Німецька окупаційна політика у соціокультурній сфері в рейхскомісаріаті "Україна" (1941-1944 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 94 (477) „1941/1944”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

НІМЕЦЬКА ОКУПАЦІЙНА ПОЛІТИКА У СОЦІОКУЛЬТУРНІЙ СФЕРІ В РЕЙХСКОМІСАРІАТІ „УКРАЇНА” (1941-1944 рр.)

07.00.01 - історія України

СПУДКА Ірина Миколаївна

Запоріжжя - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українознавства Запорізького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:кандидат історичних наук, доцент Дєдков Микола Васильович, Запорізький національний технічнийуніверситет, декан гуманітарного факультету, завідувач кафедри українознавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Кучер Володимир Іванович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, провідний спеціаліст

доктор історичних наук, доцент Шайкан Валентина Олексіївна, Криворізький державний педагогічний університет, завідувач кафедри історії України

Провідна установа:Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра історії України

Захист відбудеться “ 27 ” квітня 2007 р. о 13.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 у Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 5, ауд. 326.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2.

Автореферат розісланий “ 27 ” березня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.Г. Ткаченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стрімкий процес оновлення суспільства після розпаду СРСР, можливості, які відкрилися у наш час перед дослідниками, дозволяють на базі залучення раніше недоступних джерел та застосування нових методологічних підходів критично переосмислити історичний досвід. Друга світова війна впродовж десятиліть була і є одним з головних об'єктів наукових пошуків істориків усього світу. На сьогоднішній день існує значна кількість різних, іноді діаметрально протилежних підходів щодо трактування певних моментів цієї найтрагічнішої події ХХ ст. Дискусії з концептуальних проблем Другої світової війни продовжуються, і це ще раз засвідчує актуальність дослідження окремих її складових, у тому числі запровадження та функціонування нацистського режиму на окупованих територіях.

Період повоєнних десятиліть для вітчизняної історіографії характеризується створенням героїко-пропагандистського епосу з провідною роллю КПРС у перемозі над фашизмом, радянським партизанським рухом, наведенням прикладів масового геноциду в зоні окупації. Суперечливість і непослідовність німецької окупаційної політики в усіх сферах життя, з'ясування поглядів, мотивів поведінки представників різних верств суспільства, діяльність науковців й митців в умовах війни не належали до пріоритетних тем наукових пошуків істориків.

На цей момент не існує дослідження, в якому мав би місце аналіз окупаційної політики на території рейхскомісаріату „Україна” у такій важливій сфері суспільного життя як соціокультурна, що й зумовило вибір теми дисертації. Вивчення та аналіз даної проблеми розширять дотеперішні уявлення стосовно процесів, які відбувалися в окупованій Україні, і сприятимуть формуванню більш повного і цілісного їх сприйняття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає держбюджетній науково-дослідній роботі кафедри українознавства Запорізького національного технічного університету (№0106U008626). Об'єктом дослідження є „новий порядок” у рейхскомісаріаті „Україна” у період Другої світової війни.

Предмет дослідження - окупаційна політика у соціокультурній сфері на території рейхскомісаріату „ Україна”.

Хронологічні межі роботи охоплюють період з 1941 р. до 1944 р. і обумовлені часом існування німецького окупаційного режиму. Нижня межа пов'язана з декретом А. Гітлера від 20 серпня 1941 р. щодо створення адміністративно-територіальної одиниці - рейхскомісаріату „Україна”. Верхня межа відповідає подіям наступу радянських військ у ході Проскурівсько-Чернівецької операції та визволення м. Тернополя 14 квітня 1944 р.

Територіальні межі дослідження визначаються кордонами рейхскомісаріату „Україна”, що включали території 13 областей сучасної України: північні райони Вінницької, Волинську, Дніпропетровську, Житомирську, Запорізьку, Кам'янець-Подільську, Київську, Кіровоградську, Миколаївську, Полтавську, Рівненську, північні райони Тернопільської, Херсонську. Метою дисертаційної роботи є виявлення характерних особливостей окупаційної політики відносно соціального забезпечення, освітньої сфери, наукових установ, мистецького життя. Відповідно до поставленої мети, дисертант основну увагу зосередила на вирішенні таких завдань: вивчити та проаналізувати стан дослідження проблеми в історіографії, встановити повноту її джерельного забезпечення;

розглянути ідеологічне підґрунтя „нового порядку”;

висвітлити роль органів місцевого самоврядування у реалізації окупаційної політики у соціокультурній сфері;

охарактеризувати діяльність „нової влади” щодо соціального забезпечення населення рейхскомісаріату „Україна”;

проаналізувати політику окупантів в освітній сфері;

з'ясувати основні напрямки діяльності наукових установ у рейхскомісаріаті „Україна”;

визначити специфіку мистецького життя під німецькою владою;

охарактеризувати соціокультурну політику як складову німецького окупаційного режиму.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дослідницька увага зосереджена на виокремленні з нацистського „нового ладу”, запровадженого у рейхскомісаріаті „Україна”, соціокультурної політики як системи заходів щодо соціального забезпечення, освітньої сфери, наукової діяльності, театрального і мистецького життя. Дисертація є спеціальним дослідженням взаємовпливів та взаємозв'язків цих основних елементів. На основі аналізу значної кількості архівних документів, які вперше вводяться до наукового обігу, доведено: значну роль у реалізації соціокультурної політики на території рейхскомісаріату „Україна” відігравали органи місцевого самоврядування. Вони намагалися задовольнити елементарні потреби населення окупованих територій шляхом налагодження системи соціального забезпечення, медичного обслуговування. Визначено невідповідність нацистських планів з результатами, досягнутими в освітній галузі, що було пов'язано з існуючими суперечками серед нацистського керівництва. Проаналізовано діяльність наукових і культурних установ на окупованій території, з'ясовано головні завдання їх функціонування. Залучення до наукового обігу наративних джерел дало можливість переглянути уявлення щодо картини повсякденного життя населення окупованих територій.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані для подальших наукових пошуків, при підготовці узагальнюючих праць з історії Другої світової війни, лекційних курсів поглибленого вивчення, написанні підручників для учнів, студентів, вчителів з новітньої історії України та краєзнавства. Основні положення дослідження сприятимуть формуванню нової теоретичної концепції історії Другої світової війни на теренах України, наближенню її до об'єктивного відтворення багатоаспектної життєдіяльності українського суспільства доби окупації. Висновки дисертації мають заповнити прогалину, яка сформувалася у свідомості сучасного українського суспільства щодо нацистської політики у соціокультурній сфері відносно населення окупованих територій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та висновки були апробовані на науково-практичних конференціях і конгресах, серед яких міжнародні - ІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків „Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам'янець-Подільський, 2003 р.), І та ІІ Міжнародні науково-теоретичні конференції „Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (Ніжин, 2002, 2004 рр.), Міжнародна науково-практична конференція „Творчість врятує світ” (Київ, 2003 р.); всеукраїнські - Всеукраїнська науково-теоретична конференція „Шлях України: колізії новітнього поступу” (Тернопіль, 2006 р.), IV,V,VI Всеукраїнські науково-практичні конференції „Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України” (Запоріжжя, жовтень 2001, 2003, 2005 рр.), Всеукраїнська науково-практична конференція „Актуальні питання вивчення історії ХІХ-ХХ ст.” (Бердянськ, 2002 р.) і на ІІ Міжрегіональній науково-практичній історико-краєзнавчій конференції „Історичне краєзнавство Наддніпрянщини” (Дніпропетровськ, 2002 р.),

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 11 наукових праць, 6 з них - у фахових виданнях.

Структура дослідження обумовлена поставленими метою та завданнями. Відповідно до цього робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (340 позицій), додатків (8 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 186 сторінок машинопису.

рейхскомісаріат війна окупаційний соціальний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, хронологічні й територіальні межі дослідження, наукову новизну, практичне значення дисертації, а також ступінь апробації роботи.

Перший розділ „Стан наукової розробки теми, джерельна база та методи дослідження” містить історіографію проблеми, аналіз джерельної бази та методологію. У підрозділі 1.1 „Історіографія проблеми” з'ясовано стан наукової розробки проблеми німецької окупаційної політики у соціокультурній сфері. Роботи, що складають науковий доробок з теми дослідження, можна умовно поділити за походженням на радянські, до яких також долучаємо напрацювання науковців країн „соціалістичного табору”, сучасні українські, зарубіжні, діаспорні.

У хронологічному порядку радянська історіографія поділяється на два періоди: перший, пов'язаний з добою війни та повоєнним десятиліттям, другий - охоплює 60 - 80-ті рр. ХХ ст. Характерною рисою робіт першого періоду було накопичення фактичного матеріалу з досліджуваної теми й утвердження радянської концепції історії Великої Вітчизняної війни на тривалий час, їм притаманні заідеологізованість і низький науковий рівень. Для другого періоду характерним явищем стала поява перших синтетичних досліджень, присвячених періоду Другої світової війни. Серед перших робіт, які розглядають окупаційний режим, слід відзначити статтю В. Коваля. Автор аналізує політичну кризу в рейхскомісаріаті „Україна”, спричинену суперечками між А. Розенбергом і Е. Кохом. М. Загорулько та А. Юденков, вивчаючи матеріально-побутові умови населення окупованих територій дослідили трансформацію окупаційної політики в ході війни. Ідеологічний фундамент окупаційної політики висвітлив В. Коваль. Аналіз особливостей запровадження окупаційного режиму в Україні належить Т. Першиній. Історіографію Другої світової війни збагатили також фахівці країн так званого „соціалістичного табору”, вони працювали у ситуації подібній до радянської. Специфіка нацистської окупаційної політики в українських умовах відображена у роботах Е. Пруса, економічною політикою на окупованих територіях, у тому числі й українських, займався В. Бонусяк. Значний інтерес у вивченні різнопланових епізодів окупаційної політики на території саме рейхскомісаріату „Україна” викликають праці Ч. Мадайчика.

Утвердження незалежності Української держави створило сприятливі умови для об'єктивного наукового дослідження історії України періоду Другої світової війни. На сьогоднішній день визнаними фахівцями з даної проблематики є О. Лисенко, В. Король, В. Кучер. Роботи М. Коваля, присвячені характеристиці становища української культури, значно збагатили історіографію нашої теми. Інструменти запровадження окупаційної політики та адміністративна система окупованих територій досліджені П. Рекотовим, він наводить реконструкцію системи органів окупаційного управління, зокрема, і в рейхскомісаріаті „Україна”. Використання економічного потенціалу, матеріально-побутові умови населення охарактеризовані І. Вєтровим. До питання освітньої політики нацистів першою звернулася В. Ленська. Різноплановими є напрацювання О. Потильчака, який аналізує політику окупантів щодо експлуатації трудових ресурсів, а також ситуацію в освітній сфері. Театральне життя окупованої території дослідив В. Гайдабура. Релігійна проблематика в умовах окупації стала предметом наукового пошуку В. Гордієнка, Ю. Волошина, І. Грідіної. Колабораціонізм як явище залишається однією з актуальних проблем історії Другої світової війни. Саме українському аспекту цієї тематики присвячено монографію В. Шайкан. Провідним напрямком сучасної історіографії вважається регіоналістика. Вивченню особливостей „нового ладу” окремих адміністративно-територіальних одиниць приділили увагу В. Ревегук, М. Слободанюк, О. Завальнюк, А. Скоробагатов та В. Удовик.

Першою спробою синтетичного узагальнення спеціальних досліджень стосовно радянсько-німецької війни є четвертий том „Політичної історії України. ХХ століття”, що вийшов під керівництвом В. Кучера. У даній роботі докладніше, ніж в інших подібних працях, розглядається соціокультурне життя на окупованій території України.

Окремі проблеми окупаційного режиму вивчалися зарубіжними істориками, але їх розвідки лише відносно висвітлюють соціокультурну політику на території рейхскомісаріату „Україна”. Серед них можна назвати А. Далліна, який вважав, що саме непослідовність окупантів у соціокультурній сфері спричинила наростання руху опору на захоплених територіях. Дослідження Б. Жерабек аналізує нацистську шкільну політику в рейхскомісаріаті „Україна”. Н. Мюллер розглядає німецький адміністративний апарат та напрямки його діяльності. Особливу увагу привертає збірник німецьких дослідників, присвячений історії Другої світової війни. Вміщена у ньому стаття К. Штрайта характеризує військову економіку, соціальну політику та використання робочої сили на окупованих територіях.

Інформування франкомовного читача щодо подій окупації території України ставлять за мету представники зарубіжної україністики Б. Володимирович та А. Жуковський. Науковий доробок відомого історика української діаспори В. Косика відтворює політику рейху в „українському питанні” й висвітлює окупацію України в контексті загальної політики А. Гітлера відносно Східної Європи.

Таким чином, спільною рисою всіх робіт, присвячених нашій тематиці є те, що соціокультурна складова окупаційного режиму на території рейхскомісаріату „Україна” не виокремлюється, а розглядається у контексті інших, безумовно важливих проблем історії України періоду німецької окупації. Тобто, на даний момент можемо констатувати відсутність спеціального дослідження, присвяченого аналізу соціокультурної політики в рейхскомісаріаті „Україна”.

У підрозділі 1.2 „Джерельна база дисертації” здійснено аналіз неопублікованих та опублікованих джерел, які умовно розділені на чотири групи. До першої групи належать неопубліковані архівні документи. У процесі роботи над темою використано матеріали 6 архівів: Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України), Державного архіву Дніпропетровської області (далі - ДАДО), Державного архіву Запорізької області (далі - ДАЗО), Державного архіву Київської області (далі - ДАКО), Державного архіву Рівненської області (далі - ДАРО).

Для висвітлення нашої теми значний інтерес має „Колекція мікрофотокопій документів німецько-фашистських адміністративних закладів, армійських груп та їх тилових охоронних підрозділів, що діяли на окупованій східній території” (ЦДАВО України, Ф.КМФ-8). Вона містить найбільш цікаві документи узагальнюючого характеру, в яких німецькі посадовці характеризують діяльність окупаційної влади у різних сферах, зокрема і соціокультурній. Важливими для розкриття особливостей запровадження різноманітних напрямків окупаційної політики у рейхскомісаріаті „Україна” виявилися щомісячні донесення та зведення комендатур. У них ми знаходимо важливий фактичний матеріал, пропозиції та оцінки німецьких чиновників з питань організації місцевого самоврядування, освіти, функціонування закладів культури тощо. У фондах ЦДАГО України відклалися директиви німецьких посадовців стосовно політики поневолення населення окупованих територій, використання їх економічного потенціалу (Ф.166). Матеріали центральних державних архівів суттєво доповнюються регіональними архівами. Багатоаспектна картина життєдіяльності населення під німецькою владою відображена у фондах ДАДО (Українська допоміжна управа м. Дніпропетровськ (Ф.Р-2276), відділ соціального забезпечення Дніпропетровської міської управи (Ф.Р-2280) та ін.) і ДАЗО (Запорізька міська управа - Ф.Р-1433, Штадткомісаріат м. Запоріжжя - Ф.Р-1435). У ДАКО найбільш інформативними щодо соціокультурної сфери можна вважати фонд Київської міської управи (Ф.Р-2356) та Музей-Архів Переходової доби (Ф.Р-2412), які дають можливість реконструювати організацію місцевого самоврядування та діяльність наукових установ періоду окупації. Прикладом педантичного ставлення німців до будь-якої справи є документи, що містяться у ДАРО (Ф.Р-67).

До другої групи відносяться опубліковані збірники документів і матеріалів з історії Другої світової війни. Це, перш за все, опубліковані офіційні директиви, розпорядження та накази німецького верховного командування, а також звіти айнзацгруп, поліції, української і німецької окупаційної влади на місцях. За своєю інформативною спрямованістю, характером підбору документів та часом виходу ці збірники поділяються на опубліковані за радянської доби і такі, що вийшли друком у період незалежної України.

Третю групу становлять наративні джерела, які складаються з двох категорій: перша включає спогади представників „третього рейху”, до другої відносимо мемуари українців - безпосередніх учасників подій. Беззаперечно, вони містять значний фактичний матеріал щодо планів соціокультурної політики, ставлення населення до окупантів, конкретні приклади діяльності органів місцевого самоврядування, але несуть на собі відбиток авторського світогляду, і тому не є самодостатнім джерелом.

Цінним джерелом для вивчення заявленої нами теми є періодичні видання доби окупації, які належать до четвертої групи. У них ми знаходимо статті, повідомлення, оголошення щодо громадського та культурного життя - організація свят, виставок, відкриття навчальних закладів, театрів, кіно.

Аналітико-синтетична обробка сукупності джерел дає можливість наблизитися до об'єктивної історичної картини соціокультурної політики окупаційного режиму в рейхскомісаріаті „Україна”.

У підрозділі 1.3 „Методи дослідження” охарактеризовано теоретико-методологічну базу дисертаційного дослідження. Принцип об'єктивності орієнтував автора на виявлення різнобічних факторів та умов, що визначили нацистську окупаційну політику в соціокультурній сфері в Україні. Принцип історизму застосовується для виокремлення соціокультурної складової „нового порядку” як одного з аспектів Другої світової війни. Він дозволив відстежити у динаміці з серпня 1941 р. до квітня 1944 рр. процес взаємовпливів та взаємозв'язків основних елементів соціокультурної політики.

Зазначені принципи було реалізовано завдяки загальнонауковому логічному методу, який, спираючись на дані конкретно-історичного дослідження, допоміг виявити закономірності соціокультурної політики, що не лежали на поверхні, а лише як тенденції проявлялися у ній. Автором була застосована низка спеціально-історичних методів. Порівняльно-історичний метод сприяв співставленню форм та засобів реалізації нацистської окупаційної політики у рейхскомісаріаті „Україна”. Використання проблемно-хронологічного методу призвело до розподілу проблеми на окремі частини, їх дослідженню в часовій послідовності. Ретроспективний метод став у нагоді при моделюванні історичної картини втілення до життя соціокультурної політики окупантів на основі застосування репрезентативної і достовірної джерельної бази. Важливу роль у дисертації відіграв системно-структурний метод, який дозволив розкрити діяльність нацистських окупаційних структур у соціокультурній сфері, виявити їх зміст й розвиток. Синхронний метод застосовувався при дослідженні різноманітних подій та явищ суспільного життя, які одночасно відбувалися за „нового порядку”.

Другий розділ „Соціокультурна політика як інструмент запровадження „нового порядку”: загальна характеристика” присвячений вивченню передвоєнних ідеологічних уявлень німців щодо можливостей здійснення нацистської окупаційної політики у соціокультурній сфері та їх реалізації на окупованій території через органи цивільного управління. У підрозділі 2.1 „Ідеологічне підґрунтя окупаційної політики у соціокультурній сфері” з'ясовується, що теза про загарбання нових територій ґрунтувалася на одному з положень теорії німецького географа Ф. Ратцеля, яку А. Гітлер взяв за основу ідеї розширення життєвого простору. Наголос на привласненні українського потенціалу та його „раціональному використанні” з'являється вже у 1933 р. у виступі німецького міністра А. Гугенберга на міжнародній конференції. Того ж року при зовнішньополітичному відомстві Німеччини (АПА) створюється „головний відділ” на чолі з А. Шикеданцем для планування освоєння Сходу. Фахівцем з „українського питання” у цьому відомстві вважався Г. Лейббрандт. Напередодні війни було розроблено генеральний план „Ост”, за яким населення окупованих територій передбачалося перетворити на рабів Німеччини. Головним лейтмотивом німецької окупаційної політики у соціокультурній площині стала теорія расової зверхності німецької нації. Виходячи з її положень, „нижчі раси”, у тому числі й українці, не мали права на національну самосвідомість, турботу про здоров'я, вищу освіту.

Практичний досвід встановлення „нового порядку”, накопичений нацистською верхівкою протягом 1939-1941 рр., призвів до корегування попередніх планів реалізації окупаційної політики у соціокультурній сфері на території Радянського Союзу. Вивченню українського аспекту цієї проблеми присвячено підрозділ 2.2 „Структура цивільних органів управління і реалізація планів „третього рейху” щодо соціокультурної сфери”. Законодавче оформлення очолюваного Е. Кохом рейхскомісаріату „Україна” відбулося 20 серпня 1941 р. В адміністративному відношенні він поділявся на 6 генералбецирків (округів) та 115 крайзгебітів (районів). Система управління окупованою територією складалася з двох рівнів - німецької адміністрації та органів місцевого самоврядування. Колабораціоністські настрої, що охопили українське населення, полегшили формування адміністративного апарату. Структура органів самоврядування включала сільські, районні та міські управи. До їх функцій належали організація й керівництво діючими підприємствами, контроль за роботою житлово-комунального господарства і транспорту, торговельних, медичних, освітніх закладів. Активну участь у роботі місцевих адміністрацій брали представники української інтелігенції, наприклад О. Оглоблін, Л. Форостівський, П. Олійниченко. Основним інструментом реалізації політики у соціокультурній сфері стали відповідні функціональні підрозділи цих органів - соціального забезпечення, охорони здоров'я, освіти, науки та мистецтва. Діяльність органів місцевого самоврядування обмежувалася у своїх повноваженнях нацистським керівництвом, відзначалася низькою ефективністю через повну підконтрольність й залежність від нього.

Третій розділ „Основні напрямки окупаційної політики у соціальній сфері” розглядає політику німецької влади стосовно соціального захисту населення, охорони здоров'я та освіти. У підрозділі 3.1 „Соціальне забезпечення населення в умовах окупаційного режиму” встановлено, що соціальна політика мала яскраво виражений пропагандистський характер і спрямовувалася на налагодження мінімального забезпечення в першу чергу тієї частини населення, робота якої мала безпосереднє значення для задоволення потреб „третього рейху”. Невідповідність заяв і дій влади була очевидною. З одного боку директиви вищого керівництва щодо необхідності соціальних гарантій, з іншого - ігнорування цих наказів на місцях.

Заробітна плата за умов гіперінфляції відзначалася критично низьким рівнем. Наприклад, у серпні 1942 р. у Києві заробітна плата службовця середньої ланки становила 700-800 крб., у той час як на базарі 1 кг сала коштував 750 крб. При збереженні того ж рівня зарплати вже у березні 1943 р. сало коштувало 6 тис. крб. за 1 кг. Населення міст практично перебувало на межі голоду. Місцеві бюджети на основі принципу самофінансування здійснювали виплату пенсій і матеріальної допомоги. Визначенням їх розмірів та умов отримання займалися створені при відділах соціального забезпечення спеціальні комісії. На ці потреби виділялося до 15 % бюджетів управ.

Через масове поширення інфекційних та венеричних захворювань в окупованій Україні, перед „новою владою” гостро постала проблема налагодження медичного обслуговування населення. Частково відновлювалася діяльність мережі медичних закладів - поліклінік, лікарень, станцій швидкої допомоги, стоматологічних, рентгенологічних кабінетів. Окупаційна влада дозволила приватну медичну практику. Пільгами у наданні медичних послуг у вигляді соціального страхування користувалися робітники підприємств та службовці. Медицина за часів окупації відзначалася вкрай низькою якістю і нестабільністю функціонування медичних установ, відчувалися нестача кваліфікованих кадрів, дефіцит медикаментів, паливна криза, брак продуктів харчування для хворих.

У підрозділі 3.2 „Освіта як складова соціальної політики окупантів” аналізується трансформація політики нацистської влади щодо освітньої сфери й визначаються її основні причини. Наявність постійних суперечок між А. Розенбергом і Г. Брауном, з одного боку, та Е. Кохом і К. Зельцнером, з іншого відносно принципових засад розбудови системи освіти ускладнили процес реалізації політики у цій галузі. Відсутність єдиного підходу до розв'язання цього питання спричинила непослідовність й недолугість німецької політики. Встановлено, що на захопленій території України частково відновилася робота дошкільних установ, закладів початкової, середньої, професійної та, навіть, вищої освіти. За формальними ознаками система освіти в умовах „нового порядку” майже не змінилася - більшовицька ідеологія поступилася нацистській. На початковому етапі освітні послуги передбачали надання лише елементарних знань з арифметики, письма, читання.

Згодом гостра нестача фахівців середнього рівня для забезпечення нагальних військових потреб зумовила активні дії „нової влади” у галузі професійної освіти. З цією метою запроваджувалися два рівні професійної освіти - професійні підготовчі й середні школи, а також училища й технікуми. Функціонували навчальні майстерні при підприємствах, відкривалися різноманітні курси для перепідготовки спеціалістів, які отримали освіту до війни. Українська молодь сприймала здобуття освіти у навчальних професійних закладах різного профілю як засіб уникнення депортації до Німеччини. Неевакуйовані вищі навчальні заклади з 1 вересня 1941 р. відкрили двері для студентів, але продовження їх діяльності не знайшло особливої підтримки з боку окупаційної адміністрації. Доведено, що в окупованій Україні університети та інститути не тільки працювали, а й видавали випускникам дипломи про вищу освіту. При Полтавському педагогічному інституті діяла аспірантура, а у Дніпропетровську ступінь доктора наук отримало більше ніж 30 осіб.

У четвертому розділі „Політика нацистів у культурній сфері” охарактеризовано її основні напрямки. У підрозділі 4.1 „Діяльність наукових установ” з'ясовано, що за часів німецької окупації їх функціонування не припинялося. У містах України як у Києві, так і на периферії, з приходом німців поновили роботу науково-дослідні інститути, що не були евакуйовані, і результати діяльності яких могли представляти інтерес для окупантів (НДІ селекції, цукрової промисловості, торфу у Києві, Полтавський НДІ кормів). Центром наукового життя залишався Київ, де відродилася діяльність УАН та Будинку вчених.

Політика нацистського керівництва відносно діяльності архівних та музейних установ спрямовувалася на використання українського наукового потенціалу зі стратегічно-розвідувальною метою, для організації підготовки до вивезення культурних цінностей, досліджень стосовно давньої історії, генеалогії фольксдойчів, процесів німецької колонізації Північного Причорномор'я. Практичне втілення політичних прагнень окупаційної влади відбувалося через Г. Утікаля - керівника центрального управління зі збору й збереження культурних цінностей при головному політичному управлінні міністерства у справах окупованих східних областей. У 1943 р. керівництво архівною галуззю передали у підпорядкування Крайового управління архівами, бібліотеками та музеями на чолі з директором Берлінського державного архіву доктором Г. Вінтером. Колишні обласні архіви перетворювалися нацистами на окружні з розташуванням у Луцьку, Кам'янець-Подільському, Житомирі, Києві, Миколаєві, Дніпропетровську тощо.

Завданнями функціонування музейних установ стали нацистська пропаганда „нового порядку” за допомогою різнопланових виставок, систематизація та збір історичних і мистецьких експонатів, урізноманітнення „культурного дозвілля” німецьких військових. Однак музейні працівники з власної ініціативи займалися ще й науково-дослідною роботою - у липні 1942 р. у Кременчуцькому краєзнавчому музеї відбувся семінар, у якому взяв участь директор Інституту фольклору УАН професор В. Петров. Серед музейних установ особливу увагу у зв'язку з масштабами експозиційної діяльності та науково-дослідної роботи привертає створений при Київській міській управі Музей-Архів Переходової доби. Щотижневі наукові пленуми й семінари перетворювалися на жваві фахові дискусії: обговорювали теми з давньої і середньовічної історії України, доби національно-визвольних змагань, голодомор 1932-1933 рр., злочини більшовицької влади проти церкви, української інтелігенції.

У підрозділі 4.2 „Специфіка мистецького життя за часів німецької окупації” аналізується втілення нацистської політики до суспільної практики, що характеризувалася тотальним контролем і наявністю жорсткої цензури з боку німецької влади. В адміністративному відношенні театри підпорядковувалися створеним при міських управах відділам мистецтв. Осередком театрального життя залишався Київ, свідченням функціонування провінційних театрів є діяльність Народного театру у Великих Сорочинцях Полтавської області, вистави якого з дозволу окупантів починалися з виконання українського гімну. Більшість театрів окупованої території носило ім'я Т. Шевченка. Значною популярністю в театральному репертуарі користувалися вистави українських, російських та західноєвропейських класиків - І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, О. Островського, М. Гоголя, Ж. Мольєра, К. Гольдоні. Встановлено, що за доби окупації театральне життя пережило три етапи. Для першого періоду (вересень 1941 - сер.1942 рр.) характерні численні нові колективи, наявність у репертуарі театрів творів національно-патріотичної тематики, конфлікти між українськими трупами з приводу приміщень та реквізиту. Впродовж другого етапу (сер.1942 - сер.1943 рр.) відбувається узгодження діяльності з вимогами німців і відносна стабілізація роботи. Третій етап (сер. 1943 - 1944 рр.) відзначається підготовкою театральних колективів до примусової евакуації на Захід.

Під німецькою владою опинилися митці різноманітного фахового спрямування: художники, скульптори, композитори та ін. Для легалізації своєї життєдіяльності вони були змушені об'єднуватися у мистецькі спілки, оскільки вільні митці не представляють інтересу для жодного з тоталітарних режимів. Вдалося встановити, що за часів окупації мистецький пошук не припинявся - влаштовувалися концерти хорової капели „Думка” і капели бандуристів, організовувалися виставки художників та скульпторів. Головним завданням своєї діяльності стосовно кіноіндустрії нацисти вважали перетворення її на потужний пропагандистський засіб. Однак сподівання німецької адміністрації здебільшого не виправдалися, адже основу демонстраційного показу кінотеатрів складали німецькі кінохроніки, мелодрами та комедії, малозрозумілі місцевому населенню. У галузі кіно окупаційна політика досягла певних результатів: налагоджено роботу щодо дублювання стрічок українською мовою, створено студію „Українфільм” як філію берлінської студії „Остфільм”, відзнято 10 кінострічок пропагандистського змісту, планувалася робота над створенням короткометражного фільму про Київ.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Ідеологічним підґрунтям планів нацистів на підвладних територіях стали теорії розширення „життєвого простору” та расової переваги німецької нації над слов'янами. Вони були покладені в основу практичної реалізації окупаційного режиму. Тотальну експлуатацію економічного потенціалу захоплених територій можна вважати відмітною рисою „нового ладу”. Орієнтованість німецького керівництва на військово-економічну стратегію виключала соціокультурну складову із загальноімперського планування майбутнього політичного устрою східних земель України.

Для адміністративного поділу рейхскомісаріату „Україна” характерним є паралельне існування органів військової та цивільної влади, яким належала законодавчо-розпорядча ініціатива. Виконавчі функції покладалися на створене нацистами місцеве самоврядування. Воно відігравало роль своєрідної передавальної інстанції між окупаційною владою та населенням і сприяло у такий спосіб налагодженню управлінського механізму й задоволенню елементарних потреб мешканців окупованої території. В організаційній структурі органів самоврядування діяли функціональні підрозділи, що безпосередньо несли відповідальність за втілення політики у соціальній та культурній сферах.

Основним принципом соціальної політики стала загальна трудова повинність. Лише робота на „третій рейх” забезпечувала людям мінімальний рівень соціального захисту. Формально окупаційна влада гарантувала обов'язковість соціального страхування робітників на підприємствах, виплату матеріальної допомоги, пенсій, медичне забезпечення та ін. Аналіз документів свідчить, що на практиці усі інструкції та розпорядження керівництва щодо соціальної сфери виконувалися частково і мали декларативний характер. Розв'язання цієї справи покладалося на органи місцевого самоврядування, які за умов війни і постійної нестачі коштів не змогли ефективно реалізовувати свої основні функціональні обов'язки у соціальній сфері.

Нацисти розглядали освіту як один з інструментів запровадження нового порядку, покладаючи на неї завдання виховання відданих Німеччині „напівлюдей”. Офіційна позиція лідерів нацистської Німеччини щодо освітньої сфери протягом війни змінювалася: від заперечення права слов'ян на освіту до створення мережі освітніх закладів дошкільного виховання, початкової та середньої школи, професійної освіти, а згодом і вищої. Поступки в освітній сфері робилися у зв'язку з виникненням гострої потреби у кваліфікованій робочій силі. Активна діяльність німців у галузі освіти створювала враження зацікавленості окупантів у національно-культурному відродженні українців і передбачала залучення населення до добровільного співробітництва. У зв'язку зі зруйнованою матеріально-технічною базою, відсутністю уніфікованих стандартів навчального процесу, чіткої вертикалі управління на обласному чи регіональному рівнях, цілісна система освіти у період окупації на території рейхскомісаріату „Україна” не з'явилася.

До основних напрямків роботи наукових установ належали збирання, систематизація та підготовка вивезення до Німеччини культурних цінностей з окупованої території, а також науково-дослідна робота. Різнопланові дослідження проводилися безпосередньо німцями за участю українських фахівців з питань, що становили інтерес для нацистів, але отримані ними результати, на жаль, потрапили до Німеччини разом зі значною кількістю культурних цінностей. Нетиповим прикладом діяльності наукових установ є Музей-Архів Переходової доби. Саме у ньому проводилася ґрунтовна наукова робота, що часто не мала нічого спільного з окупаційним офіціозом.

Культурно-мистецькі заклади у багатьох місцях відновили свою діяльність завдяки активності української місцевої адміністрації. Театральне життя періоду окупації характеризується наявністю жорсткої цензури та тотального контролю з боку німців. Специфічними рисами театрального мистецтва є: наявність значної кількості театрів, збільшення в репертуарі творів української та світової класики, широкомасштабне впровадження української мови, аматорський склад колективів і, як наслідок, низький рівень постановок. Фактично, робота у театрах розглядалася населенням як один зі способів уникнення вивезення на примусові роботи до Німеччини. Прикметно, що під час війни по всій території рейхскомісаріату „Україна” регулярно влаштовувалися виставки художників і концерти. Кіномистецтво, не зважаючи на створення „Українфільму”, не стало головним знаряддям пропаганди „нового порядку”.

Соціокультурна політика відігравала другорядну роль у функціонуванні окупаційного режиму. Зі встановленням цивільної адміністрації вона зазнала трансформації: від заперечення необхідності будь-якого розвитку до певних поступок українському населенню. Зміст та динаміка реалізації соціокультурної складової „нового порядку” засвідчили неспроможність німецької бюрократичної машини до гнучкого реагування на директиви вищого керівництва, наслідком чого стали її суперечливість і непослідовність. Виникнення націоналістичного руху Опору, спричиненого ігноруванням прагнень українського населення стосовно будівництва власної державності, а також активна діяльність радянських партизан викликали ескалацію насильства й терору щодо місцевого населення з боку німецької влади, що зводила нанівець попередні зусилля окупаційної політики в соціокультурній сфері. Ряд важливих аспектів роботи заслуговують на перспективні спеціальні дослідження, зокрема, представництво ОУН(м) в органах місцевого самоврядування, порівняння побутових умов сільського і міського населення окупованих територій, аналіз становища у сфері медичного обслуговування. Також вивчення періоду окупації України вимагає більшої персоніфікації, тобто уваги до вивчення ролі й місця видатних громадських діячів, митців, пересічних громадян у суспільно-політичному процесі. Існує нагальна потреба у висвітленні причинно-наслідкових взаємозв'язків основних компонентів соціокультурної сфери, а також їх порівняльному аналізі в усіх адміністративно-територіальних одиницях України під нацистською окупацією з метою отримання цілісної історичної картини того періоду.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

Спудка І.М. Освітня політика німецько-фашистських загарбників на окупованій території України // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: Просвіта, 2002. - Вип. XIV. - С. 177-182.

Спудка І.М. Органи місцевого самоврядування на окупованій території України // Вісник Дніпропетровського університету: Історія та археологія. - Дніпропетровськ: ДДУ, 2002. - Вип. 10. - С. 129-133.

Спудка І.М. Архівні установи на окупованій території України (1941-1944 рр.) // Наукові записки. Історичні науки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова. - К.; Бердянськ, 2002. - Вип. 46. - С. 121-126.

Спудка І.М. Пропагандистська діяльність німецько-фашистських загарбників на окупованій території України в 1941-1944 рр. // Література та культура Полісся. Історичні та культурологічні процеси на Поліссі та в Україні (ХІХ-ХХ ст.). - Ніжин: НДПУ, 2002. - Вип. 20. - С. 208-212.

Спудка І.М. Деякі аспекти вивчення окупаційного режиму в історіографії // Література та культура Полісся. Регіональна історія та культура в українському та східноєвропейському контексті. - Ніжин: Вид-во НДПУ ім. М. Гоголя, 2004. - Вип. 27. - С. 167-172.

Спудка І.М. Деякі аспекти театрального життя в рейхскомісаріаті „Україна” (1941-1944 рр.) // Сторінки історії: Збірник наукових праць. - К.: Політехніка, 2006. - Вип. 23. - С. 162-169.

Статті, повідомлення та матеріали наукових конференцій

Спудка І.М. Культурна політика німецько-фашистських загарбників у Запорізькій області // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України: Збірник наукових праць Всеукраїнської науково-практичної конференції / Ред. кол.: М.В. Дєдков та ін. - Запоріжжя: ЗНТУ; Сімферополь: Доля, 2001. - С. 100-103.

Спудка І.М. Адміністративно-територіальний поділ України періоду німецької окупації (1941-1943 рр.) // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Збірник наукових праць V Всеукраїнської науково-практичної конференції / Ред. кол.: В.О.Котигоренко та ін. - Запоріжжя: ЗНТУ; Сімферополь: Доля, 2003. - С. 129-135.

Спудка І.М. Відновлення роботи закладів початкової освіти в окупованій Україні // Творчість врятує світ: Матеріали 7-ї Міжнародної науково-практичної конференції / Б.В. Новиков та ін. - К.: Політехніка, 2003. - С. 482-484.

Спудка І.М. Діяльність театрів в період окупації // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України: Збірник наукових праць VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції / Під ред. М.В. Дєдкова. - Запоріжжя: ЗНТУ; 2005. - С. 206-209.

Спудка І.М. Театральне життя в рейхскомісаріаті „Україна” // Шлях України: колізії новітнього поступу. Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. - Тернопіль, 2006. - С. 164-166.

АНОТАЦІЇ

Спудка І.М. Німецька окупаційна політика у соціокультурній сфері в рейхскомісаріаті „Україна” (1941-1944 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2007.

Дисертація присвячена аналізу нацистської політики у соціокультурній сфері на окупованій території України протягом 1941-1944 рр. Визначено роль органів місцевого самоврядування у реалізації соціокультурної політики; рівень соціального забезпечення населення; особливості політики окупаційної влади в освітній сфері. Доведена невідповідність довоєнних планів окупантів щодо соціокультурної сфери з їх практичними кроками у цій царині. Наукові висновки, зроблені у результаті проведеного дослідження, дозволяють відобразити складність та неоднозначність процесів у соціокультурній сфері на території України під час німецької окупації.

Ключові слова: „новий порядок”, рейхскомісаріат „Україна”, окупаційна політика, соціокультурна сфера, органи місцевого самоврядування, соціальне забезпечення, освіта, науково-дослідні заклади, мистецьке життя.

Spudka I.N. Nazi's occupation policy in cultural sphere on the territory of the Reichkommissariat „Ukraine”. - Manuskript.

The thesis for receiving the scientific level of candidate of History Studies in specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - Zaporizhzhia National University, Zaporizhzhia, 2007.

The dissertation is dedicated to analyze of the nazi's policy cultural sphere on the occupied territory of Ukraine for the period of 1941-1944. The role of the Ukrainian local administrations in implementation of nazi's cultural policy, the situations in the social service field and in the education are determined in the dissertation. The discrepancy between the prewar nazi's plans concerning cultural sphere and their activities in this branch during the occupation period is also demonstrated in the thesis. The scientific results of this research enable to show the complexity and ambiguity of social phenomena in Ukraine during nazi's occupation.

Key words: ,,new order”, Reichkommissariat ,,Ukraine”, occupation policy, cultural sphere, civil administration, local administration, social service, education, research institutes, art.

Спудка И.Н. Немецкая оккупационная политика в социокультурной сфере в рейхскомиссариате „Украина” (1941-1944 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Запорожский национальный университет. - Запорожье, 2007.

Диссертация посвящена малоисследованной проблеме немецкой оккупационной политики в социокультурной сфере в рейхскомиссариате „Украина”. На основании широкого круга источников, значительная часть которых вводится в научный оборот впервые, проведен всесторонний анализ взаимодействия и взаимовлияния основных элементов социокультурной сферы оккупированных украинских территорий.

Решая поставленные в исследовании задачи, автор выясняет идеологические основы нацистской оккупационной политики в социокультурной сфере, а также её практическую реализацию, характеризует особенности административной системы управления оккупированных территорий, как неотъемлемого элемента установления „нового порядка”, акцентирует внимание на исключительной роли органов украинского местного самоуправления в осуществлении социокультурной политики. В диссертации анализируется социальное обеспечение и образование, исследуется деятельность в научной сфере, определена специфика театральной жизни и искусства.

Главными идеологическими принципами построения „нового порядка” на территории Украины стали теории расового превосходства немецкой нации над славянами и борьбы за „расширение жизненного пространства”. Основным инструментом в реализации социокультурной политики стали органы местного самоуправления, однако даже их активная деятельность не принесла ожидаемых результатов из-за отсутствия у них достаточных полномочий. Социальное обеспечение населения оккупированных территорий находилось на очень низком уровне, и попытки организации деятельности в этом направлении со стороны „новой власти” носили в основном пропагандистский характер. Состояние образования на территории Украины в этот период характеризуется отсутствием унифицированного подхода к налаживанию системы образования. Регламентировались лишь основные моменты: общая структура учебных заведений, обязательность начального образования, а также возможность получения среднего специального и высшего образования, очищение образовательного процесса от большевистской идеологии. Материальное обеспечение учебных заведений не было налажено на надлежащем уровне. Деятельность научных и культурных учреждений использовалась нацистами лишь для удовлетворения своих практических потребностей и для поддержания иллюзий в среде украинской интеллигенции в отношении возможности национально-государственного возрождения под опекой „третьего рейха”.

Главными причинами неэффективности немецкой оккупационной политики в социокультурной сфере стали: непоследовательность директив высшего руководства, которое не имело четких планов развития этой сферы; низкая квалификация немецких руководителей на местном уровне; нежелание немецкой администрации оказывать содействие украинским органам местного самоуправления.

Ключевые слова: „новый порядок”, рейхскомиссариат „Украина”, оккупационная политика, социокультурная сфера, органы местного самоуправления, социальное обеспечение, образование, научно-исследовательские учреждения, искусство.

Размещено на Allbest.ru