснича спеціалізація розвивалася у вигляді домашніх ремесел і визначалася процесами розподілу-обміну та практичним використанням готової продукції. Ремісничу діяльність встановлено за наявністю у складі пізньокатакомбного і фінальнокатакомбного поховального реманенту виробничих наборів вузької спеціалізації. До їх складу входили комплекти інструментів металургійного та ковальського призначення, гончарного ремесла, вироби для виготовлення кам'яних свердлених сокир-молотків, кременевих вістрів стріл, дротиків, списів, комплекси деревообробного та ткацького виробництв, набори писал для нанесення мальованого орнаменту. Нерідко комплекти демонструють поліфункціональність знарядь. Зроблено класифікацію наборів знарядь в залежності від технічної досконалості - від комплектів для виконання спрощених виробничих функцій до комплексів складних технологій з розвинутою ремісничою спеціалізацією. Концентрація знахідок виробничих наборів в межах Східної України пояснюється не стільки наявністю необхідних природних ресурсів, скільки підвищеною щільністю населення наприкінці доби середньої бронзи, яке пред'являло підвищений попит на бронзові знаряддя. Підтримано точку зору С.Н. Братченка щодо наявності „демографічного вибуху” в описану добу, зумовленого експлуатацією донецьких мідних руд (2004). У зв'язку з відсутністю теренової локалізації ремісничої продукції за категоріями та типами, питання щодо повного відокремлення ремесла від інших сфер виробничої діяльності в катакомбному суспільстві ставиться під сумнів. Особливу увагу приділено аналізу інструментів металургійного циклу (керамічні форми для відливки сокир колонтаївського типу, тиглі для плавки брухту та руди, ллячки для розливу металу, сопла, ковальські та абразивні знаряддя). На підставі виявленої на поселенні Серебрянське, яке розташоване в безпосередній близькості від Бахмутської улоговини, решток металургійної майстерні і великих тиглів багаторазового використання, що могли дати метал для виготовлення від 18 до 30 бронзових сокир, автор обгрунтовує наявність локального металургійного центру, який постачав напівфабрикати і готові знаряддя населенню всієї південно-східної зони пізньокатакомбної харківсько-воронезької культури. Висока ступінь розвитку та масовість бронзоливарного виробництва призвела до деградації кременевої індустрії та її поступового згорнення. За допомогою якісної сплощуючої та струмінчастої ретуші продовжували виготовляти переважно витратні знаряддя - кременеві вістря.

Традиційний склад пізньокатакомбних виробничих комплексів зберігається й за фінальнокатакомбного часу, демонструючи подальший розвиток катакомбної індустрії. Проте, в бабинських похованнях в складі готової продукції та серед окремих інструментів з'являються нові артефакти - черешкові кременеві вістря стріл абашевського типу й точила з жолобками для прив'язування.

Більша частина доказів господарської діяльності абашевських племен досить лімітована і здобута переважно із фінальноабашевських шарів поселень. Багатошаровий характер практично унеможливлює якісний аналіз остеологічних зразків. На відміну від катакомбних племен, абашевське населення характеризувалося осілим укладом життя. На поселеннях знайдено велику кількість прясел та знарядь чинбарного виробництва - керамічні скребачки, кістяні тупики, швайки, тощо. Численні господарчі ями в межах житла на поселенні Чернікове Озеро 1 дають інформацію щодо заготівлі значних запасів, зокрема й зернових. Там виявлено: бронзовий серп, зернотерки, посудину з перепаленими жолудями. Знахідки ливарних форм ромбічних і трикутних підвісок, бронзових ножів, серпа, шил і платівок, зливків бронзи вказують на плавку металу безпосередньо в місцях проживання і підтверджують думку А.Д. Пряхіна щодо намірів доно-волзьких абашевських племен мігрувати до регіону Східної України з метою оволодіння давніми копальнями Донецького Кряжу (Пряхин, 1996).

В силу особливостей наявних джерел, реконструкція соціальної структури суспільства на межі середньої та пізньої бронзи Східної України будується переважно на підставі аналізу катакомбних поховальних старожитностей.

Населення розглянутого періоду характеризується як суспільство скотарів-землеробів, що знаходилися на стадії розладу первісного ладу та переходу до ранньокласового ладу, займаючи проміжну позицію між власне первісним суспільством та ранньокласовим.

Головною одиницею цього суспільства було плем'я, а споріднені племена були об'єднані в групи племен, союзи племен, розвиток яких простежено в еволюції катакомбних культур (Пустовалов, 2005). Високий ступінь розвитку матеріальної культури та господарчої діяльності вже є передумовою розвитку складних соціальних організацій та соціальної структури. Під соціальними відносинами розуміються відносини між елементами структури суспільства (соціальні групи, шари та прошарки) (Цимиданов, 2004). Соціальна структура розглядається у вигляді сукупності груп (сослівь та кланів), що розрізняються своїм станом у суспільстві та знаходяться у певному ієрархічному співвідношенні, визначеним економічним базисом (Генинг, Бунятян, Пустовалов, Рычков, 1990).

За пізньої фази первісного суспільства поряд із громадською власністю виникає окрема власність індивідів, а розподіл виробленої продукції за потребами поступово витискується та замінюється розподілом за працею, що призводить до майнової нерівності. В умовах відсутності приватної власності виникає безоплатне привласнення чужої праці. Людина, яка знаходиться в центрі соціально-історичного організму (вождь громади, племені), є одноосібним лідером, тісно зв'язаним з певним колом осіб, групою людей в громаді. Такий зв'язок забезпечував збереження самої системи та гарантував поступову зміну лідерів. Як результат, у суспільстві сформувалися два шари людей, два прасослів'я, приналежність до яких визначалася спорідненістю: вищий привілейований, другий - рядовий, непривілейований (Семенов, 1993).

За доби середньої бронзи (катакомбні культури) виокремлюється тричасна соціальна структура: верхній шар зі спадковою аристократією, середній - рядові члени суспільства, вільні та повноправні, нижчий - неповноправні індивіди, групи, які експлуатує насамперед аристократія (Пустовалов, 1991). Наведені дані принципово визначають соціальну структуру суспільства доби бронзи на теренах України, що простежено за матеріалами поховань. До першої групи включено поховання з багатим інвентарем, складними ритуальними діями, монументальними гробницями та надмогильними спорудами (знать). Другу групу утворюють поховання з низьким соціальним рівнем, з обмеженим інвентарем або без нього (рядові члени суспільства). Третю групу утворює прошарок заможних сімей (поховання з кількома предметами у досить просторих могилах) (Березанська, Отрощенко, 1997). За аналогією з такою структурою доби бронзи в катакомбному суспільстві Східної України (Донецько-Донський регіон) визначають три групи населення. До групи знаті включено поховання з максимальними розмірами поховальних конструкцій та особливо розкішним поховальним інвентарем. Групу рядового повноправного населення відбивають поховання зі стандартним набором інвентарю та деталями обряду. Найбіднішими з них є безінвентарні поховання. Групу соціальних низів формують неглибокі поховання, облаштування яких вимагало мінімальних витрат праці. При цьому всі групи відрізняються відсутністю стійких наборів власних ознак (Пустовалов, 2005), що свідчить лише про початок процесу соціальної диференціації катакомбного населення. Під час аналізу рівня багатства інвентарю, варто приймати до уваги визначення соціального рівня не майновим станом, а походженням (Массон, 1976).

Вищім рангом соціальної верхівки катакомбного суспільства маркуються поховання в основних катакомбах з власними курганами, які відрізняються великими розмірами та глибинами (Красна Зоря, кург. 2, 4, 7; Лисичанськ, кург. 1-3). До цієї групи включено також катакомби з двома камерами (Фрунзе, кург. 8, пох. 2; Гостра могила, кург. 2, пох. 3). Високий ранг померлих у цих похованнях підтверджений престижними комплексами інвентарю. Простежена кореляція основних катакомб зі знахідками символів влади - сокир-молотів, булав та стрекал (Николаївка, кург. 1-3; Бурлацьке, кург. 1; Майдан, кург. 1). Такі предмети вказують на осіб високого соціального рангу також у похованнях бабинського типу (Шарафутдинова, 1987).

Рангом меншого рівня визначаються впускні катакомбні поховання, які супроводжувалися певними символами володи й стандартного інвентарю (знать 2 рангу) (Сватове, кург. 1,8; Олександрівськ, кург. 9; Роздольне, кург. 3; Покровське, кург. 205; Жолобок, кург. 3). Поховання осіб вищого рангу додатково марковані комплектами бронзових виробів, кременевими вістрями стріл, дротиків та списів, гральними кістками, складними малюнками з вохри на дні камер. Розмаїття бронзових знарядь у дослідженому регіоні з його мідними копалинами не може вважатися стійкою соціальною ознакою та свідчить тільки про гарне забезпечення металом. Кременеві вістря також не є стійкою ознакою влади і в контексті поховань воїнів віддзеркалюють майнові відносини, що складалися (Пустовалов, 2005). Знахідки у похованнях верхівки гральних кісток (Миколаївка, кург. 1,2; Сватове, кург. 18) обґрунтовують їх високий соціальний ранг, а також суміщення функцій жерців за жеребком (Санжаров, 1988), але й маркують рядові поховання заможних осіб (Шпаківка, кург. 9; Олександрівка, кург. 1; Малозахар'їне, кург. 1; Кондратівка, кург. 3).

Процес становлення майнових відносин відбився у появі в похованнях як знаті, так і рядових багатих осіб комплексів престижних цінних речей. В похованнях верхівки у Біловодська бронзові вироби (сокири, долота, тесла, ножі, гак) покладені купками перед тазом і біля ніг, підкреслюючи не тільки соціальний, але й високий майновий ранг їх хазяїв.

Інтерпретація соціального статусу поховань з виробничими комплексами має бути диференційованою, оскільки останні визначають не тільки високий соціальний статус, але й деякі групи рядового населення. Високим соціальним рангом визначаються поховання з наборами інструментів для виготовлення стріл (Миколаївка, кург. 2; Бурлуцьке, кург. 3 тощо). Серед таких чисельними є знахідки символів влади, що свідчить про поліфункціональність самої володи аристократії та її поєднанням з певними видами спеціалізованої трудової діяльності (Санжаров, 1985; Синюк, 1983; Ковалева, 1989).

У підсумку, соціальна верхівка суспільства мала багаторангову структуру та тісно пов'язана з початком процесу майнового розшарування. Трирівнева соціальна градація відображена в групах поховань різного соціального статусу та пояснюється перебуванням населення на початковій стадії майнової нерівності з початками процесу воєнізації, зв'язаного з посиленням окремих груп знатного сослів'я.

Розділ V. Проблеми зіставлення, інтерпретації та хронології побутових і поховальних джерел. Комплексне вирішення проблем інтерпретації та хронології пам'яток рубежу середньої - пізньої бронзової доби східноукраїнського регіону стало можливим завдяки значному розширенню джерельної бази, яка сформувалася в останні десятиріччя.

Побутові та поховальні пізньокатакомбні старожитності Східної України представлені близькими керамічними типами з тотожними прийомами орнаментації і композиційними сюжетами. Все ж домінуючими формами кухонного і столового посуду були високі посудини з високими розтрубними шийками й приземкуваті горщики. Зіставними в побутових та поховальних комплексах є великі та малі ріпчасті горщики, амфорки й пишно орнаментовані чаші-миски. В той же час, у поховальних комплексах рідко зустрінуті банкуваті форми, а на поселеннях відсутні курушки. Шнуровими, валиковими, защиповими і прокресленими прийомами зроблені фестони та трикутники догори вершиною, зиґзаґи, паркетні елементи. За домінуванням традицій харківсько-воронезької катакомбної культури в спільних керамічних комплексах присутні пізньодонецькі, бахмутські, маницькі й інгульські компоненти. Відсутність чітких меж серед різноетапних керамічних катакомбних комплексів, яка була відмічена А.Д. Пряхіним (1982) для старожитностей Середнього Дону в повній мірі характеризує також пізньокатакомбний склад кераміки Східної України. Близькі ознаки настільки об'єднують кераміку катакомбних поселень, що можливо встановити лише загальні тенденції розвитку. Серед ранніх ознак провідною є висока питома вага декорованої кераміки (в межах 80-85%), що простежено на Серебрянському, Альошиному Ручиї, Піщаному 1, Кайдащиному 1, Міжручайному, Трьохізбенці 1, 3. Ця ознака корелює з великою кількістю високошийних високих посудин, що перевищує інші типи в 10-20 разів, наявністю амфорок і чаш з пишними композиціями, з підвищеною частотністю ріпчастих горщиків. На пізніших поселеннях частка декорованої кераміки складає від 50 до 80 %. На них помітною стає тенденція до зростання кількості короткошийних посудин, з'являються банкуваті форми, відсутні амфорки та ріпчасті горщики. На масовому матеріалі встановлено, що кераміка побутових пам'яток доказово відображає нівелювання пізньокатакомбних культурних традицій, в той час як посудини з поховань з перевагою тих чи інших компонентів здобувають різнокультурну атрибуцію в межах пізньокатакомбної спільноти. Локальна специфіка лише харківсько-воронезької кераміки з поховань дає можливість групувати старожитності Донецько-Оскольського, Осколо-Краснянського і Айдаро-Деркульського межиріччя (Берестнев, 2002; Братченко, 2003).

Приділено особливу увагу питанню участі ямного, пізньорєпінського і донецького культурних компонентів у генезі харківсько-воронезької (середньодонської) катакомбної культури (Матвеев, Синюк, 1977; Пряхин, Беседин, 1990; Синюк, 1996; Козмирчук, Бирюков, 1996; Братченко, 2001; Березуцкая, 2003). Домінування донецького компоненту в цьому процесі визнане базовим (Матвеев, 1986; Пряхин, Матеев, Беседин, 1991). В результаті аналізу особливостей керамічних колекцій встановлено, що на території межиріччя верхньої течії Сіверського Дінця, Осколу і правобережних донських річок Калитви, Тихої Сосни й Потудані поховальний катакомбний посуд демонструє найбільш яскраві свідоцтва синкретизму розвинутої донецької і ранньої харківсько-воронезької (середньодонської) культур, які визначали контактну зону міжкультурних зв'язків та трансформацій. Одним з компонентів в подальшому складанні розглянутої культури був середньодніпровський культурний імпульс (Бондарь, 1974). Частина відповідних старожитностей може на сьогодні бути об'єднаною в лісостепову катакомбну культуру (Сердюкова, 1994).

Чинники трансформації пізньокатакомбної спільноти в фінальнокатакомбну бабинського типу автор пропонує шукати не тільки в революційних ідеологічних та економічних стрибках всередині патріархальних суспільств з їхньою тотальною регламентацією всіх сфер життєдіяльності, а й в інтерпретації змін керамічного комплексу, який ілюструє вплив доно-волзької абашевської традиції. На самих пізніх катакомбних посудинах зафіксовано наявність покатих та звисаючих плічок, зигзагоподібні елементи орнаментів, декорування внутрішньої поверхні шийки, поширення паркетних мотивів, ребра на внутрішній частині горловини, що відповідає як пізньоабашевській так і ранньобабинській керамічній традиції. В низці доказів культурної спадкоємності пізньокатакомбних та бабинських поховальних старожитностей наведено двоярусні ямні могильні конструкції, підбійні споруди, традиції підсипок і дорощування курганних насипів, характерні пози померлих, наявність кісток тварин, типовий склад інвентарю. Інноваційні абашевські запозичення зведені до практики дерев'яних поховальних конструкцій, статевих розбіжностей у позах і орієнтації, схрещеному на грудях покладанні рук, зміні орієнтації померлих та поодиноких артефактів.

На підставі близкості поховальних звичаю та інвентарю перший і другий етапи культури багатоваликової кераміки (бабинської) (за Р.О. Литвиненком) пропонується розглядати в межах продовження пізньокатакомбних культурних традицій в якості фінальнокатакомбних. Пізні бабинські старожитності, по суті є посткатакомбними і свідчать про самостійну культурну атрибуцію.

Східноукраїнські абашевські пам'ятки відносно нещодавно були виділені в самостійну групу старожитностей і фактично не знайшли відображення у схемах періодизації лісостепових і степових культур доби бронзи. Їх наявність в Україні доведено вагомою археологічною культурною ознакою - побутовими керамічними колекціями. Серед чинників, що призвели до появи на теренах Східної України старожитностей доно-волзької абашевської культури, найбільш реальними можуть бути зміни демографічної ситуації внаслідок похолодання і аридізації в суббореальний період (2300-2000 рр. до н.э.) (Кременецкий, 1991; Братченко, 2004), а також можливі наміри абашевських племен Середнього Дону контролювати експлуатацію мідних копалин Бахмутської улоговини (Пряхин, 1996).

Своєрідність українських абашевських пам'яток у зв'язку з особливостями місцевого культурного підґрунтя була відмічена Я.П. Гершковичем (1979; 1982) і С.С. Березанською (1987). В культурному плані вони відповідають пізньому етапу доно-волзької культури з включенням фінальноабашевських (заключних) і ранніх (початкових) покровських старожитностей (Пряхин, 1996), які складають південно-західну периферію розповсюдження пам'яток абашевської спільноти. Дослідники констатують двоетапність абашевського заселення Східної України (Березанская, 1987). Ранні місцеві абашевські старожитності співвідносяться частково з розвинутим і пізнім, а пізні - з пізнім та заключним (фінальним) етапами доно-волзької культури. Р.О.Литвиненко зіставляє їх, головним чином, зі старожитностями покровського типу (1994), і тільки найбільш ранні з них (ранні комплекси Пришибського кургану) - з пізніми доно-волзькими (2000). В.В. Отрощенко зводить абашевську присутність в Україні до комплексів покровської зрубної культури, але позитивно відноситься до розробки питання уточнення кола пам'яток доно-волзької абашевської культури (2003).

Найвиразніша абашевська кераміка пізнього етапу доно-волзької культури (дзвоноподібні, горшковидні та банкуваті посудини з типовою орнаментацією) походить зі східноукраїнської групи поселень межиріччя Жеребця й Айдару. В цьому ж коридорі первинного абашевського проникнення до Подінців'я в курганах поблизу Лимарівки і Кремінної були виявлені двоярусні абашевські поховальні конструкції. В похованні 7 Лимарівського кургану небіжчиків ховали в синкретичних катакомбно-абашевських позах і, як у Пепкінському кургані, вони мають сліди насильницької смерті, а це є прямим доказом агресивного середовища місцевого оточення і войовничого характеру міграції.

Всі пізньокатакомбні групи Східної України були синхронними, що встановлено на підставі курганної стратиграфії та матеріалів спільних горизонтів поселень. Уточнено окремі нюанси в представництві на поселеннях з домінуванням харківсько-воронезької традиції деяких інгульськіх і бахмутських компонентів. Так, в комплексі з виразними харківсько-воронезькими ознаками, присутні інгульські керамічні традиції у вигляді багато орнаментованих амфорок і чаш. На поселеннях пізнішого часу, які фіксують згасання харківсько-воронезького компоненту (Андрієва Гірка, Кругле Озеро, Піщане 2, Чернікове Озеро 1), посуд з інгульськими рисами відсутній, проте зустрінуті форми бахмутського типу з орнаментом із тасьмових і шнурових фестонів та трикутників вершиною донизу. На цих самих побутових пам'ятках повністю відсутні сліди синкретизму донецьких і харківсько-воронезьких традицій, які широко представлені на поховальному посуді Донецько-Осколо-Донського межиріччя.

Керамічні комплекси, що походять з побутових та поховальних пам'яток свідчать про поетапне проникнення до сталого харківсько-воронезького культурного масиву в регіоні верхньої течії Сіверського Дінця попервах традицій середнього (розвинутого) етапу донецької катакомбної культури, потім - в зоні верхньої і середньої течії - інгульських компонентів, а вже пізніше - в регіоні середньої течії - пізньодонецьких і бахмутських елементів на етапі формування фінальнокатакомбної спільноти. Подібна культурна ситуація характеризує і територію Східного Надазов'я. Ранні бабинські поховання стратиграфічно слідують за пізньокатакомбними і перекриваються, за визначенням І.О. Післарія, „пам'ятками абашевського вигляду” (1983). Проте, ранній склад кераміки бабинських поховань майже тотожній керамічному пізньокатакомбному комплексу поселень, а виражені абашевські керамічні ознаки починають проявлятися лише на пізньому фінальнокатакомбному етапі. Оскільки фінальноабашевські поховання покровського типу впущені виключно в насипи над бабинськими похованнями (Санжаров, 1998), то перші можуть бути синхронізовані не з ранніми, а лише з пізніми бабинськими старожитностями(Литвиненко, 1994).

Додатково до свідоцтв катакомбно-абашевської взаємодії на Середньому Доні (Матвеев, Синюк, 1977; Синюк, 1996; Матвеев, 1998) розглянуто аналогічні дані з території Подінців'я і Північно-Східного Приазов'я на рівні окремих категорій виробів (бронзові браслети, ножі с трикутним закінченням черешків, керамічні кришки, кременеві черешкові вістря стріл), а також у вигляді спільних знахідок пізньокатакомбних (або ранніх фінальнокатакомбних) і абашевських посудин в межах решток житлових приміщень на поселеннях Проказинське та Альошин Ручей. Ці комплекси, можливо, доводять синхронність місцевого пізньокатакомбного або раннього бабинського і мігруючого доно-волзького абашевського населення. Обґрунтовано просочування інокультурного абашевського імпульсу в пізньокатакомбне середовище східноукраїнського регіону, яке повело за собою процес міжкультурної трансформації і перетворення пізньої катакомбної спільноти в фінальнокатакомбну бабинського типу з наступним її розповсюдженням правобережжям Сіверського Дінця до Орільсько-Самарського межиріччя, Надазов'я і Нижнього Дону.

Уточнено чинники фінальнокатакомбного синкретизму з найпізнішою катакомбною (фінальнокатакомбною) традицією в орнаментації посуду простішими наліпними валиками (Олександрія, Чернікове Озеро 1-3, Кругле Озеро, Перебійне Озеро, Шмільове (Сухарів Городок), Роздольне). Приймаючи до уваги агресивний характер взаємодії чужокультурних груп і на пізній (покровській) стадії існування (різна локалізація жител на Роздольненському поселенні, випадки знахідок черешкових кременевих вістрів стріл серед кісток в бабинських похованнях і в руїнах Левенцівської фортеці), обґрунтовано тривале співіснування фінальнокатакомбного та фінальноабашевського населення, яке призвело до складання бережнівсько-маївської зрубної культури (Отрощенко, 1994; 1997).

Пізньокатакомбні й бабинські старожитності в цілому синхронізуються з постшнуровими утвореннями, які мають аналогії в ранньобронзових групах Центральної Європи періоду ВА 1 (пізньокатакомбні пам'ятки) й початку періоду ВА 2 (бабинські пам'ятки, включно з кінцем періоду ВА 1) (Братченко, 2001). В абсолютних датах пізньокатакомбний період охоплює 2300-2000 рр. до н.е. Незважаючи на всю складність радіовуглецевих дат, отриманих за зразками з дерева, кістки і деревного вугілля, катакомбно-абашевська взаємодія в Східній Україні визначається часовим коридором 22 ст. до н.е. (зразки з Кайдащинського поселення, абашевського шару Серебрянського поселення і поховання 2 Пепкинського кургану). Фінальнокатакомбні матеріали датовані хронологічним проміжком 22-21 ст. до н.е. (дата за обвугленими жолудями з Чернікова Озера 1).

Таким чином, час існування основного масиву пізньокатакомбних старожитностей Східної України відповідає 23-21 ст. до н.е. В межах 22 ст. до н.е. фіксуються перші контакти місцевого пізньокатакомбного населення з мігрантами доно-волзької абашевської культури. Період фінальнокатакомбної трансформації, пізніх і фінальноабашевських пам'яток звужується до 21-20 ст. до н.е., які маркують кінець доби середньої бронзи та початок розповсюдження покровської зрубної культури доби пізньої бронзи.

ВИСНОВКИ

поховальний бронзовий старожитність катакомбний

У дисертації наведено систематизацію, теоретичне узагальнення та інтерпретацію побутових і поховальних джерел Східної України рубежу середньої-пізньої бронзи, на підставі чого запропоновано оновлену концепцію розвитку пізньокатакомбної та абашевської спільнот регіону в системі синхронних старожитностей півдня Східної Європи.

Основні результати дослідження зводяться до наступних висновків:

1. Головним змістом фіналу доби середньої бронзи регіону Східної України були процеси формування та еволюції пізньокатакомбної культурно-історичної спільноти. Зовнішній, інноваційний абашевський вплив призвів до зміни напрямку загального еволюційного розвитку і переходу всієї спільноти до фінальної, заключної стадії.

2. На рубежі середньої-пізньої бронзи стався відтік трансформованого фінальнокатакомбного населення та його розповсюдження до Орільсько-Самарського межиріччя, Південної Наддніпрянщини та всього Східного Надазов'я, включно з Нижньою Донщиною. Проте на теренах Східної України залишилася їх матеріальна і духовна спадщина, яка взяла участь у складанні місцевих старожитностей бережнівсько-маївської зрубної культури.

3. Хронологічні рамки пізньокатакомбного процесу культурогенези визначаються часовим коридором 23-21 ст. до н.е. Дата перших контактів між місцевим катакомбним населенням і мігруючим абашевським припадає на 22 ст. до н.е. Останнє сторіччя ІІІ тис. до н.е. охоплює демографічні процеси в межах фінальнокатакомбної спільноти бабинського типу. Закінчення цього періоду маркує початок доби пізньої бронзи і розповсюдження покровської зрубної культури.

4. Виникнення яскравих особливостей культурних груп пізньокатакомбного етапу було пов'язане з механізмом культурогенези харківсько-воронезьких старожитностей. Початкову стадію їх формування локалізовано в Донецько-Осколо-Донському межиріччі. Безпосередню участь у багатокомпонентній ґенезі прийняли пізнє рєпінське населення, племена класичної донецької, середньодніпровської (лісостепової), інгульської та маницької культур. Подальше становлення спільноти пізньокатакомбних груп проходило за активного сприйняття тих чи інших інновацій.

5. Однією зі специфік пізньокатакомбного етапу Східної України була розвинута мережа поселень, яка охоплювала річкові тераси та пагорби біля річок басейнів Сіверського Дінця та Східного Надазов'я. Житлове будівництво головним чином обмежувалося наземними будівлями. Заглиблені житла з'явилися у сформованому вигляді й характеризувалися наявністю внутрішніх відсіків, вогнищних ям і витяжних земляних димоходів.

6. В якості складової харківсько-воронезької культури виступає її найінформативніший поселенський керамічний комплекс, який представлений типами високошийних високих і приземкуватих посудин, ріпчастих горщиків, амфорок, чаш і мисок. Він встановлює тривале існування орнаментальних мотивів із зигзагів, фестонів і трикутників вершиною догори, зон з рядів поясків, горизонтальної і вертикальної ялинки. Як усі разом, так і окремі композиційні елементи виконані в різній техніці - шнуром, наліпними або виділеними валиками, прочерками й штампами.

7. Найпізніша і фінальна катакомбна кераміка ілюструє багатоваріантність у оформленні окремих деталей посуду: сплощується ступінь закругленості, плічки стають відвіснішими. Зникають амфорки і ріпчасті горщики. Серед орнаментів стали переважати прокреслені й валикові зигзагоподібні, трикутні й паркетні мотиви. Інноваційними елементами є орнаменти на внутрішній поверхні шийки та внутрішні ребра по горлу.

8. Ціла група пізньокатакомбних поселень, переважно в Осколо-Айдарському межиріччі, фіксує матеріали пізнього етапу доно-волзької абашевської культури. Їх керамічний комплекс представлений дзвоноподібними, горщикоподібними й банкуватими посудинами з характерною системою декору і складом формуючих мас. Про безпосередні контакти з місцевим пізньокатакомбним (або раннім фінальнокатакомбним) населенням свідчать умови залягання знахідок, виникнення синкретичних елементів у керамічній традиції і випадки спільних знахідок цілих комплектів посуду у вигляді розвалів.

9. Пізнішим проявом є фінальноабашевські побутові старожитності, які репрезентують частину знахідок покровського типу, що співставляються з матеріалами місцевих поховань. В їх складі присутня серія найпізнішої кераміки з ранніми рисами покровської зрубної культури. Пошук аналогій виявив широкий шар аналогічних старожитностей не тільки на теренах Східної України, але й на Середньому та Нижньому Доні, у Волго-Донському межиріччі й Заволжі.

10. Доповнюють відомості про багатогранність культурного змісту пізньокатакомбної спільноти поховальні комплекси у вигляді катакомбних, підбійних і ямних конструкцій. Вони ілюструють тотожній поховальний звичай, близькі категорії супровідних виробів і посуду з особливостями в культурному контексті. Ці відмінності зумовлені домінуванням одного, рідше двох або декількох компонентів пізніх груп катакомбних утворень. Найбільш представницьким з них є харківсько-воронезьке. Поховальний посуд знаходить абсолютні аналогії в кераміці з побутових пам'яток.

11. Фінальнокатакомбні поховання встановлюють певну спільність з пізньокатакомбними місцевими поховальними традиціями: практика курганних досипок, ямних устроїв, слабозібгане розміщення померлих на боці з різними позиціями рук, присутність жертовних кісток тварин. Керамічна колекція і майже всі категорії інвентарю є по суті пізньокатакомбними. Проте окремі культурні ознаки і категорії знахідок підтверджують інокультурні впливи, що мали місце, і потягнули за собою загальну трансформацію катакомбного змісту у фінальнокатакомбний.

12. Умови для формування фінальнокатакомбних старожитностей і появи в межах сучасних районів Східної України мігруючого абашевського населення були зумовлені аридізацією і змінами природного середовища. Ці фактори призвели до переміщення масивів населення, ускладнення демографічної ситуації й параметрів традиційної господарчої діяльності. Посилилися міжплемінні контакти, інтегруючі процеси, а поява нових хвиль переселенців призвело до перенаселення. Провідними факторами абашевської міграції могли стати оволодіння та контроль над експлуатацією мідних копалень Слов'яно-Бахмутської улоговини.

13. Як свідчать матеріали поховань зі слідами насильницької смерті, абашевські черешкові вістря стріл в тілах похованих та серед руїн Лівенцівської фортеці, хвилі мігрантів мали агресивний характер і спочатку не супроводжувалися інтегруючими процесами. Взаємне проникнення традицій місцевих та прибулих груп населення мало місце тільки після порівняно тривалого співіснування.

14. Доказом участі абашевців у складанні фінальнокатакомбного бабинського культурного типу є зафіксована практика устрою фінальноабашевським (покровським) населенням поховань виключно в курганних насипах над попередніми (генетично близькими) похованнями бабинської спільноти.

15. В особливу культурну групу посткатакомбної спільноти виділяються старожитності, в яких простежуються фінальнокатакомбні та фінальноабашевські керамічні традиції. За окремими показниками дана група близька до пізніх бабинських старожитностей, синхронна початковій стадії розповсюдження покровських зрубних пам'яток і разом з ними приймала участь в формуванні основного масиву бережнівсько-маївської зрубної культури.

16. Загальну схему періодизації та розвитку культур доби бронзи України пропонується доповнити компонентом пізньої абашевської культури, в якому сполучені як доно-волзькі, так і трансформовані місцеві катакомбні ознаки. На шкалі відносних стратиграфічних позицій цей шар синхронний пізнішій частині пізньокатакомбних і фінальнокатакомбним пам'яткам та передує горизонту з фінальноабашевськими (покровськими) старожитностями.

17. Провідною формою господарчої діяльності всього перехідного періоду від середньої до пізньої бронзи було напівкочове скотарство з ознаками переходу до осілості й широкий спектр общинної ремісницької діяльності, що базувалася на спеціалізації провідних виробництв.

18. Початкову стадію соціальної диференціації суспільства цього періоду ілюстровано різноранговою градацією верхівки знаті, яка базувалася на процесі майнової нерівності, що набував сили.

Підсумовуючи, необхідно відмітити, що знахідки, насамперед на території поселень, якісно нових пізньокатакомбних і абашевських матеріалів дають змогу конкретизувати їхню присутність у східноукраїнському регіоні, зробити коригування позицій та усталених поглядів, тобто розробити оновлену концепцію культурогенези.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

1. Кайдащинский комплекс поселений рубежа средней-поздней бронзы в системе древностей Северского Донца. - Луганск: ВНУ, 2004. - 160 с.

Колективні монографії

2. Поселения неолита-ранней бронзы Северского Донца. - Луганск: ВНУ, 2000. - С. 4-60 (співавтори Бритюк О.О., Котова Н.С., Черних Є.О.).

3. Рідкісні бронзові знаряддя з катакомб Сіверськодонеччини та Донщини (III тис. до н.е.). - Луганськ: СНУ, 2001. - С. 14-42 (співавтор Братченко С.Н.).

Брошура

4. Северскодонецкие раннекатакомбные погребения с орнаментированными бляхами. - Луганск: ВУГУ, 1992. - 55 с.

Статті у фахових виданнях

5. Позднекатакомбные погребения из Северо-Восточного Приазовья // Катакомбные культуры Северного Причерноморья. - Киев: РАМУС, 1991. - С. 235-253.

6. К вопросу о культурно-хронологическом членении катакомбных памятников Северского Донца // СА. - 1991. - № 3. - С. 5-19.

7. Неординарное позднекатакомбное погребение на Донетчине // Древности Волго-Донских степей. - Вып. 2. - Волгоград: Перемена, 1992. - С. 105-110 (співавтор Привалов О.І.).

8. Мариупольская коллекция керамики из раскопок Н.Е. Макаренко // РА. - 1992. - № 2. - С. 147-154.

9. Каменные сверленые топоры-молотки Донбасса //РА. - 1992. - №3. - С. 160-177.

10. Курганы у г. Краматорска на Казенном Торце // Древние культуры Подонцовья. - Вып. 1. - Луганск: ВУГУ, 1993. - С. 58-90.

11. О некоторых вопросах культурного развития и хронологии в позднекатакомбное время // РА. - 1993. -№ 1. - С. 21-30.

12. Курган с прямой стратиграфией погребений КМК из Донецкого Приазовья // Древности Волго-Донских степей. - Вып. 4. - Волгоград: Перемена, 1994. - С. 101-106.

13. Краснозоринский курганный могильник в бассейне Лугани // Древние культуры Восточной Украины. - Луганск: ВУГУ, 1996. - С. 58-132 (співавтор Бритюк О.О.).

14. Об одном типе памятников Северо-Восточного Приазовья эпохи средней бронзы // Вісник Східноукраїнського державного університету. - 1998. - № 2 (12). - С. 47-52 (співавтор Привалова О.Я.).

15. О памятниках донецкой катакомбной культуры на территории Северо-Восточного Приазовья // Вісник Східноукраїнського національного університету. - 2001. - № 4 (38). - С. 125-135.

16. О позднекатакомбных погребениях в ямах Северского Донца // Донская археология. - 2002. - № 3-4. - С. 17-24.

17. Radiocarbon dating of the Early and Middle Bronze Age relics of the Seversky Donets (Lugansk Region) // Baltic-Pontic Studies. - 2003. - V. 12. - Р. 209-211 (співавтор Клочко В.І.).

18. К вопросу о генезисе круглых пряжек эпохи бронзы // Материалы и исследования по археологии Восточной Украины. - Вып. 1. - Луганск: ВНУ, 2003. - С. 238-246.

19. Об абашевских погребальных памятниках в бассейне Северского Донца // Матеріали та дослідження з археології Східної України.-Вип. 2.-Луганськ: СНУ, 2004.-С. 236-265.

20. Остеологические материалы позднекатакомбного Славяногорского поселения на Северском Донце // Матеріали та дослідження з археології Східної України. - Вип. 3. - Луганськ: СНУ, 2004. - С. 158-182 (співавтор Журавльов О.П.).

21. К вопросу о семантике орнаментов катакомбной культуры эпохи средней бронзы // Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. - 2004. - № 9 (79). - С. 141-151.

22. Проблемы в изучении позднеабашевских древностей Восточной Украины // Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. - 2005. - № 4 (86). - С. 201-210.

23. Абашевская керамика поселений Северского Донца и проблемы ее интерпретации // На пошану Софії Станіславівні Березанської. - Київ: „Шлях”, 2005. - С. 157-176.

24. Кременские курганы на р. Красная в Подонцовье // Матеріали та дослідження з археології Східної України. - Вип. 4. - Луганськ: СНУ, 2005. - С. 17 -198 (співавтор Черних Є.О.).

25. Матеріали доби пізньої бронзи Проказинського поселення // Матеріали та дослідження з археології Східної України. - Вип. 5. - Луганськ: СНУ, 2006. - С. 215-224 (співавтор Леоненко Ю.А.).

Тези та матеріали конференцій

26. Об одном специфическом обряде позднекатакомбных племен Северного Причерноморья // Древнейшие общности земледельцев и скотоводов Северного Причерноморья (VI тыс. до н.э. - V в. н.э.): Материалы международной конференции. - Киев, 1991. - С. 107-109.

27. О культурной принадлежности Проказинского поселения эпохи бронзы // ТДНК “Проблемы археологии, древней и средневековой истории Украины”. - Харьков, 1995. - С. 36-37.

28. Керамический комплекс покровской культуры на территории Восточной Украины (по материалам поселения Черниково Озеро) // ТДНК “Эпоха бронзы и ранний железный век в истории древних племен южнорусских степей”. - Саратов, 1997. - С. 95-99.

29. Катакомбно-покровский бытовой комплекс на Северском Донце и некоторые проблемы культурного развития населения Восточной Украины в финале среднего - начале позднего бронзового века // ТДНК “Проблемы археологии Юго-Восточной Европы”. - Ростов-на-Дону, 1998. - С. 68-71.

30. О проблемах финальнокатакомбной культуры, культурогенезе КМК и покровских памятниках Северского Донца // ТДНК “Археология и древняя архитектура Левобережной Украины и смежных территорий”. - Донецк, 2000. - С. 72-74.

31. Итоги исследования курганного могильника у г. Кременная на Северском Донце // Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії. Матеріали I Всеукраїнської наукової конференції. - Луганськ: СНУ ім. В. Даля, 2001. - с. 308-309 (співавтори Черних Є.О., Принь О.В.).

32. Новые материалы специализированного производства эпохи средней бронзы // Древнейшие общности земледельцев и скотоводов Северного Причерноморья (V тыс. до н.э. - V в. н.э.): Материалы международной конференции. - Тирасполь, 2002. - С. 131-135 (співавтор Нечитайло А.Л.).

33. О некоторых проблемах периодизации и интерпретации культур эпохи бронзы Северского Донца // ТДНК “Чтения, посвященные 100-летию деятельности В.А. Городцова в ГИМ”. - Часть 1. - Москва, 2003. - С. 117-120.

34. Исследования экспедиции Восточноукраинского национального университета им. В. Даля у г. Сватово на р. Красной // Матеріали наукової конференції археологів і краєзнавців, присвяченої 75-річчю від дня народження Л.В. Бєдіна. - Луганськ, 2005. - С. 141-144 (співавтори Братченко С.Н., Черних Є.О.).

35. Финальнокатакомбная керамика Проказинского поселения // Проблеми дослідження пам'яток археології Східної України: Матеріали міжнародної історико-археологічної конференції. - Луганськ, 2005. - С. 68-70.

Размещено на Allbest.ru